Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Стаття присвячена історії конфлікту між сектантами-парахристиянами, Православною церквою та державою, який виник наприкінці ХІХ ст. і загострився на початку ХХ ст. Визначається роль князя Д. Хілкова в поширенні толстовства серед селян Сумського повіту. Розглядаються кульмінація конфлікту – розгром с...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32405 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Д. Кудінов // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 170-181. — Бібліогр.: 93 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860105881264324608 |
|---|---|
| author | Кудінов, Д. |
| author_facet | Кудінов, Д. |
| citation_txt | Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Д. Кудінов // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 170-181. — Бібліогр.: 93 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Стаття присвячена історії конфлікту між сектантами-парахристиянами, Православною церквою та державою, який виник наприкінці ХІХ ст. і загострився на початку ХХ ст. Визначається роль князя Д. Хілкова в поширенні толстовства серед селян Сумського повіту. Розглядаються кульмінація конфлікту – розгром селянами православної церкви в слободі Павлівка, наслідки цього виступу і суд над сектантами.
Статья посвящена истории конфликта между сектантами-парахристианами, Православной церковью и государством, возникшему в конце ХІХ в. и обострившемуся в начале ХХ в. Подчеркивается роль князя Д. Хилкова в распространении толстовства среди крестьян Сумского уезда. Рассматривается кульминация конфликта – разгром крестьянами православной церкви в слободе Павловка, последствия данного выступления и суд над крестьянами.
The article covers to history of the conflict between Paraorthodoxy sectarians, the Orthodoxy church and the state, that arose up in the end ХIХ of century and worsened at the beginning of ХХ century. The role of prince D. Hilkov in distribution of tolstoyism among the peasants of the Sumy district is determined. The culmination of conflict is a defeat of orthodoxy church by peasants in the village Pavlivka, the consequences of this performance and trial of sectarians are examined.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:31:02Z |
| format | Article |
| fulltext |
170
Краєзнавство 2' 2011
удк 908: 289 (477) ‘‘1885/1902”
Дмитро Кудінов (м. Суми)
КОНФесійНИй КОНФЛіКт В сУмсЬКОмУ ПОВіті
НАПРИКіНЦі ХіХ – НА ПОчАтКУ ХХ ст.
Стаття присвячена історії конфлікту між сектантами-парахристиянами, Православною
церквою та державою, який виник наприкінці ХІХ ст. і загострився на початку ХХ ст.
Визначається роль князя Д. Хілкова в поширенні толстовства серед селян Сумського повіту.
Розглядаються кульмінація конфлікту – розгром селянами православної церкви в слободі
Павлівка, наслідки цього виступу і суд над сектантами.
Ключові слова: сектантство, толстовці, мальованці, місіонерство, погром.
в історії релігії україни чільне місце займає
тема сектантства. Причинами його зародження
і формування були як суто конфесійні розход-
ження всередині церкви, так і реакція частини
населення на офіційний курс держави в
релігійній та соціальній політиці. специфічною
причиною являлися також і соціально-духовні
пошуки інтелігенції, яка не була задоволена
станом офіційної ідеології, розходженням між
ідеалами, що пропагувалися державою та
церквою, та життєвою практикою. з релігійним
реформаторством нею пов’язувалися сподіван-
ня на зміни в суспільно-політичному розвитку.
віра, в даному випадку, виступала в якості
провідника до кращого життя, як знамено
об’єднання прочан, переважно з селянства, під
гаслами соціальної справедливості. саме в та-
кому ракурсі розвивалося сектантство в
україні у Пореформений період.
зростання популярності сектантства не
могло не відбитися на його конфліктних
відносинах з державною церквою. історія
конфесійного протистояння в сумському
повіті наприкінці хіх – на початку хх ст. є
тому яскравим свідченням. розгром церкви і
масова сутичка між сектантським і православ-
ним населенням в сл. Павлівка стали
кульмінацією конфлікту. виявлення причин
погрому, регіональної специфіки сектантства
та характеристики виступу сектантів і скла-
дають мету даної статті.
Процес над павлівськими селянами поклав
початок журналістським та згодом крає-
знавчим дослідженням історії сектантства на
сумщині. Піонерами вивчення «павловської
справи» стали в. короленко, який в якості
журналіста «Полтавських губернських відомо-
стей» приїздив до сум висвітлювати судове
розслідування, а також відомі публіцисти м.
гусєв і с. мельгунов, що виступили на захист
свободи совісті, вимагали справедливого
розслідування причин селянського виступу1. в
статті м. гусева «Павловці» й у книзі в.
бонча-бруєвича «матеріали до історії і вив-
чення російського сектантства і розколу» авто-
рами використовувався рукопис, написаний
Vladimir Chykhno
of Hamaliya Kharlampiy Monastery: history and the first steps to its recover
The article examines the history of the one of the historic landmark of Ukraine – Hamaliya
Kharlampiy Monastery and its memorial ensemble that will be 300 after its founding in the 2014.
Key words: Hamaliya Kharlampiy Monastery, historic landmark, Skoropandsky, antireligious
campaign.
171
павлівськими селянами т. Нікітенком і П. ха-
рахоновим в 1902 р. у московській пересильній
в’язниці – «Начало життя християн і страж-
дання їх в селі Павлівка, які вони переносили
муки і гоніння від язичників за віру господа
нашого ісуса христа»2. глибокий аналіз
релігійних поглядів сумських «новохристиян»
та їхнього духовного лідера д. хілкова з
позицій Православної церкви здійснив автор
статей «Павлівські сектанти» і «смисл
павлівської «страшної справи» в. терлець-
кий3. серед сумських і харківських крає-
знавців історія толстовства і штундизму в
сумському повіті знайшла своє висвітлення в
дослідженнях о. Недогарко, в. Потоцького,
П. сапухіна, г. хвостенка, і. Шудрика4.
Наявний фактичний матеріал, а також
узагальнюючі роботи з історії сектантства в
україні дають можливість відтворити реаліс-
тичну та об’єктивну картину конфесійного
конфлікту, який роз’єднував селянство сумсь-
кого повіту.
минуле сектантства в україні сягає ще
часів київської русі. секти виникали на
різних етапах історичного розвитку україн-
ської держави, але до реформ 1860-1870-х рр.
сектантство, окрім старообрядництва, не мало
масового характеру. ситуація змінюються ра-
зом із лібералізацією громадського життя у
другій половині хіх ст. бурхлива динаміка
розвитку раціоналістичних сект пояснюється
духовними пошуками селян, які звільнилися
з-під кріпацтва. трудова міграція всередині
країни лише сприяли цьому. реформа 1861 р.
активувала релігійні пошуки селянства у
відповідь на її несправедливий та обмежений
характер. Притиснуті умовами визволення до
нижньої межі матеріального забезпечення, се-
ляни шукали вихід із нужди, сприймаючі
утопічно-комуністичну ідеологію нових
раціональних сект.
однією із раціональних сект, що виникла у
1880-х рр., було толстовство, в основі якої ле-
жало соціально-релігійне вчення графа л. тол-
стого. толстовство спочатку поширювалося се-
ред інтелігенції, а згодом локально охоплюва-
ло окремі групи селянства. Перша переважно
селянська громада толстовців з`явилася
всередині 1880-х рр. в сумському повіті. її за-
снував князь д. хілков, маєток якого розта-
шовувався в сл. Павлівка. дмитро олексан-
дрович хілков (1857 – 1914 рр.) походив із
старовинного князівського роду. Перебуваючи
під час російсько-турецькій війні 1877 – 1878
рр. на кавказі, хілков познайомився з вчен-
ням духоборів та перейнявся їхніми пацифіст-
ськими ідеями. Це вплинуло на його рішення
радикально змінити життя. у 1884 р. князь
залишив військову службу і поселився в
маєтку своєї матері в слободі Павлівка, яка
виділила йому 430 десятин землі5.
остаточно розчарувавшись у православ’ї,
дмитро олександрович потрапив під вплив
філософії л. толстого. князь відвідав письмен-
ника і повернувся із ясної Поляни відданим
послідовником льва миколайовича. у
Павлівці хілков на свої кошти відкрив школу,
де викладав вчення толстого, підкріплене
власними міркуваннями. Не маючи змогу по-
знайомитися із забороненого цензурою тракта-
том л. толстого «в чому моя віра?» російською
мовою, дмитро олександрович здійснив його
зворотній переклад із паризького видання.
крім того, князь написав власну працю в тол-
стовському дусі – «коротка сповідь духовних
християн» (1888 р.)6.
бог, на переконання хілкова, є розум.
християнські догмати про св. троїцу,
втілення і спокутування, саму церкву, як
організацію, він відкидав; повністю ним не
визнавалося євангеліє і ті сторінки книги,
які, на думку князя, були написані церковни-
ками, закреслювалися. засуджував хілков
шанування хреста, ікон, мощів, жертви на
храм, постування, вінчання, хрещення. жит-
тя людини повинно підпорядковуватися прин-
ципу «непротивлення злу», як він був вказа-
ний ісусом і повно розкритий графом толстим,
а також п’яти завітам: не клянись, не воюй, не
судись, не опирайся злу, люби ближнього.
коріння будь-якого зла хілков бачив в ідеї
асоціації; домінуючою ж асоціацією проголо-
шувалася держава. відповідно всі галузі дер-
жавного життя – армія, школа, державна
адміністрація, земства і думи, церква – є проя-
вами зла. заперечуючи державу як соціальне
благо, толстовці відмовлялися від присяги,
військової служби, судочинства, сплати
податків і, за можливості, не підкорялися
представникам влади (слід слухатися бога, а
не людей). Про це толстой у щоденнику
відзначав, що «російська революція повинна
зруйнувати існуючий порядок, але не насил-
лям, а пасивно, непокорою»7. вона повинна
починатися не з протиправних дій, а зусиллям
свідомості і завершуватися її зміною.
соціальним ідеалом толстовців проголошува-
лось егалітарне суспільство, без бідних і за-
172
Краєзнавство 2' 2011
можних, без начальників і підлеглих. майно-
ве зрівняння повинне відбутися через
соціалізацію землі8.
Пропаганда толстовства велась д. хілковим
на власному прикладі. він належав до групи
так званих «темних» толстовців, розчарова-
них в звичайній благодійницькій діяльності.
Подібно до герою роману л. толстого
«воскресіння» дмитра Нехлюдова князя тур-
бувало питання поземельних відносин із
навколишніми селянами, в яких він, визнаю-
чись сам собі, відігравав роль паразита: «Пи-
тання про землю, що вона «моя», мене стало
сильно бентежити. часто у розмовах із селяна-
ми я помічав нещирість, лестощі і знав, що
причиною тому є їхня матеріальна залежність
від мене. коли мені вдавалося переконати їх
зробити щось корисне, то завжди радість отру-
ювалася питанням: чому вони погодилися?
через те, що побачили істину або тому, що
орендують в мене землю? ставало все тяжче і
мені стало дійсно неприємно говорити своїм
орендарям про що-небудь добре»9. щоб надалі
не відчувати себе соціальним егоїстом, хілков
всю свою землю продав селянам за ціною
річної оренди (36 крб. за десятину проти 400-
500 крб. ринкової ціни). Покупці виділили
князю з його колишньої землі 7 десятин. тож
він почав працювати і жити як звичайний се-
лянин. у версті від Павлівки хілков влашту-
вав колонію на 50 хат, де намагався привчити
селян до комунарського способу життя, вчив
їх використовувати новітні досягнення
агрономії10.
розв`язання проблеми малоземелля пози-
тивно вплинуло на господарство селян.
«замість того, щоб продавати свій гній за
безцінь сусіднім поміщикам, селяни стали ви-
возити його на свої поля. замість того, щоб
сіяти саме найгірше зерно, стали для посіву
відбирати найкраще. замість того, щоб ходити
на полку буряків до сусідніх цукро-
заводчиків, стали більше працювати на своєму
городі і виручати удвічі або навіть утричі
більше, ніж на поденщині» – відзначав
хілков11. коли у 1893 р. у Павлівці побував
письменник і. бунін, він визначив побачених
ним хілковських селян, як «багатих, благоче-
стивих, благих на вид мужиків», що красно-
мовно свідчило про позитивні наслідки
ініційованих князем економічних перетво-
рень12. д. хілков також захищав селян від
свавілля земських начальників, поліції та
землевласників. Наприклад, він добився в
інтересах селян заборони прокладання крізь
їхні землі дороги заводчиком терещенком та
рову графинею строгановою. селянам с. глуш-
кове сусіднього рильського повіту допоміг
скласти скаргу щодо вилучення в них землі
під будівництво залізниці, яку вони
відправили до Петербургу13. місцевим свяще-
никам хілков писав листи з проханням змен-
шити плату за треби. князь турбувався і про
духовне життя місцевих селян: вів із ними
богословські бесіди, влаштував бібліотеку. все
це вплинуло на зростання авторитету хілкова
серед павлівців. як зазначав в. бонч-бруєвич,
«образ його життя, вчинки, узгоджені із пере-
конаннями і поглядами, сила природного ора-
торського дарування, прямота у звинувачен-
нях духовенства і місцевої адміністрації –
підносили хілкова до ступеня най-
популярнішої особи навколишніх селян»14.
особиста привабливість князя, його добро-
зичливість у відносинах із селянами,
готовність прийти на допомогу, дар перекону-
вати відіграли важливу роль в релігійній
трансформації багатьох мешканців Павлівки
та навколишніх сіл.
спочатку до д. хілкова приєдналися
послідовники толстого із числа інтелігенції –
художник м. в. альохін, науковець о. в. альо-
хін, двоюрідний брат князя м. ф. джунковсь-
кий, землевласники м. с. і м. і. дудченко,
князь г. о. дадіані, вчителі є. Н. дрожжин і с.
П. Прокопенко, а також ю. П. верига, я. і. ки-
сельов, м. ф. сімонсон, які поширювали тол-
стовство в сумському повіті15. згодом до
толстовців почали приєднуватися селяни. вже в
1888 р. в д. хілкова нараховувалось до 200
послідовників, а в 1897-му році – 32716. отже
толстовська комуна в Павлівці стала най-
чисельнішою з усіх подібних громад в імперії.
з Павлівки толстовство почало швидко по-
ширюватися по харківській губернії. успіш-
ними пропагандистами толстовства стали учні
хілкова селяни і. муха і П. ольховик, поміщик
о. бодянський, а також брати дудченки,
альохіни. колонії толстовців почали з`являти-
ся у різних регіонах слобожанщини. На хвилі
успіху хілков почав міркувати про скликання
всеросійського з’їду толстовців, об’єднання їх
у партію і навіть написав декларацію, в якій
проголошувалося зречення від церкви і держа-
ви17. однак ці наміри не знайшли схвалення з
боку льва миколайовича.
дії князя вносили дисонанс у норми моралі
дворянства, дратували місцеву адміністрацію,
173
а згодом і вищі сановні кола. в листопаді 1891
р. обер-прокурор синоду к. Победоносцєв пи-
сав олександру ііі: «божевільні, що увірували
в толстого, одержимі так само, як і він, духом
неприборканої пропаганди і намагаються про-
вадити його вчення в дію. самий яскравий
приклад – князя хілкова, гвардійського
офіцера, який роздав всю землю селянам і,
осівши на хуторі, проповідує селянам тол-
стовське євангеліє, заперечення шлюбу і церк-
ви на засадах соціалізму… хілков вже встиг-
нув розбещити навколо себе все населення
Павлівки та сусідніх сіл. він розсилає навкру-
ги шкідливі листи та брошури, яким селяни
вірять. Народ зовсім відстав від церкви: у двох
приходах церкви стоять пусті, і причти голо-
дують та піддаються глузуванням і образам…
»18. Псувала відносини князя із церквою і його
полеміка із ієрархами харківської єпархії. зо-
крема, д. хілков протестував проти проповіді
священика харківського кафедрального собо-
ру т. буткевича, в якій останній виразив
сподівання про скоре «відсічення» від Церкви
графа толстого. лист князя на захист його ду-
ховного провідника поширювалася в губернії
в рукописному варіантові, а одна із копій була
передана в ясну Поляну м. джунковським19.
Полеміку продовжив харківський архі-
єпископ амвросій, який у 1889 р. написав і
розіслав по єпархії свою брошуру у віршованій
формі – «клятий штундист». автор твору ек-
спресивно нападав на сектантів, докоряючи їм
за заперечення догматів та обрядів, лихослів`я,
глузування, лестощах та інших гріхах. Проти
кожного ямбу вірша д. хілков написав цитати
із біблії, які, на думку князя, спростовували
звинувачування амвросія. «клятий штун-
дист» із помітками толстовця мав значний ре-
зонанс не лише серед інославців, але й серед
частини православного духовенства. коли
відомість про цю брошуру дійшла до Петербур-
гу, вище церковне керівництво наказало вилу-
чити її з волостей і училищ, а також заборони-
ло її продаж20.
тимчасова перемога в ідейній баталії обер-
нулася для князя адміністративним тиском. у
дмитріївський хутір почала навідуватися
поліція. а одного разу князя до себе викликав
харківський губернатор о. Петров, який пря-
мо звинуватив його в підбуренні селян до
революційних дій21. останньою мирною спро-
бою вплинути на єретиків і особисто на
хілкова став приїзд до сумського повіту
протоієрея іоанна кронштадського у 1891 р.
але після того як особисте намовляння о.
іоанна не вплинули на князя, владою було
прийняте рішення ліквідувати «гніздо тол-
стовства». 2 лютого 1892 р. д. хілкова, його
дружину Ц. вінер піддали адміністративному
засланню на закавказзя терміном на 5 років.
згодом з сумського повіту вислали також
братів дудченко, м. сімонсона, м. альохіна,
я. кисельова, ю. вериго і с. Прокопенка22.
але попри висилку князя та його найближ-
чих соратників, послідовники нової віри, в
своїй більшості так і не повернулися до
Православної церкви. Провідники сектантсь-
кого вчення і надалі намагалися впливати на
релігійні почуття селян. до павловських селян
навідувались тетяна толстая, донька письмен-
ника, секретар льва миколайовича х.
абрікосов, толстовці – художник м. ге і пись-
менник і. бунін23. самі хілковці їздили до
ясної Поляни. зокрема, тричі в 1899 р. л. тол-
стого відвідували селяни в. Павленко і в.
Прядко з Павлівці. того ж року в письменни-
ка побували ходаки з с. річки сумського
повіт24. до 1895 р. із павлівцями підтримувала
зв’язок полтавська група толстовців, очолюва-
на земським лікарем о. волькенштейном25.
листування зі своїми братчиками у Павлівці
вів і д. хілков.
тим не менш, хілковська община в Павлівці
продовжувала своє існування без своїх силь-
них ідейних провідників, що вплинуло на
релігійну самоідентифікацію селян-сектантів.
самих себе вони називали «новохристияна-
ми»; публіцисти дожовтневого періоду
іменували їх здебільшого як «хілковці» або
«павлівці». На те, що сектанти по суті
відкололись від толстовства, вказував м. гу-
сев. На відміну від толстовців павлівці визна-
вали ісуса христа богом, а не людиною. во-
дночас, від решти сектантів вони відрізнялися
відсутністю релігійних зібрань, пісень і богос-
лужебних дій26. На нестройність віровчення
хілковців вказував і в. терлецький: одні сек-
танти говорили, що вірять в триєдиного бога,
інші заперечували його буття. різноманітність
поглядів стосувалась особистості христа,
таїнств, визнання євангелія цілком або його
окремих книг і т.д.27 в. бонч-бруєвич запере-
чував будь-яку належність павлівців до тол-
стовства і називав їх мальованцями28. Не див-
лячись на явні протиріччя духу толстовства,
духовенство продовжувало сприймати
хілковців саме як послідовників вчення тол-
стого. «слобода Павлівка сумського повіту пе-
174
Краєзнавство 2' 2011
ретворилася на справжнє кубло толстовського
лжевчення», – відзначалося в журналі
засідання місіонерської ради харківської
єпархії у вересні 1896 р.29
Після висилки д. хілкова харківське
єпархіальне управління прикладало чимало
зусиль до повернення сектантів назад в лоно
церкви. Передусім вживалися ідеологічні за-
соби – переконання, проповідь. коли єпархі-
альне управління дізналось про те, що місцеве
духовенство гонить від себе віровідступників,
то наказало не лише не робити цього, а й, на-
впаки, влаштовувати щонеділі духовні бесіди,
на які запрошувалися б як православні, так і
сектанти30. в села, де існували сектантські гро-
мади, навідувалися проповідники місіонер-
ської ради, в тому числі і чиновник для осо-
бливих доручень при обер-прокурорі в. сквор-
цов. у білопіллі архієпископом амвросієм
було засноване православне братство, а у
Павлівці побудована місіонерська церква-
школа. бібліотеки приходів поповнювались
антисектантською літературою31. велика ува-
га приділялася діяльності місцевого духовен-
ства. єпархіальне управління наставляли
священників своє життя вести благочестиво,
службу відправляти старанно, не відхилятися
від церковного статуту, навчати мирян
сутності християнства, застерігати від впадан-
ня в розкол або секту, покірливо і бережливо
відноситися до сектантів, спостерігати за всіма
змінами в їхньому житті32.
Проте намагання православної місії спочат-
ку не давало бажаних результатів. вичерпав-
ши мирні засоби впливу на сектантів, влада
почала вживати щодо них адміністративні за-
ходи. Навесні 1894 р. поліція влаштували об-
шуки в оселях сектантів: були конфісковані
брошури і рукописи антиурядового і антипра-
вославного характеру33. значно розширювався
штат місцевої поліції; в село призначили уряд-
ника, який жорстко поводився з сектантами34.
водночас влада намагалася впливати на
хілковців через односельців. 22 березня 1892
р. на сільському сході у Павлівці становий
пристав підбурював селян проти сектантів.
Першим проявом відкритої релігійної
ворожнечі став напад у 1894 р. однієї
православної жінки на хлопчика із сім`ї
сектантів, якого вона поранила ножем35.
тяжко на господарстві павлівців відбилися
заходи примусу економічного характеру: в
маєтку їм перестали здавати землю в оренду,
не приймали на роботу. у волосній управі сек-
тантам не видавали паспорти, через що вони
не могли займатися відходництвом36.
частина хілковців не витримувала
адміністративного тиску або розчаровувалась
у секті і поверталася до православ’я37. до 1901
р. чисельність сектантів в Павлівці скоротила-
ся до 120 осіб. в річках послідовників хілкова
залишилося 8 осіб, в яструбиному – 2, а у ви-
рах і ободах – жодного38. однак для решти
утиски призводили до ще більшої ізоляції,
сприяли розвитку фанатичного ставлення до
своєї віри і нігілізму по відношенню до влади.
в 1892 р. три павлівця відмовилися брати
зброю до рук під час навчального збору, за що
потрапили до в’язниці39. через чотири роки
ще двоє мешканців Павлівки відмовилися від
несення військової служби40.
Новий сильний конфлікт між сектантами і
владою спалахнув у 1894 р., коли в Павлівці,
річках, яструбиному і щеглові від присяги
новому імператору відмовилися близько 60 се-
лян. На це влада відповіла арештами. в
Павлівці були заарештовані впливові сектанти
П. вернидуб, ф. стрижак, а. тереник, яких
відправили у заслання до вологодської
губернії41. ще близько 30 осіб виселили за
межі губернії42. в річках сільський схід
вирішив вислати п’ятьох сектантів, що
відмовилися від присяги. оскільки вирок не
був затверджений губернським присутствієм,
цих селян відправили в адміністративному по-
рядку на три роки в варшавську губернію, не
дозволивши їм навіть попрощатися із близь-
кими43. в тому ж році сектанти П. ольховик,
мешканець Павлівки та к. середа, селянин
с. максимівщини, були звинувачені в умисній
непокорі начальству і засуджені до служби в
іркутському дисциплінарному батальйоні з
подальшим засланням до якутської області.
Про це П. ольховик повідомив л. толстого.
листи сектанта письменник вислав в англію
до видавництва «вільного слова», де вони по-
бачили світ у 1897 р. окремим виданням. тол-
стой також звернувся з листом до командира
батальйону, в якому благав його «пом’якшити
страждання» покараних селян. Потерпілим
письменник вислав гроші та книги44.
аби уникнути подальшого поширення сек-
тантства, а також припинити допомогу сектан-
там ззовні, повітова адміністрація намагалась
ізолювати павлівців від зовнішнього світу. з
цією метою в Павлівці встановлювався
поліцейський контроль над в`їздом та виїздом.
коли у 1900 р. двоє невідомих чоловіків, що
175
йшли через Павлівку у своїх справах, зупини-
лися заночувати в одного з сектантів, їх, за на-
казом урядника, заарештували і відправили
етапом до сум. суд виніс вирок оштрафувати
як господаря будинку, де стався «злочин», так
і його гостей45. х. абрікосов згадував: для того
щоб дістатись Павлівки в 1900 р. він був виму-
шений діяти конспіративно і приховувати свій
приїзд до слободи. дізнавшись про його пере-
бування в Павлівці, урядник наказав візникам
надалі всіх пасажирів везти спочатку до
відділку поліції46.
утиски призводили до наростання в сек-
тантському середовищі апатії до заходів
місцевої адміністрації. зокрема павлівці
проігнорували святкові дні коронації 14-16
травня 1896 р. На урочистому богослужінні з
цього приводу в церкві із місцевих селян не
було жодної особи, крім старости, соцьких і
десяцьких. органи сільського самоврядування
через небажання сектантів брати участь у ви-
борах обиралися з великими трудом47. зреш-
тою волосне правління в Павлівці було
ліквідоване і слобода разом із дмітрієвським
хутором була підпорядкована річанській
волості. але ця зміна об’єктивно лише сприя-
ла поширенню сектантства: павлівці, користу-
ючись волосними сходами, пропагували своє
вчення по іншим селам48.
коли павлівці дізналися від д. хілкова про
переселення духоборів до канади, вони
загорілися бажанням покинути батьківщину,
де не могли вільно сповідувати свою віру. 26
січня 1899 р. 216 сектантів подали прохання
на ім’я харківського губернатора виїхати за
кордон49. Потім кількість бажаючих виїхати
збільшилося до 400 осіб, які подали в 1900 р.
відповідне клопотання на ім’я миколи іі.
імператор дозволив їм переселитися за умови
продажу своєї землі та майна і самостійного
відшкодування витрат на проїзд. але ініціатива
селян не знайшла схвалення в харківського гу-
бернатора г. тобізена, який боявся розголосу
про зловживання поліції та про причини пере-
селення50. коли навесні 1900 р. селяни прибу-
ли з посімейними списками до губернської
канцелярії, їм відповіли, що виїзд дозволено
лише особам, які не перебувають на військо-
вому обліку51. крім того, павлівців від пересе-
лення за кордон застерігав л. толстой. у листі,
який селянам передав х. абрікосов, письмен-
ник називав їхні наміри «нерозсудливими» з
мирської точки зору, а з християнської – «не-
правильними». сила християнства, зазначав
толстой, – в терпінні і немає на світі таких
гонінь, які не можна було б перенести. як при-
клад він наводив долі духоборів за кордоном,
значна частина з яких загинула або так і не
змогла пристосуватися до нового життя. тур-
бувало толстого і майбутнє «істинної віри» в
самій росії. «Приклад їхнього життя – писав
лев миколайович про духоборів, – був втраче-
ний для руських людей, а чужі люди в канаді
не розуміють їх»52. тож письменник радив
павлівцям зміцнювати в собі віру й істину, не
лишаючи батьківщини і терпіти гоніння, «без
яких не можуть жити християни серед мирсь-
кого життя»53. вочевидь, лист толстого і роз-
мови із його секретарем мали певний вплив на
наміри сектантів. Надалі павлівці не наполяга-
ти на міграції.
тим часом, становище сектантів ставало
зовсім нестерпним. їм забороняли спілкуватися
як між собою, так і з православними. Порушни-
ків штрафували або кидали у в’язницю. те саме
стосувалося і спільного читання євангелія.
Поліція втручалася також і в особисте життя
сектантів, не дозволяючи молодим жити разом
без вінчання. о. бодянський про бідування
сектантів писав: «становище павлівських штун-
дистів таке, що гірше може бути лише одиночне
ув’язнення, але й з тією перевагою, що в’язню
не треба турбуватися про хліб… як на чужу со-
баку, що забігла до двору, господар напускає
свою зграю, так напущені на павлівських
штундистів будь-які дрібні власті і навіть люди
без всякої власті із православних односельців.
вони день у день чинять їм масу дрібних образ,
що здатні підірвати усіляке терпіння»54. саме
за таких обставин серед зацькованих сектантів
у липні 1901 р. з`явився послідовник вчення
мальованців мойсей тодосієнко.
мальованщина, що виникла наприкінці
1880-х рр. в київській губернії, розросталася
завдяки проповіді «ангелів» і «пророків» цієї
секти. своїх послідовників мальованці, які по-
читали біблію лише за книгу пророцтв і вірили
в спасіння лише через втілення христа в
людині, вербували передусім серед послідов-
ників штундизму. раціоналізму останніх вони
протиставляли містицизм, радіння, повне за-
перечення догматичного сприйняття біблійних
текстів, пропагували відмову від власності аби
не мати турбот, очікування скорого кінця
світу, коли зникнуть гріхи, а з ними нерівність,
начальство і суди.
критика соціального ладу мальованців
знайшла для себе в Павлівці добре підготов-
176
Краєзнавство 2' 2011
лений ґрунт. хілковці не мали на той момент
ніякої організації й авторитетних духовних
провідників, які б тлумачили їм основи хри-
стиянства. Цькування з боку влади, арешти
впевнювали сектантів в їхній обраності, в
мученицькій місії, яку вони для себе обрали.
Есхатологічні промови мальованця, який в
стражданнях павловців розглядав знаки скорої
загибелі світу, справляли на них сильне
емоційне враження.
як і кіндрат мальований, «порок»
тодосієнко вмів навіювати різні думки своїм
слухачам і видавати свої марення за мовлення
«святого духа». Намагаючись вплинути на
цезаристські почуття селян, він розповідав їм
про свої вигадані зустрічі із монархом, який
ніби був його одновірцем55. Перед страшним
судом, твердив тодосієнко прийдуть пророки,
і він є одним із них – мойсеєм. мета його місії
– помститися нечестивим56. головний акцент у
пропаганді серед павлівців тодосієнко робив
саме на соціальній стороні вчення мальованців.
зокрема, пророкував, що земля буде незаба-
ром відібрана в поміщиків та поділена серед
селян, що зникнуть повинності і верховна вла-
да. також він закликав селян не найматися в
поміщицькі економії, оскільки грішне найми-
тувати. для досягнення Царства Небесного
потрібно зруйнувати православні церкви, щоб
звільнити приховану в них правду. тодосієнко
не обмежився проповідями виключно серед
павлівців і почав агітувати робітників
навколишніх економій. в результаті, до секти
перейшло навіть кілька православних селян57.
Поліція схаменулася і піддала арешту ма-
льованця. однак вже через три дні, не вису-
нувши йому ніяких звинувачень, відпустила
«пророка» на волю під поруку павлівців.
звільнення тодосієнка ще більше підняло його
авторитет серед селян. «бачите, браття, як би
про мене не було царського наказу, мене б не
відпустили» – прокоментував «пророк» дії
справника. Перед своїм від’їздом тодосієнко
закликав селян «руйнувати неправду»,
повідомивши, що 16 вересня по всій імперії
проти попів і влади піднімуться всі поборники
правди. замість себе тодосієнко залишив «про-
роком» односельця павлівців григорія Пав-
ленка, «якому передав свою силу, вливши
воду зі свого рота в його»58.
15 вересня 1901 р. павлівці почали збирати-
ся разом на таємні зустрічі, товклися юрбами
на вулицях, загрожуючи православним спо-
чатку розгромити церкви, а потім монополію і
лавки59. т. Нікітенко і П. харахонов згадують,
що за день до сутички всіх сектантів «охопила
якась гаряча любов, так що нічого нам не було
жалко: ні батьків, ні матерів, не дружин, ні
дітей, ні грошей, а тільки нам стало жалко тих
друзів і братів, що страждають за правду, по-
всюдно по тюрмах і по інших державах зіслані.
і ми проводили весь день в пості і молитві та
читали євангеліє»60. в той же день Павленко
заявив, що відчуває в собі присутність «вищої
сили», яка знищить зло, а він посяде в церкві
престол. обидві церкви в селі слід зруйнувати,
щоб побороти «неправду». зібрання сектантів
було проникнуте есхатологічними настроями
– всі, хто бажав прийняти «святого духа», за-
кликалися слідувати за Павленком. учасники
нічних радінь викидали гроші на вулицю та
масово сповідувалися за гріхи перед «проро-
ком». тут же його родичка єлізавета Павленко
була проголошена присутніми «бого-
родицею»61.
Наступного дня, 16 вересня, зранку
процесія сектантів чисельністю до 100 осіб ви-
рушила до місіонерської церкви в ім’я св. фе-
дора і глафіри, вигукуючи «христос воскрес!
Правда наша!» На хурі їхала «богородиця» із
хлопчиком в руках, якого вона підіймала і
кричала: «увіруйте в це немовля ісуса, що не
від плоті народився!» а сектанти у відповідь їй
кричали «віруємо!»62. Перед церквою сектантів
зустрів караул поліції. Це не зупинило
сектантів. вони відтіснили стражників та з
криками «Царство боже відкривається для
жінки у христі!» увірвалися до храму, де і
вчинили погром. «жертовник повалили на
бік, запрестольний хрест зламали та викинули
у вікно, напрестольне євангеліє розірвали…
Потім… стали бити палками ікони. дві ікони в
царських брамах зовсім видавили, потрощили
і двері. зламали і погнули підсвічники, розби-
ли панікадило; скло у вікнах повибивали пал-
ками, партами і залізними кружками», – опи-
сував масштаби погрому в. терлецький63.
Потім, озброївшись кіллям, сектанти ру-
шили до приходської архангело-михайлів-
ської церкви. Поліція намагалася зупинити
погромників, але вони прорвали поліцейський
кордон, сильно побивши станового пристава
м. П. лебова. коли юрба сектантів дійшла до
церкви, її настоятель встиг зачинити двері
храму. сектанти спробували ввірватися в
церкву, але на її захист вже зібралися проча-
ни. зав`язалася бійка. більш чисельні
православні змогли відтіснити сектантів за
177
огорожу церкви, а потім стали гнати їх вули-
цями села. такий виклад подій подавало
слідство. версія сектантів, підхоплена деяки-
ми публіцистами, що співчували штундизму,
була протилежною. дійсно, вони вийшли на
вулиці із читанням євангелія та співами, але
не мали на меті ніяких насильницьких дій: «і
пішли по селу заради любові показати правду і
любов один до одного, як і написано в цій
книзі (євангеліє – д.к.)»64. мирна мані-
фестація сектантів була зірвана поліцією, яка
напала на них і почала бити батогами. Потім
до поліції приєдналися православні, збентеже-
ні чутками про погром. бійка перенеслася до
стін храму, причому погром вчинили саме
православні, які скористалися нагодою роз-
громити неправедний храм, збудований на
честь поміщиків іваницьких. останніх місцеві
селяни зневажали за розбещений спосіб жит-
тя65. м. гусев на основі свідчень деяких
учасників сутички інтерпретує цю ситуацію
інакше: притиснуті силою до церкви, сектанти
змушені були шукати притулок за її стінами, а
православні увірвалися вслід за ними і почали
бити своїх противників вже всередині храму,
внаслідок чого і було завдано шкоди храму66.
в чому погоджуються між собою всі учас-
ники подій і публіцисти – це наступне
переслідування сектантів. жахлива картина
побиття описується т. Нікітенком і П. харахо-
новим. били погромників до нестями, а тим,
хто міг втекти, ламали ноги. частина сектантів
сховалася у болоті. коли вони вже не могли
сидіти далі в холодній воді та виходили на бе-
рег, на них очікували «церковні» із кіллям. їх
били, а потім вже вели до начальства.
анонімний респондент анкети в. короленка
вказував, що адміністрація натякнула юрбі
захисників церкви, що за придушення висту-
пу не буде ніяких наслідків, «для того, щоб не
викликати військ і продемонструвати, що
бунтівників утихомирив сам народ»67. Побит-
тя безпорадних сектантів продовжувалося вже
у волосній «холодній». При цьому православ-
них селян, що розправлялися над своїми одно-
сельцями, щедро підпоювали горілкою. П’яна
юрба всю ніч бродила вулицями, вривалася в
садиби сектантів, била їх і грабувала68. в. тер-
лецький вказує, що жертв могло бути набагато
більше, якби сектантів не ізолювали у волосній
тюрмі від їхніх розлючених противників. си-
лами робітників із сусідніх економій натовп
вдалося втихомирити. тим не менш, поодинокі
розправи над сектантами тривали ще три дні69.
загалом тілесні пошкодження дістали 70 її
учасників, в тому числі 40 сектантів, один з
яких помер70.
в той же день в Павлівку прибув губернатор
г. фон тобізен, прокурор, судовий слідчий для
особливо важливих справ, земський началь-
ник, загін поліції із білопілля і 8 священників.
Попереднє дізнання не дало результатів:
винні, знаходячись в стані афекту, на всі пи-
тання відповідали вигуками «Правда!»71. з
Павлівки злочинців перевели спочатку до
білопільської, а потім – до сумської в’язниці.
становище в’язнів у тюрмі було відчайдушним
– сектантам не давали медичної допомоги та
води. камери були переповнені, поранені
страждали від нестачі повітря. лише 21 верес-
ня до в’язнів були допущені лікар та фель-
дшер72. одужання поранених і хворих
відбувалося повільно через погане харчування
та примушенням їх до робіт. в’язнів, що
відмовлялися через хворобу працювати, били
тюремщики, а одного з них серйозно травму-
вали. «ми не думали, що нас залишать живи-
ми, – згадували т. Нікітенко і П. харахонов, –
а думали, що повісять або розстріляють»73.
28 січня – 4 лютого 1902 р. в сумському
окружному суді відбувся процес над 68 учасни-
ками погрому, в тому числі, і над підбурювачем
виступу – м. тодосієнком. справа потрапила
під особливу увагу імператора. до складу
судового присутствія увійшли голова
харківської судової палати о. а. чернявський,
члени палати о. в. ананьєвський, є. г. да-
нилевич і в. г. юрьєв, губернський
предводитель дворянства с. м. курченінов,
міський голова в. м. золотарьов і річанський
волосний старшина. сторону звинувачення
представляв товариш прокурору с. л. лузгін74.
суд відбувався за розпорядженням міністра
юстиції м. в. муравйова при закритих дверях,
без участі присяжних засідателів. судочинство
велося у суворій таємниці, так, що навіть
православних місіонерів і чинів судового
відомства не пускали до зали суду, а це вже
було прямим порушенням закону75. На
слуханні справи були присутніми чиновники
від міністерства юстиції: віце-директор 2-го
департаменту, майбутній міністр юстиції
і. г. щегловітов і статський радник
галіцінський. від міністерства внутрішніх
справ – підполковник корпусу жандармів
загоскін і чиновник для особливих поручень
при харківському губернаторі д. в. По-
знанський. від синоду – чиновник для
178
Краєзнавство 2' 2011
особливих доручень при обер-прокурорі синоду
в. м. скворцов76. із рідних підсудних в зал
засідань допустили лише п’ятьох осіб. свідків,
присутніх в залі, нараховувалось 98 осіб77.
захист підсудних був організований на
кошти співчуваючих селянам осіб. у жовтні
1901 р. хілков особисто прохав толстого
підібрати сильних адвокатів78. захищали зви-
нувачених троє московських присяжних
повірених, шестеро харківських і по одному з
сум та катеринослава79. серед харківських
адвокатів виділявся ідеолог українського
націоналізму м. міхновський, а також приват-
доценти харківського університету л. я. тау-
бер і в. м. устінов. серед москвичів – один із
майбутніх лідерів кадетів в. а. маклаков,
який вже мав досвід захисту сектантів80.
адвокатам приходилося знайомитися зі
справою заочно – їм заборонили бачитися з
підсудними. лише в стінах суду захисникам
дозволялося задавати питання підзахисним81.
Перед судом о. а. чернявський викликав
повіренних на конфіденційну розмову, в якій
натякнув їм на необхідність порозуміння між
звинуваченням і захистом, що було сприйняте
присяжними повіреними як нетактовна
пропозиція. всупереч тиску вони надалі чесно
виконували свої обов’язки82.
м. тодосієнку висунули звинувачення в
підбуренні до наруги над святинею та поши-
ренню серед населення Павлівки тривожних
чуток; іншим звинуваченим – в нарузі над свя-
тими предметами, в нападі на православних і в
спротиві чинам поліції83. захист будувався на
визнанні дій павлівців як таких, що можна по-
яснити знаходженням їх в несвідомому стані.
суду було запропоновано відправити справу на
доопрацювання, поки звинувачені будуть
піддані медичному огляду. відносно
м. тодосієнка захисники прямо вказували на
його психічну неосудність, про що свідчило
перебування «пророка» в кирилівській
психіатричній лікарні в києві у 1892 р. але
прокурор суду відхилив копію епікризу, «щоб
не ускладнювати справу і не вводити зайвого
елементу»84. відмова в медичному обстеженні
стосувалась і решти підсудних.
однак далеко не всі павлівці, притягнуті до
відповідальності, були винними. На лаві
підсудних опинилися ті сектанти, яких схопи-
ли 16 вересня, незалежно від їх участі в
погромі. деякі погромники, навпаки, уникну-
ли арешту, оскільки після 16 вересня затри-
мань сектантів в Павлівці не відбувалось. фак-
тично це підтвердив сам суд, виправдавши 17
сектантів. інші невинні, як, наприклад, я.
стрижак, були засуджені разом із справжніми
погромниками85. респондент в. короленка
вказував, що свідки з числа православних се-
лян всіх підсудних без розбору звинувачували
у злочині. дії свідків він пояснив бажанням
помститися сектантам і намаганням заволодіти
їхніми наділами86.
зрештою, більшість підсудних була визна-
ною винною. 45 павлівців присудили до по-
збавлення всіх прав і засланню на каторжні
роботи: м. тодосієнко і г. Павленко – на 15
років, решта – на термін від 4 до 12 років. чет-
веро підсудних отримали невеликі терміни
ув’язнення. По відношенню до підсудних,
яким загрожувала каторга, судова палата по-
становила клопотати імператора через міністра
юстиції замінити каторгу висилкою на посе-
лення87. завдяки неочікуваній ініціативі і.
щегловітова, який рапортував в міністерство
юстиції про характер процесу88, 30 звинувачу-
ваним каторга була замінена на поселення із
особливим медичним наглядом. для 15
підсудних міра покарання залишилася
незмінною89. Пізніше микола іі помилував 14
засуджених жінок90. каторгу павлівці
відбували на сахаліні та на забайкаллі.
Навесні 1905 р. каторжні роботи були замінені
поселенням у сибіру; повернутися на
батьківщину павлівцям заборонили91.
Після погрому Павлівка була переведена на
стан посиленої охорони. сектанти відчували
на собі ворожість з боку односельців, сім`ї за-
суджених розорялись. від 1901 р. будь-який
обиватель Павлівки міг затримати невідомого
і віддати його в руки урядника. «На основі По-
ложення про посилену охорону, – писав с.
мельгунов, – тут запроваджується той
поліцейський режим, який перетворює обива-
теля на просту іграшку в руках владної
адміністрації – панів місцевих урядників,
земських начальників, станових і т.д.»92
адміністративні утиски сектантів продовжу-
валися і після революції 1905-1907 рр.93
аналіз документів «Павлівської справи» і
публікацій сучасників сумських толстовців
дозволяє стверджувати, що конфесійний
конфлікт в сумському повіті був спричинений
розчаруванням в державній церкві частини
селянства, яке спочатку потрапило під вплив
вчення толстого завдяки князю хілкову. зго-
дом громада сектантів розвивалась автономно,
набуваючи за умов відсутності власних духов-
179
них пастирів і дрібної адміністративної
регламентації життя рис окремої
парахристянської секти із виразною
соціально-релігійною ідеологією. в ній
поєднувалися традиційні для общинного се-
лянства егалітаристські ідеали і соціальні ідеї
толстого і хілкова. криза, яку пережила гро-
мада внаслідок висилки своїх активних
членів, втратою духовних орієнтирів,
активності православної місії, що намагалася
вести діалог із віровідступниками, призвела
зрештою до її виродження під впливом вчення
альованці в містичну секту. сектанти намага-
лися насильницьким шляхом нав’язати пра-
вославному товариству ідеальний на їхній по-
гляд соціальний порядок, що призвело до кри-
вавих подій 16 вересня 1901 р. При цьому
вони діяли в стані афекту, доведеного до пси-
хозу, що вносило особливий драматизм в про-
тистояння.
релігійне протистояння не мало однієї
конфліктної сторони. відсутність свободи
совісті, заперечення державою духовного ви-
бору особистості, підтримка нею самих консер-
вативних сил суспільства, нездатність
залежної від держави церкви захистити
соціальні інтереси селян, примусові заходи з
боку влади і церкви по відношенню до
сектантів і, зрештою, пряме їх цькування
лише загострювали антипатичне ставлення
сектантів до пануючого соціального ладу і
державної релігії.
Джерела та література
1 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 40-71; гусев Н. Павловцы
// русская мысль. – 1907. – № 8. – с. 1-19;
короленко в. г. вместо хроники (впечат-
ления из трибуны журналистов) // рус-
ское богатство. – 1906. – № 5. – с. 138-152;
мельгунов с. Церковь и государство в рос-
сии (к вопросу о свободе совести). сборник
статей. – м.: типография т-ва и. сытина,
1907. – 196 с.
2 материалы к истории и изучению русско-
го сектантства и раскола / под ред. в. бонч-
бруевича – сПб.: тип. б. м. вольфа, 1908.
– вып. 1: баптисты. бегуны. духоборцы.
л. толстой о скопчестве. Павловцы. По-
морцы. старообрядцы. скопцы. Штунди-
сты. – 314 с.
3 російська національна бібліотека (рНб),
ф. 135, оп. 3, спр. 34, 41 арк.; терлецкий
в. смысл павловского «страшного дела» //
миссионерское обозрение. – 1902. – № 1. –
с. 20-29.
4 Недогарко О. Его нельзя было не любить
(князь дмитрий александрович хилков) //
сумской голос. – 1994. – № 4. – с. 3-4; По-
тоцький в. виступ сектантів-толстовців в
селищі Павлівки (1901 р.) // харківський
педагогічний університет ім. г. с. сковоро-
ди. збірник наукових праць. серія «історія
та географія». – вип. 10. – харків, 2002. – с.
15-20; Потоцький в. П. релігійне сектант-
ство в харківській губернії (1861 – 1917 рр.):
автореф. дис. на здобуття наук. ступеня
канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «історія
україни». – х.: хНу ім. в. Н. каразіна,
2004. – 20 с.; сапухін П. толстой і сумщина
(до 135-річчя з дня народження л. м. тол-
стого) // ленінська правда. – 1963. – № 178.
– с. 3; хвостенко г. і. бунтар із Павлівок. –
суми: видавництво «козацький вал», 1998.
– 44 с.; Шудрик и. а. взаимоотношения
русской православной церкви и сектантства
на рубеже хіх-хх столетий (по материалам
журнала «вера и разум») // культурна спад-
щина слобожанщини. збірка наукових ста-
тей за матеріалами міжнародної наукової
конференції «П’яті слобожанські читання».
– х.: курсор, 2003. – с. 83-96.
5 Хвостенко Г. І. вказ. праця. – с. 13-15.
6 Мазур В. А. хождение по мукам князя
дмитрия александровича хилкова // из-
вестия уральского государственного уни-
верситета. – 2000. – № 15. – с. 76.
7 Толстой Л. Н. дневники // собрание почи-
нений в 22 тт. – м.: художественная
література, 1985. – т. 22. – с. 203.
8 Потоцький В. вказ. праця. – с. 17; рНб,
ф. 135, оп. 3, спр. 34, арк. 7-9.
9 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 42.
10 рНб, ф. 135, оп. 3, спр. 34, арк. 10.
11 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 44.
12 Комаров В. увлеченные толстовством //
ваш шанс. – 2003. – № 52. – с. 14а.
13 Хвостенко Г. І. вказ. праця. – с. 17.
14 материалы к истории и изучению русского
сектантства и раскола… – с. 188.
180
Краєзнавство 2' 2011
15 Мазур В. А. вказ. праця. – с. 76; сапухин
П. драма в селе Павловках. – сумы: б.в.,
1961. – с. 6.
16 рНб, ф. 135, оп. 3,спр. 34, арк. 10-11.
17 Мазур В. А. вказ. праця. – с. 77.
18 там само.
19 Гомон М. Л. л. Н. толстой и харьковчане.
– х.: основа, 1993. – с. 128.
20 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 48-49.
21 Мазур В. А. вказ. праця. – с. 77.
22 Сапухин П. драма в селе Павловках. –
сумы: б.в., 1961. – с. 8.
23 Шудрик И. А. вказ. праця. – с. 88.
24 Сапухін П. у спілкуванні з л. м. толстим
// ленінська правда. – 1965. – № 45. – с. 4.
25 Сапухин П. драма в селе Павловках. –
сумы: б.в., 1961. – с. 9.
26 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 57.
27 рНб, ф. 135, оп. 3, спр. 34, арк. 12-13.
28 бонч-бруевич в. д. избранные сочинения. –
м.: изд-во аН ссср, 1959. – т. I. – с. 107.
29 Сапухін П. у спілкуванні з л. м. толстим //
ленінська правда. – 1965. – № 45. – с. 4.
30 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 50.
31 рНб , ф. 135, оп. 3, спр. 4, арк. 2; Павлов-
ское побоище // Полтавские губернские ве-
домости. – 1901. – № 243. – с. 969; рНб, ф.
135, оп. 3, спр. 34, арк. 17-18.
32 харьковский календарь на 1895 год / Под
ред. в. в. иванова. – х.: издание харьков-
ского губернского статистического комите-
та, 1895. – с. 82-83.
33 Сапухин П. драма в селе Павловках. –
сумы: б.в., 1961. – с. 12.
34 Абрикосов Х. Н. двенадцать лет около толсто-
го (воспоминания) // л. Н. толстой: к 120-
летию со дня рождения. (1828 – 1948) / ком-
мент. и ред. Н. Н. гусева. – м.: гос. лит. му-
зей, 1948. – т. II. – с. 409; гусев Н. Павловцы
// русская мысль. – 1907. – № 7. – с. 61.
35 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 53.
36 рНб , ф. 135, оп. 3, спр. 4, арк. 1.
37 рНб, ф. 135, оп. 3, спр. 34, арк. 18.
38 харьковский календарь на 1902 год. – х.:
т/г варшавчика, гессена и молчадского,
1902. – с. 61.
39 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 54.
40 гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 56.
41 материалы к истории и изучению русского
сектантства и раскола… – с. 189.
42 Потоцький в. вказ. праця. – с. 18.
43 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 56.
44 Сапухін П. толстой і сумщина (до 135-
річчя з дня народження л. м. толстого) //
ленінська правда. – 1963. – № 178. – с. 3.
45 материалы к истории и изучению русского
сектантства и раскола… – с. 194.
46 Абрикосов Х. Н. вказ. праця. – с. 408-412.
47 гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 59.
48 рНб, ф. 135, оп. 3, спр. 34, арк. 19.
49 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 67.
50 рНб , ф. 135, оп. 3, спр. 4, арк. 1.
51 материалы к истории и изучению русского
сектантства и раскола… – с. 195.
52 Абрикосов Х. Н. вказ. праця. – с. 410.
53 там само.
54 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 7. – с. 67.
55 Белогорский Н. кто такой моисей тодосиен-
ко, вдохновитель павловских сектантов на
буйство и разгром церкви? – миссионерское
обозрение. – 1901. – № 12. – с. 870-874.
56 Боголюбов Д. Неслыханное изуверство сек-
тантов, как плод толстовского просвеще-
ния. – миссионерское обозрение. – 1901. –
№ 10. – с. 487.
57 Бонч-Бруевич В. Д. вказ. праця. – с. 105;
Правда о павловских крестьянах // санкт-
Петербургские ведомости. – 1901. – № 281.
– с. 1124.
58 рНб, ф. 135, оп. 3, спр. 34, арк. 25.
59 Бонч-Бруевич В. Д. вказ. праця. – с. 106.
60 материалы к истории и изучению русского
сектантства и раскола… – с. 196.
61 Приговор суда // санкт-Петербургские ве-
домости. – 1902. – № 47. – с. 185.
62 там само.
63 рНб, ф. 135, оп. 3, спр. 34, арк. 27.
64 там само, арк. 39.
65 материалы к истории и изучению русского
сектантства и раскола… – с. 197.
66 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 8. – с. 5.
67 рНб , ф. 135, оп. 3, спр. 4, арк. 4.
68 материалы к истории и изучению русского
сектантства и раскола… – с. 197-200.
69 рНб, ф. 135, оп. 3, спр. 34, арк. 29.
70 герасименко о. в. селянський рух на
лівобережній україні (1900 – лютий 1917
181
рр.): дис. ... кандидата історичних наук:
07.00.01. – чернігів: чернігівський дер-
жавний інститут економіки і управління,
2007. – с. 108.
71 Герасименко О. В. вказ. праця. – с. 108;
рНб , ф. 135, оп. 3, спр. 4, арк. 5.
72 гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 8. – с. 8.
73 материалы к истории и изучению русского
сектантства и раскола… – с. 200-201.
74 сумское дело // Полтавские губернские ве-
домости. – 1901. – № 26. – с. 101.
75 маклаков в. из воспоминаний. – Нью-
йорк: издательство имени чехова, 1954. –
с. 254-255.
76 сумское дело // Полтавские губернские ве-
домости. – 1901. – № 26. – с. 101.
78 Мазур В. А. вказ. праця. – с. 79.
79 Комаров В. увлеченные толстовством //
ваш шанс. – 2003. – № 52. – с. 14а.
80 сумское дело // Полтавские губернские ве-
домости. – 1901. – № 26. – с. 101.
81 Штундист. К приговору по делу о павлов-
ских сектантах // искра. – 1902. – № 20. –
с. 3.
82 Маклаков В. вказ. праця. – с. 255.
83 Приговор суда // санкт-Петербургские ве-
домости. – 1902. – № 47. – с. 185.
84 рНб , ф. 135, оп. 3, спр. 4, арк. 4.
85 материалы к истории и изучению русского
сектантства и раскола… – с. 199.
86 рНб , ф. 135, оп. 3, спр. 4, арк. 4.
87 Правда о павловских крестьянах // санкт-
Петербургские ведомости. – 1901. – № 281.
– с. 1124.
88 Маклаков В. вказ. праця. – с. 256.
89 материалы к истории и изучению русского
сектантства и раскола… – с. 202.
90 там само.
91 Гусев Н. Павловцы // русская мысль. –
1907. – № 8. – с. 16.
92 Мельгунов С. вказ. праця. – с. 103.
93 там само – с. 110.
Дмитрий Кудинов
Конфессиональный конфликт в сумском уезде в конце ХIХ – начале ХХ вв.
Статья посвящена истории конфликта между сектантами-парахристианами, Православ-
ной церковью и государством, возникшему в конце ХІХ в. и обострившемуся в начале ХХ в. Под-
черкивается роль князя Д. Хилкова в распространении толстовства среди крестьян Сумского
уезда. Рассматривается кульминация конфликта – разгром крестьянами православной церк-
ви в слободе Павловка, последствия данного выступления и суд над крестьянами.
Ключевые слова: сектантство, толстовцы, малеванцы, миссионерство, погром.
Dmytro Kudinov
The confessional conflict in the Sumy district in the end of the 19th – in the beginning of the 20th
century
The article covers to history of the conflict between Paraorthodoxy sectarians, the Orthodoxy
church and the state, that arose up in the end ХIХ of century and worsened at the beginning of ХХ
century. The role of prince D. Hilkov in distribution of tolstoyism among the peasants of the Sumy
district is determined. The culmination of conflict is a defeat of orthodoxy church by peasants in the
village Pavlivka, the consequences of this performance and trial of sectarians are examined.
Key words: sectarianism, tolstoyans, malyovans, missionary work, pogrom.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32405 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:31:02Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кудінов, Д. 2012-04-29T18:12:01Z 2012-04-29T18:12:01Z 2011 Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Д. Кудінов // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 170-181. — Бібліогр.: 93 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32405 908: 289 (477) ‘‘1885/1902” Стаття присвячена історії конфлікту між сектантами-парахристиянами, Православною церквою та державою, який виник наприкінці ХІХ ст. і загострився на початку ХХ ст. Визначається роль князя Д. Хілкова в поширенні толстовства серед селян Сумського повіту. Розглядаються кульмінація конфлікту – розгром селянами православної церкви в слободі Павлівка, наслідки цього виступу і суд над сектантами. Статья посвящена истории конфликта между сектантами-парахристианами, Православной церковью и государством, возникшему в конце ХІХ в. и обострившемуся в начале ХХ в. Подчеркивается роль князя Д. Хилкова в распространении толстовства среди крестьян Сумского уезда. Рассматривается кульминация конфликта – разгром крестьянами православной церкви в слободе Павловка, последствия данного выступления и суд над крестьянами. The article covers to history of the conflict between Paraorthodoxy sectarians, the Orthodoxy church and the state, that arose up in the end ХIХ of century and worsened at the beginning of ХХ century. The role of prince D. Hilkov in distribution of tolstoyism among the peasants of the Sumy district is determined. The culmination of conflict is a defeat of orthodoxy church by peasants in the village Pavlivka, the consequences of this performance and trial of sectarians are examined. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Конфессиональный конфликт в Сумском уезде в конце ХIХ – начале ХХ вв. The confessional conflict in the Sumy district in the end of the 19th – in the beginning of the 20th century Article published earlier |
| spellingShingle | Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Кудінов, Д. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| title | Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_alt | Конфессиональный конфликт в Сумском уезде в конце ХIХ – начале ХХ вв. The confessional conflict in the Sumy district in the end of the 19th – in the beginning of the 20th century |
| title_full | Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_fullStr | Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_short | Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| title_sort | конфесійний конфлікт в сумському повіті наприкінці хіх – на початку хх ст. |
| topic | Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| topic_facet | Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32405 |
| work_keys_str_mv | AT kudínovd konfesíiniikonflíktvsumsʹkomupovítínaprikíncíhíhnapočatkuhhst AT kudínovd konfessionalʹnyikonfliktvsumskomuezdevkoncehihnačalehhvv AT kudínovd theconfessionalconflictinthesumydistrictintheendofthe19thinthebeginningofthe20thcentury |