Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Китайська цивілізація: традиції та сучасність |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31314 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США / І. Вишневська // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2009. — С. 20-27. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859783468015157248 |
|---|---|
| author | Вишневська, І. |
| author_facet | Вишневська, І. |
| citation_txt | Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США / І. Вишневська // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2009. — С. 20-27. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Китайська цивілізація: традиції та сучасність |
| first_indexed | 2025-12-02T09:33:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
20
Стратегія стримування та залучення КНР
у зовнішній політиці США
І. Вишневська
Стратегія стримування та залучення Китаю зумовлена поліфуркацією об’єктивних
причин. Стрімке економічне зростання Китаю впродовж чверті століття, пер-
спектива його продовження тими самими темпами кардинально міняють гео-
політичне становище країни, що викликає у світі неоднозначну реакцію. Офіцій-
ний Пекін стає все більше конкурентоспроможним, і для цього є всі передумови:
геополітична вага, міжнародний статус (постійний член Ради Безпеки ООН), рі-
вень військової потужності (наявність ядерної зброї, стримуючого стратегічного
арсеналу), привабливість для великої групи країн “третього світу”, економічна
міць, що збільшує китайську амбітність при тому, що в країні – недемократична
форма правління.
Американська стратегія стримування та залучення Китаю – це не проста зміна
парадигм у стратегічному мисленні адептів, а комплекс впливаючих чинників,
котрі покликані запобігти “китайським викликам”. Варіабельний характер стра-
тегії випливає з поліфуркації груп інтересів, що існують в американському сус-
пільстві, наприклад, таких могутніх, як військово-промисловий та енергетичний
комплекс, з одного боку, і прокитайське лобі в бізнесі та політиці – з іншого.
Особливе місце в зовнішній політиці США посіла стратегія стримування КНР,
сформована в переважній більшості фахівцями військових структур США на
основі кумулятивних тенденцій “китайських загроз”. Прихильники стримування
(containment) переконані, що наразі “баланс сил” нестабільний, а дестабілізував
його головним чинником Китай. Тому доцільним є стримування Піднебесної
різними політичними й економічними методами, перешкоджаючи зростанню її
військово-політичного впливу. Для цього серед пропонованих способів нази-
вається стримування економічного зростання Китаю; політична дестабілізація
шляхом стимулювання відцентрових тенденцій і др.1
Та за оцінкою інших адептів, посилення Китаю у військово-політичному та
економічному плані може внести істотні корективи й змінити розстановку сил
в АТР, витіснивши американське домінування з Далекого Сходу. Для недопу-
щення розвитку подій за таким сценарієм, Сполученим Штатам пропонується
досягти певних домовленостей з Китаєм, а саме: пропонується задіяння КНР у
союзники. При цьому підкреслюється, що недопустимим є ставлення до Китаю
як до постійного супротивника, адже КНР у такому випадку може зблизитися
з Росією. Акцентується увага також на нетотожності сучасної ситуації в Азії з
етапом “холодної війни”.
Президент США Б. Клінтон пропонував упровадження “конструктивного
залучення”, на відміну від позиції республіканців2, тому ж бо в травні 1995
року підписав, наприклад, закон, про поновлення статусу найбільшого сприян-
ня для Китаю3.
1 Breslin S. Decentralization, globalization and Chines partial re-engagement with the global
economy // New political economy. – 2000. – Vol.5. – № 2. – P. 214.
2 Peerenboom, Randall. China Modernizes: Threat to the West or Model for the Rest? - Oxford
and New York: Oxford University Press, 2007. – Р. 88.
3 Waters, Harry J. China’s Economic Development Strategies for the 21st Century. – Westport,
CT: Quorum, 1997. – Р. 26.
21
За президентства Б. Клінтона, набула популярності “м’яка” стратегія, відо-
ма іманентною поліфонією визначень: “залучення”, “конструктивне залучення”,
“комплексне залучення”4. До прихильників “м’якого” підходу в оцінках китай-
ського виклику відносять Ф. Бергстена, Б. Гілла, Н. Ларді, Д. Мітчелла, які про-
аналізували величезну кількість чинників КНР – від демографії, соціальної полі-
тики, внутрішнього становища в різних сферах життя до місця й політики Китаю
у світовій економічній і політичній системі, у пошуках відповіді на питання: чи
повинні США боятися підйому Китаю. На це питання вони відповідають швидше
“ні”, ніж “так”, заявляючи, що в США й КНР сфер загальних інтересів значно
більше, ніж сфер потенційних конфліктів5. І справді, інтереси КНР не дозволять
цій країні виступити проти США, оскільки товарообіг Китаю зі Сполученими
Штатами становить майже 120 млрд. доларів, з яких приблизно 100 млрд. доларів
припадає на китайський експорт. Для порівняння: російсько-китайський товаро-
обіг в 10 разів менший. Сполучені Штати, у свою чергу, теж залежні від КНР.
По-перше, Китай разом з японськими банками є найбільшим кредитором США.
По-друге, Піднебесна посіла перше місце у світі за обсягом резервів у доларових
активах.
“Конструктивне залучення” передбачало формування китайського політично-
го порядку, воно порівнювалося з азартною грою, де зростаюча частка Китаю в
існуючому порядку мала зробити козирем будь-який інтерес, який вони мають у
видозміненому порядку. Якщо азартна гра окупиться, це і буде безпрецедентним
випадком, оскільки кожна зростаюча сила в історії прагнула переписати правила
на свою користь, а не погоджувалася узгоджувати свої інтереси з існуючою сис-
темою6.
Роберт Дж. Лібер, викладач факультету державного управління й дипломатії
Джорджтаунського університету, вказав на цілі стратегії адміністрації Б. Клінто-
на: добитися балансу між конструктивною взаємодією з Китаєм у цілях сприяння
економічній модернізації й розвитку Китаю з тим, щоб він перетворився на більш
відкрите й плюралістичне суспільство.
Клінтонське “комплексне залучення” в якості додаткового результату свого
впровадження очікувало на конверсію у сфері прав людини7. В еволюційному
ж плані політика Клінтона змінювалася від критики – до діалогу з Китаєм як з
партнером і цілком підпадає під характеристики стратегії стримування та залу-
чення, а не лише, як “комплексного залучення”8.
Чжен Юн’нянь указує на те, що стратегія залучення США, якій було надано
велике значення за президентства Б. Клінтона, не могла бути довгостроковою9 і
як наслідок, - перевагу отримує радикальна парадигма хеджинг, на формування
4 Vogel, Ezra F. Living With China: U.S.-China Relations in the Twenty-First Century. – NY &
London: W. W. Norton & Co., 1997. – Р. 99.
5 Бергстен Ф., Гилл Б., Ларди Н., Митчелл Д. Китай. Что следует знать о новой сверх-
державе. – М., 2007.
6 Feaver, Peter D. The Clinton Administration’s China Engagement Policy in Perspective. –
Durham: Associate Professor of Political Science & Duke University // www.duke.edu/web/cis/
pass/pdf/warpeaceconf/p-feaver.pdf
7 Santoro, Michael A. Profits and Principles: Global Capitalism and Human Rights in China. –
Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 2000. – Р. 34.
8 Mar, Pamela C., Richter, Frank-Jurgen. China: Enabling a New Era of Changes. – Singapore:
John Wiley & Sons, 2003. – Р. 123.
9 Zheng,Yongnian. Discovering Chinese Nationalism in China: Modernization, Identity, and
International Relations. – Cambridge: Cambridge University Press, 1999. – Р. 96.
22
якої в значній мірі вплинули військові, зокрема, заяви генерал-лейтенанта Па-
тріка Хьюгеса, директорів ЦРУ Джона Дойча та Джорджа Тенета, професора
стратегії й політики військово-морського коледжу США Артура Уелдрона, ко-
лишнього директора контролю озброєнь, співробітника ради національної без-
пеки в 1981–1987 рр. Свена Краймера, співробітника служби міністра оборони з
придбання та технологій Поля Камінського та ін.
Радикальна стратегія хеджинг (hedging - hedge strategy)10 є дериватом стратегії
А.Мехена “анаконда”, котра покликана блокувати та ізолювати Китай від сиро-
винних баз і доступу до теплих морів на півдні. Послідовне залучення країн регі-
ону остаточно має зімкнути “кільце анаконди”, зменшивши можливості КНР.
Стратегія хеджинг або як ще її називають “стратегічним оточенням”, “огоро-
дженням” набула популярності в зовнішній політиці Сполучених Штатів після
інциденту із затриманням ВПС Китаю у квітні 2001 року літака-розвідника США
та з американським розчаруванням клінтонською стратегією комплексного за-
лучення КНР, яка не привела до “розм'якшення” офіцерів китайських збройних
сил, - вони залишилися “армією партії”11.
За китайськими оцінками, нова стратегія стримування стала аналогом мак-
картиської стратегії 1950-х років12, і була розцінена керівництвом КПК як стра-
тегія агресії, що безпосередньо несе загрозу безпеці Китаю13.
Стратегія хеджинг передбачає ущільнення системи військових союзів в Азії
по периметру кордонів Китаю, включно з Індією, Монголією й Австралією, як
частина прихованої стратегії, вона направлена на зміцнення позицій США й со-
юзних сил задля стримування Китаю. Це, на думку експертів, зближує дану стра-
тегію також з класичною концепцією “санітарного кордону”. Ключове місце тут
відводиться союзнику США – Японії, котрою була висунута “концепція китай-
ської загрози”. З 1991 р. японський уряд почав відводити КНР окрему частину у
своїй Білій книзі безпеки.
Міністерство оборони США в рамках стратегії хеджинг проводить передисло-
кацію своїх військових сил поближче до кордонів Китаю. Острів Гуам, розташо-
ваний на 3,300 миль ближче до Тайванської протоки, аніж Гонолулу, де дотепер
була головна база ВМС США, наразі перетворюється на найважливіший передо-
вий плацдарм для американських ВМС, ВПС, зокрема, для бомбардувальників
дальнього радіусу дії B-1 і B-2, а також літаків-розвідників. Сюди перекидаються
7000 морських піхотинців. Біл Гєртц такі дії пов’язує з превентивною необхідніс-
тю у випадку несподіваної “ракетної атаки з боку Китаю або Північної Кореї”14.
Тож центр активності ВМС США переноситься з Атлантичного океану в Тихий.
За принципом ротації на Гуамі мають нести службу винищувачі F-22A Raptor
(“Хижак”) 18-ої ескадрильї ВВС США, що базуються в Елмендорфі на Алясці.
Розміщення винищувачів на авіабазі Андерсен викликане необхідністю тримати
в боєготовності сили на заході Тихого океану на випадок конфлікту з Китаєм. “Ці
літаки стабілізують обстановку в регіоні”, - сказав генерал Хестер, командувач
угрупуванням ВПС США на Тихому океані.
10 Bill Gertz. More Muscle, With Eye On China // Washington Times. – April 20, 2006. – p. 1.
11 Bill Gertz. New U.S. Strategy Anticipates China As Treat // Washington Times. – 14, April
20, 2006.
12 Russell Ong, China’s Security Interests in the post-Cold War era. - London: Curzon Press,
2001.- Р. 162.
13 Bin Huwaidin, Mohamed. China’s Relations with Arabia and the Gulf, 1949–1999. – New
York: RoutledgeCurzon, 2002. – Р. 56.
14 Bill Gertz. More Muscle, With Eye On China // Washington Times. – April 20, 2006. – p. 1.
23
Відповідно до чергового чотирирічного плану оборони, направленого Пента-
гоном у Конгрес в 2006 р., на Гуамі до 2010 р. будуть зосереджені 60% підводних
човнів і, як мінімум, ще одна авіаносна група США.
За визначенням американських стратегів, “точкою вісі ATР” стає острів Окі-
нава. Тайбей, Шанхай, Гонконг, Сеул, Вабила й Токіо знаходяться в радіусі 1,5
тис. км від цієї бази. Це означає, що сили передового базування можуть бути
дуже швидко перекинуті з острова в “проблемні точки” – до Кореї або на Тай-
вань. Для порівняння: для перекидання американських військ з Окінави повітрям
йде 2 години, з Гуама – 5, з Гавайїв – 11, з Америки – 16 годин. Аналогічна ситу-
ація з морським транспортуванням: з Окінави – 1,5 діб, з Гуама – 5, з Гавайїв – 12,
а з континентальної частини США – 17 діб.
Яка причина такої військової активності США? Американська розвідка пред-
ставила докази щодо загрозливих дій з боку КНР: розробка Китаєм нових кри-
латих ракет великої дальності, введення в дію нових бойових кораблів, оснаще-
них китайським аналогом викраденої у США системи управління вогнем Aegis;
створення нового атакуючого підводного човна класу “Юань”; розробка нової
високоточної зброї, включаючи ракети класу повітря-земля з вдосконаленою бо-
єголовкою та ін.
Р. Бернстайн і Р. Манро, автори книги “Майбутній конфлікт із Китаєм”, на
основі комп'ютерного моделювання дійшли висновку: США переможуть в ядер-
ній війні з КНР лише в тому випадку, якщо вона спалахне до 2015 р.15
Військові стверджують, що зовнішня політика КНР підпорядкована таємній
доктрині «три півночі, чотири моря», прийнятій Військовою радою ЦК КПК в
1993 році. Згідно доктрині, Китай до 2019 року подолає "три півночі в чотирьох
морях" (Північноатлантичний альянс, Росію й Північноамериканські Сполучені
Штати в Новому Світі).
Американська розвідка також стурбована китайською тактикою асиметрич-
них рішень, а саме “кістенею вбивці” (шашоу цзянь) і “козирною картою”. Нині
відсутня достовірна інформація відносно “кістеня вбивці”, проте є припущення,
що ця операція передбачає інформаційну війну, озброєння космосу, ПРО. Такти-
ка “козирної карти” покликана забезпечити Китаю конкурентоспроможність у
протистоянні зі США, орієнтуючись на економічну й торгову дипломатію16.
В Огляді стратегії національної безпеки Пентагону констатуються експансій-
ні методи діяльності Китаю, характерні для меркантилізму епохи становлення
капіталізму, коли великі держави поспішали захопити більше заморських земель:
китайці “діють так, ніби вони можуть закріпити за собою запаси енергоресурсів
або можуть управляти ринками, а не відкривати їх”.
Майкл Грін, колишній відповідальний за Китай у Раді національної безпеки
США, зазначав, що КНР “набуває довгострокового доступу до ресурсів, де б не
виявила їх, включаючи Судан, Іран і Бірму, з ким ми не співпрацюємо”.
Щоб мати доступ до енергоресурсів Африки, Китай підтримує опальні режи-
ми Омара Хассана аль-Башира (Omar Hassan Bashir) у Судані, Роберта Мугабе
(Robert Mugabe) у Зімбабве. Окрім того, Китай активно обходить Малі, Маври-
танію та інші країни, що приєдналися до “Транссахарської контртерористичної
ініціативи” (Trans-Sahara Counterterrorism Initiative), висунутої адміністрацією
президента Дж. Буша.
15 Головченко В. “Дракон у тумані”: геополітичний виклик Пекіна і відповідь Вашингтона
// Людина і політика. –2004. – №3. – С. 97–107.
16 FY04 Report to Congress on PRC Military Power // www.defenselink.mil/pubs/
d20040528PRC.pdf
24
Олусегун Обасанджо (Olusegun Obasanjo), президент Нігерії, - країни, що має
важливе значення для США, як постачальник нафти, а також унаслідок мирот-
ворчої ролі в Західній Африці – у ході візиту до КНР у квітні 2005 р. погодився
укласти “стратегічне партнерство” з Китаєм, відтіснивши пріоритетність від-
носин зі Сполученими Штатами. Ангола, що одержала від Китаю кредит на $2
мільярди, відмовилася звітувати перед Міжнародним валютним фондом про ви-
користання власних нафтових доходів.
У звітах Пентагону фігурує китайська стратегія “нитки перлів”, яка перед-
бачає налагодження стосунків з країнами, розташованими на шляху доставки на-
фти в Китай та будівництво воєнних баз на їхній території. У рамках зазначеної
стратегії, Пекін установив у Гвадарі, найближчій точці до Перської затоки, засо-
би електронної розвідки для спостереження за Аравійським морем та Ормузькою
протокою; будує воєнно-морські бази в М’янмі й розміщує засоби електронної
розвідки на островах у Бенгальській затоці та поряд з Малаккською протокою17.
На випадок блокування Малаккської протоки, через який 80% нафти поступає до
КНР, Пекін створює альтернативні транспортні маршрути: канал через переши-
йок Кра в Таїланді (вартість проекту складає 20 млрд. дол.); глибоководний порт
Гвадар (Пакистан), що автодорогою з’єднається з високогірним Каракорумським
шосе та Індійською трасою.
Та американський політолог К. Пауелл вважає, що дії КНР не загрожують
США: це лише метод отримання високого статусу, престижу18. Г. Кіссінджер теж
стверджує, що не бачить загрози з боку Китаю: виклик КНР може досягти тільки
політичної або економічної сфер; перехід же до політики стримування Китаю
спричинить негативні наслідки.
Не дивно, що в США впродовж останнього десятиліття з’являється багато при-
хильників стратегії конгейджмент. Генезис стратегії конгейджмент припадає на
кінець ХХ – початок ХХІ століття, коли представники корпорації “Ренд” зголоси-
лися об’єднати обидві концепції – стримування та залучення – в єдину стратегію.
Провісник нового підходу З. Халізед, визначив стратегію як поєднання “со-
лодкого та кислого”; у його трактовці конгейджмент “congagement” – це комп-
ліментарність концепцій стримування та інтеграції (containment + engagement)19.
Серед аналітиків упроваджена стратегія отримує ще назву “кнута та пряника”, а
також “пильного спостереження та застереження”.
Між парадигмами стримування та конгейджменту існують принципові розхо-
дження. Наприклад, якщо стримування передбачає заохочення Тайваню до про-
голошення ним незалежності, то конгейджмент – ні.
Прагнення сумістити різні парадигми політики США як варіанти відповіді на
різні сценарії великої стратегії Китаю демонструє одна з найбільш фундамен-
тальних американських робіт з цієї проблеми – книга ведучих аналітиків кор-
порації “Ренд” М. Свейна та Е. Теллиса “Інтерпретація великої стратегії Китаю:
минуле, сьогодення й майбутнє”20.
Не дивлячись на жорстку характеристику перспектив китайської великої стра-
тегії, автори вважають непродуктивними як превентивне стримування, так і по-
переднє заспокоєння Китаю. Відповідно рекомендується проводити триєдин у по-
17 Вяземский В. Объединенные командования вооруженных сил США // Зарубежное воен-
ное обозрение. – 2003. – №3. – С. 5.
18 Жэньминь жибао хайвай бань. – 2005. – 21 июля.
19 Khalizad Z. M. Congage China. – RAND, 1999. – 8 p.
20 Swaine M.D., Tellis A.J. Interpreting China’s grand strategy: past, present and future. – 2000.
– 308 p.
25
літику, направлену на те, щоб, по-перше, використовувати всі можливості співп-
раці з Китаєм і ще більше інтегрувати його в міжнародну систему й стимулювати
“демократизацію” правління, по-друге, не дати Китаю можливості загрожувати
фундаментальним інтересам національної безпеки США в Азії й за її межами і,
по-третє, бути готовими в разі потреби протистояти дипломатичними, економіч-
ними й військовими засобами напористому й войовничому Китаю.
2005 року конгейджмент і хеджинг трансформуються в стратегію відпові-
дального акціонера (responsible stake holder), проголошену на засіданні Комітету
з американо-китайських відносин держсекретарем США Р. Зелліком. Дипломат
детально виклав причини, внаслідок яких США не повинні застосовувати до
Китаю стратегію ізоляції (fencing), котра в роки “холодної війни” застосовува-
лася проти СРСР, оскільки сучасний Китай відрізняється від колишнього СРСР
наступни м:
1. КНР не прагне поширювати у світі антиамериканську ідеологію.
2. Хоча Китай не є демократичною країною, але він у той же час не демон-
струє прагнення до потенційного конфлікту з демократичними країнами.
3. Сповідаючи меркантилізм, Китай не готовий до боротьби з капіталізмом.
4. У КНР домінує переконання, що його майбутнє пов'язано зі збереженням
нинішньої системи міжнародних відносин21.
Нова стратегія видалася адміністрації Дж. Буша-молодшого більш комп-
лексною й “миролюбною”; у ній акцентувалася увага на доцільності залучення
Китаю в існуючу систему міжнародних відносин як “утримувача акцій”. Вна-
слідок стратегії відповідального акціонера, китайські інтереси мають стати
взаємопов’язаними з міжнародним бізнесом, а отже, у Китаї встановиться конти-
нуум зацікавленості в збереженні даної системи. Стратегією передбачається ку-
муляція заходів, спрямованих на сприяння розвитку КНР, однак за умови ухва-
лення китайцями запропонованих “правил гри”.
Співробітник Інституту АТР Шанхайської академії суспільних наук Ван Вей-
нань концепцію “відповідального зацікавленого учасника” розцінив як спробу
Сполучених Штатів добитися від Китаю підтримки у відстоюванні американ-
ських інтересів і, таким чином, назвав її інструментом продовження стратегії
“конгейджмент” (congagement=containment+engagement)22.
Поліфуркація поглядів адептів, що впливають на формування американської
політики щодо Китаю, на перший погляд зумовлює нелінійність і, відповідно,
непередбачуваність курсу в перспективі. Щоб підтвердити це або ж спростувати,
варто визначити найвірогідніші флуктуації, що впливатимуть на формування зо-
внішньої політики США щодо КНР. З цією метою доцільно звернутися до теорії
додавання паралельних сил.
Нехай маємо сукупність двох паралельних сил F1 (залучення КНР) та F2 (стри-
мування КНР), котрі не рівні за модулем, але мають спрямування в тотожному
напрямку - до превентивної цілі. Співпадаючі точки інтересів різномодульних
сил зобразимо відрізком АВ, а дію самих сил – перпендикулярною лінією.
Зіткнення сил F1 та F2 відбувається в точці О. Якщо систему сил (М0) привести
до рівності М0 (F
1) = М0 (F
2), то М0 (F
1) – М0 (F
2) = М0
Тобто, М0 = 0 протилежної спрямованості різномодульних векторів у досяг-
ненні Сполученими Штатами превентивної мети щодо загрози з боку КНР.
21 Zoellick, Robert. United States Urges China To Be Responsible World Citizen. – 22 Sep 2005
// http://usinfo.state.gov/eap/Archive/2005/Sep/22-290478.html
22 Ван Вэйнань. Вновь об американской “дипломатии преобразования” // Сяньдай гоцзи
гуаньси. – 2007. – № 5. – С. 40–41.
26
Таким чином, система паралель-
них сил приводиться до рівнодіючої,
котра за величиною та напрямком
співпадає з головним вектором зо-
внішньої політики. Рівнодіюча на-
правлена в ту ж сторону, що і задані
сили, вздовж лінії інтересів, що про-
ходить через точку О, місце котрої
на відрізку АВ визначається рівністю
сил F1 та F2. F1 . |AO| = F2 . |ВО|
У випадку, якщо сили F1 та F2 на-
правлені в протилежні сторони, тобто,
їхні інтереси не мають точок зіткнен-
ня, скажімо, модуль F1 має на меті де-
мократизувати китайський соціум, а
отже, - тісно співпрацювати з КНР; а F2 – ізолювати КНР, утворивши навколо неї
“кільце анаконди”, то місцезнаходження точки О буде на відрізку сторони біль-
шої сили. У такому випадку головний зовнішньополітичний курс R буде мати
наступний вигляд: R = F1 - F2.
Отже, зовнішню політику США
можуть визначати два методи досяг-
нення мети:
а) поєднання різномодульних сил;
б) використання домінуючої сили.
Стратегія ж конгейджмент синте-
зує протилежні евристичні домінан-
ти, незважаючи на різномодульність
сил та колізію між їхніми методами
досягнення мети.
Застосовуючи стратегію конгей-
джмент, Сполучені Штати досягають
вивіреного балансу. З одного боку,
налагоджують з Китаєм економічну
співпрацю, нарощують взаємозв’язки
в питаннях регіональної, світової політики, а з іншої — чинять тиск на недемокра-
тичну китайську політичну систему, зокрема, вказують на порушення прав люди-
ни, а також висловлюють незадоволення з приводу продажу зброї недружнім для
США країнам, співпрацю з ними в галузі ракетних та ядерних технологій.
Отже, обрана Сполученими Штатами стратегія дозволяє контролювати полі-
тичний курс КНР і орієнтувати на демократичну релевантність.
Утім, в обраній американцями стратегії чимало протиріч. Зокрема, вони по-
кладають найбільші надії на інтеграцію Китаю, мовляв, інтеграція – рятувальний
круг. Чи це так?
Власне, міжнародна інтеграція передбачає 6 послідовних стадій. На почат-
ковій стадії між державами укладаються преференційні торговельні угоди, що
передбачають надання країнам-учасницям більш сприятливого режиму, аніж
вони надають третім країнам. Власне, у 2001 році Президент США Джордж Буш-
молодший надав Китаю статус найбільшого сприяння в торгівлі.
На другій стадії держави переходять до створення зони вільної торгівлі (ЗВТ),
що передбачає повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі при збере-
женні національних митних тарифів по відношенню до інших країн.
27
Виходячи з американської стратегії стримування та залучення КНР, друга ста-
дія інтеграції Китаю не є бажаною для самих же Сполучених Штатів, оскільки зо-
внішня політика офіційного Вашингтону передбачає дії з недопущення регіональ-
ного лідерства КНР, а у випадку створення ЗВТ, Китай ним стає беззаперечно.
На сучасному етапі малоперспективним є досягнення офіційним Пекіном за-
ключних стадій інтеграції, де на п’ятому етапі досягається рівень економічного
союзу з переходом до координації макроекономічної політики, уніфікації зако-
нодавства у валютній, бюджетній, грошовій галузях, запровадження спільної ва-
люти, а на шостому етапі – проведення спільної зовнішньої політики в галузі
безпеки, оборони, внутрішніх справ та юстиції, цілковите скасування внутрішніх
кордонів для переміщення громадян і вантажів тощо.
Отож, для США ефективним є континуум китайської інтеграції, вихід же КНР
із рамок першої стадії інтеграції може становити національним інтересам США
небезпеку. Континуум інтеграційних процесів у КНР можна підтримувати за умо-
ви виокремлення точок китайської зацікавленості. З цього випливає доречність
упровадження Сполученими Штатами такої зовнішньої політики, що сприятиме,
наприклад, інтеграції знань, оскільки в Піднебесній унаслідок конфуціанства ви-
щими цінностями є освіта, відданість сім'ї й законопослушність, причому осві-
та - на верхнім щаблі пріоритетів. Такі американські заходи будуть позитивно
сприйматися Китаєм, адже його динамічно зростаюча економіка потребує висо-
кокваліфікованих фахівців. Хоча вказані сприяння з боку США не мають великої
ефективності для них самих: освіта взаємопов’язана з економічним зростанням
країни, тому більшого зиску отримує Китай, аніж США.
З вищевказаного випливає, що інтеграція Китаю не вирішує проблемні пи-
тання США? Адже навіть “безневинна” інтеграція знань, з якої, власне, і по-
чинається зазвичай сама інтеграція, - неефективна для США. Не говорячи вже
про інтеграцію у військовій галузі. Згадаймо події 2000-го року, коли офіційний
Вашингтон припинив свої санкції щодо КНР (спричинені підозрами в передачі
Пекіном ракетних технологій Ірану, Пакистану та Північній Кореї) і налагодив
співпрацю в галузі комерційних космічних програм, а невдовзі Loral і Hughes
передали Китаю секретні технології в ущерб безпеці США. Зокрема, у рамках
американо-китайських угод було передано інформацію про сумісність американ-
ських супутників з китайськими носіями і, таким чином, було підвищено надій-
ність носія Chang Zheng 3B (Long March 3B).
Колишній керівник Агентства національної безпеки США Б.Одом зазначив,
що Китай, зумівши увійти в такі міжнародні інститути, як Світовий банк, Між-
народний валютний фонд, Світова організація торгівлі, зміг зсередини перенаці-
лити їхню діяльність на власну користь (тобто, всупереч задуму творців).
Найдивовижніше ж – це те, як Китай, не змінюючи ані цивілізаційної сутнос-
ті, ані навіть форми політичного режиму змусив усю світову машину сучасного
капіталізму “крутити колеса” китайського прогресу23.
Утім, інтеграція все ж стане корегуючим чинником китайського соціуму, але
при тому Сполучені Штати можуть утратити свої позиції. Якщо політика США
буде незмінною, тобто “прив’язана” до стратегій стримування та залучення й не
прогресуватиме шляхом упровадження нових тактик та стратегій, то можливе
затухання лідерства цієї країни, як на те й очікують аналітики.
23 Гура В. Про деякі аспекти дослідження проблем глобального розвитку // Соціальне
середовище країн Азії і Африки в глобальних потоках сучасності: між відторгненням та
залученням. Матеріали Міжвідомчої науково-теоретичної конференції, Київ, 16 березня
2006. – Київ, С.4-15.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31314 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0095 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T09:33:16Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вишневська, І. 2012-03-02T17:35:15Z 2012-03-02T17:35:15Z 2009 Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США / І. Вишневська // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: Зб. ст. — К., 2009. — С. 20-27. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. XXXX-0095 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31314 uk Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України Китайська цивілізація: традиції та сучасність Політичні та соціально-економічні проблеми сучасного розвитку КНР Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США Article published earlier |
| spellingShingle | Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США Вишневська, І. Політичні та соціально-економічні проблеми сучасного розвитку КНР |
| title | Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США |
| title_full | Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США |
| title_fullStr | Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США |
| title_full_unstemmed | Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США |
| title_short | Стратегія стримування та залучення Китаю в зовнішній політиці США |
| title_sort | стратегія стримування та залучення китаю в зовнішній політиці сша |
| topic | Політичні та соціально-економічні проблеми сучасного розвитку КНР |
| topic_facet | Політичні та соціально-економічні проблеми сучасного розвитку КНР |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31314 |
| work_keys_str_mv | AT višnevsʹkaí strategíâstrimuvannâtazalučennâkitaûvzovníšníipolíticísša |