Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів
Висвітлюється гостра ідеологічна боротьба в апараті ЦК КП України щодо
 підготовки та видання першого збірника статей і документів про голод 1932–
 1933 років, розкривається роль книги як комплексу унікальних історичних джерел у подальшому дослідженні цієї трагічної сторінки буття ук...
Saved in:
| Published in: | Архіви України |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30886 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів / С.В. Кульчицький // Архіви України. — 2011. — № 2-3. — С. 275-289. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860269050358136832 |
|---|---|
| author | Кульчицький, С.В. |
| author_facet | Кульчицький, С.В. |
| citation_txt | Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів / С.В. Кульчицький // Архіви України. — 2011. — № 2-3. — С. 275-289. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Архіви України |
| description | Висвітлюється гостра ідеологічна боротьба в апараті ЦК КП України щодо
підготовки та видання першого збірника статей і документів про голод 1932–
1933 років, розкривається роль книги як комплексу унікальних історичних джерел у подальшому дослідженні цієї трагічної сторінки буття українського народу.
Освещается острая идеологическая борьба в аппарате ЦК КП Украины
вокруг подготовки и издания первого сборника статей и документов о голоде
1932–1933 годов, раскрывается огромная роль этой книги как комплекса уникальных
исторических источников в дальнейшем развитии исследований этой
трагической страницы бытия украинского народа.
There is highlighted the sharp ideological struggle in the Central Committee
of Communist Party of Ukraine around the preparation and publication of the first
anthology of articles and documents about the famine of 1932–1933, the role of the
book as a set of unique historical sources in the further study of this tragic lives of
the Ukrainian people.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:04:41Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ювілеї 275
УДК [930.253:94](477)"1932/1933"
С. В. КУльчицьКий*
ВнеСоК РУСлана ПиРога У ДоСліДження іСтоРії
голоДомоРУ 1932–1933 РоКіВ В УКРаїні:
моВою ДоКУментіВ
висвітлюється гостра ідеологічна боротьба в апараті ЦК КП України щодо
підготовки та видання першого збірника статей і документів про голод 1932–
1933 років, розкривається роль книги як комплексу унікальних історичних дже-
рел у подальшому дослідженні цієї трагічної сторінки буття українського на-
роду.
Ключові слова: голод; голодомор; документ; збірник; “особая папка”; ЦК
КПУ.
Кожна творча людина замислюється над тим, який слід залишить
у пам’яті наступного покоління. Для вченого він матеріалізується в на-
укових здобутках. Бути вченим – щаслива професія, життєвий шлях на-
уковця не розчиняється в повсякденності.
Навіть у 70-річному віці вчений вважає (за умови доброго здоров’я
і сприятливих можливостей у роботі), що його головне досягнення ще
попереду. Такий оптимізм органічний, він допомагає жити і працювати.
Але найщасливіші в науці ті люди, які вже можуть назвати свою голо-
вну працю, свій шедевр, якщо скористатися французьким відповідником
цього поняття. Не знаю, чи погодиться зі мною сам Руслан Пиріг, але
вважаю головною працею його наукового життя той збірник документів
ЦК вКП(б) і ЦК КП(б)У про український Голодомор, який вийшов у По-
літвидаві України в жовтні 1990 р. Безумовно, було чимало інших твор-
чих здобутків, які потребували більших інтелектуальних зусиль, але зі
збірником про Голодомор він опинився в потрібному місці і в потрібний
час. Звісно, через 20 років можна знайти в цьому збірнику недоліки і на
них варто зауважити, але ця праця ввійшла у світову історіографію, тому
що є першою добіркою найбільш істотних документів про величезну за
всі часи трагедію українського народу. Після довгих десятиліть злочин-
ного замовчування Голодомору поява цього документального збірника
стала історичною подією.
Цілком зрозуміло, що в історії залишиться не тільки сам збірник, але
й імена всіх науковців, причетних до його створення. Перший з них – го-
ловний упорядник Руслан Пиріг. Я мав і маю з ним різноманітні точки
дотику. Нам довелося готувати проект першого вітчизняного архівного
* Кульчицький Станіслав Владиславович – доктор історичних наук,
професор, завідувач відділу інституту історії України НАН України.
© С. в. Кульчицький, 2011
Ювілеї276
закону, спілкувався як голова Спілки архівістів України, коли він був ке-
рівником Державного комітету архівів. Починаючи з 2002 р., ми разом
працюємо в інституті історії України. Але в цій статті доцільно обмеж-
итись тільки однією спільною працею – книгою “Голод 1932–1933 років
на Україні: очима істориків, мовою документів”. Думаю, що вона і вели-
ка кількість породженої нею у 1991 р. публіцистики допомогли громадя-
нам нашої країни визначитись під час референдуму на підтримку Акту
проголошення незалежності України.
Переконувався не раз, що розповідь про ювіляра обертається спога-
дами про власне минуле, поєднане різними точками дотику з ним. Цього
разу, однак, між нами стоятиме книга. Тому розповідь потрібно почина-
ти з 50-річчя українського Голодомору, тобто річниці, віддаленої від неї
на сім років. Якби не сталися події, пов’язані з піввіковими роковинами
трагедії, то не було б і згаданої книги.
Населення перетворюється на народ завдяки колективній пам’яті
про минуле. Діє й протилежна закономірність: народ перетворюється
на населення, коли в його колективну пам’ять втручаються чужі вигад-
ки. Щоб не втратити України, кремлівські можновладці десятки років
нав’язували нам історичні міфи та науковоподібні теоретичні конструк-
ти, покликані підмінити реальну картину минулого, представити у ви-
кривленому світлі сучасність і запевнити всіх у неминучості комуністич-
ного майбутнього.
Я належу до третього покоління радянських людей, котре з дитин-
ства виховувалося в суспільстві реалізованої утопії. Публікував у той час
статті в наукових журналах і розділи в колективних монографіях, у яких
за допомогою цитат з творів класиків марксизму-ленінізму обґрунтовував
існування єдиного загальносоюзного народногосподарського комплексу
і радянського народу як нової історичної спільноти. Пам’ятаю відчуття
неадекватності доказової бази заявленим постулатам, що вселяло неза-
доволення і невпевненість. Я списував це почуття на власну теоретичну
недосвідченість, тому що не сумнівався у реальності самих конструктів.
Але одна історична подія залишалася для мене жахливо реальною без
будь-яких доказів – голод початку 1930-х рр. Я й досі зберігаю папірець
з примітивним розрахунком демографічного дефіциту в три мільйони
осіб, зробленим у кінці 60-х рр. Щось трапилося, але ніхто не міг роз-
тлумачити мені, уже доктору історичних наук із захищеною в 1976 р.
дисертацією про економічні процеси 20–30-х рр., звідки прийшов той
голод і головне – чому про нього не можна згадувати? відповідаючи за
підготовку сьомого тому “Истории Украинской ССР (1921–1941)”, який
вийшов у світ у 1984 р., я радів, що його структура не залишає місця для
розповіді про події на стику двох п’ятирічок – 1932–1933 рр.
Українська діаспора тоді була для мене купкою відщепенців, які
співпрацювали з німецькими і румунськими окупантами, після чого
Ювілеї 277
втекли за океан. Я знайшов у спецфонді підготовлений у її середовищі
двотомний англомовний довідник, опублікований у Детройті і Торонто
до 20-ої річниці голоду під назвою “Чорні справи Кремля: біла книга”
(том і – 1953 р., том іі – 1955 р.). Автори і свідки голоду розповідали
про жахливі речі. Я знав, що голод таки був, однак свідомість відмов-
лялася сприймати ту інтерпретацію подій, яка містилася у двотомнику,
і я повторював, мов чеховський герой: цього не може бути, адже цього
не може бути ніколи. Факти відскакували від заідеологізованої свідо-
мості, що не було дивним. Це тепер треба замислюватися, чому розум
не відштовхує порожні ідеологеми минулого всупереч нагромадженому
за чверть століття інформаційному вантажу. П. Толочко так висловився
про мене в інтерв’ю кореспонденту прокомуністичного сайту “Народна
правда”: “Стал иронизировать над теорией Руси – колыбели трех вос-
точнославянских народов, хотя тут не над чем иронизировать, поскольку
это святая правда.” Ось так: “святая правда” – і не треба інших аргу-
ментів. Передивляючись тепер згаданий вище американсько-канадський
двотомник, бачу, що він підготовлений не зовсім професійно (це впадало
в око і в 70-ті роки), але ґрунтовно. Та цей твір не викликав особливого
розголосу поза діаспорою. Українська трагедія залишалася річчю у собі.
Коли надійшла 50-та річниця Голодомору, уже функціонували Ка-
надський інститут українознавчих студій (КіУС) у едмонтоні і Україн-
ський дослідний інститут у Гарвардському університеті. За дослідження
Голодомору взялися професійні історики. У 1983 р. Роман Сербин орга-
нізував у Монреальському університеті першу у світі наукову конферен-
цію на тему Голодомору і підготував до друку книгу з доповідями Олек-
сандра Бабьонишева (Максудова), Богдана Кравченка, Джеймса Мейса
та інших фахівців з цієї проблеми1.
Демонструючи дива винахідливості, українські організації про-
лобіювали утворення в Конгресі США в жовтні 1984 р. слідчої комісії,
покликаної вивчити голод 1932–1933 рр. у радянській Україні. Комісія
під керівництвом виконавчого директора Дж. Мейса почала розсилати
по світу короткі повідомлення про результати розслідування. У відпо-
відь ЦК КПУ восени 1986 р. створив власну комісію, покликану викрити
“фальсифікації українських буржуазних націоналістів.”
Я опинився в цій комісії як завідувач відділу історії України 1920-
1930-х рр. у академічному інституті. У спецфондах працював і раніше,
але тільки тепер одержав доступ до “особых папок”* у фонді ЦК КП(б)У.
* “Особая папка” не піддається перекладу, так само як поняття “чекіст”,
“особіст”. Це особливий, надсекретний сегмент в діловодстві, відособлений
від документації установи усередині якої знаходиться. Так само апарат органів
державної безпеки не пов’язувався з апаратом радянських органів влади,
всередині якого він формально перебував.
Ювілеї278
За півроку роботи мало що зрозумів у механізмі ретельно замаскованого
сталінського злочину, але знайшов переконливі докази його наслідків –
загибель мільйонів людей. Навесні 1987 р. написав записку до ЦК КПУ
з пропозицією визнати факт голоду і підкреслив при цьому, що партія,
як свідчать десятки документів про допомогу голодуючим, робила все,
щоб зменшити масову смертність. Не думаю, що ця записка відіграла б
особливу роль у рішенні політбюро ЦК КПУ визнати факт голоду. ви-
ступаючи на початку листопада 1987 р. у Кремлі з доповіддю про 70-ту
річницю Жовтневої революції, М. Горбачов про голод не згадав. Але в
Україні стався голодомор, яким зайнялася комісія Конгресу США. Тому
мені дозволили опублікувати цю записку в “Українському історичному
журналі”, але тільки після того, як в. Щербицький у доповіді, присвяче-
ній 70-річчю проголошення радянської України, визнає факт голоду. він
зробив це 25 грудня 1987 р.
від 1988 р. в Україні почала наростати хвиля публікацій про голод. У
липні Борис Олійник з трибуни XIX конференції КПРС висунув вимогу
з’ясувати причини голоду, а Спілка письменників України доручила во-
лодимиру Маняку підготувати книгу-меморіал на основі свідчень тих,
хто пережив трагедію. Маняк прийшов до нас у відділ, і ми домовилися
працювати разом. Зібраного в другій половині 1988 – першій половині
1989 рр. матеріалу виявилося так багато, що ми поділили працю – в. Ма-
няк і його дружина лідія Коваленко впорядковували спогади, а наш від-
діл опрацьовував документи, які відклалися в архівах радянських органів
влади. У 1991 р. видавництво “Радянський письменник” надрукувало ко-
лосальну добірку спогадів “33-й: голод. Народна книга-меморіал.” У ви-
давництві “Наукова думка” в 1992 і 1993 рр. вийшов з друку збірник до-
кументів “Колективізація і голод на Україні. 1929–1933”, упорядниками
якого були історик Євгенія Шаталіна та архівіст Ганна Михайличенко.
Порівнюючи дату початку роботи над книгою і виходу книги у світ,
можна зробити висновок, що ми не поспішали. Є. Шаталіна підготувала
найкращий з десятків своїх архівних збірників – взірцевий за своїм на-
уковим значенням і археографічним оформленням. інша річ, що біль-
шість його документів була менш інформативною, ніж ті, що зберігалися
в архіві інституту історії партії при ЦК КПУ. Збірник спогадів, навпаки,
справляв сильне враження, але не мав наукового значення. Щоб удоско-
налити виклад, в. Маняк піддавав спогади надто глибокому редагуван-
ню. Подружжя Маняків закінчило роботу ще в 1990 р., але видавництво
довго шукало кошти, щоб надрукувати весь наклад.
Тепер слід перейти до третього збірника джерел – найбільш вагомо-
го, бо йдеться про документи з “особых папок” архівів інституту марк-
сизму-ленінізму при ЦК КПРС та його філіалу в Києві. Збірник вийшов
друком раніше, ніж перші два, хоч до роботи над ним приступили пізні-
ше. На це були вагомі причини.
Ювілеї 279
Останнє триріччя (1989–1991 рр.) в історії КПРС виявилося спе-
цифічним. Цілком неочікувано для себе партія опинилася на узбіччі
бурхливого політичного життя. XIX всесоюзну партконференцію, на
якій виступив Б. Олійник із заявою про голод, скликали для того, щоб
розглянути і схвалити найглибшу “перебудовну” реформу М. Горбачо-
ва – забезпечення “повновладдя Рад”. Не передбачаючи всіх наслідків
реформи, делегати конференції звично схвалили те, що запропонував
генеральний секретар ЦК КПРС. Невідомо, чи розумів тоді сам Горба-
чов, до чого призведе звільнення радянських органів влади від диктату
партійних комітетів. Уперше компартійна номенклатура опинялася віч-
на-віч із виборцями, тобто ставала залежною від них. Щоб зберегти своє
становище при владі, їй доводилося тепер щоденно дбати про зміцнення
авторитету партії.
Керівництво КПУ в цій ситуації мусило визначити своє ставлення
до такої “білої плями” в радянській історії як голод 1932–1933 рр. У сус-
пільстві він уже набув набатного розголосу як голодомор. Так його на-
звав письменник Олекса Мусієнко.
Голод ще залишався для суспільства у 1988 році “білою плямою”,
але тільки не для керівників КПУ. Стверджую так, щоб спростувати
неодноразові заяви першого президента України леоніда Кравчука про
те, що він уперше зрозумів масштаби голоду, переглядаючи матеріали
збірника, підготовленого в архіві ЦК КПУ. У другій половині 1991 р.,
коли поточний архів ліквідованого ЦК КПУ передавався на державне
зберігання, мене запросили для експертизи наукового значення матеріа-
лів, що не підлягали передачі. Як винагорода за цю працю мені дістався
надрукований у вашингтоні примірник звіту комісії Конгресу США про
український голод 1932–1933 рр. з червоною печаткою загального відді-
лу ЦК КПУ, на якій була проставлена чорнилами вхідна дата – 5 вересня
1988 р. важко уявити, щоб ці матеріали пройшли повз відділ пропаганди
і агітації, очолюваний л. Кравчуком.
Тепер цей чималий за обсягом том разом з трьома томами спогадів
людей, які пережили голод, перекладений на українську мову, вийшов
друком у видавничому домі “Києво-Могилянська академія”2. Підготов-
ку видання “великий голод в Україні” до публікації я вважаю одним із
своїх найбільших наукових досягнень і вдячний директору видавництва
в. Й. Соловйовій за те, що вона знайшла спосіб донести до українського
читача доробок комісії Дж. Мейса в повному обсязі.
На початку 1989 р. другий секретар ЦК КПУ володимир івашко
поставив завдання перед науковцями інституту історії партії, зокрема
сектору партійного архіву, виявити документи про голод з метою мож-
ливої публікації. в ЦК КПУ були проінформовані про те, що в.Маняк
готує збірник спогадів, і вирішили діяти на випередження. Сформував-
ся колектив упорядників у складі чотирьох наукових співробітників:
Ювілеї280
А.Кентія, і. Комарової, в. лозицького і А. Соловйової. У червні до робо-
ти підключився Р. Пиріг, призначений заступником директора інституту
історії партії – завідувачем архіву ЦК КПУ.
восени 1989 р. відбулася довгоочікувана відставка в. Щербицького
з посади першого секретаря ЦК КПУ. Політичне життя в Україні, яку
звикли називати “заповідником застою”, активізувалося. На чолі Ком-
партії України став в. івашко, і публікація партійних документів про Го-
лодомор стала більш вірогідною.
У цей час значна кількість документів з партійного архіву була вже
зібрана і систематизована. Р. Пиріг запропонував директору інституту
Ф. Рудичу доповнити їх матеріалами з Центрального партійного архіву
інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС. Здавалося, що проблем з
цим не буде, бо в ЦК КПРС на відповідальних посадах працювали вихід-
ці з України – завідувач ідеологічного відділу О. Капто, його помічник
в. Кремінь, завідувач сектору історичних наук в. Мельниченко, до речі
вже обізнаний у цій проблемі. Але тема для московських цекістів вияви-
лася надто гострою, і Капто не наважився дати відповідну вказівку керів-
ництву іМл. Справу довелося вирішувати на рівні секретарів. Секретар
ЦК КПУ Ю. Єльченко звернувся до секретаря ЦК КПРС в. Медведєва,
і той віддав розпорядження керівництву іМл. Р. Пиріг повернувся з від-
рядження з кількома десятками копій документів з архівного фонду ЦК
вКП(б), надзвичайно важливих для розуміння подій 1932–1933 рр. До
збірника він включив 33 таких документи.
Наприкінці листопада упорядники сформували корпус документів
обсягом до 500 с. Р. Пиріг відкопіював їх у 12 примірниках і розвіз чле-
нам і кандидатам у члени політбюро ЦК КПУ. Саме в цей час л.Кравчук
мав нагоду ознайомитися з документами партійних архівів про голод
1932–1933 рр.
в інституті історії партії при ЦК КПУ виникла ідея помістити до
збірника перед документами кілька наукових статей з поясненням ситу-
ації, що передувала голоду, і з інтерпретацією подій, відображених у до-
кументах. Такі статті могли б, на думку керівників інституту, допомогти
непідготовленим читачам зрозуміти страхітливу суть того, що відбува-
лося в українському селі. Я вже опублікував свої перші розрахунки де-
мографічних втрат3, і Р.Пиріг звернувся до мене з пропозицією написати
для збірника статтю “Трагічна статистика голоду”. С.Діброва підготував
статтю “Сталінська колективізація:погляд крізь час”, М. Панчук – “Зло-
чин Сталіна та його оточення”, в. Савельєв – “Трагедія українського на-
роду у висвітленні зарубіжної історіографії”. У найбільшій за обсягом
статті М. Панчука подавалися посилання на номери документів, які міс-
тилися в збірнику.
У наступні роки на документи збірника посилалися нечасто. Коли
мені вдалося встановити в потрібній послідовності всі елементи замас-
Ювілеї 281
кованого сталінського злочину, виявилося, що на документи збірника
можна було дивитися, але не розуміти їхньої суті. Тому в 75-у річницю
Голодомору я написав статтю, у якій розтлумачив значення деяких упер-
ше надрукованих у ньому документів4.
Тут уже не варто детально зупинятися на документах збірника. Тре-
ба лише зазначити, що вони допомогли мені відділити голод 1932 р. в
Україні разом з голодом 1932–1933 рр. в інших регіонах СРСР, які були
наслідком реалізації затвердженого програмою РКП(б) 1919 р. курсу
на побудову комунізму, від Голодомору 1933 р. в Україні. Останній був
результатом сталінського “сокрушительного удара” (за виразом самого
Сталіна)*, який складався з комбінації трьох дій: замаскованої під хлібо-
заготівлі конфіскації всіх без винятку продовольчих запасів у селянських
садибах, встановлення фізичної блокади покараних у такий спосіб регі-
онів та інформаційної блокади, яка тривала аж до визнання в. Щербиць-
ким факту голоду. внаслідок того, що така комбінація в листопаді-грудні
1932 р. була випробувана в десятках сіл, поставлених на “чорну дошку”,
український Голодомор слід датувати тими ж роками, що й загальносо-
юзний голод.
Запроваджений у обіг XX з’їздом КПРС конструкт “культ особи”
даремно перекладав відповідальність за все лихе, що трапилося з грома-
дянами країни після 1917 р., тільки на Сталіна. Але у випадку з Голодо-
мором є цілком безсумнівною якраз особиста відповідальність генсека,
який рятував свою посаду ціною життя мільйонів людей. Радянська сис-
тема влади винна тільки в тому, що внаслідок своєї специфіки дозволила
одній людині за певних історичних обставин підім’яти під себе партію
і державу. Аналіз десятків фактів, що комбінуються між собою тільки в
одній послідовності, безпомилково вказує на вирішальну роль Сталіна в
організації Голодомору. М. Панчук знайшов точну назву для своєї статті
в збірнику.
Члени політбюро ЦК КПУ майже два місяці вивчали відібрані для
збірника документи. лише 26 січня 1990 р. було поставлено питання про
можливість його публікації. Я був на цьому засіданні політбюро ЦК у
якості експерта і мушу зазначити, що воно виявилося бурхливим і до-
вгим. Пролунало навіть таке попередження: публікація документів про
голод стане “ножем у спину Компартії України”.
Стежачи за цими дебатами я побоювався, що хтось з виступаючих
зверне увагу на два пункти постанови політбюро ЦК КП(б)У від 18 лис-
топада 1932 р. “Про заходи по посиленню хлібозаготівель”, оприлюд-
нення яких справді могло стати “ножем у спину”. У них йшлося про
* вираз “сокрушительный удар” передається російською мовою, тому
що він може перекладатися на українську мову кількома синонімами, а тут
потрібна абсолютна точність.
Ювілеї282
натуральне штрафування колгоспників та одноосібників у розмірі 15-мі-
сячної норми здавання м’яса і картоплі5. вже тоді я розумів, якщо держа-
ва забирала на селі весь наявний хліб, починалося голодування, від якого
страждали, перш за все, колгоспники та одноосібники з погано налаго-
дженим присадибним господарством, тобто бідняки, незаможники. Та
якщо проти “селян-боржників” з хлібозаготівель застосовували зброю
натуральних штрафів, то в однаковому з бідняками становищі опинялася
вся селянська маса.
Хліб був основою селянського харчування, і коли його відбирали,
то в селі починали голодувати. Таке голодування могло тривати міся-
цями, постійно підсилюючи повстанський потенціал селянства. Коли ж
після хліба в селян починали відбирати в якості натурального штрафу-
вання всю іншу їжу, то голодування переростало в тяжкий голод, який
міг призвести до загибелі людини впродовж трьох-чотирьох тижнів. Цю
різницю в ступенях голодування я зрозумів, працюючи в Одеському об-
лдержархіві в 1958–1960 рр., коли упорядковував фонди 1921 р. Тяжка
посуха тоді знищила в південних губерніях України не тільки урожай
зернових, але й все, що могло вирости на селянських городах.
Слава Богу, ніхто з тих, хто мав вирішувати долю збірника, не зро-
зумів, що натуральні штрафи були візитною карткою голодомору, який
принципово відрізнявся від загальносоюзного голоду. Мушу сказати, що
я в 1990 р. теж не розумів значення деяких документів, й передусім –
телеграми Й.Сталіна українським селянам від 1 січня 1933 р. Телеграма
складалася з двох взаємопов’язаних пунктів. У першому Сталін вимагав
повернути державі весь раніше розкрадений або прихований від обліку
хліб з урожаю 1932 р.*, а у другому пункті генсек погрожував суворими
карами тим, хто й надалі приховуватиме хліб6. виявити селян, які про-
ігнорували попередження, можна було тільки обшуком. Отже, телеграма
стала сигналом до обшуків у всеукраїнському масштабі.
* До цього документу упорядники додали примітку: “За свідченням
секретаря ЦК КП(б)У М. М. Хатаєвича, у 1932 р. приховуванням зерна
займалися від 85 до 90 % колгоспників”. Незрозуміло, як Хатаєвич визначив
цифру, але упорядники вирішили таким чином пояснити незвичне звернення
генсека до селянства окремо взятого регіону. Зрозуміло, однак, що кожний
селянин, якщо вдавалося, старався приховати частинку вирощеного зерна
від держави. Коли знаходили ями з хлібом, звали кінохроніку, яка фіксувала
на плівку вилучення прихованого зерна, щоб показувати такі епізоди у
новинах перед кіносеансами: мовляв, куркуль хоче кістлявою рукою голоду
припинити соціалістичне будівництво. Десятки тисяч жителів українських
міст були мобілізовані на хлібозаготівлі, і влада намагалася створити ворожу
атмосферу у відносинах міста з селом. Про те, що запаси прихованого хліба
не мали державного значення через свою мізерність, знали тільки чекісти, які
проводили обшуки у селах, поставлених на “чорну дошку”, і Сталін, коли
відправляв новорічну телеграму українським селянам.
Ювілеї 283
Не розуміючи зв’язку між обшуками і натуральним штрафуванням,
я досить позитивно оцінював дії П. Постишева в лютому-травні 1933 р.
щодо рятування голодуючих у своїй брошурі “1933: трагедія голоду”
(К., 1989). Це помітив у своїй оглядовій статті в збірнику М. Панчук7. Дії
Постишева справді були ефективними, але вони являли собою заключну
частину терористичної акції: спочатку все відібрати, а далі, через три-
чотири тижні – налагодити рятування тих, хто не встиг померти. Ось
таким рятуванням людей і нового врожаю займався П. Постишев. Не
дивно, що у своїй доповідній записці до ЦК КПУ із закликом визнати
голод я писав про те, що партійні органи чимало робили для порятунку
голодуючих, і це було правдою.
Сказане вище пояснює специфічний склад документів збірника, ві-
дібраних Р.Пирогом та його командою упорядників, про часовий інтер-
вал між початком лютого і кінцем червня 1933 р., тобто від першої по-
станови політбюро ЦК вКП(б) про надання продовольчої допомоги го-
лодуючим України та Північного Кавказу до визрівання нового врожаю.
із 78 документів 62 характеризували дії радянської влади з рятування
голодуючих, а в 16 наводилися вражаючі факти про голод.
Документи збірника не давали відповіді на природне запитання:
звідки взявся той голод, для ліквідації якого доводилося робити титаніч-
ні зусилля? Адже навіть в “особых папках” не можна було знайти жодно-
го натяку на те, що створені чекістами команди “хлібозаготівельників” з
голодуючих незаможників за два-три тижні після сталінської телеграми
вимели геть усе з селянських осель.
Повертаючись до оцінки збірника на політбюро ЦК КПУ, повторю
те, що писав у газеті “День” 13 лютого 2007 р.: “Я не знаю, чому пер-
ший секретар ЦК КПУ володимир івашко на засіданні політбюро ЦК
26 січня 1990 р. пішов проти течії і дав “зелене світло” появі книги “Го-
лод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів.”
Може бути два пояснення. він сказав тоді, що народився під час голоду, і
батьки розповідали йому, як важко було його рятувати. Можливо, однак,
керівники КПУ уже прийняли рішення вирушити у вільне плавання, і
за допомогою інформації про голод відійти від Москви на безпечну від-
стань. виходячи з подальших дій івашка, більш вірогідне перше пояс-
нення.” Та чим би не керувався івашко, питання про публікацію збірника
було розв’язане раніше, ніж відбулося це засідання політбюро ЦК КПУ.
Поясню чому.
У подаровану мені книгу зі звітом комісії Конгресу США з поточного
архіву ліквідованого ЦК КПУ, про яку вже згадувалося вище, був вкла-
дений супровідний документ. Це – лист першого секретаря посольства
СРСР у США Олега Дьяченка від 4 серпня 1988 р. з інформацією про те,
що звіт надрукований і посольство одержало від Дж. Мейса кілька його
примірників. Передаючи в ЦК КПУ один з них, Дьяченко повідомляв,
Ювілеї284
що Мейс “висловив заінтересованість в поїздці на Україну з науковими
цілями.” Але візу надали Мейсу тільки в кінці 1989 р. – під постанову
ЦК КПУ “Про голод 1932–1933 рр. на Україні та публікацію пов’язаних
з ним архівних матеріалів” від 26 січня 1990 р. він казав мені, що завдя-
чує візою якраз появі цієї постанови.
У березні 1990 р. відбулися перші вільні вибори до верховної Ради
УРСР, а з 15 травня парламент почав працювати на постійній основі –
як вищий законодавчий орган. верховну Раду очолив в. івашко. Трохи
пізніше, на XXVIII з’їзді КПУ він відмовився від керівництва Компарті-
єю на користь Станіслава Гуренка, щоб зосередитися на парламентській
роботі. У липні, коли відбувався XXVIII з’їзд КПРС, івашко відмовився
і від посади спікера, тому що прийняв пропозицію новообраного прези-
дента СРСР М.Горбачова взяти на себе функції заступника генерального
секретаря ЦК КПРС, щоб керувати від його імені партійним апаратом.
Партія ще вважалася “керівною і спрямовуючою силою” не стільки за
інерцією суспільства, скільки за переконанням тих представників ком-
партійно-радянської номенклатури, які бажали скасувати конституційну
реформу М. Горбачова. Ортодоксом був і Гуренко, який не побажав кон-
курувати з л. Кравчуком за посаду спікера парламенту, коли вона звіль-
нилася після відбуття в. івашка до Москви.
Ситуація в партії дедалі більше загострювалася. У колишньому “за-
повіднику застою” розгорталася жорстка боротьба між ортодоксами
і “суверен-комуністами”, очолюваними л. Кравчуком. Я вже мав тоді
можливість спостерігати за цією боротьбою “зсередини”, тому що став
членом ідеологічної комісії ЦК КПУ. У ситуації гострої ідеологічної бо-
ротьби, що спалахнула під час переростання бюрократичної “перебудо-
ви” у всенародну революцію, керівникам КПУ треба було заручитися
підтримкою вчених, які вийшли на передній план у дослідженні такої
гострої теми, як голод 1933 р.
Добре пам’ятаю останнє засідання цієї комісії перед літньою від-
пусткою 1991 р. Прощаючись з нами до осені, С.Гуренко аж світився,
обіцяючи подолання найближчим часом всіляких негараздів “перебу-
довної” доби. Знаходячись з сім’єю в литовському курортному містечку
Друскінінкай 19–20 серпня, я згадував під нічний гуркіт танків на шосе
оте його світіння.
Розповідаю про це, щоб пояснити ситуацію, в якій відбувалася робо-
та над документальним збірником. У травні 1990 р. він був переданий у
Політвидав України, а на початку вересня – підписаний до друку. Управ-
ління справами ЦК КПУ асигнувало видавництву кошти на друкування
25 тис. примірників. У вересні відбувся міжнародний симпозіум “Голо-
домор-33”, який привернув увагу світової преси. Присутні на семінарі з
особливим інтересом, як мені здалося, вислухали повідомлення Р. Пиро-
га про роботу над збірником, який незабаром мав вийти з друку. Популя-
Ювілеї 285
ризуючи його матеріали, Р. Пиріг почав у 1990 р. виступати з розповіддю
про окремі сюжети в центральній (Известия ЦК КПСС, № 9; Сельская
жизнь, 4 августа) і республіканській (Друг читача, 28 червня; літератур-
на Україна, 28 вересня) пресі.
Раніше єдина партія розпадалася на окремі політичні течії. Розмеж-
ування відбувалося й на інституціональному рівні: між верховною Ра-
дою і ЦК КПУ, між інститутом історії партії при ЦК КПУ, який його
керівництво поспішило восени трансформувати в інститут політичних
досліджень, і вищою партійною школою. внаслідок причин, про які тут
можна не говорити, з колективу інституту політичних досліджень під час
реорганізації випав молодий і амбітний професор в. Шевченко. Опинив-
шись у вПШ, він звернувся в політбюро ЦК КПУ з вимогою припинити
друкування документального збірника з історії голоду 1932–1933 рр. Ор-
тодокси з вПШ були переконані в тому, що цю вимогу врахують, тому
що зверталися до однодумців.
в. Шевченко не добирав висловів: “Йдеться про свідоме чи несві-
доме намагання обілити сталінщину і головну відповідальність за голод
покласти на керівництво республіки, Компартію України. Це не відпові-
дає історичній дійсності. видання установою ЦК збірника документів, в
якому шляхом публікації одних архівних матеріалів й утаювання інших
спотворюється історична дійсність, може нанести непоправну шкоду на-
уці, буде використано для нових атак на Компартію України”8. У листі,
датованому 23 жовтня 1990 р., вимагалося доопрацювати збірник як у
структурному, так і в джерелознавчому плані.
До листа додавалася рецензія, написана в стилі погромних рецен-
зій сталінських часів. Рецензент звинувачував упорядників у тому, що
в збірнику не використані відомі постанови партії й уряду, зокрема,
постанова ЦвК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. “Про охорону майна
державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної
(соціалістичної) власності.” він не звертав уваги на те, що в збірнику
подавалися тільки неопубліковані постанови. “Немає в збірнику й по-
станови союзних органів від 7 січня 1933 р. про заміну хлібопоставок по
договорам обов’язковою хлібоздачею, – продовжував в.Шевченко, – про
проведення колективізації, багатьох інших подібних матеріалів, які ста-
ли першоосновою трагедії селянства України”9.
Тут уже йшлося не тільки про нав’язування упорядникам давно і
широко відомих партійно-урядових постанов, але й про елементарну
необізнаність у суті справи. Постанова від 19 (а не 7) січня 1933 р. про
заміну контрактаційної системи хлібозаготівель на обов’язкову постав-
ку хліба в завчасно встановлених розмірах виявилася такою ж ефектив-
ною в подоланні економічної кризи, як ідентична їй постанова X з’їзду
РКП(б) про заміну продрозкладки продподатком. інша річ, що в тому ж
січні 1933 р. Сталін завдав свій “сокрушительный удар” по українському
селянству.
Ювілеї286
Звинувачуючи упорядників збірника в затушовуванні вини цен-
трального керівництва в голодоморі і перенесенні уваги читачів на дії
місцевих партійних керівників, в. Шевченко вказував, що навіть прізви-
ще Сталіна згадується в збірнику рідше, ніж Косіора10. Проте верстка з
іменним покажчиком засвідчувала, що прізвище генсека згадувалося в
тексті 45, а Косіора – 49 разів, тобто в такій самій пропорції.
Звинувачував в. Шевченко упорядників і в тому, що вони замовчу-
вали активну роль С. Косіора і Г. Петровського в спробі усунути Сталіна
з посади генсека на XVII з’їзді КПРС, тому що ці факти не вписувалися
в обрану ними хибну схему11. Це демагогічне звинувачення було зі сфе-
ри фантастики, не кажучи вже про те, що воно вибивалося з хронології
збірника.
Звернення в. Шевченка від 23 жовтня секретар ЦК КПУ в. Остро-
жинський того ж дня адресував завідуючим відділами ЦК в. Матвєєву, і.
Мусієнку і О. Поповичу, а також директору інституту політичних дослі-
джень Ф. Рудичу. 25 жовтня цей документ був покладений на стіл С. Гу-
ренка, який переадресував його секретарям ЦК Г. Харченку і в. Ост-
рожинському, а також завідуючому відділом гуманітарних проблем О.
Поповичу з резолюцією: “Прошу розглянути і прийняти міри (так в тек-
сті – авт.) по об’єктивному висвітленню подій”12.
вирішальною в цьому бюрократичному феєрверку виявилася пози-
ція директора інституту. Ф. Рудич додав до листа в ЦК КПУ відповіді
на зауваження рецензента, підготовлені Р. Пирогом, які й сам завізував.
Пиріг не залишив каменя на камені від химерних конструкцій Шевчен-
ка, але суть справи корінилася не в рецензії, а в самому факті виходу в
світ збірника партійних документів про голод 1932–1933 рр. Тому Ф. Ру-
дич намагався у тактовній формі окреслити перед С. Гуренком міру його
особистої відповідальності в розбурханій Україні у випадку заборони
виходу в світ конфліктного збірника.
Короткий лист починався з констатації того, що збірник був підго-
товлений відповідно до постанови ЦК КПУ від 26 січня 1990 р. із вра-
хуванням принципових положень і оцінок цього документу. Далі ствер-
джувалося, що “поява першого, здійсненого за дорученням ЦК Компар-
тії України, збірника документів про голод, які замовчувалися впродовж
десятиліть, широкою громадськістю буде зустрінута з розумінням”. Ко-
ротко характеризувалася важливість причетності КПУ до оприлюднення
фактів, що стосувалися трагедії, яка перебувала в центрі уваги громад-
ськості: “вихід збірника дозволить показати, що нинішнє керівництво
Компартії України не приховує правди про трагічне минуле, дає йому
політичну оцінку, відмежовується від злочинів сталінщини. Обнароду-
вання архівних даних про голод буде сприйняте і як акт морального са-
моочищення партії, її прагнення винести з минулого необхідні уроки”.
Ф. Рудич переконливо спростовував закиди консерваторів про “ніж у
спину”. “Не виключено, – писав він, – що певні сили використають деякі
Ювілеї 287
документи збірника в цілях антикомуністичної пропаганди. Як, до речі,
раніше використовували замовчування цих матеріалів. Однак загальний
баланс політичного впливу книги на широкі читацькі маси та наукові
кола буде позитивним.”
На закінчення директор інституту кинув на терези останній аргу-
мент: “Необхідно зважити й на ту обставину, що незабаром має вийти
у світ збірник “Голодомор-33”, підготовлений у Спілці письменників
України. Можна не сумніватися в ідейному спрямуванні цього видання.
Як і в тому, що йому буде зроблено вселенський розголос”13.
Наступного дня, тобто 5 листопада, завідуючий відділу гуманітар-
них проблем О. Попович і завідуючий ідеологічного відділу і. Мусієнко
сформулювали позицію ЦК КПУ (треба думати – після консультацій з
С. Гуренком) у цій конфліктній справі. Суть їхнього висновку була та-
кою: “Політичні переваги цієї акції, на нашу думку, значно переважають
політичні мінуси. в нинішній ситуації, коли Компартія України засудила
злочинний курс Сталіна та його оточення, безпринципну політику та ре-
пресивні методи тодішнього керівництва КП(б)У, що призвели до тяжкої
трагедії, рішуче відмежувалася від них, єдине звинувачення, яке могли б
висунути політичні опоненти, – це приховування інформації. Тому осо-
бливо важливим було не затримувати вихід згаданої книги, щоб засвід-
чити цим чесність нинішнього покоління українських комуністів перед
своїм народом”14.
Спілкуючись з колегами на тему українського Голодомору за останні
20 років, я не раз дивувався, чому вони не використовують збірник пар-
тійних документів у своїх працях. іноземці завжди мали клопіт з укра-
їнською мовою, але документи збірника друкувалися мовою оригіналу,
і частіше за все це була російська. Книга мала бути поширеною і до-
ступною, тому що зазначений у ній тираж був неймовірно високим, осо-
бливо в зіставленні з сучасними накладами – 25 тис. примірників. Потім
поширилися чутки, що видавництво “пустило наліво” призначений для
збірника дефіцитний папір і обмежилося певним мінімумом накладу. У
тогочасних умовах цілковитої економічної сваволі такий поворот у долі
збірника був цілком імовірним. врешті-решт, саме так і сталося, але з
“невеликою” поправкою.
Як згадує Р. Пиріг, інститут замовив 200 примірників збірника, але
до бібліотеки надійшло тільки 50. Довелося йому поїхати в бібколектор,
але там сказали, що на область після обов’язкової розсилки припадає
лише по 50–70 примірників, і це – все. У кінцевому підсумку інсти-
тутська бібліотека одержала лише 70 примірників. виходить так, що з
25-тисячного тиражу була віддрукована десята частина, якщо не менше.
Тепер на підставі матеріалів, що зберігаються в ЦДАвО України,
можна більш-менш точно встановити, коли зупинилося друкування.
У заключному висновку О. Поповича та і .Мусієнка вказувалося, що
Ювілеї288
на 5 листопада віддрукована значна частина накладу. Цей документ
розв’язував питання про видання збірника, що могло означати тільки
одне: на цей момент друкування зупинилося. Коли саме? логічно при-
пустити, що в той момент, коли С.Гуренко наказав своїм підлеглим розі-
братися із заявою в. Шевченка, тобто 25 жовтня. Ніхто в ЦК КПУ не пе-
реймався тим, що збірник вийде обмеженим накладом, таку перспективу
в цій установі могли тільки вітати. Головним було те, що збірник вийде, і
керівництво ЦК КПУ не втратить обличчя. Природно, що у видавництві
не наполягали на друці повного накладу, залишаючи у своєму розпоря-
дженні чималий запас паперу. Отже, ортодокси в ЦК КПУ не змогли “по-
ховати” збірник, але спромоглися обмежити його тираж, а відтак і вплив
на суспільство.
Коли надходила 70-а річниця Голодомору, я запропонував дирекції
інституту історії України перевидати цей збірник у розширеному ви-
гляді, тим більше, що Р.Пиріг вже на той час залишив державну служ-
бу і став нашим співробітником. він погодився і за два роки підготував
книгу, яка включала 681 документ (у першому виданні – 248). Кілька
років інститут не міг видати її, аж поки за цю справу не взялася дирек-
тор видавництва Києво-Могилянської академії в. Й. Соловйова. Збірник
“Голодомор 1932–1933 років в Україні. Документи і матеріали” вийшов
у світ у цьому видавництві у 2007 р., до 75-річчя народної трагедії. він
має 90 обліково-видавничих аркушів, 1128 сторінок. У 2008 р. з’явився
його англомовний дайджест. Не може бути двох думок – збірник 2007 р.
більш інформативний, ніж попередній. Але видання 1990 р. є історіогра-
фічним явищем, тоді як видання 2007 р. – однією з багатьох книг на цю
тему.
На початку цієї праці я висунув досить ризиковану, як мені здавало-
ся, тезу про те, що книга “Голод 1932-1933 років на Україні: очима істо-
риків, мовою документів” є найголовнішою подією в науковій біографії
Руслана Пирога. Завершуючи статтю, можу лише ще раз її підтвердити,
адже ця книга вперше переконливо розкрила масштаби і механізм ста-
лінського злочину, а тим самим істотно посприяла перетворенню “пе-
ребудови” в революцію, яка відкрила перед українським народом нові
перспективи.
1 Famine in Ukraine 1932-1933. – Edmonton, 1986. – 192 p.
2 великий голод в Україні 1932–1933 років. – Т. 1. – 838 с.; Т. 2. – 814 с.;
Т. 3. – 782 с.; Т. 4, 622 с. – К., 2008.
3 Кульчицький С. Демографічні наслідки голоду 1933 р. на Україні / інфор-
маційний бюлетень інституту історії АН УРСР. – вип. 1. – К., 1988. – С. 32–39.
4 Кульчицький Станіслав. Причини голоду 1933 року в Україні на сторінках
однієї призабутої книги // День, 2007, 13 лютого.
5 Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. –
С. 254, 257.
Ювілеї 289
6 Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. –
С. 308.
7 Там само. – С. 55.
8 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 32, спр. 2777, арк. 133.
9 Там само, арк. 137.
10 Там само, арк. 138.
11 Там само, арк. 139.
12 Там само, арк. 130.
13 Там само, арк. 144–145.
14 Там само, арк. 152.
Освещается острая идеологическая борьба в аппарате ЦК КП Украины
вокруг подготовки и издания первого сборника статей и документов о голоде
1932–1933 годов, раскрывается огромная роль этой книги как комплекса уни-
кальных исторических источников в дальнейшем развитии исследований этой
трагической страницы бытия украинского народа.
Ключевые слова: голод; голодомор; сборник; документ; “особая папка”;
ЦК КПУ.
There is highlighted the sharp ideological struggle in the Central Committee
of Communist Party of Ukraine around the preparation and publication of the first
anthology of articles and documents about the famine of 1932–1933, the role of the
book as a set of unique historical sources in the further study of this tragic lives of
the Ukrainian people.
Keywords: famine; holodomor; the document; anthology; “special folder”;
Central Committee of Communist Party.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-30886 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0320-9466 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:04:41Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кульчицький, С.В. 2012-02-17T10:02:26Z 2012-02-17T10:02:26Z 2011 Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів / С.В. Кульчицький // Архіви України. — 2011. — № 2-3. — С. 275-289. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0320-9466 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30886 [930.253:94](477)"1932/1933" Висвітлюється гостра ідеологічна боротьба в апараті ЦК КП України щодо
 підготовки та видання першого збірника статей і документів про голод 1932–
 1933 років, розкривається роль книги як комплексу унікальних історичних джерел у подальшому дослідженні цієї трагічної сторінки буття українського народу. Освещается острая идеологическая борьба в аппарате ЦК КП Украины
 вокруг подготовки и издания первого сборника статей и документов о голоде
 1932–1933 годов, раскрывается огромная роль этой книги как комплекса уникальных
 исторических источников в дальнейшем развитии исследований этой
 трагической страницы бытия украинского народа. There is highlighted the sharp ideological struggle in the Central Committee
 of Communist Party of Ukraine around the preparation and publication of the first
 anthology of articles and documents about the famine of 1932–1933, the role of the
 book as a set of unique historical sources in the further study of this tragic lives of
 the Ukrainian people. uk Інститут історії України НАН України Архіви України Ювілеї Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів The Contribution of Ruslan Pyrih in the Studying of History of Holodomor of 1932–1933 in Ukraine: by the Words of Documents Article published earlier |
| spellingShingle | Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів Кульчицький, С.В. Ювілеї |
| title | Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів |
| title_alt | The Contribution of Ruslan Pyrih in the Studying of History of Holodomor of 1932–1933 in Ukraine: by the Words of Documents |
| title_full | Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів |
| title_fullStr | Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів |
| title_full_unstemmed | Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів |
| title_short | Внесок Руслана Пирога у дослідження історії Голодомору 1932–1933 років в Україні: мовою документів |
| title_sort | внесок руслана пирога у дослідження історії голодомору 1932–1933 років в україні: мовою документів |
| topic | Ювілеї |
| topic_facet | Ювілеї |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30886 |
| work_keys_str_mv | AT kulʹčicʹkiisv vnesokruslanapirogaudoslídžennâístoríígolodomoru19321933rokívvukraínímovoûdokumentív AT kulʹčicʹkiisv thecontributionofruslanpyrihinthestudyingofhistoryofholodomorof19321933inukrainebythewordsofdocuments |