Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства
У статті розглядаються проблеми подальшої розбудови в Україні зрілої демократії та громадянського суспільства в контексті взаємодії держави та репрезентантів релігії, особливостей розвитку релігійної ситуації. Аналізуються кількісні показники в сфері релігійного життя України, їх динаміка, дослід...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33647 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства / О.В. Барабаш // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 160-166. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859631680240746496 |
|---|---|
| author | Барабаш, О.В. |
| author_facet | Барабаш, О.В. |
| citation_txt | Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства / О.В. Барабаш // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 160-166. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука. Релігія. Суспільство |
| description | У статті розглядаються проблеми подальшої розбудови в Україні зрілої демократії та громадянського
суспільства в контексті взаємодії держави та репрезентантів релігії, особливостей розвитку релігійної
ситуації. Аналізуються кількісні показники в сфері релігійного життя України, їх динаміка, досліджуються
інституційні перспективи. Особливу увагу приділено процесам дезінституціоналізації, якісним змінам
сучасної релігійності у зв’язку з індивідуалізацією способу життя, створенням різнорідних мереж релігійної
комунікації. Окреслено перспективи і векторність взаємодії держави та репрезентантів релігійності в
процесі ствердження демократичних цінностей на різних рівнях суспільного життя.
В статье рассматриваются проблемы дальнейшего развития в Украине зрелой демократии и гражданского
общества в контексте взаимодействия государства и репрезентантов религии, особенностей развития
религиозной ситуации. Анализируются количественные показатели в сфере религиозной жизни Украины,
их динамика, исследуются институциональные перспективы. Особое внимание уделено процессам дезинститу-
ционализации, качественным изменениям современной религиозности в связи с индивидуализацией образа
жизни, созданием разнородных сетей религиозной коммуникации. Очерчены перспективы и векторность
взаимодействия государства и представителей религиозности в процессе утверждения демократических
ценностей на разных уровнях общественной жизни.
In the article the problems of further development of mature democracy and civil society in Ukraine are examined
in the context of cooperation of the state and religious representatives, development of religious situation. Quantative
indexed are analysed in area of religious life, their dinamics, institytional prospekts are investigated. Spesial
attention is spared to the processes of desinstitutionalization, high-quality changes of modern religiousness in
connection with individualization of the way of life, to creation of different networks of religious communication.
Prospects and direction of cooperation of the state and representatives of religiousness are outlined in case of development
of effective terms of evolution of civil society and its effective influence on the processes of democratization.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:11:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 160
СОЦІАЛЬНА ФIЛОСОФIЯ
УДК 930.1
О.В. Барабаш
Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків
СТРАТЕГІЇ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА РЕПРЕЗЕНТАНТІВ РЕЛІГІЇ
В УМОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ: ВЕКТОР ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ,
РОЗБУДОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
У статті розглядаються проблеми подальшої розбудови в Україні зрілої демократії та громадянського
суспільства в контексті взаємодії держави та репрезентантів релігії, особливостей розвитку релігійної
ситуації. Аналізуються кількісні показники в сфері релігійного життя України, їх динаміка, досліджуються
інституційні перспективи. Особливу увагу приділено процесам дезінституціоналізації, якісним змінам
сучасної релігійності у зв’язку з індивідуалізацією способу життя, створенням різнорідних мереж релігійної
комунікації. Окреслено перспективи і векторність взаємодії держави та репрезентантів релігійності в
процесі ствердження демократичних цінностей на різних рівнях суспільного життя.
За сучасних умов розбудови зрілої й невідворотної демократії в Україні, на наш
погляд, актуалізується коло питань, пов’язаних з системними підходами щодо її скла-
дових, особливостей їх функціонування на підґрунті правової й ментальної реальності
України. В цьому контексті інституційні перспективи демократії стратегічно окреслені
і більшою або меншою мірою втілені в чинному законодавстві України. Позаінститу-
ційний аспект – все, що за аксіомами системи з правовою державою, вільними вибора-
ми, розподілом законодавчої, виконавчої та судової влади – залишається відкритим для
аналізу, досліджень та відповідних рекомендацій. Як наголошує Ж-П. Віллем, «демо-
кратія – це ще й культура, демократична ментальність. Демократія – це, насамперед,
демократи, тобто індивіди, що засвоїли певну кількість принципів, серед яких – повага
до меншин, права людини, публічне обговорення тощо: демократія має існувати в голо-
вах так само як в інституціях» [1, с. 232]. Таким чином, щоб надбання демократичного
способу життя остаточно сформувалися й закріпилися на рівні свідомості наших гро-
мадян, необхідна не тільки іструментально-правова робота держави, але й просвітни-
цько-педагогічна – засобів масової інформації, освітніх установ, тощо.
Цей процес становлення світоглядних орієнтирів демократичного характеру не-
від’ємно пов’язаний з розбудовою розвиненого громадянського суспільства, в якому на
побутово-повсякденному рівні, в справах, віддалених від політичного життя, і ствер-
джується розуміння особистості з її сумою фундаментальних особистісних прав, окре-
слюється сфера приватного інтересу, що залишається за межами регуляції інститутами
держави. В такий спосіб відбувається формування громадянина зі ствердженими в
свідомості демократичними цінностями. Тому в країнах Західного світу громадянське
суспільство виступає певною запорукою й гарантом системно-інституційних механізмів
демократії.
Метою даного дослідження є з’ясування особливостей формування світоглядних
орієнтирів, ментальних настанов українського народу у зв’язку з сучасними факторами
Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 161
релігійності, їх якісними показниками, модифікаціями та тенденціями змін у сфері ре-
лігійного життя, окресленням у цьому контексті векторів взаємодії держави та репрезен-
тантів релігійності в стратегічному напрямку демократизації, розбудови громадянського
суспільства.
З нашої точки зору, в умовах реалій сьогодення України смислова інфраструктура
способу життя різних верств населення та соціальних груп, зважаючи на суттєвий фактор
індивідуалізації, відрізняється світоглядними орієнтирами й наповнюється різнорідною
якістю. Хоча це один з показників демократичного розвитку суспільства на підґрунті
загального знаменника – чинного законодавства – тим не менш відкритим залишається
питання про відповідність офіційно стверджених орієнтирів західно-ліберального типу
певним архетипам свідомості нашого народу, їх взаємодію з ментальними установами в
сприйнятті новацій.
Як відзначає Ю.Ю. Калиновський, «правосвідомість українського народу набула
ознак правового нігілізму, скептичного ставлення до законодавства, яке часто-густо
насаджувалось державою-загарбником і не відповідало інтересам нашого народу, ос-
кільки воно (законодавство) було або польським, або австро-угорським, або російським,
тільки не українським. Тому правосвідомість українців більше “орієнтувалась” на тра-
диції, звичаї, як засіб збереження своєї національно-культурної ідентичності, ніж на по-
зитивне право» [2, с. 123-124].
Так на архетиповому рівні в Україні все, що виглядає новітнім і спрямовано на
організацію способу життя, навіть при загальновизнаній значимості, має бути переві-
рено часом, підтверджено мораллю, стверджено звичаєм. У своєму дослідженні щодо
розвитку ідеї верховенства права Браян Таманага підкреслює, що «небезпечні усклад-
нення постають тоді, коли значні частини позитивного права чи обмежень, що наклада-
ються на закони (наприклад, гарантії особистих прав), переносяться із західних сус-
пільств у незахідні культури таким чином, що це призводить до конфлікту з панівними
поглядами, настроями і уявленнями. У подібних до щойно згаданої ситуаціях західні
теорії (наприклад, Дворкіна), які виходять із взаємної відповідності фундаментальних
моральних принципів суспільства і права, виявляються очевидно недоречними. Право
тут не відповідає моралі і звичаям, як не існуватиме і жодної загальної їх єдності.
Якоїсь однієї формули для таких ситуацій немає – крім тої, що підходити до таких проб-
лем слід дуже обережно» [3, с. 160].
Ми не будемо стверджувати, що згаданий приклад з невідповідністю права моралі
і звичаям повною мірою відповідає ситуації в Україні, але відзначимо, що, по-перше, на
ментальному рівні українському народу потрібен певний час задля повновимірного ос-
мислення нових правових реалій і подолання відчуження новацій, по-друге, в станов-
ленні демократії в Україні на всіх рівнях, формуванні зрілого громадянського суспіль-
ства відіграють ті інститути, діяльність яких пов’язана з впливом на світогляд якоїсь
частини населення. У цьому контексті, і щодо встановлення моральних корелят звичаїв,
і щодо особливостей якісного наповнення змісту соціального буття, нам бачиться, що
особливу увагу слід звернути на той сегмент суспільства, який за покликанням займа-
ється саме формуванням світогляду – релігійні організації.
Після прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від
23.04.1991, що ствердив в Україні право на свободу совісті та віросповідання, ситуація в
сфері релігійного життя змінилась надзвичайно суттєво.
На сьогодні відповідними органами державної влади зареєстровано більш ніж
35 тисяч релігійних організацій. За даними соціологічного опитування, більш ніж 75% до-
рослого населення України вважають себе віруючими, серед них – 70% тих, хто пов’язує
себе з християнством в тому, або іншому вигляді. За показниками загальної релігійності
О.В. Барабаш
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 162
населення, згідно з даними європейського соціологічного дослідження, Україна таким чи-
ном посіла 7 місце серед 23 країн Європи (попереду – Кіпр, Польща, Португалія, Ірлан-
дія, Словаччина, Болгарія) [4, с. 27]. Відчуваємо ми вплив загальноєвропейських проце-
сів і в певній парадоксальності ситуації сфери релігійного життя України: значна части-
на населення засвідчує належність до конкретної релігії суто формально стверджуючи,
скоріше свою соціокультурну орієнтацію, пов’язану з досвідом окремої релігії. Так, ре-
зультати опитування, проведені службою Геллапа в 143 країнах, дозволили вивести
спеціальний індекс релігійності. За ним українців, як і інших європейців, віднесено до
категорії найменш віруючих [4, с. 27].
Підсумовуючи викладені статистичні дані, можна зробити наступні висновки.
На фоні зростання кількісних показників релігійності, за якими Україна здолала вели-
кий та складний шлях як повернення до традиційних в нашій історії форм вірувань (біль-
шість релігійних організацій – 61% – представлена осередками 4 церков: УПЦ (МП),
УПЦ (КП), УАПЦ, УГКЦ), так і поширення авторитетних у світі, але тих, що не мали
широкого представлення у нашому недалекому минулому (релігійні об’єднання на під-
ґрунті протестантизму складають 29% від усіх релігійних організацій), якісні показники,
щодо глибини переконань, безумовного дотримання усіх складових культового життя,
залишаються достатньо розмитими.
В цьому відношенні Україна, маючи свої особливості та специфіку, залучається до
європейських процесів сучасності, сутнісними показниками яких стають глобалізація со-
ціокультурного простору з її поліваріантістню особистісних змістів, діалогізмом точок
зору, співіснуванням способів життя, та часткова деінституалізація релігійного життя,
про яку б віросповідну орієнтацію не йшлася мова.
«Для системного аналізу та опису сучасних змін, що відбуваються під впливом
глобалізації й інформатизації у різних сферах між людських стосунків, у науковій лі-
тературі останнім часом застосовується поняття “глобальне громадянське суспільство”.
Саме в такому суспільстві встановлюються горизонтальні комунікаційні мережі, суб’єкти
яких під час діяльності демонструють певний рівень правосвідомості, сприймаючи чи
не сприймаючи ту або іншу інформацію, розповсюджуючи її чи ні» [2, c. 128]. За цих
тенденцій розвитку сучасного суспільства відбувається модернізація й перемодифікація
всієї сукупності відносин, що є складовими громадянського суспільства на національ-
но-державному рівні, в тому числі тих, що пов’язані зі сферою релігійного життя. Всі
вони врешті-решт впливають на закріплення змін демократичного характеру у свідо-
мості громадян.
Таким чином, згадана вище парадоксальність сучасної релігійності частини україн-
ського народу демонструє, на наш погляд, динаміку двох паралельних напрямків про-
цесу трансформацій суспільної свідомості. З одного боку, в умовах наслідків світової
фінансової кризи, погіршення якості життя, тривог перед майбутнім, значна кількість
населення звертається до інституційно оформлених і світоглядно визначених орієнтирів
релігійності, оскільки за часів будь-яких природних і соціальних випробувань тради-
ційно зростають як ступінь релігійності, так і наміри приєднатися до якоїсь групи насе-
лення, колективу, щоб разом пережити важкі часи випробувань.
З іншого боку, на зміну інституційно визначеним і вертикально спрямованим цен-
трам організації способу соціокультурного життя громадянського суспільства прихо-
дить горизонтальне регулювання через мережі, яке відбиває сучасну кризу приналеж-
ностей, дезінституціоналізації, що притаманна багатьом явищам сучасності, і в тому
числі релігійності.
«Спілкування через мережі пристосоване до “релігійності за вибором”, так само
як інституція є спілкуванням за релігійним меню. Спілкування через мережі є функціо-
Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 163
нальним з огляду на індивідуалізацію сенсу. Воно дає змогу зав’язувати стосунки між
індивідами, що поділяють той самий досвід, не стаючи, однак, залежними від інсти-
туції. Дає змогу соціалізувати життєвий сенс, не інституціоналізуючи його. Релігійність
через мережі – це авторегуляція релігійності самими релігійними людьми з летючістю,
гнучкістю та хисткістю, які є притаманними такій регуляції: суспільні відносини, що
весь час складаються й розпадаються, та приналежності, які більш не є такими, бо пере-
вага віддається точечній, ефемерній, епізодичній причетності з надзвичайно мінкою ін-
тенсивністю» [1, с. 195]. За своєю суттю ці часто тимчасові мережі утворюють інфор-
мативні групи, що мають спільний соціальний запит або інтерес і не вважають себе
пов’язаними будь-якою ієрархією та структурами, навпаки, мають намір їх уникнути,
лишаючись автономними в своїй різності.
В мережних відносинах релігійне життя розбудовується на основі мінімуму єд-
ності організаційного характеру, з чітко вираженими намірами позбутися обов’язковос-
ті, контрольованості, регламентації стосунків та відповідальності перед інституціями.
Така сучасна релігійність є значно менш структурованою соціально та культурно, а її
характерними рисами виступають: індивідуалізація – і щодо змістовних завдань, і щодо
засобів їх вирішення в синкретичності віровчень; суб’єктивізація на основі завищеної
оцінки досвіду; схильність до естетизації, з її наголосом на мізансцени; емоціоналіза-
ція, з акцентом до подолання негативно-емоційного забарвлення повсякденного життя;
ситуативна вибірковість жанру, церкви, особистості.
«В ситуації релігійної аномії індивіди можуть бути схильними шукати самоото-
тожнення, орієнтуючись на деякі фігури релігійного світу, навіть якщо не приєднують-
ся повністю до послання своїх героїв (двозначність обожнювання натовпом папи Івана
Павла II)» [1, с. 194].
В який спосіб ці два напрямки розвитку сучасної релігійності в Україні можуть
впливати на розбудову демократії, сприяти становленню громадянського суспільства і
чи є лінії співпраці держави і репрезентантів релігійності та на якій основі? З нашої
точки зору, розглядаючи це питання, слід звернути увагу на роль держави саме в
контексті її відповідальності в моральній площині і вийти на розуміння її взаємодії з
різними інститутами громадянського суспільства і, перш за все, релігійними організа-
ціями на якісно новому рівні.
У сучасних країнах західної демократії внаслідок тривалого процесу десакраліза-
ції влади й політики як її інструментарію, ствердилося розуміння держави як уважного
до прагнень громадянського суспільства регулятора суспільних відносин, якому сус-
пільство делегувало всі необхідні для цього повноваження. Фактично держава сприй-
мається як бюрократичний апарат, що керує здійсненням тих індивідуальних та колек-
тивних прагнень, які виявляють себе. Як зазначає Ж-П. Віллем, «сьогодні переважає не
образ всемогутньої примусової влади, дистанційованої від суспільства, а образ влади
материнської, призначеної для виконання прагнень та близької до людей... Але було б
помилкою вважати це кінцем держави. Можна навіть вбачати в цьому рятівну десакра-
лізацію держави, що приводить цю фундаментальну інстанцію до її справжньої міри: це
не авторитет, якому треба все присвятити, а просто інстанція, необхідна в колектив-
ному житті індивідів, зорганізованих у суспільство» [1, с. 214].
Держава більше не вважається керівником громадянського суспільства, вона праг-
не йти не стільки попереду еволюції суспільства, скільки слідом за нею і в цьому про-
цесі розчарування в модерності має значно меншу моральну підтримку, ніж держава
емансипаторського типу, яка прагне переобладнати суспільство в ім’я ідеалів розуму,
науки та прогресу. «Саме в цьому сенсі ми виділяємо додатковий етап лаїцизації, що є
О.В. Барабаш
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 164
частиною руху десакралізації політики та депозитивізації науки» [1, с. 215]. З іншого
боку, навіть за такою постановою питання прийшло розуміння, що в умовах постіндуст-
ріального суспільства, з його бурхливим розвитком технологій, емансипацією засобів
комунікації, факторами ризику колективного характеру, держава не може виступати як
лише управитель. Зважаючи, скажімо, на сучасні проблеми тероризму, певні релігійні
вимоги, держава не може вдовольнитися роллю нейтрального в своїй бюрократичності
регулювальника етичного вибору індивідів і перекласти з себе всю відповідальність на
громадянське суспільство з питань множинності практик, що надані на вільний вибір
індивідуальних та колективних діячів. «Вона зобов’язана окреслити мінімум колектив-
ної моралі, що гарантує водночас вільне визначення осіб та певну концепцію людини,
яка включала б мистецтво співжиття. Саме тут слід розглянути переустрій громадської
ролі релігій у плюралістичному суспільстві та початок нового окреслення стосунків
між Церквою та державою. Така еволюція надасть змогу обмежити наслідки наступ-
ного парадоксу: лаїчність, що стала ще лаїчнішою, дає змогу релігіям певною мірою
повернутися до громадської сфери» [1, с. 218]. Але відновлення громадської ролі релігії
не означає повернення релігії до влади, воно здійснюється на основі лаїцизації громад-
ських інститутів, з урахуванням плюралістичного характеру суспільства. Це відновлен-
ня стосунків між державою та релігіями перш за все на основі етичних факторів.
В правових реаліях сучасної України підхід щодо зв’язку права і моралі ствер-
джено в концептуальних настановах, що «взаємодія права і моралі полягає в тому, що
право пройняте нормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники навіть вважа-
ють, що право – це юридично оформлена мораль, тобто майже всі правові норми є вод-
ночас нормами моралі» [5, с. 242]. Водночас в авторитетному юридичному позитивізмі
представлена точка зору, що необхідного зв’язку між правом і мораллю не існує. Мож-
ливо, в цій противазі позицій закладене підґрунтя, що відповідає парадоксам сучасного
світу. Із завершенням епохи великих Експериментів та всеосяжних Утопій, в добу уль-
трамодерну, постмодерну чи «пост(недо)модерну» [6, c. 7], ставиться під сумнів і мож-
ливість існування універсальної, деталізованої, раз і назавжди даної Мегаморалі (напри-
клад – «моральний кодекс будівника комунізму»). Мова йдеться, скоріше, про втілення в
сучасній, в тому числі правовій, традиції певних моральних принципів, що відповідають
множинності та складності сучасного багатовимірного світу з різноакцентованими цінно-
стями (життя, свобода, гідність, матеріальний добробут, духовність, тощо), мають забез-
печувати співіснування різних культур, способів життя, індивідів, що сповнені своїх влас-
них моральних переконань.
Стаття 35 Конституції України встановлює свободу світогляду та віросповідання,
відділення церкви від держави і школи від церкви [7, с. 15], що повною мірою відпові-
дає стратегії лаїцизму, шляху західних демократій щодо відносин церкви і держави,
розбудови громадянського суспільства. Релігійні організації не можуть виступати як
суб’єкт політичного процесу, який має на меті досягнення владних повноважень та їх
реалізацію. Але, зважаючи на особливості ситуації в Україні та маючи на увазі досвід
інших держав, нам бачиться, що в подальших процесах демократизації важливим фак-
тором буде взаємний зв’язок між державою та релігійними репрезентантами. Щодо на-
прямку, пов’язаного з дезінституціоналізованими мережами, держава чітко встановлює
межі свого невтручання в особистісний простір, надаючи можливість цьому процесу на
рівнях горизонтального характеру сприяти розбудові громадянського суспільства. Той
же напрямок релігійності, який розбудовується в Україні в традиційних інституціональ-
них формах, з нашої точки зору, утворює і буде утворювати одні з найбільш стійких
Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 165
елементів громадянського суспільства, виступати суттєвим фактором суспільного смис-
лоутворення.
В цій ситуації держава та релігійні організації (церкви), усвідомивши неможли-
вість повернення релігії до влади, можуть розбудовувати стосунки на якісно новому
рівні, з вираженим акцентом до діалогу, співпраці щодо організації суспільного життя.
Такий конструктив відносин, з нашої точки зору, може стосуватись заохочення релігій-
них громад до громадського обговорення мінімуму необхідної суспільної моралі та
констант громадського життя, застереження й профілактики злочинності, пропаганди
здорового способу життя, поширення інформації щодо ризиків у молодіжному середо-
вищі і багатьох інших нагальних проблем, що стоять перед усім суспільством України.
ЛІТЕРАТУРА
1. Віллем Жан-Поль. Європа та релігії. Ставки ХХI-го століття / Віллем Жан-Поль ; [пер. з фр.]. – К. :
Дух і література, 2006. – 331 с.
2. Калиновський Ю.Ю. Правосвідомість українського суспільства: генеза та сучасність : [монографія] /
Калиновський Ю.Ю. – Х. : Право, 2008. – 288 с.
3. Таманага. Верховенство права: історія, політика, теорія / Таманага, Браян ; [пер. з англ. А. Іщенка]. – К. :
Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 208 с.
4. Мигович І. Релігійність в Україні і світі: соціологічний вимір, спроба прогнозу / І. Мигович // Віче.
Журнал Верховної Ради України. – 2010. – № 3. – С. 26-31.
5. Загальна теорія держави і права: [підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] /
[М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.] ; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АпрН України
О.В. Петришина. – Харків : Право, 2009. – 584 с.
6. Мамалуй А.А. Концы без конца, или ситуация «пост(недо) модерна» / А.А. Мамалуй // Вестник ХГУ. –
1993. – № 380. – С. 3-11.
7. Конституція України : [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.]. – К. : Преса
України, 1997. – 80 с.
О.В. Барабаш
Стратегии взаимодействия государства и репрезентантов религии в условиях современной Украины:
вектор демократизации, развития гражданского общества
В статье рассматриваются проблемы дальнейшего развития в Украине зрелой демократии и гражданского
общества в контексте взаимодействия государства и репрезентантов религии, особенностей развития
религиозной ситуации. Анализируются количественные показатели в сфере религиозной жизни Украины,
их динамика, исследуются институциональные перспективы. Особое внимание уделено процессам дезинститу-
ционализации, качественным изменениям современной религиозности в связи с индивидуализацией образа
жизни, созданием разнородных сетей религиозной коммуникации. Очерчены перспективы и векторность
взаимодействия государства и представителей религиозности в процессе утверждения демократических
ценностей на разных уровнях общественной жизни.
O.V. Barabash
The Strategies of Cooperation of the State and Representatives of Religion in Terms of Modern Ukraine:
Is a Vector of Democratization, Development of Civil Society
In the article the problems of further development of mature democracy and civil society in Ukraine are examined
in the context of cooperation of the state and religious representatives, development of religious situation. Quantative
indexed are analysed in area of religious life, their dinamics, institytional prospekts are investigated. Spesial
attention is spared to the processes of desinstitutionalization, high-quality changes of modern religiousness in
connection with individualization of the way of life, to creation of different networks of religious communication.
Prospects and direction of cooperation of the state and representatives of religiousness are outlined in case of development
of effective terms of evolution of civil society and its effective influence on the processes of democratization.
О.В. Барабаш
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 166
Стаття надійшла до редакції 16.11.2010.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33647 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-3671 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:11:33Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Барабаш, О.В. 2012-05-29T18:14:03Z 2012-05-29T18:14:03Z 2010 Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства / О.В. Барабаш // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 160-166. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33647 930.1 У статті розглядаються проблеми подальшої розбудови в Україні зрілої демократії та громадянського суспільства в контексті взаємодії держави та репрезентантів релігії, особливостей розвитку релігійної ситуації. Аналізуються кількісні показники в сфері релігійного життя України, їх динаміка, досліджуються інституційні перспективи. Особливу увагу приділено процесам дезінституціоналізації, якісним змінам сучасної релігійності у зв’язку з індивідуалізацією способу життя, створенням різнорідних мереж релігійної комунікації. Окреслено перспективи і векторність взаємодії держави та репрезентантів релігійності в процесі ствердження демократичних цінностей на різних рівнях суспільного життя. В статье рассматриваются проблемы дальнейшего развития в Украине зрелой демократии и гражданского общества в контексте взаимодействия государства и репрезентантов религии, особенностей развития религиозной ситуации. Анализируются количественные показатели в сфере религиозной жизни Украины, их динамика, исследуются институциональные перспективы. Особое внимание уделено процессам дезинститу- ционализации, качественным изменениям современной религиозности в связи с индивидуализацией образа жизни, созданием разнородных сетей религиозной коммуникации. Очерчены перспективы и векторность взаимодействия государства и представителей религиозности в процессе утверждения демократических ценностей на разных уровнях общественной жизни. In the article the problems of further development of mature democracy and civil society in Ukraine are examined in the context of cooperation of the state and religious representatives, development of religious situation. Quantative indexed are analysed in area of religious life, their dinamics, institytional prospekts are investigated. Spesial attention is spared to the processes of desinstitutionalization, high-quality changes of modern religiousness in connection with individualization of the way of life, to creation of different networks of religious communication. Prospects and direction of cooperation of the state and representatives of religiousness are outlined in case of development of effective terms of evolution of civil society and its effective influence on the processes of democratization. uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Соціальна філософія Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства Стратегии взаимодействия государства и репрезентантов религии в условиях современной Украины: вектор демократизации, развития гражданского общества The Strategies of Cooperation of the State and Representatives of Religion in Terms of Modern Ukraine: Is a Vector of Democratization, Development of Civil Society Article published earlier |
| spellingShingle | Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства Барабаш, О.В. Соціальна філософія |
| title | Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства |
| title_alt | Стратегии взаимодействия государства и репрезентантов религии в условиях современной Украины: вектор демократизации, развития гражданского общества The Strategies of Cooperation of the State and Representatives of Religion in Terms of Modern Ukraine: Is a Vector of Democratization, Development of Civil Society |
| title_full | Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства |
| title_fullStr | Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства |
| title_full_unstemmed | Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства |
| title_short | Стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної України: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства |
| title_sort | стратегії взаємодії держави та репрезентантів релігії в умовах сучасної україни: вектор демократизації, розбудови громадянського суспільства |
| topic | Соціальна філософія |
| topic_facet | Соціальна філософія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33647 |
| work_keys_str_mv | AT barabašov strategíívzaêmodííderžavitareprezentantívrelígíívumovahsučasnoíukraínivektordemokratizacíírozbudovigromadânsʹkogosuspílʹstva AT barabašov strategiivzaimodeistviâgosudarstvaireprezentantovreligiivusloviâhsovremennoiukrainyvektordemokratizaciirazvitiâgraždanskogoobŝestva AT barabašov thestrategiesofcooperationofthestateandrepresentativesofreligionintermsofmodernukraineisavectorofdemocratizationdevelopmentofcivilsociety |