Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича
У статті досліджується краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються форми і методи гурткової роботи як з учнями, так і з дорослим населенням, а також висвітлюється праця ученого по збереженню пам’яті про людей, які загинули в обор...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31986 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича / Н. Клименко // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 157-164. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31986 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Клименко, Н. 2012-04-03T19:08:26Z 2012-04-03T19:08:26Z 2010 Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича / Н. Клименко // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 157-164. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31986 94. (477) (092) У статті досліджується краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються форми і методи гурткової роботи як з учнями, так і з дорослим населенням, а також висвітлюється праця ученого по збереженню пам’яті про людей, які загинули в обороні Батьківщини, популяризації історико-культурної спадщини. В статье исследуется краеведческая деятельность известного историка Івана Крипякевича в Восточной Галиции первой половины ХХ ст. Рассматриваются формы и методы кружковой работы как с учениками, так и со взрослым населением, а также освещается работа ученого по сохранению памяти о людях, которые погибли, защищая Родину, популяризации исторического и культурного наследия. The regional activity of the known historian Ivan Krypyakevych is examined in the article in East Galicia on the first half of ХХ century. Forms and methods of group work as with students so with a grown man population and also efforts of scientist light up on the maintenance of memory about people, which perished in the defensive of Motherland, popularization of historical and cultural legacy, are also examined in the article. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Краєзнавство в особах Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича Историко-краеведческое наследие Ивана Крипякевича Regional history heritage of Ivan Krypyakevych Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича |
| spellingShingle |
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича Клименко, Н. Краєзнавство в особах |
| title_short |
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича |
| title_full |
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича |
| title_fullStr |
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича |
| title_full_unstemmed |
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича |
| title_sort |
історико-краєзнавча спадщина івана крип'якевича |
| author |
Клименко, Н. |
| author_facet |
Клименко, Н. |
| topic |
Краєзнавство в особах |
| topic_facet |
Краєзнавство в особах |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Краєзнавство |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Историко-краеведческое наследие Ивана Крипякевича Regional history heritage of Ivan Krypyakevych |
| description |
У статті досліджується краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються форми і методи гурткової роботи як з учнями, так і з дорослим населенням, а також висвітлюється праця ученого по збереженню пам’яті про людей, які загинули в обороні Батьківщини, популяризації історико-культурної спадщини.
В статье исследуется краеведческая деятельность известного историка Івана Крипякевича в Восточной Галиции первой половины ХХ ст. Рассматриваются формы и методы кружковой работы как с учениками, так и со взрослым населением, а также освещается работа ученого по сохранению памяти о людях, которые погибли, защищая Родину, популяризации исторического и культурного наследия.
The regional activity of the known historian Ivan Krypyakevych is examined in the article in East Galicia on the first half of ХХ century. Forms and methods of group work as with students so with a grown man population and also efforts of scientist light up on the maintenance of memory about people, which perished in the defensive of Motherland, popularization of historical and cultural legacy, are also examined in the article.
|
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31986 |
| citation_txt |
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип'якевича / Н. Клименко // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 157-164. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT klimenkon ístorikokraêznavčaspadŝinaívanakripâkeviča AT klimenkon istorikokraevedčeskoenasledieivanakripâkeviča AT klimenkon regionalhistoryheritageofivankrypyakevych |
| first_indexed |
2025-11-24T16:57:49Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:57:49Z |
| _version_ |
1850490001722179584 |
| fulltext |
156
Краєзнавство 1–2 2010
Vі
краєЗнавство
в особах
15�
уДк 94. (477) (092)
Нінель Клименко (м. Київ)
історико-краєЗнавча спаДщина
івана крип’якевича
У статті досліджується краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в
Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються форми і методи гурткової роботи як
з учнями, так і з дорослим населенням, а також висвітлюється праця ученого по збереженню
пам’яті про людей, які загинули в обороні Батьківщини, популяризації історико-культурної
спадщини.
Ключові слова: історичний гурток, екскурсії, краєзнавство, українське краєзнавче това-
риство “Плай”, “Кружок любителів Львова”, “Комітет охорони воєнних могил”.
Могутнім і невичерпним джерелом духов-
ності, моральності і культури суспільства є
любов до рідного краю, його безцінних ба-
гатств, глибока пошана до історії та віковіч-
них традицій свого народу. високе поняття
вітчизни починається від рідного міста, села,
вулиці, від рідного порогу. воно передається з
покоління в покоління з молоком матері,
чарівною мелодією народної пісні, поетикою
рідної мови. любов до малої вітчизни — це те,
без чого неможливі ні справжній всеукраїнсь-
кий патріотизм, ні пов’язана з ним повага до
інших народів, до загальнолюдських ціннос-
тей та ідеалів.
але мало любити свій край — його ще тре-
ба знати. Знання рідного краю не просто зба-
гачує і звеличує людину, воно служить
своєрідним містком, що єднає покоління ми-
нулі з поколіннями прийдешніми. Пошана до
традицій давньої культури та славного мину-
лого творить тривкі основи теперішності й є
запорукою майбутнього.
важливого значення вивченню минулого
рідного краю надавав найвидатніший ук-
раїнський історик М. с. грушевський. у стат-
ті “Історія й її соціально-виховуюче значіннє”
він писав: “... того, що може дати рідна історія
в сфері морального, соціально виховуючого
впливу, його безпосередности і власти над по-
чутєм, не може дати ніяка иньша. Тому було б
невдячним ділом усувати її чи штучно змень-
шувати її місце і ролі в історичнім научуван-
ню, тим меньше — в історичнім вихованню, в
широкім значінню слова. Навпаки се джерело
мусить бути використане в повній мірі. З ньо-
го повинні бути зачерпнені можливо повно всі
вартости, цінні з становища тих виховуючих
ідей, які має висунути історичне научаннє.
рідна історія повинна бути розвиненою най-
більш повно й деталічно, й на її матеріалі,
найбільш близько і повно звіснім, повинна
бути переведена та методична, формальна сто-
рона вироблення історичного мишлення — ме-
тодольогії історії”1.
визначний теоретик і організатор крає-
знавства, учень М. с. грушевського І. П. кри-
п’якевич вважав виховання в учнів високих
почуттів любові до рідного краю, його безцін-
них багатств, глибокої пошани до віковічних
традицій свого народу. На його думку, мало
любити свій край — його ще треба знати.
Знання рідного краю не просто збагачує і зве-
личує людину, воно служить своєрідним міст-
ком, що єднає покоління. Пошана до традицій
давньої культури та славного минулого стає
основою сучасності і є запорукою майбутньо-
го. у статті “Про вагу місцевої історії”
І. П. крип’якевич зазначав: “коли... розси-
пані останки минулого зберемо, пояснимо їх і
навчимо шанувати — історія україни не буде
чимсь далеким і тільки святочним, а стане
живою частиною світогляду й основою націо-
нальних почувань”2.
у зв’язку з цим він наголошував на необ-
хідності використання краєзнавчого матеріа-
лу в навчально-виховному процесі і практич-
но поклав початок практиці шкільного
краєзнавства в галичині.
блискучі педагогічні здібності І. П. кри-
п’якевича, любов до свого предмету, толеран-
тність, і в той же час палкий патріотизм, спо-
нукали учнів шостого класу філії академічної
гімназії до глибшого вивчення історії україни
та львова. у березні 1917 р. було організовано
історичний гурток під керівництвом Івана
крип’якевича. Програма гуртка на 1917 рік
15�
Краєзнавство 1–2 2010
включала різноманітні форми позашкільної
роботи: лекції, дискусії, підготовку учнями
рефератів, збирання стародруків та монет для
українських збірок, екскурсії. Для поглиб-
лення знань з рідної історії програмою було
передбачено ознайомлення з такими темами:
“княжі часи”; “Історія львова”; “Пам’ятки
штуки і старини”3.
бажанню навчити дітей історії львова не
могли перешкодити навіть воєнні лихоліття.
До гуртка належало 14 учнів, які, немов би у
мирний, спокійний час, оглядали пам’ятки
львівської архітектури, пограбовані під час
російської окупації, дискутували над історією
заснування львова. всього за півроку, протя-
гом якого діяв гурток (він припинив свою
діяльність через мобілізацію учнів-стар-
шокласників, у тому числі і голови гуртка
Іллі барана), відбулося п’ятнадцять його
зібрань.
На першому засіданні історичного гуртка
І. крип’якевич познайомив учнів з основною
метою, завданням та програмою його роботи.
Як свідчать записи, що збереглись, одного з
членів гуртка, пріоритетне значення надавав
І. крип’якевич вивченню своєї рідної історії4.
На засіданнях він розповідав гімназистам про
княжу добу історії україни (закордонну полі-
тику та торгівлю київської держави),
пам’ятки старовини (рукописи, стародруки,
гравюри, медалі, монети, печатки тощо) та,
найбільше, про історію львова, його культу-
ру, стилі в архітектурі. серед тем засідань
гуртка були такі: “Про початки львова”,
“львів у середніх віках”, “українське міщанс-
тво у львові XVI ст.”, “Татарський набіг на
львів 1695 р.,”, “львів 1809 р.” тощо5.
учні також знайомилися і з всесвітньою
історією. були розглянуті такі теми, як
“французька революція”, “Наполеон” тощо.
І. крип’якевич, проводячи заняття, наголошу-
вав на те, що особливе значення при вивчені
історії мають інші дисципліни, такі як
малювання, іноземні мови, археологія. Іван
крип’якевич писав у той час: “щоби пізнати
історію іншого народу, мусимо вчити ряд
чужих мов, бо на нашій мові нема відповідних
підручників. Для того повинні ми класти
велику вагу на науку чужих мов, а се німе-
цької, французької, англійської, італійської
та інших. До історії також потрібна наука
рисунків. При помочі рисунку можна пред-
ставити розвиток культури і штуки якогось
народа. рисоване може заступити також фото-
графія”6. однак найважливіше значення, —
наголошував І. крип’якевич, — має вивчення
місцевої історії, оскільки вона підготовлює
учнів до загальної історії. “коли чоловік добре
пізнав давній вигляд і устрій свого міста,
легше буде йому зрозуміти про оповідання про
київ; коли бачив який небудь замок. легше
уявить собі, як виглядала давніше війна,
татарські напади, козацькі форти і ин.”, —
писав він7.
велику увагу надавав він екскурсіям, які
були ретельно продумані та введені в річний
план. Пізнання місцевого матеріалу в поєд-
нанні з історією українського народу, на його
думку, повинно довести молоді її тісний
зв’язок, а знання минулого допоможе розви-
вати почуття любові до рідного краю і народу,
гордість за приналежність до нього, пошану
до його традицій, та дати елементарну під-
готовку до виконання в майбутньому грома-
дянських обов’язків.
одного разу учні на чолі з І. крип’якевичем
спільно оглянули центр міста — здійснили
екскурсію через площу ринок, руську, вір-
менську, краківську і жовківську вулиці. він
наголошував учням, що про історію міста
можна дізнатися, навіть не маючи ніякої
писаної історії, — матеріал для оповідання
дає саме місто, — його вулиці, площі, укріп-
лення, будови та інші історичні пам’ятки.
“вже сама назва вулиці часто містить в собі
історичну пам’ятку. Імена, як “Замкова ву-
лиця”, “валова”, “вали”, “Підвалє”, “Під-
замче” вказують на давніші фортифікаційні
міста; “старий ринок” означає, де був най-
давніший центр міста; улиці “кравецька”,
“Шевська”, “гончарська” се ремінісценції дав-
нього цехового устрою; “вірменська”, “русь-
ка”, “сербська” свідчать про поділ давнього
міста на національні дільниці”, — наголошу-
вав І. крип’якевич8. він також звертав увагу
учнів на те, що для пізнання історії великого
значення має збирання монет, ілюстрацій,
старих книжок, портретів, документів. цій
формі роботи надавав І. крип’якевич важ-
ливого значення, оскільки “коли взяти ті істо-
ричні пам’ятки разом, обговорити їх систе-
матично, віднайти в тих дрібницях їх загальне
значення, — перед слухачем отвориться новий
широкий світ, якого він дотепер не знав” 9.
Підготовка рефератів, опрацювання істо-
ричної літератури, виступи з ними учнів — ще
один із напрямків роботи гуртка. це стало
предметом другого засідання, де Іван Петро-
159
вич давав поради учням щодо форми та змісту
реферату, його мету, завдання, етапів його на-
писання, давав рекомендації щодо опрацю-
вання літератури. він наголошував, що “від-
чит повинен зачинатися описом границь сеї
країни, про котру реферуется. Дальше треба
звернути увагу на положення власти і загра-
ничну політику того народу. Треба зважати на
культуру, яку описуваний нарід витворив. До
культури зачисляемо релігійне життя, шкіль-
ництво і штуку”. Перший реферат був підго-
товлений і прочитаний учнем Трильовським
про Ярослава Мудрого. учасники історичного
гуртка готували реферати на історичні теми,
список яких був складений та запропонова-
ний І. крип’якевичем. Історичну літературу
він щедро роздавав з своєї бібліотеки для оп-
рацювання її учнями вдома. Так були підго-
товлені і виголошені реферати як: М. гру-
шевський — “Про богдана хмельницького”
(читав Турвив,); с. Томашівський — “Похід
хмельницького до галичини” (читав гупало);
М. костомаров “українська історія в життє-
писах” (читав григорів); в. антонович –
“виклади про козацькі часи” (читав григорів)
тощо10.
Іван крип’якевич був не просто громадяни-
ном львова, він з юнацьких років став його
літописцем й істориком, дослідником як ар-
хівних документів про місто, так і реальних
залишків минулого: будинків, церков, “релік-
тових” вуличок у центрі і передмістях. Зусил-
лями І. П. крип’якевича восени 1921 р. при
Товаристві “Просвіта” виник “кружок люби-
телів львова” (голова І. крип’якевич), члени
якого ставили за мету плекати любов до міста
львова через поширювання знання його іс-
торії, старовини й культури живим словом,
письмом, у пресі й окремими виданнями. До
роботи в гуртку були залучені відомі українсь-
кі діячі того часу: й. Застирець, б. барвінсь-
кий, й. сліпий, в. Децикевич, Я. колтуняк,
Д. коренець, І. свєнціцький, І. Труш, с. фе-
дак, о. степанів, М. голубець, І. копач, в. ле-
вицький, с. Шах та ін. гурток працював два
роки і розпався у зв’язку з переслідуванням
поліції, яка заарештувала члена гуртка ольгу
басараб, звинувативши її в шпигунстві.
стараннями Івана крип’якевича, багатьох
з названих краєзнавців, а також с. старосоль-
ського та к. Паньківського у жовтні 1924 р. у
львові було засновано українське крайове
краєзнавчо-туристичне товариство “Плай”,
яке працювало до 1939 р. і мало філії у Пере-
мишлі, самборі, стрию і Тернополі. Товарис-
тво розгорнуло широку екскурсійну, видавни-
чу і пропагандистську діяльність. система-
тично проводились екскурсії спочатку по
львову, пізніше по ближчих і дальших околи-
цях міста. був організований спеціальний
курс львовознавства, який включав цикл лек-
цій з археології, геології, історії та мистецтва
львова.
у приватному архіві Івана крип’якевича
збереглись записи історика щодо екскурсійної
роботи. в них йшлося: “Новозасноване ук-
раїнське-краєзнавче товариство “Плай” роз-
почало свої прогулянки невеликим проходом
по старім княжім львові, обійшли місця, ог-
лянули її докладно, обновити давню минув-
шину й утвердити її в пам’яті гуртка, що рі-
шився піти на недалеку прогульку. Прогуль-
ки почалися з осені 1924, більше розв. весняні
місяці. відбулися такі прогульки:
№
з/п
1. 26 жовтня 1924 гора льва, личаків
2. 2 листопада 1924
княжа гора, Замкова вулиця,
гора льва
3. 1 лютого 1925 губернаторські вали
4. 22 лютого 1925 княжа гора, Замкова вулиця
5. 26 марта 1925 Медова Печера
6. 29 марта 1925 Медова Печера
7. 3 квітня 1925
Замарстинів, голосько, клепарів,
гора льва, кайзервальц,
кривчицький ліс
8. 5 квітня 1925
гора льва, кайзервальц,
кривчицький ліс
9. 7 квітня 1925
глинські, Н скварява, камяна
гора, Мокротин, Магішин
10. 10 квітня 1925 бруховичі, брикавиця, Зашків
11. 12 квітня 1925 чортівська скала
12. 13 квітня 1925 бруховичі, гамулець, чорна гора
13. 14 квітня 1925 Н. грибовичі, Замарстинів
14. 15 квітня 1925 кривчиці, табори хмельницького
З 14 екскурсій — 6 для широкого загалу,
решта мали більш детальний характер. Пові-
домлення про екскурсії були вміщені в газеті
“Діло” з п’ятниці на суботу. Для членів гуртка
екскурсії були безплатними”11.
Тривалий час товариство намагалося за-
снувати власний друкований орган. уже на
початку 1925 р. під редакцією І. крип’якевича
вийшло три числа під назвою “Туристика і
краєзнавство” як додаток до “Нового часу”.
160
Краєзнавство 1–2 2010
але через брак коштів випуск додатка було
припинено. лише у 1937 р. товариство
спромоглося на видання окремого часопису
“Наша батьківщина”. журнал виходив про-
тягом трьох неповних років за редакцією відо-
мого українського літературознавця степана
щурата.
редакція часопису у першому номері так
визначила свою мету: “відкрити громадянс-
тву красу й живописність рідних земель, по-
казати йому їх багатства й можливості госпо-
дарського й культурного розвитку, зв’язати
сьогочасність із минулим — на те, щоб воно
навчилося подивляти й цінити батьківщину,
любити її й жити для неї, поширити туристич-
ний рух й вложити його в рями доцільности,
спрямовуючи заінтересування громадянства в
першу чергу на рідну країну, а потім на чужи-
ну, звернути увагу чужинців на велич своєї
власної батьківщини, що має надзвичайно ве-
лике пропагандивне й господарське значен-
ня”12.
Не маючи жодного платного працівника і
платних дописувачів, редакція, усвідомлюю-
чи роль краєзнавства й туризму у вихованні
національно свідомих громадян, наполегливо
й цілеспрямовано йшла до визначеної мети.
Можливо, саме під час організації гуртко-
вої роботи як для дітей, так і для дорослих у
великого історика з’явилася ідея написати та
видати історико-краєзнавчу розвідку про
львів, придатну і для фахівців, і для туриста
аматора.
саме сьогодні неабияку цінність має для
нас науково-популярний нарис І. крип’яке-
вича “Історичні проходи по львові” (львів,
1932) — краєзнавчо-народознавча праця, що
знайомить читача з найважливішими подія-
ми, що відбувалися там протягом XIII —
першої третини XX ст.
слід звернути увагу на те, що про
старовинне місто є немало літератури. однак
Іван крип’якевич запропонував неповторну й
оригінальну книжку не лише за наявністю в
ній фактичного матеріалу, а й за формою
викладу. Написана як путівник, книга-нарис
розкриває маловідомі факти з історичного
минулого, характеризує найпомітніші та
найцінніші з естетичного боку пам’ятки, по-
в’язує воєдино дві культури: матеріальну й
духовну — через оцінки діяльності багатьох
забутих, але талановитих постатей.
авторові пощастило тут використати чис-
ленні рукописні джерела й на їх основі подати
характеристику демографічної ситуації ук-
раїнського селянства, його участі в економіч-
ному й політичному житті, довести україн-
ський характер міста, його нерозривний зв’я-
зок з україною.
слід згадати про копітку роботу Івана кри-
п’якевича як члена товариства “Просвіта”
по збору матеріалів до історії національно-
визвольних змагань в 1914–1920 рр. З метою
збереження історичної традиції головний
відділ товариства планував видрукувати їх.
цю його мету започаткувала згодом україн-
ська кооперативно-видавнича спілка “червона
калина”, що спеціалізувалася на виданні літе-
ратури, присвяченої славним сторінкам історії
українського народу. у зв’язку з цим “Про-
світа” закликала українське громадянство зби-
рати відомості про “тих, що положили голови
за волю україни”13, їх знімки, документи,
спогади, зайнятися охороною і впорядкуван-
ням їх могил. Пізніше був створений окремий
громадський комітет, а з нього пізніше роз-
винулося статутове товариство “краєве това-
риство охорони воєнних могил” у львові з
філіями в краю.
На установчих зборах львівського “Това-
риства охорони воєнних могил” був виголо-
шений реферат, в якому зазначалося, що цвин-
тарі та могили — це не тільки місце спочинку
померлих. їх значення для кожного народу є
далеко більше — оскільки це одна з багатьох
ланок, яка об’єднує живу частину народу з її
предками, минулим. це частина історії
народу, на якій виховуються нові покоління.
Тому охорона та культурне плекання могил, а
зокрема могил людей, які загинули в обороні
батьківщини, віддзеркалює зрілість нації14.
розуміючи значення поховань та їх силу,
Іван крип’якевич боляче сприймав той факт,
що по всій галичині були розкидані забуті та
занедбані могили січових стрільців. Тому він
наголошував, що “важна повинність наша не
лишати їх без опіки, а впорядковувати і все
опікуватися ними”15.
це завдання почав виконувати крайовий
комітет охорони могил, в якому плідно пра-
цював І. крип’якевич. Необхідно зазначити,
що активну участь у його діяльності брала та-
кож і його дружина Марія крип’якевич та її
сестра савина сидорович.
в своїх спогадах Іван Петрович пише: “...в
1921–22 рр. я брав участь у комітеті для опіки
над воєнними могилами. Завдання його було
впорядкувати могили з часів визвольної бо-
161
ротьби. багато таких самотніх могил було в
околиці львова, і громадні могили на ли-
чаківському і Янівському цвинтарях”16.
І. крип’якевич в листі до І. кревецького
від 29 грудня 1921 р. повідомляє, що “... у
львові є кр[айовий] комітет охорони могил, в
якому я працюю, що опікується могилами те-
перішньої війни. Переведено доволі широку
працю в цілій галичині; свіжі пам’ятники по-
будовано в ріжних місцях”17.
крайовий комітет був справжнім коорди-
наційним центром щодо пошуку, відновлен-
ня, впорядкування військових могил січових
стрільців, проведення святкових процесій-об-
ходів в день зелених свят, щоб віддати пошану
борцям за волю, що поховані на цвинтарях.
крайовий комітет проводив неабияку роботу
щодо збирання пожертвувань українського
народу для проведення відповідних робіт та
заходів. Пожертвування збирав безпосередньо
через крайовий комітет або через тов. “Дніс-
тер” кн. ч.13180.
слід зазначити, що із самих перших днів
відзначилася своєю матеріальною підтримкою
українська греко-католицька церква. Нею
було пожертвувано в фонд крайового комітету
35000 корон18 [16, арк.1]. фінансову допомогу
надавала вона краєвому комітету і надалі. Не
стояли осторонь і відомі громадські та полі-
тичні діячі. Так, наприклад др. волошин по-
жертвував у фонд краєвому комітету 1000 ко-
рон19.
Іван крип’якевич мав вже неабиякий до-
свід блискучого організатора, скрупульозного
фінансового директора. він зарекомендував
себе таким ще з часів його головування в бюро
культурної допомоги визволених земель під
час Першої світової війни. саме завдяки сис-
тематичній праці бюро в окупованих повітах
волині й Полісся, вдалося організувати десят-
ки українських народних шкіл. відбулося це,
насамперед, завдяки великій праці І. кри-
п’якевича.
крайовий комітет охорони військових мо-
гил за участю Івана Петровича вів постійне
листування з місцевими жителями, організа-
торами-пошуковцями, які з’ясовували імена
полеглих. Там вирішувалися всі важливі
справи — від пошуку забутих та занедбаних
могил до організації перепоховання загиблих.
крім того, І. крип’якевич весь час вів фінан-
сові документи, де зазначалося надходження
коштів у крайовий комітет від пожертвувань
та використання їх. Так справа 49 фонду 357
цДІа у львові містить книгу записів прибут-
ків і видатків, яку особисто вів І. крип’якевич,
оформлював списки про видачу грошей за ви-
конану роботу. книга (учнівський зошит з
8 аркушами акуратних розрахунків І. крип’я-
кевича) розпочата 2 червня 1921 року і завер-
шена 17 квітнем 1926 року. в кінці запис:
“рахунки вирівняні і покінчені”, підпис —
І. крип’якевич20. хоча книга закінчена
1926 р., основний фінансовий обіг припадає
на 1921 — 1922 рр., тобто час найактивнішої
діяльності крайового комітету. За 1923–
1926 рр. є 2 записи — 1.01.1923 р. про закуп-
ку 30 доларів, та 17.04. 1926 р. про передачу
їх на руки с. левицького на упорядкування
могил у львові21. фінансові документи — пос-
відки, поквитування, квитанції і т. п. від різ-
них осіб про отримання грошей, розрахункові
папери зберігаються і в домашньому архіві
І. крип’якевича в папці № 32622.
головне завдання крайового комітету охо-
рони військових могил полягало в перенесенні
розкиданих по всій галичині стрілецьких мо-
гил на більші цвинтарі та упорядкування їх.
відповідальним адміністратором — урядни-
ком був б. гнатевич, який, як свідчать фінан-
сові документи, отримував щомісячну плат-
ню. ймовірно, це був богдан гнатевич, який
безпосередньо перебував під час Першої світо-
вої війни в легіоні усс із 1914 р., брав участь
у карпатській воєнній кампанії, в боях на
Маківці, під семіківцями, на лисоні23. йому
була властива ініціативність, відвага, органі-
заторські здібності. Пізніше він стає співавто-
ром “Історії українського війська” І. крип’я-
кевича. саме б. гнатевичу належить розділ
“українські січові стрільці”. Підсумовуючи
його, він писав: “Мала це була жмінка, що ста-
нула до нерівної боротьби з могутньою росією;
дрібна краплинка у бурхливому морі світових
змагань, але сильна своїми ідеалами й готов-
ністю на жертви”24.
Не випадково для виявлення могил та їх
упорядкування було відправлено ряд експеди-
цій на чолі з б. гнатевичем, безпосереднім
учасником визвольних змагань, та січовим
стрільцем Микетюком. Так в червні 1921 р.
було організовано 4 експедиції: 21.06. та
24.06. на чолі з Микетюком, і 29.06. та 30.06.
на чолі з б. гнатевичем. На ці експедиції було
витрачено 7100 корон25.
були також упорядковані могили в ч. ост-
рові, на горі Маківці, могили у львові на ли-
чаківському та Яновському цвинтарях.
162
Краєзнавство 1–2 2010
крайовий комітет тісно співпрацював з
друкарнею ставропігії у львові, в якій друку-
вались “вказівки” місцевим комітетам по упо-
рядкуванню могил, “листок померлого” (5000
прим.), було надруковано одноднівку “На віч-
ну пам’ять”, розпродаж якої значно поповню-
вав бюджет краєвого комітету. відповідаль-
ним за художні роботи був в. сіцінський,
який робив ілюстрації, вінетки. Працювали
проф. л. білецький, р. купчинський. своїми
творами “лицарева смерть в піснях” і “Задуш-
ний день”, вони прославляли героїзм воїнів-
стрільців26.
Про обсяг роботи, яка була здійснена кра-
йовим комітетом, І. крип’якевич у своїх спога-
дах писав: “Зроблено евіденцію прізвищ і
впорядковано могили, а пізніше поставлено
однородні кам’яні хрести. На Зелені свята від-
бувались маніфестаційні походи, процесії з
вінками на цвинтарі, священики виголошува-
ли промови. видали ми одноднівку На вічну
пам’ять героям (1921); дав я статтю в українсь-
кому віснику “На сирітських могилах”27.
однією із важливих ланок роботи крайово-
го комітету була допомога львівським та міс-
цевим комітетам. він постійно друкував
“вказівки” щодо упорядкування могил та роз-
силав їх членам місцевих комітетів. одна із
рекомендацій містила такий текст: “ Таблич-
ка мусить бути з блахи або металю на ній бук-
ви написі змальовані трівкою краскою, або
накладені (на металевій). Зміст написі мусить
містити: назвисько та ім’я героя, військовий
чин — в скорочені (прим. віст., дес., вістун,
десятник і т. п.). військова частина (прим. 2
г. П. -2-й гарматний полк, III бригада і т. п)
тут треба засягнути поради в бувши військо-
вих; дати уродження та смерті (прикл.4. III.
1894, 21. VIII. 1919), в кінці число могил.
кожна могила мусить одержати своє порядко-
ве число. Для проведення евіденції могил му-
сять члени місцевих комітетів зрисувати плян
своєї громади і на йому зазначити точне місце
і число могил. До кожного пляну мусить бути
долучений список полеглих після порядково-
го числа зазначеного на могилах”28.
великого значення Іван Петрович надавав
виявленню імен загиблих та похованих, ос-
кільки, на його думку, всі повинні знати і
пам’ятати імена своїх героїв. бо майже ніхто
не знав про їх життя, боротьбу та смерть. Тому
І. крип’якевич звертався до всіх громадян із
закликом “...кождий хто знає що-небудь про
тих невідомих героїв з личаківського двірця,
з Ялівця, з Пасік повинен подати це до загаль-
ної відомості. важне знати ім’я і назвисько,
дату і місце уродження, військовий ступінь і
частину, до якої полеглий належав, його ролю
в боротьбі за львів, день і ближчий спис смер-
ті. Незвичайно цінні фотографії і інші
пам’ятки по наших героях. важна кожна най-
менша звістка”29.
26 червня 1921 р. в день зелених свят в про-
відну неділю, за ініціативою членів читальні
“Просвіта” на личакові та за фінансової під-
тримки крайового комітету, відбулась уро-
чиста процесія — обхід так званих сирітських
могил — могил тих героїв, що загинули біля
львова. Процесія почалася з церкви Петра і
Павла під проводом 3-х священиків. були
відвідані п’ять могил українських стрільців
та покладено вінки з дубового листя — тради-
ційна прикраса військових могил. високо оці-
нюючи такий захід, І. крип’якевич писав:
“П’ять самотніх хрестів — п’ять пам’ятників
недавньої боротьби за волю. хоч у малій час-
тині сповнено обов’язок супроти тих, що скла-
ли за нас життя”30.
крайовий комітет активно співпрацював з
місцевим комітетом охорони військових мо-
гил в селі Товстенькім. За його допомогою там
були впорядковані могили січових стрільців.
На цей захід було використано 3870 корон
(рисунки та оформлення 3-х могил, оправа об-
разів)31.
Для увіковічення пам’яті героїв-захисни-
ків, повітовими комітетами було вирішено
призначити другий день Зелених свят — днем
для шанування борців за україну для всієї гу-
сятинської землі. свято пам’яті героїв було
відзначене на могилі в селі Товстенькім. До
нього готувались заздалегідь: готували про-
граму, вінки, одяг. Програмою було передба-
чено, що кожне село організовує свій похід на
могилу в с. Товстеньке на 11 годину. в святку-
ванні взяли участь біля 3000 чоловік. в листі
невідомого до краєвого комітету охорони вій-
ськових могил зазначалося: “... До панахиди
на могилі стануло 20 священиків. в часі: “віч-
ная память” похилилися в діл близько дві со-
тні прапорів, опісля оркестру, дужих інстру-
ментів села васильковець, відіграла гімн: “ви
жертви в бою..”. у сей час близько сотні він-
ців зложено на могилу. Найкрасивіший ві-
нець зложила громада Нижбірок — новий;
“тернина і червоні ленти з написею!” Подіб-
ний вінець з білими лентами зложило село:
васильків. вінець з жовтих колосів, котрий
163
відбивав перед всіми із зелени, зложила гро-
мада кривеньке...”32.
в листі остапчука василя з с. кривенького
до краєвого комітету охорони військових мо-
гил була докладно викладена програма свят-
кування цього заходу. в кінці він зазначив,
що “...другий день Зелених свят буде днем
свята для всіх грядущих поколінь всього пові-
ту. День цей буде днем паломництва цілого
повіту на могилу в Товстенькім. Могила в
Товстенькім буде місцем науки для грядучих
поколінь, місцем скріплення надії і сил для
всіх нас теперішніх”33.
у діяльності І. крип’якевича в краєвому
комітеті охорони військових могил просте-
жується зусилля ученого по збереженню
пам’яті про людей, які загинули в обороні
батьківщини, популяризації історико-куль-
турної спадщини. хоча комітет проіснував
недовго (був заборонений польською владою),
він став найавторитетнішою установою, яка
зуміла створити осередок пам’яті, пам’яті ук-
раїнської історії для майбутніх поколінь.
сьогодні, у добу нелегкого становлення
державності україни, коли одним з найваж-
ливіших обов’язків освітян є плекання націо-
нального патріотизму, значення історичного
краєзнавства важко переоцінити. По-перше,
завдяки йому ми зможемо подолати почуття
своєї меншовартості, відродити ідею самоцін-
ності отчого краю, виховати синівські почуття
до батьківської домівки, пісні і мови, до тра-
дицій і обрядів. По-друге, виховний потенціал
краєзнавчого матеріалу полягає у його конк-
ретності, наочності і переконливості, сти-
мулює самостійну пошукову роботу, формує
вміння робити висновки і здійснювати прак-
тичні дії, допомагає визначити місце свого
краю в історії україни, світовій історії, відчу-
ти себе, як писав І. франко, “живим і свідо-
мим членом свого народу”34. По-третє, всебіч-
не дослідження історії краю, особливо його
замовчуваних і сфальшованих сторінок, сут-
тєво збагатить арсенал історичної науки, ста-
не основою написання новітньої правдивої іс-
торії села, міста, району, області, україни.
розвиток краєзнавства немислимий без
глибокого вивчення і осмислення досвіду його
організації нашими попередниками, відрод-
ження кращих його традицій.
Джерела та література
1 великий українець: Матеріали з життя та
діяльності М. с. грушевського / упоряд.,
підг. текстів та фотоматеріалів, комент.,
прим. а. П. Демиденка; [вступ. слово
л. М. кравчука; Післямова ф. П. Шевчен-
ка]. — к.: веселка, 1992. — 552 с.
2 Крип’якевич Ів. Про виклади з історії ук-
раїни // Письмо з Просвіти. орган това-
риства “Просвіта” у львові. — львів, 1912,
ч. 10. — с. 301.
3 Звіти дирекції ц. к. академічної гімназії у
львові, за шкільний рік 1916–1917, львів
1917. — с. 35–36.
4 архів Івана крип’якевича, папка № 148.
“Історичні гуртки”.
5 Звіти дирекції ц. к. академічної гімназії у
львові, за шкільний рік 1916–1917. —
львів, 1917. — с. 35–36.
6 архів Івана крип’якевича, папка № 148.
“Історичні гуртки”.
7 Крип’якевич Ів. Про виклади з історії ук-
раїни // Письмо з Просвіти. орган това-
риства “Просвіта” у львові. — львів,
1912. — ч. 10. — с. 301.
8 Крип’якевич І. П. “Про вагу місцевої іс-
торії” // український голос. — 1927. —
№ 5, 30 січня.
9 Крип’якевич Ів. Про виклади з історії ук-
раїни // Письмо з Просвіти. орган това-
риства “Просвіта” у львові. — львів,
1912. — ч. 10. — с. 301.
10 архів Івана крип’якевича, папка № 148.
“Історичні гуртки”.
11 Наша батьківщина. львів, 1937. —
ч. 1. — с. 3.
12 Франко І. галицьке краєзнавство. Збір.
Творів у 50 тт. — Т. 46. — ч. 11. — с. 116.
13 краєвий комітет охорони воєнних могил.
секція українського горожанського комі-
тету. Звернення до української суспіль-
ності з приводу зібрання і збереження
пам’яток по полеглих героях. — львів,
1921. — 8 с.
14 Німчук Ів. культ полеглих героїв: рефе-
рат на установчих зборах “Товариства
воєнних могил” у львові. — львів. Накла-
дом “Товариства воєнних могил”, 1927. —
29 с.
164
Краєзнавство 1–2 2010
15 І. Крип’якевич. На сирітських могилах
стрільців // український вісник. —
1921. — ч. 127. — с. 3.
16 І. Крип’якевич. спогади (автобіографія) //
україна: культурна спадщина, національ-
на свідомість, державність. — львів,
2001. — вип.8: Іван крип’якевич у родин-
ній традиції, науці, суспільстві. — с. 120.
17 цДІа україни у львові, ф. 309, оп. 1, спр.
995, арк. 25.
18 Там само, ф. 357, оп. 1, спр. 49, арк. 1.
19 Там само.
20 Там само, ф. 357, оп. 1, спр. 49, арк. 29–34.
21 Там само, арк. 8.
22 Домашній архів І. крип’якевича, папка
№ 326.
23 Лазарович М. В. легіон українських січо-
вих стрільців: формування, ідея, бороть-
ба. — Тернопіль: Джура, 2005. — с. 462.
24 Б. Гнатевич. Історія українського війсь-
ка. ч.ІІІ: українські січові стрільці. —
видання Івана Тиктора. — львів, 1936. —
с. 356.
25 цДІа україни у львові, ф. 357, оп. 1, спр.
49, арк. 1.
26 Там само, арк. 2.
27 І. Крип’якевич. спогади (автобіографія) //
україна: культурна спадщина, національ-
на свідомість, державність. — львів,
2001. — вип.8: Іван крип’якевич у родин-
ній традиції, науці, суспільстві. — с. 120.
28 цДІа україни у львові, ф. 357, оп. 1, спр.
49, арк. 9 зв.
29 І. Крип’якевич. На сирітських могилах
стрільців // український вісник. — 1921.
ч. 127. — с. 3.
30 Там само.
31 цДІа україни у львові, ф. 357, оп. 1, спр.
49, арк. 2.
32 Там само, арк. 29–34.
33 цДІа україни у львові, ф. 357, оп. 1, спр.
49, арк. 35–37.
34 Франко І. галицьке краєзнавство. Збір.
Творів у 50 тт. — Т. 46. — ч. 11. — с. 116.
нинель клименко
историко-краеведческое наследие ивана крипякевича
В статье исследуется краеведческая деятельность известного историка Івана Крипяке-
вича в Восточной Галиции первой половины ХХ ст. Рассматриваются формы и методы круж-
ковой работы как с учениками, так и со взрослым населением, а также освещается работа
ученого по сохранению памяти о людях, которые погибли, защищая Родину, популяризации ис-
торического и культурного наследия.
Ключевые слова: исторический кружок, экскурсии, краеведение, украинское товарищест-
во “Плай”, “Кружок любителей Львова”, “Комитет охраны военных могил”.
Ninel Klymenko
Regional history heritage of Ivan Krypyakevych
The regional activity of the known historian Ivan Krypyakevych is examined in the article in East
Galicia on the first half of ХХ century. Forms and methods of group work as with students so with a
grown man population and also efforts of scientist light up on the maintenance of memory about
people, which perished in the defensive of Motherland, popularization of historical and cultural
legacy, are also examined in the article.
Key words: a historical group, excursions, study of a particular region, Ukrainian-regional society
“Pluy”, “Group of Lviv enjoyers”, “Committee of guard of soldiery graves”.
|