Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні

The article is devoted to the problems of Witold Gombrowicz’s works reception in Ukraine. Conducting the research I not only collected translations of works by Gombrowicz in Ukraine and articles devoted to his personal life and creative work but also held an analysis of common and different features...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Літературознавчі обрії. Праці молодих учених
Date:	2010
Main Author:	Нахлік, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2010
Subjects:	Слов'янські літератури
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30962
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні / О. Нахлік // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. — 2010. — Вип. 16. — С. 121-126. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-30962
record_format	dspace
spelling	Нахлік, О. 2012-02-18T19:05:11Z 2012-02-18T19:05:11Z 2010 Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні / О. Нахлік // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. — 2010. — Вип. 16. — С. 121-126. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. XXXX-0091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30962 The article is devoted to the problems of Witold Gombrowicz’s works reception in Ukraine. Conducting the research I not only collected translations of works by Gombrowicz in Ukraine and articles devoted to his personal life and creative work but also held an analysis of common and different features of his works reception in Poland and Ukraine.I tried to show the difference between European and post-socialistic literature canons. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Літературознавчі обрії. Праці молодих учених Слов'янські літератури Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні Non-classic Classic. Witold Gombrowicz’s Works in Ukraine Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні
spellingShingle	Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні Нахлік, О. Слов'янські літератури
title_short	Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні
title_full	Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні
title_fullStr	Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні
title_full_unstemmed	Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні
title_sort	некласичннй класик. твори вітольда ґомбровича в україні
author	Нахлік, О.
author_facet	Нахлік, О.
topic	Слов'янські літератури
topic_facet	Слов'янські літератури
publishDate	2010
language	Ukrainian
container_title	Літературознавчі обрії. Праці молодих учених
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
format	Article
title_alt	Non-classic Classic. Witold Gombrowicz’s Works in Ukraine
description	The article is devoted to the problems of Witold Gombrowicz’s works reception in Ukraine. Conducting the research I not only collected translations of works by Gombrowicz in Ukraine and articles devoted to his personal life and creative work but also held an analysis of common and different features of his works reception in Poland and Ukraine.I tried to show the difference between European and post-socialistic literature canons.
issn	XXXX-0091
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/30962
citation_txt	Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні / О. Нахлік // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. — 2010. — Вип. 16. — С. 121-126. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT nahlíko neklasičnniklasiktvorivítolʹdagombrovičavukraíní AT nahlíko nonclassicclassicwitoldgombrowiczsworksinukraine
first_indexed	2025-11-24T11:50:29Z
last_indexed	2025-11-24T11:50:29Z
_version_	1850846394468794368
fulltext	Cлов’янські літератури 121 модальних характеристик, отримує нове звучання і служить виразником авторських ідей індивідуального стосунку до Абсолюту, повернення до природи, творчого життя і вічності кохання. Література: 1. Василенко В. М. Поетичний світ Болеслава Лесьмяна / Володимир Миколайович Василенко. – К. : Наукова думка, 1990. – 132 с. 2. Karpowicz T. Poezja niemożliwa Modele Leśmianowskiej wyobraźni / Tymoteusz Karpowicz. – W. : ZNIO, 1975. – 375 s. 3. Prokop J. Niepochwycień // Studia o Leśmianie / [zbiór prac naukowych / pod red. Michała Głowińskiego i Janusza Sławińskiego]. – W. : Państ. Instytut Wydawniczy, 1971. – S. 53–61. 4. Rowiński C. Człowiek i świat w poezji Leśmiana / Cezary Rowiński. – W. : PWN, 1982. – 327 s. 5. Rymkiewicz J. M. Odczłowieczając duszę // Studia o Leśmianie / [zbiór prac naukowych / pod red. Michała Głowińskiego i Janusza Sławińskiego]. – W. : Państ. Instytut Wydawniczy, 1971. – S. 201–229. 6. Stala M. Jam jest miejsce spotkania. Duch, dusza i ciało w poetyckiej antropologii Leśmiana // W kręgu Młodej Polski : prace ofiarowane Marii Podrazie-Kwiatkowskiej : [zbiór prac naukowych / red. M. Stala, F. Ziejka]. – Kraków : Universitas, 2001. – S. 103–125. 7. Trznadel J. Twórczość Leśmiana [Próba przekroju] / Jacek Trznadel. – W. : PIW, 1964. – 377 s. Soul Topos in the Poetry of Bolesław Leśmian (1877–1937) The research is devoted to the soul topos in the poetry of Young Poland poet Bolesław Leśmian. The aim of the study is to show characteristic features of this topos and to reveal the use of this concept in the epoch of Young Poland. The main features of the soul topos in Leśmian’s poetry are its transcendent origin, connection to corporalness, death, individuality, permanent motion. Олеся Нахлік (Львів) НЕКЛАСИЧНИЙ КЛАСИК. ТВОРИ ВІТОЛЬДА ҐОМБРОВИЧА В УКРАЇНІ Пошук нацією власної ідентичності через витворену літературу – процес постійний і знаковий. Він зазнає пожвавлень та спалахів у моменти, коли система актуальних естетичних вартостей зазнає радикального переосмислення з приводу появи нових дороговказів на шляху інтелектуального розвитку чи розчарування у старих ідеях. Одну з визначальних ролей у пошуку самосвідомості народу відіграє культура, і як одна з її складових – перекладна література. Дискусія про новий статус і нову якість української свідомості, почата ще півтора десятиліття тому, не вичерпана й не закінчена, а раз у раз спалахує з новою силою. У цьому контексті слушною є думка О. Бойченка, автора статті, присвяченої творчості одного з класиків польської літератури ХХ століття: «Так зване культурне відставання – поняття не лише надто відносне, але й вельми дискредитоване: вчувається в ньому щось таке імперсько-зневажливе, щось таке по-шовіністичному зарозуміле. Або – з іншого боку – щось таке по-провінційному меншовартісне. Проте бувають випадки, коли оце відставання можна вирахувати з математичною точністю. Наприклад: на скільки років українська самосвідомість відстає від польської? На п’ятдесят. На саме ті п’ятдесят років, що минули відтоді, як польський еміграційний часопис «Культура» почав публікувати «Щоденник» Вітольда Ґомбровича» [24]. Метою нашої розвідки є проаналізувати рецепцію творів Ґомбровича на матеріалі наявних українських перекладів та літературно-критичних висловлювань. Аналізуючи сприйняття творчого спадку цього письменника в Україні, слід передусім пам’ятати про необхідність пошуку висновків у двох площинах: рецепція через театральні постановки та рецепція через акт Літературознавчі обрії. Випуск 16 122 читання. Матеріалом даного дослідження є тексти, а саме наявні в українській культурі переклади творів, наукові розвідки і публіцистичні статті присвячені В. Ґомбровичу. Наукова новизна статті полягає у першому цілісному висвітленні специфіки української рецепції творчості Ґомбровича беручи до уваги історичні та культурні умови в яких відбувається це сприйняття. Оскільки виявлення особливостей сприйняття будь-якого твору можливе лише при зіставленні, до аналізу залучаємо також дослідження відчитання його творчості на батьківщині та ширше – у різних європейських культурах. Слід зауважити, що твори В. Ґомбровича через свою інтертекстуальність, гру з читачем, перенесення акценту з творчості автора на творчість читача-реципієнта потребують принципової здатності другого до інтерпретації, до розуміння множинності смислів тексту, тобто відповідного інтелектуального, естетичного, духовного досвіду. А тому зміст творів письменника часто залишається не повністю зрозумілим для читачів, а отже – не повністю ними відчитаний. Так, наприклад, американський літературознавець Б. Хольмгрен вказує на маргінальний статус Ґомбровича в американській гуманістиці [21; 337]. Не сприяють зміні ситуації й часті англомовні переклади його творів, автори котрих обмежуються лише перекладним текстом, не подаючи приміток, пояснень, відсутність яких суттєво ускладнює рецепцію літературного твору. Американський читач скаржиться, що дві повісті («Фердидурке» і «Порнографія») мають незрозумілу назву, є важкими до читання та обговорення. Попри те, що сьогодні майже вся творчість письменника існує в англомовній версії, для більшості американців він залишається не великим (в значенні світовим) автором, а насамперед екзотичним польським письменником. На складність письменницького мислення, множинність смислів і глибоку філософічність текстів В. Ґомбровича вказує також польський лауреат Нобелівської премії в галузі літератури Ч. Мілош, котрий особисто зустрічався із В. Ґомбровичем, і котрого письменник неодноразово згадував у своїх «Щоденниках». У статті, датованій ще 1970 роком він, пише, зокрема, що: «Хто знає чи не краще залишитись на боці тих, хто ніколи не приховував, що не розуміє Ґомбровича, аніж на боці розуміючих, котрі переконують, що усе в його творчості їм зрозуміло» [12]. Сьогодні у польському літературознавстві присутнє постійне різноаспектне літературознавче вивчення творчості Вітольда Ґомбровича [Див.: 16, 18, 19, 22, 25], в котрому як серед класичних представників цієї царини науки, так і серед молодої генерації науковців, виразно простежується неоднозначне її сприйняття. Насамперед виникають суперечки щодо внесення творчого спадку письменника до польського модернізму чи натомість вже до фази постмодернізму. Деякі дослідники, наводячи як аргумент присутність у творах Ґомбровича характерних ознак постмодерної моделі світу як то: деканонізацію традиційних цінностей, деконструкцію естетичного суб’єкта, стильовий синкретизм, інтертекстуальність, фрагментарність і використання техніки монтажу, іронію, переконливо вводять його творчість у постмодерну літературу [23; 48]: Подібну думку висловлює й українська письменниця, перекладач Маріанна Кіяновська, зауважуючи в творчості письменника складний синтез традиційного та новаторського: «Ґомбрович піднявся над середовищем, розмежував, а тоді зібрав в одне всі протилежності і суперечності свого часу, і то так, що, розглядаючи його стиль, важко однозначно відповісти на питання, де – ще традиція, а де – щось уже цілком нове і вельми провокативне» [10; 7]. Саме через прагнення викрити у своїх творах нав’язані суспільні стереотипи та усталені норми поведінки, шаблонність, властиву людському мисленню, тобто те, що становило важливу складову радянського типу світосприйняття і розвінчування чого несло в собі загрозу для тоталітарного режиму, цензура ПНР у 60-х роках різко критикувала творчість письменника у пресі, оголосивши йому анафему як «національному зраднику». Адже В. Ґомбрович був переконаний, що якщо комусь вдається позбавити людину віри в Бога – все інше вже можна пояснити. Виправдати і постріл в голову, і терор, а будь-яка несправедливість буде не лише бажаною, але й рекомендованою. Саме тому, «література, яка шукає в людині усе найшляхетніше, нагадує людині про Бога, є найбільшою загрозою для радянської моделі комунізму» [24; 281]. Прикладом радянського трактування творчості Ґомбровича є позиція польського літературознавця З. Дашевського, котрий вкрай критично оцінює і порівнює три книги, що відіграли в європейському інтелектуальному середовищі важливу роль у викритті Cлов’янські літератури 123 облудної природи тоталітаризму, утопічності соціалістичної пропаганди: Дж. Орвелла «1984», Ч. Мілоша «Поневолений розум» і В. Ґомбровича «Трансатлантик-Шлюб» [17; 15]. Зважаючи на те, що сам Ґомбрович заборонив друк своїх творів у Польщі доти, доки не буде опублікований його «Щоденник», з 60-х років аж до середини 80-х видання його творів було припинено та існувала заборона на інсценізацію драматургії через «дискусійний ідейний характер» та «ворожість стосовно народу». Проте незалежні кола інтелігенції постійно писали і говорили про Ґомбровича і, як стверджує Я. Щепанський, «замовчування і небажання друкувати більше допомогли письменнику, аніж зашкодили» [20; 35]. У 70-х роках Ґомбрович був постійно присутнім в культурній свідомості поляків, однак рецепція його творів мала дещо парадоксальний характер: його творчість безперервно існувала серед читацького загалу літературознавців і при цьому залишалася зовсім невідомою для пересічних читачів, відсутньою у шкільній системі освіти. Лише з 1981 року у шкільній навчальній програмі серед творів обов’язкових для читання з’являється «Фердидурке», а в періодичних журналах – спроби критичного осмислення цього твору. Відтак лише з середини 80-тих після тридцяти років мовчання можемо говорити про повторну появу творчості письменника у Польщі. Позаяк творчість українських поетів-емігрантів довгий час замовчувалась, така ж доля спіткала твори емігранта-поляка. Ім’я В. Ґомбровича ще донедавна було невідоме українському читачеві. Свідченням цього є факт, що за час радянського періоду української історії не було видано жодного перекладу творів письменника, а в Україні, щоправда ще Радянській, першою публікацією у 1989 році стала публікація фрагментів «Щоденника» у першому номері незалежного культурологічного часопису «Ї» [7]. Прикметно, що саме цей твір був обраний для перекладу і представлення українському читачеві. Вже у незалежній Україні, у 1992 році у журналі іноземної літератури «Всесвіт» також вміщує на своїх сторінках уривки «Щоденника» [4]. Того ж таки 1992 року журнал знову повертається до презентації творів польського письменника українському читачеві-інтелектуалу, друкуючи переклад роману «Порнографія» [9]. Слід звернути окрему увагу на те, що першим твором, котрий з’явився в українській версії, був «Щоденник». Натомість у сусідній Росії перша російськомовна публікація творів Ґомбровича – це повість «Фердидурке» (1991) у журналі «Иностранная литература». Початок 90-х був також часом появи російських перекладів ще кількох творів письменника: «Порнографії», «Транс-Атлантики» та фрагментів «Щоденника». Докладніше про рецепцію творчості В. Ґомбровича у сучасній Росії пише А. Беднарчик. Варто зауважити, що як вказує Я. Блонський: «Польський читач найбільш охоче читає «Фердидурке» і саме цю повість вважає найкращою у творчому доробку Ґомбровича, на відміну від закордонних читачів, котрі часто обирають роман «Порнографія» [16; 12]. Тому, можемо припустити, що обираючи перший твір для перекладу, російські перекладачі керувались польським каноном, а українські – більше зважали на потребу власної культури у розвінчуванні колоніального спадку й деконструкції тоталітарних міфів. Лише майже через десять років 1999 році у видавництві С. Павличко «Основи» нарешті виходить друком перша україномовна окрема публікація творів Ґомбровича – тритомне видання вже згадуваного «Щоденника». В анотації до книги перекладачі зазначають, що: «Це один з найважливіших і найполемічніших творів польської прози. Ґомбрович висловлює оригінальні думки з найістотніших проблем польської історії, мистецтва, польського мислення й самого способу польського існування [8]. «Саме завдяки можливості опинитись в абсолютно іншому культурному просторі, а відтак вийти поза межі «польськості», письменникові вдалося подивитись на Польщу (чи ширше Європу) з іншого континенту, а отже – під іншим кутом зору: «Складаю подяку Найвищому, що витягнув мене з Польщі, в якій моя літературна ситуація почала покращуватись і перекинув на американський континент. В чужу мову, в самотність. в свіжість анонімності, в країну більш залюблену в корови, аніж в мистецтво», – писав Ґомбрович [24; 300]. Варто звернути окрему увагу на те, в який спосіб тексти польського автора презентовано українському реципієнту. Передусім як класику польської літератури, з наголосом на універсалізмі проблем, до яких звертається автор. Окрім цього, окремо акцентовано на ставленні польського автора до усталених норм, традицій, на висміюванні у творах Ґомбровича стереотипів традиційної польської народно-історичної свідомості. Літературознавчі обрії. Випуск 16 124 В українській пресі з’явилися відгуки на переклад, зокрема у газетах «Дзеркало тижня» [13] та «Літературна Україна» [14]. Так у своєму відгуку на публікацію твору Ґомбровича, Маріанна Кіяновська переконує, що: «Щоденник» – це не стилізація під щоденник, а таки щоденник, який писався упродовж 16 років – майже до смерті, (...) Цей щоденник, де на останніх сторінках так жорстоко і складно проявлена смерть, парадоксальним чином став осягненням вічності. (...) Автор «Фердидурке» став дуже відомим і визнаним письменником, але «Щоденник» зробив Ґомбровича найбільшою постаттю польської літератури ХХ ст. й однією з найбільш значних – у літературі світовій» [10]. На трактуванні Ґомбровичем опозиції людина-суспільство (індивідуальне-загальне), котра в силу історичних причин може бути цікавою і актуальною для українського читача, наголошує Василь Махно: «Через якийсь момент безвиході, а може того, що називають випередженням часу, (...), для багатьох інтелектуалів, переважно еміграційних, які походили із Центральної та Східної Європи було важливим збереження в різних пропорціях: держави-нації-історії etc., для Ґомбровича ж – важливим було щось інше, можливо, криза духовності збунтованої людини у післявоєнному просторі Європи, (...)» [12]. А тому: «якщо наявний український переклад «Щоденника» як слід стилістично відредагувати і замінити в ньому Польщу й поляків на Україну й українців, а також Міцкевича – на Шевченка etc, то ми отримаємо найкорисніший твір української прози…» [12]. Погоджується з В. Махном й перекладач Андрій Бондар, котрий у своїй статті під назвою «Цей незнищенний Ґомбрович» роздумує про вплив польського письменника на українську соціокультурну систему, шукаючи причин відсутності українського Ґомбровича і ставлячи риторичне запитання: «Можливо, наш Ґомбрович був ліквідований в 30-тих роках під № 20?» [3]. Про значення творчості цього письменника для української культури згадує й літературознавець Григорій Грабович: «…Яким є зв’язок Ґомбровича з українською літературою, з українською ситуацією? На перший погляд, здавалося б, що ніякого. Оскільки його у Польщі й на Заході пізно пізнали, а в Україні ще пізніше. Але Ґомбрович відіграв дуже важливу роль в усвідомленні поляками, як нацією, своїх «бзиків». Бо кожна нація має комплекс меншовартості. Для поляків було дуже важливо мати когось, хто міг би їм показати таке дзеркало і розібрати по цеглинці їхні власні манії і «бзики». Тим, хто це зробив, був Ґомбрович. (...) Я думаю, тому він також може бути цікавим і для нас, українців. Гадаю, те, що вже сталося в польській літературі, тепер починає діятися і в українській. Це дуже цікавий процес, і ми є його живими свідками. А Ґомбрович в такий спосіб стає нашим сучасником» [11]. Сам В. Ґомбрович також переконує, що всі його висновки стосуються не лише Польщі, але й будь-якої другорядної культури в Європі, котра залишилася «по той бік цивілізації» : «Чим же є Польща? Це країна між Заходом і Сходом, де Європа вже починає закінчуватись, перехідна країна, де Захід і Схід взаємно послаблюються (...) Жоден з великих процесів європейської культури насправді не торкнувся Польщі, ані ренесанс, ані технічна революція. Сюди доходило лише слабке відлуння» [24; 289]. Якщо безпосередньо звернутись до початків філософських роздумів В. Ґомбровича над національною культурою поляків, то слід їх шукати ще в подіях польсько-радянської війни 1920 року – переконаний Я. Кемпінський. Зрештою про вплив історії народу на власне життя згадує і сам письменник. Історія показала йому, що національна культура і колективна самоідентичність поляків вимагають від індивідууму абсолютного посвячення власної індивідуальності для добра усього суспільного загалу. Людина повинна бути готова на повну екзистенційну жертву в ім’я наповнення культурного канону і своєї суспільної місії: «(...) я починав розуміти, що життя людини у Польщі є дешевим. В західній літературі (...), яку я починав вивчати, особа мала більшу вагу. Людина і її екзистенція були там важливими, важливішими подекуди від долі країни і народу» [24; 280]. У 2002 році Андрій Бондар запропонував українському читачеві переклад ще одного твору Вітольда Ґомбровича – «Фердидурке», так характеризуючи роман: «Ця іскрометна й захоплююча мандрівка у світ людських стереотипів, – на думку більшості критиків, є центральним твором польської літератури ХХ століття. Провокативно-аванґардистський, балаганно-кабаретовий, пародійно-ґротесковий, іронічно-скептичний, стилістично-розмаїтий, цей твір демонструє вічну дисгармонію існування людини» [6; 12]. Польський письменник писав: «Народження книжки ніколи не буває приємним, але ці пологи з усіх моїх були найгіршими. Крім того, мене опановував і звичайнісінький страх, адже «Фердидурке» була неабиякою провокацією…» Майже всі перші рецензії й інтерпретації твору у Польщі, були Cлов’янські літератури 125 настільки недолугими (окрім рецензії Бруно Шульца), що письменник мусив змиритися з поразкою роману, зазначаючи згодом, що поляки дозріли до розуміння «Фердидурке» лише через десяток років. Саме стільки часу знадобилося письменникові, аби знову взяти в руки покинуте прозове перо» [15; 8]. Український літературознавець Сергій Яковенко, автор статті ««Фердидурке»: формула провокації» [15] зауважує складність мови польського письменника, в котрій перекладачеві постійно слід шукати приховані смисли: «Що ж означає перекласти «Фердидурке» українською? Це зовсім не означає – перекласти з польської. Це означає стати воїном і відбути криваву війну з мовою, яка є більше Ґомбровичевою, ніж польською» [15; 8]. Він акцентує на проблемі перекладу трансформованих автором лексичних значень слів і фразеологічних зв’язків між ними, змішуванні стилів, інтертекстуальних пародіях та алюзіях. Отож, ще однією особливістю книг Ґомбровича є те, що їх не можна коротко переказати. Їх треба прочитати. Щоби бути ідеальним читачем і критиком письменника, потрібно бути втаємниченим в його світ. Але Ґомбрович – не тільки філософ, теоретик, як може здатися читачеві цієї статті. Він передусім митець. Цікавим для сучасного українського мистецького дискурсу є есе Ґомбровича «Проти поетів», перекладене і видане в Україні спочатку у часописі «Форум» [5], а згодом у книзі «12 польських есеїв» [1]. У ньому автор робить спробу осмислити вартість поезії як чистого мистецтва, як вартості самої у собі. В чому ж полягає «феномен Ґомбровича» в україномовному культурному просторі, який увиразнюється через щораз інтенсивнішу рецепцію його творів? За моделлю однієї з німецьких дослідниць функціонування перекладів іншомовних текстів в культурі Б. Шульце, рецептивними перепонами для сприйняття можуть стати незнання культурних, суспільно-історичних особливостей висловленого у творі. Натомість однією з причин особливого зацікавлення тим чи тим твором є його здатність заповнити прогалини в «системі іншої культури». В українській культурі власне Ґомбрович, завдяки спільності минулого, а отже – подібності історичного досвіду українців та поляків, заповнив існуючу в українській культурі «білу пляму» викриття постколоніальних комплексів. У творах польського письменника маємо не так заперечення минулого, як відчуття потреби розуміння сучасного становища – індивідуально-екзистенційного, а через нього – національного, й отже – спроби осмислити, зрозуміти минуле. Невід’ємний елемент драм письменника – іронія та висміювання – суґестує читачу здатність до подолання табу панівної культури, демонструє можливість вільнодумства й нестандартного підходу до, здавалось би, усталених й незаперечних понять чи способів сприйняття. У своїх творах Гомбрович пропонує читачеві сконструювати свідомість незалежну від зовнішніх факторів – чи то дискурсу панівної імперської культури чи тяжіння рідної традиції, пропонуючи викриття механізмів дії такої залежності як засіб її подолання. Відповідно, творчість письменника є плідною для дослідження в рамцях постколоніальних студій. Попри щораз більше перекладацьке та театральне зацікавлення наразі відсутнє українське літературно-критичне опрацювання творів Вітольда Ґомбровича. Український читач на сьогодні не має можливості для різноаспектної та науково обґрунтованої рецепції творів цього автора. Відсутні окремі розвідки, в котрих би було висвітлено особливості творчого мислення польського письменника, а вже опубліковані статті мають швидше науково-популярний характер й виконують інформативне завдання. Пропонована стаття покликана не лише проаналізувати сучасний стан рецепції творчості Ґомбровича в Україні, а й звернути увагу фахівців на особливу актуальність творчості письменника hic et nunc, потребу не лише перекладів, а й науково-критичного осмислення феномену цього польського класика. Література: 1. 12 польських есеїв / [упор. О. Гнатюк]. – К. : Критика, 2001. – 254 с. 2. Бойченко О. Моя маленька Вітольдівна / Олександр Бойченко // Дзеркало тижня. – 2003. – № 19 (444). 3. Бондар А. Цей незнищенний Ґомбрович / Андрій Бондар // Дзеркало тижня. – 2002. – № 42 (417). 4. Ґомбрович В. Порнографія. Роман / В. Ґомбрович ; [пер. з пол. О. Грищенко] // Всесвіт. – 1992. – № 10 (766). Літературознавчі обрії. Випуск 16 126 5. Ґомбрович В. Проти поетів. Есе / В. Ґомбрович ; [пер. з пол. Р. Харчук] // Форум. – ч. 1. – 1996. – С. 113–123; ч. 2. – 2005. – № 1. – С. 113–123. 6. Ґомбрович В. Фердидурке / Вітольд Ґомбрович ; [пер. з пол. А. Бондаря]. – К. : Основи, 2002. – 325 с. 7. Ґомбрович В. Щоденник 1952–1956 (фрагменти) / В. Ґомбрович // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 1999. – № 1. 8. Ґомбрович В. Щоденник: в 3-х томах: т. І – 1953–1956, т. ІІ – 1957–1961, т. ІІІ – 1961–1969 / Вітольд Ґомбрович ; [пер. з пол. Р. Харчук]. – К. : Основи, 1999. – 413 с., 338 с., 363 с. 9. Ґомбрович В. Щоденник (уривки) / Вітольд Ґомбрович ; [пер. з пол. О. Грищенко] // Всесвіт. – 1992. – № 10 (766). 10. Кіяновська М. У що перетворюється істина / Мар’яна Кіяновська // Книжковий поступ. – 2000. – № 46 (490). 11. Лекція професора Гарвардського університету Григорія Грабовича [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://cherkasy.cure.org.ua/cm_files/167_10.doc 12. Махно В. Історія з Gombrowiczem [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.vasylmakhno.us/es_gombrow.htm 13. Таран Л. Ґомбрович в Києві (Про презентацію тритомного видання «Щоденника» В. Ґомбровича) / Л. Таран // Дзеркало тижня. – 2000. – № 8. 14. Тарнашинська Л. Окрема держава в одній особі: над «Щоденником В. Ґомбровича» / Л. Тар нашинська // Літературна Україна. – 2000. – № 31. 15. Яковенко С. «Фердидурке»: формула провокації / Сергій Яковенко // Дзеркало тижня. – 2002. – № 15 (390). 16. Błoński J. Forma, śmiech i rzeczy ostateczne. Studia o Gombrowiczu / Józef Błoński. – Kraków : Wydaw. «Znak», 1994. – 281 s. 17. Daszewski Z. Trzy książki: G. Orwella, Cz. Miłosza, W. Gombrowicza (ocena polemiczna) / Zygmunt Daszewski. – New York : Czas Pub. Co., 1954. – 24 s. 18. Fiała E. Homo transcedens w świecie Gombrowicza / Edward Fiała. – Lublin : Wydaw. KUL, 2002. – 279 s. 19. Głowiński M. Gombrowicz i nadliteratura / Michał Głowiński. – Kraków : Wydaw. Literackie, 2002. – 284 s. 20. Gombrowicz i tłumacze / [pod red. E. Skibińskiej]. – Łask : Wydaw. «Leksem», 2004. – 236 s. 21. Holmgren B. W. Gombrowicz w Stanach Zjednoczonych // Grymasy Gombrowicza / [pod red. E. Płonowskiej-Ziarek]. – Kraków : UNIWERSITAS, 2001. – 362 s. 22. Jarzębski J. Natura i teatr : 16 tekstów o Gombrowiczu / Jerzy Jarzębski. – Kraków : Wydawnictwo Literackie, 2007. – 203 s. 23. Jaszewska D. Nasza niedojrzała kultura. Postmodernizm inspirowany Gombrowiczem / Jaszewska Dagmara. – Warszawa : Oficyna Naukowa, 2002. – 203 s. 24. Kępiński T. Gombrowicz: studium portretowe / Tadeusz Kępiński. – Kraków : Wydaw. Literackie, 1988. – 414 s. 25. Margański J. Gombrowicz wieczny debiutant / Janusz Margański. – Kraków : Wydaw. Literackie, 2001. – 224 s. Non-classic Classic. Witold Gombrowicz’s Works in Ukraine The article is devoted to the problems of Witold Gombrowicz’s works reception in Ukraine. Conducting the research I not only collected translations of works by Gombrowicz in Ukraine and articles devoted to his personal life and creative work but also held an analysis of common and different features of his works reception in Poland and Ukraine.I tried to show the difference between European and post-socialistic literature canons.

Некласичннй класик. Твори Вітольда Ґомбровича в Україні

Institution

Similar Items