Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України)
Розкрито плідну діяльність першого директора ЦДАМЛМ України Л. Проценко, яка активно сприяла становленню і подальшому розвитку цієї, за висловом письменника Ю. Смолича, “літературно-мистецької інституції”. Раскрыта плодотворная деятельность первого директора ЦГАМЛИ Украины Л. Проценко, которая акти...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Архіви України |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30908 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України) / М.Д. Ходоровський // Архіви України. — 2011. — № 2-3. — С. 86-96. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859643212695601152 |
|---|---|
| author | Ходоровський, М.Д. |
| author_facet | Ходоровський, М.Д. |
| citation_txt | Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України) / М.Д. Ходоровський // Архіви України. — 2011. — № 2-3. — С. 86-96. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Архіви України |
| description | Розкрито плідну діяльність першого директора ЦДАМЛМ України Л. Проценко, яка активно сприяла становленню і подальшому розвитку цієї, за висловом письменника Ю. Смолича, “літературно-мистецької інституції”.
Раскрыта плодотворная деятельность первого директора ЦГАМЛИ
Украины Л. Проценко, которая активно способствовала становлению и дальнейшему развитию этой, по выражению писателя Ю. Смолича, “литературнохудожественной институции”.
There is described the effective work of Leonid Protsenko, the first director of
the Central State Archives Museum of Literature and Arts of Ukraine in the article.
Is highlighted the activity impact on the development of this “literature and art
institution” as writer Y. Smolych said.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:24:13Z |
| format | Article |
| fulltext |
з історії архівів та архівних зібрань86
УДК 930.25(477)(092)
М. Д. ХоДоровсьКий*
вона бУла першою
(до 45-річчя ЦДаМлМ України)
розкрито плідну діяльність першого директора ЦДаМЛМ України Л. Про-
ценко, яка активно сприяла становленню і подальшому розвитку цієї, за висло-
вом письменника Ю. смолича, “літературно-мистецької інституції”.
Ключові слова: архів-музей; перший директор; джерельна база; ком плек-
тування; музейна експозиція; некрополістика.
4 травня 1966 р. постановою № 357, прийнятою радою Міністрів
Урср, було створено Центральний державний архів-музей літератури і
мистецтва Урср. Минуло 45 років, і нині ми з вдячністю згадуємо фун-
даторів ЦДаМЛМ. серед них – провідних українських архівістів на чолі
з начальником архівного управління при раді Міністрів Урср с. Піль-
кевичем та його заступником М. тесленком. У листах до керівництва
Урср тогочасні керманичі спілки письменників України о. Гончар і
П. загребельний першими обґрунтували необхідність заснування архі-
ву-музею – скарбниці документальних пам`яток. Поряд з цими особами
слід назвати також першого директора нашої установи – Людмилу ан-
дріївну Проценко.
влітку 1977 р. автор цих рядків та його колеги, які теж тільки-но по-
чинали працю на архівній ниві, неодноразово зустрічалися з колишнім
директором ЦДаМЛМ Урср Л. Проценко з приводу створення мемо-
ріального кабінету Ю. смолича. і хоч вона вже не працювала в архіві-
музеї, однак підтримувала дружні зв`язки з нашими фондоутворювача-
ми, зокрема з удовою Ю. смолича – о. белзою. на київській квартирі
смоличів і на дачі в Кончі-озерній Л. Проценко разом з оленою Григо-
рівною допомагали нам відбирати особисті речі письменника, друкова-
ні видання, твори образотворчого мистецтва для меморіалу. Фактично
Л. Проценко керувала усім підготовчим процесом. робилося це із знан-
ням справи, однак ненав`язливо, щоб не образити молодих працівників.
Людмила андріївна розповідала, що Ю. смолич опікувався
ЦДаМЛМ Урср з початку його заснування. Маститий письменник за
пропозицією Л. Проценко написав передмову до першого збірника праць
співробітників архіву-музею, який, на жаль, і досі не опубліковано. Між
тим, у передмові Юрій Корнійович торкнувся важливого питання стосов-
* Ходоровський Михайло Дмитрович – заступник директора, головний
зберігач фондів ЦДаМЛМ України.
© М. Д. ходоровський, 2011
з історії архівів та архівних зібрань 87
но призначення ЦДаМЛМ Урср,
наголошуючи, що тут “має бути зо-
середжено всі матеріали... з літера-
турної і мистецької минувшини, а
також накопичувані й творчі дороб-
ки письменників та митців, котрі
діють нині в розквіті своїх творчих
сил – щоб не стати їм розпороше-
ними, загубленими й втраченими
для нашого культурного майбуття.
справа ця, як розуміємо, виключної
ваги: без неї неможливо широко й
глибоко осягнути не лише культур-
ний процес, але й саму суспільну
думку нашої доби, бо ж література
й мистецтво, як знаємо, – з ряду ви-
значних рушійних виразників сві-
тобачення, світогляду й ідеології
найширших народних шарів”1. Гли-
боко усвідомлюючи високу місію архіву-музею, яка була чітко окреслена
у згаданій передмові, Л. Проценко прагнула всіляко пришвидшити про-
цес становлення цієї, за висловом Ю. смолича, “літературно-мистецької
інституції”2.
Людмила андріївна Проценко народилася 19 квітня 1927 р. у сім’ї
музиканта, засновника української школи гри на флейті, професора
Київської консерваторії андрія Федоровича Проценка та оперної спі-
вачки Клавдії Кузьмівни Давидової-Давиденко. здобула дві вищі осві-
ти. Професію історика-архівіста опановувала під орудою професора
в. стрельського на історичному факультеті Київського університету
(1946–1951 рр.). а вокальному мистецтву навчалась у відомої співачки і
педагога М. Донець-тессейр в Київській консерваторії (1949–1954 рр.).
спочатку працювала в Центральному державному історичному архіві
Урср: науковий співробітник відділу давніх актів (1951–1953 рр.), за-
відувачка цього ж відділу (1953–1967 рр.). У службовій характеристиці
на Л. Проценко, датованій 1952 р., російською мовою зазначено: “Упо-
рядочивая архивные материалы фамильных фондов польских помещи-
ков, хорошо усвоила польский язык, полеографические тексты и язык
актовых книг XV–XVIII вв. Производственные задания перевыполняет
при хорошем качестве работы”3. Працюючи у ЦДіа Урср, Л. Процен-
ко підготувала у співавторстві такі видання: “ЦГиа Усср в Киеве.
Путеводитель” (1958 р.), “Генеральний опис Правобережної України.
1765–1769. Покажчик населених пунктів” (1959 р.), “Гайдамацький рух
на Україні в XVIII ст.” (1970 р.), “Каталог коллекции документов Ки-
евской археографической комиссии 1369–1899 годов” (1971 р.). У цей
Людмила андріївна Проценко.
з історії архівів та архівних зібрань88
період розпочала роботу над дисертацією “актові книги як джерело до
вивчення спеціальних історичних дисциплін”. однак наукову діяльність
на якийсь час довелося перервати, оскільки керівництво аУ визнало її
гідною кандидатурою на посаду директора Центрального державного
архіву-музею літератури і мистецтва Урср4.
спочатку, тобто 1967 року, новоутвореній установі було виділено
лише декілька кімнат у приміщенні колишньої бурси на території на-
ціонального заповідника “софія Київська”. У цьому будинку розташову-
вались також інші архівні установи, які через три роки були переміщені
до нового комплексу архівних споруд. Понад п`ять років Л. Проценко
керувала архівом-музеєм (1967–1973 р.). відразу їй довелося вирішу-
вати цілу низку проблем, пов`язаних із реконструкцією будівлі, матері-
ально-технічним забезпеченням та ін. Першорядною виявилася кадрова
проблема. не вистачало працівників, які мали б досвід роботи з комп-
лектування та упорядкування документів особового походження, управ-
лінської документації тощо. тому для колективу ЦДаМЛМ Урср були
організовані лекції з архівознавства, теорії та історії літератури, театру,
музики, образотворчого мистецтва. Провадилися екскурсії по музеях
Києва та інших міст України. Для підвищення кваліфікації працівників,
обміну досвідом влаштовувались науково-практичні семінари. “всі чле-
ни відділу вчились, – відзначала на одній з службових нарад начальник
відділу комплектування Г. Лобанова, – справа для них нова”5.
Енергійна, діяльна Л. Проценко була вимогливим і принциповим
керівником. “від вашої внутрішньої зібраності, дисципліни залежить
все, – зверталась вона до начальників відділів, – в очах підлеглих ви по-
винні бути бездоганні... я попереджую, що якщо комусь треба до мене
попасти в справах відділу – нехай з`являється до мене з начальником
відділу. начальник повинен бути в курсі справ..., начальники відділів за-
бувають, що в них ненормований робочий день”6. разом з тим Л. Про-
ценко закликала керівників структурних підрозділів бути уважними до
працівників.
зрозуміло, траплялись і конфліктні ситуації. однак Л. Проценко вда-
лось об`єднати людей різного віку і різної кваліфікації в єдиний колек-
тив, спрямовуючи їх зусилля передусім на формування джерельної бази
архіву-музею. “будуть у цьому приміщенні і ювілеї, і зустрічі, і перері-
зання стрічок при відкритті експозицій музею, – зазначала Людмила ан-
дріївна, – але назавжди залишиться за ним основне завдання – збирання
документальних матеріалів”7. У 1972 р. відділ комплектування під ке-
рівництвом Л. Проценко розпочав розробку проекту “орієнтовних спис-
ків, імовірних у перспективі 15–20 років фондоутворювачів ЦДаМЛМ
Урср”, що, за висловом з. сендика, стало “прообразом таких переліків
для комплектування документами особового походження”8.
Дискусійним виявилося питання щодо вироблення критеріїв для
відбору персоналій. на думку Людмили андріївни, в архіві-музеї “ма-
з історії архівів та архівних зібрань 89
ють бути зібрані матеріали не тільки діячів, що постійно жили і творили
на Україні, а й діячів, які з тих чи інших причин перебували поза межа-
ми рідної землі, водночас пов`язуючись своєю творчістю з Україною ор-
ганічно – Гоголь, Короленко, рєпін і багато інших. архів-музей збере
також у своїх стінах матеріали діячів різних національностей, які внесли
чималий вклад у розвиток української культури, але не жили постійно
на Україні”9.
Через декілька років після заснування нашої установи її діяльність
набула широкого розголосу, що, зокрема, позитивно позначилося і на
процесі комплектування. і в цьому – незаперечна заслуга Л. Проценко.
“Потрібна, – стверджувала вона, – систематична інформація громад-
ськості в пресі. треба мобілізувати колектив на інформацію”10. Людмила
андріївна написала і опублікувала значну кількість статей про архів-му-
зей. вона виступала з доповідями про діяльність ЦДаМЛМ Урср на
конференціях, організованих аУ і Міністерством культури, на Міжна-
родному форумі архівістів у словаччині (1969 р.), на VII Міжнародному
конгресі архівістів у Москві (1972 р.) та ін.
Л. Проценко ініціювала зустрічі працівників архіву-музею з пред-
ставниками творчих спілок. одна з таких зустрічей відбулась у будинку
літераторів під промовистою назвою “Центральний державний архів-
музей літератури і мистецтва створено (1968 р.)”. Людмила андріївна
була впевнена: “справа створення такої установи як архів-музей – це
справа всіх свідомих культурних людей, сприяння нам – це сприяння
українській культурі, подальший розвиток якої потрібен сучасній і май-
бутній історії нашого народу”11.
вжиті заходи керівництва архіву-музею не залишилися поза увагою
творчої інтелігенції. наприклад, літературознавець, головний редак-
тор одеського видавництва “Маяк” Г. зленко писав у листі від 19 липня
1968 р.: “вельмишановна товаришко Проценко! У третьому числі “архі-
вів України” прочитав вашу цікаву статтю про створення Центрального
державного архіву-музею літератури і мистецтва Урср. всім серцем по-
діляю думку, що сприяння цьому закладові – справа честі всіх культур-
них людей республіки. тому прошу відповісти мені, чим би був корисний
для вас я як літератор... і як працівник республіканського видавництва,
що має справу, котрі мешкають на території одеської, Миколаївської,
херсонської та вінницької областей? Які матеріали може передати до
архіву-музею наше видавництво і особисто я як автор?.. Готовий до по-
слуг. Григорій зленко”12.
Готова була до послуг, тобто ладна була посприяти діяльності архі-
ву-музею численна армія шанувальників української культури. зокрема,
викладач вечірньої школи з Чернігова М. Левицький передав до архіву-
музею унікальний фотоальбом випускників місцевої духовної семінарії,
серед яких – ще зовсім юні П. тичина, в. Еллан-блакитний (1913 р.).
з історії архівів та архівних зібрань90
Краєзнавець Ф. Камінський з Миколаєва передав на державне збережен-
ня рукопис “історії України-руси” М. аркаса. Цінні матеріали надходи-
ли також з регіональних осередків культури. скажімо, за власною іні-
ціативою керівництво звенигородського народного краєзнавчого музею
ім. т. Г. Шевченка надіслало поштою до ЦДаМЛМ документи а. Крим-
ського. і таких прикладів можна навести безліч.
збирацька діяльність архіву-музею поступово набирала обертів. Це
засвідчують такі кількісні показники. 1967 рік – встановлено контакти
з 95 діячами культури; через рік було встановлено контакти з 380 осо-
бами. за ці два роки було здійснено більше 1000 візитів до потенційних
фондоутворювачів. виступаючи 11 червня 1968 р. на засіданні експерт-
но-оціночної комісії ЦДаМЛМ Урср, один з провідних українських ар-
хівістів і. бутич наполягав на тому, що “архів-музей мусить організувати
археографічні експедиції в різні області України і збирати матеріали лі-
тературно-мистецького профілю на місцях. а зараз їх можна зібрати ще
багато”13. Час довів справедливість цієї думки.
Працівниками ЦДаМЛМ Урср комплектування документами
особового походження проводилося у Києві, Львові, харкові, Полта-
ві, Лубнах, одесі, Кіровограді, Чернігові, Чернівцях, Умані, Миколає-
ві, Черкасах, сімферополі, Ялті та ін.; за межами України – у Москві,
Ленінграді, Єревані, тбілісі, Мінську, ризі та ін. Л. Проценко мала під-
ставу стверджувати: “ЦДаМЛМ є архівом, що інтенсивно комплекту-
ється”14. за станом на 1 січня 1973 р. джерельна база нашої установи на-
раховувала 440 особових фондів, зокрема, письменників Ю. Яновсько-
го, а. Головка, Л. смілянського, а. Малишка, о. Гончара, в. сосюри,
М. рильського, в. василевської, Г. тютюнника, Л. Первомайського та
ін.; архітекторів, художників, скульпторів П. альошина, в. заболотного,
М. Глущенка, і. їжакевича, і. Моргілевського, Ф. Красицького, а. слас-
тіона, в. Касіяна, а. Петрицького, Ю. Маковського та ін.; композиторів
а. Кос-анатольського, М. тутковського, К. стеценка, б. Лятошинського,
Ю. Мейтуса та ін.; діячів українського драматичного і музичного теа-
трів с. тобілевич, Д. Козачковського, б. романицького, Ю. Кипоренка-
Даманського, М. Донець-тессейр, і. алчевського та багатьох інших ді-
ячів української культури. У перші роки існування архіву-музею були
започатковані тематичні зібрання документів, в т. ч. колекція зразків
української книжкової графіки 1920–1930-х рр., колекція народних пі-
сень, зібраних наприкінці хіх ст. полтавським дідичем Г. Ячницьким.
враховуючи зв`язки Л. Проценко з діячами музичного мистецтва, про-
фесурою Київської консерваторії, можна дійти висновку, що саме Люд-
мила андріївна була одним з ініціаторів переміщення з консерваторії до
архіву-музею широковідомої колекції творів європейських композиторів
XVI–XIX ст.
важливим джерелом щодо вивчення діяльності Л. Проценко на по-
саді директора ЦДаМЛМ Урср є її листи до фондоутворювачів. При-
з історії архівів та архівних зібрань 91
кметно, що ледве не в кожному з них міститься вираз “Ми глибоко
зацікавлені...”. Це щире звернення до митців обумовлено бажанням збе-
регти їх творчу спадщину для прийдешніх поколінь, віднайти автентичні
джерела для осмислення загального культурного процесу. звертаючись
до українського режисера, актора, театрознавця в. василька, Людмила
андріївна у листі від 21 січня 1968 р. писала: “нині настав час зібрати
воєдине все, що написано українськими письменниками, художниками,
режисерами, акторами за багатовікову історію. Це дасть змогу дослідни-
кам спокійно і об`єктивно розібратися в тому багатстві, що залишилося
нащадкам”15. і далі: “загально відомий ваш вклад в розвиток музейної
справи на Україні. своєю практичною і теоретичною діяльністю ви вне-
сли великий вклад в розвиток українського мистецтва, а своїми книгами
про корифеїв української сцени зробили багато для розвитку театроз-
навства. Ми глибоко зацікавлені в тому, щоб в нашому архіві-музеї була
широко представлена і ваша творчість (рукописи ваших праць та видру-
кованих книг, самі книги, п`єси, фотографії і особливо ваше листування
тощо). Просимо вас активно сприяти нашій роботі”16. Принагідно зазна-
чити, що в. василько, який не дуже волів розлучитися із своїм архівом,
все-таки досить швидко, 27 лютого 1968 р., відгукнувся на цей лист, обі-
цяючи “внести і свою пайку в створення Центрального державного ар-
хіву-музею літератури і мистецтва”17. нині особовий фонд в. василька
нараховує 1416 од. зб.
архів-музей не поривав зв`язків з фондоутворювачами, які вже пере-
дали на державне зберігання власні архіви або матеріали своїх родичів.
У листі від 10 жовтня 1967 р. до онуки К. Думитрашка, автора паро-
дійної поеми “Жабомишодраківка”, поезії “До карих очей” (“Карії очі,
чорнії брови”) та ін. Людмила андріївна писала: “вельмишановна на-
талія володимирівна! Центральний державний архів-музей літератури і
мистецтва України висловлює вам глибоку подяку за надзвичайно цінні
і цікаві матеріали про вашого діда – українського письменника Костян-
тина Даниловича Думитрашка, люб`язно передані вами. Ці матеріали
допоможуть науковцям України визначити те почесне місце, яке посідає
К. Д. Думитрашко в історії української літератури, ширше познайомити
читачів з творчим доробком незаслужено призабутого оригінального по-
ета хіх ст. ... сподіваємося, що незважаючи на свою перевантаженість,
ви знайдете час поділитися з нами вашими особистими спогадами про
вашу сім`ю, родинними переказами про К. Думитрашка і в. Горленка”18.
звернемо увагу на прохання написати спогади. з такими пропозиція-
ми Людмила андріївна неодноразово зверталась до фондоутворювачів,
оскільки мала намір видати серію меморіальних збірників.
варте наслідування вміння Л. Проценко встановлювати контакти з
діячами культури, прагнення заохотити їх до співпраці з архівом-музеєм.
У листі до олеся Гончара від 20 лютого 1968 р. за підписами Л. Про-
з історії архівів та архівних зібрань92
ценко та начальника відділу публікації і використання документів с. По-
пель зазначалося: “нам дуже приємно було особисто познайомитися з
вами і на ділі відчути вашу глибоку заінтересованість у розвитку архі-
ву-музею. сподіваємося, що ви і надалі будете добрим другом і порад-
ником архіву-музею літератури і мистецтва, що має стати справжньою
скарбницею української культури”19. і справді, олесь Гончар, тоді голова
Правління спілки письменників України, завжди обороняв інтереси на-
шої установи. за його сприянням Л. Проценко була включена до складу
комісій з творчої спадщини а Малишка, в. сосюри, П. тичини поряд з
представниками “конкуруючих організацій”, зокрема відділу рукопису
інституту літератури ім. т. Г. Шевченка ан України.
Як розповідала Людмила андріївна автору цих рядків, на жаль, не
була реалізована її пропозиція, з якою вона зверталась до керівництва
сПУ стосовно обов`язкового передавання до ЦДаМЛМ Урср матері-
алів жертв сталінського терору з приватних архівів, а також з установ
та організацій. У збиранні матеріалів доби “розстріляного відроджен-
ня” дієву допомогу надавали особи, які самі постраждали від репресій.
серед них – поет, перекладач, культуролог Г. Кочур, якого Л. Проценко
називала “почесним архівістом”20. Прізвище Григорія Порфировича міс-
титься в актах приймання документів М. зерова, в. Підмогильного та
ін. як особи, що сприяла надходженню цих матеріалів до архіву-музею.
за порадою Г. Кочура Людмила андріївна розпочала листування ще
з одним в`язнем ГУЛаГу, літературознавцем Г. Майфетом. Після відбут-
тя заслання, не маючи житла і роботи за фахом, він залишився мешкати у
м. Печорі на півночі росії. внаслідок досягнутої домовленості з Г. Май-
фетом Людмила андріївна разом з колегами виїхала до цього міста, де
було одержано від нього частину архіву і унікальної книжкової колекції.
ставлячись до директора архіву-музею “з правдивою пошаною”21 (ви-
слів Г. Майфета). Григорій Йосипович згодом надіслав поштою до нашої
установи ще деякі свої рукописи і друковані видання.
У листах і телеграмах до Г. Майфета Людмила андріївна вислов-
лювала надію, що він зрештою повернеться в Україну, обговорювала
питання стосовно його можливого облаштування в Києві. однак цим
сподіванням не судилося здійснитися. У вересні 1975 р. Г. Майфет по-
кінчив життя самогубством. Л. Проценко цілком справедливо вважала,
що гідним увічненням світлої пам`яті цієї людини трагічної долі є науко-
ве упорядкування і надійне збереження його документальної спадщини.
Л. Проценко та її однодумці відвоювали з небуття матеріали бага-
тьох репресованих діячів української культури: історика, громадського
діяча н. суровцової, письменників М. зерова, Є. Плужника, Г. Косинки,
П. Капельгородського, в. Підмогильного, в. Поліщука, з. тулуб, б. ан-
тоненко-Давидовича, остапа вишні, Г. Коцюби, в. бобинського, М. Ко-
жушного, с. Пилипенка, а. Паніва, о. Журливої, і. Маловічка, в. Чеч-
з історії архівів та архівних зібрань 93
вянського, письменника, театрального діяча, композитора Г. хоткевича,
письменника і режисера р. валаєва (автора спогадів про перебування
Леся Курбаса під час ув`язнення на соловках), композиторів в. верхо-
винця, в. Костенка, літературознавців і критиків б. Коваленка, Є. Шаблі-
овського, театрознавця П. руліна та ін.
один з перших наших фондоутворювачів, поет-байкар з Кам`янця-
Подільського М. Годованець, котрий якимсь дивом вижив після пере-
бування в радянських концтаборах, був глибоко зворушений тим, що
до нього звернулися працівники архіву-музею з проханням передати на
державне збереження рукописи, особисті документи, листування та ін. У
листі від 14 листопада 1967 р., адресованого Л. Проценко, він писав: “...
утворення вашого музею вкрай потрібна для нас річ”. і далі: “... все буде
в свій час передано музею, нехай живе і квітне. такий, мій друже, від-
гук мій. бажаю вам здоров`я і довгого віку для щирої праці на користь
рідної літератури”22.
Переймався діяльністю ЦДаМЛМ Урср львівський письменник
в. Гжицький, який теж не обминув “єжовських сталевих рукавиць”. він
став не тільки фондоутворювачем архіву-музею, але й радив колегам
передавати матеріали до цієї установи. звертаючись до в. Гжицького у
листі від 18 грудня 1968 р., Людмила андріївна писала: “сподіваємося,
що і в наш наступний приїзд до Львова, який передбачається у квітні на-
ступного року, ви порадуєте нас чимось гарненьким, загітуєте чимало
львів`ян на активне сприяння нашій установі”23. відомі діячі культури
започаткували або ладні були започаткувати в архіві-музеї особові фон-
ди, вони довіряли його керманичу значною мірою тому, що Людмила
андріївна теж походила із середовища патріотично налаштованої укра-
їнської інтелігенції.
У своїх статтях, виступах Л. Проценко неодноразово торкалася пи-
тання особливого статусу архіву-музею, його специфіки. “Це вдале по-
єднання досі протилежних за основним завданнями установ, – писала
вона, – дає можливість всебічно, в комплексі, крок за кроком розкрити
історію української культури, зокрема літератури, не тільки докумен-
тальним дослідженням, але і наочно. тут має зійтися вся культура укра-
їнського народу від часів Київської русі до наших днів”24.
Людмила андріївна активно обстоювала ідею створення в архівній
установі масштабної музейної експозиції, що мала спиратися на автен-
тичні джерела. вона цілком справедливо вважала, що документальні
збірники, академічні видання зрештою стають надбанням порівняно не-
багатьох. Між тим, музейна експозиція розрахована на численну аудито-
рію. зрозуміло, ця думка належала не тільки Л. Проценко. згадана ідея
відбивала прагнення української інтелектуальної еліти звільнити власну
історію і культуру від міфологічних нашарувань і представити її у прав-
дивому висвітленні широкому загалу.
з історії архівів та архівних зібрань94
15 червня 1972 р. на засіданні наукової ради ЦДаМЛМ Урср від-
булося обговорення тематичного плану музейної експозиції “розвиток
української культури х–хх ст.”. У контексті даної статті вважаємо до-
цільним згадати (скористаємося висловом Л. Проценко) “друзів і порад-
ників архіву-музею”, присутніх на засіданні. Це постійні члени науко-
вої ради: художники в. Касіян, о. сиротенко, архітектори М. тищенко,
М. Катернога, літературознавці Є. Кирилюк, с. Крижанівський, Л. Мах-
новець, в. Костюченко, музикознавець о. Шреєр-ткаченко, мистецтвоз-
навець Д. Горбачов. були також запрошені і брали активну участь в об-
говоренні цього важливого питання письменник П. загребельний, іс-
торики М. Марченко, в. сарбей, Г. сергієнко, мовознавець в. німчук,
літературознавці Ю. івакін, о. засенко, Ф. Погребенник, художник, мис-
тецтвознавець б. Піаніда. судячи з протоколу наукової ради, музейний
проект Л. Проценко та її колег нікого не залишив байдужим. загальна
думка присутніх знайшла своє відображення, значною мірою, у виступі
Ф. Погребенника: “Ми чекаємо відкриття архіву-музею. Причому, як до-
слідники чекають відкриття архіву, так громадськість – музею. треба на-
повнити змістом обидві частини, щоб примусити працювати їх на нашу
культуру”25.
У заключному слові Л. Проценко розповіла, яким вона бачить май-
бутній музей: “тут товариші говорили про те, щоб ми взяли за копію
якийсь інший музей. Я особисто сама дивилася музеї в Єревані, тбілісі,
Москві і в Празі, але не одержала задоволення ні від одного з них. скрізь
там дуже одноманітні експозиції. навіть Празький музей писемності, за
яким власне ми і створювалися, не справляє ніякого враження. Ми буде-
мо створювати свій музей за сучасними досягненнями техніки: вітражі
будуть з оргскла, зразки яких ви бачите поруч на столі. Кожне століття
буде представлено у відповідному стилі і кольорі... Ми хочемо створити
зовсім новий оригінальний музей”26. але цим планам не судилося здій-
снитися. У травні 1973 р. Л. Проценко була звільнена з посади директора
ЦДаМЛМ.
Людмила андріївна належала до плеяди подвижників-першопрохід-
ців і, прокладаючи шлях для інших, напевно ж, припускалася помилок –
серйозних помилок, на думку її нещадних критиків. та час розставив
все по своїх місцях, і терези справедливості схилилися на бік симпа-
тиків Л. Проценко, до яких відносить себе і автор цих рядків. Для нас
найвагоміший аргумент – незгасаючий інтерес сучасних дослідників до
документальних масивів, які були зібрані під орудою Л. Проценко почас-
ти із порушеннями імперативів 1960–1970-х рр., що сьогодні втратили
свою силу. бо хто нині буде ототожнювати втрату політичної пильності
із прийманням на державне зберігання документів репресованих діячів
культури? і чи варто зараз доводити, що профільною літературою для ар-
хіву-музею є видання творів світової класики в українських перекладах?
з історії архівів та архівних зібрань 95
обминаючи подальшу діяльність ЦДаМЛМ, що відбувалась без
участі Л. Проценко, тільки відзначимо: із зміною керівництва нові за-
вдання постали перед відділом музею (назва якого надалі неодноразово
змінювалась). на офіційному рівні хибною була визнана ідея створення
постійно діючої експозиції “розвиток української культури х–хх ст.”.
тому замість подій і персон історичної минувшини відвідувачі архі-
ву-музею згодом мали можливість ознайомитися з процесом розвитку
української літератури та творчістю окремих її представників в межах
1917–1985 рр. об’єктивності заради слід вказати, що один із задумів
Л. Проценко був реалізований. Мовиться про створення комплексу ме-
моріальних кабінетів, який став складовою частиною і окрасою експо-
зиції. на жаль, на відкриття цієї експозиції у серпні 1985 р. Людмилу
андріївну не запросили...
Після звільнення вона протягом двох років була безробітною. Піз-
ніше викладала історію в київських школах (1975–1986 рр.). на гро-
мадських засадах обіймала посаду заступника голови Шевченківської
районної організації товариства охорони пам’яток історії та культури
міста Києва (з 1979 р.). Л. Проценко фактично започаткувала окремий
дослідницький напрямок історичної науки – некрополістику. справою
її життя стала підготовка фундаментального багатотомного видання
“Київський некрополь”. Людмила андріївна уклала кілька десятків ти-
сяч карток на осіб, що були поховані у Києві від княжої доби до 1986 р.
Керувала секцією “некрополі України” при Головній раді Українського
товариства охорони пам`яток історії та культури (з 1990 р.). ініціатор
створення Лук`янівського державного історико-меморіального заповід-
ника (1994 р.).
У доробку Л. Проценко – численні статті з архівної справи та не-
крополістики, карта-схема “Пам`ятки Києва, знищені у хх ст.” (1991 р.),
сценарій документального фільму “Київський некрополь” (1992 р.), до-
відники “Київський некрополь. Письменники” (1992 р.), “Лук’янівське
цивільне кладовище” (у співавт., 1998 р.), монографія “історія Київ-
ського некрополя” (1995 р.). Посмертно було надруковано, підготовлене
Л. Проценко, довідкове видання “и до небес рукой подать” про похован-
ня у Києво-Печерській Лаврі (2002 р.).
Л. Проценко пішла з життя 7 вересня 2000 р. “Людмила андріїв-
на, – писав академік нан України П. тронько, – представник когорти
найосвіченіших діячів історії та культури, які розсувають межі не тільки
нашої історії, а, крім того, засівають ниву для наступних поколінь, тим
самим створюючи ґрунт для злету нашої духовності у майбутньому”27.
Що можна додати до цього? Лише висловити слова глибокої шани і по-
дяки від нинішнього покоління працівників ЦДаМЛМ України нашому
першому директорові Людмилі андріївні Проценко.
з історії архівів та архівних зібрань96
1 ЦДаМЛМ України, ф. 673, оп. 1, од. зб. 141, арк. 5.
2 там само.
3 ЦДаво України, ф. 1402, оп. 7с, од. зб. 959, арк. 42.
4 там само, ф. 14, оп. 5л, од. зб. 291, арк. 43.
5 ЦДаМЛМ України, ф.673, оп.1, од. зб. 96, арк. 5.
6 там само, од. зб.166, арк.6.
7 там само, од. зб. 17, арк. 3.
8 Сендик З. Унікальний документальний комплекс з історії літератури і
мистецтва: історія формування // студії з архівної справи та документознав-
ства. – 1998. – т. 3. – с. 48.
9 ЦДаМЛМ України, ф. 673, оп. 1, од. зб. 17, арк. 1.
10 там само, од. зб. 128, арк. 10.
11 там само, од. зб. 17, арк. 4.
12 там само, од. зб. 30, арк. 59.
13 там само, од. зб. 17, арк. 21.
14 там само, од. зб. 66, арк 1.
15 там само, од. зб. 30, арк. 24.
16 там само, арк. 24, 25.
17 там само, арк. 40.
18 там само, зі справи фонду № 45 (К. Думитрашко), арк. 3.
19 там само, зі справи фонду № 34 (о. Гончар), арк. 5.
20 там само, зі справи фонду № 193 (Г. Кочур), арк. 2.
21 там само, зі справи фонду № 26 (Г. Майфет), арк. 13.
22 ЦДаМЛМ України, зі справи фонду № 42 (М. Годованець), арк. 4, 5.
23 там само, зі справи фонду № 19 (в. Гжицький), арк. 5.
24 там само, ф.673, оп. 1, од. зб. 17, арк. 1.
25 там само, ф. 873, оп. 1, од. зб. 125, арк. 11.
26 там само, арк. 14.
27 збірник на пошану Людмили андріївни Проценко. – К., 2000. – с. 4.
раскрыта плодотворная деятельность первого директора ЦГаМЛи
Украины Л. Проценко, которая активно способствовала становлению и даль-
нейшему развитию этой, по выражению писателя Ю. смолича, “литературно-
художественной институции”.
Ключевые слова: архив-музей; первый директор; источниковая база;
комплектование; музейная экспозиция; некрополистика.
There is described the effective work of Leonid Protsenko, the first director of
the Central State Archives Museum of Literature and Arts of Ukraine in the article.
Is highlighted the activity impact on the development of this “literature and art
institution” as writer Y. Smolych said.
Keywords: archives and museum; the first director; source basis; setting;
museum exposition; necropolis studying.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-30908 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0320-9466 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:24:13Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ходоровський, М.Д. 2012-02-17T12:01:56Z 2012-02-17T12:01:56Z 2011 Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України) / М.Д. Ходоровський // Архіви України. — 2011. — № 2-3. — С. 86-96. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0320-9466 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30908 930.25(477)(092) Розкрито плідну діяльність першого директора ЦДАМЛМ України Л. Проценко, яка активно сприяла становленню і подальшому розвитку цієї, за висловом письменника Ю. Смолича, “літературно-мистецької інституції”. Раскрыта плодотворная деятельность первого директора ЦГАМЛИ Украины Л. Проценко, которая активно способствовала становлению и дальнейшему развитию этой, по выражению писателя Ю. Смолича, “литературнохудожественной институции”. There is described the effective work of Leonid Protsenko, the first director of the Central State Archives Museum of Literature and Arts of Ukraine in the article. Is highlighted the activity impact on the development of this “literature and art institution” as writer Y. Smolych said. uk Інститут історії України НАН України Архіви України З історії архівів та архівних зібрань Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України) She Was the First (to the 45 Anniversary of the Central State Archives Museum of Literature and Arts of Ukraine) Article published earlier |
| spellingShingle | Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України) Ходоровський, М.Д. З історії архівів та архівних зібрань |
| title | Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України) |
| title_alt | She Was the First (to the 45 Anniversary of the Central State Archives Museum of Literature and Arts of Ukraine) |
| title_full | Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України) |
| title_fullStr | Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України) |
| title_full_unstemmed | Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України) |
| title_short | Вона була першою (до 45-річчя ЦДАМЛМ України) |
| title_sort | вона була першою (до 45-річчя цдамлм україни) |
| topic | З історії архівів та архівних зібрань |
| topic_facet | З історії архівів та архівних зібрань |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30908 |
| work_keys_str_mv | AT hodorovsʹkiimd vonabulaperšoûdo45ríččâcdamlmukraíni AT hodorovsʹkiimd shewasthefirsttothe45anniversaryofthecentralstatearchivesmuseumofliteratureandartsofukraine |