Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи)
У статті на основі “Свода законов Российской империи” надано характеристику правового статусу козацтва щодо виконання земських і рекрутської повинностей у першій половині ХІХ ст. Зокрема, значну увагу приділено питанням юридичного санкціонування та розвитку цих повинностей, проаналізовано їх види, п...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Чорноморська минувшина |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інституту історії України НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31124 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи) / М. Міц // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 5. — С. 39-52. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860073297593499648 |
|---|---|
| author | Міц, М. |
| author_facet | Міц, М. |
| citation_txt | Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи) / М. Міц // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 5. — С. 39-52. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Чорноморська минувшина |
| description | У статті на основі “Свода законов Российской империи” надано характеристику правового статусу козацтва щодо виконання земських і рекрутської повинностей у першій половині ХІХ ст. Зокрема, значну увагу приділено питанням юридичного санкціонування та розвитку цих повинностей, проаналізовано їх види, процеси реалізації, форми й обсяги виконання.
In the article it is examined the Cossacks’ legal status concerning their public (zems’ki) and recruit duties in the first half of the ХІХ c. determined by The Russian Empire Code. In particular the special attention is given to the juridical sanction and development of mentioned duties, also to their kinds, processes of realization, forms and dimension of implementation.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:11:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
39
тру та її повернення. Таке розміщення запасів дозволяло здійснювати
рух військ без обозів. В XVІІІ – ХІХ ст. саме тривале та вартісне форму-
вання обозу за штатами військового чину затримувало пересування
військ134.
Утримуючи фортецю Сілістру 1831-1836 рр., коли Оттоманська По-
рта перебувала в стані гострої кризи, російський уряд мав надійну опе-
раційну базу для швидких дій на Балканах, а в разі потреби і для руху
Берегового корпусу на Босфор. Відносна стабілізація політичної ситуації в
Османській імперії, яка все ж залишилась ослабленою, вважалась урядом
Миколи І, як така, що відповідала інтересам Російської імперії. В умовах
відносно стабільної Османської імперії середини 1830-х рр., питання її
розділення іноземними країнами здавалось знятим з порядку денного.
Саме ця обставина та перехід уряду Росії до нової стратегії в Східному
питанні і вплинули на відмову Росії від зайняття Сілістри й прийняття
рішення про її дочасну евакуацію.
Oleksandr Kuharuk
Russian regiment in fortress of Silistra after Russian-Turkish war 1828-1829
In this article on the base of archive and published documents there have
been investigated the circumstances which caused the settlement of Russian
regiment in fortress of Silistra after Russian-Turkish war 1828-1829.
УДК 94(477.7)
Марина Міц
РЕКРУТСЬКА ТА ЗЕМСЬКІ ПОВИННОСТІ
МАЛОРОСІЙСЬКОГО КОЗАЦТВА в першій половині ХІХ ст.
(за “Сводом законов Российской империи”)
У статті на основі “Свода законов Российской империи” надано характери-
стику правового статусу козацтва щодо виконання земських і рекрутської по-
винностей у першій половині ХІХ ст. Зокрема, значну увагу приділено питан-
ням юридичного санкціонування та розвитку цих повинностей, проаналізовано
їх види, процеси реалізації, форми й обсяги виконання.
Історія українського козацтва належить до тих періодів вітчизняної
минувшини, що є цікавими не лише для науковців, а й мало не для кож-
ного пересічного громадянина. Питання виникнення, становлення та
розвитку козацтва як стану, їх побуту, традицій і подвигів завжди пере-
бували в полі зору дослідників і науковців. Однак, традиційно історія ко-
зацтва нерозривно пов’язувалася з періодом існування Запорозької Січі
та Гетьманщини, а подальші, не менш цікаві трансформації стану зали-
шилися поза увагою істориків. Зокрема, на сьогоднішній день практично
не вивченим залишається правовий статус козаків кінця XVIII – ХІХ ст.
134 Там само. – С.6–7, 38–40, 52–53.
40
Звичайно, не можна говорити про абсолютну відсутність дослі-
джень з даної проблематики. Вагомий внесок у вивчення історії козац-
тва даного періоду було зроблено ще М. Стороженком135, Д. Багалієм136,
А. Шафонським137, І. Теличенком138, О. Лазаревським139, О. Русовим140
та ін. Серед сучасних істориків проблемами соціальної історії, в кон-
тексті яких було зроблено історичні екскурси з історії козацтва, займа-
лися Т. Лазанська141, Б. Миронов142, В. Шандра143. Уваги заслуговують
історичні студії О. Бачинської144, праці якої присвячені історії козацтва
“післякозацького” періоду. Науковці звертають увагу на окремі сюжети
з життя козаків першої половини ХІХ ст. (Є. Петренко145, А. Бойко146,
П. Пиріг147 та ін.), проте детальної характеристики сукупності прав та
обов’язків козацького стану вже як представників селянського насе-
лення Російської імперії досі зроблено не було.
Історії відомо, що з плином часу, та й не без зусиль Російської імпе-
рії, до складу якої потрапили українські землі, з лиця землі було стерто
Запорозьку Січ, поступово згасала козацька держава Гетьманщина, а
українські козаки з другої половини XVIII ст. починають стрімко втрачати
свої віками усталені права та привілеї, отримуючи натомість численні
обов’язки у вигляді податків і повинностей, що фіксувалися царськими ука-
зами на законодавчому рівні.
135 Н.С. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и вначале ХIХ века //Киевская
старина. – 1897. – № 4. – С. 124–156; № 6. – С. 460–483; № 10. – С. 115–131; № 11. – С. 143–
160; № 12. – С. 332–350.
136 Багалей Д. Займанщина в Левобережной Украине XVII и XVIII ст. // Киевская старина. –
1883. – № 12. – С. 560–592.
137Шафонський А.Ф.Черниговского намесничества топографическое описание с кратним гео-
графическим и статистисескимо писанием Малой Росии, из частей коей оное намесничество
составлено. – К., 1851. – 697 с.
138 Теличенко И.В. Сословные нужды и желания малороссиян в епоху екатерининской
комиссии // Киевская старина. – 1890. – № 8. – С. 340 – 419; – 1890. – № 9 – С. 399 – 416;
1890. – № 10. – С. 94 – 122; – 1890. – № 11. – С. 252 – 272; 1890. – № 12. – С. 471 – 493; 1891.
– № 1. – С. 73 – 97; 1891. – № 2. – С. 232 – 254.
139Лазаревский А. Полтавщина в XVIII в. // Киевская старина. – 1891. – № 9. – С. 358 – 374;
Лазаревский А. Из истории сел и селян Левобережной Украины // Киевская старина. – 1891.
– № 1. – С. 2 – 18; – 1891. – № 11. – С. 216 – 231.
140 Русов А.А. Описание Черниговской губернии. – 1898.– Т. 1 – 2.
141 Лазанская Т.И. Государственные крестьяне Украины в период кризиса феодально-
крепоснической системы. – К.: Наукова думка, 1989. – 112 с.
142 Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII – начало XX вв.): генезис личности,
демократии, семьи, гражданського общества и правового государства. – СПб., 2000. – Т. 1 – 2.
143 Шандра В.С. Малоросійське генерал-губернаторство 1802 – 1856. – К.: [Державний комітет
архівів України], 2001. – 356 с.
144 Бачинська О. Історія українського козацтва XV – ХХ ст.: Навчально-методичний посібник для
студентів історичного факультету – Одеса: Астропринт, 2007. – 104 с.; Бачинська О. Політика Російської
імперії щодо задунайського козацтва: стратегія, тактика, заходи // Україна в Центрально-Східній Європі
(з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). – Вип. 4. – К.: Інститут історії НАН України, 2004. – С. 320 – 328;
Бачинська О. Українське населення Придунайських земель XVIII – початок ХХ ст. (заселення й
економічне засвоєння). – Одеса: Астропринт, 2002. – 328 с.; Бачинська О. Козацтво в “після козацьку”
добу української історії (кінець XVІІІ – ХІХ ст.). – Одеса: Астропринт, 2009. – 256 с.
145 Петренко Є. Українське козацтво і Кубань//Київська старовина. – 1993. – №1. – С. 114 – 119.
146 Бойко А. Переселенці з Чернігівщини на півдні України в останній чверті XVIII століття //
Сіверянський літопис. – 1999. – № 5 (29). – С. 167 – 168.
147 Пиріг П. Торгівля спиртними напоями на Чернігівщині у другій половині XVII століття //
Сіверянський літопис. – 1999. – № 3 (27). – С. 160 – 163.
41
Правова система Російської держави даного періоду також пере-
живала складні часи, пов’язані з кодифікаційними процесами системи
законодавства, внаслідок яких було укладено “Свод законов” Російської
імперії – зібрання у 15 томах і 8 книгах чинних на час його видання за-
конодавчих актів, розміщених у тематичному порядку. Загалом “Свод
законов” (далі – “Свод”) Російської імперії вперше був виданий 1833 р. У
подальшому світ побачило ще два дещо змінені та доповнені переви-
дання 1836 і 1842 рр. Дана кодифікація регулювала всі види суспільних
відносин, на основі станового поділу і зберігала свою силу аж до ХХ ст.
Аналіз положень “Свод” дає змогу відтворювати картину юридичного по-
буту населення імперії, характеризувати тенденції розвитку державно-
правових явищ у ХІХ ст.
Окремий том “Свода” Російської імперії Статуту про повинності при-
свячений Зводу статутів про повинності рекрутську і земські. Зокрема,
правовому регулюванню земських повинностей присвячений Статут
про земські повинності, а функціонування інституту рекрутства здійс-
нювалося на основі другої частини Статуту про повинності рекрутську
та земські – Статуту рекрутського. Юридичні норми видань даного
“Свода” за 1833148 і 1836149 рр. є повністю ідентичними за змістом. У
виданні 1842150 р. вже було внесено певні корективи, уточнення та до-
повнення, але стосувалися вони переважно Статуту рекрутського. Суть
земських повинностей для населення, в тому числі і для козацького, за-
лишалася незмінною протягом даного періоду.
Одразу варто зазначити, що під поняттям “козаки” “Свод” називає
тих військовослужбовців, які офіційно перебували на службі в імпера-
тора, і проживали у спеціально створених військових поселеннях у від-
далених куточках імперії (Астраханська, Архангельська губернії тощо).
Нащадки козацтва на території України за юридичною термінологією
“Свода” мали назву “малоросійські козаки”, оскільки їх коріння сягало
часів Гетьманщини, згодом трансформованої у Малоросію, осередками
якої були Чернігівська і Полтавська губернії. Малоросійські козаки були
частиною сільського населення імперії і згідно з указом 1832 р. входили
до розрядів дорівняних до державних поселян, а значить належали до
оподатковуваних станів імперії. На ці самі стани було покладено
обов’язок відбування рекрутської та земських повинностей.
Як зазначено у “Своде”, земські повинності – це відбування обива-
телями губерній деяких визначених потреб місцевого управління, коли
облаштування й утримання їх не прийнято на рахунок загальних дер-
жавних доходів. Тобто, земські повинності – це такий різновид повин-
148 Свод Законов Российской империи Государем Императором Николаем Павловичем
составленный. Уставы о повинностях рекрутской и земских. – СПб.: Типография второго
Отделения Собственной Его Императорского величества канцелярии. – 1833. – 328 с.
149 Свод Законов Российской империи Государем Императором Николаем Павловичем
составленный. Уставы о повинностях рекрутской и земских. – СПб.: Типография второго
Отделения Собственной Его Императорского величества канцелярии. – 1836. – 350 с.
150 Свод Законов Российской империи Государем Императором Николаем Павловичем
составленный. Уставы о повинностях рекрутской и земских. – СПб.: Типография второго
Отделения Собственной Его Императорского величества канцелярии. – 1842. – 404 с.
42
ностей, який покладався на місцеве населення певної адміністратив-
но-територіальної одиниці і полягав в утриманні та облаштуванні за-
кладів державної форми власності, а також реалізації інших інтересів
держави стосовно здійснення певного різновиду її функцій у даному
регіоні. Фактично, держава перекладала частину своїх обов’язків на
населення.
Ст. 503 Розділу 1 Статуту про земські повинності151 установлюва-
ла, що на козаків було покладено виконання всіх загальних земських
повинностей, і деяких спеціальних. Таким чином, законодавець ви-
значав наступні види земських повинностей, що покладалися на ма-
лоросійське козацтво на рівні з іншими представниками тих станів,
що підлягали оподаткуванню: облаштування й утримання доріг, що
з’єднували губернські і повітові міста, а також тих головних держав-
них доріг, які не перебували в спеціальному державному управлінні;
на цих самих дорогах, облаштування й утримання необхідних пере-
прав: мостів, гатей і перевозів (якщо останні не перебувають у спеціа-
льному державному управлінні); облаштування й утримання поштових
станцій на вищезазначених шляхах сполучення, за умови, що останні
не перебувають у спеціальному завідуванні поштової управи, з усіма
потребами для нормального їх функціонування, а саме: утримання ко-
ней з упряжками, возами і візниками, облаштування і ремонт примі-
щень, опалення й освітлення в них гостьових кімнат й утримання на-
глядачів, на яких покладався обов’язок стежити за чистотою та при-
датністю поштових приміщень; потреби з утримання арештантів у мі-
сцях позбавлення волі, а також з забезпечення переміщення злочинців
і бродяг у місця заслання, а саме – опалення й освітлення приміщень
в’зниць, утримання тюремних наглядачів; облаштування, ремонт,
освітлення та опалення етапних приміщень; утримання возів для
транспортування хворих і покалічених засланців та конвойних; витра-
ти на щеплення проти віспи152.
Що стосується спеціальних земських повинностей, то відповідно до
ст. 503 того самого Статуту про земські повинності зазначається, що всі
сільські обивателі, в т.ч. і козаки, повинні утримувати при земських су-
дах певну кількість людей для рознесення посилок (розсильних), а та-
кож – утримувати підводи, як сказано у законі для “земських роз’їздів”.
Також, на них (окрім удільних селян) покладено обов’язок утримання
Канцелярій при Губернських Комісіях Народного Продовольства. Ка-
зенні поселяни, а значить і козацтво, були зобов’язані платити жалу-
вання волосним головам, старостам і писарям; оплачувати письмові
матеріали повітових управ; облаштовувати і утримувати будинки, в
яких працювали повітові управи. Поміщицькі селяни натомість утри-
мували будинки дворянських зібрань та канцелярії при дворянських
предводителях.
Всі вище зазначені різновиди земських повинностей законодавець
відносить до цивільного управління. Крім цього, населення держави бу-
151 Свод Законов. – 1836. – С. 139.
152 Свод Законов. – 1836. – С. 136.
43
ло зобов’язане відбувати повинності військового управління, про що за-
значено нижче153. Якщо говорити про інші класифікації земських по-
винностей, то всі вони поділялися на загальнообов’язкові та спеціальні,
які у свою чергу згідно зі ст. 505, 506154 були розподілені на щорічні та
разові. До щорічних віднесено: ремонт доріг, утримання кінних упря-
жок, опалення й освітлення приміщень тощо, а до разових – будівницт-
во нових споруд, капітальні ремонтні роботи, поставка різноманітного
необхідного провіанту для армії, перевезення казенного майна та ін.
Земські повинності могли відбувалися як у грошовій, так і в натураль-
ній формах155.
Різниця між загальнообов’язковими та спеціальними повинностями
полягала в тому, що перші покладалися рівнозначно на всі соціальні
верстви та групи населення оподатковуваних станів. Спеціальні пови-
нності призначалися частіше за все для населення певної адміністрати-
вно-територіальної одиниці або для якоїсь конкретно визначеної верст-
ви населення за соціальною приналежністю всередині оподаткованого
стану. Процедура установлення, розподілення та реалізації як першого
так і другого видів повинностей була однаковою, про що свідчить ст.
550 Статуту про земські повинності156. Так, установлення грошових по-
винностей відбувалося лише на основі кошторисів і розкладок157.
Правовий статус кошторису як обов’язкового елементу земського
оподаткування урегульований ст. 508 – 514 Статуту158. У ньому зазна-
чається, що кошторис – це документ, в якому відображалися всі статті
грошових витрат окремої губернії, а також визначалася кількість “вся-
кої потребности”, на яку встановлювався грошовий збір. Кошторис
приймався на три роки колегією, до складу якої входили начальник гу-
бернії, губернський предводитель дворянства, віце-губернатор, управ-
ляючий удільною конторою, а у повітових містах – ще і депутат від ку-
пецтва. Обов’язковою умовою укладання кошторисів були пояснення як
саме проводилися обрахунки розмірів грошових зборів, зазначалися по-
силання на норми закону, вказувалися мотиви, умови, причини запро-
вадження кожного конкретного виду земських повинностей. За необ-
хідності, до кошторисів могли вноситися і інші важливі фактори.
Регулювання інституту розкладки було визначене ст. 515 – 530159.
Розкладка – це також документ, який укладався з метою розподілу
всього необхідного об’єму земських повинностей, визначених коштори-
сом, між різними соціальними станами. У законі відзначено, що такий
розподіл намагалися робити порівну між населенням, відносно його
станових приналежностей, а відповідальними за такий розподіл при-
значалися обрані депутати, губернатор і віце-губернатор. В подальшому,
кошторис і розкладка затверджувалися військовим губернатором і гене-
153 Там само. – С. 133.
154 Там само. – С. 140.
155 Свод Законов. – 1836. – С. 140 – 151.
156 Там само. – С. 150.
157 Там само. – С. 140.
158 Там само. – С. 141 – 151.
159 Там само. – С. 143 – 145.
44
рал-губернатором, після чого їх передавали на розгляд міністрові фінан-
сів, а далі – до Державної Ради, після затвердження якою копії надсила-
лися до Урядового Сенату.
Статутом про земські повинності передбачено ще один вид пови-
нностей, який має назву надзвичайних і установлювався в особливих
випадках Височайшим Повелінням160. Натуральні земські повинності
також установлювалися вищим державним керівництвом і фіксувалися
згідно з загальними правилами у кошторисах. До юрисдикції місцевих
державних органів управління вказані повинності не входили.
Главою ІІІ Статуту про земські повинності законодавець установлю-
вав порядок їхнього відбування для населення. Так, грошові збори на
потреби земських органів управління зараховувалися до звичайних ка-
зенних податей і збиралися разом з останніми в установлені терміни.
Зберігалися вони Казенною палатою, проте – не змішувалися з коштами,
які були зібрані за рахунок податей161. Недоїмки із земських повиннос-
тей не знімалися, а пеня за несвоєчасну їх сплату становила 1% на мі-
сяць162. Щодо порядку відбування населенням земських натуральних по-
винностей, варто зазначити, що вони віддані під юрисдикцію конкрет-
них законів, положень та уставів, відповідно до предметів відробітку.
Але законодавець робить уточнення, що ці закони, устави та положення
повинні враховувати наступні правила: по-перше, під час відпрацюван-
ня натурою не повинно бути використано жодних підрядів; по-друге, –
якщо на відбування натуральної повинності потрібне було матеріальне
забезпечення та фінансування, то воно також покладалося на населення
і затверджувалося особливим кошторисом і розкладкою163.
Другою великою групою земських повинностей були повинності, що
підлягали Військовому управлінню. До них згідно зі ст. 592 належали:
військовий постій, або забезпечення квартирами військових; розмі-
щення військових закладів й облаштування для них приміщень; забез-
печення військових на час їх розквартирування всім необхідним; від-
ведення територій для таборів і подальше забезпечення всіх потреб вій-
ськового табору; відведення пасовищ для коней, що належать військо-
вим; надання в окремих випадках упряжок і візників. Ці повинності
також відбувалися як натурою, так і у формі грошових зборів, при цьо-
му грошова форма земських повинностей військового управління згід-
но зі ст. 594164 регулювалася загальними правилами Статуту про земсь-
кі повинності.
Для малоросійського козацтва, яке проживало на території Черні-
гівської та Полтавської губерній, принципово важливою була ст. 595
вищезазначеного Статуту, у якій мова йде про те, що, час від часу,
окремі міста і поселення звільнялися від виконання повинностей по
військовому управлінню спеціально виданими положеннями, що було
160 Там само. – С. 150, 151.
161 Свод Законов. – 1836. – С. 151.
162 Там само. – С. 151.
163 Там само. – С. 143 – 157.
164 Там само. – С. 161, 162.
45
характерним для даних територій. Також, варто звернути увагу на ст.
620165, де визначалися осіби, які звільнялися від однієї із найбільш не-
приємних для населення квартирної повинності: якщо військово-
службовець сам мав право користуватися військовим постоєм, і на мо-
мент розквартирування мав змогу проживати у власному будинку, то
такі будинки звільнялися від відбування даної повинності. Можна при-
пустити, що козаки, на момент військової служби звільнялися від посе-
лення у власних будинках військових, оскільки самі були представни-
ками останніх.
Загалом же, військовий постій виконувався населенням у натура-
льній формі, визначався імператором, узгоджувався між військовим і
цивільним керівництвом у повітах та губерніях. Населення на безопла-
тних засадах надавало військовим місця у своїх будинках чи кварти-
рах, в яких, як сказано у законі, покої повинні були бути “твердые и
теплые, в коих печи и трубы были бы безопасны, а кровли, потолки, по-
лы, двери и окончины целы”. Умови, в які поселяли військових, контро-
лювалися спеціальними комісіями, і якщо висновки останніх щодо житло-
вих приміщень були негативними, то у таких випадках господарів зо-
бов’язували робити ремонти.
Якщо господарі не хотіли поселяти сторонніх у своїх будинках, то
вони мали право або будувати окремі житлові приміщення для військо-
вих, або, власним коштом, винаймати їм житло. Крім надання житла,
на населення покладалися обов’язки з опалення й освітлення військових
закладів, а також – надання продовольства нижчим військовим чинам
у вигляді провіанту і фуражу.
Отже, козацтво, будучи приналежним до селянського прошарку,
було зобов’язане на рівні з селянами на основі установлених законом
норм відбувати земські повинності цивільного управління і періодично
підлягало виконанню таких повинностей по управлінню військовому.
Всі соціальні стани, які підлягали оподаткуванню, також були об-
тяжені рекрутською повинністю. Не оминула така участь і малоросійсь-
ке козацтво, хоча, йому неодноразово надавалися певні привілеї з боку
вищого державного керівництва стосовно поставки солдатів, оскільки
козаки, за своєю суттю, були станом військовим. Регулювання функці-
онування даного інституту знайшло досить чітке визначення у законо-
давстві.
До 1842 р., коли в силу вступив новий змінений і доповнений Ста-
тут про повинності166, малоросійські козаки при відбуванні рекрутської
повинності керувалися загальними правилами, встановленими для всіх
обивателів Російської імперії167. Проте варто зазначити, що в даний пе-
ріод царський уряд не завжди обтяжував останніх виконанням даного
обов’язку через їхні військові заслуги перед імперією. Але згодом стало
зрозуміло, що таке зрівняння козацтва з іншими суспільними верства-
ми, поряд з постійними вище зазначеними діями верховної влади, ста-
165 Свод Законов. – 1836. – С. 163, 174.
166 Свод Законов. – 1842. – 404 с.
167 Свод Законов. – 1833. – 328 с.; Свод Законов. – 1836. – 350 с.
46
ло неможливим, і тому до Статуту 1842 р. видання були внесені зміни –
а саме, укладено особливі правила, щодо відбування рекрутської пови-
нності малоросійськими козаками як особливою етнічною соціальною
верствою населення.
За Статутом 1836 (1833) р., рекрутські набори призначалися кож-
ного року Височайшими указами у вигляді маніфестів з метою попов-
нення армії і флоту людьми, або – в надзвичайних ситуаціях для нале-
жної обороноздатності країни. Рекрутській повинності в Російській ім-
перії підлягали всі ті стани, які сплачували в казну подушний або від-
повідний йому податок: міщани, казенні поселяни різних найменувань,
удільні селяни, поміщицькі, а також вільні хлібопашці, при цьому – не
змішуючись між собою168. Фактично, козацтво, яке належало до розря-
ду державних селян, також було зобов’язане регулярно постачати рек-
рутів на службу до війська, але у ст.10169 до переліку осіб, звільнених
від виконання рекрутської повинності, одним із пунктів прописано, що
однією із можливостей звільнення обивателів від даного зобов’язання
було надання на це вищим державним керівництвом особливих указів і
грамот, що, як можна побачити на практиці, і давало можливості для
маневрування правовим статусом козаків у відповідності з внутрі-
шньою політикою та інтересами держави.
Процедура поставки рекрутів була побудована таким чином, що
кожний стан був поділений на дільниці по 1000 ревізьких душ чоловічої
статі у кожній, які у період з 1 листопада по 31 грудня (винятки стано-
вили надзвичайні набори) повинні були відповідно до існуючих правил
обрати, оформити, забезпечити та надати рекрута для проходження
військової служби. Розподіл рекрутської повинності між соціальними
станами населення відбувався на основі чітко визначених законом
правил170, що визначали порядок утворення рекрутських дільниць у
кожному стані, порядок визначення кількості рекрутів для поставки
при кожному наборі і порядок утворення сімейних рекрутських черг.
Утворення рекрутських дільниць належало до юрисдикції Казенної па-
лати, господарського її відділу, штат якої і займався складанням спис-
ків осіб, що підлягали рекрутській повинності, за кожним повітом. У
поселеннях казенних селян формування дільниць починалося з якогось
одного кінця губернії і поступово просувалося по всій її території. Якщо
у волості залишався “надлишок” людей (менше 1000), то в такому випа-
дку їх приєднували до людей із іншої волості. Точно так було і з повіта-
ми. Але, якщо така проблема виникала в губернії – тоді із таких людей
утворювали неповну дільницю, відповідно і поставка рекрутів для них
регулювалася іншими правилами, зокрема – надавалося право відбу-
вання даної повинності в грошовій формі, або в натуральній, але кіль-
кість рекрутів постачалася залежно від кількості населення пропорцій-
но тому числу, скільки в повних дільницях припадало осіб на одного ре-
крута з 1000 його жителів. Кожна дільниця мала свій порядковий
168 Свод Законов. – 1836. – С. 1.
169 Там само. – С. 7.
170 Там само. – С. 8 – 19.
47
номер. Безпосереднім управлінням справами дільниці займався рек-
рутський староста, якого обирали з-поміж представників даної дільниці
одразу після здійснення набору на термін – до наступної поставки. Підпо-
рядковувався рекрутський староста повітовій управі, а за відсутності
останньої – Казенній палаті.
Визначення кількості поставки рекрутів з кожної дільниці після
оголошення набору визначалося Маніфестом про набір, а контролюва-
лося Імператорським департаментом Головного штабу, у губерніях – Ка-
зенними палатами, а безпосередньо на дільницях казенних поселян –
повітовими управами і сільськими старшинами. Складанням списків
осіб, що підлягали рекрутству, у кожній губернії займалася Казенна па-
лата. До таких осіб належали всі чоловіки, які підлягали оподаткуванню
і були зареєстровані під час проведення останньої ревізії у спеціальній
обліковій рекрутській книзі, веденням якої займалися службовці Казен-
ної палати. До книги після ревізії могли вносити зміни пов’язані з “убы-
лью и прибылью” людей відповідної дільниці. Після оголошення набору
такі корективи суворо заборонялися законом. Якщо набір і ревізія збі-
галися у часі, тоді використовувалися матеріали попереднього перепису
населення, а осіб, зарахованих в рекрути, вже не вносили в новоство-
рені списки.
Записували людей так званими сімейними рекрутськими черга-
ми171. Це значить, що в набір одна родина не могла постачати більше
одного рекрута, що мало неабияке значення для домашнього господар-
ства, економічного достатку і податкової плато-спроможності решти її
членів. У принципі, політика формування сімейних рекрутських черг
теж ґрунтувалася на даних засадах. Так, порядковий номер у черзі ко-
жної родини залежав від кількості у ній осіб, що підлягали рекрутству.
Тобто, до першої черги при рекрутських наборах входили родини, в яких
була найбільша кількість чоловіків, здатних служити у війську (здебільшо-
го – понад 20), до другої – понад 10 і т.ін. Так звані “одиночники” не під-
лягали рекрутським наборам, але якщо їх було у дільниці надто багато, то
в такому випадку держава могла призвати їх до армії, але процедура від-
бору проходила на основі жеребкування.
При відборі рекрутів діяло також наступне правило: якщо велика
родина надала одного рекрута, то наступного, згідно з черговими спис-
ками давала родина у два рази менша за кількістю військовозо-
бов’язаних осіб від першої, а наступного – родина у два рази менша від
попередньої (другої). Звільнялися від черги ті родини, які складалися
лише із сина і батька (не враховуючи жінок), і ті, у яких був лише один
повнолітній робітник (18 – 60 років), а решта осіб були малолітніми. По-
рядок черги міг змінюватися залежно від демографічних змін у роди-
нах. У випадку, коли кількість осіб у родинах була однаковою, рекрута
брали з тієї родини, де було більше робітників, а якщо і останніх було
порівну – використовували метод жеребкування. При розподілі пови-
нності всередині родини керувалися наступними принципами: якщо в
сім’ї були холості й одружені чоловіки, то в першу чергу до армії заби-
171 Свод Законов. – 1836. – С. 37–40.
48
рали холостяків, із останніх – старших, але лише за тієї умови, що ніхто
із молодших братів не виявляв бажання добровільно присвятити своє
життя військовій справі. Якщо всі чоловіки у родині вже були одруже-
ними, до служби повинні були йти бездітні, а коли всі сини вже мали
дітей – то доля дітей залежала від волі батьків, за добровільном виявом,
або – за жеребкуванням.
Для того, щоб родина відбула свою чергу, але не постачала рекрута,
так би мовити, з власних резервів, можна було найняти людину172, яка
б добровільно, за певну платню, пішла в армію замість чергового рекру-
та, або – придбати квитанцію, яка надавала право не служити в армії.
Населенню заборонялося переходити до інших станів, якщо вони не
відбули рекрутської повинності згідно зі своєю чергою. У випадку, коли
рекрут зникав, або ставав “тимчасово хворим”, на службу брали насту-
пного у черзі.
Законодавець окреслив низку вимог до майбутнього військово слу-
жбовця. Так, населенню заборонялося надавати до армії чоловіків не-
здатних до проходження військової служби через стан здоров’я, каліцт-
во, або – за умови приналежності до іншого суспільного стану. Заборо-
нялося також брати в рекрути людей, які перебували під слідством, або
були обвинуваченими кримінальним судом. Вікові пороги для рекрутів
становили 18 – 35 років, хоча стосовно даного правила у законі обумовле-
ні певні винятки: так, до армії можна було вступати в межах рекрутських
наборів холостякам з доброї волі з 17 років; якщо при наборі черговий ре-
крут переховувався і був знайдений після 35 років, то з нього обов’язок
військової служби не знімався; якщо людина перебувала один рік під
слідством за нанесення собі тілесних ушкоджень – то верхня межа призо-
ву також опускалася на один рік. Остання категорія зниженого вікового
цензу – малолітні юнаки для флоту. Не брали до армії чоловіків, зростом
менше 2 аршин і 3 вершків. До того ж майбутній солдат повинен був
пройти медогляд, при чому у “Своді” окреслено перелік хвороб, за наявно-
сті яких людину до армії не брали173.
Крім поставки самого рекрута, громада була зобов’язана нести на
собі матеріальний тягар з його спорядження та доставки до війська. На
населення було покладено обов’язок сплати коштів до державної казни
на воєнну форму (одяг і взуття), на провіант, на жалування та на гер-
бовий папір, на якому проводилося юридичне оформлення військовос-
лужбовця174. Їх розмір визначався щоразу при кожному новому, вихо-
дячи із наступних критеріїв. Так, на провіант на кожного рекрута, жи-
телі тієї дільниці, від якої він вступає до армії, повинні були надати та-
ку кількість коштів, за яку, згідно з установленими цінами на листопад
місяць року набору, можна було придбати на тримісячне утримання
рекрута 6 четвертників борошна; 4,5 гарнця круп і 6 фунтів солі. До
речі, установлена сума на продовольство не змінювалася відповідно до
змін цінової політики на продовольчому ринку імперії. На жалування
172 Свод Законов. – 1836. – С. 77–81.
173 Свод Законов. Приложение ІХ, ХІІІ. – 1836. – С. 324–329, 342–341.
174 Свод Законов. – 1836. – С. 52–60.
49
платили по 3 крб. на кожного солдата, а на гербовий папір – 1 крб. за
аркуш оголошення, при якому представлялися рекрути, і 1 крб. на квита-
нцію про зарахування до служби. Крім цього, населення оплачувало ви-
трати на доставку рекрутів і підставних у місця прийому, а також на
зворотню дорогу тих, кого не брали, й осіб, які їх супроводжували. Від-
повідно під час транспортування на годування людей на день на одного
чоловіка надавали 3 фунти житнього хліба, один фунт м’яса або риби,
½ гарнця крупи, 7 злотників солі, дві чарки “пьянного” вина, при чому
1 чарка дорівнювала 1/18 частини відра; на годування коней – 20 фун-
тів сіна і два гарнця вівця. У законі зазначено ще два пункти витрат
під час доставки рекрутів у місця прийому, а саме – на найом квартир,
опалення, освітлення, приготування їжі, ремонт підвод і упряжок і на
нагороди особам, прийнятих на службу у війську від осіб його стану.
“Свод” передбачав юридичну відповідальність за порушення норм
відбування рекрутської повинності175. До відповідальності могли бути
притягнені рекрутські дільниці; відповідальні члени Рекрутських При-
сутствій; особи, які відповідали за утримання рекрутів у місцях наборів
та їх транспортування; особи, які ухилялися від виконання повинності;
самі рекрути за скоєння протиправних дій вже під час перебування на
службі. Так, наприклад, якщо дільницею не було вчасно поставлено ре-
крута, то в такому випадку застосовували екзекуцію, при цьому штраф
за кожний місяць “прострочки” за одну людину становив 10 крб., а
розмір виплат на провіант і на жалування збільшувався вдвічі. Неза-
конно поставлених рекрутів при виявленні повертали назад (незалежно
від терміну служби), а від дільниці вимагали поставки військовослуж-
бовця на його місце на законних підставах. Судові тяжби за “лихоїмст-
во” чекали на хабарників, які допускали махінації при складанні черго-
вих списків. Привселюдним побиттям різками каралися особи, що ухи-
лилися від військової служби симулюючи хворобу, батогами – ті, що пе-
реховувалися, і ті, що умисно завдали собі каліцтва, при цьому останніх
при виявленні відправляли до армії. Отже, на законодавчому рівні, згі-
дно зі Статутами 1833 і 1836 рр. було досить чітко врегульовано поря-
док відбування рекрутської повинності оподатковуваним населенням
Російської імперії. Малоросійські козаки, в той період, коли вони не зві-
льнялися від рекрутських поставок імператором за військові заслуги
перед державою, повністю підпорядковувалися загальним правилам
військової повинності на рівні з тим станом, до якого вони юридично
належали – державними селянами. Такий стан речей, скоріше за все,
був пов'язаний з політикою асиміляції козацтва як окремого соціально-
го стану серед непривілейованих верств населення з метою остаточного
викреслення його із соціальної стратифікації держави як осередку віль-
нодумства і сепаратизму, що могло в будь-який момент спричинити за-
грозу інтересам імперії. Але втримати даний політичний курс російсь-
ким можновладцям вдалося недовго: розуміючи необхідність опори ім-
перії на збройні сили швидкої мобілізації, якими у будь-який момент
готові були виступити малоросійські козаки, починається введення
175 Свод Законов. – 1836. – С. 116–121.
50
системи заходів – в першу чергу, на юридичному рівні, по збереженню
останніх як окремої суспільної верстви населення, хоча і в межах стану
казенних поселян. Одним із її проявів стало введення до “Свода” стату-
тів про повинності 1842 р. видання, а саме – до Рекрутського статуту
окремого розділу, присвяченого вступові до військової служби малоро-
сійських козаків. Це було одним із найбільш принципових питань у
правовому статусі козацької верстви населення. В Законах про стани
(ст. 822) є посилання на те, що права та обов’язки останніх стосовно
проходження військової служби та відбуття військової повинності регу-
лювалося Рекрутським уставом і Зводом Військових постанов176. Розділ
VI “Свода уставов” про повинності Рекрутського статуту177 офіційно
установлювала особливості проходження військової служби малоросій-
ськими козаками. Передбачалося (ст. 667–670)178, що козаки Чернігівської
та Полтавської губерній, на відміну від іншого козацтва, замість звичайної
рекрутської повинності, повинні один раз на два роки з 15 січня і до 15
лютого з кожних 1000 осіб населення козацької верстви поставити на вій-
ськову службу по 8 чоловіків. Подальша доля даних осіб регулювалася вже
не рекрутськими, а спеціально створеними Присутствіями для прийому ма-
лоросійських козаків на службу, які запроваджувалися згідно за розпоря-
дженням цивільного начальника Присутствій (“Предводителя дворянства”),
відповідно до правил загального Рекрутського статуту у кожному місті, де є
окружне управління цих козаків (за відсутності такого управління – нача-
льником призначали повітового суддю)179. Відрізнити майбутнього козака-
військовослужбовця від інших нижчих військових чинів (саме до них їх і
зараховували) можна було навіть візуально (не говорячи вже про юридич-
ний аспект). Законом закріплено (ст. 673), що особам, приналежним до ко-
зацьких верств населення заборонялося при традиційному постризі вибри-
вати лоб і потилицю. В усіх юридичних актах Присутствій, козацтво також
не втрачало своєї станової приналежності і продовжувало зберігати статус
малоросійського козака, що вимагалося законодавством (ст. 674 Зводу ста-
тутів про повинності). Матеріальне (ст. 675) забезпечення цих козаків по-
кладалося на їхній козацький стан, який повинен був забезпечити військо-
вослужбовця тримісячним провіантом, жалуванням по 90 коп. сріблом на
кожного, і грошима на форму й одяг, вартість якого теж установлювалася
законом180. Сам порядок військової служби і правила повернення козака
після її закінчення до цивільного стану закріплено у Зводі Військових по-
станов.
176 Свод Законов Российской империи повелением государя-императора Николая Павловича
составленный. Закони о состояниях. – Т.9. – СПб.: Типография Второго Отделения
Собственной Его Императорского Величества Канцелярии., 1842. – С.123
177 Свод Законов Российской империи повелением государя-императора Николая Павловича
составленный. Свод уставов о повинностях – Т.4. – СПб.: Типография Второго Отделения
Собственной Его Императорского Величества Канцелярии., 1842. – С. 136–137.
178 Там само. – 1842. – С.136.
179 Там само. – С. 137.
180 Там само.
51
Отже, правовий статус козаків згідно з “Сводом Законов” 1842 р. у
питанні виконання рекрутської повинності набув особливої регламен-
тації, що мало неабияке значення у підтриманні життєдіяльності коза-
ків як окремої суспільної верстви.
Таким чином, малоросійські козаки нарівні з державними поселя-
нами належали до оподатковуваних станів імперії, і, відповідно, були
зобов’язані сплачувати до казки численні податки та відбувати держа-
вні повинності. На козаків накладалися грошові і натуральні земські
повинності цивільного та військового управлінь, які в свою чергу під-
розділялися на загальні та спеціальні, щорічні та разові. До загальних
повинностей цивільного управління відносилось облаштування та
утримання доріг, переправ, мостів, гатей, перевозів, поштових відді-
лень, утримання арештантів, виплати на щеплення проти віспи тощо.
Серед спеціальних повинностей, що накладалися на сільських обивате-
лів імперії було тримати розсильних при земських судах, утримання
земських підвод, Канцелярій при Губернських комісіях Народного Про-
довольства, сплата жалування волосним головам, старостам і писарям,
облаштування й утримання будинків Повітових Управ та оплати пись-
мових матеріалів для них. Розміри і обсяги земських повинностей по
цивільному управлінню встановлювалися на основі кошторисів і роз-
кладок.
Земські повинності військового управління також відбувалися як в
грошовій, так і в натуральній формі і, здебільшого, полягали у забезпе-
ченні населенням військових постоїв, розміщенні військових закладів
та облаштуванні приміщень, відведенні територій для військових табо-
рів, відведенні пасовищ для солдатських коней, наданні, у разі потреби,
підвод і підводників.
Незважаючи на те, що козацтво, за своєю суттю, було станом вій-
ськовим, з 1795 р., воно, нарівні з іншими оподатковуваним населен-
ням Російської держави, зобов’язувалося до щорічної поставки рекрутів
на службу до імперського війська. До 1842 р. (року перевидання “Свода
Законов” Російської імперії) правовий статус козацтва у питанні рекрут-
ської повинності не відрізнявся від загальновстановлених в імперії пра-
вил, а з 1842 р. набуває особливої регламентації, що відіграло важливу
роль у підтриманні загальної життєдіяльності козацького стану як
окремої категорії населення. З цього часу постачання рекрутів з мало-
російських козаків набувало регулярного чітко визначеного характеру.
Так, один раз на два роки останні поставляли вісьмох солдат з тисячі
жителів на службу до війська, при чому – в окремий період (з 15 січня
по 15 лютого) і до окремих спеціально створених Присутствій для при-
йому малоросійських козаків на службу. Крім того, козака було дуже
легко відрізнити від решти солдатів навіть візуально: законом заборо-
нялося при традиційному постризі вибривати лоб і потилицю вихідцям
з малоросійського козацтва, а при веденні військової документації на
чиновників покладався обов’язок фіксації приналежності солдата до
даної категорії. Матеріальне утримання козаків-рекрутів покладалося
на їх же козацький стан.
52
Отже, на прикладі функціонування інститутів земських та рекрут-
ської повинності чітко простежується еволюція правового статусу коза-
цького стану кінця XVIII – ХІХ ст.
Maryna Mits
The Little Russian Cossacks public (zems’ki) and recruit duties
in the first half of the ХІХ c. (on the basis of “The Russian Empire Code”)
In the article it is examined the Cossacks’ legal status concerning their public
(zems’ki) and recruit duties in the first half of the ХІХ c. determined by The Russian
Empire Code. In particular the special attention is given to the juridical sanction
and development of mentioned duties, also to their kinds, processes of realization,
forms and dimension of implementation.
УДК 94(477.7)
Людмила Новікова
КРИМСЬКИЙ ЧИННИК В ІСТОРІЇ КОЗАЦТВА
У ЗОБРАЖЕННІ ІСТОРИКІВ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.
У статті висвітлюються особливості відображення ролі Кримського
ханства в історії козацтва в історіографії у межах Російської імперії в пе-
ршій половині ХІХ ст.
У сучасній історіографії достатньо значна увага приділяється істо-
ричному аспекту кримсько-українських взаємин, козацько-татарських
взаємовпливів. Праці попередніх істориків часто використовуються як
джерело, а їх погляди як предмет для дискусії. Однак історична інтер-
претація, обсяг і характер історичної інформації часто піддаються зов-
нішнім впливам, тим більше у періоди, коли історична наука визнаєть-
ся такою, що є найближчою до життя. Саме такі оцінки давалися їй у
першій половині ХІХ ст. На наш погляд, проблема кримського чинника
(ролі Кримського ханства) в історії Східної Європи і, зокрема, в історії
козацтва набувала особливої ваги у Російській імперії і в українських
землях, що входили до її складу у першій половині ХІХ ст., в умовах пе-
ріодичного загострення російсько-турецького протистояння. Це зрозу-
міло з огляду на те, що Кримське ханство довгий час знаходилося у за-
лежності від Османської імперії. Мали місце й інші чинники, що сприя-
ли зростанню уваги і в Російській імперії, і в Україні до історії Криму
наприкінці XVIII – на початку XIX ст., на що вже вказувалося у сучасній
українській історіографії. Ми можемо наголосити, наприклад, на існу-
ванні інтересу в освіченому українському суспільстві до власної історії,
невід’ємною частиною якої стала історія козацтва181. Козацькі подвиги
у боротьбі з зовнішніми ворогами виступали як докази легітимного вхо-
дження представників козацької старшини до дворянського стану, а
181 Кравченко В.В.Нариси з української історіографії епохи національного відродження
(друга половина XVIII – перша половина ХІХ ст.). – Харків, 1996. – Р. 2.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31124 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0093 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:11:53Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інституту історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Міц, М. 2012-02-23T22:15:05Z 2012-02-23T22:15:05Z 2010 Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи) / М. Міц // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 5. — С. 39-52. — укр. XXXX-0093 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31124 94(477.7) У статті на основі “Свода законов Российской империи” надано характеристику правового статусу козацтва щодо виконання земських і рекрутської повинностей у першій половині ХІХ ст. Зокрема, значну увагу приділено питанням юридичного санкціонування та розвитку цих повинностей, проаналізовано їх види, процеси реалізації, форми й обсяги виконання. In the article it is examined the Cossacks’ legal status concerning their public (zems’ki) and recruit duties in the first half of the ХІХ c. determined by The Russian Empire Code. In particular the special attention is given to the juridical sanction and development of mentioned duties, also to their kinds, processes of realization, forms and dimension of implementation. uk Інституту історії України НАН України Чорноморська минувшина Статті Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи) The Little Russian Cossacks public (zems’ki) and recruit duties in the first half of the ХІХ c. (on the basis of “The Russian Empire Code”) Article published earlier |
| spellingShingle | Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи) Міц, М. Статті |
| title | Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи) |
| title_alt | The Little Russian Cossacks public (zems’ki) and recruit duties in the first half of the ХІХ c. (on the basis of “The Russian Empire Code”) |
| title_full | Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи) |
| title_fullStr | Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи) |
| title_full_unstemmed | Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи) |
| title_short | Рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині ХІХ ст. (за “Сводом законов Российской империи) |
| title_sort | рекрутська та земські повинності малоросійського козацтва в першій половині хіх ст. (за “сводом законов российской империи) |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31124 |
| work_keys_str_mv | AT mícm rekrutsʹkatazemsʹkípovinnostímalorosíisʹkogokozactvavperšíipoloviníhíhstzasvodomzakonovrossiiskoiimperii AT mícm thelittlerussiancossackspubliczemskiandrecruitdutiesinthefirsthalfofthehíhconthebasisoftherussianempirecode |