Назви нічного світила в пам'ятках української мови
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31812 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Назви нічного світила в пам'ятках української мови / О. Тріль // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2009. — № 18. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31812 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-318122025-02-23T19:44:37Z Назви нічного світила в пам'ятках української мови Тріль, О. Історія мови 2009 Article Назви нічного світила в пам'ятках української мови / О. Тріль // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2009. — № 18. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. XXXX-0097 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31812 uk Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем application/pdf Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія мови Історія мови |
| spellingShingle |
Історія мови Історія мови Тріль, О. Назви нічного світила в пам'ятках української мови Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| format |
Article |
| author |
Тріль, О. |
| author_facet |
Тріль, О. |
| author_sort |
Тріль, О. |
| title |
Назви нічного світила в пам'ятках української мови |
| title_short |
Назви нічного світила в пам'ятках української мови |
| title_full |
Назви нічного світила в пам'ятках української мови |
| title_fullStr |
Назви нічного світила в пам'ятках української мови |
| title_full_unstemmed |
Назви нічного світила в пам'ятках української мови |
| title_sort |
назви нічного світила в пам'ятках української мови |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Історія мови |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31812 |
| citation_txt |
Назви нічного світила в пам'ятках української мови / О. Тріль // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2009. — № 18. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. |
| series |
Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем |
| work_keys_str_mv |
AT trílʹo nazviníčnogosvítilavpamâtkahukraínsʹkoímovi |
| first_indexed |
2025-11-24T16:57:43Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:57:43Z |
| _version_ |
1849691695587786752 |
| fulltext |
Ольга ТРІЛЬ
НАЗВИ НІЧНОГО СВІТИЛА В ПАМ’ЯТКАХ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
У тематичній групі назв небесних об’єктів чільне місце посідає
кількісно найменша мікрогрупа “основні небесні світила”, до якої,
крім лексеми солнце, входять лише два номени на позначення
нічного світила – мсяцъ (мсяць) та лuна, які успадковані
праслов’янською мовою з індоєвропейської і разом із похідними
утвореннями становлять старожитну частину словника української
мови.
Мсяцъ. Від найдавніших Місяць був для спостерігачів одним
часів із найважливіших об’єктів зоряного неба. Через незначну
відстань до Землі він з усіх світил найбільш придатний для
спостережень неозброєним оком. У писемних джерелах
досліджуваного періоду зафіксовано дві назви цього світила –
мсяцъ і луна.
Із найдавнішого періоду в системі номенів зоряного неба в
слов’янських мовах на позначення нічного світила вживається
слово мсяцъ (р., бр. месяц, др. мсяць, п. мiesiąc, ч. mesic, слц.
mesiac, вл. mesac, нл. mjasec, болг., м. месец, схв. месец, мjесец,
слн. мésec). Дослідники вказують на спорідненість
праслов’янського *mesecь із лит. menuo, menesis, гот. mena, лат.
mensis, гр. μήν, дінд. mah, masah, а індоєвропейський корінь *mens-,
*mes- пов’язують із *me- зі значенням “міряти” [ЕСУМ ІІІ: 485].
Уперше, за матеріалами І. Срезневського, лексему мсяцъ
засвідчено в 1124 р.: Почu оубывати сл.нца и погыбе вс; о великы
страхы и тьма бы(с), и звзды быша, и м(с)ць, и пакы начu
прибывати [Срезн. ІІ: 250-251]. У пам’ятках києворуського періоду
номен мсяцъ ужито в кількох значеннях: “небесне світило”,
“серповидна прикраса”, “одиниця виміру часу” [Срезн. ІІ: 250-252].
Джерельна база “Словника староукраїнської мови ХІV–ХV ст.”
подає лексему мсяцъ лише у значенні “одиниця виміру часу”
[ССУМ І: 629].
Тексти пам’яток ХVІ–ХVІІ ст. демонструють широке, майже
без територіальних і хронологічних обмежень, вживання
досліджуваного слова зі значеннями ‘небесне світило’ та ‘одиниця
виміру часу’ у різних контекстах.
Основу семантичної структури слова мсяцъ становить
значення ‘небесне світило’. Аналізований матеріал засвідчує
наявність слова мсяцъ у пам’ятках переважно конфесійного та
літописного жанрів, які документують уявлення про це світило як
Боже творіння і невід’ємний елемент створення Всесвіту: овунъ не
мугъ видти сотворhня Божіе, небо и землю, и солнце, и мсяць, и
звзды (ХVІ ст. НЄ 177); jцъ нб(с)ный… прострг намь нбо єдино.
Слнцє постави(л) намь всмь свтити. єди(н) м(с)ць і єди(н)ны
звз(д)ы на(д) всми сїаю(т) (к. ХVІ ст. УЄ № 31, 3 зв.); jць…
єдинY покровлю простєрь на(д) нами нбо. єдино слнцє поставиль
вс(м) свтити. єдінь м(с)ць и єдины sвзды на(д) вс(м) сїаю(т)
(Львів, 1585 УЄ № 5, 11 зв. (на полях)); гъ бгъ въсєдръжитє(л)…
съ(т)вори(л) є(ст) нбо и зємлю… // і wхє(н)дожи(л) и(х)
свтлостu(ми) слнцє(м) и м(с)цє(м). zвздами (Львів, поч. ХVІІ ст.
Крон. 2 зв.–3). В одній з ілюстрацій підкреслюється значення слова
мсяцъ як назви нічного світила: М(с)ць… свтло(ст) нощнаj (поч.
ХVІІ ст. Проп.р. 242 зв.).
Лексикографічні праці ХVІІ ст. фіксують лексему мсяцú у
тому самому значенні: Лuна: М(с)ць (Київ, 1627 ЛБ 59); mensis,
мсяц(ъ) (1642 ЛС 267).
Назва мсяць у пам’ятках досліджуваного періоду вживалася
також на позначення ‘проміжку часу в календарному році’: Але
тотъ Вашъ, черезъ Григорія Тринадцатого укрочоный, явне
кламство свое, зъ обходовъ мсяцей, дней и часовъ и самого того
великоденного свята, показуетъ, яко тою отмhною або поправою до
якихъ ростырокъ и мhшанины дала ся причина и якіе новые
отщепенства внеслися въ християнство (1603 Пит. 89).
Лuна. Крім назви мсяцъ, на позначення небесного світила в
системі української писемної мови функціонує лексема лYна, яку
вперше задокументовано в “Повісті временних літ” (969 р.): Си бо
сь"ше аки луна въ нощи [Срезн. ІІ: 54].
Слово лYна належить до поширених у слов’янських мовах (пор.
р. луна, ч. luna, слц. luna, болг. луна, м. луна, схв. луна, слн. lúna,
стсл. лоуна) і безпосередньо походить із псл. *luna “світло, блиск,
відблиск; місяць (планета), споріднене з лат. lūna “місяць (планета;
міра часу); блиск місяця”, сірл. lūan “світло, місяць”, свн. liehsen
“ясний”, гр. λύχνος “світильник”, вірм. lusin “місяць”, іє. *louksnā
(форма ж.р. прикметника *louksno-/leuksno- “блискучий, сяючий”,
похідного від *leuk- “світити; ясний, блискучий, сяючий”) та ін.
[ЕСУМ ІІІ: 304-305].
У пам’ятках ХІV–ХV ст. номен луна вжито на означення
нічного світила, крім того, аналізоване слово виконує роль власної
особової назви [ССУМ І: 558].
В українській мові ХVІ–ХVІІ ст. лексема луна, як і слово
мсяцъ, функціонує у значеннях “нічне небесне світило” та
“одиниця виміру часу”. Пам’ятки конфесійного стилю засвідчують
назву луна на позначення нічного небесного світила, створеного
Богом разом з іншими елементами видимого світу: А сл.нцє и лYнY
яко писанїє свтчитъ въ чєтвєртый д˜нь по поровнанью б˜гъ
сътворілъ (Острог, 1586 Сур. 2); вс рчи сътворивъ видимого сєго
свта: …сл˜нцє, лuноу, sвзды (Почаїв, 1618 Зерц. 9-9 зв.); да
бuдєтъ видимый сєй міръ; н.бо, и зємлu, сл˜нцє, ЛYна, звзды, всє
сu заразомъ стало, словомъ єгj и волєю бозскою (Чернігів, 1646
Перло 147).
Спорадично номен луна у давніх контекстах кваліфікується як
‘планета’, хоча це зовсім не говорить про здогад щодо цього
космічного об’єкта: лuноу знаємо яко планєта єстъ нєоуставичнаu
jтмнънаu (Почаїв, 1618 Зерц. 56).
Періодичність видимих рухів небесних тіл, зокрема Місяця,
спричинила створення місячного календаря – системи “лічби часу,
яка ґрунтується на зміні фаз Місяця” [АЕС 2003: 301]. Цей
календар відігравав важливу роль у святкуванні Паски – одного з
найбільших християнських свят. Через відмінності у системах
лічби часу Західних та Східних церков святкування Великодня
відбувалося в різний час: перші відзначали Христове Воскресіння в
першу неділю тижня, а другі – відповідно до єврейських звичаїв –
чотирнадцятого числа місяця нісана. З метою розв’язання цієї
проблеми, у 325 р. було скликано Нікейський собор, який
постановив святкувати Паску усіма в найближчу неділю після 14
числа пасхального місяця, а пасхальним вважати місяць,
чотирнадцятий день якого настає після дня весняного рівнодення1.
З цього приводу матеріали писемних джерел ХVІ–ХVІІ ст. на
позначення поняття місячного календаря засвідчують послідовно
вживані поширені словосполучення на зразок: отъ полня луны
1 http://www.krugosvet.ru/articles/76/1007643/1007643a1.htm
http://www.krugosvet.ru/articles/76/1007643/1007643a1.htm
мсяца первого обходу солнечнаго, отъ дня чотырнадцатого луны
(четвертыйнадцать день луны мсяца первого): Бо законъ семъ
дній тылко опрсноки жидомъ поживати росказовалъ, то естъ
почавши отъ полня луны мсяца первого обходу солнечнаго, // отъ
14 дня ажъ до двадцатого тоежъ луны, яко пишетъ Мойсей во
Исход (1603, Пит. 44-45); То естъ, абы не преходилъ часъ
замроный отъ дня чотырнадцатого луны до 21 дня луны тогожь
мсяца первого, а не далй (Вільно, 1595 Ун.гр. 142); Але коли
колвекъ одно припадалъ четвертыйнадцать день луны мсяца
первого, то естъ апрля, будь то в понедлокъ, албо въ пятницу, не
смотречи недли, светили пасху, на тотъ часъ, коли и Жыдове
пожывали своего баранка (Вільно, 1595 Ун.гр. 139).
Незважаючи на активне функціонування слова лuна та його
стабільне значення в пам’ятках української мови ХVІ–ХVІІ ст., в
сучасній українській мові, на відміну від деяких інших
слов’янських мов (пор. р. луна, ч. lYna, слц. lYna, болг. луна, м. луна,
схв. луна, слн. lYna), воно не збереглося як основне найменування
нічного світила, але стало носієм іншого значення – ‘відбиття
звукових коливань від перешкоди; відгомін’ [СУМ ІV: 555].
В.Німчук припускає, що ця специфічна семантика сформувалася на
основі “глибинного елемента значення луна ‘щось невиразне, яке
не виходить прямо із джерела (відблиск, світло, заграва і т.ін.)’”2.
Характерною особливістю нічного світила є зміна його фаз.
Фази виникають унаслідок зміни взаємного розташування Землі,
Місяця і Сонця. Момент, коли астрономічні довготи Місяця і
Сонця вирівнюються, відповідає фазі нового місяця. У текстах
конфесійних пам’яток, зокрема учительних Євангелій ХVІ–
ХVІІ ст., зафіксовано стійке словосполучення новый (новъ, новь)
мсuцъ. Основним конкретизатором при слові мсяцъ, що вказує
на зміну форми світила, зокрема на початок його фазового циклу,
виступає прикметник новый: пристuпил до іса члкь… и рєк. ги
змилuисu над… сном моим понєж на нов мсць бснuєтсu (ХVІ ст. УЄ
№ 29519, 94 зв); jць…, мовить и(ж) снь мой тръпить на новый
м(с)ць (к. ХVІ ст. УЄ № 31, 151); jтєцъ… до // Ха приходитъ, а…
сына… хоробY wповдаєтъ. Повдаєтъ j…. мордованю сu єгj…
ижъ на новый мсuцъ бснYєтъсu, и… сu мордYєтъ (Київ, 1637 УЄ
2 Німчук В.В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. – К., 1992. – С. 21.
Кал. 139-140). Усі наведені цитати – інтерпретації загальновідомої
євангельської оповіді, яка, однак, інформує про давні вірування,
згідно з якими новий місяць міг бути причиною тимчасового
нездужання людини.
На позначення цієї ж фази місяця в староукраїнських
лексикографічних працях ХVІІ ст. зафіксовано композит
новомсuчїє – церковнослов’янську кальку грецького слова
νουμηνία, напр., у “Лексиконі латинському” Є. Славинецького:
neomenia, новомсuчиє (Київ, 1642 ЛС 279). П. Беринда у своєму
“Лексиконі словенороському” до книжного новомсuчїє подає
українські відповідники: Новомсuчїє: Новъ м(с)ца. Или нова
м(с)ца (Київ, 1627 ЛБ 78).
Без семантичних змін слово нів збереглося в південно-західних
говірках української мови (Жел. І: 529; Гр. ІІ: 565), проте воно не
стало надбанням сучасної української літературної мови.
Назва молодикъ в українських писемних джерелах уперше
засвідчена на початку ХVІІ ст. й означає ‘молодий місяць’ (до
настання фази першої чверті): Того року напалъ снегъ месеца
ноебра 5 молодика [КТ: 1603]. Лексикографічні джерела ХІХ ст.
відзначають уживання слова у різних реґіонах України [Жел. І: 450;
Гр. ІІ: 441]. Внутрішня форма лексеми молодикъ зумовлює
стабільність її семантики і в сучасній українській мові [СУМ ІV,
786]. За словами В. Німчука, назву молодик перенесено “на небесне
світило з молодої неодруженої людини (парубка)”3. Крім слова
молодик, як назви молодого, нового місяця, в народному мовленні
функціонують слова новак [Жел. І: 531; Гр. ІІ: 568], новик [Гр. ІІ:
568] і понов [ЕСУМ ІV, 107].
Оскільки природні умови відігравали вирішальну роль у
сільському господарстві, люди пильно спостерігали за прикметами,
що могли прогнозувати погоду, зокрема за станом небесних
об’єктів, і записували деякі свої обсервації, напр.: м(с)цъ взвышъ по
wстрый погоды знакъ маєтъ (Київ, 1625 На г. Коп., тит. зв.).
Народні прикмети стосовно впливу місяця у певній фазі на погоду
знаходимо також в етнографічних матеріалах: Роги місяця гострі,
яскраві – на погоду [Прислів’я: 366].
Місяць, змінюючи свій вигляд від повного диска до вузького
3 Німчук В.В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. – К., 1992. – С. 29.
серпа і навпаки, перебуває у різних фазах. На позначення фази
повного місяця писемні джерела досліджуваного періоду фіксують
лексему полня (полнь): тоут написано,… въ котрый д.нь книжного
Мс,ца лYна настаєт, и въ котрый д˜нь посл полн оущєрблuєтсu
(Острог, 1612 Час.Табл. 315 зв.); Бо законъ семъ дній тылко
опрсноки жидомъ поживати росказовалъ, то естъ почавши отъ
полня луны мсяца первого обходу солнечного (1603 Пит. 44).
Дальший розвиток семантичної структури слова повня
призводить до витворення нових значень – говіркового ‘повний
достаток’ та нормативного, хоч і рідко вживаного, ‘надмір почуття’
та [СУМ VІ: 686].
На позначення фази повного місяця староукраїнські тексти
ХVІІ ст. засвідчують двокомпонентну словосполуку полная луна:
Прото ажъ пєрвй събрал часы, всєи онои дл, котораu въ пєрвоє
створєнє свта, и равнины, и полнYю ЛYнY (Київ, 1619 Аз.В. 70);
лYна…, ґды єстъ полнаu, …бываєт бєзпєчнаu wт того затмнu (поч.
ХVІІ ст. Проп.р. 242 зв.). Як синонім у пам’ятках українсьої мови
вживається також стійке словосполучення лuна въ полн: лYна в
полн jт сл˜нца всєи свтлости початкоу барзо рознаu єстъ (поч.
ХVІІ ст. Проп.р. 242 зв.).
Не змінивши семантики, обидва словосполучення (повний
місяць, місяць у повні) увійшли до активного вжитку сучасної
української мови [СУМ ІV: 754; СУМ VІ: 686].
До цього ж семантичного простору належить спорадично
зафіксоване у конфесійній пам’ятці словосполучення лuна ясностю
сu выполнuєтъ, що вказує на природне явище, яке теж вважалося
специфічною прикметою психо-фізичного стану людини: Лuна…,
ґды сu ясностю выполнuєтъ, промєн сво зъ сєбє выпYскаєтъ,
которы… влґотности въ тл замотываютъ и мшаютъ (Київ,
1637 УЄ Кал. 144).
В українській мові ХVІ–ХVІІ ст. для йменування місяця у
початковій або кінцевій фазах задокументовано описову назву лYна
в роги скривлєннаu (поч. ХVІІ ст. Проп.р. 242 зв.). У нормативно-
літературному вжитку цій словосполуці відповідає номен серп та
його демінутив серпик [СУМ ІХ: 139; 140].
Одним із найзагадковіших астрономічних явищ для наших
предків було затемнення. На його позначення в пам’ятках
української мови з початку ХVІ ст. використовується слово
затмgнg (затмениg): Мсца авгYста s. второй годины в ноч. Мсць был
в затмgню (1509-1633 ЛЛ 129 зв.); Въ… року 1620, … затмениg
месяца было (поч. ХVІІ ст. КЛ 90).
Згадки про місячні затемнення документують переважно
пам’ятки літописної і конфесійної літератури ХVІ–ХVІІ ст.
Контексти досліджуваних джерел підтверджують думку про те, що
це астрономічне явище вважалося лиховісним. Воно могло бути
пересторогою в різних починаннях або ж супроводжувалося
різноманітними катаклізмами.
На позначення місячного затемнення писемні джерела
досліджуваного періоду засвідчують дієслова мнитися,
премнятися, измнитисu, в яких визначальною є сема
“змінюватися, ставати іншим”: Тогды и мсяцъ ся мнилъ на
Великодне, и то не дармо: бо ляхи заразъ великий постъ пішли на
козаки на Вкраину, и Богданъ Хмелницкій,… побилъ ихъ (1636-
1650 ХЛ 79); яко зємлu нє вострєпєщєт, н˜бо нє оужаснєтсu, сл˜нцє
нє помєркнєтъ, лYна нє измнитсu, грjми нє вдар#тъ, силы нбсныu
нє подвигнYтсu (Острог, 1598 Отп.КО 16); Сл˜нцє и мсяцъ во
кровъ ся прємняли (І пол. ХVІІ ст. Сл. о зб. 26).
Сучасна українська мова засвідчує дієслова мінитися у
значенні ‘затемнюватися на короткий час; меркнути’ [СУМ ІV:
741] та перемінятися ‘зазнавати яких-небудь змін; змінюватися’
[СУМ VІ: 227].
Конфесійні пам’ятки, що переказують “Апокаліпсис”, наводять
ознаки кінця світу, серед яких затемнення Сонця і Місяця. На
позначення цього явища зафіксовано дієслова помръкнuти та
помрачитисu: Сл˜нцє и м.сць помръкнuт // н.бса съвютсu [ХVІ ст.
УЄ № 29519, 9 зв.-10]; помрачитсu сл˜нцє, и мсuць, и звзды съ
Нб˜си падYтъ на зємлю, и силы Нбс˜ныи подвигнYтъсu [Чернігів,
1646 Перло 142 зв.].
Писемні джерела досліджуваного періоду до дієслова
помъркнuти документують синонімічну конструкцію не дати
свтлости (свта) своєи (своєго), в якій репрезентовано основну
сему ‘згаснути, потемніти’: мсць нє дасть свтлости своєй а й
звзды нбсныи // падати боудоут, а силы н˜бєсныи боудоуть сu
гибати [1556-1561 ПЄ 181 зв.-182]; Изовuтсu якъ цидYла н˜бо, а вс
звзды спадYт якъ листu фикговоє… // а мсuцъ нє дасть свта
своєго [Вільна, 1596 З.Каз. 18-18 зв.]; мсuць нє дастъ свтлости
своєє [Острог, 1607 Лк. 51].
На позначення затемнення місяця – астрономічного явища, що
знаменувало смерть Христа, – писемні джерела ХVІ–ХVІІ ст.
фіксують описову назву лuна в темности: Землu трuсесu мертвии
въстают камень разсдеся стражи jбмирают. Церковнаu завса
длитсu надвое. солнце же и лYна в темности jбое (к. ХVІ – поч.
ХVІІ ст. ПДПИ 182, 99).
У “Проповідях різних” подано досить розлоге, як для
тогочасних пам’яток, витлумачення затемнення, яке траплялося
тільки у стадії повного місяця: Мсць або лYна свтлост нощнаu,
нґды нє тєрпит нєдостаткоу, толъко ґды єстъ полнаu, поки бовмъ
в половицы єстъ, и в роги скривлєннаu, бываєт бєзпєчнаu jт того
затмнu; ба и в полни jт сл˜нца всєи свтлости початкоу барзо
рознаu єстъ (поч. ХVІІ ст. Проп.р. 242 зв.).
Таким чином, лексеми мсuцъ (лYна) – елементи тематичної
підгрупи “назви основних небесних світил” – праслов’янського
походження і становлять старожитну частину словника української
мови. Вони, крім основного значення ‘нічне небесне світило’,
репрезентують також семему ‘одиниця виміру часу’. У пам’ятках
української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст. семантична
структура слів ускладнюється. Важливе значення має
сполучуваність, яка актуалізує деякі компоненти семантики лексем
мсuцъ і лYна. У жодній із досліджуваних пам’яток нам не вдалося
виявити вживання слова лYна на позначення серединної чи
останньої фази нічного світила. У цих випадках завжди вживалося
слово мсuцъ. Цей факт міг би свідчити на користь того, що назва
мсuцъ, незважаючи на омонімічність і належність до різних
терміносистем, уже в староукраїнській мові почала витісняти
номен лYна зі сфери астрономічної номенклатури.
У системі сучасної української літературної мови аналізовані
слова зберегли своє первинне значення, а також набули нових
узагальнених і переосмислених значень.
АЕС 2003 – Астрономічний енциклопедичний словник / За заг.
ред. І.А. Климишина. – Львів, 2003.
Аз.В. – Ієромонах Азаріас. Вра Єдинои Ст.ои каaоличєскои
Апстлскои Цр~квє на Всход. – К., бл. 1619.
Гр. – Словарь української мови: В 4 т. / За ред. Б. Грінченка. –
К., 1908. – Т. ІІ.
На г. Коп. – На гєрбъ Копистєнских. – К., 1625 // Ст~гj Оц ~а
Нш~гj Андрєа архієпспа Кєсаріа Каппадокійскіа. Тлъкованїє на
Апокалνпсіи Ст~гj… Іjанна Бг.ослова… – К., 1625. – Арк. тит. зв.
ЕСУМ – Етимологічний словник української мови: У 7 т. / За
ред. О.С. Мельничука. – К., 1989. – Т. ІІІ.
Жел. – Малоруско-нїмецкий словар: У 2 т. / Уклав
Є. Желеховский. – Львів, 1886. – Т. І.
З.Каз. – Зизаній Стефан. Казаньє ст.го Кирилла Патрїаръхи
ієрслимъского, j антіхрист и знакjх єго, з розширєнїємъ наYки
против єрєсєй розъных. – Вільна, 1596.
Зерц. – Сіа кніга нарицаємая зєрцало бг~ословїи, изъбранъна jт
мнjгихъ книг,. бг~ословъскихъ И трYдолюбїєм Съставълєна
єромонаха Кирила Транъквилиона. – Почаїв, 1618.
КЛ – Київський літопис. – Б~м ~н., поч. XVII ст. // Сборник
летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси,
изданный Киевской комиссией для разбора древних актов. – К.,
1888. – С. 73–92.
Крон. – Кройника то єсть исторїа свта на шєсть вковъ, а
чтыри монархіи роздлена. З розмаитых гисториков жидовских, и
поганскихъ. – Львів, поч. XVII ст.
КТ – Картотека “Історичного словника українського язика”
Є.Тимченка / Зберігається у відділі української мови Інституту
українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, м.Львів.
ЛБ – Беринда П. Лексикон словенороський. – К., 1627. (Надрук.
з київського вид. 1627 р. фотомех. способом) / Підгот. тексту і
вступ. ст. В.В. Німчука. – К., 1961.
ЛЛ – Львівський літопис 1498 – 1649.
ЛС – Є.Славинецький. Лексикон латинський // “Лексикон
латинський” Є.Славинецького. “Лексикон словено-латинський”
Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського / Підгот. до
видання В.В. Німчук. – К., 1973.
Лк. – Лкарство на jспалый оумыслъ чоловhчій а особливє на
затвєрдлыє срдца людскіє завєдєныє свтомъ альбо якими
грхами бжственнаго Іjанна златоустаго до Aєjдора мниха… –
Острог, 1607.
НЄ – Поучения на євангелие по Няговскому списку 1758 г. //
Материалы для истории Угорской Руси. Памятники церковно-
религиозной жизни угро-русов XVI–XVIII вв., изд. А.Петровым. –
Спб., 1914. – Вып. VII.
ПДПИ – Памятники древней письменности и искусства. – Спб.,
1912. – Т. 178; 1913. – Т. 182.
Перло – Сіа книга названнаu Пєрло Многjцнноє.
Съставлєнна ТрYдолюбїємъ: прєзъ Киріла: Транквліона. –
Чернігів, 1646.
ПЄ – Пересопницьке євангеліє 1556 – 1561 рр.
Пит. – Питання і відповіді православного папістові. – Б.м.н.,
1603 // РИБ. – Т. VІІ: Памятники полемической литературы в
Западной Руси. – Кн. 2. – СПб., 1882. – С. 1-110.
Прислів’я – Прислів’я та приказки: Природа. Господарська
діяльність людини / Упоряд. М.М. Пазяк; Відп. ред. С.В. Мишанич.
– К., 1989.
Проп.р. – Різні проповіді. – Б.м.н., поч. XVII ст.
Сл. о зб. – Слово о збYреню пєкла… – Б.м.н., І пол. ХVІІ ст. (за
списком ХVІІІ ст.) // ЗНТШ. – Львів, 1908. – Т. LХХХІ. – С. 5-50.
Срезн. – Материалы для словаря древне-русского языка: В 3 т. /
Уклав Срезневский И.И. – Санкт-Петербург, 1895. – Т. ІІ.
ССУМ – Словник староукраїнської мови ХІV–ХV ст.: У 2-х т. –
К., 1977. – Т. І.
СУМ – Словник української мови: В 11-и т. – Т. ІV, VІ, ІХ.
Сур. – Суразький Василій. О єдіной істинной православной
вр… Книжица в шєсти отдєлахъ. – Острог, 1586.
УЄ № 29519 – Учительне євангеліє. – З території Бойківщини,
XVI ст.
УЄ № 31 – Учительне євангеліє. – З території Бойківщини,
к. XVI ст.
УЄ № 5 – Учительне євангеліє. – Львів, 1585.
УЄ Кал. – Єнглїє Yчитєлноє албо Казанu на кождYю Ндлю и
Свuта оурочисты. Прєз Ст. Jтца нш~єго Калліста… по ґрєцкY
написаноє, а тєпєр повторє ново зъ ґрєцкого и словєнского языка на
рYскїй пєрєложєноє… повєлєнїєм… Пєтра Могилы… – К., 1637.
Ун.гр. – Унія греків з костьолом римським. – Вільна, 1595 //
РИБ. – Т. VІІ: Памятники полемической литературы в Западной
Руси. – Пг., 1882. – Кн. 2. – С. 111-168.
ХЛ – Хмільницький літопис. – Хмільник, 1636-1650 рр. //
Лтопись Самовидца. – К., 1878. – С. 77-81.
Час.Табл. – Пояснення до таблиці визначення часу за
місячними кругами // Часословъ, сирчъ послдованїє слоужбы по
прєданїю цєрковномY… Повєлєнїєм… кн. ЯнYша Jстрозского,
Кашталuна.
|