Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр.

Радянська повсякденність середини 60 — середини 80-х років була простором певної свободи і модернізації. Гендерні аспекти її були акцентовано різними. Відповідальні за сферу повсякденного життя жінки транслювали архаїчні, традиційні практики формування соціальних зв’язків. Химерним чином ці практики...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Краєзнавство
Datum:	2010
1. Verfasser:	Стяжкіна, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2010
Schlagworte:	Гендерні аспекти в історії повсякдення
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32063
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр. / О. Стяжкіна // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 214-223. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859909093601312768
author	Стяжкіна, О.
author_facet	Стяжкіна, О.
citation_txt	Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр. / О. Стяжкіна // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 214-223. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Краєзнавство
description	Радянська повсякденність середини 60 — середини 80-х років була простором певної свободи і модернізації. Гендерні аспекти її були акцентовано різними. Відповідальні за сферу повсякденного життя жінки транслювали архаїчні, традиційні практики формування соціальних зв’язків. Химерним чином ці практики сприяли створенню міських просторів і мереж громадянської активності. Приватне при цьому ставало справжнім, реальним, публічним. Фактично виключений з повсякденних практик чоловік виявлявся, з одного боку, депривованим власною безпорадністю, з другого — здатним бачити і проголошувати радянську повсякденність критично. Советская действительность середины 60 — середины 80-х годов была пространством определенной свободы и модернизации. Гендерные аспекты ее были акцентировано разными. Ответственными за сферу повседневной жизни женщины транслировали архаичные, традиционные практики формирования социальных связей. Причудливым образом эти практики способствовали созданию городской среды и сетей гражданской активности. Частное при этом становилось настоящим, реальным, публичным. Фактически исключенный из повседневных практик мужчина оказывался, с одной стороны, депривитым собственным неумением, с другой — способным видеть и провозглашать советскую повседневность критически. The soviet ordinary life in 1960–1980 was unique space of experience of some freedom and modernization. The gender aspects of this experience were distinguished. Accountable for the sphere of everyday life women translated archaic, traditional practices of forming of social skills and social communications, oriented to the output of food, clothes, etc. By another hand, women’s practices were instruments in creation of urban spaces and networks of civil activity. Removed from everyday practices “simple soviet man” was ordinary helplessness, but he was able to see and say soviet everyday life critically.
first_indexed	2025-12-07T16:01:19Z
format	Article
fulltext	21� Краєзнавство 3 2010 уДк 94(477) “1960/сер.1980” Олена Стяжкіна (м. Донецьк) Гендерні виміри радянської Повсякденності 1��0 — середини 1��0-х років Радянська повсякденність середини 60 — середини 80-х років була простором певної свобо- ди і модернізації. Гендерні аспекти її були акцентовано різними. Відповідальні за сферу повсяк- денного життя жінки транслювали архаїчні, традиційні практики формування соціальних зв’язків. Химерним чином ці практики сприяли створенню міських просторів і мереж грома- дянської активності. Приватне при цьому ставало справжнім, реальним, публічним. Фактич- но виключений з повсякденних практик чоловік виявлявся, з одного боку, депривованим влас- ною безпорадністю, з другого — здатним бачити і проголошувати радянську повсякденність критично. Ключові слова: гендер, “міщанка”, “обиватель”, суспільні практики. розуміючи багатомірність поняття “повсяк- денність”, в даній роботі ми, вслід за Ю. лот- маном, спробуємо визначити наш простір пов- сякденності як “звичайний, щоденний, побу- товий, який всіма членами колективу сприймається як “природний”, єдино можли- вий нормальний”1 і, вслід за Н. Еліасом, від- межуємо його від сфери офіційного і професій- ного життя, від святкового життя і від “вели- ких людей і великих подій”2. Ми зосередимося на розумінні радянської повсякденності як певного каркаса, який забезпечував життє- здатність суспільства, і сконцентруємо увагу на тих практиках, які були направлені на під- тримку біологічних потреб людини — потре- бах в їжі і одязі. Саме в цьому полі ми шука- тимемо відповіді на питання про різницю між жіночим і чоловічим досвідом “здобичі” їжі, одягу, предметів побуту. визнаючи правоту Н. козлової в тому, що в процесі радянської повсякденності виношувалися зміни3, ми спробуємо проблематизувати характер цих змін в їх гендерних вимірах. Джерельна база наших міркувань включає документи і матеріали як офіційного, так і особового походження. І саме на останніх буде зроблений основний дослідницький акцент. Частина наших матеріалів про буденне життя зберігається в Центральному державному ар- хіві літератури і мистецтва україни і є листу- ванням, щоденниками, чернетками письмен- ників, художників, музикантів. Також цент- ральні українські архіви зберігають масиви документів під назвою “листи та заяви трудя- щих і матеріали до них”. Це “листи у владу”, приблизно третина яких присвячена опису різноманітних побутових проблем. Ще однією важливою складовою частиною джерельної бази є тексти, створені в межах художньо-інтуїтивного способу пізнання сві- ту. йдеться про твори художньої літератури, кіно, живопису, створені як в середині 60 — середині 80-х років, так і в наступні десяти- річчя. аналізуючи їх, ми обмежимося тільки ілюстративними, інформативними і, частко- во, символічними або символоутворюючими можливостями цих документів. Цей же підхід ми застосуємо до процесу введення в роботу і матеріалів усної історії. Ще однією складовою нашої джерельної бази є матеріали сміхової культури, створені як в руслі державної ідеології і трансльовані від імені суспільства в гумористичних журналах, так і ті, що були природно народжені фоль- клором (переважно, міським)4. Історики, що вивчають радянське суспільс- тво середини 1960 — середини 1980-х років, називають його суспільством міським, маючи на увазі насамперед зростання міст і міського населення, поширення міської культури, кар- динальні зрушення як у структурі зайнятості, так і в соціальній структурі суспільства. Па- раметри і стандарти життя пересічної людини в цей період традиційно завдавалися директи- вами і планами п’ятирічок. Дослідники Є. Ярська-Смірнова, П. романов і Н. лебіна роб- лять висновок про те, що в перше десятиріччя цього періоду спостерігався підйом життєвого рівня, зростання доходів населення, чому неа- биякою мірою сприяли високі ціни на енерго- носії5. Проте, як помічають а. Соколов і в. Тя- жельникова, “турбота про “підвищення доб- робуту народу” з середини 1960-х років набу- 21� вала дуже потворної форми, яка виражалася в підвищенні грошових доходів населення, до- сягненні “соціальної однорідності суспільс- тва” через штучне “підтягування” низькооп- лачуваних прошарків до середнього рівня за- робітної платні�. в результаті майже всі соціальні групи мали певний достаток. але достаток цей було важко конвертувати в необ- хідні товари і продукти. Їх просто не було в системі державної торгівлі. вже наприкінці 1960-х років в більшості міст були введені картки на м’ясо, масло, ковбасні вироби. Пев- не товарне благополуччя супроводжувало життя столиць і тих міст, які забезпечувалися по першій категорії. але і тут з прилавків ма- газинів поступово зникали продукти харчу- вання і промислові товари, що переходили в розділ так званих дефіцитів. “в більшості міст СрСр, на відміну від Москви і ленінграда, м’ясо і ковбаса практично не з’являлися на прилавках магазинів. Їли щось інше. Майже половину калорій раціону пізньорадянських громадян давали хліб і картопля, а м’ясо і риба — близько 8 %. При цьому близько 60 % сімейного бюджету йшло на харчування, а ще на харчування йшло чимало життя і здоров’я громадян, що стояли за продуктами в чер- гах”, — відзначає І. утєхін7. відсутність продуктів харчування в мага- зинах приводила до зростання ціни на них в системі ринкової торгівлі. в 1970 р. вони пе- ревищували державні ціни приблизно на 70 %, а в 1985 — більш ніж на 160 %8. Слід визнати, що проблеми з продовольством були частиною “тужливого потоку” листів до цент- ральних органів влади і центральних газет. Так, серед листів і заяв трудящих україни, направлених на адресу Цк кПрС, Цк кПу, газету “Правда” в 50-ті роки, скарги на про- блеми з продовольством і постачанням скла- дали приблизно 12,1 % від загального числа листів, в 60-ті роки — таких листів було 3,4 %, в 70-ті — 0,02 %, в 80-ті — 0,8 %9. Зменшення числа скарг на проблеми з про- довольством свідчить не про те, що ці пробле- ми зникли і держава налагодила постачання. Навпаки, проблеми наростали, набуваючи системного характеру. Просто населення “виключило” державу з “рішення завдання”. абсолютній більшості громадян стало ясно, що в “боях за їжу і одяг” потрібно покладати- ся на інші механізми і форми, на ті системи, які не залежать від держави і/або не контро- люються нею. організація діставання їжі і промислових товарів зсунулися “в тінь”, туди, де створювалися нові “структури довір’я”10: “блат”, “знайомства”, “натуральний обмін”, “чорні гроші”, система репетиторства, лі- карських, маклерських, комунальних, інших послуг. За різними оцінками, до середини 80-х років в тіньовій економіці були задіяні 15 мільйонів осіб, її обсяги оцінювалися в 80 млрд. карб.11. Створення цих нових структур, участь в них, не були простою прогулянкою: ситуація з самопостачанням розвивалася в сценаріях моральної травми, небезпечної при- годи і навіть злочину. Незважаючи на це, най- характернішою прикметою повсякденного життя даного періоду історики називають “споживацьку революцію”. Причини її лежа- ли не тільки в площині постійного зростання заробітної платні, швидких темпів урбанізації і “проголошення курсу на задоволення зроста- ючих потреб населення”. Причини її носили, у тому числі, і антропологічні характеристи- ки. Змінювалися не тільки історичні обстави- ни і державні гасла, мінялися люди. о. Гурова в роботі “Ідеологія споживання в радянському суспільстві”12 оцінює “спожива- цьку революцію” в термінах “угоди”: “З кінця 1960-х по 1970-ті роки, в період правління л. Брежнєва, держава уклала з середнім кла- сом так звану маленьку угоду. Суть угоди по- лягала в тому, щоб зберігати стабільність і стійкість режиму за рахунок підтримки серед- нього класу і номенклатури. Це стосувалось диференціації заробітної платні, легітимації матеріальних потреб еліти, терпимості по від- ношенню до тіньової економіки і неформаль- них економічних практик. Повсякденні прак- тики здобичі їжі, одягу, організації побуту, без жодного сумніву, були частиною легітима- ції цієї угоди. учасниками “маленької угоди” були і жін- ки, і чоловіки. але за неписаними правилами вони отримали різні повноваження і різні функції в просторі реалізації цієї угоди. Дер- жава, що виступала “ініціатором” договору, у якості “виконавців” обрала жінок, чоловіки ж отримали в своє розпорядження цілу низку “таємних протоколів”, де від них самих збері- гався секрет про порожні полиці державних магазинів. Модель сім’ї із слабким годувальником була частиною гендерного контракту працюю- чої матері13, який, в цілому, склався у 30-ті роки14 і зберігався впродовж всього радянсь- кого періоду. жіноча зайнятість складала 21� Краєзнавство 3 2010 92 % в 1970–1980-ті рр., причому у жінок в порівнянні з чоловіками рівень освіти був значно вищим, а заробітна платня майже на третину меншою15. “опитування показува- ли”, — відзначає Дж. Хоскінг (а для носіїв іс- торичної пам’яті цей факт є самоочевидним), що “60–70 % хатньої роботи виконувалося жінками. Типовий день жінки складався з постійної метушні з дитячого садка до пере- повненого тролейбуса, потім до метро, потім до місця роботи, потім метушні у пошуках продуктів, і увечері — знову метро, тролей- бус, дитячий садок. Нарешті, увечері вона го- тувала, прала, штопала, прасувала, укладала дітей в ліжка”16. “Маленька угода” на рівні повсякденного життя формувала тенденцію виключення чо- ловічої відповідальності за весь спектр про- блем, пов’язаних з організацією повсякден- ності. Права і обов’язки жінки поширювалися на процеси “діставання їжі і одягу”, на форму- вання “смаку”, стилю у дітей і чоловіків, на організацію здорового способу життя, пра- вильної поведінки, на вибір книг, кіно, спек- таклів. Зі сторінок часописів “работница”, “крестьянка”, “радянська жінка”, газет, особ- ливо “вечірок”, настінних календарів з жін- ками задушевно розмовляли про те, як потріб- но одягатися, “прикрашати житло”, зберігати продукти, готувати, як доцільно розставляти меблі, як “по-господарськи використовувати” предмети, які віджили свій вік (наприклад, як сушити поліетиленові пакети або зберігати цибулю в порваних нейлонових панчохах). Тільки жінкам адресувалися поради з органі- зації домашньої аптечки, збору і використо- вування корисних рослин. Згідно з систе- мою “дружніх порад” простір жіночої відпові- дальності розширявся за рахунок здійснення “господинями” ремонту в квартирі, створення (і тривалого зберігання) запасів продуктів і т. п. одним з наслідків “угоди” держави і жінок для чоловіків була дозволена побутова пасив- ність, схвалювана інфантильність, що тракту- валась як правильний розподіл сімейних ро- лей. от як виглядають поради “дочці, яка щойно вийшла заміж”, опубліковані в жур- налі “радянська жінка”: “Часто чоловікові буває байдуже, як вирішиться те або інше по- бутове питання, але сам факт, що з ним ра- дяться, безперечно викличе вдячні почуття… Як швидко, дивишся іноді, молода жінка обме- жує свої інтереси домом, кухнею. Певна річ, і тобі доведеться, як і будь-кому з жінок, вико- нувати домашню роботу… Ти маєш бути чуй- ною і уважною. Перед будь-яким вчинком спо- чатку подумай: чи гарно, чи приємно буде йому, а вже потім — тобі”17. Проте слід зазначити, що гендерна ідеоло- гія впродовж періоду, що вивчається, міняла- ся, і розрив між нею і реальними практиками повсякденного життя ставав все більш відчут- ним. крім того, завжди існували такі стратегії і тактики виживання, які суперечили не тіль- ки державній ідеології, але і всім форматам “контрактів” і “угод”. Були різні жінки і були різні чоловіки: “Его жена работала, и поти- хоньку он стал заниматься домашним хо- зяйством: сначала просто ходил в магазин, потом начал стирать, дальше — больше… Потом дядя Миша начал мыть окна и сти- рать шторы, его жопа красовалась на подо- коннике, и мужики во дворе показывали на него пальцем…”18 І все ж проблеми домашнього клопоту, пи- тання, “де і як дістати” продукти були пере- важно жіночими і абсолютно буденними в іс- торії жіночої повсякденності. “Приречені до турботи” радянські жінки, в цілому, отриму- вали однакові завдання: купити, добути, при- нести, приготувати, подати. вирішення цього завдання видаються си- туативними і дуже варіативними. у кожному конкретному випадку вони були наповнені різними людськими відносинами, але досвід освоєння повсякденності виявляється таким, що повторюється, що стає схожим, типовим. І це означає, що в просторі буденного життя формувалися правила і норми, не регульовані державою і функціонуючі поза правовим і поза ідеологічним полем радянської системи. ймовірно, не буде перебільшенням припусти- ти, що у виникненні цих нових правил, інших способів громадянської активності, “компен- суючих дій соціальних агентів (дій, повторю- ваних мільйони раз!)”19 ключову роль зіграли жінки-матері, що працюють. Найпростіша (на перший погляд) практика забезпечення їжею та одягом — це купити не- обхідне в магазині. але в радянських реаліях просто купити необхідне непросто. За помахом якоїсь знеособленої і нелогічної сили з прода- жу пропадали одні товари і з’являлися (нена- довго, несподівано, а тому для цього викорис- товувалось дієслово “викидалися”) інші. Похід в магазин з чітким списком продуктів/товарів був неможливий. І. утєхін називає процес за- 21� купівель “евристичною пригодою”: купували не те, що було потрібно, а те, що “давали”. Ще один важливий чинник, який робив похід в магазин щоденною (а не щотижневою) практикою, полягав у традиціях харчування, способах зберігання продуктів, а також в нор- муванні “відпуску” товарів в одні руки. З од- ного боку, “добрій господині” не до лиця було зберігати тижнями заморожене м’ясо, та і власне морозильні камери в холодильниках були невеликими. З другого боку, в радянсь- ких магазинах існувала практика “два комп- лекти в одні руки не давати”. Ці “два комп- лекти” — фігура мови, яка в процесі купівлі набувала різноманітних реальних контурів. в одні руки можна було не “давати” більше двох (одного, двохсот грамів — варіантів було бага- то) кілограмів м’яса, ковбаси, сосисок, олії. “Брати, що дають”, а не те, що потрібно, можна було в обідню перерву: (Сцена зі “Служ- бового роману”: ліфт, службовці повертають- ся з обідньої перерви: “Шурочка из бухгалте- рии: “А где гуся брали?”/ Ольга Рыжова: “Там уже их нет…”20), а також після роботи: “Зани- мательную картину можно было наблюдать в начале шестого вечера. У проходной в фойе клубилась огромная толпа сотрудников, со- тни человек, преимущественно советские женщины. Они ждали, когда начнут выпус- кать и можно будет бежать по магазинам”21. Слід визнати, що для співробітниць деяких радянських установ похід в магазин був мож- ливий і в робочий час. крім того, власне робо- чий час жінки-службовці прагнули викорис- товувати з максимальною вигодою “для дому, для сім’ї”: на малюнку в журналі “Перець22” був зображений великий кабінет, в якому за столами сидять різні жінки, вони розмовля- ють по телефону, читають романи, розгадують кросворди, але більшість з них — в’яже. Під- пис до малюнка: “А Клава зовсім совість втратила: дивися, приперла на роботу в’язальну машину”. “Правила повсякденності передбачали і те, що жінка “приватизує” професійну зай- нятість, використовуючи її як ресурс для ви- рішення домашніх проблем”, — відзначають а. Тьомкина і а. роткірх23. За умов “угоди” правила стояння в черзі були важливішим за великі досягнення на роботі. Черга — це феномен радянської епохи і предмет окремого аналізу24. Існували ситуативні і системні правила “обходу” черги. Системні правила складалися з системи знайомств. активні способи ство- рення системи передбачали уміння “знайти” свого продавця у “своєму” магазині. “Спе- ціальне знайомство” дозволяло не стояти в черзі, а брати “з-під поли”, “з-під прилавка”, “з чорного ходу”, причому брати не тільки то- вари, але й одержувати послуги слабенького, але в деяких випадках необхідного радянсько- го сервісу: “Я сама проходила к Виталию без очереди, а кто-то сзади стоял и волновался и иногда требовал жалобную книгу. Тогда я смотрела на проходящих без очереди снизу вверх, теперь на стоящих в очереди — сверху вниз. Совсем другой ракурс. Вечная Исто- рия”25. “Свій продавець”, “своя кравчиня”, “свій перукар” міг бути родичем, сусідом, але часті- ше виявлявся особою, включеною в систему “ти — мені, я — тобі”. Д. Хоскінг вважає, що “блат можна розгля- дати як своєрідну регресію до натурального обміну, що втілюється у форму подарунків або бартеру, як це було описано соціологом Мар- селем Моссом”26. але на систему зв’язків, що унормовували повсякденне життя, можна поглянути і з точ- ки зору формування мереж громадянської активності, які зміщували акцент значущості з сфери публічного у сферу приватного. Межі приватної сфери розсувалися, і вона, власне, ставала вже не приватною історією, але по- справжньому суспільним життям, що вклю- чало масу соціальних агентів, соціальних груп. в цій новій “суспільній приватности” формувалися думки, відносини і нові практи- ки, які міняли радянське суспільство. Тут підвищувався рівень буденної компетентності і широко використовувалися комунікаційні технології. Поширення інформації про “вики- нуті товари”, рівно як і про “добрих лікарів”, “професійних репетиторів”, “чудових му- лярів” відбувалося миттєво. Ефективність технології “у моєї знайомої є знайома, у якої є подруга, сестра якої...” сильно зросла з по- явою телефону. Багато проблем, пов’язаних з дефіцитом, можна було вирішувати, не вихо- дячи з дому. організуючи своє і чуже повсякденне жит- тя, жінки “узяли пошту і телеграфи”, розши- рюючи географію горизонтальних мереж. За- вдяки невисокій ціні на поштові послуги, можна було достатньо вільно обмінюватися “дефіцитом”, “діставати” і посилати необхідні товари. “Я, может быть, вышлю тебе денег 21� Краєзнавство 3 2010 на некоторые покупки. Вообще мне нужна ко- пирка, этак пачки четыре-пять. Вообще надо о многом подумать: я дошла до такого, что кроме летних платьев у меня нет ни одного приличного платья27”, “Дорогая Маня! С моим шитьем ты недопоняла: ты мне при- слала в прошлом году 2 материи. Одну, серую, шерстяную, я сразу же пошила”28 — це листи письменниць З. Тулуб і Н. Забіли. “жіноче обличчя” повсякденних боїв за їжу і одяг, за влаштування дітей в садочки, родичів в лікарню визначалося не тільки нор- мативними приписами, але і структурою жі- ночої зайнятості на ринку праці. Найбільший відсоток жінок в загальній чисельності робо- чих і службовців в середині 80-х років був за- фіксований в торгівлі і громадському харчу- ванні — 82 %, в охороні здоров’я, фізкультурі і соціальному забезпеченні — 81 %, в народ- ній освіті — 75 %, в культурі — 73 %, жінки- інженери складали 58 %, лікарі — 67 %, еко- номісти — 87 %, бухгалтери — 89 %, бібліо- текарі і бібліографи — 91 %29. На цьому фоні “знайомства”, які встановлювалися між жін- ками, були цілком логічними. крім того, продовжували діяти і традиційні механізми селянського виживання, що вияв- лялося, наприклад, у створенні “запасів”. За- паси можна було зробити з куплених продук- тів: “в кулінарному репертуарі радянських низів, і не тільки низів, почесне місце займа- ють ті продукти, які можна довго зберігати — горезвісне тушковане м’ясо, згущене молоко і ковбаса-сервелат. в релігії повсякденності ці предмети культові”30. До “культових”, поза сумнівом, можна віднести сірники (вони, як правило, не зникали з продажу, але сірниками все одно запасалися), звичайне господарське мило, крупи, макарони, горох. “Бабуся завж- ди готувалася до війни. Запасів харчування у вигляді круп і макарон у неї хватало на два місяці, щоб взагалі не виходити з дому”31. особливі техніки — це запаси овочів, в основ- ному картоплі, на зиму. Щасливі володарі квартир з підвалами могли дозволити собі при- везти з села (від родичів або у вигляді нату- ральної оплати за “допомогу міста селу”) або купити декілька мішків картоплі на всю зиму. в підвалах також запасали цибулю, моркву, буряк. Якщо підвалів не було, то все одно — запасали: тримали запаси на балконах, в спе- ціальних ящиках, просто в мішку на кухні. Інші запаси можна було робити у вигляді “консервації”: соління, варення, компотів. Процес заготівлі продуктів — це ціла серія ак- цій, орієнтована на природний цикл. Не тіль- ки сільські, але і міські господині компетент- но міркували про те, що не “уродила вишня, не буде варення”. Секрети “соління” і “консервації” були сі- мейними, рецепти — різнилися. Ними прий- нято було обмінюватися, про смакові якості нових (не мамчиних) рецептів прийнято було турбуватися: “Очень волнуюсь, не оказалось ли варенье из клубники плохим. Я по ошибке дала тебе банку с прошлогодним. Оно могло засахариться, так как я варила его не по ма- миному рецепту, а по рецепту Панченко, ко- торая мне потом звонила, что ошиблась в ре- цепте и что я положила больше сахару, чем надо. Если засахарилось, вылейте варенье в кастрюлю и добавьте две столовых ложки воды на каждую пол-литровую банку варенья, поставьте на малый огонь и, помешивая, дай- те закипеть. И оно снова станет как свежее. За абрикосы и айву я не беспокоюсь. Они удач- ные”32. Традиційні практики забезпечували дівча- там і жінкам можливість одягатися самим і одягати сім’ю. Було прийнято “ділитися реча- ми”, “брати напрокат” (і в гуртожитках, і в сім’ях, і навіть серед сусідів по квартирі або по сходовому майданчику це були дуже поши- рені практики), одяг прийнято було передава- ти від старших до молодших (особливо дитя- чий). І, головне, одяг прийнято було шити. Шити з тканин (“простые изделия я шила дома сама… Штапельные, например, или са- тиновые”33) або переробляти куплене. Шити самим або замовляти “у знайомої кравчині” (“Основной материально несущей балкой была Мара. В ней открылся талант: она шила и брала за шитье большие деньги” 34) або в ательє, але без “знайомства” цей варіант був не дуже надійним. Чоловіки, батьки, сини за умов “контракту матері, що працює”, були умовно виключені зі сфери відповідальності за організацію пов- сякденного життя. “Добрий чоловік” — це не дуже великий набір вимог, що зводяться до тез: щоб не пив, не бив, приносив додому плат- ню. На думку низки дослідників, серед яких Є. Здравомислова, а. Тьомкіна, І. кон, Ю. ле- вада, Е. Мещеркіна, а. кльоцин, Т. Гурко35, депривоване становище чоловіків у радянсь- кій сім’ї було викликано кількома причина- ми. Серед них: неможливість реалізації права 21� монопольного годувальника і неможливість виконання традиційних чоловічих ролей; до- мінування жінок у приватній сфері, порушен- ня прав батьківства та ін. у філософському та соціологічному дискурсі типові практики життя пізньорадянського чоловіка розгляда- ються в термінах “кризи маскулінності”36. Типовий набір чоловічих повсякденних практик, представлений в джерелах, як пра- вило зводився до кількох позицій. По-перше, до констатації відсутності та/або невключе- ності чоловіка в освоєння простору “здобичі” їжі, організації житла, купівлі одягу. включення чоловіка в практики, маркіро- вані в радянському суспільстві як жіночі, ви- значалося офіційною і неофіційною культу- рою як відхилення від норми. Чоловік-поку- пець в радянському магазині — об’єкт анекдотичний. радянський кіно- і літератур- ний герой не ходив у продуктові і промтоварні магазини або потрапляв в них випадково, ві- домий часто не власними бажаннями, а ба- жаннями своєї “половини”. “волею дружини” опиняється в черзі герой повісті Г. Щербакової (1979 г): “На проспекте Мира, на углу возле магазина, стояла очередь. — “Дарью” дают, — лениво сказала шофер, остановившись у све- тофора. — От нее белье хорошо пахнет./ — Я сойду, — вдруг сказал Кузьменко. — Постою в очереди. Меня жена просила”37. Друга позиція, продукована офіційною і неофіційною культурою, “дозволяла” чолові- ку “жіночі повсякденні практики” в тому ви- падку, якщо він не був одружений (був вдів- цем, розведеним, покинутим). “Несімейний чоловік” в символічному ра- дянському полі був іноді зворушливий, часто злегка безглуздий, іноді смішний, але — гід- ний співчуття і співпереживання. Здатність орієнтуватися в продовольчих і промтоварних магазинах представлялася в символічному полі еквівалентом чоловічої самотності і не- прикаяності: ситуації, яку слід змінити, поліпшити. Третій варіант (як різновид першого): чо- ловік міг бути посланий в магазин. (Мульт- фільм “Падав торішній сніг (1983 р., а. Та- тарський) робить цей варіант абсолютно окре- мим). Посланий в магазин чоловік — це осердя інфантильності, безвідповідальності, з одного боку, і творчого підходу, витівки, праг- нення до свободи — з другого. Типовий чоловік в типовому радянському магазині (на ринку) і смішний, і вільний. Мо- дель поведінки різних чоловіків, різних за со- ціальним статусом, зростом, місцем мешкан- ня, освітою, представляється дуже схожою, і в сутнісних характеристиках — однаковою. “Бабуся (респондент так називає свою дру- жину. — Авт.) послала на базар індика купи- ти, я його купив, і так на вєрьовочку прив’язав, і як песика веду. Вин шось там “галди-галди”, однак йде. Проходили мимо пивної, думаю, дай зайду. Прив’язав індика на вулиці, зайшов, випив кухлик, пишлы далі”38. “Одного разу тато пішов в магазин із спис- ком, який дала мама. А там було написано “дедерон”. Під капустою і картоплею якраз. А “дедерон” це були такі німецькі панчохи. Так тато в овочевому викликав директора, коли йому не продали “дедерон”. А тітка-ди- ректор дуже сміялася і пояснила йому, що це таке. Тато не розмовляв з мамою тиждень, тому що вона його зганьбила”39. “Посланим” чоловік міг бути не тільки в магазин, але і в самий центр системи зв’язків і знайомств. Такий похід сприймався як не- приємна пригода, негативний досвід, якого згодом хотілося б уникнути, і який, через яскравість вражень, запам’ятовувався надов- го. Те, що для жінок було швидше рутиною, для чоловіків (не всіх!) виявлялося чимось на кшталт акції підпільника. Зовсім інша справа бути посланим чи “спо- рядженим” в похід за дефіцитом “за тридев’ять земель”: в столицю, в обласний центр, в сусіднє місто. Це могла бути “спе- ціальна поїздка”, а могло бути і відрядження чи подорож на відпочинок. Це інша практика, практика підкорення відстаней і “чужих зе- мель”. вона сприймається як одвічно чолові- ча. За таких обставин похід в магазин не при- нижує. Навпаки, проявляючи “чоловічу спе- ціалізацію” (чоловік-воїн — не менше), ситуація сприяє затвердженню майже забутої ролі годувальника і здобувача. Спорядження чоловіка в такий похід здійснювалося за сце- нарієм казки “Червона квіточка”: окрім необ- хідного могло замовлятися і “зайве” (напри- клад, сцена з кінофільму “любов і голуби”, в якій василь збирається на відпочинок). “Хо- рошую одежду и обувь, материалы для ремон- та квартиры можно было купить только в нескольких крупных городах. Многие вещи я привозил из командировок. Когда мы затеяли ремонт, то я из Москвы в течение трех поез- док привез несколько рулонов обоев, кафель- ные плитки, большой рулон линолеума. Я пе- 220 Краєзнавство 3 2010 реправил из Москвы даже газовую плиту. Мне пришлось изрядно потрудиться. Из Риги я привез Бэле красивую трикотажную коф- точку, из Лиепаи — несколько банок шпрот, из Белгорода — складную алюминиевую лест- ницу, из Волжского — алмазные сверла. Всё это в Днепропетровске не купить было”40. Сімейного чоловіка (і чоловіка, і сина) при- йнято було одягати. виходячи з аналізу ху- дожньої літератури і кіно, радянський чоловік був трагічно не здатний ані вибрати собі кра- ватку, ані зав’язати її. втім, безпорадним він був не тільки у відносинах з краваткою: “Мама всегда одевала его (батька. — Авт.) с иголочки, себе ничего не покупала, все ему: костюмы, рубашки, шляпы41”. “Мама нам ку- пила в кредит два финских костюма из ней- лона: мне синий, а ему терракотовый”42. Чоловіку прийнято було проявляти невиба- гливість в одязі. Бажання купити (зшити) собі щось сприймалося як небезпечний сигнал, як знак непокори або, того гірше, знак можли- вості іншого життя: у фільмі “Вам і не снило- ся” (1980 р., реж. І. Фрез) батько головного ге- роя Кості сам(!) заговорює про те, а чи не по- шити йому костюм. Дружина Віра сприймає це як намір до подружньої зради, і ширше — до руйнування всіх життєвих основ. Гендерні особливості радянської повсяк- денності визначалися і різницею в наявності вільного часу. Так, наприклад, дружини шах- тарів в кінці 70-х-середині 80-х років прово- дили в чергах за продуктами 600 годин в рік, в чергах за промисловими товарами 52243, в середньому виходило близько 3 годин в день. Чоловіки і сини були практично позбавлені цього “задоволення”. вільний час, ймовірно, був для багатьох чоловіків фактом швидше трагічним, ніж ко- рисним. Деякі з них в думках “покращували” суспільне життя, інші — удосконалювали прищіпки, чайники. І ті й інші — думали. І ті, і інші, і треті — бачили. Саме в практиках чо- ловічої повсякденності яскраво виявлялися Інші. Інші чоловіки — однокласники, одно- полчани, однокурсники і колеги, інші жін- ки — колишні кохані, товаришки по службі, родички. у Інших були інші сценарії життя, ме- ханізми заробітку грошей: “Существовала служба, за которую он получал зарплату, имел машину и прочие блага. Была и другая. Своя работа… И были его меченые люди, к ко- торым и был настоящий интерес. Именно они ткали ему ковры, именно они делали вы- сокие тонкогорлые кувшины”44. Не дивлячись на те, що усталені традицій- ні практики продовжували транслюватися впродовж всього періоду, що вивчається, вже з кінця 70-х років їх ефективність стала зни- жуватися. Підкреслимо: стала знижуватися ефективність цілої низки жіночих традицій- них практик. “Приблизно до другої половини 1970-х років “учасники споживацької рево- люції” обзавелися заповітним дефіцитом “в першому наближенні”: обставили квартири “стінками”, холодильниками, телевізорами, прикрасили килимами і кришталем. але жит- тя, на відміну від радянських промислових підприємств групи “Б”, що виробляло це “доб- ро”, не стояло на місці”45. Престижне сим- волічне споживання було переорієнтоване на “якість”, на “зайве”, почалося справжнє по- лювання на все імпортне. Пошити, заготовити, переслати “престиж- не” було важко. “Поле зайвого” вимагало від людей не тільки широких мережевих комуні- кацій, але серйозної мобільності, вільного часу, грошових ресурсів, уміння орієнтувати- ся в тенденціях споживацького ринку, здіб- ності до іншого способу життя, де не традиція, і не “щасливий випадок”, а прагматизм, до- цільність і грошовий розрахунок відігравали ключову роль. у сценах і структурах радянської повсяк- денності кінця 70-х — середини 80-х років не- прикрито виявляються нові гравці: звичний образ “спекулянтки” поступається місцем юному, зухвалому, моторному “фарцовщику”. “Дамський майстер” приходить на зміну “своїй перукарці”, а директор магазина “за- микає” на собі розподіл “дефіцитних продук- тів”. Екстенсивні, крихкі, дбайливо вирощу- вані механізми освоєння міського простору традиційними методами стали співіснувати з іншими — динамічними, більш прагматични- ми (і цинічними) механізмами створення но- вого споживацького середовища. Ніхто не програв, але повсякденне життя і способи за- доволення повсякденних потреб виявилися не тільки ресурсом нових економічних відносин, але і базовим елементом реконфігурації контр- акту працюючої матері і зміни моделі “слаб- кого годувальника”. радянська повсякденність середини 60 — середини 80-х років була унікальним проек- том, “доступним світом іншого досвіду46”, до- свіду не тоталітарного, а, швидше, досвіду де- 221 якої свободи, заповзятливості, досвіду освоєння міського простору, досвіду модерні- зації. Гендерні аспекти цього досвіду були проявленими і помітними. відповідальні за сферу повсякденного життя жінки транслюва- ли архаїчні, традиційні практики формування соціальних навичок і соціальних зв’язків, орієнтованих на діставання їжі, одягу, пред- метів побуту. Химерним чином ця архаїчна, заснована на принципах моральної економіки практика, сприяла створенню міських про- сторів і мереж громадянської активності. При- ватне при цьому ставало справжнім, а не де- кларованим, публічним. виключений з повся- кденних практик “простий радянський чоловік” виявлявся, з одного боку, депривова- ним своєю буденною безпорадністю, з другого — здатним бачити і проголошувати її критич- но: сміятися, пустувати, протестувати (“пити горілку” — це теж протестувати). аналізовані матеріали свідчать про різни- цю повсякденного досвіду, яка залежала від безлічі соціальних, географічних, демографіч- них, національних, вікових чинників. І ці різ- ниці мають дуже перспективний дослідниць- кий потенціал. джерела та література 1 Лотман Ю. М. Поэтика бытового поведе- ния в русской культуре ХVІІІ века // из- бранные статьи. — Т.1. — С. 249. 2 Цит. за: Кром М. Повседневность как предмет исторического исследования / ис- тория повседневности. Сборник научных работ. — СПб., 2003. — С. 12. 3 Козлова Н. Советские люди. Сцены из ис- тории. — М., 2005. — С.407. 4 Детальніше про це: Стяжкина Е. женщи- на в пространстве смеховой культуры ук- раины во второй половине ХХ века // иной взгляд. Междисциплинарный аль- манах гендерных исследований /Гл. ред. и. р. Чикалова. Мн., 2002. — С.29–35. 5 Ярская-Смирнова Е., Романов П., Леби- на Н. Стабильность или стагнация, 1964– 1985 // Советская социальная политика. Сцена и действующие лица 1940– 1985 гг. — М., 2008. — С.20. 6 Соколов А. К., Тяжельников В. С. курс со- ветской истории, 1941–1991. — М.: высш. шк., 1999. — 415 с. — Ел. ресурс: [Цит. 2009, 15 грудня]. — Доступний з: http: // window. edu. ru/window_catalog/files/ r42219/glava4_3. htm. 7 Утехин И. особенности неуклонного роста в условиях зрелости // Неприкосновенный запас. — 2007. — № 4(54). — Ел. ресурс: [Цит. 2010, 17 липня]. — Доступний з: http: // magazines. russ. ru/nz/2007/54/ ut7. html. 8 Новейшая история россии. 1914–2008: учебное пособие /Под ред. М. в. Ходяко- ва. — М., 2008. — С.422. 9 Стяжкіна О. В. “Продовольчі скарги” жінок україни як кількісний вимір повсяк- денного буття у 50–90-ті рр. ХХ ст. // Істо- ричні і політологічні дослідження. До- нецьк. Гол. ред. П. в. Добров. — 2004. — № 1(19) — С. 97. 10 Хоскинг Дж. Структуры доверия в послед- ние десятилетия Советского Союза // Не- прикосновенный запас. — 2007. — № 4. — Ел. ресурс: [Цит. 2010, 18 травня]. — До- ступний з: http://magazines.russ.ru/nz/ 2007/54/ho5. html 11 Барсенков А. С., Вдовин А. И. история рос- сии.1917–2004: учебное пособие для сту- дентов вузов. — М., 2005. — С. 535. 12 Гурова О. Ю. идеология потребления в со- ветском обществе // Социологический журнал. — 2005. — № 4. — Ел. ресурс: [Цит. 2010, 19 травня]. — Доступний з: http://www.socjournal.ru/article/669 13 Здравомыслова Е., Темкина А. Гендерная система // Словарь гендерных терминов / Под ред. а. а. Денисовой. — М., 2002. 14 Lapidus G. Sexual Equality in Soviet Policy: A Developmental Perspective // Women in Russia/ Ed. By D. Atkinson, A. Dallin and G. Lapidus. — Stanford, Calif, 1977. — P. 115–138; Айвазова С. русские женщи- ны в лабиринте равноправия. очерки политической теории и истории. Докумен- тальные материалы. — М., 1998; Здраво- мыслова Е., Темкина А. Советский этакра- тический гендерный порядок // Социаль- ная история. Специальный выпуск, посвященный гендерной истории /отв. ред. Н. л. Пушкарева. — М., 2002. 15 Айвазова С. русские женщины в лабирин- те равноправия. — М., 1998. — С.82–83. 16 Хоскинг Дж. история Советского Союза. 1917–1991. — М., 1991. — С.409. 17 Купрін О. Доньці, яка щойно вийшла за- між // радянська жінка. — 1985. — № 1. — С.24. 222 Краєзнавство 3 2010 18 Зеленогорский В. Дядя Миша левин // Ultraгрин: маленькие повести для мобиль- ных телефонов. — М., 2010. — С.238. 19 Козлова Н. Н. вказ. праця. — С. 414. 20 Служебный роман (реж. Э. рязанов, 1977 г.) // русские субтитры. — Ел. ре- сурс: [Цит. 2010, 19 травня]. — Доступний з http: // subtitry. ru/subtitles/49285396/ 21 жж “Пионер” — Ел. ресурс: [Цит. 2010, 19 травня]. — Доступний з: http: // pioneer-lj. livejournal. com/545506. html. 2004.11.24. 22 Гончаров В. Малюнок. // Перець. — 1978. — № 18. — С.4. 23 Темкина А., Роткирх А. Советские гендер- ные контракты и их трансформация в сов- ременной россии // Социологические ис- следования. — 2002. — № 11. — С.10. 24 Николаев В. Совесткая очередь: прошлое как настоящее // Неприкосновенный за- пас. — 2005. — № 5. — Ел. ресурс: [Цит. 2010, 19 травня]. — Доступний з: http: // magazines. russ. ru/nz/2005/43/ni11. html 25 Грекова И. Дамский мастер // Такая жизнь. Сб. — М.: аСТ, 2009. — С. 347. 26 Хоскинг Дж. Структуры доверия в послед- ние десятилетия Советского Союза // Не- прикосновенный запас. — 2007. — № 4. — Ел. ресурс: [Цит. 2010, 18 травня]. — Доступний з: http: // magazines. russ. ru/nz /2007/54/ho5. html 27 листи З. Тулуб брату // Центральний дер- жавний архів-музей літератури та мистец- тва україни (ЦДаМлМ україни). — Ф. 128. — оп.1. — Спр. 5. — арк. 31. 28 листи Н. Забіли до сестри // ЦДаМлМ україни. — Ф.702. — оп.1. — Спр. 220. — арк. 457. 29 женщины в СССр в 1988. Статистические материалы. — Москва: Финансы и Статис- тика, 1988. — С. 14, 16, 19. 30 Козлова Н. вказ. праця. — С. 415. 31 олена к., 42 р., вчитель, м. Миколаїв // Запис зроблений 23.06.08. — З колекції автора. 32 листи З. Тулуб брату // Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва україни (ЦДаМлМ украї- ни). — Ф. 128. — оп.1. — Спр. 5. — арк. 29. 33 віра к., 57 р., вихователька дитячого са- дочка, м. Добропілля Донецької області // Запис зроблений к. кузіною 21.10.05. — З колекції автора. 34 Токарева В. Первая попытка. — Ел. ре- сурс: [Цит. 2010, 1 квітня]. — Доступний з: // http: // lib. aldebaran. ru/author/ tokareva_viktoriya/tokareva_viktoriya_ pervaya_popytka_sbornik/tokareva_ viktoriya_pervaya_popytka_sbornik__1. html 35 Здравомыслова Е., Темкина А. кризис мас- кулинности в позднесоветском дискурсе / о муже(N)ственности: Сб. статей / Сост. С. ушакин. — М.: Нло, 2002. — С. 432– 351; Кон И. российский мужчина и его проблемы // Меняющиеся мужчины в из- меняющемся мире. — Ел. ресурс: [Цит. 2010, 15 квітня]. — Доступний з: http: // sexology. narod. ru/publ018_4. html; Со- ветский простой человек: опыт социально- го портрета на рубеже 90-х / Голов А. А., Гражданкин А. И., Гудков Л. Д. и др.; отв. ред. левада Ю. а. — М.: Мировой океан, 1993. — 300 с.; Мещеркина Е. введение в антологию мужской жизни // Судьбы лю- дей: россия ХХ век. — М.: иС раН, 1996. — С. 298 — 325; Кленин А. Социоло- гия семьи // Социология в россии. Под ред. Ядова в. — М: иС раН, 1998. — C. 415–435; Гурко Т. Социология пола и гендерных отношений // Социология в россии. Под ред. Ядова в. — М: иС раН, 1998. — С. 173–195 та ін. 36 Здравомыслова Е., Темкина А. кризис мас- кулинности в позднесоветском дискурсе / о муже(N)ственности: Сб. статей / Сост. С. ушакин. — М.: Нло, 2002. — С. 432– 351. 37 Щербакова Г. Случай кузьменко (1979) // Мандариновый год. — М., 2009. — С.267. 38 василь к., 82 р., шахтар, м. Торез Донець- кої області // Запис зроблений 08.01.2010. — З колекції автора. 39 Тетяна а., 43 р., медсестра, м. київ // За- пис зроблений 13.03.2009. — З колекції автора. 40 Марголиус А. П. Торговля и бытовое обслу- живание в Советском Союзе // Мемуары на “Самиздате” — Ел. ресурс: [Цит. 2010, 7 березня]. — Доступний з: http: // zhurnal. lib. ru/m/margolius_a_p/thandel. shtml 41 Зеленогорский В. жид пархатый // Ultra- грин: маленькие повести для мобильных телефонов. — М., 2010. — С.170. 42 Зеленогорский В. Мой брат Саша // Ultra- грин: маленькие повести для мобильных 223 телефонов. — М., 2010. — С. 179. 43 вугільний Донбас у другій половині ХХ століття / Під ред. З. Г. лихолобової. — Донецьк, 2001. — С.206. 44 Щербакова Г. реалисты и жлобы // Про- винциалы в Москве. — М., 2009. — С. 424. 45 Соколов А. К., Тяжельников В. С. курс со- ветской истории, 1941–1991. — М., 1999. — 415 с. — Ел. ресурс: [Цит. 2009, 15 грудня]. — Доступний з: http: // window. edu. ru/window_catalog/files/ r42219/glava4_3. htm 46 Ионин Л. Г. Свобода в СССр. Статьи и эссе. — СПб, 1997. — С.14. елена стяжкина Гендерные измерения советской повседневности 1��0 — середины 1��0-х годов Советская действительность середины 60 — середины 80-х годов была пространством оп- ределенной свободы и модернизации. Гендерные аспекты ее были акцентировано разными. От- ветственными за сферу повседневной жизни женщины транслировали архаичные, традици- онные практики формирования социальных связей. Причудливым образом эти практики спо- собствовали созданию городской среды и сетей гражданской активності. Частное при этом становилось настоящим, реальным, публичным. Фактически исключенный из повседневных практик мужчина оказывался, с одной стороны, депривитым собственным неумением, с дру- гой — способным видеть и провозглашать советскую повседневность критически. Ключевые слова: гендер, “мещанка”, “обыватель”, общественные практики. Olena Styazhkina Gender dimensions of soviet everyday life in 1��0-mid.1��0-s The soviet ordinary life in 1960–1980 was unique space of experience of some freedom and modernization. The gender aspects of this experience were distinguished. Accountable for the sphere of everyday life women translated archaic, traditional practices of forming of social skills and social communications, oriented to the output of food, clothes, etc. By another hand, women’s practices were instruments in creation of urban spaces and networks of civil activity. Removed from everyday practices “simple soviet man” was ordinary helplessness, but he was able to see and say soviet everyday life critically. Key words: Gender, ”petty bourgeois”, ”Everyman”, the public practice.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32063
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2222-5250
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:01:19Z
publishDate	2010
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Стяжкіна, О. 2012-04-07T19:34:15Z 2012-04-07T19:34:15Z 2010 Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр. / О. Стяжкіна // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 214-223. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32063 94(477) “1960/сер.1980” Радянська повсякденність середини 60 — середини 80-х років була простором певної свободи і модернізації. Гендерні аспекти її були акцентовано різними. Відповідальні за сферу повсякденного життя жінки транслювали архаїчні, традиційні практики формування соціальних зв’язків. Химерним чином ці практики сприяли створенню міських просторів і мереж громадянської активності. Приватне при цьому ставало справжнім, реальним, публічним. Фактично виключений з повсякденних практик чоловік виявлявся, з одного боку, депривованим власною безпорадністю, з другого — здатним бачити і проголошувати радянську повсякденність критично. Советская действительность середины 60 — середины 80-х годов была пространством определенной свободы и модернизации. Гендерные аспекты ее были акцентировано разными. Ответственными за сферу повседневной жизни женщины транслировали архаичные, традиционные практики формирования социальных связей. Причудливым образом эти практики способствовали созданию городской среды и сетей гражданской активности. Частное при этом становилось настоящим, реальным, публичным. Фактически исключенный из повседневных практик мужчина оказывался, с одной стороны, депривитым собственным неумением, с другой — способным видеть и провозглашать советскую повседневность критически. The soviet ordinary life in 1960–1980 was unique space of experience of some freedom and modernization. The gender aspects of this experience were distinguished. Accountable for the sphere of everyday life women translated archaic, traditional practices of forming of social skills and social communications, oriented to the output of food, clothes, etc. By another hand, women’s practices were instruments in creation of urban spaces and networks of civil activity. Removed from everyday practices “simple soviet man” was ordinary helplessness, but he was able to see and say soviet everyday life critically. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Гендерні аспекти в історії повсякдення Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр. Гендерные измерения советской повседневности 1960 — середины 1980-х годов Gender dimensions of soviet everyday life in 1960-mid.1980-s Article published earlier
spellingShingle	Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр. Стяжкіна, О. Гендерні аспекти в історії повсякдення
title	Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр.
title_alt	Гендерные измерения советской повседневности 1960 — середины 1980-х годов Gender dimensions of soviet everyday life in 1960-mid.1980-s
title_full	Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр.
title_fullStr	Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр.
title_full_unstemmed	Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр.
title_short	Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр.
title_sort	гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр.
topic	Гендерні аспекти в історії повсякдення
topic_facet	Гендерні аспекти в історії повсякдення
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32063
work_keys_str_mv	AT stâžkínao gendernívimíriradânsʹkoípovsâkdenností1960seredini1980hrr AT stâžkínao gendernyeizmereniâsovetskoipovsednevnosti1960serediny1980hgodov AT stâžkínao genderdimensionsofsovieteverydaylifein1960mid1980s

Гендерні виміри радянської повсякденності 1960 — середини 1980-х рр.

Institution

Ähnliche Einträge