Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису)
У статті за матеріалами Румянцевського опису Малоросії досліджуються двори мешканців Полтави, аналізуються їхні розміри, топографічний і соціальний розподіл у структурі міста, практика набуття й використання, ціни, наповненість будівлями тощо. В статье по материалам Румянцевской описи Малороссии исс...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32708 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) / Ю. Волошин // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 39-52. — Бібліогр.: 151 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860241991535689728 |
|---|---|
| author | Волошин, Ю. |
| author_facet | Волошин, Ю. |
| citation_txt | Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) / Ю. Волошин // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 39-52. — Бібліогр.: 151 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті за матеріалами Румянцевського опису Малоросії досліджуються двори мешканців Полтави, аналізуються їхні розміри, топографічний і соціальний розподіл у структурі міста, практика набуття й використання, ціни, наповненість будівлями тощо.
В статье по материалам Румянцевской описи Малороссии исследуются дворы жителей Полтавы, анализируются их размеры, топографическое и социальное распределение в структуре города, практика приобретения и использования, цены, наполненность зданиями и т.д.
At the article that is based on materials of Rumyantsev inventory of Little Russia is investigated the yards of inhabitants from Poltava, and is analyzed their sizes, topographic and social distribution in the structure of city, the practice of the acquisition and use, prices, fi lling of buildings, etc.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:30:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
38
²ÑÒÎÐ²ß Ì²ÑÒ
² Ñ²Ë ÓÊÐÀ¯ÍÈ:
²ÑÒÎÐÈÊÎ-
ÒÅÎÐÅÒÈ×Ͳ
ÏÐÎÁËÅÌÈ
ÂÈÂ×ÅÍÍß
ISSN 2222-5250
39
Згідно з переписом міста, створеним у 1765-
1765 рр. під час проведення Генерального опису
Малоросії, Полтава, як і більшість полкових
центрів тогочасної Гетьманщини складалося
із двох частин – фортеці та форштадту. Як
стверджують дослідники, фортеця, яку тогочасні
полтавці ймовірно називали «замком», «верхнім
городом», «городком» або іншим уживаним
тоді словом1, була споруджена на початку XVII
ст.2 на найбільш придатному для цього місці
надворсклянського плато – мисі, який дуже
близько підступає до правого берега р. Ворскли.
Оточений із двох боків глибокими ярами – зі
східного Панянським (зараз вул. Панянки), а
із західного Мазурівським (нині вул. Леніна) –
він утворював досить неприступний трикутник,
який потребував штучного захисту лише із
третього – напільного боку. Оборонні споруди
фортеці складалися з рову, який захищав її з
Півночі й проходив від сучасного оглядового
майданчика на Панянському бульварі до рогу
сучасних вул. Леніна й пл. Конституції, земляних
валів, частоколу й башт. На розі мису, на місці
сучасної Білої Альтанки, розташовувався великий
підковоподібний Подільський бастіон. Близько
1640-х рр. фортецю розширили, включивши до
неї території за річкою Полтавкою (річка, пізніше
струмок, протікала вздовж Мазурівського яру,
на поч. 50-х рр. ХХ ст. була взята в труби, тепер
тече під землею) – Мазурівку (назва, ймовірно,
походить від вихідців із Польщі – мазурів, які тут
оселилися на початку XVII ст.). Таким чином,
у межах фортеці опинилося джерело води, що
зміцнило її обороноздатність. Для в’їзду й виїзду
з міста слугувало п’ять брам – Подільська,
Мазурівська, Київська, Спаська й Криловська
(Курилівська, Крулівська). Загальна її площа
розширилася до 361500 м2 чи 36,15 га3. Розміри
УДК 94 (477.53) - 057.65 «17»
Юрій Волошин (м. Полтава)
ДВОРИ МЕШКАНЦІВ ПОЛТАВИ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТ.
(ЗА МАТЕРІАЛАМИ РУМЯНЦЕВСЬКОГО ОПИСУ)
У статті за матеріалами Румянцевського опису Малоросії досліджуються двори мешканців Полтави,
аналізуються їхні розміри, топографічний і соціальний розподіл у структурі міста, практика набуття й
використання, ціни, наповненість будівлями тощо.
Ключові слова: двір, вулиця, домогосподарство, Румянцевський опис, Полтава.
доволі значні, якщо врахувати, що в Переяславі
вона становила 8 га, а в Ніжині – 64.
Згідно з Румянцевським описом Малоросії,
у 1766 р. на території фортеці знаходилось 256
господарських об’єктів: громадських споруд,
дворів, бездвірних хат, підварків тощо. Не рахуючи
родин козацької старшини та духовенства, яких
до перепису не вносили, там проживало 1555
осіб (679 чоловіків і 876 жінок). Форштадт за-
кономірно був набагато більшим – 912 одиниць.
У ньому мешкало 5358 осіб (2658 чоловіків і 2700
жінок)5. Таким чином, загальна чисельність за
Румянцевським описом становила 6913 осіб – 3337
чоловіків та 3576 жінок. Зрозуміло, що без даних
про чисельність представників козацької старшини
та духовенства встановити більш-менш реальну на-
селеність міста не можливо. Дозволю собі припус-
тити, що разом із ними загальна чисельність меш-
канців Полтави становила близько 7,5 тис. осіб.
Перевірити це припущення спробую на підставі
сповідних розписів. Як відомо, реєстрація в них ве-
лася парафіяльними священиками, які вносили туди
всіх прихожан. У Полтаві на той час було шість цер-
ков – Успенська, Воскресенська, Преображенська,
Миколаївська, Стрітенська й Богородицька. На
жаль, удалося віднайти розписи лише за 1775 р.6 До
того ж два з них – Успенської та Миколаївської цер-
ков – частково втрачені й не придатні для аналізу.
Згідно з їхніми даними статева структура на-
селення виглядає схожою на охарактеризова-
ну вище. У чотирьох із шести міських парафій –
Воскресенській, Преображенській, Стрітенській
та Різдво Богородицькій – нараховувалося 3973
вірних (1936 чоловіків і 2037 жінок)7. Якщо до цих
даних додати ще й відому нам із джерела загаль-
ну чисельність прихожан Миколаївської парафії –
2247 осіб (1122 чоловіки та 1125 жінок)8, то отри-
маємо загальне число 6220 вірних (3058 чоловіків
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
40
і 3162 жінки). Попри те, що розпис шостої місь-
кої парафії – Свято Успенської, дійшов до нас
у надзвичайно поганому фізичному стані, що
унеможливлює з’ясування точного числа прихо-
жан, але дані зі вцілілої сторінки дають підстави
стверджувати, що їх нараховувалося як мінімум
1303 особи (643 чоловіки й 660 жінок)9. Таким
чином, загальне число мешканців становило
щонайменше 7523 особи (3701 чоловік і 3822
жінки)10. Можливо, що в порівнянні з 1766 р.
населення дещо зросло, але сумнівно, щоб це
зростання було суттєвим, оскільки жодних під-
став для різкого прискорення урбанізації в ре-
гіоні не було. На жаль, у нашому розпорядженні
відсутні джерела за допомогою яких можна бу-
ло б визначити природній рух населення в місті
і встановити наскільки збільшилась чи зменши-
лась чисельність його мешканців між 1766 та
1775 роками. Залишається лише припустити,
що суттєвих змін не відбулося.
Не слід також забувати, що не всі ці роки були
сприятливими для мешканців міста. Так, зокре-
ма, у 1766, 1773 і 1774 рр. Гетьманщина пережи-
ла посухи, які, з одного боку, спричинили низьку
врожайність та призвели до зростання хлібних
цін, а з іншого викликали зростання смертності.
Наприклад, у 1766 р. ціни на житнє борошно в
Полтавському полку зросли в 3,7 рази, а ціни на
овес у 1,811. Крім цього в 1771 р. у Полтаві стала-
ся велика пожежа12, яка теж певним чином позна-
чилася на чисельності мешканців.
Усі ці люди жили в дворах, бездвірних хатах,
підварках і шпиталях на 43 міських вулицях, 22
з яких знаходились в межах фортеці13. Кожна
вулиця мала свою назву. Сучасна дослідниця
топографії Полтави О. Коваленко виділяє цілий
ряд факторів які визначали їхнє найменуван-
ня. Згідно з її твердженням це були: назви міст,
сіл та приміських хуторів, до яких вели шля-
хи, що починалися на цих вулицях (Київська,
Нижньомлинська, Павленківська); яри, бал-
ки та інші особливості рельєфу (Мазурівська,
Кобищанська, Лугова); церкви, собори, монас-
тирі (Успенська, Миколаївська, Стрітенська);
прізвища й професії мешканців (Білушенкова,
Гончарська, Різницька); громадські та ад-
міністративні об’єкти, які на них розташо-
вувалися (Шкільна, Староринкова); фортеч-
ні брами (Спаська, Подільська); імена святих
(Архангельська, Матвіївська, Іудинська) тощо14.
Частина з полтавських вулиць на початок про-
ведення Румянцевського опису – 1765 р. імовір-
но, ще не мала назв, бо згідно з інструкцією по
його здійсненню безіменні міські вулиці слід бу-
ло назвати «по пристойності»15.
Центральна частина міста, очевидно, вважа-
лася більш соціально престижним районом, адже
саме там зазвичай розташовувалися двори пред-
ставників полкової еліти та заможних містян.
Це у свою чергу впливало на те, що «забудова
в середині фортеці, незважаючи на порівняно ве-
лику площу фортечної території, була щільною.
Садиби розміщувалися поруч, траплялися ви-
падки, що окремі бездвірні хати опинялися все-
редині чужих дворів, а загалом хати будували сті-
на до стіни»16. За моїми підрахунками на 1766 р.
у місті нараховувалося 823 двори (189 у межах
фортеці й 634 на форштадті), 65 бездвірних хат
(відповідно 27 і 38), 160 підварків (10 і 150),
42 дворових місця (27 і 38). Шпиталів, згідно з
Румянцевським описом, було 5 – по одному при
кожній церкві крім церкви Різдва Богородиці17.
Двори. Як бачимо, переважна більшість пол-
тавців мешкала у дворах. Через це, а також через
обмеженість обсягу публікації, свою увагу скон-
центрую на дослідженні феномену двору в аг-
ломерації полкового міста. Із цією метою спро-
бую відповісти на кілька важливих, на мою дум-
ку, запитань:
– якими були в досліджуваний період розміри
полтавських дворів?
– як розподілялися двори між представника-
ми різних соціальних груп міста?
– як полтавці набували свої двори, скільки
вони коштували, і наскільки вигідним було ма-
ти кілька дворів?
– якими спорудами були наповнені ці госпо-
дарські одиниці?
Згідно з Борисом Грінченком, слово «двір»
має два значення – «место подле дома обне-
сенное забором» і «дом, усадьба»18. Дослідник
Румянцевського опису Г.А. Максимович стверд-
жує, що: «Двор в понятии того времени должен
был иметь следующие признаки:
– первый признак – это единство и налич-
ность дворовой территории, хата без дворового
места называлась «бездворная изба»;
– второй признак двора – родственная связь
живущих в нем семей;
– третий признак двора – отбывание служ-
бы со двора, несение службы и других
повинностей»19.
Однак, навряд чи в повсякденній практиці за-
вжди існували всі ці три ознаки. Найбільші сум-
ніви викликає дотримання другої. В описі міс-
ISSN 2222-5250
41
та зустрічаємо чимало дворів, власниками яких
зазвичай були представники козацької еліти, де
жило по кілька родин їхніх підданих, жодним
чином не пов’язаних між собою. Наприклад, у
дворі полкового судді Григорія Сахновського, що
знаходився на Богородицькій вулиці в централь-
ній частині міста, крім будинку господаря, в яко-
му було «покоεвъ для хозяεвъ дεвять, людскихъ
чεтирэ», знаходилося ще 16 хат підданих. Це
був найбільший у місті двір, у якому, не рахуючи
родини самого Сахновського, проживало 99 осіб20.
Траплялися також випадки спільного прожива-
ння козацьких родин. У передмісті на Давидівській
вулиці знаходився двір, у якому мешкало три
козацькі родини: Степана Опошняненка, Федора
Степаненка та Степана Дериненка. Жодних
кревних зв’язків між ними джерело не фіксує21.
На Самійлівській вулиці одним двором записані
козаки Денис Попраничник і Максим Чорнуха22.
Як стверджує вищезгаданий Г. Максимович,
це явище було надзвичайно поширеним у всій
Гетьманщині, а Президент ІІ Малоросійської колегії
граф Петро Румянцев убачав у такому об’єднанні
дворів прагнення ухилитися від військової служби
й сплати податків23.
У зв’язку із цим постає питання розмірів
міських дворів у Полтаві. На жаль, Румянцев-
ський опис, попри свою надзвичайну як для
XVIII ст. інформативність, не містить необ-
хідних свідчень. Світло на цю проблему частково
проливають дані про розміри пустих дворових
місць, на які натрапляємо в описі майна козаків
полтавської сотні, що жили на форштадті за 1766 р.
Маємо два таких свідчення. Зокрема, дворове
місце, яке належало козакові Якову Хвостику,
займало площу в 1,5 сотки24, а дворове місце козака
Лук’яна Поповича – 6,5 сотки25. Це дозволяє нам
припустити, що площа звичайного міського двору
не була сталою й коливалася саме в цих межах.
Щоправда, доволі часто практикувалося
об’єднання кількох дворових місць в одне. Так,
ієрей Успенської церкви протопіп Яким Яновсь-
кий жив на «двух издрεвлε поповских дворових
мεстах, кои нiнε приняты въ адинъ дворъ»26.
У подібний спосіб були сформовані двори:
купецької вдови Явдохи Марченкової,
значкових товаришів, братів Івана, Йосипа
та Федора Буцьких, купецької вдови Марії
Гузенкової, бурмистра Павла Маркевича,
купця Івана Моспана й військового товариша
Івана Богдановича27. Можливість такого об’єд-
нання значною мірою, очевидно, залежала від
заможності власника. Наприклад, полковий
обозний Андрій Руновський жив у дворі, який
він створив аж з 5 дворових місць28. Якщо
припустити, що всі вони були максимальних
розмірів, то виходить, що площа його двора
становила 32,5 сотки. Імовірно, що вищезга-
даний двір полкового судді Григорія Сахнов-
ського був набагато більшим і так само скла-дався
з кількох дворових місць, але, на жаль, джерело
не повідомляє, зі скількох саме.
Усі міські дворові місця були закріплені за
конкретними соціальними групами – козаками,
духовенством і міщанами. У джерелі, при
описі двору, зустрічаються повідомлення про
те, до якого стану воно відноситься: «живεт
издрεвлε на козачом мεстε», «житεлство имεитъ
издавна на цεрковном мεстε», «житεлство
имεεтъ на мεщанскомъ мεстε»29 і т.д. З 90 дво-
рових міст центральної частини, розташова-
них на: Успенській, Староринковій, Безіменній,
Київській, Купецькій, Міщанській, Білушенковій,
Криловській та Воскресенській вулицях, 12 були
козацькими, 13 – церковними, 35 – міщанськими.
Про решту 30 таких даних не записано.
Очевидно, такий розподіл був пов’язаний із
системою подвірного оподаткуванням. Податки,
які збиралися з міщанських дворів, згідно з
інформацією магістрату – 483 руб. 60 коп., ішли
на утримання міського лікаря, магістратського
писаря, канцеляристам, городничому та іншим
міським урядовцям. З них же закуповували для
магістрату папір, сургуч, ґаляс і дрова, а також
ремонтували печі й вікна в полковій канцелярії
та магістраті. За ці ж кошти забезпечувався
благоустрій міста, пожежна охорона тощо30.
Власники козацьких і церковних дворів
та особи приналежні до цих станів податків
магістрату не платили31. У Румянцевському описі
це фіксувалося відповідним записом. Наприклад, у
характеристиці двору попаді Марії Рубчановської,
яка жила на міщанському місці сказано: «ма-
гистрату никаких повинностей и платъ нε
отправляεтъ»32. Одне дворове місце значкових
товаришів, братів Буцьких, було міщанським, але
з нього вони «магистрату всяких повинностей i
гражданских служεб нε справляли и консистεнсиі
ничεгω нε дoвали и нεдаютъ»33. Такі приклади
можна наводити ще, але, на мою думку, очевидно,
що перехід міщанських дворів до представників
козацтва й духовенства, по-перше, підривав еко-
номіку міста й, по-друге, ще більше загострював і
так непрості стосунки між магістратом і полком.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
42
Проблему посилювало ще й те, що міщани,
купивши козацький двір, теж не платили податки
магістрату, а лише виконували міські повинності.
Так, наприклад, купець Петро Гаєвський жив на
«на казачомъ мεстε куплεнномъ имъ, въ 748 годy»
з якого «онъ магистратy всякиε повинности и
гражданскyю слyжбу исправлzεтъ, а на росходи
ничεго нε даεтъ»34. Досить частими були випадки,
коли володіння таким двором давало підстави
для переходу в козацький стан, що знов-таки ство-
рювало проблеми міському управлінню. Граф Петро
Румянцев навіть уважав, що така практика негатив-
но позначилася на торгівлі й розвитку міст35.
Про те, що ця проблема стосувалася й Полтав-
ського магістрату свідчить подана від нього, в 1766 р.,
скарга до комісії з проведення Генерального опису.
У ній повідомлялося, що під час перепису міста
частина полтавців була «ненадлежаще» записана
козаками. Таких виявилося аж 67 осіб. Одним із
основних аргументів для заперечення їхньої на-
лежності до козацтва було твердження про те,
що живуть вони на міщанських місцях: « потомY
что онъ живεтъ въ дворэ посполитскωм и имэетъ
промыслъ, надлежытъ емY быть за магистратом
въ поспольствэ»36. Наприклад, відносно Василя
Білчанського повідомлялося, що після того, як він
«купил дворъ поповской Светайловъ то магистрат
его Бэлчанского, яко тот дворъ спреждε не коза-
чой, но мещанской, мещанина Iвана Чигринского
состоящій по ревызіям за магистратом от 1718
годY. И онъ Бэлчанскій хоча й в ревизіи 756 годY
ненаписанъ, но на мэстэ измершихъ и изшетших
безвэстно отбYвалъ всэ указниε консистенскиε и
дрYгиε дачи почему его и ввэдомости поданной
къ рвизіh ωтъ магистрата з дрYгимы мещанами
написано справедливо. Полтавской жε сотникъ
КYликъ доношением ревизорамъ представил, что
якобы онъ звания козачого и живетъ въ козачомъ
дворэ несправедливо…»37. Подібні ж доводи ви-
сувалися щодо запису переважної більшості коза-
ків, внесених до цього списку.
Румянцевський опис частково надає нам ін-
формацію й про те, як саме полтавці здобували
свої двори в центральній частині міста. Маємо ін-
формацію від власників 50 дворів. Як з’ясувалося,
свої двори вони купували, успадковували, вимі-
нювали, отримували в результаті «уступки», по-
жалування й заповітів.
Найбільш поширеним способом придбан-
ня дворів виявилася купівля – 78% із вищеназва-
них мешканців міста саме так отримали їх у влас-
ність. Так, купець Іван Кисломед купив свій двір у
міщанина Омеляна Кіценка38, двір удови Агафії
Котляревської був куплений її чоловіком дияко-
ном Успенської церкви Іваном Котляревським у
зятя полтавського протопопа39, а значковий то-
вариш Семен Максименко в мешканки Полтави
Ірини Величковської40. Подібних прикладів
можна навести чимало. Складається враження,
що полтавські двори перепродувались постій-
но. Яскравою ілюстрацією цієї практики може
слугувати історія двору вдови міщанки Петрихи
Гречки41: «Оная вдова Петриха Гречка живет на
посполитом месте в котором жили прежде пос-
политие Иван Маляренко Тарасишин зять кои за
ратуши написан в ревизиях 723, 726, и 731 го-
дов, а по нему жил посполитий же Федор Жила
швец и написан в ревизиях 738 и 739 годах.
Посля ж того как соишол то продал Василисе
Лантарце, которая Лантарка поживши годов
до десяти продала зашедшему в Полтаву неве-
домо отколь Максиму Ноге и тот Нога подал
уже оной Петрисе и она Гречка по мужу свое-
му Петру Адамову Греку…»42. Так само, козак
Йосип Городниченко купив свій двір у козака
Івана Ганжі, а той свого часу придбав його в пос-
политого Івана Чигринського43.
Із вибраних для аналізу дворів у 48 випад-
ках Румянцевський опис повідомляє дати про-
дажу, що у свою чергу дозволяє з’ясувати, при-
наймні для центральної частини міста, інтенсив-
ність торговельних операцій із продажу нерухо-
мості. Хронологічний діапазон охоплює 81 рік:
від 1684, часу купівлі двору батьком військово-
го товариша Івана Богдановича44 й до 1765 – ко-
ли були придбані двори купця Петра Макухи,
лікаря Георгія Тама та посполитого Данила
Троковського45. Найбільше число продаж при-
падає на 1740-рі роки – 14 (29,2%) і на перші 5
років 1760-х – 10 (20,8%). У 1750-х рр. купили 9
дворів (18,8%), у 1730-х – 5 (10,4%), у 1720-х – 3
(6,3%) , у 1710-х рр. не купили жодного, а в 1700-
х – 4 (8,3), наприкінці XVII ст. зафіксовано лише
3 (6,3%) продажі за 16 років. Упадає в око те, що
всі торговельні операції початку XVIIІ ст. були
здійснені у 1703 і 1704 рр., а потім до 1721 р. не
було продано жодного із зафіксованих джерелом
дворів. Імовірно на це вплинула пожежа 1709 р.
і повільна відбудова міста46.
Чимало полтавських мешканців володіло
кількома дворами. Здебільшого це були заможні
городяни, переважно представники полкової й
генеральної старшини тощо. Якщо вірити даним
переписної книги, найбільшим власником міста
ISSN 2222-5250
43
був полковий обозний Андрій Руновський,
якому належав 1 підварок і 2 бездвірні хати на
території фортеці та 10 підварків і 3 бездвірні
хати на форштадті47. Полковому судді Григорію
Сахновському в центральній частині міста нале-
жав 1 двір і 3 бездвірні хати, а в передмісті – 7
підварків і 2 бездвірні хати48. Полковий писар
Григорій Багінський мав 2 двори й 2 підварки в
центрі та 3 підварки на форштадті49. Найменшими
власниками серед полкового керівництва вияви-
лися: полковник Андрій Горленко, якому належа-
ло 2 двори й 1 підварок на форштадті50 та полкові
осавули – Василь Магденко й Дем’ян Беньковський,
які мали лише по одному двору в центрі міста51.
Доволі значну кількість дворів мали й особи,
які на момент перепису в Полтаві не жили. Так,
наприклад, генеральний обозний Семен Кочубей
володів однією бездвірною хатою на території
фортеці, одним двором, однією бездвірною
хатою, шістьма підварками й одним дворовим
місцем на території форштадту52. Граф Олексій
Розумовський мав 1 двір у фортеці та 2 двори, 2
підварки й 2 бездвірні хати на форштадті53.
Серед значного військового товариства одними
з найбільших домовласників виявилися бунчукові
товариші Дмитро Білушенко (мав 2 двори й 2
підварки в середмісті та 1 дворове місце й 5 підварків
на форштадті54) і Федір Занковський (2 двори, 2
дворові місця та 1 одну бездвірну хату в середмісті й
5 підварків на форштадті55), а також сотник городової
сотні Семен Кулик, який мав 1 двір у середмісті та 1
бездвірну хату й 4 підварки на форштадті56.
Характерно, що в порівнянні з полковою
старшиною міські урядовці виглядають набагато
скромнішими. Зокрема, з 13 членів міського
магістрату четверо – війт Петро Черниш57,
бурмистер Василь Демченко58 та райці: Григорій
Паскевич і Павло Висоцький59 володіли лише
одним двором. Шестеро – бурмистри: Федір
Чупруновський60 і Олексій Лукянович61, писар
Григорій Рогуля62, райця Омелян Маліховський63
та лавники: Григорій Новомлинський64 і Семен
Биковський65 мали по двору й підварку. Найза-
можнішими, згідно із цим критерієм, були бур-
мистер Павло Маркевич66 та райця Яків Пащенко67
у власності яких знаходилося по одному двору та
три підварки. Двоє з членів міського управління
не мали ніякої власності у центральній частині
міста. Такими виявились райця Омелян Малі-
ховський та війт Петро Черниш.
Заможні міщани інколи теж володіли кількома
дворами. Наприклад, купець Іван Уманським
мав три двори в межах фортеці68, купець Іван
Воскобійник – один двір на території фортеці й
два дворових місця на форштадті69, купець Леонтій
Окунь мав двір і підварок у передмісті70, кравець Іван
Кияниця володів там двором і підварком71, а коваль
Конон Верчик – двором та бездвірною хатою72.
З якою метою полтавці купували по кілька
дворів? Відповідь на це питання можна отримати,
вивчивши склад їхніх мешканців, адже зазвичай
усі вони були заселеними й лише в окремих випад-
ках стояли пустими. Так, зокрема, майже всі: двори,
хати й підварки полковника Андрія Горленка,
полкового писаря Григорія Багінського, полкового
судді Григорія Сахновського, полкового обозного
Андрія Руновського, генерального обозного
Семена Кочубея та інших представників козацької
верхівки були населені їхніми підданими.
Використане джерело, у силу своїх особливо-
стей, не дає достеменної інформації, чим саме
в місті займалися ці особи. Однак, на підставі
окремих «обмовок» використаного документу,
дозволю собі припустити, що значну їх частину
становили ремісники. Імовірно, це приносило
чималий достаток їхнім патронам, хоча з іншого
боку, і створювало значну конкуренцію для
цехового ремесла73. Наприклад, про підданих
полкового обозного Андрія Руновського, які
жили в належних йому бездвірних хатах на
Успенській вулиці, джерело прямо повідомляє:
«ониε Замкωвεнкω и Θурманεнкω прωживаютъ
сапωжним рεмεслωм, и впрεд никакωва торгу и
промислу імεть нε жεлаютъ, крωмε чтω прωживать
сапωжнимъ рεмεслом в чεм и дали подписку…»74.
Таке ж повідомляється й про підданого бунчкового
товариша Дмитра Білушенка Данила Бадая,
який мешкав у дворі свого пана на Криловській
вулиці: «Пробиваεтъ портнимъ мастεрствомъ, а в
цεхъ нε записанъ. А консистεнсию платитъ за εго
вышεобявлεнiй Бεлушεнко, а по сколкY о томъ,
обявилъ, незнаεтъ. А онъ шиioтъ на нεго разниε
подεлки бεззаплати и впрεд жεлаεтъ промишлять
онимъ жε мастεрствомъ»75.
Частіше рід діяльності таких осіб розкриває за-
пис про їхніх учнів. Наприклад, про заняття під-
даного генерального обозного Семена Кочубея
Опанаса Пащенко дізнаємося з такого запису:
«У нεго работникъ, Пεтръ Бандyрчεнко yрожεнεцъ
з того жъ мεстεчка Опошнεго козачiй синъ тринaд-
цzты лεтъ, здоровъ. Взятъ на изучεниε портномy
майстεрству бεззаплати»76. Робітників козачих
синів Опанаса Йотика та Олексія Бережненка,
які проживали на Рождественській вулиці в
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
44
бездвірних хатах бунчукового товариша Федора
Занковського так само взяли «на изучεниε
портномy мастεрству бεззаплаты»77. Подібних
прикладів можна наводити чимало. На мою думку,
це дає всі підстави стверджувати, що розвиток
позацехового ремесла в місті давав чималий зиск
полтавським домовласникам.
Іншим способом вигідного використання
нерухомості в Полтаві була здача житла. Доволі
поширеною така практика була у дворах, що
належали графові Олексієві Розумовському. Так, у
його дворі на Криловській вулиці винаймали собі
помешкання родини наймита Івана Григор’єва з
містечка Біликів та муляра Василя Мартинова,
який прийшов до Полтави з містечка Березна
Чернігівського полку. Кожен із них сплачував на
рік по 1 руб. 50 коп.78 У підварку на Богословській
вулиці наймали квартири вдови – Дарія Гаджиха
(60 років), яка жила разом із сином Петром (15
років) і донькою, удовою Ганною (25 років) та
Марина Лукяниха (35 років) із сином Лаврентієм
(6 років). Перша платила 2 руб. на рік, а друга
– 1 руб. 50 коп.79 Однак найбільший прибуток
приносив великий графський двір (14 хат), що
знаходився на Пилипівській вулиці. Дві з них за 12
руб. наймав під шинок купець Мирон Широкий80.
За таку ж ціну здавав двір на Борисівській вулиці
полковник Андрій Горленко81. Три хати у своєму
підварку на Кінській площі, за два рублі кожну,
здавав бунчуковий товариш Федір Занковський82.
Згідно з моїми підрахунками, Румянцевський
опис зафіксував не менше 48 випадків здачі житла
за гроші. Такий спосіб заробітку практикували
не лише представники козацької старшини, але
інші мешканці міста: духовенство, козаки, купці,
ремісники й посполиті. Так, піп Іван Звонник
здавав житло однодворцю Кузмі Сєргєєву83, козак
Михайло Манко – посполитому Якову Литвину84,
купець Леонтій Окунь – козачому сину Мусію
Федорову85, кравець Іван Піскун – посполитим
Данилу Шаповалу й Івану Штонденку86,
посполитий Семен Маслівець жінці Катерині87
й т.д. Досить часто на здачі дворів заробляли
церкви й монастирі. Наприклад, козачий син
Яків Нелепинський наймав квартиру в церви
Різдва Христового88, виходець із села Ладина
Прилуцького полку Гнат Приходько в церкви
Преображення Господнього89, а вдови Гафія
Леонтієва та Горпина Петрова в Пушкарівського
Вознесенського монастиря90.
Отже, бути домовласником у полковому місті
Полтаві другої половини XVIII ст. було досить вигід-
но – двори можна було населити підданими, і нала-
годити ремісниче виробництво, а якщо таких не бу-
ло, то здавати їх під квартири, крамниці та шинки.
Купівля нерухомості в місті супроводжувала-
ся створенням відповідних документів – купчих.
Згідно із твердженням українського дослідника
Вячеслава Ринсевича, «розуміння необхідності
правового оформлення набутої нерухомості» бу-
ло характерним для суспільства Гетьманщини91.
Воно зазвичай здійснювалося шляхом упису-
вання купівельної операції до міських актових
книг. Чимало свідчень перебігу цього процесу
міститься у виданих Вадимом Модзалевським
«Актовых книгах полтавського городового уряда
XVII века»92. Другий і третій випуски цього ви-
дання включають так звані «справы вечистыя» –
документи купівлі й продажу нерухомості.
За приклад оформлення акту купівлі-продажу
двору може слугувати запис про купівлю двору
мешканцем Полтави Яцьком Ладиженським:
Року 1678, мсця окътоврiя 24 дня.
Пред насъ Демяна Кгуджола, судэ полку
Полтавского, Тимоша Кгаевского, атамана, го-
родового, Семена Яременка, войта, Левка, бур-
мистра, и при многих общих зацних персонах.
Постановившися пред насъ, Супрун вызнал
явне, ясне, доброволне ку записаню до книг
нших мэских Полтавских: Пнове! 3 доброй во-
ли моей продалем Яцкови Ладыжинскому дом
мой власний на предмэстю, Полтавском ведле
коваля Соколченъка, с плецом, за которий дом
взялем в Яцка готових грошей пол-девяти копи.
Волно будетъ Яцкови, жонэ и потомком его тим
домом вэчне владэти, дати, прода ти и даром да-
ти и на свой пожиток якъ хотэти обернути.
Мы, то слышачи от уст Супрунових, купъ-
лю сию велэли-смо в книги мэские Полтавские
вписат, що и ест вписано, року и дня вышъ ме-
нованного93.
Навряд чи на цей порядок зазнав суттєвих змін
до середини XVIII ст. Імовірно, що учасники угоди
отримували екземпляр запису на руки, бо під
час проведення Румянцевського опису власники
дворів та іншого нерухомого майна мали надавати
комісії копії купчих. Про це, зазвичай, повідомляв
відповідний запис в описі двору: «о чεмъ с кYпчεй
под лэтεрою … копіz прі сεмъ сообщаεтсz»94,
або «в чεмъ и далъ εму купчою с которой при
сεмъ под лεтεрою … копіz прилагаεтся»95.
Якщо ж у власника на момент перепису не було
документу, він усе одно мав його представити.
У такій ситуації опинився лавник Григорій
ISSN 2222-5250
45
Новомлинський, про якого записано: «Житεлство
імεитъ на гражданском мεстε куплεннεм им въ
748-м гωдY сεнтября 20 дня за двεстε рYблεвъ
ωт полтавскогω кравца Никиты БрYсика чтω
нiнε соборнωй вεкарий, на которωй нінε купчεи
нε имεитъ, а обязался представить в коммисию
гεнεралнωй рεвизии в прεд в скорости»96.
Щоправда, траплялись випадки, коли
власники не мали письмових документів на
двори. Наприклад, про полкового цирульника
Василя Бету говорилось: «Живεт издрεвлε
на козачом мεстε котороε εму досталось по
приданствε за жεною εвω от тεщи, а крεпостεй
никаких на оноε мεсто нεімεит»97. Не мав купчої
на один зі своїх дворів і військовий товариш
Гнат Давидович. В описі двору, що знаходився
на Київській вулиці, зауважено: «А оноε мεстω
мεщанскоε и принадлεжитъ оной εго Давидовича
жεнэ Маринε по наслεдству от пεрвого εε мyжа,
а крεпостεй никаких нε имεεтъ»98.
Записи про обставини набуття двору дозволя-
ють також з’ясувати якими були в досліджуваний
період ціни на полтавську нерухомість. З 48 вище-
названих дворів, відносно яких, як пам’ятаємо,
є дати придбання, відносно 42 ще й указані ціни,
за які їх купили. Найдавніший із них було придба-
но 4 березня 1684 р. батьком військового товариша
Івана Богдановича в полтавської мешканки Гафії
Янушихи за 180 золотих99.
Від того часу й до 1727 р. включно зафіксова-
но 8 актів купівлі-продажу, при укладенні яких
розраховувалися лише золотими й талярами –
монетами, які тоді ще домінували в грошовому
обігу Гетьманщини100. Той же батько Івана
Богдановича другу частину двору купив за 100
талярів у вдови Тетяни Мартосихи 12 серпня
1700 р.101 Найбільшу суму – 600 золотих і 6 коп.
заплатив за двір батько купця Федора Дриля вдові
Явдосі Малярчисі102.
Після 1734 р. оплату стали здійснювати
виключно в рублях. Таких угод до 1765 р. було
здійснено 34. Діапазон цін надзвичайно широкий
– від 10 до 1000 руб. Найдешевшим було дворове
місце, куплене в березні 1735 р. полковим
обозним Андрієм Руновським103, а найдорожчим
виявився двір, придбаний військовим товаришем
Григорієм Богдановичем «въ 762 годy ноябра 18-д
от сотныка Кεлεбεрдянского Ивана Флоринcкого
за тисячу рублεй…»104. Така різниця в цінах
на міську нерухомість була притаманною не
лише ранньомодерній Полтаві. За твердженням
російської дослідниці Ольги Кошелєвої в Петер-
бурзі першої чверті XVIII ст. ціни на двори
коливались від 8 до 3000 руб.105
Достеменно з’ясувати, як саме визначалися ціни
через відсутність даних про розміри конкретних
дворів та вартість землі в місті, очевидно не
можливо. Дозволю собі припустити, що на її
формування впливало як мінімум три чинники –
розмір дворового місця, кількість і якість споруд,
які на ньому знаходилися та розташування
в просторовій структурі міста. Щоправда, варто
зауважити, що всі двори про вартість яких
повідомлялося в описі, знаходилися в центральній
частині й розташовувалися на 9 вулицях. Основна
маса концентрувалося на трьох – Успенській та
Київській по 9 і 8 на Криловській.
Як уже зазначалося вище, досить часто двори
утворювалися внаслідок об’єднання кількох
дворових місць. Так, зокрема, полковий обозний
Андрій Руновський свій найбільший двір, що
знаходився на Успенській вулиці, сформував
поступово, скупивши двори своїх сусідів. Перший
він придбав у 1734 р. за 13 руб, другий і третій
у 1735 р. за 10 і 18 руб., четвертий виміняв на
орні землі у 1747 р., а п’ятий купив за 20 руб у
1752 р.106 Купецька вдова Марія Гузенкова мала
садибу, що складалася з двох дворових місць, які
її покійний чоловік Іван купив: одне в 1742 р. за
70 руб., а друге у 1745 за 170 руб.107
Як видно з опису, вартість цих частин
була різною, що очевидно слід пояснювати як
відмінністю їхніх розмірів, так і зміною ринкової
кон’юнктури цін. Ймовірно, що різниця у вартості
дворів, що їх купував Андрій Руновський,
виглядає незначною, бо дворові місця були майже
рівнозначними. Різниця ж у вартості дворів
Марії Гузенкової була суттєвою – ціна другого
її двору набагато перевищувала ціну першого,
бо він, очевидно, був набагато більшим. Можна
припустити також, що якби один чи другий з цих
дворів виставили на продаж у тому вигляді, який
вони набули на момент опису (1765 р.), то їхня
вартість була б вищою за ту суму, яку витратили
на придбання окремих частин.
Ще одним чинником, який впливав на
формування ціни двору, була наявність у ньому
будівель. Спробую порівняти за за цим критерієм
дешевий двір – посполитого Данила Троковського,
який обійшовся власнику в 12 руб. і найдорожчий
– за який заплатили 1000 руб. Отже, у дворі
Троковського було: «жилихъ покоεвъ для хозяεвъ
два, людскихъ одинъ, анбаръ одинъ»108, а в Григорія
Богдановича «жилихъ покоεвъ длz хозяεвъ чεтири,
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
46
людскихъ одинъ, анбаровъ три, конюшня одна,
сарай одинъ»109. З опису видно, що в дорогому дворі
був набагато більший житловий будинок і більше
ніж у першому комор, а також стайня й сарай.
Імовірно, що крім кількості споруд при
визначенні ціни бралася ще і їхня якість.
Як свідчить перелік цін, наведений відомим
українським етнографом Миколою Сумцовим по
Чернігівському полку за 1766 р., рублена хата з
сіньми коштувала від 10 до 25 руб., хата мазанка
5 руб., рублена комора 3 руб., мазана клуня – 4-5
руб., а хлів – 50 коп.110 Під час опису двору козака
Київського полку Павла Плакси в 1777 р. його
хату оцінили в 1 руб 50 коп., а комору в 2 руб.
50 коп.111 Імовірно, що різниця в цінах пов’язана
як із відмінністю будівельних матеріалу, з якого
були зроблені хати – дерев’яні були дорожчими
за мазані, так із загальним станом споруд – клуня
козака Плакси виявилася ціннішою ніж хата.
Щонайменше 10 із вибраних для аналізу дворів
повністю або частково були успадкованими влас-
никами від родичів. Про таких мешканців міста
зазвичай повідомлялося, що вони жили в дворі
«доставшεмся по наслεдствy от…» і далі вказува-
лося від кого саме. Із цих десяти четверо – купець-
ка вдова Пелагея Муравщиха, дружина купця Петра
Боброва – Явдоха, купець Іван Моспан та значко-
вий товариш Матвій Кованько успадкували їх «от
отца»112. Троє жінок – дружина військового товари-
ша Гната Давидовича – Марина, вдова значкового то-
вариша Олена Білушенкова та купецька вдова Васса
Чигринська успадкували двори «послε мужа»113.
Щоправда, першій він дістався «по наслεдству от
пεрвого εε мyжа». Трьом купцям – Павлові Гордієнку,
Степанові Ніженцю та Михайлові Сахну двори пе-
рейшли «от прεдковъ по наслεдствy»114.
Траплялися випадки, коли двори вимінювалися
на іншу нерухомість як у місті, так і за її межами.
Як пам’ятаємо з вищесказаного, один зі своїх
дворів Андрій Руновський виміняв на орні землі.
Значкові товариші Іван, Йосип та Федір Буцькі одну
частину свого двору теж виміняли в того ж таки
Руновського на «лεсъ називаεмωй Булановой»115.
Полковий писар Григорій Багінський отримав
свій двір на Міщанській вулиці «по YстYпки
въ 748 годY мая 13-д от воискового товариша
Θεдора Лεвεнцz в замεну на дворъ εго стоячий
на Мазуровкε116 с которой устYпной при сεмъ
подлэтεрою … копиz прилагаεтся»117.
Як бачимо з останнього запису, до обміну був
близький інший спосіб отримання нерухомості –
т.зв. «уступка». Згідно зі словником Володимира
Даля, це слово означає «отдать или продать
из угоды, подарить, дать на подержанье, от-
дать добровольно свою вещь, место или пра-
во другому»118. Отже, крім того, що двори обмі-
нювали, їх ще й віддавали. Перше із двох дво-
рових місць, які утворювали садибу протопо-
па Якима Яновського, було «уступлεннω εму
бεздεнεжнω въ 762-м году августа въ 10 дεнь
от полтавскогω значковaгω товарища Сεмεна
Маrимовича»119. Так само дісталось дворове
місце й покійному чоловікові купецької вдови
Євдокії Марченкової. В описі двору зазначено,
що з двох дворових місць, на яких жила вдова
«однω досталось Yмεршεму мужY εе по Yступки
в 745-м году в гεнварε мцε ωт полковника
Нεжинскогω, чтω нiнε обωзной гεнεралнωй,
Сεмεна КочYбεя на чтω с поступнωй εвω писма
при сεм подлεтεрωю … копия прилогаεтся»120.
Священик Успенської церкви о. Микита Несвіт
«по Yступки» отримав у квітні 1765 р. від
мешканки Полтави Гафії Пороховнички дворове
місце поблизу Криловських воріт121.
Два двори перейшли до їхніх власників у
результаті пожалування. Перший з них належав
графові Олексієві Розумовському і був даний
йому «имяннимъ εя Импεраторскаго вεличества
блажεнния и вεчнодостойния памяты госyдарини
импεратрици Єлисавεты Пεтровни самодεржци
Всεроссійской». Цей двір мав доволі велику
площу, як повідомлялося в описі в ньому
розміщалося «вновъ строющихся длz приεздy
εгω сиzтεлства покоεвъ пятнадцzть, людскихъ
шεсть, конюшня одна». До двору додавалися ще
й «принадлεжности»: «1. Подварокъ на форштатε
з садомъ. 2. Сεло Коваліовка за рεкою Ворскломъ
разстояниεмъ от Полтави в дεсzти вεрстахъ.
3. В сεлах Куклинцахъ, Мачухахъ, Фεдоркахъ
и Ивашках по частямъ. А на оной дворъ и
принадлεжносты подлэнниε крεпосты имεются
при εго сиzтεлствε в Санктпэтεрбургε»122.
Другий двір отримав у такий спосіб батько
вищезгаданого значкового товариша Матвія
Кованьки – Петро. Будучи сотником городової
сотні, він підтримав генерального суддю Василя
Кочубея та полковника Івана Іскру в їхньому
конфлікті з гетьманом Іваном Мазепою, за
що й відбув заслання до Архангельська123.
Після реабілітації йому було «пожалованно
по имянномY от гдря Пεтра Вεликаго Пεрвагω
Импεратора и самодержца Всεроссійскагω
указу» серед іншого й двір у Полтаві, який
згодом перейшов його синові124.
ISSN 2222-5250
47
Крім цього, двори переходили до інших
власників як придане за дружиною. У такий
спосіб власником двору став полковий цирульник
Василь Бета. Про нього опис повідомляє:
«живεт издрεвлε на козачом мεстε котороε εму
досталось по приданствε за жεною εвω от
тεщи»125. Церкви й монастирі могли отримувати
нерухомість у результаті заповітів заможних
людей. Наприклад, двір на Криловській вулиці
дістався Полтавському Хрестовоздвиженському
монастирю «по дYховной Анни ЖYчεнковой
и мYжа εи Фεдора ЖYчεнка данной от нихъ,
въ 707 годY гεнваря 12-д, с которой копия при
сεмъ подлэтεрою … прилагаεтсz»126. Як відомо,
Федір Жученко був доволі впливовою людиною в
Полтаві. Він шість разів у 1659-1661, 1670-1672,
1679-1680, 1686-1687, 1687-1689 і 1689-1991 рр.
посідав уряд полковника127.
Заповідали свої двори монастирям і менш
відомі полтавці. Так, тій же обителі було
відписане дворове місце «для поминовεнiя дYши
въ 703-м году сεнтzбра 8 дня от полтавского
житεля ОнYфрiя Пороховника»128.
У дворах полтавців знаходилися різноманітні
будівлі: житлові приміщення, комори, сараї,
стайні, лавки тощо. Інформація про них
заносилася до опису. Кількість споруд у дворі
залежала, очевидно, від його розміру й заможності
господаря. Можна також стверджувати, що на
території фортеці двори були більш наповнені
будівлями, ніж на території форштадту.
Значною мірою це було пов’язано із соціальною
топографією міста – у центральній частині
мешкали представники заможніших соціальних
верств (Див. таблицю).
Як бачимо, більшість дворів там належала
козацькій старшині й купцям. Майже половину
старшинських домогосподарств – 27 (47,4%)
становили ті, які включали в себе 5 основних
елементів – житлові приміщення (покої) для гос-
подарів, житлові приміщення для слуг і найми-
тів (людські), комори, сараї та стайні. Наприклад,
у дворі підкоморія полтавського повіту Павла Кочу-
бея було: «жилихъ камεнних покоεв для хозяεвъ
пять, людскихъ дεрεвянних чεтирε, анбаровъ
чεтирε, канюшεнъ одна, сарай ωдинъ»129. В 10
випадках (17,5%) було по 4 елементи – зазвичай не
було стайні або сараю. Так у значкового товариша
Петра Марченка було «покоεвъ длz хaзяεвъ пять,
людской одинъ, анбаръ одинъ, кaнюшня одна»130.
У 11 старшин набір споруд був ще менший – жит-
лові приміщення й комора. Інколи в дворах були
лише жило для господарів і слуг або житло для
господарів і комора. У дворі вдови військового
товариша Уляни Черняк перепис зафіксував ли-
ше два «жилихъ покоεвъ для хозяεвъ»131, а у дворі
бунчукового товариша Федора Занковського зна-
ходилася одна хата132.
Крім цього звичного «комплекту» старши-
на зводила й інші споруди. Так, у домогоспо-
дарствах якими володіли військовий канцеля-
рист Федора Левенця та військовий товариш
Констянтин Констянтинович були торгівель-
ні крамниці (лавки)133. У вищезгадуваному дворі
полкового судді Григорі Сахновського було ще й
16 (sic!) хат для підданих134.
Такі ж споруди знаходилися й у домогосподарс-
твах полтавських купців. Щоправда, більшість
(22) становили двори, в яких знаходилися житлові
приміщення для господарів, житлові приміщен-
ня для слуг і наймитів та комори. П’ятеро купців
– Омелян і Матвій Кіценки, Василь Локощенко,
Павло Гордієнко та Іван Моспан мали ще й крамни-
ці. Перші троє торгували в них різними дрібними
товарами та «горячимъ виномъ» – горілкою, Павло
Гордієнко крім горілки продавав ще й дьоготь та
порох, а Іван Моспан лише дрібні товари135.
№
п
/п
Соціальний стан власників
Фортеця Форштадт Разом
Кіль-
кість % Кіль-
кість % Кіль-
кість %
1 Козацька старшина 57 30,2 23 3,6 80 9,7
2 Духовенство 17 9 10 1,6 27 3,3
3 Козаки 16 8,5 305 48,1 321 39
Міські урядовці 10 5,3 3 0,5 13 1,6
4 Купці 52 27,5 19 3 71 8,6
5 Ремісники 6 3,2 143 22,6 149 18,1
6 Посполиті 12 6,3 88 13,9 100 12,1
7 Інші 19 10,1 43 6,7 62 7,6
8 Всього 189 100 634 100 823 100
Таблиця. Розподіл дворів у Полтаві за соціальними станами.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
48
Двори членів міського магістрату, за набором
будівель, були дуже схожими – у кожному було три
перші елементи, а також сарай чи стайня. Двори
трьох – лавника Семена Биковського, бурмист-
ра Павла Маркевича та райці Григорія Паскевича
мали поний комплект. Семен Биковський мав ще
й 5 крамниць, а бурмистр Федір Чупруновський
– 6. Його двір виглядав так: «жилих покоεвъ длz
хозяεвъ шεсть, людскихъ одинъ, анбаровъ три,
канюшня одна, пустихъ лавокъ шεсть»136.
З 17 домогосподарств духовних осіб – 5 мали по
4 споруди, 5 – по 3, 3 – по 5, 3 – по 1 і 1 по 2. У двох
дворах – поповича Данила Андріїва та диякона
Успенської церкви Миколи Симонтовського було
ще й по 6 крамниць137.
Набір будівель у дворах козаків, ремісників і
посполитих був меншим. Зазвичай переважали
перші три типи – житлові приміщення для гос-
подарів, житлові приміщення для слуг і наймитів
та комори. Лише у дворі Констянтина Іванова
була стайня138, а в Григорія Рогачевського – са-
рай139. Серед посполитих стайня була лише у дво-
рі Родіона Бобущенка140, а серед ремісників не
було зовсім. Двоє козаків, що мешкали на Рож-
дественській вулиці біля струмка Полтавки –
Григорій Лаврентієв та Михайло Калініченко,
тримали громадські лазні – «торговые бани»141.
На форштадті, де переважна більшість
домогосподарств (за моїми підрахунками 83,6%)
належала козакам (47,1%), ремісникам (22,6%) та
посполитим (13,9%), асортимент споруд у дворах
виглядає скромнішим. В їхніх дворах зазвичай
були лише житлові хати й комори. Людські були
лише в 19 (6,4%) козацьких, 6 (4,2%) у ремісничих
і 1 (1,1%) у посполитих дворах. Сараї зафіксовані
переписувачами в 55 (18,4%) козацьких дворах,
9 (6,3%) у ремісничих і 9 (10,2%) у посполитих.
Стайні мали 3 (1%) козацькі, 3 (2,1%) ремісничі й
2 (2,3%) двори посполитих.
Поряд з «традиційними» у дворах представ-
ників цих категорій міського соціуму зустрічалися
й інші споруди. Так у дворі козака Андрія Чорно-
польського знаходилася винокурня142, козаки Григо-
рій Дзвоник та Андрій Дублянський мали у своїх
садибах «калаколной заводъ»143. Козаки: Федір
Лисенко, Данило Ничвела, Данило Близнюченко,
ковалі: Мусій Шляхта, Матвій Холодний, Андрія
Козина й котляр Мусій Афанасієв – кузні144. У до-
могосподарстві козачого сина Федора Браїлка та
спільному дворі посполитих Василя Демченко
та Карпа Неходенка знаходились перегонні куби:
«лεнбикъ для пεрεдвоεванz вина в вотку»145, а в
козака Івана Кошляка – солодовня146.
Двори представників вищих соціальних прошар-
ків: старшини, духовенства й міських урядовців, які
на форштадті становили меншість, за своєю напов-
неністю спорудами мало відрізнялося від їхніх до-
могосподарств у центральній частині міста.
Майже всі будівлі в Полтаві були дерев’я-
ними. Асортимент використовуваної для їхньо-
го спорудження деревини включав дуб, сосну,
осику та липу. Сучасна дослідниця цієї про-
блеми О. Коваленко зразком тогочасного житло-
вого будівництва вважає хату козацьких старшин
Магденків, розташовану поблизу Преображенської
церкви, яка була: «дубовою, мала два ґанки з фрон-
тонами і вхідними дверима, всередині — три вузь-
кі прохідні кімнати, добудовану кухню і лазню, ви-
сокий дах увінчувався двома димарями»147.
Румянцевський опис зафіксував лише три ви-
падки кам’яного будівництва. Це були нові спо-
руди Успенської й Миколаївської церков, які на
момент його проведення лише споруджувалися,
та розташована на Успенській вулиці хата підко-
морія Полтавського повіту Павла Кочубея148.
Про слабкий розвиток кам’яного будівництва
свідчить і майже повна відсутність відповідних
майстрів. На той час у Полтаві жив лише один
муляр – Василь Мартинов, який наймав житло
в дворі графа Олексія Розумовського і заробляв
на життя «нанимаясь при разних строεниzхъ».
Заробітки дозволяли йому сплачувати за кварти-
ру 1 руб. 50 коп. на рік149.
Щоправда, на форштадті, у дворі Успенської
церкві на Федорівській вулиці, мешкав «кир-
пичной майстεръ для дεланiя нa онYю цεрковъ
кирпичεй Θεдоръ Микитεнко Yрожεнεцъ
слободского Ахтирского полкy сεла Бакалεвки,
посполит тридцати лεт»150. Однак, як бачимо,
він виготовляв цеглу виключно для будівництва
Успенської церкви. Можна припустити, що
на той час уже планувалася й побудова нової
мурованої Воскресненської церкви, бо на тій же
вулиці у дворі цієї церкви жив «для присмотрY за
дεлающимиcъ на онYю цεрковь кирпичами Иван
Глобεнко, Yрожεнεцъ полкy Киεвского мэстεчка
Остεря посполитъ, сорока лεт»151. Однак, до
поширення в місті масової практики зведення
мурованих будівель було ще далеко.
∗ ∗ ∗
Отже, дослідивши вищеназвані питання, доходи-
мо таких висновків відносно полтавських дворів:
Їхня стандартна площа не була сталою й колива-
лася в межах від 1,5 до 6,5 сотки. Широко практи-
кувалося об’єднання кількох дворових місць в одне,
ISSN 2222-5250
49
що спричиняло виникнення доволі великих за розмі-
рами господарських одиниць – до 32,5 сотки.
Попри те, що дворові місця були закріплені за
конкретними соціальними станами, вони постійно
змінювали власників, які завдяки цьому могли пе-
реходити з міщанського в козацький стан і навпа-
ки. Щоправда, записи з міщан у козаки в Полтаві
траплялися частіше. Це створювало значні еконо-
мічні проблеми для функціонування міського са-
моврядування, економічною основою якого були
податки й повинності, сплачувані міщанами.
На момент створення Румянцевського опису
міська нерухомість була перерозподілена таким
чином, що представники соціально вищих і за-
можніших соціальних груп мали двори в більш
престижній частині міста – фортеці/городі.
Полтавці набували свої двори в різноманіт-
ний спосіб, шляхом: купівлі, успадкування, об-
міну, поступки, пожалування, заповіту тощо.
Найбільш поширеним – була купівля. Операції
з купівлі/продажу дворів здійснювалися в міс-
ті постійно упродовж усього XVIII ст. до 1765 р.
включно. Найбільш інтенсивно вони відбувалися
в 1740-х рр. Діапазон цін був надзвичайно широ-
ким – від 10 до 1000 руб.
Значного поширення, на момент проведення
Румянцевського опису, у місті була практика во-
лодіння кількома дворами. Власниками переваж-
но були представники соціальної верхівки та за-
можні полтавці. Додаткові двори ставали для них
засобом здобуття додаткового грошового прибут-
ку. Такі садиби, зазвичай, населялися підданими
– зазвичай позацеховими ремісниками, або здава-
лися під крамниці, шинки й житло.
Будівлі в полтавських дворах були дерев’яними.
Кам’яне будівництво в той час у місті лише заро-
джувалося. Стандартний набір споруд двору скла-
дався зазвичай із житлових приміщень, комор, са-
раїв, стаєнь. Їхній набір залежав як від заможно-
сті господаря, так і топографічного розташуван-
ня двору. Так, у дворах центральної частини міс-
та було більше крамниць та шинків, а в дворах
форштадту різноманітних майстерень, кузень, со-
лодовень тощо.
Джерела та література
1. Пляшко Л.А. Подорож до міста XVIII ст. – К.,
1980. – С.43. Ймовірно «городом». Саме це
слово широко вживається в Румянцевському
описі для локалізації розташування дво-
рів на вулицях форштадту, наприклад: «На
Богословской улицы, идучи от города (під-
креслення моє – Ю.В.) на правой стороне»
(Центральний державний історичний архів
України у м. Києві – далі: ЦДІАК України,
ф.57, оп.2, спр.1, арк.235).
2. Див. Коваленко О. В. Полтава XVII-XVIII ст.:
розвиток міської території просторова та
міська забудова. дис. кандидата історичних
наук. – Київ, 2009 – С. 59.
3. Там само. – С.63.
4. Пляшко Л.А. Вказана праця, С.44.
5. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1,арк.1-388.
6. Там само, ф.990., оп.2, спр.34.
7. Там само, арк.51-119.
8. Там само, арк.7- 50.
9. Там само, арк.6зв.
10. Про особливості статево-вікової структу-
ри населення див. мою статтю: Статево-
вікова та шлюбна структура населення міс-
та Полтави в другій половині XVIII cт. //
Історична пам’ять. Наук. збірник. – Полтава,
2011. – №1. – С. 5-24.
11. Острась Е.С. Врожайність зернових культур,
хлібні ціни та забезпечення населення хлі-
бом в Лівобережній Україні в другій полови-
ні XVIII ст. – Донецьк: Вид-во Дон. нац. ун-
ту, 2003. – С.11,46.
12. Державний архів Полтавської області, ф.8831,
оп.9, спр.1, арк.91.
13. Коваленко О. В. Вказана праця. – С. 92, 155-156.
14. Там само. – С.93-95.
15. Волошин Ю. «Для точнаго исчиленія и све-
дения всего малороссийскаго народа»: про-
ведення Румянцевського опису в полковому
місті Полтаві (1765-1766 рр.) // Краєзнавство.
– 2011. - №1. – С. 62.
16. Коваленко О. В. Вказана праця. – С. 97.
17. ЦДІАК України, ф. 57, оп.2, спр. 1, арк. 1а-2.
18. Грінченко Борис. Словарь української мови.
– т. І.: А-Ж. – К., 1907. – С. 362.
19. Максимович Г.А. Деятельность Румянцева-
Задунайского по управлению Малороссией.
– Нежин, 1913. – С.317.
20. ЦДІАК України, ф. 57, оп.2, спр. 1, арк.109-111.
22. Там само, арк.244.
22. Там само, арк.302зв.
23. Максимович Г.А. Указ. соч., С.318.
24. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.166, арк.11.
25. Там само, арк.17.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
50
26. Там само, спр. 1, арк.5.
27. Там само, арк.6, 10зв.-11, 9зв., 27зв., 32-32зв., 34.
28. Там само, арк.12.
29. Там само, арк.2,3,17зв.
30. Там само, спр.8, арк.125.
31. Кісіль І. М. Соціально-економічне становище
міщан Гетьманщини (друга половина XVII -
друга половина XVIII ст.): Автореф. дис...
канд. іст. наук: 07.00.01 [Електронний ре-
сурс]; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К.,
2006. – С.11.
32. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.3зв.
33. Там само, арк.11.
34. Там само, арк.22.
35. Волошин Ю. Вказана праця, С. 58.
36. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.60, арк.180зв.
37. Там само, арк.136зв.
38. Там само, спр.1, арк.2.
39. Там само, арк.3.
40. Там само, арк.13зв.
41. З іншого боку цей документ може свідчити
про жіночу ідентичність в ранньомодерній
Полтаві: попри довгий перелік торговельних
операцій з двором вдову жодного разу не на-
звали власним іменем, лише вуличним пріз-
виськом, яке свідчило, що вона була дружи-
ною Петра Грека.
42. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.60, арк.140зв.
43. Там само, арк.168зв.
44. Там само, спр.1, арк.34.
45. Там само, арк.15зв., 33зв., 54зв.
46. ДАПО, ф.8831, оп.9, спр.7, арк.92.
47. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.9-356.
48. Там само, арк.24зв.-366.
49. Там само, арк.37-310.
50. Там само, арк.279зв.-379зв.
51. Там само, арк.63зв., 108зв.
52. Там само, арк.95зв.-376.
53. Там само, арк.52-238зв.
54. Там само, арк.46зв.-343.
55. Там само, арк.14-265.
56. Там само, арк.99зв.-385.
57. Там само, арк.185.
58. Там само, арк.17зв.
59. Там само, арк.59, 16зв.
60. Там само, арк.23зв., 383зв.
61. Там само, арк.69зв., 384.
62. Там само, арк.4, 384.
63. Там само, арк.127, 123зв.
64. Там само, арк.7, 146зв.
65. Там само, арк.26зв., 267зв.
66. Там само, арк.27, 194зв., 246, 334зв.
67. Там само, арк.82, 295, 317, 342.
68. Там само, арк.82зв., 83.
69. Там само, арк.96зв., 190, 234.
70. Там само, арк.186, 207зв.
71. Там само, арк.293, 346зв.
72. Там само, арк.206, 261зв.
73. Про ремесло в м. Полтаві досліджуваного
періоду див.: Коваленко О. Ремісничі цехи
м. Полтави XVIII cт. // Краєзнавство. – 2010.
– №1-2. – С.130-135.; Її ж Гончарські родини
Полтави XVIII ст. // Краєзнавство. – 2010. –
№3. – С. 109.-115.
74. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.9.
75. Там само, арк.51зв.
76. Там само, арк.173.
77. Там само, арк.93зв.-94.
78. Там само, арк.52-52зв.
79. Там само, арк.238зв.
80. Там само, арк.174-175.
81. Там само, арк.279в.
82. Там само, арк.265.
83. Та само, арк.212зв.
84. Там само, арк.297.
84. Там само, арк.186.
86. Там само, арк.140.
87. Там само, арк.306зв.
88. Там само, арк.119зв.
89. Там само, арк.77.
90. Там само, арк.106.
91. Ринсевич В.П. Колекція Олександра
Лазаревського як джерело історії України
другої половини XVII століття: Автореф.
дис... канд. іст. наук: 07.00.06 [Електронний
ресурс] / В.П. Ринсевич; НАН України; Ін-
т укр. археографії та джерелознавства ім.
М.С.Грушевського. — К., 2000. — 20 с. —
укp. http://www.nbuv.gov.ua/_scripts/wwwi32.
exe/[in=_scripts/ep.in]
92. Актовые книги Полтавского городового
уряда XVII века. Справы поточныя 1664-
1671 годов / Под ред. Модзалевского В.
Л. — Чернигов: ПУАК, 1912. — Вып. 1. –
216с.; Актовые книги Полтавского горо-
дового уряда XVII века. Справы вечистыя
1664-1671 годов / Под ред. Модзалевского
В. Л. — Чернигов: ПУАК, 1912. — Вып. 2.
– 115с.; Актовые книги Полтавского городо-
вого уряда XVII века. Справы вечистыя 1672-
1680 годов / Под ред. Модзалевского В. Л. —
Чернигов: ПУАК, 1914. — Вып. 3. – 124с.
93. Там само. – Вып.3. – С.102.
94. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.4.
ISSN 2222-5250
51
95. Там само, арк.4зв.
96. Там само, арк.17зв.
97. Там само, арк.2.
98. Там само, арк.30зв.
99. Там само, арк.34.
100. Про тогочасний грошовий обіг див.: Котляр
М. Нариси історії обігу й лічби монет на
Україні ХІV-ХVIII ст. – К., 1981. – 340с.;
Бакалець О. Українські літописи ХVII -
ХVIII ст. про економіку та грошовий обіг
Гетьманщини // Спеціальні історичні дис-
ципліни: питання теорії та методики. – Вип.
11(1) – К., 2004. – С.218-232.; Його ж: Талер у
грошовому обігу України кінця XVII-першої
чверті ХVIII ст. // Спеціальні історичні дис-
ципліни: питання теорії та методики. – Вип.
12(1) – К., 2005. – С.142-171.
101. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.34.
102. Там само, арк.40зв.
103. Там само, арк.12.
104. Там само, арк.40.
105. Кошелева О.Е. Люди Санкт-Петербургского
острова Петровского времени. – М.: ОГИ,
2004. – С.107.
106. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.12.
107. Там само, арк.19зв.
108. Там само, арк.54зв.
109. Там само, арк.39зв.
110. Н. Ф. С-въ. [Сумцов Н.Ф.] К истории цен в
Малороссии // Киевская Старина. – 1883. –
Т.7. – №12. – С.696-697.
111. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.:
Зб. документів. – К., 1993. – С. 323.
112. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.16, 18зв.,
32зв., 53.
113. Там само, арк.30зв.,50зв.,51зв.
114. Там само, арк.31,46,48.
115. Там само, арк.11.
116. Мазурівка – житловий квартал у м. Полтаві,
який включили до складу фортеці в на по-
чатку 40-х рр. XVII ст. знаходився струмком
Полтавкою та західним валом. Вважається,
що свою назву він отримав від вихідців з
північного сходу Польщі, які тут оселилися
на початку XVIIст.
117. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.37зв.
118. Даль В. Толковый словарь живаго великорус-
скаго языка // < http://slovardalωa.net/word.
php?wordid=41699>
119. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.5
120. Там само, арк.6.
121. Там само, арк.43.
122. Там само, арк.52-52зв.
123. Кривошея В.В. Козацька старшина Геть-
манщини. Енциклопедія. – К.: «Стилос»,2010.
– С.409.
124. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.53.
125. Там само, арк.2.
126. Там само, арк.55зв.
127. Мокляк В. Полтавський полк. – Полтава,
2008. – С.24-25.
128. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.10зв.
129. Там само, арк.12зв.
130. Там само, арк.613в.
131. Там само, арк.76.
132. Там само, арк.82зв.
133. Там само, арк.25, 29зв.
134. Там само, арк.109-111.
135. Там само, арк.23зв.,26зв.,30,31,32зв.
136. Там само, арк.23зв.
137. Там само, арк.26.,36.
138. Там само, арк.101зв.
139. Там само, арк.105.
140. Там само, арк.77зв.
141. Там само, арк.88зв., 90зв.
142. Там само, арк.202зв.
143. Там само арк.215зв, 216.
144. Там само, 323, 298, 226зв., 256, 256зв. 257зв.
145. Там само, арк.227зв, 198.
146. Там само, арк.307зв.
147. Коваленко О. Полтава XVII-XVIII ст., С. 157-158.
148. ЦДІАК України, ф.57, оп.2, спр.1, арк.1а,
1азв., 12зв.
149. Там само, арк.52зв.
150. Там сам, арк.349.
151. Там само, арк.349зв.
Юрий Волошин
Дворы жителей Полтавы второй половины XVIII в. (по материалам Румянцевской описи)
В статье по материалам Румянцевской описи Малороссии исследуются дворы жителей Полтавы,
анализируются их размеры, топографическое и социальное распределение в структуре города, практи-
ка приобретения и использования, цены, наполненность зданиями и т.д.
Ключевые слова: двор, улица, домохозяйство, Румянцевский описание, Полтава.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
52
Yury Voloshin
Yards of inhabitants of Poltava at the second half of XVIII century
(based on materials of Rumyantsev inventary)
At the article that is based on materials of Rumyantsev inventory of Little Russia is investigated the yards of
inhabitants from Poltava, and is analyzed their sizes, topographic and social distribution in the structure of city,
the practice of the acquisition and use, prices, fi lling of buildings, etc.
Keywords: yard, street, household, Rumyantsev description, Poltava.
Питання ролі архітектури в творчості Тараса
Шевченка здається не оминає своєю увагою
жоден шевченкознавець. Зокрема, манеру
Тараса Григоровича розв’язувати проблеми ре-
алістичного пейзажу досліджували такі відо-
мі мистецтвознавці як Я.Затенацький, Б.Бутнік-
Сіверський, Є.Середа, З.Лашкул, К.Чумак, а Сте-
фан Таранушенко не просто перелічив архітек-
турні образи, які присутні в поезії та живопису
Шевченка, але й розглянув їх в музикальному ас-
пекті, виявивши чарівну мелодику у ритмі барв
й тембрах звукопису1. Проте сучасні дослідни-
ки, звертаючи свої погляди у русло мистецтво-
знавчих та літературознавчих пошуків, не по-
лишають своєю увагою спадщину Т.Шевченка2
й працюють над удосконаленням зробленого.
Метою розвідки є спроба шляхом аналі-
зу історико-архітектурної дійсності Переяслава
в період 1845-1859 років уможливити розумін-
ня Шевченкових оцінок стосовно архітектурних
пам’яток міста, атрибутувати зашифровані в його
літературній спадщині місцеві храми.
Наслідуючи Тараса Григоровича спочатку опи-
шемо топографію міста. Місцевість, на якій роз-
будований Переяслав, рівна, низинна, місцями за-
болочена, лише його східна частина розташована
на природному плато. Основна забудова історич-
ного середмістя знаходиться між заплавами річок
Трубежу та його притоку Альти.
У 1845 році переяславську міську агломера-
цію складали цитадель, середмістя, три передміс-
УДК 94 (977.41)
Людмила Набок (м. Переяслав-Хмельницький)
ТАРАС ШЕВЧЕНКО ТА АРХІТЕКТУРНИЙ ПОРТРЕТ
М. ПЕРЕЯСЛАВА У ХІХ СТОЛІТТІ
Автор аналізує історико-архітектурну дійсність м. Переяслава в період 1845-1859 років, намагаєть-
ся уможливити розуміння Шевченкових оцінок стосовно архітектурного краєвиду міста, атрибутує
місцеві храми, згадувані у творчій спадщині поета.
Ключові слова: Т.Г.Шевченко, місто Переяслав, архітектура, церква, краєвид.
тя та хутори. Останні були розташовані у трьох
місцях: на півночі за оборонним валом поса-
ду – Закиєвобрамське передмістя з хуторами
Кірасірщина, Святилівка, Коптевича Гребля, на
півдні на правому березі Альти було передміс-
тя – Заальтиця з хуторами Максимівка, Карань,
Бабачиха, Попівка на сході лівий берег річки
Трубіж займав Задовгомостянський форштадт,
за ними - хутори Павлівка, Мар’янівка, Чирське,
Каневського. Навкруги Переяслав оточували 30
вітряних млинів і 8 водяних, залишки селітряних
бурт, дві цегельні. Своєрідності архітектурному
образу міста додавали могильні кургани, що ви-
сочіли на його східних, південних і західних око-
лицях. Головний Київський шлях з ХІХ ст. став
проходити Заальтицьким передмістям, тому до-
рога до міста перетинала місток через легендарну
річку Альту, з якого відкривалась не вельми при-
ваблива панорама: ліворуч по під річкою та валом
посаду тулилися кузні та хати ковалів, а праворуч
були розкидані неоковирні залишки цитадельно-
го валу, обліплені хатками переселенців3.
До середини XIX століття простір Переяслава
містив 10 з четвертиною верст, який регламенту-
вався оборонними валами, ровами і головними
шляхами, що виходили з нього у трьох напрям-
ках. Над цією площиною підносили свої верхи
шість цегляних церков (Вознесенська з окремою
дзвіницею, Варваринська, Покровська, Троїцька,
Михайлівська з окремою дзвіницею, Фоми) та сім
дерев’яних (Воскресенська, Спаська з окремою
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32708 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:30:49Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Волошин, Ю. 2012-05-18T20:32:58Z 2012-05-18T20:32:58Z 2011 Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) / Ю. Волошин // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 39-52. — Бібліогр.: 151 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32708 94 (477.53) - 057.65 «17» У статті за матеріалами Румянцевського опису Малоросії досліджуються двори мешканців Полтави, аналізуються їхні розміри, топографічний і соціальний розподіл у структурі міста, практика набуття й використання, ціни, наповненість будівлями тощо. В статье по материалам Румянцевской описи Малороссии исследуются дворы жителей Полтавы, анализируются их размеры, топографическое и социальное распределение в структуре города, практика приобретения и использования, цены, наполненность зданиями и т.д. At the article that is based on materials of Rumyantsev inventory of Little Russia is investigated the yards of inhabitants from Poltava, and is analyzed their sizes, topographic and social distribution in the structure of city, the practice of the acquisition and use, prices, fi lling of buildings, etc. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) Дворы жителей Полтавы второй половины XVIII в. (по материалам Румянцевской описи) Yards of inhabitants of Poltava at the second half of XVIII century (based on materials of Rumyantsev inventary) Article published earlier |
| spellingShingle | Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) Волошин, Ю. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| title | Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) |
| title_alt | Дворы жителей Полтавы второй половины XVIII в. (по материалам Румянцевской описи) Yards of inhabitants of Poltava at the second half of XVIII century (based on materials of Rumyantsev inventary) |
| title_full | Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) |
| title_fullStr | Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) |
| title_full_unstemmed | Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) |
| title_short | Двори мешканців Полтави другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису) |
| title_sort | двори мешканців полтави другої половини xviii ст. (за матеріалами румянцевського опису) |
| topic | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| topic_facet | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32708 |
| work_keys_str_mv | AT vološinû dvorimeškancívpoltavidrugoípolovinixviiistzamateríalamirumâncevsʹkogoopisu AT vološinû dvoryžiteleipoltavyvtoroipolovinyxviiivpomaterialamrumâncevskoiopisi AT vološinû yardsofinhabitantsofpoltavaatthesecondhalfofxviiicenturybasedonmaterialsofrumyantsevinventary |