Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика

У статті висвітлюються головні аспекти увічнення подій Північної війни в Україні. Автори акцентують увагу на дослідженні пам’яток історії та культури, пов’язаних з діяльністю гетьмана І. Мазепи, участю українського козацтва у Північній війні. Досліджуються різні види і типи нерухомих історико-культу...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Краєзнавство
Дата:	2009
Автори:	Денисенко, Г., Денисенко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Теми:	Вітчизняне пам'яткознавство: традиції, досвід, перспективи
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31922
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика / Г. Денисенко, О. Денисенко // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 190-200. — Бібліогр.: 59 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860152305097113600
author	Денисенко, Г. Денисенко, О.
author_facet	Денисенко, Г. Денисенко, О.
citation_txt	Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика / Г. Денисенко, О. Денисенко // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 190-200. — Бібліогр.: 59 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Краєзнавство
description	У статті висвітлюються головні аспекти увічнення подій Північної війни в Україні. Автори акцентують увагу на дослідженні пам’яток історії та культури, пов’язаних з діяльністю гетьмана І. Мазепи, участю українського козацтва у Північній війні. Досліджуються різні види і типи нерухомих історико-культурних об’єктів в Полтавській області в контексті підготовки фундаментального 28-томного видання “Звід пам’яток історії та культури України”. В статье освещаются главные аспекты увековечивания событий Северной войны в Украине. Авторы акцентируют внимание на изучении памятников истории и культуры, связанных с деяльностью гетмана И. Мазепы, участием украинского казачества в Северной войне. Исследуются различные виды и типы недвижимых историко-культурных объектов в Полтавской области в контексте подготовки фундаментального 28-томного издания “Свод памятников истории и культуры Украины”. In this article the main aspects of perpetuating of the Northern war in the Ukraine is highlighted. The authors accent their attention at the monuments, connected with the activity of hetman I. Mazepa, participation of Ukrainian Cossacks in the war. The different varieties and types of the immovable history and cultural objects in the Poltavskiy region are studied according to the preparation of fundamental edition in the 28 volumes “The Register of the history and cultural monuments of the Ukraine”.
first_indexed	2025-12-07T17:52:00Z
format	Article
fulltext	190 Краєзнавство 3–4 2009 [93/94:008](477)“1708/1709” Галина Денисенко, Олена Денисенко (м. Київ) ПОДІЇ ПІВНІЧНОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ В ПАМ’ЯТКАХ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА У статті висвітлюються головні аспекти увічнення подій Північної війни в Україні. Ав- тори акцентують увагу на дослідженні пам’яток історії та культури, пов’язаних з діяльніс- тю гетьмана І. Мазепи, участю українського козацтва у Північній війні. Досліджуються різні види і типи нерухомих історико-культурних об’єктів в Полтавській області в контексті підготовки фундаментального 28-томного видання “Звід пам’яток історії та культури Ук- раїни”. Ключові слова: пам’ятки, історико-культурна спадщина, нерухомі пам’ятки, збереження, українські козаки, Північна війна, гетьман, Звід пам’яток історії та культури України. В умовах розбудови Української держави, її активної інтеграції до європейського і світо- вого співтовариства значно посилився інтерес суспільства до історичного минулого. Сучасна парадигма наукового розвитку вимагає від іс- ториків залучення широкого спектра наявної джерельної бази, пошуку нових джерел для всебічного, об’єктивного вивчення історії Ук- раїни, багатовікових традицій народу. Коло історичних джерел невичерпне, до нього нале- жить все, що створене людством і дійшло до нас у вигляді конкретних предметів ма- теріальної і духовної культури. До специфічного виду історичних першо- джерел належать нерухомі пам’ятки історії та культури, які не лише вбирають в себе основні риси і тенденції окремих історичних епох і пе- ріодів, а висвітлюють, доповнюють і уточню- ють різні аспекти історичного розвитку, не- суть на собі відбиток людської діяльності, фіксують конкретну інформацію. У багатьох випадках пам’ятки являються єдиним до- стовірним джерелом, свого роду документом, який дає змогу відтворити історичний процес, духовне життя суспільства в різні історичні періоди як загалом в країні, так і в кожному окремому регіоні. В умовах глобалізаційних процесів з притаманним їм нівелюванням особливостей кожного етносу, актуальною проблемою сучасності є збереження націо- нальних і регіональних особливостей, куль- турного надбання кожного народу, його влас- них етнокультурних традицій. Північна війна 1700–1721 рр., військові бата лії на території України, виступ гетьмана І. Мазепи на стороні Шведського королівства, Полтавська битва, наслідки війни для ук- раїнського народу залишаються актуальними в наш час для об’єктивної виваженої оцінки тих подій, місця українського козацтва, ролі окремих постатей в перебігу історичних подій. Актуальність роботи обумовлюється тим, що в контексті підготовки Зводу пам’яток історії та культури України, Державного реєстру не- рухомих пам’яток України важливим є вияв- лення, вивчення і дослідження історико– культурних об’єктів, з допомогою яких мож- на якомога повніше реконструювати історичні події того періоду. Мета цього дослідження показати основні нерухомі пам’ятки історії та культури, пов’язані з подіями Північної війни в Україні, Полтавською битвою, діяльністю гетьмана І. Мазепи. Протягом тривалого часу вивчення питань, пов’язаних з цими подіями, в історіографії проводилося лише в одному напрямку — про- славлення перемоги російської армії на чолі з Петром І над шведами. Зусиллями офіційних імперських істориків була створена легенда, в якій не знайшлося місця Україні, українській історії і її творцям. Однією з перших наукових фундаментальних студій, присвячених ук- раїнському гетьману І. Мазепі, подіям 1708– 1709 рр. є монографія “Мазепа” М. Костома- рова, що вийшла друком в 1882 р. Автор у подробицях змальовує постать гетьмана як людини і історичного діяча, викладає історич- ні події Північної війни на теренах в Україні, запропонувавши періодизацію її на два періо- ди, акцентує увагу на конкретних датах, істо- ричних місцях, з якими пов’язані перипетії боротьби за державність України, докладно відображає смерть І. Мазепи у с. Варниця по- 191 близу Бендер, перепоховання його праху в м. Галац (Румунія)1. Суттєвою особливістю цієї монографії є те, що в ній присутній параг- раф “Історичне значення особи Мазепи”, що дуже важливо, зважаючи на те, що і через 300 років постать гетьмана продовжує збуджувати уяву нащадків2, оскільки “Мазепа та все, що з ним було пов’язане, був символом колишніх вольностей, втраченим шансом та одним із способів вираження власної національної ідентичності”3. У сучасній історіографії існує думка, що учений змалював постать гетьмана дещо осіб- но, відсторонену від загального тла минулого, прагнучи репрезентувати його не як історичну особистість, представника національної ідеї, а як людину, пам’ять про яку залишилася у не- привабливому вигляді4. Прагнучи спростува- ти російські уявлення про “українців-зрадни- ків”, М. Костомаров мимоволі творив новий чи модифікував старий історичний міф, який мав обілити образ малоросійського народу в тодішній громадській думці, звільнити його від суспільного засудження, пов’язаного з постаттю гетьмана5. Суперечливість та неод- нозначність оцінок українського гетьмана превалювала і в радянській історіографії, в якій низка істориків прихильно сприйняла старий імперський міф про “зраду” гетьмана. У вітчизняній історіографії кінця ХХ — початку ХХІ ст. відновлено історичну правду про політичну діяльність гетьмана, участь у подіях 1708–1709 рр. козацьких полків, подо- лані фальсифікації імперських російських та радянських тлумачень політики видатного українського державного діяча, об’єктивно відтворені історичні події напередодні, в ході і після Полтавської битви. Незважаючи на ве- ликий масив літератури, зустрічається багато дискусійних положень стосовно союзницьких переговорів, причин укладення шведсько-ук- раїнського союзу. Більшість сучасних ук- раїнських істориків вважає, що українська еліта у 1708–1709 рр. на чолі з гетьманом І. Мазепою розглядала протекторат Швеції як оборонний у період військових дій проти Росії і хотіла з допомогою шведів здобути ширшу автономію для Гетьманщини. Прагнучи подо- лати московський диктат, вона обрала той шлях, який не змінював автономію, а давав можливість розвитку і творення власної дер- жави6. Події початку ХVІІІ ст. наклали знач- ний відбиток на міжнародне становище в Єв- ропі, вплинули на зміну політико-правового статусу та внутрішньополітичного устрою в Україні. Боротьба за незалежність України велася за допомогою зарубіжних країн, які, в першу чергу, переслідували свої інтереси. Українсь- ка еліта, не маючи змоги власними силами до- могтися перемоги, заручалася підтримкою од- нією з держав — Росії, Речі Посполитої, Ту- реччини чи Швеції, як це було під час Північної війни. Ставлення до українсько- шведського і російського військ населення ук- раїнських земель було різним — від нейтраль- ного до негативного. Прагнучи досягти своєї мети, українське суспільство розкололося на кілька ворогуючих таборів, кожен з яких зі зброєю відстоював свою мету і свою правду. Тому між різними угрупованнями українсь- кого населення відбувалися сутички, які час- то супроводжувалися кровопролиттям. 1708–1709 роки стали переломними у справі визвольних змагань українців за свої національні інтереси і незалежність. Пол- тавська битва, яка стала кульмінацією Пів- нічної війни на теренах України, була тріум- фом для російської армії і призвела до краху автономістських устремлінь старшинської опозиції на чолі з гетьманом І. Мазепою. Пе- рехід гетьмана на бік Шведського королівства спонукав Російську державу, яка, по суті, ста- ла переможцем у довголітній війні за геополі- тичне панування в Європі, переглянути своє ставлення до існування української автоно- мії7. Перемога росіян під Полтавою ознамену- вала крах останньої спроби українських пат- ріотів вибороти незалежність. Вона посилила процес згасання державної ідеї серед козацтва і еліти, втрату ними політичної волі в обстою- ванні національних інтересів8. Царський уряд приступив до повної лікві- дації автономії Гетьманщини та інкорпорації українських земель до складу Російської ім- перії. Після поразки шведсько-українських сил у Полтавській битві Лівобережна Україна стала розглядатися російським урядом як одна з провінцій, що дісталася Росії на правах переможця. В Правобережній Україні в ре- зультаті подій Північної війни та міжнарод- них угод, підписаних в її ході, був знищений козацький устрій, і вона остаточно перейшла під владу Речі Посполитої. Підписавши таємний договір з Карлом ХІІ, Мазепа сподівався на всебічну допомогу союз- ників і не розраховував, що шведська армія піде в Україну. Замість того, щоб іти на Нов- 192 Краєзнавство 3–4 2009 город чи Москву, несподівано для всієї Європи та гетьмана І. Мазепи, Карл ХІІ вирушив на українські землі, що не входило в плани ук- раїнського гетьмана. Частина козацької старшини підтримала вибір І. Мазепи, і 4 лис- топада (24 жовтня) 1708 р. гетьман на чолі не- великого війська (4–5 тис.) вирушив із гетьман ської резиденції у м. Батурин на з’єднання зі шведами. На початку квітня 1709 р. козаки К. Гордієнка (8 тис.) об’єд- налися з І. Мазепою, після чого було укладено нову угоду з Карлом ХІІ. На території України залишилися істори- ко-культурні об’єкти, які несуть в собі знач- ний пізнавальний потенціал для розуміння тих подій, дають можливість реконструювати історичне середовище, в якому знаходилася українська еліта, де ухвалювалися рішення гетьмана та його оточення, що мали значний вплив на подальший розвиток українського державотворення. Це, передусім, пам’ятки іс- торії, архітектури, монументального мистец- тва, комплексні об’єкти, серед яких важливе місце посідають — оборонні укріплення, фор- теці, цивільні й культові споруди, поховання, пам’ятні місця. У відтворенні історичної пам’яті чільне місце належить пам’ятним міс- цям. Ними можуть бути вулиці, населені пун- кти, річки, озера, урочища, де відбувалися ті чи інші історичні події. Відновлення історич- них явищ і подій у безпосередньому зв’язку з їх територіальною прив’язкою сприятиме від- новленню історичної правди і історичної пам’яті про події на конкретній території у певний історичний період. Пам’ятки, пов’язані з подіями, що передували Полтавсь- кій битві, розміщені переважно на території Полтавщини і Чернігівщини. У процесі роботи над 28-томним енцикло- педичним виданням “Звід пам’яток історії та культури України” по Полтавській області ви- явлені пам’ятні місця зустрічі І. Мазепи, Кар- ла ХІІ і кошового отамана Війська Запорозь- кого (Низового) К. Гордієнка у селах Великі Будища, Диканька (Диканьський р-н, Пол- тавська обл.), Гірки (Новгород-Сіверський р-н, Чернігівська обл.), де були вирішені пи- тання стосовно приєднання козацьких полків і Запорозької Січі до антиросійського союзу і укладено договір між Україною і Швецією. Оригінали його не збереглися, але дійшли копії договірних статей і рукопис П. Орлика “Вивід прав України”, знайдені істориком Іль- ком Борщaком9. Локалізовано територію ук- раїнсько-шведського табору на мисі Руська коса (Семенів Ріг) біля с. Лупарево (Жовтне- вий р-н, Миколаївська обл.)10. Наміри І. Мазепи обійтись без братовбивчої війни підтверджує факт, що, йдучи від місця переправи через Десну до місця розташування штаб-квартири шведів у с. Гірки, де вона зна- ходилась від 25 до 30 жовтня11, козаки не взя- ли участі у військовій сутичці російського і шведського підрозділів на боці жодної зі сторін12. Після переходу гетьмана на бік Кар- ла ХІІ головна шведська квартира була пере- ведена в с. Дегтярівка (Новгород-Сіверський р-н). Дізнавшись про перехід І. Мазепи на бік шведського короля, командування російської армії 30 жовтня 1708 р. на воєнній раді в с. Погребки (Новгород-Сіверський р-н) ухва- лило рішення про взяття гетьманської рези- денції — м. Батурин — і в разі опору зруйну- вати його13. 2 листопада 1708 р. російські вій- ська під командуванням О. Меншикова захопили, вщент зруйнували і спалили гетьманську столицю, варварськи винищили все населення, включаючи жінок і малолітніх дітей. Загальна кількість українських жертв за даними різних джерел становила 11–12,5 тис. осіб14, у тому числі 6–7,5 тис. мирних мешканців і 5–6,5 тис. козаків15. Батуринська трагедія 1708 р. — один з ключових моментів тогочасних українсько-російських стосунків. Близько 900 чоловік, запідозрених у прихиль- ності до І. Мазепи чи його оточення, були страчені у центрі м. Лебедин біля Преобра- женського храму. Серед них були і представ- ники козацької старшини, у тому числі деле- гація від Запорозької Січі, яка з’явилася на зустріч до царя. Тіла страчених козаків і меш- канців міста поховані на кладовищі, відлуче- ному від християнського і відомого під назвою “Гетьманці”. Існують дані, що всього в Ук- раїні протягом листопада 1708 — липня 1709 рр. страчено близько тридцяти тисяч осіб16. За вироками, винесеними у Лебедині, велика кількість прихильників І. Мазепи і членів їх родин були заслані до Сибіру. Вогнем і мечем пройшли царські війська по українській землі, залишаючи попелища і руїни. Під час каральної експедиції були спа- лені містечка, що опинилися на шляху росій- ського війська до Запоріжжя — Келеберда, Перевалочна, Старий та Новий Кодак, Опиш- ня та ін. Пам’ятне місця покарання козаків, що приєдналися до І. Мазепи, за легендою, іс- нує і на Хортиці — так званій Дурній скелі 193 о. Дубового (Запорізька обл.)17. За наказом Петра І гетьманську резиденцію перенесено до Глухова, а Батурин як адміністративний центр Гетьманщини відродився тільки 1750 р., за часів гетьманування останнього гетьмана України К. Розумовського. Найбільш відомою подією Північної війни на українських теренах стала Полтавська бит- ва, яка відбулася 27 червня 1709 р. між війсь- ками Петра І та союзним військом І. Мазепи і шведського короля Карла ХІІ. Не вдаючись до аналізу ходу Полтавської битви, чисельності армій, слід наголосити, що разом зі шведами у Полтавській битві брали участь козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком та група старшин і козаків Гетьманщини. Для переважної більшості населення Гетьманщи- ни Північна війна була незрозумілою і чужою. Активними учасниками подій були козаки Стародубського, Лубенського, Ізюмського, Миргородського, Ніжинського, Полтавського, Харківського полків18. Важливу роль у подіях 1709 р. відіграла полтавська старшина. Прак- тично вся полкова, сотенна старшина та ря- дові козаки Полтавського полку підтримали гетьмана І. Мазепу19. До складу Полтавського полку входило сімнадцять сотень, серед яких ключове місце в подіях, пов’язаних з Пол- тавською битвою, зайняли Перша та Друга Полтавські, Білицька, Великобудиська, Кобе- ляцька, Кишенcька, Новосанжарська, Пере- волочанська, Сокільська, Старосанжарська сотні. Новосанжарська сотня підтримала гетьмана І. Мазепу в його намаганнях звіль- нити Україну з-під влади Росії і разом із Біли- цькою, Келебердянською, Кобеляцькою, Ки- шенською та Переволочанською сотнями спо- чатку забезпечили коридор, яким запорожці на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком пішли на з’єднання з військами гетьмана І. Мазепи та шведського короля, що знаходи- лася у Великих Будищах, а пізніше — безпеч- ний відступ союзників з-під Полтави до міс- течка Переволочна20. Під час відзначення 200-річного ювілею Полтавської битви Ново- санжарська громада, намагаючись віддати шану подіям 1709 р., спорудила обеліск у м. Нові Санжари. Виготовлений із граніту сірого кольору чотиригранний обеліск із піра- мідальним фігурним завершенням встановле- но на невисокий цегляний постамент. Під час громадянської війни обеліск зник, в 1965 р. під час будівельних робіт його знайшли і вдру- ге встановили21. Цікаві об’єкти для дослідження — пам’ятні місця розташування козацьких сотень, які взяли участь у бойових діях 1708–1709 рр., фортеці у Веприку, Гадячі, Зінькові, Полтаві, Ромнах та інших містах, рештки яких зберег- лися до наших днів. Довкола Гадяцької фор- теці дислокувалися головні сили українсько- шведської армії, у Роменській фортеці була розташована штаб-квартира шведського коро- ля Карла ХІІ, у Миргородській, Ніжинсь- кій — штаб-квартира російського головноко- мандувача Б. П. Шеремєтьєва22, у м. Нові Сан- жари знаходилася ставка кошового отамана Запорозької Січі К. Гордієнка23. На початок ХVІІІ ст. укріплення Полтавської фортеці складалися із земляного валу, укріпленого дерев’яно-рубленою стіною та рову. Загальна площа фортеці, оточена оборонними споруда- ми, становила близько 40 гектарів24. Крім Полтави, значні фортифікаційні споруди у вигляді рову, валу та палісаду були у всіх со- тенних містечках. Частина цих укріплень мали регулярне планування і споруджувалися у вигляді чотирикутника з бастіонами та ін- шими супутніми укріпленнями. Збереглися залишки Білицької фортеці — вали висотою 2–2,5 м в центрі с. Білики (Кобеляцький р-н, Полтавська обл.)25. В с. Маячка — укріплення фортеці сотенного містечка, які складалися з валу та рову із зовнішньої сторони. Ширина рову становила близько 10 м., глибина на сьо- годні в різних місцях — від 1 до 2,5 м. Висота збереженої частини валу — 1,5–2 м.26 На полі Полтавської битви представлені різні типи пам’яток воєнної історії: оборонні споруди, братські могили російських, шведсь- ких і українських воїнів, обеліски. В ім- перські часи битва увічнювалася як визначна перемога Петра І, в радянські часи пам’ятне місце битви перетворилося на заповідник, ос- новною метою якого було увічнення перемож- ної битви російської армії. З часом оцінка політичних результатів та наслідків битви за- знала істотних змін. Об’єктивно оцінюючи пе- ребіг подій трьохсотлітньої давнини, слід кон- статувати, що в битві брали участь і українсь- кі частини, про які радянська історіографія замовчувала. Увічнення пам’яті загиблих під час Пол- тавської битви, спорудження меморіального комплексу відбувалося в декілька етапів впро- довж двох століть. Надаючи великого значен- ня перемозі під Полтавою, як одній із самих видатних подій світу, Петро І віддав наказ 194 Краєзнавство 3–4 2009 щорічно святкувати цю подію. Після смерті Петра І традиція щорічного святкування пе- ремоги у Полтавській битві була забута і від- значалися тільки круглі дати27. Увічнення подій розпочалося з встановлення на полі бит- ви колони, яка символізувала перемогу, але невдовзі пам’ятник зруйнувався. 7 липня 1709 р. Петро І видав указ про заснування чо- ловічого монастиря поблизу Полтави і споруд- женням пам’ятника царю, але і цей проект не був реалізований за життя Петра І28. На дру- гий день після Полтавської битви відбулося поховання російських воїнів, в одній мо- гилі — офіцерів, в другій — унтер-офіцерів і рядових солдат. Над братськими могилами був насипаний курган і встановлений дерев’яний хрест Після поховання російських воїнів цар віддав наказ поховати всіх загиблих воїнів шведської армії з проведенням відпра- ви протестантським священиком 29. Але ще довго місцеві жителі знаходили на полі ре- штки загиблих воїнів шведської армії, яких просто присипало землею. І донині централь- на частина колишнього поля Полтавської бит- ви у народі називається “Шведська могила”. Найбільш активно формування комплексу відбувалося у ХІХ ст. Урочисто відзначалися 100-ліття і 150-ліття Полтавської битви. У зв’язку з наближенням столітнього ювілею Полтавської битви виникла ідея на відзнаку цієї події спорудити в центрі новостворювано- го головного майдану міста — Олександрівсь- кого — гідний ювілею пам’ятник. Автором планувального рішення майдану став гу- бернський архітектор М. Авросимов, кінце- вий проект належить професору Академії мистецтв Тома де Томону. Монумент будував- ся протягом п’яти років, його відкриття відбу- лося у червні 1811 р.30 Біля в’їзду до Полтави встановлений пам’ятник Слави — чавунна колона висотою близько 11 м і діаметром півтора метра на ви- сокому гранітному постаменті. Монумент Сла- ви — це колона тосканського ордера на кубіч- ному постаменті, що стоїть на ступінчастому гранітному стереобаті у вигляді фортеці, в ос- нову якого вмуровані 18 гармат, військових трофей, захоплених росіянами у шведів. Вер- хня площина стереобата огороджена литою чавунною граткою, декоративні стояки якої виконано у вигляді вкладених у піхви мечів, обернених вістрями до землі, що має символі- зувати завершення військових дій. На гранях п’єдесталу — композиції із римською атрибу- тикою, на фасадній стороні бронзовими на- кладними літерами позначена дата Полтавсь- кої битви. Чавунну литу колону вінчає півсфе- ра, на якій — бронзовий позолочений орел із блискавками в кігтях і лавровим вінком у дзьобі. Автором бронзових прикрас на мону- менті є відомий скульптор-академік Ф. Щед- рін. Загальна висота пам’ятника — 17 метрів. Орел обернений в бік поля Полтавської бит- ви31. Пам’ятник за своїми мистецькими ха- рактеристиками займає гідне місце серед пам’ятників-колон витонченістю пропорцій, прекрасним художнім втіленням задуму, май- стерністю виконання і є окрасою міста. В той же час він не тільки пам’ятник слави російсь- кої зброї, а й пам’ятка історичної драми для українців. Одним з найбільш давніх і універсальних видів пам’яток, в якому поєднані функції цер- кви, пам’ятки, меморіалу і музею є храми, будівництво яких відоме в Україні з часів Київської Русі. Меморіальна функція храму знаходить своє вираження у присвяченні його тому чи іншому християнському святу, в день пам’яті якого відбулася вирішальна битва воєнної кампанії32. В 1856 р. у Полтаві була побудована церква св. Сампсонія (битва відбу- лася в день св. Сампсонія) за проектом архі- тектора Л. Шарлеманя. На східному фасаді у ніші була встановлена картина із зображен- ням Петра І під час молитви перед битвою (не збереглася), а нижче прикріплена дошка з на- казом Петра І. Розписи в церкві виконані уч- нями В. Васнєцова під його безпосереднім керівництвом33. В 1923 р. церкву було закри- то, з 1991 р. — це діючий храм. Головне і найбільш гуманне завдання хра- му-пам’ятки — увічнення пам’яті, народного подвигу, воїнської доблесті полеглих воїнів, відзнака воєнних подій. На братських моги- лах, на полях битв споруджувалися храми, невеличкі каплиці, які виконували роль пам’яток, іноді вони ставали усипальнями, пантеонами слави видатних полководців. В храмах-пам’ятках встановлювалися ме- моріальні дошки з іменами загиблих, тут зберігалися реліквії, які представляли особ- ливу духовну цінність. В 1894 р. на кошти полтавського мецената, таємного радника І. Судієнка на братській могилі російських воїнів замість дерев’яного хреста встановили гранітний висотою в 7,5 м34. Автор пам’ят- ника — архітектор М. Ніконов, майстер О. Ба- ринов35. Хрест встановлений на високому па- 195 горбі у вигляді усіченого конуса, в якій вла- штовано склеп-капличку апостолів Петра і Павла, на стінах розміщені меморіальні до- шки зі списками полків російської армії, які брали участь у Полтавській битві. В історичному передмісті Полтави знахо- дилася Спасо-Преображенська церква, біля якої розташований цвинтар, де поховано за- гиблих захисників Полтавської фортеці36. Щоб зберегти Спаську церкву від руйнування, в 1837 р. було оголошено збір коштів на її ре- монт. На зібрані кошти за проектом архітек- тора К. Тона над дерев’яною спорудою звели кам’яний футляр. Свого часу в церкві зберіга- лась бойова шпага коменданта Полтави О. Ке- ліна, але вона давно втрачена. Не зберігся до нашого часу і відкритий в 1778 р. біля Спась- кої церкви пам’ятник, споруджений на кошти полтавського бургомістра полковника П. Ру- денка на честь визволення його батька зі шведського полону37. Унікальний архітектурний ансамбль ство- рюють збережені будівлі Полтавського Хрес- товоздвиженського монастиря, заснованого у 1650 р. Влітку 1709 р. під час облоги Полтави монастир був захоплений шведами, які з його земляних бастіонів обстрілювали міську фор- тецю. Напередодні Полтавської битви під мо- настирем при об’їзді шведських аванпостів було поранено короля Швеції Карла ХІІ38. Завершення формування меморіального комплексу відбулося на початку ХХ століття, під час святкування 200-річчя Полтавської битви, хоча в багатьох офіційних документах йшлося про “Полтавську перемогу”39. Основна роль у підготовці до святкування в 1909 р. 200-річчя Полтавської битви належала мініс- тру внутрішніх справ П. А. Столипіну, який звернувся до Миколи ІІ і Синоду з проханням виділити кошти на реставрацію Сампсонієвсь- кого собору у Санкт-Петербурзі, збудованого в пам’ять Полтавської битви, відзначення пам’ятних місць у Полтаві, проведення уро- чистостей в столиці Російської імперії, Пол- таві та в інших містах. Для підготовки і про- ведення ювілею був створений тимчасовий ко- мітет, який зібрав понад 120 тис. крб., використані на реставрацію собору в Санкт- Петербурзі і церкви в Полтаві40. Питання відзначення 200-річного ювілею Полтавської битви знаходилися в центрі ува- ги Київського відділу російського воєнно-істо- ричного товариства, створеного в Україні в 1908 р. Київський відділ ІРВІТ ухвалив рі- шення про відновлення укріплень на Пол- тавському полі і влаштування урочистостей з нагоди ювілею41. Товариство, створене в умо- вах кризи в суспільстві, пов’язаної з поразкою в російсько-японській війні, подіями демок- ратичної революції 1905–1907 рр., пожвав- ленням національних рухів, основною метою ставило вивчення і пропаганду воєнно-істо- ричного минулого російського народу, про- славлення подвигів російської армії42. Це була офіційна організація з яскраво вираженою великодержавницькою політикою по відно- шенню до інших народів, які проживали на території Російської імперії. Головне своє за- вдання товариство, засноване під егідою імпе- ратора, вбачало у прославленні могутності Російської імперії і її армії. Але, незважаючи на це, діяльність товариства значною мірою активізувала вивчення воєнної історії, воєн- них подій, які відбувалися на українських землях. У ході підготовки до ювілею були проведені реставраційні роботи всіх існуючих пам’яток, споруджено цілий ряд нових. Напередодні святкування ініційоване будівництво пам’ят- ного знаку на місці страти полтавського пол- ковника І. Іскри і генерального судді Запо- розького війська В. Кочубея. Вони належали до промосковськи налаштованої частини ко- зацької старшини і кілька разів сповіщали царя Петра І про наміри І. Мазепи розірвати злуку Гетьманщини з Росією. Однак Петро І не повірив цьому, вони були звинувачені у політичному наклепі і страчені 14 липня 1708 р. біля містечка Борщагівка (нині с. Пог- ребищенського району Вінницької обл.). Пос- таті І. Іскри і В. Кочубея у російській і ра- дянській історіографії нерідко ідеалізували- ся, їм приписувалися високі патріотичні почуття, що в контексті об’єктивного відтво- рення подій тієї доби не відповідає дійсності. Варто зазначити, що в основі конфлікту між І. Мазепою і В. Кочубеєм лежали особисті сто- сунки, які певною мірою наклали відбиток і на поведінку В. Кочубея. У ході підготовки до 200-річного ювілею Полтавської битви населення м. Борщагівка виступило з ініціативою встановити на місці страти колону, увінчану хрестом, а на місці поховання полтавського полковника і гене- рального судді біля Трапезної церкви на тери- торії Києво-Печерської лаври — спорудити надгробок43. Ця ідея знайшла підтримку серед членів Київського відділу воєнно-історичного 196 Краєзнавство 3–4 2009 товариства. Для збору пожертв на будівництво пам’ятника була створена комісія, до якої за- лучили нащадків страчених козацьких стар- шин. Пам’ятник І. Іскрі і В. Кочубею планува- лося спорудити на одній із київських вулиць, але дискусійним залишалося питання про конкретне місце установки. Директор 1-ї Київської гімназії М. Стороженко очолив спе- ціальний будівельний комітет із спорудження пам’ятника44. 20 травня 1911 р. комісія звер- нулася до Київської міської думи з проханням про виділення місця для його встановлення. В січні 1914 р. було закінчено укладання граніт- ного кургану — постаменту для скульптур, для кращого огляду пам’ятника з площі було перенесено телеграфні та трамвайні стовпи. У квітні 1914 р. бронзові фігури і барельєфи, відлиті у Санкт-Петербурзі, були доставлені до Києва і встановлені на Микільській площі в дерев’яному циліндрі до відкриття. Пам’ят- ник, проект якого був виконаний скульптором П. Самоновим45, відкрили у 1914 р. на розі ву- лиць Микільської і Московської. В зв’язку з Першою світовою війною урочистості з нагоди встановлення пам’ятника, які планувалися раніше, були відмінені. В 1923 р. на постамен- ті встановлено гармату — пам’ятник арсеналь- цям, учасникам революційних подій. На при- кладі цих двох пам’ятників видно, як залежно від влади і політичної кон’юнктури змінюва- лося трактування історичних подій і героїв. Під час підготовки до святкування ювілею Полтавської битви було переглянуто відно- шення до увічнення пам’яті воїнів шведської армії, які загинули в ході воєнних баталій під час Північної війни. В умовах поглиблення світової кризи, створення двох військово-полі- тичних блоків — Антанти (1891–1893, 1904,1907) і Троїстого Союзу (1882, 1891) офіційна влада в Росії докладала значних зу- силь до перегляду своєї зовнішньої політики, укріплення воєнних конвенцій з Великобри- танією і Францією. Використовувалися різні засоби, у тому числі і пропагандистські, для демонстрації цивілізованого відношення до поховань воїнів ворожих армій. Були впоряд- ковані кладовища англійських, французьких та італійських воїнів в Криму, які загинули під час Кримської війни. Російська влада доз- волила відзначити пам’ять загиблих воїнів шведської армії на полі Полтавської битви. Через два століття Російська держава спору- дила загиблим шведам 9-метровий монумент з написами на двох мовах: “Вечная память храбрым шведським воинам, павшим в бою под Полтавой 27 июня 1709 г.”. Це єдиний у нас в країні пам’ятник, встановлений воїнам ворожої армії на кошти російського уряду. Біля с. Побиванка у районі воєнних дій вста- новлена гранітна брила, привезена зі Швеції, з написом російською і шведською мовами: “В память шведам, павшим здесь в 1709 году, воздвигнут соотечественниками в 1909 году”. Автор проекту шведський скульптор Теодор Лундберг. Пам’ятник у вигляді усіченої піра- міди неправильної форми на невисокому па- горбі. Верхній край піраміди трішки скошено на північ, що у скандинавських народів сим- волізує тугу46. Пам’ятними знаками відзначені місце пе- реправи російської армії через Ворсклу, місця розташування десяти редутів російської армії, які відіграли значну роль на початковому ета- пі битви. Один з редутів був відновлений у первинному вигляді. У ході Полтавської бит- ви була вперше використана система земля- них укріплень47, коли редути будувалися не суцільною лінією, як це робилося традиційно, а окремими земляними укріпленнями48. Про увічнення пам’яті українських воїнів мова не йшла, оскільки для влади всі вони з часів Пол- тавської битви носили тавро “зрадників”. У 1909 р. поряд з Сампсонієвською церк- вою відкритий Музей історії Полтавської бит- ви, ініціатором і першим директором якого став викладач історії Полтавського кадетсько- го корпусу І. Ф. Павловський. Під час грома- дянської і Другої світової воєн Музей був по- грабований і лише в 1956 р. його відновили. Музейну експозицію поповнили цінні історич- ні реліквії з Москви, Ленінграда та музеїв ін- ших міст. Серед експонатів — зразки зброї, бойові стяги російських і шведських полків, карти, особисті речі. Перед Музеєм — бронзо- ва скульптура Петра І, виконана в 1915 р. скульптором А. Адамсоном, постамент — ар- хітектором Д. Воронцовим. Значно поліпшився стан Музею, охорона та збереження пам’яток, пов’язаних з Полтавсь- кою битвою, після створення заповідника в 1981 році. На виконання постанови ЦК Ком- партії України і Ради Міністрів УРСР від 31 березня 1981 р. “Про оголошення комплексу пам’ятників історії та культури Поля Пол- тавської битви державним історико-культур- ним заповідником”. Полтавський обком Ком- партії України та облвиконком затвердили перспективний план проведення робіт по рес- 197 таврації пам’ятників, капітальному ремонту будинку-музею, відновленню інтер’єрів ко- лишньої Сампсонієвської церкви, будівництву місць громадського користування, благоуст- рою території49. До складу заповідника увій- шов Музей історії Полтавської битви і комп- лекс пам’яток, пов’язаних з Полтавською бит- вою. Він є єдиним в Україні, який входить до Міжнародної організації військово- історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО та включений до всесвітнього туристичного маршруту50. Поле Полтавської битви, пам’ятні місця боїв, переправ, розташування сотень, штабів, оборонні споруди, храми, сотні братських мо- гил — це незаперечні факти історії нашої дер- жави, що становлять важливу частину ро- зуміння її розвитку, дають змогу повніше ві- добразити конкретні події, з’ясувати їх вплив на загальний історичний процес. За часів Російської імперії, а потім і упродовж усієї ра- дянської доби події Північної війни, Полтавсь- кої битви реконструювалися лише як перемо- га російської армії, очолювана Петром І, за лаштунками історії залишалося все, що відоб- ражало участь у воєнних подіях українських козаків, Запорозької Січі. Тільки в умовах не- залежної України стало можливим об’єктивно оцінити дії тогочасної української еліти, роль гетьмана І. Мазепи, перемогу російської армії і поразку національних збройних сил, дослі- дити весь спектр пам’яток. Тільки виважені оцінки тогочасних подій сприятимуть охороні всіх об’єктів, незалежно від політичної кон’юнктури та ідеологічних нашарувань. Пізнавальна цінність пам’яток можлива тіль- ки за умови їх збереження і об’єктивного ви- світлення подій, з якими вони пов’язані. Відтворення Батурина як визначного істо- ричного центру України розпочалося влітку 1990 р. за ініціативи чернігівського Товарист- ва української мови імені Тараса Шевченка, яке організувало похід “Дзвін-90”. У 1991 р. на території колишнього замку гетьмана Ма- зепи на Гончарівці насипано пам’ятний кур- ган і встановлено дубовий хрест на згадку про мешканців Батурина, страчених у 1708 р. Не- подалік встановлена пам’ятна плита з портре- том І. Мазепи і текстом: “Вклонимось цій зем- лі! З неї черпав снагу гетьман України Іван Мазепа, з ім’ям якого пов’язане славне і тра- гічне в історії твоєї Вітчизни”51. Місто, знищене у 1708 р., досліджують на- уковці різних країн. З 1995 р. у Батурині що- року здійснюються широкомасштабні наукові дослідження, які використовують специфічні методи археологічної науки. Спочатку тут працювали науковці Чернігово-Сіверської ек- спедиції Інституту археології НАН України та Чернігівського державного університету імені Т. Г. Шевченка, з 2001 р. — Міжнародної ук- раїнсько-канадської археологічної експедиції. Вдалося виявити і дослідити рештки замісь- кої резиденції І. Мазепи на Гончарівці, міські укріплення. Садиба І. Мазепи на Гончарівці знаходилася за 2 км на південь від центру Ба- турина і займала мис високої лівобережної те- раси. Із заходу та з півдня простягнувся рів та насипаний вал з п’ятьма земляними бастіона- ми, розташованими приблизно на однаковій відстані один від одного. Площа садиби стано- вить близько 9 га. На краю тераси існує місце, яке у переказах жителів Батурина по в’я- зується з місцем розташування палацу І. Ма- зепи. Палац був зруйнований під час подій 1708 р., а упродовж ХVIII–ХІХ ст. розібрано стіни наземного поверху. Наприкінці ХІХ ст. ще залишалися стіни та стеля підземної час- тини палацу, які були остаточно розібрані на цеглу в першій половині ХХ ст.52. Тут місти- лася цегельня і кар’єр, які знищили чверть території замчища та 260 метрів оборонного валу з ровом і центральним бастіоном53. У 1993 р. у Батурині на базі нерухомих пам’яток історії та культури створено Держав- ний історико-культурний заповідник “Геть- манська столиця”, до складу якого увійшли 39 унікальних пам’яток археології, історії, архітектури та містобудування і природи доби Гетьманщини. У складі заповідника діє місце- вий історико-краєзнавчий музей, який міс- титься в будинку поч. ХVІІІ ст., що належав генеральному судді Гетьманщини (1699–1708) В. Кочубею, рештки земляних валів замку І. Мазепи на Гончарівці, а також палац 1802 р. (архітектор Ч. Камерон) останнього гетьмана України К. Розумовського (1750–1764) та Вос- кресенська церква-усипальниця К. Розу- мовського 1803 р.54, для будівництва якої ви- користано цеглу зі споруд, зруйнованих під час штурму Батурина російськими військами у 1708 р.55. Замість підвищеного, частіше всього полі- тизованого інтересу до постаті гетьмана, який спромігся виступити в інтересах власної Віт- чизни проти російського царя, поряд з конт- раверсійними у сучасних вітчизняних і росій- ських дослідженнях з’являється виважена, об’єктивна оцінка І. Мазепи як державного і 198 Краєзнавство 3–4 2009 політичного діяча56. В Батурині здійснюються заходи по увічненню пам’яті І. Мазепи. Од- нією з перших акцій стало відзначення у трав- ні 1994 р. річниці від дня народження І. Мазе- пи. 1999 р. відбулась урочиста церемонія по- ховання урни із символічним прахом гетьмана поряд із могилою К. Розумовського. З цією метою українська делегація прибула до м. Га- лац у Румунії, де взяла землю на території ко- лишнього монастиря св. Георгія, місця похо- вання гетьмана57. 17 серпня 2002 р. Кабінет Міністрів Украї- ни ухвалив Комплексну програму збереження пам’яток заповідника, для чого в 2005 р. запо- чатковано благодійний фонд “Гетьманська столиця”, який розгорнув широкомасштабні роботи з реставрації і музеєфікації пам’яток. Відбудовується палацово-парковий ансамбль резиденції К. Розумовського, в якому розміс- титься головний осередок заповідника з Му- зеєм гетьманства, завершується реставрація Воскресенської церкви, у відреставрованому будинку церковно-парафіяльної школи буде створено археологічний музей, упорядковано територію колишнього Литовського замку. 10 квітня 2004 р. встановлено монументаль- ний гранітний хрест з розп’яттям у пам’ять про жертви батуринської різанини 1708 р. Ав- торами меморіалу є художник А. Гайдай та скульптор М. Обезюк58. 2007 р. виданий указ про відзначення та увічнення 300-ліття воєнно-політичного виступу І. Мазепи та укладання українсько- шведського союзу під час Північної війни. Згідно з цим указом передбачалося відзначен- ня пам’яті гетьмана на різних рівнях — від встановлення пам’яток до створення тематич- них кінофільмів. Розробляється проект вста- новлення монументів І. Мазепі в Києві та Пол- таві, опрацьовується питання щодо споруд- ження пам’ятника українському гетьману у Швеції, а шведському королю Карлу ХІІ — в Україні. Одна із вулиць столиці України на- звана іменем гетьмана І. Мазепи, заснована Міжнародна премія імені гетьмана І. Мазепи, якою за значний внесок у пропаганду історії України нагороджуються політичні та гро- мадські діячі, науковці та митці. 1993 р. на Панянському узвозі у Полтаві відкрито пам’ятник загиблим українським козакам — гранітний хрест, біля підніжжя якого — зем- ля, привезена із зруйнованого Батурина. Пам’ятний знак загиблим у 1709 р. козакам Запорозької Січі має бути споруджений у Ні- копольському районі на Дніпропетровщині 59. На території Полтавської, Чернігівської та інших областей збереглися комплексні па м’ят- ки архітектури, монументального мистецтва та історії, пов’язані з подіями Північної вій- ни. В той же час пам’ятні місця, пов’язані з територією дислокації військ, розташуванням таборів, найбільш запеклих епізодів битви не зафіксовані і не відзначені. Існує складність із визначенням їх точного місцезнаходження, для чого необхідно залучення широкого кола письмових джерел, викорис тання сучасних методів археологічних досліджень. Ознайом- лення з пам’ятками, пов’яза ними з подіями Північної війни, їх археологічне дослідження відродять у генетичній пам’яті українців ге- роїчні подвиги їх предків, які змагалися за незалежність своєї батьківщини. Лише об’єктивний та виважений підхід до оцінки подій і персоналій дасть можливість повною мірою використати пізнавальний потенціал пам’яток тієї доби. На часі створення реєстру пам’яток українського козацтва, “Золотого кільця козацької слави” з цілої низки населе- них пунктів та інших пам’ятних місць, де від- бувалися жорстокі бої чи приймалися важливі державні рішення. Значна кількість об’єктів стоїть на державному обліку, але багато уні- кальних пам’яток потребують ви явлення і до- слідження, включення їх до Державного реєс- тру нерухомих пам’яток України, Зводу пам’яток історії та культури України, який є унікальним виданням, що репрезентує націо- нальну культурну спад щину. Джерела та література 1 Пінчук Ю. Історичні студії Миколи Косто- марова як фактор формування самоусві- домлення української нації. — К., 2009. — С. 242–246. 2 Н. И. Костомаров. Мазепа. — М.: Изда- тельство “Республика”, 1992. — С. 306. 3 Бовгиря А. “Мазепа умер, но мазепинцы живы...”: реалії Гетьманщини після пол- тавської поразки Костомарова // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. — Збірник наукових праць. — К., 2008. — С. 129. 4 Ясь О. Історія як міф. “Гетьман-відступ- ник” у рецепції М. Костомарова // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. — Збірник наукових праць. — К., 2008. — 199 С. 145–169. 5 Там само. — С. 165. 6 Павленко Сергій. Угоди І. Мазепи з С. Ле- щинським та Карлом ХІІ: до питання тво- рення історичних фальсифікацій // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. — Збірник наукових праць. — К., 2008. — С. 181. 7 Чухліб Т. Український гетьманат у Вели- кій Північній війні 1700–1721 рр.: пробле- ми міжнародного та воєнно-політичного становища // Гетьман Іван Мазепа: пос- тать, оточення, епоха. — Збірник науко- вих праць. — К., 2008. — С. 31. 8 Смолій В. А., Степанков В. С. Державна ідея за козацької доби // Історія українсь- кого козацтва: Нариси: У 2т. — К, 2006. — Т. 1. — С. 271–272. 9 Павленко Сергій. Угоди І. Мазепи з С. Ле- щинським та Карлом ХІІ: до питання тво- рення історичних фальсифікацій // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. — Збірник наукових праць. — К., 2008. — С. 179. 10 Прокопенко Л. Казачество в Жовтневом районе Корабельного края // Нові дослід- ження пам’яток козацької доби в Ук- раїні. — Вип. 6. — К., 1997. — С. 29. 11 Костомаров Н. Мазепа. — М.: Издательс- тво “Республика”, 1992. — С. 247. 12 Волосков В. Ф. Полтавська битва: “До” і “Після”. — Полтава, 2009. — С. 40. 13 Костомаров Н. Мазепа. — М.: Издательс- тво “Республика”, 1992. — С. 250. 14 Павленко С. Іван Мазепа. — К., 2003. — С. 376. 15 Павленко С. Не батуринська комедія, а трагедія ! // Голос України. — 2007. — 14 квітня. — С. 12–13. 16 Корнієнко О. Сумський полк та події Сі- версько-Слобожанського походу Карла ХІІ // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточен- ня, епоха. — Збірник наукових праць. — К., 2008. — С. 105. 17 Демиденко Ольга. Нерухомі пам’ятки іс- торії та культури доби гетьмана І. Мазепи в Україні // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. — Збірник наукових пра- ць. — К., 2008. — С. 253. 18 Мокляк В. Полтавський полк. Науково- популярний нарис історії полку з часу його виникнення до кінця ХVІІ століття. — Полтава: Дивосвіт, 2008. — С. 95; Корнієн- ко Олег. Сумський полк та події Сіверсько- Слобожанського походу Карла ХІІ // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. — Збірник наукових праць. — К., 2008. — С. 115. 19 Мокляк В. Вказ. праця. — С. 97. 20 Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область. Новосанжарський район. — Полтава: Дивосвіт, 2007. — С. 22. 21 Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область. Новосанжарський район. — Полтава: Дивосвіт, 2007. — С. 21. 22 Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. — К.: Видавничий дім А. С. С., 2005. — С. 201; Костомаров Н. Мазепа. — М.: Из- дательство “Республика”, 1992. — С. 263. 23 Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область. Новосанжарський район. — Полтава: Дивосвіт, 2007. — С. 22. 24 Трегубов В. Полтавська фортеця: (Фор- тифікаційне облаштування) // Квартал. — 1999. — Част. 5. — С. 26. 25 Мокляк В. Вказ. праця. — С. 99. 26 Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область. Новосанжарський район. — Полтава: Дивосвіт, 2007. — С. 104. 27 Званцев П. М. Собор ратной славы. Из ис- тории Сампсониевского собора в Санкт-Пе- тербурге // Военно-исторический жур- нал. — 2006. — № 6. — С. 67. 28 Волосков В. Ф. Вказ. праця. — С. 105–106. 29 Н. И. Костомаров. Мазепа. — М.: Изда- тельство “Республика”, 1992. — С. 303. 30 Вечерський В. Вказ. праця. — С. 209. 31 Там само. — С. 210. 32 Исакова Е. Храмы-памятники русской во- инской доблести. — М., 1991. — С. 3. 33 Иконников Михаил. Город под крыльями орла. — Полтава: Дивосвіт, 2009. — С. 36. 34 Волосков В. Ф. Вказ. праця. — С. 104. 35 Иконников М. Вказ. праця. — С. 35–36. 36 Вечерський В. Вказ. праця. — С. 224–225. 37 Волосков В. Ф. Вказ. праця — С. 139. 38 Там само. — С. 225. 39 Званцев П. М. Вказ. праця. — С. 67. 40 Там само. 41 Центральний державний історичний архів України у Києві (далі — ЦДІАУК). — Ф. 1196. — Оп. 1. — Спр. 39. — Арк. 119– 121. 200 Краєзнавство 3–4 2009 42 Устав Императорского Русского военно- исторического общества и Положение о местных отделах. — К., 1910. — С. 5–6. 43 ЦДІАУК. — Ф. 1196. — Оп. 1. — Спр. 42. — Арк. 4. 44 Там само. — Арк. 3. 45 Там само — Ф.1196. — Оп. 1. — Спр. 15. — Арк. 33зв., 34 зв. 46 Иконников Михаил. Город под крыльями орла. — Полтава: Дивосвіт, 2009. — С. 37; Волосков В. Ф. Полтавська битва: “До” і “Після”. — Полтава, 2009. — С. 104. 47 Иконников М. Вказ. праця. — С. 41. 48 Гуржій О. І., Чухліб Т. В. Сто великих пос- татей і подій козацької України. — К.: Арій, 2008. — С. 310. 49 Охорона, використання та пропаганда пам’яток історії та культури в Українській РСР (Збірник методичних матеріалів в шести частинах). — К., 1989. — С. 85. 50 Історико-культурні заповідники України. Довідкове видання. — К.: Фенікс, 2007. — С. 104. 51 Вечерський В. Гетьманські столиці Украї- ни. — К.: Інформаційно-аналітична аген- ція “Наш час”, 2008. — С. 192, 196. 52 Ситий Ю. Гетьманські палаци Івана Мазе- пи в Батурині та деталі їхнього оздоблення // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточен- ня, епоха. — Збірник наукових праць. — К., 2008. — С. 263. 53 Вечерський В. Гетьманські столиці Украї- ни. — К.: Інформаційно-аналітична аген- ція “Наш час”, 2008. — С. 298. 54 Історико-культурні заповідники України. Довідкове видання. — К.: Фенікс, 2007. — С. 168–169. 55 Вечерський В. В. Гетьман К. Розумовський і пам’ятки, пов’язані з його діяльністю // Праці Науково-дослідного інституту па- м’ят коохоронних досліджень. — Випуск 3. — К.: Фенікс, 2007. — С. 204. 56 Таирова-Яковлева Т. К вопросу о внутрен- ней политике Ивана Мазепы // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. — Збірник наукових праць. — К., 2008. — С. 79; Струкевич Олексій. Іван Мазепа на соціокультурному тлі свого часу. — Там само. — С. 141. 57 Демиденко О. Нерухомі пам’ятки історії та культури доби гетьмана І. Мазепи в Ук- раїні // Гетьман Іван Мазепа: постать, ото- чення, епоха. — Збірник наукових пра- ць. — К., 2008. — С. 253. 58 Вечерський В. Гетьманські столиці Украї- ни. — К.: Інформаційно-аналітична аген- ція “Наш час”, 2008. — С. 298–299. 59 Демиденко Ольга. Нерухомі пам’ятки іс- торії та культури доби гетьмана І. Мазепи в Україні // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. — Збірник наукових праць. — К., 2008. — С. 255. Галина Денисенко, Елена Денисенко События Северной войны в Украине в памятниках истории и культуры: теория и практика В статье освещаются главные аспекты увековечивания событий Северной войны в Украи- не. Авторы акцентируют внимание на изучении памятников истории и культуры, связанных с деяльностью гетмана И. Мазепы, участием украинского казачества в Северной войне. Ис- следуются различные виды и типы недвижимых историко-культурных объектов в Полтавс- кой области в контексте подготовки фундаментального 28-томного издания “Свод памятни- ков истории и культуры Украины”. Ключевые слова: памятники, историко-культурное наследие, недвижимые памятники, украинские казаки, Северная война, гетман, Свод памятников істории и культуры Украины. Galina Denysenko, Olena Denysenko The history and cultural monuments are devoted to the Northern war in the Ukraine: theory and practice In this article the main aspects of perpetuating of the Northern war in the Ukraine is highlighted. The authors accent their attention at the monuments, connected with the activity of hetman I. Mazepa, participation of Ukrainian Cossacks in the war. The different varieties and types of the immovable history and cultural objects in the Poltavskiy region are studied according to the preparation of fundamental edition in the 28 volumes “The Register of the history and cultural monuments of the Ukraine”. Key words: monuments, historical-cultural heritage, immovable monuments, preservation, Ukrainian Cossacks, the Register of the history and cultural monuments of the Ukraine.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31922
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2222-5250
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:52:00Z
publishDate	2009
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Денисенко, Г. Денисенко, О. 2012-03-24T19:05:21Z 2012-03-24T19:05:21Z 2009 Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика / Г. Денисенко, О. Денисенко // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 190-200. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31922 [93/94:008](477)“1708/1709” У статті висвітлюються головні аспекти увічнення подій Північної війни в Україні. Автори акцентують увагу на дослідженні пам’яток історії та культури, пов’язаних з діяльністю гетьмана І. Мазепи, участю українського козацтва у Північній війні. Досліджуються різні види і типи нерухомих історико-культурних об’єктів в Полтавській області в контексті підготовки фундаментального 28-томного видання “Звід пам’яток історії та культури України”. В статье освещаются главные аспекты увековечивания событий Северной войны в Украине. Авторы акцентируют внимание на изучении памятников истории и культуры, связанных с деяльностью гетмана И. Мазепы, участием украинского казачества в Северной войне. Исследуются различные виды и типы недвижимых историко-культурных объектов в Полтавской области в контексте подготовки фундаментального 28-томного издания “Свод памятников истории и культуры Украины”. In this article the main aspects of perpetuating of the Northern war in the Ukraine is highlighted. The authors accent their attention at the monuments, connected with the activity of hetman I. Mazepa, participation of Ukrainian Cossacks in the war. The different varieties and types of the immovable history and cultural objects in the Poltavskiy region are studied according to the preparation of fundamental edition in the 28 volumes “The Register of the history and cultural monuments of the Ukraine”. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Вітчизняне пам'яткознавство: традиції, досвід, перспективи Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика События Северной войны в Украине в памятниках истории и культуры: теория и практика The history and cultural monuments are devoted to the Northern war in the Ukraine: theory and practice Article published earlier
spellingShingle	Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика Денисенко, Г. Денисенко, О. Вітчизняне пам'яткознавство: традиції, досвід, перспективи
title	Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика
title_alt	События Северной войны в Украине в памятниках истории и культуры: теория и практика The history and cultural monuments are devoted to the Northern war in the Ukraine: theory and practice
title_full	Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика
title_fullStr	Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика
title_full_unstemmed	Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика
title_short	Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика
title_sort	події північної війни в україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика
topic	Вітчизняне пам'яткознавство: традиції, досвід, перспективи
topic_facet	Вітчизняне пам'яткознавство: традиції, досвід, перспективи
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31922
work_keys_str_mv	AT denisenkog podíípívníčnoívíinivukraínívpamâtkahístoríítakulʹturiteoríâtapraktika AT denisenkoo podíípívníčnoívíinivukraínívpamâtkahístoríítakulʹturiteoríâtapraktika AT denisenkog sobytiâsevernoivoinyvukrainevpamâtnikahistoriiikulʹturyteoriâipraktika AT denisenkoo sobytiâsevernoivoinyvukrainevpamâtnikahistoriiikulʹturyteoriâipraktika AT denisenkog thehistoryandculturalmonumentsaredevotedtothenorthernwarintheukrainetheoryandpractice AT denisenkoo thehistoryandculturalmonumentsaredevotedtothenorthernwarintheukrainetheoryandpractice

Події Північної війни в Україні в пам’ятках історії та культури: теорія та практика

Репозитарії

Схожі ресурси