Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р.
У запропонованій статті розглядається участь українських національних громадсько-політичних та військових організацій Таврійської губернії в переформатуванні місцевої влади протягом жовтня-листопада 1917 р., що стало наслідком як падіння Тимчасового уряду Росії, так і, хоча й меншою мірою, проголоше...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32343 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. / Т. Вінцковський // Краєзнавство. — 2011. — № 1. — С. 181-190. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860246889098641408 |
|---|---|
| author | Вінцковський, Т. |
| author_facet | Вінцковський, Т. |
| citation_txt | Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. / Т. Вінцковський // Краєзнавство. — 2011. — № 1. — С. 181-190. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У запропонованій статті розглядається участь українських національних громадсько-політичних та військових організацій Таврійської губернії в переформатуванні місцевої влади протягом жовтня-листопада 1917 р., що стало наслідком як падіння Тимчасового уряду Росії, так і, хоча й меншою мірою, проголошення Української Народної Республіки, до території якої включалася частина цієї адміністративної одиниці.
В предложенной статье рассматривается участие украинских национальных общественно-политических и военных организаций Таврической губернии в переформатировании местной власти на протяжении октября-ноября 1917 г., что стало следствием как низложения Временного правительства России, так и, хоть и в меньшей степени, провозглашения Украинской Народной Республики, в состав которой входила часть этой административной единицы.
The article examined the participation of Ukrainian national socio-political and military organizations in the province Tavriys’ka reformatting local authorities during October-November 1917, which was a result of the fall of the Provisional Government of Russia and, although to a lesser extent, the declaration of the Ukrainian National Republic, to was included in which part of this entity.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:37:40Z |
| format | Article |
| fulltext |
21181
уДк (477.7):39.73:323.27"1917"
Тарас вінцковський ( м. одеса)
украЇНСЬкІ НацІоНалЬНІ оргаНІЗацІЇ ТаврІйСЬкоЇ
губЕрНІЇ у ПолІТиЧНоМу ПроТиСТоЯННІ жовТНЯ-
лиСТоПаДа 1917 р.
У запропонованій статті розглядається участь українських національних громадсько-
політичних та військових організацій Таврійської губернії в переформатуванні місцевої влади
протягом жовтня-листопада 1917 р., що стало наслідком як падіння Тимчасового уряду Росії,
так і, хоча й меншою мірою, проголошення Української Народної Республіки, до території якої
включалася частина цієї адміністративної одиниці.
Ключові слова: революція, Таврійська губернія, міські думи, Губернський виконавчий
комітет українських організацій Таврії, ради робітничих, солдатських і матроських
депутатів, УПСР, кримські татари.
революційні події 1917 р., незважаючи на
швидкоплинність, вмістили в собі чималу
кількість політико-владних інновацій, які
стали основою для подальшого протистояння
між конфліктуючими сторонами. Так, амери-
канський радянолог М. Маля виділив цілих
чотири фази у проміжку часу між лютим та
жовтнем першого року революції1. втім не
менш насиченими виявилися наступні стадії
розгортання процесу, коли, з одного боку, у
насильницький спосіб змінилася влада у
столиці російської республіки, а з другого, у
києві остаточно легалізувалася уНр. обидва
взаємовиключних вектора знайшли відгомін
у провінціях, де політичні угруповання мали
відреагувати на стрімкі зміни, що відбувалися
в обох державницьких центрах. Не оминули
стороною дискусії та процеси й Таврійську
губернію, у різних містах та повітах якої про-
тягом березня – серпня 1917 р. тривав процес
консолідації українських національних това-
риств, які, по мірі накопичення кадрового та
організаційного потенціалу, змінювали
пріоритети у власній діяльності з культур-
ницьких на політичні2. Пригадаємо, що ра-
дянська історіографія, коли мова йшла про
встановлення більшо-вицької влади в україні,
завжди приділяла левову увагу сюжетним
лініям, які хроно-логічно втискалися у час
між жовтнем 1917 р. й січнем 1918 р., назива-
ючи його “тріумфальною ходою радянської
влади”. основну канву вітчизняних фахівців
по-передньої епохи стисло можна описати
так – розуміючи непевність власних війсь-
кових потуг, рСДрП(б) вирішила встановлю-
вати свою владу протягом листопада-грудня
шляхом перевиборів до рад, провівши перед
цим сильну агітаційну атаку. Переобрання на
себе влади вони розпочали з тих міст, де
позиції більшовиків виявлялися найбільш
надій-ними – Севастополь, Мелітополь, далі
бердянськ, а в інших місцях тільки згодом,
аж до січня 1918 р., й то за допомогою зброй-
них повстань. у першій половині січня контр-
революція зробила спробу відновити свій
контроль, але зазнала невдачі3. При цьому
визнавалося, що після падіння Тимчасового
уряду в північних повітах Таврійської губернії
влада перейшла до органів влади центральної
ради4. Відтак, у межах даної статті перед
нами стоїть завдання з’ясувати, яку
функцію у владних перетвореннях окреслено-
го періоду займали саме українські
представницькі структури, позаяк їм
радянські дослідники приділяли вкрай недо-
статньо уваги, а пострадянська історична
наука зробила хоч і вагомі, але тільки перші
кроки у цьому напрямку5. хронологічні рамки
диктуються залежністю як від державного пе-
ревороту в Петрограді, отже руйнуванням
існуючої системи самоврядування, так і про-
голошенням уНр, що стимулювало дискусії
на місцях про магістральні шляхи розвитку
революції.
безумовно, активізація діяльності україн-
ських національних інституцій у другій
половині осені 1917 р. стала наслідком
попередньої консолідації організаційних
зусиль. Зокрема, як стверджував радянський
дослідник П. Надинський, вже на кінець літа
1917 р. політичні сили Таврійської губернії
розмежовувалися по двом лініям: по-перше,
навколо місцевих органів влади (міські думи,
представники Тимчасового уряду, губернські
21
Краєзнавство 1 2011
182
й повітові управи) і рад робітничих, солдатсь-
ких і матроських депутатів, а по-друге, у
національних і релігійних організаціях. Се-
ред яких одними з найбільш активних, поряд
з татарськими і єврейськими, проявили себе
українські представницькі структури6, які
виступали апологетами центральної ради у
зазначеному регіоні. й дійсно, на 8 жовтня
губернський виконавчий комітет українських
організацій Таврії (голова о. андрієвський)
скликав у Мелітополі нараду щодо участі у ви-
борах до всеросійських установчих зборів7,
що стало прямим наслідком здійсненої в по-
передні місяці підготовчої роботи з консолі-
дації зусиль. у результаті обговорення було
складено список уПСр і “селян-хліборобів” у
такому складі:
1. М. в. Салтан (постійне місце проживан-
ня – київ).
2. к. І. Залізняк (Мелітополь).
3. а. г. жолудь (с. Петропавлівка,
бердянсь-кого повіту).
4. С. М. булгаков (с. Павлівка, Мелітополь-
ського повіту).
5. Ю. С. гавриленко (с. Попівка, бердянсь-
кого повіту)
6. в. С. волик (с. василівка, Мелітополь-
ського повіту).
7. П. Я. щарий (с. андріївка, бердянсько-
го повіту).
8. П. С. близнюк (Сімферополь).
9. а. Е. краянський (?)8.
З іншого боку, станом на жовтень, у
результаті наполегливої підготовчої роботи в
руслі українізації Чорноморського флоту під
жовто-блакитні знамена постало декілька ти-
сяч матросів-українців. центральну раду
підтримувала більшість команди лінкора
“воля”, 12 жовтня, всупереч вказівці цен-
трального комітету Чорноморського флоту
український прапор було піднято на міноносці
“Завидний”, національну символіку встанови-
ли матроси ще декількох суден. Того ж дня
Чорноморський український військовий
комітет Севастополя, створений ще у березні
1917 р. запропонував підняти український
прапор на будинку місцевої ради військових і
робітничих депутатів, а наступного дня оголо-
сив про намір приступити до українізації всьо-
го флоту, проти чого виступила згадана рада9.
Також остаточно було відпрацьовано поло-
ження про національні секції при військових
комітетах, які отримали статус автономних у
вирішенні культурно-просвітницьких та
національних питань10, що де-юре закріплю-
вало існуючий status-qvo українізованих част-
ково або повністю підрозділів. окрім цього, з
проханням до Тимчасового уряду звертався й
увгк (голова С. Петлюра), який, не дочекав-
шись згоди військового міністра російської
республіки, визнав повноваження капітана
ІІ-го рангу акімова, запропонованого Чорно-
морським українським військовим комітетом
на посаду українського комісара флоту.
18 жовтня С. Петлюра передав російському
військовому міністру прохання, щоб повнова-
ження українського комісара були поширені
й на сухопутні частини криму. Як бачимо, ще
до 25 жовтня місцеві українські організації
наполягали на задоволенні їхніх вимог, що
виходили за межі суто національно-
культурницьких.
більшовицький державний переворот у
Петрограді спричинив серйозні зміни в
конфігурації влади Таврійської губернії.
адже зі сцени політичної боротьби остаточно
зійшли громадські комітети та інші місцеві
осередки, що представляли Тимчасовий уряд.
26 жовтня, себто відразу після отримання
звістки про події в Петрограді, у Сімферополі
відбулося спільне засідання представників
усіх громадських і революційних організацій
під керівництвом меншовика П. Новицького,
на якому за ініціативи іж партійної останньо-
го й російських есерів було створено Тимчасо-
вий Таврійський губернський революційний
комітет. До нього увійшли представники
більшості “революційних” партій, міського
самоврядування і земства. він мав стати
коаліційним органом влади, але без участі
українських організацій, що на їхню вимогу
були включені туди згодом. Про характер іж
партійної колотнечі промовисто говорить
факт, що даний комітет через вихід з нього
більшовиків, лівих есерів та деяких інших
партійців, розпався вже 28 жовтня. й того ж
дня при раді робітничих і солдатських
депутатів з ініціативи більшовиків створили
новий революційний комітет в обмеженому
складі11. а колишній ревком перейменували
на губернський комітет спасіння батьківщини
і революції. 27 жовтня губернський комісар
де-факто неіснуючого Тимчасового уряду
М. богданов розіслав повітовим комісарам те-
леграми, у яких закликав як раніше викону-
вати усі розпорядження винятково старого
уряду і його особисті12. але головною харак-
терною рисою того часу стало очікування без-
21183
владдя та анархії. у кожному місті та повіті
існували свої комітети, які начебто користу-
валися нормами старої влади13, але напевно не
знали як діяти після петроградських подій,
продовжуючи вважати Тимчасовий уряд вер-
ховною владою і одночасно стежити за
місцевими політичними колізіями.
аналіз їхньої рефлексії на петроградські
події розпочнемо не з губернського центра, а
з Севастополя, де поведінкова мотивація
учасників революції визначалася складною
мультиплікацією суспільства, переплетенням
цивільних, військових та військово-морських
соціально-політичних імперативів. Депутати
Севастопольської ради робітничих і солдатсь-
ких депутатів оприлюднили відмінну від
інших подібних організацій точку зору14.
Місцева рада прийняла рішення взяти владу в
свої руки і створити з представників
революційних організацій міста Тимчасовий
революційний комітет, до якого ймовірно
увійшли представники самої ради, центроф-
лоту, усіх соціалістичних партій, ради се-
лянських депутатів, центральної ради
профспілок, міської думи й Чорноморського
українського військового комітету15 на чолі з
комісаром акімовим16. При цьому вона
відмовилася від курсу на соціалістичну
революцію17. втім Тимчасовий революційний
комітет Севастополя проіснував лише близько
трьох тижнів, а його діяльність й до сьогодні
досліджена вкрай поверхово18, як і, до слова,
Тимчасового Таврійського губернського
революційного комітету, до якого теж входи-
ла чимала кількість організацій, у тому числі
українських комітетів19.
Зрештою таке рішення не завадило
українським осередкам вдаватися до окремих
публічних акцій на флоті. Як згадував
більшовицький активіст С. Сапронов, цен-
тральна рада мала в Севастополі свою раду,
яка організовувала в місті мітинги, проводячи
їх українською мовою. Метою таких заходів
було залучити якомога більше матросів до
реалізації ідеї українізації Чорноморського
флоту20. Зокрема, ще 25 жовтня Чорноморсь-
кий український військовий комітет надіслав
до Петрограда телеграму, у якій вимагав від
центрального уряду звільнити вищих офіцерів
і комісарів, яких той призначив без погоджен-
ня з генеральним Секретаріатом і Чорно-
морським українським комітетом у києві.
в разі невиконання вимог матроси-українці
загрожували відмовитися підпорядковуватися
розпорядженням зі столиці російської респу-
бліки. це змусило командувача флотом
адмірала о. Немітця звернутися 29 жовтня
до міністра морських справ із пропозицією
дати дозвіл на призначення українського
комісара для Чорноморського флоту21, а фак-
тично затвердження на посаді акімова.
оскільки події у Петрограді набирали непе-
редбачуваних форм, революційні організації
Севастополя на початку листопада дали згоду
на діяльність українського комісара, якого
визнав навіть центрофлот22.
12 листопада в Севастополі за сприяння
Чорноморського українського військового
комітету урочисто відзначалося утворення
уНр, багато військових суден на честь події
підняли жовто-блакитні прапори. Наприклад,
команда крейсера “Пам’ять Меркурія”
планувала замінити андріївський прапор
на український23 і заявила, що взагалі не
збирається його потім прибирати. Після чого
частина офіцерів і матросів (близько 200 осіб),
хто не погоджувався з українізацією крейсе-
ра, залишила службу, зійшовши на берег.
З цього часу “Пам’ять Меркурія” перетворив-
ся в головну опору українського політичного
блоку на флоті24. а місцеві українські
військові організації навіть спромоглися для
захисту уряду відправити до києва Чорно-
морський курінь, який прибув туди не пізніше
10 листопада25. За даними кримської преси та-
кож на 12 листопада припало закінчення фор-
мування Севастопольської української ради
військових і робітничих депутатів, головою
якої, як припускають історики, став відомий
громадський діяч, голова товариства «коб-
зар» в. лащенко26.
відповідь на окреслені дії не забарилася.
14 листопада на спільному засіданні Сева-
стопольської ради військових і робітничих
депутатів присутні ухвалили резолюцію, за
якою українізація Чорноморського флоту мог-
ла бути визнана тільки у тому разі, якщо вона
не викличе міжнаціональної ворожнечі.
отже, жовто-блакитні прапори заборонялося
піднімати на кораблях до вирішення цього пи-
тання на всеросійському з’їзді моряків27. 14-
15 листопада питання про українізацію флоту
обговорювалося на Загальночорноморському
з’їзді. основою для його рішень стали
резолюції військових кораблів й частин.
в архівосховищах Москви ці тексти виявив
Н. Юрковський, який стверджував, що з
13 резолюцій, наведених у протоколі форуму,
21
Краєзнавство 1 2011
184
лише команди одного есмінця і одного
загороджувача (з пересторогами) підтримали
ідею українізації “Пам’яті Меркурія” і “За-
видного”. у 6 - ти рішеннях українізація виз-
навалася несвоєчасною, а ще в 5-ти взагалі
відкидалася28. це означало недвозначну від-
мову позитивно відповісти на домагання
українських політичних і військових організа-
цій, які були недостатньо потужними, щоб
залучити на свій бік більшість особового скла-
ду флоту чи гарнізону.
З іншого боку, Чорноморський український
військовий комітет не самоусунувся від участі
в обговоренні нагальних військово-політичних
проблем, як наприклад пропозиції більшо-
виків щодо відправки на Дон каральної
експедицію проти отамана о. каледіна.
Місцевий український військовий комітет за-
перечив можливість скористатися послугами
міноносця “Завидний” в азовському морі,
посилаючись не тільки на негативне рішення
генерального Секретаріату на пропозицію
раднаркому росії, але й на позицію одеської
української військової ради, яка висловилася
проти втягування національних військ у
конфлікт. а незабаром, всупереч попередньо
прийнятим рішенням, частина команди
лінкора “воля” (близько 25 %) спробувала
все-таки підняти український прапор29 і ство-
рити окремий український зведений полк30,
отже становила серйозну конкурентну силу і
загрозу планам більшовиків, які мали Сева-
стополь за свій основний форпост у криму31.
Таким чином, українські інституції краю
відрефлексували на загострення політичного
конфлікту в столиці росії вже за декілька
днів. але відповідні рішення ухвалювалися не
лише в Севастополі. На 29 жовтня у приміщен-
ні повітового земства були скликані загальні
збори Сімферопольської української громади
для обговорення цілої низки питань, з поміж
яких виділимо декілька важливих рис. По-
перше, державний переворот не викликав
особливої зацікавленості організаторів захо-
ду. Найімовірніше, вони вважали усунення
Тимчасового уряду справою нетривалою, яка
рано чи пізно буде врегульована. По-друге,
зібрання мало дати оцінку роботі губернсько-
го виконавчого комітету українських органі-
зацій Таврії за звітний період (вересень-
жовтень). По-третє, планувалося затвердити
список від уПСр на вибори до всеросійських
установчих зборів, який зголосилися
підтримати естонські колонії губернії32.
Нарешті, по-четверте, передбачалося склика-
ти кримський український національний
з’їзд33. остання теза виглядає полемічною че-
рез уявлення про географічне представницт-
во, відтак назву форуму. або у джерелі мала
місце звичайна обмовка, тоді йдеться про
ІІІ-ій губернський національний український
з’їзд, або мав місце свідомий розподіл
Таврійської губернії на дві частини, одна з
яких – північна, трактувалася, йдучи за тео-
ретичними викладами очільників центральної
ради, виходячи з відмінних доктринальних
установок, аніж півострів крим. На користь
останньої тези слугує документ, який вийшов
зі стін генерального Секретаріату вже за
декілька днів, себто постанова від 31жовтня,
у якій йшлося про “з’єднання українських зе-
мель”, але без криму34. втім джерела не збе-
регли інформацію про хід роботи й прийняті
рішення на вищезазначеному заході.
однак, дії петроградських більшовиків не
могли залишитися непоміченими, що потре-
бувало певної оцінки. 28 жовтня, українські
військові організації криму взяли участь у
роботі зібрання військових комітетів регіону35.
але у відомих нам документах не знайшли
віддзеркалення прийняті рішення. Як говори-
лося вище, 28 жовтня у Сімферополі був ство-
рений губернський комітет спасіння
батьківщини і революції (Тимчасовий револю-
ційний комітет), до якого увійшло 45 осіб за
пропорцією, яка дозволяє простежити спів-
відношення та вагу авторитету губернських
організацій: Таврійський центральний
комітет ради робітничих і солдатських
депутатів, губернська рада селянських депута-
тів, Сімферопольська рада робітничих і сол-
датських депутатів – по 6 осіб, Тимчасового
мусульманського виконавчого комітету,
української обласної ради (так у документі,
під обласною розумілася губернська – Т. В.),
губернської земської управи, губернського
комісаріату – по 3, військового мусульмансь-
кого комітету, військової української ради36,
міського самоврядування (Сімферополя –
Т.В.), військової селянської організації – по 2,
губернської земської управи (повторна згад-
ка її ж, мабуть друкарська помилка – Т. В.),
губернської продовольчої управи, спілки
залізничних службовців, почтово-телеграфної
спілки – по 1, а також персонально начальник
місцевого гарнізону, комендант Сімферополя
й начальник охорони.
керувати комітетом обрали бюро, до якого
21185
увійшли – голова П. Новицький, заступники
голови а. Фосс і к. ворошилов, секретарі –
М. Заярний та о. андрієвський. останній де-
легувався від губвиконкому українських
організацій Таврії. Наступним, нижчим за
рангом, колективним управлінським органом
була президія, складена з посланців від
губернського виконавчого комітету ради
селянських депутатів, ради робітничих і сол-
датських депутатів, української ради (знову
чітко не вказано якої саме – Т. В.), Мусви-
конкому, міського самоуправління, губернсь-
кої земської управи, гарнізону й губернського
комісаріату. Проте, з самого початку у роботі
комітету проявилися задавлені чвари на
підґрунті конфлікту між Мусвиконкомом і гу-
бернським комісаром М. богдановим, якого
татари звинувачували у некомпетентності й
вимагали відставки. На боці Мусвиконкому
виступили представники від українських
рад37. Таким чином, з самого початку комітет
розділився на два табори, які не могли прий-
мати консолідованих рішень з принципових
питань.
разом з тим небачену одностайність у
ставленні до більшовицького державного пе-
ревороту демонстрували майже всі міські
думи краю, а також Таврійський губернський
з’їзд селянських депутатів, які засудили
радикальні дії38. Переважна більшість політи-
чних організацій і рад (совєтів) Північної
Таврії виступала за створення в росії
однорідного соціалістичного уряду і взяла
участь в організації багатопартійного крайо-
вого (губернського) уряду – ради народних
представників. Питання про владу ради пере-
давали всеросійським установчим зборам.
При цьому не відмовлялися співпрацювати і з
центральною радою, в тому числі з її
місцевими організаціями. На думку вітчизня-
ного науковця в. Федунова більшість рад
робітничих, солдатських і селянських
депутатів Таврійської губернії не визнавши
уряду в. леніна, неоднозначно сприйняли й
ІІІ універсал центральної ради, за яким до
складу новоутвореної уНр мала увійти окрес-
лена територія39. Надзвичайне губернське
земське зібрання на початку листопада роз-
глядало проблемне політичне поле ширшим
ракурсом, залучивши до полеміки тези про
роль уцр та її місцевих представників у
подіях. На останніх звернув увагу гласний
Сімферопольської міської думи в. Поліванов,
заявивши, що політика “українців і татар”
веде не до зміцнення державності, а до посла-
блення її, а це тільки на руку більшовикам.
йому опонував о. андрієвський, сказавши,
що закиди українцям в анархізмі є хибними,
адже вони прагнуть до встановлення в україні
порядку, а це можливо тільки за умови її
автономії. З його виступу також стало
зрозуміло, що вищезазначений конфлікт з
М. богдановим вирішився у радикальний
спосіб – шляхом виходу українських структур
з губернського комітету спасіння батьківщини
і революції, обравши сторону давнього полі-
тичного союзника – Мусвиконкому. Тому
продовжували ставити кадрове питання на
порядок денний, у тому числі на земському
зібранні. втім голосів присутніх для позитив-
ного вирішення проблеми не вистачило. Про-
ти пропозиції 16 делегатів від українських і
татарських інституцій виступило 20 інших
присутніх40.
вочевидь, щоб не допустити остаточного
розколу “революційних сил” губернський
комісар М. богданов майже відразу, не
пізніше 6 листопада, подав у відставку,
задовольнивши у такий спосіб вимоги
конкурентів. його функції тепер мав викону-
вати заступник М. біанкі41. вказаний крок
став не лише вимушеним, але й мав стимулю-
вати розрізнені політичні сили приступити
до формування консолідованої губернської
виконавчої влади. це стало предметом обгово-
рення на скликаному 6 листопада засіданні
губернського комітету спасіння батьківщини
і революції, цього разу за участю політичних
партій. в ході обміну думок викриста-
лізувалося як мінімум дві точки зору. одну
відстоював член рСДрП(б) ж. Міллер, який
заявив про бажання Таврійського цвк рад
робітничих депутатів взяти владу до своїх
рук, тому комітет спасіння батьківщини не
може слугувати джерелом влади. йому запе-
речив М. алясов, наполягаючи на різному
сприйнятті влади в центрі (Петрограді) та на
місцях, зауваживши що у Таврійській губернії
немає підстав для її зміни адже продовжува-
ли існувати міські думи й земства42.
Насамкінець окрему позицію висловили
делегати від кримського революційного шта-
бу (об’єднаного українсько-мусульманського
комітету; далі – крШ), яку озвучив а. бода-
нинський. він заявив, що вони прибули на
захід тільки задля отримання інформації та
оголосив про намір штабу негайно замінити
губернський комісаріат новою колегією тим-
21
Краєзнавство 1 2011
186
часових комісарів, з яких двоє (українець і та-
тарин) делегуються кримським революційним
штабом, а одне місце надається усім іншим
революційним організаціям43. Така пропози-
ція недвозначно свідчила про зростання
впевненості спільного блоку в своїх силах,
яка базувалася, у тому числі, на наявності
чисельного військового контингенту, розта-
шованого в криму. Зрозуміло, що реакція
протилежної сторони виявилася різко нега-
тивною. П. біанкі заявив, що кримський
штаб 6 листопада узагалі хотів захопити гу-
бернський комісаріат, оскільки до губернсь-
кого правління прийшли П. близнюк з
офіцером й вимагали передати їм діловодну
документацію. але, здається на серйозну
спробу захоплення такі дії не тягнули. Про що
сказав у відповідь на закид а. боданинсь-
кий44.
а вже 7 листопада на наступному засіданні
Тимчасового губернського революційного
комітету ціла низка революційних організацій
та партій (рада селянських депутатів,
ПСр, Дашнакцутюн, соціал-демократична
організація «Єдність», партія народних
соціалістів, губернська земська управа,
Сімферопольська міська дума) заявила про
вихід зі складу комітету через небажання
співпрацювати з більшовиками, посилаючись
на бажання тих самостійно захопити владу
шляхом закликів до збройного повстання,
погромів тощо45. Про вихід зі складу комітету
оголосила об’єднана єврейська соціалістична
партія “СЕрП”, яка не бачила тепер
доцільності в існуванні даної підструктури46.
окрему думку мав губвиконком українсь-
ких організацій Таврії, який 10 листопада
устами о. андрієвського заявив про можли-
вість й надалі бути присутнім в ревкомі тільки
за умови визнання 3-х північних повітів
Таврійської губернії частиною щойно
проголошеної уНр. Заява не мала спонтанно-
го характеру, оскільки 3 листопада з’явилася
відозва генерального Секретаріату про те, що
“<…>компетенція українського уряду поши-
рюється на губернії, де є більшість українсь-
кого населення. Через те херсонщина,
харківщина, катеринославщина і Таврія (без
криму) включаються в територію єдиної
україни”47.
Плани українського уряду знайшли широ-
кий відгомін у середовищі губернського
політичного істеблішменту, а відповідь на
пропозицію о. андрієвського й фактично
наміри києва, була очікуваною. Члени ревко-
му оголосили неможливим прийняти позитив-
не рішення без консультацій зі своїми делегу-
ючими інституціями, відтак запропонували
скликати нараду представників усіх
національних товариств та органів місцевого
самоврядування задля обговорення доповіді
останнього48. Майже миттєво зазначена
полеміка отримала оцінку з боку Сімферо-
польської ради робітничих і солдатських
депутатів, яка висловилася у традиційному
руслі: “<…>вопросы политической автономии
наций могут быть разрешены только учреди-
тельным собранием<…>не считаем возмож-
ным присоединение трех уездов Таврической
губернии к украинской республики без опроса
населения<…>”49.
аналогічну думку висловила 14 листопада
губернська земська управа та група “Єд-
ність”50. а 15 листопада Сімферопольська
міська управа загалом негативно оцінила
утворення уНр, хоча й погодилася надіслати
2-х делегатів (П. біанкі та міського голову
а. Фосса) на засідання, скликане крШ51.
гадаємо у схожій тональності збиралися реа-
гувати й інші ради, партії, товариства і т. д.,
окрім кримськотатарських.
Імпліцитний дискурс знайшов своє
відображення у наступних кроках. На посаду
губернського комісара крШ висунув кандида-
туру колишнього студента Новоросійського
(одеського) університету 24-річного амета
озенбашли, який у 1914 р. закінчив Сімферо-
польську гімназію М. волошенка52, активного
учасника української громади міста, що
тільки підтверджує попередні думки про
тісний міжетнічний зв’язок двох спільнот
криму. а його старшим (першим) заступни-
ком воліли бачити Петра близнюка53. крШ,
після проголошення ІІІ універсалу, двома те-
леграмами до києва вкотре заявив про схва-
лення дій уцр як “єдиного повноважного
революційного-демократичного органу”, під-
триманого “пленарним засіданням усіх
українських й мусульманських організацій
Таврійської губернії” й задекларував тезу
щодо подальшої долі криму, яку мало
вирішити населення півострова54.
Пряма філіація процесу проявлялася й за
межами Сімферополя. Так, у Феодосії у ці дні
було сформовано відділення кримського
революційного штабу, до якого зголосилося
12 делегатів від мусульманських товариств,
по 3 – від української міської ради і
21187
української військової організації55, який
відразу взяв участь у переговорах по створен-
ню коаліційного органу влади в місті56.
На 15 листопада крШ, разом з губернсь-
ким виконавчим комітетом українських
організацій Таврії, скликав зібрання пре-
дставників усіх революційно-демократичних,
громадських і національних організацій та
політичних партій щоб нарешті розглянути й
вирішити питання про приєднання 3-х
північних повітів Таврійської губернії до
уНр57. Захід розпочався з доповіді о. андріє-
вського (тепер фігурував як “уповноважений
ц.р.”), у якому містився огляд українського
руху з початку революції до останніх днів.
Доповідач пояснив ідеологічні засади уцр,
позицію Тимчасового уряду щодо політичних
гасел проводу українського передпарламенту,
зачитав ІІІ універсал. редукований погляд на
реакцію присутніх подає нам картину майже
одностайно негативного ставлення до виголо-
шених положень з боку присутніх. Проти
існування уНр, не кажучи вже про приє-
днання до неї якихось частин Таврійської
губернії висловилися І. Яхінсон (об’єднана
єврейська соціалістична робітнича партія),
П. Новицький (рада робітничих депутатів),
а. ліберов (ПСр), в. бакута (рада селянських
депутатів; не вказано яка саме – Т. В.),
а. Фосс (Сімферопольська міська управа),
П. бобровський (губернське земство), г. ла-
заріс (бунд), а. Іткін (Поалей ціон) та інші.
Зазначені особи висували звичні аргументи,
які лапідарно можна звести до декількох
пунктів:
1. вони визнають право націй на самовиз-
начення.
2. Проти уНр тому, що не було референду-
му.
3. усі важливі питання мають вирішити
всеросійські установчі збори.
4. щодо бердянського, Дніпровського та
Мелітопольського повітів, то їхнє приєднання
до уНр розглядатимуть як анексію58.
З-поміж інших делегатів зібрання лояльне
ставлення до уНр заявили тільки ж. Міллер
(рСДрП(б)) та Д. Сейдамет (Мусвиконком),
зрозуміло з різних міркувань. Попри здавало-
ся б очевидність позицій та прогнозованість
пропонованих резолюцій, дискусії тривали
цілих 3 дні й закінчилися без прийняття
спільних рішень, в тому числі з кадрових пи-
тань. адже татарсько-український блок за-
просив поповнити кримський революційний
штаб за рахунок інших впливових товариств і
партій, органів самоврядування. втім останні
відмовилися, посилаючись на недоцільність
формувати паралельні владні інституції поряд
з органами міського управління, не ділити
губернію на крим та північні землі, у такий
спосіб підтвердивши відмову приєднання їх
до уНр, й бажання мати коаліційний загаль-
но таврійський демократичний орган влади,
складений з усіх представницьких організа-
цій59.
Не залишився пасивним спостерігачем за
подіями в Таврійській губернії й київ, навіть
попри дихотомне уявлення про географічні
претензії на цей край. 13 листопада до
канцелярії Таврійського губернського комі-
сара надійшла телеграма українського уряду,
в якій йшлося про підпорядкування усіх
губернських і повітових комісарів саме гене-
ральному Секретаріату уНр60. ще за три дні,
можливо через відсутність відповіді на перше
послання, генеральний Секретаріат надіслав
до Сімферополя наступну телеграму за
підписом в. винниченка, у якій повторно
наголошувалося, що з моменту створення
уНр губернські та повітові комісари стають
органами влади уНр (підлягали юрисдикції
генеральному секретаріату внутрішніх справ),
повинні залишатися на місцях, й ніхто, окрім
українського уряду, немає права усунути їх з
посад61. а губернському комісару запропоно-
вано йменуватися народним комісаром уНр
по Таврійській губернії62. Подібне спілкування
тривало як мінімум до кінця року, для при-
кладу, навколо прохання києва до губернсь-
кого комісара Таврії двічі на місяць
повідомляти про становище в губернії, чи не
спостерігаються анархічні тенденції, пору-
шення порядку, або щодо наявності вільно-
козацьких організацій63.
Сказане дає підстави зробити наступні вис-
новки. Після падіння Тимчасового уряду усі
політично активні структури Таврійської
губернії розділилися на три умовні табори.
До першого можна віднести переважну части-
ну загальноросійських і єврейських партій,
рад робітничих, солдатських, селянських
депутатів й органів місцевого самоврядуван-
ня, які зберігали переконання про необхідність
зберегти цілісність російської держави у звич-
них кордонах, навіть без виділення автоном-
них округів. а система влади має вибудовува-
тися за коаліційним та паритетним принци-
пом, що забезпечувало б їхній вплив на
21
Краєзнавство 1 2011
188
прийняття усіх більш-менш принципових
рішень життєдіяльності в межах Таврії.
Другий уособлювали більшовики, яким
раднарком росії делегував повноваження на-
близити реалізацію петроградського сценарію
захоплення влади. цим визначалася їхня
поведінка. вважаючи більш сильним супро-
тивником російську “революційну демо-
кратію” й не маючи достатньо сил та
підтримки серед населення регіону, вони
змушені були декларувати прихильність до
татарсько-українських прагнень, щоб заручи-
тися їхньою підтримкою та по мірі можливості
замаскувати справжні наміри.
Нарешті до третього увійшли представни-
ки українських та кримсько-татарських
інституцій краю, згуртовані з другої половини
осені 1917 р. в кримському революційному
штабі. Їхня стратегічна лінія базувалася на
реальному, а не декларативному праві націй
на самовизначення, тому падіння Тимчасово-
го уряду вони сприйняли без інфернальних
переживань, оскільки кінцевою метою своєї
діяльності вважали утвердження відповідно
кримської та української республік як
автономних/повноправносуб’єктних демокра-
тичних держав. отже вимушено перетворили-
ся у політичного та ідеологічного конкурента
першого табору. у територіальній суперечці
вони виходили з домовленостей про безумовну
належність північних повітів Таврійської
губернії уНр, а в межах інших адміні-
стративних одиниць – утворення кримської
республіки.
1. Маля М. радянська трагедія: історія
соціалізму в росії 1917-1991. – к.: видав-
ництво «Мегатайп», 2000. – С. 116-117.
2. Див.: Вінцковський Т. розгортання
українського національного руху в
Таврійській губернії у першій половині
1917 року (за матеріалами газети “Южные
ведомости”) // Записки історичного фа-
культету. випуск 19. – одеса, 2008. – С.
162-170.
3. Див. напр.: Волошинов Л. октябрь в кры-
му и Северной Таврии. – Симферополь:
крымиздат, 1960. – 136 с.
4. Там само. – С. 80.
5. Королев В. и. Таврическая губерния в ре-
волюциях 1917 года (Политические пар-
тии и власть). – Симферополь: Таврия,
1993. – 86 с.; Сергійчук в. український
крим. – к.: українська видавнича Спілка,
2001. – 304 с.; крим в етнополітичному
вимірі. – к.: Світогляд, 2005. – 533 с.
6. Надинский П. Н. очерки по истории кры-
ма. – Часть ІІ. – Симферополь: крымиз-
дат, 1957. – 304 с. – С. 27.
7. Южные ведомости. – 1917. – 5 октября.
8. Там само. – 14 октября.
9. Юрковский Н. К. большевики в борьбе с
украинским буржуазным национализмом
на Черноморском флоте (1917-1918 гг.) //
революционное движение в русской армии
в 1917 году. Сборник статей. – М.: Наука,
1981. – С. 229-230.
10. Южные ведомости. – 1917. – 24 октября.
11. Борщевский В. я. бердянск помнит 18-й
год. – Запорожье, 1962. – 34 с. – С. 12-13;
Южные ведомости. – 1917. – 31 октября.
12. Надинский П. Н. Победа великой октябрь-
ской социалистической революции в кры-
му // борьба большевиков за власть Сове-
тов в крыму. – Симферополь, 1957. – С.
95-96.
13. Оболенский В. А. крым в 1917-1920-е годы
// крымский архив. – 1994. – №1. – С. 60.
14. хроника революционных событий в кры-
му 1917-1920 гг. – Симферополь: крым,
1969. – 190 с. – С. 48.
15. Гарчев П. и., Павлюк и. В. военно-рево-
люционные комитеты Севастополя в борь-
бе за власть Советов (октябрь 1917 – фев-
раль 1918 гг.) // вопросы истории СССр. –
1979. – выпуск 24. – С. 28-29.
16. центральний державний архів вищих
органів влади і управління україни, ф.
1705, оп. 1, спр. 6, арк. 18.
17. Королев В. и. вказ. праця. – С. 28.
18. Гарчев П. и., Павлюк и. В. вказ. праця. –
С. 28-29.
19. Державний архів автономної республіки
крим (далі – Даарк). – Ф. р-1694. – оп.
1. – Спр. 69. – арк. 8-9.
20. Сапронов С. Г. більшовики Севастополя в
боротьбі за завоювання мас // боротьба за
перемогу радянської влади на україні. –
к.: Держполітвидав урСр, 1957. – С. 542-
Джерела та література
21189
543.
21. Див.: голубко в. армія української
Народної республіки 1917-1918. утворен-
ня та боротьба за державу. – львів:
кальварія, 1997. – 288 с. – С. 123-124.
22. Савченко Г. український рух у гарнізонах
російської армії кримського півострова у
1917 році // крим в історичних реаліях
україни: Матеріали наукової конференції.
– к.: Інститут історії україни НаН
україни, 2004. – С. 5.
23. Федунов В. Ставлення рад і самоуправлінь
Таврійської губернії до центральної ради
та уНр // Історія: Третій міжнародний
конгрес україністів. – харків, 1996. – С.
74.
24. Юрковский Н. К. вказ. праця. – С. 231; го-
лубко в. вказ. праця. – С. 124.
25. українська центральна рада. Документи і
матеріали у двох томах. – к.: Наукова дум-
ка, 1996. – Т. 1. – 591 с. – С. 408.
26. Див.: королев в. и. вказ. праця. – С. 33,
40.
27. Федунов В. вказ. праця. – С. 74.
28. Юрковский Н. к. вказ. праця. – С. 231.
29. Там само. – С. 232-233.
30. Сапронов С. Г. вказ.праця. – С. 543.
31. Оболенский В. А. вказ. праця. – С. 60.
32. Южные ведомости. – 1917. – 1 ноября.
33. Там само. – 29 октября.
34. українська центральна рада. – к., 1996.
– Т. 1. – С. 379.
35. Южные ведомости. – 1917. – 31 октября.
36. Найімовірніше Сімферопольська.
37. Южные ведомости. – 1917. – 31 октября.
38. Там само. – 1 ноября.
39. Федунов В. вказ. праця. – С. 74.
40. Южные ведомости. – 1917. – 4 ноября.
41. Там само. – 7 ноября.
42. Там само. – 8 ноября.
43. Там само.
44. Там само.
45. Там само. – 9 ноября, 11 ноября.
46. Там само. – 10 ноября.
47. українська центральна рада. – к., 1996.
– Т. 1. – С. 391.
48. Южные ведомости. – 1917. – 11 ноября.
49. Там само. – 12 ноября.
50. Там само. – 16 ноября.
51. Там само. – 17 ноября.
52. Державний архів одеської області. – Ф.
45. – оп. 18. – Спр. 2589. – арк. 1, 7, 41.
53. Южные ведомости. – 1917. – 9 ноября.
54. Мусвиконком 14 листопада розповсюдив
відозву з закликом утворити колективний
орган влади на півострові й спільно
вирішити долю криму. Див.: Южные ве-
домости. – 1917. – 15 ноября.
55. Южные ведомости. – 1917. – 14 ноября.
56. Там само. – 14 ноября.
57. Там само. – 15 ноября.
58. Там само.
59. Там само. – 19 ноября.
60. Даарк,ф. р-1694, оп. 1, спр. 70, арк. 3.
61. Там само, арк. 5, 39.
62. Южные ведомости. – 1917. – 17 ноября.
63. Даарк,ф. р-1694, оп. 1, спр. 70, арк. 39,
46.
тарас Винцковский
Украинские национальные организации таврической губернии в политическом
противостоянии октября - ноября 1917 г.
В предложенной статье рассматривается участие украинских национальных
общественно-политических и военных организаций Таврической губернии в
переформатировании местной власти на протяжении октября-ноября 1917 г., что стало
следствием как низложения Временного правительства России, так и, хоть и в меньшей
степени, провозглашения Украинской Народной Республики, в состав которой входила часть
этой административной единицы.
Ключевые слова: революция, Таврическая губерния, городские думы, Губернский
исполнительный комитет украинских организаций Таврии, УПСР, крымские татары.
21
Краєзнавство 1 2011
190
Taras Vintskovs'kyi
Ukrainian national organizations of the тavriya province in political opposition of
October - November, 1917
The article examined the participation of Ukrainian national socio-political and military organi-
zations in the province Tavriys’ka reformatting local authorities during October-November 1917,
which was a result of the fall of the Provisional Government of Russia and, although to a lesser ex-
tent, the declaration of the Ukrainian National Republic, to was included in which part of this entity.
Key word: revolution, Tavria province, municipal thoughts, Province executive committee of
Ukrainian organizations of Tavria, advice of working, soldier's and sailor deputies, UPSR, Crimean
Tatars.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32343 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:37:40Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вінцковський, Т. 2012-04-20T20:47:26Z 2012-04-20T20:47:26Z 2011 Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. / Т. Вінцковський // Краєзнавство. — 2011. — № 1. — С. 181-190. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32343 (477.7):39.73:323.27"1917" У запропонованій статті розглядається участь українських національних громадсько-політичних та військових організацій Таврійської губернії в переформатуванні місцевої влади протягом жовтня-листопада 1917 р., що стало наслідком як падіння Тимчасового уряду Росії, так і, хоча й меншою мірою, проголошення Української Народної Республіки, до території якої включалася частина цієї адміністративної одиниці. В предложенной статье рассматривается участие украинских национальных общественно-политических и военных организаций Таврической губернии в переформатировании местной власти на протяжении октября-ноября 1917 г., что стало следствием как низложения Временного правительства России, так и, хоть и в меньшей степени, провозглашения Украинской Народной Республики, в состав которой входила часть этой административной единицы. The article examined the participation of Ukrainian national socio-political and military organizations in the province Tavriys’ka reformatting local authorities during October-November 1917, which was a result of the fall of the Provisional Government of Russia and, although to a lesser extent, the declaration of the Ukrainian National Republic, to was included in which part of this entity. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія України у світлі регіональних досліджень Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. Украинские национальные организации Таврической губернии в политическом противостоянии октября - ноября 1917 г. Ukrainian national organizations of the Тavriya province in political opposition of October - November, 1917 Article published earlier |
| spellingShingle | Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. Вінцковський, Т. Історія України у світлі регіональних досліджень |
| title | Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. |
| title_alt | Украинские национальные организации Таврической губернии в политическом противостоянии октября - ноября 1917 г. Ukrainian national organizations of the Тavriya province in political opposition of October - November, 1917 |
| title_full | Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. |
| title_fullStr | Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. |
| title_full_unstemmed | Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. |
| title_short | Українські національні організації Таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. |
| title_sort | українські національні організації таврійської губернії у політичному протистоянні жовтня–листопада 1917 р. |
| topic | Історія України у світлі регіональних досліджень |
| topic_facet | Історія України у світлі регіональних досліджень |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32343 |
| work_keys_str_mv | AT vínckovsʹkiit ukraínsʹkínacíonalʹníorganízacíítavríisʹkoígubernííupolítičnomuprotistoânnížovtnâlistopada1917r AT vínckovsʹkiit ukrainskienacionalʹnyeorganizaciitavričeskoiguberniivpolitičeskomprotivostoâniioktâbrânoâbrâ1917g AT vínckovsʹkiit ukrainiannationalorganizationsofthetavriyaprovinceinpoliticaloppositionofoctobernovember1917 |