Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
У статті автор розглядає питання впливу музейного будівництва на становлення та розвиток краєзнавчих досліджень у 1920-1930-х роках. В статье автор рассматривает вопрос влияния музейного строительства на становление и развитие краеведческих исследований в 20-30-х годах. The author considers the impa...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32372 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. / В. Савчук // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 216-222. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859784723392364544 |
|---|---|
| author | Савчук, В. |
| author_facet | Савчук, В. |
| citation_txt | Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. / В. Савчук // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 216-222. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті автор розглядає питання впливу музейного будівництва на становлення та розвиток краєзнавчих досліджень у 1920-1930-х роках.
В статье автор рассматривает вопрос влияния музейного строительства на становление и развитие краеведческих исследований в 20-30-х годах.
The author considers the impact of the museum building in the formation and development of regional ethnography in 20-30's.
|
| first_indexed | 2025-12-02T09:59:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
216
Краєзнавство 2' 2011
удк 069(477)”192/193”:908(477)
Віктор Савчук ( м. Кам’янець-Подільський)
мУЗеЇ УКРАЇНИ яК ЦеНтРИ КРАЄЗНАВчОЇ РОБОтИ
В 20-х – 30-х рр. ХХ ст.
У статті автор розглядає питання впливу музейного будівництва на становлення та роз-
виток краєзнавчих досліджень у 1920-1930-х роках.
Ключові слова: музеї, краєзнавство, експозиції, товариства, влада, політичний тиск,
репресії.
музейне будівництво завжди було в полі
зору дослідників, які через його призму вивча-
ли, з одного боку, процеси суспільно-політич-
ного розвитку, соціально-економічний і мо-
ральний стан суспільства, а з іншого, - регіона-
льну історію. Це не випадково, тому що музеї
виступають важливою ланкою у формуванні
національної ідентичності, історичної пам’яті,
вихованні національної свідомості. музейниц-
тво нині розглядається як важлива складова
розвитку науки й культури. Поза будь-яким су-
мнівом, повному й ефективному використанню
вітчизняних музеїв сприяє вивчення кращих
зразків попереднього досвіду їхньої діяльності.
музейна справа і краєзнавство тісно взаємо-
залежні: музейництво у більшій мірі базується
на краєзнавчій роботі; існує чимало прикладів,
коли пошуки краєзнавців здійснювалися з
ініціативи музеїв. діяльність музеїв у регіо-
нальному вимірі можна розглядати як напря-
мок краєзнавчої пошукової роботи з рекон-
струкції минулого краю можна простежити з
кінця XIX століття. серед музейних закладів
того часу виділялися: одеські історико-архе-
ологічний (заснований 1825 р.) і художній
(1898 p.) музеї, київський музей мистецтв
(1872 p.), кам’янець-Подільський історико-
археологічний музей (1898 р.)1 .
з появою музейної мережі краєзнавчі студії
стала предметом уваги вчених і практиків. На
початок хх ст. в росії з музейно-краєзнавчої
проблематики було опубліковано щонайменше
30 робіт. в 1910 році науковий доробок
зазначеної тематики поповнився 8 публіка-
ціями, 1914 р. надруковано 24, 1919 р. - 31;
1925 р. - 50; 1926 – 512. серед праць XIX ст.
заслуговує на увагу «Припущення про засну-
вання російського національного музею»
ф. аделунга ( 1817 р.). На початку XX ст. за-
слуговують на увагу роботи б. миколаєва
«чергові завдання ексурсійно-виставкової
музейної справи на україні»2, ф. і. Шміта
«історичні, етнографічні, художні музеї: На-
риси історії, теорії музейної справи» (1919 р.)4.
Проблеми музейного будівництва ґрунтовно
досліджували відомі краєзнавці: і. П. морд-
винів, в. м. Новоросіянин і м. Е. сума з Пе-
троградського (ленінградського) інституту
позашкільної освіти, а також учені й музейні
працівники, які співпрацювали з журналом
«казанський музейний вісник».
за 1922 -1990 р. з питань музейних і при-
кладних історико-краєзнавчих досліджень
опубліковано 7793 роботи5. одним з перших
комплекс проблем музеєзнавства розглянув в
1920-х роках відомий український учений
в. в. дубровский. він уперше узагальнив зако-
нодавчу базу, пов’язану з музейною справою,
окреслив місце й роль інтелігенції в розвитку
музейної справи, зауваживши, що музейне
будівництво провадилося одночасно з реаліза-
цією політики українізації6.
великий внесок у розробку теорії й
практики музеєзнавства в 1920-1930-ті роки
внесли академік м. біляшівський7, вчені-
музейники ф. Шміт8, ф. Эрнст9, г. крисін10,
і. скуленко11. вони розробили принципи фор-
мування музейних колекцій, що дозволило
зберегти в тому числі безцінну спадщину
києво-Печерської лаври, софії київської. Ці
розробки сприяли також формуванню музей-
них колекцій у регіонах. Науково-теоретичні
пошуки вчених-музеєзнавців доповнювали
місцеві краєзнавці, про що свідчать публікації
різного роду товариств і музеїв12.
у пропонованій статті автор робить спробу
показати взаємозв’язок і взаємозалежність
розвитку музейної справи й краєзнавства як
важливої складової контексту національно-
культурної спадщини.
зазначимо, що розвиток музейного будівн-
ицтва у досліджуваний період відбувався син-
217
хронно зі становленням краєзнавчого руху.
характерною ознакою краєзнавчого процесу
початку 1920-х років був великий інтерес до
нього з боку широкої громадськості, що дикту-
вався й господарськими потребами. краєзнав-
ці досліджували продуктивні сили економіч-
них районів, створювали свої організаційні
структури, які мали регіональні відмінності.
консолідацію краєзнавчих сил в регіонах
україни активно забезпечували ті наукові
сили, які в 1918-1920 pp. перебралися з
відомих центрів у периферійні міста. однак
для більшої ефективності краєзнавчої діяль-
ності потрібно було створити організаційний
центр, що міг би не тільки координувати робо-
ту на місцях, але й запропонувати нові форми
діяльності.
Необхідність створення такого центру обу-
мовила проведена у грудні 1921 р. з ініціативи
академічного центру в москві і-ша
всеросійська конференція наукових това-
риств з вивчення місцевого краю. Поважне
наукове зібрання обрало Центральне бюро
краєзнавства, визначило основні форми, мето-
ди й перспективи краєзнавчої роботи, вироби-
ло конкретний план координації діяльності
мережі краєзнавчих товариств.
у листопаді 1921 р. при вуаН (всеукраїнсь-
кої академії наук) створюється комісія із крає-
знавства, що стала в україні організуючою лан-
кою краєзнавчих структур. до її складу
увійшли академіки A.M. лобода, м. в. Птуха,
професор д. о. берлінг, в. г. кравченко,
в. і. лучицкий, а. з. Носов, с. П. Пастернак,
м. в. Шарлемань. Президія комісії (голова -
а. м. лобода) була обрана у складі 4 осіб.
Цей краєзнавчий орган провадив активну
роботу. майже за рік комісія провела 52
засідання, улаштувала цикл лекцій на курсах
з краєзнавства. На жаль, їй не вдалося скли-
кати всеукраїнську краєзнавчу конференцію,
хоча до цього докладалося чимало зусиль.
аналогічні комісії з регіональним охоплен-
ням були створені в харкові й одесі13 .
Наприкінці 1921 р. у Петрограді виникло
товариство дослідників української історії,
літератури й мови, метою якого було вивчення
матеріалів державної публічної бібліотеки, а
також бібліотек академії Наук, держархіву,
Пушкінського будинку. її очолив академік
в. м. Перетц. у роботі товариства взяли участь
відомі вчені того часу: в. м. Павлов-
селіванский, і. ф. рибаков, б. л. богачевсь-
кий, д. і. абрамов, П. к. симоні, б. г. крижа-
новський, м. а. фріде. їхні праці публіку-
валися в «записках» всеукраїнської ака-
демії Наук, а також журналі «україна», що
видавав академік м.с. грушевский14.
в 1922-1925 р. активно ведеться пошук
форм роботи, які б повністю відповідали по-
требам краєзнавства. На цей процес активно
впливала відсутність єдиного погляду на пред-
мет краєзнавства. різні школи й учені ще з
1921 р. відстоювали свої точки зору на пред-
мет краєзнавства й не змогли дійти згоди в
цьому питанні.
дискусії активно велися й в україні.
відповідні матеріали друкувалися, наприклад,
у журналі молодих вчених-аграріїв «молоді
дослідники», «бюлетені комісії краєзнав-
ства», «бюлетені організаційного комітету
з’їзду з дослідження продуктивних сил і на-
родного господарства україни», одноденній
газеті всеукраїнського й харківського бюро
краєзнавства при Центральному бюро й губбю-
ро пролетарського студентства «студент-
краєзнавець»15 . тим самим була зроблена
спроба в ході дискусії досягти єдиного
розуміння сутності краєзнавства.
з 1922 р. спостерігається ріст краєзнавчих
організацій, поліпшення змісту їхньої роботи.
у великій мірі цьому сприяли наукові устано-
ви. в 1921 р. в інститутах народної освіти по-
чинають функціонувати науково-дослідні ка-
федри історії україни, у яких структурною
ланкою були секції краєзнавства. у катерино-
славі її очолив відомий історик д. і. яворниць-
кий, що підготував до друку курс історії краю
й культурного багатства катеринославского
музею. у кам’янець-Подільському іНо подіб-
на кафедра займалася вивченням економічного
становища Поділля, з’ясуванням шляхів під-
йому господарства, дослідженням пам’ятників
історії й культури, мови населення краю16.
важливою віхою в розвитку краєзнавства і
музейної роботи стала скликана з ініціативи
укрнауки і-ша всеукраїнська краєзнавча
конференція, що проходила з 28 по 31 травня
1925 р. у харкові. у ній взяли участь 75
делегатів від 22 організацій. на науковому
форумі обрано український комітет краєзнав-
ства з 15 осіб, визначено організаційну струк-
туру побудови краєзнавчих організацій17.
і все ж, незважаючи на активізацію
краєзнавчої роботи на місцях, багато проблем
залишилися невирішеними. відчувалася не-
стача досвідчених кадрів, підтримки з боку
державних органів, відповідальних праців-
218
Краєзнавство 2' 2011
ників. траплялися і комічні обставини. На-
приклад, навесні 1925 р. перестало існувати
товариство вивчення херсонщини, організо-
ване в 1923 р., через те, що воно не мало 40
руб. для оплати затвердження свого статуту, а
також через перевантаженість його членів
професійною роботою. була зроблена нова
спроба відновити його, і зрештою 2 листопада
1925 р. бюро комісії краєзнавства в одесі за-
твердило херсонське товариство. воно почало
активну діяльність лише після того, як
місцевий іНо ввів краєзнавство в навчальний
план (3 години на тиждень)18.
слід констатувати, що краєзнавчий рух у
середині 1920-х років не був масовим. у 1925 р.
на україні налічувалося лише 55 різнопланових
краєзнавчих організацій19. товариства дослід-
ників природи працювали в києві, харкові,
одесі, кам’янець-Подільському. діяли харків-
ське, Полтавське наукові товариства з дослід-
ження й охорони пам’ятків старовини й ми-
стецтва. лубенське наукове товариство мало
секцію краєзнавства. окремі гуртки краєзнав-
ства були в запоріжжі, старобельську, ізюмі на
харківщині. у луганську на донеччині існував
науковий гурток з вивчення водозбору середньо-
го дінця, у вінниці кабінет краєзнавства при
філії всенародної бібліотеки вуаН, у чернігові
- інститут краєзнавства при губархіві,
бібліотечне товариство - при одеському іНо. за
даними Наркомосу україни в 1923 р. у його
системі працювало 40 наукових товариств20.
більш втішні результати мало музейне
будівництво. Цьому в чималій мірі сприяла
турбота центральних і місцевих органів влади
про розвиток музейної справи. так, рНк усрр
у декреті від 11 березня 1921 р. «Про закупів-
лю для державних потреб у приватних осіб му-
зейних цінностей» зазначав, що значні збірки
старовини, які мають цінність для музеїв, ого-
лошуються всенародним надбанням. згодом
український уряд 24 грудня 1922 р. заборонив
вивіз за кордон предметів історико-культур-
ного призначення, а в постанові «Про введен-
ня в дію кодексів про народну освіту»
підкреслював, що музейна робота, як одна з
основних, потрібна суспільству для система-
тичного вивчення пам’яток історії, проведен-
ня масово-виховної й екскурсійної роботи, для
виховання почуття гордості й поваги трудя-
щих до історичної спадщини21.
музейна справа знаходила своїх послідов-
ників в регіонах. Пересічні громадяни демон-
стрували зацікавленість й ентузіазм в охороні
й збереженні пам’яток культури, художніх
творів, створенні різних самодіяльних музеїв,
секцій з вивчення природних багатств краю,
продуктивних сил, у наукових пошуках. так,
на харківщині найбільш активними виявили-
ся ізюмські краєзнавці, серед яких був
археолог-етнограф, знавець історії донбасу
м.в. сибільов. з ініціативи м.в. сибільова в
січні 1920 р. в ізюмі був організований міський
історико-краєзнавчий музей. він виступив пе-
ред робітниками залізничних майстерень із
повідомленням про скарби могильників,
значенні для науки, планах розвитку міського
музею. учений звернувся до земляків із про-
ханням допомогти в організації експедицій і
виготовленні музейного устаткування. робіт-
ники відгукнулися на цей заклик і передали
музею понад 300 руб. золотом. залізничників
підтримали робітники Першотравневої шахти
артемівського округу, які пожертвували по-
над 150 руб. золотом. Незабаром музей став
центром культурного життя ізюму. Протягом
1922 р. у ньому побувало близько 6 тис.
чоловік, а в 1929 р. - 40 тис.
інтерес до історії рідного краю сприяв роз-
витку музейної справи. знайдені матеріали й
пам’ятки минулого ставали основою для ство-
рення музеїв різного профілю й музейних
експозицій. Це, зокрема, підкреслював секре-
тар комісії краєзнавства вуаН а. з. Носов.
він писав, що провінційні музеї, хоча й не ма-
ють засобів для нормальної роботи, проте опи-
раються на ініціативу людей, краєзнавчих то-
вариств, які направляють свою роботу на зби-
рання експонатів, що характеризують регіон з
різних сторін - природи, населення й т.п. все
це робиться охоче, в ім’я ідеї, здебільшого без
якого-небудь офіційного фінансування22.
Не маючи достатнього адміністративного
ресурсу, спеціально підготовлених людей,
музейні установи на місцях проводили помітну
роботу з відтворення через пам’ятки історич-
ного минулого. у цьому музейні заклади отри-
мували допомогу від учителів, аграрників,
школярів, які докладали чимало зусиль в
організації пошукових експедицій, система-
тизації експонатів й оформленні музейних
експозицій. Провідне місце серед музейних
закладів україни в 1920-ті роки посідав музей
слобідської україни ім. г. сковороди в
харкові. він мав відділи: історії; старий
харків; козацька епоха; стародруків; худож-
ній; етнографічний. тут було зосереджено
близько 15000 експонатів (10000 предметів й
219
5000 книг). в основу діяльності музею було по-
кладене вивчення народного побуту, кераміч-
ного виробництва київщини, Полтавщини. із
сіл харківщини були доставлені предмети ко-
зацького побуту. у бюлетені, який видавав му-
зей, містилися матеріали про харківський Не-
крополь, театр і т.п.23. Популяризація досвіду
більших музеїв разом з іншими факторами,
відзначеними вище, забезпечували ріст музей-
ного будівництва. так, якщо в 1925 р. було 54
музею, у т.ч. 16 – з дореволюційних часів, то в
1927 р. їхня кількість становила 65, у т.ч. 45 –
міськрайонних24.
На превеликий жаль, з кінця 1920-х років
краєзнавча робота, музейна справа усе більше
підпадали під вплив офіційної політики,
далекої від широкого розвитку народної
ініціативи, об’єктивного висвітлення історії й
культури. Не випадково, краєзнавці й музейні
працівники одними з перших зазнали
репресій. Це було пов’язане з тим, що в рам-
ках політичного курсу «великого перелому»
починається жорстке адміністрування всіх
сфер соціального, економічного, політичного
й духовного життя суспільства. форсованими
темпами йде формування й твердження
командно-бюрократичної системи.
у зв’язку із цим починається політичний
тиск, адміністрування в музейній справі й
краєзнавстві. державні структури, такі як ук-
рнаука, у своїй практичній діяльності намага-
ються підмінити демократичні засади музеє-
знавства, переводячи його на рейки уні-
фікації, запровадження вульгарних соціоло-
гічних схем. укрполітосвіта прагнула пере-
підпорядкувати музеї своєму впливу й
включити їх у систему агітаційно-
пропагандистської діяльності. музеї почина-
ють виконувати роль політосвітніх установ.
такі процеси ініціює влада прийняттям
різного роду рішень і постанов. так, вЦвк і
рНк рсфрр 20 серпня 1928 року приймають
спільну постанову «Про музейне будівництво»,
у якому головним завданням цього науково-
краєзнавчого комплексу визначається як
сприяння розвитку індустріалізації й колек-
тивізації сільського господарства. При цьому
музейництво звинувачується в тому, воно
незадовільно відображає «соціалістичне
будівництво»25.
згаданий документ започатковує прихова-
ний процес ліквідації музеїв як культурно-
естетичного вогнища. багато колекцій розфор-
мовуються, внаслідок чого втрачається низка
безцінних експонатів. Негативну роль у цьому
зіграла система вульгарних-соціологіч-
них схем: про те, яке мистецтво потрібне наро-
ду, що йому чуже, ідеологічно шкідливе26. де-
формуються національно-культурні пріори-
тети. музейною секцією укрнауки, наприклад,
розробляється типова схема експозицій-
ної, фондової й адміністративної діяльності
музеїв. увага акцентується на організацію
масової пропаганди, а науково-дослідна й фон-
дова робота різко скорочується.
27 серпня 1929 року Наркомат освіти
україни приймає постанову, відповідно до
якої при центральних і місцевих музеях
організуються суспільно-політичні ради, до
складу яких входять представники фабрик,
заводів, навчальних закладів, громадських
організацій. завдання яких полягало у
залученні до роботи музеїв широких мас насе-
лення27. в усрр створюється громадська
організація «войовничий матеріаліст», метою
якої був контроль діяльності музеїв і сприян-
ня комуністичному вихованню працівників.
Ця структура неодмінною умовою музейницт-
ва вбачала у формуванні експозицій відповідно
до марксистсько-ленінського розуміння
історичного розвитку.
у жовтні 1930 року в харкові відбулася му-
зейна конференція. На ній були присутні 34
представника Нко, київських, харківських,
одеських, дніпропетровських й інших музеїв,
зокрема в.в, дубровский, П. П. курінний,
а. с. федоровський, ф. л. Эрнст, с. а. тара-
нущенко, о. с. гіляров, м. в. болтенко. го-
ловним на ній було питання про завдання му-
зейних працівників в епоху соціалістичного
будівництва з вироблення системи й методо-
логії експозицій, використання техніки в му-
зеях28. Підсумком цієї конференції стала уста-
новка на участі музеїв у вирішенні народного-
сподарських проблем. у такій же атмосфері й
з такими ж наслідками у грудні 1930 року
пройшов всеросійський музейний з’їзд, на
якому було присутніх 325 делегатів. виступа-
ючи на ньому, нарком освіти рсфрр а. с. буб-
нов закликав музейників відійти від «кунстка-
мери», і присвятити себе справі будів-
ництва соціалізму.
На жаль, на початку 1930-х років в україні
припиняється розвиток низки сфер науки й
культури, зокрема, музеїв. репресіям піддають-
ся всі напрямки наукових досліджень, крає-
знавчі осередки. спочатку ідеологічної чистки,
а згодом репресій зазнають відомі музейники,
220
Краєзнавство 2' 2011
краєзнавці. Навесні 1930 року відбувся від-
критий політичний процес у справі “спілка виз-
волення україни”. На лаву підсудних потрапи-
ло 45 осіб. у їхньому числі – 3 музейника:
а. з. Носов, в. є. козловска, є. я. рудинська.
Під гаслом боротьби з місцевим буржуазним
націоналізмом, розпочатої рішеннями XVII
з’їзду вкП(б), в 1933 році розпочався розгром
наукових установ вуаН у харківській, черні-
гівській, вінницькій областях. було звільнено
більше 500 чоловік з мотивацією «петлюрі-
вець», «бандит», «контрреволюціонер», «кур-
куль». аналогічно влада поступає і з мистецт-
вознавчими кафедрами в києві й харкові.
ліквідуються дві відомі художньо-промислові
школи в кам’янець-Подільському і межигір’ї.
ліквідації підлягали цілі музейні школи.
характерним став стан справ у дніпро-
петровському історичному музеї, яким 31 рік
керував академік д. і. яворницький. з 17
працівників цього музею залишилися працю-
вати тільки 2 – прибиральниця й доглядач. всі
інші в різний час піддалися репресіям. серед
них – авторитетні організатори музейно-крає-
знавчої роботи я. ходак, в. греков, а. добро-
вольский, П. козар, м. філянський, і. мар-
тенс, П. смолич, т. кіранів, в. грінченко,
к. болтенко.
руйнування зазнав й волинський науково-
дослідний музей у житомирі. місцева преса в
1937 році звинуватила його в тому, що він
став пристанищем націоналістичних еле-
ментів. у результаті цього 8 працівників му-
зею були арештовані одночасно. в 1938 році
був розстріляний талановитий краєзнавець,
збирач і дослідник народної творчості волині
Н.к. дмитрук.
Після звинувачення комісією Цк кП(б) у в
1932 році всеукраїнського музейного містечка
в українському націоналізмі в 1933 році за гра-
ти потрапив директор П. П. курінний, а весь
науковий і технічний персонал замінюється.
Наприкінці 1933 - початку 1934 року органами
дПу усрр фальсифікується справа так звано-
го «російсько-українського фашистського бло-
ку», який за версією слідства мав близько 40
осередків цієї організації в різних містах. чле-
нами їх виявилися співробітники музеїв і
пам’яткоохоронних установ харкова, києва,
одеси, дніпропетровська, чернігова, житоми-
ра, Полтави, вінниці, умані, конотопу, берди-
чева, миргороду, Ніжина й інших29.
в 1934 році органами Нквс були заарешто-
вані є. ю. спаська, ф. л. Эрнст, к. в. мощенко,
м. о. макаренко, в. в. дубровский та засуджені
до різних термінів покарання. одночасно з хви-
лею арештів змінюється структура музеїв, що
мала у собі: природничі, історичні, сільсько-
господарські, промисловий відділи. значно ско-
рочуються штати музейних працівників. Напри-
клад могилів-Подільський краєзнавчий музей у
вересні 1938 року, складався з 5 чоловік:
завідувача, науковця, екскурсовода, секретаря-
реєстратора й прибиральниці. При цьому
завідувач був із семикласною освітою, науковець
закінчив фізико-математичний факультет учи-
тельського інституту30.
таким чином, музейно-краєзнавча діяль-
ність в україні в 1920-30-х роках пройшла
шлях становлення, розвитку, занепаду,
уніфікації, погрому. базуючись на громадській
ініціативі, демократичних засадах в 1920-х ро-
ках, вона досягла свого апогею, визначаючи
національно-культурний розвиток суспіль-
ства. Це вступило в протиріччя із принципами
тоталітарної системи, що почала активно фор-
муватися наприкінці 1920 - 1930-х роках. у
результаті змінюються пріоритети музейно-
краєзнавчої діяльності. вона і її структури
піддаються уніфікації, акцент діяльності
зміщається убік вирішення прикладних вироб-
ничих завдань. з іншого боку, влада розгортає
боротьбу з інакомисленням, репресуючи актив-
них учасників краєзнавчого руху й музейного
будівництва. у результаті краєзнавчий рух
занепадає, а музеї перетворюються у вогнища
схоластики, які були зорієнтовані на
вирішення завдань «соціалістичного будів-
ництва». схеми їхньої побудови визначалися
відповідно до установок марксистсько-ленін-
ської ідеології, яка стала домінантою суспіль-
ного розвитку. Незгодні з нею піддавалися
політичному тиску або репресіям. у результаті
цього стала відчуватися недостача кадрів му-
зейних працівників. Найчастіше в музеях ста-
ли працювати некваліфіковані малопідготов-
лені працівники, деякі з них навіть не мали
вищої гуманітарної освіти. в остаточному
підсумку це згубно позначилося й на музейно-
му будівництві так і краєзнавчих осередках.
221
Джерела та література
1 краеведческие организации в ссср. -
1925. - с.58.
2 краеведение. - 1927. - №4. - с.507.
3 Шлях до комунізму. - харків, 1923. - №1-2.
4 краеведение. - 1927. - №4. - с. 505.
5 Чернов В.О. методологічна суть історич-
ного краєзнавства. / в.о. чернов // тези V
всеукраїнської конференції з історичного
краєзнавства. - кам’янець-Подільський,
1991. - с. 28.
6 Дубровский В.В. охорона пам’яток культу-
ри в усрр / в.в. дубровский // охорона
пам’яток культури в україні. – харків,
1927. – с. 2-18; його ж: чергові завдання
сучасного музейного будівництва на
україні. / в.в дубровский – к., 1917. – 14
с.; його ж: історико-культурні заповідники
і пам’ятки україни / в.в. дубровский–
харків, 1930. – 64 с.
7 Біляшівський М.Ф. Наші національні
скарби / м.ф. біляшівський. – к.: Шлях,
1918. – 15 с.
8 Шмит Ф. об исследовании и изучении па-
мятников древне-русского искусства /
ф. Шмит // Наука на украине. – 1922. -
№ 3. – с. 139-146; його ж: музейное дело.
вопросы экспозиции / ф. Шмит. – л.,
1929. – 104 с.
9 Ернст Ф.Л. справа охорони памятників
мистецтва старовини у києві / ф.л. Ернст
// збірник секції мистецтв. – к., 1921. –
вип. 1. – с. 148-156.
10 Крисін Г. Експедиція на Перекоп року
1931 / г.крисін. – харків, 1932. – 43 с.
11 Скуленко І. реставрація софійського собо-
ру / і. скуленко // соціалістичний київ.
– 1936. - №5. – с. 34-42.
12 бюлетень музею слобідської україни
імені г.с. сковороди. – 1927/28. - № 4-5. –
55 с.; вісник одеської комісії краєзнавства
при вуаН. – 1925. – № 2. – 56 с.
13 бюлетень комісії краєзнавства. - 1924. -
№2. - с.15.
14 українська академія Наук. звідомлення то-
вариства дослідників української історії,
письменства та мови у ленінграді за перше
п’ятиріччя (1921-1926). - київ, 1927. – с. 1.
15 краеведение. - 1925. - №1. - с.155.
16 Комаренко Н.В. установи історичної науки в
українській рср - к., 1973. - с.134-135.
17 Первая всеукраинская краеведческая кон-
ференция // известия Цбк. - 1925. - № 1-6
- с.122-і23.
18 краеведение. - 1926. - №3. - с.376-378.
19 краеведение учреждений в ссср. - л., 1925.
20 краєзнавство на україні // бюлетень
комісії краєзнавства. - 1924. № 2. - с7.
21 Василенко А.С. літопис слави народної (з
історії становлення та розвитку народних
музеї») україни / а.с. василенко. - к-,
1974. - с.12-15.
22 музейна справа в краєзнавчій роботі //
бюлетень комісії краєзнавства. - 1924.-
№ 2- с.12-13.
23 бюлетень Цбк. -1925. - №5. - C.112
24 краеведение. - 1927. - №3-4. - с.6-7.
25 известия. – 1928. – 3 октября. – с.1.
26 Маньковська Р. музеї як інструмент
ідеологічного впливу в україні (1930-ті рр)
/ р. маньковська // історія україни.
маловідомі імена, події, факти: зб. ста-
тей. – вип. 12. – к.: рідний край, 2001. –
с. 228-230; її ж: діяльність є.ю. спаської
на ниві музейництва / р. маньковська //
там само. – вип. 2. – к.: рідний край,
1997. – с. 286-292; її ж: музейники в ле-
щатах тоталітаризму / р. маньковська //
історія україни. маловідомі імена, події,
факти: зб. статей. – вип. 11. – к.: рідний
край, 2002. – с. 389-398.
27 Еженедельник НкП. – 1929. - №35. – с. 929.
28 Центральний державний архів вищих
органів влади україни (Цдаво україни).
– ф. 166, оп. 9, спр. 1507, арк. 123-125.
29 бюлетень музею слобідської україни
імені г.с. сковороди. – 1927/28. - № 4-5. –
55 с.; вісник одеської комісії краєзнавства
при вуаН. – 1925. – № 2. – 56 с.
30 Цдаво україни, ф. 166, оп. 11, спр. 362,
арк. 34.
Виктор савчук
музеи Украины как центры краеведческой работы в 20-х - 30-х гг. ХХ в.
В статье автор рассматривает вопрос влияния музейного строительства на становление
и развитие краеведческих исследований в 20-30-х годах.
222
Краєзнавство 2' 2011
Ключевые слова: музеи, краеведение, экспозиции, общества, власть, политическое давле-
ние, репрессии.
Victor Savchuk
The museums of Ukraine as centers of regional ethnography in 20-30’s of XX cent.
The author considers the impact of the museum building in the formation and development of
regional ethnography in 20-30's
Key words: museums, regional ethnography, expositions, communities, authority, political
oppression, repressions.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32372 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T09:59:18Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Савчук, В. 2012-04-29T16:44:25Z 2012-04-29T16:44:25Z 2011 Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. / В. Савчук // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 216-222. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32372 069(477)”192/193”:908(477) У статті автор розглядає питання впливу музейного будівництва на становлення та розвиток краєзнавчих досліджень у 1920-1930-х роках. В статье автор рассматривает вопрос влияния музейного строительства на становление и развитие краеведческих исследований в 20-30-х годах. The author considers the impact of the museum building in the formation and development of regional ethnography in 20-30's. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Музеи Украины как центры краеведческой работы в 20-х - 30-х гг. ХХ в. The museums of Ukraine as centers of regional ethnography in 20-30’s of XX cent. Article published earlier |
| spellingShingle | Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Савчук, В. Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку |
| title | Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. |
| title_alt | Музеи Украины как центры краеведческой работы в 20-х - 30-х гг. ХХ в. The museums of Ukraine as centers of regional ethnography in 20-30’s of XX cent. |
| title_full | Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. |
| title_fullStr | Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. |
| title_short | Музеї України як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. ХХ ст. |
| title_sort | музеї україни як центри краєзнавчої роботи в 20-х – 30-х рр. хх ст. |
| topic | Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку |
| topic_facet | Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32372 |
| work_keys_str_mv | AT savčukv muzeíukraíniâkcentrikraêznavčoírobotiv20h30hrrhhst AT savčukv muzeiukrainykakcentrykraevedčeskoirabotyv20h30hgghhv AT savčukv themuseumsofukraineascentersofregionalethnographyin2030sofxxcent |