Гончарські родини Полтави ХVIII ст.

У статті подана характеристика родин гончарів Полтави XVIII ст. Встановлена чисельність гончарного цеху впродовж століття. Розглянуті родинні стосунки в межах цехової спільноти, успадкування цехових прав, професійної майстерності дітьми від батьків, місце жінок у цехові. Виявлені особливості та змін...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Краєзнавство
Date:	2010
Main Author:	Коваленко, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2010
Subjects:	Родина та повсякденний побут
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32071
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Гончарські родини Полтави ХVIII ст. / О. Коваленко // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 109-115. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859771975633731584
author	Коваленко, О.
author_facet	Коваленко, О.
citation_txt	Гончарські родини Полтави ХVIII ст. / О. Коваленко // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 109-115. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Краєзнавство
description	У статті подана характеристика родин гончарів Полтави XVIII ст. Встановлена чисельність гончарного цеху впродовж століття. Розглянуті родинні стосунки в межах цехової спільноти, успадкування цехових прав, професійної майстерності дітьми від батьків, місце жінок у цехові. Виявлені особливості та зміни існування гончарських родин до 60-х років XVIII ст. Здійснені розподіл домогосподарств гончарів та типологізація родин за структурою. В статье подана характеристика семей гончаров Полтавы XVIII в. Установлена численность гончарного цеха на протяжении столетия. Рассмотрены семейные отношения в пределах цеховой организации, унаследование цеховых прав, профессионнального мастерства детьми от родителей, место женщин в цехе. Выявлены особенности и изменения условий жизни гончарских семей до 60-х годов XVIII в. Осуществлены разделение домохозяйств гончаров и типологизация семей по структуре. In the article, the families of the pottery’s workshop of the Poltava XVIII century are considered. The dynamics of quantitative development of the pottery’s workshop are analyzed. Also, the families’ relations within the limits of workshop association, inheritance of workshop rights, professional trade, by children from parents, place of women in a workshop are considered. The features and changes in the life of the potters is to 60th of XVIII age are found. The distributing of the potters’ households is established and his typology is considered.
first_indexed	2025-12-02T07:18:40Z
format	Article
fulltext	10� уДк 334.782:738:[392.3]“17” Оксана Коваленко (м. Полтава) Гончарські родини Полтави хVIII ст. У статті подана характеристика родин гончарів Полтави XVIII ст. Встановлена чисель- ність гончарного цеху впродовж століття. Розглянуті родинні стосунки в межах цехової спільноти, успадкування цехових прав, професійної майстерності дітьми від батьків, місце жінок у цехові. Виявлені особливості та зміни існування гончарських родин до 60-х років XVIII ст. Здійснені розподіл домогосподарств гончарів та типологізація родин за структу- рою. Ключові слова: гончарі, цехова спільнота, типологізація, Полтава. у XVIII ст. Полтава була невеликим міс- том, центром Полтавського полку, торгівель- ним та ремісничим центром мікрорегіону. Для міського ремесла україни епохи середньовіч- чя та ранньомодерного часу характерна цехо- ва організація — об’єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста в спілки — цехи. Саме гончарському цеху Полтави XVIII ст. присвячена ця розвідка. Не зупиня- ючись детально на організації праці гончарів у межах цехового товариства, зосереджусь на історії полтавських гончарських родин. коли у Полтаві з’явився цех, точно невідо- мо, проте, безсумнівно, він оформився у XVII ст., разом із іншими цехами: ткацьким, бондарським тощо, щодо яких відомі універ- сали, датовані 60-ми роками XVII ст.1. Дже- рел, що подавали б відомості про наявність у XVIII ст. окремого цехового будинку пол- тавського гончарського цеху, на сьогодні нам не трапилося. Зважаючи на твердження олеся Пошивайла про відсутність цехового будинку гончарних цехів міст Гетьманщини2, можна вважати що у Полтаві його взагалі не існува- ло, а збори відбувалися у будинку цехмістра. Гончарський цех Полтави існував як цілісне об’єднання, без поділу на більш вузькі спе- ціальності. Також впродовж ст., попри мало- чисельність, гончарі не об’єднувалися ні з представниками інших спеціальностей, ні з ремісниками магістратських сіл. Полтава не була значним гончарним осе- редком — у місті проживала невелика кіль- кість гончарів, які обслуговували потреби міс- цевого ринку. Гончарський та бондарський цехи були найменшими в місті, якщо не рахувати цеху музик, який з’явився лише у другій половині століття. Також підрахунки показують, що в середньому один гончар обслуговував 80–90 домогосподарств полтавських мешканців. Тепер докладніше проаналізую наведені дані (табл. 1). За компутом 1718 року у Пол- таві серед такої категорії міщан, як “цєховіє полтавскіє людє”, яка в цілому налічувала 151 особу, у “цєхъ гончярскій” входило 12, що становить 8 % від їхньої загальної кількості3. Цех не був найменшим в цей час, адже реміс- ничі з’єднання кушнірів, ковалів та бондарів об’єднували ще меншу кількість осіб. кіль- кість гончарів за переписом, проведеним через три роки (1721 рік), зросла майже вдвічі й ста- новила двадцять одну особу4. Це єдине значне зростання гончарського контингенту за все ст. Таке масове приписування до цехів може побічно свідчити про складну ситуацію в Гетьманщині в 20-ті роки XVIII ст. — завер- шення гетьманування Івана Скоропадського, встановлення влади Малоросійської колегії, періодичні посилання козаків на примусові роботи до росії. Масове приписування міг викликати сам характер проведеної 1721 року ревізії, яка встановлювала, в першу чергу, со- ціальний стан мешканців. Натомість доку- мент 1722 року (податкова відомість Гаврила карташова) включала виключно цеховиків, тому більш реально відображає кількість членів цеху. За “Генеральним описом лівобе- режної україни” у 1765–1766 роках (далі — “Генеральним описом”) в Полтаві було 12 гон- 1718 1721 1722 1765–1766 1798–1800 кількість гончарів 12 21 13 9 + 3 підданих ремісників 11 (разом з позацехови- ми та пічниками) Таблиця 1 110 Краєзнавство 3 2010 чарів5. З них 9 (75 %) були записані до цеху, виступали власниками домогосподарств. Троє майстрів (25 %) були підданими, проживали в домогосподарствах власника. у 1798–1800 ро- ках у місті з населенням 7153 особи (без дітей) налічувалося 11 ремісників, які належали до категорії “горшечники и печники”6. Наведена кількість гончарів навряд чи може ілюструва- ти Полтаву як значний гончарний осередок, проте свідчить про безперервність розвитку ремесла в означений період. отже, гон- чарський цех Полтави не був великим, кіль- кість гончарів, вірогідно, визначали потреби місцевого ринку. логічного вірогідного збіль- шення гончарів у другій половині століття пропорційно до загальної кількості міщан не відбулося, що можна пояснити розкладом це- хової організації, появою нецехових ремісни- ків, підданих-гончарів, збільшенням у побуті заможних жителів скляного та мануфактур- ного фаянсового посуду. Прізвища гончарів вдалося встановити на такі часові зрізи — 1718, 1721 та 1765–1766 роки (табл. 2). а дані по гончарських родинах 1760-х років у таблиці 3. Цехмістром гончарського цеху Полтави в 1710–1720-х роках був Ярема Ісаєнко. Питан- ня про те, хто був цехмістром у 1760-х роках, ускладнюється тим, що укладачі “Генераль- ного опису” не вказали на цей факт у докумен- ті. в публікації витягу з чолобитної 1766 року, опублікованої Михайлом Бужинським7, цех- містром гончарським вказаний Данило Город- чаненко, якого немає в “Генеральному описі”. Єдиним, з ким можна його ототожнити, є Да- нило Прокопієвич, оскільки тут в якості пріз- вища могло бути записане по-батькові, крім того він єдиний з гончарів мав робітника та двох учнів, що додатково може вказувати на його майновий та соціальний статус. Також важливо, що в окремих списках 1766 року це- хових людей Данило показаний як Смілянсь- кий зять. родина Смілянських входила до цеху впродовж всього століття, при цьому місце в цеху, окрім синів Грицька та олексія, зяті до- ньок Павла Смілянського Іван та Данило. у цьому зв’язку зупинюсь на питанні ус- падкування цехових прав, професійної майс- терності дітьми від батьків. вважається, що для родичів цеховика, особливо його синів, вступ до цеху був полегшеним. вони фактич- но від народження вважалися потенційними його членами8, використовуючи характерне для багатьох соціальних сфер право спадко- вості, родинну функцію допомоги дітям у до- сягненні певного соціального статусу. Серед майстрів виділяється кілька осіб пов’язаних родинними стосунками: Павло і Грицько Смі- лянські, прізвище яких одразу вказує на те, що вони могли бути уродженцями Сміли, або суміжної території; Дмитро та Прокоп коч- Гончарі Полтави XVIII ст. 1718 рік 1721 рік 1765 рік 1766 рік Цеховіє людє Ярема цехмистръ Павло Смілянский роман Гончаръ Грицько Гончаръ Прокопъ кочкалденко Голубиха вдова Мирунъ Гончар Дмитро кочкалда Семенъ Гончар кондратъ лобко василь Зирка Мотря Холодувна Цеховіє людє тягліє Ярема исаєнко цехмистръ Павло Смілянский игнатъ волощенко Пилипъ Зирка Грицько Смілянский Микита Матвіенко пешіє Дмитро кочкалда Процикъ кочкалда Михайло кошляченко Миронъ лисий романъ онищенко иванъ Павловъ зятъ Яковъ Балацких Семен Гапчичъ Маря климовна вдова олена Титчиха вдова Маря остапиха вдова клим кривий василь Безуглий Мотря Холодувна вдова иван різниченко Цехові алексей Мовченко Герасим Зорченко Савва Савченко Данило Прокопієвич (у нього учні — Корней Івановъ, Касянъ Лукяновъ) василь Харченко (у нього робітник — Антонъ Гончаренко, учень — Павелъ Хупавенко) иван Харченко Степан Терновъ Гарасимъ рачковский василь охоеертенко Піддані Прокопъ Бердникъ (в нього учень — кирило Зенченко) Терентий Пирченко (у нього робітник — Федоръ Голубенко, учень — Петръ Гончаренко) Никифоръ Бутенке (у нього робітник — Павелъ Никитинъ) Цехові алексей Смолянской полк васил Бойченко вдова Зерчиха Савка Савченко Данило Смолянский зять васил Смолянченко Гарасим рачковщенко Яков Харченко з сином антоном Таблиця 2 111 калди, батько та син, на що вказує суфікс “–енко” у прізвищі Прокопа, зазначеного так 1718 року; василь та Пилип Зірки, які могли бути братами чи батьком та сином відповідно. Попри те, що переписи 1721 та 1766 року від- діляє лише 44 роки, порівняння прізвищ гон- Гончарі Полтави другої половини XVIII ст. (за “Генеральним описом лівобережної України” 1��–1�� років) Прізвище Соціальний статус Місце прожи- вання (вулиця) Тип домо- господарства в і к Сімейний стан / ім’я дружини к-ть дітей Місце народ- ження Стан здо- ров’я к-ть робітни- ків / учнів Герасим Зорченко цеховик Стрітенсь- ка двір одна хата 25 одружений / Марфа Пилипівна 2 не вказане здоро- вий — Прокіп Бердник посполитий підданий судді Григорія Сахновсь- кого Стрітенсь- ка підварок займав одну хату 50 одруже- ний/ Маря калініна 2 Полтава здоро- вий 1 василь Харченко цеховик Стрітенсь- ка двір хата, комора 25 одружений / олена Іванівна — не вказане здоро- вий 1/1 Терентій Пірченко посполитий підданий полкового обозного андрія руновсь- кого Стрітенсь- ка підварок займав одну хату 40 одружений / анна Харитонів- на 3 Полтава здоро- вий 1/1 Никифір Бутенко посполитий підданий бунчукового товариша Федора Зіньковсь- кого Спаська підварок займав одну хату 30 одружений / Пелагія Федорівна — Полтава здоро- вий 1 Іван Харченко цеховик Спаська двір дві хати, комора 70 одружений / Степани- да Тихонівна 2 сини, 2 онуків не вказане “в ста- рости дряхл” — Степан Тернов цеховик архан- гельська двір хата, комора 45 одружений / авдотя Микитівна 1 не вказане здоро- вий — Герасим рачковсь- кий цеховик Михайлів- ська двір хата, комора 40 одружений / аксінія Матвіївна 1 не вказане здоро- вий 1 василь охо- фертенко цеховик Михайлів- ська двір дві хати, комора 40 одружений / Маря Павлівна 3 не вказане здоро- вий 0/3 Данило Прокопіє- вич Цеховик, вірогідно цехмістр Михайлів- ська двір хата, комора 30 одружений / Ірина Іллівна 3 не вказане здоро- вий 1/2 Савва Савченко цеховик Михайлів- ська двір хата, комора 25 неодруже- ний, жив із сестрами — не вказане здоро- вий — олексій Мовченко цеховик Самойлів- ська двір хата, комора 40 одружений / Марина климен- тіївна 2 не вказане здоро- вий — Таблиця 3 112 Краєзнавство 3 2010 чарів, зафіксованих ними, не показує осіб, пов’язаних родинними стосунками, окрім зга- даних Смілянських. Перевірка єдиного Івана (Івана Павлового зятя та Івана Харченка) за- значених в обох джерелах, показала, що це різні особи, адже тестя Харченка звали Тихон. Це дивно, адже Іванові Харченку в 1765 році було вже 70 років й зазначався як “тутошній уродженецъ”, тобто у 1721 році він мав вже 26 років, проте до гончарського цеху не входив. у переписові 1765–1766 років знаходимо лише двох людей з однаковими прізвищами — це вже згаданий Іван Харченко та василь Хар- ченко. Чи були вони родичами, достеменно сказати, за браком джерел, неможливо. у Іва- на Харченка було двоє дорослих одружених синів — 26 та 35 років, які проживали разом в батьковому господарстві. василь же Харченко мав в той час 25 років та мешкав окремо на ін- шій вулиці. в цілому ж віковий розподіл гончарів, який вдалося здійснити на основі “Генераль- ного опису” 1765–1766 років, виглядає таким чином: віковий діапазон від 25 (2 особи) — до 70 років (одна особа). Найбільше гончарів ві- ком 40 років. Середній показник віку стано- вить 38 років. Серед інших особливостей та змін, які від- булися до 60-х років ст., виділяються такі. По-перше, “Генеральний опис” вперше фіксує серед залежної категорії суспільства — “під- даних” — майстрів-гончарів. Піддані прожи- вали у домогосподарствах власників, займаю- чи одну хату, проте всі вони мали найманих робітників та учнів, що навчалися в них гон- чарної майстерності, отже, вірогідно, працю- вали вільно на ринок, сплачуючи власнику встановлену норму відробітку. По-друге, згідно з “Генеральним описом” 1765–1766 років до цеху перестали включати жінок, які раніше виступали повноправними братчиками. Тут треба зробити невеликий від- ступ від основної канви, щоби побіжно торк- нутися питання жінок. Проблема взаємо- відносин жінок із українськими цеховими братствами часів середньовіччя — раннього модерну фактично не досліджена. Хоча безу- мовно, що виділення з “нової соціальної іс- торії” “історії приватного життя”, яка, омина- ючи матеріалізм традиційної етнографії, кон- центрується на відношенні людей до речей, явищ повсякдення, соціальному і родинному образі людини та розвитку “історичної фемі- нології”, яка вивела на історичну арену жі- нок, сприятиме цьому процесу. 1718 року до гончарського цеху Полтави входило дві жін- ки: вдова Голубиха та Мотря Холодувна, яка лише через два роки зазначена як вдова, 1721 року — чотири вдови. Принагідно зауважу, що входження жінок до цехів є суто українсь- ким явищем, адже, як відомо, цехи європей- ських міст (так звані класичні цехи “міст в мурах”) складалися виключно з чоловіків. в традиційних суспільствах нерівність між ста- тями визначалося в першу чергу відносинами власності. Так само й відносини власності виз- начали місце та статус у цеховій корпорації. високий статус жінки сформувався завдяки родинній економіці середньовіччя, але з по- чатком нового часу втратив стійкість9. Проте не треба забувати, що цехи — явище, власне, середньовічне. отже, маємо протиріччя, коли для середньовічної економіки високий статус жінки є природним явищем, але існують забо- рони щодо їх рівноправної участі в складовій цієї економіки — цеховому житті. Тому тільки чоловіки, а не жінки могли посідати місце в системі управління. Щоправ- да, відомі приклади існування цехів (кравець- ких, ткацьких, хлібопекарських), в яких пра- цювали жінки-майстрині10.. Переважно ж до цехів включали вдів майстрів, прагнучи та- ким чином допомогти дружинам померлих братчиків, в тих поодиноких випадках, коли жінка, що не була вдовою, входила до цеху, як-то згадана Мотря Холодувна, то визначити її статус та місце в цеху, на підставі наявних на сьогодні джерел, важко: вона мусила бути власницею домогосподарства, адже тогочасні переписи фіксували прізвища виключно цих осіб, можливо, працювала гончаркою чи ма- лювальницею, або ж була родичкою поважно- го майстра тощо. вірогідно, за вдовами зберігалося місце у цеху, цехові права. адже зяті майстрів і під- майстри, що одружувалися із вдовами колиш- ніх братчиків, користувалися привілеями, подібними до дітей майстрів11. в такому ви- падку саме цей аспект (зятівство зокрема) ви- ходило на перший план у фіксації особи. На- приклад, в компуті 1721 року знаходимо пі- шого цеховика Івана, без зазначення прізвища. З великою долею ймовірності мож- на припустити, що він — “иван Павлов зять”, є зятем єдиного Павла у гончарному цеху — поважного майстра із гончарської родини Павла Смілянського. отже, саме одруження, вірогідно, принесло цій людини можливість 113 інкорпорації до цеху, адже професія була при- даним нареченої. василь Балушок твердить, що внаслідок існуючих у цехах монополій на спеціальність шлюби, як правило, укладали- ся в межах однієї чи суміжних професійних груп12. Даних для полтавських гончарських родин на сьогодні замало, щоб підтвердити чи спростувати цю гіпотезу. Проте родинна тяг- лість, прослідкована вище, певною мірою свідчить на користь цієї тези. Також зауважу, що у XVIII ст. у зв’язку із розкладом цехової організації, активною роботою партачів та в цілому соціальними змінами, ці шлюбні рег- ламентації зникають. Слід відзначити, що, згідно з “Генеральним описом”, один з гончарів був письменний13 — це підданий полкового обозного андрія ру- новського Терентій Пірченко, що рідко зустрі- чалося серед міських ремісників того часу. адже за підрахунками історика Юрія воло- шина, за “Генеральним описом” 1765–1766 років грамотних ремісників у Полтаві (тих, хто власноруч підписувався в переписові) було лише 3,1 % (тобто лише шість осіб з 194 реміс- ників — власників домогосподарств)14. логіч- ним було б припустити, що ця особа виконува- ла обов’язки писаря цеху, які полягали у складанні листів, зачитуванні статуту тощо. всі цехові гончарі володіли дворами. вони розподілилися лише на три типи за своєю структурою: одна хата — 1; одна хата, одна комора — 6; дві хати, одна комора — 2 домо- господарства. Порівняння цих типів, із за- гальним розподілом дворів за своєю структу- рою, дає змогу стверджувати, що гончарі про- живали у найпростіших домогосподарствах, які складалися із найнеобхідніших компонен- тів — житла та господарської споруди. Це за- свідчує невисокий майновий статус цехових гончарів. Середня заселеність форштадтових дворів визначається в межах показника 6,9, а заселеність гончарських дворів менша, вона становить — 5,5. Таким чином вони типологі- зуються як середньозалюднені домогосподарс- тва. Зважаючи, що у підварках родини гон- чарів займали лише по одній хаті, то розраху- нок їх заселеності — 5,3, наближується до загальноміського показника 5,4. Тобто, в за- селеності гончарських домогосподарств не спостерігається відмінностей від загально- міських тенденцій, вона, як і в інших випад- ках, коливається відповідно до типу сім’ї, яка її населяла. Дещо меншу залюденість гон- чарських дворів вірогідно можна пояснити необхідністю виділення певного обсягу жит- лових приміщень для виробництва. виходячи з того, що “Генеральний опис” років містить інформацію для характеристи- ки типів сімей, саме його доцільно використа- ти для їхнього аналізу, який проведений за типологією П. ласлетта. Наші підрахунки показують, що в Полтаві серед гончарів на момент укладання “Гене- рального перепису” набули поширення чоти- ри з п’яти виділених дослідниками форм сі- мейної організації (табл. 4). Провідне місце посідала нуклеарна або проста родина — 58,3 %. На другій позиції знаходилися склад- ні та розширені родини — 16,7 %. І лише одна родина являла собою домогосподарство, що не утворює сім’ї, це так звана безструктурна ро- дина. у порівнянні із чисельним розподілом усіх родин, що проживали у місті, таке відсот- кове співвідношення родин гончарів не вияв- ляє жодних невідповідностей та особливостей, а цілком вписується у загальну демографічну структуру полтавського міського населення. За виключенням дещо меншого відсотка складних (мультифоктальних) родин. Співвідношення сімей за чисельністю по- казує, що домінують сім’ї з кількістю осіб 3 та 5 (усього таких родин гончарів було по три), на другій позиції — родини з чотирьох та шес- ти членів. Більшість з цих сімей являли собою типологія сімей гончарів Типи сімейної організації кількість к-ть родин гончарів % Загальна кількість сімей міста % Проста родина 7 58,3 393 53,5 розширена родина 2 16,7 111 15,2 Складна родина 2 16,7 184 25 одинаки 0 0 40 5,4 Без структури (не утворює сім’ї) 1 8,3 7 0,9 Таблиця 4 11� Краєзнавство 3 2010 класичне ядро — подружжя з дітьми. Немає жодного випадку, коли б таке ядро було не- повним, тобто вдови чи вдівці із дітьми. Най- більшою була складна батьківська сім’я Івана Харченка, яка складалася із 70-річного цехо- вика, його 65-річної дружини та двох їх одру- жених синів: 35-річного андрія, його двох ді- тей і 26-річного антона. отже, відображене господарство складається з трьох ядер і є при- кладом класичної патріархальної сім’ї, яка ще не вичерпала можливостей росту. Ще однією складною формою сімейної ор- ганізації було домогосподарство з шести осіб 25-річного одруженого василя Харченка, який не мав дітей, проте з ним проживала його сестра “женка” з двома доньками, яке яв- ляє собою домогосподарство зі вторинною родиною по боковій лінії. родина Герасима Зорченка типологізується як розширена по висхідній лінії, а Терентія Пірченка — розши- реною по боковій лінії, оскільки з ним прожи- вала племінниця. Єдиною безструктурною сім’єю є домогосподарство Сави Савченка, яке складалося з трьох осіб: 25-річного гончаря та двох його незаміжніх сестер 15 та 17-ти років. Таким чином, провідне місце посідала про- ста родина, проте інколи гончарі проживали складними та розширеними родинами. від- сутні домогосподарства, що складаються з од- нієї особи, звісно, вибірка доволі мала, проте логічним поясненням цього явища є етногра- фічно зафіксовані випадки того, що до занять гончарним промислом залучалася вся родина, оскільки самостійно гончарювати важко. отже, спостерігаємо перевагу нуклеарної ро- дини над складною, яка переважала серед сільського населення Центральної Європи до ХІХ ст. та водночас була більш характерною для тих родин, які займалися ремеслами та промислами15. окрім родини, в домогосподарстві прожи- вали робітники майстра та учні. Їхня кіль- кість для гончарських родин невисока. робіт- ників переважно наймали по одному. учнів було більше — від одного до трьох. в універ- салі Павла Герцика від 1677 року, даному тка- цькому цеху, серед загальних правил цехово- го життя вказувалося на жорстке дотримання кількості учнів, яких у майстра мало бути не більше двох16. Проте, вірогідно, у XVIII ст. ці чіткі заборони були зняті. адже, наприклад, у 1760-х роках у гончаря василя охофертенка було вже троє учнів, які офіційно зазначені у “Генеральному описові”. Як стверджує леся Данченко, учнями набирали дітей віком від 8–10 років, строком на 4–6 років17. вік пол- тавських учнів коливається в межах 8–15 років. При цьому найменших, восьмирічних учнів, було аж 44 %. Цей показник доволі значний, проте не входить у протиріччя із да- ними по інших містах. Так, наприклад, підра- хунки Ігоря Сердюка за переписом Стародуба показують, що серед 50 учнів ремісників всіх спеціальностей більшість (82 %) були віком 12–14 років18. всі учні в перепису зазначені як робітники, які “взяти все на изучение гон- чарному мастерству без оплати…”19, що ілюструє твердження василя Балушка, що учні в ранньомодерній україні використову- валися майстрами для виконання різних гос- подарських робіт20. учні ставали незамінними помічниками для тих гончарів, які не мали своїх синів пра- цездатного віку, або ж мали проблеми зі здоров’ям. Серед полтавських гончарів лише один мав 10-річного сина та учня такого ж віку; троє не мали ні синів, ні учнів (двом було по 25 років, одному — 45, тому, вони, вірогід- но, справлялися самі); один (70-річний Іван Харченко) не мав учнів, проте у нього були сини й онуки; двоє мали сина й не мали учнів; решта (більшість — 6 осіб) мали або малоліт- ніх синів, або ж лише доньок, тому навчали хлопців гончарству. отже, детальне дослідження родин полтав- ських гончарів відкриває ряд маловивчених аспектів життя ремісників ранньомодерного міста Гетьманщини демографічного, соціаль- но-топографічного, економічного, доповнює відомості з організації цехового життя, роз- кладу цехового устрою у другій половині XVIII ст. Також дає змогу вирішувати різні проблеми в галузі дослідження гончарства як цілісного культурно-історичного явища, в тому числі й гончарства окремих населених пунктів раннього модернового часу. джерела та література 1 В. М. Полтавскіе цехи в конце 17-го и на- чале 18-го века // киевская старина. — 1893. — № 2. — С. 497–501. 2 Пошивайло О. Етнографія українського гончарства: лівобережна україна / олесь Пошивайло — к.: Молодь, 1993. — С. 75. 11� 3 Інституту рукопису Національної бібліоте- ки україн імені в. І. вернадського (далі — Ір НБу). — Ф.І: (лазаревського) — Спр. 54480. — арк. 9 зв. — 10. 4 Ір НБу. — Ф. І: (лазаревського) — Спр. 54481. — 11–11 зв. 5 ЦДІак україни. — Ф.57: (Генеральний опис лівобережної україни 1765– 1769 рр.) — оп. 2. — Спр. 1. — арк. 175 зв., 177 зв., 182 зв. — 183, 201 зв., 206, 210, 212 зв., 213, 214, 214 зв., 306. 6 Топографічний опис лівобережної украї- ни в 1798–1800 рр. // описи лівобережної україни. — к.: Наук. думка, 1997. — С. 64–65. 7 Бужинський М. З історії полтавського ма- гістрату за перші роки його існування (1752–1767 рр.) / Михайло Бужинський // Записки історично-філологічного відділу уаН. — к.: Друкарня уаН, 1927. — кн. ХІ: 1927. — С. 184. 8 Балушок В. Світ середньовіччя в обрядо- вості українських цехових ремісників / василь Балушок. — к.: Наук. думка, 1993. — С. 83. 9 Пушкарева Н. Л. от “His-story” к “Her- story”: рождение исторической феномено- логии / Н. л. Пушкарева // адам & Ева. альманах гендерной истории. — М., 2001. — № 1. — С. 42–45. 10 Балушок В. вказ. праця. — к.: Наук. дум- ка, 1993. — С. 15. 11 Балушок В. вказ. праця. — к.: Наук. дум- ка, 1993. — С. 83. 12 Балушок В. вказ. праця. — к.: Наук. дум- ка, 1993. — С. 86. 13 Докладніше про рівень писемності меш- канців Полтави див: Волошин Ю. Писем- ність серед мешканців Полтави другої по- ловини XVIII століття (за матеріалами ру- мянцевського опису) / Юрій волошин // київська академія. — к.: видавничий дім “києво-Могилянська академія”, 2008. — вип. 5. — С. 143–154. 14 Волошин Ю. вказ. праця. — С. 150. 15 Волошин Ю. розкольницькі слободи на те- риторії Північної Гетьманщини у XVIII ст. (історико-демографічний аспект) / Юрій волошин. — Полтава: аСМІ, 2005. — С. 227, 259. 16 В. М. Полтавскіе цехи в конце 17-го и на- чале 18-го века // киевская старина. — 1893. — № 2. — С. 500. 17 Данченко Л. Народна кераміка Над- дніпрянщини / леся Данченко. — к.: Мистецтво, 1969. — С. 77. 18 Сердюк І. “Без заплаты, на харчах и одежи хозяйскихъ”: діти в населенні лівобереж- ного українського міста / Ігор Сердюк // краєзнавство. — 2009. — № 1–2. — С. 199. 19 ЦДІак україни. — Ф.57: (Генеральний опис лівобережної україни 1765– 1769 рр.) — оп.2. — Спр.1. — арк. 213. 20 Балушок В. вказ. праця. — к.: Наук. дум- ка, 1993. — С. 19. оксана коваленко Гончарские семьи Полтавы хVIII в. В статье подана характеристика семей гончаров Полтавы XVIII в. Установлена числен- ность гончарного цеха на протяжении столетия. Рассмотрены семейные отношения в преде- лах цеховой организации, унаследование цеховых прав, профессионнального мастерства де- тьми от родителей, место женщин в цехе. Выявлены особенности и изменения условий жизни гончарских семей до 60-х годов XVIII в. Осуществлены разделение домохозяйств гончаров и типологизация семей по структуре. Ключевые слова: гончары, цеховая организация, типологизация, Полтава. Oksana Kovalenko The Pottery’s families in Poltava хVIII c. In the article, the families of the pottery’s workshop of the Poltava XVIII century are considered. The dynamics of quantitative development of the pottery’s workshop are analyzed. Also, the families’ relations within the limits of workshop association, inheritance of workshop rights, professional trade, by children from parents, place of women in a workshop are considered. The features and changes in the life of the potters is to 60th of XVIII age are found. The distributing of the potters’ households is established and his typology is considered. Key words: potters guild organization, typology, Poltava.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32071
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2222-5250
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-02T07:18:40Z
publishDate	2010
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Коваленко, О. 2012-04-07T20:01:33Z 2012-04-07T20:01:33Z 2010 Гончарські родини Полтави ХVIII ст. / О. Коваленко // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 109-115. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32071 334.782:738:[392.3]“17” У статті подана характеристика родин гончарів Полтави XVIII ст. Встановлена чисельність гончарного цеху впродовж століття. Розглянуті родинні стосунки в межах цехової спільноти, успадкування цехових прав, професійної майстерності дітьми від батьків, місце жінок у цехові. Виявлені особливості та зміни існування гончарських родин до 60-х років XVIII ст. Здійснені розподіл домогосподарств гончарів та типологізація родин за структурою. В статье подана характеристика семей гончаров Полтавы XVIII в. Установлена численность гончарного цеха на протяжении столетия. Рассмотрены семейные отношения в пределах цеховой организации, унаследование цеховых прав, профессионнального мастерства детьми от родителей, место женщин в цехе. Выявлены особенности и изменения условий жизни гончарских семей до 60-х годов XVIII в. Осуществлены разделение домохозяйств гончаров и типологизация семей по структуре. In the article, the families of the pottery’s workshop of the Poltava XVIII century are considered. The dynamics of quantitative development of the pottery’s workshop are analyzed. Also, the families’ relations within the limits of workshop association, inheritance of workshop rights, professional trade, by children from parents, place of women in a workshop are considered. The features and changes in the life of the potters is to 60th of XVIII age are found. The distributing of the potters’ households is established and his typology is considered. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Родина та повсякденний побут Гончарські родини Полтави ХVIII ст. Гончарские семьи Полтавы ХVIII в. The Pottery’s families in Poltava ХVIII c. Article published earlier
spellingShingle	Гончарські родини Полтави ХVIII ст. Коваленко, О. Родина та повсякденний побут
title	Гончарські родини Полтави ХVIII ст.
title_alt	Гончарские семьи Полтавы ХVIII в. The Pottery’s families in Poltava ХVIII c.
title_full	Гончарські родини Полтави ХVIII ст.
title_fullStr	Гончарські родини Полтави ХVIII ст.
title_full_unstemmed	Гончарські родини Полтави ХVIII ст.
title_short	Гончарські родини Полтави ХVIII ст.
title_sort	гончарські родини полтави хviii ст.
topic	Родина та повсякденний побут
topic_facet	Родина та повсякденний побут
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32071
work_keys_str_mv	AT kovalenkoo gončarsʹkírodinipoltavihviiist AT kovalenkoo gončarskiesemʹipoltavyhviiiv AT kovalenkoo thepotterysfamiliesinpoltavahviiic

Гончарські родини Полтави ХVIII ст.

Institution

Similar Items