Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві
В статье рассматривается методологический аспект исследования конкуренции як социального феномена и принципа развития общества. Выявлены и проанализированы основные виды конкуренции, а также ее основные параметры и свойства....
Saved in:
| Date: | 2004 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2004
|
| Series: | Культура народов Причерноморья |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33462 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві / О.С. Александрова // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 111-115. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33462 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-334622025-02-23T17:05:57Z Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві Александрова, О.С. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ В статье рассматривается методологический аспект исследования конкуренции як социального феномена и принципа развития общества. Выявлены и проанализированы основные виды конкуренции, а также ее основные параметры и свойства. У статті розглядається методологічний аспект дослідження конкуренції як соціального феномену та принципу розвитку суспільства. Виявлено та проаналізовано основні види конкуренції, а також її основні параметри та властивості. Methodological aspect of research of competition as a principle of social development is represented. The main types of competition were analyzed. They are cooperation, contest, partnership, rivalry, conflict, confrontation and war. 2004 Article Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві / О.С. Александрова // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 111-115. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33462 uk Культура народов Причерноморья application/pdf Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Александрова, О.С. Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві Культура народов Причерноморья |
| description |
В статье рассматривается методологический аспект исследования конкуренции як социального феномена и принципа развития общества. Выявлены и проанализированы основные виды конкуренции, а также ее основные параметры и свойства. |
| format |
Article |
| author |
Александрова, О.С. |
| author_facet |
Александрова, О.С. |
| author_sort |
Александрова, О.С. |
| title |
Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві |
| title_short |
Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві |
| title_full |
Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві |
| title_fullStr |
Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві |
| title_full_unstemmed |
Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві |
| title_sort |
багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33462 |
| citation_txt |
Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві / О.С. Александрова // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 111-115. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT aleksandrovaos bagatomanítnístʹproâvívfenomenukonkurencíívsučasnomususpílʹství |
| first_indexed |
2025-11-24T03:18:56Z |
| last_indexed |
2025-11-24T03:18:56Z |
| _version_ |
1849640182223994880 |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
111
Александрова О.С.
БАГАТОМАНІТНІСТЬ ПРОЯВІВ ФЕНОМЕНУ КОНКУРЕНЦІЇ В СУЧАСНОМУ
СУСПІЛЬСТВІ
Розуміння сучасних тенденцій суспільного розвитку неможливе без дослідження проявів такого соці-
ального феномену, як конкуренція. В умовах соціокультурної трансформації країн пострадянського прос-
тору конкуренція стала поширеним елементом майже всіх суспільних відносин. Саме тому актуальною
стає проблема її соціально-філософського дослідження.
Проблема вивчення конкуренції носить багатоаспектний характер. В науковій літературі можна виді-
лити економічні (А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс, Ф.Найт, К.Р.Макконелл, С.Л.Брю, П.Хейне, М.Портер та
ін.), соціальні (І.Шумпетер, Ф.Хайек), історико-політологічні (Ф.Лист, В.Парето), соціобіологічні
(Ч.Дарвін, Л.Гумплович, Т.Веблен), психологічні (М.Дойч, К.Боулдинг) та інші аспекти вивчення конку-
ренції як суперечливого соціального явища. Однак теоретична розробка багатьох аспектів досліджуваної
проблеми носить розпорошений і фрагментарний характер. Відсутнє комплексне уявлення про соціальну
сутність конкуренції, про моделі соціальної взаємодії конкуренції, потребує уточнення, та більш глибоко-
го соціально-філософського аналізу проблема класифікації видів конкуренції.
Саме тому метою дослідження можна визначити здійснення соціально-філософського аналізу багато-
манітності проявів феномену конкуренції. Для реалізації поставленої мети треба розв’язати наступні за-
вдання: виявити крітерії класифікації конкуренції; з’ясувати окремі види конкуренції; розкрити зміст та
особливості її визначених видів.
Конкуренція – неминуча реальність соціального життя. Вона за своєю суттю неоднорідна. У ній слід
розрізняти декілька видів, якостей, які у своїй комбінації дають різні моделі соціальної взаємодії – від
прогресивних до регресивних.
Проблема класифікації видів конкуренції потребує виділення критерію або підстави їх розрізнення.
Таким критерієм є сукупність використовуваних засобів, методів і прийомів боротьби за доступ до суспі-
льних благ. У зв’язку з цим виокремлюємо такі види конкуренції: співробітництво; змагальна конкурен-
ція; партнерська конкуренція; суперництво; конфлікт; конфронтація; війна.
Розглянемо більш детально кожний із перерахованих вище видів конкуренції.
1. Співробітництво. Під співробітництвом слід розуміти об’єднання декількох людей для досягнення
певної мети, наприклад, для створення певних об’єктів або благ, призначених для сумісного використання
або продажу. Співробітництво може вести до ефективної або, навпаки, до неефективної взаємодії у проце-
сі створення певних благ. В будь-якому співробітництві є елементи конкуренції, бо кожний учасник цього
процесу буде змагатися за отримання більшої частки у створеному об’єкті, за соціальну взаємодію, залеж-
но від того, яке право лежить в основі розподілу одержаних об’єктів або благ. Зрівнювальне право, яке пе-
редбачає рівність прав усіх учасників кооперації на створений об’єкт, пригнічує активність та ініціативу,
знижує мотивацію в міжособистісній та соціальній взаємодії. Пропорційне право передбачає отримання
більшого або меншого права на створений об’єкт чи благо залежно від рівня особистісної участі й матері-
ального внеску.
Здається, що співпраця є протилежністю конкуренції. Проте насправді це не так. Співробітництво є
мотивацією до одержання найбільш вигідного результату як для себе, так і для інших. В основі конкурен-
ції лежить мотивація до отримання максимального результату відносно результатів інших. Співробітниц-
тво і конкуренція мають спільну ознаку – отримання для себе максимального результату. Мотиви співро-
бітництва й конкуренції схожі за однією базовою характеристикою – особисті, приватні інтереси, і не
схожі щодо іншої базової характеристики – інтереси інших, загальні інтереси. Ці явища можна подати як
такі, що частково збігаються, в них є “зчіпні” стимули [1,46].
У будь-якій міжособистісній взаємодії в соціальному середовищі співробітництво та конкуренція зна-
ходяться у взаємозв’язку завдяки своїм “зчіпним” стимулам. Співробітництво, сумісність та очікування
загального результату, з одного боку, та очікування переваг тільки для окремих індивідів, усунення від
групових взаємодій, з іншого боку, у реальному житті не виключають одне одного, а часто взаємодопов-
нюють. Таке взаємне переплетіння співробітництва та конкуренції сприяє розвитку знань, умінь і навичок,
соціальному та технологічному прогресу.
2. Змагальна конкуренція виникає тоді, коли на кожного суб’єкта конкуренції припадає декілька її
об’єктів. Приклад змагальної конкуренції – участь у спортивних змаганнях або конкурсах. У такому випа-
дку об’єкти конкуренції не мають життєвої цінності. Взаємодія між суб’єктами цього процесу не відбува-
ється за принципом “бути або не бути”, “мати або не мати”, “все або нічого”. Відмінна її ознака – і пере-
можці, і переможені можуть брати участь у нових конкурсах і змаганнях, в інших випадках конкурентної
взаємодії.
3. Партнерська конкуренція дозволяє переможеному компенсувати свої втрати, а також підвищити
свій власний рівень та здібності, отримати засоби та можливості брати участь в нових циклах конкурент-
ної взаємодії. Суб’єкт конкуренції, вдосконалюючи засоби та методи ведення конкурентної боротьби, під-
вищуючи власний потенціал, рівень активності та зацікавленості, змінює оточуючу його соціальну дійс-
ність. Такий вид конкуренції сприяє соціальному прогресу в цілому. Основні її ознаки – чесність, справед-
ливість, творча спрямованість.
Соціальна проблема – це вузловий момент, навколо якого формується соціальне партнерство та парт-
нерська конкуренція. Така проблема виникає, як правило, при наявності неантогоністичного конфлікту ін-
тересів різних груп населення відносно певного загального ресурсу або блага. Найбільш сприятливо скла-
дається ситуація, коли суб’єкти або соціальні групи мають рівні можливості в реалізації своїх потреб і ці-
лей. [2,114].
4. Суперництво. Вид конкуренції, при якому переможені витісняються із сфери конкурентної взаємо-
Александрова О.С.
БАГАТОМАНІТНІСТЬ ПРОЯВІВ ФЕНОМЕНУ КОНКУРЕНЦІЇ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
112
дії, об’єктом конкуренції володіє єдиний переможець. Незважаючи на те, що переможений витісняється з
тієї галузі конкуренції, в якій він брав участь певний час, після відновлення власних сил, ресурсів і мож-
ливостей та самовдосконалившись він може знову взяти участь у процесі конкуренції в старій сфері або
спробувати себе в новій. Оскільки об’єкти конкуренції в такому випадку вітальної цінності не мають, по-
разка суперників до необоротних наслідків не приводить.
Конкуренція у тваринному світі, в біологічній сфері (наприклад, у середині одного виду за територіа-
льні переваги) - це, перш за все, суперництво, переможений не отримує об’єкт конкуренції, але не знищу-
ється фізично.
У соціально-економічній галузі більшість прикладів вільної ринкової конкуренції в капіталістичному
суспільстві є суперництвом, оскільки переможець прагне монопольного володіння всіма завойованими
благами, прагне витіснити конкурента з ринкового середовища.
У політичній сфері такий вид конкуренції переважно приводить до встановлення авторитарних режи-
мів.
5. Конфлікт. Стан конкурентної боротьби є різновидом конфлікту. Чому конкуренцію можна віднести
до конфліктів? Умовно виділяємо два поширені концептуальні підходи до визначення конфлікту: перший
орієнтований на актуальні дії, другий – на мотиви дії [3, 71]. Послідовники першого підходу (Р.Мак,
Р.Снайдер) виступають за відносно вузьке визначення конфлікту, вважаючи його особливим видом соціа-
льної взаємодії між учасниками, які мають взаємовиключні або несумісні цінності. При цьому пропону-
ється відмежувати від конфлікту інші, близькі йому за змістом, явища (у тому числі конкуренцію, супер-
ництво, ворожість та ін.) і розглядати їх як джерела, що лежать в основі конфлікту.
Послідовники другого підходу (Р.Дарендорф) заперечують таке визначення конфлікту та пропонують
включити до нього і суперечливі психічні стани, і різні форми відкритих зіткнень (дій).
У сучасних тлумаченнях сутності конфлікту необхідно виокремити основні його особливості. Так,
конфлікт визначається як “зіткнення двох або більше сильних мотивів, які не можуть бути задовільнені”
[4,221]. А також як “протистояння – опозиція – зіткнення індексо-протилежних цілей, мотивів, інтересів,
позицій, думок, задумів, критеріїв або ж концепцій суб’єктів-опонентів у процесі спілкування-
комунікації” [5,279].
“Конфлікт – це складна багаторівнева відкрита система взаємодій, що базується на суперечності в ін-
тересах, цілях, цінностях індивідів або груп, які займають різні рольові позиції в організації” [6,30]. Як
здається, таке трактування ілюструє вид конкуренції та її особливості на рівні організацій.
Відмінність конфлікту від суперництва полягає в тому, що коли дії у “квазіконфліктних” ситуаціях лі-
гітимізовані, то є ретельно розроблені справедливі норми, правила, які сприймаються (як справедливі)
усіма, хто бере участь у ситуації, і це не призводить до конфлікту. І тільки тоді, коли такі норми не при-
ймаються індивідами, це може привести до конфліктної ситуації [7,78].
Найпоширенішим у західній науці є визначення конфлікту Л.Козера: “соціальний конфлікт може бути
визначений як боротьба через цінності або претензії на статус, владу або обмежені ресурси, в якій цілями
конфліктуючих сторін є не тільки досягнення бажаного, але й також нейтралізація, нанесення збитків або
усунення суперника” [8,30].
З одного боку, конфлікт і конкуренція тісно взаємопов’язані, конкурентна міжособистісна взаємодія
виходить із конфлікту, з іншого, саме конкуренція в жорсткій формі перетворюється у конфлікт. Одним із
стилів вирішення конфлікту є стиль конкуренції. “Позитивні сторони такого стилю використовуються то-
ді, коли рішення необхідно приймати якомога швидше, відчуваючи критичність ситуації, посилаючись на
власну волю й авторитет” [9,119].
На думку Нейла Смелзера, існують два види конфліктів. Конфлікт, що виникає з приводу особистих
проблем, прояву ворожості і т.д., можна назвати “іраціональним”; “раціональним” можна назвати конф-
лікт тоді, коли основною причиною стає сама організація [10,188].
Девід Майєрс стверджує, що суперництво породжує агресію. Змагання типу “виграв-програв” (коли
всі призи дістаються переможцю турніру) породжує інтенсивний конфлікт, негативний образ ворога та
сильну внутрігрупову згуртованість [9,642-643].
Для нас важливе існування внутрішньоособистісних конфліктів і конфліктів у міжособистісній взає-
модії, спрямованих на зовнішнє, соціальне середовище. При такому підході враховуємо основну ознаку
категорії конфлікту – наявність форми суперечності. Конкуренція входить у межі цього поняття. У цьому
випадку розглядаємо конкуренцію як груповий конфлікт, як відношення суперечностей у міжособистісній
взаємодії.
Конкуренція завжди розуміє протиборство, боротьбу суб’єктів конкуренції за володіння одним і тим
же об’єктом. Але конкуренція закінчується тоді, коли об’єкт конкуренції дістається суб’єктам конкуренції,
самі вони при цьому не знищуються ні фізично, ні морально. Якщо після отримання об’єкта конкуренції
між її суб’єктами продовжуються затяжні дестабілізуючі супротивників відносини, що переходять із сфе-
ри боротьби за певні блага на міжособистісний рівень, то конкуренція набуває нового виду – це конфлікт.
З точки зору психолого-політологічного підходу, соціально-політичний конфлікт – один із найпоши-
реніших і найсуттєвіших явищ соціально-політичного буття всіх часів і народів [11,38]. “…Перша світова
війна була першим в історії людства глобальним воєнним конфліктом, в основі його був глобальний воєн-
но-політичний конфлікт. Його характерною особливістю було те, що він охоплював однорідні індивідуа-
льно-орієнтовані системи… У другому соціально-політичному конфлікті, результатом якого стала Друга
світова війна, брали участь уже різнорідні системи… Третій глобальний соціально-політичний конфлікт
якісно відрізнявся від перших двох: він був конфліктом між індивідуально орієнтованою суперсистемою, з
одного боку, і соціально орієнтованою суперсистемою – з другого. Принципова протилежність, орієнта-
ційна взаємовиключність цих соціальних монстрів однозначно визначала характер конфлікту ніж
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
113
ними” [11,44-46].
6. Конфронтація – більш жорсткий ступінь конфлікту. Об’єкти конкуренції набувають вітальної цін-
ності, і конкуренція приймає характер боротьби за існування. Основним тут є не тільки одержання бажа-
ного об’єкта, а й нанесення непоправних втрат конкурентам як реальним, так і потенційним. Головний мо-
тив такого виду конкуренції – усунути з дороги супротивників, а вже потім отримати об’єкт боротьби.
У результаті конфронтації втрачаються сили та знижується потенціал не тільки в переможених, які
знищуються, але й у переможців. Яскравий приклад конфронтації – поведінка людей в екстремальних си-
туаціях, коли в більшості під впливом природних умов починає проявлятися біологічне, а не соціальне.
Конфронтаційний вид конкуренції може призвести до незворотніх наслідків для її суб’єктів, зокрема
до регресу суспільства в цілому, до відкритих воєнних зіткнень.
7. Війна – найбільш жорстокий та жорсткий вид конкуренції, який носить антигуманний та руйнівний
характер, веде до загибелі великої кількості суб’єктів конкуренції, до ще більш незворотніх наслідків, ніж
конфронтація. Час відтворення оптимального соціального життя після війни набагато довший, ніж після
конфронтації, наслідки – глибші, ареал руйнівних дій – ширший.
Політолог К.С.Гаджієв стверджує, що “війна витікає із самої природи людини”. Виокремлює спонука-
льні мотиви її войовничості – психологічні, моральні, духовні, релігійні: “зумовлена жага вбивати”; “зле
начало, ірраціональні та руйнівні спонукання”, схильність до непокори, бунту, хаосу; заздрість, жадіб-
ність; жага господарювати, володарювати, підкоряти інших; чистолюбство, зухвалість; потреба мати
“злобного та безпощадного ворога, якого треба знищити”; змагальність, конкурентність, “налаштованість
на війну” тощо. Войовничість постає як всезагальна якість людей, основне їх родове начало [12,81]. Поле-
мізуючи з ним, В.В.Серебряников вказує на такі факти: відомо, що звірі не знають війни, хоча ведуть бо-
ротьбу за задоволення природних потреб, проте не змінюють порядок речей у природі. Первісна людина,
інколи беручи участь у зіткненні між родами та племенами, не мала стійкої потреби у війні та армії як по-
стійних соціальних інститутів. Найновіші археологічні знахідки (зокрема Річарда Лікі та його співробіт-
ників) свідчать про те, що виникнення та розвиток людської войовничості відноситься до періоду появи
феноменів “володарювання” і “власність”. Тоді почалося “виробництво” людей, “призначених для війни”.
Факти сучасного життя також свідчать про войовничість як соціально набуту рису людства [12,83].
Зауважимо, що межі між видами конкуренції часто виявляються нечіткими, розмитими. Один вид
конкуренції може переходити в інший. Однак є загальна особливість – загострення конкуренції відбува-
ється значно швидше, ніж її пом’якшення. Жорсткі форми конкуренції ведуть до біологічної боротьби за
існування між соціальними суб’єктами, до прояву біологічної, антигуманної сутності людини. Проте най-
більш м’які форми конкуренції зумовлюють не менш згубні наслідки – особистісну та соціальну інерт-
ність, пасивність, законсервованість суспільства. І перше, і друге спричиняє соціальний регрес.
У саморегуляції та регуляції суспільства важливо знайти “золоту середину”, своєрідний оптимум,
який є одним із принципів його розвитку та веде до всезагального соціального прогресу. Таким оптиму-
мом, на думку російського вченого А.Г.Шмельова, є продуктивна конкуренція.
Продуктивна конкуренція – “це такий окремий випадок конкурентної взаємодії, коли вона приводить
до збагачення середовища і зростання власного потенціалу не тільки у переможців, але й у значної части-
ни учасників конкуренції. При цьому соціально-нормативна регуляція конкуренції спрямована на те, щоб
забезпечити її продуктивність” [2,10]. Цей вид конкуренції можна також окреслити як корисний або про-
гресивний, тому що він створює умови для прогресу всього суспільства в цілому.
Соціальна історія, суспільний прогрес, за А.Г.Шмельовим, - це генезис корисної, продуктивної конку-
ренції. Нові матеріальні та духовні рівні суспільного прогресу досягалися шляхом соціальної, партнерсь-
кої взаємодії, а не шляхом знищення слабких сильними членами суспільства.
Продуктивна конкуренція – це соціально регульована конкуренція. У результаті добровільних і розу-
мних самообмежень сильних членів суспільства зберігалися права слабких на повноцінне життя у соціа-
льно прийнятих умовах.
Перехід від біологічного рівня конкуренції до соціобіологічного (первісне суспільство, взаємодія між
окремими істотами та популяціями), а потім до соціального рівня відбувався в межах трансформації парт-
нерської конкуренції. Партнерський тип конкуренції передбачає в результаті добровільного самообме-
ження влади сильних над слабкими членами суспільства встановлення певних правил і норм, із часом за-
кріплених у законодавстві, регулювання конкуренції в різних сферах соціуму.
Вітальна цінність об’єктів продуктивної конкуренції наявна, але боротьба за них не відбувається через
знищення суперників. Найбільша продуктивність досягається при гармонійному поєднанні найкращих
ознак різних видів конкуренції. Продуктивна конкуренція не повинна бути ні дуже м’якою, ні занадто жо-
рсткою, головне – оптимальне поєднання цих її рівнів.
В основі конкуренції лежать відповідні якості, що роблять її за формами більш жорсткою або більш
м’якою. Домінування певних властивостей, які є базовими в конкурентній взаємодії, залежить від рівня
організації та розвитку суспільства. Розглянемо найважливіші з них через аналіз діалектичних протилеж-
ностей, притаманних конкуренції.
1. Ворожість – гуманність. Як уже зазначалося, конкуренція може протікати в різних формах. Якщо
вона проходить у формі боротьби за існування, що характерно для тваринного світу, і такі біологічні фор-
ми боротьби переносяться в соціальний світ, то така конкуренція є винищувальною, антилюдською. Осно-
вний принцип і мета тут – знищення суперника, а після цього – досягнення бажаних благ. Якщо перемо-
жені члени конкурентної боротьби виходять з її сфери та перестають брати участь у подальших процесах
соціального розвитку, то таку конкуренцію можна назвати ворожою, антигуманною.
З появою первісного суспільства і надалі з появою цивілізацій були відпрацьовані певні моральні, ре-
лігійні, а потім і правові норми для регуляції ворожих проявів конкуренції і для спрямування її в гуманне
русло. Найважливіша роль в регуляції конкуренції на різних етапах розвитку суспільства належить релігії
Александрова О.С.
БАГАТОМАНІТНІСТЬ ПРОЯВІВ ФЕНОМЕНУ КОНКУРЕНЦІЇ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
114
та державі.
2. Стихійність – керованість у конкуренції.
У більшості випадків (виключення можуть складати суспільства тоталітарного типу) конкуренція ви-
никає стихійно і вільно. Під свободою можна розуміти стихійну некерованість, яка може перерости у від-
криту конфронтацію між членами суспільства та призвести до соціального регресу. Таку стихійну конку-
ренцію можна назвати дикою, нецивілізованою, неокультуреною, некерованою, нераціональною, нерозу-
мною. Вона попадає під дію тільки біологічних інстинктів. Відомо, що поведінка, мотивація діяльності
людини як соціального суб’єкта визначається двома складовими: інстинктами й розумом. Інстинкти є біо-
логічною сутністю людини, джерелом егоїзму та непродуктивних форм конкуренції. Розум – основою со-
ціального взаєморозуміння та співіснування членів суспільства. Інстинкти в цивілізованому суспільстві
повинні підпорядковуватися розуму, який несе в нього гуманні начала. Якщо основою інстинктів є сти-
хійна конкуренція, то основою розуму повинна виступати держава з допомогою створених нею зовнішніх
органів, а також із сукупністю правил і норм, закріплених у законодавстві.
У західному суспільстві певна роль у регулюванні конкуренції належить ще й громадянському суспі-
льству. Саме від способів регулювання конкуренції залежить вид її проявів. Наприклад, у державах із ко-
мандно-адміністративною системою управління (якою була система радянського суспільства) переважає
співробітництво (кооперація).
Прогресивний характер конкуренції залежить від ступеня її керованості з метою забезпечення рівних
стартових можливостей суб’єктам конкуренції. Розумне керування повинно враховувати конкретну ситуа-
цію в конкурентному середовищі. Важливий тут не тільки зовнішній контроль за учасниками змагального
процесу, але і їхній внутрішній самоконтроль, чого можна домогтися через виховання та формування пев-
ної культури конкуренції в певному суспільстві.
3. Рівність – зверхність стартових умов та вихідних позицій учасників конкуренції.
Від ступеня керованості, регульованості конкуренції залежить забезпечення рівних стартових умов та
вихідних позицій учасників конкурентної взаємодії. Відомо, що включення в конкуренцію її суб’єктів у
різний часовий період створює нерівність стартових можливостей, але, наприклад, правовими нормами
можна забезпечити чесну та справедливу конкуренцію, згладити певні соціальні суперечності.
Неоднакові вихідні позиції визначають обмежену кількість суб’єктів конкуренції в певному конкурен-
тному середовищі, що веде до нечесної і несправедливої конкуренції, в економічній галузі це може спри-
чинити формування монополістичних тенденцій.
4. Випадковість – детермінованість у конкуренції.
Розвиток суспільства відбувається за певними законами, які залежно від рівня розвитку цього суспіль-
ства детермінують появу відповідних видів конкуренції. Деякі з них є випадковими і якщо знаходять не-
обхідну базу, то приживаються та починають функціонувати й еволюціонувати разом із розвитком суспі-
льства. Зауважимо, що практично всі види конкуренції передбачають наявність повторюваних циклів бо-
ротьби суб’єктів конкурентної взаємодії за однотипні об’єкти.
Отже, дослідивши та проаналізувавши багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному
суспільному розвитку можна зробити наступні висновки:
Як суперечливе соціальне явище конкуренція за своєю суттю неоднорідна.
Критерієм класифікації видів конкуренції є сукупність використовуваних засобів, методів і прийомів
боротьби за доступ до суспільних благ. У зв’язку з чим виокремлюються: співробітництво, змагальна кон-
куренція, партнерська конкуренція, суперництво, конфлікт, конфронтація та війна як види конкуренції.
В основі конкуренції лежать відповідні якості, що роблять її за формами більш жорсткою або більш
м’якою. Домінування певних властивостей, які є базовими в конкурентній взаємодії, залежить від рівня
організації та розвитку суспільства. Найважливіші з якостей конкуренції розглянуті через аналіз діалекти-
чних протилежностей, притаманних ній, а саме: ворожість - гуманність, стихійність – керованість у кон-
куренції, рівність –зверхність стартових умов учасників конкуренції, випадковість – детермінованість у
конкуренції.
Конкуренція в різних своїх видах діє в усіх сферах життя суспільства: матеріально-виробничій (еко-
номічній), соціальній, політичній і духовній. Набуваючи різних форм та маючи різні властивості залежно
від ступеня, особливостей та рівня розвитку галузей життєдіяльності суспільства, особливостей внутрі-
шніх і зовнішніх процесів, що протікають в ньому, конкуренція еволюціонує разом з еволюцією суспільс-
тва. Її риси, властивості, параметри, особливості, характерні для певного етапу суспільного розвитку, по-
ступово замінюються на більш досконалі або пристосовані до специфіки суспільного розвитку в цей мо-
мент. Саме це питання потребує більш детального дослідження в майбутньому.
Джерела та література
1. Ван ден Флирт Э. Сотрудничество и конкуренция как партнеры // Социальный конфликт. – 2000. -
№3. – С.42-73.
2. Шмелев А.Г. Продуктивная конкуренция. Опыт конструирования объединительной концепции. – М.:
ИЧП «Издательство Магистр», 1997. – 56 с.
3. Морозов В.А. Конкуренция как форма конфликта на примере туристического бизнеса // Социальный
конфликт. – 2000. - №4. – С.71-78.
4. Философский энциклопедический словарь / Сост. Губский Е.Ф., Кораблев Г.В., Лутченко В.А. – М.:
ИНФРА-М, 2000. – 576 с.
5. Юрчук В.В. Современный словарь по психологии. – Мн.: «Современное слово», 1998. – 768 с.
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
115
6. Шило Н.Н. Конфликт как предмет социологии организации // Социологические исследования. – 2000.
- №10. – С.7-30.
7. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. – К.: Наукова думка, 1996. –
190 с.
8. Гришина Н.В. Психология конфликта. – СПб: Питер, 2000. – 464 с.
9. Пірен М.І. Основи конфліктології. – 2-е вид. – К., 1997. – 212 с.
10. Смелзер Н. Социология: Пер.с англ. – М.: Феникс, 1994. – 688 с.
11. Никитина А.Г. Глобальный социально-политический конфликт (психолого-политологический подход)
// Вопросы Философии. – 2002. - №6. – С.38-48.
12. Серебрянников В.В. От воинственности к миролюбию // Социологические исследования. – 2002. - №5.
– С.81-88.
Александрова С.С.
ФАКТОРЫ СТАНОВЛЕНИЯ, ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ, ИЗМЕНЕНИЯ СОЦИАЛЬНОГО
СУБЪЕКТА
Актуальность темы. В общественном развитии, полном противоречий и кризисных явлений, харак-
тер и масштаб которых ставит под угрозу жизнь всего человечества и каждого человека, возрастает зна-
чимость личности и социальных групп как субъектов истории и своей судьбы. От влияния самих людей на
те или иные процессы во многом зависит их ход и исход, поиск путей разрешения этих противоречий и
снижения негативных последствий кризисных явлений. Признаками сегодняшнего общества являются:
нарастание природных и техногенных катастроф, которые влекут за собой загрязнение окружающей сре-
ды, исчерпание ресурсов, нарастание дефицита продовольствия, снижение его жизнеобеспечивающих по-
казателей, и как их следствие - сокращение продолжительности жизни, ухудшение физического и психи-
ческого здоровья людей, снижение их работоспособности и активности, прямые потери человеческих
жизней.
Сложна и геополитическая ситуация. В конце XX столетия усилилась борьба ведущих держав за пере-
дел мира. Наличие ядерного, химического, биологического оружия, применение которого может вызвать
уничтожение не только отдельных народов и территорий, но и всего человечества, диктует необходимость
поиска другого пути решения национальных и общечеловеческих проблем. Это путь переговоров, дости-
жения согласия, взаимопонимания, объединения усилий по разрешению глобальных кризисов, проблем,
перед которыми оказалось человечество.
Между тем вся история, и тем более события последнего десятилетия XX века, свидетельствуют о
том, что на пути достижения согласия даже в самой острой ситуации стоят интересы определенных групп,
государств, лидеров, притязания которых на господство в национальном и международном плане проти-
воречат здравому смыслу и потому для защиты своих интересов эти группы и их лидеры часто действуют
исходя из принципа «цель оправдывает средство». Ход исторических событий, их направленность зависят
от уровня развития различных социальных субъектов, их сознания, воли, активности.
Цель статьи. Исследуя социальный субъект, обращаясь к его сущности и содержанию, формам про-
явления, динамике, важно ответить на вопрос о том, каковы условия и факторы, влияющие на возникно-
вение того или иного субъекта, смену его другим, что влияет на характер и меру активности субъекта, ка-
кие субъекты занимают ведущую позицию, какие подчиненную, наконец, как человек становится лично-
стью, а впоследствии субъектом деятельности, познания и общения, как общество формирует адекватных
себе субъектов, каков механизм взаимодействия общества, группы, личности.
Ответ па эти и многие другие вопросы формируется всем ходом социального познания, в процессе
которого выдвигались и выдвигаются самые разные точки зрения, теории, концепции и даже целые фило-
софские системы.
Выделим из множества позиций следующие парадигмы: социально-культурную; конкретно-
историческую, представленную формационным и цивилизованным подходом.
Анализ социокультурного феномена осуществляется на стыке социальной философии, социологии
культуры и культурологии. Специфический подход каждой из этих наук и их взаимосвязь определяются
тем, что в понятии «социокультурное» особым образом синтезируется «социальное» и «культурное», со-
циумные и культурно-историчекие компоненты. Исходным для нас является философское их осмысление
как важных факторов жизнедеятельности общества и личности.
Социумные факторы включают в себя системные характеристики общества как целостности, всю со-
вокупность составляющих его элементов, материальных и духовных; экономических, политических, пра-
вовых, нравственных, религиозных и др. компонентов, образующих макро- и микросреду жизнедеятель-
ности составляющих общество групп и отдельной личности. В литературе чаще всего употребляется тер-
мин социокультурный фактор или контекст, в таком синтезе к уже перечисленным компонентам дополня-
ется сам человек, и как отдельная личность и как совокупный индивид. Известна точка зрения, согласно
которой культура есть мера овладения человеком материальным и духовным потенциалом общества; а бо-
лее кратко эта идея звучит следующим образом: культура есть мера человеческого в человеке и в общест-
ве.
С понятием культура в обыденном смысле чаще всего связывают духовную сферу жизни общества и
относят к ней соответствующие области профессионального духовного труда: искусство, литературу, об-
разование, науку и т.д. Этот подход имеет резон, поскольку уровень развитости сфер образования, науки,
искусства является показателем развитости общества в целом, или показателем уровня духовности обще-
ства в целом и его отдельных членов. Однако понятие «культура» охватывает и материальную культуру.
Как подчеркивает Е.В.Боголюбова, исходным методологическим принципом системного анализа
|