Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.)
У статті йдеться про повсякденність як предмет історичного дослідження в сучасній вітчизняній науці. Наголошується на антропологічному повороті в сучасній науці, в результаті чого об’єктом зацікавлення вчених постає сфера приватного, неофіційного життя “маленької, рядової людини”. На прикладі церков...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32066 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) / І. Петренко // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 97-103. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32066 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Петренко, І. 2012-04-07T19:44:36Z 2012-04-07T19:44:36Z 2010 Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) / І. Петренко // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 97-103. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32066 281.9(477)“17” У статті йдеться про повсякденність як предмет історичного дослідження в сучасній вітчизняній науці. Наголошується на антропологічному повороті в сучасній науці, в результаті чого об’єктом зацікавлення вчених постає сфера приватного, неофіційного життя “маленької, рядової людини”. На прикладі церковного регулювання шлюбно-сімейних відносин Російською Православною Церквою показано втручання і регулювання цієї особистісної сфери життя. В статье речь идет о повседневности как предмете исторического исследования в современной отечественной науке. Акцент делается на антропологическом повороте в современной науке, в результате которого объектом заинтересованности ученых стала сфера приватной, неофициальной жизни “маленького, рядового человека”. На примере церковного регулирования брачно-семейных отношений Российской Православной Церковью продемонстрировано вмешательство и регулирование этой сферы жизни. The article deals with everyday occurrence as a subject of historical research in modern ukrainian history. The author tells about anthropological turning in modern science when private life of ordinary people becomes the subject of research. On the example of church regulation of marriage-family relations the author shows the interference of Russian Orthodox Church into such personal sphere of life. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Родина та повсякденний побут Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) Брачно-семейные отношения в контексте православной повседневной культуры России (XVIII в.) Marriage-family relations in the context of orthodox everyday culture in Russia (XVIII century) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) |
| spellingShingle |
Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) Петренко, І. Родина та повсякденний побут |
| title_short |
Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) |
| title_full |
Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) |
| title_fullStr |
Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) |
| title_full_unstemmed |
Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) |
| title_sort |
шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури росії (xviii ст.) |
| author |
Петренко, І. |
| author_facet |
Петренко, І. |
| topic |
Родина та повсякденний побут |
| topic_facet |
Родина та повсякденний побут |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Краєзнавство |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Брачно-семейные отношения в контексте православной повседневной культуры России (XVIII в.) Marriage-family relations in the context of orthodox everyday culture in Russia (XVIII century) |
| description |
У статті йдеться про повсякденність як предмет історичного дослідження в сучасній вітчизняній науці. Наголошується на антропологічному повороті в сучасній науці, в результаті чого об’єктом зацікавлення вчених постає сфера приватного, неофіційного життя “маленької, рядової людини”. На прикладі церковного регулювання шлюбно-сімейних відносин Російською Православною Церквою показано втручання і регулювання цієї особистісної сфери життя.
В статье речь идет о повседневности как предмете исторического исследования в современной отечественной науке. Акцент делается на антропологическом повороте в современной науке, в результате которого объектом заинтересованности ученых стала сфера приватной, неофициальной жизни “маленького, рядового человека”. На примере церковного регулирования брачно-семейных отношений Российской Православной Церковью продемонстрировано вмешательство и регулирование этой сферы жизни.
The article deals with everyday occurrence as a subject of historical research in modern ukrainian history. The author tells about anthropological turning in modern science when private life of ordinary people becomes the subject of research. On the example of church regulation of marriage-family relations the author shows the interference of Russian Orthodox Church into such personal sphere of life.
|
| issn |
2222-5250 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32066 |
| citation_txt |
Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) / І. Петренко // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 97-103. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT petrenkoí šlûbnosímeinívídnosinivkontekstípravoslavnoípovsâkdennoíkulʹturirosííxviiist AT petrenkoí bračnosemeinyeotnošeniâvkontekstepravoslavnoipovsednevnoikulʹturyrossiixviiiv AT petrenkoí marriagefamilyrelationsinthecontextoforthodoxeverydaycultureinrussiaxviiicentury |
| first_indexed |
2025-11-25T23:31:34Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:31:34Z |
| _version_ |
1850582483873038336 |
| fulltext |
��
Краєзнавство 3 2010
іV
родина та
Повсякденний
ПобУт
��
уДк 281.9(477)“17”
Ірина Петренко (м. Київ)
Шлюбно-сімейні відносини в контексті
Православної Повсякденної кУльтУри росії (XVIII ст.)
У статті йдеться про повсякденність як предмет історичного дослідження в сучасній віт-
чизняній науці. Наголошується на антропологічному повороті в сучасній науці, в результаті
чого об’єктом зацікавлення вчених постає сфера приватного, неофіційного життя “ма-
ленької, рядової людини”. На прикладі церковного регулювання шлюбно-сімейних відносин
Російською Православною Церквою показано втручання і регулювання цієї особистісної сфери
життя.
Ключові слова: шлюбно-сімейні відносини, повсякденність, девіантна поведінка, родинне
життя.
Наслідком методологічного дискурсу кінця
ХІХ — початку ХХ ст. стало зародження па-
радигми аналітичної, соціально-орієнтованої,
історичної науки. очевидно, настав час пере-
осмислити домінуючі світоглядні основи нау-
кових досліджень, зважаючи на виклики
часу, які змушують критично оцінити інте-
лектуальні здобутки минулого, сформувати
напрями сучасних досліджень і окреслити
перспективи майбутнього.
унаслідок різних об’єктивних і суб’єктив-
них причин приватне життя людини довгий
час залишалося осторонь наукових інтересів
дослідників. водночас сфера приватного побу-
ту є важливою з боку дослідження повсякден-
ного життя людей минулого. Без врахування
приватної сфери життя людей значна частина
історії неминуче набирає вигляду “мертвої”
історії без індивідів. За словами відомого до-
слідника російської культури Ю. М. лотмана,
щоб зрозуміти смисл поведінки живих людей
і літературних героїв минулого, потрібно зна-
ти їх культуру: їх просте, звичайне життя, їх
звички, уявлення про світ тощо1.
Тема “маленької, рядової людини”, її про-
блеми, вчинки, життя розглядалася фрагмен-
тарно, вважалася малокорисною і несерйоз-
ною, вона тлумачилася лише як доповнення
до “великої” історії. Нині ж багато вчених
визнають безсумнівну користь і потребу звер-
нення до історії “знизу”, до звичайної люди-
ни, її інтересів, думок, почуттів, турбот, ре-
чей, які її оточували. Звернення до повсякден-
ності — це перехід від показу абстрактних
процесів і структур до аналізу конкретної си-
туації, який дає змогу по-іншому висвітлити
політичні, економічні, соціальні, культурні
процеси. Дослідження повсякденності дає
можливість переглянути стереотипи, які сто-
сувалися історії суспільства, завдяки чому ви-
никає нова точка зору на загальновідоме.
Історія повсякденності виросла з протесту
проти розгляду історії в абстрактних понят-
тях, проти глобальних теорій, надмірної полі-
тизації та ідеологізації всього суспільного
життя. Дослідники цього напряму занурю-
ються у вивчення невеликих спільностей:
сім’ї, парафії, населеного пункту, школи, ву-
лиці, міського кварталу, домашнього побуту,
довкілля тощо. відомий французький історик
Ф. Бродель зауважував, що історія набуває
свого сенсу тільки тоді, коли вона розгля-
дається на вертикальному зрізі: від повсяк-
денного життя на рівні землі і до успіхів, до
досягнень (і несправедливостей) суспільної
надбудови2.
Дослідження приватної сфери дозволяє до-
лучитися до емоційного переживання людей
минулих епох, зрозуміти, що їх хвилювало у
щоденному приватному житті, про що вони
мріяли, до чого прагнули. Це дасть змогу за-
глибитися у людську психологію, зрозуміти
мотиви і стереотипи людської поведінки.
адже сукупність людей, їхніх неповторних
доль і становить людське суспільство, яке вар-
то розглядати не як об’єднання багатьох без-
ликих індивідів, а враховувати їхні щоденні
психологічні настанови, повсякденне життя,
моделі поведінки тощо.
родина протягом тисячоріч була багато-
функціональним соціальним інститутом, ос-
новним завданням якого було відтворення
людського роду й збереження життя. Протя-
гом історичного розвитку відбувалися зміни в
��
Краєзнавство 3 2010
самій родині, її структурі, зв’язків з іншими
соціальними інститутами, системі сімейного
права, правового статусу членів родини, її міс-
ця в суспільстві й значення для держави.
Сім’я як одна з найстаріших біосоціальних
спільнот нині зазнає величезних змін. вони
мають глобальний універсальний характер і
пов’язані з руйнацією традиційних цінностей
та форм сімейного життя й шлюбу. Проте це
не означає загибелі сім’ї як такої. Нові часи
відкривають нові обрії у стосунках чоловіка,
жінки і дитини.
в останні роки, коли в українському сус-
пільстві швидкими темпами розвивається
економіка, політика, соціальна сфера, родина
стає усе більше самостійним і значимим
об’єктом правового регулювання держави.
кризові явища в суспільстві найбільш відчут-
но проявляються в сфері шлюбно-сімейних
відносин. Сучасна родина переглядає систему
цінностей, на перший план висуває особисту
кар’єру членів родини, матеріальний і со-
ціальний добробут. Декларовані століттями
ідеї шлюбу здобувають нове прочитання, змі-
нюються не тільки ідеальні уявлення про ба-
жану родину й шлюб, але й традиційні норми
моралі, моделі шлюбно-сімейної поведінки, і
в цілому правова культура сімейних відносин.
Саме тому дослідження взаємодії християнсь-
кої моралі і традиційних сімейних норм у ви-
рішенні завдань виховання та становлення
нового покоління актуально для україни XXI
століття.
Повсякдення стає предметом інтересу істо-
риків ІІ половини ХІХ ст. Тоді з’являються
праці, присвячені побуту, моральності, звича-
ям народу, зокрема, роботи о. Терещенка,
М. костомарова, І. Забєліна3. Для вказаних
розвідок був характерний фактографічно-опи-
совий підхід. у полі зору дослідників першої
хвилі зацікавлення повсякденням опинилися
макро- і мікросередовище проживання: при-
рода, місто, село, житло (зовнішній і внутріш-
ній простір, включно з інтер’єром, меблі, на-
чиння тощо); турбота про тіло і зовнішній виг-
ляд (фізичні вправи, гігієна, лікування,
костюм); ключові, соціально значимі моменти
життя людини (народження і хрещення дити-
ни, створення родини (весілля), смерть (похо-
рони); сім’я, сімейні відносини, міжособистіс-
ні відносини; дозвілля (ігри, розваги, свята).
учені зосереджували свою увагу на зовніш-
ньому, предметно-матеріальному боці життя,
більше акцентували на тому, що і як було при-
йнято робити, ніж на тому, які установки сві-
домості, моральні цінності стояли за певними
вчинками і діями.
Повсякденність як культурно-значимий
феномен є відкриттям науки ХХ ст. Наступ-
ний етап розвитку історії був пов’язаний з
іменами тих учених, у працях яких формуєть-
ся нова, культурологічно орієнтована історич-
на наука. Це голландський історик й. Хейзін-
га4 і засновники французької “Нової історич-
ної науки” (школи “анналів”) л. Февр і
М. Блок. учені твердо обстоювали людино-
знавчу концепцію історії і виходили з того, що
вона не може відбуватись поза людьми та їх-
ньою свідомістю, а проходить крізь них, за їх
участі. На їх думку, ментальність, ідеологія
та соціальна поведінка людей є невід’ємною
складовою історичного дослідження, одним із
важливих аспектів для розуміння історії пев-
ного періоду.
радянською історичною наукою до кінця
1980-х років усе, що стосувалося повсякден-
ності, розглядалося з ідеологічних позицій.
Доступ до багатьох архівів був закритим, що
не дозволило об’єктивно реконструювати весь
спектр проблем повсякденного життя ра-
дянських людей.
На сьогоднішньому етапі розвитку ук-
раїнської науки історія повсякденності стає
найбільш популярним і актуальним методо-
логічним напрямом досліджень. Свідченням
цього є збільшення кількості наукових студій,
проведення спеціальних конференцій, при-
свячених різним аспектам цього напряму до-
сліджень5.
одним із напрямів вивчення історії повсяк-
денності є шлюбно-сімейні відносини, які
належать до консервативної сфери міжосо-
бистісних людських відносин. Дослідженню
розвитку шлюбно-сімейних відносин присвя-
тили свої праці російські вчені М. Цатурова,
Н. Пушкарьова, Б. Миронов, Ю. Гончаров (у
російській імперії)6 та інші.
Шлюбно-сімейні відносини в україні стали
предметом зацікавлень таких учених, як
в. Маслійчук, Н. Пилипенко, о. романова,
о. Гуржій, в. Горобець, М. Сулима, Ю. воло-
шин, І. ворончук7 та ін. Їх праці присвячені
різним аспектам означеної проблеми, зокре-
ма, негативному впливу загальноросійського
сімейного законодавства на родинні відносини
українців, що призвело до занепаду і демо-
ралізації подружнього життя, девіантній по-
ведінці жінок наприкінці XVIII ст., розумінню
��
понять “праведності” і “гріховності” у ро-
динному житті пересічних українців, а також
родинним стосункам у середовищі козацької
еліти XVIII ст., шлюбності у старовірів у
другій половині XVIII ст. тощо.
Мета студії полягає у дослідженні політики
російської держави щодо шлюбно-сімейних
відносин мирян в соціально-побутовому ас-
пекті, як один із компонентів православної
повсякденної культури XVIII ст.
у жодній галузі права звичай не виявився
настільки живучим, як у сімейній сфері. Не
лише після прийняття християнства дохрис-
тиянські звичаї не піддалися знищенню, але й
продовжували жити до кінця ХІХ ст. у формі
сімейних обрядів. Незважаючи на зусилля
держави і Церкви, християнство так і не
змогло до кінця перебудувати світогляд і
менталітет народу. Сім’я так і залишилася
тим ретранслятором, який зберігав і передавав
родинні традиції. Дохристиянські цінності
так і не вдалося повністю знищити навіть
каральними санкціями. Склалася своєрідна
цілісна система, в якій християнські норми і
цінності поєднувалися з язичницькими обря-
довими діями. Це наочно простежується в
поєднанні православного вінчання і язични-
цького весілля, які стали невід’ємними
атрибутами укладання шлюбу.
На початку XVIIІ ст. розпочався новий
період в історії шлюбно-сімейних відносин,
який умовно можна назвати державно-
церковним (прерогативу регулювання їх пе-
ребрала на себе держава), на відміну від
попереднього — церковно-державного (Х–
XVII ст. — шлюбно-сімейні відносини були
монополією Церкви). З 20-х рр. XVIII ст. в ро-
сійській державі було взято курс на створення
моделі консисторської системи єпархіального
управління. відповідно до цього було запро-
ваджено духовні консисторії — найвищий
колегіальний орган в системі єпархіального
управління та духовні правління — підпо-
рядковані їй колегіальні органи єпархіальної
влади на місцях, до компетенції яких було
віднесено розглядати шлюбно-сімейні справи.
Шлюбне законодавство перейшло в руки
світської держави (Синоду), постанови якої
стали обов’язковими і для Церкви, коли
формувався так званий синодальний варіант
православ’я8. З петровських указів початку
століття і до грудня 1917 р. укладання шлюбу
регулювалося церковними і світськими нор-
мами права. у XVIII ст. разом із переходом
шлюбно-сімейних справ від духовної влади до
світської відбулося важливе явище: цивільний
(громадянський) елемент шлюбу, який ві-
дігравав таку велику роль, доки шлюбні
справи не були у віданні Церкви, відступив на
другий план, і підкорився релігійному, світ-
ське ж законодавство стало на сувору релі-
гійну основу. Початок цьому процесу поклав
цар Петро І, який заборонив неустойки,
скасував рядні записи і церковні заручини,
встановив шлюбний вік та ін. Шлюбно-
сімейне життя в росії XVIII ст. характе-
ризувалися такими специфічними рисами, як
значною роллю держави в їх регулюванні.
Світська і церковна влада об’єднали свої
зусилля у процесі дисциплінування суспі-
льства.
у XVIII ст. відбулася бюрократизація русь-
кої Православної Церкви, уніфікація церков-
ного життя, зростання її впливу на паству,
розширення компетенції церковних установ і
їхнє втручання у приватне, неофіційне
(шлюбно-сімейне) життя мирян. Тому одним
із джерел його регулювання стала церковна
документація: рапорти, інструкції, проме-
морії, метричні книги, сповідні розписи тощо.
Держава перебрала на себе функції нагляду
і покарання за відхилення від норм шлюбно-
сімейного життя за допомогою розгалуженого
бюрократичного апарату, розширюючи при
цьому компетенцію державних органів і
дозволяючи їм контролювати різні сторони
родинного життя. влада збільшила контроль
над особистістю, намагалася дисциплінувати
соціум за допомогою перевиховання, при
цьому відмовляючись від жорстоких тілесних
покарань.
у росії XVIII ст. батьківська влада, прак-
тика переділів, висока смертність, відсутність
ринкового господарства і традиції утримува-
ли низький шлюбний вік для чоловіків і
жінок. однак ці фактори по-різному спра-
цьовували в різних регіонах імперії, де одні з
них переважали, а інші мали другорядне
значення.
однією з особливостей церковного шлюбу
до 1765 р. було його оформлення за допомогою
“венечной памяти” — документа, який вида-
вався єпархіальним архієреям на ім’я свяще-
ника про дозвіл вінчання наречених. регла-
ментація грошових зборів за обряд вінчання,
контроль за їх дотриманням свідчать про те,
що шлюб у XVIII ст. був одним із суттєвих
джерел грошових прибутків руської Право-
100
Краєзнавство 3 2010
славної Церкви. Дана обставина свідчить про
матеріальні мотиви поведінки священнослу-
жителів і цілком практичне втілення поглядів
Церкви на таїнство шлюбу в повсякденні
соціальні практики.
Шлюбно-сімейні приписи руської Право-
славної Церкви регламентували вінчати наре-
чених лише парафіяльному священикові,
котрий був добре обізнаний зі своїми
мирянами, знав їхній сімейний стан, тому міг
виявляти ті законні перешкоди, що робили
шлюб неможливим. Часто про факт незакон-
ного вінчання ставало відомо духовному прав-
лінню через певний час після його здійснення
випадково, або зумисне зацікавленою особою,
найчастіше — парафіяльним священиком у
зв’язку зі втратою ним прибутку за вінчання,
або з метою помсти і зведення рахунків із
винним ієреєм, чи через випадкове з’ясування
таких обставин.
однією з найосновніших умов укладання
шлюбу було відсутність між нареченими спо-
ріднення. коли йшлося про близький ступінь,
то визначити їх було нескладно. крім того, як
правило, між близькими родичами і свояками
шлюби не укладалися. однак шлюби укла-
далися між людьми, котрі мали віддалені
ступені споріднення, визначити які було важ-
ко. Тому священик покладався на свідчення
родичів наречених. Так же точно він і покла-
дався на них у питаннях, яким саме шлюбом
вінчалася пара (першим, другим, третім),
адже наречені не завжди жили на території
парафії. Складні переліки духовних родичів
значно ускладнювали пошуки шлюбних парт-
нерів для людей у невеликих поселеннях,
тож, аби звести до їх мінімуму, Синод нама-
гався скоротити розлогі ступені споріднення
для встановлення непрямих родинних сто-
сунків.
у XVIII ст. церковна і світська влада з
метою уникнення порушень численних пра-
вил про заборонені ступені споріднення для
одруження, змушена була скоротити кількість
цих заборон. рішення духовного суду свідчать
про те, що в другій половині XVIII ст.
відбулося зменшення заборонених ступенів
споріднення, і духовна влада вже дозволяла
шлюби в таких ступенях споріднення, в яких
у попередні періоди вважала просто недо-
пустимими.
Парафіяльні священики іноді зловживали
своїм становищем і свідомо освячували шлю-
би, знаючи або здогадуючись про існування
між чоловіком і дружиною певних ступенів
спорідненості, маючи з цього матеріальний
зиск. Якщо хтось не доносив про це духовній
владі, то подібні факти так і залишалися
невідомими. Сумлінні священнослужителі
зверталися до духовного правління, аби
роз’яснити і розвіяти їхній сумнів щодо
можливості одруження чоловіка і жінки.
Головною причиною консервативності
Церкви в шлюбно-сімейних справах було
прагнення зберегти шлюб будь-якими засо-
бами. Ідея про вічність подружнього союзу
породжувала різко негативне відношення до
розлучення як способу вирішення конфлікт-
них ситуацій між подружжям. Політика
церковної влади полягала в прагненні за будь-
яку ціну зберегти подружній союз. Тому
законними вважалися лише невелика кіль-
кість загальноприйнятих приводів для роз-
лучення. Збільшити кількість приводів для
розлучення означала б нехтування ідеєю про
непорушність шлюбу.
Ефективний інституціональний контроль
над шлюбом і розлученням був у росії відносно
модерним феноменом. На відміну від Західної
Європи, в росії він встановився пізніше —
лише в першій половині ХІХ ст. Тривалий час
Церкві не вистачало достатньої адміністра-
тивної сили і ефективного апарату для того,
щоб контролювати шлюб і розлучення. влада
Церкви була швидше номінальною і прояв-
лялася переважно по відношенню до еліти
суспільства. розширення території російської
держави у XVIII ст., географічна розосеред-
женість і мобільність населення, недосконалі
засоби комунікації, несистематизовані зако-
ни, численні війни, мобілізація — все це не
сприяло ефективному встановленню контролю
Церкви над шлюбно-сімейними відносинами.
Незважаючи на це, було зроблено кроки до
того, щоб встановити ефективний контроль
над цими процесами, зокрема, започатковано
церковну адміністрацію (духовні консисторії),
запроваджено метричні книги та сповідальні
розписи. До початку ХІХ ст. Церква створила
адміністративний апарат, озброєний належ-
ною документацією, що забезпечував владу і
контроль над шлюбно-сімейними відносинами.
Ця інституалізація досягла своєї вершини в
“уставі духовних консисторій” 1841 року, де
було кодифіковано умови, необхідні для роз-
лучення, і його процедуру.
Якщо на початку XVIII ст. для отримання
розлучення подружжю достатньо було подати
101
заяву своєму парафіяльному священикові й
отримати від нього так званий розлучний
лист, то в другій половині розлучення суворо
контролювалися духовною владою і підлягали
церковному суду.
Закони про розлучення були заплутаними і
недосконалими, до того ж прискіплива проце-
дура отримання робила його фактично немож-
ливим, як того і бажала Церква. Фактично
розлучення було перетворено у важку, дорогу
справу. у тих, хто подавав прохання про роз-
лучення, шанси були невеликими. Така полі-
тика відштовхувала віруючих від Церкви, що
призводило до їхнього переходу в старообряд-
ництво, які одружувалися і розлучалися неза-
лежно від церковного контролю.
розлучення у XVIII ст. охопили не лише
еліту суспільства, а й селянство, яке являло
собою бастіон традиційної сімейності та благо-
честя. однак шлюборозлучний процес відобра-
зив значний розрив між цими станами: перші,
обізнані з законодавством і юридичними тон-
кощами, мали змогу організувати швидке роз-
лучення, або принаймні прискорити його. Не-
привілейованим же станам було важко розібра-
тися в плутанині церковного правосуддя, що
й затягувало процес розлучення.
Шлюборозлучні процеси породили багато
юридичних казусів, що призводило до
відхилення прохань і відчуження мирян від
Церкви. Такі явища паралізували адмініст-
рацію і підривали її авторитет серед віруючих.
Шлюборозлучні справи були свого роду
діалогами, в яких стикалися різні точки зору
на сімейні відносини. Якщо у представників
еліти було більше можливостей для того, щоб
представити справу в суд у відповідності з
буквою закону, то непривілейовані стани у
своїх почасти відвертих і деталізованих
свідченнях покладалися більше на народну
логіку, ніж на закон.
Сім’я асоціювалася з політичною стабіль-
ністю, тому руська Православна Церква ро-
била все для того, щоб унеможливити розпад
родини (будь-то формальне розлучення або
просто окреме проживання подружжя). Шлюб,
як священне церковне таїнство, неможливо
було анулювати. Така сакральна сутність
шлюбу суперечила традиційному репродук-
ційному уявленню про нього (необхідність
народження дітей). Тут проявилася діамет-
ральна різниця між церковними і мирськими
поглядами на шлюб.
у шлюборозлучних справах відчутний
розрив між офіційним і народним право-
слав’ям. Якщо Церква культивувала сакра-
ментальний погляд на шлюб, миряни ж
дотримувалися більш секулярного погляду,
що ґрунтувався на традиційних патріархаль-
них відносинах. Спроби Церкви пропагувати
сакраментальний характер шлюбу, як одне з
таїнств, глибоко не вкоренилися у свідомість
мирян, які продовжувалися послуговуватися
традиційними поглядами.
у XVIII ст. в суспільстві поступово зарод-
жувалися процеси трансформації влади: за-
стосовувалися способи, функцією яких було:
“побудження, посилення, контроль, нагляд,
примноження і організація сил, які владу собі
підкорять — влада, призначена швидше для
того, щоб сама виробляти, примушувати їх
рости і впорядковувати, ніж для того, щоб чи-
нити їм перепони, змушувати коритися чи
руйнуватися”9.
Таким чином, методологічною основою до-
слідження шлюбно-сімейних відносин є істо-
рична антропологія. Характерною особливіс-
тю цієї методології є акцентування уваги на
щоденних практиках соціуму, зміщення ува-
ги з подієвої історії в бік історії самоусвідом-
лення людей минулих епох, їх соціально цін-
нісних орієнтирів у повсякденних практиках
і ментальності. у XVIII ст. на тлі модернізації
російської держави відбувалося формування
нових демографічних уявлень. у зв’язку з
цим вивчення різних сторін шлюбно-сімейних
відносин і демографічної поведінки населен-
ня, у тому числі і регулювання цих процесів
руською Православною Церквою, викликає
особливий інтерес. у зв’язку з перетворенням
росії на імперію політика правителів була
спрямована на всеохоплюючий контроль над
її населенням. він проявився і в шлюбно-сі-
мейних відносинах, які держава намагалася
регулювати, виходячи зі своїх загально-
державних інтересів.
джерела та література:
1 Лотман Ю. М. Беседы о русской культу-
ре: Быт и традиции русского дворянства
(XVIII — начало XIX века) / Юрій Михай-
лович лотман. — СПб.: искусство-СПб.,
1997. — С. 9.
2 Бродель Ф. Материальная цивилизация,
102
Краєзнавство 3 2010
экономика и капитализм, XV–XVIII вв. /
Фернан Бродель. — М.: Прогресс, 1986. —
С. 29.
3 Терещенко А. Быт русского народа / алек-
сандр Терещенко. — СПб., 1848. — 509 с.;
Костомаров Н. И. очерк домашней жизни
и нравов великорусского народа в XVI–
XVII столетиях / Николай иванович кос-
томаров. — М.: республика, 1992. —
303 с.; Забелин И. Е. Домашний быт рус-
ских цариц в XVI и XVII ст./ иван
Егорович Забелин. — М., 1869. — 858 с.
4 Хейзинга Й. осень Средневековья / йохан
Хейзинга; [пер. с нидерландского Д. Силь-
вестрова]. — М.: айрис, 2004. — 544 с.
5 Удод О. Історія повсякденності як методо-
логічна проблема / о. удод [Електронний
ресурс] // режим доступу: http://blog.iv-
fr.net/entry.php?w=history@e_id=158;
удод о. Історія повсякденності: питання
методології, історіографії та джерело-
знавства / о. удод [Електронний ресурс] //
режим доступу: http://www.history.org.
ua/XIX/k2/5_1.pdf; Коляструк О. А.
Предмет історії повсякденності: історіог-
рафічний огляд його становлення у
зарубіжній та вітчизняній історичній
науці / о. а. коляструк // український
історичний журнал. — 2007. — № 1. —
С. 174–184; Федчиняк А. Історія повсяк-
денності як складова змісту шкільної
історичної освіти / а. Федчиняк [Елект-
ронний ресурс] // режим доступу: dls.ksu.
kherson.ua/dls/GetFile.aspx?m=2@d=
1354; ukrainian%20historigrafy.doc;
Бурин С., Ведюшкін В. Історія повсяк-
денності як складова шкільного курсу
нової історії / С. Бурин, в. ведюшкін
[Електронний ресурс] // режим доступу:
www. bdpu. org/scientific_published/histo-
ry_2006/11. doc;
6 Цатурова М. К. русское семейное право
XVI–XVIII вв. / М. к. Цатурова. — М.:
Юрид. лит., 1991. — 112 с.; Пушкарьо-
ва Н. Л. женщины Древней руси / Ната-
лья львовна Пушкарьова. — М.: Мысль,
1989. — 286 с.; Пушкарева Н. Л. Мать и
дитя в Древней руси (отношение к мате-
ринству и материнскому воспитанию в
Х–ХV вв.) / Н. л. Пушкарьова // Этногра-
фическое обозрение. — 1996. — № 6. —
С.93–106; Пушкарева Н. Л. русская семья
Х–ХVІІ вв. в “новой” и “традиционной”
демографической истории / Н. л. Пуш-
карьова // Этнографическое обозрение. —
1996. — № 3. — С.66–79; Пушкарьо-
ва Н. Л. женщина в русской семье (Х–ХХ
века) / Н. л. Пушкарьова // русские / отв.
ред. в. а. александров и др. — М.: Наука,
1999. — С.456–465; Миронов Б. Н. Соци-
альная история россии периода империи
(XVIII–начало ХХ вв.) / Борис Николае-
вич Миронов. — СПб.: издательство
“Дмитрий Булавин”, 1999. — Т. 1. —
548 с.; Т. 2. — 566 с.; Гончаров Ю. М. Го-
родская семья второй половины ХIХ —
начала ХХ в. / Юрий Михайлович
Гончаров. — Барнаул: изд-во алт. ун-та,
2002. — 384 с.
7 Маслійчук В. Девіантна поведінка жінки
на Слобожанщині у 80-х — 90-х рр.
XVIII ст. (за матеріалами повітових судів
Харківського намісництва) / в. Маслій-
чук // СоЦІуМ. альманах соціальної істо-
рії. — 2005. — вип. 5. — С. 197–215; Мас-
лійчук В. Насильство в родині на
лівобережній та Слобідській україні у
другій половині XVIII ст. / в. Маслійчук //
СоЦІуМ. альманах соціальної історії. —
2007. — вип.7. — С. 243–263; Маслій-
чук В. Л. Провінція на перехресті культур:
Дослідження з історії Слобідської україни
XVII–XIX ст. / володимир леонтійович
Маслійчук. — Х.: Харківський приватний
музей міської садиби, 2007. — 400 с.;
Романова О. Народне розуміння хрис-
тиянської “праведності” та “гріховності”
(на матеріалах київської духовної консис-
торії XVIII ст.) / о. романова // Студії з
давньої і нової історії україни. — к.,
2007. — С.456–476; Романова О. Сповіда-
льні книги київської митрополії XVIII ст.
як спосіб церковного контролю за мораллю
парафіян / о. романова // український
історичний журнал. — 2008. — № 4. —
С. 122–148; Гуржій О. “Іван носить
плахту, а Настя — булаву?”: Суспільно-
політичний портрет елітної жінки першої
третини XVIII ст. / о. Гуржій // СоЦІуМ.
альманах соціальної історії. — 2002. —
вип. 1. — С. 219–230; Горобець В. “Хочю
[...] поняти б за себя московскаго народу
вдову...” (жінки в політичній біографії
Івана Брюховецького) / в. Горобець //
СоЦІуМ. альманах соціальної історії. —
2003. — вип. 2. — С. 149–164; Сули-
ма М. М. Гръхи розмаитїи: єпитимійні
справи XVII–XVIII ст. / Микола Матвійо-
103
вич Сулима. — к.: Фенікс, 2005. — 256 с.;
Волошин Ю. Шлюбність і шлюбний стан
старовірів Стародубського полку в другій
половині XVIII ст. / Ю. волошин //
СоЦІуМ. альманах соціальної історії. —
2004. — випуск 4. — С. 39–51; Воло-
шин Ю. Структура семьи в “Государевых
описных малороссийских раскольничьих
слободах” (на примере слободы Деменка
Топальской сотни Стародубского полка) /
Ю. волошин // липоване: история и куль-
тура русских-старообрядцев. — одесса,
2005. — выпуск 2. — С.31–44; Воло-
шин Ю. В. розкольницькі слободи на тери-
торії Північної Гетьманщини у XVIII ст.
(історико-демографічний аспект) / Юрій
володимирович волошин. — Полтава:
аСМІ, 2005. — 312 с.; Ворончук І. Под-
ружні зради як наслідок практики укла-
дання шлюбів в україні в XVI–XVII ст. (на
матеріалах ранньомодерної волині) / І. во-
рончук // СоЦІуМ. альманах соціальної
історії. — 2006. — випуск 6. — С.161–
201.
8 Покровский Н. Н. Документы XVIII в. об
отношении Синода к народным календар-
ным обрядам / Н. Н. Покровский // Совет-
ская этнография. — 1981. — № 5. —
С. 96–108.
9 Фуко Мишель. воля к истине: по ту сторо-
ну знания, власти и сексуальности / Ми-
шель Фуко; [пер. с фр., ком. и послесловие
С. Табачниковой]. — М.: касталь, 1996. —
С. 240.
ирина Петренко
брачно-семейные отношения в контексте православной повседневной
культуры росии (XVIII в.)
В статье речь идет о повседневности как предмете исторического исследования в совре-
менной отечественной науке. Акцент делается на антропологическом повороте в современ-
ной науке, в результате которого объектом заинтерисованности учених стала сфера при-
ватной, неофициальной жизни “маленького, рядового человека”. На примере церковного регули-
рования брачно-семейных отношений Российской Православной Церковью продемонстрировано
вмешательство и регулирование этой сферы жизни.
Ключевые слова: брачно-семейные отношения, повседневность, девиантное поведение, се-
мейная жизнь.
Irina Petrenko
Marriage-family relations in the context of orthodox everyday culture in Russia
(XVIII century)
The article deals with everyday occurrence as a subject of historical research in modern ukrainian
history. The author tells about anthropological turning in modern science when private life of ordi-
nary people becomes the subject of research. On the example of church regulation of marriage-family
relations the author shows the interference of Russian Orthodox Church into such personal sphere of
life.
Key words: marriage and family relations, everyday life, deviant behavior, family life.
|