Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект
Аналізується процес утвердження історичного краєзнавства в системі національної освіти. Розглядаються теоретичні питання про предмет, об’єкт і завдання історичного краєзнавства. Акцентується увага на виховній і консолідуючій функції історичного краєзнавства в процесі відродження української нації. А...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31978 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект / О. Кашаба // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 96-104. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860087650831040512 |
|---|---|
| author | Кашаба, О. |
| author_facet | Кашаба, О. |
| citation_txt | Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект / О. Кашаба // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 96-104. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Аналізується процес утвердження історичного краєзнавства в системі національної освіти. Розглядаються теоретичні питання про предмет, об’єкт і завдання історичного краєзнавства. Акцентується увага на виховній і консолідуючій функції історичного краєзнавства в процесі відродження української нації.
Анализируется процесс становления исторического краеведения в системе национального образования. Рассматриваются теоретические вопросы о предмете, объекте и задачах исторического краеведения. Внимание акцентируется на воспитательной и консолидирующей функциях исторического краеведения в процессе возрождения украинской нации.
The processes of the formation of the local history studies in the system of the national education had been analyzed. The theoretical aspects of the objects and tasks of the local history studies had been shown. The educational and consolidation functions of the local history studies in the Ukrainian national resurrection process had been pointed.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:21:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
96
Краєзнавство 1–2 2010
Peter Tronko, Viktor Prokopshuk
Ukrainian Committee of Regional Ethnografhy:
the history of formation and consequences of activity
In relation to the 85th annivesary of The Ukrainian Committee of Local Lore Study the article
covers a range of questions connected with pre-conditions of its formation, development, fulfilment
of organization-methodical measures, and illustated by the example of the Right-Bank Ukraine —
their influence into the development of the local lore study movement of late-20s early 30s of the XX
century.
Key words: Kharkiv, The Ukrainian Committee of Local Lore Study, conference, local lore study,
organization, methodical activity, Right-Bank Ukraine.
уДк 908 (477)+930.1
Ольга Кашаба (м. Харків)
історичне краєЗнавство як склаДова
національної освіти: теоретичний аспект
Аналізується процес утвердження історичного краєзнавства в системі національної осві-
ти. Розглядаються теоретичні питання про предмет, об’єкт і завдання історичного
краєзнавства. Акцентується увага на виховній і консолідуючій функції історичного крає-
знавства в процесі відродження української нації.
Ключові слова: історичне краєзнавство, край, національна освіта, історична наука, націо-
нальна свідомість.
На початку ххІ ст. українське суспільство
мусить знайти відповіді на низку серйозних
внутрішніх й зовнішніх завдань, що викли-
кані часом1. Правильний алгоритм дасть змо-
гу знайти формулу подальшого поступу ук-
раїнського соціуму, політикуму, економіки,
освіти, науки, культури та духовності. Неа-
декватні відповіді сучасного суспільства на
цивілізаційні питання сприятимуть невідво-
ротним процесам стабілізації становища ук-
раїни як відсталої, маргінальної околиці євро-
пейського цивілізаційного простору. в зв’язку
з цим вітчизняна еліта має постійно зважати
на те, що важливим чинником процесу транс-
формації українського суспільства на дина-
мічну й розвинуту спільноту є завершення
становлення сучасної української нації та ут-
вердження засад громадянського суспільства.
однією з пріоритетних складових форму-
вання сучасної української нації є відроджен-
ня національної свідомості і національної
пам’яті завдяки реформуванню й модернізації
системи національної освіти. сучасна освіта (в
першу чергу, гуманітарна, історична) повин-
на створювати відповідні підвалини для фор-
мування людини-громадянина, розкриття її
творчих можливостей, задоволення особистих
та суспільних інтересів. отже, передбачува-
ною стає роль історичної освіти в осмисленні
багатовікової минувшини, передусім, втрати
державності, спроб її відновлення, тобто зако-
номірностей і тенденцій внутрішнього розвит-
ку в загальноукраїнському і регіональному
контекстах, та історичного краєзнавства — в
розчищенні, відновленні, наповненості дже-
рел національної пам’яті, відживлення, зміц-
нення та активізації національної свідомості
на локально-регіональному рівні. суспільс-
тво, осмислюючи свою історію, зберігаючи і
примножуючи скарбницю історико-культур-
9�
ної спадщини, формує у кожного громадяни-
на почуття бережливого ставлення до минув-
шини свого народу, пам’яток історії і культу-
ри, а отже воно життєздатне, спроможне
творчо розвиватись. Історичному краєзнавс-
тву, як складовій історичної освіти, в цьому
процесі належить провідна роль.
у визначенні самого терміна “краєзнавс-
тво” наріжним поняттям є “край”. Тут варто
навести слова І. франка, який зазначив, що в
тодішній науці краєзнавство в основному зна-
ченні слова трактувалося, як “опис краю і
його природних умов, географія з орографією
і гідрографією, геологія, опис фауни і флори,
клімату і т. п., одним словом, природознавс-
тво краю”2. Та вже у часи І. франка до змісту
краєзнавства були включені і дослідження з
історії, економіки, фольклору, етнографії
краю. відтоді краєзнавство вийшло далеко за
межі природознавства.
Термін “край” в українській мові має гли-
бинний зміст — його ототожнюють з отчою до-
мівкою, “сторононькою”, яку оспівував не
один поет, рідною землею, батьківщиною.
Для українців він має виняткове значення ще
й тому, що складає кореневу основу топоніму
“україна”. Термін “край” набув семантичного
розмаїття в українській мові як за терито-
ріальним обширом, так і за духовною спорід-
неністю. отже, поняття “край” вміщує дві
якісні ознаки: адміністративно-територіальну
та етнодуховну, інтимну. саме вони і є пред-
метом дослідження краєзнавства.
Інтерес, викликаний зацікавленістю істо-
ричним краєзнавством, і взагалі проблемами
краєзнавства, дає підставу стверджувати, що
сьогодні краєзнавство переживає справжнє
піднесення. Тільки за роки незалежності в
україні з цієї проблеми захищено більш 20 до-
кторських та кандидатських дисертацій, на-
писано десятки монографій, сотні статей3.
З 1991 р. зусиллями вчених істориків,
краєзнавців проведено близько 500 міжнарод-
них, всеукраїнських і регіональних науково-
краєзнавчих конференцій, симпозіумів,
“круглих столів”, опубліковані збірники, ма-
теріали яких склали невичерпну скарбницю
знань з історичного краєзнавства. координа-
ційним центром краєзнавчого руху в державі
з березня 1991 року стала всеукраїнська спіл-
ка краєзнавства (з жовтня 2008 року має ста-
тус Національної спілки краєзнавства), яку
очолює академік П. Т. Тронько. спостері-
гається розгортання роботи на місцях. у біль-
шості областей і регіонів україни створено ре-
гіональні осередки. відбувається вдале поєд-
нання академічних і громадських форм роботи
в галузі історичного краєзнавства.
чому краєзнавство користується такою по-
пулярністю? На наш погляд, далеко не кожна
наука здатна так органічно поєднати минуле,
сучасне і майбутнє. це синтетична галузь
знання, що спирається і на природознавчий, і
на історичний, і на мистецтвознавчий фунда-
мент. Зацікавленість історичним краєзнавс-
твом в україні має підґрунтя. Можна виділи-
ти низку причин, які сприяли сплеску
краєзнавчих досліджень:
1. сплеск локальних і регіональних істо-
ричних досліджень. Зміни соціально-еконо-
мічних і політичних пріоритетів суспільства і
держави, що відбуваються останнім часом,
спонукають дослідників звертатися до локаль-
ної тематики. розвідки з мікроісторії — є
об’єктивним показником кризи і виснаження
потенціалу традиційних макроісторичних
підходів до вивчення минулого. чим більше
викривається неповнота і неадекватність мак-
роісторичних висновків, ненадійність серед-
ньостатистичних показників, направленість
домінуючої парадигми на згортання просторої
панорами історичного минулого у вузький діа-
пазон, на зведення множини варіантів істо-
ричної динаміки до псевдонормативних зраз-
ків і норм, тим більш широке розповсюджен-
ня отримують мікропідходи. розроблення
нових теоретико-методологічних, науково-ме-
тодичних засад історичної науки створюють
підґрунтя для дослідження локальних
об’єктів.
2. впровадження до наукового обігу істо-
ричних джерел регіонального рівня. локаль-
на тематика набуває актуальності завдяки
зняттю грифів і табу з фондів спецслужб
срср. розсекречення цих документів сприяє
появі досить ґрунтовних досліджень з історії
краєзнавчого руху, дає можливість з’ясувати
місце історичного краєзнавства в системі на-
ціональної освіти в радянські часи, проливає
світло на “білі плями” регіональної історії, на-
дає можливість розібратися в мотивах, що
спричинили згортання краєзнавчого руху,
дозволяє проаналізувати причини репресій
проти провідних краєзнавців.
3. Науковці намагаються подолати хибне
уявлення про те, що “мала історія” може існу-
вати без власного методологічного фундамен-
ту. Теоретичною основою досліджень в істо-
9�
Краєзнавство 1–2 2010
ричнім краєзнавстві може бути ціла низка на-
прямків, течій, теорій у філософії, історії та
історіософії. більш наближеними до істини є
синергетичні, стадіально-хвильові підходи,
що розглядають історію як хвилеподібний
процес, який має можливість відкотитися на-
зад, істотними просторовими диференціація-
ми, які зумовлюють необхідність дослідження
минулого та сучасного конкретних територій,
регіонів.
4. Набуває популярності “історія повсяк-
денності”, що зміщує пріоритет досліджень на
користь історії краю, родини, соціальної іс-
торії. антропологічний підхід зосереджує ува-
гу дослідників на ментальності, етносі людей
минулого, на символах і цінностях, в основі
яких найчастіше лежать регіональні відмін-
ності. На наш погляд, значення історії повсяк-
денності, яка виступає проти історіографічної
традиції, де повсякденність виключається з
кола зору, полягає в значному розширенні об-
рію пізнання історії. крім того, принципова
відмінність історії повсякденності відбуваєть-
ся в тому, що дослідження минулого розгля-
дається як процес його реконструкції.
5. Тенденції до федералізації країни. Нові
погляди на державний устрій країни створю-
ють необхідність для наукового моделювання
сучасної регіональної структури українського
соціуму. це стає одним з пріоритетних за-
вдань. роль історичного краєзнавства в пояс-
ненні місця і ролі регіонів у цьому процесі
виступає як необхідна передумова подолання
диспропорції регіонального розвитку.
6. Послідовна підтримка краєзнавства, і іс-
торичного в тому числі, державою. Невипад-
ково, ще в січні 2001 року Президентом ук-
раїни підписано указ “Про заходи щодо під-
тримки краєзнавчого руху в україні”.
Положення цього документа націлюють дер-
жавні структури, громадські організації та
об’єднання на активне використання крає-
знавчого руху у вихованні патріотизму до рід-
ної землі, любові до батьківщини. він одно-
часно вимагає вжиття необхідних заходів
щодо підтримки краєзнавчого руху, вирішен-
ня організаційних, матеріальних, фінансових
проблем у його розгортанні. у зв’язку з цим
спостерігаємо впровадження історико-крає-
знавчих курсів в систему шкільної й вищої
освіти (наприклад, в харківських школах
викладається предмет “харківщинознавство”
за рахунок інваріативної частини), створення
історико-краєзнавчих музеїв, розроблення но-
вих і відродження старих екскурсійних марш-
рутів, відновлення пам’яток старовини і
мистецтва. Необхідно відмітити, що провідна
роль в цьому процесі належить громадським
ініціативам, подвижницькій активності осві-
тянської інтелігенції.
Перелік причин, які спонукали сплеск
краєзнавчих досліджень останнім часом, при-
вели до того, що краєзнавство посіло належне
місце в системі освіти, зокрема, впровадженні
навчальних програм з історичного краєзнавс-
тва для вузів і шкіл. водночас ліквідація полі-
тичної цензури в книговидавництві, мож-
ливість створювати альтернативну навчальну
літературу, розвиток процесу конкуренто-
спроможності у підготовці та виданні підруч-
ників для освіти позитивно позначилися на
праці авторів над різного роду методичними
посібниками. варто зазначити, що за роки не-
залежності україни з історичного краєзнав-
ства видана така кількість підручників і нав-
чальних посібників, яка значно перевершила
масу аналогічної літератури за весь поперед-
ній період розвитку освіти (1917–1990 рр.)4.
На порозі ххІ сторіччя зроблені спроби
підготувати узагальнюючі підручники з істо-
ричного краєзнавства україни. Так, Я. серкіз
видав у львові підручник “Історичне крає-
знавство” (1995 р.), о. Демиденко, о. Іонова,
в. кузнєцова — у харкові посібник “основи
краєзнавства” (1999 р.), Я. Треф’як — у Іва-
но-франковську посібник “Методика крає-
знавчої роботи в національній школі” (2000 р.)
тощо.
Позитивно оцінюючи подвижничество ав-
торів на ниві підготовки навчальних підруч-
ників та посібників з історичного краєзнавс-
тва та регіональної історії на межі хх — ххІ
сторіч, слід констатувати, що досі в україні не
вироблено єдиних концептуальних засад, кри-
теріїв, методичних принципів щодо їх ство-
рення. всі вони різняться за обсягом тексту,
за тематикою змісту, за якістю методичних
порад та подачі ілюстративного матеріалу. Да-
леко не всі краєзнавчі посібники збігаються з
навчальними програмами з історичного крає-
знавства для вузів і шкіл.
разом з тим спостерігається певна невід-
повідність між масштабністю краєзнавства як
суспільного явища та рівнем його наукового
узагальнення. Механічне змішування різ-
норідних сфер призводить до того, що сучасне
краєзнавство має вигляд досить суперечливо-
го, багатошарового комплексу дисциплін, під-
99
ходів, принципів та світоглядних орієнтацій.
Тому, стосовно поняття краєзнавство, водно-
час спостерігається невизначеність і своєрідна
регламентованість, глобальність і локаль-
ність, умоглядність і акцентованість на широ-
кому спектрі практичних питань, верхоглядс-
тво і ґрунтовність розроблень, професійність і
відверте аматорство. Таке становище негатив-
но відбивається на розвиткові всіх напрямків
краєзнавства в україні. в зв’язку з цим перед
дослідниками постають невідкладні завдання
подальшої наукової розробки загальної теорії
краєзнавства.
одним з принципових питань теорії, нав-
коло якого точиться дискусія, є питання про
зміст, об’єкт і предмет краєзнавства. Деякі
вчені вважають краєзнавство “науковою дис-
ципліною”, “методом дослідження”, інші —
“дидактичним принципом”, “навчальним
предметом”, “методом навчання і виховання”
тощо5. Такий спектр поглядів свідчить як про
надзвичайну багатофункціональність крає-
знавства, його важливу роль у різних сферах
людської діяльності, так й про недостатню
зрілість наукової теорії.
Пошуки відповіді на питання пов’язані з
розробкою загальної теорії краєзнавства були
характерні і для науковців перших десятиліть
хх ст.
аналіз основних напрямів досліджень рід-
ного краю в 1920-х роках, наукових і практич-
них результатів цієї роботи показує, що дослід-
жуваний період був одним з найважливіших
етапів у розвитку краєзнавства. саме в цей пе-
ріод були закладені науково-методичні та ор-
ганізаційні основи краєзнавчої роботи, підго-
товлені провідні фахівці в цій галузі знань,
створені численні науково-дослідні установи
краєзнавчого профілю, громадські об’єднання
краєзнавців-аматорів. Подібний стан справ дав
підставу ряду провідних сучасних вчених-істо-
риків вважати період 1920-х — поч. 1930-х
років “золотим часом краєзнавства”6.
Питання про те, як слід трактувати і спри-
ймати краєзнавство, ще з моменту його зарод-
ження завжди викликало чимало полеміки.
Тому дискусія про предмет дослідження
краєзнавства і його завдання супроводжува-
лась зацікавленістю серед наукових, а пізніше
і громадських кіл.
Значний внесок у становлення наукового
осмислення краєзнавства належить освітя-
нам, педагогам, які в 1920-ті роки намагалися
визначити предмет й завдання краєзнавства.
саме тоді з’являється термін “краєзнавс-
тво”, “краеведение”, який замінив раніше по-
ширений “отечествоведение”, “батьківщино-
знавство”. Зміст цього терміна полягав у тому,
що вивчалась історія населення певного краю.
Пропонувалося дослідити причини розселен-
ня, міграції, соціальний склад народів, які
проживають в межах певного краю. обов’яз-
ковим було ознайомлення з історією окремих
населених пунктів (міст, сіл, поселень, садиб,
монастирів). всі ці дослідження проводилися
для того, щоб краще вивчити виробництво
краю, місцеві ринки сировини та збуту. але й
тут без історичних екскурсів було б важко
обійтись. Тому пропонувалось ознайомлення з
історією кустарних промислів, окремих фаб-
рик і заводів.
Поступово “краєзнавство” стали усвідом-
лювати як рух, головною ознакою якого є ма-
совість, а її прикметами — численні випадки
заснування нових краєзнавчих осередків, про-
ведення ними зібрань, конференцій, з’їздів,
збільшення матеріалів відповідного змісту на
сторінках періодики, поява перших моногра-
фічних наукових робіт з краєзнавства, запро-
вадження за аналогічною назвою навчального
курсу, системи виховних заходів у навчаль-
них закладах тощо7.
Пошуки відповіді на питання про предмет і
завдання краєзнавства у 20-х — на початку
30-х років хх століття яскраво відобразилися
на сторінках тематичної періодики, книг.
аналізуючи краєзнавчі дослідження цього пе-
ріоду, можна визначити декілька варіантів
відповіді на це питання. краєзнавство — це:
1) наука, що об’єднає природничі та гу-
манітарні дисциплінарні цикли і спря-
мована на вивчення певного географіч-
ного та історичного регіонів країни, або
ж частина фундаментальних наук;
2) особлива методична дисципліна;
3) науково-педагогічний метод, що дає змо-
гу вивчати батьківщину;
4) виховний засіб у формуванні нової лю-
дини та громадянського суспільства;
5) наукове всебічне пізнання краю;
6) форма масової діяльності у вивченні рід-
ного краю.
всі ці визначення, співіснуючи, взаємодо-
повнювали і взаємозбагачували одне одного,
малюючи картину ставлення науковців та гро-
мадських кіл до змісту і ролі краєзнавства
20-х років.
однак науковці в 20-х роках хх століття
100
Краєзнавство 1–2 2010
так і залишили теоретичні питання про пред-
мет, зміст, об’єкт краєзнавства відкритим.
більшість вчених сприймали їх як перелік
зовнішніх і внутрішніх ознак події, факту,
процесу, явища. Якщо краєзнавці-науковці
намагалися, принаймні у описовій манері,
осягнути реальність, яка позначалась термі-
нами, то краєзнавці-аматори оперували термі-
нами, поданими авторитетними науковцями,
переписуючи описане ними.
Подібний стан речей залишався довгий час.
Певною мірою це було пов’язано з початком
згортання краєзнавчого руху в 30-х роках хх
століття і переведенням його в площину
“слухняної форми сприйняття” режиму. Піс-
ля ІІІ всеросійської краєзнавчої конференції
визначилися такі напрямки в краєзнавстві:
злиття краєзнавства з соціалістичним будів-
ництвом, залучення широких мас трудящих
до краєзнавчої роботи, ідеологічна спрямо-
ваність краєзнавства. в зв’язку з новими на-
прямками визначилися і принципові питання
теорії краєзнавства.
30-ті — перша половина 50-х років хх ст.
для історичного краєзнавства були часом ве-
ликих випробувань. с. о. Шмідт писав, що
перманентний погром історичних установ в
зазначений період призвів до руйнування
зв’язку між “великою наукою” і освітою, що її
підживлювала8. По суті, припинилася прак-
тика видання краєзнавчих досліджень. це був
час занепаду масовості краєзнавчого руху, пе-
реміщення центру історико-регіонального до-
слідництва в історико-краєзнавчі музеї, ре-
дакційні групи по написанню історії фабрик,
заводів, колгоспів, ідеологічної переорієнта-
ції. лише з середини 40-х років хх ст. можна
побачити деяке пожвавлення історико-крає-
знавчого пошуку, намагання використати
джерела минулого з метою героїко-патріотич-
ного виховання народу, допомогти державі у
відбудові закладів освіти, культури. але на-
прикінці 1940-х років спостерігаємо контрна-
ступ партійно-державних структур, ідеологіч-
ного тиску, контролю і диктату в галузі іс-
торії, краєзнавства, літератури, мистецтва,
звуження проблематики дослідництва до пи-
тань героїзму.
спроби відродити історико-краєзнавчі до-
слідження в україні відбулися з другої поло-
вини 1950-х років. Наприклад, переконливим
доказом того, що традиції історичного
краєзнавства, які склалися на харківщині
впродовж хІх — поч. хх ст., не були остаточ-
но втрачені, можуть бути краєзнавчі розвідки
а. г. слюсарського. він виступав як крає-
знавець у період, коли “краєзнавчий бум”
1920-х — початку 1930-х років вже закінчив-
ся, а новий підйом 1960-х років ще тільки по-
значився. З-під його пера виходять статті,
брошури, монографії з історії харкова, хар-
ківського університету, слобідської україни.
вершиною діяльності а. г. слюсарського в
дослідженні слобожанщини стали дві його
монографії “слобідська україна. Історичний
нарис хVІІ–хVІІІ ст.” (1954 р.) та “социально-
экономическое развитие слобожанщины
хVІІ–хVІІІ вв.” (1964 р.). а. г. слюсарський
в значній мірі дав нове бачення поступу
історичного процесу в краї, правдиво відтво-
рив достатньо повну картину соціально-еконо-
мічного розвитку слобожанщини. його нари-
си про колонізацію краю, історію міст сло-
божанщини, економічне і культурне життя не
втратили актуальності до сьогодні. у цілому
творчість а. г. слюсарського сприяла початку
нового етапу історико-краєзнавчих дослід-
жень9.
активну участь освітян у процесі відрод-
ження краєзнавчого руху спостерігаємо з
початку 1960-х років. “відлига” в політичних
і суспільних відносинах не могла не позначи-
тися й на загальному стані історичної науки,
історичного краєзнавства тощо. Поволі почав
відновлюватися інтерес до методологічних і
методичних проблем краєзнавства. Протягом
певного часу воно ще не розглядалося як
самостійна наукова дисципліна. його визна-
чали, зокрема, як “комплекс наукових дис-
циплін, різних за змістом і специфічними
методами дослідження, але таких, що ведуть
у своїй сукупності до наукового і всебічного
пізнання краю”10. впровадження історичного
краєзнавства в якості навчальної дисципліни
вимагало вирішення питання про його дже-
рельну базу, міждисциплінарний статус, ви-
значення об’єктно-предметної сфери. Певною
мірою на ці питання була дана відповідь у
навчальному посібнику для студентів педвузів
за редакцією М. Милонова, у назві якого
вперше з’явилося поняття “історичне крає-
знавство”. Поняття “краєзнавство” автори
тлумачили як всебічне вивчення певної тери-
торії, що проводиться на науковій основі,
причому об’єктами вивчення є соціально-
економічний, політичний і культурний розви-
ток мікрорайону, села, міста, району, області
тощо. За формами організації краєзнавства
101
мусило бути шкільним, державним, громад-
ським11.
Подальше зростання інтересу до краєзнав-
чих досліджень спостерігається в 1970-х — на
початку 90-х років хх ст. його якісно новий
зміст сучасні дослідники пов’язують із
підготовкою унікального 26-томного видання
“Історії міст і сіл української рср”, створеного
великим колективом науковців і місцевих
краєзнавців під керівництвом академіка
П. Т. Тронька12. кожній області урср було
присвячено спеціальний том. Наприклад, у
підготовці тому і написанні нарисів з історії
міст і сіл харківської області брали участь
широкі кола: викладачі вНЗ, учителі, робіт-
ники архівів, культурно-просвітницьких уста-
нов, радянського і державного апарату, ама-
тори-краєзнавці, інші представники громад-
ськості. Попри ідеологічну заангажованість у
доборі й викладі матеріалу, це видання істотно
просунуло вперед справу дослідження україни
в краєзнавчому вимірі, водночас давши пош-
товх осмисленню того стану, у якому пере-
бувало вітчизняне краєзнавство.
Не припиняється дискусія з цього питання
і сьогодні. Як вже відмічалося раніше, крає-
знавчі дослідження переживають період
підйому. виходячи з цього, сучасні дослідни-
ки історії краєзнавчого руху дійшли виснов-
ку, що в поняття “краєзнавство” входить су-
купність наукових дисциплін про комплексне
дослідження краю, складова частина історич-
ної науки та великий громадський рух.
осмислити поняття “край” і “краєзнавс-
тво” намагалися в. о. горбик і П. І. скрипник
у статті “До питання про районування украї-
ни”13. автори зазначали, що до сьогоднішньо-
го часу серед фахівців немає єдиної точки зору
стосовно терміна “край”. На різних етапах
розвитку історичної науки його тлумачили
неоднаково. Тому поняття “край” може вжи-
ватися в багатьох значеннях. в одному випад-
ку його розуміють як навколишні простори, в
іншому — як адміністративний район, об-
ласть, іноді — як автономну республіку чи
державу14. Підсумовуючи результати ґрунтов-
них досліджень, автори роблять висновок, що
“поняття “край” в історико-краєзнавчому
плані слід розуміти як певну територію, яка
підлягає комплексному вивченню. визначаль-
ними аспектами у вивченні територіальних
меж кордонів краю є: 1) фізико-географічний;
2) економічний; 3) політичний; 4) етнічний.
Причому найважливіше місце серед них посі-
дає фізико-географічний як одна з найменш
рухливих ознак під час характеристики істо-
ричного району”. Таким чином, хронологічні
(просторово-регіональні) підходи диктують
необхідність оцінки країв за конкретними,
притаманними лише їм властивостями. Міс-
це, простір, територія тут виступають як
об’єднувальне начало. крім того, слід
пам’ятати, що просторові межі поняття
“край” повністю залежать від часових15.
Подальшу наукову розробку загальної тео-
рії краєзнавства, більш глибокого опрацюван-
ня теоретико-методичних засад спостерігаємо
на сторінках наукового збірника “Історичне
краєзнавство в системі освіти україни: здо-
бутки, проблеми, перспективи”16. авторами
здійснено спробу аксіоматично узагальнити
теоретичні засади краєзнавства, тобто провес-
ти систематизацію наукових знань, за якими
окремі теоретичні твердження приймаються
за вихідні як аксіоми, а всі інші положення
теорії витікають із них шляхом логічних мір-
кувань — доведень.
стосовно цього інтерес становить стаття
М. Ю. костриці “Національне краєзнавство:
актуальні питання теорії і методології”17.
Дослідник виділяє три основні функції
краєзнавства (у тому числі й історичного):
І. Педагогічна. вона визначає краєзнавство
як метод, дидактичний принцип, за допомо-
гою якого можна підвищувати ефективність
навчально-виховного процесу в освітніх за-
кладах усіх типів, успішно опановувати осно-
ви наук, допомагати формувати практичні
вміння і навички. крім того, краєзнавство
сприяє вихованню в особистості громадянсь-
кої позиції як інтегрованої якості. Інколи в
окремий напрям виділяють навчально-освітнє
(виховне, шкільне) краєзнавство, підкреслю-
ючи цим його роль у відродженні національ-
но-історичної пам’яті в учнівської молоді.
ІІ. краєзнавство — пропедевтичний курс.
воно є підґрунтям елементарної історії, гео-
графії, природознавства тощо. Як правило,
подається в стислій і зрозумілій формі для
того, щоб зацікавити предметом дослідження,
а в деяких випадках надати базові поняття
для більш серйозних занять наукою.
ІІІ. Наукова. вона визначає краєзнавство
як складову частину тієї галузі науки, пред-
ставником якої воно є (історія, географія, лі-
тературознавство тощо), з усіма притаманни-
ми цим наукам методами досліджень. образно
кажучи, наукове краєзнавство є живою тка-
102
Краєзнавство 1–2 2010
ниною історичної, географічної, філологічної
та інших наук, без якої ці науки не можуть іс-
нувати.
ключовими ознаками краєзнавства автор
вважає багатогалузевість і багатопроблем-
ність. При цьому кожна з проблем має свою
специфіку. За таких умов часто губляться ін-
дивідуальні риси, навіть за широкого ви-
світлення якоїсь із проблем. це властиве
практично всім галузевим напрямам
краєзнавства. Тому об’єктивно постає завдан-
ня вивести краєзнавство з вузьких галузевих
меж.
краєзнавство — це цілісна, динамічна і не-
розривна система, яка функціонує у світлі
тривимірних моделей:
а) простір (географічне краєзнавство);
б) час (історичне краєзнавство);
в) соціум (соціальне краєзнавство).
логічна схема пізнання виглядає таким чи-
ном: накопичення фактів, їх аналіз і виявлен-
ня загальних закономірностей розвитку, син-
тез та наукове пояснення, поглиблене дослід-
ження загального й окремого в розвитку
суспільства і природи, їх узагальнення.
На думку М. Ю. костриці, саме ця три-
вимірна система є основним об’єктом крає-
знавства, вона створює суспільно-територіаль-
ний комплекс певного простору, який є сукуп-
ністю природних ресурсів, населених місць і
природоперетворювальних об’єктів.
великої уваги, на нашу думку, заслуговує
ґрунтовне дослідження Я. в. верменич, при-
свячене теоретико-методологічним проблемам
регіоналістики в україні. Намагаючись роз-
межувати об’єктно-предметні сфери регіо-
налістики та історичного краєзнавства, автор-
ка зазначає, що складність цього завдання
визначається певною невідповідністю між
масштабами краєзнавства як суспільного яви-
ща і рівнем його наукового осмислення. Істо-
ричне краєзнавство як частина загального
краєзнавства, з одного боку, і як особливий
різновид історичної регіоналістики, з іншого,
спирається на величезний пласт інформації,
здобутий упродовж довгого часу їх присут-
ності в геокультурному полі україни18. Тому
історичне краєзнавство є науковою основою
історико-регіональних досліджень. але було б
невірно цілком вводити їх в об’єктно-предмет-
ну сферу краєзнавства. Я. в. верменич під-
креслює, що кожна з них має і власні цілі, і
завдання, і дослідницькі методи. Якщо гра-
фічно зобразити співвідношення історичного
краєзнавства й історичної регіоналістики у
вигляді двох кіл, які накладені одне на одне і
збігаються лише частково, то можна побачи-
ти, що в частині незбігу історичного краєзнавс-
тва лишається вся сфера громадського і нав-
чального краєзнавства, а в історичній регіо-
налістиці — поглиблені історико-економічні
дослідження регіонів, вироблення критеріїв
економічного і політичного районування,
розробка наукових начал регіональної політи-
ки. З цих позицій історичне краєзнавство роз-
глядають як інтегральний науковий напрям
історії, природи, населення, господарства,
культури, пам’яток у межах певної окресле-
ної частини країни, міста, села, який має свою
систему зв’язків із громадськістю і на неї спи-
рається. в той же час історична регіоналісти-
ка прагне зберегти за собою сферу наукових
досліджень минулого дещо ширших територій
(регіонів) і країни в цілому, вплив регіонів на
міжнародну ситуацію, розробку критеріїв ре-
гіонального поділу, напрями регіональної
політики центру і реакцію на неї на місцях
тощо. говорячи про специфіку краєзнавства,
автор вбачає її в тому, що краєзнавство збли-
жує системи природничого та соціогуманітар-
ного знання, дає змогу конкретизувати і пер-
соніфікувати історико-культурний процес,
руйнує бар’єри між професорською наукою й
аматорами-ентузіастами19. Таким чином,
можна спостерігати збіг думок Я. в. верменич
і М. Ю. костриці стосовно феноменальності
краєзнавства в контексті розвитку історичної
науки. краєзнавство не лише додає в канву
природничих і соціогуманітарних досліджень
місцевий колорит, але й розширює коло лю-
дей, зацікавлених у дослідженні рідного
краю. крім того, краєзнавство відіграє
виключно важливу роль у вихованні націо-
нальної свідомості, патріотичних почуттів.
На методологічному і методичному рівнях
краєзнавство має багато спільних ознак з краї-
нознавством. відмінність між ними полягає в
масштабах предмета дослідження. краєзнавс-
тво, на відміну від країнознавства, яке вивчає
державу в цілому, обмежується лише тери-
торією її певної частини. однак разом вони
відтворюють цілісний образ україни як дер-
жави з виразною геополітичною “особистіс-
тю”, з її могутнім, своєрідним, дуже складним
за структурою інтегральним потенціалом.
Таким чином, спостерігаємо вияв одного із
законів діалектики — єдності та боротьби про-
тилежностей. Історія кожної окремої землі са-
103
модостатня, обмежена, відмінна від інших, зі
своїми, притаманними лише їй, ознаками та
особливостями. вона нагадує смальту, кожен
шматочок якої має свій колір, свій розмір. од-
нак коли безліч таких часточок об’єднується в
єдине ціле завдяки узагальненим фундамен-
тальним дослідженням, з’являється пишне,
небачене за своєю красою мозаїчне панно —
історія україни, українського народу, ук-
раїнської нації.
Маючи унікальну можливість органічно
поєднувати в собі дві форми — державну і гро-
мадську, які знаходяться в тісному зв’язку,
взаємодоповнюють і збагачують одна одну, іс-
торичне краєзнавство користується великою
популярністю. самовіддані зусилля краєзнав-
ців-професіоналів і аматорів підтримують в
суспільстві інтерес до історії, культури, мови,
традицій українського народу, чим сприяють
формуванню національної самосвідомості та
історичної пам’яті.
високий рівень національної гідності гро-
мадян спроможний консолідувати націю. а це
не можливо без виховання любові та поваги до
рідної землі, історії, звичаїв, культури. отже,
історичне краєзнавство, яке є складовою на-
ціональної освіти, сприяє відродженню регіо-
нальних традицій, консолідації нації. Істо-
ричне краєзнавство, як складова національної
освіти, пройшло складний шлях формування
і становлення. Динаміка цього процесу
уповільнювалася через впливи політично і
культурно домінуючих тенденцій. Проте пе-
ріодичне оновлення історичного краєзнавс-
тва, його вплив на розвиток історичної науки і
освіти сприяло безперервності утвердження
української національної свідомості як важ-
ливої складової національної ідентичності.
сьогодні історичне краєзнавство в україні
стало могутнім засобом пробудження націо-
нальної самосвідомості українського народу,
його національно-історичної пам’яті, без чого
неможливим був би процес утвердження неза-
лежної української державності.
Джерела та література
1 Михальченко М. україна як нова історич-
на реальність: запасний гравець євро-
пи. — Дрогобич, к., 2004; Сардачук П. Д.,
Сагайдак О. П. україна в двосторонніх
міжнародних відносинах: Навч.-довідк.
посібник. — к., 2005; Світленко С. І. світ
модерної україни кінця хVІІІ — початку
хх століття: Зб. наук. праць. — Д.: герда,
2007; україна і інтелект нації на межі
століть. кол. моногр./ керівн. авт. колект.
в. к. врублевський. — к., 2000.
2 Франко І. галицьке краєзнавство //
Зібрання творів: у 50-ти томах. — к.,
1986. — Т. 46. — кн. 2. — с. 123.
3 Савчук В. О. Зауваги до дискусії про ста-
новлення організаційних структур
краєзнавчого руху україни сер. 20-х рр.
хх ст. // краєзнавство. — 2000. — № 1–
4. — C. 37.
4 Баженов Л. В. стан і проблеми створення
та видання навчальних посібників з регіо-
нальної історії україни для вузів і шкіл
україни // Історичне краєзнавство в сис-
темі освіти україни: здобутки, проблеми,
перспективи. — Наук. зб. — кам’янець-
Подільський,2002. — с. 34.
5 Костриця М. Ю. Національне краєзнавс-
тво: актуальні питання теорії і методоло-
гії // Історичне краєзнавство в системі ос-
віти україні: здобутки, проблеми, перспек-
тиви. — Наук. зб. — кам’янець-Подільський,
2002. — с. 4.
6 Тронько П. Т. Історичне краєзнавство:
крок у нове тисячоліття (Досвід. Пробле-
ми. Перспективи). — к., 2000. — с. 39.
7 Бездрабко В. В. Термінологічні аспекти
буття вітчизняного краєзнавства поч.
хх ст. // Історіографічний збірник. —
вип. 4. — с. 57.
8 цит.: Верменич Я. В. Теоретико-методоло-
гічні проблеми історії регіоналістики в ук-
раїні. — к.: Інститут історії україни, НаН
україни, 2003. — с. 344.
9 Див.: антон григорович слюсарський —
професор харківського університету: біб-
ліограф. покажч. — х.,1992.
10 Верменич Я. В. Теоретико-методологічні
проблеми історії регіоналістики в ук-
раїні. — к.: Інститут історії україни, НаН
україни, 2003. — с. 344.
11 Милонов Н. П. историческое краеведение /
Н. П. Милонов, Ю. ф. кононов, а. М. раз-
гон, М. Н. черноморский, а. с. Завадье —
М.: Просвещение, 1969. — с. 3–4.
12 Верменич Я. В. Історична регіоналістика в
україні: теоретико-методологічні пробле-
104
Краєзнавство 1–2 2010
ольга кашаба
историческое краеведение как составляющая национального образования:
теоретический аспект
Анализируется процесс становления исторического краеведения в системе национального
образования. Рассматриваются теоретические вопросы о предмете, объекте и задачах исто-
рического краеведения. Внимание акцентируется на воспитательной и консолидирующей
функциях исторического краеведения в процессе возрождения украинской нации.
Ключевые слова: историческое краеведение, край, национальное образование, историчес-
кая наука, национальное сознание.
Olga Kashaba
The local History studies as an Element of the National Education:
the Theoretical Aspect
The processes of the formation of the local history studies in the system of the national education
had been analyzed. The theoretical aspects of the objects and tasks of the local history studies had
been shown. The educational and consolidation functions of the local history studies in the Ukrainian
national resurrection process had been pointed.
Key words: the local history studies, the region, the national education, the history science, the
national identity.
ми: Дис. …доктора іст. наук: 07.00.01 /
НаН україни. Інститут історії україни. —
к., 2005. — с. 8.
13 Горбик В. О., Скрипник П. І. До питання
про районування україни // український
історичний журнал. — 1995. — № 1. —
с. 3–12; № 2. — с. 17–28.
14 в українознавстві поняття “край” нерідко
ототожнювалося з поняттям “земля”. Зок-
рема, напрям в історіографії, який перед-
бачав вивчення україни за регіональним
принципом, в. антонович назвав “земель-
ним”. Д. багалій відштовхувався від іншо-
го поняття — “область” — і називав свій
метод “обласницьким”. М. грушевський
запровадив до наукового обігу поняття “іс-
торичне районознавство”.
15 Верменич Я. В. Теоретико-методологічні
проблеми історії регіоналістики в ук-
раїні. — к.: Інститут історії україни, НаН
україни, 2003. — с. 89–90.
16 Історичне краєзнавство в системі освіти
україни: здобутки, проблеми, перспекти-
ви: Наук. зб. / Ін-т історії україни, укр.
академ. істор. наук. — кам’янець-Поділь-
ський: абетка-Нова, 2002.
17 Костриця М. Ю. Національне краєзнавс-
тво: актуальні питання теорії і методоло-
гії // Історичне краєзнавство в системі
освіти україни: здобутки, проблеми, перс-
пективи: Зб. наук. праць. — кам’янець-
Подільський, 2002. — с. 3–9.
18 Верменич Я. В. Теоретико-методологічні
проблеми історії регіоналістики в ук-
раїні. — к.: Інститут історії україни, НаН
україни, 2003. — с. 53.
19 Верменич Я. В. Історична регіоналістика в
україні // український історичний жур-
нал. — 2001. — № 6. — с. 3–21; 2002. —
№ 2. — с. 3–26.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31978 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:21:15Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кашаба, О. 2012-04-03T18:47:55Z 2012-04-03T18:47:55Z 2010 Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект / О. Кашаба // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 96-104. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31978 908 (477)+930.1 Аналізується процес утвердження історичного краєзнавства в системі національної освіти. Розглядаються теоретичні питання про предмет, об’єкт і завдання історичного краєзнавства. Акцентується увага на виховній і консолідуючій функції історичного краєзнавства в процесі відродження української нації. Анализируется процесс становления исторического краеведения в системе национального образования. Рассматриваются теоретические вопросы о предмете, объекте и задачах исторического краеведения. Внимание акцентируется на воспитательной и консолидирующей функциях исторического краеведения в процессе возрождения украинской нации. The processes of the formation of the local history studies in the system of the national education had been analyzed. The theoretical aspects of the objects and tasks of the local history studies had been shown. The educational and consolidation functions of the local history studies in the Ukrainian national resurrection process had been pointed. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Літопис українського краєзнавства Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект Историческое краеведение как составляющая национального образования: теоретический аспект The local History studies as an Element of the National Education: the Theoretical Aspect Article published earlier |
| spellingShingle | Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект Кашаба, О. Літопис українського краєзнавства |
| title | Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект |
| title_alt | Историческое краеведение как составляющая национального образования: теоретический аспект The local History studies as an Element of the National Education: the Theoretical Aspect |
| title_full | Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект |
| title_fullStr | Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект |
| title_full_unstemmed | Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект |
| title_short | Історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект |
| title_sort | історичне краєзнавство як складова національної освіти: теоретичний аспект |
| topic | Літопис українського краєзнавства |
| topic_facet | Літопис українського краєзнавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31978 |
| work_keys_str_mv | AT kašabao ístoričnekraêznavstvoâkskladovanacíonalʹnoíosvítiteoretičniiaspekt AT kašabao istoričeskoekraevedeniekaksostavlâûŝaânacionalʹnogoobrazovaniâteoretičeskiiaspekt AT kašabao thelocalhistorystudiesasanelementofthenationaleducationthetheoreticalaspect |