Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви
У статті висвітлюються архітектурні особливості Покровської церкви та подається опис найбільш цікавих сюжетів ікон, пов’язаних із Переяславщиною. В статье освещаются архитектурные особенности Покровской церкви и дано описание наиболее интересных сюжетов икон, связанных с Переяславщиной. The article...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32146 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви / О. Калінович, Ю. Коптюх // Краєзнавство. — 2010. — № 4. — С. 37-43. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859798656226426880 |
|---|---|
| author | Калінович, О. Коптюх, Ю. |
| author_facet | Калінович, О. Коптюх, Ю. |
| citation_txt | Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви / О. Калінович, Ю. Коптюх // Краєзнавство. — 2010. — № 4. — С. 37-43. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті висвітлюються архітектурні особливості Покровської церкви та подається опис найбільш цікавих сюжетів ікон, пов’язаних із Переяславщиною.
В статье освещаются архитектурные особенности Покровской церкви и дано описание наиболее интересных сюжетов икон, связанных с Переяславщиной.
The article deals with the features of architecture of Intercession Church and most interesting subjects of icons, which connected with Pereyaslav region.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:11:06Z |
| format | Article |
| fulltext |
21
Краєзнавство 4 2010
36 2137
витоків наукового пізнання краю // вільне
слово (житомир). – 1995. – 8, 15 груд.
42. Баженов Л. В. Історичне краєзнавство
Правобережної україни XIX – на початку
XX століть: Становлення. Історіографія.
Біобібліографія. – Хмельницький: Доля,
1995. – С. 54–56.
43. ЦДІа україни у м. києві, ф. 2205, оп. 1,
спр. 1–433.
44. Баженов Л. В. вказана праця. – С. 54–55.
45. Антонович В. Б. археологическая карта
волынской губернии. – М., 1900. – 130 с.
46. Фотинский О. волынь на XI археологиче-
ском съезде в г. киеве // вЕв. – 1899. – №
32.
47. Дахненко Л. вказана праця. – С. 5.
48. Там само. – С. 4.
49. Костриця М., Кондратюк Р. краєзнавець
М. Трипольський і його нарис про жито-
мир // житомирський вісник. – 1996. – 19
лип.
50. Кот С. І. волинське давньосховище:
слідами втрачених цінностей // житомир
в історії волині і україни: Тези
всеукраїнської наукової краєзнавчої
конференції / відп. редактор М. Ю. ко-
стриця. –житомир, 1994. – С. 47–50.
51. Дахненко Л. вказана праця. – С. 6.
52. Тези наукової конференції до 100-річчя
волинського Єпархіального Давньосхови-
ща: 18–20 травня 1993 року / відп. редак-
тор Б. а. кругляк. – житомир, 1993. –
67 с.
Николай Кострица
Роль религиозного краеведения в исследовании малой Родины
Исследован вклад религиозных деятелей в развитие и становление краеведения на
Волыни.
Ключевые слова: религиозные деятели, священнослужители, краеведение, Волынь.
Mykola Kostrytsya
Church ministers’ deposit to development of area studies
It is an investigation of clerics’ deposits in development and formation of Volyn area studies.
Key words: clerics, church ministers, area studies, Volyn.
уДк 246.1; 146.3. к-65
Олена Калінович, Юрій Коптюх (м. Переяслав-Хмельницький)
АРХітЕКтУРА тА іКОНОПИс
ОстРіЙсЬКОЇ ПОКРОВсЬКОЇ ЦЕРКВИ
У статті висвітлюються архітектурні особливості Покровської церкви та подається
опис найбільш цікавих сюжетів ікон, пов’язаних із Переяславщиною.
Ключові слова: церква, архітектура, музей, ікона, хрест, святий, монастир.
козацька церква 1606 р., освячена в ім’я
Покрови Пресвятої Богородиці, перевезена на
територію музею народної архітектури та по-
буту Середньої Наддніпрянщини з с. острійки
Білоцерківського р-ну київської області.
культова споруда відноситься до так званої
Придніпровської архітектурної школи народ-
ного будівництва, якій, за визначенням в.
Щербаківського, притаманні величність і
монументальність. Зокрема, це характерні ви-
сокий нижній об’єм, вузькі вікна, відсутність
декору, суворі та виразні форми. Зовні стіни
від дощу захищені шалівкою, дах вкритий ме-
талом, пофарбованим у зелений колір.
Дослідник дерев’яного церковного буді-
вництва М. Драган відносить Покровську
церкву до поширеного типу дерев’яної
архітектури – тризрубного 1.
Церква тридільна – вона складається з
трьох приміщень (бабинець + неф + вівтар) і
тризрубна (основу будівлі складає четверик –
прямокутний зруб із горизонтально притеса-
них колод). До четверика приєднано два при-
руби, менші зруби приєднані до головного.
Західний прируб прямокутний (бабинець).
Східний прируб гранчастий – вівтар.
Церква триверха, на маківках розміщено
золотисті фігурні ковані хрести. Маківки бані
(великої сферичної покрівлі церкви) і заломи
покриті пофарбованим у зелений колір
залізом. За свідченнями П. алепського
(ХVІІ ст.), церкви в україні вкривали білим
залізом, або фарбувалися зеленою фарбою.
Покровська церква була покрита залізом в ав-
тентичному середовищі у 1823 р. 2.
Під маківками розміщені глухі ліхтарі (без
отворів). ліхтарі бабинця і вівтаря встановле-
но на заломах (вітрилах) – це трикутні еле-
менти покрівлі, що накривають зруб і
підтримують барабан. ліхтар нефу встановле-
ний на баню. у Покровській церкві одна баня,
встановлена на 8-гранному розміщеному на
заломах барабані (уступі, утвореному
комбінацією вертикальних конструкцій).
Зруб і прируби храму встановлено на дубо-
вих підвалинах. Це витесані бруси, товщі за
бруси зрубу, на які й покладені. Фундаментом
слугують великі кам’яні брили.
уся церква шальована дошками. Цокольна
частина виконана так званим опасанням, аби
віддалити дощову воду від підвалин. За
сумнівною тезою, висунутою о. Болюком,
майстри церковного будівництва часто добу-
довували ганок, який, за словами дослідника,
виконував аналогічну опасанню функцію 3.
Цей «ганок» має різні назви: зовнішня части-
на притвору, паперть, вестибюль тощо.
Шестикутні двері церкви відділяють
зовнішню і внутрішню частину притвору.
Їхня форма характерна і для старих
українських хат. особливої уваги заслуговує
декорування одвірків. Церковні одвірки, як
правило, спеціально виготовлялися перед за-
кладкою стін, щоб мати з ними органічне
поєднання. На одвірках вирізували дату побу-
дови святилища, ім’я майстра, єпископа, фун-
датора тощо. Нині напис прочитати неможли-
во.
архітектурною особливістю Покровського
храму є два зовнішніх вікна у вигляді хрестів,
що характерно для церков ХVІІ ст. одне вікно
– над дверима з паперті до бабинця, друге збе-
реглося у зовнішній частині вівтаря і
орієнтоване на схід. Ці хрести мають виразну
форму одного з кількох поширених типів ко-
зачих хрестів –так званих лапчастих або
субмальтійських. Є слушними слова дослід-
ника Г. Павлуцького: «До українських
дерев’яних церков не можна прикласти
жодної з відомих європейських мистецького-
історичних схем… ні готику, ні бароко. вони
самі становлять стиль, цей стиль природно
випливає з будівельного матеріалу» 4.
освітлюють церкву шість прямокутних
21
Краєзнавство 4 2010
38 2139
вікон. усередині вони перекриті хрестами,
кілька з них збереглося. Ці хрести є кованими
залізними пластинами із зарубами по краях
полотна, стягнутими посередині металевим
обручем.
На особливу увагу заслуговує перехід з ба-
бинця у наву, який вирішений у трапеціє-
подібній формі і нагадує конфігурацію
одвірків у церквах цього періоду. Завершення
арок переходів мало плавні вирізи 5, що єднає
це архітектурне вирішення з церквами
Поділля 6. однак, за дослідженнями о. Бойка,
існувала значна поліваріантність архітек-
турного вирішення цих переходів 7.
Щодо внутрішнього убранства Покровської
церкви. За визначенням Г. логвінова, настінні
розписи в церквах вживали тільки до
XVІІІ століття 8. За даними Н. андрущенко,
церква була розписана 1886 року 9. Після
останньої реставрації в 2008 р. деякі елементи
розпису втрачені. Характерним для церков
XVII ст. було й те, що їхній внутрішній
простір розкривався углиб 10.
На жаль, храмових ікон із цієї церкви не
збереглося, тому нині тут експонуються ікони
ХІХ ст. із зібрання НІЕЗ «Переяслав», які
протягом багатьох років старанно збиралися
співробітниками заповідника.
особливою пошаною користувалися ікони
Спасителя і Божої Матері. Зокрема, образ По-
крови Пресвятої Богородиці, що мав давню
традицію в народному іконописі – особливо в
ХVІІ ст., у часи національно-визвольної бо-
ротьби українського народу проти польської
шляхти під проводом Богдана Хмельницько-
го. великою популярністю користувалися на-
самперед ті святі, канонічні діяння яких тісно
перепліталися з народними обрядами, з вірою
в силу їхнього заступництва (Святі Миколай
Чудотворець, Георгій (Юрій) Змієборець,
Ілля-Пророк, Параскева, варвара).
Ікони із зображеннями цих святих, зви-
чайно, є в острійській Покровській церкві.
однак хотілося б зупинитися на притаманних
Переяславщині нетипових сюжетах та на
іконах, написаних переяславськими майстра-
ми.
Багатофігурна ікона (с. козинці, Переяс-
лавський повіт, ХІХ ст.). розмір ікони –
72х39 см., зображення фронтальні, на повний
зріст. Зліва направо зображені свв. мцц.
Ірина, Тетяна, людмила, в центрі – св. Мико-
лай Чудотворець, праворуч від нього –постаті
св. кн. олександра Невського, св. мч. Іоанна,
св. пророка Самуїла. остання ікона написана
на замовлення певного переяславського
поміщика (ім’я, на жаль, невідоме) і знаходи-
лася у сільській церкві. Такі ікони у храми
дарували заможні пани-меценати (донатори),
а зображали на них святих, чиї імена носили
вони та члени їхньої родини.
Ікона Пресв. Богородиці Козельщанської.
образ надійшов із Переяслава від нащадків
місцевого іконописця василя корнійовича
руденка (18... – 1933 рр.). Художник наро-
дився в с. Дем’янці Переяславського повіту.
Навчався у філіалі іконописної школи
в києво-Печерській лаврі на майстра-
позолотника. у 1910-1920 рр. саме він вкри-
вав сусальним золотом володимирський со-
бор. Також писав ікони 11. Цей образ написа-
ний ним на початку ХХ ст. за списком ікони
козельщанської Божої Матері. Ікона належа-
ла у ХVІІІ ст. дружині запорізького військо-
вого писаря Сіромахи. Той у 1764 р. підписав
акт остаточного приєднання Малоросії до
росії, за те був пожалуваний землями і за ба-
жанням імператриці Єлизавети Петрівни
одружився з її фрейліною, італійкою за поход-
женням. у ХІХ ст., переходячи в спадок,
ікона опинилась у сім’ї графа в. І. капніста в
його маєтку в с. козельщаному кобеляцького
повіту (Полтавська єпархія). у 1881 році донь-
ка графа капніста Марія вивихнула ногу з ви-
кривленням ступні. Ніякі лікарські засоби не
могли допомогти хворій. Графиня зібралася з
дочкою їхати в Москву. Перед від’їздом пора-
дила доньці помолитися перед сімейною
іконою і почистити на ній ризу. Під час мо-
литви хвора відчула чудесне зцілення. Після
цього були й інші чудотворення. у графсько-
му саду влаштували каплицю для ікони, а
пізніше збудували церкву. Пошанування цьо-
го образу швидко поширилось як Полтавщи-
ною, так і всією росією.
Переяславський іконописець руденко міг
виготовити цю пам’ятку на замовлення. На
іконі італійського письма зображено Божу
Матір, в якої на колінах лежить Предвічне
Немовля з хрестом у руці. Праворуч від
Богородиці зображені чаша і ложечка. Навко-
ло голів святих – великі зіркоподібні золотисті
німби. Привертає увагу яскраво-червоний
мафорій Богородиці, густо обсипаний
зірочками. Інша назва цього сюжету – Неви-
черпна Благодать.
Праворуч у нефі знаходяться ікони святих,
які зажили особливої пошани на Перея-
славщині. Це іконографічні зображення св.
страстотерпців Бориса і Гліба, св. Макарія і
Єфрема Переяславських, св. прпмч. Макарія
Переяславського.
Ікона «Свв. Борис і Гліб». Св. благовірний
князь Борис – у св. хрещенні роман, син кня-
зя володимира від його другої дружини анни,
гречанки. жив у дружбі зі своїм братом
Глібом. Був призначений своїм батьком на
ростовське князівство. Незадовго до своєї
смерті володимир послав Бориса з військом
проти печенігів. коли він повертався і зупи-
нився табором над річкою альтою біля Пере-
яслава, до нього надійшла звістка про смерть
батька. Це сталося 15 липня 1015 р. Місце
володимира зайняв Святополк, прозваний
пізніше окаянним. Дружина вмовляла Бори-
са піти на київ і забрати батьків престол, але
він не погодився. Натомість Святополк
підіслав до нього найманих вбивць із вишго-
рода. Ті закололи Бориса списами під час
нічної молитви. Тіло Бориса головорізи повез-
ли до києва, але в дорозі виявилося, що Борис
ще дихає, і варяги добили його мечами.
Гліб (у св. хрещені Давид) князював у
Муромі. Був убитий біля устя річки Смядини
під Смоленськом. За наказом Святополка ку-
хар Гліба перерізав йому горло. Тіло було
поховано над Дніпром. Пам’ять Гліба
святкується 5 вересня, 24 липня, 2 травня
(за ст. ст.) (перенесення мощів) 12.
Борис і Гліб зображуються однаково: в
шапках, у кожного в руках хрест і меч.
відмінності лише у споді одягу: у Бориса він
чорний, а у Гліба червоний 13.
усі руські князі вважали святих Бориса і
Гліба своїми покровителями і заступниками
руської землі. Борис і Гліб були першими
руськими святими, канонізованими руською
та візантійською Церквами. канонізація Бо-
риса і Гліба відбулася в 20-х роках ХІ ст.
(1020-26 рр.), а офіційна канонізація Бориса і
початок парного пошанування братів припадає
на 1072 р. Тоді були відкриті мощі Бориса і
засвідчена їхня нетлінність. Мощі святих спо-
чивали у вишгороді у церкві св. василія.
у 1239-40 рр., під час монголо-татарської на-
вали, мощі загинули. Пам’ять святкується
24 липня, 2 травня (за ст. ст.) (перенесення
мощів).
особливо цінною і знаковою для колекції
НІЕЗ „Переяслав” є ікона свв. Макарія і
Єфрема Переяславських. варто згадати їхні
біографії та чини.
Ікона «Свв. Макарій і Єфрем Перея-
славські» (№3541). Св. Макарій народився у
1605 р. в овручі на волині в українській
шляхетній родині Токаревських. вихований у
великій любові до Бога і православ’я, ще буду-
чи підлітком, він вирішив присвятити своє
життя церкві. Після смерті батьків став по-
слушником овруцького монастиря і тут прий-
няв чернечий постриг під ім’ям Макарій.
До 1642 р. був ігуменом братського монастиря
при церкві воскресіння Христового в
кам’янці-литовському під Гродно, поки оби-
тель не пограбували і не захопили уніати.
Потім його покликали до себе в настоятелі
ченці куп’ятицького монастиря, який він очо-
лював до 1656 року. у 1660 р. братія овруць-
кого успенського монастиря обрала Макарія
своїм настоятелем. Місцеблюститель київ-
ської митрополичої кафедри архієпископ
Чернігівський лазар Баранович затвердив
вибір ченців і возвів ігумена Макарія у сан
архімандрита.
Цей монастир став однією із твердинь
православ’я на волині. розбійницькі напади
на монастир здійснювали татари, католицькі
місіонери намагалися обіцянками схилити
ігумена і братію перейти в унію, але вони
залишалися непохитними у вірі.
у 1671 р. татари спустошили овруч. Тоді ж
поляки напали на монастир, зруйнували його,
а ченців розігнали. Після того, як в обителі не
залишилося жодного монаха, архімандрит
Макарій змушений був залишити монастир.
На прохання архієпископа лазаря Баранови-
ча гетьман П. Дорошенко звернувся до митро-
полита канівського йосипа Нелюбович-
Тукальського з пропозицією призначити
прп. Макарія настоятелем канівського
успенського монастиря. у каневі св. Макарій
уславився як чудотворець, зцілюючи своїми
молитвами хворих і недужих, повертаючи лю-
дей до доброчесного життя. Ченцями монасти-
ря вівся хронопис чудес, здійснених преподоб-
ним Макарієм.
Мешканці Переяслава, буваючи у св. Мака-
рія, просили його відвідати місто. Макарій
погодився і якось прибув до Переяслава. Горо-
дяни зустріли його з великою радістю.
Зберігся переказ про чудо зцілення, яке
здійснив Макарій у Переяславі. До нього звер-
нулися рідні впродовж двох років розбитого
паралічем хворого, з проханням вчинити над
недужим таїнство Єлеосвячення. Під час
помазання святим єлеєм хворий зцілився 14.
21
Краєзнавство 4 2010
40 2141
Прп. Макарій стійко тримався православ’я
і категорично відкидав усі пропозиції греко-
католиків приєднатися до унії. Щоб змусити
ігумена і братію залишити монастир, польські
урядовці потурали татарським загонам, дозво-
ляючи їм здійснювати розбійницькі напади на
обитель.
Загальне становище на правобережжі зали-
шалося вкрай непевним і небезпечним. Прп.
Макарій провістив майбутнє зруйнування
монастиря і свою мученицьку смерть.
5 вересня 1678 р. турки увірвалися на
територію монастиря. Назустріч їм вийшов
сам св. Макарій у волосяниці і з хрестом у ру-
ках. Турки схопили його і почали вимагати,
щоб Макарій віддав їм монастирські скарби.
Мученика сікли шаблями, били нагаями, ко-
лоли списами і, нарешті, відрубали голову (за
деякими даними, відірвали). Земний шлях
преподобного закінчився 7 вересня 1678 р.,
напередодні свята різдва Пресв. Богородиці.
люди, які залишилися в успенському
соборі монастиря і були свідками вчинку
архімандрита Макарія, вночі забрали тіло
ігумена. Наступного дня турки спалили собор.
Самійло величко так написав про це:
«Сподіваючись врятуватися від біди, багато
канівських людей утекло і замкнулося тоді у
велику кам’яну церкву старого й красного
канівського монастиря, але турки, достатньо
обклавши ту церкву навколо дровами і соло-
мою, запалили її разом з усім тим монастирем
і всіх людей у церкві задушили» 15.
коли розбирали згарище, серед обгорілих
людських останків виявили не пошкоджене
вогнем тіло преподобномученика у волосяниці
з наперсним хрестом і хрестом у руці. його
було поховано 8 вересня на тому місці, де зна-
ходився вівтар зруйнованого турками собору.
Після поховання тіло св. Макарія перебу-
вало в землі 10 років. уніати довго перешкод-
жали православним відбудовувати церкву, і
лише у 1688 р. розпочалися відновлювальні
роботи. відкривши домовину прп. Макарія,
виявили його мощі нетлінними.
Святі мощі прпмч. Макарія 13 травня
1688 р. були урочисто перенесені до Перея-
славської полкової церкви воскресіння Хри-
стового. Сюди ж передали й улюблену книгу
преподобномученика «Бесіди Іоанна Золотоу-
стого на 14 послань святого апостола Павла»
(київське видання 1621-1623 рр.) з його влас-
норучним написом на звороті сьомої сторінки:
«Макарий Токаревский, архимандрит овруч-
Прибувши до константинополя, він
зупиняється в одному з найдавніших
візантійських монастирів – Студійському.
Там, на прохання ігумена Печерського мона-
стиря Феодосія, який змінив варлаама, Єфрем
готував матеріали для богослужебної реформи
в Печерському монастирі: підбирав книги,
переписував устав Студійського монастиря,
який незабаром прийняли й інші обителі не
тільки на русі, а й усієї Східній Європи.
Зібрані й переписані матеріали Єфрем передає
до києва у 1066-1067-х рр. устав Студійського
монастиря використовували в руській церкві
до середини ХІV ст.
літописець Нестор зафіксував, що Єфрем
після досить тривалого періоду життя в
константинополі був посланий на русь у
якості митрополита переяславського. Близько
1085-1086 рр. митрополит Єфрем відвідує
константинополь, звідки привозить майстрів-
будівельників. «Повість временних літ»
повідомляє: «у сей же рік освячена була церк-
ва святого Михаїла переяславська Єфремом,
тої церкви митрополитом, який спорудив її
великою, бо раніше була в Переяславі
митрополія, і спорядив у ній багате убрання,
оздобивши її всілякими прикрасами і церков-
ним начинням. Сей бо Єфрем був скопець, ви-
сокий тілом, в ці роки багато звів споруд:
докінчивши церкву св. Михаїла, він заклав
також церкву св. Феодора на воротах города і
св. андрія коло церкви біля воріт, і кам’яні
стіни города і кам’яну споруду бані – сього ж
не було в русі – і прикрасив город Переяс-
лавський спорудами церковними та іншими
будовами» 18.
уже в 1091 р. писемні джерела представля-
ють Єфрема в якості найбільш авторитетного
ієрарха руської церкви. 14 серпня 1091 р. він
очолює урочисте перенесення раки з мощами
св. Феодосія Печерського до Печерського со-
бору успіння Пресв. Богородиці. Саме
св. Єфрем 9 травня 1092 року запроваджує
свято перенесення мощів св. Миколая Мирлі-
кійського у Софійському соборі києва, куди
вони прибули вже при Єфремові з італійського
містечка Барі.
Для запровадження свята перенесення
мощів св. Миколая Чудотворця на русі було
проведено ряд заходів: перенесено мощі у
Софійському соборі, Єфремом були записані
свідчення нових руських чудес св. Миколая
угодника, написана «Повість про перенесення
мощів св. Миколая, Мирлікійського чудот-
ский игумен Пинский, купятицкий, канев-
ский, содержай сию книгу бесед апостоль-
ских рукою власною» 16.
8 листопада 1713 р. мощі св. Макарія були
урочисто перенесені до новозбудованої
архангело-Михайлівської церкви. Після за-
криття Михайлівського монастиря мощі свя-
того преподобномученика Макарія 4 серпня
1786 р. перенесли до вознесенського собору з
хресним ходом, у супроводі духовенства,
великої кількості мешканців міста й
навколишніх сіл і поклали ліворуч головного
іконостасу на честь вознесіння Господнього.
у 1851 р. з лівого боку собору був влаштова-
ний престол в ім’я св. прпмч. Макарія. Мощі
знаходилися у гробниці біля іконостасу в ніші
під розкішним балдахіном 17.
Після зведення в Черкасах великого собору
св. архістратига Михаїла 25 травня 2003 р. до
цього храму були перенесені мощі св. Макарія.
Там вони знаходяться і сьогодні. Частинка
мощів зберігається в Переяслав-Хмельниць-
кому Свято-Троїцькому храмі, куди вони були
передані в 1998 р. Пам’ять святого вшано-
вується 7 (20) вересня і 13 (26) травня (день
перенесення мощів святого з канева до Пере-
яслава).
Святий Єфрем Переяславський є одним з
найвидатніших представників руської церкви
2 пол. ХІ ст. він був останнім незалежним від
києва переяславським митрополитом. Наро-
дився св. Єфрем у середині 30-х рр. ХІ ст.
Питання про його родовід остаточно не
з’ясоване.
Єфрем добре зарекомендував себе при
київському князеві Ізяславі і згодом почав ви-
конувати обов’язки охоронця майна. але його
не задовольняло таке становище. Можливо,
не влаштовували придворні порядки чи не
склалися стосунки з Ізяславом. у січні 1062 р.
Єфрем залишив княжий двір і прийняв черне-
чий постриг від сподвижника прп. антонія
Печерського – прп. Никона. Це стало причи-
ною конфлікту між князем Ізяславом та
Печерським монастирем. Майже одночасно з
Єфремом у Печерському монастирі приймає
постриг син одного з найближчих бояр князя
Ізяслава – варлаам. у цей час київський
князь був у поході. Повернувшись, він обу-
рився з приводу постригу людей, котрими
дорожив, і дав волю своєму роздратуванню.
внаслідок цього антоній іде в печери, Никон
залишає київ, ігуменом монастиря стає вар-
лаам, а Єфрем вирушає до візантії.
ворця» і складена служба пам’яті святого.
При митрополиті Єфремі у києві продо-
вжувалася будівельна активність: була зведе-
на церква св. Миколая, відбудований Софій-
ський собор, який було освячено 4 листопада
1095 р.
у квітні 1096 р. Собором руських єпископів
було обрано нового київського митрополита –
Миколая. Єфрем, зберігши за собою титул та
значну частину привілеїв, повертається до Пе-
реяслава, де опиняється поруч із володими-
ром Мономахом. утворюється один із
найбільш цікавих та продуктивних союзів
світської і церковної влади на той час.
Діяльний талановитий князь і митрополит
Єфрем приступили до масштабного облашту-
вання переяславських земель.
Митрополитом Єфремом та володимиром
Мономахом будуються успенський храм і
єпископський двір у Суздалі; у Смоленську в
1101 р. зводиться собор успіння Пресв.
Богородиці (перша кам’яна споруда в
цьому краї); в острі будується церква
св. архістратига Михаїла, залишки вівтарної
частини котрої збереглися до наших днів 19.
За свідченням києво-Печерського патери-
ка, саме св. Єфремові належить ініціатива
заснування перших на русі лікарень при мо-
настирях, притулків для прочан та убогих,
безкоштовного лікування хворих у підвладній
йому єпархії. За св. Єфрема в Переяславі по-
чали вести історичні записи – Переяславський
літопис, який пізніше увійшов до складу
загальноруських літописних списків.
Помер св. прп. Єфрем Переяславський у
середині 1104 р., хоча деякі дослідники нази-
вають 1098-й рік. Похований в усипальниці
збудованого ним Михайлівського собору, а
пізніше його мощі були перенесені до києво-
Печерської лаври і покладені в печері прп.
антонія у введенській церкві, де знаходяться
і нині 20. Поминають цього святого 10 лютого
(18 січня за ст. ст.).
На іконі зображені святі Єфрем і Макарій в
повному облаченні.
Праворуч – фронтальне ледь повернуте
вправо на повний зріст зображення
св. єпископа Єфрема. він одягнений в синій
сакос із червоним відворотом, прикрашений
золотистими смужками, та зелений
підсакосник із золотистими поручами. На
голові – світло-рожева митра, яка в основі має
золотистий вінець. Права рука святого піднята
в благословляючому жесті, лівою він тримає
21
Краєзнавство 4 2010
42 2143
стий купол з верхівкою-короною, з боків
якої – хрест і скіпетр.
Сюжет цієї ікони відповідає свідченням
про перенесення 4 серпня 1786 р. мощів
св. Макарія до вознесенського собору. Напис
внизу ікони йде одним рядком церковно-
слов’янською мовою: «Святий преподобний
мученик Макарій, Переяславський чудотво-
рець». Тло ікони пастельних прозорих
відтінків, світло ніби ллється згори від зобра-
жених біля вікна ангелів. оскільки на іконі
детально виписано раку з мощами святого,
можна припустити, що цей образ є списком
ікони середини ХІХ ст. з вознесенського
собору м. Переяслава, де стояли мощі святого.
Переходячи до загальних висновків, слід
зазначити, що на сьогодні надзвичайної
актуальності набуває питання дослідження і
фіксування архітектоніки культових споруд,
особливо XVII-XVIII ст. Справа в тім, що
внаслідок ремонтів 21 значна кількість архаї-
чних елементів втрачена. На жаль, ця
традиція частково поширюється на пам’ятки
національного значення, які знаходяться у
скансенах. у той же час саме ці елементи
дають змогу найточніше реконструювати
генезис архітектурних особливостей певних
хронологічних періодів.
Закономірним тож видається і питання
відтворення внутрішнього оздоблення право-
славних церков, адже багатосюжетні ікони є
невід’ємною складовою інтер’єрів культових
споруд.
1. Драган М. українські дерев’яні церкви:
ґенеза і розвій форм. – львів., 1937. – Ч.1.
– С. 43.
2. Андрущенко Н. Село острійки: з історичної
та духовної спадщини. Історичний нарис.
– Біла Церква: видавець П. Шонківський.
– 2005. – С. 13.
3. Болюк О. Інтер’єр дерев’яних церков:
порівняльний мистецтвознавчий аспект //
Історія релігії в україні. – 2005. – С. 539.
4. Павлуцкий Г. Древности украины. – к.,
1905.
5. Мокрий В. Церква в житті українців. –
львів, краків, Париж, – 1993. – С. 56.
6. Сецинский Е. Южноруское церковное зод-
чество. – каменец-Подольский., 1907.
7. Бойко О. Проекти реставрації церков
київської області: за архівними
матеріалами інституту // вісник інституту
«укрзахідпроектреставрація». – Ч. 8. –
1997. – С. 93-110.
8. Таранушенко С. Монументальна дерев’яна
архітектура лівобережної україни. – к.:
Будівельник, 1976. – С. 5.
9. Андрущенко Н. Село острійки: з історичної
та духовної спадщини. Історичний нарис.
– Біла Церква.: видавець П. Шонківський.
– 2005. – С.13.
10. Тихонова М. Інтер’єр запорозької церкви
XVII століття на прикладі Покровського
єпископський посох як символ духовної вла-
ди.
Зліва на іконі на повний зріст зображено
св. Макарія Переяславського. він одягнений
у сірий підризник, блідо-рожеву фелонь із зе-
леним відворотом, прикрашену золотистими
стрічками, синю єпитрахиль. На голові – синя
митра із золотими прикрасами. в лівій руці
тримає дерев’яний хрест із трилисником, пра-
ва піднята в благословляючому жесті. кольо-
рова гама ікони небагата, композиція дещо
спрощена, написана, найімовірніше, народ-
ним майстром за канонічним зразком.
На вищому художньому рівні виконана
датована ХІХ ст. ікона святого Макарія,
чудотворця із с. віненці на Переяславщині.
Сивобородого святого зображено на повний
зріст у повному облаченні: золотистий під-
ризник, світло-блакитна фелонь, сині єпит-
рахиль і палиця. Поруч зі святим забрано стіл
із розкритим Євангелієм. Стіл вкритий жовто-
коричневою скатертиною, прикрашеною бла-
китною каймою і довгими крученими золоти-
стими торочками. Права рука святого Макарія
піднята в благословляючому жесті. в лівій
руці – дерев’яний золотистий хрест і світло-
жовтий трилисник. у центрі ікони на підлозі
стоїть високий коричневий фігурний під-
свічник з палаючою свічкою. На іконі зліва
від іконостасу, на солеї позаду амвону зобра-
жено раку з мощами святого Макарія Переяс-
лавського. вона знаходиться на престолі під
розкішним балдахіном, що має форму ротон-
ди. Світлі колони підтримують золотий куля-
храму нової Січі // Історія релігії в
україні. – кн. ІІ. – 2005. – С. 791.
11. Набок Л. Малярня вознесенського мона-
стиря та переяславські іконописці //
Могилянські читання. – к.: Фенікс, 2006.
– С. 375-380.
12. Дублянський А. українські святі. – Мюн-
хен, 1962. – С. 36-37
13. Срезневский И. Сказание о Борисе и Глебе.
– СПб., 1860.; лихачев Н. лицевое житие
святых благоверных князей Бориса и Гле-
ба по рукописи конца XV столетия. – СПб.,
1907.; алековский М. русские Глебобори-
совские энколпионы 1072-1150 годов //
Древнерусское искусство. Художествен-
ная культура домонгольской руси. – М.,
1972. – С. 120-122; Хлебов Г. житийная
икона Бориса и Глеба из Мурома // Па-
мятники культуры. Новые открытия. –
л., 1984; Богословский С. Святые князья
Борис и Глеб в древнерусской литературе
// университетские известия. – 1915. –
№11-12. – С. 1-16; 1916. – №5-6.– С. 65-
96; 1916. – №7-8. – С. 97-128; 1916. –
№9-10. – С. 129-144; 1914. – №1-2. – С.
145-168.
14. житие святого преподобномученика Мака-
рия, архимандрита овручского, Переяс-
лавского чудотворца. – к., 1888. – 31с.
15. Сецинский Е. Южноруское церковное зод-
чество. – каменец-Подольский., 1907.
16. вознесенская церковь в городе Переяславе
// Полтавские епархиальные ведомости. -
№ 15 (часть неоф.). – 1868. – С. 347-392.
17. Там само.
18. Див. докл.: Бузян Г., Набок л., роздобудь-
ко М., Тетеря Д. Нариси з історії давнього
Переяслава. – к., 2007.
19. Коринный М. Переяславская земля Х –
1 пол. ХІІІ века. – к., 1992. – С. 118.
20. Див. докл.: Бузян Г., Набок л., роздобудь-
ко М., Тетеря Д. Нариси з історії давнього
Переяслава. – к., 2007.
21. у середньому у дожовтневий період церк-
ви капітально перебудовувалися раз на 20-
30 років.
Юрий Коптюх, Елена Калинович
Архитектура и иконопись острийской Покровской церкви
В статье освещаются архитектурные особенности Покровской церкви и дано описание
наиболее интересных сюжетов икон, связанных с Переяславщиной.
Ключевые слова: церковь, архитектура, музей, икона, крест, святой, монастырь
Yurij Koptuh, Olena Kalynovych
Architecture and icon painting of Ostriyki` Intercession Church
The article deals with the features of architecture of Intercession Church and most interesting
subjects of icons, which connected with Pereyaslav region.
Keywords: church, architecture, museum, icon, cross, saint, monastery.
Джерела та література
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32146 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:11:06Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Калінович, О. Коптюх, Ю. 2012-04-12T10:17:51Z 2012-04-12T10:17:51Z 2010 Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви / О. Калінович, Ю. Коптюх // Краєзнавство. — 2010. — № 4. — С. 37-43. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32146 246.1; 146.3. К-65 У статті висвітлюються архітектурні особливості Покровської церкви та подається опис найбільш цікавих сюжетів ікон, пов’язаних із Переяславщиною. В статье освещаются архитектурные особенности Покровской церкви и дано описание наиболее интересных сюжетов икон, связанных с Переяславщиной. The article deals with the features of architecture of Intercession Church and most interesting subjects of icons, which connected with Pereyaslav region. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви Архитектура и иконопись острийской Покровской церкви Architecture and icon painting of Ostriyki` Intercession Church Article published earlier |
| spellingShingle | Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви Калінович, О. Коптюх, Ю. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| title | Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви |
| title_alt | Архитектура и иконопись острийской Покровской церкви Architecture and icon painting of Ostriyki` Intercession Church |
| title_full | Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви |
| title_fullStr | Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви |
| title_full_unstemmed | Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви |
| title_short | Архітектура та іконопис острійської Покровської церкви |
| title_sort | архітектура та іконопис острійської покровської церкви |
| topic | Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| topic_facet | Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32146 |
| work_keys_str_mv | AT kalínovičo arhítekturataíkonopisostríisʹkoípokrovsʹkoícerkvi AT koptûhû arhítekturataíkonopisostríisʹkoípokrovsʹkoícerkvi AT kalínovičo arhitekturaiikonopisʹostriiskoipokrovskoicerkvi AT koptûhû arhitekturaiikonopisʹostriiskoipokrovskoicerkvi AT kalínovičo architectureandiconpaintingofostriykiintercessionchurch AT koptûhû architectureandiconpaintingofostriykiintercessionchurch |