Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття)
У статті розглянуто процес будування церковних споруд християнських конфесій південно-східної України у другій половині XIX – на початку XX ст. Матеріал висвітлює статистику храмів, парафіяльну мережу, особливості перебудови та внутрішнє оздоблення церков....
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2010
|
| Series: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33450 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття) / Л. Моісєєнко, І. Стародубцева // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 1. — С. 122-128. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33450 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-334502025-02-10T00:30:12Z Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття) Христианские церковные сооружения юго-восточной Украины (вторая половина XIX – начало XX века) Christian Sacral Buildings of South-east Ukraine (the second part of XIX – the beginning of XX ct.) Моісєєнко, Л. Стародубцева, І. Історія У статті розглянуто процес будування церковних споруд християнських конфесій південно-східної України у другій половині XIX – на початку XX ст. Матеріал висвітлює статистику храмів, парафіяльну мережу, особливості перебудови та внутрішнє оздоблення церков. В статье рассмотрен процесс строительства церковных сооружений христианских конфессий юго-восточной Украины во второй половине XIX – начале XX ст. Материал освещает статистику храмов, парафиальную сеть, особенности перестройки и внутреннего убранства церквей. The process of sacral buildings construction of different christian confessions, in the south-east of Ukraine in the second part of XIX-th century – the beginning of XX-th century is considered in the article. The material deals with temples statistics, parish net, functioning peculiarities, reconstruction and inner church decoration. 2010 Article Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття) / Л. Моісєєнко, І. Стародубцева // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 1. — С. 122-128. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33450 246/247“1880/1916” uk Наука. Релігія. Суспільство application/pdf Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Моісєєнко, Л. Стародубцева, І. Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття) Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
У статті розглянуто процес будування церковних споруд християнських конфесій південно-східної
України у другій половині XIX – на початку XX ст. Матеріал висвітлює статистику храмів, парафіяльну
мережу, особливості перебудови та внутрішнє оздоблення церков. |
| format |
Article |
| author |
Моісєєнко, Л. Стародубцева, І. |
| author_facet |
Моісєєнко, Л. Стародубцева, І. |
| author_sort |
Моісєєнко, Л. |
| title |
Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття) |
| title_short |
Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття) |
| title_full |
Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття) |
| title_fullStr |
Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття) |
| title_full_unstemmed |
Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття) |
| title_sort |
християнські церковні споруди південно-східної україни (друга половина xix - початок xx століття) |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33450 |
| citation_txt |
Християнські церковні споруди південно-східної України (друга половина XIX - початок XX століття) / Л. Моісєєнко, І. Стародубцева // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 1. — С. 122-128. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT moísêênkol hristiânsʹkícerkovnísporudipívdennoshídnoíukraínidrugapolovinaxixpočatokxxstolíttâ AT starodubcevaí hristiânsʹkícerkovnísporudipívdennoshídnoíukraínidrugapolovinaxixpočatokxxstolíttâ AT moísêênkol hristianskiecerkovnyesooruženiâûgovostočnoiukrainyvtoraâpolovinaxixnačaloxxveka AT starodubcevaí hristianskiecerkovnyesooruženiâûgovostočnoiukrainyvtoraâpolovinaxixnačaloxxveka AT moísêênkol christiansacralbuildingsofsoutheastukrainethesecondpartofxixthebeginningofxxct AT starodubcevaí christiansacralbuildingsofsoutheastukrainethesecondpartofxixthebeginningofxxct |
| first_indexed |
2025-12-02T04:37:38Z |
| last_indexed |
2025-12-02T04:37:38Z |
| _version_ |
1850369909412855808 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 122
УДК 246/247“1880/1916”
Лариса Моісєєнко1, Інна Стародубцева2
1 Красноармійський індустріальний інститут, філіал ДНТУ, Україна
2 Донецький інститут залізничного транспорту
Української державної академії залізничного транспорту, Україна
ХРИСТИЯНСЬКІ ЦЕРКОВНІ СПОРУДИ ПІВДЕННО�СХІДНОЇ
УКРАЇНИ (друга половина XIX – початок XX століття)
У статті розглянуто процес будування церковних споруд християнських конфесій південно-східної
України у другій половині XIX – на початку XX ст. Матеріал висвітлює статистику храмів, парафіяльну
мережу, особливості перебудови та внутрішнє оздоблення церков.
Актуальність проблеми. В сучасних умовах визначення національно-культурних
орієнтирів постала гостра потреба критичного вивчення та переосмислення церковної
спадщини України в її окремих регіонах.
Більшість церковних споруд другої половини XIX – початку XX ст. південно-
східної України в роки антирелігійної політики було зруйновано. Будування нових храмів
і відновлення церковних інституцій сучасності потребують додаткового вивчення архівних
джерел. Зазначений підхід залучає дослідження з церковно-історичного краєзнавства до
кола пріоритетних напрямків у складі національної науки.
Мета даної статті – з’ясувати процес будування і утримання церковних споруд та
функціонування церковних інституцій в південно-східній Україні, визначити кількість
храмів, майновий стан, розбудову парафіяльної мережі. В підсумку це сприятиме
поглибленню наукового бачення ролі і місця церкви в розвитку культури регіону.
Об’єктом дослідження визначено церковні споруди південно-східної України в
другій половині XIX – на початку XX ст. Предметом дослідження обрано процес
функціонування церковних інституцій різних конфесій південно-східного регіону в істо-
рико-культурологічному контексті.
Історіографія питання. Перші праці з історії окремих церков і монастирів
Російської імперії з’явилися в середині XIX ст. [1], [2]. Їх авторами виступали духовні
ієрархи – працівники єпархіальних консисторій. У 80-х роках XIX ст. дореволюційні нау-
ковці у своїх роботах дослідили історію деяких старовинних монастирів і церков [3], [4].
На початку XX ст. особливості будування церковних споруд розпочали висвітлювати у
працях загального характеру [5-8].
За радянської доби кількість праць, присвячених проблемі, порівняно незначна.
Це пов’язано з тим, що в ці роки в історичній науці панувала концепція, яка визначала
церковні споруди як вороже явище [9], [10]. Атеїстичний характер праць характеризувався
як науково обґрунтований. Проте праці радянських часів містять певний фактичний і
статистичний матеріал.
Зміни в суспільно-політичному житті України у 1980-х роках створили передумови
для більш об’єктивного аналізу теми релігії і церкви. В першій колективній праці
(«Русское православие: вехи истории») науковці намагалися визначити напрямки діяль-
ності церкви і оцінити протиріччя церковної історії [11].
Із проголошенням незалежності України вітчизняна історіографія підійшла з нових
позицій до оцінки церкви в Україні [12]. Так, написані історії окремих єпархій – Кате-
Християнські церковні споруди південно�східної України...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 123
ринославської і Харківської [13], [14]. На жаль, працю Ю. Скалозуб з історії Катери-
нославської єпархії можна вважати лише науково-популярною.
Саме у цей період в історичній науці вперше виникає поняття «південно-східна
Україна». Були запропоновані різні варіанти визначення даної території. Так, П. Лаврів
відносив до неї Донецьку і Луганську області [15]. Проте колектив редакції «Історія
міст і сіл Української РСР» зараховує до регіону також Дніпропетровську область.
Автори цієї статті пропонують до краю, окрім вже вказаних трьох областей, віднести
частини Запорізької і Харківської.
Отже, південно-східна Україна за часів імперії у церковному розподілі охоплює
Катеринославську єпархію, південну частину Харківської та захід Донської (Таганрозький
округ). Лютеранські церкви краю підпорядковувалися Санкт-Петербурзькому консисторі-
альному округу, римо-католицькі – Катеринославському і Бердянському деканатам
Тираспольської єпархії.
На сучасному етапі історіографії почалося систематичне вивчення питань з церков-
но-історичного краєзнавства. Зокрема, православним церквам присвятили свої наукові
статті історики: О.О. Шкрібітько, П.В. Яковенко, Л. Яруцький, Г. Копил та інші [16-20].
Теми церкви у римо-католиків Приазов’я і менонітів Придніпров’я торкалися історики
О.А. Дингес і С.І. Бобильова [21], [22].
Отже, незважаючи на значну кількість сучасних досліджень з історії церкви,
зазначена тема потребує доповнення і узагальнення в межах всього регіону. Крім того,
церковні споруди неправославних конфесій науковцями не вивчалися.
Результати дослідження. У другій половині XIX – на початку XX ст. у південно-
східній Україні високими темпами зростала промисловість. Водночас збільшувалась
чисельність населення. Це спонукало до створення розгалуженої мережі церковних
інституцій. Невід’ємною частиною культурного і духовного життя кожної релігійної
общини були церковні споруди, на утримання яких припадала значна сума коштів, що
мала церква – від 25% до 45%.
Враховуючи важливу роль православної церкви в укріпленні самодержавства, цар-
ський уряд сприяв збільшенню кількості храмів. Так, у 1876 р. в Російській імперії було
620 соборів і 38 302 церкви [23]. У південно-східній Україні діяли 22 собори і 1586 церков:
у Катеринославській єпархії – 10 і 422, Харківській – 11 і 794, Донській – 1 та 370 [23].
Будування церковних споруд у регіоні продовжилося і надалі. Вже у 1897 р.
в Катеринославській єпархії кількість парафіяльних церков зросла до 482 [6, с. 170].
У 1898 р. у Таганрозькому окрузі Донської єпархії було 96 храмів [24].
У 1900 р. кількість парафіяльних церков у Катеринославській єпархії склала 552,
Донській – 619 і Харківській – 692 одиниці [25]. Отже, за 24 роки (1876 – 1900) кількість
храмів збільшилась у Катеринославській єпархії на 156 споруд (з 396 до 552), Донській –
на 249 (з 370 до 619). Зменшення церков в Харківській єпархії було пов’язано з тим, що
її керівництво, спираючись на постанову Синоду від 1869 р. «Про зрівняння сільських
парафій та скорочення деяких з них», активно закривало невеликі храми [26], [27].
Таким чином, за другу половину XIX ст. у Харківській єпархії зникли 201 парафіяльна
церква, у Катеринославській – лише 53 [25], [26]. Надалі цей процес було призупинено.
На початку XX ст. зріст кількості православних храмів у південно-східній Україні
продовжився, а у Харківській єпархії відновився. Так, у 1903 р. в Донській єпархії вже
було 689 церкви, у 1906 в Харківській – 11 соборів і 932 церкви, у 1908 в Катеринослав-
ській – 10 і 591 [28-30]. У 1910 р. у Харківській єпархії кількість храмів склала 968 [31].
Серед них: 11 соборних, 34 при монастирях і 41 при закладах, 814 парафіяльних і 4 єди-
новірних, 5 домових і 24 на цвинтарях, 14 приписних і 21 дзвіниця. У 1914 р. в Кате-
ринославській єпархії діяли 750 храмів [32, с. 450]. А саме: 11 соборних церков, 625
парафіяльних, 64 при закладах і 17 при монастирях та 33 приписних.
Лариса Моісєєнко, Інна Стародубцева
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 124
Отже, за 10 років XX ст. (1900 – 1910 рр.) у Харківській єпархії кількість церков
збільшилась на 276 одиниць (з 692 до 968), за 14 років (1900 – 1914) у Катеринославській –
на 198 (з 552 до 750). В цей час одна церква обслуговувала близько двох тисяч парафіян
південно-східної України, що було у два рази нижче за 80 – 90-і роки XIX ст. Тоді один
храм приходився більш ніж на чотири тисячі прихожан. Незважаючи на це, за роз-
рахунками єпархіального керівництва кількість церков у першому десятилітті XX ст.
вважалася недостатньою.
Кількість монастирів на теренах південно-східного регіону на початку XX ст.
також збільшилась. Зокрема, у Харківській єпархії за 10 років (1900 – 1910) чисельність
монастирів зросла з 10 (5 чоловічих і 5 жіночих) до 13 (7 чоловічих та 6 жіночих).
У 1916 р. їх кількість становила 16 (10 чоловічих та 6 жіночих) [31].
Найстарішим чоловічим монастирем у південно-східній Україні можна вважати
Святогірську Гуртожитну Успенську пустинь [3], [4]. Точна дата її заснування досі не
встановлена, але відомо, що у XIV столітті вона діяла [18]. Найстарішим жіночим був
Хорошевський Вознесенський монастир (1656) [30, с. 25]. Його було закладено на місці
існуючого з XII ст. храму. Ці дві обителі знаходилися в Харківській єпархії.
Одним з наймолодших православних чоловічих монастирів була Спасіва пустинь.
Місцем її заснування обрали селище Борки у Харківській єпархії на Курсько-Харківсько-
Азовській залізниці [31]. 17 жовтня 1888 р. тут сталася аварія царського потягу. Російський
імператор з родиною «в чудовий спосіб» врятувалися. На згадку про це заснували
Спасів скит, який з початку підпорядковувався Святогірському монастирю [30, с. 25]. На
землі, яка була виділена селянами села Соколово, 18 червня 1889 р. була здійснена
закладка, а 20 серпня – освячення храму на 500 осіб. На будівництво необхідних при-
міщень для пустині було виділено 70 000 крб. Святогірським монастирем, 10 000 крб.
пожертвувала М.І. Шеховцова на утримання храму, 30 000 крб. – мешканці Москви.
У 1905 р. Спасів скит було визнано самостійною інституцією. До двох дерев’яних церков
закріпили 258 десятин землі та 1200 крб. капіталу. На чолі Спасіва монастиря став
ігумен Родіон. Тоді ж налічувалося 17 монахів і 14 послушників.
Наймолодший Знаменівський жіночий монастир (Катеринославська єпархія) засну-
вали у 1903 р. [29, с. 26]. Його у 72-річному віці очолила випускниця Одеського інституту
благородних дівиць, ігуменя Єлизавета (в миру Катерина Павлівна Василенко).
Слід відзначити, що будівництво храмів в краї мало свою специфіку. Найбільше
церков було побудовано в другій половині ХІХ ст. – 49% від загальної кількості храмів,
на початку XX – 17%, монастирів – 45% і 29% відповідно. Зокрема, у Маріупольському
повіті у другій половині ХІХ ст. збудували 53 церкви (62% від загальної кількості
будівель), на початку XX – 19 (22%), Бахмутському – 26 (31%) і 24 (29%), Старобель-
ському – 76 (53%) і 15 (10%) відповідно [29], [30], [32].
За динамікою будівництва церковних споруд регіону в зазначений період вийшли
в лідери ті повіти, в яких найбільш швидко засновували підприємства важкої металургії,
машинобудування тощо. Це було пов’язано з рішенням, прийнятим у 1892 р. на спільному
засіданні губернатора, гірничопромисловців Півдня Росії і єпархіального керівництва.
Воно стосувалося обов’язкового будування церков на копальнях, де чисельність населення
дорівнювала двом тисячам.
Задля будівництва, перебудови і ремонту храмів південно-східної України в другій
половині ХІХ – на початку ХХ ст. залучалися кошти з різних джерел: прихожан,
приватних осіб і установ, підприємців і комерсантів. Переважно використовували кошти
прихожан (55%) [29], [30], [32]. У Старобельському повіті цей показник склав 87% [30].
Так, на будівництво Преображенської церкви (1886) у містечку Юзівка робітники і
службовці Новоросійського товариства півроку відраховували по копійці з кожного
заробленого карбованця [33, с. 102]. По 5 тисяч крб. і землю надало само товариство і
Християнські церковні споруди південно�східної України...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 125
поміщик Лівен, 2 тисячі крб. – купець С.О. Лобасов. Загалом на будівництво витратили
32 тисячі крб. Лівен також подарував іконостас, виготовлений московськими майстрами.
У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у зв’язку з подорожчанням будматеріалів
і вартості робіт замість будівництва нових церков перевагу надавали добудові та
ремонту вже існуючих. Перебудовували в першу чергу дерев’яні церкви, які у Катерино-
славській єпархії становили 41%, у Харківській – 45% і у Донській – 58% [28], [29], [31].
Добудову храмів здійснювали за рахунок улаштування пристроїв з додатковим
вівтарем – приділів. Так, Благовіщенська церква (1802) у Бахмуті мала два приділи:
правий, присвячений Андрію Критському, лівий – Святому Митрофанію Воронезькому.
У 1872 р. було зроблено два престоли: правий присвячений Симону Богонаступнику та
Ганні Пророчиці, а лівий – Святому Миколаю [32, с. 72].
Усі дії стосовно церковних споруд дозволялися з відома єпархіального і державного
відомств, відповідно «Устава учреждений и статутов строительных». За порушення
правил церковна громада обкладалася штрафом у розмірі 500 крб. [27, с. 7].
У будівництві і перебудові храмів регіону брали участь визначні архітектори того
часу. Зокрема, у Святогірському монастирі Успенський собор збудували за проектом
архітектора К. Тона, який закликав до збереження в архітектурі храмів візантійського
стилю; Покровську церкву – за проектом О. Горностаєва [5], [8]. У 1893 р. архітектор
П. Петровський проводив роботи з підняття вівтаря і розширення Преображенської
церкви в Юзівці [34, с. 122].
На прикладі Миколаївської церкви (селище Григор’євка, Бахмутський повіт) можна
показати усі вищезазначені позиції щодо перебудови і ремонту церков регіону та їх витрати.
А саме: дерев’яний храм на кам’яному фундаменті побудували у 1808 р. за рахунок помі-
щика О. Рутченкова. У 1815, 1848 і 1868 рр. церкву ремонтували на кошти парафіян, у
1861 р. – на внески Д. Нестерової та інших землевласників (усього 563,8 крб.) [35, с. 52].
У 1873 р. за рахунок церковного старости Якова Древицького (4180 крб.) і прихожан
«натурою» (будматеріали і 20 чвертей зернового хліба) храм було розширено приді-
лами. У 1875 р. церкву відремонтували і перебудували на кошти церковного Попечи-
тельства (1000 крб.). Причому того ж року церковний староста і парафіяни на купівлю і
встановлення іконостасів у бокових приділах витратили 10 193 крб. [33, с. 60]. У 1877
р., коли зробили перебудову дзвіниці за участі церковного старости Івана Древицького
(1450 крб.), Миколаївська церква отримала свій остаточний вигляд. Надалі у храмі
проводили лише ремонтні роботи. А саме: у 1879 р. на відновленій штукатурці накрес-
лили зображення 12 апостолів та обличчя святих. У 1884 р. на благодійний внесок
селянина Ігната Прохорова (300 крб.) і на церковні гроші (1500 крб.) оновили позо-
лотою і реконструювали образи на головному іконостасі [33, с. 61].
Характерною для православних церков була наявність багатого начиння та дорогих
предметів культу, які відрізнялися красою і були виготовлені з дорогоцінних матеріалів.
Контроль за зберіганням цінностей здійснювало керівництво єпархії.
В храмах південно-східної України були особливо вшановані парафіянами церковні
святині. Зокрема, у церквах Катеринославської єпархії у 1914 р. містилося більше
100 чудотворних ікон та інших святинь [29], [30], [32]. Так, в Успенській церкві (1888) міста
Маріуполь зберігалася грецька святиня – старовинна чудотворна ікона Одігітрії Матері
Божої, яка шанувалася з VI ст. [32, с. 203]. У Покровській церкві (1898) містечка Нікополь
малися срібні образи з частиною животворящого хреста Господнього, плащаниця,
Євангелія та ризи козацької доби [32, с. 194].
На території південно-східної України до середини XIX ст. сформувалась етнокон-
фесійна палітра. В регіоні, окрім православних, мешкали старообрядці, римо-католики,
лютерани, баптисти, меноніти. Віросповідання населення регіону зумовило характер
культових споруд – костьолів, кірх, молитовних домів.
Лариса Моісєєнко, Інна Стародубцева
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 126
У 1841 р. на території, яка трохи виходила за межі південно-східної України, в
німецьких поселеннях діяли 28 молитовних домів [22, с. 150]. А саме: у менонітських
округах – Молочанському і Хортицькому – 8 і 5 споруд. В той час, як у колоністських
округах – Молочанському, Бердянському, Йозефстальському та Маріупольському –
діяли 5, 4, 3 і 3 молитовних домів відповідно.
У 1867 р. в Харківській єпархії існували 1 римо-католицький костьол, 4 споруди
розкольників і 1 протестантський молитовний дім [36, с. 368]. У Катеринославській єпархії
діяли 5 костьолів, 5 протестантських кірх, 11 вірмено-григоріанських церков [37, с. 239].
Слід зауважити, що життя римо-католицької громади краю на перший план висувало
будівництво церков, які споруджували власним коштом. Першими в регіоні з’явилися
костьоли у римо-католицьких колоніях. Катеринославському деканату підпорядковувалися
споруди у колоніях Ямбург, Георгсбург і селищах Кам’яний завод і Дудніково [38].
Бердянському деканату – у колоніях Гроссвердері, Кайзердорфі, Готланді, Ейхвальді,
Бергталі, Гринталі, селищах Мариновки, Мар’яновки, Свято-Троїцькому [38], [39].
Крім того костьоли в регіоні діяли в губернських і повітових містах. Зокрема, у
Бахмуті, Маріуполі, Олександрові, Луганську, Таганрозі та інших [24], [39]. Пізніше
каплиці або костьоли були побудовані в робітничих містечках Юзівці, Єнакієвому,
Макіївці [39]. Так, у 1893 р. директор Новоросійського товариства А.І. Юз на орендарських
вимогах виділив землю підприємства для будівництва костьолу [34, с. 119]. Місце для
нього було погоджено з православним керівництвом. Костьол на ім’я Святого Йосифа
знаходився далеко від центру Юзівки і в двох верстах від православного храму [34, с. 142].
У 1914 р. середнє число прихожан римо-католицького костьолу склало приблизно
2,5 тисячі осіб [21]. Багатство внутрішнього та зовнішнього вбрання церковних споруд
залежало безпосередньо від економічної спроможності релігійної громади. На початок
Першої світової війни кількість римо-католицьких громад зменшилась. У Катерино-
славській губернії у 1915 р. діяли тільки 16 костьолів [39], [40].
Лютерани і меноніти для своїх духовних потреб будували кірхи і молитовні доми.
Засновуючи свої нові поселення у південно-східному регіоні, вони спочатку відкривали
школи. Лише за наявності «деякого надлишку матеріальних засобів» релігійні громади
будували церковні споруди.
Найбільш значущою у південно-східному регіоні була євангельсько-лютеранська
кірха у Катеринославі, на ім’я Святої Катерини [39, с. 178], [40]. Невеликі кірхи існували
у повітових містах і колоніях. Зокрема, у 1915 р. молитовні будинки діяли у колоніях
Йозефсталі, Людвігсталі, Мірау, Кампенау, Нейгофнуті та у селищах Казенносельську,
Романівці, Олександроневському, Терсанкі [38, с. 169], [39, с. 374]. Цього року менонітські
молитовні будинки діяли лише у колоніях Михайлівській і Котляревській [39, с. 285], [41].
За даними на 1915 р. у Юзівці діяли по одній вірмено-католицькій і англіканській
церкві, у Луганську – одна вірмено-григоріанська [33-35], [39], [41].
Стан молитовних будинків старообрядців залежав перш за все від політики уряду
та економічної спроможності общини. Переважна більшість старообрядців мешкали у
Слов’яносербському і Старобельському повітах. Так, за часів Катерини ІІ були збудовані
Успенська та Покровська каплиці в селі Городищі і храм в Ольховатці (Слов’яно-
сербський повіт) [42], [43]. У 1867 р. в селищах Верхня і Нижня Сотня (Старобельський
повіт) діяли дерев’яні каплиця і церква старообрядців [36, с. 294-295].
Тільки з 1905 р. старообрядницькі громади відчули економічне полегшення.
У 1910 р. за їх кошти капітально відремонтували Покровську церкву в Ольховатці [43].
У 1914 р. перебудували головну для старообрядців південно-східної України Успенську
церкву. На це громада витратила 10 тисяч крб. [44, с. 699]. Крім того, відремонтували
Старообрядницький монастир у Катеринославі і головний Спасо-Преображенський у
Городищі [39, с. 178], [44]. При останньому у 1914 р. збудували будинок для зупинки
мандрівників-богомольців [44, с. 653].
Християнські церковні споруди південно�східної України...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 127
Висновки
Отже, у південно-східній Україні у другій половині XIX – на початку XX ст. діяла
розгалужена парафіяльна мережа різних християнських конфесій. Центром їх стали
церковні споруди. Їх стан залежав від державної політики, статусу конфесії, економічної
спроможності громади.
Загальна кількість церковних споруд в південно-східній Україні в зазначений
період збільшилась. Але деякі міста і села залишились осторонь від економічно-
промислових центрів краю і тому будівництво в них храмів зводилось нанівець.
Незважаючи на кризові явища, які супроводжували церковні інституції на початку
XX ст., і консервативність духовенства, церковні споруди південно-східної України
християнських конфесій відіграли значну роль в становленні духовної культури та
цементуванні моральних устоїв населення регіону.
ЛІТЕРАТУРА
1. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Краткий обзор епархии и монастыри :
[в 5 т.] – М. : Тип. В. Горье, 1852 – 1858. – Т. 1. – 236 с.; Т. 5. – 452 с.
2. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы
прошедшего XVIII столетия. – Екатеринослав : Типография Я.М. Чаусского, 1880. – Вып. 2. – 574 с.
3. Клеванов А. Святогорский монастырь / А. Клеванов // Чтения в императорском обществе истории и
древностей при Московском университете. – М., 1865. – Кн. 2. – С. 116-141.
4. Кульжинский Г. Святогорская общежительная Успенская пустынь в Харьковской епархии / Г. Куль-
жинский. – Х. : Б.и., 1880. – 166 с.
5. Багалей Д.И. Из прошлого Святогорского монастыря // Очерки из русской истории / Д.И. Багалей. – Х.,
1913. – Т. 2. – С. 43-49.
6. Большая энциклопедия. Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / [под ред.
С.Н. Южакова]. – СПб. : Тов. Просвещение, 1902. – Т. 9. – 794 с.
7. Горностаев Ф.Ф. Дворцы и церкви юга России / Горностаев Ф.Ф. – М. : Образование, 1914. – 92 с.
8. Фомин П. Церковные древности Харьковского края: Ист.-археолог. очерк / П. Фомин // Вера и разум. –
1913. – № 19. – С. 72-90; № 20. – С. 213-233.
9. Асєєв Ю. Архітектурні пам’ятки України / Асєєв Ю. – К. : Радянська школа, 1970. – 88 с.
10. Каменев С. Церковь и православие в России / Каменев С. – М.Б.и., 1929. – 161 с.
11. Российское православие: вехи истории / [науч. ред. А.И. Клебанов]. – М. : Политиздат, 1989. – 719 с.
12. Олиференко В.В. Церковная архитектура / В.В. Олиференко // Донбасс. – 1994. – С. 64-83.
13. Матвиенко М. История Харьковской епархии (1850 – 1988) / Матвиенко М. – Харьков : Богослов, 1999. –
225 с.
14. Скалозуб Ю. История Екатеринославской епархии 1775 – 1917 / Скалозуб Ю. – Днепропетровск : Січ,
2001. – 416 с.
15. Лаврів П. Історія Південно-Східної України / Лаврів П. – К. : Укр. вид. спілка, 1996. – 206 с.
16. Дяконова Є.Б. Ікони старого Бахмута / Є.Б. Дяконова // Українська культура. – 2004. – № 9. – С. 40.
17. Копыл Г. Из истории храмов Бахмута / Г. Копыл // Библиотека журнала «Былое». – Артемовск :
Артемовский краеведческий музей, 1993. – 49 с.
18. Шкрібітько О.О. До питання про дату заснування Святогірського печерного монастиря: історіографія
проблеми / О.О. Шкрібітько // Історичні і політологічні дослідження. – Донецьк : ДонНУ, 2007. – № 3/4
(33/34). – С. 18-21.
19. Яковенко П.В. Храми Горлівки / Яковенко П.В. – Горлівка : Б.и., 2002. – 68 с.
20. Яруцкий Л. Мариупольские храмы вчера и сегодня / Яруцкий Л. – Мариуполь, 1991. – 32 с.
21. Дынгес А. Римско-католическая церковь в Приазовье в начале XX в. / А. Дынгес // Летопись Донбасса.
Краеведческий сборник. – Донецк, 1994. – Вып. 2. – С. 107-111.
22. Очерки истории немцев и меннонитов юга Украины (конец XVIII – первая половина XIX в.) / [под ред.
С.И. Бобылева]. – Днепропетровск : Арт-Пресс, 1999. – 231 с.
23. Всеподданнейший отчет Обер-прокурора Святейшего Синода по Ведомству Православного исповедания за
1877 год. – СПб., 1878. – Приложение. – 127 с.
24. Памятная книжка области Войска Донского на 1898 год. – Новочеркасск : Тип. областного войска
Донского, 1898. – 263 с.
Лариса Моісєєнко, Інна Стародубцева
«Наука. Релігія. Суспільство» № 1’2010 128
25. Всеподданнейший отчет Обер-прокурора Святейшего Синода по Ведомству Православного
исповедания за 1900 год. – СПб., 1903. – Приложение. – 83 с.
26. Ведомость о сельских церквях Харьковской епархии, предназначенных приписки к другим церквям. –
Харьков, 1899. – 12 с.
27. Правила и постановления, извлеченные из церковно-гражданских законов протоиереем И. Чижевским. –
Харьков, 1901. – 418 с.
28. Донская церковная старина. – Новочеркасск : Тип. Донская, 1909. – Вып. 2. – 88 с.
29. Справочная книга Екатеринославской епархии. – Екатеринослав, 1908. – 1103 с.
30. Справочная книга Харьковской епархии / [сост. И. Самойлович]. – Харьков, 1908. – 367 с.
31. Державний архів Харківської області. – Ф. 725. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 5-468.
32. Справочная книга Екатеринославской епархии за 1913 год. – Екатеринослав : Тип. С.И. Барановского,
1914. – 489 с.
33. Державний архів Донецької області. – Ф. 69. – Оп. 1. – Спр. 287. – Арк. 60-61, 102-103.
34. Державний архів Донецької області. – Ф. 69. – Оп. 1. – Спр. 290. – Арк. 119-122, 142.
35. Державний архів Донецької області. – Ф. 69. – Оп. 1. – Спр. 260. – Арк. 52-53.
36. Памятная книжка Харьковской губернии на 1867 год. – Харьков : Тип. губернского правления, 1867. –
Ч. 2. – 381 с.
37. Памятная книжка Екатеринославской губернии на 1867 год. – Екатеринослав : Тип. губернского
правления, 1867. – Ч. 2. – 361 с.
38. Алфавитные списки римско-католического, евангелическо-лютеранского и евангелически-реформаторского
вероисповеданий. – СПб. : Тип. МВД, 1885. – 249 с.
39. Адрес-календарь Екатеринославской губернии на 1915 год. – Екатеринослав : Тип. губернского
земства, 1915. – 520 с.
40. Державний архів Дніпропетровської області. – Ф. 11. – Оп. 1. – Спр. 1344. – Арк. 62.
41. Державний архів Донецької області. – Ф. 69. – Оп. 1. – Спр. 289. – Арк. 28.
42. Молебен в Свято-Покровском и Успенском храмах с. Городищи // Слово церкви. – 1914. – № 1. – С. 21-22.
43. Ольховатская Свято-Покровская община Екатеринославской губернии // Церковь. – 1908. – № 21. –
С. 745-747; 1909. – № 43. – С. 1224.
44. Спасо-Преображенский старообрядческий монастырь при с. Городищи // Церковь. – 1914. – № 27. –
С. 653; № 29. – С. 699.
Лариса Моисеенко, Инна Стародубцева
Христианские церковные сооружения юго-восточной Украины
(вторая половина XIX – начало XX века)
В статье рассмотрен процесс строительства церковных сооружений христианских конфессий юго-восточной
Украины во второй половине XIX – начале XX ст. Материал освещает статистику храмов, парафиальную
сеть, особенности перестройки и внутреннего убранства церквей.
Larissa Moiseenko, Inna Starodubtseva
Christian Sacral Buildings of South-east Ukraine (the second part of XIX – the beginning of XX ct.)
The process of sacral buildings construction of different christian confessions, in the south-east of Ukraine in the
second part of XIX-th century – the beginning of XX-th century is considered in the article. The material deals
with temples statistics, parish net, functioning peculiarities, reconstruction and inner church decoration.
Стаття надійшла до редакції 16.11.2009.
|