Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня
Saved in:
| Published in: | Китайська цивілізація: традиції та сучасність |
|---|---|
| Date: | 2005 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України
2005
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31236 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня / С. Семенюк, В. Урусов // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2005. — С. 71-77. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860075686956367872 |
|---|---|
| author | Семенюк, С. Урусов, В. |
| author_facet | Семенюк, С. Урусов, В. |
| citation_txt | Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня / С. Семенюк, В. Урусов // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2005. — С. 71-77. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Китайська цивілізація: традиції та сучасність |
| first_indexed | 2025-12-07T17:13:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
71
КИТАЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХХ СТОЛІТТЯ І
ТВОРЧІСТЬ ГАО СІНЦЗЯНЯ
С. Семенюк, В. Урусов
Згідно з періодизацією, яку звичайно вживають у китайському літературоз-
навстві, література після 1949 року називається “дандай чжунго веньсюе” (“су-
часна китайська література”) і являє собою літературу другої половини ХХ сто-
ліття. Якщо розглядати літературний процес з точки зору особистостей, то в ХХ
столітті було два періоди найбільшого піднесення китайської літератури. Пер-
ший - 20 років після початку руху “4 травня”1 за нову літературу, другий - 20
років після завершення “великої культурної революції”. За винятком Тайваню
та Гонконгу, література материкового Китаю свої найвищі здобутки отримала
саме в ці два періоди підйому.
Сучасна китайська література 80-х - 90-х років має чимало досягнень. Без вся-
кого сумніву, це період розквіту китайської літератури в ХХ столітті. Письмен-
ників цього періоду, якщо придивитися до кожного з них з точки зору освіченості
та літературної майстерності, звичайно ж, не можна порівнювати з письменника-
ми, які з’явилися після руху “4 травня” в 20-х - 30-х роках. Але в деяких інших ас-
пектах, наприклад, з огляду на широту мислення, багатство уяви, ці письменники
перевищують своїх попередників. І ні в якому разі не можна ігнорувати реальних
досягнень китайської літератури останнього двадцятиріччя ХХ століття, яка від-
дзеркалює складні процеси суспільних трансформацій сучасного Китаю.
Саме тому дослідження процесів в китайській літературі кінця ХХ століття
є дуже актуальним завданням. На жаль в останні роки в Україні майже не звер-
тається уваги на творчість сучасних китайських письменників. Щоправда з’яв-
ляються поодинокі переклади деяких авторів на сторінках журналу “Всесвіт”,
але вивчення стану сучасної китайської літератури кінця ХХ століття не стало
ще предметом дослідження українських сходознавців. Ця публікація має за мету
звернути увагу на цю проблему.
Китайська література ХХ століття має тільки їй притаманні особливості. Ось
як її характеризує китайський літератор Пань Яомін (Гонконг): “На початку сто-
ліття вона викликала революцію, а потім змінила саму концепцію літератури,
створила новий літературний метод, метод написання літературного твору су-
часною китайською мовою. Тому з першою високою хвилею літературної твор-
чості у всіх значеннях ця література принесла з собою дух експериментаторства.
І хоч ці експерименти викликали появу Лу Сіня, Шень Цунвеня, Чжан Айлін та
інших, які мали чудовий літературний стиль, але якщо говорити про всю літера-
туру того періоду, то ці твори були під впливом “європеїзації” і їх не можна вва-
жати цілком зрілими. Та пройшовши кілька десятиліть випробувань літературна
мова до 80-х - 90-х років досягла своєї зрілості. За винятком частини письменни-
ків, які старанно відновлювали чарівність і загадковість китайської мови, друга
частина письменників від впливом часу і досвіду попередників писала мовою,
яка тяжіла до витонченості.
У письменників 80-х - 90-х років, порівняно з письменниками періоду після
руху “4 травня”, трохи щасливіша доля. Хоч вони і зазнали ран і кривд, але вже
не повинні були брати на себе відповідальність за “рятування країни”. Ця відпо-
відальність змушувала письменників першої половини століття уважно придив-
лятися до сучасності, направляти свої думки на розв’язання питань соціальної
72
справедливості. І тому вони постійно не могли не проливати сльози і могли вико-
ристовувати виключно реалістичний метод. До того ж тиск сумління перед дер-
жавою, що гине, змушував їх писати в значній мірі не без обмежень, що були ви-
кликані “соціальною користю”. А після них література 50-х, 60-х і 70-х років, хоч
уже не ставила питань рятування і загиблі, але у неї була інша проблема - вона
служила політиці, а тому перетворилася на сигнальну трубу епохи і міцно стала
на колії державного керування, втратила притаманні літературі життєздатність і
індивідуальність. Література ж 80-х, 90-х років не несла вищеназваного мораль-
ного тягаря. Вона пережила атаки і після визволення на межі століття вступила
в епоху відкритості й реформ. І тому світогляд письменників розширився, вони
запозичили досвід світової літератури, і їх стиль теж став вільним, почали ак-
тивно випробовуватися різноманітні методи. Тому письменники цього періоду
разом зруйнували досі єдино можливу форму реалістичного методу, відкрили
епоху розмаїття методів письменництва. І ми можемо побачити, що точка зору,
жанри, стиль засоби вираження сучасних китайських письменників дуже відріз-
няються один від одного. І немає жодного письменника, який би хотів обмежити
себе чимось одним, і ніхто не хоче бути невиразним, звичайним, буденним. Це
група дуже яскравих письменників. Усі вони вийшли з-під впливу ідеології, для
них “користю” є естетика. Вони всіма силами руйнують кордони між реальністю
і фантазією, зовнішнім світом і світом душі, змістом і формою. Саме сила уяви
і є тим, що відрізняє цю літературу від усієї літератури ХХ століття.” До цих
письменників сучасна літературна критика відносить Ван Мена, Ван Аньї, Ши
Тєшена, Су Туна, Цзя Пінва, Юй Хуа, Мо Янь, Бей Дао, Лі Жуя, Чень Шань,
Чжан Ченчжи, Чжан Вея, Гао Сінцзяня та інших.
Творчість Гао Сінцзяня займає помітне місце у китайській літературі остан-
нього 20-річчя ХХ століття. Гао Сінцзянь - відомий китайський прозаїк, драма-
тург, художник, режисер. Народився 1940 року в місті Ганьчжоу провінції Цзян-
сі. Його батько був службовцем у банку. Мати майбутнього письменника була
натурою творчою, виступала в аматорському театрі, чим стимулювала інтерес
сина до сцени та літературної діяльності. У 50-ті роки ще не припинилися народ-
ні циркові та естрадні вистави, що проводилися традиційно на храмові свята. Ця
яскрава розкіш стала часткою його пам’яті ще з дитинства. Під час навчання (Гао
Сінцзянь 1962 року закінчив відділення французької мови факультету іноземних
мов Пекінського інституту іноземних мов) він почав займатися драматургією,
брав участь у виставах, водночас почав писати п’єси. Однак невдовзі почалася
“культурна революція”, і він змушений був спалити рукописи прози та п’єс. Як
і кожний китайський інтелігент, ці 10 років він витратив на “перевиховання пра-
цею” в одному з численних таборів.
1979 року Гао Сінцзянь знову почав заробляти на життя письменництвом.
Протягом 2 - 3 років його основною справою стала проза. Повісті “Зимові зорі”
(1980 р.), “Голуб, якого називають червоногубий” (1985 р.) і більше 10 опо-
відань безперервно друкувалися у відомих літературних журналах. Китай - це
держава “періодичної літератури”. Відомо, що в країні виходить більше 1000
літературних періодичних видань, і це зовсім не схоже на “літературу в до-
датках до періодики” на Тайвані і в Гонконгу або на “книжкову літературу” в
Америці і Європі. Хоч проза Гао Сінцзяня здебільшого не потрапила до збірок
(частина оповідань через багато років була зібрана в книзі “Вудка для мого ді-
дуся”, що вийшла у Тайбейському видавництві “Тайбей ляньхе веньсюе” 1988
року), але в потоці “літератури шрамів”2, яка з’явилася після відлиги, твори
Гао Сінцзяня неодмінно привертають увагу.
��
Гао Сінцзянь - це практик з певною теорією. 1980 року він на сторінках
Гуанчжоуського щомісячника “Нарис” статтею “Перші розвідки в мистецтво су-
часної художньої літератури” почав гостру полеміку про так звану “літературу
модернізму”, яка тривала до кінця 1982 року і стала однією з рушійних сил онов-
лення сучасної китайської прози у 80-ті роки.
1981 року Гао Сінцзянь прийшов на роботу у постановочну частину Пекін-
ського народного художнього театру і в співпраці з режисером Лінь Чжаохуа
поставив серію експериментальних п’єс. 1982 року його п’єса “Сигнал тривоги”
була поставлена на сцені Пекінського народного художнього театру і привернула
загальну увагу. Ця п’єса була показана більше 100 разів і започаткувала в КНР
експериментальний театр. 1983 року в цьому ж театрі після ексклюзивного пока-
зу була заборонена постановка п’єси “Автобусна зупинка”, її жорстко розкрити-
кували в період кампанії проти “духовного забруднення”. П’єсу характеризували
як “найганебнішу п’єсу з часів встановлення влади Народної Республіки”. Сам
же автор так розглядає свій твір: “Це комедія, але якщо у людей немає почуття
гумору, то справа стає серйозною, доходить до того, що драматурга нещадно
б’ють, убивають або висилають у виправну колонію”. “Сигнал тривоги”, “Авто-
бусна зупинка” стали творами в експериментальному театрі континентального
Китаю, що викликали найбільші суперечки, а разом з п’єсою 1985 року “Дика
людина” і досі залишаються досягненнями китайського експериментального те-
атру. 1986 року п’єса Гао Сінцзяня “Протилежний беріг” була заборонена, і з
цього часу жодна з його п’єс не була поставлена в КНР.
Ще наприкінці 1987 року Гао Сінцзянь був запрошений для постановки п’єс
до Германії, Франції і після цього вирішив залишитися жити в Парижі, де і живе
з 1988 року. 1991 року Гао Сінцзянь написав п’єсу-монолог “Життя і смерть”, яка
до сьогоднішнього дня була поставлена найбільше разів. За нею були п’єси “Діа-
логи і суперечки” 1993 року, “Опівнічник” 1994 року.
1982 року уряд Франції відзначив Гао Сінцзяня нагородою “Кавалер ордена
мистецтва і літератури”. У Бельгії його відзначили премією за драматургію.
П’єси Гао Сінцзяня йдуть у багатьох країнах Європи, Азії, Америки. Напри-
клад, його п’єси “Літній дощ у Пекіні” та “Втікачі” користуються неодмінним
успіхом у Королівському драматичному театрі в Стокгольмі. Західна преса
пише про нього як “одного з найперспективніших драматургів світу”. Гао Сінц-
зянь також отримав визнання як талановитий живописець. Його картини ви-
ставлялися навіть у Луврі. Твори Гао Сінцзяня вже перекладені шведською,
французькою, англійською, німецькою, італійською, угорською, японською та
іншими мовами.
Але всесвітнє визнання Гао Сінцзянь отримав як прозаїк, коли його ро-
ман “Гора духів” був відзначений 2000 року Нобелівською премією “за лінг-
вістичну геніальність”. Перекладач творів письменника англійською мовою
почесний професор-китаєзнавець Сіднейського університету Мабел Лі пише
про цей роман: “Коли 1987 року Гао Сінцзянь залишав Китай, щоб стати чле-
ном наукового товариства в Німеччині, він зовсім і не думав повертатися на-
зад. З собою він узяв найважливішу річ у своєму житті - рукопис роману, над
яким почав працювати в Пекіні літом 1982 року. Цим романом був “Lingshan”
(“Гора духів”), який Гао Сінцзянь повністю закінчив 1989 року в Парижі, а
видав 1990 року в Тайбеї. Гьоран Мальквіст опублікував шведську версію
цього роману, відому під назвою “Andarnas berg”, 1992 року. Французька вер-
сія “La Montagne de L’ame”, авторами якої виступили Ноель і Ліліан Дютрайт,
була видана 1995 року.
��
“Lingshan” - це літературний відгук на спустошення людського “я” однієї люди-
ни заради спокою і зручності іншої або інших, інакше кажучи, виклик життю в сус-
пільстві. Існування поруч інших людей вирішує проблему самітності особистості,
але разом з тим утягує її в ту чи іншу форму боротьби. Це насущна дилема, з якою
стикається кожна людина у своїх стосунках з батьками, партнерами, родиною, дру-
зями і великими колективами. Історія людства багата на випадки, коли індивіду-
альність подавлялася силою чи ідеологічним переслідуванням і підкорялася волі
спільноти, в результаті ототожнення себе з колективом входило в звичку, ставало
нормою і традицією, і цей феномен характерний для багатьох культур.
У традиційному Китаї філософія конфуціанства була перетворена в автокра-
тичну ідеологію, яка дозволяла чітко розділити і розмежувати всі верстви суспіль-
ства. Людина одразу ж після народження займала відповідне місце на цих ієрар-
хічних сходах. Та продовжувалося до тих пір, поки не з’явилася нагальна потреба
зробити виклик ладу, що був встановлений, в непідкоренні, нонконформізмі. Але
все це мало право на життя тільки у формі самітництва або відмови від усього
земного в буддійських монастирях. Бунтар міг залишатися і в цивілізованому сус-
пільстві, але тоді йому доводилося нести на собі ярлик божевілля або досягти
свободи і самовираження за допомогою літератури і творчої діяльності…
Як письменник Гао Сінцзянь попав під жорна кампанії “проти духовного за-
бруднення” і був заборонений для видання. Якраз у цей час після довгого і ви-
снажливого обстеження письменнику поставили страшний діагноз - рак легень.
Ця хвороба забрала життя батька кілька років тому. Він жив з думкою про неми-
нучу смерть до тих пір, поки рентгенівське обстеження не довело помилковість
діагнозу, що був поставлений. І тоді зі своєї абсолютної відчуженості, що була
викликана близьким диханням смерті, автор повертається в реальний світ. Пер-
ше, про що він дізнається - чутка про його можливе заслання в сумнозвісну тюр-
му в провінції Цінхай. Гао Сінцзянь приймає рішення негайно покинути Пекін і,
взявши з собою лише рукопис роману, тікає у віддалені лісові райони провінції
Сичуань, подорожуючи вздовж течії ріки Янцзи.
Ці події сформували автобіографічну суть роману - історію про пошуки люди-
ною внутрішнього світу і внутрішньої свободи. Зіткнення Гао Сінцзяня зі смер-
тю викликало в його пам’яті фрагменти з минулого і змусило переосмислити
на сторінках роману все це і той емоційний досвід, який він виніс із боротьби
з фатальною неминучістю. З цими думками він досягає районів Цян, Мяо та Ї,
що розташовані на територіальних межах Ханьської цивілізації, досліджує тра-
диції і спосіб життя їх мешканців з цікавістю археолога, історика, письменника.
Вивчення декількох заповідних зон дозволяють Гао усвідомити місце людини
в природі, а візити в буддийські та даоські монастирі переконують його, що ці
місця не для нього. Хоч він і захоплюється лісовими самітниками, що живуть,
відмовившись від усього земного, письменник розуміє, що все ще прагне тепла
людського суспільства, незважаючи на всі його труднощі, що він все ще має все-
поглинаюче бажання літературного самовираження. В результаті лейтмотивом
роману стає питання: коли ж, нарешті, не буде осуджуватися самітних, позбавле-
ний спілкування з людьми?”
Але дуже важливо, як сприймають творчість Гао Сінцзяня в самому Китаї.
Чжао Їхен (Гонконг) пише в передмові до збірки прозових творів письменника:
“Те, що Гао Сінцзяня вважають драматургом, уже факт історії. І треба сказати,
що незважаючи на те, подобаються чи не подобаються його п’єси, якщо говорити
про сучасну китайську драматургію, то ніяк не можна обминути розмови про Гао
Сінцзяня. Якщо ж говорити про його твори прозові, то хоч їх прочитали чимало
75
людей, але сказано про них було не дуже багато. Це все тому, що діяльність Гао
Сінцзяня - драматурга затінила його іншу літературну діяльність, включаючи
праці з теорії літератури. Але й у прозі та теорії літератури він теж має високі
досягнення.
Гао Сінцзянь - це шукач, який постійно не вдоволений собою. Успіх часто
викликає у нього прагнення змінити курс. І коли він став загальновизнаним пред-
ставником експериментального театру, то одразу ж змінив курс у написанні п’єс.
П’єса “Протилежний беріг”, що вийшла 1986 року, хоч до сьогодні не може бути
поставлена в Китаї (1994 року була поставлена в Гонконгу на гуандунському діа-
лекті самим Гао Сінцзянєм і свого часу привернула до себе загальну увагу), але
стала першою ознакою великих змін у китайському театрі. У 90-ті роки багато
послідовників назвали цей напрям “постмодернізмом”, але я вважаю, що даючи
цьому явищу таку назву, дуже легко потрапити на заїжджену колію, краще не
вживати цей термін, але ці п’єси безперечно стали першими ознаками нового на-
пряму драматургії.”
П’єса з двох актів “Місто темряви”, що вийшла 1988 року, свідчить про новий
напрям думок Гао Сінцзяня у цей період, а саме, про відновлення традицій на-
ціональної культури. Та національна культура, що в душі Гао Сінцзяня, не сфор-
мована під впливом конфуціанства і це також не політична культура під гаслами
націоналізму, а вона вийшла з південних царств У і Чу, це “чаклунська культу-
ра”, в якій народні звичаї злилися з даосизмом і буддизмом, створивши культуру
особливо чарівну і людяну. Її нечиста сила і чародійство і страшне, і смішне, за
зовнішніми проявами смішне до сліз, а якщо придивитися уважніше, змушують
людину зригнутися від страху.
І це нове драматургійне мислення насправді почало проявлятися в романі Гао
Сінцзяня. Це його роман “Гора духів”. Можливо, Гао Сінцзянь почав писати цей
роман, мандруючи південними районами Китаю 1984 року, але написання його
і видання відбулися вже після того, як Гао Сінцзянь 1988 року почав жити по-
стійно в Парижі.
У сучасній китайській белетристиці роман “Гора духів” створив цілком нову
літературну форму, як її визначив на початку 20 століття Лю Е своїм безсмертним
твором “Подорож Лао Цаня”: водночас не педантична і витончена, якій прита-
манні вільний дух і погляди конфуціанства, жіноча таємничість і спокусливість,
виразність, що коріниться у чуській культурі. Але ж “Гора духів” не є сучас-
ним варіантом “Подорожі Лао Цаня”, цей роман має специфічні риси, відповідну
форму і композицію. Він свідчить про повернення до коріння народної культури
і водночас іде всупереч напряму модернізму.
Книга складається з 81 глави. Головний герой і оповідач в одній особі по-
дорожує від верхів’я ріки Янцзи до берега Східно-китайського моря, зверху
вниз за течією ріки, шукаючи “Гору духів”. У цих блуканнях наче без мети
або з недосяжною метою, у безперервних випадкових зустрічах з дивними
жінками і народними чаклунами поступово проявляється істина - “сучасна
цивілізація” або “культура урядових функціонерів” ще не змогли забрудни-
ти відчуття краси в душі людини. Ця подорож душі проявила інше обличчя
китайської культури прикрите офіційною ортодоксальною літературою. Вся
книга завершується оригінальним “чаньським прозрінням” - в очах зеленої
жаби автор бачить Бога.
Мабуть, у душі Гао Сінцзяня присутня офіційна культура, в якій поєднані
сила влади і такі символи як “Хуанхе - рівнина - раціоналізм - чоловіче право
- повчальність” і неофіційна культура, яка протистоїть першій зі своїми особли-
��
вим ознаками “Янцзи - райони Ба, Шу, У, Юе - ірраціоналізм - жіночий характер
- природність”. Таким чином “Гора духів” - це не різновид “народної тактики”,
це спеціальне використання сучасних методів для продовження “філософії Лао-
цзи і Чжуан-цзи, містики періоду царств Вей та Цзінь і чаньського вчення, що
вже позбулося релігійної форми”, це “справжня душа Сходу”, це “один із засобів
життя письменника, що уникає політичного тиску”. Така ідея і напрям думок
не дуже зрозумілі. Фактично магія всієї книги міститься в туманних пейзажах
частини Китаю на південь від ріки Янцзи: схоже і не схоже, реальне і нереальне,
все змішується, взаємно відтінює одне одного. Коли читаєш роман частину за
частиною, то форма розсипається, але залишається дух твору.
Якщо казати про ліричну природу твору, то “Гора духів” у сучасній китай-
ській художній літературі чи не єдиний поетичний роман. За своєю естетикою це
китайський роман. Якщо говорити про намагання, то “Гора духів” має найбільші
шанси приєднатися до духу світової літератури.
А сам Гао Сінцзянь так висловився про свою творчість у Нобелівській лекції:
“У моїх романах, замінюючи дійові особи особовими займенниками - “я”, “ти”,
“він/вона” - я описую і спостерігаю за тим самим головним героєм. Використан-
ня різних осіб для одного персонажу, створює відчуття дистанції, дає дійовим
особам розширений психологічний простір. Я вводжу таку зміну осіб при напи-
санні своїх п’єс.
Романи і драми не перестануть писати. І коли з легкістю оголошують якийсь
жанр у літературі або в мистецтві віджилим, то це якась нісенітниця.
Мова, що народилася одночасно з людською цивілізацією, так само чудова,
як і саме життя, а сила її вираження невичерпна. Завдання письменника саме
полягає в тому, щоб відкривати і розвивати приховану потужність мови. Пись-
менник - не Творець, він не може знищити світ, навіть такий старий і недоскона-
лий. Він також не має сили, щоб побудувати якийсь новий ідеальний світ, нехай
цей реальний світ такий дивний і незбагненний для людського інтелекту. Однак
письменник може в більшій або меншій мірі виразити щось по-новому і свіжіше,
додати що-небудь до сказаного до нього попередниками або почати там, де по-
передники припинили оповідання.
Те, що літературу повалено, просто пуста балаканина часів літературної ре-
волюції. Література не знає смерті, а письменника не можна перемогти. Твори
кожного письменника мають своє заздалегідь визначене місце на книжковій по-
лиці. Необхідно тільки, щоб були читачі, і письменник буде жити. Якщо хоч один
твір письменника, що зберігається у величезній бібліотеці людства, коли-небудь
буде прочитано, то для письменника це повинно стати великою радістю.”
І саме тому є нагальна потреба уважно досліджувати творчість сучасних ки-
тайських письменників, перекладати їх твори, щоб український читач міг набли-
зитися до дуже древньої і по-сучасному дуже динамічної китайської цивілізації.
Примітки
1 Складовою частиною руху “4 травня” 1919 року була літературна революція,
започаткована китайською творчою інтелігенцією. Одним із завдань цієї револю-
ції було створення нової художньої літератури не класичною писемною мовою
“веньянь”, яку мало хто розумів, а сучасною розмовною мовою “байхуа”.
2 “Література шрамів” - так в КНР називають художню літературу кінця 70-х
початку 80-х років ХХ століття, в якій висвітлювалися і аналізувалися події часів
“культурної революції” та їх наслідки для китайського суспільства.
��
Література
1. 高行健。现代文学技巧初探。广州花城出版社。1981。 (Гао Сінцзянь.
Перші розвідки у мистецтво сучасної художньої літератури. Видавництво “Хуа-
чен”, Гуанчжоу, 1981).
2. 高行健。对一种现代戏剧的追求。北京中国戏剧出版社。1987。(Гао
Сінцзянь. В пошуках сучасної драматургії. Видавництво “Чжунго сіцзюй”, Пе-
кін, 1987).
3. 高行健。没有主义。香港天地图书有限公司。1996。 (Гао Сінцзянь. Без
ідеї. Компанія “Тяньді тушу”, Гонконг, 1996).
4. 高行健。论写作。法国黎明出版社。1997。 (Гао Сінцзянь. Про творчість
письменника. Видавництво “Світанок”, Франція, 1997).
5. 高行健。有只鸽子叫红唇儿（中篇）。北京。1985。(Гао Сінцзянь. Голуб,
якого називають червоногубий. Повість. Видавництво “Бейцзін”, Пекін, 1985).
6. 高行健。给我老爷买魚竿（短篇）。北京联合文学出版社。1988。 (Гао
Сінцзянь. Вудка для мого дідуся. Новела. Видавництво “Ляньхе веньсюе”, Тай-
бей, 1988).
7. 高行健。灵山（长篇）。台北联经出版社。1990。 (Гао Сінцзянь. Гора ду-
хів. Роман. Видавництво “Ляньцзін”, Тайбей, 1990).
8. 高行健。一个人圣经（长篇）。台北联经出版社。1999。(Гао Сінцзянь.
Біблія для однієї людини. Роман. Видавництво “Ляньцзін”, Тайбей, 1999).
9. 高行健。高行健戏剧集。北京群众出版社。1985。(Гао Сінцзянь. Збірка
п’єс Гао Сінцзяньа. Видавництво “Цюньчжун”, Пекін, 1985).
10. 高行健。山海经传。香港天地图书有限公司。1993。 (Гао Сінцзянь. Про
книгу гір і морів. Компанія “Тяньді тушу”, Гонконг, 1993).
11. 高行健。对话与反詰（中法文对照本）。法国外国作家出版社。1993。
(Гао Сінцзянь. Діалоги і суперечки (з паралельними текстами китайською і фран-
цузькою мовами). Видавництво “Іноземний письменник”, Франція, 1993).
12. 高行健。高行健戏剧六种。 台北帝教出版社。1995。（Гао Сінцзянь.
Шість п’єс Гао Сінцзяна. Видавництво “Діцзяо”, Тайбей, 1995）.
13. 高行健。周末四重奏。香港新世纪出版社。（Гао Сінцзянь. Квартет на
вікенд. Видавництво “Сінь шицзі”, Гонконг, 1996）.
14. 2000年文库-当代中国文库精读。高行健。香港出版社明报。2000。（
Бібліотека 2000 року - Вибране з сучасної китайської літератури. Гао Сінцзянь.
Видавництво “Мінбао”. Гонконг. 2000）.
15. http://www.nobelprize.org/leterature/laureates/2000/gao-lecture-c.html
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31236 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0095 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:13:50Z |
| publishDate | 2005 |
| publisher | Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Семенюк, С. Урусов, В. 2012-02-28T22:08:35Z 2012-02-28T22:08:35Z 2005 Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня / С. Семенюк, В. Урусов // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2005. — С. 71-77. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0095 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31236 uk Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України Китайська цивілізація: традиції та сучасність Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня Article published earlier |
| spellingShingle | Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня Семенюк, С. Урусов, В. |
| title | Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня |
| title_full | Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня |
| title_fullStr | Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня |
| title_full_unstemmed | Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня |
| title_short | Китайська література ХХ століття і творчість Гао Сінцзяня |
| title_sort | китайська література хх століття і творчість гао сінцзяня |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31236 |
| work_keys_str_mv | AT semenûks kitaisʹkalíteraturahhstolíttâítvorčístʹgaosínczânâ AT urusovv kitaisʹkalíteraturahhstolíttâítvorčístʹgaosínczânâ |