До біографії Миколи Ернста: Нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва
До наукового обігу вводиться невідоме раніше листування відомого кримознавця, археолога Миколи Ернста до його брата — визначного діяча українського музеєзнавства, організатора пам’яткоохоронної справи Федора Ернста. Корпус указаного епістолярію був виявлений і атрибутований професором А. А. Непомнящ...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31901 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До біографії Миколи Ернста: нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва / А. Непомнящий // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 118-126. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860195015941160960 |
|---|---|
| author | Непомнящий, А. |
| author_facet | Непомнящий, А. |
| citation_txt | До біографії Миколи Ернста: нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва / А. Непомнящий // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 118-126. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | До наукового обігу вводиться невідоме раніше листування відомого кримознавця, археолога Миколи Ернста до його брата — визначного діяча українського музеєзнавства, організатора пам’яткоохоронної справи Федора Ернста. Корпус указаного епістолярію був виявлений і атрибутований професором А. А. Непомнящим і є цікавим джерелом у вивченні розвитку науки на території Кримського півострова в 20-х роках ХХ ст., зокрема — історії Таврійського університету й біографій діячів науки в Криму вказаного часу.
В научный оборот вводится неизвестный ранее корпус архивных биографических документов известного крымоведа, археолога Николая Эрнста. В том числе его письма к брату — выдающемуся деятелю музееведения Украины, организатору памятникоохранительной работы Федору Эрнсту. Эпистолярный корпус был выявлен и атрибутирован профессором А. А. Непомнящим. Письма являются интересным источником о развитии науки на полуострове в 20–е годы ХХ в., истории Таврического университета, биографий деятелей науки.
The earlier unknown collection of letters written by the archeologist and the prominent expert on the Crimean studies Nikolay Ernst to his brother Fedor Ernst, who was a person of note in the Ukrainian museology and also the organizer of the archeological sites’ protective campaign, came into use of scientists. This collection was brought to light by professor A. A. Nepomnyaschy. The letters are considered to be an interesting source giving an outlook on the development of the peninsular sciences in the 20–ies of the 20th century, also recollecting the history of the Taurida University and some biographies of people who made considerable contributions to the sciences.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:08:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
117
ІV
КРАЄЗНАВСТВО
В ОСОБАХ
118
Краєзнавство 3–4 2009
УДК [001:930] (477.75) — 057.4
Андрій Непомнящий (м. Сімферополь)
ДО БІОГРАФІЇ МИКОЛИ ЕРНСТА: НОВІ ДОКУМЕНТИ
З АРХІВІВ САНКТ-ПЕТЕРБУРГА ТА КИЄВА
До наукового обігу вводиться невідоме раніше листування відомого кримознавця, археолога
Миколи Ернста до його брата — визначного діяча українського музеєзнавства, організатора
пам’яткоохоронної справи Федора Ернста. Корпус указаного епістолярію був виявлений і ат-
рибутований професором А. А. Непомнящим і є цікавим джерелом у вивченні розвитку науки
на території Кримського півострова в 20-х роках ХХ ст., зокрема — історії Таврійського уні-
верситету й біографій діячів науки в Криму вказаного часу.
Ключові слова: Микола Ернст, Федір Ернст, охорона пам’яток, листування, Таврійський
університет.
В останні десятиліття методологічні пошу-
ки світової історіографії все більше зосеред-
жувалися на напрямі мікроісторії. Учені з різ-
них країн справедливо констатували, що саме
в історії індивіда й “новій біографічній історії”
найбільш чітко та наочно ставилася ключова
методологічна проблема співвідношення і
сумісності мікро- й макроаналізу. У резуль-
таті ми прагнемо відповісти на питання, яким
чином успадковані культурні традиції, уяв-
лення визначали поведінку людей (увесь хід
подій, їхні наслідки) в специфічних історич-
них обставинах. У контексті сучасних мікроіс-
торичних підходів зовнішня форма історико-
біографічних досліджень наповнилася новим
змістом. Тенденції, що сповна виразно вияви-
лися в цій сфері, свідчать про народження но-
вого напряму зі специфічними дослідницьки-
ми завданнями — персональної історії. Основ-
ним об’єктом її штудій є персональні тексти, а
предметом дослідження — історія одного жит-
тя в усій її унікальності та повноті. При цьому
цілком природно, що у фокус біографічного
дослідження попадає внутрішній світ люди-
ни, його емоційне життя, пошук розуму, сто-
сунки з колегами. Саме тому в “новій біогра-
фічній історії” особливе значення надається
виявленню автобіографічної складової різних
документів1.
В історії кримознавства 20-х років ХХ сто-
ліття ім’я Миколи Львовича Ернста (1889–
1956) посідає одне з ключових місць. Перший
директор — практично організатор Централь-
ного музею Тавриди, перший завідувач бібліо-
теки Таврійського університету, видатний
археолог і подвижник пам’яткоохоронної
роботи, професор Кримського університету
(педагогічного інституту імені товариша
М. В. Фрунзе), організатор науки, наступник
Арсенія Івановича Маркевича на посту голови
Таврійського товариства історії, археології й
етнографії — ось далеко не повний перелік
для характеристики діяльності М. Л. Ернста
тієї епохи2. Після арешту Миколи Львовича
1938 року за шпигунство на користь Німеччи-
ни й германофільську пропаганду в кримоз-
навстві на згадку його імені на довгі роки було
накладено табу. Першими, хто зробив знач-
ний крок до повернення правдивої інформації
про роль Миколи Львовича в розвитку науки,
стали член-кореспондент АН УРСР С. Н. Бібі-
ков, який добре знав М. Л. Ернста за спільни-
ми археологічними дослідженнями в Криму в
20-х роках3, та професор І. М. Храпунов4.
Численні біографічні документи Миколи
Львовича, які ми виявили останніми роками в
різних архівах Санкт-Петербурга й Києва, да-
ють змогу доповнити дані про перипетії його
долі, підкріпити або уточнити усталені відо-
мості. Кожен зі знайдених документів, що від-
носиться до характеристики діяльності такої
знакової для історії вивчення Криму фігури,
як М. Л. Ернст, становить безперечний інте-
рес, а введення корпусу цих історичних дже-
рел до наукового обігу дозволить об’єктивно
відновити історію історичної науки в Криму в
цілому. Це тим більше актуально, що невели-
кий особовий фонд дослідника, який офор-
мився в Державному архіві в Автономній Рес-
публіці Крим вже після смерті М. Л. Ернста з
документів, переданих його дружиною (ф. Р-
3283), слабко відображає його різнобічну
діяльність у кримознавстві довоєнного періо-
ду. Дружина Миколи Львовича Софія Мико-
лаївна Олтаржевська так пояснювала це в
листі до відомого українського історика, до-
119
ктора історичних наук, професора Сергія Іва-
новича Білоконя від 14 червня 1974 року:
“Під час арешту М. Л. всі матеріали, докумен-
ти, над яким[и] він працював, всі праці його,
що вже вийшли друком, листи та багато іншо-
го, були вилучені. Словом, всі ящики письмо-
вого столу М. Л. і полиці книжкові з видани-
ми працями були спустошені. Після реабіліта-
ції М. Л. мені нічого не повернули,
посилаючись на те, що все вилучене нібито
було знищено”5.
Серед корпусу нових біографічних джерел
насамперед виокремимо корпус анкет, які
власноручно заповнив М. Л. Ернст, що відкла-
лися у фонді “Комісія “Наука та її працівники
в межах СРСР” (1924–1930), Комісія “Наука
та науковці СРСР” (1930–1932), Комітет облі-
ку науковців і вивчення наукових сил СРСР
(1932–1934)” Санкт-Петербурзької філії Ар-
хіву Російської академії наук. Хронологічно
п’ять виявлених там анкет охоплюють 1926–
1933 роки6. Першу з них заповнив історик 8
травня 1926 року. Науковий ступінь вказано
як “doktor phil.”, посада: завідувач Археоло-
гічного відділу Центрального музею Тавриди,
секретар Таврійського товариства історії, ар-
хеології й етнографії. Спеціальність, в якій
проводить наукові дослідження, вказана “ар-
хеологія й історія Криму”, а “наукова в ній
сфера” як “Старожитності Криму доісторичні
та середньовічні”7. Документ містить інфор-
мацію про службу й домашню адресу. Анало-
гічними за інформативністю є анкети, запов-
нені з п’ятиденним інтервалом: 15 і 20 вересня
1926 року8. Вочевидь, анкетування проводи-
лося різними місцевими науковими установа-
ми, де співробітничав краєзнавець, кожне з
яких централізовано відправляло інформацію
про своїх співробітників до Ленінграда. Найін-
формативнішою є чотирьохсторінкова анкета,
заповнена 1930 року, де детально викладено
життєвий шлях дослідника9. Тут М. Л. Ернст
вказав, що співробітничає в Кримському об-
ласному бюро краєзнавства, Таврійському то-
варистві історії, археології й етнографії та
Всесоюзному товаристві культурних зв’язків
із закордоном. У анкеті міститься перелік
найзначніших наукових праць краєзнавця,
який охоплює 13 назв10. Остання з анкет М. Л.
Ернста, що збереглася в цьому фонді, датова-
на 12 вересня 1933 року, де “син інженера,
безпартійний” він повідомляв лише основні
біографічні дані11. На окремому аркуші дода-
но “Список наукових праць М. Л. Ернста”,
складений його рукою, який повторює публі-
кації, названі в анкеті 1930 року12. Анкетні
дані доповнюють відомостями з епістолярної
спадщини найвизначніших діячів кримо-
знавства тієї епохи уривки спогадів про Мико-
лу Львовича.
Предки вченого-кримознавця переселили-
ся до України з Німеччини на початку
XIX століття. Дід Миколи Львовича з боку
батька працював на поміщицьких суконних
фабриках у Волинській, Київській і Полтавсь-
кій губерніях. Батько, так і не здобувши
шкільної освіти, хлопчиком служив прикаж-
чиком у київських торгівельних фірмах, а піз-
ніше став співробітником страхового товарис-
тва “Надія”13. За соціальним станом він вва-
жався купцем другої гільдії. У Глухові Людвіг
Ернст мав у власності невелику фабрику з ви-
робництва мотузок14. Дід з боку матері Дани-
ло-Микола Миколайович Неєзе народився
1818 року в Ризі. 1854 року Рада Київського
університету Святого Володимира обрала його
вченим аптекарем зі званням ад’юнкт-профе-
сора15. Мати Ернста — Христина — здобула
домашню освіту16. У родині Ернстів було шес-
теро дітей. Дочки Євгенія (народилася близь-
ко 1877 р.), Олена (народилася близько
1880 р.), син Георгій (народився близько
1883 р.), дочка Віра (народилася близько
1887 р.). Наймолодшим був брат Теодор-Рі-
хард (народився 1891 р.). Останній — Федір
Людвігович Ернст — став видатним істориком
мистецтва й діячем у галузі охорони пам’яток
історії та культури України17. Микола Льво-
вич народився 23 вересня 1889 року (саме так
він вказував в анкетах) у Києві18.
1900 року родина втратила батька, і вони
були змушені переїхати до Глухова, щоб сте-
жити за станом справ на фабриці19. У Глу-
хові — відомому українському культурному
центрі — Микола навчався в гімназії, яку за-
кінчив 1907 року. Не маючи достатньо засобів
для продовження навчання синів у Росії, ро-
дина змушена була погодитися з пропозицією
дядька — відомого київського лікаря-окуліс-
та Ернста Миколайовича Неєзе (1850–1930),
який запропонував фінансову допомогу бра-
там Миколі та Федору для здобуття вищої ос-
віти з обов’язковою умовою, що навчатися
вони будуть у Берлінському університеті,
який свого часу закінчив він сам20. Із 1907
року Микола став студентом Берлінського уні-
верситету, де вивчав історію на історичному
відділенні Філософського факультету21. Йому
120
Краєзнавство 3–4 2009
пощастило слухати лекції таких блискучих
істориків, як Ганс Дельбрюк і Едуард Майєр.
У ці роки разом із братом Теодором, який піс-
ля закінчення гімназії також став студентом
цього ж факультету, вони об’їхали безліч ста-
ровинних міст, познайомилися зі всесвітньові-
домими музейними колекціями Німеччини й
Австрії. Випускною дисертацією Миколи ста-
ло дослідження “Ставлення Москви до крим-
ських татар за Івана III і Василя III”.
1911 року, відразу після закінчення уні-
верситетського курсу, Микола Львович при-
їжджає до Києва. Тут він отримав посаду біб-
ліотекаря в Університеті Святого Володимира
(1911–1914 рр.). Вже після від’їзду М. Л. Ерн-
ста з Німеччини 1912 року в берлінському на-
уковому виданні було надруковано його стат-
тю “Перші набіги кримських татар на Півден-
ну Росію”22. Початок Першої світової війни
перервав діяльність Миколи Львовича в
Київському університеті, де у нього встигли
скластися наукові зв’язки з професорами
М. В. Довнар-Запольським, В. С. Іконнико-
вим, Т. Д. Флоринським. Нагнітання антині-
мецьких настроїв у Києві пов’язувалося з гуч-
ним викриттям резидента німецько-австрій-
ської розвідки Олександра Оскаровича
Альтшиллера, який мешкав у власному бу-
динку № 24 в Києві на Ковальській вулиці.
Агентом німців виявився і господар київсько-
го кінотеатру (Хрещатик, 38) Антон Шан-
цер23. Братів Миколу та Федора Ернстів зааре-
штували. До 23 серпня їх тримали в “пала-
цовій дільниці”, а потім вислали на
проживання в організованому в селі Курта-
миш Томської області таборі для німців. Особ-
ливо гостро час заслання переживав молод-
ший брат Миколи — Федір. За спогадами його
дружини, “Вирушаючи до лісу, він [Федір
(А. Н.)] бився там головою об дерева, поки біль
у скривавленій голові не перемагав біль мо-
ральну. У такому стані його кілька разів за-
ставав М. Л., який серйозно побоювався за
здоровий глузд молодшого брата”24.
Цікаво, що, як свідчать заповнені М. Л.
Ернстом пізніше анкети, в 1914–1917 рр., Ми-
кола Львович працював завідувачем бібліоте-
ки в Київському комерційному інституті. Час
висилки в цих документах взагалі не відбив-
ся25. Вочевидь, він не хотів афішувати цей пе-
ріод своєї біографії. Дійсно, 1 травня 1914
року М Л. Ернста було обрано на посаду біб-
ліотекаря Київського комерційного інститу-
ту, але правління вузу потім відмінило цю
постанову26. З Києва вислали всіх представни-
ків родини Ернстів, навіть його стару матір.
Вони змогли повернутися до Києва лише в
серпні 1917 року27, прийняли присягу на вір-
ність Росії та її Тимчасовому уряду. Початок
революційного безладу в Києві й організація
Української Центральної ради вплинули на
рішення Миколи Львовича не залишатися в
Україні. Чіткий курс лідерів українського на-
ціонального руху на автономію від Росії М. Л.
Ернст не поділяв.
У серпні 1917 року Микола Львович переї-
хав до Петрограда, де спочатку влаштувався
позаштатним службовцем у Російську публіч-
ну бібліотеку, а з 8 квітня 1918 року прийня-
тий співробітником читального залу28. Для
вивчення цього нетривалого петроградського
періоду життя М. Л. Ернста інтерес становить
справа “Про службу М. Л. Ернста”, що збе-
реглася у Відділі архівних документів Росій-
ської національної бібліотеки. У заяві до Ради
Російської публічної бібліотеки від бібліоте-
каря М. Л. Ернста значилося:
“Повторюючи цим свою заяву від 23-го сер-
пня минул. року, уклінно прошу взяти мене
службовцем Російської Публічної Бібліотеки.
З 1911-го року я перебував на службі в бібліо-
теці Київського Університету, а потім був за-
відувачем бібліотеки Київського Комерційно-
го Інституту. За фахом я російський історик і
надрукував ряд наукових праць і статей. Пра-
цював я в більшості найбільших бібліотек
Росії та Заходу, маю ступінь доктора філосо-
фії Берлінського університету й знаю значну
частину європейських мов.
Петроград. 26 березня 1918 р. Микола
Ернст.
Адреса: Петроград, Митнинська вул., 22,
кв. 9. вуг. 8-ї Різдвяної”29.
Директор бібліотеки Ернест Львович Рад-
лов у листі від 11 квітня 1918 року (№ 390)
повідомляв М. Л. Ернсту:
“Милостивий государ
Микола Львович.
Російська Публічна Бібліотека має честь
повідомити Вас, що згідно з постановою Ради
Бібліотеки Вас визначено позаштатним служ-
бовцем Бібліотеки, з окладом у розмірі 325
крб. на місяць із 6 квітня 1918 р.”30. Те, що
М. Л. Ернст вільно володів іноземними мова-
ми (німецькою і французькою) зумовив його
перехід із 19 червня 1918 р. у відділення “Ros-
sica”, де сконцентровувалася література про
Росію на всіх мовах світу31. На засіданні Ма-
121
лого Комітету бібліотеки було вирішено про
звільнення М. Л. Ернста “у зв’язку з розпо-
рядженням властей про виїзд його на Україну
як українського громадянина”32. У службовій
документації бібліотеки виявлено різночитан-
ня в даті остаточного звільнення Миколи
Львовича33. Найпізніше з розпоряджень, що
зустрічаються, про його звільнення з Російсь-
кої публічної бібліотеки з 1 листопада 1918 р.
датовано 20 грудня 1918 року34.
Приїхавши з Петрограда до Сімферополя,
Микола Львович Ернст потрапив у творче, на-
сичене духом просвіти, висококультурне се-
редовище. Річ у тім, що, на відміну від інших
регіонів колишньої Російської імперії, рево-
люційні події 1917 року й подальші перипетії
Громадянської війни не звели нанівець у Кри-
му діяльність місцевого вченого співтоварист-
ва, а навпаки, активізували наукову роботу в
регіоні, що насамперед позначилося на пра-
цях Таврійської вченої архівної комісії. Ряту-
ючись від революційного лихоліття, в Криму
тоді опинилося багато видатних учених, у
тому числі — істориків. Так, у ті роки сюди
приїхали зі столиць відомі учені-гуманітарії:
історик мистецтва член-кореспондент Ака-
демії наук Дмитро Власович Айналов (член
ТВАК із 3 червня 1919 р.), філософ і теолог
Сергій Миколайович Булгаков (член ТВАК із
15 листопада 1919 р.), історики Георгій Воло-
димирович Вернадський (член ТВАК із 15
листопада 1919 р.) і Борис Дмитрович Греков
(член ТВАК із 9 лютого 1919 р.), історик
мистецтва, академік Никодим Павлович Кон-
даков (член ТВАК із 1891 р.), літературозна-
вець Євген В’ячеславович Пєтухов (член
ТВАК із 15 листопада 1919 р.), професори Но-
воросійського університету в Одесі Олексій
Миколайович Деревицький (член ТВАК із
1896 р.) й Іван Андрійович Лінниченко (член
ТВАК із 1902 р.) і багато інших видатних
діячів35.
Молодий енергійний німець швидко влив-
ся в оточення місцевої інтелектуальної еліти.
Маючи досвід роботи у великих книгосхови-
щах, він став завідувачем Наукової бібліотеки
Таврійського університету (1918–1921 рр.).
Одночасно Микола Львович отримав посаду
приват-доцента, пізніше — професора відразу
на двох кафедрах вузу: російської історії та ні-
мецької мови. 1920 року він одночасно вла-
штувався на роботу в Центральний музей Тав-
риди завідувачем. Саме на нього лягла вся
важка ноша організації нового музею в Сімфе-
рополі. Прослуживши завідувачем до 1922
року, Микола Львович перейшов на посаду за-
відувача археологічного відділу музею36.
Із перших днів своєї появи в Криму
М. Л. Ернст значну увагу приділяв вивченню
місцевих старожитностей, археологічним до-
слідженням. Він активно включився в под-
вижницьку діяльність місцевої інтелігенції з
охорони культурної спадщини.
У Рукописному архіві Інституту історії ма-
теріальної культури зберігся важливий доку-
мент, що висвітлює історію наукового життя
Криму тієї епохи. Це лист завідувача Крим-
ОХРІСу Гліба Анатолійовича Бонч-Осмоловсь-
кого37 в Академію історії матеріальної культу-
ри, датований 23 липня 1921 року. У ньому
повідомлялося, що “в листопаді 1920 р. в Сім-
ферополі при ОХРІС утворилася Вчена Нара-
да” і просив столичних колег сприяти зміц-
ненню становища Вченої Наради та ставив пи-
тання про об’єднання кримської Вченої
Наради з Російською академією наук38.
У складеному А. І. Полкановим у грудні
1921 року “Нарисі діяльності Вченої Наради
при КримОХРІСі за 1-й рік його існування”
перелічувалися “найважливіші доповіді, що
читалися й обговорювалися на засіданнях”.
Серед інших — доповіді М. Л. Ернста: “Неолі-
тична стоянка біля села Сабли Сімферополь-
ського повіту (звіт про дослідження)”;
“Неолітична стоянка біля печери Кизил-Коба
(звіт про дослідження)”; “Пушкінський буди-
ночок у Гурзуфі, його стан і подальша доля
(звіт про поїздку)”; “Неолітична стоянка біля
гори Кара-Даг (звіт про дослідження)”; “Стан
музеїв і старожитностей Керчі та Феодосії й
заходи з їх охорони (звіт про поїздку)”; “Стан
старожитностей і музеїв у Судаку та Новому
Світі (звіт про поїздку)”39.
Серед всілякого корпусу історичних дже-
рел, які допомагають відновити історію вив-
чення Криму, більш рельєфно відчути особли-
вості пульсації наукового життя на півострові
в різні епохи, ми виокремлюємо й активно
розробляємо насамперед епістолярну спадщи-
ну кримознавців40. Справжнім відкриттям для
історії науки стали виявлені нами в особовому
архівному фонді відомого українського істо-
рика, мистецтвознавця, музеєзнавця і діяча
пам’яткоохоронної сфери Федора Людвігови-
ча Ернста (1891–1942) листи до нього брата —
Миколи Львовича. Справу не атрибутовано:
має заголовок “Листи Ф. Л. Ернсту якогось
Колі”.
122
Краєзнавство 3–4 2009
Листи М. Л. Ернста, що збереглися, братові
охоплюють період із лютого 1921-го до листо-
пада 1930 року. Брати — колеги на терені вив-
чення та охорони культурної спадщини —
були дружні й постійно підтримували листу-
вання. Це підтверджують рядки листа
дружини Федора Людвіговича Тамари Львів-
ни, адресованого докторові історичних наук,
професорові Сергію Івановичу Білоконю від
22 жовтня 1967 року: “Кіулей” він називав
жартома свого брата Миколу Людвіговича, з
яким був дружний і пов’язаний загальними
науковими інтересами. Це був також видат-
ний дослідник — історик і археолог”41. Зі зміс-
ту листування видно, що в особовому архівно-
му фонді Федора Людвіговича відклалися не
всі листи брата. Про це свідчить розрив сю-
жетних ліній, значні інколи хронологічні ла-
куни (до декількох років). При цьому в окре-
мих випадках збереглися щомісячні послан-
ня, що свідчить про системність епістолярного
спілкування братів.
Перший зі збережених листів датовано 20
лютого 1921 року. Для нас воно особливо ці-
каве тим, що цей складний період становлен-
ня нових радянських порядків на півос-
трові — час страшного голоду, що забрав ти-
сячі людських життів, і розрухи, — менше
інших охоплено наявною в нашому розпоряд-
женні епістолярною спадщиною інших діячів
кримознавства. М. Л. Ернст повідомляв бра-
ту: “У мене настрій менш життєрадісний, ніж
звичайно. Дуже страждаю від холоду, в чому,
правда, значною мірою сам винен, оскільки не
запасся дровами вчасно, повіривши обіцян-
кам Університету. А тут як навмисно ще не-
звично довга зима. Словом, руки клякнуть і
неможливо займатися. Увечері горить, як у
Нестора Літописця, лампада. Це також не
підіймає настрій. Обідаю в радянській їдаль-
ні, де дають пригорілу пшеничну кашу. Плат-
ні не платять 4 місяці, оскільки в Криму не-
має радянських грошей. Продавати мені нічо-
го, бо кращу частину мого гардероба вкрали
солдати. Словом, не добре.
Тим часом, роботи скільки завгодно. Прав-
да, в Університеті скасували Історико-філоло-
гічний факультет42, так що лекції мої припи-
нилися. Проте я тоді почав читати на Природ-
ничому факультеті курс “Доісторична
людина”. (Я взагалі вдарився в археологію).
Багато роботи по бібліотеці. Крім того, вла-
штовується тут Центральний музей Таври-
ди — археологічний і художній, в якому я пе-
ребуваю директором. Звичайно маса роботи,
метушні. І за все це отримуєш фунт хліба й
трохи пригорілої каші. Прикро. <…>
Провів я напр. гарне літо, полазивши
вздовж по горах в околицях Бахчисарая, до-
сліджуючи район поселень стародавніх готів,
їхні укріплення, печерні міста. Потім бродив
по Південному березі з такою ж метою. Привіз
із собою багато малюнків, планів, нотаток.
Харчувався, правда, чортзна-чим, ночував, де
Бог пошле й терпів різні негоди аж до “зеле-
них” у горах, але відчував себе чудово і був
сповна задоволений <...>”43.
4 липня 1921 року Микола Львович пові-
домляв брату: “Проводжу літо досить рухли-
вим способом. Рухаюся багато по місту й по
Криму. У місті в мене маса роботи, оскільки я
перебуваю в декількох установах”44. Таку тру-
дову завзятість він прозаїчно пояснював необ-
хідністю “гонитви за пайками”: “Я працюю в
університеті на двох посадах, у музеї, в Кава-
лерійському училищі (!), в Зовнішторзі (!) та
Фінвідділі (!). Яке я маю відношення до цих
останніх установ, відає один Аллах. Ось і га-
няю цілими днями по місту, висунувши язи-
ка”45. У цьому ж листі М. Л. Ернст розповідає
про наукову поїздку по маршруту Карасуба-
зар — Феодосія — Керч, під час якої він огля-
дав пам’ятки археології, знайомився з іс-
торією й етнографією кримчаків46.
У наступних листах Миколи Львовича, на-
приклад, від 5 листопада 1923 року, міститься
все більше інформації про проведені ним архе-
ологічні розкопки “печери за 25 верст від Сім-
ферополя”47.
Події 1924 року дійшли до нас відразу в чо-
тирьох листах М. Л. Ернста до брата. У пос-
ланні від 21 травня 1924 року він повідомляв:
“Удома писав потроху, та всі речі, яких не
можна надрукувати. Ніяк не можу пересили-
ти себе й писати різну плоску популярщину
для екскурсантів, а це тепер єдиний товар у
попиті. Читав спорадично лекції, регулярно в
Університеті не читав — дратує атмосфера”48.
У двох наступних листах (від 30 червня й 12
липня) Микола Львович обумовлював деталі
приїзду Федора Людвіговича до Криму, ор-
ганізації його відпочинку та культурно-нау-
кової програми (огляд кримських старожит-
ностей і розкопок). Київському гостю хотілося
побувати в Севастополі й оглянути археоло-
гічні пам’ятки Південно-Західного Криму та
Південного берега. Брат домовився про його
проживання в Херсонесі49.
123
23 жовтня М. Л. Ернст повідомляв до Киє-
ва: “КримРаднарком зажадав, щоб копати та-
тарську старовину в Бахчисараї. Довелося ко-
пати. Вийшло досить цікаво. Копав я разом із
московським археологом Башкировим50. Роз-
копували стародавнє татарське кладовище
біля станції. Викопували старі надгробки, що
пішли в землю, які виявилися дуже цікави-
ми, у вигляді саркофагів (але не порожніх усе-
редині) з прекрасними орнаментами арабсь-
кими та візантійськими й прекрасними напи-
сами. Датовані кінцем XIV-го — початком
XV-го століття. Розкопали й декілька похо-
вань і також один родовий склеп з п’ятьма не-
біжчиками, дуже цікавий за будівельною
конструкцією”51.
2 березня 1925 року в листі до брата М. Л.
Ернст ділився враженнями про Другу Всесо-
юзну конференцію з краєзнавства, що прохо-
дила в грудні 1924 року в Москві. Кримську
АСРР на ній представляли О. І. Полканов і
М. Л. Ернст52. Микола Львович повідомляв в
листі, що “Я дуже близько зійшовся на з’їзді
зі Спициним53; у гуртожитку спав на сусідньо-
му з ним ліжку, так що ми цілими ночами роз-
мовляли. Він чудовий старий”54.
Листи М. Л. Ернста є цікавим джерелом і
про проведення першої Всесоюзної археоло-
гічної конференції в Керчі. 1926 року випов-
нювалося 100-річчя від дня офіційного засну-
вання Керченського музею старожитностей.
Кримські краєзнавці справедливо вважали за
необхідне відзначити цю круглу дату прове-
денням у Керчі наукової конференції. Звісно,
мався на увазі Археологічний з’їзд, склика-
ний за дореволюційними класичними канона-
ми, проте всім було зрозуміло, що про таку на-
зву зборів радянських археологів не може
йтися. За організацію конференції взявся
КримОХРІС спільно з Керченським археоло-
гічним музеєм. 17 лютого 1926 року Микола
Львович повідомляв Федору Людвіговичу:
“передбачається всесоюзний археологічний
з’їзд у Керчі та Херсонесі з нагоди століття
Керченського музею. Напевно, буде дуже ці-
каво. Адже вперше після 1911 року...”55.
27 березня М. Л. Ернст писав до Києва:
“Конкретно вирішено питання про скликання
з нагоди столітнього ювілею Керченського му-
зею “Всесоюзної Конференції Археологів” у
Керчі на початку вересня. Конференцію скли-
кає Головнаука РСФРР. Для здійснення
ювілею взагалі й Конференції зокрема утворе-
но три комітети — один у нас, кримський,
один у Москві в Головнауці та один у Пітері в
Академії Іст[орії] Мат[еріальної] Культ[ури].
Оскільки від нас виходила ініціатива, то ми
продовжуємо її тримати в руках, виробляємо
програму ювілею і конференції, списки запро-
шуваних та ін. Спочатку Головнаука хотіла
додати програмі конференції характер винят-
ково присвячений керченській археології. За
нашим наполяганням вона розширила програ-
му в тому сенсі, що “на Конференції читають-
ся доповіді з галузі археології Криму і культур
Південної Росії, пов’язаних із Кримом”. Хоча
з Кримом можна пов’язати все, що завгодно,
все ж ми наполягатимемо, щоб програма була
ще більше розширена й охоплювала взагалі
всю російську археологію. Без сумніву, так і
буде, навіть якщо в офіційній програмі й зна-
читиметься наведена вище формула. Ми праг-
немо до того, щоб це було продовження ко-
лишніх археологічних з’їздів.
Із нагоди ювілею буде виставка археологіч-
ної роботи музею за 100 років (креслення, кар-
ти й ін.), будуть відкриті всі катакомби з фрес-
ками, завжди закопані (я за 7 років перебу-
вання в Криму їх ще жодного разу не
бачив) — це виняткової рідкості випадок.
Буде влаштовано ряд цікавих екскурсій в Нім-
фей, Мірмікіон, до Асандрового валу, на гору
Опук і на Тамань. Після з’їзду можна буде ще
зробити якусь подорож скопом по Криму.
Зі зручностей передбачається залізнична
знижка на 50 %, безкоштовна ночівля і дуже
здешевлені харчі”56. Микола Львович радився
з братом, які українські наукові установи та
товариства запрошувати, пропонував київсь-
ким ученим “виявити ініціативу” та створити
в українській столиці “Комітет сприяння кон-
ференції”. Він справедливо відмітив, що “Ба-
жано, звичайно, щоб приїхали діяльні люди й
поменше роззяв, кустарщиків і наукових пан-
ночок”57.
До питання про археологічну конференцію
в Керчі М. Л. Ернст знову повертається в листі
27 травня 1926 року: “На твоє запитання про
Керченський з’їзд можу тобі повідомити, що
він, мабуть, відбудеться, але, можливо, в
скромних розмірах, бо мало сподівань на асиг-
нування сум. Узагалі, раз справа в руках Го-
ловнауки, то вона йде черепашачими кроками
й нетямущо. Ми зі свого боку все підготували
в лютому-березні, а вони до сьогодні ні з міс-
ця, навіть запрошень ще не надсилають. Мо-
жуть цим дуже зіпсувати справу. Гроші влас-
не потрібні не стільки на з’їзд, скільки на оз-
124
Краєзнавство 3–4 2009
наменування ювілею ремонтами, преміями й
ін., а для з’їзду потрібні гроші маленькі”58. У
цьому ж листі Микола Львович детально
розповів про результати своїх археологічних
досліджень на Неаполі.
Штрихи створюють цілісний портрет. Зібра-
ні по крупицях в архівах Києва та Санкт-
Петербурга відомості дозволяють нам форму-
вати невідомий досі образ багатогранної особи
видатного діяча кримознавства Миколи Льво-
вича Ернста. Поки що ми знайомимо крає-
знавців лише з незначною частиною зібраних
матеріалів про цю людину. Відтворення його
повного образу й ролі в кримознавчих
дослідженнях ще попереду.
Джерела та література
1 Репина Л. П., Зверева В. В., Парамонова
М. Ю. История исторического знания. —
Москва: Дрофа, 2004. — С. 262–268.
2 Невдалою виявилася стаття про М. Л. Ерн-
ста в головному довідковому виданні для
українських істориків. Див.: Бикова Т. Б.
Ернст Микола Львович // Енциклопедія
історії України. — К.: Наукова думка,
2005.– Т. 3.– С. 46–47. У статті, на жаль,
відсутня інформація про праці Миколи
Львовича, не вказано літератури про ньо-
го. Матеріал подано однобоко і не відбиває
всю багатогранну діяльність ученого, не-
має фото. Ще менш інформативною є стат-
тя про М. Л. Ернста в довідниках “Истори-
ки России” (Див.: Кряжева-Карцева Е. В.
Эрнст Николай Львович // Историки Рос-
сии ХХ века: Биобиблиографический сло-
варь / Авт.-сост. А. А. Чернобаев: в 2 т. —
Саратов: Изд-во Саратовского ГСЭУ,
2005. — Т. 2. — С. 570.) і про українських
археологів, у якому взагалі зосереджуєть-
ся маса фактичних помилок (Див.: Мезен-
цева Г. Г. Дослідники археології України:
Енциклопедичний словник-довідник. —
Чернігів: Сіверянська думка, 1997. — С.
31.).
3 Бібіков С. М. Микола Львович Ернст: До
75-річчя з дня народження // Археоло-
гія. — 1964. — Т. 16. — С. 232–233.
4 Храпунов І. М. Микола Львович Ернст //
Археологія. — 1989. — № 4. — С. 111–
115.
5 Білокінь С. І. В обороні української спад-
щини: Історик мистецтва Федір Ернст /
Ін-т історії України НАН України. — К.,
2006. — С. 239–240.
6 Санкт-Петербурзька філія Архіву Російсь-
кої академії наук (далі — ПФАРАН). — Ф.
155. — Оп. 2. — Спр. 794. — Арк. 80–85А.
7 Там само. — Арк. 80.
8 Там само. — Арк. 81, 82.
9 Там само. — Арк. 83–84 зв.
10 Там само. — Арк. 84 зв.
11 Там само. — Арк. 85.
12 Там само. — Арк. 85А. До сьогодні не іс-
нує досконалого списку наукових публіка-
цій М. Л. Ернста. Надрукований у п’ятому
числі “Материалов по археологии, истории
и этнографии Таврии” (1996 р.) “Список
печатных работ Н. Л. Эрнста” (32 назви) є
вкрай неповним.
13 Національні архівні фонди рукописів і фо-
нозаписів Інституту мистецтвознавства,
фольклористики і етнології ім. М. Т. Риль-
ського НАН України (далі — НАФРФІМ-
ФЕ). — Ф. 13. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 1;
спр. 2. — Арк. 26.
14 Білокінь С. І. Вказ. праця. — С. 12.
15 Там само.
16 НАФРФІМФЕ. — Ф. 13. — Оп. 1. — Спр.
2. — Арк. 18–21.
17 Білокінь С. І. Вказ. праця. — С. 12–13.
18 ПФАРАН. — Ф. 155. — Оп. 2. — Спр.
794. — Арк. 80.
19 Білокінь С. І. Вказ. праця. — С. 13–14.
20 Там само. — С. 18–19.
21 ПФАРАН. — Ф. 155. — Оп. 2. — Спр.
794. — Арк. 83 зв.
22 Ernst N. Die ersten Einfälle der Krymtata-
ren in Südrussland // Zietschrift für
Оsteuropäische Geschichte. — Berlin,
1912. — Bd. 3. — H. 1. — S. 1–58.
23 Білокінь С. І. Вказ. праця. — С. 26–27.
24 Эрнст Т. Л. [Воспоминания] // Білокінь
С. І. В обороні української спадщини: Істо-
рик мистецтва Федір Ернст / Ін-т історії
України НАН України. — К., 2006. — С.
278–279.
25 ПФАРАН. — Ф. 155. — Оп. 2. — Спр.
794. — Арк. 83.
26 Державний архів м. Києва. — Ф. 153. —
Оп. 1. — Спр. 391. — Арк. 8, 16.
27 Білокінь С. І. Вказ. праця. — С. 29.
28 Російська національна бібліотека, відділ
архівних документів (далі — РНБ ВАД). —
Ф. 2. — Оп. 1 (1917 р.), накази та розпо-
рядження, арк. 27, № 16.
125
29 РНБ ВАД. — Ф. 10/1, Особова справа
М. Л. Ернста, арк. 1.
30 Там само. — Арк. 3.
31 РНБ ВАД. — Ф. 2. — Оп. 1 (1917 р.), нака-
зи та розпорядження. — арк. 32, № 30.
32 Михеева Г. В. Эрнст Николай Львович //
Сотрудники Российской национальной
библиотеки — деятели науки и культуры:
Биографический словарь. Т. 2: Российская
Публичная библиотека — Государствен-
ная Публичная библиотека в Ленинграде,
1918–1930. — Санкт-Петербург: Алетейя,
1999. — С. 652.
33 Там само.
34 РНБ ВАД. — Ф. 2. -Оп. 1 (1917 р.), накази
та розпорядження. — Арк. 45, № 59.
35 Непомнящий А. А. Арсений Маркевич:
Страницы истории крымского краеведе-
ния. — Симферополь: Бизнес-Информ,
2005. — (Биобиблиография крымоведе-
ния; Вып. 3). — С. 91–130.
36 ПФАРАН. — Ф. 155. — Оп. 2. — Спр.
794. — Арк. 83.
37 Гліб Анатолійович Бонч-Осмоловський
(1890–1943) — антрополог, етнограф.
38 Інститут історії матеріальної культури
РАН, науковий архів, рукописний відділ
(далі — ІІМК РАН НА РВ). — Ф. 2. — Оп.
1 (1921 р.). — Спр. 71. — Арк. 12.
39 ІІМК РАН НА РВ. — Ф. 2. — Оп. 1
(1922 р.). — Спр. 57. — Арк. 5–6 зв.
40 Див. докладніше: Непомнящий А. А. Под-
вижники крымоведения. — Симферополь,
2006. — Т. 1. — 324 с., ил. — (Биобиблио-
графия крымоведения; Вып. 7); Т. 2:
TAURICA ORIENTALIA. — Симферополь,
2008. — 600 с., ил. — (Биобиблиография
крымоведения; Вып. 12).
41 Білокінь С. І. Вказ. праця. — С. 270.
42 В останні роки нами введено до наукового
обігу чисельний корпус епістолярію діячів
науки щодо історії вищої школи в Криму в
20-ті роки ХХ ст. Однак в підготовленій
“джерелознавцем” Філімоновим оглядовій
статті з проблеми епістолярні джерела, як,
до речі, й корпус надрукованих в останні
роки матеріалів із московських та київсь-
ких архівів, взагалі проігноровано. Ди-
вись: Филимонов С. Б. Об историографии и
источниковедении истории Таврического
университета: К 90-летию начала разра-
ботки истории вуза // II Международная
научно-практическая конференция “Крым
в контексте русского мира: История и сов-
ременность” / Русская община Крыма. —
Симферополь, 2009. — С. 111–119. У цій
статті, яка за змістом відповідає рівню не-
досконалого реферату, взагалі не висвітле-
но, які джерела з історії Таврійського уні-
верситету існують, крім, звісно, “сенсацій-
них знахідок” на сторінках кримської
періодичної преси самого Філімонова. Це
й не дивно, якщо посилання йдуть лише
на самого себе (на 4 сторінки так званого
історіографічного й джерелознавчого ог-
ляду приходиться 11 посилань на Філімо-
нова), а стаття пишеться, лише щоб дати
черговий “урок” своєму опонентові. Ди-
вись з цього приводу також: Непомня-
щий А. А. Про вивчення наукової спадщи-
ни кримських краєзнавців // Історичний
журнал. — 2005. — № 6. — С. 119–121.
43 НАФРФІМФЕ. — Ф. 13. — Оп. 3. — Спр.
56. — Арк. 1–1 зв.
44 Там само. — Арк. 2.
45 Там само.
46 Там само. — Арк. 3–3 зв.
47 Там само. — Арк. 5–6.
48 Там само. — Арк. 9 зв. Цікаво і докладно
про психологічну атмосферу в Кримсько-
му університеті (з 1925 року — педінсти-
туті імені товариша М. В. Фрунзе) розпові-
дає в численних листах до Гната Юліано-
вича Крачковського професор цього вузу
Віктор Йосипович Филоненко. Див. про
це: Непомнящий А. А. Академік Г. Ю.
Крачковський і кримські орієнталісти: За
матеріалами епістолярію // Східний
світ. — 2008. — № 1. — С. 194–209;
№ 2. — С. 148–157.
49 НАФРФІМФЕ. — Ф. 13. — Оп. 3. — Спр.
56. — Арк. 10, 11.
50 Олексій Степанович Башкиров (1885–
1963) — історик-кримознавець, доктор іс-
торичних наук, професор.
51 НАФРФІМФЕ. — Ф. 13. — Оп. 3. — Спр.
56. — Арк. 13–13 зв.
52 Після повернення кримських делегатів до
Сімферополя на засіданні Таврійського то-
вариства історії, археології й етнографії
влаштували обговорення роботи конферен-
ції. М. Л. Ернст виступив із основною до-
повіддю, в якій акцентувалося про “необ-
хідність залучення до краєзнавчої роботи
широких мас населення та радянської гро-
мадськості (професійних і партійних ор-
ганізацій) і передової молоді”, а також про
“необхідність тісного зв’язку з держорга-
126
Краєзнавство 3–4 2009
нами, особливо господарськими та плану-
вальними”.
53 Олександр Андрійович Спицин (1858–
1931) — археолог. Після закінчення Істо-
рико-філологічного факультету Санкт-Пе-
тербурзького університету (1882 р.) пра-
цював викладачем історії В’ятської
жіночої гімназії. З 1892 року — співробіт-
ник імператорської Археологічної комісії
(відповідно з 1919 р. — Російської академії
історії матеріальної культури, з 1926 р. —
Державної академії історії матеріальної
культури). Читав лекції з археології в сто-
личному університеті (з 1909 р.) й Архео-
логічному інституті (з 1914 р.).
54 НАФРФІМФЕ. — Ф. 13. — Оп. 3. — Спр.
56. — Арк. 15 зв.
55 Там само. — Арк. 17.
56 Там само. — Арк. 19–19 зв.
57 Там само. — Арк. 19 зв.
58 Там само. — Арк. 20.
Андрей Непомнящий
К биографии Николая Эрнста: Новые документы из архивов
Санкт-Петербурга и Киева
В научный оборот вводится неизвестный ранее корпус архивных биографических докумен-
тов известного крымоведа, археолога Николая Эрнста. В том числе его письма к брату — вы-
дающемуся деятелю музееведения Украины, организатору памятникоохранительной работы
Федору Эрнсту. Эпистолярный корпус был выявлен и атрибутирован профессором А. А. Непом-
нящим. Письма являются интересным источником о развитии науки на полуострове в 20–е
годы ХХ в., истории Таврического университета, биографий деятелей науки.
Ключевые слова: Николай Эрнст, Федор Эрнст, охрана памятников, переписка, Тавричес-
кий университет.
Andrej Nepomnyashchy
For Mykola Ernst`s Biography: New documents from the archives
of Saint-Peterburg and Kiev
The earlier unknown collection of letters written by the archeologist and the prominent expert on
the Crimean studies Nikolay Ernst to his brother Fedor Ernst, who was a person of note in the Ukrain-
ian museology and also the organizer of the archeological sites’ protective campaign, came into use of
scientists. This collection was brought to light by professor A. A. Nepomnyaschy. The letters are con-
sidered to be an interesting source giving an outlook on the development of the peninsular sciences in
the 20–ies of the 20th century, also recollecting the history of the Taurida University and some biog-
raphies of people who made considerable contributions to the sciences.
Key words: Mykola Ernst, Fedir Ernst, protection of the monuments, correspondence, Taurida
University.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31901 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:08:19Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Непомнящий, А. 2012-03-24T17:41:13Z 2012-03-24T17:41:13Z 2009 До біографії Миколи Ернста: нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва / А. Непомнящий // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 118-126. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31901 [001:930] (477.75) — 057.4 До наукового обігу вводиться невідоме раніше листування відомого кримознавця, археолога Миколи Ернста до його брата — визначного діяча українського музеєзнавства, організатора пам’яткоохоронної справи Федора Ернста. Корпус указаного епістолярію був виявлений і атрибутований професором А. А. Непомнящим і є цікавим джерелом у вивченні розвитку науки на території Кримського півострова в 20-х роках ХХ ст., зокрема — історії Таврійського університету й біографій діячів науки в Криму вказаного часу. В научный оборот вводится неизвестный ранее корпус архивных биографических документов известного крымоведа, археолога Николая Эрнста. В том числе его письма к брату — выдающемуся деятелю музееведения Украины, организатору памятникоохранительной работы Федору Эрнсту. Эпистолярный корпус был выявлен и атрибутирован профессором А. А. Непомнящим. Письма являются интересным источником о развитии науки на полуострове в 20–е годы ХХ в., истории Таврического университета, биографий деятелей науки. The earlier unknown collection of letters written by the archeologist and the prominent expert on the Crimean studies Nikolay Ernst to his brother Fedor Ernst, who was a person of note in the Ukrainian museology and also the organizer of the archeological sites’ protective campaign, came into use of scientists. This collection was brought to light by professor A. A. Nepomnyaschy. The letters are considered to be an interesting source giving an outlook on the development of the peninsular sciences in the 20–ies of the 20th century, also recollecting the history of the Taurida University and some biographies of people who made considerable contributions to the sciences. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Краєзнавство в особах До біографії Миколи Ернста: Нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва К биографии Николая Эрнста: Новые документы из архивов Санкт-Петербурга и Киева For Mykola Ernst`s Biography: New documents from the archives of Saint-Peterburg and Kiev Article published earlier |
| spellingShingle | До біографії Миколи Ернста: Нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва Непомнящий, А. Краєзнавство в особах |
| title | До біографії Миколи Ернста: Нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва |
| title_alt | К биографии Николая Эрнста: Новые документы из архивов Санкт-Петербурга и Киева For Mykola Ernst`s Biography: New documents from the archives of Saint-Peterburg and Kiev |
| title_full | До біографії Миколи Ернста: Нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва |
| title_fullStr | До біографії Миколи Ернста: Нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва |
| title_full_unstemmed | До біографії Миколи Ернста: Нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва |
| title_short | До біографії Миколи Ернста: Нові документи з архівів Санкт-Петербурга та Києва |
| title_sort | до біографії миколи ернста: нові документи з архівів санкт-петербурга та києва |
| topic | Краєзнавство в особах |
| topic_facet | Краєзнавство в особах |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31901 |
| work_keys_str_mv | AT nepomnâŝiia dobíografíímikoliernstanovídokumentizarhívívsanktpeterburgatakiêva AT nepomnâŝiia kbiografiinikolaâérnstanovyedokumentyizarhivovsanktpeterburgaikieva AT nepomnâŝiia formykolaernstsbiographynewdocumentsfromthearchivesofsaintpeterburgandkiev |