Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку
Ядром сучасних суспільних наук de facto є економіка. Повсякденне життя соціуму
 визначається «практичною» економікою у її нинішній ліберально-ринковій формі.
 Перше звичайно характеризують як «економічний імперіалізм», коли специфічні економічне мислення і методологія проникають у ди...
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2007
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/310 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку // Вісн. НАН України. — 2007. — №1. — С.18-35. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860205718272999424 |
|---|---|
| author | Дорогунцов, С.І. Ральчук, О.М. |
| author_facet | Дорогунцов, С.І. Ральчук, О.М. |
| citation_txt | Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку // Вісн. НАН України. — 2007. — №1. — С.18-35. |
| collection | DSpace DC |
| description | Ядром сучасних суспільних наук de facto є економіка. Повсякденне життя соціуму
визначається «практичною» економікою у її нинішній ліберально-ринковій формі.
Перше звичайно характеризують як «економічний імперіалізм», коли специфічні економічне мислення і методологія проникають у дисципліни, які передбачають й інше світосприйняття. Друге — як «ринковий фундаменталізм», коли економічна
поведінка, що насамперед виходить із прибутку, рентабельності, поширюється
і на сфери, орієнтовані на інші системи цінностей, — від моральності до висо-
кої культури. Але ж культура, що примусово так «реформується», ще визначає
саму себе не тільки через можливості, котрі вона в собі відкриває, а й шляхом
добровільно взятих обмежень і заборон. У науці, складовій культури, цьому від-
повідає — і вважається ступенем її розвиненості — знання не лише про те, що
може статися, а й про те, чого «не може бути ніколи» (вічного двигуна, швидкості
більшої, аніж швидкість світла, тощо).
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:12:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
CВiТОГЛЯД
С. ДОРОГУНЦОВ, О. РАЛЬЧУК
МЕТАТЕОРІЯ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЯК АРБІТР
У РОЗВ’ЯЗАННІ ПРОБЛЕМ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
Ядром сучасних суспільних наук de facto є економіка. Повсякденне життя соціуму
визначається «практичною» економікою у її нинішній ліберально-ринковій формі.
Перше звичайно характеризують як «економічний імперіалізм», коли специфічні
економічне мислення і методологія проникають у дисципліни, які передбачають й
інше світосприйняття. Друге — як «ринковий фундаменталізм», коли економічна
поведінка, що насамперед виходить із прибутку, рентабельності, поширюється
і на сфери, орієнтовані на інші системи цінностей, — від моральності до висо-
кої культури. Але ж культура, що примусово так «реформується», ще визначає
саму себе не тільки через можливості, котрі вона в собі відкриває, а й шляхом
добровільно взятих обмежень і заборон. У науці, складовій культури, цьому від-
повідає — і вважається ступенем її розвиненості — знання не лише про те, що
може статися, а й про те, чого «не може бути ніколи» (вічного двигуна, швидкості
більшої, аніж швидкість світла, тощо).
Нинішня, постнекласична наука, доповнює це знанням про речі, котрі загалом
досяжні, але їхня реалізація виявляється абсурдною і навіть згубною. Тому еконо-
мічна наука (теоретична економія, економічна теорія), якщо вона во ліє взаємодія-
ти з «великою» постнекласичною наукою, а не кидати їй виклик чи просто її не по-
мічати (як це спостерігаємо нині), також має виходити не тільки з можливостей,
що відкриваються перед нею (і людством, яке їй повірило), а й достатньо тонких,
проте «доленосних» обмежень, котрі вона мусить встановлювати. Це можна оха-
рактеризувати і як визначення теоретичною економією для себе певних, суміжних
наукових дисциплін, з якими вона має взаємодіяти новим, від шуканим постнекла-
сикою чином, а саме — розглядаючи те, що «зсередини» еко номічного знання йому
недосяжне, проте діями «практичної» економіки може породжувати непередба-
чені негативні наслідки. Така взаємодія дисциплін у науковому аспекті зумовлює
коректність, адекватність економічного знання щодо реалій нашого світу, а в гло-
бальному і практичному — дає змогу осмислити дина міку нинішніх цивілізаційних
змін. Про це заключна (див. попередні публікації «Вісника НАН України» — №5 за
2005 р. і №№ 3, 12 за 2006 р.) стаття наших авторів.
© ДОРОГУНЦОВ Сергій Іванович. Член-кореспондент НАН України. Завідувач кафедри Київського націо-
нального економічного університету ім. В. Гетьмана.
РАЛЬЧУК Олександр Миколайович. Кандидат економічних наук. Провідний науковий співробітник Ради по
вивченню продуктивних сил України НАН України (Київ). 2007.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 19
НЕОБХІДНІСТЬ І ЗАВДАННЯ МЕТАТЕОРІЇ
Розв’язання проблем цивілізаційного роз-
витку, причому з акцентуацією на їх ню
економічну домінанту, передбачає певну епі-
сте мологічну цілісність. Це метатеорія, що
во лодіє можливістю і розкривати сутнісний
зміст цих проблем, і певним чином керувати
ними, оптимізувати їхній стан. Метатеорія,
по значена раніше як вихідний аванпроект
програми до слі дження нинішніх цивілізацій-
них змін на ос но ві теоретичної моделі, за ви -
конанням першо го завдання на базі моделі —
ідентифікації цих змін, має реалізовувати
своє друге завдан ня — рекон струкції, синтезу
необхідного нового наукового знання. Тому
за структурою це повинна бути саме метатео-
рія або теорія, що висуває як нові вимоги, так
і визначає додаткові можливості теоретич-
них компонентів, котрі «виходять» на неї, і
передовсім — економіки. А за основним зміс-
том — метатеорія господарювання, що роз-
глядає всі ці проблеми як породжені тим чи
іншим способом й організацією глобального
цивілізаційного господарювання. Метатеорія-
аванпроект стосовно її структурних компо-
нентів має стати методологічним «силовим
полем», яке водночас і задає їм формат своїх
вимог, і зберігає їхню предметну автоном-
ність, узгоджуючи з ними свої контури. І тут
метатеорія-аванпроект діє зі смисловим на-
голосом на слові «метатеорія», виконуючи
свою першу функцію. Однак не менш важли-
ве і зняття стереотипів уявлення розглядува-
них проблем, навіть попри те, що вони є абсо-
лютно новими, завчасно запобігаючи їхній
можливій вульгаризації. У цьому разі мета-
теорія-аванпроект має діяти зі смисловим
наголосом на слові «аванпроект», виконуючи
функцію формування нового перспективного
розуміння проблем.
Перше наближення до метатеорії — виок-
ремлення у ній певного «осьового принци-
пу». Він повинен розглядати діяльність со-
ціуму і широко, і в його реальності — те, «як
люди існують, розвиваються, про що вони
думають у своєму повсякденному житті … ті
спонукальні мотиви, котрі найсильніше і
найстійкіше впливають на поведінку людини
в господарській сфері її життя» [1, с. 69]. На-
ведена цитата з А. Маршалла — одного з ос-
танніх батьків-засновників політичної еко-
номії — продуктивна й нині, особливо коли
розглядати відзначену в ній гос подар ську
сферу (господарювання), на думку батька-
засновника вже філософії господар ства
С. Булгакова, — як саме життя. За цією ци-
татою «осьовий принцип» має бути в своїй
генетичній основі політекономічним, а точ ні-
ше — співвідноситися з тим найвищим рів -
нем генералізації економічного знання — тео-
ретичною економією (економічною теорією),
котрий нині, по суті, репрезентує колишню
політичну економію.
Метатеорія, виходячи на економіку як на
свій «перший серед рівних» теоретичний
компонент, має з ним кореспондувати. Корес-
пондування передбачає як певну надбудову,
значне збільшення «розв’язувальних можли-
востей» метатеорії щодо теоретичної еконо-
мії, так і врахування того її епістемологічного
стану, котрий (якщо він є неблагополучним),
метатеорія має дослідити і подолати. Подо-
лання це ґрунтується на оцінці актуального
стану теоретичної економії, іс то ричного шля-
ху, що призвів до нього, а також на відміннос-
ті цілей між теоретичною економією і мета-
теорією. І, навпаки, — без розв’язання внут-
рішніх проблем теоретичної економії (звісно,
як і інших компонентів метатеорії), котрі, за-
лишаючись непоміченими для самої економії,
можуть бути попередньо розкриті й усвідом-
лені з позицій метатеорії, метатеорія господа-
рювання просто не зможе «працювати».
СУЧАСНА ТЕОРЕТИЧНА ЕКОНОМІЯ: ПОПЕРЕДНІЙ
ДІАГНОЗ
Нині стан теоретичної економії характе-
ризується загалом як неблагополучний.
А якщо конкретніше, то перебуває десь у діа-
пазоні між передкризовим станом — з оче-
20 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
видними симптомами переломного моменту,
коли у теоретичній економії має від критися
«друге дихання», і констатацією у ній повно-
масштабної і всеосяжної кризи [2, с. ХХVIIІ].
Криза виявляється не тільки в тому, що тео-
ретична економія вже не спроможна ефек-
тивно розв’язувати нагальні проблеми еко-
номічної політики у форс-мажорних обста-
винах, а й насамперед «внутрішнім» для тео-
ретичної економії чином — відбувається
накопичення фактів, які засвідчують прин-
ципову обмеженість її методів [3]. Знову-
таки, «внутрішньо» феномен неблагополуччя
економічної науки на всьому просторі її конк-
ретного існування виявляється у її то таль-
ному переродженні у позитивістсько орі єн-
товану науку оптимізаційних розрахунків
(економікс), з характерним для неї лінійно-
площинним сприйняттям світу. Тут, власне,
вже немає місця ані органічній природі з її са-
моцінністю і трансцендентністю (на неї зва-
жають зазвичай лише як на певний простір
вилучення ресурсів та розміщення відходів),
ані органічній людині з її екзистенційною не-
повторністю (котру репрезентують нині
виключно як егоїстично-меркантильного
споживача-гедоніка з жагою розширення
масштабів своєї життєдіяльності). «Зовні»
криза економічної науки стимулюється про-
цесом переходу від індустріального до пост-
індустріального суспільства, і це робить неа-
декватними основні методологічні перед-
умови теоретичної економії, створені саме
для індустріального суспільства [4, с. 25].
Тому теоретична економія починає сприй-
мати власну кризу як кризу завищених очіку-
вань, спричинену тим, що вона намагалася
будувати корпус своїх знань і методів на
зразок тієї чи іншої позитивної науки (зде-
більшого — фізики) [3], не враховуючи ре-
алії «живого» життя. Тим часом особливості
економічного знання, зумовлені його пред-
метною областю, свідчать про нездійснен-
ність такого проекту. Економічні закони,
приміром, характеризуються принциповою
неточністю й обмеженою зоною викорис-
тання, а їхня дія виявляється здебільшого у
якіс ній, «слабкій» формі. В економіці немає
«світових констант», властивих позитивним
нау кам. І, навпаки, характерні для них «си-
метричні» залежності в економіці замінюю-
ться на «асиметричні». Багато економіч них
змінних — попит, інфляційні очі кування,
переваги тощо — мають дифузний, неверифі-
кований характер, котрий досить важко ви-
разити кількісно, а економічні рекомендації
значною мірою суб’єктивні. Їхній су б’єк-
тивізм доповнюється ще і впливом агентів
економічної діяльності на вже відомі їм чи
очікувані економічні рішення.
Отже, теоретична економія перебуває у
стані неузгодженості, невідповідності з
тим сві том, яким їй слід займатися, і що
ці ка во — чималою мірою породженому адек-
ватною їй «практичною» економікою. В істо-
ричній ретроспективі цьому відповідають
прикметні метаморфози теоретичної еконо-
мії. Вийшовши з лона філософії й одержав-
ши спочатку (з ХVII—XVIII ст.) наукову ін-
терпретацію у вигляді політичної економії,
вона спершу містила значний вектор світо-
глядної рефлексії, а щодо своєї предметної
облас ті — і вектор емпіричних характерис-
тик реального оточення — природного і со-
ціального, — на яке і соціуму, і теоретичній
думці доводило ся тоді зважати. Ці вектори
утворювали пев ну епістемологічну вертикаль
«сутнісне — явищне» [5, с. 6]. Тоді вони діяли
як аналоги вертикалі теоретичного й емпірич-
ного рівнів еволюційної епі стемології ниніш-
ньої постнекласичної науки. Епістемологіч-
на вер тикаль, що виникла та ким органічним і
неявним чином, так чи інакше була властива
майже всьому спектру шкіл колишньої полі-
тичної економії. Дивно, але й закономірно: у
подальшому руйнування вертикалі відбу-
валося саме в міру розроблення основних
принципів теоретичної економії, спрямова-
них — головним чином у часі — назустріч
постнекласичній науці. Зовні це зумовлюва-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 21
лося ейфорією цивілізаційного «пере ство-
рення» нашого сві ту, якому, схоже, жодних
обґрунтувань реальності і довготривалості
сво го існування не потрібно. Внутрішньо —
спричинювалося створенням адекватної та-
кому технологізованому новому світові єди-
ної економізованої розрахунково-управлін-
ської дисципліни — власне, згаданого еко-
номіксу.
Нинішня теоретична економія практично
«згорнула» свою епістемологічну вертикаль
і зайняла позицію антиесенціалізму [6]. По
су ті, вона перетворилася на певну площинну,
технологічну, розумово-обчислювальну схе-
му («економічний менеджеризм» — Ю. Оси-
пов) і, звичайно, не може існувати досить
довго. Їй слід самовизначитися у світогляд-
ній позиції, реконструювати свої відносини
зі світом (універсумом): або «наблизити»
світ до себе, або самій наблизитися до нього.
Тому вихід теоретичної економії з кризи пе-
редбачає — і починає демонструвати — два
полярних підходи. Буквально за А. Шопен-
гауером, з його «Світом як воля і уявлення»,
тут простежуються варіанти рішень, орієнто-
вані на волю й інтелект (уявлення).
«Вольовий» варіант із його ірраціональ-
ними, онто-глобалістськими претензіями,
власне, науково оформлює «перестворен-
ня», що вже фактично відбувається, при-
родного і багатовимірного світу з остаточ-
ним перетворенням його на одновимірний
і штучний світ загального економізму — на
Pax Economicana. Причому за розгубленос-
ті і безпорадності «широкої» науки перед
формованим нею ж світопорядком, над яким
вона втрачає контроль. І, навпаки, за всієї
агресивності основного ідеологічного ядра
сучасної теоретичної економії — неокласи-
ки, що не воліє фундаментального перегля-
ду своїх позицій [7, с. 24]. Перестворюваний
світ — з формованими ним штучною і новою
технобіосферою та Homo economicus — стає,
власне, тим позитивним (у сенсі — «вигна-
ного» з нього первісного трансцендентно-са-
моцінного начала) світом, котрий уже почи-
нає відповідати позитивістському проекту
теоретичної економії, що доти з ним ще не
стиковувався. Однак і в цьому новому світі
первісна трансцендентність (для «практич-
ної» економіки — непідконтрольність) не
може для неї цілковито чимось заміщува-
тися, хоча б «нейтральним». Нагадаємо про
хаотизацію, «суспільство ризику», які по-
роджені таким типом цивілізаційного роз-
витку і є сублімацією «колишньої» органічної
трансцендентності.
Звідси позитивізм, що виходить з «вольо-
вого» варіанта нинішньої теоретичної еко-
номії і діє як згадана неокласична теорія
(мейн стрім), зі своїми основними при пу-
щен ня ми — раціональної, спрямованої на
максимальну вигоду (користь, прибуток то-
що) поведінки суб’єктів економічної діяль-
ності, цілковитої інформованості, орієнтації
на рівноважні ста ни спокою [7] — позити-
візм, який викликає нарікання своєю детер-
міністичністю, має бути замінений на інший
позитивізм, але в рамках тієї самої неокласи-
ки, котрий відповідає новому, хаотизовано-
му світу. Цікаво, як перехід до «вольового»
варіанта — з реалізованим «під нього» неста-
більним світом — саме з погляду волі як аль-
тернативи уявленню, інтелекту, знанню, ви-
мушено демонструє своєрідні інтенції еконо-
мічної неокласики щодо корпусу знань пост-
некласичної науки. Це чітко характеризується
позицією економічної неокласики стосовно
одного з ключових конструктів пост не кла-
сичної нау ки — вчення про причинність [8].
Так, в еволюції вчення про детермінізм ок-
реслюються три послідовних етапи, які від-
повідають етапам класичної, некласичної та
постнекласичної науки. Наче «надбудовую-
чись» один над одним і даючи щоразу глиб-
ше розуміння природи причинності, етапи,
звичайно, залишають у конкретних ситуа-
ціях і можливості для простіших причинних
пояснень (принцип «бритви Оккама»). З
усім цим, явно чи приховано, до певного мо-
22 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
менту солідаризувалася і теоретична еконо-
мія. З цього погляду перший етап причинно-
го пояснення — класично-детерміністичний,
з позицій зовнішнього впливу, — характери-
зується більш-менш історично синхронізо-
ваним розумінням причинності і в позитив-
них науках (наприклад, механіка Ньютона),
і в теоретичній економії («колишній» еконо-
мікс у ключі класичних методів дослідження
операцій).
ВОЛЯ АБО ІНТЕЛЕКТ ЯК АЛЬТЕРНАТИВИ
ТЕОРЕТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
Розбіжності у поданні і використанні при-
чинності в економічному знанні між тео-
ретичною економією і «широкою» нау кою
починаються на другому етапі причинного
пояснення. Власне, тут і відбувається біфур-
кація можливого реформування теоретичної
економії на «вольовий» та «інтелектуальний»
варіанти. Нагадаємо, що для другого ета пу
причинність пояснюють, виходячи з уявлень
про внутрішній характер дії причини, її
імовірнісно(спонтанно)-статистичним про-
явом у системах, які складаються з великої
кількості однорідних елементів. Імовірнісно-
статистичне обґрунтування при чин но сті й
сполучена з ним наукова картина світу від-
повідали некласичній науці. Свої епістемоло-
гічні позиції вони зберігали до другої поло-
вини ХХ ст. Кульмінацією такого підходу у
природознавстві стала розробка квантової
механіки — фізичної теорії мікропроцесів
атомного масштабу. Саме тут другий етап
причинного обґрунтування через ідею рівне-
вої ієрархічності систем «переріс» самого себе
і зумовив появу третього етапу з його прин-
ципом інформаційної причинності.
У теоретичній економії подібною кульмі-
нацією у ставленні до саме так сприйнятої
причинності другого етапу став розширений
спонтанний ринковий порядок Ф. Хайєка.
Парадоксальним чином, якщо не знати за-
конів універсуму, відкидаючи «силове» (пла-
ново-управлінське, конструктивістське [9,
с. 112]) втручання в економічне життя, він
цю спонтанно-статистичну «силу» починає
мимохіть використовувати, щоб перероби-
ти (перестворити) життя взагалі. Такий
розширений ринковий порядок зумовлює,
влас не, «вольовий» варіант реформуван ня
теоретичної економії. Його методологіч-
ним за безпеченням стає сполучений зі
спон танністю «новий» економікс керування
ри зиками [10]. Як і природознавство, що
розглядало на другому етапі причинного
по яснення великі системи, створені сукуп-
ностями незалежних чи квазінезалежних
сутностей, внут рішня структура яких неві-
дома (не з’я сована), економікс керування
ризиками має справу з ве ликими системами
суб’єктів економічної ді яльності (фірми,
біржі, банки). Їхня вну т рішня структура
(насамперед — реальні люди), за винятком
того, що може піти на користь імовірніс но-
статистичній оцінці можливої поведінки
суб’єктів, економіксу тут глибоко байдужа
(навіщо зайва інформація і взагалі санти-
менти?). Керування ризика ми стає «свя-
щенною коровою» економічної неокласики.
Керування ризиками, майже цілковито від-
риваючись від стану реального сектору еко-
номіки у фінансовому менеджменті (лише
беручи до уваги, що такий сектор взагалі іс-
нує) [11] і все ще вимушено враховуючи його
у виробничому менеджменті, починає свою
збудливу (у суб’єктивно-емоційному плані)
і схоластичну (у плані реальних по треб усьо-
го людства) гру. Ставлячись до ризику як до
амбівалентної сутності, що водночас об’єд нує
потенціал несприятливих і сприятливих пер-
спектив для суб’єктів економічної ді яльності,
й охоплюючи широкий діапазон оперування
ризиком, керування ризиками демонструє
свою «знакову» особливість. Ця особливість
породжена статистичною природою керу-
вання ризиками, що формуються розмаїт-
тям спонтанних проявів воль безлічі еко-
номічних суб’єктів, життєдіяльність котрих
«розігрівається» існуючим цивілізаційним
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 23
хаосом. Звідси, з одного боку, при керуванні
ризиками між імпульсами змін стану еконо-
мічного середовища і результатами реагу-
вання на них причинний зв’язок у класич-
ному, сутнісному розумінні відсутній. А діє
зв’язок статистичний (за принципом «чорної
шухляди»). І в керуванні ризиками, власне,
виграє (за рахунок тих, котрі програли) той,
хто раніше від інших розпізнає/вгадає ці ім-
пульси і зможе адекватно відреагувати на
них. Більше того, з другого боку, виграш «га-
рантований» тим гравцям, які у мережному
суспільстві інтернет-економіки мають мож-
ливість (владу) цілеспрямовано створювати
такі імпульси (ціни на рідкісні природні ре-
сурси, валютні курси, ажіотований попит на
ті чи інші товари і послуги) і, таким чином,
знімати з усіх відповідну фінансову ренту.
Такий тип цивілізаційного розвитку, керо-
ваний і стимульований «вольовим» варіан-
том теоретичної економії, що реформуєть-
ся (мутує), є розвитком за третім сюжетом
співіснування господарювання і глобалізації
[12]. «Генетично» ж притаманну йому нега-
тивну есхатологію можна простежити навіть
з позицій одного лише фінансового менедж-
менту. Насамперед невпинно зростає забор-
гованість суб’єктів економічної діяльності —
держав, корпорацій і домашніх господарств.
Більше того, заборгованість, що перевищує
ВВП країни, стає нормою для держави. Час-
ті шають і поглиблюються фінансові кризи.
Курс же світової резервної валюти (долара)
підтримується вже не станом реального сек-
тору економіки країни (США), а станом міз-
ків «зомбованого» соціуму тощо.
Ось чому для заявленої метатеорії гос-
подарювання, котра має кореспондувати з
теоретичною економією і з огляду на її по-
точний стан, і на подальші перспективи, за-
значений варіант реконструкції вже заздале-
гідь виявляється неприйнятним. Метатеорія
тут аж ніяк не стикується із «вольовим»
варіантом. Вона може (і має) одержати від
нього тільки негативний урок (приклад)
як в епістемологічному аспекті — редукція
епістемологічної вертикалі, «сплощення»
знання і консервація його розвитку, так і в
практичному — дедалі зростаюча хаотизація
світу і втрата навіть орієнтирів соціальної
справедливості, заохочуваних «вольовим»
ва ріантом, стихійні лиха тощо.
На противагу «вольовому» варіанту вихо-
ду з кризи, орієнтованому на «виправлення»
універсуму під теоретичну економію та її
практичний інструментарій, «інтелектуаль-
ний» варіант передбачає необхідність знач-
ного коригування існуючих теоретико-еко-
номічних засад відповідно до накопиченого і
стрімко зростаючого нового комплексу знань
(уявлень) і про власну предметну область еко-
номії, і ширше — про універсум. Загалом тут
інтенції «інтелектуального» варіанта збіга-
ються з принципами інформаційної причин-
ності: нагадаємо, третього етапу у розумінні
природи причинності. Інформаційна (си н ер-
гетична) причинність ґрунтується на ідеях
самоорганізації складних багаторівневих
іє рархічних систем [8], безпосередньо від-
дзеркалюючись у динамічній теорії інфор-
мації, про яку згадувалося раніше. У ключі
пост некласики вона розглядає зазначену
при чинну поведінку як таку, що відкриває
широкі можливості для гуманістичної (ос-
мисленої) телеономії людинорозмірних сис-
тем, надбудовуючись над більш «косною»
(але необхідною у відповідних сферах) по-
ведінкою, коли та диктується детермініс-
тичним та імовір нісно-статистичним типами
причинності. Якщо повернутися трохи на-
зад, то в гілках теоретичної економії, рефор-
мованих за «вольовим» та «інтелектуаль-
ним» варіантами, спостерігаємо діаметраль-
но протилежні ставлення до тих можливостей,
які відкриваються постнекласикою.
«Вольовий» варіант їх наче вперто не по -
мічає. В ідеологічному ракурсі це зумовлю-
ється широким комплексом факторів, котрі
формують дух і суть постмодернізму. У со-
ціополітичному — розподіленим світом і гру-
24 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
по вим егоїзмом «золотого мільярда», заці-
кавленим (поки що) саме в такому варіанті
теоретичної економії — точніше, у «практич-
ній» економіці, яка відповідає йому. У мето-
дологічному ж ракурсі це означає примусову
консервацію рівня фундаментальних знань,
пов’язаних із «вольовим» варіантом (і дій-
сних можливостей та потреб для людства,
котрі тут відкриваються), щодо знань ниніш-
ньої постнекласичної науки десь, приблизно,
на рівні знань середини минулого століття.
Навпаки, «інтелектуальний» варіант без-
посередньо орієнтується на нове знання і
можливості, які відкриває постнекласика.
В явному вигляді це вже реалізується у зга-
дуваній економічній синергетиці (синерге-
тичній економіці) [13] — одній із наукових
парадигм економічної теорії. Економічна си-
нергетика висуває умови репрезентування в
теоретичній економії затребуваного нового
знання — від загальних принципів самоор-
ганізації до принципів ускладнення економіч-
них систем — надбудови їх новими реаліями
нашого нелінійного динамічного світу. Це
породжує нову структуру економічних сис-
тем, котра відповідає взаємодії, синергетиці
економіки (як економічної системи) і шир-
шим соціальному та природному універсу-
мам, що охоплюють її. У науковому аспек-
ті така взаємодія має виявлятися у певному
коригувальному доповненні теоретичної
еко номії суміжними науковими дисциплі-
нами, які міс тять знання про ці універсуми,
безпосередньо їй недоступне.
ТЕОРЕТИЧНА ЕКОНОМІЯ —
НОВИЙ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ КОНСТРУКТИВІЗМ
Тут економічна синергетика, що враховує
загальні принципи необхідного рефор-
мування економічного знання неявно і в «ко-
дах» постнекласики (насамперед її синер-
гетичної причинності), має наче передати
свої наукові повноваження для його явно -
го коригування, проте вже у «кодах» більш
тра диційного і конкретного, але водночас і
кон структивного — економічного ін стру мен -
та рію. Таким інструментарієм є діюча ни -
ні інституціональна парадигма теоретичної
еко номії [7]. Оскільки вона первинно розгля-
дає ряд речей, які за визначенням не є кон-
венціонально економічними, однак прямо
впливають на економічні процеси, то такими
речами, взятими в гранично широкому діапа-
зоні їхнього існування, звичайно, можуть
бути і нові знання про реалії універсуму. Тому
інституціональна парадигма стає базовим ін-
струментом реалізації «інтелектуального» ва-
рі анта реформування теоретичної економії.
Основою парадигми є інститути — сукуп-
ність певних можливих і припустимих для
со ціуму нормативних моделей поведінки.
Ці інституціональні нормативи віддзер-
калюють неочевидні реалії господарювання,
виявлені економічним інтелектом і зафіксо-
вані для соціуму формально (законодавчо) і
неформально (як визнана суспільством ети-
ка і закони універсуму, протидіяти котрим
немає сенсу). Вони звужують і розширюють
предметну ділянку теоретичної економії за да-
ним варіантом. Звужуючи предметну область,
ін ститути зменшують невизначеність еконо-
мічної поведінки шляхом одночасного струк-
турування припустимої повноти її проявів
як на мікрорівні окремих індивідів, так і на
макрорівні всього економічного простору. Ін-
ститути розширюють предметну область тео-
ретичної економії введенням до неї категорій
людського (моральність, психологія, естетич-
ні оцінки) і природного (конкретні та прямі,
а не агреговані й опосередковані характерис-
тики стану речовини, енергії й інформації)
начал. Таке розширення предметної області
теоретичної економії повертає господарську
діяльність у реальні координати універсуму
і визначає можливість коректного опису/ке-
рування цією діяльністю мовою науки.
Це зумовлює необхідний баланс — відпо-
відно до реалій універсуму — використання
всіх трьох інструментів пояснення причин-
ної дії: детерміністичного зовнішнього впли-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 25
ву, ймовірнісно-статистичного і, звичайно,
інформаційно-синергетичного. Розширен ня
ж предметної області у напрямі мен таль ного,
світоглядного людського нача ла, зумовлено-
го філософією господарства, з одного боку, й
емпіричного начала фізичного субстрату еко-
номіки, що його репрезентує фізична еконо-
мія [13] — з другого, є, власне, від новленням
епістемологічної вертикалі, втраченої при
переході від колишньої політичної економії
до нинішньої теоретичної економії, але вже у
межах постнекласичної науки.
Теоретична економія, реконструйована за
«інтелектуальним» варіантом і на базі ін сти-
туціональної парадигми, відповідає пер шо -
му — прогресивному, позитивному — сюже-
тові співіснування глобалізації та господа-
рювання з його позитивною есхатологією
[12]. І передбачає саме з цим варіантом ко-
респондування метатеорії господарювання.
Зрозуміло, що такі можливості інститу-
ціональної парадигми є, передусім, тільки
можливостями, котрі потребують реаліза-
ції водночас і з позицій власної економіч-
ної методології, і виходячи із необхідності
узго дження цієї парадигми з метатеорією
господарювання. Це передбачає пильніший
погляд на реконструйовану за «інтелекту-
альним» варіантом теоретичну економію та
її методологію. Зазначені «звуження» і «роз-
ширення» предметної області теоретичної
економії з її підсумковою форматизацією у
«практичну» економіку дають змогу адекват-
но репрезентувати останню як, наприклад,
екологічно і соціально орієнтовану ринкову
економіку (ЕСОРЕ) [14]. Тут діють, власне,
чотири рівні інститутів, які «надбудовані»
один над одним. Їх можна інтерпретувати
таким чином:
1. Економізація господарських систем. Пе-
редбачає явну і реальну структуризацію цих
систем, що супроводжується відповідним
керуванням (внутрішнім і/або зовнішнім) у
форматі їх товарної (спрямованої переважно
на зовнішнє споживання) і грошової (під-
дається вартісній оцінці) діяльності.
2. Маркування економізованих систем.
Роз межовує їх на сектори реальної (вироб-
ництво товарів і послуг) та фінансової (обіг
грошових потоків) економіки. Запроваджує
контроль сектору реальної економіки над
фінансовим.
3. Соціальна орієнтація ринкової економі-
ки. Передбачає систему прогресивного опо-
даткування прибутків, гарантії справедливої
оплати праці та соціальної допомоги, дер-
жавну підтримку розвитку культури, науки
й освіти.
4. Екологізація соціально орієнтованої
рин кової економіки. Вводить в економічну
діяльність механізми врахування стану дов-
кіл ля й узгодження з ним масштабів антро-
по-техногенного навантаження: від плати за
використовувані природні ресурси і штрафи
Можлива структура інституалізації економічного господарства в інституціональній парадигмі
26 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
за забруднення навколишнього середовища
до міждержавних і міжнародних угод зі ско-
рочення промислових викидів в атмосферу,
водойми тощо.
Загалом така інституалізація економічно-
го господарства культурно усвідомленими
со ціальним і природним началами (тобто
у координатах «економічне — культурне»),
що дедалі більше віддалена від стихійного,
«суто» економічного начала, відображена на
рисунку 1.
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ ГЕНЕЗИС МЕТАТЕОРІЇ
Відзначимо дві обставини. По-перше, сто-
совно «чистої» економіки інститути є
певними артефактами, які самі по собі,
завдяки дії «невидимої руки» не створюю-
ть ся, а, навпаки, потребують відповідного —
соціополітичного — втручання 2. По-дру-
ге, крім розміщення в осьових координатах
«економічне — культурне начала», інститути
мо жуть структуруватися і щодо інших осьо-
вих принципів, наприклад історичного.
З позиції ж реконструкції «інтелекту-
ального» варіанта теоретичної економії у
силовому полі метатеорії господарювання
та безпосереднього кореспондування мета-
теорії і реформованої теоретичної економії,
розміщення згаданих інститутів, при збере-
женні їхньої сутності, має структурувати-
ся за іншим, «стикувальним», принципом і
поділятися на «внутрішні» та «зовнішні».
«Внутрішні» інститути належать виключно
до економічного середовища, отримуючи від
метагосподарства певний опосередкований
вплив. «Зовнішні» ж інститути визначають ті
межі, на яких економіка наче «закінчується»
(але продовжує бути «ще економікою») і без-
посередньо взаємодіє з метагосподарством.
1 Рисунок подано з деякими змінами за джерелом
[15].
2 Тут характерне судження Ф. Броделя про саму рин-
кову економіку як примусовий, нав’язаний свого
часу (впродовж XV–XVIII століть) соціальний, по-
літичний і культурний порядок [16, с. 8].
Отже, «внутрішніми» — такими, що забез-
печують ефективну і реальну, а не віртуаль-
ну роботу економіки як економіки, — мають
бути, відповідно, інститути економізації та
маркування. Тоді «зовнішніми» інститутами
будуть соціальна орієнтація та екологізація
економіки, котрі потребуватимуть уведен-
ня до корпусу метатеорії двох автономних і
«зовнішніх» щодо теоретичної економії сег-
ментів — філософії господарства та фізичної
економії.
Чим ще обґрунтовується саме така стру к-
туризація взаємодії реалізованої у запро-
понованому ключі інституціональної пара-
дигми теоретичної економії і метатеорії гос-
подарювання? Де у метатеорії «зверху» над
сегментом теоретичної економії міститься
філософія господарства, а «знизу» — фізич-
на економія?
У першому наближенні — загальною ар-
хі тек тонікою складних систем з діючою у
них — з позицій динамічної теорії інформа-
ції — структурно-рівневою, функціонально-
ієрархічною спеціалізацією. Для будь-якої
по дібної системи — від реальної (матеріаль-
ної) до ідеальної — існує змінювана градація
спеціалізацій їхніх взаємодіючих рівнів у на-
прямку від «фізичних», найнижчих, до «мен-
тальних», най вищих. Метатеорія господарю-
вання з епістемологічного погляду — ідеаль-
на, «наукова» система, що, звісно, передбачає
в ракурсі розв’язання практичних, управлін-
ських завдань свого реального «референта»
— соціоприродну систему (СПС) [13]. Однак
і в ідеальній системі має діяти своя рівнева
спеціалізація градацій по осі «фізичне» —
«ментальне». І тут для прикладу згадаємо
принцип трирівневої спеціалізації психіки
(ідеального) в «ортодоксальному» психо-
аналізі. Послідовно вибудовуючи рівні від
несвідомого, що панує у глибинах психосо-
матичного (психофізичного) «Воно» («Id»),
через раціональне, свідоме, розумово-вольо-
ве «Я» («Ego»), до діючого завдяки соціаль-
но-культурним нормам «позатілесного» і
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 27
надсвідомого «Над-Я» («Super-Ego»), психо-
аналіз, власне, відтворює архітектонічний
принцип динамічної теорії інформації щодо
такого виду ідеальних систем.
Варто осмислити й іншу, дворівневу іде-
альну систему, яка досить рельєфно відобра-
жена у марксистському суспільствознавстві
(історичному матеріалізмі), де діють «базис»
і «надбудова». Базис інтегровано формує
властива тому чи іншому суспільству сукуп-
ність виробничих відносин і продуктивних
сил, що їм відповідають. Базис утворює, по
суті, економічний інструментарій суспіль-
ства. І, відповідно, в ідеальній (епістемоло-
гічній) системі суспільствознавства його ви-
вчали у циклі економічних наук — від полі т -
економії до конкретних галузевих економік.
Надбудову комплексно формує система ду-
ховних структур (думок, почуттів, ідей),
властивих суспільству, сукупність ідеологіч-
них відно син між його членами і система
його установ та організацій. Надбудова ство-
рює немовби рефлексію, самосвідомість сус-
пільства. У суспільствознавстві її вивчали у
циклі «ідеологічних» наук — від філософії
до мистецтвознавства. Базис і надбудова у
суспільствознавстві розглядалися як його
порівняно автономні компоненти, що, взає-
модіючи, справляють один на одного від-
повідний «перехресний» вплив.
ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ МЕТАТЕОРІЇ
Такий екскурс у психоаналіз корисний
вже тим, що асоціативно дає змогу ок-
реслити певні ключові паралелі між органіч-
ною (тобто близькою нам) ідеальною систе-
мою і системою уявлень та керування нашим
соціоприродним світом. Екскурс у «колиш-
нє» суспільствознавство дає можливість
роз глядати, дещо огрублюючи, метатеорію
господарювання як його певну генетичну на-
ступницю. Проте маємо і цілу низку вагомих
уточнень.
По-перше, існує первісна невідповідність
між рівневою структурою метатеорії і сус-
пільствознавством. У даному разі рівень
базису ідеальної системи (суспільствознав-
ства, як воно склалося) є її нижчим рівнем. І
це закономірно для суспільствознавства, яке
визрівало в лоні класичної та некласичної
наук. Колишнє суспільствознавство не змог-
ло (і не встигло) включити до своєї системи
те специфічне нове знання, що почало фор-
муватися вже у добу постнекласичної науки
(з останньої третини ХХ ст.). Таке знання
про глибинні властивості універсуму — при-
чому з ключових позицій їх нелінійної, си-
нергетичної самоорганізації («нової фізики
універсуму»), котре багато чого визначає у
дійсній поведінці соціуму, і неначе ввійшло
до системи суспільствознавства, мало б ста-
ти його новим нижнім рівнем (після базису)
і, на противагу «надбудові», відповідало б
«підвалу» 3.
По-друге, колишнє дворівневе суспільст-
вознавство з розвитком знання обов’язково
мало би збільшити кількість своїх рівнів, у
даному разі виходячи на трирівневий «гене-
тичний прототип» метатеорії господарюван-
ня. Якщо загалом це зумовлюється принци-
пами універсального еволюціонізму (для іде-
альної системи — суспільствознавства), то
конкретніше і з позицій синергетики відпові-
3 Подібне «опускання» на глибинні рівні дії законів
універсуму характерне і для інших наук, що раніше
задовольнялися тільки вищими рівнями буття. Так,
у порівняно новій когнітивній науці, яка визначає
можливості пізнання з позицій конкретно-наукових
й експериментальних досліджень, визріває уявлен-
ня про необхідність переходу від базового для неї
обчислювального підходу (computation approach) до
тілесного пізнавального підходу (embodied cognition
approach) [17]. Якщо обчислювальний підхід ґрун-
тувався на ідеях штучного інтелекту і, реалізуючись
за допомогою комп’ютерних програм, наче «висів у
повітрі», то новий підхід передбачає саме «отілес-
нення» пізнання у сенсі додаткового сполучення
пізнання з функціональними особливостями конк-
ретного тіла, з його здатністю до сприйняття і руху
у просторі — з чого, власне, і «виростає» пізнання.
Інакше кажучи, «голова професора Доуеля», взята
сама по собі, «погано працює». Їй необхідний ще й
«тулуб».
28 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
дає так званому гіперциклу [18]. Гіперцикл, з
огляду на перехід тієї чи іншої системи на но-
вий рівень складності, здатний доповнювати
систему новими рівневими компонентами.
У такому ракурсі діє пряма зумовленість і
необхідність заміни дворівневого суспільст-
вознавства для порівняно простої соціальної
реальності на нову — трирівневу метатеорію
для реальності, яка ускладнилася і має вже
соціоприродний характер.
По-третє, щодо інтерпретованих таким чи-
ном уже двох трирівневих ідеальних систем
в ідеальній (науковій) системі метатеорії
господарювання мають діяти такі ключові
положення:
1. Кожен рівень метатеорії характери зу-
є ться власним онтологічним статусом та
функ ціональною спеціалізацією — теоретич-
ною і прагматичною. Онтологічний статус зу-
мовлюється співвіднесеністю кожного рівня
ме татеорії з відповідним рівнем реальної сис-
теми. Особливе місце займає тут середній
(центральний) рівень. Йому відповідає еко-
номічна система (ЕС) — як редукований
ва ріант СПС. Функціонально-теоретичною
спе ціалізацією середнього рівня є теоретич-
на економія — як її інституціональна пара-
дигма. Функціонально-прагматична спеці а лі-
зація ді ючого рівня — це раціональне (нор-
мальне) господарювання, або виконання пев -
ного інструментального завдання щодо під-
тримки необхідного для соціуму існування у
діапазоні від біологічного до культурного.
2. Особливе — центральне — місце серед-
нього рівня метатеорії господарювання ха-
рактеризується двома обставинами. Перша:
цей рівень належить до наукової дисципліни
(політичної економії, теоретичної економії),
яка має тривалу передісторію самостійного
існування. Друга обставина: криза теоретич-
ної економії засвідчує, що їй слід доповнюва-
тися чимось «зовнішнім», тим, чого вона са-
мостійно забезпечити і не може, і не повинна.
Це зовнішнє, яке виникає за принципом гі-
перциклу, має складну природу — «занадто»
смислове і «занадто» фізичне для теоретичної
економії. Смислове формується як рівень
над рівнем теоретичної економії. Фізичне,
навпаки, — як рівень під рівнем теоретичної
економії.
3. Верхньому рівневі метатеорії відпові-
дає філософія господарства. Він співвідно-
ситься з макрорівнями СПС, що характери-
зують «ментальність» цієї системи. Тому у
функ ціонально-теоретичному аспекті верх-
ній рі вень надає середньому рівневі теоре-
тичної економії необхідне інституціональне
обґрунтування переважно завдяки інсти-
туту соціальної орієнтації. У функціональ-
но-прагматичному аспекті верхній рівень,
спо лучаючи між собою вектори економічної
діяльності соціуму і його підпорядкованість
законам універсуму, маркує цю діяльність з
позицій сенсу.
4. Нижній рівень метатеорії господарю-
вання репрезентує фізична економія. Він
спів відноситься з мікрорівнями СПС, які
характеризують «фізичність» системи. Тому
у функціонально-теоретичному плані ниж-
ній рівень надає рівню теоретичної економії
необхідне інституціональне обґрунтування,
здебільшого завдяки інституту екологізації.
У функціонально-прагматичному ж плані
нижній рівень систематизує різноманіття
характеристик станів речовини, енергії та ін-
формації у параметри антропного коридору
припустимих дій соціуму, що мають сенс на
верхньому рівні.
5. Відповідно до архітектоніки цієї систе-
ми її трирівнева структура є водночас і не-
обхідною (щодо конкретного змісту рівнів),
і достатньою (стосовно комплексу здійсню-
ваних рівнями функцій). Трирівневість від-
повідає тринітарному (тернарному, тріад-
ному) принципу [19], де сполученість рівнів
утворює певну нову, позитивну цілісність.
Усі рівні взаємодіють за принципом струк-
турного сполучення мережної парадигми
складних систем [20]. Така структурна спо-
лученість виконує два основних завдання.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 29
6. По-перше, вона забезпечує взаємодію
рівнів систем, обмін, конверсію інформації
між ними. Принциповим є те, що взаємодія
має нелінійний, невіддзеркалюваний характер,
а, передаючись у тому чи іншому напрямі від
одного рівня системи до іншого (від нижчих
до вищих і навпаки), «запускає» у суміжно-
му рівні такі процеси, котрі детермінуються
вже внутрішньою структурою самого рівня.
Щодо метатеорії господарювання це вказує
на відмінність основних методологій рівнів.
Принцип структурного сполучення безпосе-
редньо висуває вимоги до побудови «зовніш-
ніх інститутів» — і в сенсі їхніх дій як певних
«інформаційних фільтрів», що забезпечують
міжрівневу конверсію інформації, і в органі-
заційно-управлінському сенсі впровадження
їх у праксис господарювання соціуму.
7. По-друге, структурне сполучення рівнів
системи забезпечує їм необхідну збалансо-
ваність між собою. Навпаки, порушення цьо-
го балансу — «розростання» того чи іншого
рівня/рівнів, підвищення його/їх очевидної
ефективності за рахунок ігнорування при-
значення інших рівнів зумовлює патологію
відповідної системи. «Хронічним захворю-
ванням» системи тут стає «центризм» — коли
пригнічується автономність окремих рівнів і
для них визначається єдино можливе став-
лення до «центру» [21]. У розглянутих три-
рівневих системах така патологія «за визна-
ченням» обумовлює потенційну можливість
виділення середнього (центрального) рівня
за рахунок двох інших. Інструментальний
характер середнього рівня — необхідний і
достатній саме як інструментально-перетво-
рювальний у збалансованості з верхнім і
нижнім рівнями — виходить тут з-під їхньо-
го контролю і демонструє щодо них свою
експансію. Очевидно, це може бути лише ек-
спансія спрощення, пригнічення і складного
ментального верхнього, і складного органіч-
но-природного нижнього рівнів.
Коли розглядати метатеорію господарю-
вання як ідеальну систему з рівнями, котрі
спеціалізуються на тому чи іншому функ-
ціональному епістемологічному завданні, то
саме цю спеціалізацію можна розцінювати з
позицій певної «профілактики» потенційної
патології центризму. У нинішньому ж мейн-
стримі теоретичної економії така патологія
цілком виражена. Вона діє на засадах згаду-
ваного економічного імперіалізму — коли еко-
номічна методологія захоплює обширні, кон-
венціонально не економічні «території», —
від мистецтвознавства до біології. Безпосе-
редньо реалізуючись у мейнстримі теоретич-
ної економії, а в «практичній» економіці
більш завуальовано, за допомогою еконо-
мізму/Pax Economicana, економічний імпе-
ріалізм як стала некоректність людського
мислення має певну першооснову такої не-
коректності. Особливості центристської па-
тології підказують, що це зумовлюється за-
буванням (небажанням знати?) реальних
меж економічного буття (досить вузьких) і
переорієнтацією на межі ілюзорні (і значно
ширші). Схоже, що «вирішувальна здат-
ність» метатеорії господарювання може за-
пропонувати тут своє розв’язання проблем.
ВАРТІСНИЙ ДИСКУРС МЕТАТЕОРІЇ
У цьому аспекті нинішня філософія гос-
подарства вже володіє значним теоре-
тичним напрацюванням, котре виходить з
базової для економічного буття (економіч-
ного знання і «практичної» економіки) кате-
горії вартості. Тут філософія господарства
саме з позицій своєї рефлексії відстежує ди-
наміку сутнісних властивостей вартості, які
для мейнстриму і недоступні, і нецікаві. Не-
доступні, оскільки аналізують економічну за
своєю природою вартість лише «зсередини»
самої економіки (економічного господар-
ства), нецікаві — з огляду на втрату мейн-
стримом епістемологічної вертикалі (котра
так чи інакше існувала у «колишній» полі-
тичній економії, що займалася аналізом суті
вартості вельми активно). Тому лише філо-
софія господарства здатна й автономно і,
30 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
тим паче, у складі метатеорії господарюван-
ня, подати вартість і як те, що за певних умов
може спричинити центристську патологію
(котра неоднаково виявляє себе у «практич-
ній» економіці і теоретичному мисленні). У
такому розумінні вартості є два важливих
ракурси — синхронний і діахронний.
Синхронний ракурс інтерпретує вартість
насамперед як сутність, що має субстанціо-
нальний характер. Це визначає співвідне-
сеність вартості з самою собою, немож-
ливість її повної зумовленості і керованості
чимось «зовнішнім» стосовно неї, звідси — її
трансцендентний характер, котрий ані без-
посередньому сприйняттю, ані прямому
описові не піддається [22].
Субстанціональні властивості вартості
під тверджуються у її діахронному (істо-
ричному) ракурсі. Тут, з погляду філософії
господарства, діють два аспекти — прагма-
тичний і теоретичний.
Прагматичний аспект характеризують три
ключові, послідовні — в рамках розвитку
товарно-ринкових відносин — часові етапи.
Вони генетично впливають на відтворення
вартості, але самі поодинці цілковито її не
визначають. Кожен з них є «надбудовою»
його домінування над попереднім (поперед-
німи етапами), водночас і в чомусь зберігаю-
чи його (їхній) вплив на вартість, і «перехоп-
люючи» переважний вплив собі. За хроно-
логічною послідовністю першим етапом був
вплив на вартість витрат праці, «надбудо-
ваний» на наступному етапі впливом на вар-
тість оцінок щодо корисності того чи іншого
продукту економічної діяльності — товару чи
послуг. Третій етап пов’язаний із глобаліза-
цією економіки і появою на її базі згадуваної
раніше фінансоміки. Тут, «надбудовуючись»
над ре альним сектором економіки перших
двох етапів (тобто реальними виробництвом
і споживанням), з їхніми формами впли-
ву на вартість, фінансоміка забезпечує собі
ефект навіювання вартості (Ю. Осипов). Це
особливий вид спекулятивного коригування
вартості з її штучним зростанням, зі зняттям
фінансової ренти на користь осіб, котрі «сто-
ять» за фінансомікою.
Теоретичний аспект насамперед засвід-
чує фактичну неможливість (і непотріб-
ність) роз рахунку трансцендентної вартос-
ті — навіть на її першому етапі — і лише
можливість (і необхідність) цінових розра-
хунків в економіці як одного з аспектів вар-
тості. І, головне, розкриваючи через вартість
характер саморозвитку і суть економічного
господарства, теоретичний аспект саме за
до помогою часової мутації вартості тільки і
здатний виявити основний вектор нинішньо-
го переродження цього господарства — його
віртуалізацію. Її можна розглядати у двох
площинах.
У першій — з позицій філософії го спо-
дарст ва. Віртуалізація тут подається як пе-
рехід від прі оритетного виробництва благ
реальних і масштабних до пріоритетного
виробництва благ ілюзорних та обмежених.
Вона дає змогу всі ці блага абсолютно, не-
еквівалентно, необмежено і, мабуть, най-
головніше — незаслужено і несправедливо
обмінювати на реальні блага. «Навіювана»
вартість відіграє в еконо міч них відносинах
справді демонічну роль 4, виявляючи мож-
ливість заміни класичної формули поведін-
ки економічних суб’єктів Д Т ДI і навіть
банківської Д ДI на коротку, але надійну
і дієву формулу навіювання-вилучення благ
як просто ДI (Ю. Осипов).
У другій площині віртуалізація економічно-
го господарства стає зрозумілою за викори-
стання додаткової «вирішувальної здатно сті»
метатеорії. Таке розуміння потребує, насам-
перед, зіставлення процесів, які відбуваються
в ЕС і СПС, з синергетичної точки зору.
Ключовою тут стає репрезентація двох
систем — за тієї умови, що СПС включає
4 Додамо: в соціально-культурному і моральному від-
ношеннях — деморалізуючу, а в науково-пізнаваль-
ному — таку, що заганяє у глухий кут.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 31
в себе ЕС з погляду її «синергетичної бід-
ності» відносно себе як осяжну, з позицій їх
автопоезису — характеристики «істинної»
динаміки систем. Причому ситуація щодо
автопоезису є двозначною. Маркером авто-
поезису у разі СПС є її інтегрована безпека
(«означений» смисл) із зумовленістю пози-
тивної есхатології для нормального госпо-
дарства, тобто господарювання, що має сенс
[12, 13]. І тут автопоезис реалізується у влас-
ному значенні — як істинний автопоезис.
При ньому зберігається і місія господарства/
СПС — прирощення його сенсу (з вимірюва-
чем-означенням — інтегрованою безпекою),
й ідентичність — нормальне господарство,
котре не тільки не суперечить, а й сприяє
підвищенню в ньому рівня людської куль-
тури, збереженню природного середовища,
розширенню інструментальних можливос-
тей соціуму. Маркером же автопоезису для
ЕС, його «означенням», очевидно, буде вар-
тість з фактичною тенденцією віртуалізації
економічного господарства — тобто втратою
смислу в процесі господарювання. У цьому
разі з’являється певна колізія автопо е зису.
Так, якщо пригадати його визначення як
процесу самовдосконалення системи, з влас-
тивою їй мі сією та збереженням ідентично-
сті, то тут, очевидно, з’являється неначе ква-
зі автопоезис. Як і істинний автопоезис, він
також виростає з «самого себе». У цьому ре-
жимі економіч не господарство (ЕС), узята у
глобальному мас штабі як Pax Economicana і
надана самій собі, «чесно», прямо і послі дов-
но виконує свою власну — вартісну — місію.
Цим ЕС забезпечує необмежене зростання
вартості у системі і породжує глобальний
вартісний світ. З другого боку, спостерігаєть-
ся явна втрата ЕС вихідної ідентичності, її
«забуття» — зазначене переродження реаль-
ного еко номічного господарства у віртуальне
з паралельним переродженням усього «ін-
шого» — культури, моралі, природного се-
редовища. Метатеорія господарювання тут
здатна, аналізуючи взаємозалежні феномени
віртуалізації і квазіавтопоезису вартості, ви-
ходити на такі конструктивні інтерпретації.
В економічному аспекті йдеться про не-
досконалість (чи навіть відсутність) відпо-
відних, що коригують «суто» економічний
(вартісний) саморозвиток, інститутів. Стає
очевидною необхідність посилення ролі й
удосконалення структури цих інститутів
син хронно або навіть випереджаючими тем-
пами щодо зростаючої потужності продук-
тивних сил соціуму. Те, що раніше могло іс-
нувати лише в обмеженому масштабі і як
певна потенційна можливість з позицій її на-
укового передбачення (приміром, хрематис-
тика в Арі стотеля [23]), завдяки квазіавто-
поезису вартості набуває цілком реального і
самодостатнього характеру — здійснюється
як антиутопія.
В етичному аспекті ставлення людини (со -
ціуму) до світу, віртуалізацію економічного
господарства у режимі квазіавтопое зису
можна було б охарактеризувати як безпосе-
редньо зумовлену позицією соціуму — прин-
ципово монологічною. (На відміну від діа-
логічності процесу сенсопородження у нор-
мальному господарстві, що ґрунтується на
СПС). Монолог соціуму — як форма його
діяльнісного начала, котре активно «пере-
створює» світ, ще припустимий на перших
двох часових етапах відтворення вартості,
з огляду на обмежені масштаби й інтенсив-
ність монологу, тепер стає непродуктивним
й абсурдним, якщо не саморуйнівним. Те, що
раніше спливало у, здавалося б, безмежний
природний і соціальний універсуми і там
демпфувалося, тепер, у процесі «перество-
рення» світу і реалізації у ньому фінансомі-
ки, «замикається», насамперед, на самому ж
соціумі. Підкреслимо — з реальною і поміт-
ною користю для його певного малого сег-
менту і реальними, але утрудненими щодо
вираження збитками, — для переважної час-
тини. Більше того, характер квазіавтопое-
зису вартості засвідчує, що на етапі виник-
нення фінансоміки монолог змінює свого
32 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
«автора». Ним, замість соціуму, тепер стає
згадувана штучна технобіосфера. А в моно-
лозі починають лунати обертони диктату
економізму, коли у програші своєї сутнісної
раціональності (нагадаймо, як певної «вір-
ності» своєму призначенню), відносному те-
пер, абсо лютному — в його історичній перс-
пективі, стає уже весь соціум.
НОРМАЛЬНЕ Й ЕКОНОМІЧНЕ
ГОСПОДАРСТВА — СИНЕРГЕТИЧНІ ПАРАЛЕЛІ
У синергетичному аспекті феномени вір-
туалізації економічного господарства і
квазіавтопоезису його вартості можна про-
аналізувати таким чином.
Насамперед, з акцентацією на сутнісну
раціональність соціуму характер квазіавто-
поезису вартості можна подати як сукцесію.
Слід зазначити, що за походженням термін
«сукцесія» є суто екологічний. Трансформо-
ване й орієнтоване на соціоприродні процеси
поняття сукцесії — конкретніше, як антро-
посукцесії, — увів Л. Гумильов для характе-
ристики взаємодії зайшлих етносів і ланд-
шафтів, причому взаємодії насильницької,
загалом негативної для обох сторін. Звідси
і започатковується методологія вже соціо-
культурно-природного використання кате-
горії сукцесії, звичайно в контексті категорії
еволюції, котра їй опонує. Таке протистав-
лення-доповнення еволюції та сукце сії, коли
сукцесію розглядають як певну каналізова-
ну й обмежену у своїх позитивних можли-
востях еволюцію [24], дає змогу визначити
низку характерних динамічних властивос-
тей еволюції автопоезису сталого розвитку
нормального господарства/СПС і сукцесії
ква зіавтопоезису вартості економічного гос-
подарства/ЕС/Pax Economicana.
Серед них вирізняються:
• поступально-плавний характер еволю ції
автопоезису сталого розвитку інтегро ваної
безпеки (позитивна есхатологія з S-по дібною
логістичною кривою) й інтенсивно-самопри-
скорювальний характер сукце сії квазіавтопо-
езису вартості (очевидно, такий, що має фор-
му експоненти) 5;
• коеволюція природного і соціального
начал з підпорядкуванням їм економічного
начала господарювання за умови автопоези-
су еволюції інтегрованої безпеки і підпоряд-
кування природного та соціального начал
господарювання економічному — за сукцесії
квазіавтопоезису вартості;
• переважно дивергентний характер ево-
люції зі збільшенням справжнього різно-
маніття форм культури та збереженням
форм природного різноманіття («квітуча
складність», — за К. Леонтьєвим) і доміну-
ючий конвергентний характер сукцесії з ілю-
зорним різноманіттям форм культури (але
підпорядкуванням їх єдиному економічному
началу — уніфікація і комерціалізація куль-
тури) і реальним зубожінням первісного
природного різноманіття;
• поява нової якості складників СПС у
процесі еволюції (передусім нарощення
знань, підвищення рівня моралі, осмисле-
ності буття) визначає можливість переходу
на новий еволюційний щабель. І, навпаки,
нові якості складників ЕС реалізуються у
відповідь на сукцесійні зміни («загальна еко-
номізація буття»).
Феномени віртуалізації економічного гос-
подарства та квазіавтопоезису його вартості
можна інтерпретувати з позицій метатеорії
господарювання і з акцентом на дію загально-
системних (синергетичних) закономірностей
у соціумі і природі. Тут, передусім, виявляє-
ться закономірність «драбинчастого» харак-
теру розвитку [25, с. 382–384]: чим на вищий
«щабель» переходить та чи інша система, тим
стійкішою вона стає до зовнішніх збурювань
та умов у процесі свого розвитку, набуваючи
більшої незалежності. Окрім того, розвиток
5 За експертними оцінками, швидкість приросту маси
спекулятивного фінансового капіталу (того, що у
вартості «навіюється») нині вже у 80 разів переви-
щує швидкість приросту товарної маси реальної еко-
номіки (того, що у вартості існує «дійсно»).
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 33
за принципом «драбинки» має прискорю-
вальний (можливо, експонентний) характер,
коли кожен попередній щабель усе швидше й
інтенсивніше створює передумови для фор-
мування наступного. Тут у розвитку економіч-
ного господарства рельєфно виступають три
послідовні щаблі — часові етапи генезису від-
творення вартості. Вони демонструють дедалі
сильніше небажання спиратися на синерге-
тичні закони соціального і природного універ-
сумів і скорочуються за своєю тривалістю.
Так, перший етап, який умовно можна да-
тувати періодом від виникнення ринкової
економіки (ХV ст. — Ф. Бродель) і до кінця
ХIХ ст. (завершення територіального по-
ділу світу, «факторів виробництва і спо жи-
ван ня» між найбільшими капіталістични ми
дер жавами), характеризується превалюван-
ням трудової вартості. Це водночас етап
(щабель розвитку) ЕС, котрий визначаєть ся
істот ною залежністю означеної системи від
зов нішньо го оточення — насамперед від
при роди та ще від не привченого (прируче-
ного?) до споживання соціуму. Тут діє бук-
вально «зрима» — у широкому масштабі,
згідно із законом «великих чисел» — залеж-
ність ство рюваної вартості від факторів ви-
робництва з позицій лінійності «онтоло гіч-
них» (фізичних, хімічних, біохімічних, біо-
логічних) законів універсуму у формі
каль кульованих витрат речовини, енергії
(природної, м’язової, нервової) та витрат
робочого часу.
Другий етап, умовно датований кінцем
ХIХ — початком 70-х років ХХ століття 6,
незрівнянно коротший, аніж перший. Йому
властива значно менша залежність ЕС від її
зовнішнього оточення. Природа (природний
універсум) тут уже не сприймається «серйоз-
но» і розглядається ще виключно як необме-
жена ресурсна база. «Перший дзвоник» з до-
повіддю Римському клубові про межі зрос-
тання (1972) поки що не пролунав, тим паче
ще не осмислені можливі глухі кути цивіліза-
ційного розвитку. Інша річ — соціальний уні-
версум. Соціум, майже цілковито привчений
«економікою попиту» до споживання, для
ЕС з фактора зовнішнього збурення (зокрема
й епохи класової боротьби пролетаріату) пе-
ретворюється на «свій», внутрішній, більше
того, починає ді яти як диктатура спожива-
ча. У вартості переважаючою (але немовби
надбудованою над трудовою оцінкою) стає
саме оцінка споживачем корисності тих чи
інших конкретних товарів і послуг. Зрозумі-
ло, що на цьо му щаблі системної «драбинки»
вартість, як характеристика квазіавтопоезису
ЕС, у своїй генезі ще більше унезалежнюєть-
ся від зовнішніх умов, стає вже «надтранс-
цендентною», де чималою мірою її визначає
трансцендентність волі споживача (соціуму).
Але разом з тим це «вартість ще знизу» — від
реальної природи та соціуму.
Третій етап — з початку 70-х років мину-
лого століття і донині — є епохою Pax Eco no-
micana, у повному значенні цього поняття,
нагадаємо — «Блаженного економічного по-
рядку». Його характеризує можливість кори-
гувального «навіювання» вартості («вар тості
вже зверху»). Коротший, згідно із закономір-
ністю щаблів системної «драбини», від попе-
редніх етапів, він, однак, незрівнянно інтен-
сивніший і характеризується прискоренням
системної кризи. Цю кризу, котра не виклю-
чає і того, що нинішній, третій, етап буде
останнім для сформованого типу цивіліза-
ційних змін, можна розглядати як кризу дис-
персії — майбутнього розпаду простору-часу
буття соціуму на його віртуальний і реальний
компоненти.
Віртуальному компонентові відповідати-
ме мережева фінансоміка з її незалежністю
від зовнішніх умов. Навпаки, фінансоміка і
глобальні «фінансові гравці», які стоять за
6 Точніше — «знаковою» датою 15 серпня 1971 року з
відмовою США від фіксованого золотого («фізично-
го») забезпечення свого долара — фактичної світової
резервної валюти, з подальшою швидкою віртуаліза-
цією грошей і стрімким нарощуванням фінансового
інструментарію.
34 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1
нею, у межах своїх можливостей і бажань
здатні впливати на ці умови, своє зовніш-
нє оточення, тобто на реальний компонент:
безпосередньо — на соціальний складник
шляхом фінансової влади, опосередкова-
но — на природний складник, через соціум,
спрямовуючи характер його діяльності. Од-
нак квазіавтопоезис вартості — це і квазіне-
залежність ЕС, зумовлювана внутрішньою
залежністю її віртуального компонента від
реального — сектору реальної економіки,
продуктивного соціуму, органічної, не штуч-
ної природи. Глибший аналіз свідчить, що
це залежність подвійного плану. По-перше,
«паразитарна» залежність тут-і-тепер від
реального компонента. По-друге, залежність
там-і-тоді колективної відповідальності —
за творчі і моральні сили соціуму, стан при-
роди, які вже тепер підриваються.
Віртуалізація економічного господарст ва,
що дедалі істотніше заявляє про себе, де-
монструє, власне, ще один аспект кризи су-
часної теоретичної економії, може, найго-
ловніший — неспроможність осягнути суть,
сенс господарського механізму [26]. І це не
вина і навіть не біда теоретичної економії, а її
принципова «приреченість» давати такі кон-
кретні відповіді і рішення, котрі вона тільки
й може давати об’єктивно, виходячи з меж
сво єї предметної області. «Сфокусованість на
сенсі» цих відповідей і рішень потребує вве-
дення теоретичної економії до контексту ме-
татеорії господарювання — доповнення її
«знизу» фізичною економією і «зверху» — фі-
лософією господарства. У такій якості — вже
з позицій метатеорії господарювання — стає
досяжним «наведення на фокус» й основно-
го секрету ринкової економіки (економічно-
го господарства) — конкуренції (Л. Абалкін).
Конкуренція в економічному господарст-
ві — оптимальний спосіб поліпшення якості
виробленої продукції — товарів і послуг. Це
«горизонтальний» діалог (точніше — полі-
лог) між виробниками і споживачами. Діа-
лог-конкуренція багато чого може, але дале-
ко не все. Не може, наприклад, продукувати
такі речі (товари), які мають іншу онтологіч-
ну основу, — органічну, не штучну природу,
шедеври мистецтва, високі взірці людської
моралі і творчості. Все це приходить «звід-
ти» — як результат «вертикального» діалогу
людини і природи, соціуму й універсуму.
Власне, тут і міститься «розгадка» секрету
економіки — причому саме як господарю-
вання, господарства в його конкретних істо-
ричних формах — натурального, економічно-
го, нормального. Вона полягає у розподілі
«повноважень» між горизонтальним (де лю-
дина може і має робити щось штучне) і вер-
тикальним (де вона може і має зберігати
щось трансцендентне) видами діалогу. Схо-
же, осмислити і реалізувати це можна лише з
позицій метатеорії господарювання.
1. Маршалл А. Принципы экономической науки. В
3-х томах / Пер. с англ. Т. 1. — М.: Издат. группа
«Прогресс», 1993. — 415 с.
2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе /
Пер. с англ. — М.: Дело ЛТД, 1994. — 720 с.
3. Полтерович В.М. Кризис экономической теории //
www.cemi.ru./rus/publicat/e-pubs/D9702t/D9702t.
htm, 1997.
4. Обучение рынку / Под ред. С.Ю. Глазьева. — М.:
ЗАО «Изд-во «Экономика», 2004. — 639 с.
5. Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Теоретична економія:
в пошуках власної ідентичності // Вісн. НАН Ук-
раїни. — 2003. — №11. — С. 3—22.
6. Корняков В.И. Деэссенциализация объектов ис-
следования — гибель науки // Теоретическая
эко номия: реальность, виртуальность и ми фо-
творчество. — М.: Эконом. ф-тет МГУ; ТЕИС,
2000. — С. 175—182.
7. Ходжсон Дж. Экономическая теория и институ-
ты: Манифест современной институциональной
эко но мической теории / Пер. с англ. — М.: Дело,
2003. — 464 с.
8. Сачков Ю.В. Эволюция учения о причинности //
Вопр. философии. — 2003. — №4. — С. 101—
118.
9. Хайек Ф.А. Познание, конкуренция и свобода /
Пер. с англ. — СПб.: Пневма, 1999. — 288 с.
10. Воронцовский А.В. Управление рисками. — СПб.:
ОЦЭ и М, 2004. — 458 с.
11. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент.
В 2-х томах / Пер. с англ. — СПб.: Экономическая
школа, 1998; Т. 1. — ХХХ + 497 с.; Т. 2. — 669 с.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 1 35
12. Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Ідентифікація ци ві-
лі за ційного розвитку — проблеми мо делювання і
аналізу // Вісн. НАН України. — 2006. — №12. —
С. 25—42.
13. Дорогунцов С., Ральчук О. Хозяйствование — си нер-
гетический инвариант. — К.: Оріяни, 2006. — 228 с.
14. Шевчук В.О. Фізична економія // Економічна
ен циклопедія: У 3-х томах / Гол. ред. Б.Д. Гав-
ри лишин: Т. 3. — К.: Видав. центр «Академія»;
Тернопіль: Акад. нар. госп-ва, 2002. — С. 792—794.
15. Шевчук В.А. Физическая экономия: ми ро воз зрен-
ческий феномен и философия хозяйствования //
Философия экономики. — К.: Альтерпрес, 2002. —
С. 76—107.
16. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і
капіталізм, ХV—XVIII ст. Т. 1. Структура по всяк-
денності: можливе і неможливе / Пер. з франц. —
К.: Основи, 1995. — 543 с.
17. Князева Е.Н., Турбов А.Л. Познающее тело. Новые
подходы в эпистемологии // Новый мир. —
2002. — №11. — С. 136—154.
18. Эйген М., Шустер П. Гиперцикл / Пер. с англ. —
М.: Мир, 1982. — 270 с.
19. Баранцев Р.Г. Комплексование целостности//
http://www.trinitas.ru/rusdoc/0019/d01/0019/d01/
00190007/htm.
20. Maturana U. Reality: The search for objectivity or the
quest for a compelling argument // The Irish journal
of psychology. — 1988. — Vol. 9. — №1. — Р. 25—82.
21. Пигалев А.И. Бог и обратная связь в сетевой па ра-
дигме Грегори Бейтсона // Вопр. философии. —
2004. — №6. — С. 148—159.
22. Осипов Ю.М. Философия хозяйства. В 2-х кн. —
М.: Юристъ, 2001. — 624 с.
23. Аристотель. Политика. Афинская полития. — М.:
Мысль, 1997. 458 с.
24. Богатырева О.А. Описание социальных и эко ло-
гических трансформаций: эволюция, история,
сукцессия // Методология биологии: новые идеи
(синергетика, семиотика, коэволюция). — М.:
Эдиториал УРСС, 2001. — С. 253—262.
25. Прангишвили И.В., Пащенко Ф.Ф., Бусы гин Б.П.
Системные законы и закономерности в элек-
тродинамике, природе и обществе. — М.: Наука,
2001. — 525 с.
26. Абалкин Л.И. Смена тысячелетий и социальные
альтернативы // Вопр. экономики. — 2000. — №12. —
С. 27—40.
С. Дорогунцов, О. Ральчук
МЕТАТЕОРІЯ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЯК АРБІТР
У РОЗВ’ЯЗАННІ ПРОБЛЕМ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО
РОЗВИТКУ
Р е з ю м е
Автори аналізують питання ідентифікації і характе-
ру цивілізаційних змін, розглядають їх у широкому
розумінні господарювання, пропонують контролю-
вати й осмислювати ці зміни, виходячи саме з їхньої
першопричини — типу господарства. Це уможливлює
певну метатеорію господарювання, що вирізняється
епістемологічною здатністю як ідентифікувати про-
блеми цивілізаційного розвитку, так і розв’язувати
«внутрішні» питання наростаючої кризи економічно-
го знання.
S. Doroguntsov, O. Ralchuk
METATHEORY OF MANAGEMENT AS AN ARBITRATOR
OF CIVILIZATION DEVELOPMENT PROBLEM SOLUTION
S u m m a r y
The authors analyze the issue of identification and
character of civilization changes, review them in the
broad meaning of management, propose to control and
to comprehend these changes based on their original
cause – management. It makes possible to create a certain
metatheory of management that is remarkable for its
epistemological characteristic to identify the problems of
civilization development and to solve «internal» issues of
growing crisis of economic knowledge.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-310 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:12:19Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дорогунцов, С.І. Ральчук, О.М. 2008-02-26T14:27:01Z 2008-02-26T14:27:01Z 2007 Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку // Вісн. НАН України. — 2007. — №1. — С.18-35. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/310 Ядром сучасних суспільних наук de facto є економіка. Повсякденне життя соціуму
 визначається «практичною» економікою у її нинішній ліберально-ринковій формі.
 Перше звичайно характеризують як «економічний імперіалізм», коли специфічні економічне мислення і методологія проникають у дисципліни, які передбачають й інше світосприйняття. Друге — як «ринковий фундаменталізм», коли економічна
 поведінка, що насамперед виходить із прибутку, рентабельності, поширюється
 і на сфери, орієнтовані на інші системи цінностей, — від моральності до висо-
 кої культури. Але ж культура, що примусово так «реформується», ще визначає
 саму себе не тільки через можливості, котрі вона в собі відкриває, а й шляхом
 добровільно взятих обмежень і заборон. У науці, складовій культури, цьому від-
 повідає — і вважається ступенем її розвиненості — знання не лише про те, що
 може статися, а й про те, чого «не може бути ніколи» (вічного двигуна, швидкості
 більшої, аніж швидкість світла, тощо). uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України №1 Світогляд Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку Article published earlier |
| spellingShingle | Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку Дорогунцов, С.І. Ральчук, О.М. Світогляд |
| title | Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку |
| title_full | Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку |
| title_fullStr | Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку |
| title_full_unstemmed | Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку |
| title_short | Метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку |
| title_sort | метатеорія господарювання як арбітр у розв’язанні проблем цивілізаційного розвитку |
| topic | Світогляд |
| topic_facet | Світогляд |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/310 |
| work_keys_str_mv | AT doroguncovsí metateoríâgospodarûvannââkarbítrurozvâzanníproblemcivílízacíinogorozvitku AT ralʹčukom metateoríâgospodarûvannââkarbítrurozvâzanníproblemcivílízacíinogorozvitku |