Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття

У статті розглянуто комплекс явищ суспільного життя, які, входячи до сфери дозвілля городян Криму, справляли гостро негативний вплив на стан фізичного та психічного здоров’я міських жителів. Виокремлено такі складові антикультури, як алкоголізм, проституція, гра в азартні ігри, паління. В статье рас...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Краєзнавство
Date:	2010
Main Author:	Аверіна-Лугова, Д.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2010
Subjects:	Повсякдення суспільних верств
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32084
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття / Д. Аверіна-Лугова // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 147-153. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859479969443348480
author	Аверіна-Лугова, Д.
author_facet	Аверіна-Лугова, Д.
citation_txt	Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття / Д. Аверіна-Лугова // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 147-153. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Краєзнавство
description	У статті розглянуто комплекс явищ суспільного життя, які, входячи до сфери дозвілля городян Криму, справляли гостро негативний вплив на стан фізичного та психічного здоров’я міських жителів. Виокремлено такі складові антикультури, як алкоголізм, проституція, гра в азартні ігри, паління. В статье рассматривается комплекс явлений общественной жизни, которые, входя в сферу досуга горожан Крыма, оказывали резко негативное влияние на состояние физического и психического здоровья городских жителей. Выделены такие составные антикультуры, как алкоголизм, проституция, игра в азартные игры, курение. The article is devoted to the complex of the phenomena of public life, which entered into the sphere of leisure time of townspeople and carried out the negative influence on mental and physical health of city dwellers. Such elements of anticulture as alcoholism, prostitution, gambling, smoking are analyzed.
first_indexed	2025-11-24T11:50:29Z
format	Article
fulltext	1�� уДк 94: 379.8.093 (477.75) “1870/1917” Діана Аверіна-Лугова (м. Сімферополь) явиЩа антикУльтУри як елемент ЗаПовнення сфери доЗвілля Городян кримУ наПрикінці хіх — на ПочаткУ хх століття У статті розглянуто комплекс явищ суспільного життя, які, входячи до сфери дозвілля городян Криму, справляли гостро негативний вплив на стан фізичного та психічного здоров’я міських жителів. Виокремлено такі складові антикультури, як алкоголізм, проституція, гра в азартні ігри, паління. Ключові слова: антикультура, Крим, алкоголізм, проституція, азартні ігри, паління, доз- вілля. “антикультура” — термін, який не має сталого значення та набуває виразних семан- тичних відтінків залежно від позиції окремо- го дослідника. Це можна пояснити не тільки варіативністю тлумачень протилежного за змістом поняття “культура”, але й порівняно “молодою” традицією вживання цього слова. одним з можливих варіантів розкриття зна- чення поняття є визначення останнього в кон- тексті праксеологічного підходу, тобто шля- хом фіксації відношень, в яких перебувають вказаний феномен та людська діяльність: у цьому сенсі антикультурою є комплекс явищ, дія яких справляє негативний вплив на стан фізичного та психічного здоров’я людини. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття термін “антикультура” був практично невідо- мим, проте комплекс суспільних проблем, які згубно впливали на добробут у державі, не за- лишався поза увагою спеціалістів, переважно лікарів та громадських діячів. Ці негативні чинники, витоки та наслідки яких аналізува- лися у відповідній літературі, отримали уза- гальнюючу назву — “розпуста”, а окремими складовими цього “суспільного лиха” були, на переконання більшості дослідників, алко- голізм, азартні ігри та проституція (“вене- ризм”) (цей перелік інколи доповнювався та- кими складовими, як туберкульоз, сифіліс та “нервовість”1). у вказаний період дозвілля городян (тобто позаробочий час, яким володіли жителі крим- ських міст, за вирахуванням часових витрат, необхідних для здійснення невідкладних справ) в різному обсязі заповнювалося елемен- тами антикультури (“розпусти” в термінах того часу), тобто такими явищами, які става- ли причиною соматичних та психічних роз- ладів, небажаних соціальних наслідків тощо. Зловживання алкоголем, гра в азартні ігри та інші шкідливі звички спотворювали духовне та громадське життя кримських міст, обме- жували можливості інтелектуального та куль- турного розвитку городян, перешкоджаючи повноцінному відпочинку та відновленню психічних та фізичних сил. Той факт, що алкоголізм мав ознаки катас- трофи загальноімперського масштабу, був ус- відомлений багатьма російськими дослідни- ками ще наприкінці ХІХ століття2, а вже на початку ХХ століття такі вчені, як М. Ши- пов3, о. М. коровін4, Д. М. Бородін5, впевнено пропагували здоровий спосіб життя, підводя- чи під свої роздуми переконливе наукове підґрунтя. Слід визнати, що державна влада не зали- шалася осторонь культурної трагедії, проте причини фінансового характеру унеможлив- лювали вирішення проблеми на загальноім- перському рівні. Ні декларативна ліквідація кабаків у 1885 році та створення натомість трактирів і винних лавок, ні поетапне впро- вадження державної винної монополії (та її розповсюдження на територію Таврійської гу- бернії в 1896 році) значним чином не відбили- ся на кількості споживаних алкогольних на- поїв і на їх якості. Попри те, що термін “алкоголізм” практич- но не згадувався на сторінках тогочасних кримських газет та архівних матеріалів, про- блема нераціонального споживання алкоголь- них напоїв була знайома жителям криму. Іс- нування стародавніх традицій споживання алкоголю, що сягали своїм корінням часів грецьких міст-держав, та співіснування на те- риторії півострова християн і мусульман не 1�� Краєзнавство 3 2010 вберегло місцеве населення від “зловживання горілчаними виробами” (саме під таким сло- восполученням назване явище було “закодо- ване” в документах регіонального значення). Через неможливість співставлення відповід- них статистичних даних та відсутність пря- мих свідоцтв, висновки щодо розповсюджен- ня алкоголізму в криму можна зробити, при- йнявши за аксіому соціально-економічну тотожність російської імперії та Таврійської губернії як цілого та частини, а також узявши до уваги наявні наслідки патологічної психіч- ної та фізичної залежності — бродяжництво та злочинність. Як перше, так і друге соціальне явище уск- ладнювали повсякденне життя кримських го- родян. крадіжки, нанесення тілесних ушкод- жень, посадові злочини, “злочини проти по- рядку управління”, убивства й державні правопорушення, дуелі (“двобої”)6, “підробка монети”7, тобто всі ті протиправні вчинки, здійснення яких тягло за собою кримінальну відповідальність, збурювали спокій у містах, а особи, чия провина була доведена в судовому порядку, відбували покарання у відповідних установах. Загалом значення показника зло- чинності (кількість засуджених на 100000 на- селення) у Таврійській губернії наприкінці ХIХ — на початку ХХ століття наближалося до середньостатистичного по російській імпе- рії та становило 103 одиниці8. Зрозуміло, що скоєння більшості злочинів не можна поясни- ти схильністю правопорушників до алкоголіз- му, проте значний відсоток суспільно небезпеч- них вчинків здійснювався, безсумнівно, у стані алкогольного сп’яніння, тобто алкоголізація населення виступала чинником загострення криміногенної ситуації в містах півострова. окрім названих свідоцтв, доказом інтен- сивного споживання алкоголю населенням кримського півострова можна вважати комп- лекс документів з питань організації торгівлі горілчаними виробами, що були підготовані майже всіма міськими думами півострівної частини Таврійської губернії (вимоги до обла- штування торгових приміщень9, постанови щодо режиму роботи торгівельних установ тощо). у згаданих нормативних актах були викладені вимоги щодо оснащення й інтер’єру приміщень, правила поводження персоналу установ по відношенню до відвідувачів. Так на окрему згадку заслуговує стаття, яка регла- ментувала дії оточуючих в разі сп’яніння відвідувача та передбачала їх активну участь у його подальшій долі в тому значенні, що вказана особа мала бути передана поліції чи супроводжена до місця проживання10. аналіз наявних даних також дає змогу зробити припущення про повільне поширення пивного алкоголізму. На відміну від горілки, рівень споживання якої залишався відносно стабільним, обсяги реалізації пива (та вина) в криму до 1913 року стабільно зростали. Тор- гівля цими алкогольними напоями здійсню- валася в пивних крамницях, на оптових скла- дах і льохах виноградних вин, у трактирних закладах, ренськових льохах, фруктових і дріб’язкових крамницях, що спеціалізували- ся на продажі вино-горілчаних виробів, у бу- фетах при клубах, театрах, садах, а також на тимчасових експозиціях, що були зорганізо- вані саме для продажу вищезазначених видів слабоалкогольних напоїв, тобто простір збуту пива практично збігався з селитебною місь- кою площею. На користь гіпотези про наявність у місь- кого населення звички до ненормованого спо- живання пива свідчать також дані про те, що в різні періоди часу в містах кримського пів- острова функціонувало більше десяти вели- ких пивоварних заводів, які пропонували спо- живчу кілька десятків сортів пива різної міц- ності (“Імперіал”, “Баварське”, “віденське”, “Монополь”, “Чорне”, “Столове” та ін.). Про- те, попри широкий асортимент пива, якість напою місцевого розливу викликала обґрунто- ване нарікання санітарного нагляду. Дослід- ження, проведене в 1895 році в Севастополі, продемонструвало, що пивні склади не були пристосовані для зберігання пива (як і посуд, в якому воно знаходилося, та пристрої, за до- помогою котрих його розливали), тому їх власники з метою запобігання псування на- пою широко використовували консерванти, зазвичай саліцилову кислоту11. При проведен- ні аналогічного дослідження в Сімферополі було визначено, що відсоток недоброякісної продукції перевищив 80 % (1907 рік)12. І це незважаючи на те, що ще в 1901 році акциз- ними статутами були закріплені особливі пра- вила, якими набір компонентів для виготов- лення пива обмежувався солодом, водою, хме- лем та дріжджами. Після введення заборони на продаж міцних алкогольних напоїв та виготовлення пива міц- ністю вище за 3,7 по Траллесу від 2 серпня та 11 листопада 1914 року13, якість пива не- ухильно знижувалась. Так санітарними служ- 1�� бами у 1915 році було констатовано, що пиво, яке надходило у продаж, містило в собі доміш- ки, котрі спричиняли одурманюючий та шкід- ливий вплив на здоров’я14, а обсяги реалізації подібного “модифікованого” напою помітно збільшилися. Що стосується вина, без якого неможливо собі уявити дозвілля жителів криму, до вве- дення заборони на споживання алкоголю по- казник недоброякісних вин кримського ви- робництва був відносно постійним і становив у середньому 25 %15, хоча кримські вина — і “південнобережні”, і вина долин (балаклавсь- кі, вина долин Феодосійського й Сімферо- польського повітів), — традиційно вважалися винами високої якості. При проведенні аналізів співробітниками авторитетної Мага- рачської енохімічної лабораторії при Микит- ському ботанічному саду в зразках вина неод- норазово була визначена наявність саліцило- вої кислоти та сахарину16. різке збільшення обсягів недоброякісної алкогольної продукції було спровоковане вже згаданими постановами ради міністрів (від 2 серпня, 24 вересня та 13 жовтня 1914 року) про заборону на купівлю міцних напоїв окрім як за “особливими дозволами для медичних, технічних і ін. потреб”17 та клопотаннями “про заборону, в інтересах протверезіння народного життя, продажу горілки й горіл- чаних виробів назавжди”18, ініційованими муніципальною владою, які викликали не- передбачувану реакцію суб’єктів сфери збуту горілчаних виробів. у 1916 році заборона на продаж спиртних напоїв була поширена на вино, але було очевидно, що намагання влади скоротити обсяги споживаних алкогольних напоїв були марні: ринок затопили фальси- фікати, розквітла спекуляція алкоголем19. Таким чином, всі викладені дані змушують зробити висновок про низький рівень культу- ри пиття жителів кримських міст, проявами чого були невибагливість городян відносно якості споживаної продукції, а також їх низь- ка інформованість щодо негативного впливу алкоголізму на біологічне та соціальне буття людини. Явищем, розповсюдження якого вчені по- чатку ХХ століття пов’язували з алкоголіз- мом, була проституція: на думку деяких до- слідників, більшість повій (більш ніж 80 %) походила з родин алкоголіків20, а “споживачі” послуг сексуального характеру зазвичай були алкоголезалежними21. Спроби регламентації проституції, які мали місце в середині та другій половині ХІХ століття, продемонстрували стійкість цієї ре- алії до зовнішніх впливів: “Правила власни- цям будинків розпусти” (1844 р.)22, “Правила публічним жінкам” (1874 р.)23 мали обмеже- ний регулятивний потенціал і спонукали вла- ду та громадськість на місцях до вироблення власних методів боротьби з проституцією24. Слід зазначити, що проституція існувала в кожному кримському місті, а “торгівля ті- лом” здійснювалася приблизно за однакових умов, тобто розгляд цієї проблеми на прикладі одного міста (м. Сімферополя) є припусти- мим. Чи дійсно ситуація з розповсюдженням проституції в Сімферополі наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття була настільки кри- тичною? Ми можемо ствердно відповісти на це питання. Попри формальне скорочення кіль- кості зареєстрований повій (для порівняння: у 1891 році до проституції були залучені 142 особи25, у 1904 році — 85 осіб26, у 1911 році — 67 осіб27), продаж сексу реалізовувався в місті на засадах втаємничення. Причини переходу проституції “в тінь” знаходились в соціально- економічній та морально-етичній площинах, окрім того, не останню роль у цьому процесі зіграло надто скрупульозне дотримання поліцією по відношенню до повій “букви зако- ну” та намагання впровадити контроль сило- вими методами. Законодавчий дозвіл на інтенсивне втру- чання був наданий поліції на початку ХХ століття. у 1903 році були видані “Правила для проституток, содержательниц домов терпимости и поднадзорных притонов раз- врата”28, в основу яких були покладені прин- ципи, розроблені на з’їзді з обговорення за- ходів проти сифілісу (1897 рік). Згідно з пра- вилами був закріплений поділ поліцейського й санітарного нагляду між двома структура- ми: поліцейським комітетом і санітарним бюро. Слід зазначити, що формально основна увага приділялася саме санітарній складовій нагляду, тобто тим питанням, які стосувалися турботи про здоров’я повій29, однак в дійсності домінантою виступав саме контроль з боку поліції. Муніципальною владою текст циркуляру був адаптований до місцевих умов. 8 червня 1909 року Сімферопольським лікарсько-полі- цейським комітетом було проведено засідан- ня, під час якого був вироблений загальний 1�0 Краєзнавство 3 2010 план дій з оптимізації діяльності комітету, котрий через брак кадрів та досвіду створення подібних організацій мав замінити санітарне бюро з нагляду за проституцією. всупереч намаганням лікарів, стурбованих неможливістю взяти під свій контроль функ- ціонування будинків, діяльністю повій-одина- чок та, як наслідок, поширення венеричних хвороб, жінки уникали кваліфікованої медич- ної допомоги. До того ж сам медичний огляд повій був недосконалим. Наприклад, рішення кип’ятити інструменти було прийняте сані- тарною комісією лише в 1912 році30 (до того часу речі стерилізували за допомогою слабко- го розчину карболової кислоти), а мізерна сума, яка виділялася на утримання пункту ог- ляду (1 крб. 25 коп. на місяць31 у 1911 році) наводить на думку про неможливість діагнос- тики початкових стадій венеричних хвороб. окрім того, умови проживання в будинках розпусти наприкінці ХІХ століття не були за- довільними: за винятком умовно “елітних” установ, де повії були забезпечені окремою кімнатою, а їх потреби обслуговували служ- ниця та прачка. Працівниці “нижчого класу”, окрім безпосередніх обов’язків, брали на себе функції ведення господарства. Заробіток повіям виплачувався у вигляді речей, вартість яких була невиправдано завищена власни- цями будинків. останніми була також зап- роваджена система пільг, якими могла користуватись повія в разі виконання нею до- даткових доручень, а саме, спонукання клієн- тів до придбання вино-горілчаних, конди- терських виробів та інших продуктів харчу- вання на місці. у разі захворювання із заробітку повії вираховували кошти, сплачені за проходження курсу лікування з відсотка- ми32. На початку ХХ століття принципових змін в організації побуту повій не сталось. Типовий будинок розпусти мав такий вигляд (з ма- теріалів огляду будинку р. Бонгарт33 комісією у складі поліцмейстера, в. о. міського голови, городового лікаря та представника військово- го відомства від 20–23 жовтня 1910 року): ус- танова розміщувалась у кількох флігелях та сараях, вікон та виходів до сусідніх дворів не мала, з вулицею сполучалась єдиними ворота- ми, внутрішнє облаштування приміщень було вкрай спрощеним34. Психологічний клімат в “зоні впливу” бу- динків розпусти та всередині них був жорст- ким. 23 січня 1909 року поліцмейстером Грюн- бергом був поданий рапорт про випадок само- губства (отруєння карболовою кислотою) повії Г. жарашової, який стався у будинку розпус- ти С. окрент. у рапорті була зафіксована ін- формація про невдалу спробу самогубства повії того ж будинку, М. Білозерової, що була зроблена тижнем раніше35. Як було зазначено, формально правила для повій припускали “щадне” відношення до жі- нок, залучених до даного бізнесу. Теоретично повії могли залишати будинки за власним ба- жанням, а будь-які фінансові претензії влас- ниць борделів до своїх ”співробітниць” підля- гали судовому розгляду й не могли ставати на перешкоді зміни жінкою свого соціального статусу. однак процедура відмови повії від звичного способу заробітку супроводжувалася рядом складнощів бюрократичного й соціаль- но-побутового характеру. виходячи з того, що в становому відношенні селянки становили безумовну більшість зареєстрованих повій, тобто були не пристосовані до міського середо- вища (у 1891 році з 74 повій 41 жінка належа- ла до селянського стану, 32 — до міщансько- го, 1 була шляхтянкою36), шансів почати жит- тя з чистого аркуша в них було небагато. Міська громада несхвально реагувала на неспроможність відповідних структур контро- лювати розповсюдження проституції37, однак дієві заходи з обмеження негативного впливу цього елементу антикультури на повсякдення городян на початку ХХ століття не були ви- роблені. Ситуація з поширенням азартних ігор роз- вивалася за схожим сценарієм. Спроби з боку державної влади виключити алеаторні угоди, тобто ситуації, в яких учасники розраховують на везіння, зі сфери дозвілля городян чи обме- жити участь широких верств міського насе- лення у вищеназваних розважальних заходах робилися неодноразово. Так у 1875 році Де- ржавною думою була затверджена постанова про заходи щодо скорочення числа лотерей, що встановлювала максимальний розмір гро- шової суми, яку могли отримати від продажу квитків, співвідношення проданих і виграш- них квитків (1:100 — за кількістю та 1:2 — у грошовому вираженні) й забороняла розпов- сюдження лотерей під час народних і громад- ських гулянь (винятки становили лотереї- алегрі, що проводилися з благодійною ме- тою)38. Більше того, гра в азартні ігри на великі суми грошей переслідувалася в карному по- 1�1 рядку. але в дійсності клуби й різні това- риства надавали своїм членам можливість за- повнювати своє дозвілля в будь-який, навіть протизаконний, спосіб. у тих поодиноких ви- падках, коли поліцмейстери ставали свідками забороненої події, довести провину гравців було неможливо: суми виграшів значно зани- жувалися, а сам факт гри трактувався як по- рушення статуту клубу — і не більше39. окрім того, на території російської імперії діяли обмеження на придбання гральних карт. Право виробництва й монопольного про- дажу карт (“гральних, ворожильних, дитячих та ін.”) належало опікунській раді відомства установ імператриці Марії. відповідно до за- конодавства, клуби, що купували гральні кар- ти, могли використовувати дві колоди (“одну гру”) після розкриття бандеролі всього один раз, а “розіграні” карти повинні були поверта- тися в управління з продажу (при цьому по- купець одержував 10 % знижку при купівлі нових колод). у тому випадку, якщо мав міс- це документально підтверджений факт пов- торної гри картами з розкритої колоди, клуби сплачували штраф на користь “відкривачів порушення”40. однак на практиці правило од- норазової гри не виконувалося: гравці, спла- чуючи певну суму за сеанс гри, одержували карти у власність, а після гри збували колоди скупникам старих карт (прислузі), тобто по- ставляли карти на вторинний ринок41. На місцевому рівні також періодично здій- снювалися заходи з обмеження “гральної” ак- тивності городян. Наприклад, на початку ХХ століття Сімферопольською міською думою були змінені правила гри на тоталізаторі, мінімальна ставка була збільшена з 1 до 10 рублів, що дозволило різко скоротити кіль- кість ставок. Слід відмітити, що до внесення змін гра на тоталізаторі користувалася вели- кою популярністю: “шум, гамір, жахлива тис- нява й штовханина”42 супроводжували щоріч- ні перегони, які були визначною подією в житті Сімферополя. видовищним було не тільки саме змагання, що проводилося в різ- них номінаціях з урахуванням віку й порід коней, але й вручення призів під акомпане- мент військового оркестру та в присутності президента Таврійського скакового товарист- ва й губернатора. Що стосується паління, то згубність цієї звички ще не була усвідомлена суспільством. Наприкінці ХІХ століття кримські періодичні видання з занепокоєнням друкували матеріа- ли щодо рівня врожайності тютюну та занепа- ду цієї галузі сільського господарства, песи- містично вживаючи таке поняття, як “криза тютюнництва”. Більше того, гласні Сімферо- польської думи регулярно висловлювали своє занепокоєння не тільки з приводу фінансових наслідків цього явища, які болісно вразили власників тютюнових насаджень, але й со- ціально-психологічною складовою цього про- цесу, тобто порушенням традиції виховання в населення звички до споживання якісного тю- тюну43. Таким чином, діяльність городян кримсь- кого півострова у позаробочий час була спря- мована на відновлення та інтенсифікацію ін- дивідуальної психічної й фізичної активності, але вихід за межі будення в деяких випадках збігався із виходом за межі культурного про- стору, а способи заповнення сфери дозвілля городян залежали від персональних фінансо- вих можливостей, культурних і духовних упо- добань. джерела та література 1 Грановский Л. Б. общественное здравоох- ранение и капитализм (туберкулез, алко- голизм, венеризм, нервность и условия борьбы с ними) / л. Б. Грановский. — М.: Тов-во “Печатня С. П. Яковлева”, 1907. 2 Сикорский И. О. алкоголизм и питейное дело / и. о. Сикорский. — киев, 1897. 3 Шипов Н. алкоголизм и революция / Н. Шипов. — СПб., 1908. 4 Коровин А. М. Государственная дума и все- российский алкоголизм / а. М. коровин // вестник трезвости. — СПб., 1906. 5 Бородин Д. Н. алкоголизм и проституция / Д. Н. Бородин. — СПб.: Санкт-Петербург- ская коммерческая типо-литография, 1910. 6 крымский вестник. — 1896. — 6 февра- ля. — С. 3. 7 Державний архів в автономній республіці крим (Даарк). — Ф. 376. — оп. 6. — Спр. 283. — 279 арк.; Даарк. — Ф. 376. — оп. 6. — Спр. 284. — 301 арк. 8 Города россии в 1910 году [електронний ресурс] / режим доступу: http: // www. 1�2 Краєзнавство 3 2010 gumer.info/bibliotek_Buks/History/ Stat/44. php 9 Даарк. — Ф. 522. — оп. 1. — Спр. 1562. — арк. 5. 10 Там само. — арк. 6. 11 крымский вестник. — 1896. — № 48. — С. 4. 12 известия Симферопольской городской думы. — 1907. — № 7–8. — С. 105. 13 Даарк. — Ф. 42. — оп. 1. — Спр. 969. — арк. 22. 14 Там само. — арк. 21. 15 известия Симферопольской городской думы. –1909. — № 1–2. — С. 89. 16 Даарк. — Ф. 156. — оп. 1. — Спр. 26. — 48 арк. 17 Даарк. — Ф. 42. — оп. 1. — Спр. 970. — 3 арк. 18 Даарк. — Ф. 42. — оп. 1. — Спр. 981. — 3 арк.; Даарк. — Ф. 42. — оп. 1. — Спр. 904. — 5 арк.; Даарк. — Ф. 42. — оп. 1. — Спр. 784. — 6 арк. 19 Даарк. — Ф. 162. — оп. 2. — Спр. 6816. — 14 арк. 20 Проституция и аболиционизм. Доклад русскому Сифилидологическому и Дерма- тологическому обществу проф. М. Тарнов- ского. — СПб., 1888. — С. 170. 21 Бородин Д. Н. алкоголизм и проституция / Д. Н. Бородин. — СПб.: Санкт-Петербург- ская коммерческая типо-литография, 1910. — С. 70–89. 22 Систематический свод постановлений Симферопольской городской думы за 41 год (1871 — 1911 гг.) / [сост. л. Я. алек- сандров]. — Симферополь: Типография Г. М. Эпеля и Ф. Т. коршунова, 1912. — Том II. — С. 868. 23 Даарк. — Ф. 197. — оп. 1. — Спр. 405. — арк. 4. 24 Протоколы заседаний и труды общества Симферопольских врачей за 1890/ 1891 г. — Т. 3. — Симферополь: Тавричес- кая губернская типография, 1892. — С. 8– 9. 25 Корсаков В. В. Проституция в Симферопо- ле / в. в. корсаков // Протоколы заседа- ний и труды общества Симферопольских врачей за 1890/1891 г. — Т. 3. — Симфе- рополь: Таврическая губернская типогра- фия, 1892. — С. 63. 26 Даарк. — Ф. 63. — оп. 1. — Спр. 567. — арк. 6. 27 Даарк. — Ф. 42. — оп. 1. — Спр. 196. — арк. 15. 28 Даарк. — Ф. 63. — оп. 1. — Спр. 567. — арк. 3. 29 Даарк. — Ф. 162. — оп. 2. — Спр. 4741. — арк. 1. 30 известия Симферопольской городской думы. — 1912. — № 1–2. — С. 7. 31 Даарк. — Ф. 42. — оп. 1. — Спр. 196. — арк. 15. 32 Корсаков В. В. Проституция в Симферопо- ле / в. в. корсаков // Протоколы заседа- ний и труды общества Симферопольских врачей за 1890/1891 г. — Т. 3. — Симфе- рополь: Таврическая губернская типогра- фия, 1892. — С. 69. 33 рахіль Бен’яміновна Бонгарт, 38 років, паспорт за № 157 був виданий кишиневсь- кою міщанською управою, орендувала бу- динок у М. Масякіної. 34 Даарк. — Ф. 48. — оп. 1. — Спр. 2. — арк. 53. 35 Там само. — арк. 45. 36 Гидалевич А. Я. Медико-топографическое описание г. Симферополя / а. Я. Гидале- вич. — Симферополь: Типография газеты “крым”, 1891. — С. 106. 37 Даарк. — Ф. 48. — оп. 1. — Спр. 2. — арк. 58. 38 Даарк. — Ф. 26. — оп. 1. — Спр. 27276. — арк. 69. 39 Даарк. — Ф. 162. — оп. 2. — Спр. 4447. — арк.2. 40 Даарк. — Ф. 162. — оп. 2. — Спр. 2516. — арк. 27. 41 Даарк. — Ф. 162. — оп. 2. — Спр. 2516. — арк. 70. 42 крымский вестник. — 1890. — № 88. — С. 2. 43 крымский вестник. — 1890. — № 76. — С. 1. 1�3 диана аверина-луговая явления антикультуры как элемент заполнения сферы досуга горожан крыма в конце хіх — в начале хх столетия В статье рассматривается комплекс явлений общественной жизни, которые, входя в сфе- ру досуга горожан Крыма, оказывали резко негативное влияние на состояние физического и психического здоровья городских жителей. Выделены такие составные антикультуры, как алкоголизм, проституция, игра в азартные игры, курение. Ключевые слова: антикультура, Крым, алкоголизм, проституция, азартные игры, куре- ние, досуг. Diana Averina-Lugova Phenomena of anticulture as the element of leasure time of Crimean city dwellers in the end of the XIX — beginning of the хх century The article is devoted to the complex of the phenomena of public life, which entered into the sphere of leisure time of townspeople and carried out the negative influence on mental and physical health of city dwellers. Such elements of anticulture as alcoholism, prostitution, gambling, smoking are analyzed. Key words: anticulture, Crimea, alcoholism, prostitution, gambling, smoking, leisure time.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32084
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2222-5250
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-24T11:50:29Z
publishDate	2010
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Аверіна-Лугова, Д. 2012-04-07T20:45:52Z 2012-04-07T20:45:52Z 2010 Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття / Д. Аверіна-Лугова // Краєзнавство. — 2010. — № 3. — С. 147-153. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32084 94: 379.8.093 (477.75) “1870/1917” У статті розглянуто комплекс явищ суспільного життя, які, входячи до сфери дозвілля городян Криму, справляли гостро негативний вплив на стан фізичного та психічного здоров’я міських жителів. Виокремлено такі складові антикультури, як алкоголізм, проституція, гра в азартні ігри, паління. В статье рассматривается комплекс явлений общественной жизни, которые, входя в сферу досуга горожан Крыма, оказывали резко негативное влияние на состояние физического и психического здоровья городских жителей. Выделены такие составные антикультуры, как алкоголизм, проституция, игра в азартные игры, курение. The article is devoted to the complex of the phenomena of public life, which entered into the sphere of leisure time of townspeople and carried out the negative influence on mental and physical health of city dwellers. Such elements of anticulture as alcoholism, prostitution, gambling, smoking are analyzed. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Повсякдення суспільних верств Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття Явления антикультуры как элемент заполнения сферы досуга горожан Крыма в конце ХІХ — в начале ХХ столетия Phenomena of anticulture as the element of leasure time of Crimean city dwellers in the end of the XIX — beginning of the ХХ century Article published earlier
spellingShingle	Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття Аверіна-Лугова, Д. Повсякдення суспільних верств
title	Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття
title_alt	Явления антикультуры как элемент заполнения сферы досуга горожан Крыма в конце ХІХ — в начале ХХ столетия Phenomena of anticulture as the element of leasure time of Crimean city dwellers in the end of the XIX — beginning of the ХХ century
title_full	Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття
title_fullStr	Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття
title_full_unstemmed	Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття
title_short	Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття
title_sort	явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян криму наприкінці хіх — на початку хх століття
topic	Повсякдення суспільних верств
topic_facet	Повсякдення суспільних верств
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32084
work_keys_str_mv	AT averínalugovad âviŝaantikulʹturiâkelementzapovnennâsferidozvíllâgorodânkrimunaprikíncíhíhnapočatkuhhstolíttâ AT averínalugovad âvleniâantikulʹturykakélementzapolneniâsferydosugagorožankrymavkoncehíhvnačalehhstoletiâ AT averínalugovad phenomenaofanticultureastheelementofleasuretimeofcrimeancitydwellersintheendofthexixbeginningofthehhcentury

Явища антикультури як елемент заповнення сфери дозвілля городян Криму наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття

Institution

Similar Items