Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки
Розглядаються основні елементи повсякденного життя шахтарів Донбасу у роки модернізації (житлові проблеми, харчування та одяг), їх зв’язок із соціально-економічними процесами в республіці. Рассматриваются основные элементы повседневной жизни шахтеров Донбасса в годы модернизации (жилищные проблемы,...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31996 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки / Н. Гогохія // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 233-241. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859741651908427776 |
|---|---|
| author | Гогохія, Н. |
| author_facet | Гогохія, Н. |
| citation_txt | Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки / Н. Гогохія // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 233-241. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Розглядаються основні елементи повсякденного життя шахтарів Донбасу у роки модернізації (житлові проблеми, харчування та одяг), їх зв’язок із соціально-економічними процесами в республіці.
Рассматриваются основные элементы повседневной жизни шахтеров Донбасса в годы модернизации (жилищные проблемы, питание и одежда), их связь с социально-экономическими процессами в республике.
The article is devoted to the some peculiarities of the miners’ mode of life in time of Stalin industrialization, connected with the urbanization and industrialization in the republic.
|
| first_indexed | 2025-12-01T18:50:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
233
уДк 94(477) “1929/1938”
Нані Гогохія (м. Луганськ)
повсякДенне життя Шахтарів Донбасу
у 1929–193� роки
Розглядаються основні елементи повсякденного життя шахтарів Донбасу у роки модерні-
зації (житлові проблеми, харчування та одяг), їх зв’язок із соціально-економічними процесами
в республіці.
Ключові слова: повсякденне життя, Донбас, індустріалізація, модернізація.
Для сучасної гуманітарної науки є харак-
терним звернення до вивчення повсякденного
життя людей. Тема повсякденності сьогодні
міцно увійшла у сферу сучасного дослідниць-
кого інтересу, насамперед через те, що у віт-
чизняній історіографії довгий час їй приділя-
ли надто мало уваги. у центрі уваги історика
повсякденності перебуває аналіз найбільш
розповсюджених елементів повсякденної жит-
тєдіяльності та їх зв’язку із суспільно-полі-
тичними трансформаціями в суспільстві. За
висловом французького історика ф. броделя:
“повсякденність — це дрібні факти, ледь по-
мітні в часі й просторі; що більше ви звужуєте
поле спостереження, то більше у вас шансів
опинитися в оточенні матеріального життя. …
І ніколи не повинно бути байдужим, яким чи-
ном на різних рівнях суспільства люди їдять,
одягаються, умебльовують житло”1. Перед до-
слідником постає група проблем, яку узагаль-
нено можна назвати “житлові умови” і що
включає насамперед житло, харчування і
одяг. На перший погляд, вони є певною мірою
відірваними від політики влади, оскільки ста-
новлять приватне життя окремих осіб. однак,
за виразом вацлава Петрова, повсякденність
постреволюційного і сталінського часу — це,
разом з тим, особливе, відзначене брутальним
впливом масштабного історичного катакліз-
му, соціальне середовище2. Тому вивчення
впливу радянської тоталітарної влади на фор-
мування цієї сфери людського буття сьогодні
викликає неабиякий науковий інтерес3.
1930-ті роки були періодом становлення й
зміцнення тоталітарної системи, періодом
модернізації, індустріалізації господарства,
коли сформувалися основні економічні та со-
ціально-політичні засади функціонування ра-
дянської держави. саме в цей час активно роз-
горнувся процес повного підпорядкування
всіх сфер суспільного життя одній меті — фор-
сованому промисловому розвиткові. оскільки
ці процеси в україні мали свої особливості та
наслідки, слід звернутися до вивчення повся-
кденного життя українських робітників на
прикладі Донбасу — найбільш урбанізованого
та індустріально розвиненого регіону, де
найяскравіше проступали протиріччя і труд-
нощі модернізації. саме вивчення взаємо-
зв’язку між ініційованим владою процесом
індустріалізації та змінами в повсякденному
житті робітників вугільної промисловості, які
своєю важкою працею закладали підвалини
могутності країни, є метою дослідження.
Предмет — особливості повсякденного життя
шахтарів Донбасу у 1929–1938 рр.
радянські історики, якщо і торкалися цієї
теми, розглядали побут тільки з точки зору
досягнень — збільшення кв. м. житлової пло-
щі, збільшення зарплати, успіхів вітчизняної
легкої промисловості4. Певні аспекти цієї про-
блеми знайшли відображення у деяких сучас-
них публікаціях російських істориків, але
вони досліджують радянську повсякденність
на матеріалах російських архівів, екстрапо-
люючи ці дані на весь тогочасний радянський
простір5. Необхідно зауважити, що в україні
ці процеси мали певні особливості, загальні
тенденції тут проступали найбільш рельєфно.
особливо це стосується Донбасу, якому в ра-
дянській державі відводилося провідне місце
в економічних і соціально-культурних пере-
твореннях. Індустріалізація цього регіону вва-
жалась компартійним керівництвом першо-
черговою справою6. Наслідки прискореної ін-
дустріалізації спостерігались в різних сферах,
особливо у сфері розвитку міст. соціалістична
модернізація виявилася нерозривною з ур-
банізацією краю. хоча урбанізація була за-
гальним явищем для всіх соціально-економіч-
них систем хх ст., але в радянському суспіль-
стві вона мала свій зміст і державний
234
Краєзнавство 1–2 2010
рушійний механізм. урбанізація Донбасу
була форсована і вже тому специфічна. Певна
штучність урбанізації за директивними пла-
нами призвела до трансформації міста у
своєрідний додаток до промислових підпри-
ємств, населення якого не мало нормальних
умов для пристойного життя.
Протягом 1920–30-х рр. в регіоні біля ре-
конструйованих старих і новостворених під-
приємств виникли робітничі поселення, які
згодом стали великими індустріальними цен-
трами. На початку хх ст. на території сучас-
ної Донецької області знаходилось лише 4 міс-
та. Протягом 1920–30-х рр. на мапі краю
з’явились ще 12 — Дебальцеве, краматорськ,
костянтинівка, Макіївка та ін. Згідно з пере-
писом 1939 р. населення області зросло у 2
рази проти 1926 р., три чверті його мешкало в
містах7. колишні шахтарські селища, або їх
сукупність, отримували статус міст. Таким
чином у 1930-ті роки на Донбасі виникли міс-
та Дзержинськ, Дружківка, боково-антра-
цит, брянка, кадіївка, краснодон, лиси-
чанськ, Первомайськ, гірське, ровеньки та
ін.8. визначальним фактором перетворення
цих селищ на міста була адміністративна не-
обхідність й кількість місцевого населення,
що подолала певний “поріг”. вже існуючі міс-
та, розростаючись, поглинали рудникові посе-
лення: сталіне, Макіївка, горловка та ін.
щорічні темпи приросту міського населення в
промисловому Донбасі були вже у 1927–
1931 рр., у 2,4 раза вищими, ніж загалом по
україні (відповідно 12,2 % та 5 %)9. водночас
відбувався процес значного укрупнення самих
міст за чисельністю їх жителів. станом на
1939 р. у порівнянні з серединою 1920-х рр.
населення краматорська зросло в 7,5 раза,
Макіївки — у 5 разів, сталіного (Донецька),
горловки — у 4 рази, костянтинівки — у 3,5
раза, єнакієва — у 2,5 раза, ворошиловграда
(луганська) — у 2 рази 10.
Протягом 30-х років хх століття великих
змін зазнали економічна, політична і соціаль-
на сфери життя радянського українства, що
потягло за собою зміни у масовій свідомості,
духовному житті, моральних цінностях. ве-
ликого значення в процесі формування нового
способу життя, нового психологічного складу
суспільства набув побут, особливо житлове
питання, загострене урбанізаційними проце-
сами.
в першу чергу ця проблема торкнулась ін-
дустріальних міст, в яких житлове будівниц-
тво не встигало за приголомшуючими темпа-
ми урбанізації. Не дивлячись на запевнення
тогочасних радянських фахівців у тому, що
“житлова справа в радянській державі — це
перш за все справа забезпечення житлом про-
летаріату і в першу чергу робітників фабрич-
но-заводської промисловості11, надання ро-
бітникам квартир проводилося повільно. За-
гальна забезпеченість житловою площею
робітників кам’яновугільної промисловості у
сталінському районі 1929 р. дорівнювала 3,1
кв. м. на душу й збільшилась протягом на-
ступних 2 років тільки на 0,7 кв. м 12. у другій
п’ятирічці темпи житлового будівництва в
Донбасі порівняно з 1928–1931 рр. зменшили-
ся майже у два рази, в експлуатацію було вве-
дено 1364 тис. кв. м.13. у 1938 р. відповідні со-
юзні керівні органи констатували недовико-
нання плану по кількох наркоматах і
відомствах, “почесне” місце серед яких займа-
ло й житлове будівництво виконкомів14. жит-
лова тіснота стала в 1930-х рр. характерною
особливістю побуту шахтарів. робітники із
сім’ями жили в бараках, напівземлянках,
підвалах. в першій половині 1930-х рр. особ-
ливо критичним було становище робітників
шахт, що починали набирати робітників,
перш ніж для тих знаходилось хоч яке-небудь
житло. Постанова сТо від 21.08.30 р. про
збільшення робочої сили на вугільних підпри-
ємствах й циркулярний лист Нк Праці срср
від 5.09.30 р. передбачали оплату всіх витрат
завербованого на переїзд, надання житла й
виплату авансу15. у дійсності ж мобілізовані
за завданням партії тисячі комсомольців, бат-
раків й колгоспників зустрічали на місцях не
дуже теплий прийом. Звіт спеціальної комісії,
що перевіряла стан підготовки на шахтах Дон-
басу до прийому нових партій робітничої сили,
ілюструє сумну картину: майже всі шахтоуп-
равління підготувалися погано, прибулі жит-
ла не отримували, майже по два тижні спали
на підлозі у брудних приміщеннях з клопами
й блошицями, у найкращому випадку їх під-
селяли до сімейних робітників по квартирах і
бараках16. саме нестача житла була однією з
головних причин високого рівня плинності
робітничої сили на шахтах17. щоб запобігти
цього, адміністрація, крім ідеологічно-вихов-
ної роботи, почала застосовувати “Договори
на надання квартир”, за якими зобов’язува-
лася заплатити внесок пайщика до житлокоо-
перації й надати довгостроковий кредит на
меблі. але у випадку звільнення робітника він
235
зобов’язаний був протягом 3 днів звільнити
квартиру й виплатити борги по кредитах18.
авжеж, робітник не завжди міг розрахувати-
ся з підприємством і змушений був відпрацьо-
вувати борги, навіть якщо його не влаштову-
вали умови праці.
Перевірки стану житлового питання на
шахтах Донбасу спеціальними комісіями ви-
являли, крім гострої нестачі житла19, неза-
довільні умови в існуючих будинках, казар-
мах, гуртожитках. комісії неодноразово звер-
тали увагу на невідповідний санітарний стан
житла: “…біля кожної квартири є окрема вби-
ральня з вигрібним ящиком й усі нечистоти
течуть на землю, …помиї виливають де завгод-
но на вулиці…, …місцями спостерігається зва-
лище сміття у вбиральнях, а також кухонних
відходів, є й зовсім зруйновані вбиральні”20. в
шахтарських гуртожитках внутрішній стан
був цілком антисанітарним: “одяг зберігається
під головами або під ліжками, прибиральниць
немає, столів, стільців, шафи немає, білизна
або відсутня, або не міняється, ліжок не виста-
чає — по 2–3 мешканця сплять на одному ліж-
ку; в казармах, придатних для житла тільки
влітку, на стінах 0,5 см льоду, крізь бруд”21.
серйозною проблемою була якість житла.
більшість житлового фонду у шахтарських
селищах складали бараки — тимчасові
дерев’яні помешкання, які потребували мен-
ше витрат, коштів і часу. квартири часто тіль-
ки мали таку назву, бо більше були схожі на
бараки, в яких навіть підлога земляна22. від-
сутність нормальних житлових умов допов-
нювалась майже повною відсутністю елемен-
тарних засобів гігієни. складнощі побуту пре-
красно ілюструє лист шахтарів м. сталіне до
місцевої газети, які скаржилися на те, що
житловідділ шахти № 8 “ветка” зняв на одній
з вулиць кам’яну вбиральню, залишивши
жильців усієї вулиці без туалету23. Тобто за-
гальною нормою в місті ще й у 1936 р. були
вуличні туалети, розраховані на жильців не
однієї квартири, навіть не одного будинку, а
цілої вулиці! На всю Донську сторону у
м. сталіне, де в більшості мешкали шахтарі,
був один туалет, куди ходили ще й учні місце-
вого фЗу та відвідувачі риковської лікарні24.
За матеріалами обстеження умов життя шах-
тарів м. сталіне з’ясовано, що всі кімнати,
відведені під гігієнічні заходи, заселені робіт-
никами25.
На луганщині тільки 1/3 робітничих шах-
тарських селищ мали лазні. Недостатня кіль-
кість лазень у шахтарських селищах й навіть
на шахтах приводила до розповсюдження ви-
сипнотифозних захворювань, педікульозу26.
Населення змушене було споживати брудну
воду, бо будівництво водогонів і каналізації
постійно затримувалося. Норма вживання
води в окремих селищах не перевищувала
відра на людину, видача води відбувалася з
розрахунку на “робочу душу”27. численні
культурно-побутові конференції, попри до-
сягнення у культурному будівництві, відміча-
ли й недоліки: квартири шахтарів розвалені,
стелі течуть, питної води немає — після важ-
кої зміни на виробництві треба йти за водою
до 3 км. пішки28.
Із загальним антисанітарним станом міст й
робітничих селищ Донбасу місцева адмініст-
рація боролася адміністративним шляхом —
притягуючи до очистки міст домовласників,
різноманітні організації, непрацюючих жі-
нок, піонерів, а також накладаючи штрафи за
невиконання цих розпоряджень й притягую-
чи керівників шахтоуправлінь до судової від-
повідальності29. Партійні організації склика-
ли суботники й оголошували “місячники чис-
тоти”. Та все було марним. у 1932 р. на
черговій конференції у м. сталіне, присвя-
ченій комунальним проблемам, доповідач за-
значив, що вулицями міста, а особливо руд-
ничних поселень, “течуть ріки нечистот”30.
Загальна територія звалищ у приміських по-
селеннях м. сталіне дорівнювала в середині
1930-х рр. близько 66 гектарів, через недо-
статню кількість асенізаційних обозів щомі-
сяця вивозилося тільки 5 % сміття31. у другій
половині 1930-х рр. справи з благоустроєм не
покращали. На засіданні бюро Донецького об-
кому кП(б)у, що відбулося 28.12.1938 р., міс-
цеві партпрацівники закликали “витягнути
місто з бруду й нечистот, в яких воно знахо-
диться”32.
“коли взяти побутові умови, в яких пере-
бувають робітники Донбасу… а потім піти з
цієї казарми до клубу, то можна побачити,
який там бруд, яке занехаяння”, — доповіда-
ли культробітники на нараді у м. Запоріжжі33.
Згідно з даними сталінського обласного стат-
управління, у 1938 році з 87027 обслідуваних
бараків області жоден не опалювався, до ка-
налізації приєднано було 723, до водогону —
4638, світло проведено до 7607334. З цього
приводу необхідно навести наступну цитату:
“вкрай тяжкими були житлово-санітарні умо-
ви шахтарів. багато з них жило в бараках з
236
Краєзнавство 1–2 2010
тонкими дощатими стінами, або в землянках,
де було тісно, сиро і брудно. в акті однієї ко-
місії, яка обстежувала стан квартир робітни-
ків шахт, записано: “Землянки для сімейних
робітників комісія не знайшла за можливе
описати, оскільки вони непридатні навіть для
“свійських тварин”35. Таку картину можна
було побачити крізь на шахтах Донбасу до ре-
волюції, у 1916 р. Як бачимо, вона суттєво не
змінилася й на кінець 1930-х рр.
Зі зміною політики держави щодо оплати
праці у другій половині 1930-х рр. стахановці
й ударники почали отримувати відповідні гро-
ші, й тим більшим абсурдом було те, що люди-
на, отримуючи величезну, за тогочасними
мірками, зарплатню — 900–1000 крб., про-
довжувала мешкати “у сараях і кухнях”36.
Треба також зазначити, що умови існування
навіть у тих з шахтарів, кому пощастило от-
римати житло, були, м’яко кажучи, досить
скромними. Матеріал у святковому номері га-
зети “сталинский рабочий” (1936 р.) (про ста-
хановця, який за свою важку працю отримав
премію у вигляді шафи, дивану, столу, стіль-
ців, ще й спромігся власним коштом придбати
ліжко), не дивлячись на свій пропагандистсь-
кий зміст, надає нам можливість уявити, на-
скільки убого жив цей передовий трудівник
до цього37.
Не менш складною була проблема харчу-
вання. в українських містах з кінця 20-х
років починає діяти карткова система, що
покликана була вирішити проблеми з поста-
чанням і яка взагалі була суто міським яви-
щем. Монополія на хліб, продовольча дикта-
тура завжди розглядалися партією більшови-
ків як засіб повного контролю над масами.
вождь революції чітко накреслив для своїх
наступників дію цього заходу: “…хлібна моно-
полія, хлібна картка … є в руках проле-
тарської держави … наймогутнішим засобом
обліку і контролю, … примусу до праці, силь-
ніший від законів конвенту та його гільйоти-
ни”38. криза постачання створювала дефіцит
продуктів. вже 6.12.1928 р. Політбюро цк
вкП(б) дозволило радам великих промисло-
вих центрів ввести картки на хліб (відповідно
була видана постанова рПо від 11.12.1928 р.).
головною метою карткової системи було за-
безпечення споживання робітників і службов-
ців за рахунок “непролетарського” населення
і, особливо, селянства. З 14.02.1929 р. картко-
ва система стала загальносоюзною. картки на
дефіцитні товари надавали можливості окре-
мим групам громадян купувати товари в пев-
ному магазині, але в обмеженій кількості й
обмежене число разів за місячною нормою.
хліб населенню відпускався за спеціальними
забірними книжками. З 1931 р. з метою поси-
лення контролю їх видача перейшла з рук спо-
живчої кооперації до виконкомів, а з прий-
няттям цк та рНк срср постанови від
4.12.1932 р. “Про розширення прав заводоуп-
равлінь у справі постачання робітників і пок-
ращення карткової системи” картки почали
видавати безпосередньо підприємства та ор-
ганізації39. Таким чином був здійснений крок,
що остаточно прив’язав харчування та й всю
сферу споживання до виробництва. книжки
видавали тільки так званому “трудовому насе-
ленню”. карткова система розпочала епоху,
характерною особливістю якої було позарин-
кове споживання. Держава сама займалася
цільовим розподілом товарних фондів. Якість
і кількість постачання залежала від того, на-
скільки важливим вважався регіон стосовно
планів індустріалізації. у відповідності до цих
самих планів відбувався розподіл у регіоні —
в першу чергу забезпечувалися “планові цент-
ралізовані споживачі”, до складу яких було
зараховано зайнятих у промисловому вироб-
ництві, інші отримували залишки.
Постановою рПо від 18.02.1930 р. було
встановлено два списки міст, а з 1931 р. поста-
чання велося вже за чотирма списками: особ-
ливим, першим, другим і третім, що мали на-
зву “списки міст”, але насправді вони включа-
ли в себе групи підприємств, відповідно до їх
важливості, тобто до кількості в місті підпри-
ємств важкої промисловості. все населення
ділилося на різні категорії за “класово-вироб-
ничою” ознакою. робітники вугільної про-
мисловості Донбасу, нарівні з металургами,
машинобудівниками і хіміками регіону,
увійшли до особливого списку, що передбачав
переваги в постачанні40. але створенням спис-
ків міст влада не обмежилася. Постанова “про
розширення прав заводоуправлінь у роз-
поділі” створила нові градації — робітники-
ударники, робітники-неударники, ударники
виробничих цехів, ударники невиробничих
цехів, із стажем більше або менше року на
цьому підприємстві41. Так звані ударники вза-
галі стояли окремо, вони, крім основної забір-
ної книжки, отримували спеціальну пронуме-
ровану картку, що діяла один місяць і у
випадку невиконання плану або порушення
дисципліни не подовжувалася42.
23�
розподіл продуктів за картками покращив,
перш за все, становище робітників Донбасу.
саме ця категорія населення за підрахунками
статистиків вже в 1930 р. значно зменшила
кількість товарів (у 1,5 раза), що купувались
у приватному секторі (тобто на ринку, за біль-
шими в 3–4 рази, ніж у кооперації, цінами) в
порівнянні з іншими категоріями — службов-
цями і загальною масою “робітників про-
мислових підприємств україни”43. Проте, нез-
важаючи на таку розгалужену ієрархію в сис-
темі постачання, існування привілейованих
робітників, що отримували більше продуктів,
ніж більшість їх співвітчизників, треба зазна-
чити, що такі “привілеї” були дуже відносни-
ми й надавали можливості певним категоріям
у кращому разі не знепритомніти під час важ-
кої зміни на виробництві. З 1930 р. з розпов-
сюдженням карткової системи на інші про-
дукти, шахтарі отримували 200 гр. м’яса на
20–22 дні, службовці тих самих підпри-
ємств — 100 гр.44. Ненормовані продукти —
сир, ковбаса не з’являлися в кооперативах мі-
сяцями45. взагалі шахтарі знаходилися у кра-
щому стані, ніж робітники тих галузей, які не
потрапили до особливого або першого списків,
і внаслідок отримували обмежене коло про-
дуктів — хліб, цукор, крупу, чай за низькими
нормами. Та все ж навіть віднесення шахтарів
до привілейованого списку не гарантувало
повного забезпечення першочергових потреб
людини.
у зв’язку з проголошеною урядом ще в
1920-х рр. кампанією “За новий побут”, а та-
кож з метою звільнення робітниць від кухон-
них справ, по всіх містах була створена мере-
жа їдалень, як відкритих, так і таких, до яких
трудівники прикріплювалися секціями ра-
дянської перебудови побуту при міськрадах46.
Під час індустріалізації виявилося, що в умо-
вах дефіциту продовольства мережа їдалень
стала єдиною можливістю організувати хар-
чування робітників. На жаль, покладені на
них обов’язки їдальні виконували погано.
Підсумки перевірки закладів громадського
харчування у м. сталіне у січні 1930 р. вигля-
дали невтішно: “санітарне становище неза-
довільне; посуду не вистачає, а наявний не
відповідає вимогам гігієни; страви одноманіт-
ні, смакова якість незадовільна, калорійність
низька, ціни високі; персоналу не вистачає, з
відвідувачами поводяться грубо; спеціальні
приміщення для приготування їжі здебільшо-
го відсутні”47. З 20.06.31 р. по 10.07.31 р. у
луганському, краматорському, чистяковсь-
кому районах Донбасу через недоброякісну
їжу в шахтарських їдальнях отруїлося 493
шахтарі48. у серпні 1933 р. знов сталися ма-
сові отруєння через антисанітарний стан на
шахтах луганського району49. Загальні про-
блеми з постачанням безпосередньо відбива-
лись і на їдальнях. Дістати в інших містах
якогось харчу було дуже складно.
Тільки у другій половині 30-х рр. у магази-
нах з’явилися різноманітні продукти харчу-
вання. Тепер не тільки партноменклатура, а й
трудівники — передовики і стахановці, могли
дозволити собі смачну і калорійну їжу. “роди-
на кращого бригадира шахти № 11 т. Нечес-
нюка 7 листопада влаштовує святкову вечір-
ку. господиня вже придбала шинку, ковбасу,
птицю. стіл буде на славу”, — натхненно пові-
домляв “сталинский рабочий” від 7.11. 1936 р.
З приводу різноманітних свят у їдальнях, рес-
торанах, кафе починалася торгівля холодними
закусками: “галантини, паштети, роляд з по-
рося, порося заливне, риба заливна, салат
“олів’є” та ін.”. все це можна було замовити
додому. Мережа магазинів “союзпродмагу”
пропонувала набори на замовлення задля сі-
мейних вечірок, бенкетів на різні суми — від
100 до 500 крб. До їхнього складу входило 4–6
сортів ковбаси, 3 сорти сиру, різноманітні кон-
серви, масло, печиво й навіть такі делікатесні
товари, як лимони й ікра, а також цигарки,
горілка, вина, коньяк, наливки50. але всі ці
делікатеси були доступні тільки тим, хто дійс-
но надмірно трудився, у прямому розумінні не
розгинаючи спини, й кого керівництво відзна-
чало як ударника або стахановця.
крім умов життя, городянина завжди
відрізняв від мешканців села зовнішній виг-
ляд, одяг. щоб відтворити у свідомості риси
епохи, необхідно уявити собі типового меш-
канця міст та шахтарських селищ 1930-х рр.
це був період, коли поступово забувались кри-
ваві події революції й громадянської війни,
життя поступово входило у свою звичну колію
й, не дивлячись на складнощі, брало своє.
жінкам, як і всім жінкам у світі, хотілося
бути привабливими, модно вдягатися й ко-
ристуватися парфумами. Дітей батьки мріяли
бачити в різноманітному яскравому одязі. але
на початку 1930-х рр. навіть такі прості люд-
ські потреби наражались на повне нерозумін-
ня їх державою. гарний одяг у роки першої
п’ятирічки знайти було важко. форсоване
будівництво соціалізму почалось з того, що
23�
Краєзнавство 1–2 2010
маленька людина великого міста знову катас-
трофічно обносилася. Із середини 1929 р. ви-
никли перебої з промисловими товарами. їх,
як і продукти, почали видавати по картках.
але карткова система не могла вдягнути горо-
дян. комісія з робітничого постачання Донба-
су після обслідування ситуації зазначала, що
в більшості магазинів готового одягу і галан-
тереї “полиці пусті”51. цією ж комісією було
прийняте рішення ввести до практики роз-
поділ дефіцитних промтоварів (взуття, кало-
ші, готовий одяг, білизна та ін.) за талонами,
що видаватимуться на підприємствах. але й
талони не допомагали. За всіма товарами вже
з ночі формувалася велика черга, у якій члени
родини до ранку заміняли один одного. легка
промисловість була настільки нерозвинена,
що будь-які товари широкого вжитку були де-
фіцитом. На виробництві взуття відбилося як
знищення дрібної кустарної промисловості,
так і зникнення основної сировини — шкіри,
внаслідок масового забою худоби під час ко-
лективізації і голодомору.
карткова і талонна система не були ефек-
тивними не тільки через недостатню кількість
товарів та їх низьку якість, а й завдяки фено-
мену, що отримав у радянські часи назву
“знайомство”, “зв’язки” або “блат”. Дефіцитні
товари реалізовувалися у крамницях через
“задні кімнати”52 — як казали “наліво”, або по
записках від посадових осіб. серед робітників
на зайву сорочку, чоботи, білизну міг претен-
дувати тільки ударник. більшість з тих, хто
працював на заводах, шахтах, і своїм власним
важким трудом зміцнював промисловість,
часто не мала можливості придбати собі при-
стойний одяг. Та й те, що можна було десь
дістати, коштувало дорого й не кожний міг
дозволити собі таку покупку. робітники шахт,
що іноді коштом власного здоров’я укріплю-
вали промисловість, часто не мали можливості
придбати собі пристойний одяг. аналізуючи
культроботу серед робітників Донбасу на на-
раді у м. Запоріжжі у березні 1931 р., культ-
пропагандисти як своє власне досягнення роз-
глядали підвищення відвідування робітничих
клубів. При цьому вони зауважували, що рані-
ше робітники не ходили до клубів, пояснюючи
це тим, що в них “немає штанів”. Зараз же
клубна робота досягла такого високого рівня,
що “чуть лі не без штанів йдуть, бо бачать, що
поруч з ними такі самі чумазі як і вони”53.
З середини 30-х рр. ситуація дещо змінила-
ся, й ті категорії громадян, що отримували
більш-менш відповідну заробітну платню за
використання “стахановських методів праці”,
отримали можливість купувати майже всі не-
обхідні речі. До того ж змінилося і ставлення
влади до моди та одягу. Навпаки, намагання
гарно вдягатися почало заохочуватися. Юна-
ки й дівчата тепер не стояли перед загрозою
бути виключеним з комсомолу за шовкові пан-
чохи або краватку. кінозірки радянського
кіно з екранів демонстрували вишуканість і
високий стиль одягу. З середини 30-х років у
великих містах стали видаватися і розповсюд-
жуватися журнали мод — “Моделі сезону”,
“Модели платьев”, “Моделі для індивідуаль-
них замовлень” тощо. газета “сталинский ра-
бочий” повідомляла своїх читачок, який одяг
є модним у сезоні, навіть друкувала моделі жі-
ночого і дитячого одягу54. однією з причин та-
кого різкого повороту з боку влади було нама-
гання заохотити населення до праці, викорис-
товуючи черговий позаекономічний стимул.
створення елітних груп — передовиків вироб-
ництва, ударників, пізніше — стахановців,
стиль життя, зовнішній вигляд яких були б
привабливими для інших, було пропагандист-
ським кроком. З іншого боку, необхідно було
якось виправдати гарний і модний вигляд
партійних і державних керівників, особливо
їх дружин, що користувались численними
пільгами, мали доступ до закритих розподіль-
ників. але якщо ми заглянемо у пересічну
крамницю 1936 р., нас зовсім не задовольнить
побачене. За результатами перевірки мага-
зинів бригадою державної торгівельної інс-
пекції у м. сталіне було виявлене наступне:
“одяг — пальто, розміри не вказані, в хутрі —
лисини, дірки зашиті білими нитками, або
зовсім не зашиті, поли не виправлені, шви з
пропусками, підклад затягнутий, ґудзики від-
сутні, комір занадто короткий, спина дуже
широка й перекошена; взуття — верх задника
не прикріплений, носи різні за розміром, під-
клад зморщений, каблуки відстають, у деяких
порізана підошва, номери не вказані, зазначе-
на якість — І сорт”55. Місцева фабрика на кон-
ференції, присвяченій боротьбі за якість про-
дукції, виставила зразки своїх моделей, що
викликали здивування й обурення у присут-
ніх, бо більшість зразків була бракована. вия-
вилося, що тільки за дев’ять місяців 1936 р.
фабрика випустила 42 тис. бракованих ре-
чей56.
все ж таки, хоч ситуація з одягом поступо-
во і змінювалась на краще, треба зазначити,
239
що й у відносно благополучних, з точки зору
побуту, 1936–1938 рр., далеко не всі категорії
населення були забезпечені всім необхідним і
“красиво” вдягатися у другій половині 1930-х
рр. не мала змоги більшість українських горо-
дян. Причинами цього була як велика кіль-
кість бракованої продукції, так і той факт, що
речі, які пересічний громадянин міг собі доз-
волити, виходячи з власного заробітку, дале-
ко не відповідали його бажанням. гарний і
престижний одяг — крепдешинові сукні, де-
місезонне пальто, костюм “чарльстон”, крім
того, що був дефіцитом, коштував дорого.
Здійснити “рожеву” мрію стахановки Марусі
Макарової про “молочного кольору туфлі за
180 крб., крепдешинову сукню за 200 крб.,
пальто за 700 крб.”57, зрозуміло, могли не всі,
бо середня заробітна плата промислового
робітника в цей час дорівнювала 222 крб.58, а
в інших галузях була ще меншою. Якщо вра-
хувати й те, що пересічний робітник у другій
половині 1930-х рр. мав 3 утриманців59, зро-
зуміло, наскільки недосяжним був для його
родини гарний одяг.
отже, попри всі гасла комуністичної влади
щодо піклування про “авангард суспільс-
тва” — робітництво, індустріалізація за будь-
яку ціну впродовж 1930-х рр. була єдиною ме-
тою уряду. створення людських умов для
робітників не входило до першочергових за-
вдань держави. в цих складних обставинах,
кожного дня проявляючи справжній героїзм
як на виробництві, так і вдома, шахтарі Дон-
басу створювали необхідну державі матеріаль-
ну базу народного господарства. внаслідок
свідомої політики вкП(б) у добу модернізації
народного господарства побутова інфраструк-
тура сильно відставала від рівня розвитку ви-
робництва, що пояснювалось, в першу чергу,
зміною пріоритетів у вирішенні завдань роз-
витку суспільства. Державні й господарчі
органи виявилися неспроможними надати
робітникам житло й мінімум побутових зруч-
ностей. розселення робітників вугільної про-
мисловості зумовлювало їх “напівміський”
спосіб життя. Шахти здебільшого розташову-
вались у приміській зоні індустріальних цент-
рів, або ж у сільській місцевості. Попри те, що
більшість з шахтарів за статистичними звіта-
ми й попала у категорію городян, та все ж
таки не всі відчули на собі зміни, що прино-
сить міський спосіб життя. хоча піднесення
статусу робітничих поселень до міст поступо-
во приводило до покращення їх благоустрою,
бруківки й освітленню вулиць, електрифіка-
ції, приєднання до системи водопостачання й
каналізації та інших “благ цивілізації”, на
жаль, процес цей йшов занадто повільно, й
для робітників вугільної промисловості Дон-
басу ще й напередодні війни бараки й казар-
ми, що не мали опалення й води, залишалися
сумними реаліями.
1 Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, еко-
номіка і капіталізм, хV–XVIII ст. — Т. 1.
структури повсякденності: можливе і
неможливе / ф. бродель — к. : основи,
1995 — 543 с. — с. 12.
2 Петров В. советская история и чертовщи-
на / в. Петров // режим доступу до статті:
http: russ.ru /authors/vpetrov.html
3 Поляков Ю. А. человек в повседневности
(исторический аспект) / Ю. а. Поляков //
отечественная история. — 2000. —
№ 3. — с. 125–132.; Лебина Н. Б. Повсед-
невная жизнь советского города: Нормы и
аномалии. 1920–1930 годы / Н. лебина. —
сПб., 1999.
4 история рабочих Донбасса: в 2-х т. — к. :
Наукова думка, 1981. — Т. 1: рабочие
Донбасса в эпоху капитализма и в переход-
ной период от капитализма к социализ-
му. — 321 с.; история усср: в 10 т. — к. :
Джерела та література
Наукова думка, 1984. — Т. 7: усср в пе-
риод построения и укрепления социалис-
тического общества (1921–1941). — 719 с.
5 Фицпатрик Ш. Повседневный сталинизм.
социальная история советской россии в
30-е годы: город: Пер. с англ. / Ш. фиц-
патрик. — М. : россПЭН, 2001. — 336 с.,
Осокина О. За фасадом сталинского изоби-
лия. распределение и рынок в снабжении
населения в годы индустриализации 1927–
1941/ о. осокина. — М. : россПЭН,
1999. — 271 с.
6 Постишев П. радянська україна на ново-
му піднесенні. Політичний звіт цк кП(б)у
хІІ з’їздові кП(б)у / П. Постишев. — бм. :
б.в, 1934. — с. 53.
7 история городов и сел украины. Донец-
кая область / П.о. Пономарева и др. — к.:
укр. сов. энциклопедия, 1976. — с. 32.
8 Історія міст і сіл урср. луганська область
240
Краєзнавство 1–2 2010
/ Ю.ф. Пономаренко та ін — к. : укр. сов.
энциклопедия, 1968. — с. 134, 255, 271,
346, 463, 603, 614, 674.
9 Бойко Н. К. рабочий класс украины в пе-
риод социалистического строительства /
Н. к. бойко. — к.: выща шк., 1990. —
с. 49.
10 история городов и сел украины. Донецкая
область / П. о. Пономарева и др. — к.: укр.
сов. энциклопедия, 1976. — с. 260,
352, 401; Історія міст і сіл урср. луганська
область / Ю.ф. Пономаренко та ін. — к.:
укр. сов. энциклопедия, 1968. — с. 109.
11 Вологодцев І., Каплунов І. комунальне
господарство міст україни/ І. вологодцев,
І. каплунов. — харків: держвидав “госпо-
дарство україни”, 1930. — с. 27.
12 Державний архів Донецької області (далі
ДаДо), ф. 279, оп. 1, спр. 861, арк. 13.
13 центральний Державний архів вищих ор-
ганів влади україни (далі — цДаво ук-
раїни) — ф. 1, оп. 7, спр. 83, арк. 1; Ніко-
лаюк Т. А. Політика держави щодо моти-
вації праці робітників у промисловості
україни (1929–1938) / Т. а. Николаюк. —
Дис…канд. іст. наук: 07.00.01. — острог,
1999. — с. 275.
14 индустриализация ссср 1938–1941: сб.
док. и мат. — М.: Наука, 1973. — с. 45.
15 ДаДо, ф. 279, оп. 1, спр. 275, арк. 6–11.
16 Там само, арк. 1–7.
17 центральний архів громадських об’єднань
україни (далі — цДаго україни), ф. 1,
оп. 20, спр. 3247, арк. 8.
18 Там само, арк. 47.
19 Там само, спр. 2902, арк. 56; спр. 2890,
арк. 9; спр. 3247, арк. 8.
20 Там само, спр. 2902, арк. 59.
21 ДаДо, ф. 279, оп. 1, спр. 336, арк. 36–38.
22 цДаго україни, ф. 1, оп. 20, спр. 2902,
арк. 59.
23 сталинский рабочий. — 1936. — 25 жовт-
ня. — с. 3.
24 ДаДо, ф. 279, оп. 1, спр. 1043, арк. 3.
25 Там само, спр. 336, арк. 34.
26 ДаДо, ф. 279, оп. 1, спр. 336, арк. 34;
спр. 493, арк. 5.
27 цДаго україни, ф. 1, оп. 20, спр. 3055,
арк. 48.
28 ДаДо, ф. 279, оп. 1, спр. 1043, арк. 43.
29 Там само, спр. 336, арк. 21.
30 Там само, спр. 1043, арк. 18.
31 Там само, спр. 861, арк. 16а.
32 Там само, ф-326, оп. 1, спр. 1237, арк. 14.
33 цДаго україни, ф. 1, оп. 20, спр. 4176,
арк. 3.
34 ДаДо, ф. 4249, оп. 1, спр. 240, арк. 4.
35 история городов и сел украины. Донец-
кая область / П.о. Пономарева и др. — к.:
укр. сов. энциклопедия, 1976. — с. 127.
36 ДаДо, ф. 326, оп. 1, спр. 1237, арк. 41.
37 сталинский рабочий. — 1936. — 7 листо-
пада. — с. 3.
38 Ленін В. І. Повне зібрання творів. Пер. з
п’ятого рос. вид.: Т. 34: липень — жовтень
1917 р. / в. І. ленін. — к.: Політвидав,
1973. — с. 292.
39 Нейман Г. Я. внутренняя торговля ссср /
г.Я. Нейман. — М.: гос. соц.-экон. изд-во,
1935. — 350 с. — с. 176.
40 советская торговля. — 1934. — № 7–8. — с. 2.
41 собрание законов и распоряжений рк
Правительства ссср: алфавитно-предмет-
ный указатель. 1932. отдел І: (№№ 1–
84). — бм. : огиЗ, бд. — с. 783.
42 цДаво україни, ф. 798, оп. 1, спр. 1696,
арк. 51.
43 Там само, ф. 582, оп. 1, спр. 5256, арк. 49–
51.
44 Осокина О. За фасадом сталинского изоби-
лия. распределение и рынок в снабжении
населения в годы индустриализации 1927–
1941 / о. осокина. — М., 1999. — с. 74.
45 цДаво україни, ф. 582, оп. 1, спр. 4438,
арк. 59–63.
46 ДаДо, ф. 326, оп. 1, спр. 233, арк. 19.
47 Там само, спр. 241, арк. 66–67.
48 цДаго україни, ф. 1, оп. 20, спр. 4227,
арк. 5.
49 Дало, ф. 5, оп. 1, спр. 138, арк. 55–56.
50 сталинский рабочий. — 1936. — 27 жовт-
ня. — с. 4.
51 цДаго україни, ф. 1, оп. 20, спр. 3122,
арк. 23.
52 Там само, спр. 3179, арк. 30.
53 сталинский рабочий. — 1936. — 7 жовт-
ня. — с. 2.
54 сталинский рабочий. — 1936. — 3 жовт-
ня. — с. 4.
55 сталинский рабочий. — 1936. — 7 жовт-
ня. — с. 2.
56 Там само. — с. 2.
57 Стаханов А. жизнь шахтерская / а. ста-
ханов. — к., 1986. — 202 с. — с. 114.
58 цДаго україни, ф. 1, оп. 20, спр. 6678,
арк. 9.
59 Праця в усрр: стат. дов. — к., 1937. —
302 с. — с. 110–111.
241
нани гогохия
повседневная жизнь шахтеров Донбасса в 1929–193� годы
Рассматриваются основные элементы повседневной жизни шахтеров Донбасса в годы мо-
дернизации (жилищные проблемы, питание и одежда), их связь с социально-экономическими
процессами в республике.
Ключевые слова: повседневная жизнь, Донбасс, индустриализация, модернизация.
Nani Gogokhiya
Daily life of the Donbas miners in 1929–193�
The article is devoted to the some peculiarities of the miners’ mode of life in time of Stalin
industrialization, connected with the urbanization and industrialization in the republic.
Key words: Daily life, Donbas, industrialization, modernization, housing question, card system.
уДк 323.281: 821.161.2 (477.53) “451*10”
Людмила Бабенко (м. Полтава)
віДгомін “великого терору” в житті і творчості
полтавського письменника леоніДа браЗова
У статті аналізуються проблеми вітчизняної історії періоду “великого терору” через його
осмислення в художній літературі письменником, який став жертвою сфабрикованої кримі-
нальної справи.
Ключові слова: “великий терор”, репресії, письменник Леонід Бразов, органи державної без-
пеки, чекіст.
у недалекому минулому вітчизняна істо-
рична наука, керуючись історико-соціологіч-
ним методом аналізу, займалася розкриттям
макроісторичних процесів, у контексті яких
доля індивідуума губилася, а то й відверто
ігнорувалася. окремо взяте людське життя її
цікавило мало, бо сприймалося лише як мало-
помітна частка на шляху залізної ходи зако-
номірностей або в коліщатах сконструйованих
соціологами колективних сутностей, де, як
пише відомий український історик Наталя
Яковенко, народ “прагне”, клас “бореться”,
селянство “стогне під гнітом” тощо.
На відміну від радянських істориків, захід-
ні історики вже з першої третини хх століття
ототожнювали свій фах із вивченням людини
в усіх її вимірах, зв’язках, з усіма складовими
її духовного й матеріального світу. антропо-
логічний підхід у вивченні минулого, хоч і
повільно, завойовує свої позиції у методоло-
гічному арсеналі сучасних українських істо-
риків, котрі, серед іншого, намагаються
з’ясувати місце і роль індивідуума в радянсь-
кій політичній системі. Неабияким відкрит-
тям для автора цих рядків, що супроводжува-
лося і подивом, і захопленням, стало знайомс-
тво з творчістю полтавського письменника
леоніда бразова. у повісті “Перший гарт” за-
собами художньої літератури він, не історик
за фахом, вже давно сказав прості й зрозумілі
речі, велику правду про людину і людей, осо-
бу і політичну систему. На наш погляд, повість
допомагає знайти відповіді на численні запи-
тання про феномен радянської людини. літе-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31996 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T18:50:34Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гогохія, Н. 2012-04-03T19:22:53Z 2012-04-03T19:22:53Z 2010 Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки / Н. Гогохія // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 233-241. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31996 94(477) “1929/1938” Розглядаються основні елементи повсякденного життя шахтарів Донбасу у роки модернізації (житлові проблеми, харчування та одяг), їх зв’язок із соціально-економічними процесами в республіці. Рассматриваются основные элементы повседневной жизни шахтеров Донбасса в годы модернизации (жилищные проблемы, питание и одежда), их связь с социально-экономическими процессами в республике. The article is devoted to the some peculiarities of the miners’ mode of life in time of Stalin industrialization, connected with the urbanization and industrialization in the republic. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія України у світлі регіональних досліджень Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки Повседневная жизнь шахтеров Донбасса в 1929–1938 годы Daily life of the Donbas miners in 1929–1938 Article published earlier |
| spellingShingle | Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки Гогохія, Н. Історія України у світлі регіональних досліджень |
| title | Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки |
| title_alt | Повседневная жизнь шахтеров Донбасса в 1929–1938 годы Daily life of the Donbas miners in 1929–1938 |
| title_full | Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки |
| title_fullStr | Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки |
| title_full_unstemmed | Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки |
| title_short | Повсякденне життя шахтарів Донбасу у 1929–1938 роки |
| title_sort | повсякденне життя шахтарів донбасу у 1929–1938 роки |
| topic | Історія України у світлі регіональних досліджень |
| topic_facet | Історія України у світлі регіональних досліджень |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31996 |
| work_keys_str_mv | AT gogohíân povsâkdennežittâšahtarívdonbasuu19291938roki AT gogohíân povsednevnaâžiznʹšahterovdonbassav19291938gody AT gogohíân dailylifeofthedonbasminersin19291938 |