Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції
Стаття присвячена інтерпретації категорії «ідентичність» у європейській філософській традиції від Парменіда
 до П. Рікера. Авторка виокремлює головні чотири парадигми її тлумачення: космологічну, теоцентричну, 
 новоєвропейську та сучасну. У статті також простежується еволюція змісто...
Saved in:
| Published in: | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32898 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції / О.В. Попова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 37-42. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860218555531788288 |
|---|---|
| author | Попова, О.В. |
| author_facet | Попова, О.В. |
| citation_txt | Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції / О.В. Попова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 37-42. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука. Релігія. Суспільство |
| description | Стаття присвячена інтерпретації категорії «ідентичність» у європейській філософській традиції від Парменіда
до П. Рікера. Авторка виокремлює головні чотири парадигми її тлумачення: космологічну, теоцентричну, 
новоєвропейську та сучасну. У статті також простежується еволюція змістовних значень слова «ідентичність» 
у західній та вітчизняній філософії та інших галузях гуманітарного знання.
Статья посвящена интерпретации категории «идентичность» в европейской философской традиции от
Парменида до П. Рикера. Автор выделяет четыре главные парадигмы её толкования: космологическую, 
теоцентрическую, новоевропейскую и современную. В статье также прослеживается эволюция содержательных
значений слова «идентичность» в западной и отечественной философии и других областях гуманитарного
знания.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:17:11Z |
| format | Article |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2009 37
УДК 13:82.01
О.В. Попова
Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка, Україна
МЕТАМОРФОЗИ ТЕРМIНА «ІДЕНТИЧНІСТЬ»
У ЗАХІДНІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ
Стаття присвячена інтерпретації категорії «ідентичність» у європейській філософській традиції від Парменіда
до П. Рікера. Авторка виокремлює головні чотири парадигми її тлумачення: космологічну, теоцентричну,
новоєвропейську та сучасну. У статті також простежується еволюція змістовних значень слова «ідентичність»
у західній та вітчизняній філософії та інших галузях гуманітарного знання.
Проблема ідентичності, особливо національної, є досить популярною серед україн-
ської наукової спільноти. Це обумовлено, з одного боку, тим, що визначення української
ідентичності може бути певним теоретичним засобом створення національної держави,
ще одним ідеологічним кліше, за допомогою якого ті чи інші політичні сили вибудо-
вують нові аргументи у боротьбі за владу. Проте, з іншого боку, теоретичне вирішення
цієї проблеми допомагає висвітлити справжній національний інтерес, усвідомлення якого
є необхідною компонентою розвитку українського суспільства, спроможного обумовити
його життєздатність. Сама ця проблема не є специфічною для України. Проблема націо-
нального взагалі й національної ідентичності зокрема була досить сталою у ХХ столітті,
а в нинішні часи вона тільки загострилася.
Велика кількість публікацій на цю тему у нас і на Заході свідчить, що сама проблема
ідентичності є неоднозначною в теоретичній свідомості. Навіть ключове поняття «іден-
тичність» розуміється сучасними дослідниками досить різнопланово.
Дискурс історико-понятійних джерел слова «ідентичність» дозволить нам ясніше
подати аналіз суб’єктивності в сучасних теоріях. Метою статті є дослідження семантич-
них аспектів поняття «ідентичність», аналіз його розвитоку в руслі історії філософії та
виокремлення основних напрямків його інтерпретації.
Термін «ідентичність», модний у сучасному філософському лексиконі, є одним із
найдавніших термінів західної метафізики. Слово «ідентичність» в українській мові, як і
«идентичность» у російській, «identity» в англійській, «identite'» у французькій, «der Іnden-
tität» у німецькій мові походять від латинського «idem» і пізньолатинського «identitas» –
тотожність, що широко вживалося у середньовічній схоластиці. Означальні займенники
«idem» та «ipse» мають досить близьке значення у латинській мові, перше з них відпові-
дає українським словам «той же», «він же», друге – «сам», «самість». Далі ми зупини-
мося детальніше на діалектиці значень цих слів, що стали основою для концепту філософ-
ської категорії ідентичності, а зараз зауважимо, що вони є аналогом давньогрецького
займенника «άυτό» – «сам», «самий», «сама», який при наявності різноманітних суфік-
сів, закінчень і артиклів утворює безліч мовних конструкцій [1]. Цей означальний зай-
менник άυτό став основою цілої серії слів, наявних практично в усіх сучасних мовах –
від автомобіля та автомата до автокефалії та автономії. Сучасний канадський філософ
Ч. Тейлор, відзначаючи, що «елліни, як відомо, могли сформулювати максиму γνωϑι
σαυτον – пізнай себе», стверджує, що «вони зазвичай не говорили про людину як про
τό άυτό і не вживали цього терміна в такому контексті, у якому ми переклали б його за
допомогою невизначеного артикля» [2, с. 157-158], (тобто як self – Я, самість). З «τό
άυτό» («те саме») утворився прикметник «ταύτό» («тотожний», «ідентичний») та імен-
О.В. Попова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2009 38
ник (жіночого роду) «ή ταύτότης» («тотожність»). Латинське слово «idem», у свою чергу,
можна вважати аналогом грецьких «τό άυτό» та «ταύτό» (звідси – тавтологія, буквально,
те ж саме) [3, с. 69].
Давньогрецьке слово «τό άυτό» відіграло найбільшу роль в історії західної метафі-
зики. Вислів Парменіда: «τό γάρ άυτό νοείν τε καί είναι» («те саме є думка й буття») запо-
чаткував філософію тотожності (ідентичності), став джерелом європейської філософської
традиції [3, с. 71].
Платон активно використовував слово «ταύτό» («ідентичне», «тотожне», «те ж са-
ме»). У своєму відомому міркуванні в діалозі «Держава» він стверджує, що філософи –
це «люди, способные постичь то, что вечно тождественно (ταύτό) самому себе...» [4, с. 221].
Зауважимо, що в новітньому українському перекладі цього діалогу слово «тотожний»
(«ταύτό») зовсім не вживається: «…філософи виявляються людьми, яким під силу охо-
пити думкою те, що завжди є тим, чим є…» [5, с. 177]. Але Платон застосовує саме
поняття «ταύτό» («тотожного»), яке має в нього космологічне значення. У своїх пізніх
діалогах «Софіст» і «Тімей» він проводить знамениту діалектику п’яти категорій: буття,
тотожності, відмінності, спокою та руху. Так у «Тімеї» «тотожне» («ταύτό») перетворює-
ться на коло нерухомих зірок, а «інше» – на коло планет [6]. Космічні сфери уподібнюю-
ться Платоном до царин душі. Діоген Лаертський наводить такі міркування Платона про
душі: «Зсередини з усіх боків душу оточує тіло по колу. Складається вона з першоос-
нов і гармонійних відстаней, розділена на два дотичні кола, з яких внутрішнє коло у свою
чергу розділене шістьома розрізами на сім кіл. Це коло рухається поперек ліворуч і зсе-
редини, а інше – вбік праворуч. Влада належить зовнішньому колу, тому що інше розді-
лене зсередини. Зовнішнє коло є колом Тотожного (ταύτόν), внутрішнє – коло Іншого.
Цим Платон доводить, що рух душі є рухом цілого й обертанням планет» [7, с. 170]. Іден-
тичність душі, її рівність самій собі тут уподібнюється сфері гармонічного Космосу, що
найбільшою мірою є характерним для космологічної антропології стародавніх греків.
Однак ще у давнину Платона звинувачували у відсутності чіткої термінології: суттєвим
є й те, що його стиль був іншого роду – він турбувався більше про образність і поетич-
ність, ніж про чітку термінологію. У спадщині Арістотеля ми стикаємося з іншою проб-
лемою. Незважаючи на те, що він прагнув до граничної категоріальної суворості, проте
твори зрілого Арістотеля, що дійшли до нас, здебільшого, – це стилістично неопрацьо-
вані конспекти його лекцій у Ликеї. Недаремно А.Н. Чанишев називав «Метафізику»
Арістотеля напівфабрикатом [8, с. 368].
Разом з тим Арістотеля по праву вважають творцем першої системи філософських
категорій. Стагірит присвячує категорії тотожного (ταύτά) дев’яту главу п’ятої книги
«Метафізики». Він пише: «...тотожність (ταύτότης) є свого роду єдність буття або речей
числом більш ніж одна, або однієї, коли її розглядають як щось більше, ніж одна (на-
приклад, коли про неї говорять, що вона тотожна самій собі, тому що в цьому випадку
її розглядають як дві)» [9, с. 164]. Арістотель не знаходить поняттю «тотожність»
(«ταύτότης») місця у своїй системі десяти категорій, проте тотожність і відмінність стають
у нього основними характеристиками буття.
Активно використовує поняття «тотожність» (ταύτότης) засновник неоплатонізму
Плотін. У своїй сьомій Енеаді «Про те, як і чому існує безліч ідей, і про благо», він пи-
ше: «Якби ці дві сутності були зовсім тотожні, це значило б, що сам розум не виступив
у них зі своєї єдності, а тому що в дійсності обидві такі сутності завжди необхідно різні,
то розум, що спонукається прагненням до різноманітності, вбачає слідом за ними нову
третю сутність, що містить у собі, подібно до них, поряд з тотожністю і відмінність
(ετεροτης καί ταύτότης)» [10, с. 121]. Неоплатонізм завершує античну парадигму світо-
сприйняття. Ідентичність (ταύτότης) розглядається в цій семантичній парадигмі як то-
тожність Космосу та людської душі, філософська незворушність якої повинна відповідати
нерухомості зоряних світил, що свідчить про самототожність Єдиного у самому собі.
Метаморфози терміна «ідентичність» у західній філософській традиції
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2009 39
З філософського словника античності «ταύτότης» потрапляє в патристику, де проб-
лемі ідентичності та відмінності приділяється особлива увага у зв’язку з обґрунтуванням
догмата про єдність трьох Осіб Божественної Трійці.
Розробляючи несуперечливе вчення про сутність Бога й трьох Його іпостасей, гре-
комовна патристика (особливо капподокійські Отці церкви) активно використовувала
філософський апарат античності і, зокрема, діалектику тотожності та відмінності. Для
розв’язання тринітарної проблеми застосовуються п’ять платонівських категорій: буття,
відмінності, тотожності, спокою та руху. Ідучи шляхом давньогрецької філософії, хрис-
тиянство до IV сторіччя дійшло висновку, що сутністю світу є діалектика його самото-
тожної відмінності, в основі її – сталість і плинність, спокій і рух, буття та тотожність.
На підставі цих же «рівновеликих і рівноцінних» категорій доводилося, що поряд із
тотожністю Осіб у Бозі існує їх субстанційна (не зовнішня, а реальна) відмінність. Три
Особи Трійці і тотожні (за буттям), і реальні (за іпостассю, субстанційно) [11, c. 58].
Між 1105 і 1116 роками середньовічний схоласт Адальгард написав трактат «Про
тотожне та відмінне» («De eodem et diverso») – твір, що спеціально присвячений цим
платонівським категоріям. Категорія тотожного (idem) стає однією з найважливіших у
латиномовній схоластиці.
Зокрема, використовуючи її, Томас Аквінат остаточно затверджує основний прин-
цип середньовічної філософії: «Dicendum quod bonum et ens sunt idem secundum res» –
«Благо й буття в дійсності є ідентичними» [12, с. 133]. У такий спосіб термін «idem» і
похідний від нього «identitas» починають активно використовуватися у схоластичному
лексиконі. Наприклад, той же Аквінат писав: «Там, де є єдність субстанції, там не може
бути й мови про подібність або рівність, але тільки про тотожність (identitas)» [12, с. 112].
Проблема тотожності-identitas посідає найважливіше місце й у філософській спадщи-
ні мислителя, вчення якого з’єднує епохи Середньовіччя та Відродження – Н. Кузансько-
го. У своєму знаменитому трактаті «Про вчене незнання» він намагається пояснити саме
походження слова «identitas», яке перекладається зазвичай як «тотожність». Є два різні
російські переклади уривка з цієї роботи Кузанського, що нас цікавить. У перекладі
С.А. Лопашова, наведеному у виданні творів Н. Кузанського 1937 року, переклад пода-
ний таким чином: «Если же из местоимения то было образовано существительное то-
жество, чтобы можно было говорить единство, тожество, то последнее указывает на
некое соотношение с единством, а тожественность отмечает связь идентичности и един-
ства. Термины эти довольно близко соответствуют понятию о троичности» [13, с. 20].
У більш пізньому перекладі О.В. Бібіхіна, що вміщений у виданні 1979 року, цей
текст має трохи інше звучання: «И если бы от местоимения «оно» образовать словечко
«оность» (iditas), так что можно было бы говорить «единство – оность – тождество», при-
чем оность выражала бы отнесенность к единству, а тождество оности и единства озна-
чала бы связь, то все вместе довольно близко соответствовало бы Троице» [14, c. 131].
При всіх відмінностях цих перекладів очевидним стає пошук Кузанським усе нових се-
мантичних відтінків слова «тотожність», яке застосовується насамперед для теологічних
студій, зокрема для обґрунтування догмата Трійці. Він фактично завершує середньовічну
теологічну парадигму розуміння ідентичності (identitas) як діалектичної тотожності та
відмінності Бога та створених Ним світу і людини.
Упродовж ХV – XVII століть латинське «identitas» стало набувати багатьох додат-
кових значень. Це було пов’язано, насамперед, із застосуванням цього терміна до ана-
лізу людської суб’єктивності. У XVIII сторіччі, коли латинська мова практично втрачає
свій загальноєвропейський статус мови науки, філософії та теології, слово «identitas» із
видозміненими закінченнями вже приживається у всіх європейських мовах. Уживається
воно в основному в математиці, логіці («lex identitatis» – «закон ідентичності»), юрис-
пруденції та криміналістиці. Що стосується філософії, то разом з поняттям «identitas»
О.В. Попова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2009 40
(«identity», «identité», «der Indentät») починають використовуватися й терміни, засновані
на власних мовних конструктах. Так, уже Дж. Локк пише про «sameness with itself»
(«тотожність», «ідентичність із самим собою») у своїй «Розвідці про людське розумін-
ня» (1694) [15, с. 380]. У французькому філософському дискурсі починає активно вико-
ристовуватися слово «même» («тотожність»).
Що ж стосується латинського «ipse», то воно у філософському лексиконі практично
заміняється власними займенниковими формами. Англійське «self», французьке «soi»,
німецьке selbst і похідні від них все більше починають використовуватися для аналізу
людської суб’єктивності й самості. Слово «self» в англійській мові, подібно до давньогре-
цького «τό άυτό», довгий час означало і «моє власне», і «таке ж». У XVI – XVII сторіччях
воно здобуває сучасне значення. В англійській мові, наприклад, слово «самосвідомість»
здобуває своє сучасне значення в період з 1620 по 1690 роки. До кінця XVII сторіччя
з’являються такі терміни, як «самозбереження», «самотворення», «самопочуття» і т.ін.
Термін «самоконтроль» уведений А. Шефтсбері, «самобачення» – І. Бентамом, «заклопо-
таність собою» – С. Колдріджем. У французькій мові XVII – XVIII століть з’являються
слова «інтимність, індивідуальність».
Проте слово «ідентичність» («тотожність») не було повністю витіснене з європей-
ського філософського лексикону. Особливо популярним воно стає в німецькій класичній
філософії. Наприклад, І. Кант у своїй знаменитій «Критиці чистого розуму» писав: «Якщо
предмет показаний нам неодноразово, але щоразу з тими самими внутрішніми визначен-
нями (gualitas et guantitas), то як предмет чистого розсудку він завжди є той самий і є тільки
одна річ (numerica identitas), а не багато; якщо ж предмет є явище, тоді про порівняння
понять зовсім не йдеться: хоч яким би все було однаковим з їх погляду, та відмінність
місця цього явища в один і той самий час є достатньою підставою для числової відмін-
ності самого предмета (чуттів)» [16, с. 197].
В основній роботі Г.В.Ф. Гегеля «Наука логіки» слово «die Indentät» (яке перекла-
дається зазвичай як «тотожність») зустрічається 463 рази. Категорії тотожності (ідентич-
ності) повністю присвячений цілий параграф другого розділу другої книги «Вчення про
сутність».
Популярним є слово «ідентичність» і у філософії тотожності (Die Philosophic des
Indentät) Ф.В.Й. Шеллінга. Цією філософською категорією користувалися І.Г. Фіхте,
Л. Фойєрбах, К. Маркс, А. Шопенгауер, Е. Гартман, П. Наторп, Е. Гуссерль, Г. Зіммель
та багато інших.
Не вийшло воно з уживання і у Т. Адорно та М. Гайдеґґера («Identität und Differrenz»,
1957) у німецькій філософській традиції, у Б. Рассела та К. Поппера – в англомовній.
Не є незвичайним це слово й у філософських глосаріях Ж.П. Сартра та А. Камю, не зга-
дуючи навіть вже про французький постмодернізм. Однак в жодого з них, за винятком,
можливо, М. Гайдеґґера та постмодерністів, ідентичність не є ключовою категорією та
не виходить за межі традиційного новоєвропейського змістового континууму. Ця змістов-
на парадигма розуміння ідентичності (Identität) визначає її насамперед як тотожність
самосвідомості, власного «Я».
Започатковує нову, сучасну змістовну парадигму розуміння слова «ідентичність»
фактично Ерік Еріксон. Приблизно з середини 70-х років термін «ідентичність» міцно
входить у словник соціально-гуманітарних наук. У 1977 році у Франції виходить колек-
тивна монографія під скромною назвою «Ідентичність». Книга є звітом про роботу семі-
нару, присвяченого ідентичності, що об’єднав представників найрізноманітніших галузей
знання – від етнології та лінгвістики до літературної критики. Так само інтердисциплі-
нарним виявився і збірник доповідей і статей з тієї ж теми, що вийшов двома роками
пізніше в Німеччині. Але тут філософи теж поступились місцем історикам, соціологам,
літературознавцям і теоретикам мистецтва. Найвищою мірою симптоматично, що в опуб-
Метаморфози терміна «ідентичність» у західній філософській традиції
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2009 41
лікованому в 1977 році німецькому перекладі праці Дж.Г. Міда «Self» передано як «Iden-
tität», і, навпаки, в англійських перекладах німецьких трактатів, присвячених «філософії
свідомості», що з’являються в ці роки, «Selbst» виглядає не інакше як «identity».
У цей же період поняття «ідентичність» з’являється в довідкових виданнях, енцик-
лопедіях і лексиконах з соціальних і історичних наук, які до середини 70-х років обходилися
без згаданого терміна, ідентичності (національній, етнічній і культурній) присвячують
окремі статті.
Починаючи з 80-х років потік творів, що виносять у заголовок слово «ідентичність»,
стає практично неосяжним. «Ідентичність» стає складовою частиною свого роду жаргону,
несвідоме вживання якого перетворюється на норму наукової публіцистики й політич-
ної журналістики.
Термін «ідентичність» набуває нового змісту в межах сучасного постмодерністсько-
го дискурсу. Ж. Делез і Ж. Дерріда проводять реабілітацію «відмінності», ставлять під
сумнів висновок європейської філософської традиції, відповідно до якої тотожність до-
мінує над відмінністю, диференціацією. Ідентичність відкрита назустріч майбутньому,
на відміну від тотожності, що спрямована в минуле. Для постструктуралізму та сучас-
ної герменевтики ідентичність – це постійне конструювання. Показовою щодо цього є
концепція сучасного французького філософа П. Рікера, що у своїй роботі «Сам як ін-
ший» [17] найбільш повно характеризує семантичну діалектику поняття ідентичності.
На його погляд, поняття «ідентичність» поряд зі значенням «подібність», «тотожність»
має й інше значення – «самість», «унікальність», «справжність» (лат. «ipse», англ. «selfhood»,
нем. «Selbstheit»). Самість не є тотожністю і являє собою іншу іпостась ідентичності.
Таким чином, інтелектуальна історія слова «ідентичність» є досить складною. Во-
но пройшло шлях від давньогрецького займенника «άυτό» («само») до статусу однієї з
найважливіших категорій у філософських системах Платона та Арістотеля – «ταύτότης»
(«тотожність»). У цій першій парадигмі воно, будучи відбиттям космологічної антропо-
логії стародавніх греків, переносить властивості людської душі на непорушну гармонію
Космосу.
Латинське «identitas» відбивало діалектику самості-ipse і тотожності-idem, насампе-
ред, у сфері теологічній, як прояв таємничої вищої єдності Бога і світу, Бога і людини.
Це є визначальним для другого семантичного поля (парадигми) цього терміна.
Виникнення третьої парадигми пов’язане з епохою європейського гуманізму, ко-
ли слово «identitas», поступово витісняючись національно-мовними еквівалентами, стає
відбиттям індивідуальної людської самосвідомості. Апофеозом «Indentät», що розумієть-
ся як тотожність суб’єкта й об’єкта, стала німецька класична філософія.
Становлення четвертої парадигми змісторозуміння терміна «ідентичність» пов’я-
зане з психоаналізом. Е. Еріксон надає цьому слову іншого звучання, пов’язаного, насам-
перед, із взаємодією індивіда та суспільства. Символічний інтеракціонізм, феноменоло-
гічна соціологія, герменевтика і філософія постмодерну вносять нові смислові відтінки
у розуміння цього терміна. У концепції наративної ідентичності Рікер відновлює діалек-
тику «idem» та «ipse» як основу діалогічної моделі соціального космосу, в основі якого
лежать взаємини Я та Іншого. Втім, сучасні інтерпретації терміна «ідентичність» вихо-
дять за межі цих двох різновідів: психоаналітичного та постмодерного та потребують
більш ретельного аналізу, який стане основою наших подальших наукових розвідок.
ЛІТЕРАТУРА
1. Дворецкий И.Х. Древнегреческо-русский словарь / Дворецкий И.Х. – М. : Гос. изд-во иностр. и нац.
словарей, 1958. – Т. 1.
2. Тейлор Ч. Джерела себе: творення новочасної ідентичності / Ч. Тейлор ; [загальна редакція, пер. з
англ. А. Васильченка]. – К. : Дух і Літера, 2005.
О.В. Попова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2009 42
3. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге : сборник / М. Хайдеггер [пер.с нем. ; под. ред. А.Л. Доб-
рохотова]. – М. : Высш. шк., 1991.
4. Платон. Государство / Платон. – М. : 1971. (Философское наследие). – (Сочинения : в 3 т. / Платон,
Т. 3, ч. 1.).
5. Платон. Держава / Платон ; [переклад з давньогрецької та коментарі Дз.Ю. Коваль]. – К. : Основи,
2000.
6. Платон. Тимей // Платон. Сочинения : в 3-х т. / Платон. − М. : Мысль, 1971. – Т. 3, ч. 1. – С. 455-542.
7. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; [АН
СССР, Ин-т философии ; общ. ред. и вступит. статья А.Ф. Лосева]. – М. : Мысль, 1979.
8. Чанышев А.Н. Философия Древнего мира : учеб. для вузов / А.Н. Чанышев. – М. : Высш.шк., 2001.
9. Аристотель. Метафизика / Аристотель. – М. : Мысль, 1976. – (Философское наследие). – (Сочинения :
в 4 т. / Аристотель ; Т. 1 / ред. и авт. предисл. В.Ф. Асмус. – 1976. – С. 63-368).
10. Плотин. Эннеады / Плотин ; [пер. с древнегр. Б. Ерогина]. − К. : Основи, 1995.
11. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Итоги тысячелетнего развития : в 2 книгах / А.Ф. Лосев – М. :
АСТ, 2000. – Кн. 1.
12. Аквинский Ф. Сумма против язычников / Ф. Аквинский ; [перевод Т.Ю. Бородай]. – М. :Изд-во ЗАО
«Вестком», 2000.
13. Кузанский Н. Об ученом незнании // Кузанский Н. Избранные философские сочинения / пер. С.А. Ло-
пашова и А.Ф. Лосева. – М., 1937. – С. 5-158.
14. Кузанский Н. Об ученом незнании // Кузанский Н. Сочинения : в 2 т. / cост. В.В. Бибихина. – М. :
Мысль, 1979. – Т. 1. – С. 47-184.
15. Локк Д. Розвідка про людське розуміння : у чотирьох книгах. – Х. : Акта, 2002. – Кн. 2 : Про ідеї /
Д. Локк ; [пер. Н. Борондукової].
16. Кант І. Критика чистого розуму / І. Кант ; [пер. з нім. та прим. І. Бурковського]. – К. : Юніверс, 2000.
17. Рікер П. Сам як інший / П. Рікер ; [пер. з фр. В. Андрушко та О. Сирцова]. – К. : Дух і літера, 2002.
О.В. Попова
Метаморфозы термина «идентичность» в западной философской традиции
Статья посвящена интерпретации категории «идентичность» в европейской философской традиции от
Парменида до П. Рикера. Автор выделяет четыре главные парадигмы её толкования: космологическую,
теоцентрическую, новоевропейскую и современную. В статье также прослеживается эволюция содержательных
значений слова «идентичность» в западной и отечественной философии и других областях гуманитарного
знания.
Стаття надійшла до редакції 11.11.2009.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-32898 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-3671 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:17:11Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Попова, О.В. 2012-05-26T09:49:00Z 2012-05-26T09:49:00Z 2009 Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції / О.В. Попова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 37-42. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32898 13:82.01 Стаття присвячена інтерпретації категорії «ідентичність» у європейській філософській традиції від Парменіда
 до П. Рікера. Авторка виокремлює головні чотири парадигми її тлумачення: космологічну, теоцентричну, 
 новоєвропейську та сучасну. У статті також простежується еволюція змістовних значень слова «ідентичність» 
 у західній та вітчизняній філософії та інших галузях гуманітарного знання. Статья посвящена интерпретации категории «идентичность» в европейской философской традиции от
 Парменида до П. Рикера. Автор выделяет четыре главные парадигмы её толкования: космологическую, 
 теоцентрическую, новоевропейскую и современную. В статье также прослеживается эволюция содержательных
 значений слова «идентичность» в западной и отечественной философии и других областях гуманитарного
 знания. uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Філософія Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції Метаморфозы термина «идентичность» в западной философской традиции Article published earlier |
| spellingShingle | Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції Попова, О.В. Філософія |
| title | Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції |
| title_alt | Метаморфозы термина «идентичность» в западной философской традиции |
| title_full | Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції |
| title_fullStr | Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції |
| title_full_unstemmed | Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції |
| title_short | Метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції |
| title_sort | метаморфози терміна "ідентичність" у західній філософській традиції |
| topic | Філософія |
| topic_facet | Філософія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/32898 |
| work_keys_str_mv | AT popovaov metamorfozitermínaídentičnístʹuzahídníifílosofsʹkíitradicíí AT popovaov metamorfozyterminaidentičnostʹvzapadnoifilosofskoitradicii |