Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р.

У статті автор дослідив англо-американську боротьбу за нафту у Північній Персії у 1920 − 1922 роках. На основі аналізу архівних джерел доведено, що концесія Хоштарії від самого її початку таїла в собі коріння міжнародних протиріч, які не віддалили, а, навпаки, зблизили позиції Великобританії і СШ...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2010
Main Author:	Ласкавий, Д.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України 2010
Series:	Наука. Релігія. Суспільство
Subjects:	Історія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33638
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р. / Д.В. Ласкавий // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 3. — С. 96-102. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33638
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-336382025-02-09T09:47:20Z Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р. Англо-американская борьба за нефть в Северной Персии: концессия Хоштарии, 1920 − 1922 гг. Anglo-American Struggle for Oil in the Northern Persia: Khostaria Concession, 1920 − 1922 ys Ласкавий, Д.В. Історія У статті автор дослідив англо-американську боротьбу за нафту у Північній Персії у 1920 − 1922 роках. На основі аналізу архівних джерел доведено, що концесія Хоштарії від самого її початку таїла в собі коріння міжнародних протиріч, які не віддалили, а, навпаки, зблизили позиції Великобританії і США з питання нафтового співробітництва. В статье автор исследовал англо-американскую борьбу за нефть в Северной Персии в 1920 − 1922 годах. На основе анализа архивных источников доказано, что концессия Хоштарии с самого её начала таила в себе корни международных противоречий, которые не отдалили, как можно было ожидать, а, наоборот, сблизили позиции Великобритании и США по вопросу нефтяного сотрудничества. In the article the author investigated Anglo-American struggle for oil in the northern Persia in 1920 − 1922 ys. On the basis of the analysis of archival sources it is proved that concession of Khostaria from its most beginning concealed in itself roots of the international contradictions which have not kept away as it was possible to expect, and, on the contrary, have pull together positions of Great Britain and the USA concerning oil cooperation. 2010 Article Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р. / Д.В. Ласкавий // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 3. — С. 96-102. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33638 94(420:73) «1920/1922» uk Наука. Релігія. Суспільство application/pdf Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія Історія
spellingShingle	Історія Історія Ласкавий, Д.В. Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р. Наука. Релігія. Суспільство
description	У статті автор дослідив англо-американську боротьбу за нафту у Північній Персії у 1920 − 1922 роках. На основі аналізу архівних джерел доведено, що концесія Хоштарії від самого її початку таїла в собі коріння міжнародних протиріч, які не віддалили, а, навпаки, зблизили позиції Великобританії і США з питання нафтового співробітництва.
format	Article
author	Ласкавий, Д.В.
author_facet	Ласкавий, Д.В.
author_sort	Ласкавий, Д.В.
title	Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р.
title_short	Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р.
title_full	Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р.
title_fullStr	Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р.
title_full_unstemmed	Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р.
title_sort	англо-американська боротьба за нафту у північній персії: концесія хоштарії, 1920 - 1922 р.
publisher	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33638
citation_txt	Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р. / Д.В. Ласкавий // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 3. — С. 96-102. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Наука. Релігія. Суспільство
work_keys_str_mv	AT laskavijdv angloamerikansʹkaborotʹbazanaftuupívníčníjpersííkoncesíâhoštaríí19201922r AT laskavijdv angloamerikanskaâborʹbazaneftʹvsevernojpersiikoncessiâhoštarii19201922gg AT laskavijdv angloamericanstruggleforoilinthenorthernpersiakhostariaconcession19201922ys
first_indexed	2025-11-25T13:41:40Z
last_indexed	2025-11-25T13:41:40Z
_version_	1849769960592637952
fulltext	«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 96 УДК 94(420:73) «1920/1922» Д.В. Ласкавий Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна АНГЛО�АМЕРИКАНСЬКА БОРОТЬБА ЗА НАФТУ У ПІВНІЧНІЙ ПЕРСІЇ: КОНЦЕСІЯ ХОШТАРІЇ, 1920 – 1922 рр. У статті автор дослідив англо-американську боротьбу за нафту у Північній Персії у 1920 − 1922 роках. На основі аналізу архівних джерел доведено, що концесія Хоштарії від самого її початку таїла в собі коріння міжнародних протиріч, які не віддалили, а, навпаки, зблизили позиції Великобританії і США з питання нафтового співробітництва. Сучасні міжнародні відносини вже не можливо уявити без могутнього англо-амери- канського тандему, такого собі міцного трансатлантичного англосаксонського об’єднання на міждержавному рівні, вплив якого розповсюджується далеко за межі власне самих кор- донів Великобританії та США й тим чи іншим чином відчувається у найвіддаленіших куточках світу. Виступаючи єдиним фронтом з усіх актуальних проблем світової полі- тики, обидві країни ніби спираються одна на одну, намагаються спільно використовувати свої здобутки та разом боротися проти суперників, що, зізнаємось, у них виходить дуже непогано. Однак так було далеко не завжди й історія міжнародних відносин знає часи, коли Вашингтон і Лондон перебували у глобальному протистоянні, своєрідній «холодній вій- ні», яка не раз могла перерости у відкритий конфлікт. І мова йде не про роки американ- ської революції, війну за незалежність чи громадянську війну, а перше десятиліття після Першої світової війни, коли ще недавні віддані союзники США і Великобританія стали непримиренними противниками. Вирішення долі багатостраждальної османської спад- щини, формування нової, Версальсько-Вашингтонської, системи міжнародних відносин упродовж 1918 − 1928 років відбувалось на тлі запеклого англо-американського нафтово- го суперництва, що іноді межувало на грані розриву двосторонніх відносин. У подіях того часу кореняться витоки багатьох актуальних проблем сучасної світо- вої політики на Середньому Сході, у тому числі питання про доступ до північноіранської нафти, яке ні Уайтхоллу, ні Білому дому не дає спокою уже протягом століття. Цілком вірогідно, що й у майбутньому, коли Іран рано чи пізно відкриє свій нафтовий ринок для світу, боротьба за концесії може в черговий раз ускладнити поки що безхмарне англо- американське партнерство, як це вже було у 1920 − 1922 роках. Проте у вітчизняній історіографії нема жодної роботи, присвяченої дослідженню впливу нафтового фактора на формування відносин між Великобританією та США у 20-х роках ХХ століття, не кажучи вже про їх боротьбу за колишню російську нафтову концесію на півночі Персії. Не набагато краще ситуація із висвітленням цього питання у сучасній російській історіографії. Про нього згадується лише в одній роботі, порівня- но недавно захищеній кандидатській дисертації Г.Н. Валіахмєтової «Боротьба великих держав і нафтових компаній за іракську нафту (1912 − 1928 рр.)» [1]. Її автор зазначає, що «Стандард ойл» дивилася на концесію у Північній Персії як на крок до співробітни- цтва з Англією у справі експлуатації іракської нафти», але далі цього не йде [1, с. 123]. Хоча це цілком зрозуміло, оскільки Г. Валіахмєтова зосередила увагу на дослідженні міжнародної боротьби за месопотамську нафту, а не перську. Що стосується радянської історіографії, то, не дивлячись на доволі багате розмаїття робіт з історії англійської та – значно скромніше – американської зовнішньої політики в Персії, у ній також відсутня спеціальна праця з вивчення англо-американської боротьби Англо�американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 – 1922 рр. «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 97 за нафту у Північній Персії на початку 1920-х років, хоча про означені події в окремих пра- цях згадується, і не раз. Так, зокрема у спільній статті А.З. Арабаджяна і Д.С. Рождєст- венської «Еволюція економічних зв’язків США з Іраном», опублікованій у збірнику нау- кових праць «Близький та Середній Схід: економіка й історія», із 20 сторінок подіям 1921 − 1922 років присвячений лише один абзац [2, с. 4]. У ньому автори зазначають гостроту суперництва американського імперіалізму з англійськими нафтовими монополія- ми, але наголошують, що надані перським урядом компаніям США нафтові концесії були анульовані у результаті протестів радянського уряду, хоча у той самий час визнають, що «певну роль у цьому зіграла і протидія англійців» [2, с. 4]. Протилежної думки щодо ролі Великобританії у справі протидії спробам США здобути нафтові концесії у Північній Персії дотримується відомий представник англій- ської історіографії міжнародної боротьби за нафту Р. Фер’є. У першому томі своєї фунда- ментальної двотомної праці «Історія “Бритіш петролеум”», присвяченій історії становлення та розвитку Англо-перської нафтової компанії у 1901 − 1932 роках, Р. Фер’є, спираючись на архіви компанії та Форін оффісу, спробував представити об’єктивну та детальну карти- ну подій 1921 − 1922 років [3, с. 570-580]. Він чи не єдиний з усіх західних дослідників, хто звернув увагу на колишню російську нафтову концесію Хоштарії, навколо якої роз- горнулась запекла англо-американська суперечка, зазначивши відсутність джерел з ран- ньої історії цього підприємства [3, с. 570]. На його думку, боротьба «Стандард ойл оф Нью-Джерсі» і Англо-перської нафтової компанії спочатку між собою, а потім разом проти іншої американської компанії «Сінклейр корпорейшн», яка примудрилася здобути концесію на північноперську нафту, сприяла кращому порозумінню між двома компаніями та урядами у нафтових справах і не тільки щодо Месопотамії [3, с. 580]. Приблизно такої самої думки дотримуються представники американської історіо- графії, щоправда дивляться на означені події дещо під іншим кутом зору. У 1974 році в журналі «Бізнес Хісторі Ревю» була опублікована стаття М. Хогана, тоді ще шукача док- торського ступеню Університету Айова, присвячена дослідженню суперечливого співро- бітництва між США і Великобританією у сфері нафтового бізнесу у 1918 − 1924 роках, яка й зараз залишається однією з найкращих у своєму роді, хоча й не без певного недо- ліку [4]. Намагаючись показати у статті усе розмаїття спільних і протилежних інтересів американського й англійського капіталу, автор, окрім Персії і Месопотамії, включив у географічні рамки невеликого дослідження Латинську Америку, чим дещо зменшив об’єм інформації щодо перших двох регіонів. Як результат про концесію Хоштарії він згадує в одному реченні та й то якось поміж іншим, лише зазначивши «спірність» її приналеж- ності [4, с. 188]. Проте загалом Хогану вдалося досягти поставлених цілей. Проаналізувавши різ- номанітні джерела, у тому числі документи з архіву Державного департаменту Сполу- чених Штатів, він прийшов до важливого висновку, що єдиною альтернативою англо- американському порозумінню була війна. Виходячи з усвідомлення тієї простої істини, що придбати щось вдасться навряд, а от втратити доведеться точно, правлячі кола обох держав крок за кроком, важко й подовгу, але йшли на зближення. І врешті-решт, як пи- ше М. Хоган, «мрія про усебританську систему й американська мрія про світ відкритих дверей вилилися у англо-американський неформальний дружній союз, встановлений на приватному рівні й оточений міфами освіченого капіталізму і замаскований позаду кон- цесійної боротьби як символу конкуренції» [4, с. 204-205]. Отже, аналіз відомої історіографії, з одного боку, підтвердив важливість обраної для вивчення проблематики, а з іншого – довів її недостатнє розкриття. Таким чином, ме- тою даної статті є, спираючись на не використані дослідниками джерела, у тому числі першоджерела з британських та російських архівів, та здобутки історіографії, дослідити Д.В. Ласкавий «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 98 англо-американську боротьбу за нафту у Північній Персії у 1920 − 1922 роках, що роз- горнулась навколо колишньої російської концесії Хоштарії, історія якої і справді була справжньою загадкою. У тому, що, як зазначив Р. Фер’є, жодних записів у британських архівах про отри- мання Акакієм Хоштарією нафтової концесії на півночі Персії майже не залишилося, не доводиться сумніватися, не тільки зважаючи на дослідницький хист і прискіпливість ав- тора «Історії “Бритіш петролеум”» у вивченні джерел, а й, у першу чергу, після ознайом- лення із архівною справою «Концесія А.М. Хоштарії на рудні багатства Північної Персії і колізії інтересів названого концесіонера з інтересами наших залізничних товариств Но- бель, Обліково-позикового банку» [5]. Її матеріали, так і не впроваджені до наукового обігу, містять чимало інформації про вплив нафтового фактора на зовнішню політику Росії, перебіг англо-російського суперництва у Персії у 1916 − 1917 роках і певним чи- ном проливають світло на витоки англо-американської суперечки 1921 − 1922 років щодо питання приналежності північноперських нафтових родовищ. Як показав аналіз документів з названої архівної справи, історія концесії Уільяма Нокса Дарсі 1901 року, засновника Англо-перської нафтової компанії, чия діяльність охоп- лювала більшу частину Персії, в точності до навпаки повторилася в концесії Акакія Ме- фодійовича Хоштарії 1917 року, що стало найкращою ілюстрацією спільного і відмінно- го у зовнішній політиці Росії і Великобританії. Якщо у 1901 − 1902 роках британський уряд доклав великих зусиль, щоб Дарсі отримав концесію, а Росія не домоглася її ану- лювання, то російський уряд витратив не менше сил, щоб не англійський, а вітчизняний підприємець не отримав концесії на північноперську нафту [5, с. 50-53]. Врешті-решт ціною неймовірних зусиль Хоштарія добився концесії, але, щоб її зберегти, влітку 1917 року під тиском уряду погодився перетворити утворене ним Російсько-перське нафтове това- риство, більш відоме як «Рупенто», на таку своєрідну Англо-перську нафтову компанію російського типу, тобто передати підприємство під переважний контроль уряду в особі Міністерства зовнішніх справ [5, 127-127об.]. Цією подією завершився не просто поділ перської нафти, були встановлені нові сфери впливу, межами яких фактично стали кон- цесії Дарсі і Хоштарії. Відповідно ¾ території Персії увійшли в сферу Британської імперії, тоді як лише ¼ у Російську. Проте історія з питанням приналежності концесії Хоштарії на цьому не лише не закінчилась, а навпаки, тільки розпочалась. Жовтнева революція та перші кроки більшовицького уряду на зовнішньополітичній арені, спрямовані на оприлюднення таємних договорів і відміну, як тоді було прийнято казати, «кабальних концесій і договорів, нав’язаних царським режимом», змусили замис- литися над майбутнім своїх іноземних підприємств багатьох російських концесіонерів, у тому числі А. Хоштарію. Ситуація стала ще більш загрозливою, коли наприкінці 1917 року перський уряд, користуючись кризою влади в Росії, нічого нікому офіційно не поясню- ючи, відмінив усі концесії свого північного сусіда, хоча багато їх власників, зокрема Хоштарія, усе ще сподіваючись на краще, продовжували більш-менш вчасно сплачувати податки у шахську скарбницю. Однак, розуміючи, що скоріш за все втримати концесію не вдасться, він на початку 1918 року через одного лондонського брокера спробував нею зацікавити Англо-перську нафтову компанію, але невдало. Через рік Хоштарія ще раз звернувся до представника компанії, на цей раз полковника Уоллеса, який у той час пе- ребував у Персії. Концесіонер виступив з пропозицією передати контрольний пакет акцій «Рупенто» англо-перській компанії, але його ідея не знайшла підтримки у її керую- чого директора Чарльза Грінуея. Тим не менш, не втрачаючи надії на краще, наприкінці 1919 року Хоштарія звернувся до британської дипломатичної місії, щоб та допомогла підшукати покупця на його концесію. Проте англійський посланник в Тегерані Персі Кокс, зважаючи на вкрай неспокійну ситуацію у Північній Персії та темне минуле самої кон- цесії, віднісся до звернення підприємця із великою долею скептицизму і горе-конце- сіонер втретє зазнав невдачі [3, с. 570]. Англо�американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 – 1922 рр. «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 99 Мабуть, будь-який інший концесіонер, будучи на його місці, вже давно опустив би ру- ки від відчаю, але тільки не Хоштарія. Обійшовши в свій час таких сильних конкурентів, як Нобелі, витримавши тиск вітчизняного Міністерства зовнішніх справ і пройшовши всіма щаблинами перської бюрократії, він надто дорого за неї заплатив, у буквальному й переносному розумінні цього слова, щоб так легко її втратити. Не збираючись здаватися, підприємець знов і знов намагається вийти на керівництво Англо-перської нафтової ком- панії, аби переконати у цінності свого підприємства. Нарешті наприкінці грудня 1919 року одному з його представників у Лондоні, мабуть, не в останню чергу завдяки натякам про відновлення інтересу до концесії з боку «Роял-Датч Шелл», це вдалося. Невдовзі, на по- чатку 1920 року, компанія проінформувала Форін оффіс, що «була переконана в її автен- тичності» та погодилась придбати на неї права у Хоштарії та його «Рупенто». Для її експлуатації 20 травня була сформована «Ноз Пьошн Оілс Лімітед» з капіталом у 3 мільйо- ни фунтів стерлінгів, 25% акцій якої надали «Рупенто» на чолі з А. Хоштарією [3, с. 571]. Отже, фактично Великобританія через Англо-перську нафтову компанію й афілійо- вану з нею «Ноз Пьошн Оілс Лімітед» встановила практично повний контроль над майже усією перською нафтою. Окрім цього, всього місяць потому на конференції Верховної ради Антанти у Сан-Ремо, 24 квітня, таємно від представників інших країн, у першу чергу США, директор департаменту політики та комерції Міністерства зовнішніх справ Франції Філіп Бертело, з одного боку, та директор Його Величності нафтового департаменту професор Джон Кедмен, з іншого боку, підписали меморандум англо-французької нафто- вої угоди [6, с. 89]. За її умовами Великобританія, за участі Франції, отримала переважне право на експлуатацію нафтових родовищ у Месопотамії. Таким чином, навесні 1920 року практично вся персько-месопотамська нафта опинилася під британським контролем. Проте далеко не все так добре складалося для Великобританії, як може здатися на перший погляд. Якщо з концесією Дарсі 1901 року, на основі якої діяла Англо-перська нафтова компанія, з юридичної точки зору було все в порядку та мандат на Месопота- мію у Великобританії після конференції в Сан-Ремо був уже у руках, то з легітимністю концесії Хоштарії виникли серйозні проблеми, оскільки шахський уряд її вже анулював, а діяльність «Ноз Пьошн Оілс Лімітед» ще не схвалив. Більше того, нова російська ра- дянська влада, не визнана англійцями, а не персами, рішуче виступила за відміну усіх царських концесій у Персії, що було дуже схвально сприйнято в Тегерані. До того ж повномасштабний початок англійською компанією геологорозвідувальних робіт, нехай і легальних, затримувався через важку політико-економічну ситуацію в Персії в цілому та особливо в Гіляні, одній із північних провінцій, на яку розповсюджувалась дія колиш- ньої концесії і де зріст антибританських настроїв серед населення та різке посилення впливу радянської Росії, були найбільш відчутними та загрозливими. Тобто де-юре пів- нічноперська нафта не була ні в чиїй концесії, хоча де-факто належала Англо-перській нафтовій компанії. Така політична плутанина та юридична казуїстика була на руку іншому претенденту на оволодіння якщо не всією, то принаймні значною частиною нафти Середнього Сходу − США. Для Сполучених Штатів у тих міжнародних обставинах північноперська нафта була поки що чи не єдиною більш-менш легітимною можливістю зачепитися та якось за- кріпитися у стратегічно важливому нафтоносному регіоні. За інформацією Форін оффісу, у середині листопада 1921 року перський посланник у Константинополі цікавився якимось американським адміралом, який опікується питанням доступу до перських нафтових родо- вищ і з приводу цього вже вступав у контакт з шахським урядом через посланника Німеч- чини у Тегерані. Трохи пізніше, будучи проінформованим у перському Кабінеті міністрів, що північноперські родовища нафти вже придбані Англо-перською нафтовою компанією, німецький дипломат запропонував виплатити все заплачене цією компанією [7, с. 80]. Д.В. Ласкавий «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 100 Під час обговорення даного питання з представником Великобританії у Тегерані Реджинальдом Бріджменом його американський колега Вен Інгерт зазначив, що «факт виплати англійською нафтовою компанією значної суми на потребу концесії Хоштарії сам по собі не є причиною для відмови подати заявку на відвід дільниці для розробки надр, оскільки будь-яка американська група, яка бажає придбати її, готова заплатити яку завгодно суму, вже сплачену за таку важливу концесію» [7, с. 80]. Іншими словами, аме- риканці були готові заплатити стільки грошей, скільки потрібно для її придбання. І зайвим доказом того, що слова американського дипломата не лише гра м’язами, стала заява пер- ського прем’єр-міністра у меджлісі 19 листопада. У ній він наголосив, що шахський уряд не визнає концесію Хоштарії законною та вважає її недійсною, оскільки вона ніколи не була ратифікована парламентом. Про це британський посланник одразу телеграфував у Фо- рін оффіс. І поки у відомстві лорда Керзона міркували над одвічним питанням «Що робити?», через три дні з місії в Тегерані прийшла ще більш приголомшлива новина. Двадцять дру- гого листопада Бріджмен телеграфував, що цього дня після нетривалих дебатів меджліс схвалив надання «Стандард ойл» нафтової концесії у п’яти північних провінціях (Азер- байджані, Гіляні, Астрабаді, Мазендерані та Хорасані) терміном на 50 років і без права передачі її будь-якому уряду чи асоціації [7, с. 80]. Пояснюючи англійському посланнику ситуацію, міністр зовнішніх справ Персії ні- чого не придумав більш оригінального, як вкотре наголосити на недійсності концесії Хоштарії. Проте, зайнявши таку офіційну позицію, Тегеран наштовхнувся на протидію з боку Москви, чий уповноважений дипломатичний представник Федір Аронович Ротштейн подав офіційний протест проти концесії. На думку народного комісаріату закордонних справ, висловлену Ротштейном, її надання суперечило існуючим російсько-перським до- мовленостям. Згідно з ними до моменту ратифікації двостороннього договору, що був укладений ще 26 лютого, всі царські концесії залишалися власністю радянського уряду і, відповідно, нікому не могли бути передані без його згоди. Більше того, надавши «Стан- дард ойл» фактично концесію Хоштарії, перський уряд порушив одну з головних умов підписаної угоди − зобов’язання не надавати третій державі колишні російські концесії, від яких після ратифікації договору мав відмовитися радянський уряд і на які відтоді не могли претендувати інші [7, с. 80]. До невдоволених діями Персії країн долучилася Франція. Її посланник також ви- словив свій протест проти американської концесії, про яку не був завчасно попереджений, хоча, як з’ясувалося, вже запропонував перському уряду гроші готівкою за надання фран- цузькій компанії експлуатаційних прав на ту саму північноперську нафту [7, с. 80]. Отже, позицію Великобританії в цьому делікатному питанні опосередковано, виходячи з своїх інтересів, підтримали РРФСР і Франція, які таким чином невільно встали на бік британ- ської дипломатії у боротьбі проти американської, але чого було більше від цього Форін оффісу – користі або шкоди, поки що залишалося не зрозумілим. Так, зокрема, Франція, яка, уклавши з Великобританією у квітні 1920 року нафто- ву угоду, здавалося, зняла всі претензії на безпосереднє оволодіння джерелами перської нафти, за що як компенсацію отримала від Англо-перської нафтової компанії гаранто- вані 25% її видобутку фактично за собівартістю, як з’ясувалося, за спиною союзника продовжила лінію своєї нафтової дипломатії, спрямовану на отримання концесії у Пер- сії [6, с. 89]. Виходячи з цього, Форін оффісу не можна було виключати вірогідності утво- рення нехай і ситуативного, але через це не менш небезпечного, американо-французького нафтового альянсу. Що стосується РРФСР, то хоча її уповноважений представник і зая- вив протест проти американської концесії на північноперську нафту, британській місії від цього легше аж ніяк не стало, оскільки Москва зайняла ще більш жорстку позицію проти можливої участі Лондону у цій концесії [7, с. 112]. Англо�американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 – 1922 рр. «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 101 Зважаючи на таку розстановку сил, Уайтхолл, судячи з аналізу логіки його подаль- ших дій, прийняв єдине правильне рішення − ніж ставати одному проти трьох одразу, краще домовитися зі США і разом боротися із іншими двома суперниками, Францією і особливо радянською Росією, загроза від якої, за повідомленнями нового англійського посланника в Тегерані Персі Лорейна, була більш очевидна та реальна [7, с. 112-113]. Такої самої точки зору дотримувались і у Білому домі, добре розуміючи, що реалізувати північноперську концесію у неспокійному регіоні, оточеному ворожими британськими та радянськими силами, тобто фактично у повній воєнно-політичній блокаді, буде дале- ко непросто та дуже дорого, якщо взагалі можливо. Також пошуку компромісу сприяла позиція перського уряду. Як телеграфував 28 лютого 1922 року П. Лорейн, у приватній бесіді з ним перський прем’єр-міністр Мушир-ед-Доулє та міністр юстиції Сердар Муаз- зам наголосили, що вітають англо-американську кооперацію та вбачають у цьому засіб протидії Росії [7, с. 112]. Невдовзі, не в останню чергу завдяки їм, між дипломатичними представниками обох великих держав, що вже мали декілька неофіційних зустрічей, на яких хоча висловили готовність піти на взаємні поступки, але кожний залишився при своєму, відбувся конструктивний діалог. Лід рушив 4 березня. Того дня під час чергової зустрічі американського та британ- ського дипломатів посланник США В. Інгерт заявив, що «опозиція британській участі у концесії зникає і що справжньою причиною непорозумінь була стаття, за якою “Стан- дард ойл” залишала за собою право відмовитись від цілої концесії», тобто не запитуючи Англо-перську нафтову компанію. За його словами, «він був уповноважений Вашинг- тоном пояснити, що ця стаття передбачена виключно на випадок, якщо “Стандард ойл” знайде концесію непідходящою пропозицією, про що також уже повідомлено прем’єр- міністру» [7, с. 113]. Американський дипломат також висловив думку, що концесія може бути надана на правах рівної участі обох сторін і тоді вочевидь спірна стаття буде вийня- та із договору, а якщо її залишити, то концесія номінально належатиме тільки «Стандард Ойл». Його британський колега П. Лорейн «був схильний оцінювати почуті слова як доказ існування більш сповненого надії становища» [7, с. 113]. Отже, вперше за останні декілька місяців з’явилось бодай найменше сподівання для обох держав і їх компаній знайти вихід із суперечливої ситуації двостороннього пата, коли у боротьбі за концесію Хоштарії жоден із суперників не стільки не хотів наступати або відступати першим, ви- чікуючи на помилку один одного, скільки просто не був у змозі. Таким чином, як показав аналіз першоджерел, концесія Хоштарії від самого її почат- ку таїла в собі коріння протиріч, спочатку внутрішніх російських, потім англо-російських, а з 1921 року англо-американських, загострених радянським і французьким втручанням. Юридична казуїстика з правовим статусом як північноперських нафтових родовищ, так і претендентів на їх розробку, спричинена ще діями самого А. Хоштарії та політикою цар- ського уряду у 1916 − 1917 роках, невдовзі ще більш заплутана діями більшовицького та перського урядів і ним самим, призвела до ситуації, коли у 1921 році США, Велико- британія та РРФСР вважали його концесію своєю власністю, на яку, як з’ясувалося, по- клала око ще й Франція та мала види навіть Німеччина. Взимку 1921 − 1922 років най- більш гостра боротьба розгорнулась між Вашингтоном і Лондоном, чиї нафтові компанії «Стандард ойл» і Англо-перська нафтова компанія, підтримані відповідно американсь- кою та англійською дипломатіями, обвинуватили одна одну у загарбанні чужої концесії на північноперську нафту. Однак, усупереч очікуванням інших учасників міжнародної боротьби за «спадщину» Хоштарії, у керівництві обох компаній, тісно пов’язаному з правлячими колами своїх держав і під їх впливом, аби не тішити конкурентів та зважаю- чи на постійно зростаючу взаємозалежність, вирішили спробувати розійтися миром, а не війною. Д.В. Ласкавий «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 102 Проте питання, чим завершилося намічене навесні 1922 року потепління в англо- американських відносинах, є темою вже для окремого дослідження. ЛІТЕРАТУРА 1. Валиахметова Г.Л. Борьба великих держав и нефтяных компаний за иракскую нефть (1912 − 1928 гг.) : дис. … кандидата ист. наук.: 07.00.03 / Валиахметова Гульнара Ниловна. − Екатеринбург, 1999. − 212 с. 2. Арабаджян А.З. Эволюция экономических связей США с Ираном // Ближний и Средний Восток : сб. науч. трудов / А.З. Арабаджян, Д.С. Рождественская ; [отв. ред. Ю.В. Ганковский]. – М. : Наука, 1983. – С. 3-23. 3. Ferrier R. The History of British Petroleum Company / R. Ferrier. – Cambridge : Cambridge University Press, 1982. – Vol. 1. – P. 570-580. 4. Hogan M. Informal Entente: Public Policy and Private Management in Anglo-American Petroleum Affairs, 1918 − 1924 / M. Hogan // Business History Review. − 1974. − № 48. − P. 187-205. 5. Концессия А.М. Хоштарии на рудные богатства Северной Персии и коллизии интересов названного концессионера с интересами наших железнодорожных обществ Нобель, Учётно-ссудного банка и пр. // Архив внешней политики Российской империи Историко-документального департамента Министер- ства иностранных дел Российской Федерации. – Ф. 144, оп. 490д (1903 − 1917 гг.), д. 10д. − 1916 г. 6. The Anglo-French Petroleum Agreement and Mesopotamia [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://filestore.nationalarchives.gov.uk/pdfs/large/cab-24-108.pdf. 7. Foreign countries report. − 30th November1921 − 8th March 1922. − № 57-64 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://filestore.nationalarchives.gov.uk/pdfs/large/cab-24-155.pdf. Д.В. Ласкавый Англо-американская борьба за нефть в Северной Персии: концессия Хоштарии, 1920 − 1922 гг. В статье автор исследовал англо-американскую борьбу за нефть в Северной Персии в 1920 − 1922 годах. На основе анализа архивных источников доказано, что концессия Хоштарии с самого её начала таила в себе корни международных противоречий, которые не отдалили, как можно было ожидать, а, наоборот, сблизили позиции Великобритании и США по вопросу нефтяного сотрудничества. D.V. Laskavyi Anglo-American Struggle for Oil in the Northern Persia: Khostaria Concession, 1920 − 1922 ys In the article the author investigated Anglo-American struggle for oil in the northern Persia in 1920 − 1922 ys. On the basis of the analysis of archival sources it is proved that concession of Khostaria from its most beginning concealed in itself roots of the international contradictions which have not kept away as it was possible to expect, and, on the contrary, have pull together positions of Great Britain and the USA concerning oil cooperation. Стаття надійшла до редакції 05.07.2010.

Англо-американська боротьба за нафту у Північній Персії: концесія Хоштарії, 1920 - 1922 р.

Institution

Similar Items