Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.)
У статті описані етапи становлення впродовж літа-осені 1941 р. системи німецьких таборів для радянських військовополонених на території України. В статье описаны этапы становления в течение лета-осени 1941 г. системы немецких лагерей для советских военнопленных на территории Украины. The article des...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32388 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.) /Т. Пастушенко // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 116-125. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860009988078960640 |
|---|---|
| author | Пастушенко, Т. |
| author_facet | Пастушенко, Т. |
| citation_txt | Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.) /Т. Пастушенко // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 116-125. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті описані етапи становлення впродовж літа-осені 1941 р. системи німецьких таборів для радянських військовополонених на території України.
В статье описаны этапы становления в течение лета-осени 1941 г. системы немецких лагерей для советских военнопленных на территории Украины.
The article describes the stages of establishment of the German camp system for Soviet prisoners of war on the territory of Ukraine.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:41:29Z |
| format | Article |
| fulltext |
116
Краєзнавство 2' 2011
Nadiya Boyko
The hospitals in Pereyaslav region in the years of Great World War (1941 y, 1943)
The article informs about all temporary hospitals, which existed during the 2 World War in the
area of Pereyaslav in Kyiv region. It shows the evacuation history from the year 1941 till 1943 of the
temporary hospital №2028, that has been organized in Pereyaslav. This article also shows the hard
work of the medical workers.
Key words: hospital, Great World War, Pereyaslav, medical workers, injured.
удк 930.253:94 (477) “1941”
Тетяна Пастушенко ( м.Київ)
сИстемА НімеЦЬКИХ тАБОРіВ ДЛя РАДяНсЬКИХ
ВійсЬКОВОПОЛОНеНИХ В УКРАЇНі:
(чеРВеНЬ – ГРУДеНЬ 1941 р.)
У статті описані етапи становлення впродовж літа-осені 1941 р. системи німецьких
таборів для радянських військовополонених на території України.
Ключові слова: Друга світова війна, радянські військовополонені, дулаг, шталаг,
армійський збірно-пересильний пункт, Верховне головнокомандування Вермахту, Головноко-
мандування сухопутних сил Німеччини.
структура й апарат установ німецького
військового полону на території україни на-
лежить до найменш досліджених тем в
історіографії. у рідкісних вітчизняних
публікаціях про радянських військово-
полонених основна увага дослідників зосе-
реджувалася переважно на описі тяжкого
становища полонених червоноармійців та
злочинному ставленні до них з боку
військовослужбовців вермахту та нацист-
ської влади загалом1. Найбільш повним на
сьогодні переліком місця утримання радянсь-
ких полонених в україні є «довідник про та-
бори, тюрми та гетто», який дає уявлення
про масштаби та географію установ
військового полону вермахту2. у «довіднику»
вказано 242 населених пункти3, де були
організовані різні категорії таборів, але пояс-
нення складної організації німецького
військового полону не входило до завдань
упорядників цього довідкового видання.
у німецькій історіографії, яка налічує зараз
найбільшу кількість ґрунтовних досліджень
про радянських військовополонених, система
військового полону на окупованих східних
територіях зазвичай описується схематично4.
основна увага німецьких істориків прикута до
двох питань: а) з’ясування ступеня відповідаль-
ності вермахту в загибелі мільйонів полонених
червоної армії; б) функціонування таборів «для
росіян» безпосередньо на території райху. ви-
ключенням є невелика за обсягом дипломна ро-
бота християна мюллера про стаціонарний
табір військовополонених 305 у кіровограді5.
Пострадянські російськомовні дослідження
традиційно описують ситуації, які склалися в
окремих таборах на території білорусі, росії
чи україни, і не зосереджують увагу на питан-
нях функціонування всієї системи німецького
військового полону на окупованих територіях,
її кадрового та матеріально-технічного забез-
печення6. у спеціальному виданні – довіднику
117
про табори військовополонених на території
білорусі, підготовленому під час спільного
німецько-білоруського проекту, його упоряд-
ники також обмежилися поясненнями щодо
установ полону в зоні відповідальності верхов-
ного головнокомандування вермахту, тобто на
суто німецьких територіях. якою ж була схе-
ма підпорядкування й звітності чисельних
категорій таборів у білорусі, які подаються у
виданні, автори не пояснюють7.
відсутність необхідних знань про
організацію та діяльність установ німецького
військового полону в україні, призводить до
того, що навіть в сучасних вітчизняних
дослідженнях доволі часто плутають або ото-
тожнюють поняття «концтабір» та «табір для
військовополонених», не розрізняють специфі-
ки й призначення стаціонарного табору, його
філіалів, робочих команд. обізнаність у таких
питаннях є необхідною передумовою для вив-
чення оригінальних документів вермахту в
архівах як Німеччини так і україни й
російської федерації. Прикладом якісно но-
вих результатів, отриманих завдяки до-
слідженню німецькомовних документів, є ро-
бота молодого архівіста в. берковського про
табори для полонених у місті славута
хмельницької області8.
у цій статті пропонується розглянути ета-
пи формування впродовж літа-осені 1941 р.
системи німецьких таборів для військово-
полонених червоноармійців на території
україни. дослідження здійснене на основі су-
часних публікацій та колекції мікрофотокопій
документів німецьких адміністративних
закладів, армійських груп та їх тилових охо-
ронних підрозділів, що діяли на окупованих
східних територіях (фонд кмф-8 Центрально-
го державного архіву вищих органів влади та
управління україни).
у німецьких збройних силах справами
військовополонених займалися верховне го-
ловнокомандування збройних сил Німеччини
(окв, від нім: Oberkommando der Wehrmacht,
OKW ) та головне командування сухопутних
військ (окг, від нім: Oberkommando des
Heeres, OKH), а пізніше й сс [11; 18], на
території райху частково імперські служби
праці, а в окремих випадках абвер, сд (нім:
Sicherheitsdienst, SD – політична розвідка в
складі сс) та гестапо.
у т. зв. зоні відповідальності окв питання-
ми військового полону займалося загальне
управління вермахту (нім: Allgemeinen
Wehrmacht-Amtes, AWA) під головуванням
генерала г. райнеке (Reinecke). до його складу
входив відділ у справах військовополонених
(нім: Abteilung Kriegsgefangene, Abt. Kgf.).
через велику кількість радянських військово-
полонених з 1 січня 1942 р. цей відділ був
реорганізований в управління (Chef des
Kriegsgefangenenwesens), яким керували по-
чергово генерал-майор гревеніц (Graevenitz), а
з 1 квітня 1944 р. — генерал-майор вестгофф
(Westhoff). обоє за сумісництвом виконували
й функцію інспектора таборів військово-
полонених.
восени 1944 р. система установ полону
була реорганізована й підпорядкована коман-
дуючому резервної армії райхсфюреру сс
г. гіммлеру, який призначив начальником
системи установ полону обергруппенфюрера
сс і генерала військ сс г. бергера.
до компетенції окв входили табори
військовополонених, розташовані на території
райху, генерал-губернаторства, райхскомі-
саріатів «україна» та «остланд», в Норвегії,
бельгії, окупованій частині франції.
На окупованих територіях у зонах
цивільної адміністрації на чолі системи
військового полону стояли територіальні
командувачі збройними силами Німеччини
(Wehrmachtsbefehlshaber (W.Bfh.), яким
підпорядковувалися начальники у справах
військового полону (Kommandeure der
Kriegsgefangenen, Kdr.Kgf.), котрі мали під
своїм командуванням окремі шталаги.
система таборів військовополонених в
райхскомісаріаті «україна» підпоряд-
ковувалася командуючому вермахту в
україні, яким з 27 травня 1941 р. був призна-
чений генерал-лейтенант к. кітцінгер. у його
підпорядкуванні був начальник у справах
військовополонених в україні з резиденцією у
ровно та бердичеві з липня 1941 до 22 листо-
пада 1942 р. був генерал-майор (з січня 1942
р генерал-лейтенант) йозеф файхтмаєр (Josef
Feichtmeier), а з 23 листопада 1941 р. до 15
грудня 1943 р. — генерал-майор (1 січня
1943 р. – генерал-лейтенант) курт вольф
(Kurt Wolff)9.
у прифронтовій зоні сухопутних військ і в
зоні відповідальності німецької військової
місії в румунії, тобто в так званій зоні
відповідальності окг військовополоненими
займалась служба генерал-квартирмайстера
сухопутних військ на чолі з генерал-майором
Е. вагнером. у зоні командуючого оператив-
118
Краєзнавство 2' 2011
ним тиловим районом сухопутних військ або
берюк (від нім: Befehlshaber der rückwärtigen
Heeresgebiete скорочено Berük або (Bfh.H.G.)
питання полону перебували у компетенції
комендантів районів у справах військово-
полонених (Kriegsgefangenen-Bezirkskom-
mandanten (Kgf.Bk.), яким підпорядковувалися
коменданти фронтових, армійських та пере-
сильних таборів. фронтові й армійські табори
розміщувались безпосередньо на територіях,
підконтрольних комендантам тилового району
армії (Kommandanten der rückwärtigen
Armeegebiete“ скорочено (Korück)10 і в службо-
вому відношенні підпорядковувалися охорон-
ним дивізіям та командуючим арміями.
як взаємодіяли між собою окв та окг у
питаннях військового полону відповісти одно-
значно складно. Наскільки відділ у справах
військовополонених окв мав формальне пра-
во давати вказівки генерал-квартирмайстеру
сухопутних військ у прифронтовій зоні до
кінця не зрозуміло. фактично ж, судячи з
архівних документів, генерал-квартирмайстер
сухопутних сил самостійно ухвалював дирек-
тиви, а генерал-лейтенант райнеке проводив
наради з представниками служби у справах
військовополонених в зоні відповідальності
окг і давав їм вказівки11.
для прийому й розташування військово-
полонених ще з 1939 р. була створена мережа
таборів у Німеччині та на окупованих
територіях, яка складалася з: таборів для
офіцерів (офлаги від нім. Offizierslager für
кriegsgefangene Offiziere, oflag), стаціонарних
таборів для рядового та сержантського складу
(шталаги, від нім.: Stammannschaftslager,
Stammlager für Kriegsgefangene Mannschaften
und Unteroffiziere, Stalag), пересильних
таборів (дулаги, від нім: Durchgangslager für
Kriegsgefangene, Dulag). На територіях, що
безпосередньо прилягали до зони бойових дій
функціонували армійські збірно-пересильні
пункти (зПП) (нім.: Auffanglager або пізніше
Armee-Gefangenen-Sammelstellen (AGSSt)).
влада над усім табором перебувала в руках
коменданта — офіцера в званні не нижче май-
ора. командні кадри для таборів військово-
полонених готувались на навчальних курсах в
шталазі II D Штаргард (Померанія). охороня-
ли табори військовополонених охоронні бата-
льйони (Landesschützenbataillone), що форму-
валися, як правило, з солдатів похилого віку
або фронтовиків, які доліковувалися після по-
ранень та хвороб.
Після взяття в полон військовослужбовців
червоної армії роззброювали, старших офі-
церів, по можливості, відділяли від молодших
офіцерів, рядового і сержантського складу. з
дивізійних збірних пунктів полонені потра-
пляли на армійські збірно-пересильні пункти.
армійські зПП були доволі мобільні й часто
змінювали своє розташування. їх завданням
було швидко передати полонених в тилові та-
бори. вони мали постійно бути готовими до
прийому нових партій військовополонених.
Після початкового обліку на зПП військово-
полонених направляли в транзитні або
пересильні табори (дулаги). На основі щоден-
них донесень окг про завантаження дулагів
окв визначало кількість полонених, яких ті
повинні були передати до стаціонарних таборів
— таборів для рядового й сержантського скла-
ду й офіцерських таборів. більшість табірних
адміністрацій та охоронних підрозділів збір-
них пунктів та дулагів не затримувалися на
одному місці, а постійно передислоковувалися
разом з військами.
На території україни діяли війська групи
армій «Південь», до якої в 1941 р. входила 1
танкова група (з жовтня 1941 р. – армія), 6, 17
та 11-а німецькі й 3 та 4-а румунські армії.
тилові райони цих армій охороняли 213, 444
та 454 охоронні дивізії. у підпорядкуванні ко-
менданта тилового району 1-ї танкової армії
(корюк 531) перебували команди 152 та 162
дулагів, 17-ї армії (корюк 550) – 71 армійський
збірний пункт, 111, 172 та 180 дулаги; 6-ї
армії – 7-й армійський збірний пункт, 170 та
201 пересильні табори12. На Півдні україни у
підпорядкуванні коменданта тилового району
11-ї армії (корюк 553) влітку 1941 р. було два
дулаги 123 і 241, два армійські збірні пункти
11 та 1213. до цих «постійних» команд пере-
сильних таборів приєднувалися нові, які весь
час переміщалися із одного тилового району в
інший. в міру просування лінії фронту на схід,
команди пересильних таборів замінялися
адміністраціями стаціонарних таборів. офла-
ги й шталаги, які тривалий час перебували на
одному місці, мали бараки для розташування
військовополонених. зазвичай шталаги орга-
нізовувалися на тих територіях, які передба-
чалося передати найближчим часом, або вже
передали до компетенції цивільної окупаційної
адміністрації.
як правило, більшість табірних адміні-
страцій були створені ще напередодні війни з
радянським союзом, а після початку бойових
119
дій вони почали поступово переміщувати
ближче до лінії фронту. у захоплених
населених пунктах табори для військово-
полонених створювалися в міру просування
німецької армії вглиб території срср і над-
ходження нових партій полонених червоно-
армійців. архівні документи дозволяють
прослідкувати шлях 11 і 12 армійських
збірних пунктів при 11-й армії. 27 липня
1941 р. 11 та 12 збірні пункти розташовувалися
у бельцях (молдова) 14, 30 липня 1941 р. 11
пункт був уже в сороках (молдова)15, а на
початку серпня його замінила адміністрація
123-го дулагу16. 10 серпня 1941 р. команда 12-
го пересильного пункту переїхала до кодими
(одеська обл.)17, звідки була передислокована
до варварівки (ймовірно населений пункт по-
близу миколаєва, зараз територія міста)18. Про
збірний табір для військовополонених у
варварівці згадується у щотижневих вересне-
вих донесеннях гарнізонної комендатури
іі/915, розташованої у херсоні. до цього табо-
ру передавали радянських військовополонених,
яких знаходили в окупованому місті. Про
відвідування армійського збірного пункту у
варварівці йде мова у донесенні армійського
скарбника від 30 серпня 1941 р. те, що
німецький чиновник за один день відвідав і
табір і гарнізонну комендатуру і/853 у
миколаєві, підтверджує припущення, що зга-
даний населений пункт був поблизу цього об-
ласного центру.
табірні адміністрації та охоронні підрозділи
дулагів також постійно рухалися за військами.
команда дулагу 123 прибула на територію
україни в середині серпня 1941 р. у болгарсь-
ке село катаржина (нині с. червонознам’янка,
іванівський р-н, одеська обл.). Про це свідчать
службове листування між комендантом табо-
ру, гарнізонною комендатурою 2/662 та ко-
мандиром 49 охоронним батальйоном. мова
йшла про перенесення табору в найближчі
села – Цибулівку та малоземенове (велико-
михайлівський р-н, одеська обл.), бо болоти-
ста місцевість в катаржині створювала суттєві
труднощі для розміщення 4-5 тис. полонених
червоноармійців19. Наприкінці серпня 1941 р.
в с. березівка (балтський р-н., одеська обл.)
розташувалася команда дулагу 24120. для
організації табору в миколаєві спеціально
надіслали команду дулагу 137, яка від 26 ве-
ресня 1941 р. «готова була прийняти військово-
полонених». Про це повідомлялося в оператив-
ному донесенні гарнізонної комендатури
і/85321. На початку листопада 1941 р. у
підпорядкуванні обер-квартирмайстера чор-
ного моря перебувало два дулаги: 137 у
миколаєві та 120 у херсоні22. а в
підпорядкуванні коменданта тилового району
11-ї армії (корюк 553) так само залишалися
пересильні табори розташовані тепер у криму:
дулаг 123 у джанкої та дулаг 241 у
сімферополі23.
Про переміщення пересильних таборів у
прифронтовій смузі 6-ї, 17-ї армій та 1-ї
танкової групи влітку 1941 р поки що не вда-
лося знайти такої детальної інформації. але
кількість таборів у зоні дій цих підрозділів
була набагато більшою, оскільки тут велися
значно активніші бойові дії, сталися найбільш
крупні оточення радянських військ, насампе-
ред: 6 та 12-ї армій в районі умані (на початку
серпня 1941 р.), 21-ї, 37-ї, 26-ї армій під
києвом (вересень 1941 р.). унаслідок цих
подій у німецький полон потрапило біля
умані – 103 тис., біля києва – 665 тис.
червоноармійців24. (за радянськими даними в
полон під києвом потрапило 452 тис. осіб)25.
у тиловій смузі згаданих німецьких армій
найраніше в україні почали створюватися
стаціонарні табори. відомо, що на початок ве-
ресня в зоні відповідальності командуючого
оперативним тиловим районом групи армій
«Південь» вже діяло 10 стаціонарних таборів,
у яких перебувало 300 тис. військовополонених
і 10 тис. осіб охорони26. Перші великі
стаціонарні табори були організовані у львові
(328), раві-руській/замостя (325), хирові
(323), ярославі, дрогобичі (335), тернополі,
станіславі (371), Шепетівці (357)27. Нові шта-
лаги у вересні 1941 р. передбачалося створити
на місці пересильних таборів у наступних на-
селених пунктах: володимирі-волинському,
ковелі, луцьку, рівному, Проскурові, звягелі
(Новоград-волинський), старокостянтинові,
житомирі, києві, білій Церкві, вінниці,
умані, дніпропетровську, кривому розі,
кременчуці, Переяславі28.
для хворих і поранених військовополонених
створювалися спеціальні шпиталі. На початку
вересня такі лікувальні установи вже діяли в
луцьку, дубно, рівному, старокостянтинові29,
у листопаді – у кременчуці та дніпропетров-
ську30. в останніх населених пунктах передба-
чалося також створення дезінсекційних
пунктів для військовополонених. На початку
листопада 1941 р. пункт в кременчуці перебу-
вав на стадії будівництва, його добова
120
Краєзнавство 2' 2011
продуктивність планувалася в 1600 осіб, а в
дніпропетровську він уже працював, обслуго-
вуючи за добу 1000 осіб31. зустрічаються та-
кож документи, у яких згадується про дозвіл
лікувати тяжкопоранених військовополонених
місцевими лікарями (не німцями) у лікарнях
для цивільного населення32. вилікуваних
бранців необхідно було направляти до най-
ближчих шталагів. часто шпиталі для полоне-
них створювалися у допоміжних таборах, які
позначалися літерою «Z» – «Zweiglager». од-
ним з таких допоміжних таборів був т.зв.
«гросс-лазарет» в місті славута, створений у
вересні 1941 р. для утримання хворих та пора-
нених радянських військовополонених, які не
були в змозі доїхати до шталагу в Шепетівці.
Пізніше, з переміщенням до славути основно-
го табору, на базі «гросс-лазарету» створено
лазаретну частину шталагів 301 та 35733.
Після закінчення евакуації військово-
полонених із зони оточення радянських армій
під києвом і поповнення постійного персоналу
тилових таборів, на 30 жовтня 1941 р. в опера-
тивному тиловому районі групи армій
«Південь» перебували такі пересильні табори
військовополонених. у розпорядженні коман-
дування 1-ї танкової армії: 152 на шляху до
маріуполя, 162 в кривому розі; в роз-
порядженні командування 17-ї армії: 180 в
дніпропетровську, 172 рухався в красноград
(харківська обл.), 171 в кіровограді, 111 ру-
хався в лозову; в розпорядженні командуван-
ня 6-ї армії: 160 в хоролі, 170 рухався в
харків, 201 прямував у ромни, 205 – у
білгород34.
стаціонарні табори: 349 умань, 334 біла
Церква, 339 дарниця (район києва) та 345
сміла (пізніше в Новоукраїнці) з 20 жовтня
1941 р. переходили в розпорядження коман-
дуючого військами вермахту в україні,
оскільки ці території увійшли до райхс-
комісаріату «україна»35. у підпорядкуванні
командуючого військами оперативного тило-
вого району групи армій «Південь» залишали-
ся шталаги: 338 кривий ріг, 305 кіровоград,
346 кременчук та 348 дніпропетровськ36.
у листопаді команди дулагів 171 кірово-
град, 162 кривий ріг, 180 дніпропетровськ,
замінили команди шталагів: 305 у
кіровограді, 338 у кривому розі, 348 у
дніпропетровську, які 15 листопада 1941 р.
офіційно перейшли у підпорядкування голов-
нокомандуючого вермахту в україні37.
звільнений персонал дулагу 171 був
направлені у лубни для спорудження табору
на 8 тис. військовополонених для робіт в
організації тод, дулагу 180 – у Панютино
(харківська обл. лозовський р-н), 162 – у
миколаївку (ростовська обл. рф). за даними
звіту відділу квартимайстера групи армій
«Південь» за листопад 1941 р. в оперативному
тиловому районі 6-ї армії знаходилися дулаги
170 і 205 в Полтаві, 201 в харкові, 17-ї армії –
172 та 111 в лозовій, 160 в хоролі, 1-ї танкової
армії – 152 в маріуполі. запланована «заміна
пересильного табору 182 в запоріжжі
стаціонарним табором 348 затрималася через
нестачу караульного персоналу, оскільки 301
та 926 батальйони ландштурму не передали в
підпорядкування командуючого оперативним
тиловим районом групи армій «Південь»38.
загалом, у названих таборах в зоні оператив-
ного командування групи армій «Південь» пе-
ребувало 49 970 військовополонених39.
На початку 1942 р., коли на певний час
стабілізувався фронт, в окв була реорганізо-
вана структура військового полону (замість
відділу було створене управління), відповідно
в україні у зоні відповідальності окг зазнала
деяких модифікацій система таборів для
військовополонених. у цей час до командуван-
ня оперативного тилового району групи армій
«Південь» прибув начальник таборів військо-
вополонених генерал Шмідт, через що був вне-
сений новий порядок у підпорядкування
дулагів і шталагів40. Штаб начальника таборів
розташувався у кременчуці. йому звітували
коменданти таборів військовополонених
районів №2, а та Е. у підпорядкуванні 213
охоронної дивізії зі штабом у кременчуці пере-
бували табірні команди району №2: в
кременчуці – шталагів 346, 192, Переяславі –
шталагу 132, хоролі – шталагу 135 і дулагу
160, лубнах – дулагу 171, Полтаві – шталагу
151, дулагу 205. у підпорядкуванні 444
охоронної дивізії зі штабом у дніпропетровську
перебували табірні команди району а в
запоріжжі – шталагу 181, дулагів 182, 120 і
13741. у підпорядкуванні комендантів армійсь-
ких тилових районів були табори в маріуполі
– шталаг 190 і дулаг 152, в сталіно – шталаг
162 (командування 1-ї танкової армії); у сумах
– дулаг 170, харкові – дулаг 201 (командуван-
ня 6-ї армії); в лозовій – дулаг 111, горлівці –
дулаг 172, краматорську – дулаг 180 (коман-
дування 17-ї армії)42. але у донесенні відділу
тилу оперативного тилового району групи
армій «Південь» за січень 1942 р. відомості
121
про «чисельність та участь у роботі військово-
полонених» подали лише стосовно п’яти із 20
перелічених табірних команд. у дулагах
160 хорол, 170 лубни, 182 запоріжжя,
205 Полтава та шталазі 346 кременчук на цей
час утримувалося 39 395 полонених, з яких
працездатними були – 18 120 полонених43. Це
означає, що в населених пунктах дислокува-
лися лише табірні команди без в’язнів. отже,
спостерігаємо підготовку до нових військових
кампаній 1942 р. – команди персоналу таборів
були зосереджені у прифронтовій смузі в
очкуванні чергових партій бранців.
у райхскомісаріаті «україна» на початок
1942 р. налічувалося вже 14 стаціонарних
таборів44, а в квітні 1943 р. тут було двадцять
шталагів, які розташовувалася в населених
пунктах західніше дніпра45. всього за роки
окупації на території україни діяло 30 команд
шталагів та 27 команд дулагів46.
особливістю таборів для військово-
полонених у 1941 р. була їх переповненість.
якщо у серпні в десяти стаціонарних таборах
для військовополонених райхскомісаріату
«україна» утримувалося приблизно 225 тис.
бранців, у вересні 300 тис., то в жовтні їх вже
було 445 тис47. Полонених червоноармійців
тримали під відкритим небом, загнаних за
колючій дріт як худобу. їх кількість у таборах
була такою великою, що наближалася до вели-
чини населених пунктів, в яких вони розташо-
вувалися. Наприклад, у Новоград-волинсько-
му (житомирська область), де мешкало не
більше 12 тис. осіб, у таборі для військово-
полонених (дулаг 172) у серпні нараховувалося
8 тис. бранців48. з метою зменшити перенасе-
лення, німецькі військові переводили частину
полонених в Шепетівський шталаг. але після
поразки червоної армії під києвом, десятки
тисяч полонених радянських солдатів і офі-
церів потім перегнали у табори житомира,
вінниці, кривого рогу, в яких кількість бран-
ців, незважаючи на смерть від голоду та епіде-
мій, продовжувала залишатися величезною49.
расово-ідеологічний характер війни нацист-
ської Німеччини проти радянського союзу зу-
мовили величезну кількість смертей, не
пов'язаних з безпосереднім веденням бойових
дій. Полонені червоноармійці стали першими
жертвами такої політики. видані окв т. зв.
«наказ про комісарів» від 6 червня 1941 р.,
«розпорядження стосовно справи військового
полону у випадку операції «барбаросса» 16
червня 1941 р. та «бойовий наказ №8» від
17 липня 1941 р. скасовували основні приписи
женевської конвенції 1929 р. про захист
військовополонених, приписували розстрілю-
вати за законами воєнного часу політ-
працівників червоної армії, євреїв та інших
«небажаних» за расовими чи політичними
ознаками осіб.
тисячі полонених загинуло на полі бою, пе-
ребуваючи у збірних та фронтових таборах,
масові вбивства військових бранців від-
бувалися під час багатокілометрових піших
маршів із прифронтової зони в тил. «основну
частину роботи по евакуації військово-
полонених із району битви дніпро-десна дове-
лося виконати 24-й піхотній дивізії.
Підрозділи цієї дивізії конвоювали колони
військовополонених до умані. 62-а та 113-а
піхотні дивізії мали менше роботи, оскільки з
15 жовтня їм на допомогу прибула 454 охорон-
на дивізія» 50 – звітував відділ квартирмейсте-
ра оперативного тилового району групи армій
«Південь». Проте, в документі немає
інформації, що за час маршу в жовтні 1941 р.
охоронці розстріляли понад тисячу полоне-
них, яких їм довірили супроводжувати51.
згідно з донесенням обер-квартирмайстера
17-ї армії, підрозділам якої необхідно було пе-
реправити 320 тис. полонених під києвом
червоноармійців на територію райхскомі-
саріату «україна», щоденно під час евакуації
помирало понад 1% полонених52. командую-
чий 24-ї дивізії 18 жовтня 1941 р. змушений
був видати спеціальний наказ не розстрілювати
полонених: «честь солдата і турбота за життя
не дозволяють нам застосовувати зброю проти
беззахисних і дійсно змучених військово-
полонених». стріляти дозволялося «лише за
несподіваних спроб втечі й дійсно виявленому
спротиві»53.
масова смертність серед радянських
військовополонених була зумовлена не лише
розстрілами, поганими умовами утримання, а
в першу чергу «політикою голоду», яку
здійснювало керівництво вермахту. харчу-
вання радянських військовополонених стрім-
ко погіршувалося з перших місяців бойових
дій. у донесення головного скарбника коман-
дування тиловим районом 11-ї армії (корюк
553) від 30 липня 1941 р. про відвідування 11-
го фронтового збірно-пересильного пункту по-
яснював нестачу продуктів тим, що «…за
теперішнього тяжкого становища з постачан-
ня неможливо отримувати хліб для полонених
в достатній кількості, оскільки в першу чергу
122
Краєзнавство 2' 2011
повинні бути забезпечені власні війська»54.
через місяць, перебуваючи у армійському
збірному пункті у селищі варварцеве поблизу
миколаєва, цей військовий чиновник повідом-
ляв: «Під час мого візиту військовополонені
якраз були вишикувані для обіду. кожен з них
мав при собі тарілку або інший посуд. обід ва-
рили, виділені із військовополонених повари у
великих котлах. він складався із супу, зваре-
ного із пшона і надісланих із скотобійні
субпродуктів. щодо забезпечення військово-
полонених продуктами харчування на
сьогоднішній день справи кепські. в усякому
випадку все залежить від винахідливості
служби постачання. крьонунг (начальник
служби постачання табору) повідомив мені,
що він майже нічого не отримує для табору із
армійських продовольчих складів»55. генерал-
квартирмайстер Е. вагнер, який відповідав за
постачання продовольства в армії, притриму-
вався тієї позиції, що військовополонені, які
не працюють, повинні голодувати. він, як і
більшість нацистських високопосадовців, вва-
жали на той час, що «чим більше полонених
помре, тим краще для нас»56. тільки через
шість тижнів після початку війни з’явився
єдиний припис щодо харчування військово-
полонених, у якому диференціювалися норми
харчування для полонених, зайнятих на
фізично важких роботах та будівництві
таборів. розпорядженням окг, генерал-
квартирмайстера від 21 жовтня 1941 р. всім
«російським» військовополоненим, які пере-
були у таборах і не залучалися до роботи, був
встановлений такий раціон харчування на
тиждень: 2250 гр. хліба, 200 гр. м’яса, 1125 гр.
свіжих овочів, 8500 гр. картоплі та інших
продуктів, таких як цукор, чай, мармелад,
котрі малоймовірно отримували полонені. для
тих, хто працював, раціон рекомендувалося
збільшити на 600 гр. хліба та 150 гр. м’яса,
для відновлення працездатності потрібно до-
давати до раціону на 7 днів: 50 гр. в’яленої
риби, 100 гр. штучного меду, 3500 гр. картоплі
або буряка57. але найсуттєвішим приписом
цього розпорядження була рекомендація: «
якщо окремих видів продовольства немає в
наявності, то їх потрібно широко заміняти
іншими, особливо мукою. варку мучного супу
для відновлення працездатності потрібно ве-
сти найбільш активним чином»58. Попри за-
тверджений перелік різноманітних продуктів
харчування, основною їжею для бранців впро-
довж всієї війни було вариво з муки, а
найчастіше необробленого зерна, яке вони на-
зивала «баландою». за свідченнями очевидців,
в багатьох пересильних таборах вони по
декілька тижнів не отримували навіть таких
харчів. тож подібними нормами харчування
смерть від голоду полонених червоноармійців
у німецьких таборах ставала неминучою.
описані у цій статті переміщення та
діяльність установ німецького військового по-
лону в україні становлять лише один «пазл» із
масштабної картини табірної структури вер-
махту в окупованих східних територіях.
Постійний рух збірних пунктів, дулагів і
шталагів, зміни у їх підпорядкуванні залежно
від ситуації на фронті бойових дій створюють
певні труднощі для таких реконструкцій. але
головним «ворогом» дослідників тут є брак і
неповнота джерельної бази. у донесеннях
служби квартирмейстера 1941 р. питання
військовополонених з інформацією про
дислокацію таборів та чисельність бранців
стабільно з’являється лише з жовтня місяця.
а до того часу воно було ніби «неважливе».
що стосується таборів райхскомісаріату
«україна», то, як твердить християн Штрайт,
інформація про їх наповнення військовополоне-
ними починає регулярно надходити в окв
лише з листопада 1941 р. тому дослідження
«маловідомих» документів окремих військо-
вих структур, які діяли в україні, допоможе
більш повно відтворити загальну картину.
організаційні етапи табірної системи для
радянських військовополонених в україні
співпадають з ходом бойових дій на радянсько-
німецькому фронті. до серпня 1941 р.
спостерігається стрімке створення крупних
стаціонарних таборів у правобережних обла-
стях україни, вересень-жовтень – організація
установ полону вздовж дніпра, а в листопаді-
грудні – центр активності табірних команд
переміщується на схід та південь україни.
розглядаючи історію створення системи
німецьких таборів в україни, важливо зазна-
чити, що за умовами утримання вони набли-
жалися до категорії таборів знищення. більше
того, табори на окупованій території україни
мали більш жорсткі умови утримання
військовополонених, ніж подібні установи в
країнах Центральної та західної європи59. ви-
сока смертність, голод, відсутність медичної
допомоги, знущання й тортури над в'язнями і
масове їх знищення стали характерними озна-
ками таборів для військовополонених в
україні в 1941 року.
123
Джерела та література
1 військовий полон та інтернування. 1939–
1956. Погляд через 60 років / матеріали
міжнародної конференції 2–4 червня
2006 р. – к., 2008 – 336 с.; коваль м.в.
радянські військовополонені – шлак війни
// україна в другій світовій і великій
вітчизняній війнах (1939-1945 рр.) – к.,
1999. – с.196 – 218; король в.ю. трагедія
військовополонених на окупованій
території україни в 1941-1944 роках. – к.,
2002. – 128 с.
2 довідник про табори тюрми та гетто на
окупованій території україни / 1941-1944/
упор. дубик м. – к., 2000.
3 там само – с. 18.
4 Herbert U. Fremdarbeiter: Politik und
Praxis des „Ausländer-Einsatzes” in der
Kriegswirtschaft des Dritten Reiches. –
Bonn: Dietz, 1999; Ich werde es nie
vergessen. Briefe sowjetischer Kriegs-
gefangener 2004-2006. Kontakte-Kontakty
e.V. (Hrsg.) Berlin 2007. (erster Sammelband
in deutscher Sprache); Müller R-D.
Menschenjagd. Die Rekrutierung von
Zwangsarbeitein im der besetzten Sow-
jetunion // Н.Hееr, K. Naumann (Hg.).
Vernichtungskrieg: Veibrechen der Wehr-
macht 1941-1944. – Hamburg: Hamburger
Edition, 1995. – S. 92 –103; Otto R., Keller
R., Nagel J Sowjetische Kriegsgefangene in
deutschem Gewahrsam 1941-1945. Zahlen
und Dimensionen // VfZ – 4/2008. – S. 588-
589; Otto R. Wehrmacht, Gestapo und
sowjetische Kriegsgefangene im deutschen
Reichsgebiet 1941/42. R. Oldenbourg
Verlag, München 1998; Pohl D. Die
Herrschaft der Wehrmacht. Deutsche
Militärbesatzung und einheimische Bevöl-
kerung in der Sowjetunion 1941–1944. –
München, – 2008; Rüdiger O. Die Kriegs-
gefangenenpolitik des Deutschen Reiches
1939 bis 1945. In: Das Deutsche Reich und
der Zweite Weltkrieg, Bd. 9/2. München
2005, Seite 749 f. ; Streim A. Die Behandlung
sowjetischer Kriegsgefangener im „Fall
Barbarossa“. Eine Dokumentation. – Heidel-
berg, Karlsruhe: Müller Juristischer Verlag.
Heidelberg/Karlsruhe 1981; Streit C. Keine
Kameraden. Die Wehrmacht und die
sowjetischen Kriegsgefangenen 1941–1945.
Verlag J.H.W. Dietz. Nachf., Bonn 1997.
Переклад на російську мову: Штрайт к.
«оНи Нам НЕ товарищи...»: вермахт
и советские военнопленные в 1941-1945 гг.
/ Пер. с нем. и.дьяконова, предисл. и ред.
и. Настенко. – м., 2009.
5 Möller C. Massensterben und Massenver-
nichtung – Das Stalag 305 in der Ukraine
1941-1944. – Magisterarbeit: Schulenburg-
Leine, 2001.
6 Дуглас И.А., Черон Ф.Я. вычеркнутые из
памяти. советские военнопленные между
гитлером и сталиным // исследования но-
вейшей русской истории. – Париж: YMCA-
Preess, 1994. – т.11; Ерин м.Е. советские
военнопленные в нацистской германии
1941-1945 гг. Проблемы исследования. –
ярославль, 2005; Ерин м.Е., хольный
г.л. трагедия советских военнопленных
(история шталага 326 (VI к) зенне, 1941–
1945 гг»). – ярославль, 2000; Полян П.
жертвы двух диктатур: жизнь, труд, уни-
жения и смерть советских военнопленных
и остарбайтеров на чужбине и на родине. –
2-е изд., перераб. и доп. – москва, 2002;
Цайтхайн. книга памяти советских воен-
нопленных/ кн.1: лагерь военнопленных
Цайтхайн – от «лагеря для русских» к ме-
мориалу / ред. хазе Н., харитонов а.,
мюллер к.-д., Нагель й. – дрезден, 2005;
Шнеер а. Плен. советские военнопленные
в германии, 1941-1945. – м., 2005.
7 лагеря советских военнопленных в бела-
руси, 1941-1944: справочник / авт. состав
в.и.адамушко [и др.] – мн.: Нарб, 2004.
8 Берковський В. гросслазарет славут, Цай
табір 301: від історичного міфу до трагічної
правди // трудівник Полісся – славута –
2010 – 14 жовтня – с. 11.
9 Möller C. Massensterben und Massen-
vernichtung – Das Stalag 305 in der Ukraine
1941-1944. – Magisterarbeit: Schulenburg-
Leine, 2001. – S. 8.
10 Ibid.
11 Штрайт К. «оНи Нам НЕ товари-
щи...»: вермахт и советские военноплен-
ные в 1941-1945 гг. / Пер. с нем. и.дьяко-
нова, предисл. и ред. и. Настенко. – м.,
2009. – с. 56. режим доступу : http://www.
fedy-diary.ru/
12 Центральний державний архів вищих
органів влади та управління україни (далі -
Цдаво україни), ф. кмф-8, оп. 2, спр. 148,
арк. 14-15; спр. 195, арк. 189–192.
124
Краєзнавство 2' 2011
13 там само, спр.392, арк. 8.
14 там само, арк. 8.
15 там само, арк. 18.
16 там само, арк. 31.
17 там само, арк. 44.
18 там само, спр. 393, арк. 115, 116, спр. 392,
арк. 81.
19 там само, спр. 393, арк. 23–50
20 там само, арк. 67, 96.
21 там само, арк. 122.
22 там само, спр. 148, арк. 54.
23 там само.
24 Overmans R. Die Kriegsgefangenepolitik des
Deutsches Reiches 1939 bis 1945 // Das
Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg. –
Band 9: Die deutsche Kriegsgesellschaft
1939 bis 1945. – München, 2005. – S. 805.
25 Грицюк В.М. стратегічні та фронтові
операції великої вітчизняної війни на
території україни. - к.: інститут історії
україни НаН україни, 2010. – с.40.
26 Цдаво україни, ф. кмф-8, оп. 2, спр.
148, арк. 205: Протокол наради еко-
номічної інспекції «Південь» та команду-
ючого оперативним тиловим районом гру-
пи армій «Південь» від 14.09.1941.
27 Курилишин К. українське життя в умовах
німецької окупації (1939–1944 рр.): за
матеріалами україномовної преси – львів,
2010 – с. 165 – 178.
28 Цдаво україни, ф. кмф-8, оп. 2, спр.
148, арк. 205: Протокол наради
економічної інспекції «Південь» та коман-
дуючого оперативним тиловим районом
групи армій «Південь» від 14.09.1941.
29 там само, арк.238 : спеціальне розпоряд-
ження командуючого оперативним тилом
групи армій «Південь» № 74 від
8.09.1941.
30 там само, арк. 50: Протокол наради при
командуючому 444 охоронною дивізією.
31 там само, арк. 63: звіт про передачу
санітарних частин і установ із зони опера-
тивного командування старшому військо-
вому лікарю при головнокомандуючому
вермахту в україні 15.11. 1941.
32 там само, арк. 244: акт передачі справ
представників начальника санчастини при
головнокомандуючому вермахту в україні
від санітарних установ, що перебували в
оперативному тиловому районі групи армій
«Південь». старокостянтинів 28.08.1941.
33 детальніше див.: берковський в. гроссла-
зарет славут, Цай табір 301: від
історичного міфу до трагічної правди //
трудівник Полісся – славута – 2010 – 14
жовтня – с. 11.
34 Цдаво україни, ф. кмф-8, оп. 2, спр.195,
арк. 283.
35 там само.
36 там само, арк. 284.
37 там само, спр. 148, арк. 14–15
38 там само.
39 тас само, арк. 15.
40 там само, спр.195, арк. 183: донесення
відділу тилу групи армій «Південь» за
період з 1 по 31 січня 1942 р.
41 там само, арк. 189–192 : розпорядження
командуючого тиловим районом групи
армій «Південь» про організацію справи
військовополонених від 15.01.1942.
42 там само, арк. 192.
43 там само, арк. 183.
44 Otto R., Keller R., Nagel J. Sowjetische
Kriegsgefangene in deutschem Gewahrsam
1941–1945. Zahlen und Dimensionen // VfZ
– 4/2008. – S. 588–589.
45 Berhoff C. K Harvest of Despair: Life and
Death in Ukraine Under Nazi Rule. –
Cambridge, Massachusets and London: The
Belknap Press of Harvard University Press,
2004. – р. 99.
46 обчислено за довідник про табори тюрми
та гетто на окупованій території україни
(1941-1944) упор. м. г. дубик – к., 2000
та матеріалами сайту: Lexikon der
Wehrmacht. режим доступу: http://www.
lexikon-der-wehrmacht.de/Gliederungen/
Kriegsgefangenenlager/Dulag.htm
47 Berhoff C. K. Op.cit. – P. 99.
48 Lower W. Nazi empire-building and the
Holocaust in Ukraine. – The University of
North Carolina Press, 2005. – P. 63. Пере-
клад українською: лауер в. творення
нацистської імперії та голокост в україні
/ Пер. з англ. с. коломійця, є. ровного. –
к., 2010. – с. 87.
49 там само.
50 Цдаво україни, ф. кмф-8, оп. 2, спр.
195, арк. 282: звіт про діяльність відділу
квартирмейстера командуючому оператив-
ним тиловим району групи армії «Південь»
за період з 1по 30 жовтня 1941 р.
51 Pohl D. Die Herrschaft der Wehrmacht.
Deutsche Militärbesatzung und einheimische
Bevölkerung in der Sowjetunion 1941–1944.
– München, – 2008. – S. 208
52 Штрайт К. они нам не товарищи // воен-
125
но-истор. журнал. – 1992. – № 4. – с. 42.
53 Цдаво україни, кмф-8, оп.2,
спр.148,арк. 115–116.
54 там само, спр. 392, арк.18.
55 там само,спр. 392, арк. 82.
56 Gerlach Ch. Kalkulierte Morde: Die deutsche
Wirtschafts - und Vernichtungspolitik in
Weißrussland 1941 bis 1944. – Hamburg,
2000. – S. 44–47.
57 Цдаво україни, кмф-8, оп.2, спр.
148,арк. 3-4: особливе розпорядження №
96 від 3.12.1941.
58 там само.
59 довідник про табори, тюрми та гетто на
окупованій території україни (1941-1944)
/ упоряд. м.г. дубик. – к., 2000. – с. 8.
татьяна Пастушенко
система немецких лагерей для советских военнопленных в Украине:
(июнь – декабрь 1941 г.)
В статье описаны этапы становления в течение лета-осени 1941 г. системы немецких ла-
герей для советских военнопленных на территории Украины.
Ключевые слова: Вторая мировая война, советские военнопленные, дулаг, шталаг, армей-
ский сборно-пересыльный пункт, Верховное главнокомандование Вермахта, Главнокомандо-
вание сухопутных сил Германии.
Tetiana Pastushenko
The system of Nazi POW camps in Ukraine (June – December 1941)
The article describes the stages of establishment of the German camp system for Soviet prisoners
of war on the territory of Ukraine.
Key words: World War II, Soviet POWs, Dulag, Stalag, army collection-transportation point,
Oberkommando der Wehrmacht, Oberkommando des Heeres.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32388 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:41:29Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пастушенко, Т. 2012-04-29T17:40:34Z 2012-04-29T17:40:34Z 2011 Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.) /Т. Пастушенко // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 116-125. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32388 930.253:94 (477) “1941” У статті описані етапи становлення впродовж літа-осені 1941 р. системи німецьких таборів для радянських військовополонених на території України. В статье описаны этапы становления в течение лета-осени 1941 г. системы немецких лагерей для советских военнопленных на территории Украины. The article describes the stages of establishment of the German camp system for Soviet prisoners of war on the territory of Ukraine. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.) Система немецких лагерей для советских военнопленных в Украине: (июнь – декабрь 1941 г.) The system of Nazi POW camps in Ukraine (June – December 1941) Article published earlier |
| spellingShingle | Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.) Пастушенко, Т. До 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни |
| title | Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.) |
| title_alt | Система немецких лагерей для советских военнопленных в Украине: (июнь – декабрь 1941 г.) The system of Nazi POW camps in Ukraine (June – December 1941) |
| title_full | Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.) |
| title_fullStr | Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.) |
| title_full_unstemmed | Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.) |
| title_short | Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні: (червень – грудень 1941 р.) |
| title_sort | система німецьких таборів для радянських військовополонених в україні: (червень – грудень 1941 р.) |
| topic | До 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни |
| topic_facet | До 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32388 |
| work_keys_str_mv | AT pastušenkot sistemanímecʹkihtaborívdlâradânsʹkihvíisʹkovopolonenihvukraíníčervenʹgrudenʹ1941r AT pastušenkot sistemanemeckihlagereidlâsovetskihvoennoplennyhvukraineiûnʹdekabrʹ1941g AT pastušenkot thesystemofnazipowcampsinukrainejunedecember1941 |