Православні храми на Тереку та українські переселенці
У статті висвітлюється історія появи християнських, православних храмів у Терському регіоні Північного Кавказу, опис минулого і сучасного стану церков у різних населених пунктах Кабардино-Балкарії та Північної Осетії, де проживають українці і нащадки українських переселенців XIX і XX віків. В статье...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32703 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Православні храми на Тереку та українські переселенці / А. Дзагалов // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 150-161. — Бібліогр.: 78 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860174378726064128 |
|---|---|
| author | Дзагалов, А. |
| author_facet | Дзагалов, А. |
| citation_txt | Православні храми на Тереку та українські переселенці / А. Дзагалов // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 150-161. — Бібліогр.: 78 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті висвітлюється історія появи християнських, православних храмів у Терському регіоні Північного Кавказу, опис минулого і сучасного стану церков у різних населених пунктах Кабардино-Балкарії та Північної Осетії, де проживають українці і нащадки українських переселенців XIX і XX віків.
В статье освещается история появления христианских, православных храмов в Терском регионе Северного Кавказа: описывается прошлое и современное состояние церквей в различных населённых пунктах Кабардино-Балкарии и Северной Осетии, где проживают украинцы и потомки украинских переселенцев XIX и XX веков.
In the article the attempt to study history of appearance orthodox christian temples is undertaken in Terek region of North Caucasus: descriptions of the past and modern state of churches are in the different town and villages of Kabardino-Balkaria and North Osetia, where Ukrainians descendants of the Ukrainian migrants XIX and XX ages.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:59:43Z |
| format | Article |
| fulltext |
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
150
УДК: 281.9:726.1(282.274.444)
Анатолій Дзагалов (м. Київ)
ПРАВОСЛАВНІ ХРАМИ НА ТЕРЕКУ
ТА УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ
У статті висвітлюється історія появи християнських, православних храмів у Терському регіоні
Північного Кавказу, опис минулого і сучасного стану церков у різних населених пунктах Кабардино-Балкарії
та Північної Осетії, де проживають українці і нащадки українських переселенців XIX і XX віків.
Ключові слова: Терек, Кабардино-Балкарія, Північна Осетія, українські переселенці, станиці, право-
славні храми, священики.
Будівництво православних церков та їх ді-
яльність на території колишньої Терської облас-
ті Північного Кавказу – є однією з маловивчених
сторінок в релігійній історії регіону.
Християнство на Північному Кавказі почало
поширюватися в період раннього середньовіч-
чя. Це було пов’язано зі встановленням зв’язків
північно-кавказців з Візантією, Іверією (Грузією),
Тмутараканським князівством і Київською Руссю.
Однією з історичних подій внутрішнього життя
північнокавказького племінного союзу – Аланії
стало прийняття християнської релігії, яка про-
никла сюди з Візантії. Ініціатором хрещення
став константинопольський патріарх М. Містик.
Хрещення, як вважають вчені, могло статися між
921 і 925 роками. В результаті цього була ство-
рена Аланська митрополія, куди призначали ми-
трополитів з Константинополя. Прийняття хрис-
тиянства звичайно сприяла будівництву храмів і
розвитку мистецтва фрескового живопису. В уще-
лині р. Великий Зеленчук був споруджений кафе-
дральний собор Аланської єпархії – північний
Зеленчуцький храм.
На Нижні-Архизському городищі відомо 14 цер-
ков і декілька християнських кладовищ того ча-
су1. Фрески Сентинського храму, що збереглися,
мають грецькі написи. На вівтарній стіні святині
було зображення Богородиці, таке ж, як і в храмі
св. Софії в м. Києві. Іконографічна схожість з со-
бором в Києві, так само як і грецькі написи фре-
сок, вказують на греко-візантійське походження.
З утворенням централізованої грузинської держа-
ви в XI столітті і послабленням Візантії релігійно-
християнський вплив на Аланію поступово пере-
ходить до Грузії. На території Аланії місіонерська
діяльність вже здійснювалася її церквою. У дру-
гій половині XI століття, при грузинському като-
ликосові Мелхіседекі I місіонерська діяльність на
Північному Кавказі розгортається з новою силою.
За участю грузинських майстрів споруджуються
святилища Тхаба-Єрди і Алби-Єрди в Асинській
улоговині, а також Зругський і Тлійский одно-
апсидні, типові для Закавказзя, храми2. Судячи
з окремих фрагментів фресок Зругського хра-
му, розпис його північної стіни відтворює сю-
жет «Диво Євстафія Плакіци»3. Подібні церк-
ви зустрічаються і на території Грузії. До них
відносяться Охта-Еклесіа, Дисеві, Даркветі,
Горисджварі та інші4.
Християнство проникло і до черкеських пле-
мен Північного Кавказу. Ось як описував іта-
лійський і польський хроніст XVI початку –
XVII ст. О. Гваньїні5 ситуацію з християнською
вірою у черкесів-п’ятигорців: «Святі Кирила і
Мефодій були [до них] послані константино-
польським імператором Михайлом Палеологом,
і навернули їх до християнської віри. Вони жи-
вуть між п’ятьма горами, які охороняють їх, тому
їх називають п’ятигорцями… вони мають сво-
ю власну мову, християнське грецьке богослу-
жіння, яке відправляють слов’янською мовою.
Повертаючись від них св. Кирила узяв тіло св.
Климента… це тіло нині знаходиться в Римі у
церкві св. Климента»6.
У 1560 р. московським царем Іваном Гроз-
ним в Черкесію і Кабарду, для хрещення
своїх союзників – черкесів, були спрямовані
дві експедиції під керівництвом гетьмана
Д. Вишневецького і воєводи І. Черемісіна.
Про це свідчать доповнення до Ніконівського
літопису: «Отпустил царь и государь по
челобитью кабартинских (кабардинських – А. Д.)
князей и по неправдам Шевколовим воеводу
Ивана Семеновича Черемисина и с Иваном
отпустил попов христианских по их обещанию и
челобитью, крестить их Кабартинских черкас7.
В Черекській ущелині в Балкарії на стіні зруй-
нованого християнського храму виявлені части-
ISSN 2222-5250
151
ни фресок. Залишки православних церков знай-
дені і в Чегемській ущелині. Перед дверима одні-
єї з церков під назвою «Артла» було висічено зо-
браження хреста8.
Перші російські православні храми на Тереку
виникли у кінці XVIII ст. після створення тут
слов’янських поселень. Релігійною діяльністю за-
ймалася Астраханська єпархія, яка потім іменува-
лася Астраханською і Терською, Астраханською і
Ставропольською, Астраханською і Кавказькою9.
У Кізлярській фортеці був споруджений трьохпрес-
тольний храм у візантійському стилі – Казанський
собор. У другій половині XVIII ст. значним пра-
вославним центром на Тереку стає м. Моздок.
Найважливішу роль в долі офіційного православ’я
на Тереку зіграло рішення влади в 1811 р. приєдна-
ти Грузинську православну церкву до Російської, і
перевести богослужіння на російську мову10.
Багато з ранніх культових будівель до цього часу
вже сильно занепали. У 1824 р. генерал О.П. Єрмолов
клопотав про побудову у Моздоці нової дерев’яної
соборної церкви. Справа у тому, що з 1800 р. будів-
ництво дерев’яних церков в Росії було заборонено.
Але в даному випадку зроблено виключення, оскіль-
ки іншого матеріалу для будівництва церков на ліво-
бережжі Тереку на той час не було11.
З появою на Кавказькій козацькій лінії пере-
селенців із України і південних областей Росії,
церковне життя на Тереку помітно активізувало-
ся. Саме з переведенням на Кавказьку лінію 1-го
і 2-го Малоруських козацьких полків пов’язано
зведення в заснованих ними станицях на Тереку
православних церков, каплиць і молитовних бу-
динків. Один з пунктів указу від 7 серпня 1832 р. –
«О сформировании из четырех Малороссийских
полков двух казачьих полков» – який встановлю-
вав порядок формування українських полків і пе-
реселення їх на Кавказ, передбачав призначити
в кожен полк одного священика «с жалованием
и прочим содержанием против священников лег-
ких кавалерийских полков»12.
У 1842 р. Микола II затвердив постанову Синоду
про створення Кавказької єпархії. Єпископська ка-
федра знаходилася у м. Ставрополі. Першим єпис-
копом єпархії за рішенням Святого Синоду став ві-
карій Київської митрополії єпископ Чигиринський
Іерємій (Соловйов)13. Церковним причтам станич-
них церков в усіх полкових округах Кавказької лі-
нії відводилося по 99 десятин кожному причту14.
У 1851 р. настоятелями головних собо-
рів і церков на Тереку були: Кізлярського
Казанського собору – Дмитро Георгійович
Мурадханов; Моздоцької Успенської церк-
ви – Яків Преображенський; П’ятигорської
Скорботної церкви – Павло Олександрійський;
Георгіївської, Миколаївської церкви – Василь
Попов. Настоятелем станиці Тимашевської
Війська Чорноморського був Діомед Несторович
Попко15 – батько дослідника історії і етнології ку-
банського і терського козацтва.
У 1894 р. Владикавказька єпархія була виділе-
на в окрему єпархію16. Матеріали загального пе-
репису населення за 1897 р. у Терській області
свідчать про те, що тут богослужінням займало-
ся 15 українців. Ще 16 чоловік знаходилися при
церквах17. У 1909 р. колишній Владикавказький і
Моздоцький єпископ, що проживав до цього ча-
су у П’ятигорську при подвір’ї 2-го Афонського
монастиря, за указом Святішого Синоду переїхав
для проживання у м. Прилуки Полтавської губер-
нії (нині районний центр Чернігівської області)
про що повідомлялося в рубриці «місцеві вісті»
газети «Терские ведомости»18.
У станиці Пришибській, де згідно з рапор-
том командира 1-го Владикавказького козацько-
го лінійного полку полковника М.Е. Нікорици19
до 1860 р. було поселено 107 сімей (417 чол.) ко-
заків з малоросійських полків20, спочатку була по-
будована невелика дерев’яна церква, яка освяче-
на 8 листопада 1850 р.21 У станиці проживали ко-
заки з сім’ями з колишніх Малоросійських пол-
ків, які повернулися з Польщі, і були набрані на
службу повітовими комітетами Чернігівської
губернії: Хома Хрущ (виходець с. Кукович
Менській волості, Сосницького повіту), Федір
Кармаліка (Борзнянський повіт с. Гужівка),
Марко Чепурний (м. Кролевець), Аким Корнач
(Конотопський повіт м. Митченок), Федір
Рубец (с. Спаське Сосницького повіту), Йосип
Погрібняк (с. Гаврилівка Роменського повіту),
Іван Малюга (м. Ніжин), Василь Холодний (с. Сте-
панівка Сосницького повіту), Василь Маренец
(Борзняньский повіт с. Большагівка) та ін.22
Першим начальником станиці Пришибської,
як писав П. Ницик, став ротмістр Корольов [Федір
Миколайович]. У 1846 – 1855 рр. на цій поса-
ді перебував Олександр Михайлович Любченко
(Лубченко) – колишній козак Полтавської губер-
нії. З 1856 р. начальник – Микита Іванович Плющ
– з козаків Чернігівської губернії Шаповалівській
волості, який був одружений на дочці священика
Настасі Данилівні і мав синів Гордія і Степана23.
У 1907 р. в ст. Пришибській була закладе-
на церква св. Архистратига Михаїла Архангела.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
152
Кошторисна вартість склала 24 тис. крб. Була ви-
ділена позика 14 тис. крб. на 25 років з описом
джерел її погашення. Погашення позики перед-
бачалося за рахунок здачі в
оренду церковних земель у
кількості 300 десятин, при-
бутковістю 600 крб. в рік.
Населення станиці пожер-
твувало 10 тис. крб. Цеглу для
будівництва поставляли міс-
цеві кустарні заводи, а в робо-
ті брало участь усе населення.
Церкву освятили в 1909 році.
Після Громадянської війни
1918 – 1920 рр. церква і слу-
жителі культу зазнали тиску з
боку влади. Спочатку, з 1925 р.
вони були позбавлені виборчих прав, потім їх об-
ложили різного роду поборами у вигляді твердого
завдання по здачі зерна, висо-
кого податку і примусової ку-
півлі облігацій.
Потім почалися арешти,
виселення з населених
пунктів і закриття храмів. У
1935 р. рішенням партійних
органів станичної ради церква
св. Архистратига Михаїла
Архангела була закрита.
Храм був переданий під
склад сільськогосподарської
продукції і лише з початком
Великої Вітчизняної війни
був повернений віруючим24.
Ст. Пришибська зараз є одним з мікрорайонів
м. Майського Кабардино-Балкарської республіки.
Дерев’яна церква св. Ми-
коли Чудотворця у ст. Прох-
ладній була побудована в
1765 році. Дослідник С.Ф. Го-
ловчанський25 підкреслював,
що населення станиці на по-
чатку XIX ст. складалося ви-
ключно з малоросів-українців.
І.Х. Тхамокова наводить да-
ні про проживання у той час
в ст. Прохладній 991 душі
малоросіян обох статей26.
Священиком церкви свя-
того Миколая Чудотворця з
1839 року був Олександр Кондратов 38 років «из
дьяконских детей, не окончивших но бывших в
семинарии», який вів «себя хорошо, с прихожа-
нами обходился хорошо, благоразумен и к обя-
занностям усерден»27. Церковний притч станиці
складався з одного свяще-
ника, який з громадських
сум отримував 90 рублів
жалування, і двох псалом-
щиків. Церкві належало 300
десятин зручної і незручно-
ї землі. До 1878 р. усе насе-
лення станиці сповідувало
православну релігію.
Проте з цього року тут
стала поширюватися секта
хлистів, так званих «шала-
путів», які читали Псалтир,
Біблію і Євангеліє (росій-
ською мовою); вели тверезий спосіб життя, без-
доганно виконували усі службові, громадські
і релігійні обов’язки, але
проте, викликали озлоблен-
ня місцевого православного
населення28.
З 1873 р. більше 10 років
отаманом станиці був учас-
ник російсько-турецької ві-
йни 1853-1856 рр. Онисим
Іванович Клименко, нагоро-
джений бронзовою медал-
лю на Андріївській стріч-
ці на згадку про ці події29.
У 1873 р. церква в стани-
ці згоріла, а літургії були
перенесені у будівлю шко-
ли. У 1877 р. жителі ст. Прохладній ухвалили
«громадський вирок» про спорудження кам’яної
церкви на місці згорілої. Від
місцевих торговців і жите-
лів щорічно поступало до
фонду громадського капі-
талу 2000 рублів пожертву-
вань, які відразу зарахову-
валися до суми, призначе-
ної для будівництва церкви.
Таким чином, населення зі-
брало для зведення храму
60 тис. рублів30. У 1883 р.
розпочато будівництво но-
вої церкви св. Миколи Чудо-
творця за проектом архітек-
тора Терської області Михайла Адамовича
Сурмієвича. Церква була освячена 6 грудня
Храм св. Архистратига Михаїла Архангела;
м. Майський (колишня ст. Пришибська). Фото автора
Пам’ятник терським козакам, засновникам ст. При-
шибської; м. Майський (колишня ст. Пришибська).
Фото автора
Храм св. Архистратига Михаїла;
м. Майський (колишня ст. Пришибська). Фото автора
ISSN 2222-5250
153
1886 році. Вона була побудована у формі хрес-
та і забезпечена богослужебними книгами і риз-
ницею. У 1894 р. з м. Моздок
в ст. Прохладній перенесли
ікону «Моздоцької Божої Ма-
тері». У 1898 р. на території
храму знаходилося: 1. Цер-
ква кам’яна вартістю 40 тис.
крб. 2. Церковно-приходська
школа, дерев’яна (400 крб.).
3. Церковно-притчова будо-
ва, дерев’яна (2500 крб.). 4.
Церковна сторожка, дерев’я-
на (450 крб.). У 1901 р. за
проектом М.А. Сурмієвича31
побудована дзвіниця, а в 1967 р. при настоятеле-
ві Іоанні Остапчуку храм з дзвіницею сполуче-
ний притвором32. У 1938 р. за
вказівкою влади, дзвони бу-
ли скинуті. Указом Президії
Верховної Ради КБАРСР від
29 серпня 1938 р. храм був
закритий. Але у кінці 1943 р.
його діяльність була віднов-
лена33. Новий комплект дзво-
нів придбаний в 1989 р. при
настоятелеві Іоанні Куба.
Святині: ікона Моздоцької
Божої Матері; ікона Почаївсь-
кої Божої Матері; копія Стоп-
ки Почаївської Божої Матері;
ікона святителя Миколи з ча-
сткою святих мощів34.
Свято-Микільский собор
знаходиться в м. Прохладний
на території сучасної Кабар-
дино-Балкарської республіки.
Засновниками ст. Миколаївської були сім’ї
колишніх військових посе-
ленців. У 1848-49 рр. в станиці
оселилося 56 сімей (56 чоло-
вік і 59 жінок) – козаків укра-
їнських, малоросійських пол-
ків35. У числі військових по-
селян також були і вихідці
з України. Так, в списку ниж-
ніх чинів включених до скла-
ду військового поселення
в 1838 р., значаться вихідці
з Катеринославської губер-
нії О.Т. Демченко, О.Я. Дем-
ченко, М.К. Михайлів. Усі во-
ни, разом з сім’ями, були заселені в станицю
Миколаївську36. У 1848 р. в станиці побудована
Миколаївська церква в ім’я св.
Миколи Чудотворця (6 гру-
дня – день тезоіменитства ім-
ператора Миколи I), яка була
перенесена на нове місце і на-
ново освячена в 1884 році37.
Очевидно, першим свя-
щеником церкви святого Ми-
колая Чудотворця з 1841 ро-
ку був Микола Троїцький,
45 років з дітей священиків,
який вів себе з прихожанами
дурно, був «своенравен, при-
страстен к взяткам, доносам и к разноверцам и
старообрядцам неравнодушен»38.
Другим священиком ста-
ниці став престарілий ієро-
монах Самуїл39, учасник ба-
гатьох битв, який вказував,
що в числі поселян Миколаїв-
ської знаходиться з дружиною
і дітьми магометанин Буха-
ров, який до приєднання до
християнської віри непохит-
ний. Повідомлення о. Самуї-
ла, втім, було залишене без
уваги, оскільки воно не відпо-
відало державним принципам
про віротерпимість40.
У 1878 р. усе населення
станиці було вже православ-
ного віросповідання. Із ста-
ничних земель священикові
виділили 32 десятини, дияко-
нові – 24, а причетнику – 16 десятин зручної зем-
лі. Всього ж церкві належало зручної і незручної
землі 232 десятини. Священик
отримував із станичних сум
150 рублів, а причетник 30 ру-
блів щорічної платні. Крім то-
го, з тих же сум в 1875 р. був
куплений будинок священико-
ві за 142 рублі41.
Станиця Павлодольска
заснована в 1787 р. казенни-
ми селянами Харківської гу-
бернії в числі 1030 душ чоло-
вічої поли. У 1848 р. посиле-
на 204 душами чоловічої ста-
ті з Харківської губернії42.
Свято-Микільский храм; м. Прохладний (КБР).
Фото автора
Миколаївская церква; ст. Миколаївска (РСО-А)
(див.: Киреев Ф. Православная Осетия. Станичные
храмы Осетии. Станица Николаевская. – Режим до-
ступа: http://www.blagos.ru/newspaper/pdf/69.pdf)
Храм Спаса Нерукотворного
ст. Павлодольскої (РСО-А)
(див.: Киреев Ф. Православная Осетия. Станичные
храмы Осетии. Станица Ардонская. – Режим до-
ступа : http://www.blagos.ru/newspaper/pdf/69.pdf )
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
154
18 травня 1889 р. на кошти генерал-майора Сте-
фана Олександровича Венерівського в станиці була
споруджена церква св. Миколи, яка освячена єпис-
копом Йосипом. У 1912 р. був
побудований новий храм Неру-
котворного образу Ісуса Христа43.
З 1831 р. священиком церк-
ви св. Миколи стає Олексій
Семенов, 45 років, грузин-
ського походження духовного
звання, який не закінчив семі-
нарію. Це була добра і кому-
нікабельна, навіть з прихожа-
нами різних сект, людина44.
Першими поселенцями
ст. Ардонської стали 199 сі-
мей колишніх малоросій-
ських козаків, переселених з
України, в числі 521 душі чоловічої і жіночої статі.
У 1848-49 рр. до них були підселені 31 сім’я
малоросіян, у складі 93 осіб45.
У станиці уперше заснована
церква св. Великомученика
Георгія Побєдоносця (23
квітня день полкового свята
2-го Малоросійського полку).
В той же час в Ардонському
поселенні розташовувала-
ся полкова похідна церк-
ва зі святим антимінсом від
Полтавського архієпископа.
Першим священиком у
2-му Малоросійському пол-
ку був полковий священик
Максим Затворницький46, 47 років, який приїхав
до Кавказу у 1832 р. разом з українськими козака-
ми. Він характеризувався як
дружелюбна, розсудлива лю-
дина, яка добре обходилася з
прихожанами і була «снисхо-
дительна к старообрядцам и
разноверцам»47.
Нова Георгіївська церк-
ва в станиці була освячена 13
травня 1901 р. преосвящен-
ним єпископом Володими-
ром. Першими жителями ста-
ниці стали одружені козаки
Малоросійського полку, ви-
хідці селищ Олександрівка,
Синявка, Авдіївка, Мени – з Менській, Синяв-
скій, Перелюбської Чорнотинської волостей Сос-
ницького повіту Чернігівської губернії І.Т. Лар-
ченко, Ф.І. Ходюк, З.Г. Чепурний, Д.М. Сидоренко,
Г. Пилипенко (с. Шаповалівка), Г. Голуб (Козе-
лецький повіт), К. Оксю-
та (Чернігівський повіт),
М. Басанець (Борзняньский
повіт)48 та ін.
Начальником ст. Ардонь-
скої в 1842-1850 рр. був
осавул Патрикій Дмитрович
Ницик, переселенець з
числа дворян Полтавської
губернії49, автор одного з
перших нарисів – спогадів
про малоросійських козаків,
опублікованих в 1871 р.50
Станиця Олександрів-
ська (КБР) була заснована
колишніми військовими поселенцями і козаками
малоросійських полків. У 15 сім’ях козаків на-
лічувалися 122 особи51. Пер-
шим начальником стани-
ці був капітан Бабичев, а з
1855 р. цю посаду обіймав
сотник Костянтин Олек-
сійович Стасюков з дворян
Чернігівської губернії. Він
служив унтер-офіцером в
колишньому 7-му Малоро-
сійському полку в 1831 р.,
брав участь в ліквідації
польського повстання, кава-
лер ордену св. Анни 4 ст.52
Станична Олександро-
Невська церква (30 серпня – день тезоіменитства
спадкоємця престолу Олександра Миколайови-
ча), яка згадується в матеріа-
лах 1846 р., була споруджена
у вигляді хреста.
Першим священиком
церкви був військовий свя-
щеник Іоанн Соколов, ко-
трий прославився при напа-
ді на поселення 3000-го заго-
ну чеченців в квітні 1841 р.53
20 травня 1939 р. на підста-
ві указу Президії Верховної
Ради КБАРСР храм закри-
ли54. За словами настояте-
ля нової церкви отця Сергія
стара церква була підірвана в період пересліду-
вань на священнослужителів і віруючих. Новий
Храм св. Благовірного Олександра Невського;
ст. Олександрійська (КБР). Фото автора
Свято-Георгіївський храм у м. Ардон (РСО-А)
Новий храм Покрови Пресвятої Богородиці;
ст. Котляревська (КБР). Фото автора
ISSN 2222-5250
155
св. Благовірного Олександра Невського храм по-
будований в староруському стилі в 2003 році55.
Станиця Котляревська заснована колишні-
ми військовими поселянами.
У 1845 р. до них було підсе-
лено 23 сім’ї малоросійських
козаків56. У числі перших жи-
телів станиці дослідники
М. М. і Л. К. Клівцови, поси-
лаючись на сповідні роз-
писи станичної церкви Пет-
ра Афонського за 1849 р.
і архівні фонди ЦДА РСО-А
в м. Владикавказі, згаду-
ють козаків колишніх мало-
російських полків Н.Д. Свірі-
денка, А.С. Семерню, М.Л. Ле-
меш, В.Т. Захарченка та ін. Усі вони були
вихідцями з Чернігівської губернії Остерського,
Борзнянського повітів; по-
ступили на службу козаками в
1831 р. в 2-й Малоросійський
козацький полк, були в
походах в 1831 р. з України
у Віленській губернії, для
«винищування польських
бунтівників»57.
Начальником станиці у
1853-1857 рр. був сотник
Андрій Григорович Малюга,
вихованець Ніжинського по-
вітового ліцею Чернігівської
губернії. Був одружений на
дочці колезького асесора Толмачеві – Вассі Іва-
нівні і мав двох дітей: сина Григорія і доньку
Єлизавету. У 1857 р. началь-
ником станиці став 35-річ-
ний сотник Микола Семено-
вич Котляревський. Він був
одружений на дочці підпол-
ковника Камінецького – Кате-
рині Кузьмінічні і мав дочку
Олександру. Володів німець-
кою і французькою мовами58.
Перший храм у ст. Котля-
ревській – церква святого
Петра Афонського, був побу-
дований в 1849 році. Куль-
това споруда була зведена
на честь генерала Петра Степановича Котлярев-
ського59, ім’ям якого названа станиця60. Другий –
Покровський храм заснували в 1903 році. В 1936 р.
він був розібраний на цеглу, для будівництва нової
школи. За словами отця Сергія (Шевченка) церк-
ва була спочатку підірвана. Новий храм Покрови
Пресвятої Богородиці спо-
руджений на кошти жите-
лів станиці і благодійників
в 1996 році. Як стверджує
отець Сергій, його створе-
но у вигляді староруського
човна і він є «єдиним, оригі-
нальним, унікальним за сво-
єю конфігурацією храмом на
території усього північнокав-
казького регіону»61.
Церква св. Пророка Божо-
го Іллі побудована в м. Вла-
дикавказі в 1870 р. на Міщан-
ському кладовищі, як кладовищенська каплиця.
Після руйнування церков в місті, вона залишилася
єдиним приходом для право-
славних віруючих. Перебудова
церкви дозволена в 1948 р.
Вона проведена працями про-
тоієрея Григорія Гончарова.
Нині службу веде отець Во-
лодимир (Самійленко). На те-
риторії храму знаходиться ка-
плиця Блаженної Анастасії
Владикавказької62.
На території церкви Різ-
два Пресвятої Богородиці в
Осетинській слобідці м. Вла-
дикавказу, розташований
пантеон видатних діячів Осетії. У радянський
період тут знаходився музей осетинської літера-
тури63. Кам’яний храм був по-
будований в 1823 р. на місці за-
непалої дерев’яної церкви.
У 1861 р. храм був перебу-
дований при діяльній участі
князя Д. Святополк-Мирського.
Будівля зведена у вигляді
хреста, а в західній частині
влаштована дзвіниця. У 1897 р.
в м. Владикавказі проживало
2162 українських переселен-
ців64. У 1920-х роках ікони і
фрески були знищені, а будівля
збереглася. Церква відновлена
в 1993 р. і освячена митрополитом Ставропольським
і Бакинським Гедеоном.
Кафедральний Михайло-Архангельський со-
Храм св. Благовірного Олександра Невського;
ст. Архонська (РСО-А). Фото автора
Храм Святого Пророка Божого Іллі;
м. Владикавказ (РСО-А). Фото автора
Церква Різдва Пресвятої Богородиці;
м. Владикавказ. Фото автора
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
156
бор і Братська церква не збереглися. Вони розташо-
вувалися на сучасних вулицях Бутиріна і Церетелі
в м. Владикавказі. Фрески у Кафедральному собо-
рі були виконані знаменитим російським худож-
ником А. Васнецовим. На місці собору був побу-
дований житловий
будинок для радян-
ської еліти. Братська
церква – це ниніш-
ній житловий дім на
розі вулиць Кірова і
Міллера у Владикав-
казі65. Фотографії
храмів зберігають-
ся в читальному залі
ЦДА РСО-А.
Станиця Архонсь-
ка була заснована 85
сім’ями малоросійсь-
ких козаків у скла-
ді 421 чол. У 1845 р.
до них було підселе-
но 42 сім’ї козаків
(198 чол.)66. Начальником станиці в 1841 – 1850
рр. був колишній унтер-офіцер з Полтавської гу-
бернії Військовий старшина Федір Васильович
Тимашевский67.
Спочатку в станиці розташовувалася похідна
церква св. Олександра Невського (23 листопада –
день полкового свята 1-го Малоросійського пол-
ку), якої було передано церковне начиння полку,
переселеного з України після придушення поль-
ського повстання 1830-1831 рр.68
Усе населення станиці Архонської в 1875 р.
складалося з козаків православного віросповіда-
ння. Церква була дерев’яною, при ній жили свя-
щеник і псаломщик, які не отримували платні,
але користувалися станичною землею і «добро-
хітними подаяннями». Раз п’ять в році батюш-
ка ходив по станиці, де йому в кожній хаті дава-
ли то «міру» картоплі, то «міру» пшениці, печений
хліб, або до 20 копі-
йок грошей, а на ве-
сіллі 12 рублів. Пе-
ред Різдвяними свя-
тами йому давали
сало і інші продукти,
отже у нього збира-
лася неабияка кіль-
кість припасів, які
він потім продавав69.
Кам’яна церква
св. Благовірного
князя Олександра
Невського була ос-
вячена в 1886 р. Збір
коштів на її будів-
ництво почався ще
в 1870-і роки. Ста-
ничники жертвували на зведення храму гроші, зер-
новий хліб і гречку. У 1913-1914 р. було виріше-
но будувати ще одну церкву і проведена підготовча
робота, складені кошторис і проект. Проте будів-
ництву перешкодили спочатку війна, вслід за тим
революція і богоборство нової влади. 4 листопа-
да 1945 р. насельник Свято-Троїцького чоловічо-
го монастиря у Владикавказі Ієросхимонах Іоасаф
(Яків Огійович Бунделів) освятив в ст. Архонській
на вулиці Леніна №96 молитовний будинок. У 1947
р. ним був освячений молитовний будинок по вул.
Казбегській №8. Зараз в храмі св. Благовірного
Олександра Невського веде службу отець Євген
Кафедральний Михайло-Архангельський собор.
Фото зроблене автором у читальному залі ЦГА РСО-А,
м. Владикавказ (ліворуч)
Братська церква в м. Владикавказі. Фото зроблене автором
у читальному залі ЦГА РСО-А, м. Владикавказ
Внутрішнє убранство храма св. Благовірного Олександра Невського;
ст. Архонська (РСО-А). Фото автора
ISSN 2222-5250
157
Стратійчук. У станиці також будується нова церква
на кошти мецената Руслана Сабанова70.
Станиця Солдатська заснована в 1787 р. ді-
тьми солдатів і вихідцями з Харківської губернії.
У 1836-1849 рр. в станицю було поселено 780
душ чоловічої статі з Чернігівської, Полтавської
і Воронізькій губерній71.
Священиком при будинку молитви св. Архи-
стратига Михаїла з 1842 р. був 58-річний Яків
Сероглазів. Збереглася його характеристика: «из
детей священников, не окон-
чивших курс науки, занима-
ется пьянством, к обязаннос-
тям нерадив, с прихожанами
поступает неприлично своему
сану, со всеми слабостями»72.
Церква Архистратига Бо-
жого Михаїла у 1936 році бу-
ла зруйнована. До цього часу
практично усіх служителів
культу в станиці заарешту-
вали і репресували. 27 квіт-
ня 1929 р. у будинку церковного
старости Акима Яковича Деменка оперативною гру-
пою ОДПУ були оточені і знищені декілька кабар-
динців, як їх визначила влада, «політ бандитів» що
ховалися від нової влади. В ході розробки зв’язків
убитих, ОДПУ виявило коло осіб, з ким вони підтри-
мували стосунки, або ж були просто знайомі.
Були заарештовані жителі станиці: козак Єфрем
Коневец, Федір Голик, священ-
ик Мануїл Павлович Кутовий
(1889 р. н. уродженець Мирго-
родського повіту Полтавської
губернії, проживав в станиці з
1927 р.), а також Аким Деменко
і його дружина Марфа.
Постановою засідання ко-
легії Особливої наради при
ОГПУ А. Деменка засуджено
до розстрілу, М. Кутовий і Є. Ко-
невец до 10 років ув’язнення в
концтаборі «Соловки»73. У 1944 р. церкву відновили
на базі колишнього житлового будинку.
У кінці XIX ст. слов’янське населення на Тереку
значно поповнилося українськими селянами – вихід-
цями з різних губерній, які утворили у нових місцях
селища і хутори. Архівні матеріали свідчать про те,
що жителями Полтавської губернії Кременчуцького
повіту Святиловській, Пироговській, Горбовській і
інших волостей, селищ: Броварів, Тимчінківській,
Солодовській, Маляровки, Сидоровки, Гринік,
Нова церква у ст. Архонській (РСО-А). Фото автора
Церква Архистратига Божого Михаїла;
ст. Солдатська (КБР). Фото автора
Сергіївки, Жуковки (82 сім’ї 415 чоловік) було при-
дбано у князів Атажукіних 808 десятини зручної і
незручної землі74.
У документах наводяться відомості про те, що
число дворів в сусідньому українському поселен-
ні Ново-Костянтинівське складало – 42, а раніше
засноване селище Ново-Полтавський знаходився
у 12 верстах від них. «Ми неодноразово просили
бути жителями с. Ново-Костянтинівського і одно-
голосно ухвалили утворити наше селище під на-
звою Ново-Кременчуцьке»
– писали селяни в прохан-
ні на ім’я начальника окру-
гу75. 13 лютого 1896 р.
Військовий старшина ТКВ
клопотав про утворення од-
нієї волості на основі навко-
лишніх селищ Нальчицького
округу: Полтавського, Ново-
Костянтинівського, Ново-Ми-
кольського, Ново-Богуславсь-
кого, Ново-Андріївського.
Згідно копії купчої
на землю, угода була затверджена нотаріусом
П. Резановим 8 березня 1893 року. З боку про-
давців землі повіреним кабардинської княгині
Г. Атажукіної і від себе особисто виступав князь
М. Атажукін, уповноважений дорученням отри-
маною у п’ятигорського нотаріуса Чилаєва за реє-
стром №1353. Покупцями виступали казенний се-
лянин Е.К. Коваленко і козак
Г.Ф. Чуйко, діючі особисто
від себе і в якості повірених
від інших покупців. Майже
усі переселенці придбали
від 7 до 15 десятин землі.
Е. Коваленко і Г. Чуйко – від-
повідно 51 і 56 десятини.
Більшість сімей пересе-
ленців походили з одних і
тих же селищ і були один
одному родичами. Так, з Кре-
менчуцького повіту, Мозолівскій волості вели
родовід 6 сімей Мальків. З того ж селища
приїхали 4 сім’ї Коваленків і по 3 сім’ї, які
мали прізвища Рожко і Чуйко. З того ж повіту і
волості, але с. Жуковки – 3 родини Ступаків.
У справі міститься листування із Ставропольською
казенною палатою, в результаті якої козаки, що
подавали прохання, були зараховані від 10 бе-
резня 1898 р. до селянства новоутвореного
селища Кременчук-Костянтинівського. Церква
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
158
Церква в с. Кременчук-Костянтинівському (КБР).
Фото автора
Свято-Володимирський храм;
с. Ново-Полтавське (КБР). Фото автора
в селі була закрита в 1934 р. Із слів жителів села
значить, що нинішня церква освячена в 1993 р.76
Проте будівлю, де розміщується церква, важко
назвати пам’ятником архітектури і православного
зодчества. Вона з числа тимчасових будівель не-
давнього минулого. В день збору матеріалу, две-
рі храму були наглухо замкнуті, а у дворі не було
жодної людини – ані служителя культу, ані прихо-
жанина. Між тим с. Кременчук-Костянтинівське
було одним з найбільших сіль-
ських населених пунктів на
території Кабардино-Балкарії,
де проживали православні ві-
руючі – етнічні українці.
Село Ново-Полтавське
було засноване 44 сім’ями
українських переселенців,
вихідців з Полтавської губер-
нії. Купча грамота здійсне-
на 25 січня 1886 року, коли
явилися до І. А. Веру – Вла-
дикавказького нотаріуса у кон-
тору на Олександрійському
проспекті №6 присяжний повірений Д. Шанаєв
та селянин Полтавської губернії Хорольского по-
віту Родионовської волості селища Родионівки
Михайло Іванович Близнюк і козак того ж повіту
Еньковскій волості села Червоного Куту Максим
Сергійович Бундусь.
Переселенцями було при-
дбано у полковника Т. Алтудо-
кова 532 десятини землі з
усіма на тій ділянці водами,
дрібним лісом, випасом, ріл-
лею, сінокосами в межах за
відповідним планом. Усі пе-
реселенці – 220 чоловік, були
вихідцями сіл Хорольского
повіту: Попівка, Занчінец Іва-
нівка, Владимірівка (2 сім’ї),
Родионівка (12 сімей), Болби-
сівська (6 сімей), Семенівка,
Вышнягівка (2 сім’ї), Деміна Балка (9 сімей), ху-
тори Пітченка і Трубайцева77. Церква в с. Ново-
Полтавському була зруйнована в 1918 р. У 1997 р.
вона перебудована на базі колишнього сільсько-
го магазину78.
За однією з версій церква Марії Магдалени в міс-
ті Нальчику була побудована приблизно в 1883 р.
колишнім начальником П’ятигорського окру-
гу генерал-майором Володимиром Івановичем
Мазараки – вихідцем з с. Талалаївки, Роменського
повіту Полтавської області. Достовірність цих
відомостей підтвердити досі не вдалося. Проте
в книзі И.Ф. Павловського «Полтавцы: Иерархи,
государственные и общественные деятели, и бла-
готворители», яка вийшла в 1914 р. у Полтаві,
з посиланням на дослідження Модзалевського
повідомляється про те, що Мазараки дійсно по-
будував в Нальчику церкву.
Російські православні храми, що виникли
на Тереку з кінця XVIII ст.,
зіграли важливу роль в со-
ціально-економічному і ду-
ховному розвитку слов’ян-
ського населення краю. Во-
ни стали центром добродій-
ності і просвіти для багатьох
російських і українських пе-
реселенців. Час і події, які
промайнули над країною,
знищили багато будов – па-
м’ятників архітектури і куль-
тури. Частина будівель на Те-
реку не збереглися і про них
відомо лише за письмовими джерелами, або усни-
ми переказами і спогадами місцевих старожилів.
Огляд невеликої частини церков централь-
них районів на Тереку – це лише спроба корот-
кого освітлення історії їх появи в регіоні; опи-
си минулого і сучасного ста-
ну православних храмів в
різних населених пунктах
Кабардино-Балкарії і Північ-
ної Осетії, де проживають
українці і численні нащадки
українських переселенців
XIX – почала XX століть.
У містах, колишніх ко-
зацьких станицях і селищах,
де живе багато прихожан,
храми, як правило, віднов-
лені, відреставровані, або ж
побудовані заново. Тут вони
кам’яні, або цегляні, великі, просторі з дороги-
ми іконостасами і куполами. У маленьких же се-
лах нерідко церков немає взагалі, як наприклад
в с. Чернігівському, а в інших – вони тягнуть жа-
люгідне існування. Проте, можна говорити, що
роль православної церкви в громадському і духо-
вному житті слов’янського населення на Тереку
з кожним роком зростає. На сьогодні діяльність
російської православної церкви спрямована та-
кож на підтримку мирного життя, стабільності,
ISSN 2222-5250
159
міжнаціонального, міжконфесійного порозумін-
ня представників традиційних релігій – ісламу і
православного християнства, які значно вплива-
ють на релігійну і суспільно-політичну ситуацію
в неспокійному і украй нестійкому північнокав-
казькому регіоні Російської Федерації.
Джерела та література
1. Ложкин М. Н. Новые памятники средневеко-
вой архитектуры в Краснодарском крае / СА.
– 1973. – № 4. – С. 270-276.; История народов
Северного Кавказа с древнейших времен до
конца XVIII в. / Под ред. Б. Б. Пиотровского.
– М., 1988. – С. 176.
2. Долидзе В. О. Хозита-Майрам – доку-
мент культурных связей Грузии с народами
Северного Кавказа // Сборник АН ГССР. –
Тбилиси, 1954. – Т. 4. – № 2. – С. 119-126.
3. История Северо-Осетинской АССР. – М.,
1959. – С. 71.
4. Дидебулидзе З. Ш. К вопросу об историчес-
кой интерпретации Верхнеджулатской церк-
ви // Из истории украинско-грузинских свя-
зей. – Тбилиси, 1975. – С. 31.
5. О. Гваньїні – учасник Лівонської війни 1558-
1583 рр. у складі польської армії. Протягом
18 років був польським комендантом
м. Вітебську.
6. Гваньїні О. Хроніка Європейської Сарматії /
Упорядкування та переклад з польської Юрія
Мицика. – Київ : Видавничий дім «Києво-
Могилянська академія», 2007. - С. 722.
7. Полное собрание русских летописей.
Дополнение к Никоновской летописи (ПСРЛ).
– СПб., 1906. – Т. 13. – Ч. 2. – С. 324.
8. Айшаев О. О. Христианство в истории и
культуре народов Северного Кавказа // VII
Славянские чтения в Кабардино-Балкарии.
Материалы научно-практической конферен-
ции / ответ. ред. Х. Х. Сохроков. – Нальчик,
2004. – С. 60-69.
9. Айшаев О. О. Христианство в истории и
культуре …… – С. 60-69.
10. Великая Н. Н. Казаки Восточного
Предкавказья в XVIII-XIX вв. Ростов – на –
Дону, 2001. – С. 169-170.
11. Великая Н. Н. Казаки Восточного
Предкавказья ….. – С. 173.
12. О сформировании из четырех Малороссий-
ских полков двух казачьих полков.// Полное
Собрание Законов Российской империи
(далее ПСЗРИ). – Собр. II. – СПб., 1834. –
Т. VIII. – Отделение второе, приложения. –
№5547 (а). – С. 1,2.
13. Беликов Г. Первый епископ Кавказа // Губер-
ния, история Ставрополя и Ставропольского
края. – Режим доступа : http://www.stapravda.
ru/projects/history/people/13.shtml
14. ПСЗРИ. – Собр. II. – СПб., 1846. – Т. XX. –
Отд. I. – № 18739. – С. 223.
15. Управление духовных ведомств // Кавказский
календарь на 1851 год. – Тифлис: Типография
канцелярии наместника Кавказского, 1850. –
Отделение 5. – С. 35.
16. Великая Н. Н. Казаки Восточного Предкавка-
зья... – С. 179.
17. Центральный государственный архив
Республики Северная Осетия-Алания (далі
ЦГА РСО-А). Первая всеобщая перепись на-
селения Российской империи 1897 г. Издание
Центрального статистического комитета
МВД / под ред.Н. А. Тройницкого.– Т. 68.–
СПб., 1905. – С. 131.
18. Местные известия // Терские ведомости. –
Владикавказ, 1909. – №35. – С. 2.
19. Нікорица Михайло Єгорович, із дво-
рян Херсонській губернії кавалер орденів
Св. Георгія 4-ст., Св. Володимира 3 и 4 ст.
Св. Анни 4, 3, 2 ст. Нагороджений золотою
драгунською шашкою «за храбрость», срібною
медаллю за взяття Варшави 25, 26 серпня
1831 р. ЦГА РСО-А, ф.97, оп. 1, д. 45, л. 23.
20. ЦГА РСО-А, ф.13, оп. 1, д. 10. Войсковое
правление Терского казачьего войска. –
Л. 150-153.
21. Бурда Э. В. Майский: крепость, станица, го-
род / Серия города и селения КБР / ответ.
ред. В. Котляров. – Нальчик: Изд-во М. и
В. Котляровых, 2007. – 220 с.
22. ЦГА РСО-А, ф.97, оп. 1, д. 1. Дело полко-
вого правления Владикавказского линейно-
го казачьего полка о сформировании полка в
1845 г. – 178.; ЦГИАК, ф.-1284, оп. 1, д. 238.
Рапорты о состоянии 7-го полка за июль-
декабрь 1831 г. – 32 л.
23. ЦГА РСО-А, ф.97, оп. 1, д. 31. Формулярные
списки о службе и достоинстве штаб и обер-
офицеров Владикавказского линейного каза-
чьего полка в 1858 г. – Л. 154.
24. Бурда Э. В. Майский: крепость, станица, го-
род …. – С. 26.
25. Головчанский С. Ф. Станица Прохладная
Терской области Пятигорского округа // Сб.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
160
материалов для описания местностей и пле-
мен Кавказа (СМОМПК). – Тифлис, 1893. –
Вып. XV. – Дело №58. – Перепечатано. – 37 л.
26. Тхамокова И. Х. Русское и украинское население
Кабардино-Балкарии. – Нальчик, 2000. – С. 24.
27. ЦГА РСО-А Ф. 2, оп. 1, д. 102. Сведения о
священниках в станицах линейного войска.
14 августа 1844 – 18 апреля 1846 г. – Л. 4.
28. Статистические монографии по исследовани-
ю станичного быта Терского казачьего войска
/ Составители: О. Марграф, П. Линтварёв –
Владикавказ, 1881. – С 425.
29. Дзагалов А. С. Неизвестные страницы про-
шлого // «Мы и Город». – №15. – Прохладный,
2001. – С. 3
30. Тютюнина Е. С. Православные храмы Кабар-
дино-Балкарии // II Славянские чтения в Ка-
бардино-Балкарии. Материалы научно-практи-
ческой конференции. – Нальчик, 1996. – С. 22.
31. 29 января 1916 г. в 11 часов дня тихо скончал-
ся Михаил Адамович Сурмиевич о чем зять,
дочь и внуки извещают родных и близких.
Панихида на квартире (ул. Благовещенская
43) 30 января в 11 ½ часа дня и 8 часов вечера.
Вынос тела и погребение на Байковом клад-
бище (Киев – А.Д.). Объявление. // Киевлянин.
– 1916. – 30 января – С. 2.
32. Православие в Кабардино-Балкарии.
Храм Святителя и чудотворца Николая
г. Прохладный – Режим доступа : http://
kborthodoxy.pravoverie.ru/content/view/9/42/
33. Тютюнина Е. С. Православные храмы
Кабардино-Балкарии …... – С. 21-23.
34. Православие в Кабардино-Балкарии.
Храм Святителя и чудотворца Николая
г. Прохладный – Режим доступа : http://
kborthodoxy.pravoverie.ru/content/view/9/42/
35. ЦГА РСО-А, ф.13, оп. 1, д. 10. Войсковое
правление Терского казачьего войска. –
Л. 153-156.
36. ЦГА РСО-А. ф.28, оп. 1, д. 12. Приказы о по-
селениях. – Л. 37-38.
37. Киреев Ф. Православная Осетия. Станичные
храмы Осетии. Станица Николаевская.
– Режим доступа : http://www.blagos.ru/
newspaper/pdf/69.pdf
38. ЦГА РСО-А, ф. 2, оп. 1, д. 102. Сведения о свя-
щенниках в станицах линейного войска. 14 ав-
густа 1844 – 18 апреля 1846 г. – Л. 20 об.
39. Ницык П. Д. Бывшие военные поселения на
Военно-Грузинской дороге. // Терцы. / Под ред.
А. Ржевусского. – Владикавказ: Типогр. обл.
правления Терской области, 1882. – С. 52.
40. Пономарёв Ф.П. Материалы по ис-
тории Терского казачьего войска. 2-й
Малороссийский полк // Терский Сборник. –
Владикавказ: Типография Терского област-
ного правления, 1904. – Выпуск 6. – С. 180.
41. Статистические монографии по исследова-
нию станичного быта ….. – С 25, 33.
42. ЦГА РСО-А. ф.13, оп. 1, д. 580, л. 38-42.
43. Киреев Ф. Православная Осетия. Станичные
храмы Осетии. Станица Павлодольская.
– Режим доступа : http://www.blagos.ru/
newspaper/pdf/69.pdf
44. ЦГА РСО-А , ф. 2, оп. 1, д. 102. Сведения о
священниках в станицах линейного войска.
14 августа 1844 – 18 апреля 1846 г. – Л. 5.
45. ЦГА РСО-А, ф.13, оп. 1, д. 10. Войсковое
правление Терского казачьего войска. –
Л. 153-156.
46. Ницык П. Д. Бывшие военные поселения на
Военно-Грузинской дороге…… – С. 52.
47. ЦГА РСО-А,ф.. 2, оп. 1, д. 102. Сведения о
священниках в станицах линейного войска.
14 августа 1844 – 18 апреля 1846 г. – Л. 19.
48. Дзагалов А. С. Формирование и переселение
малороссийских казачьих полков на терри-
торию Терской области. Сопоставление и
сравнительный анализ архивных сведений //
Український історичний збірник. – К., 2007.
– Інститут історії України НАН України. –
Вип. 10 – С. 98.
49. Дзагалов А. С. Обзор архивных и статисти-
ческих источников по переселению украин-
цев в Терскую область (XIX – начало XX вв.)
// Проблеми історії України XIX – почат-
ку XX ст.: Збірник наукових праць / НАН
України. Інститут історії України; голова ред.
кол. О. П. Реєнт. – К., 2005. – Вип. 10 – С. 249.
50. Берозов Б. П. Исторические этюды (из ис-
тории возникновения осетинских сёл и ка-
зачьих станиц) : уч. пос. / Под ред. док. ист.
наук, проф. Н. Д. Малиева. – Владикавказ:
изд-во СОГУ, 1991. – 83 с.
51. ЦГА РСО-А, ф.13, оп. 1, д. 10. Войсковое
правление Терского казачьего войска. –
Л. 153-156.
52. ЦГА РСО-А, ф-97, оп. 1, д. 31, л. 166.
53. Ницык П. Д. Бывшие военные поселения на
Военно-Грузинской дороге. ….. – С. 52-54.
54. Тютюнина Е. С. Православные храмы
Кабардино-Балкарии …... – С. 22-23.
55. Інформація надана отцем Сергієм – насто-
ятелем храму св. Благовірного Олександра
Невського в ст. Олександрівськом у КБР.
ISSN 2222-5250
161
56. ЦГА РСО-А, ф-13, оп. 1, д. 10. Войсковое
правление Терского казачьего войска. –
Л. 153-156.
57. Клевцов М. М. Клевцова Л. К. Родословные
коренных котляревцев за 200 лет. – Нальчик,
2001. – С. 121, 250-256.
58. ЦГА РСО-А, ф-97, оп. 1, д. 31, л. 146-175.
59. Петро Степанович Котляревський – генерал
від інфантерії (1782-1852), син священика
с. Ольховатки Харківської губернії. Активний
учасник руська-перських війн 1804-1813 рр.
Нагороджений орденами св. Георгія 4, 3, 2
ст. Після відставки повернувся до України и
жил в маєтку під Феодосією.
60. Ницык П. Д. Бывшие военные поселения на
Военно-Грузинской дороге…… – С. 52.
61. Інформація отримана від отця Сергія
(Шевченка) настоятеля церкви Покрова
Пресвятій Богородиці в ст. Котляревській
Кабардино-Балкарскої республіки.
62. Інформація отримана від служителя Ілінської
церкви отця Левана у м. Владикавказі.
63. Інформація отримана від служителя церкви
Різдва Пресвятої Богородиці отця Дімитрія
64. Підрахунки зроблені автором на основі та-
блиці «Распределение жителей Терской об-
ласти по месту их рождения к 1897 г.». – ЦГА
РСО-А. Первая всеобщая перепись населе-
ния Российской империи 1897 г. Издание
Центрального статистического комитета
МВД, под ред.Н. А. Тройницкого.– Т. 68.–
СПб., 1905. – С. 25.
65. Зинько В. Застывшая музыка. – Режим до-
ступа : http://www.modvlad.ru/mag/2008/5/
zastyvshaya_muzyka/
66. ЦГА РСО-А, ф-13, оп. 1, д. 10. Войсковое
правление Терского казачьего войска. –
Л. 150-153.
67. ЦГА РСО-А, ф-97, оп. 1, д. 31. Формулярные
списки о службе и достоинстве штаб и обер-
офицеров Владикавказского линейного каза-
чьего полка в 1858 г. – Л. 18-20
68. Ницык П. Д. Бывшие военные поселения на
Военно-Грузинской дороге…. – С. 52.
69. Статистические монографии по исследова-
нию станичного быта ….. – С 158.
70. Інформація надана Протоієреєм храму
св. Благовірного Олександра Невського
Євгенієм Стратейчуком у ст. Архонської
(РСО-А).
71. ЦГА РСО-А, ф-13, оп. 1, д. 580, л. 38-42.
72. ЦГА РСО-А, ф. 2, оп. 1, д. 102. Сведения о
священниках в станицах линейного войска.
14 августа 1844 – 18 апреля 1846 г. – Л. 4 об.
73. Дзагалов А. С. Неизвестные страницы про-
шлого // «Мы и Город». – Прохладный, 2001.
– 18 апреля. – С. 3.
74. ЦГА РСО-А, ф-11, оп. 5, д. 358, л. 4-34.
75. ЦГА РСО-А, ф-11, оп. 5, д. 358, л. 10-11.
76. Інформація отримана від жите-
лів с. Кременчук-Константинівського
КБР Оленченка П. Г. 1926 р.н., Гайдай
А. В. 1932 р.н.., Колодязного В. П. 1950 р.н.
77. ЦГА РСО-А, ф-11, оп. 5, д. 183, л. 1-27.;
Дзагалов А. С. Обзор архивных и статисти-
ческих источников по переселению украин-
цев в Терскую область (XIX – начало XX вв.)
// Проблеми історії України XIX – початку
XX ст. – К., 2005. – Інститут історії України
НАН України. – Вип. 10 – С. 245-264
78. Інформація отримана від настоятеля Свято-
Владимирської церкви отця Павла Сацука.
Анатолий Дзагалов
Православные храмы на Тереке и украинские переселенцы
В статье освещается история появления христианских, православных храмов в Терском регионе
Северного Кавказа: описывается прошлое и современное состояние церквей в различных населённых
пунктах Кабардино-Балкарии и Северной Осетии, где проживают украинцы и потомки украинских пе-
реселенцев XIX и XX веков.
Ключевые слова: Терек, Кабардино-Балкария, Северная Осетия, украинские переселенцы, станицы,
православные храмы, священники.
Anatoly Dzagalov
The Orthodox Church of the Terek and Ukrainian immigrants
In the article the attempt to study history of appearance orthodox christian temples is undertaken in Terek region
of North Caucasus: descriptions of the past and modern state of churches are in the different town and villages of
Kabardino-Balkaria and North Osetia, where Ukrainians descendants of the Ukrainian migrants XIX and XX ages.
Key words: Terek, Kabardino-Balkaria, North Ossetia, Ukrainian migrants, cossack villages, Orthodox temples, priests.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32703 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:59:43Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дзагалов, А. 2012-05-18T20:20:10Z 2012-05-18T20:20:10Z 2011 Православні храми на Тереку та українські переселенці / А. Дзагалов // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 150-161. — Бібліогр.: 78 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32703 281.9:726.1(282.274.444) У статті висвітлюється історія появи християнських, православних храмів у Терському регіоні Північного Кавказу, опис минулого і сучасного стану церков у різних населених пунктах Кабардино-Балкарії та Північної Осетії, де проживають українці і нащадки українських переселенців XIX і XX віків. В статье освещается история появления христианских, православных храмов в Терском регионе Северного Кавказа: описывается прошлое и современное состояние церквей в различных населённых пунктах Кабардино-Балкарии и Северной Осетии, где проживают украинцы и потомки украинских переселенцев XIX и XX веков. In the article the attempt to study history of appearance orthodox christian temples is undertaken in Terek region of North Caucasus: descriptions of the past and modern state of churches are in the different town and villages of Kabardino-Balkaria and North Osetia, where Ukrainians descendants of the Ukrainian migrants XIX and XX ages. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Православні храми на Тереку та українські переселенці Православные храмы на Тереке и украинские переселенцы The Orthodox Church of the Terek and Ukrainian immigrants Article published earlier |
| spellingShingle | Православні храми на Тереку та українські переселенці Дзагалов, А. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| title | Православні храми на Тереку та українські переселенці |
| title_alt | Православные храмы на Тереке и украинские переселенцы The Orthodox Church of the Terek and Ukrainian immigrants |
| title_full | Православні храми на Тереку та українські переселенці |
| title_fullStr | Православні храми на Тереку та українські переселенці |
| title_full_unstemmed | Православні храми на Тереку та українські переселенці |
| title_short | Православні храми на Тереку та українські переселенці |
| title_sort | православні храми на тереку та українські переселенці |
| topic | Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| topic_facet | Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32703 |
| work_keys_str_mv | AT dzagalova pravoslavníhraminaterekutaukraínsʹkípereselencí AT dzagalova pravoslavnyehramynaterekeiukrainskiepereselency AT dzagalova theorthodoxchurchoftheterekandukrainianimmigrants |