“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації

У статті розглядається, як зможе відреагувати замкнений колектив на заклики політичних лідерів провести “чистки рядів” від авторитарних керманичів. Наскільки потужними будуть наслідки цих дій для сторін двох таборів: повсталого та звинуваченого? Чи знайде реакція та проблеми одного з провідних творц...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Краєзнавство
Datum:	2010
1. Verfasser:	Лук’яненко, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2010
Schlagworte:	Повсякдення суспільних верств
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32060
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації / О. Лук’яненко // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 190-196. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859828884791361536
author	Лук’яненко, О.
author_facet	Лук’яненко, О.
citation_txt	“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації / О. Лук’яненко // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 190-196. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Краєзнавство
description	У статті розглядається, як зможе відреагувати замкнений колектив на заклики політичних лідерів провести “чистки рядів” від авторитарних керманичів. Наскільки потужними будуть наслідки цих дій для сторін двох таборів: повсталого та звинуваченого? Чи знайде реакція та проблеми одного з провідних творців світогляду регіону відгуки у середовищі споріднених з ним установ та закладів? Ці питання однаковою мірою стосуються як сучасності, так і подій 1956 року — часу боротьби з культом особи, висвітлених у даній розвідці. В статье рассматривается, как может отреагировать замкнутый колектив на призывы политических лидеров провести “чистку рядов” от авторитарных руководителей. Насколько далекоидущими могут быть последствия этих действий для сторон обоих лагерей: восставшего и обвиненного? Найдет ли реакция и проблемы одного из ведущих создателей мировоззрения региона отзывы в среде родственных учреждений и заведений? Эти вопросы в одинаковой мере касаются как современности, так и событий 1956 года — времени борьбы с культом личности, освещенных в данной статье. How can the closed group of people react on the calls of the political leaders to start the clean-ups of their rows from the authoritarian chiefs? How big would be the results of these activities for the members of two camps: the rebelled and the abused ones? Would the reaction and problems of one of the leading consciousness creators of the region find the answer among the connected establishments? These questions are actual not only for the present days, but also for the events of the year 1956 — the starting year of personality cult fighting, covered in this research.
first_indexed	2025-12-07T15:30:58Z
format	Article
fulltext	1�0 Краєзнавство 3 2010 уДк 94(477) “1956” Олександр Лук’яненко (м. Полтава) “свій своГо, Щоб і чУжий боявся”: Протистояння У середовиЩі наУково-ПедаГоГічних Працівників Урср часів десталініЗації У статті розглядається, як зможе відреагувати замкнений колектив на заклики політич- них лідерів провести “чистки рядів” від авторитарних керманичів. Наскільки потужними будуть наслідки цих дій для сторін двох таборів: повсталого та звинуваченого? Чи знайде ре- акція та проблеми одного з провідних творців світогляду регіону відгуки у середовищі спорід- нених з ним установ та закладів? Ці питання однаковою мірою стосуються як сучасності, так і подій 1956 року — часу боротьби з культом особи, висвітлених у даній розвідці. Ключові слова: десталінізація, культ особистості, освіта, інститут, керівники та під- леглі, політична свідомість. Далекі та одночасно близькі 1950-ті роки були не лише хронологічним переломом століття. у свідомості радянського суспільс- тва їм судилося стати політичним та ідеоло- гічним вододілом, що сколихне людську сві- домість, залишивши після себе доволі супереч- ливий спадок. а все почалося з “життєвої банальності” — зміни політичного керівниц- тва країни. Смерть Батька народів йосипа Сталіна, оспівана та оплакана сотнями людей у радості та у скорботі залежно від ролі “Сон- ця Миру” у їхньому житті, не пройшла дарем- но для міжособистісних відносин в середині мікроколективів різних рівнів. Доволі спе- цифічними на той час, як і нині, є кузні про- світницьких кадрів — педагогічні інститути країни. вони з упевненістю можуть вважати- ся також і кузнями ідеологічних працівників, бо ніхто так ревно не виконує державне замов- лення на формування “правильної” свідо- мості, як учителі, яким часто-густо доводить- ся втілювати у життя найнеймовірніші ідеї державників. Ми розглянемо короткий, однак значущий період у бурхливому житті країни будівників комунізму — добу відкритого наступу на культ особи великого, хоч і покійного на той час, вождя. вихід у світ “Постанови про бо- ротьбу з наслідками культу особи…” 3 липня 1956 року підняв з дна суспільних відносин проблеми невдоволення автократичними на- хилами керівництва, нерідкими відгуками на заклик боротися з залишками “культів усіх рівнів” були хвилі зведення особистих рахун- ків, які приносили свої плоди. Під гаслами хрущовських реформ нерідко проводилася кампанія усунення набридлих керівників, що доволі часто ставали черговою жертвою чиї- хось інтриг. Нам важливо розглянути проце- си, що супроводжували розвиток стосунків між керівництвом та підлеглими Полтавсько- го педагогічного інституту як одного з най- більших гравців ідеологічного поля Полтав- щини, провівши паралелі з іншими освітніми установами та організаціями міста. особливо необхідним є виявлення методів та засобів, використаних працівниками на підтримку чи дискредитацію дирекції інституту. у сукуп- ності це може проілюструвати результат за- провадження політики десталінізації радянсь- кого суспільства на теренах Полтавщини. кінець літа — початок осені 1956 року був у прямому розумінні слова гарячою порою: підходив час політичних та господарських жнив. відмінність була лише в одному. жни- ва на ланах безмежної Батьківщини було вла- штувати набагато легше, аніж зміни політич- ної свідомості населення. Так, студенти Пол- тавського педінституту перед початком новітніх перетворень та нових ідеологічних вливань чесно відробили 30.627 трудоднів на полях та ланах Полтавщини1. а в системі ідео- логії СрСр продовжувалися запеклі бої з куль- том особи. Щоб зміцнити роль партії, її керів- ництво у вересні почало викорінювати пози- тивну згадку про “вождя народів” навіть на міжнародному рівні. Нашвидкуруч було пе- рейменовано міжнародні Сталінські премії на міжнародні ленінські премії “За зміцнення миру між народами”. Згідно з указом Пре- зидії Цк кПрС, диплом лауреата ленінської премії і золота нагрудна медаль із зображен- 1�1 ням володимира Ілліча вручалися навіть тим, хто одержав міжнародні премії ще за життя йосипа віссаріоновича2. На черзі стояло проведення звітно-вибор- них зборів у первинних організаціях усього радянського Союзу. Партія, як завше, декла- рувала їх як демократичні основи своєї діяль- ності. Звісно, добиваючись підвищення “боєз- датності” трудящих перед обличчям відомого тільки їй одній ворога3. революційність і во- йовничість ідеології мала б знайти віддзерка- лення на місцях, усередині стосунків подіб- них “боєздатних одиниць”. І, треба визнати, що цього разу так бажана революційність мас подекуди зашкалювала, стикаючи між собою людей. Звітно-виборні збори парторганізації Пол- тавського педагогічного інституту, заплано- вані на 5 число, відбулися 29 вересня 1956 року4. На них були присутні 62 члени кПрС та 3 кандидати у члени компартії. Серед за- прошених офіційних гостей виявилися секре- тар Полтавського обкому кПу Г. Базилевич та секретар жовтневого райкому міста Полта- ви о. Григор’єв5. Звичними для таких заходів були однотипні розповіді партійних представ- ників інституту про здобутки і досягнення партосередку, про виконання поставлених ХХ з’їздом кПрС завдань. Це робилося повсяк- часно і всюди. Навіть тогочасна творчість ра- дянських людей не виходила за межі устале- ного курсу: “Якби зміг — піднявся Ленін рідний наш, Глянув, як Вітчизна щастям розцві- лась!..”6 — констатували юні та похилі поети та поетеси у своїх “звітах” до чергових партійних зборів у країні рад. Переконанню у розбудові однозначно щас- ливого майбутнього, у тісній згуртованості “навколо своєї рідної комуністичної партії” й одностайній підтримці її політики була при- свячена доповідь секретаря партбюро ПДПІ Миколи різуна7. Звучали вже заучені та звич- ні фрази про перебудову роботи кафедр інсти- туту у світлі рішень ХХ з’їзду партії, про вра- хування постанови Цк партії “Про подолання культу особи та його наслідків”. Доволі пере- конливими здавалися слова про ліквідацію відриву у викладанні суспільних наук від практики комуністичного будівництва та підвищення політичної освіти молоді8. Поча- ток зборів створив уявлення про дійсне зглад- жування всіх гострих кутів у відносинах та про єдиний творчий порив колективу ПДПІ до поставлених перед ним цілей. Ставлення до політики десталінізації — ніяке інше, окрім палкої підтримки. розуміння боротьби з куль- том особи — лише в руслі, запропонованому Центральним комітетом кПрС. але певною мірою тут була і доля правди. консерватизму та лояльності у полтавської інтелігенції було вдосталь. І якщо номенклатурні керівники ін- ших районів Полтавщини критикували місце- ву інтелігенцію за те, що вона “всю свою діяль- ність зводить лише до виконання роботи по службі і майже зовсім не проводить роботи з населенням”9, то викладацький склад ПДПІ активно вдався до пропагандистських виступів з лекціями, доповідями і бесідами перед трудящими регіону. Так, найбільшу ак- тивність у пропаганді матеріалів ХХ з’їзду партії виявили кафедра історії та кафедра марксизму-ленінізму. Це виявилося у висту- пах у пресі, проведенні лекцій, теоретичних конференцій та двох обласних семінарів учи- телів історії10. однак на зборах парторганіза- ції ПДПІ довго слухати про перемоги на ідео- логічному фронті представникам обласної і районної парторганізацій не довелося. На роз- суд громади були запропоновані питання зве- дення особистих рахунків у межах педколек- тиву. З одного боку, цьому сприяли об’єктивні умови та побажання керманичів партії стосов- но того, аби партійні збори проводилися так, “щоб на них комуністи розгортали критику і самокритику, вчилися принципово розв’я- зувати питання господарської і партійної ро- боти, бути непримиренними до недоліків”11. З іншого — суб’єктивні образи та специфіка роботи у колективі. все почалося із незадоволення викладачем філософії Борисом лозовським досить побіж- ним оглядом у доповіді секретаря того, як на- справді боролася інститутська парторганіза- ція за проведення в життя рішень ХХ з’їзду кПрС. Потім викладач перейшов у наступ від- крито: “Культ особи має місце і в інсти- туті, — заявив він. — Це — культ директо- ра, який діє одноособово і в роботі з кадрами керується принципом особистісної симпа- тії”12. лунали також звинувачення на адресу директора, Михайла Семиволоса, у неоднора- зовому порушенні соціалістичної законності, зверхності, зведенні рахунків з незгодними (як то зі старшим викладачем кафедри історії Софією каган: “на зборах викладачів інсти- 1�2 Краєзнавство 3 2010 туту він нібито сказав: “Була Каган … і не- має”13). Посилаючись на те, що керівник за Статутом партії “покликаний бути зразком високих моральних якостей, зразком самовід- даного служіння справі”, викладач кафедри політекономії намагався довести, що “в біогра- фії т. Семиволоса є “чорні плями”14. На його підтримку виступив колега, викла- дач основ марксизму-ленінізму, Григорій Мандич. опинившись в опалі на початок ново- го навчального року, він нині стверджував, що “критика в інституті була в загоні. Хто критикував директора, той зазнавав репре- сій”15. Боротьба з культом особи розв’язала руки та язики незадоволеним керівником за- кладу. основні зауваження, на які посилали- ся критики, як то не дивно, мало стосувалися справи приглушення критики чи поглиблен- ня авторитаризму у діяльності Семиволоса. Причиною стало виявлення того, що у 1933 році директор покинув дружину з дев’яти- денним дитям на руках, нібито забравши 1500 карбованців та за весь цей час не сплачував аліментів. До цього приєдналися звинувачен- ня у численних погрозах студентству з приво- ду і без. Найбільше вражає спосіб збирання інфор- мації, обраний новоявленими борцями з куль- том особи. Так, колеги по педінституту Ман- дич та лозовський, представившись кореспон- дентами газети, завітали до колишньої дружини Михайла Семиволоса у Диканський район16. Довівши її до алкогольного сп’яніння, вони отримали ту інформацію, якою і оперу- вали у протистоянні з “деспотичним” керівни- ком. За свої антисоціальні діяння (та врахову- ючи суб’єктивний фактор), Семиволос був названий “крадієм, проходимцем та розпус- ником”. Не обійшлося і без вплутування і політичних проблем тогочасного СрСр: Ми- хайло васильович з вуст Мандича був прозва- ний “берієвським годуванцем”17. однак варто зазначити, що підтримку їм виказала невелика кількість присутніх. Та й прояв її був не такий відкритий та зухвалий, як самі виступи. Так, завідувач кафедри мар- ксизму-ленінізму Дмитро Степанов лише на- тякнув, що “необхідно ще наполегливіше боро- тися за остаточне подолання культу осо- би”18, на тому і скінчивши роздачу порад. колектив фактично розколовся навпіл. Частина присутніх з розумінням ставилася до опозиціонерів. Інша стояла на позиціях захис- ту свого керівника. Так, викладач історії Пет- ро кикоть зауважував на звинувачення: “Щодо культу особи” Семиволоса, то це не- правда. Не бачу, щоб у нього були симпатії чи антипатії. Коли потрібно, то полає всіх”19. На бік Михайла Семиволоса встали й присутні “віддані справі комуністичної партії” олек- сандр Данисько, Іван Попик, Степан Данішев та інші20. остаточну крапку було поставлено секретарем обкому кПу Григорієм Базилеви- чем. Мовчання Семиволоса в атмосфері про- тистояння змусило його закінчити збори: “Частина комуністів неправильно розуміє критику і, як вказує ЦК КПРС, перетворює критику в наклеп. Окремі комуністи під виг- лядом боротьби з культом особи підривають одноособовість в керівництві”21. Збори не вирішили абсолютно нічого. За- мість констатації злагодженості в роботі вони продемонстрували гнилість професійних і між- особистісних взаємин. Багато в чому розпалю- ванню боротьби “за місце під сонцем” сприяло специфічне розуміння політики десталінізації тими, хто за родом професії відносився до ін- телігенції Полтави. Справедливості заради зауважимо, що подібне явище пошуку “офірного цапа” в особі вже набридлого певним працівникам началь- ника було зауважене не лише в стінах педаго- гічного інституту. розмах, якого досягло це “полювання на відьом” у вигляді боротьби з культом особи, змусило у грудні 1956 року провести роз’яснювальну роботу з масами. а на сторінках газет з’явилися застереження: “Викорінюючи формально бюрократичні ме- тоди керівництва, партія разом з тим рішу- че засуджує тих, хто під прапором боротьби з наслідками культу особи доходить до анар- хістського заперечення ролі керівників вза- галі”22. описаний вище епізод з життя Полтавсько- го педінституту середини 1956 року є лише од- нією з численних ілюстрацій того, яким чи- ном державна політика “олюднення” тоталі- тарної машини впливала на “озвіріння” людських мас. одна з проблем, яка витікає з цього — це проблема наслідків подібних ви- падів. На прикладі педагогічного колективу ПДПІ, ми бачимо чітку кампанію “прибиран- ня” незгодних. Трапилося те, що можна назва- ти іронією долі. На початку 1952 року в осо- бистому листку з обліку кадрів один з них рі- шуче написав: “коливань [у проведенні лінії партії] не було, в опозиції участі не брав”23. Попередні роки роботи обох представників но- 1�3 воспечених “розкольників” вибудували авто- ритет вірних партії та науці людей. однак си- туація, що вибухнула у вересні 1956 року, пе- рекреслила усі попередні здобутки. Тут, як ніде краще, видно практику зведення рахун- ків всередині малого замкненого колективу людей. аналіз особистих справ постраждалих сторін конфлікту дозволяє з упевненістю гово- рити про формування суспільної свідомості та ставлення людей до своїх колег шляхом поси- леного адміністративного тиску. одним з еле- ментів такого впливу була службова характе- ристика. Не дивно, що подальша доля “вики- нутих” могла скластися не так, як бажалося. З відданих справі леніна-Сталіна чи то кПрС, вони натомість отримали доволі змістові до- писки до свого портрета: “невитриманий, хво- робливо сприймає критику, неодноразово мав партійні та адміністративні стягнення” чи то “допускав аморальні вчинки, пиячив, займав- ся наклепами на робітників інституту…”24. Звичайно, говорити про достовірність подіб- них джерел порівняльному аналізі та виявлен- ні причин та наслідків подібних явищ ми не можемо. однак перший висновок є: кампанія по боротьбі з культом особи призвела до поні- вечення доль багатьох людей, напряму не за- лежних від політичних баталій нагорі. Інша проблема, що постає з розглядуваної нами ситуації, це проблема тотожності реак- цій у середовищі педагогічних працівників. Наскільки всезагальними були тенденції зви- нувачення місцевого керівництва у проявах “сталінщини”? Для цього ми звернулися до аналізу протоколів партійних зборів освітніх закладів міста Полтава. Ми мали змогу пра- цювати з документами, що ілюстрували “звіт- ну” думку партійців середніх загальноосвіт- ніх шкіл, які вийшли у більшості своїй з лона Полтавського педінституту; працівників Інс- титуту удосконалення учителів області, Міськ- вНо та облвНо, які постійно перетиналися у своїй діяльності з тими ж проблемами, що і науково-педагогічний колектив ПДПІ. Маючи порівняльні дані за роки Хрущовського прав- ління, нині звернемося до аналізу лише само- го 1956 року, цікавого нам на даному етапі розгляду проблеми. Так, провівши контент- аналіз протоколів партзборів, отримаємо на- ступну картину: Як виявилося, більшість розглядуваних нами освітніх закладів (66 % (15 з 26) вияви- ли байдужість до проблеми пошуків лобістів ідей тоталітарного контролю та створення власних культів на полтавських освітянських нивах. Натомість, інтерес 34 % інших установ до цієї проблеми можна пояснити, по-перше, наближеністю до сфер впливу на маси, а по- друге, наявністю в їхніх рядах безпосередніх обтяжених політичною чи то реальною ад- міністративною владою людей. в очі одразу впадає те, що значний відсоток виступів осві- тян міста з питання наявності культу особи на місцях (81,34 %) належить працівникам Пол- тавського педінституту. Це можна пояснити розмірами та чисельністю первинних партій- них організацій. До того ж це у черговий раз доводить майже аксіоматичну істину про роз- кутість та дискусійну природу думки в середо- вищі вищої школи. окремо варто сказати про те, що більшість цих ідеологічних баталій — звинувачень в огріхах “тоталітарних зама- шок” та виправдувальних вироках громадсь- кості — лунали на адресу директора інститу- ту, М. Семиволоса (91 зі 109 виступів, що 1�� Краєзнавство 3 2010 становить 83,46 % усіх виступів короленків- ців з цього питання та 67,91 % від загального числа обговорюваних учителями та виклада- чами керівничих перегинів в адмініструван- ні). отже, можемо зробити наступний висно- вок: проблема місцевого культотворення була актуальною лише для 34 % освітянських ко- лективів міста, а динаміка обговорення зале- жала від кола адміністративно-політичних повноважень та ідеологічно-просвітницької сфери впливу установи. однак, подібні дослідження породжують іншу проблему: наскільки адекватно сприй- мали освітяни відмінність між державною кампанією по очищенню політичної машини від “сталінських” елементів та звичайними кар’єрними війнами на низах? картина вия- вилася не менш цікавою. Так, видно, що у порівнянні з самою про- блемою місцевих культів, освітянські маси майже у 2,5 раза менше уваги звертали на пи- тання хибного розуміння проблеми зведення рахунків з культотворцями міста. Так, лише 11,53 % (3 з 26) установ та організацій освіти Полтави приділили час обговоренню хибності звинувачень керівників та лідерів регіону. Знову-таки, лідируючі позиції у цій дискусії належать викладачам та студентам ПДПІ — 59,25 % усіх виступів освітян міста належать їм. Це не дивно з огляду на те, що вони були першими у списку пошукачів порушників де- мократичних основ праці та партійного жит- тя. До того ж при детальному аналізі видно, що насправді колектив педінституту не вва- жав свої закиди безпідставними та надумани- ми (репліки щодо хибності новітнього “полю- вання на відьом-тоталітарних лідерів” лунали у стінах інституту у 3,2 раза менше, аніж об- винувальні вироки керівникам області, міста та alma mater). голови парторганізації. висновок, який на- прошується з цих досліджень, простий: осві- тяни Полтави у більшості своїй були байду- жими до проблем перетягування політичної ковдри. а в разі втручання у цей процес, по- при намагання державників несвоєчасно роз- тлумачити значення поняття “боротьба з культом особи”, люди не вважали себе сторо- ною, що захищала хибні ідеали. Як бачимо, 1956 рік поступово змінював свідомість населення урСр. розхитана постій- ними нововведеннями, гонитвою за зрадника- ми та ворогами народу, стабільність політич- ної свідомості громадян могла б бути по- ставлена під сумнів. одним з наслідків подібних коливань політичного курсу були, як і тепер, війни за владу та авторитет всере- дині мікроколективів. а на війні, як відомо, усі засоби гідні використання. Не дивно, що ті, хто мав сіяти “добре, розумне, вічне”, опи- нилися під прицілом зведення рахунків та, як наслідок, цілого плетива негативних відлунь Другим “переможцем” у цій гонитві була середня школа № 6, що давала 31,48 % дис- кусійного матеріалу у розглядуваному нами полі. Що сприяло цьому? Напевне, найпер- ше — це географія. Ні, не шкільний предмет, а банальне місце розташування школи. Як і тоді, вона розташовувалася у центрі міста, по- руч з основними політично нестабільними та впливовими інституціями. До того ж за забо- ром школи, як і нині, розпочиналася тери- торія Полтавського педінституту, викладачі якого певною мірою опікувалися партійним осередком “менших братів”, тому проблеми одних легко ставали проблемами інших. І, звичайно, друге, що вплинуло на такий ажіо- таж у стінах школи, — це давні образи та пе- реділ влади, який, як і за порогом ПДПІ, вплинув на ставлення до роботи директора та 1�� у їхній кар’єрі. Можливо, яскраві приклади, що були на слуху у середнього навіть за су- часними мірками міста Полтави, і зупиняли інших від подібних непередбачуваних кам- паній пошуку істини, хай якою б вона не була. джерела та література 1 Державний архів Полтавської області (далі — ДаПо). — Ф. р-6829. Полтавське обласне товариство поширення політично- го та наукового знання. — опис 1. — Спр. 59. — арк. 64; ДаПо. — Ф. 12. Місь- кий партійний комітет комуністичної партії україни міста Полтави. — опис 1. — Спр. 733. — арк. 221. 2 указ Президії верховної ради СрСр “Про перейменування міжнародних Сталінсь- ких премій у міжнародні ленінські премії “За зміцнення миру між народами” // Зоря Полтавщини. — 8 верес. 1956. — № 177. — С.1. 3 Звіти і вибори в первинних парторганіза- ціях // Зоря Полтавщини. — 24 серп. 1956. — № 166. — С.1. 4 ДаПо. — Ф. 12. Міський партійний комітет комуністичної партії україни міста Полта- ви. — опис 1. — Спр. 732. — арк. 185. 5 ДаПо. — П 251. Первинні парторганізації комуністичної партії україни октябрсько- го району міста Полтави. — опис 1. — Спр. 4829. Первичная парторганизация Пол- тавського государственного педагогичес- кого института имени в. Г. короленко. Протоколы партсобраний. Протоколы партбюро. Планы работы и ведомости уп- латы членських взносов (19.01.1956– 20.12.1956). — арк. 64. 6 Бондаренко М. ленінській партії — при- віт! / Марфа Бондаренко // Зоря Полтав- щини. — 4 листоп. 1956. — № 218. — С. 2. 7 ДаПо. — Ф. 251. — опис 1. — Спр. 4829. — арк. 70; Гарбуз П. комуністична партія радянського Союзу — натхненник і організатор будівництва комунізму / Пет- ро Гарбуз // Зоря Полтавщини. — 23 жовт. 1956. — № 208. — С.2–3. 8 Іщук І. Політичну освіту молоді — на ви- щий рівень! / І.Іщук // Зоря Полтавщи- ни. — 14 верес. 1956. — № 181. — С.2. 9 Терещенко А. Як ми працюємо з інтеліген- цією / а. Терещенко // Зоря Полтавщи- ни. — 26 серп. 1956. — № 168. — С.3. 10 ДаПо. — Ф. 251. — опис 1. — Спр. 4829. — арк. 76; ДаПо. — Ф. р-6829. — опис 1. — Спр. 57. — арк. 27.; За дальше підвищення якості роботи в системі пар- тійної освіти // Зоря Полтавщини. — 30 верес. 1956. — № 193. — С.1; Легень- кий І. Поліпшити викладання історії в школі / І. легенький // Зоря Полтавщи- ни. — 21 серп. 1956. — № 164. — С. 3. 11 Партійні збори — школа виховання ко- муністів // Зоря Полтавщини. — 30 лис- топ. 1956. — № 234. — С.1. 12 ДаПо. — Ф. 251. — опис 1. — Спр. 4829. — арк. 89. 13 Там само. 14 Шнейдерман Л. авторитет партійного керівника / л. Шнейдерман // Зоря Пол- тавщини. — 21 груд. 1956. — № 248. — С.2; ДаПо. — Ф. 251. — опис 1. — Спр. 4829. — арк. 90. 15 ДаПо. — Ф. 251. — опис 1. — Спр. 4829. — арк. 91. 16 архів Полтавського національного педаго- гічного університету імені в. Г. короленка (далі — аПНПу). — Ф. 2 особові справи співробітників та професорсько-виклада- цького складу. — опис. М-1. — Справа. Мандич Григорій Іванович (1947– 1956 рр.). — арк. 34. 17 ДаПо. — Ф. 19. районний партійний ко- мітет комуністичної партії україни жовт- невого району міста Полтави — опис 1. — Спр. 230. — арк. 81–82. 18 ДаПо. — Ф. 251. — опис 1. — Спр. 4829. — арк. 91. 19 Там само. — арк. 90. 20 аПНПу. — Ф.2. — опис 1976. — Данись- ко олександр йонович. — арк. 16; Там само. — опис П-2. — Попик Іван Мико- лайович. — арк. 17. 21 ДаПо. — Ф. 251. — опис 1. — Спр. 4829. — арк. 94. 22 Малишев І. ленінізм про творчість мас і партійне керівництво / І. Малишев // Зоря Полтавщини. — 12 груд. 1956. — № 242. — С. 2. 23 аПНПу. — Ф. 2. — опис л. — лозовський Борис йосипович (1950–1956 рр.). — арк. 2. 24 Там само — опис. М-1. — Справа. Мандич Григорій Іванович (1947–1956 рр.). — арк. 34; Там само. — опис л. — лозовський Бо- рис йосипович (1950–1956 рр.). — арк. 33. 1�� Краєзнавство 3 2010 александр лукьяненко “свой своего, чтобы и чужой боялся”: противостояние в среде научно-педагогических работников Усср времен десталинизации В статье рассматривается, как может отреагировать замкнутый колектив на призывы политических лидеров провести “чистку рядов” от авторитарных руководителей. Насколь- ко далекоидущими могут быть последствия этих действий для сторон обоих лагерей: вос- ставшего и обвиненного? Найдет ли реакция и проблемы одного из ведущих создателей миро- воззрения региона отзывы в среде родственных учреждений и заведений? Эти вопросы в одина- ковой мере касаются как современности, так и событий 1956 года — времени борьбы с культом личности, освещенных в данной статье. Ключевые слова: десталинизация, культ личности, образование, институт, руководите- ли, подчиненные, политическое сознание. оleksandr Lukyanenko “Fight your comrades to frighten your enemies”: oppressions among pedagogical and scientific workers of the Ukrainian Soviet Socialist Republic during the destalinization period How can the closed group of people react on the calls of the political leaders to start the clean-ups of their rows from the authoritarian chiefs? How big would be the results of these activities for the members of two camps: the rebelled and the abused ones? Would the reaction and problems of one of the leading consciousness creators of the region find the answer among the connected establish- ments? These questions are actual not only for the present days, but also for the events of the year 1956 — the starting year of personality cult fighting, covered in this research. Key words: destalinization, personality cult, education, institute, chiefs and the stuff, political consciousness.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32060
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2222-5250
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:30:58Z
publishDate	2010
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Лук’яненко, О. 2012-04-07T18:58:13Z 2012-04-07T18:58:13Z 2010 “Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації / О. Лук’яненко // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 190-196. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32060 94(477) “1956” У статті розглядається, як зможе відреагувати замкнений колектив на заклики політичних лідерів провести “чистки рядів” від авторитарних керманичів. Наскільки потужними будуть наслідки цих дій для сторін двох таборів: повсталого та звинуваченого? Чи знайде реакція та проблеми одного з провідних творців світогляду регіону відгуки у середовищі споріднених з ним установ та закладів? Ці питання однаковою мірою стосуються як сучасності, так і подій 1956 року — часу боротьби з культом особи, висвітлених у даній розвідці. В статье рассматривается, как может отреагировать замкнутый колектив на призывы политических лидеров провести “чистку рядов” от авторитарных руководителей. Насколько далекоидущими могут быть последствия этих действий для сторон обоих лагерей: восставшего и обвиненного? Найдет ли реакция и проблемы одного из ведущих создателей мировоззрения региона отзывы в среде родственных учреждений и заведений? Эти вопросы в одинаковой мере касаются как современности, так и событий 1956 года — времени борьбы с культом личности, освещенных в данной статье. How can the closed group of people react on the calls of the political leaders to start the clean-ups of their rows from the authoritarian chiefs? How big would be the results of these activities for the members of two camps: the rebelled and the abused ones? Would the reaction and problems of one of the leading consciousness creators of the region find the answer among the connected establishments? These questions are actual not only for the present days, but also for the events of the year 1956 — the starting year of personality cult fighting, covered in this research. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Повсякдення суспільних верств “Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації “Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації “Fight your comrades to frighten your enemies”: oppressions among pedagogical and scientific workers of the Ukrainian Soviet Socialist Republic during the destalinization period Article published earlier
spellingShingle	“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації Лук’яненко, О. Повсякдення суспільних верств
title	“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації
title_alt	“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації “Fight your comrades to frighten your enemies”: oppressions among pedagogical and scientific workers of the Ukrainian Soviet Socialist Republic during the destalinization period
title_full	“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації
title_fullStr	“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації
title_full_unstemmed	“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації
title_short	“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації
title_sort	“свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників урср часів десталінізації
topic	Повсякдення суспільних верств
topic_facet	Повсякдення суспільних верств
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32060
work_keys_str_mv	AT lukânenkoo svíisvogoŝobíčužiiboâvsâprotistoânnâuseredoviŝínaukovopedagogíčnihpracívnikívursrčasívdestalínízacíí AT lukânenkoo fightyourcomradestofrightenyourenemiesoppressionsamongpedagogicalandscientificworkersoftheukrainiansovietsocialistrepublicduringthedestalinizationperiod

“Свій свого, щоб і чужий боявся”: протистояння у середовищі науково-педагогічних працівників УРСР часів десталінізації

Institution

Ähnliche Einträge