Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект

Автор відтворює внесок українського краєзнавства 20–30-х років ХХ ст. у виховання шкільної молоді на кращих зразках рідної історії, мови, традицій. На прикладі таких регіонів, як Поділля та Закарпаття, показує процес створення підручників з краєзнавства, що базується на національно-культурних пріори...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Савчук, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Літопис українського краєзнавства
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31979
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект / В. Савчук // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 105-112. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31979
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-319792025-02-09T14:35:04Z Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект Украинское краеведение в учебниках и подручных книгах 1920-х — 1930-х гг.: региональный аспект Ukrainian Regional Studies in the Text-Books and Manuals in 1920s-1930s: Regional Aspect Савчук, В. Літопис українського краєзнавства Автор відтворює внесок українського краєзнавства 20–30-х років ХХ ст. у виховання шкільної молоді на кращих зразках рідної історії, мови, традицій. На прикладі таких регіонів, як Поділля та Закарпаття, показує процес створення підручників з краєзнавства, що базується на національно-культурних пріоритетах. Автор воссоздает вклад украинского краеведения 20-х — 30-х годов ХХ века в воспитание школьной молодежи на лучших образцах родной истории, языка, традиций. На примере таких регионов, как Подолье и Закарпатье, показан процесс создания учебников по краеведению, базирующихся на национально-культурных приоритетах. The author reconstructs the contribution of the Ukrainian regional studies of the 1920s-1930s into the process of education of the school-children based on the best examples of native history, language, traditions. The process of creating textbooks in regional studies based on national and cultural priorities is demonstrated with an example of such regions as Podillia and Transcarpathian region. 2010 Article Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект / В. Савчук // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 105-112. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31979 94 (477.43) “1921” uk Краєзнавство application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Літопис українського краєзнавства Літопис українського краєзнавства
spellingShingle	Літопис українського краєзнавства Літопис українського краєзнавства Савчук, В. Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект Краєзнавство
description	Автор відтворює внесок українського краєзнавства 20–30-х років ХХ ст. у виховання шкільної молоді на кращих зразках рідної історії, мови, традицій. На прикладі таких регіонів, як Поділля та Закарпаття, показує процес створення підручників з краєзнавства, що базується на національно-культурних пріоритетах.
format	Article
author	Савчук, В.
author_facet	Савчук, В.
author_sort	Савчук, В.
title	Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект
title_short	Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект
title_full	Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект
title_fullStr	Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект
title_full_unstemmed	Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект
title_sort	українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Літопис українського краєзнавства
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31979
citation_txt	Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект / В. Савчук // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 105-112. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT savčukv ukraínsʹkekraêznavstvoupídručnikahípídručnihknigah1920h1930hppregíonalʹnijaspekt AT savčukv ukrainskoekraevedenievučebnikahipodručnyhknigah1920h1930hggregionalʹnyjaspekt AT savčukv ukrainianregionalstudiesinthetextbooksandmanualsin1920s1930sregionalaspect
first_indexed	2025-11-26T22:12:45Z
last_indexed	2025-11-26T22:12:45Z
_version_	1849892717149028352
fulltext	105 уДк 94 (477.43) “1921” Віктор Савчук (м. Кам’янець-Подільський) українське краєЗнавство у піДручниках і піДручних книгах 1920-х — 1930-х рр.: регіональний аспект Автор відтворює внесок українського краєзнавства 20–30-х років ХХ ст. у виховання шкільної молоді на кращих зразках рідної історії, мови, традицій. На прикладі таких регіонів, як Поділля та Закарпаття, показує процес створення підручників з краєзнавства, що базується на національно-культурних пріоритетах. Ключові слова: українське краєзнавство, підручник, історія, культура, мова, фольклор, рідний край. в указі Президента україни від 23 січня 2001 року “Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в україні” ставиться за- вдання перед Міністерством освіти і науки україни забезпечити розробку та включення до навчальних планів і програм загальноосвіт- ніх, професійно-технічних та вищих навчаль- них закладів тем з краєзнавства з урахуван- ням специфіки регіонів україни1. ця вимога знайшла свою подальшу розробку у програмі розвитку краєзнавства на період до 2010 року, затвердженій постановою кабінету міністрів україни від 10 червня 2002 р. за № 789. безу- мовно, реалізація цих завдань вимагає підго- товки низки навчальних посібників та підруч- ників з краєзнавства або з краєзнавчим ухи- лом. Зазначимо, що робота зі створення крає- знавчого підручника для потреб шкіл украї- ни, особливо в останній час, розгорнулася до- сить активно. у черкасах, наприклад, у 2002 році за авторством голови обласної організації Національної спілки краєзнавців кандидата історичних наук в. М. Мельниченка побачив світ підручник “Історичне краєзнавство”. у ньому йдеться про предмет та місце історично- го краєзнавства в системі історичної науки, охарактеризовані основні напрями і методи сучасних історико-краєзнавчих досліджень. особливу увагу приділено розробці методоло- гічних засад краєзнавства як важливого засо- бу громадянського виховання підростаючого покоління. особливо цінним є те, що у підруч- нику містяться методичні рекомендації, пред- ставлена необхідна інформація краєзнавчих видань2. у 2003 році у луцьку побачив світ підручник з історії краєзнавства, у двох то- мах, підготовлений професором г. в. бонда- ренком. він розглядає проблему краєзнавства волині та Полісся від 1939 року до наших днів. це досить вдала спроба комплексного до- слідження історії краєзнавства та історико- регіональних досліджень регіону. Доробком учених Поділля є навчальний посібник профе- сора кам’янець-Подільського державного уні- верситету І. в. рибака “хмельниччина від найдавнішого часу до сьогодення”3 та дирек- тора Державного архіву вінницької області с. Д. гальчака “краєзнавство східного Поділ- ля”4. ці два видання доповнюють одне одного. у сукупності вони відтворюють історію роз- витку надзвичайно колоритного регіону Поділля. глибоко опрацьовані проблеми істо- ричного краєзнавства Закарпаття з кінця XVIII — середини XX століття професором ужгородського університету Д. Д. Данилю- ком5. Як бачимо, на регіональному рівні йде ак- тивний пошук оптимального краєзнавчого підручника. кожен із авторів, які його готу- ють, самотужки розробляє наявні методоло- гічні завдання. Для полегшення їх роботи сьо- годні необхідна дискусія про концептуальні підходи до таких начальних видань, адже йдеться про узагальнення набутого досвіду в різних сферах краєзнавчої праці, а головне — оптимального їх поєднання в рамках коротко- го навчального посібника чи підручника. Підґрунтям такої дискусії може стати дослід- ження історії створення краєзнавчого підруч- ника в україні. На жаль, з цього питання є лише поодинокі праці. отже, предметом пропонованої статті є до- слідження змістовної сторони краєзнавчих підручників, підготовлених у регіонах Поділ- ля та Закарпаття. їх порівняльний аналіз дає 106 Краєзнавство 1–2 2010 можливість дослідити процес концептуальних підходів до творення підручника в такому са- мобутньому етнографічному багатонаціональ- ному регіоні, як Поділля та Закарпаття, яке зберегло вікові українські традиції та активно їх розвивало у процесі навчання та виховання школярів. у 1921 році у кам’янці-Подільському поба- чила світ “читанка для вищих початкових і середніх шкіл (частина III)”. створювалося це видання у надзвичайно складних умовах вій- ськового часу, при нестачі матеріальних ре- сурсів, довідникової літератури, відсутності кадрів, які здатні були виконати цю роботу. І все ж був створений унікальний підручник, який базувався на кращих історичних, літе- ратурних, фольклорних, мовних традиціях. цей регіональний підручник демонстрував ве- личезні потенційні можливості з обласної іс- торії, використання фактів якої збагачувало розуміння і сприйняття концептуальних про- блем культурно-освітнього розвитку. І найго- ловнішим було те, що в читанці зібрані найпе- редовіші досягнення українських істориків, філологів, фольклористів, які викликали в свідомості учнів бажання їх берегти і примно- жувати. Поява цього оригінального видання знаме- нувала внесок подільської інтелігенції у роз- будову національної освіти. факт виходу цьо- го видання пройшов повз увагу дослідників історії освітньої справи. у 1920-х роках, коли розгорнулася гостра дискусія щодо змісту шкільною краєзнавчого підручника, посилан- ня на досвід створення цього видання не було. Пік дискусії припав на 1928–1929-ті роки, коли у журналі “Шлях освіти” було опубліко- вано низку статей з полемікою автора підруч- ника про шкільне краєзнавство а. Миловидо- ва та професора Інституту геодезії і картогра- фії к. Дубняка6. хід дискусії, аргументи сторін засвідчують, що до досвіду створення читанки апеляції не було. очевидно, на це вплинула та обставина, що в пресі на адресу патріотично налаштованої інтелігенції на той час вже почали лунати звинувачення в прина- лежності до “петлюрівщини”, тому за таких обставин подільський досвід періоду уНр був недоречний. Ідеї, закладені у читанці, були проігноро- вані укладачами підручників з краєзнавства у 1960–1980-х рр. За цей час українські школи використовували підручники, створені в російській федерації або інших республіках. їх авторами були г. М. Матюшин7, о. л. лит- вин, Е. І. устюжанін, г. І. хамітов8, П. М. Мі- лонов9, в. М. ашурков, Д. в. кацюба, І. М. Матюшин, П. в. Іванов10, г. М. Ніконова11, о. ф. Проходчик12, П. ф. Молоткін13. Як бачи- мо, автори з україни відсутні, хоча розмах іс- торико-краєзнавчої роботи у цій республіці був надзвичайно великим. За цей час на ук- раїні була створена унікальна 26-томна “Іс- торія міст і сіл української рср”, авторами якої було 100 тисяч чоловік і яка була удос- тоєна Державної премії срср. безумовно, на цій основі можна було розробити уніфікова- ний український підручник з краєзнавства. Повертаючись до періоду 1921 року, слід зазначити, що автором оригінальної “читан- ки” був федір садківський. З’явилась вона на початку 1921 року у державному видавництві м. кам’янець-Подільського через гостру пот- ребу у підручниках для вищих початкових і середніх шкіл. Ідея підготовки цього видання належить Подільській губернській народній управі, яка розпочала цю роботу ще з кінця літа 1918 року. Підготовка “читанки” була зумовлена тією обставиною, що українські ви- давничі товариства не в змозі були забезпечи- ти школи необхідною кількістю українських підручників в умовах тотальної зрусифікова- ності. складність цієї проблеми визначили сучас- ні дослідники о. М. Завальнюк і Ю. в. Теля- чий. у своїй монографії вони свідчать, що шкільна комісія київської губернської На- родної ради на засіданні 30–31 грудня 1918 року констатувала брак підручників і виріши- ла просити директорію видати розпоряджен- ня, щоб були негайно реквізовані всі запаси паперу друкарні. Для виправлення цього ста- новища у січні 1919 року MHO створює особливу анкетно-ревізійну комісію, метою якої було обстеження шкіл. вже перші свідчення виявилися невтішними. Наприклад, у бібліотеці рівненського реального училища в каталогах учнівської бібліотеки були зовсім відсутні книжки українською мовою. у 1920 році MHO уНр організовує спеціальну педаго- гічну комісію у відні, на яку покладалося дру- кування підручників відповідно до програм нової школи14. організатори шкільної освіти на Поділлі пішли іншим шляхом — створенням підруч- ників власними силами і власним коштом. враховуючи те, що тут була випущена “чи- танка для вищих початкових та середніх шкіл 10� (частина II)”, яка частково знімала гостроту із забезпеченням підручниками учнів 2-го класу і частково 1-го, відразу розпочалася робота зі створення читанки для 3-х і 4-х класів. Як за- значає федір садківський, складалася вона у надзвичайно непростих умовах. Насамперед не вистачало необхідної довідникової літера- тури, на місці неможливо було виготовити ма- люнки, без чого читанка програвала в очах ді- тей, бракувало якісного паперу. Планувалося завершити видання читанки на початок 1918/1919 навчального року. од- нак через вище зазначені труднощі друк книжки затягнувся аж до кінця 1920 року. На якість підготовки видання позитивно вплину- ло те, що участь у його складанні взяв відомий український педагог сергій Митрофанович Іваницький. обкладинку видання, виходячи з умов військового часу, виконав на місці ху- дожник в. богданович17. Зміст читанки свідчить, що від першої до останньої сторінки вона являла собою цілком побудоване на національно-культурних пріо- ритетах видання. вона знайомила школяра з широким спектром фактів і свідчень українсь- кої історії, мовно-культурних традицій, доку- ментами, свідченнями, автобіографіями кори- феїв української літератури. Перша частина становила літературне краєзнавство. вона мала виховати в учня почуття гордості за при- належність до українства, любов до своєї мови. На основі історичних фактів засвоюва- лись перші знання української історії. цьому слугували казки (1–25 с.), перекази. скажімо, замальовки Івана Нечуй-левицького “Запо- рожці”, Пантелеймона куліша про кирила кожум’яку, дві легенди про київську лавру як носія культурної традиції. З 68-ї по 88-му сторінки публікувалися ко- зацькі думи: “азівські брати”, дума “Про бай- ду”, “Про козака голоту”, “Про смерть козака бандурника”. Подані були також і народні думи, які розповідали про трагічні сторінки доби козаччини. Зокрема, про руйнування січі, про турецьку неволю. З 86 по 124 сторін- ку публікувалися історичні поеми Михайла старицького “берестечко”, генріха гейне “Маврський халіфат”, Тараса Шевченка “Про- щання козака”, “Тарасова ніч”, “червень”, лесі українки “роберт брюс — шотландський король”, М. кононенко “батуринські руїни”. Як бачимо, історичні поеми також торкають- ся героїчних і трагічних сторінок української історії. безумовно, ознайомлення учнів з ними сприяло вихованню гордості за героїчне минуле народу. Знайомству з фольклорною традицією ук- раїнського народу присвячена рубрика: “смі- ховини, нариси, історичні оповідання, побу- тові оповідання, описи”. вона містила ма- теріали, написані богданом лепким, Іваном франком, Іларіоном грабовичем, осипом Ма- ковеєм, Миколою гоголем, Пантелеймоном кулішом, Михайлом коцюбинським, Тарасом Шевченком, степаном рудницьким. Для при- кладу, оповідання Миколи гоголя “На січ”, Пантелеймона куліша “Полковник Шрам”, Марко вовчок “степовий гість” висвітлювали сторінки історії доби козаччини, знайомили школярів з козацькими звичаями, показува- ли їх самобутність, героїзм у боротьбі з воро- гами. величезний розділ був присвячений пісен- ній культурі. у ньому були тексти духовних пісень, колядки, щедрівки, історичні, чума- цькі, бурлацькі, купальські, колискові, весільні пісні, а також веснянки, коломийки, пісні про кохання. всі вони показували велич духовної народної культури15. Другий розділ був присвячений біографіям корифеїв ук- раїнської культури. у ньому опублікована стаття анатолія луначарського про творчість Тараса Шевченка, Юліана романчука, Панте- леймона куліша, автобіографія Івана франка. Написані вони доступною мовою і розповіда- ють про внесок цих видатних діячів в ук- раїнську культуру, українську традицію. розділ “Історія” містив дві розвідки: про початки січі Михайла грушевського, де роз- кривалися таке поняття, як січ. йшлося про форми господарювання, заснування на острові хортиця Дмитром вишневецьким козацьких укріплень. останні М. грушевський називав “гніздом козаччини”. Про гетьманів богдана хмельницького, Івана виговського, Івана Ма- зепу, кирила розумовського, Петра кални- шевського і останні дні січі йшлося у розвідці богдана лепкого “З сумних часів”16. у четвертому розділі — “описи” розміщено три нариси. Перший –“старий київ” розпові- дає про найстаріші вулиці києва, древні свя- тині, в тому числі Михайлівський Золотовер- хий монастир. Історія андріївської церкви, Десятинної церкви, софійського собору вима- льовували образ пам’яток не тільки з точки зору архітектури, а й показували їх місце у духовній культурі народу. Друга розвідка сте- пана рудницького “краєвид Поділля і Покут- 10� Краєзнавство 1–2 2010 тя” несла знання про географію Подільського краю, його найбільш цінні форми господарю- вання, природні явища, корисні копалини тощо. Третя розвідка цього ж автора розпові- дала про гори, які перетинають україну, їх найхарактерніші ознаки, історію розселення українців17. у п’ятому розділі “розвідки” публікувало- ся чотири матеріали. філарет колесса у до- слідженні “українські народні пісні і їх зв’язок з життям народу” показував велич ук- раїнської пісні, розповідав про їх значення у бойових походах, наголошував, що українські пісні є історичне джерело, у яких йшлося про напади татарів і турків, про козацькі війни, про панщину, про тяжку рекрутчину, наголо- шував, що всі пісні малюють “живими фарба- ми нашу давню бувальщину”18. сюжет про ук- раїнську пісню доповнювала розвідка Миколи сумцова “вага і краса українських народних пісень”. Про значення чумацького промислу йшлося у досить розлогому матеріалі під на- звою “чумаки”. у ньому подавалася коротка історія, розкривався зміст поняття “чумак”, характерні ознаки цієї економічної категорії українського буття. Завершували читанку шостий і сьомий роз- діли. вони були присвячені Тарасу григоро- вичу Шевченку. розповідали про значення Шевченка для українства, про його видатну постать, про необхідність бути вірними його заповітам. Друкувалися два його листи до ли- зогуба і лазаревського, написані на засланні у 1847–1848 роках. вони розкривають духов- ний світ великого поета, його вболівання за долю народу, показують вірність проголоше- ним ідеалам. Як бачимо, підготовлена читанка для ви- щих початкових і середніх шкіл, розрахована для учнів 3-х і 4-х класів, мала за мету знайо- мити учнів з українською культурою, іс- торією, фольклором, рідним краєм, народни- ми звичаями та традиціями, що сприяло ви- хованню у підростаючого покоління гордості за свою землю, за свій народ і одночасно з цим вона закликала берегти і примножувати на- буте. Дещо іншими були підходи до творення підручників на Закарпатті, яке під назвою “Підкарпатська русь” у жовтні 1918 року увійшло до складу чехословацької республі- ки. За конституцією 1920 року всі народи, які проживали на території чехословацької рес- публіки, проголошувались рівноправними і отримували широкі права для розвитку своєї матеріальної і духовної культури, що насам- перед проявилося у шкільному будівництві. офіційною державною мовою визнавалася чеська, нею велася внутрішня і зовнішня діяльність органів влади, підприємств, війсь- ка і грошей. у приватних відносинах — торгі- вельних, релігійних, у публікаціях громадяни були вільні у виборі мови. у 1922 році прий- мається “Малий шкільний закон”, який виз- начив базовим восьмирічне навчання. За ним рідна мова вивчалась 8–10 годин на тиждень. Школи працювали за навчальними планами, які затверджувались окружними вчительсь- кими конференціями. все ж уряд чср прий- має “Нормальні учебні основи народних шкіл Підкарпатської русі”, які ставили конкретні завдання щодо вивчення рідної мови та народ- ної культури. у вересні 1930 року краєвий уряд Підкар- патської русі затверджує вимоги до вико- ристання підручників у народних школах, на- голошуючи, що ними можуть бути лише ті, що допущені Міністерством шкільництва і на- родної освіти19. цей документ регламентував навчальний план та вивчення предметів у різних типах шкіл. у першому класі вивчалися родинний дім, життя сім’ї, вчили чемності, ввічливості, чистоті й порядку. у другому класі мали вив- чатися село, околиця, городи, ниви, поле, ліс, пасовисько та ін. За цими вимогами краєзнавс- тво вивчалося на 3, 4, 5 роках навчання. З 1923 року воно було обов’язковим у початко- вих школах Закарпаття. З 1930 року краєзнавство пронизувало роботу усіх народ- них шкіл. цим стверджувалося, що завдання цього предмету — виховання природним шля- хом душі учня, розвиток його інтелекту через усебічне пізнання оточення і природного зв’язку цього оточення, розуміння родинних стосунків рідного краю чехословацької рес- публіки20. у третьому класі вивчався навчаль- ний матеріал: село, межі, сусідні села, округ, життя народу. у четвертому класі вивчалося Закарпаття, у п’ятому — вдосконалювалися знання про чср. все це поставило проблему створення під- ручникової бази, яка могла б забезпечити викладання передбачених програмами пред- метів. у їх створенні брали участь видатні пе- дагоги, громадські діячі, просвітителі. серед них — августин волошин, олександр Мар- куш, Іван Панькевич, василь Пачовський, 109 Марійка Підгірянка, Юліан ревай та ін., які за період 1920–1930-х років створили близько 100 різноманітних підручників. Насамперед педагоги звернули увагу на створення підручників з рідної мови. Перший із них підготував августин волошин. цей під- ручник — “Методическая грамматика карпа- торусского языка для народних школ” поба- чила світ ще у 1899 році, друге видання — 1919 року, третє — 1923, шосте — 1930. останнє видання було видрукуване українсь- кою літературною мовою. сучасники оцінюва- ли цей підручник як продовження найкращої української граматики о. огоновського. Новим етапом у розвитку підручників з ук- раїнської мови для народних шкіл стали під- ручники о. Маркуша. він одноосібно та у спів- авторстві підготував рідною мовою верховин- ців та видав 23 посібники з різних дисциплін. Перший із них побачив світ у 1923 році і мав назву “родне слово. учебник руського язика для народних шкіл”. Про його краєзнавчий характер засвідчують теми для бесід у кінці підручника. вони поділялися за групами: во- сени — а) рідний дім і школа, б) город восени, в) поле восени, г) ліс восени, д) осінні радощі, е) про деяких домашніх тварин, є) будинок і його устрій; взимку — а) сім’я і її життя, б) до- машні тварини, в) природа взимку, г) різдво, д) птахи взимку, е) одяг, білизна і взуття, є) зимові радощі; весною — а) посли весни (птахи, квіти), б) поле весною, в) будинки, на дворі, г) цвітуча природа, д) ярні ігри, е) наше село, є) наш город; влітку — а) домашні тва- рини, б) сінокоси, в) на полях влітку, г) ліс влітку, д) жнива, е) біля води влітку. З анало- гічним краєзнавчим нахилом у співавторстві з Е. Е. грецьким, Т. М. гуляничем був підготов- лений “Подкарпаторуський буквар”, який по- бачив світ у 1923 році власним накладом авто- рів. у ньому подаються друковані та писані літери, до кожної літери дібрано склади та слова, ілюстрації відповідають змісту поданих текстів. образи, навіяні літерами, добре відо- мі учням, вони відтворюють сімейні сценки, життя родичів, сусідів, односельців. Дітям, які засвоїли техніку читання, автор пропонує більші тексти, метою яких є ідентифікація уч- нів з українським народом. це текст “Ми — русини” та вірш про мову. Закінчується бук- вар молитвами, церковною та горожанською абетками. З такою ж метою і з такими підходами був підготовлений о. Маркушем для молодших школярів і виданий в ужгороді буквар “Зор- ниця: перша книжечка до читання для русь- ких дітей”. На конкурсі підручників він здо- був першу премію і перевидавався декілька разів поспіль. через зміст “Зорниці” червоною ниткою проходить релігійна проблематика. автор пояснює, наскільки цінною є книга євангеліє. він описує звичаї у темах “різдво”, “великдень”, віршах “З Новим роком!”, “христос воскрес!”. Матеріали у підручнику він розміщує за принципом від простого до складного, подає його материнською мовою, до цієї читанки вводить фольклорні твори Т. Шевченка, Ю. федьковича, л. Толстого. До неї увійшли також твори с. воробкевича, М. Підгірянки, б. лепкого, л. глібова, а та- кож дитячі ігри “Мак”, “Там на горі барві- нець”, народні пісні “Два півники”, “Танцю- вала ріпка з маком”, казки “курочка ряба”, “курочка і когутик”, “Як судила лисиця”. Та- кий підбір і подача фактичного матеріалу сприяла вихованню любові до народної спад- щини. Перша сторінка цієї читанки почи- нається з вивчення літери а і на ній зображе- на мати в національному костюмі, яка колише дитину у звичній обстановці сільської хати. більшість малюнків до літер — це рідні кар- патські краєвиди, елементи побуту, знаряддя праці, вживані речі, зображення диких і свій- ських тварин. буквар “Зорниця” за змістом ділився на дві частини: перша — букварна, друга — після- букварна “Перша читанка”. За такою струк- турою було легко вчитися читати і писати. у букварній частині при вивченні літери в учень читає прислів’я “весна тепло принесла”, за- гадку “Мету, мету — не вимету, несу — не ви- несу, коли пора настає — саме перестає”. При вивченні букви З подається народний віршик про зайчика, при вивченні літери б — заклик “буську, буську, паночку…”. Про використан- ня фольклорного матеріалу свідчить ілюстра- ція до літери ф, де подається жартівлива при- повідка, яку записав І. франко про пса, який курив файку і докурився: “курив, курив, та й очі зажмурив”. Такі апеляції свідчать, що ав- тор у першу чергу звертанням до народної спадщини намагається виховати любов до своєї батьківщини21. Надзвичайно оригінальним був підручник о. Маркуша “По родному краю”, написаний у співавторстві з М. Шпіцером. Згаданий під- ручник Міністерство шкільництва і народної освіти у Празі рекомендувало використовува- 110 Краєзнавство 1–2 2010 ти при викладанні краєзнавства у школах За- карпаття22. Підручник мав 5 розділів: 1. село і околиця; 2. Наш рідний край; 3. Загальний перегляд Підкарпатської русі; 4. чехослова- цька республіка; 5. статистика. Перший роз- діл розпочинався нарисом “Наша школа”, у якому характеризувалися різні типи шкіл, вводилися поняття плану та мірила через план класної кімнати, шкільної споруди. Наступні нариси “Наш рідний дім”, “рідне село” пока- зували, як потрібно вивчати історію рідного села, назви вулиць, визначні місця, вчили по- важати будь-яку чесну професію, працю кож- ної людини. Тема “Заняття горожан” показу- вала, чим займаються жителі міст і як вони заробляють на життя. розповіді про народності, які населяли За- карпаття, були об’єднані темою “жителі по народності та віросповіданню”. цю тему про- довжував другий розділ у оповіданні ужго- род, де подано склад мешканців міста, число яких становило 20770 осіб. 7778, або 38 % були угорці, 5291 (25 %) — чехи і словаки. 3614 (18 %) — євреї, русинів було 3230 (16 %). З етнічним складом населення учні могли оз- найомитися і у п’ятому розділі, де містилася таблиця “жителі Підкарпатської русі по на- ціональності”. у темі “ужгород” учні також знайомилися з історією древнього міста. вона містила розповідь про князя лабрця, який за- хищав рідну землю, про визначні місця ужго- рода розповідали й фотоілюстрації споруд ва- силіанського монастиря, кафедральної церк- ви, резиденції єпископа. Тут велася розповідь про околиці ужгорода, ужоцьку, гуцульську та воловецьку верховини, рівнини Тиси, до- лину боржави, Марморощину. Подавалися також природні характеристики місцевостей, способи господарювання населення, ремесла, особливості побутування. Третій розділ, що висвітлював географічне розташування Під- карпатської русі, давав відомості про площу, число жителів, кордони, клімат, рослинний та тваринний світ, природні багатства, знайо- мив з містами Мукачевим, хустом, берего- вим, виноградовим. аналіз за подібною схемою було зроблено у четвертому розділі, присвяченому чехословацькій республіці. Посібник був добре проілюстрований фотогра- фіями закарпатських краєвидів, сіл, жителів у національних костюмах. Доповнював задум краєзнавчого підручни- ка наступний посібник, підготовлений цими авторами, під назвою “Наша республіка”. у ньому йдеться про характеристику чехослова- цької республіки, подається огляд європейсь- ких країн. у цьому посібнику поєднано відо- мості з географії, краєзнавства, історії, куль- тури. центральним місцем теми “Положення нашої республіки в європі” автори проводять ідею добросусідського співіснування з різними країнами. розділ “Підкарпатська русь”, крім географічних свідчень, подає історичні довід- ки про закарпатські замки, їх мешканців, їх героїчну боротьбу. центральною темою розді- лу “східна Підкарпатська русь” була роз- повідь “Наші дерев’яні церкви”. у ній автори закликають зберігати пам’ятки старовини від нищення, охороняти їх за прикладом інших народів, бо їх цінність була в тому, що вони свідчили про культурне різноманіття краю. Завершується посібник розділом-розповіддю про столицю чехословаччини Прагу23. Тему показу культурного розмаїття про- довжила землеописна читанка Маркуша о. “чужь краь и люде”24. Метою її появи було на- магання автора показати учням широкий світ, щоб, ознайомившись з ним, вони ще більше полюбили свою малу батьківщину. о. Мар- куш склав її як уявну подорож картою світу. він розкриває географічні особливості тери- торій, показує їх архітектурні відмінності, на- ціональні особливості характеру і способу гос- подарювання. у народних школах використовувався під- ручник Ю. герзанича та с. кутлан “Наша око- лиця: учебник краєзнавства для 3–4 шк. рока руських народных школ хустського округа”. головною ідеєю цього підручника було роз- криття понятійного апарату, близького для оточення учня. це “сімейство”, “Дім”, “роди- на”, “рідна земля”, “сусіди”. Пропонуються такі сюжети, як “вулиця”, “Школа”, “Шкіль- ний двір”, “карта”, “село”, “Місто”, “рідна мова”, “віра”. краєзнавство у школах вивчалося за під- ручником авторів І. гурко і о. Маркуша. його для використання рекомендувало Міністерс- тво шкільництва і народної освіти. він скла- дався зі 110 статей, які закликали учнів до са- мостійних роздумів, спостережень, мали на меті виховати любов до своєї вітчизни. крім вищенаведених підручників з краєзнавства, у народних школах ужгорода, хуста, Мукачева та ін. використовували “Народне оповідання про давнину” б. Заклинського. оригінальніс- тю був позначений “учебникь географіь Под- карпатськой руси для народных и горожанс- 111 кихь школь” М. гришая. він складався із 8 розділів, які водночас ділилися на теми. Зміст цих тем давав можливість учням усвідомити себе частиною сім’ї, родини, села, країни, сві- ту. у процесі опрацювання матеріалу учні мали визначити за картою місце Підкарпатсь- кої русі у європі. гостра потреба у підручнику фізики для української школи змусила а. волошина під- готувати його. у ньому автор пояснює най- новіші технічні винаходи, подає історичні довідки про відомих учених, докладно описує експерименти, узагальнює формулювання за- конів. Теоретичний матеріал підкріплює сис- темою вправ і задач, більшість із яких взято із життя учнів і мало краєзнавчий характер25. отже, розвиток українського підручнико- творення як на Поділлі, так і на Закарпатті 1920–1930-х років базувався на широкому ви- користанні краєзнавства у навчанні та вихо- ванні школярів. українські педагоги при їх створенні брали за взірець кращі вітчизняні та європейські зразки. у них відбивалися за- гальні закономірності і характерні особли- вості розвитку даного регіону. у підручниках вміщувалися матеріали про культурне різно- маніття середовища, мову, побут, національ- ний одяг, ремесла, народні звичаї, свята, мистецтво. Передові педагоги через залучення краєзнавчого матеріалу намагалися виховати у молодого покоління повагу та гордість за культурно-історичні досягнення свого народу, посіяти бажання служити народові, краєві. При доборі творів до шкільних підручників враховувалися соціокультурне оточення учнів молодшого шкільного віку, соціально-еконо- мічні особливості регіону, методологічні, ме- тодичні уподобання авторів. ці шкільні під- ручники є самобутнім соціально-педагогічним явищем, які в умовах чехізації з намаганням денаціоналізації сприяли вихованню поваги до рідної мови, природи, культури, історії. З позиції педагогічних проблем незалежної україни варто підкреслити те, що видання та- кого плану і сьогодні не втратили свого вели- чезного значення. було б логічним, щоб дер- жавні органи, видавництва повернулися до такої спадщини і видрукували її для вико- ристання в школах та у дошкільних навчаль- них закладах. Джерела та література 1 указ Президента україни від 23 січня 2001 року “Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в україні” // краєзнавс- тво в україні: сучасний стан та перспекти- ви: Наук. зб. — к.: видавничий центр “академія”, 2003. — с.3. 2 Мельниченко В. М. Історичне краєзнавс- тво. — черкаси, 2002. — 129 с. 3 Рибак І. В. хмельниччина від найдавнішо- го часу до сьогодення. — кам’янець- Подільський, 2003. 4 Гальчак Сергій. краєзнавство східного Поділля. — вінниця: книга-вега, 2005. — 143 с. 5 Данилюк Дмитро. Історична наука на За- карпатті (кінець XVIII — перша половина XX ст.). — ужгород, 1999. — 345 с. 6 Миловидов А. ще про краєву книжку для школи // Шлях освіти. — 1929. — № 1– 2. — с. 39–43. 7 Матюшин Г. Н. историческое краеведе- ние: учеб. пособие. — М.: Просвещение, 1987. — 207 с. 8 Литвин А. Л, Устюжанин Е. И., Хамитов Г. М. краеведение в школе. — казань, 1967. — 175 с. 9 Историческое краеведение / Под ред. Н. П. Милонова. — М., 1968. — 246 с. 10 Иванов П. В. Педагогические основы школьного краеведения. — Петрозаводск, 1986. — 213 с. 11 Никонова Г. Н. краеведение. — М., 1989. — 243 с. 12 Проходчик А. Ф. Практикум для краеведе- ния. — Минск, 1981. — 123 с. 13 Молоткин П. Ф. Школьное географичес- кое краеведение. — ростов, 1977. — 221 с. 14 Завальнюк О. М., Телячий Ю. В. будівниц- тво української загальноосвітньої школи в роки національно-демократичної револю- ції (1917–1920). — кам’янець-Подільсь- кий: абетка Нова, 2000. — с. 63. 15 Садківський Федір. читанка для вищих початкових і середніх шкіл. частина III (для 3-го і 4-го класів). — кам’янець- Подільський: Державна друкарня, 1921. — с. 2. 16 Там само. — с. 354–358. 17 Там само. — с. 366–368. 18 Там само. — с. 370. 19 Савченко А. Я. читанка: підручник для 2 кл. — к.: освіта, 2002. — ч.1. — 143 с. 112 Краєзнавство 1–2 2010 20 Розлуцька Г. М. Зміст шкільних підручни- ків як фактор полікультурного виховання молодших школярів у Закарпатті (1919– 1939 рр.). Дис. …канд. пед. наук 13.00.01. житомир, 2006. — 55 с. 21 Маркуш А. Зорниця: перша книжечка до читання для руських дітей. — ужгород: свобода, 1925. — 128 с. 22 Маркуш А., Шпицер М. По родному краю: учебник географіь. — ужгород: свобода, 1926. — 48 с. 23 Маркуш А., Шпицер М. Наша республіка: учебник географіь для ІІ кл горожаньских школ. — ужгород: свобода, 1926. — 96 с. 24 Маркуш А. чужь краь и люде: Землеопис- на читаночка. — ч.1. — ужгород: свобо- да, 1926. — 48 с. 25 Волошин А. физика для народных и горо- жанских школ и для низших клас гимна- зий. — ужгород: Накл. пед. тов-ва Підкар- патської руси, 1924. — 121 с. виктор савчук украинское краеведение в учебниках и подручных книгах 1920-х — 1930-х гг.: региональный аспект Автор воссоздает вклад украинского краеведения 20-х — 30-х годов ХХ века в воспитание школьной молодежи на лучших образцах родной истории, языка, традиций. На примере таких регионов, как Подолье и Закарпатье, показан процесс создания учебников по краеведению, ба- зирующихся на национально-культурных приоритетах. Ключевые слова: украинское краеведение, учебник, история, культура, язык, фольклор, родной край. Victor Suvchuk Ukrainian Regional Studies in the Text-Books and Manuals in 1920s-1930s: Regional Aspect The author reconstructs the contribution of the Ukrainian regional studies of the 1920s-1930s into the process of education of the school-children based on the best examples of native history, lan- guage, traditions. The process of creating textbooks in regional studies based on national and cultur- al priorities is demonstrated with an example of such regions as Podillia and Transcarpathian re- gion. Key words: Ukrainian regional studies, text-book, history, culture, language, folklore, native land.

Українське краєзнавство у підручниках і підручних книгах 1920-х –1930-х pp.: регіональний аспект

Репозитарії

Схожі ресурси