Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова

У статті аналізуються проблеми вітчизняної історії періоду “великого терору” через його осмислення в художній літературі письменником, який став жертвою сфабрикованої кримінальної справи. В статье анализируются проблемы отечественной истории периода “большого террора” через его осмысление в художест...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Краєзнавство
Дата:	2010
Автор:	Бабенко, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Теми:	Історія України у світлі регіональних досліджень
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31997
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова / Л. Бабенко // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 241-250. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860259417634635776
author	Бабенко, Л.
author_facet	Бабенко, Л.
citation_txt	Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова / Л. Бабенко // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 241-250. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Краєзнавство
description	У статті аналізуються проблеми вітчизняної історії періоду “великого терору” через його осмислення в художній літературі письменником, який став жертвою сфабрикованої кримінальної справи. В статье анализируются проблемы отечественной истории периода “большого террора” через его осмысление в художественной литературе писателем, который стал жертвой сфабрикованного уголовного дела. In this article are analyzed the problems of Ukrainian history during the times of “the great terror” through its depiction in the writer’s literature, who became the victim of fabricated criminal case.
first_indexed	2025-12-07T18:53:51Z
format	Article
fulltext	241 нани гогохия повседневная жизнь шахтеров Донбасса в 1929–193� годы Рассматриваются основные элементы повседневной жизни шахтеров Донбасса в годы мо- дернизации (жилищные проблемы, питание и одежда), их связь с социально-экономическими процессами в республике. Ключевые слова: повседневная жизнь, Донбасс, индустриализация, модернизация. Nani Gogokhiya Daily life of the Donbas miners in 1929–193� The article is devoted to the some peculiarities of the miners’ mode of life in time of Stalin industrialization, connected with the urbanization and industrialization in the republic. Key words: Daily life, Donbas, industrialization, modernization, housing question, card system. уДк 323.281: 821.161.2 (477.53) “451*10” Людмила Бабенко (м. Полтава) віДгомін “великого терору” в житті і творчості полтавського письменника леоніДа браЗова У статті аналізуються проблеми вітчизняної історії періоду “великого терору” через його осмислення в художній літературі письменником, який став жертвою сфабрикованої кримі- нальної справи. Ключові слова: “великий терор”, репресії, письменник Леонід Бразов, органи державної без- пеки, чекіст. у недалекому минулому вітчизняна істо- рична наука, керуючись історико-соціологіч- ним методом аналізу, займалася розкриттям макроісторичних процесів, у контексті яких доля індивідуума губилася, а то й відверто ігнорувалася. окремо взяте людське життя її цікавило мало, бо сприймалося лише як мало- помітна частка на шляху залізної ходи зако- номірностей або в коліщатах сконструйованих соціологами колективних сутностей, де, як пише відомий український історик Наталя Яковенко, народ “прагне”, клас “бореться”, селянство “стогне під гнітом” тощо. На відміну від радянських істориків, захід- ні історики вже з першої третини хх століття ототожнювали свій фах із вивченням людини в усіх її вимірах, зв’язках, з усіма складовими її духовного й матеріального світу. антропо- логічний підхід у вивченні минулого, хоч і повільно, завойовує свої позиції у методоло- гічному арсеналі сучасних українських істо- риків, котрі, серед іншого, намагаються з’ясувати місце і роль індивідуума в радянсь- кій політичній системі. Неабияким відкрит- тям для автора цих рядків, що супроводжува- лося і подивом, і захопленням, стало знайомс- тво з творчістю полтавського письменника леоніда бразова. у повісті “Перший гарт” за- собами художньої літератури він, не історик за фахом, вже давно сказав прості й зрозумілі речі, велику правду про людину і людей, осо- бу і політичну систему. На наш погляд, повість допомагає знайти відповіді на численні запи- тання про феномен радянської людини. літе- 242 Краєзнавство 1–2 2010 ратурний твір вийшов друком у 1964 році, коли хрущовська відлига різко пішла на спад, тож викликає захоплення громадянська муж- ність письменника, який наважився сказати жорстку правду про найдраматичніші дні по- чатку великої вітчизняної війни саме так: без фальшивого пафосу, без прикрас, без неодмін- ної присутності керівної і спрямовуючої ролі комуністичної партії у звичній для радянсь- кої літератури іпостасі, без моралізаторства та менторства, мабуть, у глибині душі розумію- чи, які наслідки це може викликати. слід та- кож віддати належне харківському видавниц- тву “Прапор” і тому цензорові, який останнім поставив свій підпис на рукописі. адже у творі по суті йшлося про табуйовані в радянській літературі теми: реальний, вельми неприваб- ливий стан червоної армії, її боєготовності, технічної оснащеності, морально-психологіч- ного стану, розгубленості в суспільстві у пер- ші місяці війни, оцінку недієвості радянської пропаганди та багато інших аспектів життя радянської країни 1941 року. головне ж, на наш погляд, вивівши різні типи літературних героїв, якими представлене військове коман- дування червоної армії та органи держбезпе- ки, письменник висловив розуміння сутності сталінського механізму упокорення людини, позбавлення її почуття власної гідності та зна- чущості через залякування, і підвів до цього читача. Незаангажований аналіз тих подій знаходимо в публікаціях сучасних істориків, але ж над ними не тяжіє тягар цензури, тоді як літературні герої л. бразова говорять і роз- мірковують про те ж саме на початку 1960-х років, розкриваючи перебіг воєнно-політичної кризи початкового етапу війни. Звідки йдуть витоки світогляду письмен- ника? що гартувало його власну волю, харак- тер? Як складалися його взаємини з радянсь- кою державою? Зрештою, яку життєву школу пройшов майбутній письменник? людський чинник у роки, на які випала юність леоніда бразова, набув специфічного характеру. Держава перетворювала його на слухняний гвинтик державного механізму. За висловом німецького історика йорґа баберов- скі більшовики уявляли державу “...садівни- ком, що перетворює дикі ландшафти на си- метрично розплановані парки. Парк соціаліз- му мав складатися з модерних європейців, нових людей, звільнених від відсталого духов- ного та культурного спадку, котрі б святкува- ли більшовицькі свята, носили більшовиць- кий одяг і говорили більшовицькою мовою”1. Письменник народився за рік до жовтневого перевороту, в 1916 році. Іншої системи, крім радянської, він не знав. а вона пропонувала юним громадянам сумнівні взірці морального виховання. впродовж 1920–1930-х років ор- гани державної влади здійснили хрестовий похід проти старих еліт, покінчивши з залиш- ками небільшовицьких партій, позбавивши робочих місць і громадянських прав дорево- люційних спеціалістів, повівши справжню війну з релігією та церквою. більшовицьке суспільство було суспільством відбору, в яко- му ворогів викривали всередині суспільства і секуляризували їх. Той, хто хотів залишитися його повноправним членом, мав довести, що він не належить до ворогів. За висновками більшості сучасних дослідників, дилема на- сильницького панування більшовиків поляга- ла в тому, що вони самі створювали ворогів, котрих потім переслідували. Небезпечним було те, що влада прививала молоді замість толерантності й віротерпимості вірус класової ненависті, переконувала незміцнілі уми в тому, що справою честі є викриття і винищен- ня класових ворогів. Наслідки сталінського виховання не забарилися: у школах і універ- ситетах студенти та комсомольці доносили на “буржуазних” професорів як на соціально чу- жих елементів, комуністичні викладачі нової генерації витісняли безпартійну інтелігенцію з аудиторій. саме слово “інтелігенція” в ці роки набуває лайливого значення, а її пред- ставники стають жертвами партійних чисток. Підтвердженням останнього був справжній репресивний погром, вчинений у другій поло- вині 1930-х років у Полтавському педагогіч- ному інституті2. культ доносительства досяг апогею в героїзації вчинку одинадцятирічного уральського хлопчика Павлика Морозова, якого свідомо перетворили на символ патріо- тичного виховання радянської молоді. ореол мученика за справу соціалізму підсилювався тисячами книжок, брошур, газетних статей, а його іменем було названо сотні шкіл, вулиць, піонерських дружин тощо. Держава, яка заохочувала доносительство, здійснювала відомий принцип “поділяй і вла- дарюй”. у суспільстві провокувалося нагні- тання недовіри, підозрілості, що спричинюва- ли нездорові психологічні деформації. Донос давав населенню змогу використовувати ка- ральну руку держави як інструмент досягнен- ня своїх інтересів, водночас тримаючи в стра- 243 хові не тільки пересічних громадян. Партійні функціонери також знали про силу, прихова- ну в доносі, завдяки якому можна було втра- тити посаду і вплив. Наприкінці 1930-х років донос нерідко означав смертний вирок. До- слідники вважають, що сталін свідомо сприяв створенню в країні атмосфери страху й тоталь- ної недовіри для ліквідації своїх політичних противників. Про дух нового часу свідчили також пока- зові судові процеси, які були своєрідною сце- ною, на якій ставилася драма, сюжетом якої був конфлікт між силами добра і зла, що за- кінчувався поразкою останнього. це був зріз повсякденного життя, виплеканого у внут- рішньопартійних суперечках. Такий стиль де- монстрував населенню не лише ідеологічний зміст і мову більшовизму. Показовий судовий процес передавав глядачам і слухачам наочне уявлення про психічну та фізичну структуру ворогів, вказував на правила, на яких тримав- ся більшовицький дискурс влади, а також був інструментом виховання й інформаційним за- собом, за допомогою якого комуністичне керівництво повідомляло суспільству, що воно думало про себе і світ. репресованим гро- мадянам, котрим вдавалося вижити, надзви- чайно важко було адаптуватися до суворої сталінської моделі повсякдення, — до кінця днів їх супроводжували страх, невпевненість у майбутньому, тавро ворога народу, контроль з боку таємної поліції. однак, як засвідчують конкретні факти суспільного життя, в атмосфері сталінського психозу не вдалося тотально винищити здо- рові зерна людської порядності. Переважна більшість українського суспільства, котра не належала до партійно-державної еліти, жила за загальнолюдськими принципами добра, честі, совісті. це ми простежуємо на сторін- ках повісті “Перший гарт”, знайомлячись з її героями, у яких, безперечно, були відомі письменникові реальні прототипи. Та й влас- ну життєву позицію л. бразова у ставленні до комуністичної партії і комуністів можна на- звати вистражданою. він, як і його літератур- ні герої андрій Перекоп і Ничипір Загоруйко, вступили до її рядів у найважчі для країни дні — в перші місяці війни. Тому впевнено можна стверджувати про відмінну внутрішню мотивацію пов’язування свого життя з пар- тією різних суспільних категорій та їх сегмен- тів. саме у критичні для країни часи її доля вирішувалася простими людьми, які не фаль- шували ідею, не шукали особистої вигоди і привілеїв у партії та на фронті. гідним захоп- лення є спалах патріотичного піднесення, який охопив більшість населення країни у перші дні радянсько-нацистської війни. цей епізод повісті заслуговує на увагу: “Заяви від добровольців надходили щодня. були серед них лаконічні, з кількох слів, були довгі, на цілу сторінку, з викладом біографії, з описом почуттів. спочатку їх перечитували, потім просто складали в окрему папку. відповідей не давали. І люди, які їх писали, думали, що у військкоматі сидять сухі, черстві, байдужі до всього канцеляристи. вони не знали, що ці канцеляристи були по горло зайняті іншою — спішною і надзвичайно важливою роботою і що багато з них самі з радістю пішли б у діючу армію. Заяви нікого не розчулювали, не зво- рушували, вони були звичайним явищем, ніх- то їм не дивувався і особливо не радів. в армію брали не тих, хто хотів, щоб його взяли в пер- шу чергу, — призов проходив згідно з мобілі- заційними планами”3. Для головного героя повісті молодого вчителя андрія Перекопа по- шук мотивів, котрі спонукали його вирушити на фронт, теж зосереджується у площині гро- мадянських почуттів. “Може, не вистачає якраз ще однієї людини, саме андрія Переко- па; може, він стане отією краплинкою, остан- ньою, вирішальною, і вщерть наповнене море народного гніву затопить ворога?”, — запиту- вав він себе4. Невдовзі вже під час жорстоких оборонних боїв герой повісті знову повернувся до осмислення людського чинника в макроіс- торичному вимірі. Після відбиття атаки фа- шистів він замислився, “...що їхні чотири гар- мати — хоч крихітна, але в той же час і необ- хідна ланка величезного ланцюга інших батарей, полків, дивізій, який оперезав усю країну. викинь цю ланку, і ланцюг розірветь- ся. Потрібні будуть і час, і зусилля, і жертви, щоб з’єднати його знову”5. феномен радянського патріотизму в роки війни з фашистською Німеччиною залишаєть- ся однією з найактуальніших і, можливо, най- загадковіших проблем для дослідників. адже драматичним подіям 1941 року, зображеним у повісті, передував “великий терор” 1937– 1938 років, і в цьому полягає неабиякий пара- докс. він закарбувався у пам’яті людей як символ системи масових убивств, організова- них державою. 1937 рік став роком безпреце- дентних запланованих спецоперацій, які за своєю природою були терористичними. вся 244 Краєзнавство 1–2 2010 кампанія регламентувалася таємними доку- ментами політичного керівництва срср і Нквс, котрі обумовлювали терміни їх прове- дення, групи й категорії населення, що підпа- дали під чистки, а також “квоти”, тобто за- плановану кількість арештів і страт для кож- ного регіону. Так сумнозвісний оперативний наказ наркома Нквс М. єжова № 00447 від 30 липня 1937 року визначив 7 ключових об- ластей україни, в яких загалом слід було реп- ресувати 28300 осіб. Полтавська область до 22 вересня 1937 року входила до складу хар- ківської, де поряд з київською підлягали реп- ресіям по 5500 осіб. це були найбільші запла- новані показники в республіці6. Другий наказ № 00486 від 15 серпня 1937 року наголошу- вав, що під його дію потрапляють “зрадники батьківщини, члени право-троцькістських шпигунсько-диверсійних організацій”, засуд- жені воєнною колегією та воєнним трибуна- лом, починаючи з 1 серпня 1936 року. Ескалація пошуків ворогів народу вступи- ла у нову фазу з призначенням на посаду нар- кома внутрішніх справ урср І. леплевського, якого відомий український історик Ю. Шапо- вал назвав “ревним реалізатором єжовської репресивної політики”7. вірнопідданий нар- ком уважав, що серед українців класових во- рогів на волі залишилося набагато більше, ніж визначав оперативний наказ. а з утворен- ням чотирьох нових областей, серед них і Пол- тавської, на думку леплевського, з’явилася можливість посилення “оперативного натиску на куркульські та інші контрреволюційні еле- менти”. Тому він просив затвердити додаткові ліміти для україни: по 1-й категорії — 4500, по 2-й — 15200 осіб8. Для реалізації намічених планів на чолі об- ласного управління Нквс у Полтавській об- ласті опинився олександр волков. На закри- тих партійних зборах парторганізації облас- ного управління державної безпеки Нквс, які тривали з 2 до 6 січня 1939 року, з єдиним пи- танням порядку денного “Про викривлення в роботі уНквс”, оперуповноважений берест- нєв характеризував його так: “Такого звіра, як волков, я вперше зустрічаю. спробував би йому хто-небудь заперечити!” За його керів- ництва і безпосередньої участі масштаби неза- конних репресій, фальсифікація криміналь- них справ набули надзвичайних розмірів. Зга- даний учасник партійних зборів свідчив: “були викривлення, побиття були, і я про це частково знав. це виходило від волкова — це настанова києва — створить схему, напише керівний протокол і починається розгортання справи. Про це всі знали”9. Трагедія країни полягала в тому, що таких “волкових” були сотні тисяч. слухняні вико- навці з готовністю тиражували потрібні про- токоли кримінальних справ, населяючи їх міфічними ворогами народу. у неповних 22 роки студент педагогічного інституту леонід безобразов (майбутній письменник леонід бразов) був зарахований до їх числа. Так у його житті розпочиналася смуга проростання зерен сумнівів, руйнування певних ідеалів, формування нових моральних імперативів, розмірковування про людський вимір сталін- ської політичної системи. у зведеній таблиці про виконання наказу № 00447 по Нквс срср наводиться вражаюча статистика щодо репресій у новоутвореній Полтавській області: на межі 1937–1938 рр. заарештовано 2500 чол., з них розстріляно 1000 чол., а між 26 лютого і 1 березня — ще 500 чол. упродовж 1938 року засуджено 31 тис. чол.10. це перевищувало всі визначені так звані “ліміти”. це були чиїсь батьки, ма- тері, діти, доля яких віднині зазнавала драма- тичного зламу. однак, як виявилося, й це були далеко не- повні дані. За уточненими підрахунками на основі матеріалів протоколів полтавської об- ласної трійки дослідника в. граба з 1 листопа- да 1937 року до 1 листопада 1938 року всього було заарештовано 8543 особи. З них 5370 — розстріляно, 1402 — засуджено до 10 років, 870 — до 8 років, 32 — до 5 років табірного ув’язнення, звільнено з-під варти 437 осіб11. упродовж листопада — грудня 1937 року май- же щодня розглядалися сотні кримінальних справ. Наприклад, тільки 1 листопада — 369 справ, за якими проходили 369 фігурантів, з них 132 засуджено до вищої міри покарання, 135 — до 10 років ув’язнення, 47 — до 8 років, 10 справ передано до суду, 1 — на розгляд особливої наради, 34 справи повернуто на до- даткове розслідування. Із січня 1938 року чітко простежується тенденція масової фальсифікації криміналь- них справ, котра, серед інших прикметних оз- нак, розпізнається за зростаючою кількістю арештованих і засуджених фігурантів та по- явою “розстрільних списків”. Так, 23 квітня 1938 року відбулося 2 засідання обласної трій- ки, на яких розглянуто по 13 справ. у першо- му випадку було засуджено 176 чоловік, з них 245 173 — до розстрілу, в другому — 327, з них 300 — до розстрілу. розгорнуту картину ши- рокомасштабних операцій на Полтавщині у 1937–1938 рр. за матеріалами галузевого дер- жавного архіву сбу наводить київський до- слідник о. бажан12. “великий терор” у Полтавському педаго- гічному інституті, студентом якого на той час був леонід безобразов, починався з галасливої кампанії у пресі про засилля троцькістів і бур- жуазних націоналістів серед викладачів і сту- дентів, численних партійних і комсомольсь- ких зборів, перевірок, чисток, масового виключення з рядів партії і комсомолу. реп- ресії серед студентської молоді почалися з ре- зонансної і показової для свого часу справи Іллі Майзуса, заарештованого 31 січня 1938 року. його вступ на навчання до педінституту розцінювався як втеча від арешту на заводі “Метал”, а вибір навчального закладу поясню- вався тим, що тут діяла потужна “націоналіс- тична організація” за підтримки його дирек- тора І. онісіна. Привертає увагу намагання слідчих в одній справі еклектично поєднати всі можливі “антирадянські гріхи” та внести до неї якомога більше кандидатур на покаран- ня за “контрреволюцію”: “...націоналістична організація об’єднувала у своїх рядах всі ук- раїнські течії — укапістів, боротьбистів, есе- рів, охоплювала всю україну, мала всеук- раїнський націоналістичний центр і зв’язана з Польщею і Німеччиною”, хоча самого Май- зуса звинувачували у троцькізмі. акцент на чіткій структурованості та розгалуженості міфічної організації спонукав слідчих “вияв- ляти” її масовість та небезпечність ворожих намірів. Тому з’являється абсурдна версія про підготовку терористичних актів проти “вож- дів партії і уряду, причому в першу чергу про- ти сталіна, ворошилова, Молотова і ждано- ва”13. у справі Майзуса є такі красномовні слова слідчого чернявського, якими він закін- чив допит 9 березня: “слідство не вважає ваші свідчення вичерпними. ви не виказали всіх учасників троцькістської і націоналістичної організацій у Полтаві і не розповіли про наяв- ність зброї. З цих питань ми вас будемо напо- легливо допитувати і вимагатимемо відвертих зізнань”14. отже, розкручування волковських “керівних протоколів” та отримання зізнань будь-якою ціною було тільки справою часу. Як спільника І. Майзуса слідство Полтавсь- кого уНквс розглядало і леоніда безобра- зова, якому нібито “...Майзус доручив прово- дити серед студентів антирадянську троць- кістську агітацію, підривати дисципліну, викликати невдоволення студентства і прово- дити вербування нових людей”15. Юнака за- арештували 3 квітня, але перший допит від- бувся тільки через 2,5 місяця — 16 серпня. очевидно, старший лейтенант держбезпеки То- мін розраховував у такий спосіб психологічно зламати молоду людину страхом перед невідо- містю, очікуванням покарання. а тим часом конструювалися схеми “зв’язків” і “вербуван- ня” членів “організації”, нанизувалися факти “контрреволюційної діяльності” у протоколах, які складалися заздалегідь. слідчий цілеспря- мовано вибудовував справу безобразова, чіп- ляючись за найдрібніші деталі його біографії та повсякденного життя. Зокрема йому прига- дали виключення з комсомолу в 1936 році, коли він як секретар комсомольської організа- ції механічних майстерень “головм’яса” не “розвінчав троцькістських поглядів” пропа- гандиста аптекарєва. спільну підготовку до навчальних занять, а можливо, просто сту- дентські вечірки на квартирі студентки к. стемпковської слідчий трактував як “нара- ди”, в ході яких учасники міфічної організації “накреслювали плани антирадянської роботи, агітації серед студентства та його вербування у свої ряди”. слідчому Томіну вдалося за допо- могою таємних інформаторів з’ясувати, що безобразов розповідав “антирадянські анекдо- ти”, ставив на політзаняттях “ворожі запитан- ня”, під час підписки на державну позику “Зміцнення оборони срср” підтримував “пліт- ки” про те, що держава такими позиками від- бирає останні копійки у робітників і студентів тощо. Якщо припустити ймовірність таких розмов і критичних висловлювань, замисли- мося: а чи далеким від істини був 22-річний юнак? чи не свідчить це про зневіру молоді у правильності обраного партією шляху, на яко- му не збігалися теорія і практика комунізму? Якщо такі сумніви існували, то їх поглиб- ленню сприяли методи слідства, що застосову- валися до л. безобразова. Під час проведення повторного слідства він заявив, що визнав себе винним винятково під тиском і фізичними тортурами. ці ж чинники зіграли свою роль і в обмовлянні невинних людей. оперуповнова- жений беркович у новому звинувачувальному висновку змушений був визнати недоведеність провини л. безобразова та погодитися з тим, що він обґрунтовано “від попередніх свідчень відмовився”. Постанова за підписом обласного 246 Краєзнавство 1–2 2010 прокурора жарова передбачала звільнення підслідного з-під варти16. отже, очевидним фактом є брутальне фаб- рикування кримінальної справи л. безобразо- ва. Масовий характер цього явища, застосу- вання тортур і насилля до заарештованих, по- рушення процесуальних норм ведення слідства, відсутність прокурорського нагляду за діяльністю Нквс, а точніше їх тісний аль- янс, визнавалися чекістами ще в 1938–1939 роках — арештованим колишнім наркомом М. єжовим та іншими керівниками силового відомства, рядовими оперативними співробіт- никами. Зокрема слідство у справі заарешто- ваного колишнього начальника Полтавського уНквс о. волкова підтвердило, що “... ним створювалися фіктивні справи, на допитах до арештованих застосовувалися засоби фізично- го впливу”. керівники підрозділів заявляли, що за вказівками останнього вони “вносили у протоколи неіснуючі факти”, підробляли під- писи на протоколах, не допитували свідків, а брали анкетні дані певних людей і від їх імені формулювали потрібні свідчення, “вибивали з арештованих провокаційні дані, за якими проводилися подальші арешти і створювалися фіктивні антирадянські організації”17. вихо- дячи з цього, сучасний дослідник має врахо- вувати названі чинники при визначенні “кри- терію правдивості” інформації, закладеної у архівно-слідчих справах. адже ці документи укладалися за особливих обставин, а саме: представником репресивних органів, що керу- вався спеціальними інструкціями, зі слів лю- дини, позбавленої волі. До того ж перший во- лодів можливістю інсинуації, а другий — на- магався оприлюднювати винятково ту інформацію, яка б не ускладнила його стано- вища. Таким чином вступали в дію об’єктивні фактори — прагнення жертви до самозбере- ження, уникнення чи, бодай, пом’якшення покарання за здійснені, а частіше не здійснені вчинки. вважаємо за необхідне особливо на- голосити, що подібні справи — це продукт ідеологічного замовлення, де існував тісний зв’язок між замовником репресій і їх безпосе- редніми виконавцями. архівно-слідча справа л. безобразова ста- новить усього 60 сторінок. у них умістилося 11 місяців життя молодої талановитої люди- ни. але, гадаємо, вони стали потужним пош- товхом до глибокого переосмислення філосо- фії життя. Здобутий гіркий досвід не спрово- кував нігілізму, озлобленості, навпаки, зробив його старшим і мудрішим, а поняття гуманіз- му набуває для майбутнього письменника особливого змісту. За словами доньки письменника лариси леонідівни, батько не любив згадувати пере- жите. Проте досить вдумливо вчитатися у сторінки повісті, щоб зрозуміти контекст ок- ремих її епізодів, невипадковість появи де- яких персонажів, їх характери. До таких на- лежить образ старшого лейтенанта особливого відділу вахловського. читач зустрічається з ним двічі. Перший сюжет знайомства зовсім короткий — кілька речень, але вони дуже красномовно характеризують соціотип пред- ставника сталінської спецслужби, про якого сучасні російські дослідники о. Мозохін і Т. гладков писали: “служба в органах держав- ної влади давала велику владу. служба в таєм- ній поліції давала абсолютну владу”18. особіст сердито відчитав парторга батареї Максимова за те, що не були визбирані всі фашистські агітаційні листівки, адресовані червоноармій- цям. На заяву Максимова, що “з листівок на батареї просто сміються” і він ручається за кожного курсанта, “...старший лейтенант тільки зневажливо чмихнув. схоже на те, що оперуповноважений не впевнений і в самому парторгові”19. ймовірно, тут можуть просте- жуватися певні паралелі з реальним слідчим, що відіграв фатальну роль у житті письменни- ка, адже той теж мав звання старшого лейте- нанта й так само ревно захищав політичну систему, хоча, як виявилося, не від справж- ніх, а примарних ворогів. Друга зустріч читача з вахловським супро- воджується характеристикою його зовніш- ності, поведінки, вчинків: “у нього було неви- разне обличчя, швидкий, невловимо ковзаю- чий погляд банькуватих очей”. чи вплинула воєнна обстановка на методи діяльності чекіс- та? Питання риторичне. у розмові з партор- гом він намагається хитро нав’язати довірли- ву тональність, акцентуючи на тому, що “обов’язки у нас майже однакові. у всякому разі, за морально-політичний стан курсантів відповідаємо обидва”20. але його внутрішня сутність яскраво розкривається у схилянні парторга до регулярного таємного інформу- вання про настрої серед офіцерів, бійців і кур- сантів батареї: “Непевних треба взяти під особливий нагляд, доповідати про кожний їх- ній крок”. випливла й тема 1937-го. “вели- кий терор” і його виконавці формально були засуджені, але синдром тотальної недовіри, 24� маніакальний пошук ворогів народу залиши- лися. жертвою останніх виступає капітан ле- венцов, який у 37-му арештовувався, але, як і безобразов, за недоведеністю звинувачень звільнений. Для парторга Максимова є оче- видною логіка подій: “випустили — значить, не винний”. однак кредо чекіста полягає в ін- шому: “Тим гірше. Якраз у цьому і ховається небезпека. Такі люди затаїли злобу і тепер тільки чекають зручного випадку, щоб пере- кинутися до німців. Я їх добре знаю...” він пихато заявляє, що “не дуже вірить у невин- ність цих типів”, всі вони у нього “розколюва- лися”. Як виявилося пізніше, його уміння розпізнавати чесних людей не витримало ви- пробування. І капітан левенцов, і рядовий Пе- рекоп залишилися на передовій, тоді як “пе- ревірений у політичному відношенні” старши- на грицюк виявився підлим зрадником. образ вахловського до певної міри сприй- мається як уособлення радянської системи, котра нехтувала людиною як найвищою цін- ністю: “людей — хоч греблю гати, а держава одна. Якщо в її інтересах треба посадити і на- віть знищити тисячу, десять тисяч чоловік — ми не маємо права зупинятися”21. Які ж чинники вплинули на формування специфічної якісної складової кадрового по- тенціалу більшовицьких спецслужб? За яких обставин останні набули ролі механізму реалі- зації репресивної політики держави з величез- ним садистським арсеналом? Передусім їх діяльність слід розглядати у нерозривному зв’язку з більшовицькою партією, як її “кара- ючого меча”. ще в лютому 1919 року цк ркП(б) вказував, що надзвичайні комісії (чк) “...створені, існують і працюють лише як пря- мі органи партії, за її директивами і під її кон- тролем”. а після обрання в листопаді 1927 року голови ДПу усрр в. балицького канди- датом у члени політбюро він роз’яснював керівному складу очолюваного ним відомства, що “... апарат ДПу повинен беззастережно ви- конувати волю центрального комітету, яка пе- редається через мою голову. Якщо є наказ стрі- ляти у натовп, незалежно від того, хто б там не був, — відмовитесь — розстріляю усіх.... цен- тральному комітету партії потрібен міцний, монолітний апарат, що виконує волю партії”22. авторитетний український історик с. кульчи- цький зауважив, що “органи насилля у вигляді вНк — оДПу — уДб — Нквс були безпосе- реднім продовженням партійних структур”. Партія теж не залишалася в боргу. в атмо- сфері роздмухування класової ворожнечі про- пагандистськими засобами навколо чекістів створювався ореол героїзму, їх особливої місії в державі диктатури пролетаріату, імідж ор- ганів, що монопольно захищають державні ін- тереси. Міф про ідеального чекіста-патріота доповнив перший голова вчк радянської росії “залізний” фелікс Дзержинський, на- звавши його “людиною з гарячим серцем, хо- лодною головою і чистими руками”. Не менш пафосно висловився про фахові якості чекіста секретар партійного осередку Полтавського губвідділу вуНк І. Миронов: “український чекіст повинен мати особливий нюх і, вий- шовши вранці на вулицю, повинен встанови- ти, чим пахне місто”. З кого ж складалися і ким поповнювалися ряди радянських чекістів? криваві методи червоного терору перших років революції пот- ребували специфічного людського матеріалу, котрий би без страху і сумнівів виконував волю партії. офіційна радянська історіографія стверджувала, що серед співробітників тери- торіальних органів надзвичайної комісії абсо- лютну більшість становили комуністи з проле- тарським соціальним корінням. однак статис- тичні дані 1922 року, наприклад, свідчать, що в штаті Полтавського губвідділу ДПу разом зі збройними формуваннями налічувалося 1435 чоловік, з них тільки 549 комуністів. Із 210 осіб губернського апарату за соціальним по- ходженням 30 походили з робітників, 36 — з селян, 100 — з родин службовців, 42 — ко- лишні учні та студенти, 1 — чиновник, 1 — колишній офіцер царської армії. Зокрема на- чальник Полтавського губвідділу Е. лінде ви- ріс у родині службовця, чернігівські відповідальні працівники в. Нахманович — шевця, є. лабзов — столяра, Д. рабинович — прикажчика мануфактури, М. Шнейдерман — кравця. вождь революції в. ульянов-ленін у липні 1919 року висловив тривогу з приводу стану кадрового чекістського складу: “... на україні чк принесла тьму зла, будучи створе- ною занадто рано і впустивши в себе тих, хто примазався”. один з організаторів вчк М. ла- цис відверто відповідає: “все наше нещастя в тому, що ні з чого будувати. На україні зібра- лися ті співробітники, яких ми викидали в Москві як малопридатних і малонадійних”23. особовий склад надзвичайок формувався здебільшого з людей молодого віку. середній вік чекістів у 1920-х роках становив 28–30 років. характерним прикладом може бути 24� Краєзнавство 1–2 2010 Полтавський губвідділ, де в 1922 році налічу- валося 110 співробітників віком від 18 до 25 років і 70 — від 25 до 30 років. Переважна більшість з них мала ранній досвід участі в ре- волюційній боротьбі й організації терористич- них актів, а також у каральних акціях періо- ду червоного терору. безумовно, це справляло руйнівний вплив на незміцнілу психіку, спри- яло непоправним деформаціям особистісних якостей, девальвації загальнолюдських цін- ностей, зрештою, й самого людського життя. При цьому взірцем презирства до смерті був сам Дзержинський. у відповідь на нагадуван- ня йому про обережність, відповів: “уб’ють? біда яка! революція завжди супроводжується смертями... це справа звичайнісінька. Та й для чого так цінувати себе? це смішно... Ми робимо справу нашої партії й більше нічого”24. стурбованість керівництва служби знайшла відображення в наказі вучк № 73 від 22 лип- ня 1921 року. автори документа намагаються завуальовано розтлумачити, чому вкрай неба- жано брати на службу молодь до 18 років, а дещо старшу — тільки в індивідуальному по- рядку. Молодь, мовляв, “надзвичайно вразли- ва у своїй психології, незміцніла ні ідейно, ні психологічно, потрапляє в обстановку..., що діє розкладницьки й на дорослих працівни- ків.... використання членів комуністичної спілки молоді в розвідувальних апаратах, в якості секретних співробітників та інформа- торів, в якості комісарів при обшуках і т. д. ще більше загострює скверні сторони роботи в чк для молодих товаришів”. Які ж саме “скверні сторони” малися на увазі, стає зрозумілим з інших документів. у роки червоного терору і громадянської війни головним критерієм оцінки чекіста була кіль- кість викритих і знищених ворогів революції. Так, після ліквідації в криму в грудні 1920 року близько 12 тисяч чоловік за підозрою в контрреволюції начальник центрального уп- равління надзвичайних комісій усрр в. Ман- цев писав ф. Дзержинському: “Тепер після криму, ймовірно, і я дістану прізвисько “кри- вавий”. Ну, що ж робити. Таке прізвисько від буржуа приємне”. Не менш вражаюче зізнан- ня прозвучало від Е. лінде, який у 23 роки очолив Полтавський губвідділ ДПу: “... внас- лідок масових у минулому розстрілів” у нього на правій руці “утворилися мозолі” і “зовсім підірвана нервова система”. водночас його на- ступник на цій посаді з 1924 року М. Патру- шев запевняв партійну комісію, що “розстріли в чк на мене ніяк не впливали”. Інформація про свавілля чекістів масово надходила з міс- ць. Наприклад, внаслідок перевірки скарги з Миргорода в грудні 1921 року був розстріля- ний голова повітової чк “за пияцтво, грабежі, нелюдські знущання і розстріл селян”. Про одного з “героїв” перших років радянської влади с. саєнка згадував с. Мельгунов. Після відновлення радянської влади у харкові той завжди під дією алкоголю або морфію наводив жах на жителів міста, власноруч здійснюючи у камерах тортури і криваві страти. Практика садистського поводження з підоз- рюваними й арештованими продовжувалася й після призупинення червоного терору. в 1925 році полтавка к. левченко надіслала скарги на адресу політбюро цк кП(б)у та наркома юсти- ції. справа стосувалася її чоловіка, закатова- ного в місцевому окружному відділі ДПу. вона вимагала покарати слідчих “катів судака і Зільбека”, виявити, “хто їх навчив бити і чи не є це система роботи Полтавського ДПу”, за що останній в очах жителів міста “зажив слави катівні гірших царських часів”25. Деактуалізація принципів гуманізму руй- нувала мораль і психічне здоров’я виконавців кривавих розправ. Матеріали Полтавської гу- бернської контрольної комісії, яка у 1924– 1925 роках вивчала стан партійних організа- цій окружних відділів ДПу, демонструють вражаючу картину масштабів пияцтва, етич- ного нігілізму, статевої розбещеності, побуто- вих злочинів на ґрунті пияцтва, самогубств тощо. Майже кожний чекіст констатує в бесіді наявність “розладу нервової системи” внаслі- док “специфічних умов роботи в чк”; догани і пропозиції “категорично позбавитися” пияц- тва були занесені у справи більше 60 осіб. вод- ночас не можна не помітити, як сама ж партія плекає вседозволеність і нахабність чекістів, ухвалюючи подібні поблажливі рішення: “За часті випивки підлягав би виключенню з рядів партії. але, враховуючи його робітниче поход- ження, революційні заслуги і думку про нього членів осередку як акуратного і дисципліно- ваного члена партії і що нервово він дуже вис- нажений, в партії залишити”26. Невисоким був і освітній рівень чекістів. Тривалий час серед них навіть побутувало хи- зування власним неуцтвом, як рисою, що відрізняла їх від буржуазії. голова ДПу усрр (1922–1937 рр.) в. балицький теж не мав за- кінченої вищої освіти і не володів жодною з іноземних мов. Припускаємо, що політичне 249 керівництво країни здебільшого було зацікав- лене у збереженні невисокого освітньо-куль- турного рівня чекістів середньої і нижчої ла- нок системи, оскільки це полегшувало їх полі- тичне зомбування. в. балицький на нараді в липні 1937 року все ж закликав своїх підлег- лих “читати не тільки партійну літературу, а й белетристику”, розширювати загальний кругозір, однак закінчив свою промову нага- дуванням, що “... ворог зізнається не тому, що ми такі розумні та здібні, а тому, що, коли він дивиться на тебе, а ти носиш високе в нас у країні звання чекіста, — він відчуває за тобою силу радянської влади, диктатури пролетаріа- ту, і він тобі зізнається”27. отже, “маленька людина” до 1917 року, здебільшого без твердої соціально-економіч- ної опори, з нереалізованими кар’єрними ам- біціями, без ґрунтовної освіти, часто маргі- налізована, отримала доступ до абсолютної влади. Навіть звичайний писар райвідділу був причетним до державної таємниці, що істотно підносило власну самооцінку. Психологія “маленької людини” знаходила спосіб вдово- лення особистих комплексів у демонстрації владних повноважень, використанні зброї, ти- ранії щодо жертв тощо. Такий шлях найі- мовірніше пройшов реальний старший лейте- нант Томін, який зустрівся на перехресті жит- тєвих доріг леоніда Петровича безобразова і залишив трагічний автограф у його кримі- нально-слідчій справі, таким або дуже схо- жим він міг бути в літературного персонажа повісті “Перший гарт” старшого лейтенанта вахловського. На думку дослідників в. сідака і в. козе- нюка, трагедія радянських спецслужб поляга- ла у тому, що “...вони вимушені були свою діяльність здійснювати під гаслом боротьби з ворогами народу, в яку сталін і вищі партійні органи втягнули все населення радянського союзу, постійно змінюючи образ ворога у від- повідності з політичною кон’юнктурою”28. Джерела та література: 1 Баберовскі Йорґ. червоний терор. Історія сталінізму / Пер. з німецької. — к.: к,І,с, 2007. — с. 11. 2 Бабенко Л. Політичні репресії в Полтав- ському педагогічному інституті в 1920– 1930-х роках // слов’янський збірник. — випуск 5. — Полтава: слов’янський клуб, 2006. — с. 238–262. 3 Бразов Л. Перший гарт. Повість. — хар- ків: вид. “Прапор”. — с. 21–22. 4 Там само. — с. 13. 5 Там само. — с. 109. 6 оперативный приказ наркома внутренних дел союза с.с.р. №00447 об операции по репрессированию бывших кулаков, уго- ловников и других антисоветских элемен- тов // хрестоматія з історії держави і пра- ва україни. Т. 2. — к.: ІнЮрЕ, 1997. — с. 383–388. 7 Політичний терор і тероризм в україні. хІх–хх ст. Історичні нариси. — к.: Нау- кова думка, 2002. — с. 465. 8 Юнге М., Биннер Р. как террор стал “боль- шим”. секретный приказ №00447 и техно- логия его исполнения. — М.: аиро, 2003. — с. 102–103. 9 Державний архів Полтавської області. — ф. П-3809. — оп. 1. — спр. 1. — арк. 42. 10 Юнге М., Биннер Р. как террор стал “боль- шим”. секретный приказ №00447 и техно- логия его исполнения. — М.: аиро, 2003. — с. 132. 11 органи державної безпеки на Полтавщині (1919–1991) / Парамонов Ю., бабенко л. та ін. — Полтава: асМІ, 2005. — с. 79–80. 12 Бажан О. “великий терор на Полтавщині у світлі нових архівних документів // ак- туальні проблеми дослідження голодомо- ру та політичних репресій 1930-х років в україні. — Полтава: Тов “асМІ”, 2009. — с. 137–140. 13 архів управління служби безпеки украї- ни в Полтавській області, спр. 6167–с, арк. 11–13, 25. 14 Там само, арк. 28. 15 Там само, спр. 8639–с, арк. 11. 16 Там само, арк. 54–55. 17 Там само, спр. 3900–с: у 8-ми тт. — Т.6. — арк. 578, 579, 580. 18 Мозохин О., Гладков Т. Менжинский. ин- теллигент с лубянки. — М.: Яуза, Эксмо, 2005. — с. 116. 19 Бразов Л. Перший гарт. Повість. — хар- ків: вид. “Прапор”. — с. 108. 20 Там само. — с. 136. 21 Там само. — с. 137. 250 Краєзнавство 1–2 2010 людмила бабенко отклики “большого террора” в жизни и творчестве полтавского писателя леонида бразова В статье анализируются проблемы отечественной истории периода “большого террора” через его осмысление в художественной литературе писателем, который стал жертвой сфаб- рикованного уголовного дела. Ключевые слова: “большой террор”, репрессии, писатель Леонид Бразов, органы государс- твенной безопасности, чекист. Ludmila Babenko The theme of “the great terror” in Leonid Brazov’s, the writer from Poltava, lifeway and work In this article are analyzed the problems of Ukrainian history during the times of “the great ter- ror” through its depiction in the writer’s literature, who became the victim of fabricated criminal case. Kew word : Leonid Brazov’s, “the great terror”. 22 Бабенко Л. чекіст сталінської доби: порт- рет на тлі епохи // Історична пам’ять. 2’2006. Науковий збірник. Полтава: асМІ, 2006. — с. 5. 23 Там само. — с. 8. 24 чекисты. сборник. — М.: Молодая гвар- дия, 1972. — с. 12. 25 Бабенко Л. чекіст сталінської доби: порт- рет на тлі епохи // Історична пам’ять. 2’2006. Науковий збірник. Полтава: асМІ, 2006. — с. 10, 11. 26 Там само. — с. 13. 27 Там само. — с. 7. 28 Сидак В., Козенюк В. революцию назна- чить… Экспорт революции в операциях со- ветских спецслужб. — к.: генеза, 2004. — с. 7.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-31997
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:53:51Z
publishDate	2010
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Бабенко, Л. 2012-04-03T19:25:09Z 2012-04-03T19:25:09Z 2010 Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова / Л. Бабенко // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 241-250. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31997 323.281: 821.161.2 (477.53) “451*10” У статті аналізуються проблеми вітчизняної історії періоду “великого терору” через його осмислення в художній літературі письменником, який став жертвою сфабрикованої кримінальної справи. В статье анализируются проблемы отечественной истории периода “большого террора” через его осмысление в художественной литературе писателем, который стал жертвой сфабрикованного уголовного дела. In this article are analyzed the problems of Ukrainian history during the times of “the great terror” through its depiction in the writer’s literature, who became the victim of fabricated criminal case. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія України у світлі регіональних досліджень Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова Отклики "Большого террора" в жизни и творчестве полтавского писателя Леонида Бразова The theme of "the great terror" in Leonid Brazov’s, the writer from Poltava, lifeway and work Article published earlier
spellingShingle	Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова Бабенко, Л. Історія України у світлі регіональних досліджень
title	Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова
title_alt	Отклики "Большого террора" в жизни и творчестве полтавского писателя Леонида Бразова The theme of "the great terror" in Leonid Brazov’s, the writer from Poltava, lifeway and work
title_full	Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова
title_fullStr	Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова
title_full_unstemmed	Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова
title_short	Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова
title_sort	відгомін "великого терору" в житті і творчості полтавського письменника леоніда бразова
topic	Історія України у світлі регіональних досліджень
topic_facet	Історія України у світлі регіональних досліджень
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/31997
work_keys_str_mv	AT babenkol vídgomínvelikogoteroruvžittíítvorčostípoltavsʹkogopisʹmennikaleonídabrazova AT babenkol otklikibolʹšogoterroravžizniitvorčestvepoltavskogopisatelâleonidabrazova AT babenkol thethemeofthegreatterrorinleonidbrazovsthewriterfrompoltavalifewayandwork

Відгомін "Великого терору" в житті і творчості полтавського письменника Леоніда Бразова

Репозитарії

Схожі ресурси