Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст.

Стаття присвячена дослідженню магічних практик на Лівобережжі у XVIII ст. Проілюстровано найбільш часто згадувані у судових документах практики чарування та ворожіння. На основі аналізу джерел зроблено висновок про особливості, структуру та поширеність цих практик, що зробили їх традиційним елементо...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Краєзнавство
Date:	2010
Main Author:	Адамус, Т.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2010
Subjects:	“Унормовані” та “девіантні” форми поведінки людини
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32083
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст. / Т. Адамус // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 56-63. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859930136257757184
author	Адамус, Т.
author_facet	Адамус, Т.
citation_txt	Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст. / Т. Адамус // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 56-63. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Краєзнавство
description	Стаття присвячена дослідженню магічних практик на Лівобережжі у XVIII ст. Проілюстровано найбільш часто згадувані у судових документах практики чарування та ворожіння. На основі аналізу джерел зроблено висновок про особливості, структуру та поширеність цих практик, що зробили їх традиційним елементом українського побуту XVIII ст. Статья посвящена исследованию магических практик на Левобережье в XVIII в. Проиллюстрированы наиболее часто упоминаемые в судебных документах практики колдовства и гадания. На основе анализа источников сделан вывод об особенностях, структуре и распространении этих практик, что сделало их традиционным элементом украинского быта XVIII в. The results of the research of the Left-Bank magic practices in the XVIII century are described in the article. The most often mentioned in the court trials documents sorcery practices are showed. The analyses of the historical sources show that the special features, structure and popularity of the magic practices caused to being them of the part of everyday life.
first_indexed	2025-12-07T16:08:16Z
format	Article
fulltext	�� Краєзнавство 3 2010 уДк 947.7:133.4(477.54)]“17” Тетяна Адамус (м. Київ) маГічні Практики на території ГетьманЩини та на Підросійських Землях України У XVIII ст. Стаття присвячена дослідженню магічних практик на Лівобережжі у XVIII ст. Проілюс- тровано найбільш часто згадувані у судових документах практики чарування та ворожіння. На основі аналізу джерел зроблено висновок про особливості, структуру та поширеність цих практик, що зробили їх традиційним елементом українського побуту XVIII ст. Ключові слова: магічні практики, чаклунство. Донедавна історики мало цікавилися іс- торією чарів та чарівництва на території ук- раїни. Переважно ці питання від середини XIX ст. перебували в зоні уваги етнографів. Їм вдалося зібрати значний матеріал, що свід- чить про поширення вірувань у надприродне в середовищі українського селянства. Досить частими у сільському повсякденні були прак- тики чарування, оскільки володіння ними да- вало можливість тримати ситуацію під конт- ролем, повернути її на користь того, хто ча- рує, або замовника. Тож їх дослідження може наблизити до розуміння системи цінностей пе- ресічного селянина, його повсякдення та сто- сунків усередині громади. втім, етнографи об- межувалися переважно лінгвістичними ас- пектами чарування, не залишивши свідчень про практики та їх поширення1. Чи не першою історичною розвідкою, при- свяченою справам про чари на Правобережжі, була праця в. антоновича, який зібрав та про- аналізував чималий джерельний матеріал (описавши, зокрема, які речі і з якою метою використовувалися для чарування)2. Серед до- слідників цього періоду, чиї дослідження ґрунтувалися на матеріалах підросійських те- риторій україни, можна назвати П. Єфимен- ка, о. Селецького, І. левицького3. Ці та інші дослідники концентрувалися в основному нав- коло теми переслідування відьомства на ук- раїнських землях і часто лише побіжно згаду- вали практики, що їх застосовували звинува- чені у відьомстві. Майже усі праці XIX ст. ґрунтуються на сучасних їм етнографічних матеріалах, а тому найчастіше описували уяв- лення про магічне, які мали небагато спільно- го з реальними практиками. у радянські часи історія переслідування чаклунства не була ак- туальною, й історики звернулися до цієї теми лише на початку XXI ст. На сьогодні найпов- ніше тема переслідування за чари розкри- вається у праці к. Диси, об’єктом досліджен- ня якої є судові процеси на Правобережжі у XVII–XVIII ст., але авторка теж лише побіж- но заторкує тему магічних практик4. Тож метою даної розвідки є дослідження практик чарування в Гетьманщині та на під- російських територіях україни у XVIII ст. Джерелами аналізу є судові матеріали5, що містять описи ритуалу: коли, де і як здійсню- валися магічні дії, які предмети при цьому використовувалися та які слова промовляли- ся, частота їх використання тощо. однак ці джерела нечисленні, оскільки ні в цей період, ані раніше не було системного переслідування за звинуваченням у чаклунстві як з боку Церкви, так і з боку держави. крім того, у джерелах згадуються лише ті практики, за які притягали до суду, тож ціла низка магіч- них дій залишилася поза фіксацією. Слід за- значити, що найточніше ритуал описували відповідачі, які намагалися виправдатися, тож практики, метою яких було завдання шкоди, або такі, що мали яскраво виражений антихристиянський характер, теж лишилися незафіксовані. Також слід пам’ятати, що су- дові протоколи були результатом колективної праці кількох осіб, які привносили у текст своє бачення ситуації (або й могли керуватися власними інтенціями), взорувалися на фор- муляр, використовували канцелярську мову для описування повсякденних ситуацій, вре- шті, протокол писався за певний час після до- питу. коротко також зупинюся на кількох термі- нах та поняттях. власне магічними практика- ми у дослідженні називатимуться послідовні дії, що мають символічне (магічне) значення, виконаних однією або кількома особами над одним/кількома предметами з метою вплину- �� ти на певних людей/обставини чи для здобут- тя потрібної інформації. Для дослідження історії західноєвропейсь- кого “полювання на відьом” історики запози- чили у антропологів розподіл на “відьомство” (практики, що застосовувалися з лихою ме- тою) і “чарівництво” (ширше поняття, що оз- начало застосування магії і для добрих, і для лихих справ)6. Та у канцелярській мові ук- раїнського лівобережжя XVIII ст. такого роз- поділу немає. Натомість є ряд слів, що вико- ристовуються як синоніми до “чародійства”. очевидно, це зумовлено тим, що правова сис- тема російської імперії не витворила чітких настанов для переслідування чаклунів. Так, в “артикулі воїнському” (1715 р.) для позна- чення магічних практик використовувався термін “чародейство” та, відповідно, “чаро- деи” або старослов’янське “чернокнижцы” для чаклунів7. в указі анни Іоанівни (1731 р.) використовувалися терміни “волшебство” і, відповідно, “волшебники”8. у “Правах, за якими судиться малоросійський народ”, “ча- родейство” і “волшебство” вживаються разом і як синоніми9. в указі катерини II, за яким справи про чари мали передаватися на розгляд совісного суду (1775), вживалися слова “кол- довство” і “колдун”10. Також ці терміни вжи- ваються і в “уставі благочинному” (1782 р.)11. Таким чином, у судових протоколах можна натрапити на такі слова для позначення чарів: “волшебство”, “чародейство”, “колдовство”, “колдунство”. крім того, до чаклунської діяльності відносилося і “ворожбитство”, яке мало те ж значення, що й чари. оскільки ука- зи 1755 і 1782 рр. називають чари “богопро- тивними” забобонами і передбачають пока- рання за їх поширення, а не за вчинену шкоду від чаклунства, то інколи можна натрапити і на словосполучення “суеверие и колдовство” (“…и недоказательном на жену адвоката Мартиновского Екатерину изветъ суеверия и колдовства”). у цьому випадку “суеверие” означає “богопротивне” вірування, що приз- водить до “колдовства”, яке може завдати шкоди12. Також поширеною є пара — “ворож- битство (ворожство) и колдовство”; у такому випадку поняття “колдовства” є ширшим.13 “Знахарство” також відносилося до “колдовсь- кої” діяльності (“…а знахорство расправа по- читаетъ колдовствомъ”)14. Інколи у свідчен- нях звинувачених можна натрапити на слово “угадивание”, що означає ворожіння для от- римання інформації про вкрадені чи зниклі речі15. Можливо, у народі деякі з цих слів мали різне значення, та, очевидно, тонкощі чаклунських вірувань мало цікавили суддів. Натомість слово “ведьма” у цьому масиві дже- рел трапляється всього кілька разів і лише у першій половині XVIII ст.; як звинувачення щодо конкретної особи востаннє воно трапи- лося у справі, що завершилася 1755 р.16. у кін- ці століття поняття “ведьми” пов’язане лише з кількома справами про так зване “купание (топление) ведьм” — практика для виявлення відьом, які могли бути призвідцями посухи17. Тож, можливо, вірування у відьом та практи- ка знешкодження їхньої діяльності трапляла- ся і на початку XIX ст., але це не знайшло сво- го відображення у судових записах. На теренах лівобережної україни була до- сить поширена магічна практика, яка однозно сприймалася як “відьомська” — це “заломи”, “закрутки” колосся18. Збіжжя закручувалося або заломлювалося певним чином на шкоду господарям ниви. Такі “закрутки” були кіль- кох видів, і кожен вид мав заподіяти певну шкоду19. Найдавніша справа про “заломи” да- тується 1666, коли “…Андрей, обыватель Михъновский, на Василя Микитовича, мел- ника михъновского, который Василий на его жону Андрееву Оринию поведалъ, якобы мела з своего знахоръства жито заломоватъ, ко- торую и ведмою называлъ…”20. вважалося, що таке чаклунство могло призвести до хвороби або й смерті господарів, до падежу худоби. Знайдені завитки спричиняли справжню пані- ку, адже їх ні в якому разі не можна було ви- ривати самостійно — лише людям, які знали- ся на “розвиванні” “завитків”21. у 1745 році у с. обухівка Миргородського полку селяни спа- лили стару вівдю Москаленчиху, оскільки на їхніх полях почали з’являтися “завитки”, які, на їхню думку, призвели до падежу коней22. втім випадок подібної розправи був оди- ничним — зазвичай селяни шукали інших шляхів для знешкодження шкідливого чак- лунства “відьми”. Зокрема поширеним було звертання до суду. Так, 1794 р. козаки с. ку- нашовка Іван кондратенко та Степан ріпа по- дали скаргу у Ніжинський нижній земський суд на вдову Матрону Ювченкову, яка, за їхні- ми словами, на день Петра й Павла “…ходила и на жите закрутки и протчое по своему ча- родейству делала, потом она пошедши на- бравши жита на гробовище ходила, в землю жито закопивала и другие по еи чародейству дела делала…”23 �� Краєзнавство 3 2010 Цього ж року прилуцький міщанин Іван Балаба подав скаргу на Зіновію Глобиху, яка нібито зробила закрутки на його ниві. Скарж- ник був певен, що “по правилам церковним есть на резрешение такових неприятных предметов разрешительные молитвы и пе- ние”, тож звернувся до священиків по допомо- гу і, отримавши “разрешительную молитву”, вижав своє жито. однак він боявся споживати його в їжу, тож частину віддав женцям за ро- боту, а решту намагався продати, хоч і багато на цьому втратив. Тож врешті звернувся до суду, оскільки він та його дружина почали відчувати шум у голові і непокоїлися за своє здоров’я24. у 1796 році василь красовський подав скаргу на жительку села Білоуса Євдокію Ющенкову, яка нібито “волшебническим об- разом” зробила у його житі до п’ятнадцяти “заломів” і один “завиток”. Побачивши таку біду, господар ниви одразу закликав свідків, які підтвердили, що “…оная чародейка чинит похвалки и ихъ звести з свету своимъ чаро- действом” обіцяє. Після чого василь привіз на ниву священика, який, прочитавши молит- ви, повиривав і поспалював у різних місцях ті “чари”. але й після того василь непокоївся про заподіяне йому чаклунство, “…яко она уже и до сего во многихъ местахъ в разних обыва- телей белоуских таковие же чаодейства де- лала и они без учинения имъ вреда не обойшлись…”, тому й звернувся до Чернігівсь- кого нижнього земського суду зі скаргою на Євдокію Ющенкову, яку застали нібито на робленні “заломів”25. очевидно, що для боротьби з відьмами се- ляни вважали церковні молитви малоефек- тивними і не задовольнялися допомогою свя- щеників. варто зауважити, що на противагу іншим звинуваченням, де магічна практика могла бути виплодом уяви позивача, “завит- ки”, “закрутки” та “заломи” були об’єктивним фактом, а отже, мали бути й люди, які їх ро- били. Можливо, саме тому “завитки” на полях викликали такий острах. Тож для ефективної боротьби з цим злом господар ниви найчасті- ше шукав людину, яка “зналася” на розвиван- ні завиток. Така “робота” була дуже ризикова- на, адже у випадку неправильного знищення “завитка” господаря або й самого “знахаря” могла спіткати біда. Так у 1785 р. у с. Бату- ровка, що було володінням києво-Печерської лаври, “неслиханою болезнію, то есть зжи- маніем рук, ног и всего корпуса в короткое время померло восем душ”. Як стверджували односельці, причиною смертей у двох сім’ях стали “завитки” на полях: “Василий Чернодед за жизни своей славился волшебством, а по- тому и говаривал, что никто ему навредить не может, но когда он, Чернодед, сего году ов своей ярице свидал завой и посредством своего чарования, не опасаясь, сжал тот хлеб, а, по- евши, он и все семейство заболели. То и в ту пору он же, Чернодед, обявил, что ему от сей болезни не выздоровливать, ибо де лучше его знающий тем ему посмеялся”26. 1788 року до Борзенського земського суду троє братів Товстух подали скаргу на свою сусідку Меланью Ярмачку, яка нібито пере- жала їм жито на ниві впоперек і навколо. Боя- чись, що наслідком таких дій (“колдунничес- ким образом”) може стати їхня смерть, вони знайшли “ворожбита” Федора Дрофу. “ворож- бит” пішов з братами на ниву і там наказав їм разом з ним тричі її обійти, махаючи над порі- заним житом палицями. в полудень та над- вечір брати з “ворожбитом” повторили риту- ал. увечері Федір скинув сорочку та ліг на ниву, наказавши полити його попередньо на- браною у глек водою навхрест. Наступного ранку ворожбит знайшов місцевого виборного та десяцького і разом з братами пішов до Ме- ланьї Ярмачки, яка, як він стверджував, по- жала жито. Загнавши “відьму” на ниву, Федір змусив її бігати по полю, вимагаючи взяти на себе ту шкоду, яку вона заподіяла Товстухам. у відповідь на це Меланья відповідала: “пере- имусь на свою душу, на семью и на скотъ, да они Товстухи таки потрескаются да полус- каются”. очевидно, брати були таки дуже на- страхані, особливо якщо зважати, що Федо- рові Дрофі було всього 13 років27. Це свідчить, що люди, які “вміли” розвивати завитки, ко- ристувалися неабиякою повагою серед селян. Так, саме за вказівкою “знахаря” Івана Мель- ника, якого привезли до села саме з цією ме- тою, була спалена уже згадувана вівдя Моска- ленчиха. На допиті Іван стверджував, що дід навчив його знищувати “завої”, закидаючи їх гноєм, “спроста”, тобто без промовляння замо- влянь. але коли у одного з селян він вирвав “завій” лише за допомогою осикового кілка і потому його спалив, то “и сам он хоровал на животе с тижден”28. у 1764 у київському гродському суді Тетя- на Бєлодєдкова стверджувала, що “знешкод- жувала” “завитку”, поклавши під неї вугілля і “печину”, після цього разом з господарем �� ниви говорила: “Кто лихое думает и завит- ки завивает, пусть тому печина и уголье”. Після цього господар накрив “завитку соло- мою”29. Слід зазначити, що в усіх згадках про “завитки” підозрюються суто жінки, але “роз- вивати” можуть як жінки, так і чоловіки. Іншою магічною практикою, яка досить часто трапляється у справах про чари на під- російській території україни, є ворожба про вкрадені чи втрачені речі. ймовірно, однією з причин порівняно великої кількості таких згадок у судових документах було те, що по- терпілий, не змігши отримати від “викрадача” свої речі, звертався до суду, представляючи свідчення ворожки (чи ворожбита) як доказ. Такою є справа ксенії литвиненкової, яка у 1793 р. прийшла у Борзенський нижній зем- ський суд як свідок. вона розказала, що її кликали у різні села гадати про вкрадені речі, які вона віднаходила на такий спосіб: перебу- ваючи у селі, де сталася крадіжка, вона уве- чері виходила на двір, читала молитви (вона відмовилася сказати, які саме) і відраховува- ла “тридев’ять” зірок; під ранок після співу півнів виходила знову — із зірок складалося зображення злодія, а також його ім’я та пріз- вище30. ксенія стверджувала, що своє вміння успадкувала від батька. аналогічним є випадок Тетяни Федаковни (Ніжинська нижня розправа, 1790 р.)31, яку, за її словами, навчив відгадувати по зорях ста- рий чоловік з довгою сивою бородою, що з’являвся їй уві сні. Та, очевидно, що таке га- дання було звичайнісіньким шахрайством, адже обидві жінки були неписьменні, тож не могли прочитати “зоряні написи”. Детально описував ворожіння по зорях Прокіп Прасоленко у 1773 році на допиті у Га- дяцькому гродському суді. Щоправда, у його випадку зорі, зміщаючись, вказували на міс- це, де проживав злодій32. Були й інші способи ворожінь: наприклад, уляна Назаренкова (1788 р.) ворожила на квасолі33, а 19-річний Федір Телепашенко (1770 р., Чернігівщи- на) — по книзі, яка залишилася від батька- дячка34. Багатим матеріалом для дослідження ма- гічних практик є справа Стефаниди Шафран- цової (Чернігів), яку її чоловік у 1739 році звинуватив у подружній зраді, розтраті под- ружнього майна та чаклунстві. оскільки пе- ред поверненням чоловіка з війська Стефаниді справді було чого боятися, вона звернулася по допомогу до “ворожок”. Ті їй нарадили, зокре- ма, для того щоб у неї народжувалися діти, взяти “платок, що у пояса носит”, зав’язати на ньому вузлик, влити три ложки води в гор- щик і намочити той “платок”, а потім ту воду пити. Для того щоб чоловік, повернувшись до- дому, її не бив, Стефаниді потрібно було взяти його чорну сорочку, прополоскати її на грудях та на спині, а воду вилити у піч на вогонь, потім, висушивши сорочку, прикласти до неї дванадцять каменів, говорячи: “Як тій со- рочці важко під камінням, так щоб моєму чо- ловіку було важко на мене руку піднімати”. Сорочку потрібно було тримати під камінням до дванадцяти днів. Щоб дізнатися, чи живий чоловік Стефаниди, “ворожка” Марія Шевчи- ха взяла 9 ложок води, вилила їх у горщик і всипала туди солі, потому поставила горщик на тарілку; якби сіль розчинилась, але кіль- кість води не збільшилася б, це означало, що чоловік Стефаниди помер, а якщо кількість води збільшилася б, але сіль не розчинилася б, це засвідчило б, що він живий35. оскільки у ранньомодерний час на тери- торії україни судові процеси були поширеним явищем, чарування з метою рішення на свою користь теж траплялися. Так, наприклад, у 1733 році Стефан та Максим луневські (с. Си- нявка Чернігівського полку) подали скаргу на Марію Пикуличку та дружину писаря Данила Струтинського, які начебто з допомогою чарів схилили суддів у справі з луневськими на свою сторону. Брати так описали чародійство: Пікуличка та Данилиха “согласясь на вол- шебство, поймав жабу, зашили оной жабе рот зеленим шолком з приговором таких слов: “Не жабе де мы рот зашиваемъ, но зашиваемъ де мы рота черниговскому полковнику, судія- мъ и всей старшине полковой от болшего до меншого. А после де на оной жабе они де, Пеку- личка и писарка, наголо садовились, пригово- руючи: “Якъ де сяя жаба нема чтоб такъ немы були черниговские полковник и судіи и вся старшина полковая от болшаго до меншо- го и не могли ничего лихого на рабу Божію Марію Пикуличку говорити”. Потім вони дали синявській жительці Федорі двох жаб, наказуючи випустити у дворах двох козаків (які, очевидно, мали стосунок до судової тяж- би), а потім набрати води з трьох колодязів36. втім, у цій справі потрібно мати на увазі, що опис магічних практик був наданий позивача- ми. він та подібні до нього радше передають поширені уявлення, страхи, чутки, що вини- кають на їх основі, але не конкретні дії, адже, �0 Краєзнавство 3 2010 зазвичай, магічна практика відбувається по- тай, подалі від сторонніх очей. крім того, такі аспекти, як використання жаби та оголення є поширеними у етнографічних записах, але майже не трапляються у судових джерелах. Проте історик П. Єфименко доводив проти- лежне на підставі тих же аргументів: оскільки вірування, що жаба є незамінним атрибутом чаклунської діяльності, а замовляння для впливу на суддів є дуже поширеними, то подібна практика широко використовувалася принаймні у XIX ст.37. в. Мякотін наводив схожу справу, що трапилася у 1763 році, коли дружина, щоб допомогти чоловіку виграти справу, ходила голою брати з могили землю38. Та вірогіднішою є практика розсівання маку — або безпосередньо в суді, або біля дому контрагента39. При аналізі магічних практик неможливо оминути лікувальні дії, які значною мірою спиралися на систему магічних уявлень. у цих випадках замовляння були такою ж важ- ливою складовою лікування, як і трави. Зга- даний у справі вівді Москаленчихи знахар Іван Мельник, що знався на розвиванні “зави- ток”, пропонував війту, який жалівся на хво- робу коней, ліки для них40. втім, описів ліку- вальних магічних практик загалом небагато, адже громада не поспішала видавати суду “свого” знахаря41. у судових актах зазвичай зустрічаємося зі скаргами на “чужих” (при- йшлих, немісцевих) знахарів, чиє лікування виявилося невдалим. Так було, наприклад, з Іваном Фариною, якого у 1802 р. привезли в село Чорноводи (уманщина) для лікування Євстахія костюка, що був “одержим меланхо- лическою болезнию”. Іван виводив зранку Євс- тахія на двір, обливав його холодною водою, а потім міряв його від голови до попереку, а звідти — до ніг, “сказывая, что у боку бесъ имеется, однако смирный, и побожный”. Про- те лікування виявилося неефективним, як і попередня лікувальна практики Фарини42. Також чужим був у с. Малих Дмитрушках (уманщина) Мирон романюк, що у 1821 році зайшов туди знахарювати. Громада зустріла його прихильно, але до появи знахаря нега- тивно поставився місцевий священик, який і залишив опис його лікувальної практики: “взяв въ чашки воду, снялъ съ шеи своей крестъ, на дощечке жолтой мъдъ начертан- ной, вложилъ его въ ту воду, присовокупилъ свой ножъ и какое-то зеля, самъ стоя предъ столомъ, смотря къ иконамъ, наизустъ чи- талъ, что ему ни попалось на умъ, якобы въ помощъ того дома больному хозяину многихъ святыхъ призывалъ… Велелъ падать пеньки, съ которой свивъ небольшую веревку и оною обвивши тотъ бывший в воде ножъ, оной и вложилъ въ ту же воду, въ которой его прежде съ крестомъ, какъ выше значитъ, положилъ. Спосле оною водою хотелъ поить больного хо- зяина, и когда сей з той воды пить не захо- телъ, сказывая Романюку: “Ты не попъ”, то Романюкъ ему въ ответъ говоритъ, что онъ лучше попа, ибо онъ тотъ, что чертовъ отъ- гонитъ”43. опісля лікування “знахарі” і в пер- шому, і в другому випадку подалися до корч- ми, де повідомляли бажаючим, скільки їм ли- шилося жити. Досить типовими були магічні практики охтирської жительки анни Троценкової, про- ти якої почали слідство у 1789 р. — вона ліку- вала вишіптуванням переполоху та зіллям. Знахарка стверджувала, що її навчив цього старець зі сну, який казав вишіптувати таки- ми словами: “Мать Божия казанска, киевска и володимерска, стань на помочахъ на ран- нихъ, на позныхъ, на денныхъ и полуденныхъ зорях (имярек), я вышептую и замовляю, я выливаю переполохъ переполощище — отъ его очей, отъ его плечей, отъ его семидесяти сус- тавовъ, рожденного, молитвенного, крещен- ного (имярека)”44. Найімовірніше, що сільські знахарі засто- совували різні практики, спрямовані на добре і на зле45. ймовірною причиною порівняно ма- лої кількості позовів через невдалу лікуваль- ну практику могло бути те, що сільські зна- харі нечасто надавали послуги поза громадою, а у громаді могли користуватися певною ша- ною чи соціальною (сімейною) захищеністю. Звичайно, у статті були зауважені далеко не всі магічні практики, що трапляються у су- дових актах Гетьманщини та підросійських земель україни у XVIII ст. — магію також за- стосовували для покращення торгівлі, для шкоди здоров’ю та в інших сферах жит- тєдіяльності. йшлося про найчастіше ужи- вані, що дають можливість проаналізувати за- стосування чаклунства у щоденному житті. к. Штепа стверджував, що українська ма- гія є примітивною, старою, на відміну від “чорнокнижжя” та високої демонологічної те- орії Західної Європи. в основі українського чаклунства лежать побутові акти, бо українсь- ка магія ґрунтується на давньому законі пар- тиціпації, тобто уявленні про нерозривний �1 зв’язок всього у природі. Саме тому певні дії неминуче мають потягнути за собою зміни у зовнішньому світі46. Також і в. антонович стверджував, що “народний погляд на ча- родійство був не демонологічним, а виключно пантеїстичним”47. Як можна побачити з наве- дених вище прикладів, в основі магічних практик у XVIII ст. на лівобережжі справді лежали прості дії. Тут немає складних приго- тувань і спеціальних предметів — усі речі, що застосовуються для чарування, використову- валися і для щоденного вжитку. Більшість ча- рувань складалася з таких елементів: 1) той, хто власне чаклує; 2) мета, з якою застосову- ються чари; 3) предмети, з допомогою яких відбувається чарування; 4) замовляння; 5) осо- ба чи предмет, на які спрямовані чари. Серед справ даної вибірки не трапляється згадок про використання крові, волосся, кіс- ток, тварин або їхніх частин (зокрема змій та ящірок, свідчень про використання яких ба- гато у етнографічних записах, а звинувачення про використання жаб виглядають більше як виняток, що підтверджує правило). Також не- має згадок про ті особливості, що сформували уявлення про “класичну” українську відьму: нічні польоти, здоювання корів, викрадання роси, перетворення на тварин48. лише у кіль- кох справах про “плавання” відьом фігурує уявлення про здатність відьом викрадати дощ. До речі, немає також і справ, де б згадувалася любовна магія, але це можна пояснити радше специфікою джерел, оскільки на сусідніх те- риторіях така магія була досить вживаною. Замовляння, що є невід’ємним атрибутом магічних практик, також доволі прості — як за формою, так і за змістом. у більшості з них на поміч закликаються святі та Богородиця, що є виявом народного двовір’я або так званої народної релігійності. але трапляються і значно архаїчніші замовляння, утворені за тим же законом партиціпації — вони звучать, як асоціація: “Як робиться те і те — нехай так буде те і те”. Саме ця примітивність, архаїчність ук- раїнської магії є причиною її широкого засто- сування, традиційності магічних практик як частини щоденного побуту. джерела та література 1 Гнатюк В. Знадоби до галицько-руської демонольогії / в. Гнатюк // Етнографіч- ний збірник. Т. XV. — львів, 1903. — XI, відьми і чарівниці; Єфименко П. Сборник малороссийских заклинаний / П. Ефимен- ко. — М., 1874; Чубинский П. Труды Эт- нографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край [Материалы и ис- ледования] / П. Чубинский. — Т.1. — вып. 1. — Спб., 1872. 2 Антонович В. колдовство. Документы — процессы — изследования / в. антоно- вич. — Петербург, 1877. 3 Ефименко П. Судъ надъ відьмами / П. Ефименко // киевская старина. — к., 1883, вып. 11. — С. 374–401; Салецкий А. колдовство въ Юго-западной руси въ XVIII в. / а. Салецкий // кіевская стари- на. — 1886: T. XV. — С. 193–236; Левиц- кий О. очерки народной жизни Малорос- сии во второй половине XVII ст. / о. ле- вицкий — к.: 1902 4 Диса К. Історія з відьмами = A Witch Story [Суди про чари в українських воєводствах речі Посполитої XVII — XVIII століття] / катерина Диса. — к.: критика, 2008. — 302 с.: іл. Бібліогр.: с. 259–278. 5 використані матеріали зберігаються у Центральному державному історичному архіві у м. києві, зокрема, документи 1894 фонду (Чернігівський совісний суд), 51 фонду (Генеральна військова канцелярія), 56 фонду (Генеральний військовий суд), 127 фонду (київська духовна консисторія) та деяких інших. 6 Роббинс Р. Х. введение // Энциклопедия колдовства и демонологии / Пер. Т. коля- дич, Ф. капица. — М., 1996. — С. 10–11. 7 артикул воинский (1715) // российское законодательство X–XX вв.: в 9 т. Т.4. За- конодательство периода становления абсо- лютизма / отв. ред. а. Г. Маньков. — М., 1986. 8 Полное собрание законов российское им- перии с 1649 года. — Спб., 1830. — Т.8. — № 5761. 9 Права, за якими судиться малоросійський народ, 1743. — к., 1997. 10 Положение о губернских и уездных земс- ких учреждениях // Свод Законов россий- ской империи. — (неофиц. изд.). — 1912 Т. II. — С. 209–228. 11 устав Благочиния или Полицейский 1782 г. // Полное собрание законов рос- �2 Краєзнавство 3 2010 сийской империи. Т. XXI. (1781–1783). — СПб., 1830. — № 15379. 12 ЦДІак україни. — Ф. 127. — оп. 297. — № 92, 1830. — арк. 1 13 ЦДІак україни. — Ф. 1894. — оп. 1. — № 215, 1787 р. — арк. 1. 14 ЦДІак україни. — Ф. 1894. — оп. 1. — № 215, 1787 р. — арк. 1. 15 ЦДІак україни. — Ф. 127. — оп. 1076. — № 135, р. 1773. — арк. 7. 16 ЦДІак україни. — Ф. 51. — оп. 3. — № 12670. — арк. 3–82, 84–86. 17 ЦДІак україни. — Ф. 1336. — оп. 4. — № 3327, 1799. 18 Звинувачення у “заломах” та “закрутках” збіжжя не трапляються серед джерел Пра- вобережної україни чи російських. 19 Вовк Ф. Про закрутки // український нау- ковий збірник. вип. 2. — М., 1916; Лит- винова П. Закрутки и заломы // киевская старина. — к., 1899. — вып. 3. — С. 139– 141. 20 Модзалевский В. отрывки из Стародубов- ской мейской книги за 1664–1673 гг. — Чернигов, 1911. — С. 27, № 54. 21 Маркевич Н. обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. — 1860 р. — С. 93. 22 ЦДІак україни. — Ф. 51. — оп. 3. — № 12670. — арк. 3–82, 84–86. 23 ЦДІак україни. — Ф. 1894. — оп. 1. — № 288. — арк. 5. 24 ЦДІак україни. — Ф. 1894. — оп. 1. — № 287. — 1794 р. — арк. 4–5. 25 ЦДІак україни. — Ф. 1894. — оп. 1. — № 343. — 1795 р. — арк. 1–7. 26 ЦДІак україни. — Ф. 193. — оп. 1. — № 603. — 1785 р. — арк. 40. 27 ЦДІак україни. — Ф. 1894. — оп. 1. — № 233. — 1788 р. — арк. 13. 28 ЦДІак україни. — Ф. 51. — оп. 3. — № 12670. — арк. 30. 29 ЦДІак україни. — Ф. 56. — оп. 3. — № 2437. — 1769 р. — арк. 5, зв. 30 ЦДІак україни. — Ф. 1894. — оп. 1. — № 289. — 1794 р. — арк. 3, зв. 31 ЦДІак україни. — Ф. 1894. — оп. 1. — № 260. — 1790 р. — арк. 29. 32 ЦДІак україни. — Ф. 127. — оп. 1076. — № 135. — 1773 р. — арк. 9, зв. 33 ЦДІак україни. — Ф. 1894. — оп. 1. — № 232. — арк. 8, зв. 34 ЦДІак україни. — Ф. 56. — оп. 3. — № 2487. — 1770 р. — арк. 4. 35 ЦДІак україни. — Ф. 51. — оп. 3. — № 7516. — 1739 р. — арк. 2, зв. 36 ЦДІак україни. — Ф. 51. — оп. 3. — № 4530. — 1733 р. — арк. 2, зв. 37 Ефименко П. околдование начальства // киевская старина. — к., 1886, вып. 11. — С. 175–178. Про оголення як засіб поси- лення магічних дій: Грушевська К. З при- мітивного господарства // Первісне грома- дянство. — к., 1927, вип. 1–3. — С. 9–44. 38 Мякотін В. Дело о волшебстве // киевс- кая старина. — к., 1890, віп. 1. — С. 515– 517. 39 ЦДІак україни. — Ф. 56. — оп. 3. — № 2300. — 1768 р.; Ф. 1894. — оп. 1. — № 251, 1789. Детальніше про мак, як засіб впливу у суді: Ефименко П. Попытка окол- довать волостной суд // киевская стари- на. — к., 1884, — Т. 8 (Март). 40 ЦДІак україни. — Ф. 51. — оп. 3. — № 12670. — арк. 30, зв. 41 Лавров А. колдовство и религия в россии 1700–1740 гг. — М.: Древнехранилище, 2000. — С. 104–106. 42 ЦДІак україни. — Ф. 127. — оп. 374. — № 115. — 1821 р. — арк. 3. 43 ЦДІак україни. — Ф. 127. — оп. 374. — № 115. — 1821 р. — арк. 2, зв. — 3 44 ЦДІак україни. — Ф. 1744. — оп. 1. — № 3. — 1789 р. — арк. 4, зв. 45 Прикладом носія таких знань може бути баба коржиха із с. липовий ріг (Ніжинсь- кий полк) — ЦДІак україни. — Ф. 51, оп. 3, № 393, р. 1719; а також уже згаду- вана Матрона Ювчиха. — ЦДІак украї- ни. — Ф. 1894, оп. 1, № 288. 46 Штепа К. Про характер переслідування відьом в старій україні // Первісне грома- дянство. — к., 1928. — С. 77. 47 Антонович В. колдовство. Документы — процессы — изследования. — Петербург, 1877. — С. 7. 48 Чи не єдиною побіжною згадкою про пере- творення є звинувачення служниці олен- ки у 1715 році дворецьким Петром кур- пинським: у сварці вона гукнула, що він, як собака, гавкатиме, що Петро розцінив як погрозу перетворити його на собаку. Це може бути “перевернутим” уявленням про здатність відьом перетворюватися на тва- рин чи побутові речі. — ЦДІак украї- ни. — Ф. 51. — оп. 3. — № 133. — 1715 р. �3 татьяна адамус магические практики на территории Гетманщины и на подроссийских землях Украины в XVIII в. Статья посвящена исследованию магических практик на Левобережье в XVIII в. Проил- люстрированы наиболее часто упоминаемые в судебных документах практики колдовства и гадания. На основе анализа источников сделан вывод об особенностях, структуре и распро- странении этих практик, что сделало их традиционным елементом украинского быта XVIII в. Ключевые слова: магические практики, колдовство. Tetiana Adamus The magic practices that were used in Getmanshchyna and on the Ukrainian territories under the authority of Russia in the XVIII century The results of the research of the Left-Bank magic practices in the XVIII century are described in the article. The most often mentioned in the court trials documents sorcery practices are showed. The analyses of the historical sources show that the special features, structure and popularity of the magic practices caused to being them of the part of everyday life. Key words: magic practices, sorcery.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32083
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2222-5250
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:08:16Z
publishDate	2010
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Адамус, Т. 2012-04-07T20:44:15Z 2012-04-07T20:44:15Z 2010 Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст. / Т. Адамус // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 56-63. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32083 947.7:133.4(477.54)]“17” Стаття присвячена дослідженню магічних практик на Лівобережжі у XVIII ст. Проілюстровано найбільш часто згадувані у судових документах практики чарування та ворожіння. На основі аналізу джерел зроблено висновок про особливості, структуру та поширеність цих практик, що зробили їх традиційним елементом українського побуту XVIII ст. Статья посвящена исследованию магических практик на Левобережье в XVIII в. Проиллюстрированы наиболее часто упоминаемые в судебных документах практики колдовства и гадания. На основе анализа источников сделан вывод об особенностях, структуре и распространении этих практик, что сделало их традиционным элементом украинского быта XVIII в. The results of the research of the Left-Bank magic practices in the XVIII century are described in the article. The most often mentioned in the court trials documents sorcery practices are showed. The analyses of the historical sources show that the special features, structure and popularity of the magic practices caused to being them of the part of everyday life. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство “Унормовані” та “девіантні” форми поведінки людини Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст. Магические практики на территории Гетманщины и на подроссийских землях Украины в XVIII в. The magic practices that were used in Getmanshchyna and on the Ukrainian territories under the authority of Russia in the XVIII century Article published earlier
spellingShingle	Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст. Адамус, Т. “Унормовані” та “девіантні” форми поведінки людини
title	Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст.
title_alt	Магические практики на территории Гетманщины и на подроссийских землях Украины в XVIII в. The magic practices that were used in Getmanshchyna and on the Ukrainian territories under the authority of Russia in the XVIII century
title_full	Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст.
title_fullStr	Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст.
title_full_unstemmed	Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст.
title_short	Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст.
title_sort	магічні практики на території гетьманщини та на підросійських землях україни у xviii ст.
topic	“Унормовані” та “девіантні” форми поведінки людини
topic_facet	“Унормовані” та “девіантні” форми поведінки людини
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32083
work_keys_str_mv	AT adamust magíčnípraktikinateritoríígetʹmanŝinitanapídrosíisʹkihzemlâhukraíniuxviiist AT adamust magičeskiepraktikinaterritoriigetmanŝinyinapodrossiiskihzemlâhukrainyvxviiiv AT adamust themagicpracticesthatwereusedingetmanshchynaandontheukrainianterritoriesundertheauthorityofrussiainthexviiicentury

Магічні практики на території Гетьманщини та на підросійських землях України у XVIII ст.

Institution

Similar Items