Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля
У пропонованій статті аналізується зв’язок представників кримськотатарського народу з Новоросійським (Одеським) університетом на початку ХХ ст. та висвітлюється доля п’ятьох випускників даного навчального закладу в період комуністичної модернізації суспільства. В предлагаемой статье анализируется св...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32697 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля / Д. Урсу, Т. Вінцковський // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 17-25. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860224126705205248 |
|---|---|
| author | Урсу, Д. Вінцковський, Т. |
| author_facet | Урсу, Д. Вінцковський, Т. |
| citation_txt | Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля / Д. Урсу, Т. Вінцковський // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 17-25. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У пропонованій статті аналізується зв’язок представників кримськотатарського народу з Новоросійським (Одеським) університетом на початку ХХ ст. та висвітлюється доля п’ятьох випускників даного навчального закладу в період комуністичної модернізації суспільства.
В предлагаемой статье анализируется связь представителей крымско-татарского народа с Новороссийским (Одесским) университетом в начале ХХ в. и освещается судьба пятерых выпускников данного учебного заведения в период коммунистической модернизации общества.
In the proposed article analyzes the relationship of the Crimean Tatar people of Newrussia (Odessa) University in the early twentieth century. and highlights the fate of fi ve graduates of this school during the communist society modernization.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:19:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2222-5250
17
Протягом останніх двох десятиліть вітчизня-
на історіографія зробила суттєвий крок вперед на
шляху вивчення різних аспектів історії України
ХХ століття, напевно, самого заполітизовано-
го періоду її історії. Поступово формується ем-
пірична база тих тематичних блоків, які залиша-
лися поза межами уваги радянської науки, в тому
числі історія окремих народів, що проживають
на території України. З небуття повертається ці-
ла плеяда раніше невідомих особистостей, які за-
лишили яскравий слід в тій чи іншій сфері діяль-
ності. До них належить Амет Озенбашли, одна з
найбільш знакових фігур в житті кримських та-
тар першої половини ХХ ст., а також відомі сус-
пільні діячі Халіль Чапчакчі і Джеляль Меінов.
Їхній життєвий шлях, велика громадська і ку-
льтурно-просвітницька діяльність відомі лише в
загальних рисах, фрагментарно по окремих періо-
дах, та й то з багатьма знаками запитання. Короткі
біографічні нариси про Чапчакчі, Озенбашли та
Меінова не завжди повноцінні, бо не спираються
на достовірні документальні джерела, а радше на
сімейні перекази і уривчасті газетні повідомлен-
ня. Ці діячі до кінця випили чашу страждань у ро-
ки сталінських репресій, які спіткали кримсько-
татарську інтелігенцію двома хвилями – в 1928-
1930 рр. і в 1937-1938 роках. Багато років їх імена,
як і багатьох інших інтелектуалів, перебували під
забороною, а значний пласт документації до цих
пір недоступний дослідникам.
Тільки наприкінці минулого століття інфор-
маційний вакуум почав поступово заповнюва-
тися. Вперше логічно пов’язане і засноване на
широкому колі джерел описання еволюції крим-
ськотатарської культури в 1920-1930-і роки, хо-
ча і досить коротке, дав Д. П. Урсу1. Ним же опу-
бліковані стислі біографії Озенбашли, Чапчакчі
УДК 94(=512.145):929:378.4(477.74)”1890/1950”
Дмитро Урсу, Тарас Вінцковський (м. Одеса)
КРИМСЬКІ ТАТАРИ – ВИПУСКНИКИ
НОВОРОСІЙСЬКОГО (ОДЕСЬКОГО)
УНІВЕРСИТЕТУ ТА ЇХ ДОЛЯ
У пропонованій статті аналізується зв’язок представників кримськотатарського народу з Ново-
російським (Одеським) університетом на початку ХХ ст. та висвітлюється доля п’ятьох випускників
даного навчального закладу в період комуністичної модернізації суспільства.
Ключові слова: кримські татари, Імператорський Новоросійський університет, революція, репресії,
Кримська республіка.
і Меінова2. З названих діячів найбільше пощасти-
ло Озенбашли: у 1998 р., до 50-річчя з дня смер-
ті, в Сімферополі була проведена Міжнародна на-
укова конференція та опубліковані виголошені на
ній доповіді3. Десятьма роками пізніше була пе-
ревидана українською та російською мовами кни-
га Озенбашли з історії кримськотатарської емі-
грації4. Нарешті, зовсім недавно опубліковані де-
які матеріали судово-слідчої справи партії «Міллі
Фірка», яку Озенбашли очолював у 1925-1928 ро-
ках5. Хоча, це – лише крапля в інформаційному
морі: вся справа налічує 48 томів і залишається
недоступною для вчених.
Чапчакчі і Меінову пощастило менше – їхні біо-
графії та діяльність залишаються покритими моро-
ком невідомості. Та й, власне кажучи, деякі життє-
ві етапи Озенбашли в історичній літературі висвіт-
лені побіжно і поверхово. Зокрема, нічого не було
відомо про формування особистості названих дія-
чів в юності, під час навчання у Новоросійському
(нині Одеському) університеті, тобто в роки пере-
ходу до дорослого життя, коли ідейні, інтелекту-
альні і етичні цінності та пріоритети стають ціл-
ком відчутними. Недостатньо висвітлена їхня ба-
гатогранна діяльність у «золотий вік» розвитку
кримськотатарської культури (1923-1927 рр.), а та-
кож боротьба проти національної дискримінації,
за збереження і розвиток рідної мови.
Мета дослідження, таким чином, випливає
з постановки проблеми: на основі аналізу доку-
ментальних джерел, головним чином архівних,
з’ясувати ключові моменти біографії трьох вихо-
ванців Новоросійського університету, їх внесок
в суспільне і культурне життя Криму в контексті
модернізації кримськотатарського суспільства по
радянському варіанту. У статті вперше вводяться
до наукового обігу документи Державного архіву
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
18
Одеської області (далі – ДАОО), маловідомі дже-
рела з Державного архіву АРК (далі – ДААРК), ін-
ших архівосховищ, опубліковані матеріали, а та-
кож інформація з одеської преси 1917 р.
Збережені в ДАОО особисті справи студен-
тів місцевого університету суттєво відрізняють-
ся за обсягом і за своєю інформативною цінніс-
тю. Найбільш повно представлена документація
на першокурсника медичного факультету Амета
Озенбашли. Як видно із свідоцтва Бахчисарайської
міської управи, Сеїт Амет Озенбашли народився
11 лютого 1893 р. у родині міщан Сеїт Абдулли
і Бегіє, які займали чільне місце в соціальній іє-
рархії жителів міста (мали власний будинок), що,
мабуть, припускало отримання початкової осві-
ти, оскільки останнє не тільки відкрило перед
юнаком можливість у жовтні 1910 р. стати учнем
Сімферопольської гімназії М. А. Волошенка, але
і вказувало на повну восьмирічну освіту, незва-
жаючи на навчання в гімназії протягом чотирьох
років. Характеристика, отримана випускником
А. Озенбашли 14 червня 1914 р., малювала образ
майже відмінника, який закінчив заклад зі сріб-
ною медаллю. Його атестат прикрашали цілком
пристойні оцінки з наступною успішністю з пред-
метів: російська, церковнослов’янська, німецька
і латинська мови, філософська пропедевтика, ма-
тематична географія – по 4 бали, законознавство,
математика, фізика, історія, географія, французь-
ка мова – по 5 балів. Поза навчальної програми
залишилися малювання, креслення і Закон Божий
(для учнів магометанської віри). Також заслуго-
вують на увагу приписки, зроблені в атестаті, які
додатково розкривають риси молодої людини:
«Поведение отличное, особые склонности к фи-
зико-математическим наукам»6.
Тоді ж, 8 липня 1914 р., міський голова Бахчи-
сарая видав колишньому учневі посвідчення,
що він «внесен в призывной список по городу
Бахчисараю на сей 1914 год для исполнения воин-
ской повинности и пользуется льготою по семей-
ному положення первого разряда». Відомо, що
його батько в останні роки життя важко хворів на
невиліковну недугу, так що цей документ, отрима-
ний напередодні Першої світової війни, був вкрай
необхідний для вступу до вищого навчального за-
кладу. І вже 14 липня Амет написав заяву з про-
ханням включити його до числа студентів медич-
ного факультету Новоросійського університету в
Одесі, що було зроблено 7 серпня 1914 року7.
Можна припустити, що навчальний про-
цес не повністю влаштовував студента-неофіта,
оскільки вже наприкінці І семестру (8 грудня)
А. Озенбашли пише заяву на ім’я проректора уні-
верситету з клопотанням перевести його, з ІІ се-
местру, до Московського університету. Йдучи за
правилами, керівництво ІНУ 10 грудня зверну-
лося з листом до деканату медичного факульте-
ту для отримання довідки-характеристики про
студента, яка була оперативно отримана вже 15
грудня. У ній декан доповідав про те, що відо-
мостей про успіхи студента Озенбашли не має.
Але ще більш показовим, з точки зору якості на-
вчання студента, було листування адміністрації
обох університетів. У ній фіксувалися предме-
ти, прослухані першокурсником (анатомія лю-
дини, гістологія і ембріологія, фізика, ботані-
ка, зоологія, неорганічна хімія) без прописаних
балів, а також коротко повідомлялося, що «ни в
чем предосудительном замечен не был». Разом з
тим, керівництво Московського університету ви-
знало надані аргументи недостатніми і 30 грудня
офіційно відмовило прохачеві8.
Після невдалої акції А. Озенбашли залиша-
лося докласти зусиль для продовження навчан-
ня в Одесі, що він досить успішно здійснював
протягом наступних двох років. У цей же пері-
од часу, як військовозобов’язаний, він регуляр-
но відзначався в «воинском присутствии» з точ-
ним визначенням постійного місця проживан-
ня, що дозволяє встановити його одеську адресу,
принаймні в 1915 р., – вулиця Ніжинська, 3, кв.,
14. Користуючись нагодою, запропонуємо чита-
чеві й інші адреси, за якими фіксувалося місце-
перебування студента, але вже після відновлен-
ня в рядах третьокурсників – вул. Пушкінська,
2 (квітень 1918 р.), вул. Княжеська, 2 (травень
1918 р.), вул. Новосельського, 24, кв. 6 (січень
1919 р.). Слід зазначити, що вищезгадані про-
блеми стали особливо актуальними після 8 жов-
тня 1915 р., коли А. Озенбашли повісткою ви-
кликався в поліцейське управління Сімферополя
для можливої відправки на фронт, як мобілізо-
ваний в російську армію. Але вже 15 жовтня він
отримав чергову відстрочку до часу закінчення
університету9, що, швидше за все, ще сильніше
прив’язувало його до студентської лави.
Початок революційного 1917 р. не віщу-
вав будь-яких змін у студентських буднях.
Третьокурсник записався на прослуховування
лекцій у V семестрі з цілого ряду дисциплін, се-
ред яких патологічна анатомія, загальна патоло-
гія, оперативна хірургія, фармакологія, акушер-
ство та інші10. Крім іншого, за словами крим-
ISSN 2222-5250
19
ського краєзнавця Е. Сеітбекірова, А. Озенбашли
неодноразово обирався курсовим старостою за-
вдяки підтримці євреїв проти реакційних груп
студентів-академістів11. Про існуючі звичаї у сті-
нах медичного факультету напередодні Першої
світової війни можна дізнатися зі спогадів тодіш-
нього студента П. Заблудовського, який теж під-
тверджував наявність серйозних міжнаціональ-
них протиріч серед студентів ІНУ12. Е. Сеітбекіров
стверджує, що «незабаром молодий політик стає
головою центрального комітету об’єднаного но-
воросійського студентства, а після від’їзду до
Криму в 1917 році (на згадку про його продук-
тивну суспільну діяльність) – почесним головою
цього комітету»13. Але на цю посаду його все та-
ки не обирали, А. Озенбашли приблизно тиждень
(22-30 березня) виконував обов’язки голови тим-
часового правління Об’єднаного Центрального
комітету, до остаточного затвердження на посаді
З. Рошковського, займаючись переважно питан-
нями пропаганди, оскільки очолював агітаційно-
освітню секцію зазначеного комітету14. Слід зазна-
чити, що протистояння різних студентських груп в
стінах університету було важливою частиною са-
моорганізації молодих людей, які, таким чином,
швидкими темпами проходили етапи громадсько-
го дорослішання. Не дивно, що частина з них неза-
баром зуміла проявити отримані навички, займаю-
чись партійною, політичною чи іншою діяльністю.
Сказане має безпосереднє відношення до по-
дальших змін у долі А. Озенбашли, який незаба-
ром був змушений повернутися до рідних пена-
тів. Революція внесла в начебто розмірений ритм
життя нові фарби, які змусили його вперше сту-
пити на стежину політичної діяльності. На сьо-
годнішній день складно однозначно відповісти
на питання, коли саме майбутній лікар прийняв
рішення про припинення навчання, але, за дани-
ми канцелярії ІНУ, відомо, що на 20 травня він
офіційно вже не числився студентом університе-
ту15. Характерно, що відшукана інформація без-
посередньо пов’язана з листуванням канцелярії
з одеськими повітовими військовими інституція-
ми, які повинні були реагувати на зміну статусу
студентів у разі закінчення або припинення на-
вчання і подальшої мобілізації до складу армії.
Ще 12 квітня відповідні служби безуспішно роз-
шукували А. Озенбашли по одному із зазначе-
них вище адрес16, але на той час він вже перебу-
вав у Криму, про що свідчить місцева преса. Так,
в загальнополітичній регіональній газеті «Юж-
ные ведомости», у замітці від 22 квітня 1917 р.,
вперше згадується студент-медик А. Озенбашли,
як обраний делегатом від тимчасового кримсько-
го мусульманського комітету, разом з головою ва-
куфної комісії Дж. Сейдаметом, на Всеросійський
мусульманській з’їзд, який повинен був розпоча-
ти свою роботу в Москві 1 травня 1917 року17.
Заради повноти картини слід згадати ще один
важливий документ, що зберігається в особо-
вій справі студента-медика, датований 19 трав-
ня 1918 (?!) р. Протокол, складений начальником
поліцейського відділення Херсонського району
Одеси, свідчить про пошуки А. Озенбашли з бо-
ку влади18. Очевидно, що в документі помилко-
во проставлена дата, оскільки навесні 1918 р. да-
на особа навряд чи могла цікавити місцеві орга-
ни цивільної, і тим більше військової, влади. До
того ж, 27 квітня 1918 р. нарада громадських ді-
ячів Таврії відновлює губернський комісаріат у
складі П. Біанкі, В. Поліванов, А. Озенбашли19.
Набагато логічніше виглядають описувані пошу-
ки, якщо проектувати події на травень 1917 року.
Частково проливає світло на питання про пе-
рерву в навчанні заява самого досліджувано-
го персонажа, яку він написав на ім’я ректора
Новоросійського університету 27 січня 1919 року.
У ній пояснювалися причини раптового від’їзду з
Одеси такими словами: «…уехал к себе домой по
независимым от меня обстоятельствам». І далі:
«Будучи лишен возможности держать экзамены
и посещать лекции в 1917/1918 уч. году по об-
стоятельствам революционного времени с одной
стороны, и вследствие непомерной дороговизны –
с другой, я впоследствии был уволен из уни-
верситета за невзнос платы за право учения...».
Звертає на себе увагу явна невідповідність на-
вчальних курсів – відомо, що А. Озенбашли не за-
кінчив 1916/1917 н. р., але чомусь у заяві він зга-
дував наступний курс, що навряд чи можна від-
нести до людської забудькуватості, враховуючи
короткий часовий період між припиненням і від-
новленням навчання. Додатково підсилює здиву-
вання фраза про те, що він повністю (!) закінчив
ІІІ курс. Тим більше, що заявник просив відно-
вити його саме на ІІІ курс. Скоріше за все, моло-
ду людину в 1917 р. цілковито захопили політич-
ні події і йому довелося шукати виправдання, не
пов’язані з цим видом діяльності. Разом з тим по-
вністю виключати матеріальну сторону життя теж
не слід, оскільки його прізвище знаходимо серед
тих студентів, хто отримував фінансову допомо-
гу з каси ІНУ (90 руб.) у другому півріччі 1916/1917
навчального року. В будь-якому разі 26 лютого
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
20
1919 р. А. Озенбашли отримав свідоцтво про те,
що його знову зарахували на рідний факультет. Але
видана лекційна книжка так і залишилася не запо-
вненою20, сіючи сумніви в успішному закінченні
ІІІ курсу Новоросійського університету.
Приблизно в цей же час студентами медичного
факультету були й інші представники кримсько-
татарського народу – Халіль Чапчакчі, Емір-Алі
Аджи Сеїт Умер оглу і Мамут Гафар-оглу Умеров,
а на юридичному факультеті десятьма роками ра-
ніше навчався Джелель-Абдула Меінов. Їхні до-
лі, принаймні в роки становлення особистості,
виявилися на диво схожими. Так, Х. Чапчакчі,
що народився 17 березня 1889 р. в Алупці (то-
ді село Дерекойскої волості Ялтинського повіту)
в сім’ї бахчисарайського міщанина Селямета
Халіл оглу Чапчакчі і його дружини Айше, був
учнем Сімферопольської приватної чоловічо-
ї гімназії М. Волошенка з січня 1909 р. по чер-
вень 1912 р. По закінченні повного 8-річного кур-
су він стає студентом ІНУ (місце проживання в
Одесі – вул. Княжеська, 13, кв. 12), де проявив
свої таланти на рівні середньостатистичного сту-
дента. Найбільш успішно демонстрував здібнос-
ті Х. Чапчакчі з мінералогії, фізіології, зоології та
порівняльної анатомії (5 балів), фізики, ботаніки,
загальної патології і терапії – по 4 бали. І трохи
гірше з таких предметів як анатомія, неорганіч-
на та органічна хімія, медична хімія, гістологія
і ембріологія, фармація з фармакагнозією, фарма-
кологія з рецептурою – по 3 бали21.
Відразу після закінчення університету на по-
чатку квітня 1917 р. перестала бути дійсною від-
строчка від військової повинності, виписана ще
1906 р., тому 24 квітня Х. Чапчакчі був зарахований
в «заурядные врачи первого разряда и назначен в
Северный фронт», незважаючи на бажання молодо-
го фахівця отримати розподіл в рідні краї. Службу,
принаймні до 21 липня 1917 р., він проходив у 730-
му піхотному Городечненському полку22.
Однокурсником А. Озенбашли був житель
Алушти Мамут Гафар-оглу Умеров, що народився
7 жовтня 1892 р. в Алушті в сім’ї Гафара Мустафи
оглу і Фазілє. У січні 1909 р. він, йдучи за тради-
цією, став учнем гімназії М. Волошенка, але, на
відміну від вищевказаних товаришів, його атестат
про закінчення навчального закладу від 14 червня
1914 р. не ряснів високими оцінками. Майбутній
медик не отримав випускних «п’ятірок», а «чет-
вірки» і «трійки» ділилися приблизно порівну.
Однак, це не завадило йому бути зарахованим на І
курс ІНУ. У новому для себе місті М. Умеров про-
живав спочатку за адресою – вул. Коблевська,
9, кв. 20, а вже ближче до закінчення навчання,
в листопаді 1918 р., на Новосельського, 24, кв. 6,
в тій самій квартирі, де жив А. Озенбашли в січні
1919 р., яку, швидше за все, вони разом оренду-
вали. Відомі нам джерела не фіксують, чим було
наповнене студентське життя зазначеного пер-
сонажа, тому найбільш значимим епізодом ста-
ло бажання М. Умерова бути переведеним для
продовження навчання на медичний факультет
Харківського університету. Прохання було під-
писано 25 серпня 1917 р., але його клопотання
не отримало підтримки з боку керівництва хар-
ківського вишу, зважаючи на «відсутність вакан-
сій на молодших курсах». Очікування позитив-
ної відповіді використовувалося М. Умеровим у
відмінний від навчання спосіб, оскільки 30 лис-
топада 1918 р. він був зарахований не на 5-й, а на
4-й курс медичного факультету ІНУ, пояснюючи
цю ситуацію впливом політичних подій і немож-
ливістю виїхати до Одеси з Криму23.
З невідомих причин тільки в 1921 р. він закін-
чив вищий навчальний заклад, який на той час
вже називався Одеським державним медичним
інститутом, з припискою – «... він виконав всі
умови, щоб отримати лікарську кваліфікацію».
Але наступне листування М. Умерова з народ-
ним комісаріатом охорони здоров’я УСРР, що
датується 1931 р., дає підстави припустити, що
деякі заліки чи іспити з невідомої нам причи-
ни могли бути студентом проігноровані. У йо-
го особистій справі зберігається промовистий
документ канцелярії медінституту від 29 берез-
ня 1931 р., в якому сказано, що студент М. Умеров
не склав частину дисциплін за ІІІ курс. Але тоді
слід дати відповідь на питання про причини видачі
диплома лікаря. Чи пов’язано це з маніпуляціями
або стало наслідком загального постреволюційно-
го хаосу? Як би там не було, в квітні 1931 р. жите-
лю Сімферополя М. Умерову народний комісаріат
охорони здоров’я УСРР видав свідоцтво про при-
своєння кваліфікації лікаря24, що було пов’язано з
відкриттям 1 квітня цього ж року Кримського дер-
жавного медичного університету, і призначенням
М. Умерова заступником директора25.
30 жовтня 1916 р. студентом медичного фа-
культету став Е.-А. Аджи Сеїт Умер оглу, що на-
родився 1 травня 1894 р. в сім’ї бахчисарайських
міщан Аджи Сеїт Умер Сеїт Джеміль Челебі
і Меріє, й також пройшов навчання в гімназії
М. Волошенка з 27 серпня 1911 р. по 28 травня
1916 р. Але, окрім оцінок атестату зрілості, фак-
ISSN 2222-5250
21
ту зарахування в ряди студентів та адреси про-
живання в Одесі – Наришкінський узвіз (тепер
узвіз Маринеско) 18, кв. 1126, інших відомостей
про особливості навчального і позааудиторного
проведення часу у нас немає.
Такою самою незначною за обсягом збере-
глася особиста справа ще одного бахчисарайця,
Д. Меінова. Вона складається з прохання від 29
липня 1906 р. про зарахування на юридичний фа-
культет і відображає листування студента ІІ кур-
су з ректоратом Новоросійського університету
про бажання перевестися на юридичний факуль-
тет Імператорського Санкт-Петербурзького уні-
верситету. Із зазначених документів отримуємо
інформацію про те, що Д. Меінов після закінчен-
ня Феодосійської гімназії в 1906 р. став студен-
том ІНУ і після І курсу, 20 липня 1907 р., написав
вказане вище прохання, яке супроводжувалося
характеристикою навчальних дисциплін, прослу-
ханих студентом за рік навчання, з ремаркою –
«экзаменам не подвергался». Останній лист ар-
хівної справи дає підстави припустити, що йо-
го бажання навчатися в столиці імперії мало про-
довження і можливо навіть отримало підтримку,
оскільки 17 травня 1913 р. в канцелярії Санкт-
Петербурзького університету була підготовле-
на відповідь до Одеси про те, що «свидетельство
бывшего студента Меинова… получено»27.
Наше дослідження про кримських татар, ви-
хованцях Новоросійського (нині Одеського) уні-
верситету, буде неповним, якщо не сказати ко-
ротко про їх подальшу долю. Як архівні доку-
менти, так і нещодавно опубліковані раніше засе-
кречені матеріали дозволяють уточнити й допо-
внити скупі біографічні відомості про Чапчакчі,
Озенбашли та Меінова, особливо в післяреволю-
ційний час. Найбільш активним був Озенбашли,
з нього і почнемо розповідь.
Громадсько-політична діяльність недовченого
студента медичного факультету ІНУ в роки рево-
люції та громадянської війни вивчена непогано.
Відомо, що він обирався членом багатьох важли-
вих інституцій, в тому числі Установчих зборів
Російської республіки, Мусульманського викон-
кому, Курултаю. Недовгий час був директором
(міністром) народної освіти національного уряду
Директорії і на цій посаді багато робив для роз-
витку освіти рідною мовою. Слід згадати і про
те, що Озенбашли зазнавав переслідувань з боку
білогвардійців і змушений був переховуватися.
У ці бурхливі роки серед кримських татар сфор-
мувалася патріотична організація народницько-
го типу під назвою «Міллі Фірка», серед лідерів
якої були Озенбашли і Чапчакчі. Незабаром піс-
ля встановлення в Криму радянської влади, на-
прикінці листопада 1920 р. мілліфірківці напра-
вили в обком партії вмотивовану заяву, в якій
обіцяли більшовикам свою співпрацю і просили
про легалізацію. Через три дні обком приймає рі-
шення «отвергнуть соглашение с группой, как с
вредным и ненужным пережитком», «начать кам-
панию против «Милли Фирка» устной и письмен-
ной агитации»28. Однак, незабаром, партійці усві-
домили, що без підтримки кримськотатарської ін-
телігенції вони нездатні залучити на свій бік маси
корінного населення.
Коли з весни 1921 р. Крим охопив неймовір-
ний голод, а в лісах розгорнувся антирадянський
збройний опір, який правлячий режим охрестив як
«політичний бандитизм», влада згадала про «Міллі
Фірка» і стала всіляко загравати з місцевою інте-
лектуальною елітою. Було дозволено проведення
двох татарських безпартійних конференцій в серп-
ні 1921 р. і в травні 1922 р., на яких обговорювали-
ся нагальні питання умиротворення Криму, стабі-
лізації господарського життя, боротьби з наслідка-
ми голоду. Наприкінці червня 1921 р. Озенбашли
і Чапчакчі здійснили поїздку до Москви, де разом
з наркомом у справах національностей Й. Сталіним
обговорювали питання створення в Криму авто-
номної республіки29. Про підсумки вони доповіли
в серпні на конференції30.
У листопаді того ж року конституювалося ке-
рівництво Кримської автономної радянської рес-
публіки, членами ЦВК рад були обрані Озенбашли,
Чапчакчі, а також лідер «Міллі Фірка», видатний
поет і вчений Б. Чобан-заде. Вони переобиралися
в цей вищий представницький орган і в наступ-
ні роки31. До уряду республіки в якості наркома
охорони здоров’я увійшов Чапчакчі32. У грудні
1923 р. на ІІІ з’їзді рад членом ЦВК був об-
раний ще один колишній одеський студент
Джеляль Меінов, що став до цього часу головою
Бахчисарайського райвиконкому33. Ще раніше,
в жовтні 1921 р. Озенбашли, який продовжив на-
вчання на медичному факультеті Кримського уні-
верситету (диплом лікаря отримав у 1923 р.), був
призначений директором Тотайкойського педа-
гогічного технікуму. Тут йому довелося впритул
зайнятися не тільки налагодженням навчально-
го процесу, а й забезпеченням продовольством як
викладачів, серед яких були видатні діячі крим-
ськотатарської культури Чобан-заде, Акчокрали,
Одабаш, Бекторе, так і учнів34. Про досягнення в
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
22
роботі технікуму, діловитості його директора нео-
дноразово говорилося на засіданні партійних ор-
ганів35. Проте невдовзі до нього в якості заступ-
ника, а фактично – політичним контролером, на-
діслали молодого партійця М. Бекірова, який зго-
дом змінив його на директорській посаді. Це від-
булося вже в березні 1924 року36. Тоді ж обком
партії затвердив «тов. Озенбашли» другим за-
ступником наркома фінансів Кримської АРСР37.
Слід згадати ще про одну маловідому сторону
багатогранної діяльності Озенбашли на початку
1920-х років – його участь у господарському від-
новленні Криму. Разом з Чобан-заде та Хаттатовим,
ще одним видатним діячем «Міллі Фірка», він був
серед засновників кооперативу «Ширкет», що за-
ймався виробничою та реалізаторською діяльніс-
тю. У першому параграфі його статуту говорило-
ся, що метою цього товариства є сприяння «мате-
ріального і духовного добробуту своїх членів за
допомогою спільного розвитку і вдосконалення їх
побуту, господарств і промислів на засадах само-
діяльності та взаємодопомоги». Передбачалося та-
кож, що частина зароблених коштів піде на благо-
дійність та розвиток культури38.
Якщо Чапчакчі в післяреволюційний час пра-
цював за отриманою в Одесі спеціальності лікаря
і дбав про міцне здоров’я кримчан, то Озенбашли
після короткої адміністративно-педагогічної ді-
яльності в технікумі відповідав за фінансовий
стан автономної республіки. Більш звивистою ви-
явилася службова кар’єра Меінова. Після успіш-
ного керівництва Бахчисарайським районом39
він був висунутий на посаду заступника голови
Головсуду автономної республіки. Саме так по-
значена його остання посада в слідчих докумен-
тах (арештований в листопаді 1928 р.)40. Однак в
іншому документі ГПУ, де мова йде про масові
арешти в Криму, Меінов записаний як режисер
татарського театру41. Мабуть, з Головсуду він був
звільнений з початком репресій і перейшов на ро-
боту в театр, де знайшов своє справжнє покликан-
ня, про що свідчать його колишні театральні ре-
цензії, написані з любов’ю і знанням справи.
Ще один вихованець Одеського університету,
лікар Мамут Умеров, пропрацювавши за спеціаль-
ністю десяток років, став керівником щойно від-
критого в Криму медичного інституту. У наведе-
ному вище документі його посада визначена як за-
ступник директора інституту, але пізніше військо-
вому прокурору під час перегляду справи (у 1956 р.)
він розповідав, що був директором. Забігаючи тро-
хи наперед, скажемо, що Умерова в липні 1937 р.
заарештували, піддали тортурам і катуванням,
засудили до 20 років виправно-трудових табо-
рів. Разом з ним перед Військовою колегією
Верховного суду постала велика група кримських
лікарів. У їх числі був і колишній нарком охорони
здоров’я Білял Чешмеджі, засуджений до смерті42.
Інший нарком охорони здоров’я Ребіє Бекірова,
якій чекісти висунули абсурдне звинувачення у
підготовці «бактерійних війни» проти радянсько-
го народу, до неправого суду не дожила – нещас-
на жінка загинула під час слідства43.
Життя вихованців Новоросійського (Одесь-
кого) університету в 1920-і роки не вичерпува-
лася сумлінною службою у радянських устано-
вах. Не менш важливою і корисною була їхня
суспільна і культурно-просвітницька діяльність.
Народна партія «Міллі Фірка» (так вона офіцій-
но названа в заяві на легалізацію) продовжувала
діяти на напівлегальному становищі. За деяки-
ми даними, вона об’єднувала до 10 тис. осіб44 і її
вплив був особливо сильним у прибережних ра-
йонах Криму. Головний напрямок роботи міллі-
фірківців – підтримка політики татаризації, роз-
виток шкільної освіти, культури, захист націо-
нальної ідентичності від асиміляції. Результатом
цієї творчої діяльності стало відродження націо-
нальної духовної культури в «золоте п’ятиріччя»
1923-1927 роки45. Більш докладно про діяльність
«Міллі Фірка» сказано у дослідженнях крим-
ських істориків46, тому зосередимо увагу на де-
яких маловідомих моментах, зокрема, на літера-
турній діяльності колишніх одеських студентів.
Про публікації Чапчакчі нічого не відомо;
Меінов регулярно друкував театральні рецензії,
а Озенбашли випустив в 1926 р. кримськотатар-
ською мовою історичні твори під подвійним за-
головком «Трагедія Криму в роки царизму, або
Еміграції татар» (фрагмент з нього був опубліко-
ваний тоді ж російською мовою в московському
журналі «Крим»). Немає можливості обговорю-
вати тут достоїнства цієї чудової роботи, скаже-
мо тільки, що вона зберегла чималу пізнавальну
цінність до наших днів.
Після від’їзду Чобан-заде навесні 1925 р.
в Баку на чолі «Міллі Фірка» став Озенбашли.
Хоча в діяльності організації не було ознак ан-
тирадянщини, і це визнавали кримські чекісти,
період конструктивної співпраці більшовиків з
націоналістами не міг тривати довго. Ліквідація
«Міллі Фірка» і жорстокі репресії проти її ке-
рівників почалися відразу після арешту голови
ЦВК Рад автономної республіки Велі Ібраїмова
ISSN 2222-5250
23
в січні 1928 року. Вже у березні чекісти поча-
ли арештовувати кримчан і відправляти їх до
Бутирської в’язниці. 12 квітня було затримано
Озенбашли, а через кілька днів бюро обкому пар-
тії приймає рішення «снять Чапчакчи ввиду то-
го, что на посту наркома не оправдал оказанного
ему доверия»47. В кінці липня він був арештова-
ний, черга Меінова прийшла на початку листопа-
да. Всі троє були зараховані до керівного активу
організації. На засіданні колегії ОГПУ 17 грудня
1928 р. двоє перших були засуджені до розстрі-
лу, справа ж Меінова була направлена на дослі-
дування48. Хоча Чапчакчі за списком засуджених
йшов другим, його чекісти визнали винним «по-
ряд і в однаковій ступені» з Озенбашли.
Дещо по-іншому оцінив роль Озенбашли
в мілліфірківській діяльності сталінський по-
плічник Молотов, який, виступаючи на засідан-
ні Оргбюро ЦК, визнав, що «за спиной Вели
Ибраимова стояли люди более культурные, в част-
ности, Озенбашлы». І ще кілька цінних зізнань
було зроблено на тому засіданні: «Во главе
революционного движения в Крыму стояли
националисты <…> Миллифирковское влияние
до самого последнего времени было огромно»49.
Більше року Озенбашли і Чапчакчі провели
в камері смертників Бутирської в’язниці і тіль-
ки в січні 1931 р. та сама колегія ОГПУ заміни-
ла смертну кару на 10 років виправно-трудових
таборів. Обидва були відправлені на будівництво
Біломор-Балтійського каналу, де сліди Чапчакчі
губляться. Озенбашли знаходився тут до 1934 р.,
коли за «ударними заліками» був звільнений без
права проживання в Криму. Влаштувався у м.
Павлограді Дніпропетровської області, де пра-
цював лікарем. Нарешті, Меінов був звільнений і
відправлений на заслання до Узбекистану, де де-
який час працював театральним режисером. Є ві-
домості, що він був репресований у 1937 р.
Озенбашли прожив довге життя, він по-
мер в 1958 р. у м. Ленінабад (тепер Худжант) у
Таджикистані, зазнавши ще чимало горя і страж-
дань. Втім, подальша його біографія відома лише
зі слів доньки і документально поки не підтвер-
джена, оскільки матеріали другого судового про-
цесу залишаються недоступними. Про його жит-
тя в роки нацистської окупації в Сімферополі, ку-
ди він приїхав з родиною, є суперечливі відомос-
ті. Зберігся, однак, список Сімферопольського
мусульманського комітету, створеного окупа-
ційною владою, в якому фігурує і Озенбашли50.
Такий вчинок не повинен дивувати: смертник у
Бутирській в’язниці, що бачив загибель друзів,
страждання свого народу, не міг плекати любов
до сталінського деспотизму.
Відомо також, що при наближенні Червоної
армії він емігрував до Румунії. Швидше за все це
сталося навесні 1944 р. під час масової евакуації
німецьких і румунських військ з Криму. Серед
120 тис. осіб, перевезених у Констанцу, знахо-
дилося, за даними румунської статистики, 25117
громадян СРСР, які служили в добровольчих фор-
муваннях вермахту, а також і цивільні особи51. На
жаль, статистика не повідомляє, скільки з них бу-
ло кримських татар.
Сім’я Озенбашли поміж багатьох інших біжен-
ців з Криму знайшла притулок недалеко від міста
Мангалія в селі Акбаш (нині Албешть), що зафік-
совано румунськими джерелами52. Однак незаба-
ром він був заарештований місцевою поліцією і
виданий радянській владі. Втім, цей сумний епізод
в сімейних переказах обріс романтичними подро-
бицями. Донька розповідала, що батько збирався
на маленькому літаку перелетіти до Стамбула, за-
плативши великі гроші, а негідник-льотчик обду-
рив і привіз його прямо до Москви. Здається, що
все було простіше й прозаїчніше. Відома, напри-
клад, така цифра: на території Румунії перехову-
валися 55 тис. громадян СРСР, в тому числі бі-
женці з Криму, з них до 1 червня 1945 р. повер-
нені назад, у більшості випадків насильно, - біль-
ше 50 тисяч53. Серед них, цілком ймовірно, був
і Озенбашли. Як і першого разу, він був запрото-
рений в одиночну камеру Бутирської в’язниці, де
провів більше двох років. Лише 20 вересня 1947 р.
(цю дату запам’ятала його дочка) він був засудже-
ний до 25 років трудових таборів. Сім’я, що зали-
шалася в Румунії, була видана радянській владі в
1952 році. Її спіткала та ж жорстока кара: дружи-
ну засудили до 25 років ув’язнення, а дітей відда-
ли в дитячий будинок. У 1955 р. Озенбашли, як
тяжкохворого, звільнили, але з сім’єю йому вда-
лося з’єднатися набагато пізніше.
Такі короткі, але достовірні життєві перипетії,
діяння і пригоди трьох з відомих нам вихованців
Новоросійського (Одеського) університету, крим-
ських татар за походженням. Що ж стосується ін-
ших вихідців з Криму, згаданих на початку стат-
ті, крім фактів навчання більше нічого не відомо.
Пошуки, таким чином, необхідно продовжити.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
24
1. Урсу Д. П. Очерки истории культуры крым-
скотатарского народа (1921-1941). – Симфе-
рополь: Крымучпедгиз, 1999. – 143 с.
2. Деятели крымскотатарской культуры (1921 –
1944): Биобиблиографический словарь / Глав.
ред. и составитель Д. П. Урсу. – Симферополь:
Доля, 1999. – С. 133-134, 152-155, 197-198.
3. Амет Озенбашлы – видный общественно-по-
литический деятель Крыма, писатель-публи-
цист. Годы, люди, судьбы (материалы между-
народной научной конференции). – Симфе-
рополь: Крымучпедгиз, 1999. – 136 с.
4. Озенбашли А. Трагедія Криму в спогадах та до-
кументах. – Сімферополь: Доля, 2007. – 288 с.
5. Последняя рукопись Сабри Айвазова. Дело
партии «Милли Фирка» / Документы сви-
детельствуют / Составители А. В. Валякин,
Р. И. Хаяли. – Симферополь: Доля, 2009. – 352 с.
6. Державний архів Одеської області (далі – ДАОО),
ф. 45, оп. 18, спр. 2589, арк. 1, 5, 8, 10, 13.
7. Там само, арк. 1, 12.
8. Там само, арк. 2, 18-20.
9. Там само, арк. 3, 4, 26, 27, 34, 37.
10. Там само, арк. 55.
11. Сеитбекиров Э. Амет Озенбашлы – видный
общественно-политический деятель Крыма //
Амет Озенбашлы – видный общественно-поли-
тический деятель Крыма, писатель-публицист. Годы,
люди, судьбы (материалы международной научной
конференции). – Симферополь, 1999. – С. 5.
12. Заблудовский П. Е. В Новороссийском универ-
ситете в годы столыпинской реакции. Фраг-
менты из воспоминаний // Новороссийский
университет в воспоминаниях современников.
– Одесса: Астропринт, 1999. – С. 195-197.
13. Сеитбекиров Э. Указ. соч. – С. 5.
14. Сын народа (Одесса). – 1917. – 19 марта,
24 марта, 30 марта.
15. ДАОО, ф. 45, оп. 18, спр. 2589, арк. 41.
16. Там само, арк. 37.
17. Южные ведомости (Симферополь). – 1917. –
22 апреля, 30 апреля.
18. ДАОО, ф. 45, оп. 18, спр. 2589, арк. 34.
19. Зарубин В. Г. Межнациональные отношения,
национальные партии и организации в Крыму
(начало ХХ в. – 1921 г.) // Историческое на-
следие Крыма. – 2003. – №1. – С. 66.
20. ДАОО, ф. 45, оп. 18, спр. 2589, арк. 4, 61, 62;
оп. 22, спр. 118, арк. 2.
21. Там само, оп. 5, спр. 14392, арк. 4, 29, 34; оп.
18, спр. 2966, арк. 1.
Джерела та література
22. Там само, оп. 5, спр. 14392, арк. 24; оп. 18,
спр. 14392, арк. 2-3.
23. Там само, оп. 18, спр. 3312, арк. 1, 4, 5, 7, 15, 25.
24. Там само, арк. 30, 36, 48.
25. Змерзлый Б. В. Привлечение крымских татар
в вузы Крымской АССР в 1920-1930-х годах
// http://www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar-
/52_1/pdf/knp52_1_26-30.pdf. - С. 29.
26. ДАОО, ф. 45, оп. 18, спр. 701, арк. 3, 8-10,
17, 21, 22.
27. Там само, оп. 5, спр. 8734, арк. 1-3, 4.
28. Державний архів Автономної Республіки
Крим (далі – ДААРК), ф. П-1, оп. 1, спр. 23,
арк. 9-10.
29. Последняя рукопись Сабри Айвазова. – С. 102.
30. ДААРК, ф. Р-1188, оп. 3, спр. 68, арк. 231-234.
31. Там само, ф. Р-663, оп. 1, спр. 1095, арк. 13.
32. Там само, спр. 1 «А», арк. 24.
33. Красный Крым. – 1923. – 16 декабря.
34. ДААРК, ф. Р-652, оп. 1, спр. 208, арк. 555.
35. Там само, ф. П-1, оп. 1, спр. 287, арк. 5-6;
спр. 288, арк. 22.
36. Там само, арк. 26.
37. Там само, спр. 320, арк. 43.
38. Там само, ф. Р-151, оп. 1, спр. 1, арк. 24;
ф. Р-1677, оп. 1, спр. 1, арк. 51.
39. Там само, ф. П-100, оп. 1, спр. 17, арк. 18-22,
67; спр. 31, арк. 100.
40. Последняя рукопись Сабри Айвазова. – С. 170.
41. ДААРК, ф. Р-20, оп. 3, спр. 85, арк. 37.
42. Там само, ф. Р-4808, оп. 1, спр. 09255,
арк. 163-164.
43. Там само, спр. 012016, арк. 4, 35.
44. Там само, ф. П-150, оп. 1, спр. 167, арк. 89.
45. Урсу Д. П. Очерки истории культуры. – С. 15-39.
46. Урсу Д. П. Бекир Чобан-заде: Жизнь, судь-
ба, эпоха. – Симферополь: Крымучпедгиз,
2004. – С. 53-81; Хаяли Р. И. Очерки исто-
рии общественно-политической и культур-
ной жизни крымских татар в ХХ веке. –
Симферополь: Доля, 2008. – С. 263-267.
47. Российский государственный архив соци-
ально-политической истории (РГАСПИ), ф.
17, оп. 21, д. 2471, л. 57.
48. Последняя рукопись Сабри Айвазова. –
С. 182-205.
49. РГАСПИ, ф. 17, оп. 113, д. 644, л. 45-58.
50. ДААРК, ф. П-156, оп. 1, спр. 41. арк. 6.
51. Oroian T. Actiunele militare desfasurate de
armata romana in Kuban si Crimeeа. – Buc.:
Paidea, 1996. – P. 168-170.
ISSN 2222-5250
25
52. Akmolla G., Omer S. Monografi a comunei
Albesti. – Constanta: Newline, 2007. – P. 9.
Дмитрий Урсу, Тарас Винцковский
Крымские татары – выпускники Новороссийского (Одесского) университета и их судьба
В предлагаемой статье анализируется связь представителей крымско-татарского народа с Ново-
российским (Одесским) университетом в начале ХХ в. и освещается судьба пятерых выпускников данно-
го учебного заведения в период коммунистической модернизации общества.
Ключевые слова: крымские татары, Императорский Новороссийский университет, революция, ре-
прессии, Крымская республика.
Dmitry Ursu, Taras Vintskovs’kyy
Crimean Tatars – the graduates of Novorossiysk (Odessa) University and their fate
In the proposed article analyzes the relationship of the Crimean Tatar people of Newrussia (Odessa) University in the
early twentieth century. and highlights the fate of fi ve graduates of this school during the communist society modernization.
Key words: Crimean Tatars, Imperial University of Newrussia (Оdessa), revolution, repression, Crimean Republic.
53. Dutu A. Intre Wehrmacht si Armata Rosie. –
Buc.: Editura Enciclopedica, 2000. – P. 265.
У другій половині XIX ст. внаслідок бурхли-
вого розвитку капіталістичних відносин в Європі
була легалізована діяльність професійних спілок,
які відстоювали соціально-економічні права ро-
бітників. На початку XX ст. у Російській імперії
професійний рух набув масового характеру. Зазви-
чай робітники гуртувались у професійні спілки
як у межах певного підприємства, так і у межах
окремої галузі виробництва. Жовтнева революція
підвищила соціальний статус профспілок, а Ко-
декс законів про працю 1922 р. на законодавчому
рівні встановив їх права і обов’язки. На початку
1920-х років професійні спілки в УСРР були масо-
вою і впливовою суспільною організацією трудя-
щих, яка поряд з радянськими органами, партій-
ними, військовими та комсомольськими осеред-
ками отримала право відряджати на навчання до
УДК 37 (477) «192»
Віталій Липинський, Христина Кравчук (м. Донецьк)
ОРГАНІЗАЦІЙНЕ СТАНОВЛЕННЯ
СТУДЕНТСЬКИХ ПРОФСПІЛОК УСРР
У 1920 –ТІ РОКИ
В статті розглянуті питання формалізації не офіційно існуючих профспілок у студентському сере-
довищі, їх організаційне становлення та перебирання на себе функцій і напрямків діяльності ліквідова-
них у цей час організацій загальностудентського представництва. Проаналізовані причини їх самодіяль-
ного утворення і подальшого офіційного визнання, відстеженні етапи організаційного становлення та
численного зростання, вивчена нормативно правова база утворення профспілок у ВНЗ, визначено їх міс-
це і роль у системі органів студентського самоврядування.
Ключові слова: вищий навчальний заклад; організації студентів; студентські профспілки.
ВНЗ своїх представників. Більш того саме проф-
спілки, як найбільша масова організація робітни-
чого класу, повинні були виконати основну мету
так званої «політики пролетаризації ВНЗ» – запов-
нити інститути і технікуми робітничою молоддю.
Питання діяльності студентських профспілок час-
тково розглядались в роботах В. Липинського та
О. Лаврут [1]. Проте процес їх організаційного ста-
новлення ще не знайшов детального висвітлення.
Метою цієї статі є аналіз причин створення і ор-
ганізаційного становлення студентських профспі-
лок. Зокрема розглянуто процес стихійного ство-
рення профсекцій у ВНЗ, їх офіційне визнання, ор-
ганізаційне оформлення та уніфікація організацій-
ної структури, визначення правового статусу ко-
мітетів незаможних селян, втрата студентськими
профспілками самодіяльного характеру діяльності.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32697 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:19:18Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Урсу, Д. Вінцковський, Т. 2012-05-18T20:02:57Z 2012-05-18T20:02:57Z 2011 Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля / Д. Урсу, Т. Вінцковський // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 17-25. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32697 94(=512.145):929:378.4(477.74)”1890/1950” У пропонованій статті аналізується зв’язок представників кримськотатарського народу з Новоросійським (Одеським) університетом на початку ХХ ст. та висвітлюється доля п’ятьох випускників даного навчального закладу в період комуністичної модернізації суспільства. В предлагаемой статье анализируется связь представителей крымско-татарского народа с Новороссийским (Одесским) университетом в начале ХХ в. и освещается судьба пятерых выпускников данного учебного заведения в период коммунистической модернизации общества. In the proposed article analyzes the relationship of the Crimean Tatar people of Newrussia (Odessa) University in the early twentieth century. and highlights the fate of fi ve graduates of this school during the communist society modernization. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Освітянське краєзнавство: історія, теорія та методологія Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля Крымские татары – выпускники Новороссийского (Одесского) университета и их судьба Crimean Tatars – the graduates of Novorossiysk (Odessa) University and their fate Article published earlier |
| spellingShingle | Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля Урсу, Д. Вінцковський, Т. Освітянське краєзнавство: історія, теорія та методологія |
| title | Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля |
| title_alt | Крымские татары – выпускники Новороссийского (Одесского) университета и их судьба Crimean Tatars – the graduates of Novorossiysk (Odessa) University and their fate |
| title_full | Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля |
| title_fullStr | Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля |
| title_full_unstemmed | Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля |
| title_short | Кримські татари – випускники Новоросійського (Одеського) університету та їх доля |
| title_sort | кримські татари – випускники новоросійського (одеського) університету та їх доля |
| topic | Освітянське краєзнавство: історія, теорія та методологія |
| topic_facet | Освітянське краєзнавство: історія, теорія та методологія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32697 |
| work_keys_str_mv | AT ursud krimsʹkítatarivipusknikinovorosíisʹkogoodesʹkogouníversitetutaíhdolâ AT vínckovsʹkiit krimsʹkítatarivipusknikinovorosíisʹkogoodesʹkogouníversitetutaíhdolâ AT ursud krymskietataryvypusknikinovorossiiskogoodesskogouniversitetaiihsudʹba AT vínckovsʹkiit krymskietataryvypusknikinovorossiiskogoodesskogouniversitetaiihsudʹba AT ursud crimeantatarsthegraduatesofnovorossiyskodessauniversityandtheirfate AT vínckovsʹkiit crimeantatarsthegraduatesofnovorossiyskodessauniversityandtheirfate |