Стан ґрунтiв i майбутнє людства
На підставі наявних відомостей суміжних галузей знань у статті проаналізовано проблему взаємодії біосфери й ґрунтових екосистем як основного її блоку. Зростання населення Землі вимагає дедалі більшого освоєння орних площ та інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, що призводить до деградац...
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3181 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Стан ґрунтiв i майбутнє людства / К. М. Ситник, В. М. Багнюк // Вісн. НАН України. — 2008. — № 8. — С. 3-27. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860193722831994880 |
|---|---|
| author | Ситник, К.М. Багнюк, В.М. |
| author_facet | Ситник, К.М. Багнюк, В.М. |
| citation_txt | Стан ґрунтiв i майбутнє людства / К. М. Ситник, В. М. Багнюк // Вісн. НАН України. — 2008. — № 8. — С. 3-27. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | На підставі наявних відомостей суміжних галузей знань у статті проаналізовано проблему взаємодії біосфери й ґрунтових екосистем як основного її блоку. Зростання населення Землі вимагає дедалі більшого освоєння орних площ та інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, що призводить до деградації, виснаження й падіння родючості ґрунтів, і порушення природних механізмів функціонування біосфери. Окреслено низку заходів, які, на думку авторів, сприятимуть сталому розвиткові людства і збереженню біосфери, у тому числі ґрунтових екосистем.
The article presents an analysis of the problem of biosphere and soil ecosystems as its main block interrelation based on data of related fields of knowledge. The Earth population growth demands more agricultural
land development and intensification of agricultural production, that results in degradation, impoverishment
and decline of soil capacity, and deterioration of natural mechanisms of biosphere functioning. The authors identify a number of measures which will contribute
to steady development of humanity, biosphere
and soil ecosystem preservation.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:07:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 3
АКТУАЛЬНО
Охорона біосфери, у тому числі ґрунтових екосистем, сьогодні одне з найак-
туальніших завдань науки і світової громадськості. Невпинне зростання на-
селення Землі вимагає постійного освоєння орних площ та інтенсивнішої екс-
плуатації ґрунтів, що нерідко супроводжується їх забрудненням хімічними і
біологічними домішками, деградацією, виснаженням і, зрештою, падінням уро-
жайності. З огляду на цю залежність на початку ХІХ ст. Т. Мальтус разом
із А. Тюрго сформулювали «закон втрати родючості землі», який радянська
ідеологія не визнавала. І ще й сьогодні його не визнають окремі вчені, вважаю-
чи, що родючість землі можна підтримувати як завгодно довго.
Нині перехід сільського господарства на нові інтенсивні технології із
застосуванням хімічних засобів захисту рослин і генномодифікованих орга-
нізмів потребує переосмислення наявних концепцій і переходу на парадигму
сталого розвитку людства й охорони біосфери. Реалізація такої парадиг-
ми має ґрунтуватися на використанні сучасних еволюційних комп’ютерних
технологій моделювання, оптимізації управління різними галузями сільсько-
го господарства.
© СИТНИК Костянтин Меркурійович. Академік НАН України. Почесний директор Інституту бота-
ніки ім. М.Г. Холодного НАН України.
БАГНЮК Валентин Миронович. Кандидат біологічних наук. Старший науковий співробітник цьо-
го ж інституту (Київ). 2008.
К. СИТНИК, В. БАГНЮК
СТАН ҐРУНТІВ І МАЙБУТНЄ ЛЮДСТВА
Ми часто чуємо: хліб — усьому голова,
земля — мати, годувальниця, основа
багатства суспільства. Такий пієтет стосов-
но матінки-землі аж ніяк не перебільшений.
Скоріше, серед широких верств населення
побутує певне недооцінення її ролі в жит-
тєдіяльності цивілізації. Нерідко можна ба-
чити приклади нешанобливого ставлення
людей як до природи загалом, так і до ґрун-
тів зокрема. Ці факти потребують філософ-
ського осмислення, адже вони ґрунтуються
на конкретних соціально-психологічних та
економічних причинах. Здавна люди зви-
кли до високого потенціалу самоочищення
ґрунтів, постійно нарощували обсяги на-
вантаження на ґрунтові екосистеми. Нега-
тивні наслідки не забарилися. Приблизно у
80-і роки ХХ ст. людська спільнота усвідо-
мила, що світові ґрунти опинилися на межі
деградації й опустелювання, втрачають ро-
дючість, природні біологічні властивості
й буферну ємність. Так, у щорічному зві-
4 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
ті Федерального уряду Німеччини наголо-
шено: у найближчі 2–3 десятиліття наста-
не настільки масштабна втрата ґрунтів, що
за своїми наслідками перевершить навіть
проблему глобальної зміни клімату [1].
Визначимо насамперед, що таке ґрунт.
Найпоширеніша дефініція ґрунту як при-
родного органіко-мінерального утворення,
сформованого історично, що складається
з механічних, водорозчинних і дисперсних
мінеральних та органічних (детрит, гумус)
речовин. Це утворення населене міріадами
різноманітних мікроорганізмів, водорос-
тей, мікроскопічних грибів, безхребетних
тварин, які перебувають у тісній взаємодії
між собою та кореневою системою рослин,
атмосферою, гідросферою, формуючи ро-
дючість ґрунту. Інакше кажучи, ґрунт — це
верхній шар земної поверхні товщиною від
декількох дециметрів до кількох метрів, що
піддається активному впливу природних і
техногенних чинників, перманентно еволю-
ціонує в просторі й часі. Ґрунт — ємний ре-
зервуар стоку вуглецю, депо хімічних еле-
ментів. Водночас ґрунти — це один із осно-
вних складників біосфери, життєвий про-
стір для всього живого світу з людиною на
чолі та всією народногосподарською інф-
раструктурою (промисловість, енергетич-
ні й сільськогосподарські підприємства, за-
лізничні й автомобільні шляхи, газо-, наф-
то- і аміакопроводи, лінії електропередач,
зв’язку тощо). Отже, ґрунт має низку влас-
тивостей, притаманних живій і неживій
природі
Завдяки унікальному збігу обставин (ви-
никнення Всесвіту, Сонця як генератора
енергії відповідного спектрального скла-
ду й інтенсивності, наявність у Сонячній
системі Місяця й інших сусідніх планет
із оптимальними параметрами орбіт, від-
станей і сил гравітації між ними) на Зем-
лі з’явилася газова атмосфера і вода, сфор-
мувався відповідний клімат, що, зрештою,
й зумовило феномен життя. Його суть зво-
диться передусім до продукування в ре-
зультаті хемосинтезу і фотосинтезу первин-
ної органічної речовини, її деструкції і ко-
лообігу біогенних елементів та перетворен-
ня енергії за активної участі гетеротрофних
організмів у біосфері. Забезпечуючи розви-
ток рослин, ґрунти відіграють першорядну
роль у житті людини.
У своїй знаменитій книзі «Життя рос-
лин» К. Тимірязєв зазначав: «Їжа слугує
джерелом сили в нашому організмі тому,
що вона є нічим іншим, як консервованою
сонячною енергією». З цього погляду лю-
дина має право величати себе сином Сон-
ця, про що так образно писав М. Руденко
[2]. Сумарна площа розораних земель на
нашій планеті становить 1,5 млрд га, тоді
як ліси займають 4,06 млрд га, а трав’янисті
угруповання — 2,6 млрд га. Отже, сільське
господарство вже освоїло понад 30% по-
верхні суходолу, зокрема в зарубіжній Єв-
ропі — 30,8% від усієї території, в Азії —
20,2%, у Північній і Південній Америці —
14,4%, в Африці — 14,4%, в Австралії і Оке-
анії — 4,1%, у колишньому СРСР — 16,1%
[3]. Звідси випливає висновок: людство
розвивається завдяки нарощуванню обся-
гів акумуляції сонячної енергії у вигляді
сільськогосподарської продукції, яку в до-
статній кількості і потрібній якості можна
отримати на відкритих ґрунтах. Незважаю-
чи на кращу врегульованість умов вирощу-
вання овочів і плодово-ягідних культур у
теплицях і парниках (закриті ґрунти і суб-
страти), порівняно з відкритими ґрунтами,
цей спосіб отримання врожаїв має друго-
рядне значення.
Що вища врожайність, то більший по-
тенціал енергії людство може використати
для свого прогресу. Отже, в основі прогре-
су цивілізацій було і буде хліборобство. Цю
істину висловив ще в позаминулому сто-
літті творець фізіократичної теорії Фран-
суа Кене, який правильно вважав, що люд-
ське суспільство розвивається за тими ж
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 5
законами, що й увесь органічний світ. Він
зрозумів, що нагромадження матеріальних
благ і науково-технічна революція відбува-
ються на основі приросту живої речовини
культур, висіяних або посаджених у ґрун-
ті (тоді ще явище фотосинтезу не було ві-
домим). Тепер ми знаємо, що в результаті
процесів фотосинтезу рослинність щороку
продукує на земній кулі близько 450 млрд
тонн органічної речовини.
Завдяки цій речовині стає можливою
життєдіяльність людини і всього блоку ге-
теротрофних організмів. Одна насінина,
ви сіяна в підготовлений ґрунт, продукує
20–30, а може й удвічі більше зерен. По-
трібно відзначити, що, крім продукції,
отримуваної хліборобами і дарованої при-
родою, людство для свого науково-тех ніч-
ного прогресу використовує дедалі більше
відновлювальних (енергія сонця і вітру, де-
ревини й інших видів фітомаси, геотер-
мальна, морських хвиль і течій, припливів і
відпливів) та невідновлюваних джерел
енергії біогенного походження, законсерво-
ваних у надрах у минулі геологічні епохи
(кам'яне вугілля, нафта, сланці, торф), а та-
кож енергію абіогенного походження (при-
родний газ, уран тощо).
Проте основою існування й розвитку ци-
вілізації є хліборобство, яке вимагає якіс-
них ґрунтів. «Якими мають бути ґрунти,
щоб забезпечувати високі врожаї, як збе-
регти їхню родючість для прийдешніх по-
колінь?» — ось питання, на які людській
спільноті потрібно постійно давати від-
повіді. І це не дивно, адже ґрунти вико-
нують надзвичайно важливу біосферну,
соціально-економічну, екологічну та етно-
культурну роль. Якісне природне середови-
ще існування людини чималою мірою зу-
мовлене притаманною ґрунтам здатністю
до самоочищення від різноманітних сто-
ронніх механічних, хімічних і біологічних
домішок. Разом із рослинністю, гірськими
і водними екосистемами ґрунти позитивно
впливають на мікроклімат та гідротерміч-
ний режим ландшафтів.
Повсякденна практика засвідчує, що
чимраз більші площі ґрунтів викорис-
товують для захоронення і складування
різноманітних промислових, комунальних
і сільськогосподарських відходів, серед яких
нерідко присутні надзвичайно небезпечні
для всього живого речовини-ксе но біо ти-
ки: ракетне паливо, пестициди, детергенти,
важ кі метали, радіонукліди тощо. Унаслі-
док забруднення і нераціональної експлуа-
тації, за різними оцінками, процес опусте-
лювання захопив від 30 до 50% поверхні
суші Землі, від чого потерпає кожний тре-
тій мешканець планети [4]. Фонд глобаль-
ного навколишнього середовища та ЮНЕП
у 2000 році розпочав Програму оцінення
деградації засушливих земель. Останнім
часом виконання програми контролює
ФАО. Виявлено, що 580 млн га земель під-
дано деградації внаслідок вирубування лі-
сів із метою заготівлі деревини, розчищен-
ня площ під сільськогосподарські угіддя й
міське будівництво. Лише впродовж 1975–
1990 років для потреб сільського господар-
ства вирубано 220 млн га тропічних лісів,
майже 700 млн га пасовищ порушено випа-
санням худоби, що найбільшою мірою ха-
рактерно для Америки й Азії. Значною при-
чиною деградації орних площ є науково не-
обґрунтоване рільництво. Так, унаслідок
водної ерозії втрачаємо 25000 млн тонн/рік
родючого шару ґрунту. У світі процесами
засолення й заболочування щороку охопле-
но близько 40 млн га земель. До наведених
цифр необхідно додати ще 19,5 млн га не-
рідко родючих сільськогосподарських зе-
мель, які використовують для промисло-
вих потреб, у міському господарстві, а та-
кож для спорудження доріг і добування ко-
рисних копалин.
Треба зазначити, що, оцінюючи сучасний
стан сільськогосподарських угідь, учені до-
6 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
ходять неоднозначних висновків. Деякі з
них вважають, що ступінь деградації земель
перебільшений. Проте статистика свідчить,
що приблизно 15% поверхні суходолу Зем-
лі (а це майже 2 млрд га) уже деградувало
внаслідок нераціональної діяльності люди-
ни. Причини деградації ґрунтів такі: вод-
на ерозія — 56%, вітрова — 28%, хімічна —
12% і фізична — 4%. Великої шкоди ґрун-
там завдає також перевипасання (35%),
вирубування лісів (30%), екстенсивна сіль-
ськогосподарська діяльність (27%), надмір-
на експлуатація рослинного покриву (7%) і
промислова діяльність (1%) [5, 6, 7].
Гострою проблемою для землеробства на
зрошуваних землях є їх засолення. Деякі
солі (Na2CO3, MgCO3, NaCl, Na2SO4 тощо)
значно знижують родючість ґрунтів. Це від-
бувається за певних природних умов, коли
вони засолюються внаслідок підйому на-
сичених солями ґрунтових вод шляхом ви-
паровування, особливо в посушливих гео-
графічних зонах. Проте найбільшу небез-
пеку для землеробства становить вторинне
засолення зрошуваних земель. Високий рі-
вень ґрунтових вод, установлений при цьо-
му, за відсутності нормального природно-
го дренажу зумовлює явища підтоплення,
вторинного заболочення і засолення ґрун-
тів. На жаль, застосування глибокого го-
ризонтального й вертикального насосного
дренажу, промивання ґрунту, гідроізоляція
ложа магістральних і зрошувальних кана-
лів — дуже витратні і не завжди ефективні
засоби боротьби з цими явищами [3, 8, 9].
Хоча деякі автори [10, 11] й підкреслю-
ють, що процеси деградації ґрунту зворотні,
вони, проте, змушені визнати: нераціональ-
ний вплив людини на ґрунти часто при-
зводить до негативних непередбачуваних
наслідків. С. Зонн і А. Травлєєв пишуть:
«Не тільки рослини і тварини можуть пе-
ретворювати ґрунтоутворювальну породу
в ґрунт, але й самі породи при взаємодії з
водою беруть участь у ґрунтоутворенні, що
відповідно посилює ґрунтоутворювальну
роль мікроорганізмів, які, імовірно, стають
агентами прямої взаємодії з рослинами і
передавачами їм необхідних живильних ре-
човин. ...Ґрунт був і залишається біокосним
тілом, і якби ґрунтоутворювальні породи
були тільки інертним субстратом, то ми не
мали б їх такими, якими вони є зараз» [11].
У справі запобігання згаданим негатив-
ним явищам деградації ґрунтів вирішальна
роль належить агрономічній науці, що по-
кликана розробляти і втілювати ресурсо-
ощадні технології виробництва. І такі тех-
нології існують. Так, наукові школи А. Бара-
єва [12], Т. Мальцева, Ф. Моргуна, Ф. Ши-
кули [13] та ін. запропонували систему
землеробства, суть якої полягає у втіленні
комплексу заходів, а саме: протиерозійна
організація території господарства, ґрунто-
захисна агротехніка, посухостійкі сорти та
спеціальна сільськогосподарська техніка.
Найважливішою ланкою цієї системи є
плоскорізна оранка ґрунту із збереженням
стерні, що особливо ефективно для степо-
вих районів, де вона, порівняно з традицій-
ною оранкою, забезпечує надійний захист
ґрунтів від вітрової ерозії, сприяє накопи-
ченню і збереженню вологи та підвищенню
родючості ґрунтів. Основним типом сіво-
зміни для степових і лісостепових районів
рекомендовано зерно-паровий із короткою
ротацією — 4–6 років. Головним полем у
такій сівозміні слугує чистий пар, який при
правильному застосуванні агротехніки до-
зволяє нагромаджувати більше вологи,
очищувати поля від бур’янів, запобігати
виснаженню ґрунту й отримувати до 40 і
більше центнерів зерна з гектара. Адже, як
відомо, систематична оранка знищує захис-
ний мульчувальний шар із рослинних ре-
шток. Крім того, разом із вирощеною сіль-
ськогосподарською продукцією з ґрунту
вилучають органічні речовини і мінеральні
елементи, прискорюючи його деградацію й
дегуміфікацію. З огляду на критичний стан
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 7
ґрунтів у багатьох країнах світу нині набу-
ли поширення технології «нульового» і мі-
німального обробітку сільськогосподар-
ських угідь (no-till-системи). Це, однак, не
означає, що такі системи універсальні й мо-
жуть замінити традиційні технології. Так, у
праці В. Сайка і А. Малієнка детально роз-
глянуто як позитивні, так і негативні сто-
рони обох груп цих технологій [14]. Отже,
вибір способів агротехніки залежить від
конкретних кліматичних умов, типу сіво-
зміни, а також від кваліфікації агрономів.
Високі темпи деградації ґрунтових еко-
систем викликали велику стурбованість
міжнародної спільноти, у зв’язку з чим
було розроблено Конвенцію ООН для бо-
ротьби з опустелюванням (UNCCD), яку
ратифікували майже 200 країн світу. Од-
ним із пріоритетних завдань Конвенції є
надання державами-учасницями необхідної
інформації, розроблення й реалізація регіо-
нальних та субрегіональних програм запо-
бігання опустелюванню суходолу. У Кон-
венції визначено превентивні заходи окре-
мо для Азії, Північного Середземномор’я,
Центральної і Східної Європи, країн Кав-
казу і Середньої Азії. Незважаючи на окре-
мі випадки неадекватного усвідомлення де-
якими країнами гостроти проблеми й труд-
нощі з виділенням коштів на національно-
му рівні, певні позитивні приклади в цьому
напрямі все-таки існують. Насамперед це
стосується Узбекистану і Туркменистану, де
зосереджено відповідно 80 і 90% посушли-
вих земель. В обох згаданих країнах ство-
рено відповідні національні інфраструкту-
ри, розпочато моніторинг земель, а в басей-
нах Аралу і Каспію вже реалізовано декіль-
ка транскордонних проектів екологічної
реабілітації довкілля.
Трактуючи феномен «отруєння ґрунтів»,
Д. Санвальд і П. Торбріетц вважають, що в
людей домінують старі уявлення про ґрун-
ти не як частину природи, а лише як про-
дуктивний фактор [5]. За Й. Левандов-
ським та іншими дослідниками, забрудню-
вальні речовини, що надходять у ґрунти,
лише частково піддаються руйнації і зне-
шкодженню [1]. З часом буферна ємність
ґрунтів вичерпується, гальмуються проце-
си самоочищення, починає вимирати ко-
рисна мікрофлора і мікрофауна, погіршу-
ються біологічні властивості і знижується
родючість. У такому стані ґрунт сам стає
джерелом забруднення ґрунтових вод і вро-
жаю. На практиці це означає, що на віднов-
лення родючості ґрунтів суспільство зму-
шене витрачати чимраз більше зусиль і ко-
штів. Тож може настати час, коли ці зусил-
ля виявляться марними.
Проблема деградації ґрунтів хвилювала
вітчизняних і зарубіжних фахівців задов-
го до 80-х років минулого століття. Упер-
ше наші предки почали перейматися про-
блемою опустелювання земель декілька ти-
сяч років тому. У другій половині ХІХ ст.
у своїй видатній праці «Наші степи колись
і тепер» В. Докучаєв, стурбований станом
земель Південної Росії й України, заклав
сучасні наукові засади генези й еволюції
ґрунтових екосистем та розробив рекомен-
дації щодо збереження чорноземів, які не
втратили актуальності й дотепер, а на по-
чатку ХХ ст. геніальний М. Вавилов напи-
сав серію блискучих нарисів з історії сві-
тового землеробства, де наголошував як
на досягненнях, так і на втратах цивіліза-
ції на цьому шляху. Головна ідея його ста-
тей — якомога ширше використання в се-
лекції культурних сортів видів рослин, на-
самперед із світових центрів їхнього похо-
дження.
Дослідження ґрунтів і прогнозування
їхнього стану на майбутнє давно пе-
ребуває в центрі уваги американських, єв-
ропейських, японських та інших фахівців.
Так, наприклад, А. Йенсен понад три деся-
тиліття тому застерігав громадськість про
можливі негативні наслідки від упрова-
8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
дження в традиційне сільське господарство
сучасних інтенсивних технологій земле-
робства [15]. Він вважав, що впроваджен-
ня їх на старих засадах може призвести з
часом до прискореного виснаження, засо-
лення, підтоплення та водно-вітрової еро-
зії ґрунтів. Щоб зарадити справі, на думку
автора, міжнародне співтовариство держав
має проводити глобальну довготривалу й
раціональну сільськогосподарську політи-
ку, яка б дозволяла отримувати дедалі біль-
ше якісного продовольства за екологіч-
но збалансованого природокористування.
Особливі сподівання А. Йенсен покладав
на міжнародні науково-дослідні проекти,
як-от «Фермерство в суспільстві до 2000
року», низку спеціальних програм ФАО
та інших організацій, у результаті впрова-
дження яких будуть імплементовані ресур-
соощадні правила землеробства і тварин-
ництва. Як бачимо, ще тоді було висунуто
ідею сталого, або стійкого, розвитку, понят-
тя якого в сучасному вигляді сформульо-
вано набагато пізніше (1992 р., Ріо-де-Жа-
нейро). Наведемо основні тези згаданої
праці: 1) сільське господарство, яке базу-
ється на максимально можливій утилізації
сонячної енергії та оптимальному викорис-
танні запасів мінеральних елементів і орга-
нічних речовин ґрунту, з часом призводить
до підриву природних ресурсів і порушен-
ня екологічного балансу; 2) з метою запо-
бігання екологічній кризі і мінімізації ен-
тропії проблему забезпечення потреб люд-
ства в продовольстві і сировині необхідно
розв’язувати шляхом ощадливого викорис-
тання земель, капіталу, інтелектуальних і
трудових ресурсів; 3) оскільки землероб-
ство інтегроване в економіку та інші сфе-
ри людської діяльності й тісно пов’язане з
ґрунтовими, водними екосистемами і ат-
мосферою, воно вимагає міжнародного мо-
ніторингу та комплексного управління на
національному, регіональному і глобально-
му рівнях; 4) найпріоритетнішим завдан-
ням фахівців у галузі екології, енвайрон-
менталістики й ґрунтознавства є вжиття
заходів, спрямованих на запобігання ґрун-
товій катастрофі. На наш погляд, сучасна
наука володіє необхідними знаннями, адек-
ватною методологією і конкретними засо-
бами, щоб виконати це завдання в інтере-
сах людства й без руйнації біосфери.
Для оцінення біологічної активнос-
ті ґрунту часто використовують рівень ди-
хання його біоти (мікрокосму). Установле-
но, що багатші на органічну речовину ґрун-
ти, то вища їхня респіраторна здатність.
Багато дослідників довело, що дихання мі-
крофлори ґрунту можуть гальмувати солі
важких металів та інші токсиканти. На-
слідком пригнічення дихання є порушення
процесів деструкції органічних речовин і
коло обігу біогенних елементів [1, 16]. Про
те, що цей інтегральний спосіб виявлення
шкідливих інгредієнтів у середовищі до-
сить інформативний, свідчать і наші дослі-
дження фотосинтетичної активності й ди-
хання тест-культур водоростей у присут-
ності деяких солей металів і органічних
токсикантів [17, 18].
Генеза й еволюція ґрунтів, як і поширення
флори на них загалом, значною мірою зале-
жать від клімату і пов’язаного з ним форму-
вання географічних зон [19–21]. Спро буймо
хоча б побіжно схарактеризувати ґрунти,
починаючи з крайньої півночі Євразії, Пів-
нічної Америки й узбережжя Північного
Льодовитого океану (найпівнічніша точка
розміщена в Сибіру за 72° п. ш. поблизу
гирла Хатанги і в нижній течії р. Лени).
Згадані території пустельні, тут панує ві-
чна мерзлота, кількість видів рослин не пе-
ревищує 50–100. Південніше розташована
арктична південна зона. Відсутність дерев
— найперша особливість тундрової екосис-
теми, що простягається на безмежних про-
сторах Євразії (разом із лісотундрою ста-
новить 3,25 млн км2). Величезні території
займають тундра і лісотундра в Північній
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 9
Америці. Літо в тундрі дуже коротке і хо-
лодне. Середньомісячна температура в цей
період дуже рідко перевищує 10° С. Осо-
бливістю тундрової зони є мала кількість
атмосферних опадів (до 300 мм/рік). До-
сить тонкий шар снігу (10–50 см) неспро-
можний захистити місцеву рослинність від
вимерзання. Дефіцит снігу, особливо в міс-
цях його видування вітрами, є чинником
формування багаторічних мерзлих ґрунтів
із притаманним їм явищем соліфлюкції
(рухливості). Однак існування влітку по-
лярного дня забезпечує певний рівень пер-
винної продукції органіки внаслідок веге-
тації приблизно 200–300 видів флори. Далі
на південь тундра поступово переходить у
лісотундру. Спочатку спостерігаємо пооди-
нокі карликові понівечені деревця (карли-
кові берези, верби тощо), які далі перехо-
дять у хвойні ліси. Зазвичай ґрунти тут
опідзолені, піщані, бідні на гумус і міне-
ральні біогенні елементи.
Свої особливості має генеза ґрунтів на
Поліссі. Кліматичні умови їхнього форму-
вання теж малосприятливі. Надмірна во-
логість, заболоченість, наявність болотя-
ної рослинності й прибережних макрофі-
тів зумовлюють процеси активного торфо-
утворення в межах водойм і боліт, тоді як
ґрунти суходолу переважно бідні на орга-
ніку, кислі й малопродуктивні. У спеціаль-
ній літературі немає однозначної оцінки
ролі лісу у формуванні ґрунтів Полісся.
Одні з авторів наголошують на визначаль-
ній ролі лісів як чинника регуляції вод-
ного режиму й збагачення ґрунтів гуму-
сом [11, 22], інші [23, 24] визначають, що
ліси, які ростуть на чорноземах, сприяють
їх деградації, що проявляється в порушен-
ні структури, зменшенні потужності гори-
зонту А, зниженні вмісту гумусу й опід-
золеності. З часом ці ґрунти трансформу-
ються у вилуговані чорноземи і, якщо ліс
існує на них достатньо довго, переходять у
лісові сіроземи.
Згідно з дослідженнями В. Докучаєва,
для формування чорноземів і каштанових
ґрунтів південних регіонів Росії й України
потрібен напіваридний клімат, поширення
в рослинному покриві видів злаків із гус-
тою кореневою системою та наявність по-
тужного нижнього шару породи з високим
вмістом вапняку. Згадані чинники зумови-
ли формування в чорноземах степу двох
основних горизонтів: потужного інтенсив-
ного чорного верхнього шару (горизонт А),
який містить від 4 до 10% гумусу, і нижньо-
го шару (горизонт В) з притаманним йому
падінням концентрації гумусу залежно від
глибини. Чорноземи мають стабільну гру-
дочкову структуру, високий вміст пожив-
них речовин, багате і різноманітне мікрона-
селення, що значною мірою забезпечує ви-
соку біологічну активність і родючість цих
ґрунтів. В областях, розташованих півден-
ніше, починають домінувати каштанові
ґрунти, верхній горизонт яких також міс-
тить чимало гумусу (3–6%), а карбонатний
горизонт починається на глибині 50–70 см.
На самому узбережжі українських мо-
рів вони змінюються світло-каштанови ми
ґрун тами, характерними для напівпустель,
та переходять у пустельні сіроземи, що не
містять гумусу взагалі. Така деталіза ція
особливо важлива на узбережжі, де високо
залягають ґрунтові води, створюючи умо-
ви для формування солончаків, а в місцях
штучного зрошення — осолонцьованих
ґрун тів.
Деякі автори вважають, що чорноземи,
як і переважна більшість ґрунтів бореаль-
них областей, сформувалися впродовж го-
лоцену (останні 10–12 тис. років) [25].
Проте чимало питань голоценової еволюції
чорноземів ще не розв’язано. Так, досте-
менно невідомо, чи ці ґрунти мають моно-
генетичне чи полігенетичне походження,
чи розвиваються вони завдяки проникнен-
ню гумусу в глибину породи, чи ростуть
угору завдяки еоловому привнесенню? Чи,
10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
можливо, вони еволюціонували від кашта-
ноподібного ґрунту тундростепу або добре
обводнених лучно-болотяних ландшафтів?
У зв’язку з цим, вивчаючи еволюцію ґрун-
тів, застосовують комплекс геохронологіч-
них (радіовуглецевий, спорово-пилковий,
ґрунтово-археологічний) і власне ґрунто-
вих (мікро- і мезоморфологічний, катен-
ний та ін.) методи. За їхньою допомогою
на магаються з'ясувати особливості еволю-
ції ґрун тів лісової та степової зон, прилег-
лих до лісостепу. Виявлено, що вони мають
як спільні риси, так і відмінності. Так, зга-
даний колектив дослідників на прикладі
Центральночорноземного заповідника (Кур-
ська обл. Росії) показав, що, на відміну від
степових, лісові розрізи характеризуються
більшою потужністю гумусових горизон-
тів, вилуженою від карбонатів товщею і зо-
ною сегрегації заліза, глибшою структуро-
ваністю всього профілю, специфічним «на-
бором» карбонатних новоутворень тощо.
Щодо низки інших елементарних процесів,
які формують профіль чорнозему в його лі-
сових і степових варіантах, то вони прин-
ципово не відрізняються. Відносна стабіль-
ність степових чорноземів під лісовою рос-
линністю визначена схожістю умов пер-
винного (степового) і вторинного (лісового)
ґрунтоутворення. Це зумовлено такими при-
чинами: 1) схожістю лісових і лучних ґрун-
тів за біологічним колообігом елементів і
валовою продуктивністю; 2) незначними
відмінностями хімізму біогеохімічних ци-
клів (азотно-кальцієвий тип у лісових ґрун-
тах і азотно-кремнієво-кальцієвий у лучно-
му степу); 3) стійкістю до зовнішніх впли-
вів; 4) екологічною пластичністю популя-
цій дуба, яка дозволяє їм адаптуватися й
витісняти трав’янисті угруповання при не-
значному власному впливі на ґрунт; 5) по-
рівняно коротким часом дії дубових гаїв на
досліджувані ґрунти.
Серед факторів еволюції чорноземів зга-
дані автори виділяють біокліматичний, ос-
кільки інші (рельєф, материнські породи)
впродовж голоцену були відносно постій-
ними або проявлялися пізніше внаслідок
діяльності людини. Вплив клімату прояв-
лявся через зміни властивостей ґрунту, рос-
линного і тваринного світу та рівня ґрунто-
вих вод. У працях В. Докучаєва «Русский
чернозем» (1883) і «Наши степи прежде и
теперь» (1892) обґрунтовано теорію рос-
линно-наземного походження чорноземів із
урахуванням домінанти клімату й рослин-
ності. Учений виходив із того, що впродовж
усього періоду утворення чорнозему клімат
Європейської частини Російської імперії
був таким самим, як і тепер. Проте деякі па-
леоботаніки [26, 27] вважають, що перший
етап формування рослинності в голоцені на
цій території завершився «холодним лісо-
степом», де ділянки лісу чергувалися з ді-
лянками трав'янистої рослинності (альпій-
ської, субальпійської, гір сько-степової, луч-
но-солончакової, лучної й степової). Клімат
продовжував залишатися досить суворим
аж до середини голоцену (8–7 тис. років
тому) і був сприятливим для формування
степу на Руській рівнині з її чорноземними
ґрунтами. К. Марков та ін. [28] і М. Хотин-
ський [29] доводять, що кінець атлантично-
суббореального періоду голоцену приблиз-
но 5 тис. років тому характеризувався те-
плим і вологим кліматом з оптимальною
температурою. За таких умов продукувала-
ся достатня кількість фіто- і зообіомаси, не-
обхідної для утворення ґрунтів чорнозем-
ного типу. Проте ця тенденція порушилася
в суббореальий період, коли настало похо-
лодання. Тоді збільшився ступінь заліснен-
ня лісостепу, ліси поширилися на південь
та зросла частка широколистяних лісів. Ма-
буть, ці зміни були притаманні й для субат-
лантичного періоду, але на них вже наклала
відбиток антропогенна діяльність.
М. П’явченко провів палеогеографічну
реконструкцію рослинного покриву Русь-
кої рівнини, яка (реконструкція) показала,
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 11
що чорноземні ґрунти почали формуватися
в бореалі [30]. Проте, незважаючи на пев-
ну схожість торф’яникових і ґрунтових спо-
ровопилкових діаграм, між ними існують й
суттєві відмінності. Так, за допомогою ра-
діо вуглецевого методу встановлено, що вік
легкоокислюваної частки гумінових кислот
у горизонті Al1 чорнозему коротший від
віку гумінових кислот нижнього горизонту
АІ2 і АВ, що зумовлено активною біохіміч-
ною діяльністю мікроорганізмів у цьому го-
ризонті [25]. Гумінові кислоти нижнього го-
ризонту (Al2 і AB) біологічно інертні, їхній
вік коливається від 3170 до 3670 років. Во-
логий і теплий клімат сприяв утворенню
дернових ґрунтів на суглинках. Очевидно,
чорноземи лісостепу й північної зони степу
пройшли лучну стадію генези з утворенням
потужного гумусового горизонту, у складі
якого переважали бурі гумінові кислоти. Із
зміною клімату на сухіший і холодніший
ор ганічна речовина еволюціонувала за чор-
ноземним типом. У верхній частині про-
філю швидкість оновлення гумусу була
вищою завдяки більшим обсягам надхо-
дження рослинних решток і вищій мікро-
біологічній активності. Гумінові кислоти,
утво рюючись у верхній частині профілю,
насичували його, переміщувалися в нижню
його частину, де й депонувалися надовго.
Отже, процес утворення чорноземів має мо-
ногенетичні і полігенетичні риси.
Для областей земної кулі, де дощі випа-
дають у зимовий період, властиві жовтозе-
ми й червоноземи. Це бідні на органіку си-
лікатні ґрунти, забарвлення яких зумовле-
не високим вмістом гідратів окису заліза
(до 10%). За шаром підстилки тут здебіль-
шого залягає чорний гумусовий горизонт,
а під ним — червоний глинистий. Червоно-
з еми утворилися в третинному періоді й
міжльодовиків’ї. Як на характер ґрунтів,
так і на поширеність рослинності в північ-
ній півкулі Землі сильний вплив справило
останнє зледеніння. Оцінити його масшта-
би можна, порівнявши зледеніння з тери-
торіями, на які руйнівна дія льодовика не
поширилася. Наприклад, флора Се ред зем-
номор’я майже в 5 разів багатша від флори
Центральної Європи і включає незрівнян-
но більше ендемічних видів. Проте що далі
на південь, то бідніший рослинний покрив,
а степи переходять у широку смугу пус-
тель, яка розкинулася через всю Централь-
ну Азію із заходу на схід. Для цієї голої й
безводної території характерні піщані, ле-
совидні і суглинисті ґрунти з великою до-
мішкою щебеню та каміння. Деяку рослин-
ність (окремі види злаків, спотворені кар-
ликові деревця, кущі й напівкущі) можна
зустріти лише вздовж пересохлих річищ і
рівчаків, на схилах пагорбів і по краях со-
лончаків та барханів. Загалом же зона пус-
тель і напівпустель краще представлена в
Північній півкулі, де вона простягає ться
між 15 і 50 градусами північної широти у
вигляді неоднорідної за шириною смуги й
займає чверть усієї поверхні суходолу. До
найбільших пустель і напівпустель цієї пів-
кулі належать: Північноафрикансько-ара-
війська пустеля (з них лише одна Сахара
займає таку територію, як Європа), пустелі
Ірансько-пакистанського регіону та пустелі
й напівпустелі Південно-західної, Північ-
ної і Центральної Америки (пустеля Соно-
ра). У Південній півкулі планети розташо-
вана простора Чилійсько-перуанська при-
бережна пустеля, прибережна пустеля На-
мібії, пустеля Калахарі й напівпустеля
Кар ру на південному заході Америки, а та-
кож пустелі і напівпустелі Центральної та
Південної Австралії. До цього переліку слід
додати холодні посушливі (взимку) пусте-
лі середніх широт Азії — середньоазійські
пустелі й напівпустелі Ірано-туранської
області (Північний Іран, Арало-каспійська
низовина з пустелями Кизил-Кум і Кара-
Кум), Казахстансько-джунгарська область
з Голодним степом (Казахстан від Ниж-
ньої Волги й далі на схід через територію
12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
Приуралля до озера Балхаш), Центрально-
азійська пустельна область Монголії й Пів-
нічного Китаю, а також високогірні пустелі
Тибету. Такою ж холодною в зимовий пері-
од є і напівпустеля, розташована в районі
нагір’я Великого басейну між скалистими
горами і хребтом Сьєрра-Невада [19].
Відзначаючи спільні риси опустелюван-
ня земель у різних районах планети, необ-
хідно згадати про деякі регіональні особли-
вості екологічної кризи ґрунтових екосис-
тем. Так, для Західної Європи характерне
масштабне забруднення ґрунтів енергетич-
ними, промисловими і комунальними ви-
кидами. Ідеться, зокрема, про захоронен-
ня твердих побутових відходів та осадів
стічних вод у підземних пустотах. У краї-
нах Середземномор’я найбільшої шкоди
земельним угіддям завдає водно-вітрова
ерозія, засолення ґрунтів та пожежі, яким
сприяє аридний або напіввологий тропіч-
ний клімат. Деякі проблеми, притаман-
ні ґрунтовим екосистемам Центральної та
Східної Європи, аналогічні таким для За-
хідної Європи, проте переважна їхня кіль-
кість успадкована від колишнього СРСР і
країн соціалістичного табору, де тривалий
час панувала волюнтаристська економіч-
на політика й було знехтувано екологічни-
ми пріоритетами. Нераціональне управлін-
ня сільським господарством, вирубування
лісів, широкомасштабне гідротехнічне бу-
дівництво, нераціональне осушення боліт,
іригація і хімізація не могли не призвести
до прискорення темпів ерозії, втрати гуму-
су, забруднення ґрунту пестицидами і міне-
ральними добривами.
Щодо Східної Європи, Кавказу і Цент-
ральної Азії, то за останні півстоліття вна-
слідок інтенсифікації сільськогосподар-
ського виробництва, парникового ефекту
і кліматичних змін відбулися процеси за-
бруднення, виснаження й опустелюван-
ня ґрунтів на досить значних територіях.
Так, у Казахстані небезпека опустелюван-
ня ґрунтів загрожує переважній більшо-
сті території [31]. Тут традиційно залиша-
ють виснажені ґрунти до «ліпших часів»,
але внаслідок суворого клімату природний
процес їх відновлення відбувається надто
повільно. За матеріалами доповіді «Дегра-
дація ґрунту» (Європейська комісія), схо-
жу ситуацію з ґрунтами спостерігаємо в
Азербайджані, де, за станом на 2000 р., на-
раховано 8,6 млн га еродованих земель, зо-
крема майже 30 тис. га їх вийшло з ужитку
через надмірне забруднення нафтопродук-
тами. Започатковане ще в радянські часи
знищення земель у Киргизстані й Таджи-
кистані триває й досі. У Туркменистані, на-
приклад, процес деградації ґрунтів зумов-
лений переважно скотарством. За даними
Конвенції ООН, у цій країні з 39,5 млн га
пасовищ уже порушено 70%, ще 40% потер-
пає через нестачу води, а 5% перетворили-
ся на піщані бархани.
Як уже згадувано, із середини ХХ ст. по-
чалося безпрецедентне руйнівне пере-
творення природи в Україні — основній
житниці СРСР. Волюнтаристське керівни-
цтво країною, нехтування справжньою нау-
кою відкрили шлях до широкомасштабного
гідротехнічного будівництва, зарегулюван-
ня й перекидання стоку річок, штучного
зрошення південних полів та суцільного їх
розорювання. Наслідки цього господарю-
вання добре відомі: водно-вітровою ерозі-
єю вражено майже 60% земель, вміст гуму-
су в колись багатих чорноземах зменшився
вдвічі. Було засолено й підтоплено третину
ґрунтів [18]. Шкідливій дії водно-вітрової
ерозії нині піддано близько 17% від загаль-
ної території Європи, щорічні економіч-
ні збитки в сільськогосподарських райо-
нах Єв ропи оцінюють в обсязі 50 євро/га
(рис. 1, 2). Але й ця цифра повністю не охо-
плює втрати народного господарства. Слід
іще врахувати низку непрямих негативних
наслідків водно-вітрової ерозії для кому-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 13
нальної інфраструктури, руйнування спо-
руд, мереж газо-, нафто- й аміакопроводів,
систем зв’язку, доріг, каналів тощо, а це ще
32 євро/га. На рис. 2 відсутня колонка, яка
б показувала кількість утраченого ґрунту в
Україні. Приблизно така втрата дорівнює
20 млн тонн/га на рік. На жаль, цей процес
не тільки не вдається призупинити, але й
загальмувати. Невтішна більшість прогно-
зів на майбутнє. Ряд авторів вважає, що,
крім техногенних чинників у майбутньому,
процеси ерозії ґрунтів посиляться внаслі-
док глобальних змін клімату [20, 21]. Ста-
тистика останніх років однозначно засвід-
чує почастішання руйнівних злив і повеней
на різних континентах світу. Викликає та-
кож тривогу той факт, що імплементація
низки заходів, спрямованих на реабіліта-
цію ґрунтових екосистем (екологізація аг-
ротехнологій, широке застосування органіч-
них добрив і сидератів, генно-ін же нер них і
М-технологій, терасування, контурний об-
робіток ґрунту, застосування без печних
пестицидів, розширення полезахисних лі-
сонасаджень) поки ще не дала бажаних ре-
зультатів. Проте це зовсім не означає, що
перелічені заходи неперспективні. Слід на-
уково обґрунтувати доцільність цих захо-
дів, оцінити собівартість і можливу віддачу
при комплексному втіленні на практиці.
Розглянемо коротко питання, яким має
бути культурний ґрунт. На думку деяких
фахівців, це насамперед структурований,
зернистий ґрунт [32]. Його геологічною
основою слугують окремі різнокаліберні
частинки мінеральних порід, на яких ево-
люційно утворився власне ґрунт із харак-
терним органіко-мінеральним комплексом.
Згадані компоненти з поровим простором
між ними сполучені міцними, але пластич-
ними зв’язками, які не рвуться навіть за
умови проникнення води. На частинках
ґрунту формується негативний заряд пев-
ної напруги, що зумовлює рух із ґрунтово-
го розчину позитивно заряджених іонів та
утворення навколо них поверхневого шару,
завдяки якому вода прямує в зону насичен-
ня доти, доки концентрація не зрівняється.
При цьому виникають електричні струми
різної сили й напруги, роль яких у ґрунто-
вих процесах малодосліджена. О. Поздня-
ков та інші дослідники вважають, що ці
Рис. 1. Землі деяких держав, уражені ерозією (дані
національних природоохоронних відомств)
Рис. 2. Втрати ґрунту від ерозії сільськогосподар-
ських угідь у деяких країнах світу (дані національ-
них природоохоронних відомств)
14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
електрохімічні явища не що інше як спон-
танно сформовані стаціонарні електричні
поля, які впливають на швидкість міграції
речовин, ґрунтоутворення та інші геохіміч-
ні процеси [33]. Із збільшенням кількості
води цей концентраційний насос розсуває
зернини ґрунту дедалі більше. Сила, яка
виникає при цьому — розклинний тиск, —
сягає десятків атмосфер. Проте ґрунтові
агрегати набухають, але не розриваються.
Для того щоб утворилися зерна ґрунту
оптимальної величини (3–5 мм), необхідна
присутність органічних колоїдів, завдяки
яким уповільнюється процес надходження
води в поровий простір і можна запобігти
виникненню високих розклинних тисків, а
отже, розриву агрегатів. Функціонування
такого механізму зумовлене тим, що одні з
органічних речовин гідрофільні, а другі —
гідрофобні. У зв’язку з тим, що молекули
своєю гідрофільною частиною утримують-
ся на поверхні мінерального носія, а гідро-
фобною — зорієнтовані всередину порово-
го простору, вода сюди поступає поволі.
Отже, що більше гідрофобних речовин, то
стійкіші агрегати ґрунту.
У світі й Україні, зокрема, існує гостра
проблема підтоплення і засолення зрошу-
ваних ґрунтів. Так, використання для по-
ливу води підвищеної мінералізації супро-
воджується витісненням із згаданого вище
електростатичного шару катіонів кальцію,
заліза й алюмінію одновалентними катіо-
нами. З цього й починається розвиток лан-
цюгових процесів руйнування зернистої
структури ґрунтів і зниження їхньої родю-
чості.
Як відомо, існують два кардинальні спо-
соби збільшення виробництва сільськогос-
подарської продукції: екстенсивний (роз-
ширення посівних площ) й інтенсивний, що
базується на підвищенні родючості землі
(меліорація, зокрема застосування добрив і
сидератів). Перший спосіб, мабуть, мало-
перспективний, адже переважна більшість
неосвоєних ґрунтів розташована в неспри-
ятливх для рільництва зонах. Це або сухі,
або перезволожені землі, де клімат надто
жаркий чи надто холодний. У зв’язку з цим
світова сільськогосподарська практика зо-
рієнтована на якомога ширше застосування
мінеральних добрив. За даними ФАО, вне-
сення в ґрунти 1 кг добрив (N + P2 O5 + K2O)
приводить до підвищення врожаю пшениці
в середньому на 7,3 кг, рису — 8,6, кукуру-
дзи — 8,8, бавовнику — 2,7 кг. Оцінення
впливу різних факторів на врожайність
сільськогосподарських культур дало такі
результати: добрива — 41 %, гербіциди —
15–20 %, багатий ґрунт — 15 %, гібридне
насіння — 8 %, зрошення — 5 %, інші фак-
тори — 11–16 %. Проте реалізація згаданих
шляхів інтенсифікації сільськогосподар-
ського виробництва пов’язана із сильною
техногенною дією на ґрунти. Серед спосо-
бів інтенсифікації землеробства найбіль-
ший вплив на колообіг речовин мають, оче-
видно, добрива й засоби захисту рослин. За
тривалого використання існує небезпека
нагромадження їх у ґрунтах і врожаї. В. Мі-
нє єв уважає, що боротьбу за екологічну без-
пеку треба розглядати як одне з найвідпо-
відальніших завдань, які стоять перед фа-
хівцями різних галузей народного господар-
ства [34]. На переконання автора, сві доме й
дбайливе ставлення до природи необхідно
формувати ще з дитинства.
З метою отримання стабільних урожаїв
необхідно визначати не тільки баланс азо-
ту, фосфору і калію, але й інших елементів,
наприклад, кальцію, магнію, сірки та низки
мікроелементів, які суттєво впливають на
врожай і його якість. Б. Носко та інші до-
слідники встановили, що за умови збіль-
шення рухомого фосфору на 1 мг фосфор-
ного ангідриду (в розрахунку на 100 г чор-
ноземного ґрунту) можна досягти стійко-
го приросту врожаю зернових на 0,1–0,15
т/га, цукрового буряку — на 1,4–1,8 т/га,
зеленої маси кукурудзи — на 1,4–2,0 т/га
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 15
[35]. Щодо калію, то цей біогенний елемент
також надає рослинам стійкості до екстре-
мальних умов (посуха, підвищена або зни-
жена температура), вилягання, заражен-
ня фітопатогенними грибами і бактеріями;
сприяє поліпшенню якості сільськогоспо-
дарської продукції.
Як уже було зазначено, крім постачання
рослинам біогенів, гумус виконує низку
інших унікальних функцій, зокрема мелі-
оративних (структурування, поліпшення
фізико-хімічних і біологічних властивос-
тей ґрунту). Він підвищує опірність ґрун-
ту погодно-кліматичним умовам, знижує
можливий негативний вплив на росли-
ни авто- й алохтонних компонентів. Гумус
містить у собі майже весь зв’язаний вуг-
лець ґрунту, 80–90% азоту й сірки, близь-
ко 50% органофосфатів. Багаті на гумус
чорноземи біологічно активні, у них від-
буваються інтенсивні мікробіологічні про-
цеси. Такий ґрунт володіє вищим рівнем
дихання мікрокосму й має вищу фермен-
тативну здатність, відрізняється кращим
повітряно-тепловим режимом, більшою
стій кістю до ерозійних процесів, краще
захищає рослини від посухи і вимерзан-
ня. Крім того, не слід забувати, що гуміно-
ві кислоти є добрими комплексонами, що
зв’язують різноманітні токсичні речовини,
чим запобігають їхньому потраплянню в
ґрунтові води і рослини.
Попри успіхи генних технологій, най-
кардинальнішим шляхом розв’язання про-
довольчої проблеми залишається вдоско-
налення традиційних агротехнологій та
збільшення виробництва мінеральних до-
брив, передусім азотних. На підтверджен-
ня сказаного наведемо такі факти. У земній
атмосфері зосереджено фактично безмеж-
ні запаси молекулярного азоту — 4 × 1015
тонн. Крім того, у морях і океанах у вигляді
розчинних і дисперсних мінеральних і ор-
ганічних азотовмісних речовин міститься
2 × 1013 тонн азоту, у фітомасі — 1,1 × 109
тонн, у тваринній біомасі — 6,1 × 107 тонн
[36].
Надзвичайно важливе сільськогоспо-
дарське значення має збагачення ґрун-
тів азотом шляхом збільшення обсягу фік-
сації молекулярного азоту вільноживу-
чими і симбіотичними мікроорганізмами
Rhizobiaceae. Так, завдяки життєдіяльнос-
ті вільних азотфіксаторів за 1 рік на по-
верхню площею 1 га надходить 2,5–10 кг
зв’язаного азоту, симбіотичних мікроорга-
нізмів — 50–200 кг/га. Не слід нехтувати і
таким джерелом надходження атмосферно-
го азоту в ґрунти, як природний абіогенний
процес окислення атмосферного азоту вна-
слідок грозових електричних розрядів. На
цьому хімічному принципі базуються тех-
нології промислового виробництва азотних
мінеральних добрив. За оцінками спеціа-
лістів, що вивчають азотні цикли в приро-
ді, не менше як 40% населення світу зараз
живе лише завдяки відкриттю синтезу амі-
аку з азоту повітря. Внести таку кількість
азоту в ґрунти у вигляді органічних добрив
практично неможливо. І хоча обсяги про-
мислового зв’язування азоту і виробництва
туків у світі нині становлять астрономічні
величини, проте особливі сподівання фа-
хівці покладають на біотичну фіксацію азо-
ту з огляду на економічність, гігієнічність
й екологічну чистоту цього процесу. З ме-
тою забезпечення нагальних потреб світо-
вого сільського господарства міжнародна
наукова спільнота отримала дуже важливі
результати щодо біологічних засад життє-
діяльності вільноживучих і симбіотичних
азотфіксаторів, генетичних особливостей
і молекулярних механізмів реалізації цьо-
го фундаментального процесу. Однак муси-
мо застерегти читача від надмірного опти-
мізму: розв’язавши проблему забезпечення
сільського господарства азотними добрива-
ми, людство ініціюватиме виникнення но-
вих проблем. Зокрема, постане питання
щодо впливу на біосферу невпинного попо-
16 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
внення цим біогеном тієї частини азоту, що
перебуває в колообігу. Чи обмежиться цей
вплив розвитком явища евтрофікації вод?
Суть життя, як відомо, полягає в нескін-
ченному потоці й перетворенні енергії
в живій клітині, організмі, популяції, еко-
системі й біосфері, що відбувається відпо-
відно до принципів термодинаміки. Завдя-
ки специфіці біологічного руху матерії в
процесі еволюції вироблено механізми пря-
мого перетворення одних форм вільної енер-
гії на інші майже без проміжних втрат.
Отже, характеризуючи ґрунти, важливо оці-
нювати запаси мертвої і живої органіки та
акумульованої в ній енергії. У роботі В. Баг-
нюка, Я. Дідуха, Г. Цивінського відзначено,
що з початку землеробської діяльності люд-
ства вміст гумусу в ґрунтах зменшився в
середньому з 2200 до 1700 гігатонн (Гт)
вуг лецю [9]. Разом із тим багаті на гумус
ґрунти відіграють роль депо не лише вугле-
цевого стоку, але й інших біогенних речо-
вин (азот, фосфор, калій тощо), які нагрома-
джуються в них разом із вуглецем. Так, спів-
відношення C: N: P у «серед ній» біомасі, за
різними даними, становить 100:16:1, тоді як
в органічному детриті ґрунтів і водойм (гу-
мус) відношення азоту до фосфору зазвичай
значно ширше — 25–30:1 [37, 38].
Гумус утворюється за участі угруповань
бактерій, мікроскопічних грибів, найпро-
стіших істот і червів шляхом перероблен-
ня ними суміші залишків деревини, кори,
стебел, листя, коренів і мертвих тварин. У
результаті складних багатостадійних біохі-
мічних реакцій ця суміш поволі трансфор-
мується в губчасту (коричневого кольору)
речовину, що має низку унікальних влас-
тивостей. Гумус поліпшує структуру ґрун-
ту, втримує вологу й містить запаси цінних
поживних речовин, необхідних для життє-
діяльності ґрунтової мікрофлори і рослин.
Як відомо, до складу гумусу входять біохі-
мічно стійкі органічні сполуки: лігнін, ліпі-
ди й воски, полівуглеводи й білкові речови-
ни. Якщо відношення C: N у свіжій рослин-
ній біомасі становить приблизно 40: 1, то
в гумусі — 10: 1. Іншими словами, природ-
ний процес гуміфікації приводить до утво-
рення й консервації золотого запасу біо-
генних макро- і мікроелементів, динаміч-
но зв’язаних із полімерними компонентами
гумусу хімічними зв’язками різної міцнос-
ті. Крім вуглецю і азоту, для життєдіяль-
ності рослин необхідні такі хімічні елемен-
ти, як: K, Fe, Mn, Mg, Cu, Zn, B, Si, Mo, Cl,
V, Co [24, 34].
Залежно від умов швидкість поповнення
ґрунтів гумусом є різною. Одні типи ґрун-
ту сприяють накопиченню гумусу, інші —
навпаки. Так, наприклад, чорноземи най-
краще формуються в місцевостях із трива-
лою холодною зимою і посушливим літом.
Проте кількість утвореного гумусу зале-
жить не тільки від кліматичних і едафічних
умов, суттєву роль тут відіграють рослинні
залишки. Так, солома злакових і залишки
степових рослин дають відносно нестійкий
гумус, тоді як гумус, утворений із листя і
хвої лісових порід, відзначається жорсткіс-
тю і важко піддається біохімічній деструк-
ції. У ґрунтах, бідних на катіони (підзоли,
хвойні ліси), відбувається накопичення
фульвокислот (кислий гумус), і, навпаки,
за наявності достатньої кількості лужних
мінералів утворюються гумінові кислоти,
які разом із колоїдами глини становлять
поглинальний комплекс ґрунту. У ґрунтах
тропічних областей утворюється дуже мало
гумусу, тому що тут мікроорганізми швид-
ко руйнують органічні речовини.
До найдієвіших заходів поповнення
ґрунтів гумусовими сполуками належать
такі: правильні сівозміни, внесення орга-
нічних добрив і рослинних решток, засто-
сування сидератів тощо. Отже, для аг ро-
номів–теоретиків і практиків немає більш
актуальних завдань, ніж розроблення і ре-
алізація заходів, спрямованих на поліп-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 17
шення структури гумусу, зростання його
біологічної активності і збільшення вмісту
в ґрунтах.
Оцінюючи забезпеченість рослин біоген-
ними елементами й такі абіотичні чинники,
як волога, температура, освітленість тощо,
необхідно згадати про «закон мінімуму»
Ю. Лібіха. Цей учений ще в 1840 р. висло-
вив ідею про те, що виживання будь-якого
організму зумовлене найслабшою ланкою в
ланцюгу його екологічних потреб. Інакше
кажучи, урожай культур часто лімітований
не тими елементами живлення, які потріб-
ні організму у великій кількості, а спожи-
тими в невеликих дозах (наприклад, мікро-
елементи цинк, кобальт тощо). Ураховуючи
важливість мікроелементів для життєдіяль-
ності рослин, створено галузь агрономіч-
ної науки, що досліджує фундаментальні і
прикладні питання засвоєння, метаболізму
й впливу на величину і якість урожаю різ-
номанітних хімічних елементів [39].
Погляди фахівців-ґрунтознавців і агро-
номів на проблему збереження родючості
ґрунтів розділилися. Одні з них [1, 4, 37,
40] наголошують на негативних сценаріях
еволюції ґрунтів (рано або пізно настає
ви снаження, деградація, опустелювання),
ін ші [10, 15, 41] вважають, що за умови
раціонального землекористування якість
окуль турених ґрунтів та їхню родючість
можна підтримувати як завгодно довго.
Ґрунто знавці, яких ми назвемо умовно
«оптимістами», переконані, що земля як за-
сіб виробництва в процесі раціональної
експлуатації «не зношується», а її власти-
вості, навпаки, поліпшуються. На їхню
думку, це зумовлено передусім повернен-
ням у ґрунт винесених з урожаєм і фітома-
сою біогенних елементів. Як аргумент на
підтвердження такого погляду оптимісти
наводять приклади з різних регіонів пла-
нети, де люди ведуть осілий спосіб життя,
обробляють землю з давніх-давен і завдяки
успішним зеленим революціям суттєво під-
вищують її продуктивність. Разом із тим іс-
торія знає чимало випадків, коли держави і
народи, володіючи родючими землями, роз-
виненим землеробством і скотарством, до-
сягали піку своєї могутності, але з часом
занепадали внаслідок виснаження ґрунтів.
Яскравим прикладом може слугувати Шу-
мерська цивілізація (6–2 тис. р. до н. е.), що
займала Месопотамську низовину на Ара-
війському півострові разом із територією
нинішнього Бахрейну. На початку цієї ци-
вілізації стримувальним чинником розви-
тку рільництва був дефіцит прісної води,
але шумери знайшли великі запаси її під
землею і за допомогою системи каналів і
зрошення перетворили посушливий степ
на небачений оазис — зелені поля, луки,
сади і виноградники. Тож недарма ці краї
називали земним раєм, «Країною живих».
Проте швидке зростання населення, утри-
мання державних інституцій і армії вима-
гало щоразу більше продовольства, що до-
сягалося шляхом екстенсивного землероб-
ства. Тому з часом ґрунти засолювалися,
підтоплювалися і деградували, катастро-
фічно втрачаючи родючість. Дефіцит про-
довольства викликав голод, підвищення за-
хворюваності населення й поширення епі-
демій. З «Країни живих» Межиріччя пе-
ретворилося в «Краї ну мертвих». Колись
мо гутня цивілізація, спадкоємцями якої
стали вавилоняни, ассирійці і перси, була
знищена полчищами Олександра Македон-
ського, який установив новий світовий по-
рядок із його новими політичними, еконо-
мічними і земельними відносинами.
Свого часу Т. Мальтус і його однодумці
сформулювали «закон втрати родючості зем-
лі», згідно з яким, незважаючи на внесення
органічних і мінеральних добрив та меліо-
рацію, родючість ґрунтів із часом знижу-
ється, а заходи щодо відновлення врожай-
ності сільськогосподарських культур на
цих землях стають економічно невигідни-
ми. На противагу мальтузіанству радянські
18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
ідеологи, починаючи зі статті В. Леніна
«Аграрне питання і критики Маркса», під-
дали Мальтуса нищівній критиці. У його
шельмуванні змушені були брати участь
навіть такі поважні вчені, як Р. Вільямс, Д.
Прянишников, В. Ковда, Б. Кедров та ін.
Зазвичай критики теорії втраченої родю-
чості земель пояснюють випадки деграда-
ції ґрунтів невмінням агрономів проводи-
ти ефективні меліоративні роботи, зокрема
організаційні, господарські й технічні захо-
ди, спрямовані на відновлення й докорін-
не поліпшення стану ґрунтів. Вони переко-
нані, що за умови науково обґрунтованого
механічного оброблення ґрунту, своєчасно-
го внесення необхідної кількості органіч-
них і мінеральних добрив та забезпечення
оптимального повітряно-водного режиму
можливі нейтралізація шкідливих хіміч-
них і біологічних домішок і підтримання
родючості ґрунту впродовж віків. Як аргу-
мент на користь цього погляду в літературі
наведено такі дані: у чорноземах міститься
стільки азоту і фосфору, скільки необхідно
для отримання середнього врожаю пшени-
ці впродовж 250 років, а калію — впродовж
3000 років.
Зрозуміло, у полеміці зі своїми опонен-
тами оптимісти недооцінюють такі прин-
ципові речі: по-перше, окультурені ґрунти,
які експлуатують протягом тривалого часу,
є дуже трансформованими екосистемами,
що різко відрізняються за своїми фізико-
хімічними і біологічними характеристика-
ми від своїх природних аналогів; по-друге,
в агроекосистемах відбуваються якісно й
кількісно інші біогеохімічні процеси коло-
обігу хімічних елементів і перетворення
енергії. У міру того як здійснюється екс-
плуатація ґрунтів, у них порушується спів-
відношення біогенних макро- і мікроеле-
ментів, можуть накопичуватися шкідливі
хімічні елементи, з’являтися бактерії, мі-
кроскопічні гриби й мікрофауна — збудни-
ки хвороб рослин, тварин і людини. Уна-
слідок згаданих змін і нагромаджен ня
шкідливих метаболітів рослин та мікроор-
ганізмів у ґрунтах розвивається явище
ґрунтовтоми, якому легше запобігти, ніж
боротися з ним. В інтенсивно оброблюва-
них ґрунтах, а нерідко і в рослинах, виро-
щуваних на них, виявляють небезпечні для
здоров’я людини інгредієнти: нітрати, ні-
трити, нітрозосполуки, важкі метали, раді-
онукліди, антибіотики, діоксини, вуглевод-
ні, пестициди та продукти їхнього розпаду
і трансформації. Крім того, при порушенні
санітарно-гігієнічних вимог разом із сіль-
ськогосподарською продукцією, отриманою
на відкритих і закритих ґрунтах, в організм
людини потрапляють патогенні мікроорга-
нізми (бактерії, віруси, гриби, яйця й ли-
чинки гельмінтів) та хімічні токсиканти,
що можуть викликати різноманітні хворо-
би й патологічні стани [42, 43].
Щодо стійкості до забруднення ґрунти
поділяють на такі категорії: 1) сильностій-
кі; 2) стійкі; 3) середньої стійкості; 4) мало-
стійкі 5) дуже малостійкі [3]. Це означає,
що за приблизно рівного техногенного на-
вантаження різні ґрунти зазнають різних
змін, і для їх відновлення потрібні більші
чи менші зусилля та кошти. Це ще один до-
каз проти надмірного оптимізму стосовно
«вічної» експлуатації ґрунтів. Вагомим ар-
гументом на користь «закону втраченої ро-
дючості» є й такий факт: унаслідок ерозії
ґрунтів, інтенсифікованої під час їх обро-
бітку, в річкову систему й далі у Світовий
океан щорічно потрапляє близько 24×109
родючого поверхневого шару ґрунтів. От-
же, перш ніж дати відповідь на запитання:
коли почалася деградація ґрунтів, маємо
здійснити екскурс у другу половину піз-
нього голоцену, коли люди стали випалю-
вати і вирубувати ліси з метою розширення
орних площ. З початком знищення широ-
колистяних порід дерев стала збільшувати-
ся питома вага хвойних, почали поширю-
ватися рослини-індикатори господарської
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 19
діяльності [44]. На превеликий жаль, зни-
щення лісових масивів планети триває й
досі. З року в рік зростають обсяги їх виру-
бування й лісових пожеж: горять ліси май-
же в усіх регіонах планети. У 2007 р. тяжкі
економічні й екологічні наслідки спричи-
нили лісові пожежі в Іспанії, Туреччині,
Греції та в Україні. Вигоряння лісів, які
здавна виконували унікальну роль закрі-
плення сипких пісків і поліпшення гідро-
термічного режиму, неминуче негативно
позначиться на темпах опустелювання сте-
пів Херсонщини. Лише через багато років
можна компенсувати втрати, завдані поже-
жами лісів Кримських яйл. Отже, однією з
основних причин деградації ґрунтів є ско-
рочення площ заліснених територій. Через
використання деревини як палива у світі
щороку вирубують 1730 млн куб. м дерев і
лісових плантацій (http://www.Grida.No/
geo/geo3/...). У результаті широкомасштаб-
них лісозаготівель і розчищення земель для
потреб сільського господарства й будівни-
цтва було знищено 580 млн га лісів. За пе-
ріод із 1975 до 1990 рр. переважно для по-
треб рільництва було ліквідовано 220 млн
га тропічних лісів. На 680 млн га лук і па-
совищ, передусім в Африці й Азії, відбува-
ються процеси деградації ґрунтів. Посилен-
ню водно-вітрової ерозії сприяють також
руйнування дернини степу й лук, масштаб-
на глибока оранка і неправильний обробі-
ток схилів і терас [10, 13, 24]. Сьогодні на
відновлення порушених земель потрібно
виділяти дедалі більше коштів, проте, на
жаль, у більшості країн щодо цього ще й
досі панує залишковий принцип (рис. 3).
З огляду на викладене сучасні техноло-
гії виробництва сільськогосподарської про-
дукції мають забезпечувати найповніше ви-
користання природних ресурсів за макси-
мально можливого скорочення витрат ан-
тропогенної енергії на одиницю врожаю та
зниження негативної дії сільськогосподар-
ських культур на навколишнє середовище.
Давньокитайські землероби придума-
ли такий влучний вислів: «Нездара
вирощує бур’яни, розумний отримує вро-
жай, а мудрий плекає землю». Ще 2,5 тис.
років тому в Південному Китаї, що пере-
живав гостру продовольчу кризу, було ви-
найдено високоефективну і, на наш погляд,
екологічно збалансовану систему поливно-
го рисосіяння. Після заливання чеків во-
дою туди запускали рослиноїдних риб, які
поїдали водорості й бур’яни, швидко нагу-
лювали масу та удобрювали ґрунт. Навряд
чи тодішні китайці глибоко усвідомлюва-
ли процеси, які відбувалися в рисовій аг-
роекосистемі. Це, швидше, був емпіричний
винахід, але люди мали від нього подвій-
ну вигоду, оскільки отримували водночас
урожай рису і товарну рибу. Достатня кіль-
кість їжі була основою економічного про-
гресу і зростання населення, що заклало
підвалини для екологічно збалансованого
господарства. Пізніше таке господарюван-
ня отримало назву «закону Р. Ліндемана»,
згідно з яким із будь-якого рівня трофіч-
ної піраміди не можна вилучати більше ніж
10% продукції в сухій масі. Люди і тварини
як типові консументи найвищого поряд-
Рис. 3. Затрати на відновлення забруднених земель у
деяких країнах Європи (дані Світового банку)
20 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
ку без очевидної шкоди для біосфери мо-
жуть розраховувати на споживання лише
1% первинної продукції. Реально ж сучас-
не населення планети використовує близь-
ко 40% біологічних ресурсів, що, на думку
В. Назарова, з часом призведе до поступо-
вої елімінації видів живого, а згодом — і са-
мої людини, якщо вона своєчасно не вжи-
ватиме адекватних превентивних заходів
[45]. Неупереджений аналіз проблеми вза-
ємин у системі «суспільство — природа»
показує, що швидкість соціальної еволюції
людства разом із її руйнівною дією на біо-
сферу на 3–5 порядків вища за швидкість
біологічної еволюції. Іншими словами, між
суспільством і природою швидко утворю-
ється прірва, подолати яку можна лише за
умови, що людство усвідомить безальтер-
нативність проблеми, зуміє пристосувати-
ся до законів біосфери та буде чітко їх до-
тримуватися.
У цьому зв’язку, хоча й побіжно, розгля-
немо найодіозніший наслідок для біосфери
від інтенсифікації хліборобства й тварин-
ництва. Це проблема глобальної евтрофі-
кації вод. Термін «евтрофікація» походить
від грецького слова «евтрофос» — ситість,
жирність, родючість [46]. І хоча найчас-
тіше евтрофікацію визначають як підви-
щення рівня первинної продуктивності во-
дойм і водотоків унаслідок зростання у
воді концентрації біогенних речовин, на-
самперед азоту, фосфору й теплового за-
бруднення, це явище, на думку Дж. Вален-
тайна, значно складніше й пов’язане з де-
далі більшим зростанням чисельності на-
селення Землі, інтенсифікацією народного
господарства, залученням у біогеохімічні
цикли чимраз більшої кількості біогенних
елементів і зростанням загальної ентропії
[47]. Негативними проявами евтрофікації
є комплекс характерних змін гідрохімічно-
го і гідробіологічного режиму, перебудова
і спрощення угруповань природної гідро-
флори і фауни, витіснення з екосистем ко-
рисних гідробіонтів і риб, зростання щіль-
ності бактерій, надмірне розмноження во-
доростей, тобто «цвітіння води». Усе це су-
проводжується погіршенням якості води, її
кисневого режиму, накопиченням у ній не-
доокислених продуктів розкладу органіч-
них речовин і токсинів. В евтрофікованих
водоймах спостерігаємо спорадичне вими-
рання риб, ускладнюється підготовка води
на станціях питного водопостачання.
Негативні наслідки евтрофікації мож-
на звести до трьох груп: 1) підрив природ-
них ресурсів (елімінація видів тварин, риб
й інших гідробіонтів, втрата якості води
водойм тощо; 2) зниження біосферної ролі
водних екосистем (гальмування процесів
депонування вуглекислоти, евазії кисню в
атмосферу, порушення біогеохімічних про-
цесів колообігу біогенних й інших хімічних
елементів); 3) збіднення видового різнома-
ніття живого світу, виснаження природних
ресурсів, зростання ентропії, зростання за-
хворюваності й вимирання людей.
Згідно з фаховими даними, у 1970 р. у
світовому масштабі було отримано 590
млн т зерна (рис, кукурудза, пшениця), у
1995 р. — 7300 млн т, а за прогнозом на
2020 р. — буде отримано майже в півтора
разу більше [48]. Завдяки інтенсифікації
сільськогосподарського виробництва об-
сяги агропродукції в останні два десяти-
річчя зросли з 3,8 до 7,4 млрд тонн. Проте
через зростання чисельності населення
кількість продовольства, що припадає в
середньому на одну людину, залишається
незмінною — 1,23 т/рік. Цього результату
досягнуто передовсім завдяки економічно
розвиненим країнам Західної Європи, Пів-
нічної Америки, Японії й Австралії, де
проживає менше як третина населення
Зем лі. У цих країнах на отримання одини-
ці харчових продуктів у 50 разів ефектив-
ніше використовують ресурси. Разом із
тим людству гостро не вистачає продоволь-
ст ва: майже 1 млрд людей сьогодні хро-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 21
нічно голодує, а понад 2 млрд — недоїдає.
Тож знову і знову перед нинішньою циві-
лізацією постає сакраментальне питання:
як прогодувати населення планети?
Шукаючи відповідь на запитання сто-
совно можливих резервів світового вироб-
ництва продовольства, зішлемося на ґрун-
товне дослідження О. Жученка, у якому,
зо крема, відзначено, що подальше зрос-
тання врожайності основних сільськогос-
подарських культур обмежується браком
ресурсів (уже досягнуто коефіцієнт вро-
жайності — 0,5–0,8) [49]. Залишається не-
значний резерв — нерегульовані фактори
навколишнього природного середовища,
для використання яких із практичними ці-
лями бракує досвіду. Існує низка причин,
згідно з якими сподіватися на максималь-
ну віддачу агротехнічних чинників важко.
Так, внесення великих доз мінеральних до-
брив і меліорантів, застосування всього на-
бору пестицидів і засобів механізації при-
зводить до непомірної витрати ресурсів на
кожну одиницю додаткової сільськогоспо-
дарської продукції. Крім того, агротехні-
ки обов’язково зіткнуться з посиленням за-
лежності продуктивності агроекосистем від
техногенних чинників, зростанням масшта-
бів забруднення та руйнації довкілля; мож-
ливе й погіршення якості врожаю та зни-
ження екологічної стійкості агроекосис-
тем. Той же автор вбачає безпечніші шляхи
поліпшення родючості ґрунтів (до декіль-
кох разів) завдяки правильному добору
культур, попередників і супутників, опти-
мальному розміщенню видів і сортів від-
повідно до їхнього генетичного потенціа-
лу і ґрунтово-кліматичних умов. Значні ре-
зерви приховані в мікробіоті ґрунтів, яка за
належних умов може значно впливати на
доступність для рослин поживних компо-
нентів.
Як відомо, агрокультурні ландшафти
най більше підривають видове різноманіт-
тя живого. Разом із тим усі одомашнені
зернові, овочеві й плодово-ягідні культури
та породи тварин отримані людиною в іс-
торичний час саме з природного генофон-
ду. Отже, біорізноманіття живого — це не-
оціненний дар природи людству, воно дає
ключ для генетико-селекційних пошуків,
відкриває можливість біотичної регуляції
щільності шкідників і патогенів, збільшення
врожайності культур завдяки розведенню
корисних комах-опилювачів, антагоністів
шкідників, збудників хвороб культур та є
основою для розроблення і широкого
впровадження М-технологій і біо пре па ра-
тів. Сучасні селекціонери володіють не-
зрівнянно більшими можливостями як
щодо підвищення продуктивності нових
сортів, так і щодо надання їм корисних
властивостей (стійкість до вимерзання,
посухи, хвороб тощо). Їхня діяльність ви-
нагороджує людство скороченням обсягів
використання отрутохімікатів і багатими
врожаями [40, 41].
З погляду теорії явище техногенного за-
бруднення ґрунтів можна визначити як
перехід таких екосистем у якісно новий
стан, при якому угруповання місцевих ор-
ганізмів утрачають здатність до адекват-
них реакцій на ті чи інші впливи абіотич-
них і біотичних чинників. Спектр прямих і
зворотних зв’язків між біотою й ре чо ви на-
ми-кон тамінантами досить широкий: від
під порогових концентрацій, коли мікро-
еко системи ще спроможні нейтралізовува-
ти негативні впливи й відновлювати свій
первісний стан, до надпорогових і високо-
токсичних, коли система вже не здатна до
саморегулювання й поступово деградує.
Незважаючи на те що з початком антропо-
генної діяльності людини забрудненню різ-
номанітними відходами стали піддаватися
всі природні середовища (атмосфера, гід-
росфера, ґрунти), найбільшу увагу громад-
ськості та вчених привернула гідросфера.
За останні 100–150 років створено теорію
самоочищення природних і забруднених
22 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
вод, на базі якої розроблено і впроваджено
низку технологій очищення й підготовки
питних вод. Значення цих досліджень пе-
реоцінити неможливо. Проте, на жаль, здо-
бутки ґрунтознавців, агрономів, агрохіміків
і агроекологів як у фундаментальному, так і
в прикладному аспектах видаються наба-
гато скромнішими. На нашу думку, можна
говорити лише про початок дослідження
тонких механізмів самоочищення ґрунтів,
контамінованих шкідливими хімічними і
біологічними домішками. Основними біо-
тичними чинниками самоочищення ґрунтів
є бактерії, мікроскопічні гриби, вищі рос-
лини і водорості, а також найпростіші і без-
хребетні тварини. Певну роль у цих проце-
сах відіграють вільні та іммобілізовані фер-
ментні системи, екскретовані згаданими
організмами в процесі життєдіяльності або
під час автолізу відмерлої біомаси [50].
Щодо самоочищення ґрунтів від патоген-
них агентів, то, крім давновідомих чинни-
ків знезараження (конкуренція за елемен-
ти живлення, антибіоз, бактеріотрофна ді-
яльність найпростіших і безхребетних тва-
рин, бактеріофагія), існує чимала кількість
робіт щодо насильницького лізису чутли-
вих груп мікроорганізмів літичними бакте-
ріями й екскретованими ними літичними
ферментами [48, 51]. Незважаючи на те що
в самоочищенні ґрунтів основна роль нале-
жить гетеротрофним мікроорганізмам, упро-
довж останніх років нагромаджено чима-
лий експериментальний матеріал, що за-
свідчує значний внесок у згадані процеси
ризосфери природних і культурних рослин.
Так, коренева система рослин екскретує в
ґрунт багато різновидів метаболітів (вуг-
леводи, амінокислоти, органічні кислоти,
вітаміни, гормони тощо), які створюють
умови для бурхливого розвитку мікроорга-
нізмів та екскреції ферментів (естерази, пер-
оксидази, гідролази тощо) і разом з ана-
логічними ферментами мікроорганізмів бе-
руть участь в окисленні, гідролізі й пере-
творенні органічних і мінеральних сполук
ґрунту [38, 52, 53]. Рослини як і мікроорга-
нізми можуть накопичувати у своїй біомасі
й знешкоджувати шляхом окислення або
співокислення навіть хімічно стійкі арома-
тичні речовини, зокрема такі високоток-
сичні, як діоксини [54]. Наскільки важлива
роль рослин у самоочищенні ґрунтів, свід-
чать такі дані: якщо у вільному ґрунті міне-
ралізується впродовж певного проміжку
часу 7% діазинону і паратіону, то в ризо-
сфері — 18%.
Протягом останніх років набула поши-
рення технологія фіторемедіації, яка вдало
поєднує можливості рослин і мікроекосис-
тем ґрунту. За нашим переконанням, май-
бутнє належить фіторемедіації, порівня-
но з іншими відомими технологіями мелі-
орації ґрунтів. Це зумовлено високою еко-
номічністю й екологічністю цієї технології.
Завдяки їй у США планують відновити 32
тис. ділянок ґрунту різного розміру, які ви-
ведені з обігу внаслідок хімічного забруд-
нення. Американські вчені вважають, що
технологія фіторемедіації виявиться де-
шевшою й ефективнішою під час рекульти-
вації ґрунтів, забруднених нафтопродукта-
ми. При цьому фахівці Департаменту енер-
гетики США збираються використати ви-
рощену фітомасу бобових фіторемедіантів
для виробництва біогазу й отримання по-
над 50 тис. мегават електроенергії.
Використання рослин для деконтаміна-
ції радіаційно забруднених ґрунтів має
свою історію. За їх допомогою очищено
низку атолів у Тихому океані, де раніше ви-
пробовували атомну зброю, а також пром-
майданчик у м. Нідерхайм (Німеччина), де
свого часу було ліквідовано застарілу АЕС.
Певний досвід у справі фіторемедіації раді-
аційно забруднених територій унаслідок
аварії на ЧАЕС накопичений і в Україні.
Так, наприклад, О. Ступенко та ін. розро-
били технологію, що включає такі заходи,
як вилучення й захоронення радіаційно за-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 23
брудненого травостою, оранка та внесення
мінеральних добрив і хімічних меліорантів,
висівання різних травосумішей [31]. Ви-
пробування технології на природних кор-
мових угіддях Волинської, Рівненської,
Житомирської, Київської та Чернігівської
областей показало, що вона знижує рівень
забруднення зеленої маси й сіна радіоак-
тивним цезієм в 1,3–3 рази при підвищенні
врожайності в 1,5–2 рази.
Зауважимо, що матеріали згаданої вище
монографії [49] доводять необхідність
об’єктивного оцінення агрокліматичного
потенціалу тієї чи іншої макро-, мезо– і
мікротериторії. Кожна країна повинна
мати свій специфічний набір культур і
сортів, добре пристосованих до місцевих
ґрунтово-кліматичних, погодних, техноло-
гічних, соціально-економічних особливос-
тей, які б забезпечували найкращу реалі-
зацію як природної, так і ефективної ро-
дючості.
Не можна не погодитися з І. Неклюдо-
вим та іншими фахівцями, які пропону-
ють для розв’язання надскладних науково-
технічних, економічних, соціальних і еко-
логічних завдань з притаманними їм ве-
ликою кількістю параметрів, нелінійністю
та мінливістю в просторі й часі застосову-
вати так звані еволюційні алгоритми [56].
Без сумніву, до таких проблем, що вимага-
ють сучасних евристичних комп’ютерних
технологій оптимізації, належить й пробле-
ма управління сільським господарством.
Успішність використання таких техноло-
гій уже доведено в деяких галузях народно-
го господарства й медицини [58, 59]. Таким
методологічним підходом при розв’язанні
проблем взаємодії людства і природи по-
винні керуватися спеціальні служби ООН,
чисельні громадські міжнародні організа-
ції й національні уряди в галузі розроблен-
ня та імплементації конкретних дій, спря-
мованих на забезпечення стратегій сталого
розвитку своїх країн.
* * *
Узагальнюючи наведені в статті матеріа-
ли, можна зробити такі висновки:
1. Ґрунти, еволюційно сформовані вна-
слідок тривалої взаємодії таких складни-
ків, як геологічні породи поверхні Землі,
клімат, біота й людська діяльність, нале-
жать до найскладніших екосистем, що ви-
конують надзвичайно важливі біосферні й
соціально-економічні функції.
2. Володіючи буферністю й певним по-
тенціалом самоочищення і самовідновлен-
ня, ґрунти сьогодні повсюдно піддають-
ся антропогенним (техногенним) впливам
(механічний обробіток, переущільнення,
водно-вітрова ерозія, забруднення, висна-
ження, закислення, підтоплення, засолення
тощо), що призводять до погіршення їхніх
фізико-хімічних і біологічних властивос-
тей і поступового виснаження та втрати ро-
дючості.
3. Значних втрат зазнають ґрунти під час
природних і техногенних катастроф, випро-
бувань зброї та військових операцій. Уна-
слідок найбільшої техногенної аварії су-
часності на Чорнобильській АЕС радіацій-
но забруднено понад 100 тис. км2 сільсько-
господарських угідь і заселених територій
України, Білорусі й Росії. Під час військо-
вого конфлікту на Балканах лише в Боснії
та Герцеговині постраждало майже 6 тис.
га сільськогосподарських угідь (знищення
лісів, ерозія й ущільнення ґрунтів, викиди
отруйних речовин із зруйнованих промис-
лових і енергетичних підприємств, заміно-
вані поля тощо).
4. Людство втрачає великі масиви орних
земель унаслідок їх забудови, що отрима-
ло новий імпульс, починаючи з 1990-х ро-
ків ХХ століття. До найбільш забудованих
країн (16–20% від усіх земельних угідь) на-
лежать Бельгія, Голландія, Іспанія, деякі
причорноморські країни.
5. Використання застарілих екологічно
брудних технологій в енергетиці, промис-
24 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
ловості, комунальному й сільському гос-
подарстві є джерелом масштабних вики-
дів твердих, рідких і газоподібних відходів,
для складування яких переважно застосо-
вують поверхневе та ґрунтове захоронення.
Десятки тисяч смітників на території Укра-
їни стали причиною забруднення повітря
шкідливими випарами, а ґрунтів і ґрунто-
вих вод — токсичними фільтратами та біо-
генними елементами, що викликають ев-
трофікацію поверхневих водойм.
6. У традиційному сільському господар-
стві нагромадилися кількісні та якісні не-
гативні зрушення, що спонукають суспіль-
ство до «зміни парадигми». Зважаючи на
обмеженість земельних ресурсів і той факт,
що 20% населення світу споживає в розра-
хунку на 1 людину в 50 разів більше при-
родних ресурсів, ніж у країнах, які розви-
ваються, та викидає в довкілля близько
80% промислових відходів, актуальне пи-
тання справедливого розподілу природних
ресурсів планети.
7. Світова наукова еліта повинна в най-
коротші терміни (до 2009–2010 рр.) окрес-
лити заходи, спрямовані на призупинення
негативних процесів, що відбуваються нині
в агроекосистемах і сільськогосподарських
ландшафтах, та на підтримання балансу в
процесах взаємодії біосфери і ґрунтових
екосистем. Конкретними кроками в цьому
напрямі можна вважати:
а) повсюдне впровадження систем агро-
екологічного контролю;
б) селекцію, підбір та районування висо-
копродуктивних сортів рослин і порід тва-
рин в агроекосистемах різного рівня, розмі-
ру і форм власності (індивідуальне госпо-
дарство, ферми, великі товарні господар-
ства) з урахуванням змін клімату;
в) експлуатацію агроекосистем за умови
максимально можливого використання міс-
цевих відновлювальних матеріальних ре-
сурсів і джерел енергії, формування опти-
мальної інфраструктури агроландшафтів із
метою отримання високих урожаїв і збере-
ження видового різноманіття.
8. Ураховуючи загострення суперечнос-
тей, що виникають у суспільстві під час
перебудови традиційного сільського гос-
подарства в сучасне, необхідно прийняти
нову парадигму і методологію досліджень,
що базуються на евристичних комп ’ю тер-
них технологіях оптимізації. Вони перед-
бачають сталий розвиток цивілізації з
ощадливим використанням природних ре-
сурсів на основі реалізації відповідних на-
ціональних, регіональних і світових про-
грам.
9. Здійснення науково обґрунтованої
оп тимізації посівних площ і систем веден-
ня сільськогосподарського виробництва
на засадах мінімального обробітку ґрунтів
і органічного землеробства за умови ши-
рокого використання відходів тваринни-
цтва і харчової промисловості, стерні, со-
ломи та біомаси сидератів із метою запобі-
гання ґрунтовтомі, підтримання високого
рівня гумусоутворення, відновлення струк-
тури та поліпшення фі тосанітарного стану
цих ґрун тів.
10. Широке застосування способів біо-
логічної або фіторемедіації забруднених
і отруєних земель, розроблення і впрова-
дження базових технологій землеробства
на порушених землях (колишні гірничо-
рудні виробки, місця складування породи,
шлаків, еродовані, підтоплені, осолонцьо-
вані, радіаційно забруднені ґрунти тощо) з
метою їх рекультивації, отримання на них
технічної сировини, кормів, а в майбутньо-
му і продовольства.
11. Розроблення і впровадження систе-
ми заходів щодо підвищення економічної
ефективності і екологічної безпеки міне-
ральних добрив і мікроелементів, хімічних
меліорантів і засобів захисту рослин від
хвороб, шкідників і бур’янів.
12. За допомогою втілення спеціальних
науково-технічних методів з інтенсифіка-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 25
ції процесів азотфіксації (внесення легко-
окислюваних органічних добрив, збіль-
шення питомої ваги бобових культур у
сівозмінах, застосування препаратів віль-
ноживучих азотфіксувальних бактерій)
досягти збільшення обсягу використання
в землеробстві біологічного азоту до 35—
45%.
Отже, ідея сталого розвитку світової
економіки сьогодні дедалі більше опано-
вує суспільну свідомість, акумулюючи ре-
зультати багаторічних досліджень впли-
ву людини на довкілля, адже людство з
кожним роком безповоротно втрачає біо-
логічне розмаїття, виснажуючи природні
ресурси. Крім того, інтенсифікація антро-
погенної діяльності призводить до пору-
шення природних механізмів функціону-
вання біосфери й ґрунтових екосистем як
основного її блоку. Ось чому програмні й
стратегічні ініціативи вчених, урядовців,
політиків, усіх людей доброї волі сьогод-
ні мають бути спрямовані на розроблення
довгострокових програм розвитку суспіль-
ства з урахуванням поглибленого аналізу
впливу глобальних природних і техноген-
них процесів на всі сфери життєдіяльнос-
ті людства.
1. Lewandowski J., Leitschuk S., Volks K. Schadstoffe im
Boden/ Einefubrung Analytik und Bewertung. —
Berlin: Springer Ferlag. — 1997. — 339 p.
2. Руденко М. Енергія прогресу. — К.: Молодь. —
1998. — 527 с.
3. Никитин Д.П., Новиков Ю.В. Окружающая середа
и человек. — М.: Высш. школа. — 1986. — 415 с.
4. Toulmin C. Lessons from the theatre: schould this be
the final curtain call for the convection to combat
desertification?. — WSSD opinion series. Intern.
Inst. for Enviroment and Development // http: //
www.yield. еrg /pdf/ wssd 02 drylands // Geo. —
2001. — Vol. 2. — Р. 170.
5. Sanwald J., Thorbrietz P. Unser Boden, unser Leben.
Rastatt: Verlag Arthur Mocwig GmbH. — 1988.
6. GACGC. World in transition: The treat to soils:
Annual report. German Advisory counsil on Global
Change. — Bonn: Economica Verlag GMBH. —
1994.
7. Doom to earth: soil degradation and sustenaible
development in Europe. A challenge for the 21st
century. Env. issues ser. №6. — EEA, UNEP,
Luxembourg, 2000.
8. Багнюк В., Мовчан Я., Цивінський Г. Водно-
меліоративні реалії України // Вісник НАН
України. — 2002. — №12. — С.33–44.
9. Багнюк В., Дідух Я., Цивінський Г. Після великої
меліорації (Критичні думки щодо проекту
«Стра тегія економічного та соціального роз-
витку Херсонської області до 2015 року») //
Вісник НАН України. — 2007. — №7. —
С. 28–37.
10. Ковда В.А. Почвоведение и продуктивность био-
сферы // Вестник АН СССР. — 1970. — Вып. 6. —
С. 83–90.
11. Зонн С.В., Травлеев А.П. Географо-генетические
аспекты почвообразования, эволюции и охраны
почв. — К.: Наук. думка, 1989. — 216 с.
12. Бараев А.И. Избранные труды. Почвозащитное
земледелие. — М.: ВО Агропромиздат, 1988. —
380 с.
13. Ґрунтозахисна біологічна система землеробства в
Україні / За ред. М.К. Шикули. — К.: НАУ Оран-
та, 2000. — 389 с.
14. Сайко В.Ф., Малієнко А.М. Системи обробітку
ґрунту України. — К.: ВД «ЕКМО», 2007. — 44 с.
15. Jansen A.G. Agro-ecosystems in future society //
Agro-Ecosystems. — 1974. — №1. — P. 69–80.
16. Тараріко Ю.О. Формування сталих агросистем:
теорія і практика. — К.: Аграрна наука, 2005. —
506 с.
17. Багнюк В.М., Миронюк В.И., Макаренко Т.И.,
Подорванов В.В. Эндогенное дыхание хлореллы
в присутствии нитрозонафтолов и их про из-
водных // Альгология. — 1991. — Т. 1. — № 4. —
С. 36–39.
18. Багнюк В.М., Миронюк В.І., Подорванов В.В.,
Сиднєв Ю.П. Особливості взаємодії золів мета-
лів з мікроводоростями Chlorella vulgaris Bei-
yer. та Dunaliella salina Teod. // Доповіді НАН
України. Серія Біологія. — 1997. — № 11. —
С. 155–159.
19. Растительный мир Земли: пер. с нем. / Под
ред. Ф.Фукарека. — М.: Мир, 1982. — Т. 2. —
182 с.
20. Ситник К., Багнюк В. Біосфера і клімат: минуле,
сьогодення і майбутнє // Вісник НАН України. —
2006. — № 9. — С. 3–20.
21. Sauerborn P. et al. Future rain fall erosivity derived
from large-scale climate models — methods and
scenarios for humid region // Geoderma. — 1999. —
Vol. 93. — P. 269–276.
22. Дідух Я. Енергетичні проблеми екосистем і за-
безпечення сталого розвитку України // Вісник
НАН України. — 2007. — № 4. — С. 3–11.
26 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
23. Титлянова А.А., Тихомиров Н.А., Шатохина Н.Г.
Продукционный процесс в агроценозах. — Ново-
сибирск: Наука, 1982. — 185 с.
24. Агроекология / Под ред. В.А.Черникова и
А.И. Чекереса. — М.: Колос, 2000. — 536 с.
25. Возраст и эволюция черноземов / Н.Я. Марголи-
на, А.Л. Александровский, Б.А. Ильичев и др. — М.:
Наука, 1988. — 144 с.
26. Комаров Н.Ф. Этапы и факторы эволюции расти-
тельного покрова черноземных степей. — М.: Гео-
графгиз, 1951. — 328 с.
27. Семенова-Тяньшанская А.М. Накопление и роль
подстилки в травяных сообществах. — Л.: Наука,
1977. — 191 с.
28. Марков К.К., Гричук В.П., Чеботарева Н.С. и др.
Взаимоотношения леса и степи в историческом
освещении // Вопросы географии. — 1950. —
Сб. 23. — С. 85–120.
29. Хотинский Н.А. Голоцен Евразии. — М.: Наука,
1977. — 200 с.
30. Пьявченко Н.И. Торфяники русской лесостепи. —
М.: Изд. АН СССР, 1958. — 180 с.
31. United Nations economic comission for Europe.
Enviromental performance review of Kazakhstan. —
Geneva: UNECE, 2000.
32. Милевский Е.Ю., Шеин Е.В. Структура почв //
Природа. — 2003. — №3. — С. 28–32.
33. Поздняков А.И., Позднякова Л.А., Позднякова Л.Д.
Стационарные электрические поля в почвах. — М.:
КМК Scientific Press LTD, 1996. — 358 с.
34. Минеев В.Г. Химизация земледелия и природная
среда. — М.: ВО Агропромиздат, 1990. — 287 с.
35. Носко Б.С. и др. Оптимизация режимов и свойств
черноземов Украины // Вестник с.-х. наук. —
1986. — №7. — С. 53–58.
36. Rhizobіaceae, молекулярная биология бактерий,
взаимодействующих с растениями / Под ред.
И.А. Тихоновича и Н.А. Говорова. — Санкт-Пе-
тер бург, 2002. — 563 с.
37. Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. —
М.: Колос, 1970. — 344 с.
38. Fritsche W. Umvelt Mikrobiologie. — Gustav Fisher,
Jena, Stuttgart, Lubeck,1998. — 252 s.
39. Власюк П.А. Биологические элементы в жизнеде-
ятельности растений. — К.: Наук. думка, 1969. —
515 с.
40. Agriculture and Biodiversity: questions and an-
swers. 2. — Centre Naturopa/Counsil of Europa,
Strasbourg Cedex, 1997. — 36 p.
41. Перспективи використання, збереження та від-
творення агробіорізноманіття в Україні / Відп.
ред. В.П. Патика, В.А. Соломаха. — К.: Хімджест,
2003. — 256 с.
42. Sсhubert R., Hilbig W., Klotz S. Bestimmungsbuch der
pflan zengesellschaften Deutschlands. — Spec t rum Aca-
demischer Verlag, Heidelberg, Berlin, 2001. — 471 s.
43. Гігієна харчування з основами нутриціології / За
ред. В.І. Ципріяна. — К.: Наук. думка, 1999. —
568 с.
44. Бурда Р.И. Антропогенная трансформация
флоры. — К.: Наук. думка, 1991. — 169 с.
45. Назаров В.И. Идея «превращения» биосферы в
ноосферу глазами биолога // Бюлл. МОИП. От-
дел. биол. — 2004. — Т. 109. — Вып. 3. — С. 3–8.
46. Eutrophіcation: Research and application to water
supply / Ed. D.W. Sutcliffe and J. G. Jones // Fresh
water Biol. Assoc. — 1992. — 185 p.
47. Vallentyne J.K. The algal bowl Faustian view of eu tro-
fication // Feder. Proceedings. — 1973. — Vol. 32. —
№7. — P. 1121.
48. Reid T.R. Can the planet produce enough food to
feed the billions, who will be born in the future / /
Nat. Geographic USA. — 1998. — Р. 58–65.
49. Жученко А.А. Экологическая генетика куль тур-
ных растений и проблемы агросферы (теория и
практика): В двух томах. — М.: ООО «Издатель-
ство Аграрус», 2004. — 1156 с.
50. Багнюк В.М., Гордецкий А.В., Кучерук Д.Д. Био-
логическая очистка сточных вод с помощью
иммобилизованных ферментов // Тезисы докл.
респ. науч.-теорет. конф. мол. ученых-мик ро-
биологов. — Ташкент: ФАН, 1976. — С. 128–
129.
51. Багнюк В.М. Литические бактерии как фактор
регуляции микробиоценозов активного ила //
Тезисы докл. съезда Всес. микробиол. об-ва. —
1989. — Т. 6. — С. 31.
52. Сытник К.М., Книга Н.М., Мусатенко Л.И. Фи-
зиология корня. — К.: Наук. думка, 1972. —
355 с.
53. Waisel V.J., Eschel A., Kafkafi N. Plant roots / The
Hidden H,. Dekker М. Inc. — New York, 1996.
54. Патика В., Багнюк В. Хлорорганічні речовини і
біотехнології очищення ґрунтів // Вісник НАН
України. — 2004. — №6. — С. 22–31.
55. Ступенко О.В., Витриховський Т.І., Лев Т.Д. Осо-
бливості протирадійних заходів на ґрунтах, що
характеризуються підвищеним переходом у рос-
лини радіонуклідів // Наук. вісник УААН. —
2001. — Вип. 45. — С. 25–32.
56. Неклюдов І., Клепіков В., Корда В., Шепелєв А., Не-
мошкало О., Юрченко Л., Тутубалін А., Корда Л.,
Шляхов М. Еволюційні алгоритми у природничих
науках // Вісник НАН України. — 2005. — №9. —
С. 20–25.
57. Michalewich Z. Genetic Algoritmos + Data +
Structures = Evolution Programs. — Berlin: Sprin-
ger-Verlag, 1994. — 453 p.
58. Sahiner B., Chan H.P., Petrick N., Helvie V.A., Good-
sitt M.M. Design of high-sensivity classifier to
computer-aided diagnosis // Phys. Med. Biol. —
1998. — Vol. 43. — P. 2853–2871.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 27
К. Ситник, В. Багнюк
СТАН ҐРУНТІВ І МАЙБУТНЄ ЛЮДСТВА
Р е з ю м е
На підставі наявних відомостей суміжних галузей
знань у статті проаналізовано проблему взаємодії
біосфери й ґрунтових екосистем як основного її бло-
ку. Зростання населення Землі вимагає дедалі біль-
шого освоєння орних площ та інтенсифікації сіль-
ськогосподарського виробництва, що призводить до
деградації, виснаження й падіння родючості ґрунтів,
і порушення природних механізмів функціонуван-
ня біосфери. Окреслено низку заходів, які, на думку
авторів, сприятимуть сталому розвиткові людства і
збереженню біосфери, у тому числі ґрунтових еко-
систем.
K. Sytnyk, V. Bagnyuk
SOIL STATE AND HUMANITY FUTURE
S u m m a r y
The article presents an analysis of the problem of bio-
sphere and soil ecosystems as its main block interrela-
tion based on data of related fields of knowledge. The
Earth population growth demands more agricultural
land development and intensification of agricultural
production, that results in degradation, impoverish-
ment and decline of soil capacity, and deterioration
of natural mechanisms of biosphere functioning. The
authors identify a number of measures which will con-
tribute to steady development of humanity, biosphere
and soil ecosystem preservation.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-3181 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:07:45Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ситник, К.М. Багнюк, В.М. 2009-07-03T12:39:48Z 2009-07-03T12:39:48Z 2008 Стан ґрунтiв i майбутнє людства / К. М. Ситник, В. М. Багнюк // Вісн. НАН України. — 2008. — № 8. — С. 3-27. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3181 На підставі наявних відомостей суміжних галузей знань у статті проаналізовано проблему взаємодії біосфери й ґрунтових екосистем як основного її блоку. Зростання населення Землі вимагає дедалі більшого освоєння орних площ та інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, що призводить до деградації, виснаження й падіння родючості ґрунтів, і порушення природних механізмів функціонування біосфери. Окреслено низку заходів, які, на думку авторів, сприятимуть сталому розвиткові людства і збереженню біосфери, у тому числі ґрунтових екосистем. The article presents an analysis of the problem of biosphere and soil ecosystems as its main block interrelation based on data of related fields of knowledge. The Earth population growth demands more agricultural
 land development and intensification of agricultural production, that results in degradation, impoverishment
 and decline of soil capacity, and deterioration of natural mechanisms of biosphere functioning. The authors identify a number of measures which will contribute
 to steady development of humanity, biosphere
 and soil ecosystem preservation. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Актуально Стан ґрунтiв i майбутнє людства Soil state and humanity future Article published earlier |
| spellingShingle | Стан ґрунтiв i майбутнє людства Ситник, К.М. Багнюк, В.М. Актуально |
| title | Стан ґрунтiв i майбутнє людства |
| title_alt | Soil state and humanity future |
| title_full | Стан ґрунтiв i майбутнє людства |
| title_fullStr | Стан ґрунтiв i майбутнє людства |
| title_full_unstemmed | Стан ґрунтiв i майбутнє людства |
| title_short | Стан ґрунтiв i майбутнє людства |
| title_sort | стан ґрунтiв i майбутнє людства |
| topic | Актуально |
| topic_facet | Актуально |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3181 |
| work_keys_str_mv | AT sitnikkm stangruntivimaibutnêlûdstva AT bagnûkvm stangruntivimaibutnêlûdstva AT sitnikkm soilstateandhumanityfuture AT bagnûkvm soilstateandhumanityfuture |