Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм
Saved in:
| Published in: | Китайська цивілізація: традиції та сучасність |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31313 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм / В. Величко // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2009. — С. 14-19. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859915613259956224 |
|---|---|
| author | Величко, В. |
| author_facet | Величко, В. |
| citation_txt | Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм / В. Величко // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2009. — С. 14-19. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Китайська цивілізація: традиції та сучасність |
| first_indexed | 2025-12-07T16:05:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
14
Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між
Україною та Китаєм
В. Величко
Увага складної для аналізу та узагальнення практики взаємодії регіонів України
та Китаю вмотивована її тривалістю, масштабами та значною роллю в розви-
тку національної економіки та суспільно-політичного життя України. Відносини
неможливо аналізувати без розуміння реалій та правових засад політики Укра-
їнської держави щодо розвитку регіонів, поінформованості про “регіональні”
частини вітчизняного законодавства. Адже протягом останніх років було ухва-
лено й уведено в дію Закон України “Про транскордонне співробітництво” (2004
р.)1, ухвалено Державну програму розвитку транскордонного співробітництва на
2007-2010 роки (2006 р.) тощо. У проекті Державної програми економічного та
соціального розвитку України на 2007 р. відповідна частина присвячена питан-
ням регіонального розвитку та міжрегіонального співробітництва2.
Слід ураховувати, що наприкінці 1-990-х років було завершено оформлення
правового статусу регіонів, зокрема, ухвалено Конституцію Автономної Респу-
бліки Крим, Закон України про столицю України місто-герой Київ, Закон Укра-
їни про обласні державні адміністрації, закони й укази Президента України про
спеціальні (вільні) економічні зони й території зі спеціальним режимом інвести-
ційної діяльності (далі – СЕЗ) у Донецькій та Луганській областях, містах Ми-
колаєві та Одесі, про спеціальні (вільні) економічні зони “Славутич”, “Курорто-
поліс Трускавець”, “Яворів”, “Інтерпорт Ковель” та ін. Для регіонів України, які
мають природні, історичні та організаційно-економічні передумови для участі
в міжнародному поділі праці, одним з головних джерел наповнення бюджету є
активізація зовнішньоекономічної діяльності. При цьому основними напрямками
роботи виступають заходи, спрямовані на стимулювання міжнародної торгівлі,
на пошук джерел новітніх технологій та додаткових фінансових ресурсів.
На сьогодні, хоча й намітилися позитивні тенденції в цьому напрямку (часткове
скорочення імпорту, зниження проценту бартеризації виконання угод, встановлення
контактів з новими партнерами), але залишаються невикористаними значні резерви.
Назріла гостра необхідність пошуку таких форм міжнародного співробітництва укра-
їнських регіонів (передусім АРК, областей та міст центрального підпорядкування),
які, доповнюючи міждержавні та приватні канали, найбільшою мірою враховували б
специфіку регіонів, розділених державними кордонами, та сприяли б пом’якшенню
наслідків існування труднощів через спільне вирішення соціально-економічних про-
блем.Найбільш дієвою й оптимальною формою міжрегіональних зв’язків, яка успіш-
но апробована на Європейському континенті, безумовно, є єврорегіональна модель
співпраці на принципах добровільності, децентралізації та самоуправління.
У Європейському Союзі виходять з усвідомлення, що лише спільні дії, збере-
ження й зміцнення добросусідських і дружніх відносин, взаємна відкритість мо-
жуть гарантувати гармонійний розвиток територій. У ряді європейських регіонів
місцеві органи влади створюють транскордонні структури в рамках єврорегіонів
та програм прикордонного співробітництва, у яких бере участь й Україна3.
1 www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.nreg
2 http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article art_id=48293618
3 Величко В. В. Передумови розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом //
Економіка України. –2007. – №7. – С.95.
15
Щодо Китаю, то знаходячись в умовах перехідного періоду (від планово-
централізованої до ринкової моделі), його органи місцевого самоврядування,
згідно чинних норм національного права, мають сприяти діловим колам своїх
регіонів і територіальних громад у виході на зовнішній ринок, залученні інозем-
них інвестицій, встановленні контактів з діловими колами інших країн, укладан-
ні контрактів на поставку товарів на зовнішній ринок тощо.
Наприкінці 20-го століття китайське керівництво в рамках політики “реформ
та відкритості” зробило рішучі кроки з підвищення ролі регіонів у розвитку на-
ціональної економіки та активізації їх зовнішньоекономічної діяльності. У свою
чергу, запровадження зазначеної політики викликало істотне розширення безпо-
середніх зв'язків регіонів із закордонними країнами. На початку 1990-х років у
китайських провінціях та великих містах сформувався механізм самостійного (у
рамках правових норм та партійних указівок) виходу в зовнішній світ, створена
інфраструктура для розвитку міжрегіональних зв'язків, закладена їх правова, еко-
номічна та організаційна основи. Владні повноваження щодо проведення інвес-
тиційної діяльності було розповсюджено на місцеві органи самоврядування.
У зв’язку з цим, прикордонним провінціям делеговані більш широкі, ніж ін-
шим права в організації зовнішньоекономічного співробітництва. Так, у 1980-
1981 рр. постановами народних урядів провінцій Гуандун та Фуцзянь закладені
правові основи створення в цих провінціях спеціальних економічних зон. Почи-
наючи з 1979 року, було ухвалено й уведено в дію низку місцевих нормативних
актів щодо створення й функціонування в регіонах господарських зон різного
призначення. У їхньому числі – 23 нормативних акти про створення спеціальних
економічних зон, ухвалених зборами народних представників ряду відповідних
провінцій (Гуандун та Фуцзянь), а також району Пудун міста Шанхая. Оскільки
в деяких китайських регіонах, особливо в Центрі й на Заході, існує проблемна
економічна обстановка (низький розвиток продуктивних сил, відносно відсталий
рівень регіонального управління) чи складна соціальна ситуація (низький рівень
життя населення, особливо національних меншин у в провінціях Цінхай, Ганьсу,
Нінся та Гуансі, їх міжрегіональному співробітництву приділяється дедалі біль-
ша увага.
У зв’язку з цим у згаданих та багатьох інших регіонах за останні два-три деся-
тиліття було ухвалено майже 300 законів та інших нормативних документів, що
регулюють зовнішні аспекти їх економічної, культурно-освітньої й гуманітарної
політики. Та й державна економічна політика так чи інакше була спрямована на
розширення виходу регіонів на світовий ринок у пошуках нових каналів експор-
ту своєї продукції та джерел залучення інвестицій у регіональне господарство. За
даними Китайської народної асоціації дружби із закордонними країнами, у 1983-
2004 р. у китайську економіку по лінії міжрегіональних зв'язків було залучено
інвестицій на загальну суму понад 18 млрд. дол. США4.
І хоча в китайському законодавстві ще немає універсального нормативного
акту, який би регулював зовнішню діяльність регіонів, у ряді чинних законодав-
чих актів містяться положення, що надають місцевим урядам широкі права із
залучення інвестицій.
Так, органи місцевого самоврядування мають можливість сприяти діловим
колам своїх регіонів і територіальних громад у більш широкому виході на зо-
внішній ринок, встановленні контактів з діловими колами зарубіжних країн, у
залученні іноземних інвестицій, підписанні контрактів на постачання товарів на
зовнішній ринок тощо.
4 Chen, Haosu. Advancing with Time, Making Exploration and Innovation // CPAFFC Bulletin.
– Beijing. – 2005. – V.12. – №7. – Р.23.
16
На початку 21-го століття міжнародна діяльність регіонів Китаю (провінцій, на-
ціональних районів, центральних міст) значно активізувалася. Нині системою регі-
онального управління їм надані більш широкі права не тільки здійснення зовніш-
ньоекономічної діяльності та освітньогуманітарних контактів, а й утворення зон та
інших територій пріоритетного розвитку торгівлі та інвестиційної співпраці.
У цьому зв’язку певне поширення в Китаї набула концепція “регіоналізації на-
зовні”. Її суть полягає в створенні зон вільної торгівлі із сусідніми державами чи,
принаймні, – регіональних інтернаціональних районів за зразком єврорегіонів,
у які б входили суміжні, маючі спільний кордон (сухопутний та/чи морський)
територіально-адміністративні одиниці Китаю та сусідніх держав(назвемо їх змі-
шаними регіонами - ЗР).
Найбільш реально може бути утворений ЗР у складі китайських провінцій
Юньнань, Хайнань та Гуансі-Чжуанський автономний район разом із провінці-
єю Гуандун та прикордонних з ними регіонів країн-членів АСЕАН (В’єтнаму,
Лаосу, М’янми та тяжіючих до них північно-східних регіонів Таїланду та Кам-
боджі). Розвитку транскордонної співпраці між ними сприяє становлення зони
вільної торгівлі Китай-АСЕАН, яка почала діяти (поки що з обмеженнями та
відтермінуванням ряду обумовлених ступеневим режимом зони зобов’язань) з
1 липня 2005 р.
ЗР може бути створений між прикордонними російськими Хабаровським та
Приморським краями, Амурською та Забайкальською областями, з одного боку,
та китайськими провінціями Хейлунцзян, Цзілінь та Внутрішньою Монголією – з
іншого.
Існує можливість утворення в перспективі ЗР між Сіньцзян-Уйгурським ав-
тономним районом КНР та прикордонними з Китаєм регіонами Казахстану та
Киргизстану, а також районами Узбекистану, Таджикистану, Туркменістану, що
тяжіють до них.
У Західному макрорегіоні в рамках стратегії освоєння Заходу – Сібу кайфа
– поставлене завдання забезпечення мінімальних матеріальних потреб частини
населення (баовень – потреба в продовольстві та одязі).
Спрямовуючи державні капіталовкладення в цей регіон, держава активно
стимулює попит, тим самим забезпечуючи розвиток національної економіки, по-
слабляючи негативний вплив дефляційних процесів, що розпочалися наприкінці
1990-х років та протидіючи “перегріву” економік китайських регіонів (передусім
східних та південних) на початку 2000-х років.
Триваюча з кінця 1970-х рр. економічна реформа, що призвела до певної де-
централізації управління, обумовила й нерівномірність темпів трансформації їх-
нього господарського механізму5.
Так, децентралізація фіскальної політики полягала в передачі Центром урядам
провінцій повноважень у прийнятті планів інвестиційної діяльності, але це три-
валий час торкалося, головним чином, провінцій Сходу Китаю.
Однак, як вважають у Китаї, у зв'язку з відсутністю досвіду інвестиційного
менеджменту та відповідних кадрів у Центрі та на Заході, а в ряді регіонів – про-
явом суб'єктивного підходу місцевих чиновників до визначення пріоритетів ін-
вестування значно зросли обсяги нецільового використання капіталовкладень.
Відзначено й тенденцію дублювання в створенні виробничих потужностей
(це явище часте було причиною періодичного затоварення регіональних ринків
продукцією дублюючих один одного виробництв).
5 Величко В. В. Інноваційні моделі у регіональній політиці Китаю: формування, структу-
ра, перспективи // Регіональна економіка. - 2006.- №2. С.182-189.
17
Зробити внесок у розв’язання зазначених проблем покликані ініціативи регіо-
нів щодо розширення зовнішніх зв'язків, які вже стали для них важливим засобом
вирішення соціально-політичних та економічних проблем на регіональному рівні.
У той же час у ході їх розвитку виявився ряд нових труднощів у забезпеченні
динамічного розвитку регіонів, що раніше не зустрічалися (міграція сільського
населення в міста, відтік кваліфікованих кадрів з менш розвинених до більш роз-
винених районів, вади в екологічній політиці, техногенні катастрофи, приховане
безробіття, проблеми урбанізації тощо).
Це сприяло тому, що зв'язки між регіонами України й Китаю перетворилися у
важливу, динамічну й розгалужену частину всього комплексу двосторонніх від-
носин. Міжрегіональні відносини, фактично започатковані ще наприкінці 1980-
х років6, пройшли шлях інтенсивного розвитку та долання труднощів на шляху
становлення й удосконалення.
Їхньому розвитку сприяли традиції українсько-китайського співробітництва в
різних сферах, починаючи з кінця 1940-х років.
Безперечний внесок у його розвиток українських фахівців, що в 1950-х – на
початку 1960-х років надавали суттєву (в умовах економічної та політичної бло-
кади КНР із боку Заходу) допомогу в будівництві великих підприємств у різних
регіонах Китаю.
І хоча за часів Радянського Союзу допомога їх становленню з боку України
офіційно не виділялася із сукупного обсягу, китайські експерти нині визнають
“українське походження” передових для того часу авіаційних технологій. Літаки
сімейства “Антонов”, у тому числі побудовані в самому Китаї (Юнь-2, Юнь-5,
Юнь-8, Юнь-12), у свій час складали основу національного парку транспортних і
пасажирських літаків (усього випущено понад 6 тис. літаків).
Це ж стосується українських технологій тракторо-, тепловозо-, турбіно- та
танкобудування, а також буряківництва, цукроваріння та тваринництва (сви-
нарства), які передавалися Китаю відповідно до міжурядових угод між СРСР та
КНР7.
Передані відповідно до угод технології становили технологічну основу по-
дальшого розвитку власних галузей виробництва, починаючи з 1950-х років аж
до початку 1990- років. У подальшому вони були істотно модернізовані та адап-
товані до потреб китайської економіки.
У 1950-х роках були встановлені зв'язки між УРСР та провінцією Хубей, міс-
тами Київ та Ухань, які, однак, було згорнуто в період ускладнення політичних
відносин і ведення гострої ідеологічної боротьби між колишнім СРСР і Китаєм
(1960-ті- початок 1980-х рр.) і відновлено лише наприкінці 1980-х рр.
З нормалізацією відносин між Радянським Союзом і Китаєм у середині 1980-х
рр. були відновлені контакти між окремими областями й містами України й про-
вінціями й містами Китаю.
Із самого початку найбільше активно розвивалися контакти між Україною й
провінцією Хубей, Києвом і адміністративним центром Хубею - містом Ухань.
За роки незалежності України процеси міжрегіонального співробітництва між
нашою державою й Китаєм значно прискорилися. За китайськими даними, май-
же половина провінцій Китаю вже встановила чи планує офіційно встановити з
6 Величко В.В. Економічна складова міжрегіональних зв’язків (на прикладі співпраці між
регіонами України і Китаю) // Економічний часопис-ХХІ. - 2000. - № 6. - С. 2.
7 Филатов Л. В. Экономическая оценка научно-технической помощи Советского Союза
Китаю (1949-1960). – М.: Издательство „Наука”. Главная редакция восточной литерату-
ры, 1980. - С.111.
18
областями України дружні зв’язки та прямі ділові контакти. Підписано більше
десяти (якщо не рахувати меморандуми та протоколи про наміри) угод про спів-
робітництво між областями й містами України та провінціями й містами Китаю.
Аналіз практики міжрегіонального співробітництва і підписаних міжрегіо-
нальних документів дозволяє виділити його організаційні основи і керівні прин-
ципи.
У широкому плані – це зміцнення традиційної дружби й взаєморозуміння в
нових історичних і економічних умовах, рівноправність і взаємна вигода, вихід
на нові перспективні напрямки двостороннього співробітництва з урахуванням
потенціалу регіонів двох країн.
Контакти між керівниками, представниками ділових кіл і працівників культу-
ри регіонів відразу виявили взаємну потребу в співробітництві в багатьох облас-
тях. Так, співробітництво охоплює такі сфери:
• зовнішня торгівля: торгові операції, переробка давальницької сировини,
створення спільних підприємств, технологічні обміни;
• промисловість: постачання до Китаю комплектного встаткування для
електростанцій, окремих видів хімічного, металургійного, переробного
встаткування, створення спільної асоціації по інжинірингу в галузі енер-
гетики та енергетичного машинобудування для проектування й комплек-
тного постачання енергетичного оснащення в іншій провінції Китаю та в
треті країни; передача технології виробництва тракторів і інших сільгосп-
машин на китайських підприємствах;
• науково-технічне співробітництво: у сфері хімії, металургії й геології;
• сфера АПК: селекція високопродуктивних порід свиней і птахи, виробни-
цтво мікробіологічних препаратів;
• обмін виставками, проведення семінарів, симпозіумів;
• культурні, освітні та спортивні обміни.
Перші документи, які зафіксували наміри про співробітництво між регіонами
двох країн, відображали великі потреби Китаю в багатьох областях суспільного
виробництва та одночасно – наміри китайських регіонів відразу вийти на великі
проекти двостороннього співробітництва.
Про це, зокрема, свідчили перша після 1950-х років масштабна виставка про-
вінції Хубей у Києві 1988 року, а також ряд вагомих пропозицій китайських парт-
нерів. Зокрема, висловлювалися наміри будівельників китайського міста Тянь-
цзінь побудувати в Харкові 170 тис. кв. м. житла, вносилися проекти створення
приладобудівниками з Харбіна підприємства з виробництва аудіотехніки в Оде-
сі, з виробництва телевізорів у Запоріжжі тощо.
Зі свого боку, китайські партнери від міжрегіонального співробітництва очі-
кували, що за допомогою “дружніх коопераційних зв'язків” – юхао хецзо гуаньсі
– вони одержать з України інвестиції, передові технології землекористування,
захисту природного середовища, будівництва сучасних комунікацій.
У зв’язку з тим, що в Китаї, починаючи із середини 1980-х років, високими
темпами розверталися процеси урбанізації, китайська сторона активно вивчала
український досвід в області міського будівництва. Адже, за даними китайської
статистики, кількість міст у Китаї з початку політики реформ і відкритості (кі-
нець 1978 року ) до кінця 1990-х рр. збільшилося з 193 до 640. На початку 21-го
століття майже 200 китайських міст установило стосунки з більш ніж 150 міста-
ми 80 країн світу8.
8 Sister Cities: What’s Your City’s Sister City? // China Business World. – 2001. – July.
– Р.23.
19
Для зміцнення й розширення зв’язків між регіонами України й Китаю існува-
ли сприятливі умови, оскільки українсько-китайські відносини розвивалися по
висхідної, зміцнювалася їхня договірно-правова база.
Згодом були створено організаційні рамки міжрегіонального співробітництва.
1996 року активно запрацювала створена у Верховній Раді України Група народ-
них депутатів по міжпарламентських зв’язках із КНР. Для забезпечення розвитку
відносин між регіонами в рамках цієї групи була створена, і деякий час працю-
вала підгрупа з питань розвитку регіонального співробітництва між областями
України та провінціями Китаю.
У вищому законодавчому органі Китаю – Всекитайських зборах народних
представників тривалий час діє група дружби “Китай-Україна”. До складу групи
також входять представники ряду китайських регіонів, у тому числі провінцій і
Півночі, і Півдня Китаю.
Наразі встановленo та юридично закріплене міжрегіональне співробітництво
між столицями України й КНР Києвом і Пекіном (1993 р.), Київською облас-
тю й провінцією Хубей (1994 р.), Хмельницькою областю та провінцією Хебей
(1997 р.), Миколаївською областю й Спеціальною економічною зоною Шаньтоу
(1995 р.), Автономною республікою Крим і провінцією Хайнань (1995 р.), Доне-
цькою областю й провінцією Гуандун (1996 р.), Луганською областю й провін-
цією Хейлунцзян (1994 р.), Івано-Франківською областю й провінцією Шаньсі
(1998 р.), Кіровоградською областю та містом Сюйчжоу (1995 р.), Херсонською
областю та провінцією Шаньдун (1994 р.), Запорізькою областю та містом Чун-
цін (2000 р.), а також між містами Одеса та Ціндао (1995 р.), Запорожжя та Ічан
(1997 р.), Харків та Тяньцзінь (1993 р.), Херсон та Цзінань (1994 р.), Дніпропе-
тровськ та Сіань (1997 р.), Черкаси та Цзілінь (1996 р.), Чернігів те Цзибо (1995
р.), Кривий Ріг та Ханьдань (2001 р.) та ін.
У подальшому регіони України й Китаю працювали на наповнення практич-
ним змістом підписаних документів та досягнутих домовленостей.
Останнім часом виникла потреба в реформуванні форм і методів міжрегі-
онального співробітництва, актуалізації чинних документів про співпрацю,
оскільки регіони України та Китаю перебувають у нових, більш складних умовах
міжнародної конкуренції. Так, 2007 р. оновлено угоду між Луганською обласною
державною адміністрацією й Луганською обласною радою України та Народним
урядом провінції Хейлунцзян КНР та угоду між Автономною Республікою Крим
Україна та провінцією Хайнань КНР, якими передбачено нові, “дзеркальні”, тоб-
то двосторонні заходи з конкретними зобов’язаннями сторін.
Таким чином, міжрегіональні зв'язки за порівняно короткий час перетворили-
ся у вагому частину балансу національних інтересів двох держав і один з важли-
вих шляхів підвищення ефективності двостороннього співробітництва.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31313 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0095 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:05:10Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Величко, В. 2012-03-02T17:32:08Z 2012-03-02T17:32:08Z 2009 Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм / В. Величко // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2009. — С. 14-19. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. XXXX-0095 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31313 uk Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України Китайська цивілізація: традиції та сучасність Політичні та соціально-економічні проблеми сучасного розвитку КНР Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм Article published earlier |
| spellingShingle | Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм Величко, В. Політичні та соціально-економічні проблеми сучасного розвитку КНР |
| title | Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм |
| title_full | Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм |
| title_fullStr | Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм |
| title_full_unstemmed | Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм |
| title_short | Концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між Україною та Китаєм |
| title_sort | концептуальні засади міжрегіонального співробітництва між україною та китаєм |
| topic | Політичні та соціально-економічні проблеми сучасного розвитку КНР |
| topic_facet | Політичні та соціально-економічні проблеми сучасного розвитку КНР |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31313 |
| work_keys_str_mv | AT veličkov konceptualʹnízasadimížregíonalʹnogospívrobítnictvamížukraínoûtakitaêm |