Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику
У статті йде мова про перебування запорозьких козаків на території володінь кримського хана і турецького султана. Так звана Олешківська Січ (1711-1728 рр.) – це один з найбільш трагічних періодів в історії українського «низового товариства». В статье речь идет о пребывании запорожских казаков на тер...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32375 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику / О. Гуржій // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 230-236. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859720807024951296 |
|---|---|
| author | Гуржій, О. |
| author_facet | Гуржій, О. |
| citation_txt | Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику / О. Гуржій // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 230-236. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті йде мова про перебування запорозьких козаків на території володінь кримського хана і турецького султана. Так звана Олешківська Січ (1711-1728 рр.) – це один з найбільш трагічних періодів в історії українського «низового товариства».
В статье речь идет о пребывании запорожских казаков на территории владений крымского хана и турецкого султана. Так называемая Олешковская (Алешкинская) Сечь (1711-1728 гг.) – это один из наиболее трагических периодов в истории украинского «низового товарищества».
The article describes the moments of Ukrainian Cossaks' living on the territory of the Crimean khan. So called Oleshkivska Sich (1711-1728) - is one of the most tragic periods of Ukrainian history.
|
| first_indexed | 2025-12-01T09:45:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
230
Краєзнавство 2' 2011
удк 94(477) “1711/1728”
Олександр Гуржій ( м. Київ)
ОЛешКіВсЬКА січ (1711-1728 рр.) В РОсійсЬКО-тУРеЦЬКО-
ПОЛЬсЬКОмУ тРИКУтНИКУ
У статті йде мова про перебування запорозьких козаків на території володінь кримського
хана і турецького султана. Так звана Олешківська Січ (1711-1728 рр.) – це один з найбільш
трагічних періодів в історії українського «низового товариства».
Ключові слова: Олешківська Січ, Кость Гордієнко.
Переслідувані і гнані царським урядом,
проголошені після «мазепинських подій»
1708-1709 рр. зрадниками, запорожці, які, до
того ж, конфліктували з гетьманською вла-
дою, змушені були покинути межі власної
держави. частина з них під керівництвом ота-
мана якима богуша знайшла притулок у
володіннях кримського хана. з дозволу остан-
нього, десь у 1711 р., «низове товариство»
розмістилося в урочищі олешки неподалік
кардашинського лиману (на південь від
впадіння інгулу в дніпро, на території сучас-
ного м. Цюрупинська херсонської області), де
й провело довгих і нелегких для себе 17 років.
Позбавлені права споруджувати тут військові
укріплення і мати гармати, вони виявилися
фактично беззахисними перед кримськими
можновладцями.
якось трапилося одному козакові рибали-
ти на східному боці дніпра і там, на змитому
весняною повінню березі, він побачив невели-
ку гармату. розповів про ту знахідку кошово-
му. біля неї козаки відкопали ще 50 гармат,
ймовірно, полишених у період кримських
походів 1687 і 1689 років. однак скористати-
ся ними запорожці не могли, а тому прихова-
ли на тому ж самому місці, сподіваючись на
«кращі часи». можливість застосувати гарма-
ти з'явилася у них значно пізніше, коли
царський уряд дозволив заснувати так звану
Нову січ.
отож місце перебування запорожців у
олешках лише умовно можна називати січчю.
їх часто убивали, забирали в полон, примушу-
вали до виснажливих фортифікаційних робіт
і сплати всіляких податків у ханську скарбни-
цю. Наприклад, багато разів до 3 тис.
січовиків повинні були ходити ладнати Пере-
копську лінію в криму. коли ж за дорученням
хана якийсь мурза чи інший знатний татарин
прибував на січ з інспекцією або для того, щоб
припинити там суперечки, його, як правило,
супроводжувало близько 200 чол. почту,
яких, а також їхніх коней, нерідко досить до-
вго, власним коштом мали утримувати коза-
ки. крім того, останні повинні були досить
щедро обдаровувати «гостей» при від'їзді. че-
рез ці приниження козаки не могли не впасти
у відчай. однак чи не найтрагічнішим було те,
що татари вимагали від них ще й участі у своїх
грабіжницьких нападах на українське та
російське мирне населення.
вже напровесні 1711 р., як свідчить
«чернігівський літопис»1, коли ще не зійшов
сніг, кримський хан девлет-гірей із «всіма ор-
дами», 1 тис. яничарів, 2-3 тис. запорожців
вторгся в слобідську україну і захопив у
харківському полку «городи» водолов (водо-
лаг) та мерефу. коли він дійшов до містечка
вольного, тамтешній сотник Пляка перейшов
на бік нападників, а місцеві жителі, стомлені й
незадоволені обтяжливими постоями росій-
ських військ, видали кримчанам царських
солдатів (за що пізніше дуже поплатилися, за-
знавши репресій і розорення від посіпак Петра
і). загарбавши ще кілька населених пунктів,
зокрема, «городок» кочережки (кечережки),
хан залишив у деяких з них своїх резидентів-
мурз («президію»), кілька сотень татар і
«підданих» козаків, а сам з ордою «пошол в
свою землю никим же гоним». він тоді взяв ве-
ликий «ясир» — багато тисяч невільників.
щоб забезпечити захист прикордонних з
кримським ханством земель російської дер-
жави, київський генерал-губернатор князь д.
м. голіцин дав розпорядження гетьманові і.
скоропадському разом з частиною царських
військ під командуванням генерала і.і.
бутурліна вибити татар і запорожців із слобо-
жанщини, укріпитися в зручних місцях і
більше не допускати неприятеля. що й було
здійснено у травні того ж року.
231
Приблизно тоді ж на правому березі дніпра
разом з татарами виступили в похід загони
гетьмана в еміграції Пилипа орлика та улю-
бленця девлет-гірея, кошового отамана костя
(костянтина) гордієнка, який періодично оби-
рався керманичем олешківської січі.
Подальші стосунки між туреччиною, її ва-
салом – кримським ханом, російською держа-
вою та україною на деякий час визначив
Прутський трактат від 12(23) липня 1711 р.
Певною мірою він стосувався і козаків
олешківської січі. за ним росія зобов'язу-
валася повернути Порті азов з навколишньою
територією, зруйнувати незадовго до того
побудовані фортеці таганрог, кам'яний затон
і Новобогородицьку в гирлі р. самари, а також
лишити в спокої козаків у землях, підвладних
кримському ханству. та Петро і і сам, здобув-
ши бажаний мир, почав звертати менше уваги
на низовиків, з якими до початку війни з ту-
реччиною в 1710 р. ще пробував загравати і
схиляти їх на свій бік у «кримських справах».
Незабаром після підписання трактату до
олешківських січовиків приєднався із своїм
загоном і к. гордієнко. Попервах татари, а че-
рез них і турки прихід козаків у олешки при-
йняли цілком позитивно. Почали виплачува-
ти їм «жалування»: частково грошима, а по-
декуди провіантом. Потім для їх утримання
передали право на прибутки від значних
перевозів на дніпрі та бузі. дозволили безо-
платно брати з кримських соляних озер сіль.
однак уже взимку 1711-1712 рр. станови-
ще запорозьких козаків під владою хана, оче-
видно, значно погіршилося, а невдовзі до того
ж хан розпочав військові дії проти кабар-
динських черкесів і примусив близько 3 тис.
січовиків виступити на його боці. тому вони
дедалі активніше через гетьмана «шукають»
ласки і прихильності царя, просять вибачити
їх за скоєне.так у листі кошового отамана до
і. скоропадського містилося прохання доне-
сти до Петра і інформацію про намір
запорожців перейти від ханської протекції «
до держави православного монарха». далі ко-
шовий висловив надію, що цар видасть запо-
рожцям спеціальну грамоту, яка захищатиме
їхні права і визначить статус у майбутньому.
Проте реальної підтримки ні від гетьмана,
ні від Петра і козаки не дочекалися. Навпаки,
деякі царські сановники вбачали в цьому
хитрість низовиків, які вдалися до неї лише
для того, щоб одержати собі продовольчі запа-
си, а самим «оставаться на своем постоянстве».
російський уряд, ймовірно, мав рацію, не
довіряючи обіцянкам козаків служити москві
чи санкт-Петербургу. адже ще під час
підписання Прутського трактату П. орлик
відправив до константинополя делегацію із
шести осіб, серед яких був і к. гордієнко, з
проханням до турецького уряду примусити
Петра і назавжди відректися від україни, ви-
вести за її межі війська і звільнити заарешто-
ваних під час останньої війни запорожців.
крім того, автор звернення доводив, що коза-
ки, які проживаають у пониззі дніпра мають
право за існуючими звичаями, займатися мис-
лиством та рибальством «по всем рекам, реч-
кам и урочищам вплоть до очакова, без вся-
ких препятствій со стороны блистательной
Порты».
дійсність підтвердила, що це не були пусті
заяви козацької верхівки у вигнанні. у 1712
р. к. гордієнко самочинно призначив умансь-
ким полковником свого прибічника –
«січового товариша» Поповича, якому із січі
був надісланий і відповідний пернач. також
він зробив спробу встановити власне
керівництво у містечках калнибот і городище
під корсунем, для чого направив туди загін у
складі кількох сотень козаків, розповсюджу-
вав там свої «листи» на захист «гультяїв».
у 1713 р., внаслідок підписання чергового
договору про мир між росією і туреччиною,
південний кордон пройшов між річками орель і
самара. через це запорозька торгівля, вихід її
на територію російської держави, значно звузи-
лася. Набагато зменшився й притік на січ
біглих людей – основного джерела поповнення
місцевого козацтва. відірвана від земель запо-
рожжя олешківська січ, що розташовувалася
на малопридатній для життя місцевості, являла
собою досить сумну картину. річка конка з
вузьким руслом і піщаними берегами, яка тут
пробігала, нічим не нагадувала низовикам мо-
гутнього дніпра. Невисока церква, котра швид-
ше була схожа на курінь з очеретяними
стінами, ніж на божий храм, також не сприяла
піднесенню козацького духу. особливо ж
пригнічувало усвідомлення того, що татари,
яких православні називали поганцями – воро-
гами святого хреста, биті не один раз прадідами,
дідами і батьками січовиків, тепер їх самих при-
мушували воювати на боці «бусурманів».
так, у липні 1713 р. і. скоропадський
оповістив барона П. Шафірова про новий на-
пад, вчинений кримчанами і «гультяйством
запорожским» з ватажком алістратенком під
232
Краєзнавство 2' 2011
містечком Царичанка, на березі орелі, й захо-
плення ними кількох тамтешніх женців. На
це барон 9 серпня відповів: царські посли вже
неодноразово звертали увагу вищої влади
оттоманської Порти на неприпустимість, «за
учиненіем мирних договоров» між росією та
туреччиною, подальших збройних нападів на
«малоросійські» міста. однак султан і візир з
цього приводу обмежувалися лише погрозами
на адресу низовиків і татар, яким приписува-
лося не чинити подібних дій «под жестоким
наказаніем».
Проте боротьба в козацькому середовищі,
яка супроводжувалася перемогами то про-
російської, то антиросійської партій, поступо-
во згасала сама. окремі січовики невеликими
групами потроху поверталися в рідні місця. у
1714 р. замість «непримиренного» к. гордієн-
ка кошовим отаманом було обрано найповаж-
нішого серед січовиків прихильника зверх-
ності московії івана малашевича. він звер-
нувся до царського уряду з проханням
дозволити йому з військом повернутися додо-
му, але небажання Петра і ускладнювати сто-
сунки з Портою, зумовило негативну відповідь.
тоді 3,5 сотні запорожців самочинно перетну-
ли кордон і зосередилися в північних районах
гетьманщини, під глуховим і конотопом.
Центральна влада погодилася на це неофіцій-
но, встановивши за прибулими пильний на-
гляд. однак питання про повернення
запорожців з олешківської січі все ж мало
якось вирішуватися. Це розуміли і гетьман, і
цар. декому з низового товариства навіть було
обіцяно від імені Петра і, що їх провини зго-
дом будуть скасовані. Передбачалося січови-
ків углиб україни не пускати, а селити
неподалік «великоросійського» кордону і
пильно стежити, щоб «от них какой противно-
сти» не виходило. Про це йшлося в листі графа
г. головкіна до і. скоропадського від 11 квітня
1714 року.
однак до розв'язання проблеми переселен-
ня січовиків у рідні місця було ще далеко. во-
сени того ж року, дещо передчасно, новим ко-
шовим став василь йосифович (йосифов). він
продовжив пошуки шляхів повернення «под
высокую руку царского величества». Про це
дізнався хан і побажав, щоб козаки вийшли
на каланчак і склали йому присягу на
вірність. крім того, татари перекрили їм усі
виходи до дніпра й зажадали високого мита
від рибалок. обурені січовики знову слали
прохання відповідного змісту до Петербурга.
тим часом П. орлик, перебуваючи в
адріанополі, уважно стежив за розгортанням
подій у січі, бо неабияк розраховував на
козаків при здійсненні власних політичних
намірів. тому він закликав їх ні в якому разі
не схилятися до росії.
1715 р. к. гордієнко відвідав у бахчисараї
хана каплан-гірея, якого переконував у
необхідності поліпшення його стосунків з ко-
заками олешківської січі. за свою «вірність»
колишній отаман одержав у «подарунок» ки-
зерманський перевіз на дніпрі з правом
відбирати собі всі прибутки з нього.
Незабаром гетьман передав у столицю
російської держави чергового листа січовиків,
ще й додав від себе особисто прохання дозволи-
ти «торговим» і «промисловим» людям геть-
манщини їздити торгувати в крим, добувати
там звіра й рибу, а звідти – пропускати козаків
із сіллю та рибою. у відповідь 10 лютого 1715
р. надійшов царський указ, яким насамперед
передбачалося: пробачити вину тільки тим ко-
закам, котрі «покаялися»; повернути їх у
місця попереднього проживання; гарантувати,
що вони не будуть покарані й відправлені в за-
слання; надати старшинам «знатні уряди» з
урахуванням їх соціального і майнового ста-
новища, «вірності» та наявності належних по-
сад у полках; дозволити вести торгівлю з кри-
мом, окрім низовиків-«зрадників» (тобто тих,
які залишилися на антиросійських позиціях);
заборонити гетьманові вести приватне листу-
вання з останніми, а про їхні звернення до ньо-
го повідомляти у вищі інстанції; в разі виник-
нення конфліктів між «малоросами» й запо-
рожцями ставити про них до відома київського
губернатора.
однак, як тільки за наказом і. скоропадсь-
кого купці, що їздили торгувати в південні
області, почали обминати запорожжя, там-
тешні козаки вдалися до актів помсти. вони
нападали на торговий люд і грабували його по-
близу своєї території, а хан підтримував їх у
цьому. ситуація з олешківцями знову заго-
стрилася. взагалі ж «вільне мандрування»
колишніх січовиків у «турецькі області» забо-
ронялося. зокрема, г. головкін у листі, від 6
квітня 1715 р., надісланому до гетьмана із
санкт-Петербурга, наказував, щоб тримати
під наглядом тих людей, які повернулися із
турецьких володінь і не відпускати назад ні за
яких обставин, а стежити щоб вони прожива-
ли у власних домівках. Проте такого роду
царські укази і приписи російських урядовців
233
та гетьманської влади козаки не виконували,
через що знову наражалися на всілякі
неприємності.
у 1716 р. на січі в черговий раз перемогла
група, яка підтримувала і. малашевича, і 3
травня він звернувся до досить впливового в
гетьманщині миргородського полковника да-
нила апостола (майбутнього гетьмана ліво-
бережної україни) з листом, у якому «слізно»
просив заступитися за січовиків, бути благим і
милосердним до запорозького війська. згодом
і. малашевич написав подібне послання й
і. скоропадському. у відповідь же, яка наді-
йшла не скоро, кошовий отаман одержав лише
підтвердження попереднього дозволу на пере-
селення в «малоросію» поодиноким запорож-
цям, «непричетним до зради», з умовою, що
вони служитимуть сердюками і не повертати-
муться на запорожжя. зрозуміло, січовиків це
не могло задовольнити.
оскільки необхідний для існування про-
віант у купців діставати ставало дедалі важче,
козаки відновили грабіжницькі напади на
найближчі до них землі російської держави та
речі Посполитої. до того всього хан зобо-
в'язував їх брати участь у походах татарської
кінноти на кубань. а з 1718 р. додався ще один
клопіт — ногайці, чабани яких у пошуках кра-
щих пасовиськ заходили на береги бугу, сти-
калися з олешківцями, віднімали у козаків
землі від пониззя дніпра й великого лиману
аж до порогів, переслідували їх за всілякі
втрати в майні, отарах та ін. січовики за все
мали відповідати власним «добром», а трапля-
лося, й життям. коли ж вони зверталися
офіційно до місцевого суду, де засідали самі
лише мусульмани, то їм там ніхто не вірив, а
отже, – ніколи не виправдовував2.
Переслідувала січовиків і влада речі
Посполитої, коли вони приїздили туди торгу-
вати. зокрема, незважаючи на мирні угоди
між туреччиною та Польщею, брацлавський
воєвода схопив кількох козаків і повісив на
базарній площі. На прохання коша втрутити-
ся в цю справу хан аж ніяк не відреагував. На-
впаки, він брав під свій захист поляків: «ота-
мани курінні, оголошую всім вам: перед нас,
хана і всього панства кримського, за скаргою
ляхів покликані були до суду за вказівкою на-
шою в крим отаман кошовий з іншими отама-
нами курінними. Після розгляду справи цієї,
хоча ляхи за багатьох убитих своїх братів та
євреїв, за пролиту кров християнську хотіли
декілька тисяч талерів відшкодування, а ми
вас тільки до виплати 15 кісей (гаманців —
близько 6 000 левів або 5 000 карбованців)
засуджуємо. Ці гроші ми зараз же від
посланців ваших узяли і цим нашим хансь-
ким листом всім вам, курінним отаманам,
повеліваємо, щоб ви по своїх куренях ніяких
злодіїв та свавільних людей не тримали і не
таїли, а присуджену з вас суму зібрали або у
когось позичили. якщо ж надалі будете якісь
крадіжки й насильства будь-кому чинити, то
вже однією платнею не відбудетеся, а всіх вас,
отаманів і стариків, покликавши до себе, по-
губити, а решту свавільників, пославши на
них орду ногайців, винищити і з коша
розігнати велю. і ти, пане кошовий, якщо не
будеш своїх полковників від свавілля стриму-
вати, і нас, панство кримське, соромом покри-
вати не перестанеш, і сам смертної кари
сподівайся. вже багато разів у невинності
своїй ви присягали, а винуватців досі не
відшукали. Надалі, усіх вас знищу. Про це
стократ нагадуючи вам, залишаюсь каплан-
гірей-хан з усім панством кримським».
Нестерпні умови життя, непевність стано-
вища змушували олешківців усе частіше звер-
татися зі скаргами до володаря кримського
ханства. Новий (з 1719 р.) хан саадет-гірей
так дратувався цим постійним невдоволенням,
що наказував окремих козаків хапати й прода-
вати в рабство. і ніщо не могло допомогти
січовикам, навіть клопотання про їх долю П.
орлика перед монархами багатьох країн (хіба
що, окрім ненависного йому московського
царя). «якож и упросивши у королевскаго ве-
личества шведскаго причинных за собою ли-
стов и за вашими милостями, добрыми молод-
цами, — писав гетьман у вигнанні запорожцям
у листі від 11 січня 1721 р., – до цесарскаго ве-
личества христіянскаго, до королевскаго вели-
чества английскаго, до королевскаго величе-
ства польскаго, также до блистательной Пор-
ты оттоманской, до наяснейшаго хана, его
милости и до иных, выехал я щасливо из
Штокголму 11 октября, и переправившися
божію помощію чрез море, а прибывши в Не-
мецкую землю, поотсылал те все письма при
моих листах до наяснейших монархов
христіянских, одни з ганноверу, з дедичного
княженія королевскаго величества английска-
го, а другіе отсель, из Шліонска и города бряц-
лавля, где прибыл я сего настояшего году, 8
генваря, до Наяснейшей Порты оттоманской
лист причинний королевскаго величества
шведскаго, и до наяснейшего везиря, при себе
234
Краєзнавство 2' 2011
еще удержал, ожидая лист, также причинный,
от королевскаго величества английскаго до
Наяснейшой Порты оттоманской, который
когда отберу, не медля с ним и з листами коро-
левскаго величества шведскаго, отсель туда,
куда надлежит, поспешу...»
При цьому єдина вимога П. орлика до
запорожців полягала в тому, щоб вони «абы-
сте в хвалебном своем взятіи статечно и посто-
янно знайдуючися, на жадные московскіе
прелести и неподлинное надеяніе, ушей своих
не преклоняли, и сердце свое мужественное от
оных отвращали; зде же если бы, не дай боже,
непріятель прелести своими вашей милости,
добрых молодцов, войско запорожское, уло-
вил и до своей стороны и соединенія потягнул,
подлинно б народ весь погубили, в вечную не-
волю оных и себе самих отдалы, и перед це-
лым светом нестаток свой наказали, чего яко
нигде по ваших милостех, добрых молодцах,
войску запорож-ком, милой братіи моей, не
сподеваюся...»3.
в 1720-х роках напруженість у стосунках
між січовиками і ханськими властями зроста-
ла. враховуючи це, ібрагім-паша під час
російсько-турецьких переговорів у 1722 р. по-
рушив питання про можливість повернення
запорожців у межі гетьманщини. однак пи-
тання тоді так і залишилося невирішеним. та
й самі кримські татари не бажали цього. во-
сени 1724 р. навіть стався їх загальний виступ
проти хана, якого вони прогнали. кримчани
вимагали: «...хотя де всем лечь, а запорожцев
не отдавать». таке рішення мотивувалося,
зокрема, тим, що козаки добре взнали їх зем-
лю і фортеці, а тому, як стануть незалежними
від хана, то не тільки зможуть вивести до себе
татарські стада худоби, а й дітей повитягува-
ти» з криму.
Продовжував утискувати січовиків Петро і.
так, 9 червня 1721 р. царський уряд надіслав
гетьманові «грамоту» про покарання «кнутом»
і заслання до сибіру полтавців с. кирильченка
та а. Пархоменка за недозволену торгівлю на
запорожжі. Після того, як 28 січня 1725 р.,
висловлюючись словами т. Шевченка, господь
«побив Петра, побив ката на наглій дорозі»,
схожу політику проводила його дружина —
імператриця катерина і (померла в 1727 р.).
зокрема, в рік кончини свого чоловіка вона 22
квітня надіслала азовському генерал-
губернаторові г. чернишову інструкцію «Про
управління губернією», де, між іншим, йшло-
ся й про ставлення до запорожців. інструкцією
підтверджувалася заборона торгівлі на за-
порожжі «под жестоким наказаніем и отнятіем
всего того, с чем кто туда дерзнет пріехать».
згідно з цим документом, категорично не до-
зволялося перетинати козакам-«зрадникам»
межі російської держави; виняток допускався
лише для запорожців, які йшли «с повинною
или с другими какими письмами или словес-
ными приказами» (таких передбачалося затри-
мувати і сповіщати про них безпосередньо кня-
зя м. голіцина і сенат). заборонялося також
будь-яке листування «обивателів» з низовика-
ми, які «не повинилися» перед царським уря-
дом. усі «правопорушники» мали пересліду-
ватися будь-де «в землях императорского вели-
чества», а «в турецкой области» відповідним
особам слід було радити робити це пашам та
кримському ханові.
Помітно змінив ситуацію прихід на
російський престол імператора Петра II (1727-
1730). за його царювання було одержано
дозвіл обрати в україні нового гетьмана. Ним
став згадуваний уже миргородський полков-
ник д. апостол (1727-1734). Незабаром до
нього надійшов лист кошового отамана Павла
федоріва «з товариством». вони просили геть-
мана поклопотатися перед царем, аби той при-
йняв їх «під свою високу руку». запорожці
передовсім хотіли забрати військові клейно-
ди, залишити олешківську січ і перейти на
стару. з цього, однак, знову нічого не вийшло.
росії було не вигідно ускладнювати через
січовиків свої стосунки з туреччиною. тому
князь м. голіцин через гетьмана звелів пере-
дати низовикам «сидеть непорушно» та «не
чинить крымцам и никому из турецких под-
даных никаких шкод и зацепок». Проте
надалі, в очікуванні військових дій проти
Порти, царський уряд хотів усе ж мати
козаків на своєму боці.
допоміг останнім змінити своє становище
випадок. у грудні 1727 р. друга після хана
особа в криму – калга-султан – прибув на бе-
рег бугу, де полювали на звіра та рибалили
низовики (приблизно 2 тис. чол.). він наказав
їм усе негайно облишити і, нібито з веління
самого хана, рушати з ним на буджак утихо-
мирювати повсталих мурз (середніх і дрібних
можновладців). козаки погодилися на це і по-
чали битися проти татар білгородської орди.
раптом з'ясувалося, що хан такого наказу
нікому не віддавав. з великим військом
кримський правитель прибув на місце боїв,
заарештував калгу-султана і відправив його із
235
своїми охоронцями до стамбула на страту.
запорожців же, обеззброївши, звелів продати
в рабство для праці на галерах.
дізнавшись про це, «товариство» на всіх
річках і лугах запорожжя вирішило перейти
до рішучих дій, причому не тільки проти та-
тар, а й усіх прихильників їхньої зверхності.
в олешках же спочатку гору взяло «старе»
козацтво, яке виступало проти московських
порядків. 23 травня 1728 р. відбулася рада, і
кошовим уже було обрано к. гордієнка. од-
нак наступного дня з верхньої течії дніпра, з
колишньої старої січі, сюди прибуло 40 ма-
лих суден під проводом давнього і запеклого
ворога «бусурманів» івана гусака. зійшовши
на берег, прибулі козаки несподівано закува-
ли в кайдани к. гордієнка, а колишнього ота-
мана – карпа сидоренка – побили. Потім
вони зайшли до церкви, кілька разів перехре-
стилися перед святими образами і позбирали
все, що там було, зокрема, бубни, хоругви,
булаву тощо. На території січі підлеглі і. гу-
сака розгромили крамниці й шинки, які на-
лежали вірменам і грекам, а їхніх господарів
примусили тікати в крим. у заможних
олешківців вони відібрали великі гурти різної
худоби (наприклад, лише в одного Шишаць-
кого, якого тоді не було на січі, налічувалося
500 голів коней). Підпаливши січові будівлі,
всі козаки, разом з майном і худобою, подали-
ся через дніпро під кизикерменом на правий
берег, а далі – на місце старої січі до гирла
чортомлика.
що ж являла собою олешківська січ
напередодні відходу з неї низовиків? д. явор-
ницький навів більш-менш детальний її опис
1728 р., який йому вдалося розшукати в архіві
міністерства іноземних справ у москві: «Ны-
нешняя их сечь ниже казикермана в семи ми-
лех имеет своє положеніє, над речкою кон-
скою, в рочище олешках, по сю сторону дне-
пра; а в ней ныне куреней 38, а людей всегда в
оной может быть с полторы тысячи; а другіе
запорожцы кочуют куренями по рекам богу,
по великом ингулу, по исуни, по саксагани,
по базавлуку, по малой и великой камянках
и по суре, которыя реки суть по ту сторону
днепра; а по сю сторону по рекам-же Протов-
чи, по самаре и по самом днепре по обоим оно-
го сторонам, взявши от границы по самое
устье днепра и богу (бугу); а по оным всем ко-
чевьям и по других малых речках может их,
запорожцов, считаться вмногія тысячи лю-
дей, толко о подлинном оных числе знать
невозможно»4.
від себе додамо, що за іншим розшуканим
нами архівним документом, наприкінці 20-х
– на початку 30-х років XVIII ст. запорожців
загалом налічувалося близько 20 тис.
чоловік.
Перебравшись на чортомлик низовики об-
рали івана гусака кошовим отаманом і
розіслали по всьому запорожжю звістку про
перехід коша на старе місце. Проте тяжкий
час і лихі умови перебування запорожців в
олешках назавжди закарбувалися в пам'яті
народній, відбилися в давній історичній думі:
«заступила чорна хмара
ту білую хмару:
опанував запорожцем
Поганий татарин...
ой, олешки, будем довго ми вас знати, –
і той лихий день і ту лиху годину
будем довго, як тяжку личину, споминати».
Джерела та література
1 черниговская летопись по новому списку
(1587-1725) / изд. а. лазаревский // ки-
евская старина. – 1890. – № 6. – с. 97-98.
2 гуржій о. гетьман іван скоропадський. –
к.: інститут історії україни НаНу, 1998.
– с. 85.
3 черниговская летопись по новому списку
(1587-1725) / изд. а. лазаревский // киев-
ская старина. – 1890. – № 6. – с. 303, 304.
4 яворницький д.і. історія запорізьких
козаків.- львів, 1990.- т. 1. - с. 92.
236
Краєзнавство 2' 2011
Александр Гуржий
Олешковская Сеч
В статье речь идет о пребывании запорожских казаков на территории владений крымского
хана и турецкого султана. Так называемая Олешковская (Алешкинская) Сечь (1711-1728 гг.) –
это один из наиболее трагических периодов в истории украинского «низового товарищества».
Ключевые слова: Олешковская Сечь, Кость Гордиенко
Oleksandr Gurzhiy
Oleshkivska Sich
The article describes the moments of Ukrainian Cossaks' living on the territory of the Crimean
khan. So called Oleshkivska Sich (1711-1728) - is one of the most tragic periods of Ukrainian
history.
Key words: Oleshkivska Sich, Kost Gordiyenko.
УДК 94(Укр 477) «17»
Ганна Швидько ( м. Дніпропетровськ)
НА РУЇНАХ ОЛешКіВсЬКОЇ січі: РОЗДУмИ мАНДРіВНИКА
сеРеДИНИ ХіХ ст. щОДО ЗБеРеЖеННя ПАм’ятОК
ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦтВА
У статті йдеться про етнографічну мандрівку письменника і етнографа
О.С. Афанасьєва-Чужбинського по Дніпру для опису побуту населення колишніх запорозьких
земель, огляд ним залишків Олешківської Січі, що стала чинником його роздумів щодо став-
лення до пам’яток минулого та проблем вивчення запорозького козацтва.
Ключові слова: Олешківська Січ, історична пам’ять, запорозьке козацтво.
як зазначають різні енциклопедичні
довідники другої половини хіх – початку
ххі ст., олександр степанович афанасьєв-
чужбинський (12. 03. 1817 – 18. 09. 1875),
український і російський письменник і етно-
граф родом із с. ісківці лубенського повіту на
Полтавщині був вихідцем із небагатої
дворянської сім’ї. Першим друкованим тво-
ром, підписаним псевдонімом чужбинський,
був вірш «кольцо», опублікований в часописі
«современник» (т. хі, 1838 р.). Під цим
псевдонімом він друкувався до 1851 р., хоча
використовував і інші – лубенець, Пустин-
ник. родове прізвище – афанасьєв – вперше
зазначено у його творах «галерея польских
писателей» (5 випусків) та «русский солдат»
(2 випуски), що вийшли у 1851 р. з 1858 р.
олександр степанович став підписувати всі
свої твори як афанасьєв-чужбинський, що є
поєднанням рідного прізвища і псевдоніму.
о. с. афанасьєв-чужбинський закінчив
Ніжинську гімназію вищих наук, певний час
служив офіцером уланського полку, був редак-
тором ряду видань, зокрема неофіційної части-
ни «воронежских губернских ведомостей», га-
зети «Петербургский листок», сатиричного
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32375 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T09:45:48Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гуржій, О. 2012-04-29T16:54:28Z 2012-04-29T16:54:28Z 2011 Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику / О. Гуржій // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 230-236. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32375 94(477) “1711/1728” У статті йде мова про перебування запорозьких козаків на території володінь кримського хана і турецького султана. Так звана Олешківська Січ (1711-1728 рр.) – це один з найбільш трагічних періодів в історії українського «низового товариства». В статье речь идет о пребывании запорожских казаков на территории владений крымского хана и турецкого султана. Так называемая Олешковская (Алешкинская) Сечь (1711-1728 гг.) – это один из наиболее трагических периодов в истории украинского «низового товарищества». The article describes the moments of Ukrainian Cossaks' living on the territory of the Crimean khan. So called Oleshkivska Sich (1711-1728) - is one of the most tragic periods of Ukrainian history. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 300-річчя Олешківської Січі Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику Олешковская Сеч Oleshkivska Sich Article published earlier |
| spellingShingle | Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику Гуржій, О. До 300-річчя Олешківської Січі |
| title | Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику |
| title_alt | Олешковская Сеч Oleshkivska Sich |
| title_full | Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику |
| title_fullStr | Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику |
| title_full_unstemmed | Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику |
| title_short | Олешківська Січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику |
| title_sort | олешківська січ (1711-1728 рр.) у російсько-турецько-польському трикутнику |
| topic | До 300-річчя Олешківської Січі |
| topic_facet | До 300-річчя Олешківської Січі |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32375 |
| work_keys_str_mv | AT guržíio oleškívsʹkasíč17111728rrurosíisʹkoturecʹkopolʹsʹkomutrikutniku AT guržíio oleškovskaâseč AT guržíio oleshkivskasich |