Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum
Автор, використовуючи матеріали досліджень німецького професора Бернгейма та сучасних українських і російських вчених, підіймає проблеми концептуально-теоретичного та практично-гуманітарного рівня сьогоденної історичної науки. Автор, используя материалы исследований немецкого профессора Бернгейма и...
Saved in:
| Published in: | Чорноморський літопис |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інституту історії України НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31165 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum / С.В. Пронь // Чорноморський літопис. — 2010. — Вип. 1. — С. 103-106. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860073313787707392 |
|---|---|
| author | Пронь, С.В. |
| author_facet | Пронь, С.В. |
| citation_txt | Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum / С.В. Пронь // Чорноморський літопис. — 2010. — Вип. 1. — С. 103-106. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Чорноморський літопис |
| description | Автор, використовуючи матеріали досліджень німецького професора Бернгейма та сучасних українських і російських вчених, підіймає проблеми концептуально-теоретичного та практично-гуманітарного рівня сьогоденної історичної науки.
Автор, используя материалы исследований немецкого профессора Бернгейма и современных украинских и российских учёных, подымает проблемы концептуально-теоретического и практически-гуманитарного уровня теперешней исторической науки.
Taking as a basis the investigations materials of German professor Berngeym and modern Ukrainian and Russian scholars, the author explores the nowadays science problems of conceptually-theoretical and practically-humanitarian levels.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:12:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
Випуск 1
103
УДК 930. 2 (438.31)
С.В. Пронь
ІСТОРИЧНА НАУКА ЗА ПРОФЕСОРОМ БЕРНГЕЙМОМ:
non multa, sed multum*
Автор, використовуючи матеріали досліджень німецького професора Бернгейма та
сучасних українських і російських вчених, підіймає проблеми концептуально‐теоре‐
тичного та практично‐гуманітарного рівня сьогоденної історичної науки.
Ключові слова: історія, наука, методологія, освіта, традиції, співробітництво,
культурна спадщина.
Автор, используя материалы исследований немецкого профессора Бернгейма и
современных украинских и российских учёных, подымает проблемы концептуально‐
теоретического и практически‐гуманитарного уровня теперешней исторической науки.
Ключевые слова: история, наука, методология, образование, традиции, сотруд‐
ничества, культурное наследие.
Taking as a basis the investigations materials of German professor Berngeym and modern
Ukrainian and Russian scholars, the author explores the nowadays science problems of
conceptually‐theoretical and practically‐humanitarian levels.
Key words: History, Science, methodology, education, traditions, collaboration, cultural
legacy.
Власне, мова піде як про загальне призначення
історії, так і головні напрямки її розвитку, поняття
та завдання сучасної історичної науки.
Коли мені пощастило придбати і прочитати
книгу німецького професора Бернгейма у перекла-
ді професора С.Є. Сабаніна «Введение в истори-
ческую науку» (Москва, 1908) [1], спало на думку,
а що змінилося у підходах, поняттях, принципах
історії за минулі понад 100 років? Саме в цьому
полягають й актуальність, й новітність проблеми.
Був і ще один поштовх до написання статті – це
науково-популярне видання професора Наталі
Яковенко «Вступ до історії» (Київ, 2007) [2], де на
початку (стор. 11) авторка стверджує: «Історик, як
відомо, працює перевізником на переправі між
теперішнім і минулим – возить туристів на той
бік річки забуття…» [2, с.11].
По-перше, ніколи не хотілося бути таким-собі
Хароном, який, за грецькою міфологією, пере-
возив померлих (до речі, за гроші) до воріт бога
Аїда (за однією з версій античного міфу, вхід до
царства «підземного Зевса», знаходився на
території України, десь у Криму) [3, с.10].
По-друге, не зовсім, м’яко кажучи етичним є
те, що сучасне покоління землян називають
«туристами».
По-третє, навряд чи сьогоденна історія як
наука заслужила бути зведеною, за призначенням,
до «річки забуття».
Давайте розберемося й почнемо з найпростішого
і, водночас, найголовнішого – що таке історична
наука, відштовхуючись від думки вченого початку
ХХ століття (Бернгейма) й окремих сучасних
істориків (підходи яких, за міркуванням автора, є
цікавими, нетрадиційними, перспек-тивними).
«Словом «исторія» означаются не только
самые факты и событія, но также и истори-
ческія сведенія, историческія изследованія, исто-
рическія повествованія и историческая наука»
(мовою оригінала) – стверджує професор Бернгейм
[1, с. 1]. Більше того, за переконанням німецького
дослідника, у розвитку історії можна виділити три
головні ступені.
Перша. Оповідна історія, в якій «обмежуються
передачею або перерахуванням історичного мате-
ріалу в його безпосередньому хронологічному по-
рядку, бо цей матеріал є цікавим» [1, с. 3].
Достатньо оригінальною представляється оцінка
Бернгеймом внеску в історичну науку Геродота:
«…у 440 році до Р.Х. Геродот створив класичний
витвір, в якому описав битви греків з персами і
тим самим заслужив прізвисько «батька історії».
Зі списків чиновників різних історичних нотатків у
таблицях створилися у греків, а потім і у римлян
докладні літописи і хроніки, все більше й більше
спрямовуючи інтерес й увагу істориків на внут-
рішній зв’язок і мотиви подій» [1, с. 4].
Чорноморський літопис
104
Посилається на «батька історії» й українська
дослідниця Наталя Яковенко: «…Геродот з
Галікарпасу (бл. 484-425 до н.е.) сформулював на
початку своїх «Історій» власне завдання отак:
«Тут виклад дослідження [думаю, перекладач –
Андрій Білецький – мимоволі осучаснив слово
«історія», бо йдеться таки про «розпитування», –
Н.Я] турійця Геродота, проведеного для того,
щоб зроблене людьми з часом не забулося, і щоб
великі та дивовижні діяння як греків, так і
варварів не залишилися невідомими…» [2, с. 19].
Мені, на жаль (чи, на щастя), не відомо, хто такий
Андрій Білецький і його переклад, бо у Вибраній
бібліографії «Вступу до історії» [2, с. 341-345]
будь-яке посилання на нього відсутнє.
Зважаючи на те, що сьогоденна джерельна
база, на яку спирається текст грецького оригіналу,
достатньо широка й різноманітна, принаймні,
загальновідомі 46 рукописів Х – ХV століть, що
зберігаються у бібліотеках Риму, Флоренції, Мі-
лана, Мадрида, Парижу, Оксфорда, Кембриджа,
Тейдельберга та інших міст, змушений підкрес-
лити лише два моменти.
Перший. Це – наукові, ґрунтовні, аргумен-
товані дослідження як самої праці, так і творчості
Геродота російських вчених С. Лур’є, А. Доватура,
В. Струве [4].
Другий. Наведу перші рядки «Історії» Геродота
у перекладі Г. Стратановського (Москва, 2006):
«Геродот з Галікарпасу зібрав і записав ці свід-
чення [в оригіналі – «викладення подій, отриманих
шляхом розпитувань» – С.П.], щоб минулі події з
ходом часу не прийшли у забуття і великі, і здиво-
ванню достойні діяння [з грецької достовірніше –
«успіхи» – С.П.] як еллінів, так і варварів не
залишилися у небутті…» [5, с. 5].
Безумовно, правий український історик Ми-
хайло Чугуєнко, коли пише: «Класики історичної
науки Геродот, Тит Лівій, Гай Саллюстій, Сіма
Цян-це передусім талановиті оповідачі цікавих
історій про людей, країни, народи. Ось чому
навіть виявлення у них очевидних фактичних
помилок, неточностей або неправдоподібних
пояснень анітрохи не відбивається на загальній
цінності їхніх творів. Саме завдяки незаперечним
літературним достоїнствам класичне історичне
оповідання не застаріває» [3, с. 9].
Друга ступінь, за Бернгеймом, – це «повчаюча
(прагматична) історія». Він підкреслює наступне:
«Перший свідомий класичний представник цього
напрямку є афінянин Фукидід (приблизно між 460 і
400 р. до Р.Х.) з його «Пелопонеською війною». Він
прямо каже, що його праця має за мету дати
точне уявлення про минулі події і разом з тим про
те, що ще може відбутися [трапитися – С.П.]
протягом людського життя такого ж або
подібного з описаним минулим» [1, с. 4].
І далі: «Вислів «прагматична» запозичено у
Полібія (приблизно 210-127 рр. до Р. Х.), який у
своєї Загальної історії тримається такого ж
напрямку, хоча вислівом «прагматична історія» він
позначає… не цей напрямок, а називає так своє
викладення, бо воно належить до державних
справ» [1, с. 4].
На «Історію Фукидіда» роблять посилання й
сучасні дослідники. Так, відомий російський
науковець Павло Циганков у навчальному посіб-
нику «Міжнародні відносини» (1996) констатує:
«…одним з перших писемних джерел, що містить
глибокий аналіз відносин між суверенними
політичними одиницями, стала написана більше
двох тисяч років тому Фукидідом (471-401 рр. до
н.е) «Історія Пелопоннеської війни у восьми кни-
гах». Багато положень і висновків давньо-
грецького історика не втратили свого значення до
наших днів» [6, с. 12]. Циганков П.А. пише, що
Фукидід з самого початку відокремлює причини
Пелопоннеської війни від багаточисельних при-
відів до неї [6, с. 13]. За Фукидідом: «Причина
сама дійсна, хоча на словах найбільш прихована,
полягає на мою думку, в тому, що афіняни своїм
зусиллям викликали страх у лакедемонян і тим
привели їх до війни» [7, с. 24].
Правда, на відміну від Бернгейма, який вважає
період розквіту «прагматичної» історії «у
французів у мемуарах і мемуароподібних хроніках
ХІІІ – ХVІІ ст.; з ХІV ст. у італійців у придворних
хроніках дрібних тиранів і вільних держав…; у
Німечинні …особливо у ХVІІ – ХVІІІ століттях»
[1, с. 6], Циганков датує «класичний або тради-
ційний напрямок» в Італії – ХV – ХVІ ст.; в Англії –
ХVІ – ХVІІ ст.; Швейцарії – ХVІІІ ст.; у Німеччині –
ХVІІІ – перша пол. ХІХ ст. [6, с. 13].
Найбільш цікавого, на думку автора статті, є
класифікація Бернгеймом третього ступеню під
назвою «еволюційна (генетична) історія».
«Тільки на цьому ступеню розвитку історичне
знання стало наукою: тільки тепер його завдан-
ням стало чисте знання, предмет якого – своє-
рідна область фактів, що мають між собою
своєрідний причинний зв’язок», – пише вчений [1,
с. 6]. Щодо хронології періоду, він підкреслює
наступне: «Вперше з’явилося на світ генетичне
розуміння історії у половині ХVІІІ ст., а з ХІХ ст.
воно стало домінуючим» [1, с. 8].
Історична наука як самостійний напрямок, про
що зауважує Бернгейм, продовжує залишатися
предметом пильного вивчення сьогоденних істо-
риків, політологів, філологів, гуманітаріїв взагалі. Чи
розв’язана проблема ролі різних наук у поясненні
процесу історичного розвитку людства; або питання
взаємозв’язку наук; або проблема винаходу доско-
налої формули зведення одних наук до інших?
Свого часу французький письменник-реаліст
Оноре де Бальзак писав про те, що «передбачити
значні події майбутнього …не більш складне зав-
дання, ніж вгадати минуле …Якщо подія, що від-
булася, залишає сліди, то цілком законно припус-
тити, що у майбутнього є коріння?» [8, с. 550].
«Докопатись» до цього коріння, розібратися в
ньому, дати об’єктивну, аргументовану, фактоло-
гічно підтверджену оцінку, можливо, в цьому й
Випуск 1
105
полягає головна мета і призначення сучасної
історичної науки?
Один з видатніших економістів світу – амери-
канець російського походження Василь Леонтьєв
(це про нього у «Радянському енциклопедичному
словнику» 1980-го року декілька рядків: «Разра-
ботал в 30-х гг. метод экономико-математи-
ческого анализа «затраты-выпуск» для изучения
межотраслевых связей, структуры экономики;
игнорирует антагонистические противоречия
капитализма») [9, с. 711], лауреат Нобелівської
премії 1973 року, серед нагород якого орден
Херувіма (Італія), орден Почесного легіону
(Франція), орден Сходячого сонця (Японія),
Французький орден мистецтва і літератури та
багато-багато інших, за переконанням автора, не
був фахово пов’язаний з історією. Але зверніть
увагу на запропоновані ним підходи (методи)
вивчення історичної науки (чого заслуговує тільки
сама назва лекції, з якою він виступив перед
студентами Французького коледжу у березні
1962 року «Коли історія повинна писатися у
зворотному напрямку»): «Дорога, яка веде з
одного світу в інший…, є дорогою, що веде лише в
одному напрямку. Ми не можемо перетворити
омлет у цілі яйця, з яких він був зроблений. До тих
пір, поки дослідження залишаються …описовими,
послі-довність, в якій розглядаються різні стадії
пр-оцесу розвитку, немає суттєвого значення. По
мірі того, як зростає роль причинно-слідчого
аналізу, пояснення у «зворотному напрямку»
можуть виявитися більш продуктивними, ніж
традиційне пояснення, спрямоване з минулого у
майбутнє» [10, с. 42-43].
Цікавою є думка вченого про те, що
«моністична інтерпретація історії порівняно з
плюралістичною на перший погляд має суттєву
перевагу. Вона представляє відповідну науку як
принциповий інструментарій для пояснення
історії» [10, с.27-28]. Він пише: «Повертаючись
до сьогоденного стану справ у всіх науках, що
мають відношення до пояснення історичного
процесу, можна відмітити, по-перше…, кожна з
них…, економіка, антропологія, лінгвістика або
географія, розвинула свій власний аналітичний
апарат й досягла певних успіхів у пояснені
спостерігаючих явищ, та, по-друге, всі ці науки
розвиваються абсолютно незалежно одна від
одної» [10, с. 27]. Більше того, Леонтьєв переко-
наний «коли історичні часові ряди свідчать, що
валовий національний продукт даної країни за 60
років збільшився в чотири рази або що
ефективність роботи транспорту з 1860 до 1960
р. підвищилася на 300 %, мабуть, не приймається
до уваги різниця між екіпажем, запряженим
конем, залізничною дорогою 1860 р., автомобілем і
літаком 1960 р.» [10, с. 43].
Фактично про такі ж речі, але посилаючись на
інші науки, стверджує й Бернгейм: «Знання психо-
логії та психопатології корисно для історика у
всіх відношеннях… Чи можливо зрозуміти, що
папа Григорій VІІ, у 1080 році, позбавив короля
Генріха ІV королівської гідності, заради його
«superbia» – через зарозумілість, яка, за нашим
сучасним уявленням, складає..., несхвальну якість
характеру, проте не може серйозно подати
привід до такого вчинку. Щоб зрозуміти це, треба
знати, що «зарозумілість», за середньовічними
уявленнями..., вважалася першорідним гріхом,
спадщиною диявола…» [1, с. 126-127].
Історична наука й сьогодні – у ІІІ-му тисячо-
літті задає нам багато складних, незрозумілих,
протирічних питань.
Наприклад, загальновідомим є факт, що 12 жовт-
ня 1492 року генуезець, який служив іспанському
королю, Христофор Колумб відкрив Америку.
Відкриту країну називали по-різному – Нова
Іспанія, Нова Біскайя, Новий світ, Нова Індія…
Навіть офіційний титул іспанських монархів (того
ж Філіппа V – 1663-1746 рр.) включав слово
«Індія». Але чому «Індія» замість «Америки»? І
чого лотаринзький картограф Вальдземюллєр у
1507-му році на честь Амеріго Веспуччі країну
назвав Америкою, а не, скажімо, за географічними
правилами, – Колумбією (хоча з такою назвою
держава теж є) на честь того, хто її дійсно відкрив?
Або скільки питань і таємниць в історії
взаємовпливу цивілізацій, скажімо, на прикладі
Португалії та країн Сходу.
Історичний парадокс полягає в тому, що
держава-карлик Португалія в наслідок коло-
ніальної експансії ХV – ХVІ століть, встановила
контроль над трьома континентами, створивши
могутню імперію, яка простяглася від Бразилії до
Індонезії. Це знайшло відображення, наприклад, у
тому, що португальський король мав титул
«Короля Португалії та Алгарве, як по цю сторону
моря, так і за морем, в Африці, Володар Гвінеї та
завоювання, мореплавства і торгівлі, Ефіонії,
Аравії та Індії».
Португалія, Бразилія, значна частина Африки
[11, с. 48-49], Португальська Індія, Тімор, Модера,
Азори, Кабу Верді – склали ареал лузітанської
(португальської) культури. Культурний вплив
Португалії й сьогодні відчувається в багатьох
країнах світу. Достатньо сказати, що португаль-
ська – державна мова майже десятка держав, а в
тієї ж Африці багато країн мають португальські
назви: Камерун (креветки), Габон (плащ), С’єра-
Леоне (левові гори) [12, с. 416]. В Індії місто
Бомбей (португальською мовою – «хороша
бухта») теж свого часу належало Португалії, але
було подаровано у 1661 році Англії в якості
приданого принцеси Катаріни в зв’язку з її одру-
женням з Карлом ІІ [13, с.333]. Острів Тайвань [14,
с. 154-157] раніше мав португальську назву –
Формоза («красива») [15, с. 25].
Навіть в історії Японії було так зване
«християнське століття» (1542-1639 рр.), пов’язане
з активною діяльністю в країні португальських
місіонерів [16, с. 55]. Впродовж майже століття
португальські місіонери виступали культурним і
Чорноморський літопис
106
мовним ланцюгом між Європою та Японією.
Цікаво, що в сучасній японській мові збереглося
багато португальських слів, в тому числі такі, що
широко використовуються, як «пан» (хліб) [17,
с. 306] та інші.
Загальновідомим є факт, що до середини
ХVІ століття двохмільйонний народ Португалії
зумів створити унікальну імперію, що пред-
ставляла собою систему військово-морських баз,
які обіймали дугою Індійський океан та були
розкидані на великій відстані друг від друга:
Софала, Мозамбік, Момбаса – у Східній Африці;
Ормуз і Маскат – у Перській затоці; Діу, Даман,
Бассейн, Гоа, Кочін – в Індії; Коломбо – на
Цейлоні; Малакка – в Малаї; Амбоіна, Тернате,
Тідоре, Соло – в Індонезії.
Про перспективи розвитку української історич-
ної науки йшлося у моїй статті «Наука, яка виховує»
[18, с. 332-335]. Акцентую лише увагу читачів на
висновках автора щодо історичного шансу України,
про який ще у 1769 році писав відомий німецький
філософ-гуманіст Й.Г. Гердер: «Україна стане
новою Грецією. Прекрасне небо, що простирається
над цим народом, його весела вдача, музикальність,
родючі ниви.., колись збудяться зі сну… Виникне
цивілізована нація… Дух цей полонить усю нині
занурену в сон Європу і змусить її служити тому ж
духовному началу» [19, с. 74].
Продовжуючи думку про духовність хотів би
підтримати тезу науковця, кандидата хімічних і
кандидата політичних наук Володимира Пантіна,
який стверджує, що кожна людина «сама творить
історію і долю свого життя, через них – історію і
долю своєї країни, а значить, й історію всього
людства. З найвищої, духовної точки зору, історія
для людини – це велике випробування. Випро-
бування на зрілість, на розумність, на спромож-
ність зберігати божу іскру за будь-яких обста-
вин. Мета і суттєвість цього випробування –
становлення особистостей з «маси» людей» [20,
с. 152-153]. Цей висновок поділяє й відомий
православний священик Олександр Мень: «Творче
намагання до нових перспектив та ідеям завжди
походило від особистостей. Саме вони збирали у
собі, як у фокусі, досвід століть і сподівання
поколінь. Відмахуватись від проблеми особис-
тості – значить втрачати одну з важливих
сторін історичного процесу» [21, с. 321-322].
Завершуючи, повернемось до порад професора
Бернгейма: «Ми дали відповідь на питання про
гідність і користь історичної науки: вона повчає
нас, людей, самопізнанню і саморозумінню; вона дає
нам ключ до пояснення сьогодення минулим..; вона…
вчить розглядати кожну дію окремих осіб і
соціальних груп у міцному зв’язку з цілим й загальним
еволюцій, і таким чином, наочно і безпосередньо
відображає значення цілого та загального для
кожного індивідууму і для будь-яких людських
суспільств; вона безперервно збуджує у моральній
свідомості відчуття громад-ськості, безперервно
застерігає від знищуючої сили самозакохання» [1,
с. 33-34]. Коментарі не потрібні.
* Не багато, але головне (латин. вислів)
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Бернгейм. Введение в историческую науки. – Москва: Изд. М.Н. Прокоповича, 1908. – 135 с.
2. Яковенко Н. Вступ до історії. – Київ: ЗАТ «ВІПОЛ», 2007. – 375 с.
3. Чугуєнко М. Україна, яка шокує. Лабіринти історії / Михайло Чугуєнко. – Харків : ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика»,
2005. – 351 с.
4. Лурье С.Я. Геродот. – М. – Л., 1947; Даватур А.И. Повествовательный и научный стиль Геродота. Ленинград, 1957; Струве
В.В. Этюды по истории Северного Причерноморья, Кавказа и Средней Азии. – Л., 1968.
5. Геродот. История. Перевод и примеч. Г.А. Стратановского. – М. : АСТ : АСТ Москва, 2006. – 699 с.
6. Цыганков П.А. Международные отношения. – М. : Новая школа, 1996. – 320 с.
7. Фукидид. История Пелопонесской войны в восьми книгах / Пер. с греческого Ф.Г. Мищенко. Т. І. – М. : Наука, 1987. – 242 с.
8. Оноре де Бальзак. Кузен Понс // Собр. соч. – Т. 10. – М. : Иностр. лит‐ра, 1954. – 594 с.
9. Советский энциклопедический словарь. – М. : «Сов. Энциклопедия», 1980. – 1600 с.
10. Леонтьев В. Экономические эссе / Василий Леонтьев: Пер. с англ. – М. : Политиздат, 1990. – 415 с.
11. Урсу Д.П. Историография истории Африки. – М. : Высшая школа, 1990. – 302 с.
12. Африка. Энциклопедический справочник. – Т. 2. – М., 1987. – 671 с.
13. Васильев Л.С. История Востока. – Т. 1. – М. : Высшая школа, 1994. – 495 с.
14. Пронь С.В. Тайванське питання та спроба його вирішення в сучасній офіційній китайській історіографії // Наукові праці. –
Миколаїв: Вид‐во МФ НаУКМА, 2000. – Т. 8. – 164 с.
15. Пронь С.В. США та Японія в Азіатсько‐Тихоокеанському регіоні. – Миколаїв : Вид‐во МДГУ ім. Петра Могили, 2003. – 244 с.
16. Япония. Справочник. – М. : «Республика», 1992. – 506 с.
17. Лаврентьев Б.П. Самоучитель японского языка. – М. : ИВРАН, 2007. – 352 с.
18. Південний архів. Історичні науки: Зб. наук. праць. – Херсон: Вид‐во ХДУ, 2006. – Вип. 22. – 340 с.
19. Гердер Й.Г. Избранние сочинения. – М. : Иностр. лит‐ра, 1959. – 315 с.
20. Пантин В.И. Циклы и ритмы истории. – Рязань : Аракс, 1996. – 157 с.
21. Мень А. Сын человеческий. – М., 1991. – 344 с.
РЕЦЕНЗЕНТИ: д.і.н., професор Г.В. Боряк, д.і.н., професор П.М. Тригуб
© С.В. Пронь, 2010 Стаття надійшла до редакції 05.04.2010
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31165 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2079-682Х |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:12:27Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інституту історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пронь, С.В. 2012-02-24T22:38:45Z 2012-02-24T22:38:45Z 2010 Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum / С.В. Пронь // Чорноморський літопис. — 2010. — Вип. 1. — С. 103-106. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2079-682Х https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31165 930. 2 (438.31) Автор, використовуючи матеріали досліджень німецького професора Бернгейма та сучасних українських і російських вчених, підіймає проблеми концептуально-теоретичного та практично-гуманітарного рівня сьогоденної історичної науки. Автор, используя материалы исследований немецкого профессора Бернгейма и современных украинских и российских учёных, подымает проблемы концептуально-теоретического и практически-гуманитарного уровня теперешней исторической науки. Taking as a basis the investigations materials of German professor Berngeym and modern Ukrainian and Russian scholars, the author explores the nowadays science problems of conceptually-theoretical and practically-humanitarian levels. uk Інституту історії України НАН України Чорноморський літопис Історіографія історії України. Історія історичної науки в Україні Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum Историческая наука по профессору Бернгейму: non multa, sed multum The historical science according to professor Berngeym: non multa, sed multum Article published earlier |
| spellingShingle | Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum Пронь, С.В. Історіографія історії України. Історія історичної науки в Україні |
| title | Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum |
| title_alt | Историческая наука по профессору Бернгейму: non multa, sed multum The historical science according to professor Berngeym: non multa, sed multum |
| title_full | Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum |
| title_fullStr | Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum |
| title_full_unstemmed | Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum |
| title_short | Історична наука за професором Бернгеймом: non multa, sed multum |
| title_sort | історична наука за професором бернгеймом: non multa, sed multum |
| topic | Історіографія історії України. Історія історичної науки в Україні |
| topic_facet | Історіографія історії України. Історія історичної науки в Україні |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31165 |
| work_keys_str_mv | AT pronʹsv ístoričnanaukazaprofesoromberngeimomnonmultasedmultum AT pronʹsv istoričeskaânaukapoprofessoruberngeimunonmultasedmultum AT pronʹsv thehistoricalscienceaccordingtoprofessorberngeymnonmultasedmultum |