Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні
У статті розглядається діяльність відомого військового діяча Б. Стеллецького з охорони культурної спадщини України, його внесок у розгортання пам’яткоохоронного і краєзнавчого руху в Україні на початку 20 ст. В статье рассматривается участие известного военного деятеля Б. Стеллецкого в охране культу...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32383 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні / Л. Федорова // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 263-273. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860170038279929856 |
|---|---|
| author | Федорова, Л. |
| author_facet | Федорова, Л. |
| citation_txt | Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні / Л. Федорова // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 263-273. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті розглядається діяльність відомого військового діяча Б. Стеллецького з охорони культурної спадщини України, його внесок у розгортання пам’яткоохоронного і краєзнавчого руху в Україні на початку 20 ст.
В статье рассматривается участие известного военного деятеля Б. Стеллецкого в охране культурного наследия Украины, его вклад в развертывание краеведческого движения и за охрану памятников в Украине в начале 20 ст.
The article considers participation of known military officer B. Stelletsky in protection of Ukrainian cultural heritage, and his contribution to regional studies movement as well as in protecting monuments in Ukraine at the beginning of XX.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:57:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
263
удк 351.853(477) стеллецький б. с.
Лариса Федорова ( м. Київ)
стеЛЛеЦЬКИй БОРИс семеНОВИч – мАЛОВіДОмИй Діяч
ПАм’ятКООХОРОННОГО РУХУ В УКРАЇНі
У статті розглядається діяльність відомого військового діяча Б. Стеллецького з охорони
культурної спадщини України, його внесок у розгортання пам’яткоохоронного і краєзнавчого
руху в Україні на початку 20 ст.
Ключові слова: Стеллецький Борис Семенович, охорона пам’яток, Київський відділ
Російського воєнно-історичного товариства, Київське товариство охорони пам’яток старови-
ни і мистецтва.
Постать б. стеллецького – полковника армії
російської імперії, генерал-хорунжого армії
української держави, емігранта тривалий час
залишалася поза межами історичної науки. у
новітній українській історіографії його життя
та діяльність привернули увагу насамперед
військових істориків. в їх числі автори
біографічного довідника про український
генералітет першої половини 20 ст. о. колян-
чук, м. литвин і к. Науменко1; ю. каліберда,
котрий залучив для аналізу військової
політики української держави неопубліковані
спогади б. стеллецького2; П. гай-Нижник,
який досліджував діяльність начальників осо-
бистого штабу гетьмана П. скоропадського –
в. дашкевича-горбацького, б. стеллецького
та о. аккермана3. відомості про участь б. стел-
лецького у пам’яткоохоронному русі в україні
на початку 20 ст. містяться в кількох
публікаціях автора4. однак його діяльна
позиція як пам’яткоохоронця залишається не-
достатньо відомою. тому головним завданням
статті поставлено дослідити роботу діяча в двох
загальноукраїнських товариствах – київському
відділі імператорського російського воєнно-
історичного товариства (далі – київський
відділ ірвіт) і київському товаристві охорони
пам’яток старовини і мистецтва, коротко
висвітливши його родовід, військову кар’єру
та деякі інші біографічні відомості.
борис семенович стеллецький народився
23 серпня 1872 р. його батько семен васильо-
вич був військовим інженером, генералом
російської армії, свого часу закінчив
константинівський межовий інститут у
москві (нині державний університет із зем-
левпорядкування) та військову академію у
санкт-Петербурзі (тепер військовий інститут
/інженерних військ/ збройних сил рф). він
служив у брест-литовську (тепер м. брест,
білорусь), де мав маєток у біловезькій пущі.
На службі будував бастіони брестської
фортеці, міст через віслу тощо5. рід стеллець-
ких походить від осипа (1640–1710 рр.) –
козака-переселенця у харків із запорозької
січі в 1663 р. його правнук (перший з
прізвищем стеллецький) іоасаф (асаф)
зиновійович (1726–1796 рр.) був священиком,
учителем, другом українського просвітителя-
гуманіста, філософа і поета г. сковороди6.
рідний брат б. стеллецького дмитро семено-
вич стеллецький (1875–1947 рр.) закінчив
академію мистецтв у санкт-Петербурзі зі
званням художник-скульптор, брав участь у
виставках «мира искусства», розписах храму-
пам’ятника на бородінському полі; у франції,
де він оселився 1914 р., розписав у 1930-х рр.
іконостас і храм свято-сергієвого подвір’я в
Парижі7. їхній двоюрідний брат ігнатій яко-
264
Краєзнавство 2' 2011
вич стеллецький (1878–1949 рр.), випускник
київської духовної академії, став відомим ар-
хеологом, істориком, дослідником підземної
москви, в 1917–1923 рр. працював в україні.
ще один двоюрідний брат микола семенович
стеллецький (1862–1919 рр.) – православний
богослов, історик і біограф. він теж закінчив
духовну академію в києві, прийняв сан свя-
щеника, з 1896 р. був протоієреєм собору
святої софії, з 1909 р. – професор і завідувач
кафедри богослов’я харківського універси-
тету. влітку 1919 р. був взятий харківською
надзвичайною комісією як заложник, вивезе-
ний до сум, де по-звірячому вбитий. до роду
стеллецьких належать також відомі вчені,
академіки, батько й син П. і с. капиці8.
здобувши освіту у варшавській класичній
гімназії б. стеллецький присвятив своє жит-
тя військовій службі. в 1894 р. він закінчив
одеське піхотне юнкерське училище, 1901 р.
– миколаївську академію генерального шта-
бу. служив командиром роти 4-го полку
варшавської фортеці, старшим ад’ютантом
штабу 1-ї донської козачої дивізії (1901–1902
рр.). з 1902 р. жив у києві, помічник старшо-
го ад’ютанта, обер-офіцер для доручень, у
1907–1911 рр. – старший ад’ютант штабу
київського військового округу. з 1907 р. –
підполковник, з 1911 р. – полковник, а також
завідувач пересуванням військ київського
району київського військового округу. учас-
ник Першої світової війни, з 1915 р. служив
штаб-офіцером для доручень головнокоманду-
вача арміями Південно-західного фронту – ге-
нерала м. іванова (до війни – командувач
військ київського військового округу), з 1916
р. був начальником військових сполучень
дунайської армії румунського фронту. у 1918
р. перейшов на службу в армію української
держави, генерал-хорунжий української
служби. у червні–жовтні 1918 р. був началь-
ником штабу гетьмана П. скоропадського9.
Пізніше емігрував, жив в югославії. Помер 25
лютого 1939 р. у белграді, похований на Но-
вому кладовищі10.
Штаб київського військового округу
містився на вул. банковій, 11, штаб гетьмана –
на сучасній вул. м. грушевського, 32. б. стел-
лецький проживав у києві на пров. кудрявсь-
кому, 10 (тепер вул. кудрявська), з 1909 р. – на
вул. микільсько-ботанічній, 13, з 1912 р. – на
вул. Пушкінській, 7/9 (останні два будинки не
збереглися). Під час служби в києві він став
активним діячем пам’яткоохоронного руху. в
1908 р. було засновано київський відділ ірвіт,
урочисте відкриття якого відбулося 21 лютого
1909 р. з грудня 1908 р. відділ очолював ко-
мандувач військ київського військового окру-
гу генерал-ад’ютант м. іванов11. київський
відділ ірвіт був одним з найдіяльніших
місцевих осередків загальноросійського това-
риства, дія статуту якого поширювалась і на
мережу відділів. було визначено такі їхні за-
вдання: розшук, збирання, охорона, опис, об-
робка і публікація документів, що зберігають-
ся в районі діяльності відділу (в архівах та
інших установах, у приватному володінні) і ма-
ють значення для виконання завдань товари-
ства; охорона від загибелі й псування місцевих
історичних пам’яток та опис їх; розробка
відомостей про історичні події, що мають най-
ближче відношення до району відділу, сприян-
ня стороннім особам у таких заняттях; поши-
рення воєнних-історичних знань12. київ-
ський відділ ірвіт поширював свою діяльність
на територію київського військового округу,
до якого входили київська, Подільська, во-
линська, чернігівська, харківська, Полтавсь-
ка, курська губернії і хотинський повіт
бессарабської губернії.
з 12 жовтня 1908 р. до 16 травня 1911 р.
обов’язки секретаря розпорядчого комітету,
який займався справами відділу, виконував
б. стеллецький13. крім того, він активно пра-
цював в архівній і музейній комісіях відділу,
комплектував його архів, музей і бібліотеку.
збереглися, наприклад, відомості, що в 1910
р. полковник подарував архівній комісії доку-
менти і службове листування генерал-лейте-
нантів с. і П. соболевських. Перший з них по-
мер у 1847 р., обіймаючи посаду начальника
13-ї піхотної дивізії, а другий в 1870-х рр. був
начальником місцевих військ спочатку в
київському, потім у казанському військових
округах14.
28 грудня 1910 р. у будинку київського
художньо-промислового і наукового музею (те-
пер у ньому міститься Національний художній
музей україни; вул. м. грушевського, 6) від-
крився київський воєнно-історичний музей15.
у цьому ж році, ще до відкриття музею відділу,
б. стеллецький передав для нього близько 20
медалей: в пам’ять війни 1812 р., на кончину
імператора олександра і 1825 р., на коронуван-
ня миколи і 1840 р., за приборкання польсько-
го повстання 1863–1864 рр., на честь 100-річчя
ордена св. георгія 1869 р., за російсько-
турецьку війну 1877–1878 рр., хрест
265
рівноапостольної св. Ніни 1860 р., хрест за
службу на кавказі тощо16.
в лютому 1911 р. він відвідав Новгород-
сіверський, мешканець якого є. судієнко
володів цінною історичною бібліотекою,
архівом і великою колекцією військового фор-
меного одягу та зброї. бібліотека зберігалась у
спасо-Преображенському монастирі в колиш-
ньому будинку єзуїтського костьолу. як
з’ясувалось, її вже розбирав місцевий краєз-
навець. На прохання відділу власник подару-
вав його музею портрет графа П. рум’янцева-
задунайського, пару дуельних пістолетів, мун-
дир і ментик ізюмського гусарського полку
часів імператора миколи і, гусарські голонві
убори часів імператора Павла. коштом відділу
в 1911 р. придбали ще чотири кольчуги і пор-
трет російського царя Петра і17.
об’єктами пам’яткоохоронної діяльності
київського відділу ірвіт були пам’ятки
воєнної та військової історії. брак коштів не
дозволив йому розгорнути широкомасштабну
роботу зі збереження нерухомої частини
культурної спадщини свого профілю. мас-
штабними дослідженнями археологічних
об’єктів стали тільки розкопки в. хвойки у
білгородці (тепер києво-святошинського р-ну)
та спільні з київським товариством охорони
пам’яток старовини і мистецтва розкопки
китаївського археологічного комплексу в
києві. але документально зафіксовано спроби
проведення воєнно-історичним товариством
самостійних розкопок й інших пам’яток.
б. стеллецький, наприклад, подавав пропози-
цію на 1911 р. про необхідність археологічного
вивчення стародавніх укріплень і полів битв
поблизу вишгорода, василькова, коростеня,
демидова і торчеська й виділення по 100 крб.
на кожен пункт, на продовження роботи у
білгородці – 300 крб., на дослідження й опис
споруд м. острог – 200 крб., місцевості в
загнитківцях – 50 крб.
одним із важливих питань діяльності
київського воєнно-історичного товариства
стало дослідження та увічнення берестецької
битви 1651 р. (між сучасними м. берестечко
горохівського р-ну волинської обл. і с. Пля-
шева радивилівського р-ну рівненської обл.).
в 1909 р. Почаївська лавра виступила з
ініціативою провести розкопки козацьких мо-
гил і спорудити храм-пам’ятник козакам з ме-
тою увічнення битви. влітку 1910 р. у
відповідь на телеграму архімандрита лаври
віталія (максименка) про початок розкопок
на полі битви туди відрядили для консультацій
і. каманіна, в. добровольського і б. стеллець-
кого. одночасно з будівництвом пантеону
здійснювалися розкопки поля берестецької
битви, якими керував і. каманін, з метою
уточнити місця битви козаків з польським
військом, зібрати останки полеглих козаків
до саркофага в церкві та козацькі матеріали
для майбутнього музею. Представники
київського відділу ірвіт також оглянули
пам’ятки старовини в навколишній місце-
вості, провели фотографування поля бересте-
цької битви. Під час розкопок було знайдено
козацькі шаблі, списи, самопали, ножі,
побутові речі тощо. впродовж 1910–1914 рр.
в с. Пляшева було споруджено свято-георгіїв-
ський храм-мавзолей за проектом архітектора
в. максимова. безпосереднім виконавцем йо-
го задуму був архітектор в. леонтович – член
київських товариств воєнно-історичного та
охорони пам’яток8. Нині комплекс входить до
складу Національного історико-меморіаль-
ного заповідника «Поле берестецької битви».
до утворення в 1910 р. київського товари-
ства охорони пам’яток старовини і мистецтва
київський відділ ірвіт був фактично єдиним
громадським формуванням у Наддніпрянській
україні, яке займалося охороною нерухомої
спадщини і до якого зверталися по допомогу в
цій справі. збираючи відомості про місцеві
пам’ятки старовини, розпорядчий комітет
відділу констатував відсутність дбайливого
ставлення до культурної спадщини. в селах зо-
рювали стародавні вали і рови, в містах знищу-
валися замки та інші оборонні споруди, а
матеріал використовувався на нове будівниц-
тво. в листі б. стеллецького до ради відділу
підкреслено, що всі пам’ятки на землі держави
мають підлягати безумовному збереженню і
реєстрації, разом з тим наголосив, що величез-
на кількість воєнних пам’яток (споруд) пере-
буває «за малозрозумілою причиною в руках
приватних власників, і в силу цього доводить-
ся миритися з їх руйнуванням, тому що дуже
рідко вдається переконати нинішніх їхніх
власників від здобування прибутковості в ім’я
збереження пам’яток для науки»9. На його
думку, ще гірше ставилися до об’єктів воєнної
спадщини установи, які їх займали. він вва-
жав, що на збирання відомостей про місцеві
пам’ятки воєнної історії редакційній комісії
друкованого органу відділу – журналу «военно-
исторический вестник» – слід видати аванс у
500 крб. з правом оплачувати матері-
266
Краєзнавство 2' 2011
али, що до нього приймаються10. але до кошто-
рису на 1911 р. ці витрати не було включено11.
б. стеллецький брав участь і в такому важ-
ливому для відділу напрямі діяльності, як об-
стеження пам’яток військової і воєнної історії
з метою встановлення стану збереженості та
розробки заходів для їх охорони. одним з та-
ким об’єктів були оборонні споруди 14–16 ст.
судової (замкової) гори в м. острог волинської
губернії (тепер рівненської обл.). у квітні
1910 р. секретар відділу відвідав острог і огля-
нув рештки стародавніх укріплень замка
князів острозьких, представивши раді
куплені ним знімки пам’ятки. доповідаючи
про результати поїздки, він наголосив на ве-
ликому історичному значенні комплексу, як
«у воєнному відношенні, так і в державно-
політичному (оплот російської православної
народності в польському королівстві і
власність князя рюриківського дому по
галицькій лінії)»12. На горі тоді, зокрема, роз-
ташовувалися вежа мурована, зведена в 14
ст., – споруда оборонного характеру (замок), в
якій з середньовіччя містилася резиденція
князів острозьких, і кругла (Нова) вежа 16
ст. ще одна складова комплексу – богояв-
ленський собор 1-ї половини 16 ст. була зруй-
нована, від неї залишилися тільки руїни (його
відновили на початку 20 ст.). ініціатором
відновлення замкових будівель і пристосуван-
ня їх для потреб культурно-просвітницьких
закладів виступило постале в 1909 р. братство
імені князів острозьких, яке звернулося з
цього питання до імператорської археологічної
комісії та владних державних й церковних
структур. з 1880-х рр. замок підлягав
удільному відомству, утримувався в
незадовільному стані та потребував великих
коштів на реставрацію, охорону і підтримку в
належному стані споруд, що збереглися.
б. стеллецький пропонував пристосувати за-
мок під один із складів військового відомства,
щоб воно взяло його під охорону, підтримав
ідею передання однієї з башт під місцевий
історичний музей. керівні органи відділу по-
годилися з думкою про необхідність збережен-
ня від руйнування і використання пам’яток за
відповідним призначенням, а також
повідомили про стан цінного архітектурно-
історичного комплексу київському товари-
ству охорони пам’яток старовини і мистецтва
та імператорській археологічній комісії13. в
лютому 1911 р. головне управління уділів
ухвалило видати відділу 450 крб. на
здійснення робіт із всебічного вивчення реш-
ток веж і замка в острозі, на виготовлення
точних планів і фотографій за умови предста-
вити відомству всі зібрані матеріали і плани.
Паралельно з відділом справою охорони
острозьких споруд займалось і київське това-
риство охорони пам’яток старовини і мистецт-
ва. клопотання і діяльність імператорської
археологічної комісії, братства та київських
товариств щодо охорони визначної пам’ятки
мали позитивні наслідки. 21 жовтня 1912 р.
російський імператор дав згоду на передачу
замка в господарське завідування братства
імені князів острозьких для влаштування в
ньому музею, історичної бібліотеки і зали для
народних читань в пам’ять життя та
діяльності князів острозьких. у 1913–1916
рр. було проведено масштабні ремонтно-
реставраційні роботи за проектом архітектора
в. леонтовича під наглядом члена
імператорської археологічної комісії,
академіка архітектури П. Покришкіна14. Нині
згадані об’єкти і музей, створений братством,
входять до складу державного історико-
культурного заповідника міста острога.
20 вересня 1910 р. рада відділу заслухала
повідомлення б. стеллецького про стан
дубнівського замка (тепер м. дубно рівненсь-
кої обл.), що належав військовому відомству.
тут містився штаб 41-го піхотного
селенгінського полку. доповідач вважав, що
дослідження пам’ятки стало би внеском в
історію воєнного мистецтва. але замок руйну-
вався, місцеві жителі поступово розбирали
стіни його укріплень, зовнішні споруди зали-
валися брудом. у своїй доповіді б. стеллець-
кий визначив програму збереження цієї
пам’ятки фортифікаційного мистецтва. вона
включала визначення точних меж укріплень,
складання детального плану, встановлення
пильного, фактичного і відповідального за
ними спостереження, історичне дослідження
системи укріплень і опис замка. рада відділу
звернулася до начальника дубнівського
гарнізону, генерал-лейтенанта л. де-вітте і
начальника інженерів округу, генерал-
лейтенанта к. холостова, щоб вони вжили
заходів для охорони замка як «історичної
пам’ятки»15. дубнівський замок 16 ст., який
належав князям острозьким і любомирсь-
ким, зберігся дотепер.
На початку 1911 р. б. стеллецький був
відряджений у м. Новгород-сіверський. Після
повернення він доповів раді відділу, що деякі
267
пам’ятки міста потребують ремонту, зокрема
підземний хід спасо-Преображенського мона-
стиря і тріумфальна арка, оскільки вбиті в неї
костури телеграфної та телефонної ліній руй-
нують кладку, а зроблені недавно роботи спот-
ворили первісний вигляд арки. Про стан
пам’яток повідомили київському товариству
охорони пам’яток старовини і мистецтва16.
обидві пам’ятки збереглися до наших днів.
виявлення пам’яток, збирання інформації
про їхній стан і значення здійснювалося члена-
ми київського відділу ірвіт шляхом листуван-
ня та розсилання опитувальних листків. бланк
листка в кількості 100 примірників запозичи-
ли у київського товариства охорони пам’яток
старовини і мистецтва, що постало в 1910 р.
його розробив влітку 1910 р. секретар
київського відділу ірвіт б. стеллецький,
який одночасно був і секретарем товариства
охорони пам’яток17. адресати мали коротко
охарактеризувати історико-культурну спадщи-
ну своєї місцевості за такими розділами:
1. Церква, монастир, костьол. 2. Пам’ятники.
3. кургани, городища, укріплення, башти,
замки. 4. урочища та походження їхніх назв.
5. архіви, окремі документи, книги, листи,
щоденники. 6. окремі історичні предмети.
7. розкопки, дослідження18. у фонді товари-
ства в Центральному державному історичному
архіві в києві збереглася значна кількість
відповідей з місць, складених за цією анкетою.
«военно-исторический вестник» опубліку-
вав кілька статей членів відділу, в яких опису-
валися пам’ятки архітектури, монументально-
го мистецтва та історії, автори яких висловлю-
вали занепокоєння станом їх збереження,
рівнем реставрації, втратою речей церковного
вжитку тощо. становить інтерес стаття б. стел-
лецького про клеванський замок 2-ї половини
15 ст., розташований за 25 км від м. рівне на
західній околиці містечка клевань (тепер село
рівненської обл.). він зробив опис пам’ятки
станом на 1609 р. за актовою книгою з
київського центрального архіву давніх актів, а
станом на 1910 р. – за результатами натурного
обстеження. На той час збереглися дві
п’ятикутні вежі, дві прилеглі одна до одної з
північного і східного боку муровані дво-
поверхові споруди і один двоповерховий
західний флігель, а також міст і зовнішній рів
зі сходу та заходу. східна вежа двоповерхова,
без даху і стель, у стіні першого поверху (ши-
рина 9 м, товщина 4 м) чотири наскрізні отвори
(для гармат) і одна ніша. На другому поверсі
(ширина 6,25 м, стіна 6,5 м) п’ять наскрізних
отворів і одна ніша, у внутрішній стіні один за-
кладений отвір. вікна верхнього поверху ре-
ставрувалися, раніше були такі, як на першо-
му поверсі – у вигляді амбразур. вежа заповне-
на сміттям, частина використовувалася під
склад дров і господарських речей. автор статті
відзначив, що вежа швидко руйнується.
західна величезна вежа стояла без даху, через
її вікна стікали в річку нечистоти. міст через
рів руйнувався. статтю ілюстрували фото-
графії, зроблені членами відділу19.
з 1910 р. борис семенович входив до складу
спеціального будівельного комітету зі споруд-
ження пам’ятника і. іскрі та в. кочубею в
києві, створеного київським відділом ірвіт.
комітет очолював член товариства, директор
Першої чоловічої гімназії в києві м. сторо-
женко. до його складу входили також пред-
ставники відділу – генерал-лейтенант м. єпан-
чин, старший чиновник з особливих доручень
при генерал-губернаторі о. мердер, начальник
служби шляхів Південно-західної залізниці
в. Шміт, нащадки генерального судді в. кочу-
бея – генерал-ад’ютант князь віктор сергійо-
вич кочубей і церемоніймейстер височайшого
двору василь Петрович кочубей, які прожива-
ли у санкт-Петербурзі і взяли на себе клопо-
тання щодо офіційного затвердження проекту
пам’ятника, та інші представники родини 30. у
квітні 1914 р. бронзові фігури і барельєфи,
відлиті на бронзоливарному заводі «моран» у
санкт-Петербурзі, привезли в київ і встанови-
ли на микільській площі (нині пл. арсеналь-
на). у 1919 р. за чергового встановлення
більшовицької влади в києві статуї і. іскри та
в. кочубея і барельєфи зняли з постаменту та
перелили в майстернях комгоспу. в 1923 р. на
постаменті встановили гармату (пам’ятник
арсенальцям)31.
одночасно з роботою зі спорудження цього
пам’ятника київський відділ ірвіт перейняв-
ся масштабним проектом зведення в києві
історико-мистецького комплексу під назвою
«історичний шлях». вперше доповідь стосовно
нього, підготовлену б. стеллецьким, заслуха-
ли на засіданні ради 7 травня 1910 р. обґрунто-
вуючи ідею комплексу, він підкреслював:
«київ є початковим, висхідним пунктом ство-
рення нашої великої держави. майже протя-
гом п’яти століть тут зосереджувалося все
політичне, військове та економічне життя й
управління руссю. історія повна описом вели-
ких діянь правителів-князів, мудрості яких ба-
268
Краєзнавство 2' 2011
гато завдячуємо ми в теперішній час». ви-
рішили встановити скульптури на одній з люд-
них вулиць, «щоб учень народної школи,
перехожий, приїжджий міг би, проходячи повз
і читаючи написи на статуях, воскресити в
своїй пам’яті шкільні уроки рідної історії, а зо-
браження князів у відповідному історичному
вигляді надовго закарбували би в його пам’яті
загальний хід історичних подій»32.
комплекс мав включати низку пам’ятників
відомим історичним діячам, першочерговими
для здійснення було визначено 8 монументів.
для розробки монументів та їх спорудження в
травні 1910 р. було сформовано спеціальний
комітет під головуванням генерал-губернатора
ф. трепова33, у листопаді – три спеціальні
комісії. б. стеллецький ввійшов до складу
організаційної комісії, функції якої полягали
у виборі місця, залученні та збиранні коштів,
контактах з виконавцями тощо. Першим зво-
дився пам’ятник княгині ользі на михайлів-
ській площі. у суперечках, які точилися на
засіданнях комітету в 1911 р. щодо концепції
пам’ятника, тобто образу ольги, як правитель-
ки чи як святої, м. довнар-запольський напо-
лягав, що в діяльності ольги «більше інте-
лектуальної сторони», і це виявляється в
релігійному характері пам’ятника, тому зобра-
ження меча, як пропонували деякі члени, не-
доречне. б. стеллецький підтримав його, до-
давши, що радзівіллівський літопис при-
крашає 18 малюнків із зображенням княгині
ольги, але на всіх вона представлена лише в
оточенні атрибутів християнства34.
дізнавшись, що створено спеціальну
комісію зі спорудження пам’ятника княгині
ользі у Пскові, голова київського відділу
ірвіт м. іванов доручив б. стеллецькому,
який їхав у відрядження до санкт-Петербурга,
ознайомитися з її роботою, видом і характером
проектованого монумента35. відкриття й освя-
чення пам’ятника в києві, зробленого за про-
ектом скульптора і. кавалерідзе, відбулося 4
вересня 1911 р. в присутності російського
імператора миколи іі36. Починаючи з 1919 р.
його поступово зруйнували. у 1995–1996 рр.
монумент відновлено.
досить часто для членів відділу та їхніх ро-
дин і знайомих організовувалися різноманітні
екскурсії – в музеї, архіви, бібліотеки, на місця
археологічних розкопок, в історичні міста, з
метою огляду воєнно-історичних пам’яток
тощо. з 1910 р. влаштовувались екскурсії і ра-
зом з членами київського товариства охорони
пам’яток старовини і мистецтва. вони були як
платними, так і за фінансової підтримки
відділу. в січні 1909 р. на першому засіданні
розпорядчого комітету б. стеллецький запро-
понував екскурсії з просвітницькою метою для
військових і цивільних чоловічих навчальних
закладів – по місцях, визначних у воєнно-
історичному відношенні37, однак здій-
снити ідею не вдалося через брак коштів і часу.
з 1909 р. київський відділ ірвіт видавав
«военно-исторический вестник» – перший і
єдиний у підросійській україни спеціалізова-
ний воєнно-історичний журнал. редактором
перших двох номерів часопису був б. стеллець-
кий. у журналі було вміщено його публікації
про польсько-козацьку війну з туреччиною
1621 р. 38, замок у клевані 39 та родовід князів
рюриковичів40. останні дві видані також окре-
мими відбитками41. в 1909 р. товариство вида-
ло його дослідження про давньоруські
фортифікаційні укріплення білгородки42.
борис семенович стеллецький виступив
членом-засновником київського товариства
охорони пам’яток старовини і мистецтва, ста-
тут якого було зареєстровано в березні 1910 р.
метою нової громадської структури було виз-
начено «розшукування та охорона всілякого
роду пам’яток старовини і мистецтва»,
територією діяльності – бессарабська, волин-
ська, гродненська, катеринославська, київ-
ська, люблінська, мінська, Подільська, Пол-
тавська, чернігівська і херсонська губернії43.
На першому загальному зібранні товариства
7 квітня 1910 р. б. стеллецького обрано чле-
ном ради (залишався в її складі до 1915 р.), а
18 червня – її секретарем. 21 червня 1913 р.
був звільнений за його проханням від
обов’язків секретаря, пояснюючи це службо-
вим завантаженням, крім того, він одночасно
виконував обов’язки секретаря київського
відділу ірвіт. Перше засідання ради відбулося
20 жовтня 1910 р. у голови товариства –
єпископа Павла (Преображенського) у свято-
михайлівському золотоверхому монастирі.
офіційною адресою товариства з 1910 р. був бу-
динок місцевого відділення червоного хреста
на вул. московській, 1/2, де відбувались і
засідання ради44. в 1912 р., через рік після
смерті Павла (Преображенського), б. стел-
лецькому доручили прочитати на загальних
зборах доповідь про його діяльність. в 1912 р. з
ініціативи секретаря ради створено розпоряд-
чий комітет для практичного здійснення по-
станов ради.
269
влітку 1910 р. б. стеллецький розробив
опитувальний лист для збирання відомостей
про місцеві пам’ятки старовини. він містив
сім запитань з поясненнями, які склав профе-
сор м. довнар-запольський, щодо змісту
відповіді:
«1. Церква, монастир, костьол.
коли побудований. в ім’я якого святого, на
чиї кошти перероблялося та коли, які збере-
глися в ній старожитності, чи є якісь рукопи-
си. чи можна скласти список настоятелів. в
якому вигляді церковний архів.
2. Пам’ятники.
каплиці, хрести, колони, статуї, якого
вони походження, чи існує якійсь про них на-
родний переказ, як давно поставлені та в
пам’ять якої події.
3. кургани, городища, укріплення, вежі,
замки.
точне зазначення, де вони розташовують-
ся, їхнє походження, народна про них поголо-
ска, чи є про них письмові документи, їхні
точні розміри в окружності, в висоту, в шири-
ну. в якому вони стані та кому належать.
урочища і походження їх назв.
чи є окремі урочища, звідки походить їх
назва, які в народі збереглися перекази. чи
мають ці перекази за собою якусь підставу.
5. архіви, окремі документи, книги, ли-
сти, щоденники.
де або в кого є письмові документи (якщо у
поміщиків, у кого власне). скільки, про що,
якого часу.
6. окремі історичні предмети.
у кого, що саме, якої збереженості. чи зна-
ходили скарби або окремі історичні предмети.
де вони.
7. розкопки, дослідження.
хто, коли й де останнім часом проводив
розкопки або дослідження, чи є скупники
предметів старовини, хто саме, куди вони пе-
репродають старожитності.»45
таким чином, опитувальник мав на меті
зібрати інформацію як про нерухомі, так і
рухомі пам’ятки. вона свідчить, що тогочасні
діячі пам’яткоохоронної справи виділяли се-
ред нерухомих об’єктів культурної спадщини
пам’ятки церковні та фортифікаційні спору-
ди, які за сучасною класифікацією належать
до пам’яток архітектури; пам’ятки археології
та пам’ятники монументального мистецтва.
Пам’ятки історії не усвідомлювалися тоді як
окремий вид об’єктів культурної спадщини.
до рухомих цінностей віднесено архівні
матеріали та предмети музейного значення,
які фігурують в анкеті як «історичні предме-
ти». інтерес до топонімів обмежений лише на-
звами урочищ. збереглася низка відповідей з
місць з відповідями, що дало можливість роз-
почати складання реєстру пам’яток краю.
Перебуваючи у відрядженнях, б. стеллець-
кий з власної ініціативи оглядав цікаві з його
точки об’єкти і порушував питання їх збере-
ження. Наприклад, 21 листопада 1910 р. він
доповів раді товариства, що влітку 1909 р. він
з кількома аматорами оглянув містечко
варковичі дубенського повіту (нині рівнен-
ської обл.) і звернув увагу на дуже поганий
стан як старовинних споруд біля церкви, так і
надгробків. у відповідь на звернення ради
надійшло повідомлення від місцевого свяще-
ника з інформацією про будівлі й надгробки в
садибі костьолу46.
24 квітня 1911 відбулась екскурсія в китаєве
з метою огляду археологічних пам’яток,
організована б. стеллецьким для київського
відділу ірвіт за участю членів київського това-
риства охорони пам’яток старовини і мистецт-
ва. для екскурсантів заздалегідь було
підготовлено путівник (о. Ертель) і план
місцевості з нанесенням ровів і частково зруй-
нованих валів городища (капітан в. васильєв).
член товариства охорони пам’яток м. Паха-
ревський ознайомив екскурсантів з лаврськими
переказами і відомостями про китаївські пече-
ри, вхід до яких був перекритий у той час
дерев’яною капличкою, спорудженою на
пагорбі, де містилося стародавнє городище47.
Поїздка стала поштовхом для обох товариств до
проведення в китаєвому археологічних розко-
пок, які були згодом організовані.
як і київське воєнно-історичне товариство,
товариство охорони пам’яток переймалося до-
лею замка у с. клевань (тепер рівненської
обл.). розглянувши 7 квітня 1910 р. звернен-
ня київського округу уділів щодо дозволу
клеванському духовному училищу зробити
необхідні переробки в стародавній вежі замка,
рада доручила б. стеллецькому оглянути
пам’ятку та план перебудови. Після відряд-
ження він доповів, що пристосування вежі
замка князів чарторийських під житло буде
сприяти збереженню пам’ятки; влаштування
ж нових входів і стоншення стін призведуть
до часткового руйнування вежі; зменшення
висоти вежі внаслідок зняття верхніх рядів
кладки неприпустимо. крім того, він вважав
необхідним звернутися до осіб, які відають
270
Краєзнавство 2' 2011
замком, з вимогою заборонити спускати воду
через отвір у стіні західної вежі та встановити
спостереження за баштою. його висновки
підтримали і передали в канцелярію генерал-
губернатора48. замок зберігся до наших днів,
але поступово руйнується49.
23 липня 1910 р. на загальних зборах това-
риства обговорювалося питання про перенесен-
ня надгробного пам’ятника 15 ст. князя
к. острозького з собору успіння Пресвятої
богородиці києво-Печерської лаври до київсь-
кого художньо-промислового і наукового му-
зею, яке порушив духовний собор монастиря
перед святійшим синодом, мотивуючи своє
звернення тим, що прочани вклоняються зо-
браженню князя як святому. архітектор
імператорської археологічної комісії П. По-
кришкін оглянув пам’ятник і з’ясував умови
його переміщення. в його висновках зафіксо-
вано: статуя, зроблена з шиферу, пофарбована
масляною фарбою, одна рука зламана і дуже
невміло приставлена; орнаменти з вапна
прикріплено до стіни залізними костилями,
тому відірвати їх неможливо, можна тільки ви-
пиляти. він вважав, що пам’ятник має зали-
шитися на місці. за пропозицією б. стеллець-
кого учасники зборів київського товариства
охорони пам’яток запропонували закрити
пам’ятник склом і зробити анотаційний напис
або встановити чергування освіченого ченця,
котрий би роз’яснював роль князя як захисни-
ка православ’я і жертводавця лаври. зверну-
лися також до митрополита київського і га-
лицького флавіана (городецького) з прохан-
ням взяти покровительство над надгробком і до
імператорської археологічної комісії – прове-
сти його реставрацію50. як відомо, надгробок
князя к. острозького вцілив після висадження
собору в повітря в листопаді 1941 р. він
зберігається в Національному києво-Пе-
черському історико-культурному заповіднику.
На засіданні розпорядчого комітету 8 лю-
того 1912 р. обговорювалася проблема визна-
чення пам’ятки, оскільки з цього питання не
існувало єдиної думки, спостерігалася плута-
нина. б. стеллецький вважав завданням
комітету охопити всі пам’ятки, тому його
діяльність мала бути спрямована на чотири
категорії об’єктів культурної спадщини: 1)
архіви, 2) пам’ятки мистецтва, 3) історичні
пам’ятки, 4) археологічні пам’ятки. було
вирішено створити окремі відповідні комісії
для роботи з ними. Першими організували
архівну комісію і комісію реєстрації
пам’яток51. 15 лютого 1912 р. комітет знов об-
говорював питання, що слід вважати
пам’яткою старовини. московське архео-
логічне товариство, наприклад, визначало
пам’яткою все те, що належить до часу не
ближче 18 ст. б. стеллецький заперечував та-
кому хронологічному обмеженню. було
підтримано думку і. каманіна: вважати
пам’яткою все те, що не сучасне, вийшло з
вживання, змінило свої форми52.
члени товариства підтримували зв’язки з
багатьма науковими товариствами російської
імперії, брали участь у всеросійських
археологічних з’їздах. зокрема, 1912 р. на хV
з’їзд у Новгороді було відряджено м. довнар-
запольського, б. стеллецького і ф. титова.
одним із 55 членів-засновників вченої
архівної комісії в києві для розгляду старих
справ, що підлягають знищенню в архівах
києва і губерній Південно-західного краю був
і б. стеллецький. рішення про її створення
ухвалив розпорядчий комітет товариства 16
березня 1913 р. комісія почала працювати в
1914 року53.
отже, архівні документи двох київських
пам’яткоохоронних громадських структур
загальноукраїнського масштабу, що збере-
глися до нашого часу, та публікації в журналі
«военно-исторический вестник», дозволяють
певною мірою окреслити вагому роль б. стел-
лецького у русі за збереження культурної
спадщини україни на початку 20 ст. як член
керівних органів київського відділу ірвіт та
київського товариства охорони пам’яток ста-
ровини і мистецтва він здійснював велику
організаційну роботу на всіх напрямах їхньої
діяльності й особисто брав участь у них. його
ім’я цілком аргументовано може бути вписа-
не не лише у військову історію україни, а й в
історію пам’яткоохоронної справи.
271
Джерела та література
1 Колянчук О., Литвин М., Науменко К.
генералітет українських визвольних зма-
гань: біографії генералів та адміралів
українських військових формацій першої
половини хх століття. – львів, 1995. –
с. 244.
2 Каліберда Ю. військова мемуаристика як
джерело дослідження військової політики
української держави доби гетьманату Пав-
ла скоропадського // воєнна історія. –
2002 – № 5–6. – с. 85–93.
3 Гай-Нижник П. Начальники особистого
штабу гетьмана П. скоропадського //
військово-історичний альманах. – 2010. –
№ 2. – с. 45–56.
4 Федорова Л. Д. київське воєнно-історичне
товариство в пам’яткоохоронному і
краєзнавчому русі україни початку 20 ст.
– к.: інститут історії україни НаН
україни, 2005. – 261 с.; її ж. діяльність
київського товариства охорони пам’яток
старовини і мистецтва зі збереження
культурної спадщини україни. 1910–1920
рр. – к.: інститут історії україни НаН
україни, 2005. – 296 с.; її ж. стеллецький
б. с. // видатні діячі науки і культури
києва в історико-краєзнавчому русі
україни. біографічний довідник. – к.:
інститут історії україни НаН україни,
2005. – с. 215–218.
5 Гай-Нижник П. Назв. праця. – с. 50.
6 моя родословная (фамилия стеллецких
прямые предки и наиболее известные) //
http://svv.narod.ru/rod.htm
7 мнухин л. дмитрий семенович стеллец-
кий. к 125-летию со дня рождения // рус-
ская мысль. – Париж, 2000. – 6 января.
8 моя родословная.
9 Гай-Нижник П. Начальники особистого
штабу гетьмана П. скоропадського //
військово-історичний альманах. – 2010. –
№ 2. – с. 47.
10 там само. – с. 50–52; колянчук о., лит-
вин м., Науменко к. вказ. праця. – с. 244;
скоропадський П. спогади. кінець 1917 –
грудень 1918 / гол. ред. я. Пеленський. –
к.: філадельфія, 1995. – с. 214–215, 335,
353; стеллецкий борис семенович
// http://www.grwar.ru/persons/persons.
html?id=1872.
11 журнал организационного заседания ки-
евского отдела императорского русского
военно-исторического общества. 14 июня
1908 г. // военно-исторический вестник. –
1909. – № 1–2. – с. 5–9.
12 устав императорского русского военно-
исторического общества и Положение о
местных отделах. – к., 1910. – с. 15.
13 Центральний державний історичний архів
україни в києві (далі – Цдіаук), ф. 1196,
оп. 1, спр. 11, арк. 9.
14 там само, спр. 10, арк. 26.
15 там само, спр. 60, арк. 1.
16 там само, спр. 58, арк. 1–3.
17 там само, спр. 52, арк. 18–21; спр. 60, арк.
1–2.
18 доклад о деятельности распорядительного
комитета киевского отдела императорско-
го русского военно-исторического обще-
ства за отчетный 1909 год // военно-
исторический вестник. – 1909. – № 7–8. –
с. 156–157; журналы заседаний рас-
порядительного комитета киевского
отдела императорского русского военно-
исторического общества. № 5. 21 марта
1909 г. // там само. – 1909. – № 1–2. – с.
63; отчет о деятельности распорядитель-
ного комитета киевского отдела импера-
торского русского военно-исторического
общества за 1910 год // там само. – № 5–6.
– с. 26–27; кілессо т. засновник
української школи реставрації пам’яток
архітектури // Пам’ятки україни. – 1992.
– № 2–3. – с. 51.
19 Цдіаук, ф. 1196, оп. 1, спр. 66, арк. 1.
20 журналы заседаний распорядительного
комитета киевского отдела императорско-
го русского военно-исторического обще-
ства. № 28. 10 января 1911 г. // военно-
исторический вестник. – 1911. – № 1–2. –
с. 4.
21 Постановления совета киевского отдела
императорского русского военно-
исторического общества. заседание 26
февраля 1911 г. // там само. – 1911. – №
3–4. – с. 12.
22 Цдіаук, ф. 1196, оп. 1, спр. 9, арк. 1.
23 отчет о деятельности распорядительного
комитета киевского отдела ирвио за
1910 год // военно-исторический вестник.
– № 5–6. – с. 26; гаврилюк с. в. історичне
пам’яткознавство на волині хіх – почат-
ку хх ст. (за документами рукописного
архіву інституту історії матеріальної куль-
272
Краєзнавство 2' 2011
тури російської академії наук) // архіви
україни. – 2002. – № 4–6. – с. 211–212.
24 Цдіаук, ф. 725, оп. 1, спр. 6, арк. 108–
111; священник м. тучемский. Царская
милость братству имени князей острож-
ских // военно-исторический вестник. –
1913. – № 2. – с. 115.
25 Цдіаук, ф. 1196, оп. 1, спр. 11, арк. 7;
спр. 66, арк. 1–2.
26 Постановления совета киевского отдела
ирвио. заседание 26 февраля 1911 г. //
военно-исторический вестник. – 1911. –
№ 3–4. – с. 18.
27 Цдіаук, ф. 1196, оп. 1, спр. 11, арк. 9.
28 там само, спр. 2, арк. 7–8.
29 стеллецкий б. замок в клевани // военно-
исторический вестник. – 1910. – № 11–12.
– с. 27–36.
30 журналы заседаний совета // там само. –
1913. – № 3. – с. 3–4.
31 там само. – с. 469.
32 Цдіаук, ф. 1196, оп. 1, спр. 21, арк. 1.
33 там само, арк. 2.
34 там само, спр. 44, арк. 7–8.
35 там само, спр. 22, арк. 27, 32, 34, 36–38,
45.
36 там само, спр. 24, арк. 105; спр. 44, арк. 9;
крейтон с. Н. краткий отчет по сооруже-
нию в киеве памятника св. ольги //
военно-исторический вестник. – 1912. –
№ 1. – с. 5–6.
37 журналы заседаний распорядительного
комитета киевского отдела императорско-
го российского военно-исторического об-
щества. № 1. 24 января 1909 г. // военно-
исторический вестник. – 1909. – № 1–2. –
с. 47.
38 Стеллецкий Б. замок в клевани. справка.
(с планом и иллюстрациями) // военно-
исторический вестник. – 1910. – № 11–12.
– с. 27–36.
39 його ж. Польско-казацкая война с турци-
ей 1621 года // военно-исторический вест-
ник. – 1909. – № 5–6. – с. 11–53; 1909. –
№ 7–8. – с. 1–13.
40 родословная владетельных князей дома
рюрика (с родословной таблицей) / сост.
б. с. стеллецкий // военно-исторический
вестник. – 1911. – № 1–2. – с. 27–28.
41 Стеллецкий Б. клеванский замок. исто-
рическая справка. (с планом и иллюстра-
циями). – к., 1911. – 10 с.; його ж. родос-
ловная владетельных князей дома рюри-
ка. составлена по строеву. – к., 1911. – 1
таблица.
42 його ж. белгородка. (древний белгород)
(опыт военно-исторического исследования
древнерусских укрепленных пунктов). –
к., 1909. – 24 с.
43 устав киевского общества охраны памят-
ников старины и искусства. – к., 1910. –
с. 3, 17.
44 Цдіаук, ф. 725, оп. 1, спр. 2, арк. 36, 55,
57; спр. 4, арк. 1, 6, 16, 22.
45 там само, спр. 2, арк. 7–8.
46 там само, спр. 3, арк. 29–30; Постановле-
ния совета киевского общества охраны
памятников старины и искусства: заседа-
ние 21 декабря 1910 г. // военно-
исторический вестник. – 1910. – № 11–12.
– с. 18.
47 Цдіаук, ф. 725, оп. 1, спр. 4, арк. 10; спр.
5, арк. 25–30.
48 там само, спр. 3, арк. 3, 8.
49 Клочко Д. руйновище в клевані //
Пам’ятки україни. – 2005. – № 2. – с. 54–
55; http://7chudes.in.ua/info/771.htm
50 Цдіаук, ф. 725, оп. 1, спр. 3, арк. 7.
51 там само, спр. 11, арк. 57–58; журналы
заседаний совета киевского отдела импе-
раторского русского военно-исторического
общества // военно-исторический вест-
ник. – 1913. – № 3. – с. 6–8.
52 Цдіаук, ф. 725, оп. 1, спр. 3, арк. 62.
53 каманин и. записка об учреждении в кие-
ве ученой архивной комиссии // военно-
исторический вестник. – 1912. – № 1. – с.
131–138; симоненко і. київська вчена
архівна комісія // київська старовина. –
2000. – № 4. – с. 140–150.
273
Лариса Федорова
стеллецкий Борис семенович – малоизвестный деятель движения за охрану памятников
в Украине
В статье рассматривается участие известного военного деятеля Б. Стеллецкого в охране
культурного наследия Украины, его вклад в развертывание краеведческого движения и за охра-
ну памятников в Украине в начале 20 ст.
Ключевые слова: Стеллецкий Борис Семенович, охрана памятников, Киевский отдел Рус-
ского военно-исторического общества, Киевское общество охраны памятников старины и ис-
кусства.
Larisa Fedorova
Boris S. Stelletsky – a little known figure in movement for monuments protection in Ukraine
The article considers participation of known military officer B. Stelletsky in protection of
Ukrainian cultural heritage, and his contribution to regional studies movement as well as in
protecting monuments in Ukraine at the beginning of XX.
Key words: Boris S. Stelletsky, monuments protection, Kyiv Department of Russian Military-
historical Society, Kyiv Society for Protecting the Historical and Art Monuments.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32383 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:57:59Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Федорова, Л. 2012-04-29T17:23:12Z 2012-04-29T17:23:12Z 2011 Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні / Л. Федорова // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 263-273. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32383 351.853(477) Стеллецький Б. С. У статті розглядається діяльність відомого військового діяча Б. Стеллецького з охорони культурної спадщини України, його внесок у розгортання пам’яткоохоронного і краєзнавчого руху в Україні на початку 20 ст. В статье рассматривается участие известного военного деятеля Б. Стеллецкого в охране культурного наследия Украины, его вклад в развертывание краеведческого движения и за охрану памятников в Украине в начале 20 ст. The article considers participation of known military officer B. Stelletsky in protection of Ukrainian cultural heritage, and his contribution to regional studies movement as well as in protecting monuments in Ukraine at the beginning of XX. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Вітчизняне пам'яткознавство: традиції, досвід, перспективи Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні Стеллецкий Борис Семенович – малоизвестный деятель движения за охрану памятников в Украине Boris S. Stelletsky – a little known figure in movement for monuments protection in Ukraine Article published earlier |
| spellingShingle | Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні Федорова, Л. Вітчизняне пам'яткознавство: традиції, досвід, перспективи |
| title | Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні |
| title_alt | Стеллецкий Борис Семенович – малоизвестный деятель движения за охрану памятников в Украине Boris S. Stelletsky – a little known figure in movement for monuments protection in Ukraine |
| title_full | Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні |
| title_fullStr | Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні |
| title_full_unstemmed | Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні |
| title_short | Стеллецький Борис Семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в Україні |
| title_sort | стеллецький борис семенович – маловідомий діяч пам’яткоохоронного руху в україні |
| topic | Вітчизняне пам'яткознавство: традиції, досвід, перспективи |
| topic_facet | Вітчизняне пам'яткознавство: традиції, досвід, перспективи |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32383 |
| work_keys_str_mv | AT fedoroval stellecʹkiiborissemenovičmalovídomiidíâčpamâtkoohoronnogoruhuvukraíní AT fedoroval stelleckiiborissemenovičmaloizvestnyideâtelʹdviženiâzaohranupamâtnikovvukraine AT fedoroval borissstelletskyalittleknownfigureinmovementformonumentsprotectioninukraine |