Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського
У статті подається порівняльний аналіз військово-політичної діяльності видатних гетьманів козацтва Б. Хмельницького та І. Виговського. Робляться висновки щодо наслідків конкретних дій гетьманів для України, зокрема її міжнародного становища. В статье дается сравнительный анализ военно-политическ...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33436 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського / О.В. Фірсов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 1. — С. 145-151. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859880004872044544 |
|---|---|
| author | Фірсов, О.В. |
| author_facet | Фірсов, О.В. |
| citation_txt | Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського / О.В. Фірсов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 1. — С. 145-151. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука. Релігія. Суспільство |
| description | У статті подається порівняльний аналіз військово-політичної діяльності видатних гетьманів козацтва
Б. Хмельницького та І. Виговського. Робляться висновки щодо наслідків конкретних дій гетьманів для
України, зокрема її міжнародного становища.
В статье дается сравнительный анализ военно-политической деятельности выдающихся гетманов казачества
Б. Хмельницкого и И. Выговского. Сделаны выводы относительно результатов конкретных действий гетманов
для Украины, в частности для ее международного положения.
The article presents a comparative analysis of military-political activity of outstanding hetmans of the сossacks
B. Khmelnitsky and I. Vygovsky.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:52:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 145
УДК 94(477)
О.В. Фірсов
Черкаська філія Європейського університету, Україна
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВІЙСЬКОВО�ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ГЕТЬМАНІВ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ТА І. ВИГОВСЬКОГО
У статті подається порівняльний аналіз військово-політичної діяльності видатних гетьманів козацтва
Б. Хмельницького та І. Виговського. Робляться висновки щодо наслідків конкретних дій гетьманів для
України, зокрема її міжнародного становища.
Вже чимало зроблено у висвітленні українського козацтва вітчизняними та зару-
біжними вченими. Разом з тим дослідження діяльності видатних представників козацтва
XVII століття, їх ролі у вирішенні тогочасних військових та політичних завдань ще не є
достатніми.
У вітчизняній історіографії встановлено, що в українській історії видатну роль ві-
діграли гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Виговський. Саме за безпосередньою
участю цих гетьманів будувалося козацьке військо, велась героїчна боротьба українсь-
кого народу за свою свободу та самостійну державність. Однак, щоб глибше з’ясувати їх
роль і місце в українській історії, висвітлити внесок кожного із них в розвиток козацтва,
необхідно провести порівняльний аналіз військово-політичної діяльності цих непере-
січних діячів.
Означену проблему досліджували такі вчені, як В. Смолій [1-2], В. Степанков [3-4],
В. Сергійчук [5-6], О. Мицик [7-8], О. Апанович [9-11], І. Стороженко [12-13], В. Горо-
бець [14-15], Т. Чухліб [16-17], О. Сокирко [18-19] та інші.
Кожен з них військові та політичні аспекти діяльності гетьманів Б. Хмельниць-
кого та І. Виговського вивчав відповідно до сфери своїх наукових зацікавлень – історії,
філософії, політології. Мета нашого дослідження полягає у тому, що ми робимо спробу
дослідити різницю і те спільне, що було у військово-політичній діяльності гетьманів.
Військова діяльність гетьманів мала вирішальний вплив на створення та розвиток
українського козацького війська. Спільне в царині військової справи гетьманів в тому,
що вони зробили з козацького війська опору в відстоюванні національних прагнень україн-
ського народу, захисті українських земель від поневолювачів, звільненні території України
від чужоземного панування.
Б. Хмельницький створив одну з найсильніших армій у тодішній Європі. Чисель-
ність регулярного боєздатного війська Б. Хмельницького була в межах 40 – 60 тисяч
осіб [19, с. 456]. Така кількість війська була нормою (межею) «розумної» достатності,
яка забезпечувала рівновагу в суспільстві, тобто не була занадто обтяжливою для його про-
шарків у контексті утримання такої армії. На ті часи це була могутня сила: досить нага-
дати, що у Тридцятилітній війні чисельність армії сторін коливалася в межах 40 – 50 тисяч
осіб [17, с. 85]. Військо Б. Хмельницького складалося здебільшого з козаків, селян і міщан,
а ядром цього війська були реєстрові козаки, залучені до війська в ході Визвольної
війни. Структура та комплектація війська, його матеріальне забезпечення, бойова підго-
товка та кадрова політика здійснювалися за традиціями Війська Запорозького. Окрім
реєстровців в українському війську служили також окремі іноземні частини [17, с. 293],
що мали статус найманців й отримували за свою «військову роботу» певну грошову ви-
нагороду. Це були загони німецьких піхотинців, що шукали заробітку після закінчення
Тридцятилітньої війни в Європі, а також невеличкі підрозділи молдаван, волохів, сербів.
О.В. Фірсов
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 146
За часів гетьмана І. Виговського чисельність війська також була в межах 40 – 60 ти-
сяч осіб [9, с. 176]. І. Виговський після смерті Б. Хмельницького продовжував дотриму-
ватися основних напрямів військового будівництва свого попередника. Як і в попередні
часи, гетьманське військо складалося з окремих полків, які базувалися на певній тери-
торії і формувалися з місцевого козацтва. У потрібний час вони збиралися за наказом
гетьмана і вирішували поставлені перед ними тактичні завдання. Однак, на відміну від
війська Б. Хмельницького, у війську І. Виговського значно більшу кількість складали
наймані війська. Так під час битви під Конотопом у бою було задіяно кілька тисяч сербів,
волохів, німців та поляків [9, с. 177]. Найбільше найманців, задіяних у війську гетьмана,
походило родом з балканських країн. За переконанням І. Крип’якевича, це зумовлю-
валося тим, що серед жителів Балкан, притискуваних і використовуваних турками, було
найбільше втікачів та мігрантів, які шукали ліпшої долі в сусідніх країнах [20, с. 91].
Вони здавна наймалися на військову службу у різні країни: до Венеції, Угорщині,
Австрії, Польщі та інших. Метою створення найманих військ було підвищення боєздат-
ності української армії. З цією ж метою гетьман залучив до свого війська шведських
військових інструкторів і техніків. Спеціальний статус так званого затяжного (найманого)
війська та його чисельність були зафіксовані у Гадяцькому трактаті 1658 р. [17, с. 296].
При організації війська І. Виговський, як і Б. Хмельницький, особливу увагу приді-
ляв дотриманню суворої військової дисципліни. У своїй «тронній» промові І. Виговський,
приймаючи булаву, сказав: «Ця булава буде доброму на ласку, а злому на кару. Коли
мене гетьманом обрали, потурати я в війську нікому не буду, бо Військо Запорозьке не
може бути без страху» [9, с. 179]. І. Виговський виключав з військових рядів «гультяїв і
неправдивих козаків». У війську бажав мати заможних козаків, а то й шляхту, щоб до-
бути противагу проти «черні». Дуже гостро виступав проти всякої самоволі. Коли полтав-
ський полковник Мартин Пушкар, визначний і заслужений воївник, став на чолі невдо-
волених «дейнек», І. Виговський не завагався вислати на нього реєстрових полків і в
потопі крови загасив бунт: у бою під Полтавою 11 червня 1658 р. лягло 15 000 пушкарівців.
І. Виговський, як і Б. Хмельницький, дбав про піднесення рівня війська, достатню
забезпеченість його озброєнням й спорядженням. Про це свідчить його договір із Шве-
цією 1657 р., в якому він застеріг собі, що український уряд має право затягати собі у
шведських провінціях військо й офіцирів, спроваджувати ремісників і механіків та ку-
пувати зброю й амуніцію [21, с. 98].
І. Виговський був послідовником стратегічних і тактичних принципів Б. Хмельниць-
кого [22, с. 23-31]. Він виявив себе як блискучий стратег і тактик, який досконало во-
лодів усім арсеналом традиційного козацького військового мистецтва. Найбільш показо-
вою у плані військового мистецтва І. Виговського була битва під Конотопом 28 – 29 червня
1659 р., коли 70-тисячна російська армія була взята в кільце і повністю розгромлена.
У цій битві гетьман використав стратегію концентрованого удару, яку майже у всіх своїх
битвах використовував Б. Хмельницький. Слід зазначити, що таку стратегію використо-
вували не тільки гетьмани І. Виговський і Б. Хмельницький, вона завжди була головною
рисою козацького військового мистецтва. При такій стратегії головними принципами
ведення бою були: рішучість і активність дій як у наступі, так і у обороні; нав’язування
противникові невигідної для нього позиції; швидка і правильна оцінка та врахування
реальних обставин; широке застосовування резерву, за допомогою якого козаки морально
пригнічували ворога і добивались перелому у битві на свою користь; раптовість (до ос-
танньої хвилини приховувати свої сили, з метою захоплення ворога зненацька) [23, с. 23].
У Конотопській битві, маючи під своєю орудою набагато менше військо, І. Виговський
вміло використав стратегію і тактику ведення бою з чисельно більшими силами ворога,
яку також розробив Б. Хмельницький [22, с. 23-31].
Як пише відомий історик Ю. Мицик, хід воєнних дій у Конотопській битві нагадує
Зборівську битву [8, с. 120-128]. І це дійсно так. Обидва гетьмани в цих битвах викорис-
тали фактор раптовості та характер місцевості. Для вирішального бою гетьман І. Вигов-
Порівняльний аналіз військово�політичної діяльності гетьманів…
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 147
ський обрав болотисту місцевість, якою протікала р. Куколка, біля с. Соснівки. Сюди
гетьман мав намір заманити московське військо від Конотопа. Б. Хмельницький для вирі-
шального бою також обрав заболочені береги р. Стрипа біля Зборова. Це була пастка для
польського війська, якою вирішив скористатися Б. Хмельницький, щоб його розгромити.
У Зборівській і у Конотопській битвах обома гетьманами було застосоване ши-
роке маневрування військ у районах воєнних дій та на полі бою для розпорошення сил
противника. Однак, на відміну від гетьмана І. Виговського, який вдалим обхідним манев-
ром та маневром удаваної втечі з використанням прихованого резерву блискуче взяв у
лещата московську кінноту і створив усі умови для розгрому російського війська голов-
ними силами, Б. Хмельницький у Зборівській битві допустив прорахунки. При маневру-
ванні військ Б. Хмельницьким була невдало обрана відстань між передовим загоном і
головними силами – удвічі більша, ніж того вимагали умови цієї зустрічної битви.
Внаслідок цього блискучий успіх передового загону татарської кінноти у першій поло-
вині дня 15 вересня 1649 р. не вдалося закріпити введенням головних сил – української
козацької піхоти. Остання прибула у район битви із запізненням, наприкінці дня, тому
шанс на швидку перемогу був втрачений [12, с. 228-229].
Головна причина розгрому царських військ під Конотопом полягає у блискучій
реалізації гетьманом І. Виговським стратегії концентрованого удару в поєднанні з вда-
лим використанням прихованого резерву та обхідного маневру. Особливої уваги заслу-
говує такий тактичний прийом І. Виговського, як маневр удаваної втечі з несподіваним
використанням прихованого резерву. Цей тактичний прийом гетьман використав у
Конотопській битві двічі. Перший раз він вдався до нього 28 червня 1659 р. Напере-
додні, 27 червня, гетьман поділив своє військо навпіл: козаків під командуванням Степана
Гуляницького розмістив на широкому луці в закритому місці, а верст за десять поста-
вив татарські орди. Сам гетьман взяв невеликий козацький загін козаків, найманців і
частину орди на чолі з султаном-мурадином і перейшов бродом р. Куколку поблизу
с. Соснівки. Зранку 28 червня гетьман з тилу вдарив по війську, що облягало Конотоп.
Він мав намір ніби вдатися до втечі і таким чином примусити московське військо
погнатися за козацько-татарським загоном, дотягнувши вороже військо до місця, де
сховалися основні козацькі сили. Після удару І. Виговського серед ворожих військ
виникла паніка, вони почали тікати, а козаки – переслідувати їх і завдавати значних
втрат. Однак згодом воєводи побачили, що у І. Виговського війська вдесятеро менше,
ніж у них. Вони самі повели атаку на козаків, а ті, як і наказував гетьман, почали вті-
кати і перебрались через р. Куколку. Другий раз цей тактичний прийом гетьман вико-
ристав 29 червня. Рано вранці невеликий загін І. Виговського атакував табір князя
Пожарського і після короткої сутички почав відступати, вдаючи втечу. Війська Пожар-
ського, відчуваючи легку здобич, залишили табір і почали його переслідувати. Коли
московські війська вступили в село Соснівку, козаки трьома пострілами з гармати та
трьома вогневими стрілами дали знак рушати орді та полякам, а самі всією армією роз-
почали контрнаступ на війська Пожарського. Побачивши пастку, Пожарський спробу-
вав відступити, але тяжка московська кіннота та артилерія загрузли у вогкому ґрунті
біля річки. В цей час з флангу вдарили татари – московська армія опинилася в оточенні;
почалася різанина. Впродовж решти 29 червня були знищені майже всі 30 000 війська
князя Пожарського, а сам він був захоплений у полон разом з князями Львовим, Ляпу-
новим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими. Полонених за звичаєм віддали
татарам, які майже всіх немилосердно вирізали.
Результатом Конотопської битви стала найганебніша поразка царських військ у
другій половині XVII століття. На полі битви під Конотопом загинуло близько со-
рока тисяч московського війська (за деякими даними, навіть до 130 тисяч). Образно
описав наслідки цієї битви російський історик С. Соловйов: «Цвіт московської кінноти
загинув за один день… Ніколи вже після того московський цар не матиме змоги вивести
в поле такого блискучого війська. У жалобній одежі вийшов цар Олексій до народу й жах
О.В. Фірсов
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 148
напав на Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваний… Трубецькой, на якого покла-
дали найбільше надій, занапастив таке величезне військо! Царська столиця Москва тепер
затремтіла за власну безпеку – з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні ро-
боти для зміцнення Москви, ішла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль» [24, с. 76].
Слід відзначити, що у Конотопській битві І. Виговський не повторив, а творчо
розвинув стратегію і тактику Б. Хмельницького. Такий висновок зробила відомий істо-
рик О. Апанович, аналізуючи Конотопську битву [25, с. 54-59]. В цьому аспекті можна
зазначити, що, наприклад, такий тактичний прийом І. Виговського, як маневр удаваної
втечі з несподіваним використанням прихованого резерву, Б. Хмельницький не засто-
совував. Про цей тактичний прийом І. Виговського, який сприяв перемозі українського
війська у Конотопській битві, пише і сучасний російський історик М. Смірнов: «Важко
пояснити, чому досвідченому воєводі, яким безумовно був князь Олексій Микитович
(Трубецькой) зрадила обережність. Піддавшись на традиційну “уловку” запорожців, він
кинув навздогін більшу частину кінноти на чолі з енергійними та агресивними воєводами –
кн. Пожарським та Львовим. Не маючи достовірних даних про ворога (українську армію),
він вислав проти нього максимально можливі сили. За три роки до цих подій, у 1656 р. при
облозі Юр’єва Лівонського, воєвода Трубецькой зробив так само – залишив піхоту в обло-
женому таборі, а усю кінноту послав проти шведських військ, що діяли ззовні» [26, с. 334-353].
У державницькій політиці гетьмани І. Виговський і Б. Хмельницький дотримувалися
однакових орієнтирів. Аналіз історичних фактів свідчить, що політика І. Виговського,
як і політика Б. Хмельницького, була спрямована на забезпечення у надзвичайно склад-
них історичних умовах повної державної незалежності України. Він, як і Б. Хмельницький,
шукав ті союзи, які дозволяли б Україні зберегти реальну державність. І. Виговський,
як і Б. Хмельницький, спочатку вірив у те, що для Української козацької держави укла-
дання договору з московським царем принесе довгоочікуваний мир та спокій. На жаль,
плани у царя та його урядовців щодо України були інші – використати українське військо
у своїх інтересах та за першої можливості знищити її суверенітет. Зрозумівши це,
І. Виговський пішов на зближення з Польщею. Водночас І. Виговський прагнув під-
тримувати дружні відносини з усіма сусідніми країнами, не надаючи переваги жодній зі
сторін. Він вважав, що система міжнародної рівноваги забезпечить Україні незалежність.
У жовтні 1657 р. він уклав українсько-шведський договір, умови якого були вироблені
ще за участю Б. Хмельницького. У той же час він відновив союз з Кримським ханством,
що був розірваний з моменту укладання Березневих статей 1654 р. І. Виговський, як і
Б. Хмельницький, був вимушений звертатися по допомогу до кримського хана, хоча
перебування татарських орд в українській землі й оберталося бідою для народу. В той
час, у зв’язку з нагальною необхідністю оборонятися від наступу Московії, вирішення
«татарської» проблеми відходило на другий план. Тут був розрахунок на військову
допомогу татарської кінноти. Як відомо, в той час у козаків переважала піхота, крім
того, важливо було не допустити, щоб численне військо Кримського ханства опинилося
в таборі ворогів України.
Після короткого протекторату під Москвою І. Виговський почав відстоювати ідею
Великого князівства Руського. Він зробив спробу запровадити її в життя у межах Речі
Посполитої. 16 вересня 1658 р. І. Виговський уклав знаменитий Гадяцький трактат про
унію України з Польщею та Литвою на засадах рівноправної федерації трьох незалежних
держав. Гетьман прагнув об’єднати майже всі українські території у складі Речі Поспо-
литої. Але, як зазначає М. Брик, «…тих домагань не довелося в цілості реалізувати.
Україна отримала тільки автономію, а не державну рівноправність з Польщею, і ця авто-
номія мала поширитись тільки на Наддніпрянщину, а не на всі українські землі. Головні
ідеї І. Виговського – з’єднання всієї української території і державна незалежність, ли-
шилися нездійсненними» [27, с. 60].
Порівнюючи політичні погляди гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського,
можна зазначити, що обидва гетьмани бачили в ідеалі незалежну Україну, тому ідея не-
залежності час від часу проголошувалася в їх політичних документах. Водночас істо-
Порівняльний аналіз військово�політичної діяльності гетьманів…
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 149
ричні та політичні обставини склалися так, що на той час ідея незалежності не могла
бути реалізована на практиці. Політична діяльність Б. Хмельницького мала національно-
визвольне спрямування, яке привело до визнання де-факто автономії козацької України
у 1649 р. і до завершення процесу складання етнічної державності у 1652 р. Гетьман
вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи
національної державної ідеї. Політична діяльність І. Виговського була спрямована на
створення Великого князівства Руського у межах Речі Посполитої на засадах рівно-
правної федерації трьох незалежних держав – України, Польщі та Литви.
У своїй соціальній політиці Б. Хмельницький спирався на козацтво і тому активно
відстоював його права і привілеї. Він вимагав від польської влади суттєвого збільшення
реєстру та підтвердження правового статусу козацтва; забезпечення економічних («май-
нових») прав козацтва на «хутори, сіножаті, луки, ниви, зорані поля, ставки, млини» та іншу
власність; «право забезпечення вільного життя батьків і матерів та козацьких вдів» [28,
с. 36-39]. Б. Хмельницький виражав погляди всього козацтва, а не тільки його верхівки.
Гетьман також закликав до «покозачення» і селян.
І. Виговський у своїй соціальній політиці спирався тільки на старшинську верхів-
ку та українську покозачену шляхту, які своїми знаннями й досвідом мали забезпечити
існування української держави, а тому передусім сприяв збільшенню та розширенню
старшинського й шляхетського землеволодіння. Ця верхівка зосередила у своїх руках
всю політичну, адміністративну, судову та військову владу, використовувала своє панів-
не становище, щоб примушувати селян відбувати «послушенство», тобто віддавати час-
тину здобутків своєї праці. Селяни притягалися навіть до панщини. Рядове козацтво з
невдоволенням дивилось, як старшина прибирала до своїх рук найкращі ґрунти, луки й
луги, і тому відбулося роздвоєння в самому середовищі козацтва. У ньому сформува-
лося нібито дві партії – старшинсько-аристократична і демократична. І. Виговський
вважав основою держави саме старшинсько-аристократичну частину українського сус-
пільства, а селянсько-козацьку масу він прагнув тримати в покорі адміністративними
засобами. Відверта орієнтація гетьмана на панівну старшинсько-шляхетську верхівку
дратувала та обурювала не тільки козацтво, а й міщанство та селянство, котрі жили
недавніми традиціями боротьби проти чужоземного гноблення та за соціальну справед-
ливість. Ця помилка гетьмана викликала рух протесту. Селянство почало нападати на
панські, старшинські двори, на заможних козаків, купців. Цим рухом народних мас
скористалися старшини, руки яких тягнулися за гетьманською булавою. Царський уряд
втрутився в соціальні протистояння й боротьбу за владу, використовуючи їх для вста-
новлення панування Москви в Україні.
Загалом можна зазначити, що у своїй соціальній політиці І. Виговський припустився
серйозної помилки. Він нехтував інтересами широкого загалу українського суспільства і
спирався переважно на козацьку верхівку, яка постійно його зраджувала перед погро-
зами або обіцянками з боку Москви чи Варшави. Гетьман не зумів знайти тієї міри й того
такту, яким відзначався Б. Хмельницький, це зготовило скорий кінець його гетьманству.
У релігійному аспекті діяльність обох гетьманів зосереджувалася на активному та
рішучому захисті православної віри. Б. Хмельницький домагався забезпечення загаль-
ноукраїнських прав на вільне віросповідання. Він вимагав від Речі Посполитої зрівнян-
ня прав православних і католиків, скасування церковної унії та повернення Київській
митрополії всіх храмів і маєтностей. Для гетьмана захист православної церкви був фор-
мою збереження національної самобутності українського народу. Під загрозою смертної
кари він заборонив не тільки поспільству, але й козацтву втручатися «в справи духов-
ниє церковниє свящєнническиє» чи ображати «священников духовних отцов своїх». Він
щедро обдаровував монастирі земельними володіннями, зобов’язуючи підданих вико-
нувати «звикле послушенство» [29, с. 245]. Допускалося духовенство й до політичної
діяльності, зокрема, воно могло брати участь у роботі військових і старшинських рад,
старшинських з’їздів тощо. Наслідком Визвольної війни стала самостійність української
О.В. Фірсов
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 150
православної церкви, за що боровся гетьман з перших днів повстання. Захист козацтвом
православ’я став важливим фактором, який вплинув на те, що представники православ-
ного духовенства, особливо його низи, взяли безпосередню участь у подіях національно-
визвольної революції. Щодо релігійних спільнот, то політика Б. Хмельницького була
неоднозначною. Гетьман всебічно підтримував православну церкву і не підтримував,
хоча й не забороняв, функціонування у Гетьманщині католицької спільноти.
І. Виговський також вимагав від Речі Посполитої зрівняння прав православних і
католиків, скасування унії. Ці вимоги гетьмана представлені в документі «Перелік пун-
ктів і покірних прохань, які подає його милість ясновельможний гетьман війська Запо-
розького разом з усім військом Запорозьким і народом руським його королівській ми-
лості і всій Речі Посполитій» від 1659 року. Усього тут п’ять пунктів і окремо визначено
вимоги до кожного з них. У пункті першому «просить його милість пан гетьман з усім
військом, щоб відповідно до Гадяцької комісії унія була скасована де-факто, грецька
релігія заспокоєна» [30, с. 332]. У пункті третьому міститься прохання, щоб «весь час
надавали людям грецької віри всі становища від найвищого сану аж до найменших
посад» [30, с. 332]. Водночас відстоюється думка про те, що «віра грецька стародавня,
як така, з якою стародавня Русь приступила до Корони Польської, щоб залишалася при
своїх перевагах та вільнім уживанні, доки мова народу руського сягає в усіх містах,
містечках та селах, як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському, також
на сеймах, у військових трибуналах, не тільки в церквах, але публічно в процесіях… і
всьому так, як вільно й публічно вживає свого набожества віра римська» [30, с. 310].
І. Виговський виходить з того, що права влади світської, тобто гетьманської і старшин-
ської, будуть сильнішими при значних правах православної церкви, зокрема митропо-
лита. Тому він висуває вимогу, аби митрополит київський і владики луцький, львівський,
перемишлянський, холмськиий та з Великого князівства Литовського засідали у Сенаті,
маючи право голосу [30, с. 310].
Загалом порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмель-
ницького та І. Виговського показав, що кожний із гетьманів зробив суттєвий внесок у вирі-
шення назрілих тогочасних військових та політичних завдань. Обидва гетьмани виступали
проти чужоземного панування на українських землях, прагнули політичної самостійності
для України, активно і рішуче захищали православну віру. Політика гетьманів була спря-
мована на забезпечення у надзвичайно складних історичних умовах повної державної
незалежності України, а їх державницькі концепції стали одним із найвагоміших здобутків
політичної думки доби гетьманщини. Військова діяльність гетьманів мала вирішальний
вплив на створення та розвиток українського козацького війська. Гетьман Б. Хмельниць-
кий зумів належним чином озброїти військо, значно підвищив ефективність української
кінноти та артилерії у порівнянні з початком ХVІІ століття, створив національну кава-
лерію, запровадив своєрідну тактику і розвинув стратегію щодо ведення війни. Гетьман
І. Виговський підвищив боєздатність української армії за рахунок залучення до її складу
найманих військ. Розвинув стратегію і тактику Б. Хмельницького щодо маневрування
військ. Він запропонував при маневруванні військ на полі бою використовувати маневр
удаваної втечі з несподіваним ударом по ворогу прихованим резервом.
ЛІТЕРАТУРА
1. Смолій В.А. Українська державна ідея: Проблеми формування, еволюції, реалізації / В.А. Смолій,
В.С. Степанков. – К. : Альтернативи, 1997. – 367 с.
2. Смолій В.А. Політична система українського суспільства у роки Національної революції XVII сто-
ліття / В.А. Смолій, В.С. Степанков. – Київ : Ін-т історії України НАН України 2008. – 120 с.
3. Степанков В.С. Українська держава у середині XVII століття: проблеми становлення і боротьби за
незалежність (1648 – 1657 роки): дис. ... докт. іст. наук / Степанков В.С. – К., 1993.
4. Степанков В.С. Антифеодальна боротьба у роки Визвольної війни та її вплив на формування
української державності (1648 – 1654 рр.) / Степанков В.С. – Львів : Світ, 1991. – 326 с.
Порівняльний аналіз військово�політичної діяльності гетьманів…
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 151
5. Сергійчук В.І. Українське козацьке військо у другій половині XVI – середині XVII ст.: дис. …
доктора іст. наук / Сергійчук В.І. – К. : КДУ, 1991. – 426 с.
6. Сергійчук В.І. Армія Богдана Хмельницького / Сергійчук В.І. – К. : Аграрна наука, 1996. – 243 с.
7. Мицик Ю. Політичні концепції Богдана Хмельницького: деякі аспекти реалізації // Доба Богдана
Хмельницького (до 400-річчя від дня народження великого гетьмана). Збірник наукових праць /
Ю. Мицик. – К., 1995. – С. 25-39.
8. Мицик Ю. Конотопська битва очима гетьмана Виговського // Легенда про гетьмана. Іван Вигов-
ський: від Конотопа до Скиту Манявського / Ю. Мицик. – Івано-Франківськ, 1997. – С. 120-128.
9. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі / Апанович О. – К. : Либідь, 1993. – 288 с.
10. Апанович О.М. Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників / О.М. Апанович //
Український історичний журнал. – 1995. – № 4. – С. 33-45.
11. Апанович О.М. Богдан Хмельницький – полководець та його сподвижники / Апанович О.М. – К. : Варта,
1997 р. – 24 с.
12. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу
середини ХVІІ століття / Стороженко І.С. – Дніпропетровськ : Вид-во ДДУ, 1996. – Книга 1. – 356 с.
13. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVI – середини XVII століть / Сторо-
женко І.С. – Дніпродзержинськ : Видавничий дім «Андрій», 2007. – 418 с.
14. Горобець В. Битва під Конотопом року 1659 (Політичні аспекти воєнного протистояння України та
Росії в середині XVII ст.) / В. Горобець // Розбудова держави. – 1996. – № 7. – С. 55-59.
15. Горобець В. Політичний устрій українських земель другої половини XVII – XVIII століть: Гетьман-
щина, Запорожжя, Слобожанщина, Правобережна Україна / Горобець В. – К. : Ін-т іст. України НАН
України, 2000. – 95 с.
16. Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648 – 1714 рр. /
Чухліб Т. – К, 1993.
17. Чухліб Т. Культура військового будівництва за козацької доби / Т. Чухліб // Воєнна історія. – 2005. –
№ 1-2. – С. 84-107.
18. Сокирко О. Козацьке військо періоду «Руїни» 60 – 70-х рр. XVII ст. / Сокирко О. – Київ : Києво-
Могилянська академія, 2006.
19. Сокирко О.Г. Історія українського козацтва : нариси у 2 т. / редкол. : Смолій (відп. ред) та інші. –
Київ. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – Т. 1. – 800 с.
20. Крип’якевич І. Серби в українському війську 1650 – 1660 р. / І. Крип’якевич // Записки Наукового
товариства ім. Т. Шевченка. – Львів, 1920. – Т. 129. – С. 91.
21. Велика історія України від найдавніших часів. – Київ : Глобус. – 1993. – Том ІІ. – С. 98.
22. Апанович О.М. Застосування гетьманом І. Виговським стратегічних і тактичних принципів Богдана
Хмельницького в Конотопській битві // Конотопська битва 1659 р. / О.М. Апанович. – К., 1996. – С. 23-31.
23. Бульвінський А.Г. З історії українського війська та військового мистецтва. Конотопська битва 1659 р. /
А.Г. Бульвінський // Український історичний журнал. – 1998. – № 4.
24. Соловйов С.М. История России с древнейших времен : в XV кн. – Кн. 3. – Т. ХI. – Глава 1. – М., 1879.
25. Апанович О. Гетьман І. Виговський – тактик і стратег / О. Апанович // Наука і суспільство. – 1995. –
№ 9-10. – С. 54-59.
26. Смирнов Н. Как под Конотопом упадок учинился… (мифы и реальность) // Труды по русской ис-
тории. Сборник статей в память 60-летия И.В. Дубова / Н. Смирнов – М. : Парад, 2007. – С. 334-353.
27. Брик М. Юрій Немирич, 1612 – 1659 рр.: На тлі історії України / Брик М. – Льоссер, 1974.
28. Документи Богдана Хмельницького (1648 – 1657). – К., 1961. – С. 36-39.
29. Полонська-Василенко Н.Д. Історія України / Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко. – К. : Либідь,
1995. – Т. 1 : До середини XVII століття. – 588 с.
30. Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т., 14 кн. – К., 2001. – Т. ІІІ. – Кн. 1.
А.В. Фирсов
Сравнительный анализ военно-политической деятельности гетманов Б. Хмельницкого и И. Выговского
В статье дается сравнительный анализ военно-политической деятельности выдающихся гетманов казачества
Б. Хмельницкого и И. Выговского. Сделаны выводы относительно результатов конкретных действий гетманов
для Украины, в частности для ее международного положения.
A.V. Firsov
Comparative Analysis of Military-political Activity Hetmans B. Khmelnitsky and I. Vygovsky
The article presents a comparative analysis of military-political activity of outstanding hetmans of the сossacks
B. Khmelnitsky and I. Vygovsky.
Стаття надійшла до редакції 28.12.2009.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33436 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-3671 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:52:14Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Фірсов, О.В. 2012-05-27T18:57:32Z 2012-05-27T18:57:32Z 2010 Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського / О.В. Фірсов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 1. — С. 145-151. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33436 94(477) У статті подається порівняльний аналіз військово-політичної діяльності видатних гетьманів козацтва Б. Хмельницького та І. Виговського. Робляться висновки щодо наслідків конкретних дій гетьманів для України, зокрема її міжнародного становища. В статье дается сравнительный анализ военно-политической деятельности выдающихся гетманов казачества Б. Хмельницкого и И. Выговского. Сделаны выводы относительно результатов конкретных действий гетманов для Украины, в частности для ее международного положения. The article presents a comparative analysis of military-political activity of outstanding hetmans of the сossacks B. Khmelnitsky and I. Vygovsky. uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Історія Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського Сравнительный анализ военно-политической деятельности гетманов Б. Хмельницкого и И. Выговского Comparative Analysis of Military-political Activity Hetmans B. Khmelnitsky and I. Vygovsky Article published earlier |
| spellingShingle | Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського Фірсов, О.В. Історія |
| title | Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського |
| title_alt | Сравнительный анализ военно-политической деятельности гетманов Б. Хмельницкого и И. Выговского Comparative Analysis of Military-political Activity Hetmans B. Khmelnitsky and I. Vygovsky |
| title_full | Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського |
| title_fullStr | Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського |
| title_full_unstemmed | Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського |
| title_short | Порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського |
| title_sort | порівняльний аналіз військово-політичної діяльності гетьманів б. хмельницького та і. виговського |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33436 |
| work_keys_str_mv | AT fírsovov porívnâlʹniianalízvíisʹkovopolítičnoídíâlʹnostígetʹmanívbhmelʹnicʹkogotaívigovsʹkogo AT fírsovov sravnitelʹnyianalizvoennopolitičeskoideâtelʹnostigetmanovbhmelʹnickogoiivygovskogo AT fírsovov comparativeanalysisofmilitarypoliticalactivityhetmansbkhmelnitskyandivygovsky |