Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка

У статті висвітлюються головні віхи життєвого шляху одного з керманичів товариства “Чернігівське земляцтво у м. Києві”, державного і громадського діяча сучасної України В. Устименка, в загальних рисах проаналізовано його науковий доробок в галузі історичного краєзнавства....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Демченко, Т.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2009
Series:	Краєзнавство
Subjects:	Краєзнавство в особах
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31902
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка / Т. Демченко // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 127-133. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31902
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-319022025-02-09T09:47:51Z Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка Возвращение к истокам: очерк о краеведе Василии Устыменко Return to the sourses: Essay about local lore expert Vasily Ustimenko Демченко, Т. Краєзнавство в особах У статті висвітлюються головні віхи життєвого шляху одного з керманичів товариства “Чернігівське земляцтво у м. Києві”, державного і громадського діяча сучасної України В. Устименка, в загальних рисах проаналізовано його науковий доробок в галузі історичного краєзнавства. В статье освещаются главные жизненные вехи одного из руководителей общества “Черниговское землячество в г. Киеве”, государственного и общественного деятеля современной Украины В. Устименко, в общих чертах проанализированы его научные достижения в области исторического краеведения. The article deals with the main periods of life of V. Ustymenko: one of the helmsmen of the association ’Chernihiv countrymen in Kyiv’, public statesman of the modern Ukraine. The author analyzes statesman’s scientific works in the field of historical local lore/country study. 2009 Article Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка / Т. Демченко // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 127-133. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31902 [908:94] (477.51) uk Краєзнавство application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Краєзнавство в особах Краєзнавство в особах
spellingShingle	Краєзнавство в особах Краєзнавство в особах Демченко, Т. Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка Краєзнавство
description	У статті висвітлюються головні віхи життєвого шляху одного з керманичів товариства “Чернігівське земляцтво у м. Києві”, державного і громадського діяча сучасної України В. Устименка, в загальних рисах проаналізовано його науковий доробок в галузі історичного краєзнавства.
format	Article
author	Демченко, Т.
author_facet	Демченко, Т.
author_sort	Демченко, Т.
title	Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка
title_short	Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка
title_full	Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка
title_fullStr	Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка
title_full_unstemmed	Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка
title_sort	повернення до витоків: нарис про краєзнавця василя устименка
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Краєзнавство в особах
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31902
citation_txt	Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка / Т. Демченко // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 127-133. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT demčenkot povernennâdovitokívnarisprokraêznavcâvasilâustimenka AT demčenkot vozvraŝeniekistokamočerkokraevedevasiliiustymenko AT demčenkot returntothesoursesessayaboutlocalloreexpertvasilyustimenko
first_indexed	2025-11-25T13:41:13Z
last_indexed	2025-11-25T13:41:13Z
_version_	1849769931304861696
fulltext	127 УДК [908:94] (477.51) Тамара Демченко (м. Чернігів) ПОВЕРНЕННЯ ДО ВИТОКІВ: НАРИС ПРО КРАЄЗНАВЦЯ ВАСИЛЯ УСТИМЕНКА У статті висвітлюються головні віхи життєвого шляху одного з керманичів товариства “Чернігівське земляцтво у м. Києві”, державного і громадського діяча сучасної України В. Ус- тименка, в загальних рисах проаналізовано його науковий доробок в галузі історичного краєзнавства. Ключові слова: краєзнавство, товариство “Чернігівське земляцтво у м. Києві”, історичні календарі, історія села. Так бувало уже не раз, що видатних успіхів на терені краєзнавства (маю на увазі якнай- ширше тлумачення терміна — не тільки нау- кова дисципліна, але й залюбленість у минуле й сьогодення рідного краю, одержимість ним, жертовність, мистецтво у малому бачити й відчувати велике) досягали не обов’язково професіонали. Для того щоб стати справжнім краєзнавцем, мало тільки одних фахових знань: за нашими спостереженнями, тут пот- рібний набір дещо інших чеснот. Те, що збли- жує історичну науку й краєзнавство, один із зачинателів краєзнавчого руху в Росії І. Гревс сформулював так: “Край — це іменно жива цілісність, це особливого роду організм, так само як — у ширшому горизонті — область, країна, земля (“ландшафти”, що розширяють- ся, — індивідуальні комплекси природних і культурних властивостей, рис, сполучень); такі ж однаковим чином, з іншого боку, люди- на, група людей, народ, людство. “Користь” їхня — поняття багатозмістовне і складне, ос- мислення її, правильне і глибоке, не може бути досягнуте інакше, як шляхом вивчення цілого, всього організму. Краєзнавство не- ухильно прагне до синтезу, справжньої єд- ності, що відновлюють і тлумачать предмет образу. Воно повинне накреслити повний і цілісний портрет краю, який відображає все його тіло і весь дух в їхній організації і в їх- ньому спільному житті” 1. Складність, заплу- таність цих перетікань і переплетінь зумови- ли достатньо пізню появу самого терміна “краєзнавство”. Академік С. Шмідт відзна- чив, що він відсутній у “Словаре великорус- ского языка” В. Даля і в “Энциклопедическом словаре” Брокгауза і Єфрона, тобто з’явився на зламі ХІХ–ХХ ст.2. Ймовірно, що обрати надійний дороговказ у цій насправді нелегкій справі й допомагає ота не раз оспівана любов до отчого дому. Звичайно, грамотні в історич- ному сенсі дослідження завжди мають більше шансів на успіх у порівнянні з аматорськими роботами. Знаю декілька випадків, коли усві- домлене бажання поринути у минуле рідного села буквально змінювало звичне коло життє- вого шляху уже зрілої людини, змушувало сі- дати за підручники і серйозно студіювати іс- торію. До вершин краєзнавчого олімпу В. Усти- менко підійшов своїм власним шляхом. Знач- ний доробок у вигляді низки книжок, упоряд- кування видань Чернігівського і Корюківсь- кого земляцтв у Києві, систематична й системна участь у конкретних заходах цих то- вариств, цікаві ініціативи й конкретні зусил- ля по їх реалізації дають всі підстави вважати цю людину видатним краєзнавцем. Знайомля- чись з його життям, діяльністю, науково- краєзнавчим доробком, починаєш розуміти, що в міру розвитку його досить успішної кар’єри В. Устименко не віддалявся, а не- впинно наближався до своєї невеличкої Жук- лі як уособлення рідного краю в цілому. Зре- штою вона посіла в ієрархії вартостей законне місце поруч вічних нетлінних цінностей кож- ної порядної людини — відданості роду й ро- дині, любові до Батьківщини, прагнення сво- боди, усвідомлення національної ідентич- ності... Чому так сталося, можна й не дошукуватися, хоча герой цього нарису звер- тався до з’ясування витоків і має цікаву дум- ку, до якої ми звернемося пізніше. На наш погляд, людина вже народжується з геном за- коханості у рідний край. Відомо скільки за- вгодно прикладів, коли люди живуть і, до речі, цілком непогано, сповідуючи принцип: “Ubi bene, ibi patria” (“Де добре, там батьківщина”), для інших же відрив від Батьківщини (і в широкому, і у вузькому 128 Краєзнавство 3–4 2009 значенні) — невигойна рана, яка дає про себе знати упродовж усього життя. Наш земляк, письменник В. Дрозд у своєму останньому документальному творі із розумінням і глибоким співчуттям відтворив долю “останніх могікан, будівничих Української Народної Республіки”, котрі у вигнанні/ еміграції і через десятки років “тихенько плакали за рідною землею” 3. На щастя, В. Устименку не довелося зазнати подібних поневірянь, але драматичних колізій у його долі теж вистачало. Василь Євдокимович Устименко народився 18 січня (напередодні Дванадесятого великого православного свята — Хрещення Господньо- го, як він написав у листі до автора цих рядків) 1937 р. у селі Жукля Корюківського району Чернігівської області в селянській родині. Його батькам, як і будь-кому в ті жорстокі часи, не вдалося уникнути подиху “доби-вовчиці”. Батько — Кузьменко Євдоким Омелькович, 1902 року народження — наро- дився у селі Хлоп’яники (тепер Сосницького району) в заможній, багатодітній козацькій сім’ї. У 1929 р. через небажання вступати то ТСОЗу її глава — Омелян Прохорович був оголошений куркулем, родину виселили із рідного села. Страхітлива й типова у своїй буденності тогочасна історія. Проте, ймовірно, що прізвище батькові Василя Євдокимовича довелося міняти не тільки через страх роз кур- кулення, цькування, перетворення у “ворога народу”, як це сталося із відомим україн ським письменником А. Дімаровим 4. Юнак покохав дівчину із села Жукля — круглу сироту Гафійку Орловську, яка виховувалася у бездітних родичів — сім’ї Устименків: Петра Єсиповича та Феодори Семенівни, рідної тітки дівчини по батькові. Саме вони дали притулок молодій родині, прийняли приймака, відписа- ли все своє майно, але поставили умову: прізвище у молодих має бути Устименко. Як пояснює В. Устименко, можливо, старі бояли- ся, що їхнє добро не дістанеться вихованці та її дітям, бо вони її не всиновлювали офіційно. Бригадир колгоспу “Червоний партизан” Є. О. Устименко пішов на фронт 12 липня 1941 р. у складі першої сотні жуклян, мобілі- зованих до Червоної Армії. З війни він не повер нувся, натомість дружині прийшла похоронка. У вдови солдата підростали троє дітей: Микола (1929 р.), Марія (1933 р.) і Василь. Наймолодший син Устименків дуже любив свою маму. Хочеться зацитувати із його листа: його мати “проживала останні роки у Корюківці у сім’ях старшого сина та доньки, де і зупинив її земну ходу четвертий інсульт. Тужила розлукою з рідним обійстям, сусіда- ми, людьми села. Заповідала поховати по відходу за межу вічності серед дорогих їй жуклян — дідів-прадідів роду Орловських, Устименків, Шавлаків, Прохоренків та пере- пле тінь інших родів. Можливо, заповіт Мате- рі, її любов до людей села полонили душу й серце; спогади про тяжке босоноге, голодне і холодне дитинство, що надто повільно пропли- вало, мов темні хмари у безкрайньому небі, а, можливо, і те, й інше. Хіба ж можуть забутися перші в житті кроки, коли переступив бать- ківський поріг, оту стежину в ріднім краї, дорогу, якою пішов навчатися життя з по- рожніми кишенями і свідомість, наповнену бажанням вчитися і вчитися, щоб потім заро- бити для мами грошенят, порадувати її”. Як бачимо, стимул до навчання ніяк не можна назвати егоїстичним, а любов до найріднішої у світі людини переросла у любов до села, яке було осереддям світу української селянки — Гафії Семенівни Устименко. Сам процес навчання аж ніяк не нагадує теперішні його варіанти, хоча, мабуть, для сільських дітей у всі часи значно складніше кудись поступити і навчатися. Василь Євдоки- мович міг закінчити у рідному селі тільки семирічку, а атестат зрілості мусив здобувати у Хлоп’яницькій середній школі. По тому вступив на навчання до Сосницького (Черні- гівська область) сільськогосподарського тех- ніку му бухгалтерського обліку. Після роботи по направленню і відбуття строкової армійської служби В. Устименко, очевидно, заочно закінчив ще й економічний факультет Ленінградського (м. Пушкін) сільськогос по- дарського інституту. Річ у тім, що здібного молодого чоловіка “запримітили” й взяли на комсомольську, потім партійну роботу. Він пройшов усі кар’єрні щаблі: райком, обком, ЦК КПУ. Робота дала йому змогу закінчити і Вищу партійну школу при ЦК КПРС. До речі, тут з’явилася можливість стати фахівцем з історії партії. У Вищій партійній школі в Києві В. Устименко склав кандидатські іспи ти, так званий кандмінімум, і фактично під готував дисертаційне дослідження, фраг менти якого друкувалися в “Українському історич ному журналі”. Проте, як він пише у своїх автобіографічних замітках, дисертація так і залишилася незахищеною, причому “пораду” 129 не виходити на захист дав йому безпосередній керівник — завідувач відділом оргпартроботи ЦК КПУ Г. Крючков: “Керівництво ЦК не поділяє бажання працівників захищатися. В апараті повинні працювати досвідчені практи- ки, а не вчені”. І все ж таки ні навички роботи з джерелами та науковою літературою, ні організаторські здібності, відточені в апараті, не пропали марно. Невипадково у вірші з присвятою “Василю Устименку” його колега по земляцтву Б. Іваненко писав напів жартома, але з глибоким переконанням у правоті своїх слів: І скільки знаю я тебе, мій друже, Ти завжди був мобільності зразком – Підтягнутим, трудящим, небайдужим, Мов списаним з ікон орговиком5. Важкою, невтомною працею здобувався до- свід, сповна використаний у зовсім інших умовах, зокрема, й для занять краєзнавчою роботою, що є темою нашої розвідки. Проте перед тим і паралельно був у В. Ус- тименка ще великий життєвий період, при- свячений службі у Міністерстві внутрішніх справ та Міністерстві зв’язку (Державна фельд’єгерська служба). Наприкінці грудня 1991 р. його затвердили на посаді керівника цієї служби вже незалежної України. Саме В. Устименку довелося розбудовувати і Служ- бу дипломатичних кур’єрів в Україні. Напри- кінці листопада 1994 р. у званні генерал-майо- ра внутрішньої служби він вийшов на пенсію за віком, а вже наступного дня був запроше- ний на роботу до Секретаріату Кабінету Міністрів України, де 6 років очолював служ- бу Першого віце-прем’єр-міністра України. Останні 5 років — у Міністерстві з питань над- звичайних ситуацій, де працював на керівних посадах аж до кінця 2005 року. Не буде перебільшенням сказати, що герой цього нарису перебував у перших рядах тих, хто стояв біля витоків закладання різних жит- тєво важливих структур нової держави. Ми звикли в основному критикувати цих людей, забуваючи про об’єктивні труднощі й неми- нучі помилки першопрохідців. Якщо ж глиб- ше задуматися над сенсом не такої вже й дале- кої, але все-таки історії, то починаєш розумі- ти, який великий тягар вони звалили на свої плечі. Прикро, що поки надто мало відомо про цей етап державотворення, і ще менше про його творців. Будемо сподіватися, що з часом Василь Євдокимович створить мемуари про переломну добу в житті країни і своєму влас- ному. Було б і повчально, і цікаво прочитати про діяльність окремих персон, про враження мемуариста від стажування у США та Німеч- чині (1994, 1996 рр.), про офіційні поїздки до інших країн. Як бачимо, життєвий шлях генерала Усти- менка був загалом успішним, хоча й не пря- молінійним та позбавленим життєвих трудно- щів і негараздів, зате сповненим несподіваних поворотів і перемін, які зрештою й загартува- ли цей динамічний, цілеспрямований і заряд- жений позитивною енергетикою характер. Здається, що Товариство “Чернігівське земляцтво у Києві” ідеально підходило цій людині, а вона, в свою чергу, прекрасно впи- салася у його лави. У листі до автора цих ряд- ків Василь Євдокимович наголосив, що з влас- ної волі вступив до Товариства у 1996 р., тобто у рік його становлення, упродовж всього пе- ріоду існування об’єднання земляків обирався до його керівної Ради. Історія власне самого земляцтва входить до кола найбільших зацікавлень краєзнавця. Він підготував серію нарисів для календаря “Со- бори наших душ”. У першому з них дане ви- значення поняттю “земляцтво”, розповідаєть- ся про перші спроби, які припадають на поча- ток 90-х років ХХ ст., киян чернігівського походження об’єднатися, йдеться про видат- них українських державних діячів, політиків, письменників, котрі увійшли до ініціативної групи 6. Цікаво, що у збірнику, присвяченому 10-літтю земляцтва, В. Устименко чітко вио- кремив ті вузлові моменти, які найбільше привабили його у новоствореному товаристві: “У січні — березні 1996 року в столиці Украї- ни утвердилася громадська країна — країна колективних мрій. <...> 10 років — у колі друзів, однодумців, єдинокровців, громадська співпраця яких стала способом і змістом жит- тя, і не просто спілчанською працею, а справжньою людською дружбою” 7. Серед пріоритетних напрямів діяльності Чернігівського земляцтва вирізнялися: допо- мога своїй малій батьківщині, співпраця з її керівництвом та громадськими організація- ми, сприяння піднесенню духовного і куль- турного життя області. Цим же цілям були підпорядковані й зусилля заснованих у 2000 р. регіональних відділень земляцтва. Ко- рюківське відділення очолив В. Устименко. Його діяльність, очевидно, і виявилася тим фактором, який зробив цей осередок земляків найчисельнішим: на 1 січня 2006 р. — 304 члени 8, на сьогодні вже — 350 осіб. 130 Краєзнавство 3–4 2009 Серед інших видів роботи його членів при- вертають увагу щорічні ініціативи влаштову- вати новорічне свято для дітей-сиріт у селах Корюківського району. Пишучи про це, В. Ус- тименко звертається і до власних спогадів: “Мабуть, кожний із нас, в якому б віці не пе- ребував, — зізнається він, — до подробиць пам’ятає своє дитинство. Дитинство старших поколінь сягає у довоєнні, воєнні й повоєнні роки. У багатьох це — страх, сирітство, недої- дання, очікування чогось кращого, чиєїсь до- помоги, або хоча б надії на допомогу” 9. Таким чином, благодійність членів земляцтва викли- кана певною мірою прагненням якщо не усу- нути повністю, то принаймні частково полег- шити теперішнім сільським дітлахам життєві труднощі. На наш погляд, це порядно і по- людськи зрозуміло. Не менш привабливою виглядає і спроба насадити яблуневі сади у се- лах, рідних для членів земляцтва. В. Усти- менко організував у серпні 2006 р. свято свого села Жуклі. До речі, це був єдиний подібний захід за всю понад десятирічну історію Чер- нігівського земляцтва. До села прибуло 40 земляків із сільських осередків Корюківсько- го земляцтва 10. Усі ці акції вимагають і кош- тів, і вільного часу, і багатьох організаційних зусиль. Нагадаємо, що до 2006 р. Василь Єв- докимович знаходився на відповідальній дер- жавній роботі, і, ймовірно, жертвував відпо- чинком і особистим життям, щоб очолювати корюківців у їхній діяльності на благо рідної землі й брати активну участь у роботі Чер- нігівського земляцтва. Помітним явищем у духовному й культур- ному житті Чернігівщини на зламі ХХ– ХХІ ст. стали тематичні календарі Чернігівсь- кого земляцтва. Вони уже стали історією, бо підготувавши до друку 10 назв, Рада товарис- тва вирішила започаткувати іншу серію своїх “фірмових” видань. Календарі, безумовно, за- слуговують на спеціальне дослідження. У кон- тексті нашої теми доречно підкреслити, що майже усі вони були підготовлені за прямою участю В. Устименка (опрацювання біогра- фічних даних членів земляцтва, фотодокумен- ти тощо), а в одному випадку він виступив і співавтором-упорядником 11. Мабуть, зовсім не випадковим сюжетом у краєзнавчому доробку Устименка стало ство- рення й упорядкування краєзнавчого кален- даря. Чернігівське краєзнавство не просто от- римало свою енциклопедію: багато місцевих науковців, працівників культури, жур- налістів, освітян, чиї дослідницькі інтереси тісно перепліталися із вивченням старожит- ностей рідного краю, дістали можливість оп- рилюднити результати своїх пошуків на сторінках календаря. До речі, так було і при підготовці інших тематичних випусків, але найповніше сили чернігівського корпусу краєзнавців були представлені саме у кален- дарі на 2005 р. Серед знаних на Чернігово- Сіверщині імен зустрічаємо прізвища: Г. Арендар, В. Коваленка, О. Коваленка, С. По- ловнікової, С. Реп’яха, В. Симоненка, Л. Сту- дьо нової, В. Ткаченка, О. Уривалкіна, О. Чер- ненко, Л. Ясновської. Доречними виглядають також нариси, присвячені постатям самих краєзнавців: О. Коваленка, С. Павленка, В. Сапона, Л. Студьонової та інших. Історико-просвітницьке значення цього та інших календарів важко переоцінити. Адже вони виходили порівняно великими наклада- ми і поширювалися безкоштовно в межах Чер- нігівської області. Практично кожний місь- кий чи сільський учитель може скористатися різноманітною, а часто й вичерпною інформа- цією для підготовки уроку з краєзнавчої тема- тики (необхідно згадати і про багатий фото- ілюстративний матеріал), а студенти вишів — для написання рефератів, курсових робіт тощо. Чернігівці не залишилися байдужими до такого щедрого дарунка своїх київських земляків. У 2000 р. редакційна колегія кален- даря “Чернігівщина — земля козацька”, до складу якої входив і В. Устименко, була удос- тоєна престижної обласної премії імені М. Ко- цюбинського12. Доречно також підкреслити, що усі календарі були свого часу презентовані Чернігові у великому читальному залі Чер- нігівської обласної бібліотеки імені В. Коро- ленка. Постійність у виборі місця презентації і обов’язковість київських гостей знаходили відгук у чернігівської громадськості: зал був завжди переповнений, місцеві ЗМІ давали де- тальну інформацію про подію, провадили прес-конференції з гостями й читачами. Переходячи до власне бібліографії праць Василя Устименка, відзначимо, що вона май- же повністю не розроблена. Свого часу (у 1980 р.) він підготував серію партійної літера- тури “Школа молодого комуніста” із 11 книг, але їхні назви та вихідні дані у списку літера- тури, наданому авторові цих рядків, не зазна- чено. Не вказані також і статті, котрі упро- довж тривалого часу (1960–2009 рр.) друкува- лися у місцевій та центральній періодиці. 131 Зокрема, публікації у газеті “Отчий поріг” — друкованому органі Чернігівського земляц- тва — мають безпосереднє відношення до на- шої теми — історико-краєзнавчого доробку В. Устименка і повинні обов’язково включа- тися до списку праць автора. Якщо обмежити- ся тільки даним аспектом його багатогранної науково-публіцистичної та фахової діяль- ності, то можна виокремити такі напрями до- слідницької роботи: - історія рідного села Жуклі; - минуле й сьогодення Корюківщини; - історія Чернігово-Сіверщини в цілому; - систематизація й узагальнення (у формі літопису) численної інформації про заснуван- ня та діяльність Товариства “Чернігівське земляцтво”. Дослідник віддав кожному з них чимало часу і зусиль, результатом яких стали декіль- ка книг 13. Їхній зміст визначає жанрові особ- ливості публікацій. Біографічні довідники членів земляцтва дбайливо упорядковані, до кожного нарису додано фотографію. Про щиру повагу до колег і доброзичливий характер упо- рядника свідчать його спроби знайти декілька теплих слів про людей, яких він знає особис- то. Книги про Корюківку відзначаються по- мітною публіцистичністю, вони витримані у традиційному річищі книг про Велику Вітчиз- няну війну, що зрештою пояснюється тра- гедією, яка спіткала мешканців міста: на по- чатку березня 1943 р. карателі спалили його разом із жителями... Найбільше наближаються до класичного типу літератури краєзнавчого спрямування роботи В. Устименка про його рідне село Жук- лю. Перша побачила світ у 2007 р. Вражає, що автор зумів упродовж незначного терміну роз- горнути порівняно невеликий за обсягом ма- теріал (87 сторінок) у об’ємистий том загаль- ною кількістю понад 600 сторінок. Щоправда, він сам сказав на презентації книги про Жук- лю, що це результат чотирнадцятирічної пра- ці. Він настільки вагомий і певною мірою уні- кальний, що, на нашу думку, заслуговує на окрему розмову. Проте, без сумніву, поява цієї книги — це важливий етап у становленні п. Устименка як серйозного і перспективного дослідника на ниві краєзнавства. Тут доречно буде сказати, що автор подбав, щоб книга з’явилася в оселі кожного жуклянця. Він ор- ганізував презентацію книги у рідному селі, запросивши земляків із Києва, Корюківки, майстрів мистецтва. Місцева періодика писа- ла про його відчайдушні зусилля відродити життя у невеликому поліському селі 14. Гене- рал допомагає односельцям і матеріально, і тримати планку духовного та культурного життя. У приватній розмові він сказав, що уп- родовж 2009 р. (на початок листопада) уже 21 раз виїздив до села. Це при тому, що рідні у селі вже не залишилося. Проте, звичайно, на- віть велика праця однієї небайдужої люди- ни — крапля в морі на тлі занепаду і руйнації, потрібні системні заходи держави, щоб зупи- нити деструктивні процеси. І все-таки і одна людина у полі чогось варта, якщо вона — воїн. Зусилля В. Устименка, сподіваємося, не мар- ні. Його книга привернула увагу громадсь- кості всієї України, вона здатна пробити мури відчуженості, збайдужіння, покірності й зди- чавіння. Жукля має всі шанси стати символом відродження українського села, завдяки згур- тованості й невтомній праці різних поколінь його уродженців. І насамкінець про плани й мрії В. Устимен- ка. Бо ж давно відомо: чи не найповніше ха- рактеризують людину її прагнення. Пан гене- рал не збирається складати зброї. До його на- мірів входить організація святкування 110-ї річниці Жуклянської школи, причому з обов’язковим запрошенням усіх випускників, або їхніх нащадків, де б вони не проживали. Конкретна робота по підготовці урочистостей провадиться уже декілька років. А на черзі вшанування старожилів села. Із захопленням говорив Василь Євдокимович про подальшу роботу над підготовкою до друку фотоархіву з історії села. Але нас найбільше привабила його ідея щодо впорядкування довідника про знаменитих чернігівців. У листі до автора цих рядків В. Устименко писав: “Ще зі студентсь- ких років зародилося бажання, що перейшло у звичку, віднаходити у літературі, особливо в енциклопедичній, починаючи, здається, від Брокгауза і Єфрона, їхнього 29-томного ви- дання (1911–1916 рр.), біографічні повідом- лення про чернігівчан та українців, які заяви- ли про себе у світі. З тих пір всі тумбочки й кутки у квартирі забиті, гадаю, безцінними матеріалами. Примножуючи їх до цього часу, назбиравши багато тисяч повідомлень про вихідців із Чернігівщини, разом з тим не по- кидає думка упорядкувати й видати їх окре- мим накладом, можливо, вмістяться у 2–3 книги. Не виключаю й знайти такого ж ен- тузіаста, аби тільки, передавши йому свої скарби-матеріали, вони побачили світ на моїй 132 Краєзнавство 3–4 2009 рідній Чернігівщині”. Дана ідея-пропозиція дуже доречна й потрібна, бо в Чернігівській області фактично відсутній біографічний довідник видатних земляків. Інформативний блок із Чернігівського тому багатотомної “Іс- торії міст і сіл Української РСР”, безумовно, не повний і застарілий ідеологічно. Енцикло- педичний довідник “Чернігівщина” вміщує переважно історико-географічні дані, довід- ник Д. Калібаби потребує серйозних допов- нень та уточнень 15. Відтак у переліку акту- альних завдань чернігівських краєзнавців на одному з перших місць стоїть питання про ро- боту над підготовкою до друку по можливості повного, позбавленого політичного та ідеоло- гічного заанґажування довідника про вели- ких, видатних і знаних у світі уродженців Чернігівщини, у якій би царині позитивної діяльності вони себе не проявили. Матеріали, зібрані невтомним генералом, можуть вияви- тися відправною точкою у даній роботі. Таким чином, попри значні успіхи на краєзнавчій ниві, досягнуті В. Устименком, він продовжує активно працювати, має чима- ло задумів і планів, гуртує довкола себе мо- лодь і небайдужих до громадських справ лю- дей. Це запорука подальших досягнень тала- новитого краєзнавця на обраній ним ниві служіння своєму рідному краю. Джерела та література 1 Гревс И. М. История и краеведение // Оте- чество: Краеведческий альманах. — М., 1991. — Вып. 2. — С. 6. 2 Шмидт С. “Золотое десятилетие” советс- кого краеведения // Отечество: Краевед- ческий альманах. — М., 1990. — Вып. 1. — С. 15. 3 Дрозд В. Сто літ любові: Портрет українсь- кої родини на тлі епохи // Вітчизна. — 2003. — № 7–8. — С. 13. 4 Див.: “Моє прізвище не Дімаров, а Гарасю- та...”: Письменник про українську літера- туру, історію і сьогодення / Бесіду вела Н. Тисячна // День. — 2008. — 31 жовт- ня. — С. 18. 5 Собори наших душ: Календар 2006 року / Упоряд. В. Д. Туркевич, М. І. Чубук. — К., 2006. — С. 236. 6 Устименко В. Карби нашої історії. 1996. Рік перший // Собори наших душ: Кален- дар 2006 року / Упоряд. В. Д. Туркевич, М. І. Чубук. — К., 2005. — С. 26. 7 Устименко В. Є. Товариство “Чернігівське земляцтво в м. Києві”: Кроки становлен- ня. — Вид. друге, перероб. — К., 2006. — С. 29. 8 Там само. — С. 87. 9 Собори наших душ: Календар 2006 року / Упоряд. В. Д. Туркевич, М. І. Чубук. — К., 2006. — С. 227. 10 Собори наших душ: Календар 2006 року / Упоряд. В. Д. Туркевич, М. І. Чубук. — К., 2006. — С. 81. 11 Див.: Чернігівщина краєзнавча: Календар 2005 року. — К., 2004. — 768 с.: іл. 12 Чернігівщина — земля козацька: Кален- дар 2000 року / Автор і упоряд. І. Кор- бач. — К., 1999. — 768 с.: іл. 13 Устименко В. Батьківський поріг. — Вид. друге, переробл, доп. — К., 2002. — 503 с.: іл.; Корюківка — наш біль і любов / Авт. кол.: Устименко В. Є. (кер.), Борисенко І. Д., Горовий В. В. та ін. — К., 2003. — 140 с.: іл.; Устименко В. Є. Ота стежина в ріднім краї: До 5-ї річниці утворення Ко- рюківського регіонального відділення то- вариства “Чернігівське земляцтво” в м. Києві. — К., 2005. — 144 с.: іл.; Його ж. Товариства “Чернігівське земляцтво” в м. Києві: Кроки становлення. — Вид. дру- ге, переробл. — К., 2006.– 87 с.: іл.; Його ж. Горнусь до тебе, земле рідна! З історії села Жукля. — К., 2007. — 87 с.: іл.; Його ж. Корюківка — моя і наша: До 350-річно- го ювілею заснування міста. — К., 2007; Його ж. Жукля: З історії села на Чернігів- щині. — К., 2009. — 608 с.: іл. 14 Божок В. Мрії рожеві — думки пекучі // Сіверщина. — 2009. — 8 жовтня. — С. 12. 15 Див.: История городов и сел Украинской ССР: В 26 т.: Черниговская область. — К., 1983. — 814 с.: илл.; Чернігівщина: Ен- циклопедичний довідник/ За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1990. — 1005 с.: іл.; Калібаба Д. Відомі діячі культури, на- уки, політики Чернігівщини. — Чернігів, 1998. — 256 с. 133 Тамара Демченко Возвращение к истокам: очерк о краеведе Василии Устыменко В статье освещаются главные жизненные вехи одного из руководителей общества “Черни- говское землячество в г. Киеве”, государственного и общественного деятеля современной Укра- ины В. Устименко, в общих чертах проанализированы его научные достижения в области ис- торического краеведения. Ключевые слова: краеведение, общество “Черниговское землячество в г. Киеве”, историчес- кие календари, история села. Tаmаra Demchenko Return to the sourses: Essay about local lore expert Vasily Ustimenko The article deals with the main periods of life of V. Ustymenko: one of the helmsmen of the associ- ation ’Chernihiv countrymen in Kyiv’, public statesman of the modern Ukraine. The author analyzes statesman’s scientific works in the field of historical local lore/country study. Key words: local lore/country study, association ’Chernihiv countrymen in Kyiv’, historical cal- endars, country’s history.

Повернення до витоків: нарис про краєзнавця Василя Устименка

Institution

Similar Items