Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи
Динамічне оновлення геоекономічних та геополітичних процесів сьогодні поширюється і на зміни в теорії й методології економічної науки. У запропонованому дослідженні проаналізовано головні компоненти і за- соби реалізації стратегій макросистемної еволюції вітчизняної економіки й центри докладення з...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3248 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи / В.В. Микитенко // Вісн. НАН України. — 2008. — № 8. — С. 42-53. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859913832651030528 |
|---|---|
| author | Микитенко, В.В. |
| author_facet | Микитенко, В.В. |
| citation_txt | Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи / В.В. Микитенко // Вісн. НАН України. — 2008. — № 8. — С. 42-53. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Динамічне оновлення геоекономічних та геополітичних процесів сьогодні поширюється і на зміни в теорії й методології економічної науки. У запропонованому
дослідженні проаналізовано головні компоненти і за-
соби реалізації стратегій макросистемної еволюції вітчизняної економіки й центри докладення зусиль для забезпечення загальноекономічного прискорення в
Україні. Політику економічного зростання розглянуто як частину загальної економічної політики держави або створених нею спеціальних інститутів влади. Осмислено роль першорядних функцій ендогенної політики економічного зростання держави в досягненні
визначеної мети. Запропоновано перелік найвагоміших чинників впливу та коригування сутнісних характеристик такої політики на засадах реалізації інтегральної концепції управління замкненим циклом, яка має бути втілена в стратегію макросистемної еволюції,
що визначає орієнтири, закладає парадигму функціонування як національного господарства, так і принципи існування суспільства в цілому. На основі вивчення
природи і функцій відповідної політики сформульовано рушійні сили економічного зростання в Україні.
Dynamic renewal of geo-economics and geopolitical processes covers changes in theory and methodology of economy science nowadays. The presented research is an analysis of the main components and strategy implementation means of national economy macro-system evolution and centers of efforts
application to provide general economic enhancement in Ukraine. The policy of economy growth is reviewed as a
part of general state economic policy or special power institutes created by this policy. The role of the primary functions
of policy of state economy endogenic growth is conceived in determined goal achievement. A number of major factors of policy influence and its characteristic correction is presented based on integral concept of close loop management implementation
that should be incorporated into macro-system
evolution strategy that defines landmarks and establishes a paradigm of national economy functioning as well as society
existence principles as a whole. Based on aforementioned policy nature and functions the leading forces of Ukraine
economy growth are formulated.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:04:06Z |
| format | Article |
| fulltext |
42 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
Україна дедалі впевненіше входить у світове економічне співтовариство як
рівноцінний партнер. Це надзвичайно посилює роль і значення нового еконо-
мічного мислення, адже філософія економічного зростання держави повинна
спрямовувати всі наявні ресурси і насамперед державну політику на розви-
ток національної економіки та суспільства в цілому.
Використовуючи властивості відкритих багатокомпонентних систем
щодо нерівноважної самоорганізації, автор представленої публікації визна-
чає природу політики економічного зростання держави як парафраз явища
її економічної стійкості, з’ясовує закономірності функціонування складних
систем у нестабільному економічному просторі, що є основою для окреслення
ключових компонент і засобів реалізації стратегій макросистемної еволю-
ції вітчизняної економіки та центрів прикладення зусиль для забезпечення
загальноекономічного прискорення в Україні. Важливим для розкриття цієї
теми є те, що хоча ідеї самоорганізації і сформувалися на основі природни-
чих знань, проте в умовах зміщення акцентів у сучасній економічній науці
автор розглядає їх як продуктивні методологічні конструкції для пояснення
складних процесів виникнення і становлення економічних, соціальних та гу-
манітарних систем.
В. МИКИТЕНКО
ПОЛІТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ:
ПРИРОДА, ЦІЛІ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
© МИКИТЕНКО Вікторія Володимирівна. Доктор економічних наук. Головний науковий співробітник відділу
стратегічного потенціалу та макроекономічного аналізу Ради з вивчення продуктивних сил України НАН
України (Київ). 2008.
Динамічне оновлення геополітичних і
геоекономічних процесів у світі, без-
перечно, поширюється й на зміни в теорії
та методології економічної науки, яка де-
монструє якісні трансформації не лише
свого стилю викладення, але й концепту-
альної структури використання міждисци-
плінарних підходів до визначення об’єктів
дослідження або оцінювання й прогнозу-
вання перспектив їхнього розвитку. Такі
зміни проявляються: 1) у цілісному, сис-
темному підході до вивчення економічних
явищ і соціуму, наукове осмислення яких
раніше відбувалося, по суті, ізольовано;
2) у переході від вивчення еволюції окре-
мих об’єктів і систем до розкриття еволюції
систем регіональних і глобальних; 3) у ха-
рактерному для нового етапу наукового пі-
знання дослідженні внутрішніх механізмів
еволюції економічних систем — насамперед
процесів самоорганізації матеріальних, ре-
сурсних, сировинних, факторних і створе-
них на основі їхньої взаємодії комбінова-
них структур, до яких, безумовно, належать
виокремлені в запропонованому досліджен-
ні явища політики економічного зростання
держави та її стратегічного потенціалу.
У площині таких роздумів показова по-
зиція одного із засновників сучасної теорії
синергетики І. Пригожина [1], який вва-
жав, що революційний переворот у науці
зумовлений переходом від жорсткого де-
термінізму явищ і процесів до акцентуван-
ня уваги на нестабільності їхнього існуван-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 43
ня, оскільки нестабільність економічного
середовища в певному сенсі замінює детер-
мінізм. Розвиток економічних систем може
бути контрольованим й інертним об’єктом,
підвладним цілеспрямованим діям, але при
цьому можливі непередбачені зміни та бі-
фуркаційні цикли. Сьогодні економічна
наука, зокрема така її галузь, як економіка
та управління національним господарст-
вом, не є ні матеріалістичною, ні редукціо-
ністською, ні детерміністською, а має бути
феноменологічною, тобто вона вимагає без-
перервного підтвердження адекватності
розроблених концептуальних моделей, схем
та кваліметричного інструментарію експе-
риментальними даними й перевірками. Не-
стабільність економічного середовища в
Україні та непередбачуваність розвитку її
економічної й енергетичної сфер можуть
бути продуктивно враховані під час аналізу
саме різноспрямованих явищ і процесів у
наявних варіантах їхнього глобального або
регіонального прояву. Адже вони мають за-
гальносвітове значення і є каталізатором
структурних та інституційних трансформа-
цій, змін масштабів функціонування й роз-
витку багатокомпонентних систем.
Зазначимо, що проблематика політики
економічного зростання сучасної держави,
у т. ч. й України, — це чітко окреслений
курс економічних досліджень останніх ро-
ків. При цьому висока адаптивність і дина-
міка системи стратегічного управління в
десятках провідних країн світу стимулює
невпинне оновлення базових положень
саме екзогенної теорії економічного зрос-
тання. У найбільш загальному визначенні
політика економічного зростання — це час-
тина загальної економічної політики дер-
жави або створених нею спеціальних інсти-
тутів влади, які здійснюють підготовку сис-
темотворних регуляторів для досягнення
тих чи тих національних цілей. Проте існує
й альтернативне визначення політики еко-
номічного зростання в межах ендогенної
теорії, що розглядає її як діяльність су-
б’єктів і створених ними інститутів влади,
яка виникла на перетині загальнодержав-
ної економічної політики й стратегії макро-
системної еволюції. Мета цієї діяльності —
забезпечення синхронного перебігу пара-
болічних подій з інтенсифікацією процесів
обміну-перерозподілу різних видів ре сур-
сів і сировини, досягнення високої енерго-
ефективності й конкурентоспроможності на -
ціональної економіки на основі формуван-
ня складноорганізованих струк тур -ат рак-
то рів, імплементації моделі економічного
зро стання, запровадження безперервного
експрес-регулювання й прогнозування ма-
кроекономічних показників та показників
економічної динаміки. Додамо, що варіан-
том деструктивної дії, яка знівелює резуль-
тати запровадження зазначеної політики,
може стати діяльність окремих політичних
сил, які орієнтуються на силове втру чання
та зміну орієнтирів і складу механізмів роз-
витку економічної сфери держави.
Політика економічного зростання вини-
кла як складова частина економічної сис-
теми, але внаслідок внутрішнього змістов-
ного ускладнення, загострення у світі полі-
тичних і міждержавних суперечностей ре-
сурсного характеру, збільшення масштабів
руйнування промислового виробництва
вона (політика) поступово набуває віднос-
ної самостійності й підвищеної питомої
ваги в загальному переліку державних ін-
тересів. На початку ХХІ ст. економічна по-
літика в Україні набула чіткого інституцій-
ного і функціонального оформлення, орі-
єнтуючись на підвищення технологічного
рівня виробництва й удосконалення ор га-
нізаційно-економічних відносин. Проте ви-
никла необхідність формування основ мо-
дернізаційного розгортання економічної
сфери та прийняття принципових страте-
гічних рішень щодо раціонального вико-
ристання власного стратегічного потенці-
алу на загальнодержавному рівні.
44 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
Таким чином, політика економічного
зростання нашої держави — це складна ком-
бінація внутрішньо- та зовнішньоорієнтова-
них заходів, які, відбиваючи діалектику час-
тини й цілого, визначають сутнісні особли-
вості ендогенних соціально-політичних і
економічних акцій у конкретний момент
розвитку економічної системи на інновацій-
них засадах. Як свідчать досвід і практика
реалізації певного роду стратегій у багатьох
державах світу, до суб’єктів ендогенної полі-
тики економічного зростання слід віднести
також найвищі органи державної законодав-
чої і виконавчої влади, управління міністер-
ствами і відомствами, а також певною мірою
і політичні партії, рухи та інші активні гро-
мадські об’єднання, програмні положення
або навіть ситуативні настрої яких пов’язані
з економічною, фінансовою, соціальною,
еко логічною та енергетичною сферами дер-
жави. Відповідно об’єктами політики стає
переважна більшість сфер суспільної життє-
діяльності, при цьому визначальними зали-
шаються: промисловість, матеріально-енер-
гет ичні ресурси, сільське господарство, ін-
вестиції та будівництво, транспорт і зв’язок,
зовнішньоекономічна діяльність, наука та
інновації, а також організаційно-економічні
відносини між ними.
У сучасних умовах господарювання, що
характеризуються нераціональним ви-
користанням стратегічного потенціалу дер-
жави за відсутності технологічної взаємодії
між працею та капіталом і неоптимальним
співвідношенням їхньої продуктивності,
конче необхідно розробити і запровадити
таку модель економічного зростання, яка
б сама продукувала його на довготривалий
період. У його основі має бути поступо-
ве збільшення віддачі від активізації диси-
пативних об’єктів, а саме — від розширен-
ня масштабу і обсягів виробництва або ре-
гулярної віддачі на репродуковані фактори
виробництва.
Оскільки сучасна економічна політика в
Україні дещо втрачає статус самодостатньо-
го аргументу державотворення і набуває
статусу «одного з напрямів» загальнодер-
жавної організаційно-управлінської і ви-
конавчо-розпорядчої діяльності, то забезпе-
чення високого рівня конкурентоспромож-
ності національного господарст ва, а отже,
покращення якості життя населення країни
вимагає системних та цілеспрямованих дій
щодо забезпечення на ціо наль них економіч-
них інтересів. Накопичення загроз еконо-
мічній безпеці, а тим більше прямих кон-
фронтаційних дій, зокрема, у сфері газопо-
стачання, перед якими опинилася у 2006–
2008 рр. наша держава, каталізує блискавич-
не перетворення політики економічного
зростання в домінантний чинник державно-
го виживання, необхідну передумову синх-
ронізації державних і суспільних зусиль у
відстоюванні національних економічних ін-
тересів і цінностей. Серед них чи не най-
важливішим слід вважати органічне функ-
ціонування економічної системи на засадах
власної повноцінної державності.
Наукові дослідження в напрямі розвитку
теорії економічної політики, що базуються
на основних положеннях теорії моделюван-
ня економічної політики Яна Тінбергена [2],
свідчать, що розроблення функціональних
засад української політики економічного
зростання — це складна конструкція, простір
імовірної об’єктивації якої поширюється на
переважну частину матеріальних і сировин-
них ресурсів, виробничих та інноваційних
можливостей. Тому до першочергових функ-
цій ендогенної політики еко номічного зрос-
тання держави слід віднести такі:
1) регламентувальну, яка формує в сус-
пільстві несуперечливе розуміння необхід-
ності проектування та негайного запрова-
дження макроекономічних конструкцій —
структур-атракторів (штучних макрострук-
тур або системотворних регуляторів), а
також потреби теоретичного вдосконалення
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 45
їхньої ієрархії та адаптації до сучасних гео-
політичних й економічних умов;
2) світоглядну, яка зумовлює необхід-
ність на сучасному етапі активного втру-
чання державних органів влади в еконо-
мічні процеси для підвищення енерго-
ефективності та конкурентоспроможності
національного господарства, незадовіль-
ний рівень яких загрожує економічній і
національній безпеці;
3) методологічну, яка забезпечує адек-
ватне розуміння представниками держав-
них управлінських структур завдань дер-
жави щодо розвитку наукоємних галузей і
технологічного оновлення базових енерго-
та ресурсоємних галузей;
4) координаційно-коригувальну, яка узго-
джує діяльність усіх суб’єктів управління
стосовно досягнення визначених цільових
показників, елементів структур та суб’єктів
господарювання щодо освоєння, розвитку та
раціонального використання власного стра-
тегічного потенціалу України, а також кон-
центрації зусиль на пріоритетних напрямах;
5) мобілізаційну, спрямовану на розроб-
лення системи ефективного управління ре-
альним сектором економіки за умов роз-
гортання виробництва спеціального тех-
нологічного обладнання і функціональних
матеріалів для розвитку наукоємних галу-
зей та заощадження стратегічних енерго-
ресурсів, використання резервів та введен-
ня повного регіонального госпрозрахунку
за критеріями граничної корисності й при-
бутковості;
6) організаційну, яка формує єдину систему
державного моніторингу результативності
провадження інноваційно-ін вес ти цій ної ді-
яльності, обсягів виробництва продукції, її
постачання та транспортування, споживан-
ня сировини й енергоресурсів; за безпечує
розроблення методології про ектування та
органічного функціонування багатокомпо-
нентної структури-атрактора, сутність якої
полягає в ініціюванні процесів локальної
самоорганізації, що зумовлює затухання різ-
носпрямованих деструктивних впливів у від-
критій економіці;
7) прогностичну, яка відповідає за моде-
лювання макроекономічної динаміки, пе-
редбачення перспектив розвитку енерго-
економічних процесів у їхніх конструк-
тив них і деструктивних аспектах при сис-
тем ному використанні напрацювань еко-
но мічної науки і практики та поєднанні
різних напрямів прогнозування, зокрема
зустрічного прогнозування макроеконо-
мічних показників у цілому та по галузях,
а також пошуку шляхів досягнення цільо-
вих показників у реаліях сьогодення.
Результатом реалізації зазначених функ-
цій політики економічного зростання ста-
не досягнення визначеної мети і вирішен-
ня двох універсальних та взаємозалежних
завдань, конкретизованих у відповідних
ці льових програмах й комплексі заходів, а
також у відповідному інструментарії.
I. У внутрішньому економічному про-
сторі — самозбереження держави, за без пе-
чен ня її виживання й цілісності за трьома
варіантами розвитку подій відповідно до
спе цифіки державної політики:
— підтримка стабільності її економічної,
виробничо-економічної, енергоекономічної
систем політичними й адміністративними
засобами без приниження значення політич-
ного підпорядкування відповідних управ-
лінських та організаційно-економічних ак-
цій на регіональному рівні;
— регулювання й коригування макроеко-
номічних процесів у державі, оскільки, втра-
тивши контроль над регіонами із значним
стратегічним та, особливо, сировинно-ре-
сурсним потенціалом, можна позбутися кон-
курентних переваг, а реальною загрозою
стає знищення національного промислового
виробництва, а отже, втрата державності;
— демонтування наявних інститутів та
ієрархії системи управління національним
господарством, конструювання нових
46 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
суспільно-економічних та організаційно-
еко номічних відносин на засадах доміну-
вання в їхній сукупності структур-ат рак-
торів [2] із вагомішими конкурентними ха-
рактеристиками завдяки технологічному
оновленню, активізації інноваційної діяль-
ності та раціональному освоєнню власного
стратегічного потенціалу.
II. У зовнішньому середовищі — реалі-
зація стратегічного аспекту інтегральної
концепції управління замкнутим циклом
на таких засадах:
— реалізація цільових програм в енерге-
тичній сфері та промисловому комплексі
й обґрунтування результативних засобів і
дієвих методів досягнення орієнтирів еко-
номічного зростання;
— гарантування достатнього рівня еко-
номічної безпеки як вагомої субструктури
національної безпеки. При цьому захист
економічної системи та збереження си ро-
вин но-ресурсної бази від зовнішніх небез-
пек і загроз, а також звільнення від енер-
гетичної залежності необхідно здійсню ва-
ти за результатами ґрунтовного дослі-
дження властивих політиці економічного
зростання законів і закономірностей;
— виконання полярно орієнтованих за-
вдань стосовно розширення зони власного
впливу з доступом до стратегічних резервів
інших держав, освоєння їхніх сировинних
баз та підкорення стратегічного потенціалу
у фор мі, що забезпечить часткове відро-
дження інститутів державно-по лі тич ної са-
мо до с татності України.
На підставі об’єктивного усвідомлення сут-
ності та змісту політики економічного зрос-
тання на засадах реалізації інтегральної кон-
цепції управління замкненим циклом вважа-
ємо за доцільне подати перелік найвагомі-
ших чинників впливу та коригування її
сутнісних характеристик, до яких віднесемо:
1. Національно-економічні інтереси дер-
жави чи наддержавних об’єднань, діяль-
ність яких стосовно економічних, енерге-
тичних, ресурсних, регіональних та гло-
бальних проблем розвитку стратегічного
потенціалу України набуває підвищеного
значення. Ці інтереси виражені у відповід-
них концепціях, доктринах, комплексних
і цільових програмах. На сучасному етапі
розвитку та за умови нестабільності макро-
економічних і політичних процесів оформ-
лення зазначених документів відбувається
вкрай суперечливо: вони змушені одночас-
но враховувати національно-державні, ре-
гіональні, блоково-коаліційні (політичні),
галузеві та загальнолюдські інтереси. Тому
в ході продукування власної ендогенної по-
літики необхідне домінування саме еконо-
мічних інтересів. Це аксіома державотво-
рення, яка актуальна незалежно від часу і
розвитку економічної системи. Ускладне-
ні нині соціально-політичні відносини між
гілками виконавчої та президентської вла-
ди, що передбачають впровадження й адап-
тацію нових форм організації та управлін-
ня (структур-атракторів), вимагають узго-
дження її (влади) вподобань.
2. Потенційні та наявні можливості еко-
номічного зростання, рівень їхнього осво-
єння та шляхи мобілізації резервів, що до-
зволяє захистити національно-економічні
інтереси держави й гарантувати достатній
рівень її економічної безпеки. Життєздат-
ність країни визначаємо за ступенем узго-
дженості рівня державного регулювання
монополій добувної промисловості, осво-
єння та раціонального використання стра-
тегічного потенціалу, випереджувального
розвитку паливних галузей та промисло-
вості, впровадження енерго- і технологіч-
ного аудиту, прогресивних технологій із
адаптивними властивостями, диверсифіка-
цією джерел постачання нафти і газу, а та-
кож на основі виробництва й генерування
нетрадиційних і відновлювальних джерел
енергії, які в разі істотного дисонансу міні-
мізують проблеми «недостатності» політи-
ки економічного зростання.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 47
3. Внутрішні та зовнішні умови функці-
онування національного господарства. Це
глобальні та регіональні економічні явища і
процеси, характер політичної системи Укра-
їни та її геополітичного оточення, розвине-
ність сировинно-ресурсного і виробничо-
технологічного потенціалу, спрямованість
реструктуризації промислового виробни-
цтва, структура та обсяг інвестицій. Змі-
ни цих чинників здатні стимулювати пере-
гляд як економічних інтересів держави, так
і склад механізмів їх реалізації, кардиналь-
но змістити акценти в стратегічних цілях і
засобах проведення політики економічного
зростання. При цьому вдосконалення прак-
тичного інструментарію формування й ре-
алізації функцій цієї політики перетворить
її у визначальний чинник розвитку еконо-
міки й дозволить досягти високого рівня
енергоефективності й відповідно конку-
рентоспроможності.
Виходячи з таких міркувань, структура
політики економічного зростання в Україні
повинна бути розрахована на довгостроко-
ву перспективу і поєднувати такі елементи:
• сукупність базових ідей загальноеко-
номічного прискорення, поєднання теоре-
тичних принципів системно-комплексного,
структурно-функціонального та об’єктно-
цільового призначення, чітких настанов
щодо етапності реалізації стратегії макро-
системної еволюції, дія яких розрахована
на тривалу історичну перспективу;
• комплексну програму економічного
зростання до 2080 р. і окреслених у її
складі рішень, які передбачають реаліза-
цію теоретично обґрунтованої економіч-
ної по літики при одночасному впроваджен-
ні адаптивної структури-атрактора і ви-
значеної ін но ваційно-спрямованої моделі
розвит ку;
• розростання нової генерації структур-
атракторів, що дозволить досягти цільових
енергетичних та економічних орієнтирів і
підвищить якість життя населення.
Відштовхуючись від функціонального та
структурного аналізу політики еконо-
мічного зростання, важливо підкреслити, що
«стартовою лінією» її змістовної оптимізації
в ідейно-теоретичному аспекті є вироблення
інтегральної концепції, втіленої в стра те -
гіч но-доктринальному забезпеченні процесу
вдо сконалення економічної сфери держави.
Саме стратегія макросистемної еволюції ви-
значає орієнтири, закладає парадигму функ-
ціонування як національного господарства,
так і принципів існування суспільства зага-
лом. Залежними від доктринальних поло-
жень, проте не менш важливими ланками
розгортання економічних процесів у держа-
ві, виступають тактика прийняття оптиміза-
ційних рішень і розроблення планів, орієн-
тованих на реалізацію зазначеної стратегії в
конкретно-історичних умовах, яка відбува-
ється в динамічно нестійкому економічному
середовищі трансформації регіональних і
глобальних со ці ально-політичних процесів.
Під сумовуючи й певною мірою розвиваючи
наведені узагальнені міркування щодо ендо-
генної теорії економічної політики, додамо,
що політику економічного зростання сучас-
ної держави можна представити як упоряд-
ковану взаємодію її складників, якої досяга-
ємо такими способами:
1) на основі зовнішніх (стосовно політики
економічного зростання) факторів (насампе-
ред державного, регіонального і глобального
походження), що дозволяє: а) сформулюва-
ти проблему передбачення довгострокових
заходів структурного характеру; б) реалізо-
вуючи таку політику, впровадити нову сис-
тему економічної динаміки — агрегованих
показників-ін ди ка то рів, новітніх методик,
що забезпечать результативність відповід-
ної політики;
2) на основі внутрішньо узгодженої вза-
ємодії елементів і механізмів макросистем-
ної еволюції, які утворюють політику як
складну систему (передусім доктриналь-
них положень, концепцій і цільових про-
48 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
грам, ресурсно-функціонального забезпе-
чення), що дає підстави для тверджень про
існування самоорганізаційних чинників
державної політики, тобто факторів її вну-
трішнього розвитку з науковим опрацю-
ванням об’єктивної природи і функцій, вза-
ємодію яких з відповідними організацій-
ними факторами виробництва та розвитку
національної економіки в українській нау-
ковій думці досі не досліджено.
Логічно припустити, що процеси само-
організації і в природному світі, і в еконо-
мічному середовищі історично виникають
задовго до цілісного конституювання ор-
ганізаційних структур управління еконо-
мічними процесами, структур, які мають
переважно об’єктивну основу виникнен-
ня, але здебільшого суб’єктивний характер
впливу на енергетичні, економічні й сус-
пільні явища. Тому цілком виправданим в
аналізі сучасної державної політики еконо-
мічного зростання для розроблення комп-
лексу форм і дієвих заходів є умовне від-
межування самоорганізаційних засад її ви-
никнення і подальшої еволюції від, на наш
погляд, неминучих організаційних допо-
внень у вигляді стійких макроструктур, що
стимулюють «режим із загостренням» [3]
та забезпечують узгодженість темпів роз-
витку макроструктур і загальної системи
завдяки дифузійним і дисипативним про-
цесам у макросистемі, синхронізації їх ви-
мірів і абсолютного приросту, тобто досяг-
нення ефекту когерентності [4] і стійких
(протягом тривалого часу) темпів еконо-
мічного зростання.
Слід зазначити, що вивчення та усвідом-
лення природи і функцій такої політики
дає можливість більш чітко сформулюва-
ти рушійні сили економічного зростання в
Україні, в основі якого такі системоутворю-
вальні чинники: 1) специфічні процеси са-
моорганізації, що виникають у національ-
ній економіці як реакція на виклики не-
стійкого зовнішнього середовища, характер
взаємодії з якими іманентно передбачає ві-
рогідне існування, а в окремих випадках —
об’єктивацію ризиків і загроз для подаль-
шого самодостатнього розвитку державно
організованого соціуму; 2) процеси страте-
гічного управління складною системою, що
стикаються з проблемою зіставлення на-
пряму її еволюції і визначених цілей та ці-
льових орієнтирів. Причому в ролі цільо-
вого функціонала, що зв'язує воєдино мету
із засобами її досягнення, виступає пропо-
нована до запровадження в національній
економічній системі структура-атрактор.
Вона як активний елемент створення фа-
зового простору, формування властивос-
тей і якісних системних ознак сприяє са-
морозвитку національного господарства
в найбільш ефективному напрямі; 3) про-
цеси трансформації, що змінюють струк-
туру, масштаби і функції макроекономіч-
них систем у результаті біфуркацій їхнього
фазового портрета, яким в економічній ре-
альності відповідають так звані структурні
«революції». Цей перехід може відбувати-
ся стрибкоподібно, а також зі зменшенням
ентропії, що має мультиплікативний ефект
і цілком забезпечує розростання повнова-
жень адаптивної структури-атрактора на
різних інституціональних рівнях; 4) проце-
си нейтралізації та подолання небезпечних
ситуацій, пов’язаних із виникненням вну-
трішніх ризиків та зовнішніх загроз еконо-
мічній безпеці. Їхня дієвість підтверджена
наявністю самоорганізаційних витоків гру-
пової поведінки людської спільноти, що в
сублімованій формі потенціалів системно-
функціонального спрямування реалізують-
ся як у періоди структурної та інформацій-
ної нестійкості багатокомпонентних сис-
тем, так і на етапі подальшої глобалізації
цивілізаційних процесів; 5) процеси інно-
ваційно спрямованого зростання, що ґрун-
туються на діалектичній єдності загально-
економічного прискорення й темпів при-
росту макропоказників: енергоефективнос-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 49
ті на ціональної економіки, стратегічного
потенціалу держави, частки енергоємних
галузей і виробництв у структурі націо-
нального господарства [5].
Отже, феноменологічні механізми реф-
лексії проблематики забезпечення еконо-
мічного зростання виступають як сукуп-
ність самоорганізаційних основ цілеспря-
мованої макросистемної еволюції політики
державного утворення, тоді як державні
механізми забезпечення економічного роз-
витку [6] доцільно віднести до штучно ор-
ганізованих факторів оптимізації сучасної
економічної політики. На наш погляд, фор-
мулювання базових положень політики
економічного зростання забезпечує кібер-
нетична теорія, яка дозволяє викласти в
концентрованому вигляді загальну концеп-
цію управління економічним зростанням
сучасної держави. Саме вона дає змогу роз-
глядати самоорганізацію як процес досяг-
нення динамічної рівноваги між складною
системою та її оточенням, основу якої ви-
значає принцип зворотного зв’язку і взає-
мостимулювання. У практиці організаційно-
економічних відносин це означає, що жод-
не об’єднання додержавного або державно-
го рівнів розвитку нездатне протистояти
зовнішнім агресивним чинникам у разі
власного самозамикання (відсутності зво-
ротного зв’язку з геополітичними та еконо-
мічними чинниками), а отже, знищення або
спотворення життєво важливих параметрів
внутрішньоекономічної динаміки та існу-
вання, до яких доцільно віднести насампе-
ред кількісні та якісні показники економіч-
ної динаміки, а також матеріальну інфра-
структуру впливу структури-атрактора на
довколишній світ, що й визначає вимоги до
інструментального забезпечення спільного
функціонування.
Так, ендогенна політика економічного
зростання (ЕПЕЗ) є наслідком групової
реакції суб’єктів державного управління
на силові виклики зовнішнього середови-
ща, усвідомлення яких відбувається на за-
садах безперервного аналізу небезпек сто-
роннього походження, подальша ескала-
ція яких загрожує існуванню українського
соціуму та національно-економічним ін-
тересам держави. Паралельно ЕПЕЗ мож-
на представити як реакцію державотворчої
еліти на ймовірність виникнення внутріш-
ньосистемних ризиків і небезпек, практич-
на об’єктивація яких загрожує врівнова-
женню фазових переходів і державному
статусу України, а тому передбачає варі-
ант внутрішньодержавного застосування
дієвих форм і методів організації виробни-
цтва, прикладного інструментарію для по-
будови оптимізаційної моделі економічно-
го зростання. Таким чином, ЕПЕЗ, відреф-
лексована з опорою на можливості кіберне-
тичного світогляду з його концептуальним
розумінням значення зворотного зв’язку, —
це необхідний крок на шляху усвідомлен-
ня такого варіанта політики як фрагмен-
та самоорганізації економічних систем для
збереження стійкої рівноваги між держав-
ноорганізованим суспільством і зовнішнім
(насамперед соціальним, економічним і по-
літичним) середовищем, якому властива
фізична, організаційна або інтелектуальна
агресивність. Виходячи з таких міркувань
і досвіду використання теорії синергети-
ки [6] щодо врахування різноспрямованих
сигналів у економіці, статусу методологіч-
ного доповнення до теорії кібернетики сто-
совно самоорганізаційних процесів у сус-
пільстві та національному господарстві
впродовж двох останніх десятиріч, набува-
ють ваги базові положення феноменології.
Її світоглядний арсенал дозволяє усвідоми-
ти, враховуючи характеристики «об’єкт–
аналог» та «система–об’єкт», і необхідність
виникнення, і сам процес проектування но-
вого спонтанного порядку (ЕПЕЗ) в дер-
жаві, нових структур (структур-атракторів
чи складових елементів, суб'єктів її забез-
печення) внаслідок взаємодії економічної
50 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
системи із середовищем (регіональним або
глобальним оточенням).
Нагадаємо, що становлення парадигми
самоорганізації як нового бачення та
експериментальної перевірки адекватності
внутрішніх чинників забезпечення загаль-
ноекономічного прискорення систем відбу-
лося наприкінці ХХ століття. Проте необ-
хідною передумовою актуалізації синерге-
тики як філософії самоорганізації стало зо-
середження уваги численних наукових
шкіл на феноменальних наслідках функці-
онування відкритих соціальних або еконо-
мічних систем, тобто систем, готових до об-
міну із зовнішнім середовищем енергією,
сировиною, ресурсами, кількість яких (осо-
бливо інформації, що аргументовано в спе-
ціальному дослідженні [7]) у світі збільшу-
ється за геометричною прогресією.
Для розкриття теми дослідження ево-
люційної економіки важливо зрозуміти,
що хоча ідеї самоорганізації і сформува-
лися в колі природничих знань, проте в
умовах зміщення акцентів у сучасній еко-
номічній науці їх розглядають як продук-
тивні методологічні конструкції для пояс-
нення складних процесів виникнення і
становлення економічних, соціальних та
гуманітарних систем. Ось чому специфіка
соціальних та природничих наук не може
заперечувати глибинної єдності і взає мо-
зв’язку між світом природи і складними
системами: економічними, енергоеконо-
мічними або ви роб ничо-еко но міч ними.
Загальні ж властивості і закономірності
загальноекономічного прискорення сучас-
ної держави стають предметом дедалі ак-
тивнішого вивчення в міждисциплінарних
дослідженнях, до яких належать уже зга-
дувана кібернетика, системний і комплек-
сний аналізи, структурна інформаційна те-
орія надійності систем, синергетика та їхня
«наймолодша» послідовниця — феномено-
логія.
Оскільки картина розвитку національ-
ної економіки, яку відтворює класичне сві-
тосприймання, — це світ, чітко структуро-
ваний причинно-наслідковими зв’язками,
у якому причинні ланцюги мають переваж-
но лінійний характер, а наслідки управлін-
ських рішень чи дій є здебільшого пропор-
ційними причинами. Досі вважали, що за-
вдяки причинним схемам хід розвитку еко-
номічного явища або процесу можна було
як пояснити в минулому, так і прорахувати
на майбутнє, тобто в прогнозах макроеко-
номічної динаміки враховували ретроспек-
тивні тенденції. Відповідно передбачали,
що сучасний стан і проблеми розвитку на-
ціонального господарства визначені мину-
лим, а майбутнє — це поєднання, взаємодія
минулого і сучасності.
Чітко сформованим міфом лінійного
мислення є, наприклад, переконаність біль-
шості представників сучасної економічної
думки в тому, що процеси цивілізаційного
поступу, глобального прогресу відбуваю-
ться по експоненті (НТР, економічне зрос-
тання, накопичення знань, гуманізація со-
ціальних відносин).
Проте базові положення синергетики і
феноменології, запропоновані в спеціаль-
них дослідженнях [8, 9], вносять принци-
пові корективи в таку логіку світобачен-
ня і доводять ідею загальнознаного кри-
терію — об’єктивності, тим самим перебо-
рюючи традиційні опозиції раціоналізму,
інтуїтивізму й емпіризму, формуючи но-
вий вимір як основу для верифікації ре-
зультатів сучасних економічних дослі-
джень, а саме:
1) засвідчують, що складноорганізованим
системам, у тому числі економіч ним, енер-
гоекономічним та виробничо-еко но міч -
ним тощо, а тим більше їхнім похідним —
структурам-атракторам, неможливо на в’я-
зати абстрактно сконструйовані чи «безу-
мовно прогресивні», з погляду розроб ників,
шляхи їхнього розвитку. Швидше необхід-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 51
но зрозуміти внутрішньосистемні тенденції
зародження і подальшого розгортання
складних процесів і явищ, аніж виводити /
спрямовувати системи на штучні шляхи
еволюції. Отже, проблему керованого роз-
витку, яку синергетика і феноменологія зо-
всім не вилучають із теорії економічного
зростання, доповнює проблема самокерова-
ного розвитку багатокомпонентних струк-
тур, що ґрунтується на модифікованій реф-
лексії та перевірці достовірності [10];
2) синергетика демонструє:
• яким чином деструктивна першоосно-
ва економічних та матеріальних процесів
(хаос) здатна виступати в ролі конструк-
тивного механізму еволюції національної
економіки;
• як може бути сформована нова форма
організації виробництва та управління ним;
• завдяки чому в періоди нестійкості еко-
номічної системи її флуктуації (малі збурен-
ня) можуть переростати в якісно нові ма-
кроструктури. Синергетичний напрям до-
сліджень перспектив загальноекономічного
прискорення допомагає зрозуміти справ-
жню природу економічних і політичних
криз, яка, по суті, є подвійною, амбівалент-
ною. Оскільки руйнуючи, вона демонтує,
послаблює, знищує складні макросистеми,
навіть такі, що перебувають у розвиненому
стані, шляхом привнесення стихійних флук-
туацій у відпрацьовані схеми функціонуван-
ня елементів системи. Водночас хаос міс-
тить конструктивний потенціал, що зумов-
лено існуванням у його природі еволюцій-
них механізмів формування структур з
адаптивними властивостями і новими кон-
ститутивними характеристиками — атрак-
торів, тобто системоутворювальних регуля-
торів, що узгоджують темпи зростання з на-
явним стратегічним потенціалом на основі
поєднання різних компонент у блоки, зміни
режимів і масштабів розвитку, амплітуди і
форми коливань у визначених сферах еко-
номічної діяльності;
3) синергетика, за умови використання
модернізованої рефлексії, що заснована на
феноменології, доводить: для складних сис-
тем існує здебільшого декілька альтернатив-
них шляхів розвитку та можливість вибору
оптимальної моделі економічного зростан-
ня, а отже, вибору майбутнього. При цьому
хоча і йдеться про діапазон шляхів еволюції
(цілей розвитку), однак за умови конкрети-
зації одного з них як домінантного в точках
розгалуження (точках біфуркації) проявля-
ється певна наперед сформована детермі-
нованість розгортання економічних явищ і
процесів. Таким чином, не лише минуле ви-
значає сьогодення національної економіки,
але й реальне майбутнє (передбачені орієн-
тири) відповідно до теорії довгих хвиль та
визначених за результатами дослідження
закономірностей функціонування структур-
атракторів [11];
4) синергетика відкриває нові принципи
суперпозиції, побудови еволюційного ціло-
го з частин і компонент. Проте об’єднання,
інтеграція структурних елементів не озна-
чає їхнього механічного додавання: потен-
ціал нової системи більший від суми по-
тенціалів його частин. З’являється новий
принцип поєднання частин у єдине ціле,
заснований на феноменології, — «ідентифі-
кація» [7], встановлення загального темпу
розвитку складових елементів, забезпечен-
ня співіснування різних фрагментів у од-
ній темпосистемі. Стосовно економічних
процесів така характеристика має особли-
ве значення для конструювання структур-
атракторів, формування кластерів чи поєд-
нання виробничо-економічних систем, що
перебувають на різних рівнях розвитку;
5) синергетика і феноменологія забезпе-
чують накопичення знань про те, яким чи-
ном оперувати і як ефективно управляти
багатокомпонентними системами, акцен-
туючи увагу на правильній архітектурі з
перманентним коригуванням цільових по-
казників, оскільки локалізовані резонансні
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8
впливи набагато ефективніші за масштабні
енергетично насичені управлінські імпуль-
си, які здатні взагалі спотворити або навіть
зруйнувати об’єкт свого впливу;
6) синергетика розкриває закономірнос-
ті й умови перебігу лавиноподібних змін у
національному господарстві, а також проце-
сів нелінійного, самостимульованого зрос-
тання в окремих сферах економічної діяль-
ності, а феноменологія надає зручний апа-
рат і встановлює вимоги до інформаційно-
ме тодичного забезпечення. Саме на такій
основі можливе розуміння того, яким чи-
ном можна ініціювати процеси економічно-
го зростання у відкритих нелінійних сере-
довищах, які існують обмеження, що дозво-
ляють уникнути розпаду складних структур
під час їхнього динамічного розвитку [10].
Так, ідея нелінійності, диференціюючись
на декілька похідних гносеологічних кон-
струкцій, має особливе значення для осмис-
лення процесів економічного зростання.
Завдяки своїм сутнісним особливостям
феноменологія дає змогу:
• усвідомити надзвичайну важливість
принципу «розростання малого», що озна-
чає імовірність перетворення незначних
відмінностей окремих сфер у нові макро-
системні детермінанти, спрямова ні на
кардинальну зміну структурно-функ ціо-
наль них вимірів загальної економічної
системи;
• зрозуміти дискретність шляхів еволюції
нелінійних систем (середовищ), тобто від-
критість не будь-яких напрямів їхнього по-
дальшого розвитку, а лише одного з них —
домінантного, який входить в обмежений
спектр вірогідних альтернатив, отриманих
за умови використання експериментально-
го ряду агрегованих показників-індикаторів
та розробленого прикладного інструмента-
рію;
• визначити окремі об’єкти концентра-
ції зусиль (за результатами аналізу можли-
вих несподіваних / емерджентних змін) для
син хронізації вимірів еволюції інноваційно
спрямованої моделі економічного зростан-
ня України [10,11].
Використання зазначених положень під
час аналізу нестійкого економічного сере-
довища дозволяє критично оцінити поши-
рені прогнози-екстраполяції показників еко-
номічної динаміки (минулого досві ду на
майбутнє), оскільки помітнішими стають
їхня недостатність і штучність, а отже, не-
надійність значної кількості з них. Оскіль-
ки те, що спочатку було вторинним і непо-
мітним, з часом здатне розгорнутися і, ло-
калізувавшись, утворити новий сутнісний
центр економічних перетворень, карди-
нально відмінний від теоретичних задумів
авторів чергової реструктуризації.
Змістовно важливою ланкою нашого до-
слідження є таке припущення: надшвид ке
прискорення еволюції окремих економіч-
них систем, глобалізаційні процеси й по-
дії в LS-режимі істотно утруднюють при-
стосування, адаптацію української еконо-
міки до перманентно змінних умов буття
як складної системи із випадковою зв’яз-
ністю. Унаслідок цього в Україні підвищу-
ється імовірність надвибуху (політично-
го, демогра фічного, соціального, ком бі но-
ваного), тобто катастрофи, рушійні си ли і
природа якої в цілісному вигляді, як зда-
ється авторові статті, досі не відрефлексо-
вані.
Тому політику економічного зростання
як своєрідний вид діяльності, який межує з
твор чістю, доцільно представити як реак-
цію її організаторів на нелінійні процеси у
відкритій багатокомпонентній системі, що
виконує подвійне навантаження стосовно
забезпечення загальноекономічного при-
скорення: по-перше, розв’язує проблему
стабілізації структурних зсувів, компенса-
ції, нейтралізації «шкідливих» (з погляду
системної стійкості) коливань, створення
додаткових гарантій збереження темпів
зростання і приросту, повного виконання
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 8 53
державних цільових програм розвитку пев-
них видів економічної діяльності відповід-
но до визначених стратегією макросистем-
ної еволюції орієнтирів; по-друге, зазначе-
ний вид політики виступає в ролі збудни-
ка, спрямованого на посилення хаотичних
внутрішньосистемних ознак, а отже, на ди-
намічне нав’язування системі в разі осла-
блення іншої її організаційної якості з од-
ночасним використанням можливостей і
резервів самоорганізації.
1. Prigogine I. The philosophy of instability// Futu-
res. — August. — 1989. — P. 397.
2. Tinbergen J. On Theory of Economic Policy. — Am-
sterdam, «North Holland», 1956. — 182 p.
3. Микитенко В. В. Формування комплексної сис-
теми управління енергоефективністю у галузях
промисловості: Монографія. — К.: Укр. вид.-поліг.
компанія «Екс. Об.», 2004. — 336 с.
4. Микитенко В. В. Енергоефективність промисло-
вого виробництва: пріоритети та шляхи забезпе-
чення // Теоретичні та прикладні питання еко-
номіки: Зб. наук. пр. — К.: КНУ ім. Т.Шевченка,
2006. — Вип. 11. — С. 74–81.
5. Мочерний С. В., Ларіна Я. С., Устенко О. А., Юрій С. І.
Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. /
За ред. С. В. Мочерного. — Львів: Світ, 2006. —
Т. 2. — С. 274.
6. Майнцер К. Сложность и самоорганизация //
Вопросы философии. — 1997. — № 3. — С. 48–61.
7. Рузавин Г. Парадигма самоорганизации как осно-
ва нового мировоззрения // Свободная мысль. —
1993. — № 17–18. — С. 54.
8. Князева Е. Н., Курдюмов С. П. Синергетика как
новое мировидение: диалог с И. Пригожиным //
Вопросы философии. — 1992. — № 12. — С. 4–5.
9. Борисов Е. В. Феноменологический метод М. Хай-
деггера // Хайдеггер М. Пролегомены к истории
понятия времени. — Томск, 1998. — 324 с.
10. Микитенко В. В. Формування фазового портре-
ту й оцінювання дієвості нової макрогенерації в
Україні // Стратегія розвитку України. — 2008. —
№1-2. — С. 124–139.
11. Микитенко В. В. Економічне зростання: ендоген-
на теорія, інституційне середовище та проблеми
їх розвитку // Україна — Латвія — ЄС: сучасний
стан та перспективи. Зб. матеріалів міжнар.
науково-практ. конфер. — Херсон — Латвія —
Прага. — Херсон: ПП Вишемирский, 2008. —
С. 112–121.
В. Микитенко
ПОЛІТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ:
ПРИРОДА, ЦІЛІ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Р е з ю м е
Динамічне оновлення геоекономічних та геополітич-
них процесів сьогодні поширюється і на зміни в теорії
й методології економічної науки. У запропонованому
дослідженні проаналізовано головні компоненти і за-
соби реалізації стратегій макросистемної еволюції віт-
чизняної економіки й центри докладення зусиль для
забезпечення загальноекономічного прискорення в
Україні. Політику економічного зростання розгляну-
то як частину загальної економічної політики держа-
ви або створених нею спеціальних інститутів влади.
Осмислено роль першорядних функцій ендогенної по-
літики економічного зростання держави в досягненні
визначеної мети. Запропоновано перелік найвагомі-
ших чинників впливу та коригування сутнісних ха-
рактеристик такої політики на засадах реалізації інте-
гральної концепції управління замкненим циклом, яка
має бути втілена в стратегію макросистемної еволюції,
що визначає орієнтири, закладає парадигму функціо-
нування як національного господарства, так і принци-
пи існування суспільства в цілому. На основі вивчення
природи і функцій відповідної політики сформульова-
но рушійні сили економічного зростання в Україні.
V. Mykytenko
POLICY OF ECONOMICAL GROWTH:
NATURE, GOALS, PROBLEMS AND PROSPECTS
S u m m a r y
Dynamic renewal of geo-economics and geopolitical proces-
ses covers changes in theory and methodology of economy
science nowadays. The presented research is an analysis of
the main components and strategy implementation means of
national economy macro-system evolution and centers of ef-
forts application to provide general economic enhancement
in Ukraine. The policy of economy growth is reviewed as a
part of general state economic policy or special power insti-
tutes created by this policy. The role of the primary functions
of policy of state economy endogenic growth is conceived in
determined goal achievement. A number of major factors of
policy influence and its characteristic correction is presented
based on integral concept of close loop management imple-
mentation that should be incorporated into macro-system
evolution strategy that defines landmarks and establishes a
paradigm of national economy functioning as well as society
existence principles as a whole. Based on aforementioned
policy nature and functions the leading forces of Ukraine
economy growth are formulated.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-3248 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:04:06Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Микитенко, В.В. 2009-07-06T11:15:38Z 2009-07-06T11:15:38Z 2008 Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи / В.В. Микитенко // Вісн. НАН України. — 2008. — № 8. — С. 42-53. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3248 Динамічне оновлення геоекономічних та геополітичних процесів сьогодні поширюється і на зміни в теорії й методології економічної науки. У запропонованому дослідженні проаналізовано головні компоненти і за- соби реалізації стратегій макросистемної еволюції вітчизняної економіки й центри докладення зусиль для забезпечення загальноекономічного прискорення в Україні. Політику економічного зростання розглянуто як частину загальної економічної політики держави або створених нею спеціальних інститутів влади. Осмислено роль першорядних функцій ендогенної політики економічного зростання держави в досягненні визначеної мети. Запропоновано перелік найвагоміших чинників впливу та коригування сутнісних характеристик такої політики на засадах реалізації інтегральної концепції управління замкненим циклом, яка має бути втілена в стратегію макросистемної еволюції, що визначає орієнтири, закладає парадигму функціонування як національного господарства, так і принципи існування суспільства в цілому. На основі вивчення природи і функцій відповідної політики сформульовано рушійні сили економічного зростання в Україні. Dynamic renewal of geo-economics and geopolitical processes covers changes in theory and methodology of economy science nowadays. The presented research is an analysis of the main components and strategy implementation means of national economy macro-system evolution and centers of efforts application to provide general economic enhancement in Ukraine. The policy of economy growth is reviewed as a part of general state economic policy or special power institutes created by this policy. The role of the primary functions of policy of state economy endogenic growth is conceived in determined goal achievement. A number of major factors of policy influence and its characteristic correction is presented based on integral concept of close loop management implementation that should be incorporated into macro-system evolution strategy that defines landmarks and establishes a paradigm of national economy functioning as well as society existence principles as a whole. Based on aforementioned policy nature and functions the leading forces of Ukraine economy growth are formulated. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Статті та огляди Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи Policy of economical growth: nature, goals, problems and prospects Article published earlier |
| spellingShingle | Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи Микитенко, В.В. Статті та огляди |
| title | Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи |
| title_alt | Policy of economical growth: nature, goals, problems and prospects |
| title_full | Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи |
| title_fullStr | Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи |
| title_full_unstemmed | Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи |
| title_short | Полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи |
| title_sort | полiтика економiчного зростання: природа, цiлi, проблеми та перспективи |
| topic | Статті та огляди |
| topic_facet | Статті та огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3248 |
| work_keys_str_mv | AT mikitenkovv politikaekonomičnogozrostannâprirodaciliproblemitaperspektivi AT mikitenkovv policyofeconomicalgrowthnaturegoalsproblemsandprospects |