Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта
У статті розкриваються головні ідеї та логічна структура філософії релігії Іммануїла Канта у її зв’язку з практичною філософією. Обґрунтовано тезу про те, що розуміння Кантом головних релігійних ідей – особистого безсмертя та Бога − було дуже неортодоксальним і наближає його філософію до індійсь...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33651 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта / Д.П. Сепетий // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 78-83. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33651 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Сепетий, Д.П. 2012-05-29T18:20:02Z 2012-05-29T18:20:02Z 2010 Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта / Д.П. Сепетий // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 78-83. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33651 171+21]:[141:830Кант] У статті розкриваються головні ідеї та логічна структура філософії релігії Іммануїла Канта у її зв’язку з практичною філософією. Обґрунтовано тезу про те, що розуміння Кантом головних релігійних ідей – особистого безсмертя та Бога − було дуже неортодоксальним і наближає його філософію до індійської релігійно-філософської традиції. В статье раскрываются главные идеи и логическая структура философии религии Иммануила Канта в связи с его практической философией. Обосновывается тезис о том, что понимание Кантом главных религиозных идей – личного бессмертия и Бога − было очень неортодоксальным и сближает его философию с индийской религиозно-философской традицией. The article explains main ideas and logical structure of Immanuel Kant’s philosophy of religion in its connection with practical philosophy. It argues that Kant’s views of main religious ideas – personal immortality and God − were very unorthodox and congenial with Indian religious-philosophical tradition. uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Філософія Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта Моральное сознание и религиозная вера в перспективе философии Иммануила Канта Moral Consciousness and Religious Faith in the Perspective of Immanuel Kant’s Philosophy Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта |
| spellingShingle |
Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта Сепетий, Д.П. Філософія |
| title_short |
Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта |
| title_full |
Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта |
| title_fullStr |
Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта |
| title_full_unstemmed |
Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта |
| title_sort |
моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії іммануїла канта |
| author |
Сепетий, Д.П. |
| author_facet |
Сепетий, Д.П. |
| topic |
Філософія |
| topic_facet |
Філософія |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Наука. Релігія. Суспільство |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Моральное сознание и религиозная вера в перспективе философии Иммануила Канта Moral Consciousness and Religious Faith in the Perspective of Immanuel Kant’s Philosophy |
| description |
У статті розкриваються головні ідеї та логічна структура філософії релігії Іммануїла Канта у її зв’язку з
практичною філософією. Обґрунтовано тезу про те, що розуміння Кантом головних релігійних ідей –
особистого безсмертя та Бога − було дуже неортодоксальним і наближає його філософію до індійської
релігійно-філософської традиції.
В статье раскрываются главные идеи и логическая структура философии религии Иммануила Канта в связи с
его практической философией. Обосновывается тезис о том, что понимание Кантом главных религиозных
идей – личного бессмертия и Бога − было очень неортодоксальным и сближает его философию с индийской
религиозно-философской традицией.
The article explains main ideas and logical structure of Immanuel Kant’s philosophy of religion in its connection
with practical philosophy. It argues that Kant’s views of main religious ideas – personal immortality and God −
were very unorthodox and congenial with Indian religious-philosophical tradition.
|
| issn |
1728-3671 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33651 |
| citation_txt |
Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта / Д.П. Сепетий // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 78-83. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT sepetiidp moralʹnasvídomístʹtarelígíinavíravperspektivífílosofííímmanuílakanta AT sepetiidp moralʹnoesoznanieireligioznaâveravperspektivefilosofiiimmanuilakanta AT sepetiidp moralconsciousnessandreligiousfaithintheperspectiveofimmanuelkantsphilosophy |
| first_indexed |
2025-11-25T20:39:09Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:39:09Z |
| _version_ |
1850527651615211520 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 78
УДК 171+21]:[141:830Кант]
Д.П. Cепетий
Запорізький державний медичний університет, Україна
МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ ТА РЕЛІГІЙНА ВІРА
В ПЕРСПЕКТИВІ ФІЛОСОФІЇ ІММАНУЇЛА КАНТА
У статті розкриваються головні ідеї та логічна структура філософії релігії Іммануїла Канта у її зв’язку з
практичною філософією. Обґрунтовано тезу про те, що розуміння Кантом головних релігійних ідей –
особистого безсмертя та Бога − було дуже неортодоксальним і наближає його філософію до індійської
релігійно-філософської традиції.
Проблема розуміння відношення моральності та релігії є актуальною з огляду на
тенденції, характерні для суспільств європейської культури, а також українського сус-
пільства. З одного боку, впродовж кількох останніх століть триває процес секуляризації,
зростає кількість людей без чіткої релігійної ідентичності, що орієнтовані на світські
блага й цінності. З іншого боку, багато людей втрачають ціннісні, смисложиттєві орієн-
тації, що породжує серйозні психічні й соціальні проблеми. Ці та інші вади сучасного
суспільства часто об’єднують єдиним поняттям бездуховності, а в пошуках «ліків» звер-
таються насамперед до релігії. Проте це не є поверненням до релігійності у традиційному
(церковному) смислі: частіше люди шукають в різних релігійно-духовних традиціях засо-
бів досягнення внутрішньої душевної гармонії та гармонії з навколишнім світом, без
догматичного прийняття того чи іншого віровчення. Значну допомогу в цьому може надати
неортодоксальне розуміння релігійної духовної спадщини, яке пропонує філософія.
Тож природно, що сучасні українські філософи приділяють цій темі значну увагу.
Варто відзначити праці Є. Сверстюка [1] та М. Мариновича [2], [3], що пропонують своє
бачення ролі християнської духовності у формуванні української ідеї та національної
ідентичності; М.Г. Мурашкіна, який у науковій монографії [4] розглядає релігійні фено-
мени з позиції естетичного, як стани людського духу, за яких людина переживає унікальне
й особливе у своєму житті; В.А. Жадька [5], [6], який на основі аналізу спадщини таких мис-
лителів, як Августин, Бонавентура, Л. Фейєрбах, Г. Гегель, М. Ганді, М.Л. Кінг, К. Войтила,
розкриває соціально-духовну та морально-етичну сутність релігійної свідомості.
Разом з тим деякі аспекти класичної філософської спадщини, яка стосується мо-
рально-ціннісного змісту релігійних ідей, залишаються недостатньо дослідженими і ви-
світленими в українській філософській літературі. Це стосується, зокрема, філософії релігії
Канта та її зв’язку з практичною філософією.
Мета даної статті – розкрити головні ідеї та логічну структуру філософії релігії
Іммануїла Канта у її зв’язку з практичною філософією.
В історико-філософській літературі часто згадується, що Кант вважав своїм важ-
ливим здобутком те, що його філософія визначила межі для розуму і зберегла місце для
віри. А проте розуміння Кантом суті релігійної віри дуже специфічне; воно радикально
відрізняється від ортодоксального розуміння, яке сповідується Церквою і якого дотри-
муються більшість віруючих. З ортодоксальної точки зору релігійна віра є особливого
роду знанням, що є вищим за світське знання, оскільки воно дане людям самим Богом через
Одкровення. Звідси – догматизм, намагання позбутися сумніву, релігійна нетерпимість
і фанатизм. Натомість, Кант заперечував можливість релігійного знання і, по суті, ототож-
нював віру з надією (яка природно поєднується з сумнівом).
Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 79
Згадаймо в цьому контексті про три основні філософські питання, які Кант сфор-
мулював у «Критиці чистого розуму»: «Що я можу знати?», «Як я повинен чинити?» і
«На що я можу сподіватися?» [7]. У цій же праці після ретельного дослідження можли-
востей людського пізнання і його меж Кант приходить до висновку, що людина не може
знати відповідей на граничні світоглядні питання, зокрема питання про існування Бога
та вічне життя, а також про те, чи існує свобода, чи є людина якоюсь мірою вільною від
детермінації законами природи. Натомість, в працях «Критика практичного розуму» та
«Релігія з точки зору самого розуму» Кант доводить, що ці та інші світоглядні (релігійні) ідеї
відповідають на питання «На що я можу сподіватися?» у перспективі практичного ро-
зуму, моральної свідомості.
Релігія, з точки зору Канта, тісно пов’язана з моральністю. А проте цей зв’язок зовсім
не такий, яким його звичайно уявляють.
Поширеною є думка, що релігія є необхідною для моральності в тому смислі, що без
релігії моральності не було б, що релігія є джерелом моральності. Проте міркування, на яких
ґрунтується ця думка, не витримують критики. Можна виділити три такі головні міркування.
1. Саме Бог встановлює відмінність між добром і злом, а отже, заперечення існу-
вання Бога веде до релятивізму і, як наслідок, до руйнації моральності. Заперечення проти
цього міркування висунув ще Сократ, поставивши питання: чи добрі вчинки є добрими
тому, що вони до вподоби богам? чи навпаки, вони до вподоби богам тому, що вони є
добрими? Можна переформулювати це дещо інакше: чи вбивати й красти погано тому,
що Бог наказав цього не робити? чи навпаки, Бог наказав не вбивати і не красти тому, що
вбивати і красти – погано? чи міг би Бог наказати вбивати і красти? і якби він так наказав,
то чи було б вбивати і красти добре? Усі ці питання можна узагальнити питанням про
те, що є первинним: воля Бога чи відмінність між добром і злом? Перший варіант відповіді
(воля Бога) є формою релятивізму ще більш противною моральності, аніж звичайний
релятивізм. Другий варіант відповіді означає, що відмінність між добром і злом є неза-
лежною не лише від людських уподобань і забаганок, але й від волі Бога.
2. Люди самі не здатні правильно розрізняти добро і зло, щоб дізнатися, що є добром, а
що злом, їм потрібно керівництво всезнаючого Бога, яке він дає в Одкровенні. Заперечення:
щоб відрізнити те, що походить від доброго Бога, від того, що походить від злого
диявола (який може видавати себе за доброго Бога), або просто від людських вигадок,
люди мусять керуватися власними моральними судженнями, власною здатністю розрізняти
добро і зло.
3. Якби не було Бога, то не було б покарання за гріхи (пекло) та винагороди за добрі
вчинки (рай), а отже, у людей не було б мотивації робити добро і не робити зла. Запере-
чення: якщо людина є справді доброю (моральною), то вона буде робити добро і уникати
зла не зі страху перед покаранням і бажання отримати винагороду, а через власну
схильність до добра, людинолюбство і т.п.; натомість, якщо людина робить добро і не
робить зла лише тому, що боїться покарання або сподівається отримати винагороду,
вона не є доброю (моральною).
Останнє заперечення відіграє важливу роль у практичній філософії Канта. Кант
ввів розрізнення між моральною і легальною поведінкою. Моральна поведінка – це пове-
дінка, яка не лише відповідає моральним нормам, але й керується моральною мотивацією
(повага до морального закону, що закладений в серці людини). Натомість, поведінка,
яка відповідає моральним нормам, але керується неморальною мотивацією (страх перед
покаранням або сподівання на винагороду) є не моральною, а легальною.
На думку Канта, моральність первинна і самодостатня (автономна), моральні вимоги
неможливо вивести ані з наказів Бога, ані з людських схильностей, ані з суспільних вимог,
ані з міркувань корисності і задоволень. Людина дізнається про те, що є добрим, а що
поганим, в чому полягає її моральний обов’язок, завдяки особливій здатності, яку Кант
називав практичним розумом, а ми можемо назвати більш звичним для нас словом – совість.
Д.П. Cепетий
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 80
Тим не менше, Кант вважав, що між моральністю та релігією існує суттєвий зв’язок.
На його думку, головні релігійні ідеї – віра в Бога та у вічне життя – виражають
сподівання, які необхідно породжуються практичним розумом, моральною свідомістю.
Не моральність походить від релігії, а навпаки: головні ідеї релігії – від моральності.
Моральна свідомість людини потребує цих ідей; можна сказати, що вона вимагає, щоб Бог,
свобода і безсмертя існували. Чому це так?
На думку Канта, практична (≡ моральна) необхідність безсмертя людської душі та
існування Бога слідує з ідеї морального призначення людської природи. Необхідна
кінцева мета волі, яка керується моральним законом, полягає у здійсненні summum
bonum (лат.) – найвищого, повного, абсолютного, довершеного блага, яке є повнотою чесно-
ти й щастя. А це здійснення можливе, лише якщо людська душа є безсмертною і Бог існує.
Головною складовою довершеного блага (summum bonum) є досконала чеснота.
Другою складовою є щастя або, точніше, відповідність між щастям і чеснотою. В ідеї
найвищого, довершеного блага (summum bonum) як необхідної мети волі, яка керується
моральним законом, чеснота і щастя поєднані у такий спосіб, що визначальна роль нале-
жить чесноті: чеснота є верховним благом, а щастя постає як її необхідне, з точки зору
практичного (≡ морального) розуму, доповнення до довершеного, повного, найвищого блага:
«Адже потребувати щастя і бути гідним його, але попри те не бути йому причетним –
це аж ніяк не може бути сумісним з досконалим волінням розумної істоти…» [8, с. 123-124].
Відношення між довершеним благом, чеснотою і щастям можна виразити у ви-
гляді такої системи рівнянь:
1) довершене благо = досконала чеснота + відповідність між щастям і чеснотою;
2) досконала чеснота = верховне благо;
3) щастя, що відповідає досконалій чесноті = досконале щастя.
Оскільки здійснення довершеного блага є необхідною метою волі, що керується
моральним законом, довершене благо повинно бути здійсненним. Віра у таку здійснен-
ність є практичною (≡ моральною) необхідністю. А оскільки головною, визначальною скла-
довою довершеного блага є досконала чеснота, тобто повна, досконала згода (відповід-
ність, гармонія) з моральним законом, то мета досягнення такої досконалої згоди також
повинна бути здійсненною. А проте вона не є здійсненною «в жодний часовий момент»:
«Повна ж відповідність волі моральному законові є святість – досконалість, на яку не здатна
жодна розумна істота чуттєвого світу в жодний часовий момент свого існування» [8, с. 136].
Отже, маємо «антиномію практичного розуму» – суперечність між вимогою прак-
тичного розуму (≡ моральної свідомості) та можливостями людини як істоти, що належить
до чуттєвого світу. Ця антиномія може бути розв’язана, лише якщо ми припустимо без-
смертність людської душі: якщо душа безсмертна, реалізація зазначеної вимоги прак-
тичного розуму хоча й неможлива в жодний часовий момент існування людини, можлива
у вічності – як нескінченний процес наближення до моральної досконалості: «позаяк
вона {повна відповідність з моральним законом, моральна досконалість, святість} все ж
таки потрібна як практично необхідна, то вона може виступати тільки в прогресі, що йде
в нескінченність до тієї повної відповідності...» [8, с. 136].
Тому безсмертя душі, за Кантом, – це необхідний постулат чистого практичного
розуму – «теоретичне, але, як таке, недоказове положення, оскільки воно невід’ємно прита-
манне практичному закону, a priori безумовно чинному» [8, с. 136].
Подібним чином Кант показує практичну необхідність (віри в – сподівання на)
існування Бога. Ідея Бога, за Кантом, – це ідея Верховної Істоти, яка є гарантом здійснення,
в кінцевому рахунку, у вічності (але не в часі – не в якийсь конкретний, визначений
проміжок часу, як, наприклад, час земного життя людини), другої складової доверше-
ного блага – відповідності між щастям та чеснотою. Існування такої Верховної Істоти (Бога)
є гарантією того, що людина отримає стільки щастя, скільки вона заслуговує. Іншими
словами, Бог є гарантом справедливості.
Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 81
Здійснення такої справедливості необхідно передбачається практичним розумом в
ідеї довершеного блага. Але воно не є необхідним з теоретичної точки зору; більше того,
воно не підтверджується досвідом людини як істоти, що належить до чуттєвого світу. В на-
шому досвіді, який завжди обмежений певними часовими рамками, ідея про існування
точної відповідності між щастям і чеснотою не знаходить підтвердження. Скоріше, вида-
ється, що ця ідея спростовується досвідом, адже ми можемо навести багато прикладів
доброчесних людей, які не були щасливими, і недоброчесних людей, які не були нещасними.
Щоб усунути цю видиму невідповідність, практичним розумом «постулюється
існування якоїсь причини цілої природи, відмінної від неї, що містить підставу цього
зв’язку, а саме точної узгодженості щастя з моральністю ...найвище добро у світі є
можливим лише оскільки визнається найголовніша причина природи, яка має каузаль-
ність, згідну з моральною налаштованістю» [8, с. 139].
Ідея такої причини – це і є ідея Бога, а каузальність (причинність), згідна з мораль-
ною налаштованістю (з моральним законом), – це воля Бога.
Отже, необхідність віри в Бога як Верховну істоту, яка є причиною світу, – це необ-
хідність (з моральної точки зору) вірити (≡ сподіватися), що, всупереч видимості протилеж-
ного, дійсність влаштована відповідно до моральних вимог – у такий спосіб, що усі неспра-
ведливості (невідповідності між щастям і чеснотою), які можна спостерігати на будь-якому
обмеженому часовому відрізку, є тимчасовими і будуть усунуті у вічності існування люд-
ської душі; що чеснота зрештою отримає належну винагороду (у цьому чи іншому житті),
а злочин буде покарано з усією суворістю, якої вимагає справедливість.
Ще раз наголосимо: у філософії Канта віра не є знанням, вона ототожнюється з
надією. Ми можемо сподіватися на безсмертя душі і справедливий світовий устрій (який
уособлюється Богом). Ця надія відповідає моральній свідомості і підтримує її. Але ми
не знаємо, чи душа безсмертна і чи існує Бог. Саме це незнання і робить можливою людську
свободу і моральну мотивацію. Якби ми знали про існування Бога, то моральна мотивація
була б подавлена легальною (страхом покарання і бажанням отримати винагороду):
«Якщо людській природі призначено прагнути до найвищого добра, то й міра її пізнаваль-
них спроможностей... має вважатися відповідною до цієї мети ...припустімо, що природа
наділила нас тією здатністю проникливості або просвітленістю, якою ми раді були б
володіти або якою ми справді, як уявляють деякі, володіємо, – яким би був, за всією
правдоподібністю, наслідок цього? …замість суперечки, яку тепер моральному налаш-
туванню доводиться вести зі схильностями й у якій після декількох поразок усе ж таки
має бути поступово здобуто моральну силу душі, в нас перед очима ненастанно стояли б
Бог і вічність у їх грізній величі… Порушення закону, звісно, було б уникнене, повеліване
ним виконувалося б, та позаяк налаштованість, з якої повинні діятися вчинки, не може
бути вселена жодним велінням, а стимул до діяльності тут завжди під рукою й притому
зовнішній, отже, розум не потребує спершу напружено працювати, збираючи сили для
опору схильностям за допомогою живого уявлення про гідність закону, – то більшість
законослухняних вчинків діялося б зі страху, лише небагато – з надії й геть жоден – з
почуття обов’язку, а моральної вартості вчинків, до чого-бо єдино зводиться вся вартість
особи й навіть цілого світу в очах найвищої мудрості, тоді зовсім не існувало б. Таким
чином, поведінка людей... перетворилася б на голий механізм, де, як у маріонетковій
виставі, усі добре жестикулюють, але в фігурах немає життя. А що в нас це влаштовано
цілком інакше, і ми за всього напруження нашого розуму маємо тільки дуже темне й
непевне бачення майбутнього, а світоправитель дозволяє нам тільки здогадуватися про
його існування та його велич, але не дозволяє нам цього бачити або ясно довести, нато-
мість моральний закон всередині нас, нічого не обіцяючи нам з певністю й нічим не
погрожуючи, вимагає від нас безкорисливої поваги, хоча, втім, тільки тоді, коли ця
повага стає діяльною й панівною, дозволяє нам через це зазирнути, і то лише мигцем, у
царство Надчуттєвого, – то може мати місце істинно етична, віддана безпосередньо законові
налаштованість, і розумне створіння може стати гідним причетності до найвищого
добра, відповідної моральній вартості своєї особи, а не лише своїм учинкам. Отже, і тут
Д.П. Cепетий
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 82
могло б бути слушним те, чого нас поза тим достатньо вчить дослідження природи й
людини, – що незглибима мудрість, завдяки якій ми існуємо, є не менше гідна поваги в
тому, чого вона нам відмовила, як у тому, чим вона нас наділила» [8, с. 162-163].
Можемо зауважити, що навіть якщо дотримуватися усіх суттєвих засновків і спо-
собів аргументації Канта, деякі висновки, які він робить, не слідують з них логічно. Це сто-
сується, зокрема, персоналістичної ідеї Бога (ідеї Бога як особи) та висновку про те, що
християнство є найбільш повним, адекватним вираженням вимог практичного розуму.
На мою думку, аргументація Канта цілком сумісна, наприклад, з індійською релігійно-філо-
софською традицією, звільненою від уявлень про богів, і за своєю логікою ближча до неї.
Насамперед, звернемо увагу на те, що Кант у своїй філософії не робить якісного,
принципового розрізнення між земним життям людини та її життям після смерті (як це
робить християнство та інші релігії біблійної традиції). І те й інше мислиться однаково, –
як процес, в якому людина, будучи морально недосконалою істотою, може і має нескін-
ченно наближатися до моральної досконалості. Якщо в релігіях біблійної традиції (зокрема,
у християнстві) вічне життя після смерті мислиться як мета земного життя і як досяг-
нення довершеного блага, перебування у ньому (а не процес наближення до нього), то в
перспективі філософії Канта смисл і характер потойбічного життя є, в принципі, таким же
самим, як і смисл і характер земного життя, – відмінності можуть бути лише у ступені (сту-
пені наближення до довершеного блага). Таке бачення, очевидно, набагато ближче до віри
в реінкарнації, аніж до християнської (або мусульманської) віри у вічне блаженство в раю.
Не менш важливе розходження між філософією Канта і християнським віровченням
ми можемо виявити, якщо спробуємо уважно дослідити питання: чим, в перспективі цієї
філософії, є Бог? Роль Бога, з точки зору філософії Канта, цілковито зводиться до причин-
ності, що відповідає моральному закону і є необхідною умовою реалізації справедливості
(відповідності між щастям і доброчесністю) у вічності.
Але якщо це так, то Бог позбавлений головної персоналістичної ознаки – свободи
волі й дії, можливості приймати рішення й діяти так або інакше. Бог як буття, чия воля-
причинність цілковито відповідає моральному закону, меті здійснення довершеного блага,
в принципі не може воліти й діяти інакше, аніж у такий спосіб, що якнайкраще відпо-
відає меті здійснення цього блага. Якби він міг воліти й діяти інакше, то це означало б, що
його воля-причинність не відповідає цілковито моральному закону і його кінцевій меті
(здійснення довершеного блага). Але філософія Канта цілковито виключає таку можли-
вість, бо в ній ідея Бога слідує з ідей морального закону й довершеного блага і цілковито
підпорядкована цим ідеям. Тому Бог Канта цілковито позбавлений вибору. Він не може
за власним бажанням карати й милувати грішників, наділяти чи не наділяти їх благо-
даттю, не може найменшою мірою керуватися почуттям (хоч би й любові) – усі його воління
й дії необхідно мають відповідати виключно моральному закону й тій єдиній меті, заради
якої ми й припустили існування Бога, – меті забезпечення справедливості, винагородження
доброчесності (способу життя, що керується моральним законом) й покарання злочину.
Отже, на нашу думку, кантівська ідея Бога досить далека від християнського пер-
соналістичного уявлення (Бог як особа, наділена волею). Скоріше, вона відповідає одному
з головних понять східної релігійної традиції – поняттю карми, що мислиться (як Бог у
Канта) не як особа чи жива істота, а саме як причинність, що відповідає моральному закону.
Висновки
1. У філософії Канта моральність розглядається як первинне, фундаментальне, а ре-
лігія − як вторинне, похідне від моральної свідомості.
2. Важливою особливістю філософії релігії Канта є ототожнення віри зі сподіван-
ням, а не з вищим знанням, яке Бог дав людям через Одкровення. Ми не знаємо, чи існує
Бог, свобода і безсмертя душі, але ми можемо сподіватися на їх існування – і така надія
відповідає потребам моральної свідомості.
Моральна свідомість та релігійна віра в перспективі філософії Іммануїла Канта
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 83
3. Ідея безсмертя душі виступає у філософії Канта як умова можливості нескін-
ченного наближення людини до моральної досконалості, а ідея Бога – як умова відповід-
ності, у вічності, між чеснотою і щастям. Разом вони утворюють умову здійсненності мети
практичного розуму – довершеного блага, що є єдністю досконалої чесноти й щастя.
4. Загалом розуміння Кантом головних релігійних ідей було дуже неортодок-
сальним і в багатьох відношеннях ближчим до індійської релігійно-філософської традиції,
аніж до вчення християнської Церкви.
Потребують подальшого більш детального дослідження погляди Канта на сутність
релігійної свідомості, сформульовані в праці «Релігія з точки зору самого розуму», а також
погляди на релігію та моральність філософів ХІХ – ХХ ст., яких відносять до напрямку
неокантіанства.
ЛІТЕРАТУРА
1. Сверстюк Є. Блудні сини України / Сверстюк Є. – К. : Т-во «Знання» України, 1993. – 256 с.
2. Маринович М. Україна: дорога через пустелю / Маринович М. – Харків : Фоліо, 1993. – 189 с.
3. Маринович М. Українська ідея і християнство / Маринович М. – К. : Дух і літера, 2003. – 548 с.
4. Мурашкін М.Г. Основа ненаукової картини свiту (релiгiйно-мiстичне та естетичне) / Мурашкін М.Г. –
Дніпропетровськ : ПДАБА, 2010. – 148 с.
5. Жадько В.А. Світоглядні основи морально-етичної свідомості / Жадько В.А. – Запоріжжя : Видавниц-
тво ЗДІА, 1997. – 105 с.
6. Жадько В.А. Соціально-духовні виміри світоглядної свідомості / Жадько В.А. – Запоріжжя : Видавництво
ЗДІА, 1997. – 168 с.
7. Кант І. Критика чистого розуму / Кант І. – К. : Юніверс, 2000. – 504 с.
8. Кант І. Критика практичного розуму / Кант І. – К. : Юніверс, 2004. – 240 с.
9. Кант И. Религия в пределах только разума // Кант И. Собрание сочинений : в восьми томах / И. Кант. – М. :
ЧОРО, 1994. – Т. 6. – C. 5-223.
10. Лоу С. Возможна ли нравственность без Бога и религии? // Лоу С. Философский тренинг / С. Лоу. –
М. : АСТ, 2007. – C. 133-147.
11. Виндельбанд В. История новой философии : в 2 т. Т. 2. От Канта до Ницше / Виндельбанд В. – М. :
ТЕРРА-Книжный клуб; КАНОН-пресс-Ц, 2000. – 512 с.
12. Рассел Б. Історія західної філософії / Рассел Б. – К. : Основи, 1995. – 759 с.
13. Скирбекк Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 800 с.
Д.П. Cепетый
Моральное сознание и религиозная вера в перспективе философии Иммануила Канта
В статье раскрываются главные идеи и логическая структура философии религии Иммануила Канта в связи с
его практической философией. Обосновывается тезис о том, что понимание Кантом главных религиозных
идей – личного бессмертия и Бога − было очень неортодоксальным и сближает его философию с индийской
религиозно-философской традицией.
D.P. Sepety
Moral Consciousness and Religious Faith in the Perspective of Immanuel Kant’s Philosophy
The article explains main ideas and logical structure of Immanuel Kant’s philosophy of religion in its connection
with practical philosophy. It argues that Kant’s views of main religious ideas – personal immortality and God −
were very unorthodox and congenial with Indian religious-philosophical tradition.
Стаття надійшла до редакції 16.11.2010.
|