Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті
Автор аналізує історико-архітектурну дійсність м. Переяслава в період 1845-1859 років, намагається уможливити розуміння Шевченкових оцінок стосовно архітектурного краєвиду міста, атрибутує місцеві храми, згадувані у творчій спадщині поета. Автор анализирует историко-архитектурную реальность г.Переяс...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32683 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті / Л. Набок // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 52-58. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860265579015831552 |
|---|---|
| author | Набок, Л. |
| author_facet | Набок, Л. |
| citation_txt | Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті / Л. Набок // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 52-58. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Автор аналізує історико-архітектурну дійсність м. Переяслава в період 1845-1859 років, намагається уможливити розуміння Шевченкових оцінок стосовно архітектурного краєвиду міста, атрибутує місцеві храми, згадувані у творчій спадщині поета.
Автор анализирует историко-архитектурную реальность г.Переяслава в период 1845-1859 годов, пытается понять высказывания Шевченко относительно архитектурного пейзажа города, атрибутирует местные церкви, упоминаемые в творческом наследии поэта.
An author analyses historical– architectural reality city of Pereyaslav in the period of 1845-1859, tries to do possible understanding of Shevchenko’s estimations in relation to architectural landscape of city, attribute local temples are mentioned in the creative inheritance of poet.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:00:23Z |
| format | Article |
| fulltext |
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
52
Yury Voloshin
Yards of inhabitants of Poltava at the second half of XVIII century
(based on materials of Rumyantsev inventary)
At the article that is based on materials of Rumyantsev inventory of Little Russia is investigated the yards of
inhabitants from Poltava, and is analyzed their sizes, topographic and social distribution in the structure of city,
the practice of the acquisition and use, prices, fi lling of buildings, etc.
Keywords: yard, street, household, Rumyantsev description, Poltava.
Питання ролі архітектури в творчості Тараса
Шевченка здається не оминає своєю увагою
жоден шевченкознавець. Зокрема, манеру
Тараса Григоровича розв’язувати проблеми ре-
алістичного пейзажу досліджували такі відо-
мі мистецтвознавці як Я.Затенацький, Б.Бутнік-
Сіверський, Є.Середа, З.Лашкул, К.Чумак, а Сте-
фан Таранушенко не просто перелічив архітек-
турні образи, які присутні в поезії та живопису
Шевченка, але й розглянув їх в музикальному ас-
пекті, виявивши чарівну мелодику у ритмі барв
й тембрах звукопису1. Проте сучасні дослідни-
ки, звертаючи свої погляди у русло мистецтво-
знавчих та літературознавчих пошуків, не по-
лишають своєю увагою спадщину Т.Шевченка2
й працюють над удосконаленням зробленого.
Метою розвідки є спроба шляхом аналі-
зу історико-архітектурної дійсності Переяслава
в період 1845-1859 років уможливити розумін-
ня Шевченкових оцінок стосовно архітектурних
пам’яток міста, атрибутувати зашифровані в його
літературній спадщині місцеві храми.
Наслідуючи Тараса Григоровича спочатку опи-
шемо топографію міста. Місцевість, на якій роз-
будований Переяслав, рівна, низинна, місцями за-
болочена, лише його східна частина розташована
на природному плато. Основна забудова історич-
ного середмістя знаходиться між заплавами річок
Трубежу та його притоку Альти.
У 1845 році переяславську міську агломера-
цію складали цитадель, середмістя, три передміс-
УДК 94 (977.41)
Людмила Набок (м. Переяслав-Хмельницький)
ТАРАС ШЕВЧЕНКО ТА АРХІТЕКТУРНИЙ ПОРТРЕТ
М. ПЕРЕЯСЛАВА У ХІХ СТОЛІТТІ
Автор аналізує історико-архітектурну дійсність м. Переяслава в період 1845-1859 років, намагаєть-
ся уможливити розуміння Шевченкових оцінок стосовно архітектурного краєвиду міста, атрибутує
місцеві храми, згадувані у творчій спадщині поета.
Ключові слова: Т.Г.Шевченко, місто Переяслав, архітектура, церква, краєвид.
тя та хутори. Останні були розташовані у трьох
місцях: на півночі за оборонним валом поса-
ду – Закиєвобрамське передмістя з хуторами
Кірасірщина, Святилівка, Коптевича Гребля, на
півдні на правому березі Альти було передміс-
тя – Заальтиця з хуторами Максимівка, Карань,
Бабачиха, Попівка на сході лівий берег річки
Трубіж займав Задовгомостянський форштадт,
за ними - хутори Павлівка, Мар’янівка, Чирське,
Каневського. Навкруги Переяслав оточували 30
вітряних млинів і 8 водяних, залишки селітряних
бурт, дві цегельні. Своєрідності архітектурному
образу міста додавали могильні кургани, що ви-
сочіли на його східних, південних і західних око-
лицях. Головний Київський шлях з ХІХ ст. став
проходити Заальтицьким передмістям, тому до-
рога до міста перетинала місток через легендарну
річку Альту, з якого відкривалась не вельми при-
ваблива панорама: ліворуч по під річкою та валом
посаду тулилися кузні та хати ковалів, а праворуч
були розкидані неоковирні залишки цитадельно-
го валу, обліплені хатками переселенців3.
До середини XIX століття простір Переяслава
містив 10 з четвертиною верст, який регламенту-
вався оборонними валами, ровами і головними
шляхами, що виходили з нього у трьох напрям-
ках. Над цією площиною підносили свої верхи
шість цегляних церков (Вознесенська з окремою
дзвіницею, Варваринська, Покровська, Троїцька,
Михайлівська з окремою дзвіницею, Фоми) та сім
дерев’яних (Воскресенська, Спаська з окремою
ISSN 2222-5250
53
дзвіницею, Успенська, Борисоглібська, Петро-
павлівська з окремою дзвіницею, Всіх Святих),
а поміж ними так-сяк обгороджено було 1162
двори у яких стояло 1087 будинків дерев’яних і
лише три кам’яних4.
У розселенні Переяслава спостерігалось тяжі-
ння до вільної забудови. Життя міста здавна пу-
льсувало в середмісті, яке складалося з двох май-
данів. Головним і найбільшим був майдан, що
обіймав простір між старовинною Київською
брамою - Воскресенською та Троїцькою церк-
вами - Вознесенським монастирем. Камертоном
його архітектурного образу виступав ансамбль
Вознесенського монастиря. Монументальні об’є-
ми собору (1700), дзвіниці (1776), Варваринської
церкви (1782) та двоповерхових мурованих буді-
вель колегіуму (1753) й 29 крамниць (1830) чіт-
ко окреслювали західну панораму відкрито-
го простору. На сході майдан замикали подвір’я
Воскресенського храму (1796) та Троїцької цер-
кви (1804), до якої з північної сторони підсту-
пало обійстя Андрія Козачковського, де зупи-
нився Т.Шевченко. Обабіч церков зі сходу й пів-
ночі впритул підступали 22 житлових квартали
неправильної конфігурації, де жили вперемішку
нащадки козацької знаті, священики, купці, маля-
ри, калачники, кравці, власники винних крамни-
ць. Чотири рази на рік на площі вирував ярмарок,
а двічі на тиждень тут відбувались торги, тому
посередині майдану стояли альтанка мір та ва-
ги й колодязь. В південній частині ярмарковища
височів бронзовий пам'ятник на могилі графині
Вітгейштейн. Його оточував невеличкий садок
з квітником, а близько садової решітки спирав-
ся на цегляний стовп величезного розміру лучко-
вий корабельний залізний якір, який переяславці
знайшли у річці Трубіж в 1844 році5.
Другий майдан утворився здавна в захід-
ній частині середмістя поміж Альтицької бра-
мою – Спаською церквою – будинком Думи -
Покровською церквою. Зі сходу до дерев’яної
Спасо-Преображенської (1765) церкви щільно
прилягали 5 кварталів та монастирське подвір’я.
Південно-західний куток середмістя, попід на-
півзруйнованими цитадельними валами і навко-
ло мурованої Покровської церкви (1704) був за-
будований 24 житловими кварталами6.
Через ці два майдани по самісінькому центру се-
редмістя проходив головний шлях з Києва на Яготин,
Лубни, Полтаву. Одночасно Головно-трактова вулиця
виконувала роль з’єднувальної ланки між двома пе-
редмістями: Задовгомостянським та Заальтицьким.
У XIX столітті Переяслав залишив за собою
статус центрального міста повіту, а до 1862 р. ще
утримував важливі позиції в церковному та освіт-
ньому житті Полтавської губернії. У 1845 році тут
перебувала резиденція архієпископа Полтавської
і Переяславської єпархії, діяв вищий навчаль-
ний заклад – семінарія, зберігались православ-
ні реліквії (мощі єпископа Макарія Канівського
і Переяславського, голова мученика Данила
Кушніра). Через місто пролягали головні поштові
шляхи, що з’єднували Москву з Тавридою, Київ з
Золотоношею, Пирятином, Лубнами, Богуславом.
На час приїзду Т. Шевченка Переяслав славився
як ремісничий осередок. На декількох мануфак-
турах у великій кількості шили селянські чоботи
та черевики для продажу до інших міст й особ-
ливо Києва. Працювали сукновальні, завод по
виробництву столярного клею, діяла іконописна
майстерня при семінарії 7.
Ритм життя вимагав впровадження містобудів-
них організуючих заходів, а саме: об’єднання се-
редмістя з колишніми форштадтами в єдине ці-
ле, впорядкування транспортної розв’язки, спо-
рудження цегляних споруд громадського призна-
чення. В 1832 році генерал-губернатором М.Г. Реп-
ніним був затверджений новий архітектурний
план, що передбачав докорінну реконструкцію
міста. З 1837 року розпочались роботи по масш-
табному формуванню квартальної сітки вулиць,
які здійснювались протягом добрих двох десятків
років і переважно на території середмістя8. З ме-
тою об’єднання центру з передмістям та цитадел-
лю розпочались масштабні земельні роботи по
прорізуванню вулиць в земляних валах, засипка
ровів. У середмісті паралельно до головної про-
різана була Полтавська вулиця, її трасували по
під колишнім цитадельним валом. Вона викону-
вала транспортне (скорочений шлях між східним
і західним передмістями) та житлове призначен-
ня 9. Взагалі у 1837 році в середмісті було наріза-
но дев’ять вулиць. Чимало земель, що належали
як мешканцям, так і закладам, відходили під ву-
лиці, а натомість їх колишнім власникам надава-
лись ділянки в інших частинах міста, або випла-
чувалась грошова компенсація. Звичайно, що цей
процес вельми затягувався у часі, тому на момент
приїзду Т.Шевченка місто, образно кажучи, виг-
лядало розораним курганом.
Знайомлячись з переяславською старовиною,
Т.Шевченко свою увагу зосереджує лише на хра-
мах Вознесенському, Покровському та Михайлів-
ському, але й серед названих зачарував художника
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
54
своїми формами лише один Вознесенський собор.
Вочевидь Тарас Григорович вирішив розкрити всі
принади архітектурного образу, тому не випад-
ково обирає для етюду північно-західний фасад
пам’ятки. Перспектива зі сторони монастирського
подвір’я була в той час єдиною, яка вповні пере-
давала грацію архітектурних форм споруди. Адже
вівтарна абсида, а також, південний та західний
портали собору майже впритул закривалися дво-
поверховими мурованими крамницями, дзвіни-
цею, колонадою вздовж архієрейської доріжки
та садом. На акварелі художник зафіксував: на-
мет над льохом, арку головного входу до монас-
тиря, верхній ярус і купол дзвіниці, частину ар-
хієрейського саду. Усі ці споруди були збудовані
протягом 1698-1825 років. Окрім графічної фік-
сації Шевченко дав оцінку архітектурного обра-
зу в «Археологічних нотатках»: «Бывший монас-
тырь, ныне Соборная церковь во имя Вознесения
Господня, построенная 1701 года гетманом
Мазепою, великолепная снаружи и до невоз-
можности искажена внутри возобновлениями»10.
Шанувальникам Тараса Шевченка відомо, що ця
пам’ятка переяславської старовини настільки вра-
зила митця своїми досконалими пропорціями, що
потім неодноразово ставала об’єктом його уваги
в художніх творах та листуванні. Проте звертаємо
увагу на той факт, що митець жодного разу кра-
сень Вознесенський храм ні в повісті «Близнецы»
(1855), ні в поемі «Сон» (1847) не назвав його
офіційним ім’ям. Можливо це авторський худож-
ній прийом, а можливо, Тарасу Григоровичу було
жаль оминати пам’ять про гетьмана Мазепу. Хоча,
припускаємо, що поет хотів бодай ще раз усла-
вити Матір-Богородицю, адже в ході краєзнав-
чих досліджень з’ясувалось, що переяславці по-
між собою Вознесенський собор часто-густо на-
зивали Богородичним. Чому? Цьому факту є ду-
же просте пояснення. У 1814 році монастирські
іконописці прикрасили іконами ліхтар та фрон-
тони. Зокрема на ліхтарі зобразили постаті вось-
ми апостолів, а на фронтонах розмістили сюжет-
ні ікони, присвячені образу Богородиці, покрови-
тельці насельників. Так вівтарний фронтон, звер-
нений до головного майдану міста, прикраси-
ла ікона Покровської Богоматері зі святителями
переяславськими Єфремом і Сімеоном (так зва-
на Переяславська Покрова), південний, зі сторо-
ни дзвіниці, який слугував прочанам входом до
монастиря – Різдва Богородиці. А от на північ-
ному фронтоні, зверненому до монастирського
подвір’я, монахи розмістили ікону Благовіщення,
і лише над фронтоном західного входу, головно-
го, возвеличувався образ Вознесіння. Таким чи-
ном барокові фронтони Вознесенського собору
постійно асоціювались в зоровій пам’яті переяс-
лавців і подорожуючих із образами Богородиці,
тому й не дивно, що часто-густо храм відповід-
но називали то Різдвобогородичним, то просто
Богородичним. Тарас Григорович у своїй аква-
релі змальовує північно-західний фасад пам’ят-
ки, на якому чудово було видно саме ікону Бла-
говіщення. Цілком імовірно, що іконографічний
сюжет став прототипом назви «Мазепиної церк-
ви» з повісті «Близнецы», в якій Шевченко неод-
норазово милується обрисами Благовіщенської
церкви: «Каждое воскресенье и каждый празд-
ник он (Сокира) ездил к обедне с женою в со-
борный храм Благовещения. Вместе с прекрас-
ной, гармонической архитектурой храма на не-
го действовало и пение семинаристов...Вот цер-
ковь так церковь, хоть с нашим Благовещением
рядом поставить…» 11
Стосовно іншого архітектурного образу
Переяслава, а саме, Покровського храму, то ми-
тець жодним словом не прохопився про нього у
Археологічних нотатках, але й увагою оминути
не зміг, тому змалював. Перспектив для зобра-
ження вказаного собору у Шевченка могло бу-
ти три. Перша на розі вулиць Вознесенської
і Полтавської, але тут західний портал, згід-
но описів сучасників, повністю закривала незу-
гарна дзвіниця. Друга перспектива була мож-
ливою зі сторони Головно-трактового шляху.
Проте в такому разі композиція була б позбав-
лена соціального підтексту, тому ця вулиця бу-
ла центральною, тому більш-менш впорядкова-
ною. Для своєї композиції митець обрав третю
перспективу – східно-південну сторону собору,
яка відкривалася з нещодавно утвореної вулиці
Полтавської, з того місця, де красномовно засвід-
чувалася давня й новітня історія міста. Вулиця
пролягла на розрівняних валах колишніх укріп-
лень переяславської цитаделі. Цей ґрунт був не
придатний для ведення господарства, тому за рі-
шенням магістрату «Замок», або «Крепость» (міс-
цеві народні назви) та цитадельні вали віддані бу-
ли під заселення єврейським переселенцям. Євреї
стали масово прибувати до Переяслава в пошу-
ках заробітків після третього розподілу Польщі
з Каневського та Ржищивського кагалів і станом
на 1846 р. із загальної кількості населення у 8413
душ іудеїв налічувалось 3525 осіб 12. Ось чому на
передньому плані з боків собору Шевченко зоб-
ISSN 2222-5250
55
разив частину великого будинку з постатями ук-
раїнців та хату з прибудовами і євреєм, а посере-
дині, як апофеоз, дві свині у великій калюжі. І ли-
ше як примара колишньої козацької слави, підно-
сить свої верхи вдалині собор – фортеця.
Відомо, що на малюнку «Церква Покрови в
Переяслове» Шевченко домалював купол над
головною навою на відповідну для гармонійно-
го вигляду споруди висоту. Адже короткі «ба-
рабани» та маленькі куполи по відношенню до
величних і масивних стін будівлі вочевидь по-
рушували загальну симетрію і пропорції собо-
ру. Неоковирність верхів величного храму де-
котрі з дослідників пояснювали місцевою леген-
дою, згідно якої гетьман І.Мазепа заборонив йо-
го фундатору переяславському полковнику Івану
Мировичу будувати вищим від Вознесенського
собору. Але важко погодитись з такою аргумен-
тацією, хоча б за тією причиною, що гетьман
був вельми освіченою і естетичною особистіс-
тю. Швидше за все непропорційність верхів по-
яснюється тим, що в 1809 році церква постраж-
дала від великої пожежі, в результаті якої повніс-
тю згоріли нави. Покровська парафія була не ба-
гатою, тому у 1810 році спромоглася поставити з
дерева фальшиві світлові восьмерики, таким чи-
ном, якими були автентичні маківки невідомо.
Архітектура церкви-фортеці, добре закарбува-
лися в пам’яті Т.Г.Шевченка. Через десять років
після виїзду з Переяслава, у повісті «Близнецы»
художник зважився описати її: «Церковь во имя
Покрова, неуклюжей и бесхарактерной архи-
тектуры, воздвигнутая в знамение взятия Азова
Петром Первым полковником переяславским
Мировичем, другом и соучастником проклинае-
мого Ивана Мазепы». Проте, незважаючи на не-
гативну характеристику, припускаємо, що мону-
ментальні форми циліндричних абсид, могутні
об’єми стін (завширшки до 2-х аршин) хвилюва-
ли Тараса Григоровича і, вірогідно, найкраще асо-
ціювалася у нього з козацькою міццю й славою,
з українськими звичаями. Адже не випадково по-
водивши по переяславським церквам своїх героїв,
Шевченко обирає для старосвітської родини со-
тника за парафіяльну саме цю церкву13, детально
описує престольну ікону: «В этой церкви хранится
замечательная историческая картина, кисти, мож-
на думать, Матвеева, если не иностранца какого.
Картина разделена на две части: вверху – покров
пресвятыя богородицы, а внизу – Петр первый с
императрицей Екатериной І, а вокруг их все зна-
менитые сподвижники его. В том числе и гетман
Мазепа, и ктитор храма во всех своих регалиях».
Архітектурний образ Михайлівської церкви
ХVIII ст. також не справив враження на митця:
«В той же цитадели церковь С. Михаила, по пре-
данию бывший монастырь, построенный каким-
то князем черниговским Михаилом. Ни снару-
жи, ни внутри не осталось никаких признаков
ее древности, окроме колокольни и при ней тра-
пезы, где теперь помещается уездное казначейс-
тво» записав у нотатках Шевченко14. Не приваби-
ли Тараса Григоровича ні барокові ліплення над
вікнами, ні дивовижні лілеї та ангелочки на кера-
мічних розетках, ні стінопис, хоча цій усій красі
було вже повних сто років. Не помітив навіть над-
могильної плити 1720 р. на склепі полкового суд-
ді Івана Берла. Звернув увагу лише на дзвіни-
цю, помилково визначивши, що вона є старішою
за церкву, хоча, заради історичної правди, заува-
жимо, що вона була змурована лише на три роки
раніше церкви, у 1747 році. Вірогідно Шевченку
не до вподоби стало подібне до ковчегу плану-
вання церкви та риси світськості в її архітектурі.
Певний дисонанс відносно об’ємів вносив до то-
гочасного архітектурного вигляду споруди вось-
мерик з куполом, що підносився над середох-
рестям. Дослідженнями встановлено, що це бу-
ла дерев’яна надбудова, поставлена на склепіння
вже у ХІХ столітті. І хоча вся конструкція здалеку
створювала враження монолітної, тому що стіни
були потиньковані й побілені, але для Шевченка
архітектурна композиція церкви вочевидь здава-
лася неоковирною, лише шатровий купол дзвіни-
ці був сприйнятий позитивно. Головним акцен-
том в композиції малюнку «Свято-Михайлівська
церква в Переяславі» стала дзвіниця. Художник
подає цю споруду збільшених форм, вірогідно то-
му, що не до снаги було зображувати пустку на
місці колишнього монастирського подвір’я. А що
саме так виглядала територія навколо церкви у
1845 році підтверджує малюнок козака Чепіги, та
тогочасний план міста15. Не зважаючи на запов-
нення композиції архітектурними об’єктами, зок-
рема дзвіницею, собором, хатою, на малюнку ви-
разно відчувається занедбаність колишньої фор-
теці, про що сповіщають напівзруйновані оборон-
ні вали, пустка між церквою та обійстям. Настрій
спустошеності поглиблює постать самотнього за-
журеного чоловіка на ганку.
Смуток у серці Шевченка викликав й архі-
тектурний образ Успенської церкви, яка стоя-
ла за якихось триста метрів від Михайлівської,
у протилежному кутку фортеці, також попід
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
56
розрівняним валом: «В цитадели древней кре-
пости, или в вышнем городе, церковь Успения
Пресвятыя Богородицы. Та самая, в которой при-
сягал Богдан Хмельницкий на верность москов-
скому царю, сгорела, и на том месте в 1760 го-
ду построена новая по образцу древней, деревян-
ная о девяти византийских куполах с крещаты-
ми окнами во фронтонах. А при Феодосии пре-
освященном Переяславском в 1825 году возоб-
новлена; внутренность осталась в прежнем виде,
а наружность, к сожалению, до варварства иска-
жена. Невозможно смотреть на неё, а не только
рисовать...»16. Тарасу Григоровичу, мабуть, болі-
ло байдуже ставлення переяславців до Успенської
церкви, тієї самої «.. в которой в 1654 г. генваря
8 дал присягу Зиновий-Богдан Хмельницкий со
всякого чина народом на верность московскому
царю Алексею Михайловичу», що парафіяни «...
когда, возобновляя исторический памятник этот,
из шести куполов уничтожили пять, экономии
ради»17. Вірогідно не знав Шевченко, що для пе-
реяславців «Богданова церква» не була головною
святинею, тому що завжди слугувала для задо-
волення релігійних потреб виключно військових
гарнізону, які проживали в цитаделі18.
Статус головної церкви Переяславського пол-
ку, про яку турбувались козаки, належав іншо-
му, розташованому у середмісті Воскресенському
храму19. На превеликий жаль, митець, обійшов
його увагою, та й про решту дерев’яних храмів
Переяслава, які всі були збудовані ще у XVIII
столітті, мали унікальні, характерні для українсь-
кої наддніпрянської архітектури конструктивні
риси та зберігали у своїх ризницях справжні ра-
ритети, ніде не згадав20. Хоча їх архітектурні об-
риси полишили в серці Тараса Григоровича чима-
ло «приємних спогадів»21.
Більше тижня побув Шевченко у Переяславі
в свій перший приїзд. Вдруге затримався майже
на місяць. Але тоді, наприкінці 1845 року, хво-
рів і, здається було йому не до розглядин місце-
вих принад. Проте в подальшому, він послідовно
повертається у своїй пам’яті до архітектурних об-
разів міста та околиць: чітко уявляє його краєви-
ди. Так в 1847 році в згадує в поемі «Сон», милу-
ється собором в листі до Козачковського у 1852 р.,
у 1853 році опосередковано згадує в повісті «Най-
мичка» - датуючи «1844 р. Переяслав». В 1854 році
знову описує переяславські околиці у листі до Ко-
зачковського, в 1855 році героїв повісті «Близнецы»
оселяє на переяславському хуторі. Нарешті у черв-
ні 1859 року приїжджає до міста22.
Переяслав до приїзду Т.Шевченка залишив-
ся не впорядкованим. З 1853 року лише розпоча-
лось інтенсивне межування земельних ділянок
приватників23, яке до речі не скінчилось й у 1860
році. Зокрема А.Козачковський в своєму листі до
Т.Шевченка від 6 жовтня 1860 р. згадує про те,
що ось-ось нарешті відбудеться межування його
маєтку. На момент приїзду Т.Шевченка у 1859 р.
частина центральної вулиці, від Покровського
собору і до Вознесенського собору, вже була за-
будована будинками міської думи, поліції, по-
штової контори, поштової станції, повітового су-
ду, повітового училища, лікарні. Вулицю навіть
замостили дерев’яним тротуаром. У червні місто
ярмаркувало, тому виглядало сповненим життя
та енергії. На літній ярмарок, який починався че-
рез 4 дні після Трійці, а закінчувався в Петрівку,
з’їжджалися купці з Болхова, Рильська, Києва,
Білої Церкви, Богуслава, Бердичева, Чернігова,
Ромен, Ніжина, Золотоноші. Тут можна було зу-
стріти людей різних станів: «Купців-міщан, дам
в чіпцях та селянок у плахтах, поміж них жидів
у своїх потертих камзолах, панчохах і стопта-
них черевиках»24. Вірогідно ярмарковий вир не
дав можливості Т.Шевченку емоційно сприйня-
ти зміни, які відбулись в архітектурі міста за пе-
ріод його тривалої відсутності.
Коли ж митець повертається до Переяслава
майже за два місяці, у серпні, то перед ним від-
кривається зовсім інший образ міста. Другий по-
верх семінарського корпусу згорів і вже не від-
новлювався. Колишній цитадельний плац перед
Успенською церквою набув невизначеної конфі-
гурації внаслідок різнохарактерної забудови: за-
лишки цитадельного валу щільно обліпили ма-
ленькі, чудернацької форми хатки, синагоги.
В місті ще діяла заборона про розселення єв-
рейських родин в межах середмістя, тому юдеї
вирішували проблеми збільшення житлових
площ шляхом різнохарактерних надбудов і при-
будов до своїх осель. Правий берег Трубежу під
фортечним валом був завалений лісом, млино-
вим камінням, бо тут були розташовані торгові
крамниці господарсько-будівельного призначен-
ня, складські приміщення25. З пустки цитадель
перетворилась на хаос, архітектурний образ міс-
та пригнітив Тараса Шевченка, тому 18 серпня,
в Переяславі народжується:
Як би то ти Богдане п’яний
Тепер на Переяслав глянув!
Та на Замчище подививсь
Упився, здорово упивсь!
І препрославлений козачий
ISSN 2222-5250
57
Джерела та література
1. Таранушенко С.А. «До питання про архі-
тектуру в творчості Тараса Шевченка» //
Мистецька спадщина Т.Г.Шевченка (мате-
ріали, присвячені дослідженню творчості
Шевченка – художника). – Вип. І. – Вид. АН
УРСР. – Київ. – 1959 – 175 с.
2. Шевченко Т. «Близнецы» // Твори в п’яти томах.
– Т.4. – Київ. – Вид. «Дніпро». – 1978. – С.11.
3. Арандаренко Н. Записки о Полтавской гу-
бернии составленные в 1846 году. Частное
описание губернии // Ч.ІІІ. – Полтава. – Тип.
Губернського Правления. – 1852. – С. 7, 125-
126, 361, 480.
4. Там само. – С.420.
5. Там само. – С. 427-428; Набок Л. «Історія міс-
тобудівництва Переяслава: XVII – XX сто-
ліття» //Наукове видання. – Праці Науково-
дослідного інституту пам’яткоохоронних до-
сліджень. Вип. 3. – Вид. «Фенікс». – Київ. –
2007. – С.115-137.
6. Набок Л. Вказ. праця. – С.118.
7. Арандаренко Н. Вказ. праця. – С.361;
Набок Л. «Містобудівна структура та насе-
лення Переяслава з XVII по XX століття» //
Наукове видання «Переяслав у віках». – ТОВ
«Світ успіху». – Київ. – 2007. – С. 330-343.
8. Набок Л. Вказ. праця. – С.333.
9. Національний історико-етнографічничний
заповідник «Переяслав» інв. № р-4756 кв.
29119 – геометрический план уездного горо-
да Переяслава. 1837 год.; НІЕЗ «Переяслав»
План части города Переяслава 21 мая 1860 г.
Составил Мінькевич.
10. Шевченко Т. «Близнецы» //Твори в п’яти томах.
– Т.4. - Київ. – Вид. «Дніпро». – 1978. – С. 214.
11. Тарас Шевченко . «Сон»// Твори в п’яти то-
мах. Поетичні твори (1847-1861) т.2. – Київ.
– Вид. «Дніпро». – 1978. – С.24, 37.
12. Набок Л. Вказ. праця. – С.333.
13. Набок Л. Колибенко О. «Православні хра-
ми Переяславщини. Історія. Дослідження.
Сучасність» // Наукове видання – Київ. –
Розумний батьку !.. і в смердячій
Жидівський хаті б похмеливсь
Або в калюжі утопивсь,
В багні свинячим...
Це було останнє враження поета від архітектур-
ного образу старого Переяслава, висловлене у лі-
тературній формі. Виїжджав же Тарас Григорович
з Переяслава, у серпні, по Яготинському шля-
ху, тому, вочевидь, останнім краєвидом у його зо-
ровій пам’яті залишились темні води Трубежу з
широкою оксамитово-зеленою річковою запла-
вою, над якою з-поміж зеленої крони підноси-
лись свічки Вознесенського, Воскресенського та
Троїцького храмів, а попереду широким пасмом
підімалось плато Задовгомостянського форштад-
ту з розкиданими на ньому біленькими хатками.
2007 – Видавничий дім від «А» до «Я»– С.99;
Набок Л. Особливості архітектури Перея-
слава // Історія та культура рідного кра-
ю (матеріали на допомогу вчителям та
учням) Інформаційно-методичний збірник.
Випуск 12.– 1 частина. М. Переяслав-
Хмельницький. травень – червень – 1994. –
С.96-102; Шевченко Т. «Близнецы»... – С.24
14. Шевченко Т. «Близнецы»... - С.214.
15. Арандаренко Н. План города Переяслава до
1800 года // Атлас карт и видов к запискам о
Полтавской губернии. – Полтава. – 1851. – С.12
16. Шевченко Т. [Археологічні нотатки] Переяслов //
Тарас Шевченко. – Повне зібрання творів: У 12 т.
– т.5. – Київ. – Наукова Думка. – 2003. – С.213.
17. Шевченко Т. «Близнецы»... – С.24.
18. Набок Л. Успенська церква – місце прийнят-
тя присяги 1654 // Нові дослідження козаць-
кої доби в Україні. Вип. 12. – Київ. – 2003. –
С.178-183.
19. Набок Л. Колибенко О «Православні хра-
ми Переяславщини. Історія. Дослідження.
Сучасність.»... – С.67.
20. Там само. – С.67, 70, 76, 102, 106.
21. Шевченко Т. «Близнецы»... – С.12.
22. Жур П. Труды и дни Кобзар я // – Л.:
«Люберецкая газета», 1996. – С.435; Тарас
Шевченко . «Сон»... – С.37.
23. Державна наукова архітектурно-будівельна
бібліотека ім. В.Заболотного. Фонд рідкісна
книга. План г. Переяслава Полтавської губер-
нії ХІХ ст.; Набок Л. «Містобудівна струк-
тура та населення Переяслава з XVII по XX
століття» ... – С.333.
24. Арандаренко Н. Записки о Полтавской гу-
бернии составленные в 1846 году. Частное
описание губернии // Ч.ІІ. – Полтава. – Тип.
Губернського Правления. – 1849. – С.375;
Пассек В. Очерки России // Кн.4. – Москва. –
1840. – С . 139-140, 226.
25. Набок Л. «Історія містобудівництва Переяслава:
XVII – XX століття»... – С.124-125.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
58
Людмила Набок
Тарас Шевченко и архитектурный портрет г. Переяслава в ХІХ веке
Автор анализирует историко-архитектурную реальность г.Переяслава в период 1845-1859 годов,
пытается понять высказывания Шевченко относительно архитектурного пейзажа города, атрибути-
рует местные церкви, упоминаемые в творческом наследии поэта.
Ключевые слова: Т.Г.Шевченко, город Переяслав, архитектура, церковь.
Lyudmyla Nabok
Taras Shevchenko and architectural portrait of Pereyaslav city in ХІХ century
An author analyses historical– architectural reality city of Pereyaslav in the period of 1845-1859, tries to do
possible understanding of Shevchenko’s estimations in relation to architectural landscape of city, attribute local
temples are mentioned in the creative inheritance of poet.
Keywords: T.G.Shevchenko, Pereyaslav city, architecture, church, landscape.
КРЕМЕНЧУКУ – 440 РОКІВ
Ювілейна історія Кременчука відносно свіжа, адже ані 100, ані 200, ані 300-річні ювілеї місто
не зауважувало. Справжнім гучним стартом «ювілеювання» стала вже 400-а річниця – святкована
1971 р. Причому, з «Днем міста» визначилися легко і стандартно. Ним стало 29 вересня – день звіль-
нення Кременчука від гітлерівських окупантів. А ось з роком відліку все було за Остапом Вишнею:
Кременчук – місто давнє…
Тяжко точно сказати, коли воно заснувалося, бо ніхто з живих кремечужан про те не пам’ятає,
а історики, як і завжди, плутають.
Доведеться, значить, і нам плутати.
Зрештою, офіційною датою заснування Кременчука, за цілком фіктивною згадкою в хроніці
Йоахима Бєльського (який продовжував історичну працю свого батька Мартина Бєльського), вва-
жається 1571 рік. Дату цю «у масах» ще в ХІХ ст. спопуляризувала «Історія Малоросії» Миколи
Марковича. У Бєльського ж згадка Кременчука навіяна проектом 1590 р., коли польський король
видав наказ про побудову на цьому місці фортеці, куди планували вивести козаків з Запоріжжя,
аби менше конфліктували з турками.
У вчених колах обговорювалася і альтернативна «дата» – кінець ХIV ст. Адже, з класичної
історіографії ХІХ ст., за непідтвердженою джерельно згадкою литовського історика Теодора
Нарбута, походить версія про заснування Кременчука (1390-ті – 1420-ті рр.) великим литов-
ським князем Вітовтом.
Якщо ж звернутися до сучасного стану вивчення джерел, то вони засвідчують безперерв-
не існування Кременчука як урбаністичного осередку (а не рибальського ухода, згадуваного
ще за ревізією Черкаського замку 1552 р.) лише з 1637 р., коли «осадив» тут місто шляхтич-
поліщук Стефан Рудзький (Степан Рутський, Руцький). Утім, деякі охочі до старожитнос-
тей, відштовхуючись від археологічних даних про проживання людей на території сучасного
Кременчука (наявні залишки осель), відстоюють києво-руський родовід міста (явно змагаю-
чись з так само хитким 1100-літнім родоводом «обласної» Полтави, безперервне існування
якої також лічиться лише з 1630 р.).
Врешті-решт, міфологічний компонент кременчуцького ювілею лише додає колориту святку-
ванню. Та й у широкої громадськості вже сформувались певні очікування щодо наступної «кру-
глішої» річниці – 450-ліття. У ньому вже звикли бачити певний цивілізаційний рубіж, до якого
прямує потужне наддніпрянське місто. Відтак, і нинішнє ювілеювання 440-ліття сприймається
не в останню чергу як «остання репетиція» того знакового рубежу.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32683 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:00:23Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Набок, Л. 2012-05-18T19:24:28Z 2012-05-18T19:24:28Z 2011 Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті / Л. Набок // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 52-58. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32683 94 (977.41) Автор аналізує історико-архітектурну дійсність м. Переяслава в період 1845-1859 років, намагається уможливити розуміння Шевченкових оцінок стосовно архітектурного краєвиду міста, атрибутує місцеві храми, згадувані у творчій спадщині поета. Автор анализирует историко-архитектурную реальность г.Переяслава в период 1845-1859 годов, пытается понять высказывания Шевченко относительно архитектурного пейзажа города, атрибутирует местные церкви, упоминаемые в творческом наследии поэта. An author analyses historical– architectural reality city of Pereyaslav in the period of 1845-1859, tries to do possible understanding of Shevchenko’s estimations in relation to architectural landscape of city, attribute local temples are mentioned in the creative inheritance of poet. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті Тарас Шевченко и архитектурный портрет г. Переяслава в ХІХ веке Taras Shevchenko and architectural portrait of Pereyaslav city in ХІХ century Article published earlier |
| spellingShingle | Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті Набок, Л. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| title | Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті |
| title_alt | Тарас Шевченко и архитектурный портрет г. Переяслава в ХІХ веке Taras Shevchenko and architectural portrait of Pereyaslav city in ХІХ century |
| title_full | Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті |
| title_fullStr | Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті |
| title_full_unstemmed | Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті |
| title_short | Тарас Шевченко та архітектурний портрет м. Переяслава у XIX столітті |
| title_sort | тарас шевченко та архітектурний портрет м. переяслава у xix столітті |
| topic | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| topic_facet | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32683 |
| work_keys_str_mv | AT nabokl tarasševčenkotaarhítekturniiportretmpereâslavauxixstolíttí AT nabokl tarasševčenkoiarhitekturnyiportretgpereâslavavhíhveke AT nabokl tarasshevchenkoandarchitecturalportraitofpereyaslavcityinhíhcentury |