Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку
На основі аналізу теоретичних та світоглядних орієнтирів філософсько-педагогічної
 думки кінця ХІХ - початку ХХ століття встановлено визначальні соціокультурні механізми
 та конкретно-історичні особливості формування особистості в освітньому просторі модерного зразка. Based on the an...
Saved in:
| Published in: | Схід |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33668 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку / О. Марченко // Схід. — 2011. — № 2 (109). — С. 123-127. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860255109886246912 |
|---|---|
| author | Марченко, О. |
| author_facet | Марченко, О. |
| citation_txt | Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку / О. Марченко // Схід. — 2011. — № 2 (109). — С. 123-127. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Схід |
| description | На основі аналізу теоретичних та світоглядних орієнтирів філософсько-педагогічної
думки кінця ХІХ - початку ХХ століття встановлено визначальні соціокультурні механізми
та конкретно-історичні особливості формування особистості в освітньому просторі модерного зразка.
Based on the analysis of theoretical and philosophical orientation of philosophical and educational thought at the end of XIX
- beginning of the twentieth century, established mechanisms for determining the socio-cultural and specific historical features
of the formation of personality in the educational space of Modernity.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:48:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
№ 2 (109) лютий 2011 р.
ЕКОНОМІКА 123
9. Политология для юристов / [под ред. Н. И. Матузова,
А. В. Малько]. - М. : Юрист, 1999. - С. 293-294.
10. История политических партии России / [под ред.
А. И. Зевелева]. - М. : Высшая школа, 1994. - С. 8.
11. Політичні партії в Україні : інформаційно-довідкове видан-
ня / [редкол.: М. М. Рябець (голова) та ін.]. - К. : Центр. виборч.
ком., 2001. - С. 33-138.
12. Болбат Т. Донецкая область: политические партии / Т. Бол-
бат, В. Лыков, Е. Семичастная. - Д. : Донбасс, 1998. - С. 84-85.
13. Там само. - С. 85.
14. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про про-
голошення незалежності України" від 24 серпня 1991 р. № 1427-
ХІІ [Електронний ресурс ]. - Режим доступу : http://
www.zakon.rada.gov.ua.
15. Політичні партії в Україні : інформ.-довідкове видання… -
С. 33-158.
16. Пуфлер Е. Указана праця. - С. 56.
17. Рябцев В. П. Указана праця. - С. 23.
18. Політичні партії в Україні : інформ.-довідкове видання… -
С. 10-12.
19. Там само. - С. 24-25.
20. Там само. - С. 17-18.
21. Там само. - С. 18.
22. Там само.
23. Міністерство Юстиції України. Довідкова інформація.
Реєстрація політичних партій [Електронний ресурс]. - Режим
доступу : http://www.minjust.gov.ua.
V. Stankevych, А. Besyedina
MULTIPARTY SYSTEM IN UKRAINE: REVIEW OF PROCESS AND BECOMING
OF PROSPECTS
The article analyzes the processes of establishing a multiparty system and a multiparty political system in modern Ukraine.
The authors analyzed the numerous facts that reflect these processes. The perspectives of a multiparty system in the country
have assessed.
Key words: political party, multiparty system, political process.
© В. Станкевич, А. Бесєдіна,
Надійшла до редакції 08.02.2011
ФІЛОСОФІЯ
УДК 001:37.013
ÎÑÎÁÈÑÒ²ÑÒÜ Â ÎѲÒÍÜÎÌÓ ÏÐÎÑÒÎв ÌÎÄÅÐÍÓ:
ÏвÎÐÈÒÅÒÈ ÒÀ ÂÅÊÒÎÐÈ ÐÎÇÂÈÒÊÓ
ОЛЕНА МАРЧЕНКО,
кандидат педагогічних наук, докторант кафедри філософії
Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди
На основі аналізу теоретичних та світоглядних орієнтирів філософсько-педагогічної
думки кінця ХІХ - початку ХХ століття встановлено визначальні соціокультурні механізми
та конкретно-історичні особливості формування особистості в освітньому просторі мо-
дерного зразка.
Ключові слова: особистість, суспільство, освітній простір, духовні цінності, індивідуалізм,
колективізм, ідеал людини.
Постановка проблеми й аналіз досліджень, у
яких започатковано її вирішення. Споконвічно при-
таманний філософії дискурс взаємодії особистості,
культури та освіти набуває в сучасних умовах особли-
вого сенсу та актуальності. Адже докорінні зрушення в
економічній та духовній сферах українського сус-
пільства на етапі постіндустріалізму потребують не
лише теоретичного осягнення особистісного виміру сус-
пільного буття, а й ґрунтовного, цілісного аналізу онто-
логічних засад та соціокультурних алгоритмів станов-
лення особистості в освітньому просторі. Своєчасність
досліджуваної проблеми увиразнюється процесами
уніфікації й стандартизації особистості з боку сучасно-
го суспільства та його масової культури. З особливою
гостротою у філософії постає питання втрати людиною
справжньої свободи й індивідуальної автономії.
Численні спроби віднайти глибинні закономірності
в особистісному становленні індивіда, поєднати різні
аспекти взаємодії особистості й суспільства знайш-
ли своє відображення в різноманітних філософських
концепціях. Так, представники ірраціоналістичної
теорії (С. К'єркегор, А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Берг-
сон, З. Фрейд) домінуючими ознаками сформованої
особистості проголосили позарозумові властивості (по-
чуття, волю, підсвідоме, інтуїцію тощо). Антропологіч-
на філософська школа (М. Шелер, А. Гелен, Х. Плес-
снер) поставили за мету поєднати конкретно-наукові
досягнення з цілісним філософським осягненням
людського життя. Цю традицію було продовжено та-
кими напрямками, як прагматизм та структуралізм. У
філософії екзистенціалізму й персоналізму проблема
особистості стає центральною, проголошується непов-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
124
№ 2 (109) лютий 2011 р.
ЕКОНОМІКА
торність духовного самовизначення ("екзистенції")
людини. Пошуки сучасної філософії, зокрема в аспекті
відродження гуманістичної проблематики, обумовлені
гострим інтересом до долі людини в сучасному глоба-
лізованому світі, про що свідчать фундаментальні праці
В. Андрущенка, Ж. Гебзера, Б. Гершунського, А. Гоф-
рона, Д. Замятіна, О. Іонової, В. Кременя, М. Култає-
вої, В. Лутая, М. Романенка, Л. Семашко та ін.
Водночас змістові та структурні особливості, а та-
кож закономірності становлення особистості у визна-
чальних культурно-історичних часових проміжках, зок-
рема на етапі глобальних суспільних трансформацій,
усе ще належать до розряду малодосліджених. Особ-
ливої уваги потребує й проблема конституювання осо-
бистісного виміру освітнього простору в умовах ін-
формаційного суспільства.
У вирішенні цих проблем доцільно звернутися до
їхніх історичних витоків, зокрема закономірностей ста-
новлення особистості в освітньому просторі кінця ХІХ
- 20-х років ХХ століття, з метою виявлення, осмис-
лення, аналізу й узагальнення тих теоретико-методо-
логічних підходів, які можуть стати основою для мо-
дернізації освітньої теорії й практики на сучасному
етапі розвитку. Цей період видається аналогічним су-
часному за характером соціокультурних проблем, ди-
намізмом суспільних процесів і гостротою соціальних
конфліктів. Так само, як і століття тому, суспільство
перебуває на перетині двох соціально-історичних фор-
мацій, що призводить до глибоких протиріч на особис-
тісному та суспільному рівнях. Зокрема, між потреба-
ми суспільства в активній особистості, яка готова до
співпраці, діалогу в полікультурному просторі, та не-
спроможністю системи освіти повною мірою забезпе-
чити умови для формування такої особистості.
Мета статті - на основі аналізу філософських реф-
лексій особистості реконструювати засадничі соціо-
культурні механізми та конкретно-історичні особли-
вості її формування в освітньому просторі модерного
зразка.
Виклад основного матеріалу. Соціально-куль-
турні трансформації, які ознаменували кінець ХІХ -
початок ХХ століття, в основі своїй мали глибинні пе-
ретворення в системі світоглядних орієнтирів та цінно-
стей тогочасного суспільства. Поступове накопичен-
ня знань призвело в другій половині ХІХ століття до
різкого технічного стрибка, до науково-технічної ей-
форії, до розвитку культу науково-технічного прогре-
су, що стало причиною перенесення принципів побу-
дови досконалого механізму на людське суспільство.
Водночас наука, що принесла в життя людини техніч-
ний прогрес, не в змозі була заповнити вакуум, який ут-
ворився з утратою віри. Криза духовного світу людини
ХІХ століття яскраво відображена у вислові Ф. Ніцше:
"Бог помер!". Утрата людиною своєї єдиної опори -
Бога - призвела до втрати нею свого місця в соціо-
культурному просторі.
Унаслідок зміни схеми детермінації в осмисленні
наукової картини світу, коли випадковість стає зако-
номірністю, відбувається криза й у класичній фізиці,
що обумовлена її неспроможністю дати несуперечли-
ве пояснення таким явищам, як теплове й радіоактив-
не випромінювання, фотоефект тощо. Нова кванто-
во-релятивістська картина світу завдячує своєю по-
явою А. Ейнштейну, М. Планку, Н. Бору. Формується
новий тип некласичної раціональності, що спонукає до
переосмислення суб'єкт-об'єктних відносин.
Зазначені процеси детермінували становлення
нової ідеологічної течії, що отримала назву "мо-
дернізм". У межах історико-філософського знання
модернізм (від франц. moderne - сучасний) слід розу-
міти як певний напрям розвитку суспільної думки, що в
основі своїй передбачає оновлення й перетворення,
заперечення традиційних культурних та соціальних
форм, натомість - пошук нових принципів структуру-
вання буття, нових суспільних цінностей і пріоритетів.
Точкою відліку для переважної більшості філо-
софських та педагогічних концепцій у цей час стає
антропологічна проблематика, значною мірою поси-
люється увага до внутрішнього, суб'єктного простору
людини, переосмислюється роль окремого індивіда в
історичному процесі. Актуалізуються питання щодо
шляхів саморозвитку особистості, ступеня свободи й
примусу в навчальному процесі. У пошуках відповіді
на ці питання народжується реформаторська педа-
гогіка, виникають школи нового типу. Проте відсутність
узгодженості із загальною освітньою політикою, прий-
нятою на той час у Російській імперії, спричиняє фраг-
ментарність і нетривалість цих спроб гуманізації ос-
вітнього простору.
Таким чином, концептуальною особливістю розвит-
ку освітнього простору наприкінці ХІХ століття є зосе-
редження уваги на цілісній особистості в системі її
внутрішніх і зовнішніх, індивідуальних та соціальних по-
тенціалів і смислів. Пріоритетним для педагога вважа-
лося "плекання душі", звернення до того, що є у вихо-
ванцеві глибоко індивідуальним: свідомості, почуття,
волі, які розглядалися і як основа характеру, і як осно-
ва ставлення людини до світу людей у його моральних
і правових нормах. Освіта осмислювалася як діяль-
ність, спрямована на розкриття й удосконалення
внутрішніх природних сил дитини. Такий підхід своїм ко-
рінням має західноєвропейську екзистенціально-ант-
ропологічну та екзистенціально-герменевтичну традиції,
що були сформовані на засадах переважно німецької
філософської антропології (А. Гелен, Г. Плесснер,
Е. Ротхакер, М. Шелер та ін.). Представники цього філо-
софського напряму обстоювали думку про необхідність
постійного вдосконалення людини з огляду на її "біоло-
гічну незавершеність", відкритість світу. Така недо-
лугість людини означає її онтологічну приреченість на
самотворення впродовж усього життя, а отже, найтіс-
ніший зв'язок із освітою і педагогікою.
Визначальними для розвитку освітнього простору
на зламі століть стали й антропологічні ідеї К. Ушинсь-
кого. У його працях сутність людини відображена в
єдності двох протилежних начал: суспільність як при-
належність до певної спільноти людей та усвідомлен-
ня себе як особистості (егоїзм), між якими не може
бути ніякого протиставлення. Саме індивід, на думку
К. Ушинського, є носієм духовності, що визначає його
прагнення до вершини розвитку. Як частина цілого - дер-
жави, людства - він повинен усвідомлювати велич сво-
го духу, його всесвітню приналежність, а тому - прими-
рити з ним свою індивідуальність, возвеличивши її до
всезагального [1, с. 36]. Таким чином, в уявленні пе-
дагога про людину закладені одночасно її екзистенцій-
на відокремленість і нероздільність зі світом людей.
Такий подвійний характер єства людини зумовлений
життєвими проявами джерел різного роду. Ці джерела
окремими дослідниками поділялися на штучні й при-
родні. Природні, внутрішні - "самодіяльні начала, що вже
самі по собі є джерелами діяльності". Серед них про-
відними є природне прагнення до самоосвіти, само-
вдосконалення, самотворення себе зсередини, - це
внутрішні сили, які спонукаються зовнішніми враження-
ми [2, с. 46-54]. Людина поєднує в собі два протилежні
начала - пасивне й активне, які є взаємозумовленими й
дають життя одне одному. Так відбувається і спілкуван-
ня із світом: людина починає його з пасивного стану -
сприйняття, завершує активним - діяльністю.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (109) лютий 2011 р.
ЕКОНОМІКА 125
Пріоритетність пасивного стану в навчанні учнів
веде в подальшому до повної залежності людини від
оточуючих, саме тому П. Каптерєв акцентував увагу
на вихованні активності дитини як першочерговому
педагогічному завданні. Значущість особистісної ак-
тивності обумовлена складністю сприйняття, усвідом-
лення й реалізації учнем соціально-культурних вимог
порівняно з природними, фізіологічними.
Таким чином, складність і суперечливість людсь-
кої особистості дослідники вбачали в поєднанні внут-
рішніх, природних, і зовнішніх, соціальних, факторів
розвитку. У просторі їхньої взаємодії людина опиняєть-
ся в ситуації вибору вектора самоактуалізації. Здійсни-
ти цей вибір вона в змозі за умови сформованості як
індивідуального, так і соціального потенціалів.
У філософських та педагогічних працях цього пе-
ріоду чітко окреслено шлях реалізації освітніх цілей -
взаємодія зі світом людей, що передбачає нерозрив-
ний зв'язок особистості й суспільства, діалектику са-
морозвитку як розвитку від часткового до загального,
від "зробити для себе" до "зробити для інших". Усві-
домлення молодим поколінням необхідності взаємодії
з іншими людьми пов'язувалося з вимогою встанови-
ти паритетність між цілями індивідуального (особистіс-
ного) та суспільного характеру. Ускладнення цілей роз-
ширює коло людей, які взаємодіють, а отже, сама осо-
бистісна ціль набуває соціального смислу.
Реалізація такої цілі, як розвиток і самовдоскона-
лення особистості вимагала активізації, стимулюван-
ня внутрішніх сил учнів, що робило їх суб'єктами влас-
ного розвитку, повноправними учасниками найрізнома-
нітніших процесів взаємодії із зовнішнім світом. Вихо-
вання суспільних інстинктів, зокрема прагнення жити
й діяти в тісній співпраці з іншими, осмислювалося як
завдання індивідуального й одночасно соціального
характеру. Найбільш небезпечними для реалізації гро-
мадянських обов'язків, особливо у владних структурах,
вважалися: нестриманість характеру, нездатність
адекватно оцінювати ситуацію, а також нерозсуд-
ливість у словах і вчинках.
У суспільній думці цього періоду відбувається ак-
тивний пошук пріоритетів, які б змогли об'єднати різні
верстви населення. Як варіанти пропонувалися мо-
ральне вдосконалення, прагнення жити відповідно до
моральних ідеалів (розповсюджене та той час "тол-
стовство"), покращення політичних і соціальних умов
життя народу, усунення недосконалого політичного ус-
трою, установлення влади, яка здатна, за висловом
С. Франка, забезпечити "царювання правди і щастя на
землі". Такими з'єднуючими ідеями переважно вважа-
лися ідеї свободи й рівності.
Однак у цьому питанні серед філософів немає со-
лідарності. Так, М. Бердяєв убачав у рівності шлях до
всезагальної безликості й загибелі. Рівність - зло, в ім'я
якого відкидається велич індивідуального. Нова
суспільність, на думку філософа, - це рух не в площині,
а по вертикалі. Не можна покладати надії ні на який
суспільний устрій чи клас, ні на яку історичну силу, а
лише на особистість, відроджену у Дусі. Таким чином,
лишень духовне зростання кожної особистості може
стати запорукою суспільного розвитку в цілому.
У його творах знаходимо твердження про хибність
протиставлення індивідуалізму та колективізму, адже
вони прекрасно поєднувані. Уся гострота проблеми не
в тому, чи треба йти від суспільства, чи від особис-
тості і за чим визнати першість, а в тому, що суспіль-
ство й особистість слід сприйняти онтологічно-космічно
[3, с. 28-30].
Шляхи особистісного становлення визначалися як
розвиток почуття приналежності певній релігії, нації,
державі, людству; як усвідомлення іманентно прита-
манного людині почуття світової солідарності; як фор-
мування моральних зв'язків із людьми на засадах Доб-
ра; як прийняття цілей і цінностей суспільства (але не
тільки й не стільки раціональне, як почуттєве, за уча-
стю "серця"); як пізнання себе через інших, через
спілкування, у якому особистість зберігає або прагне
зберегти свою унікальність, не перетворюючись при
цьому на щось "раціонально-загальне" (М. Бердяєв,
П. Юркевич, В. Соловйов). Стверджувалося, що
спільне світоспоглядання, яке стало результатом та-
кого спілкування й одночасно його умовою, якісно по-
різному, у відповідності з індивідуальним розвитком,
проявляється в людях.
У філософських працях звертається увага на те,
що в усі епохи, за всіх соціально-політичних режимів
суспільство заявляло права на людину, як на свою
власність, стверджуючи, що людина - це "продукт сус-
пільства", який існує тільки в ньому й завдяки йому, і
це є причиною для ненастанного служіння людини сус-
пільству. Серед способів підпорядкування людини сус-
пільством (усвідомлених і неусвідомлених людиною)
називалися такі: закон, організаційна структура само-
го суспільства, усвідомлена згода людей, спільність
людської природи ("соціальний універсум"), підкорен-
ня через любов та інші почуття. Проте всі ці способи
дійсно впливали на людську свідомість, коли своїм
знаряддям мали певні знаково-символічні утворення
- тексти. У різні часи найбільш потужні з них - праці філо-
софів античності, законодавчі акти римської правової
системи, Біблія, шедеври літературної творчості тощо
- ставали своєрідним цементуючим "ядром" суспіль-
ного життя, визначаючи ідеали, цінності й цілі освіти.
У становленні світоглядних пріоритетів та векторів
розвитку особистості наприкінці ХІХ - початку ХХ сто-
ліття вирішальними стали зміни, які відбулися саме у
знаково-символічному просторі. Якщо попередні два
століття державна ідеологія відігравала роль мета-
тексту в освіті, то з другої половини ХІХ століття про-
гресивно налаштовані представники філософської й
педагогічної думки здійснюють активні пошуки нового
текстового поля, яке б наповнило освіту особистісни-
ми смислами, потребами людини. Гуманістичні устрем-
ління педагогів були спрямовані на подолання консер-
ватизму визначальних для освіти текстів, однак вирі-
шити проблему їх змістового оновлення на той час не
вдалося. Протистояння державній ідеології, в основі
якої була ідея беззастережної відданості, служіння
Вітчизні, що нівелювала особистісне начало в людині,
не мало системного характеру, а отже, не призвело до
вибору принципово нових метатекстових описів. Відбув-
ся зворотній процес - повернення до вже відомих, тра-
диційних форм. Таким своєрідним "рецидивом" серед-
ньовічного освітнього простору стає звернення до
релігії як "розумної основи" навчання й виховання, яке
було характерне для педагогіки Л. Толстого.
На думку Л. Толстого, ігнорування релігійного ро-
зуміння й моральної основи освіти перетворює її на
звалище "пустих, випадкових, непотрібних знань, що
називаються наукою, які не тільки не потрібні людині,
а й шкодять їй, приховуючи від неї потрібні знання.
Розумною освіта стає, коли в основу її покладено вчен-
ня про релігію і моральність. Найперше й найголовні-
ше, що треба передати дітям, - це відповідь на вічні й
неминучі питання, що виникають в душі кожної свідо-
мої людини. Перше питання: що я таке і яким є моє
ставлення до безкінечного світу? І друге, яке випли-
ває з першого: як мені жити і що вважати за всіх мож-
ливих умов добрим, а що завжди і за усіх можливих
умов - поганим?" Відповіді на ці питання, на думку
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
126
№ 2 (109) лютий 2011 р.
ЕКОНОМІКА
філософа, слід шукати в тих основах релігійного й мо-
рального вчення, які є універсальними, "які - одні й ті
ж самі - висловлені найкращими мислителями світу...
При визнанні ж за основу освіти релігії й моральності і
при повній свободі освіти всі інші знання розподілять-
ся так, як це їм призначено, виходячи з тих умов, у яких
перебуває суспільство, де ці знання будуть виклада-
тися й сприйматися" [4, с. 355].
Такий вибір освітніх пріоритетів дозволив Л. Толсто-
му створити концепцію людини духовної і моральної,
діяльної і творчої, яка долає внутрішні й зовнішні супе-
речності й прагне до смислу та цінностей; особистості
духовно вивільненої, здатної виводити власну формулу
спілкування із Богом. У своїх педагогічних пошуках мис-
литель прагне зблизити науку і релігію, аби розв'язати
актуальні проблеми людинознавства, здолати меха-
ністичність педагогічної науки та вплив псевдонаукових
течій, наповнити антропологічним змістом освітній про-
цес. Він глибоко переконаний, що духовна освіта особи-
стості - це фундамент і смисловий аспект наукової кар-
тини світу, а етика й аксіологія повинні стати лейтмоти-
вом життя людини та "розумними засадами" її освіти.
Ідеали християнської релігії стають пріоритетними й
для В. Зеньківського, який виступає за відродження
православних традицій виховання. В основі його філо-
софської концепції - розуміння особистості як утілення
духу свободи, що не підвладне ніяким природним зако-
нам. Філософія В. Зеньківського стала своєрідною
спробою віднайти Бога та відродити інтерес до духов-
ного життя, вона відкривала дорогу до утвердження
християнського ідеалу особистості, навертала освітян
до вихідних постулатів православної антропології.
Людина осмислюється В. Зеньківським як істота,
що всім своїм єством прагне Абсолютного Буття і, не
маючи в собі необхідного живодайного джерела, усе
своє свідоме життя торує шлях до Бога. Подолати соці-
альні суперечності можливо лишень за допомогою
вчення церкви про соборну природу людини, що є своє-
рідним компенсаторним фактором для природної об-
меженості індивідів.
Церква розуміється філософом як утілення єдності
духовного життя, що навертає людей одне до одного,
сприяє їхньому духовному становленню. Досягти ж
істинної свободи людина в змозі лише через самозре-
чення, внутрішню аскезу.
Розмірковування над закономірностями поєднан-
ня в людській природі матеріального й духовного при-
водять В. Зеньківського до висновку: людина являє
собою нерозривне "сплетіння" матеріально-чуттєво-
го, душевного й духовного рівнів буття. Стрижневим є
духовне буття, яке відповідальне за устремління духу
людського до Бога. Визначення особистості подаєть-
ся філософом у християнських категоріях, які стають
визначальними для розробки психолого-педагогічних
основ формування національного менталітету.
Яскравим прикладом відтворення у філософській
думці ідеалу одухотвореної людини є творчість І. Фран-
ка. Він один із перших усебічно розробляє тему праці,
трудової моралі, яка оформлюється пізніше в узагаль-
нену систему якостей ідеальної людини цієї епохи.
Уже в першому своєму філософському трактаті
"Поезія і її становисько в наших временах" І. Франко
характеризує духовне ледарство як злочин проти гу-
манності. У філософській концепції І. Франка, що має
чітко виражений антропологічний характер, сформу-
льовано головний закон людяності: неробство - зло, а
праця - добро. Праця в розумінні І. Франка - єдине, що
здатне творити й удосконалювати людську душу, все-
ляти в неї почуття гідності й правди. Однак, на таку
духовну силу може обертатися лише праця, у якій живе
громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує,
а й визначає мету й сенс людського покликання на
землі. Але жити лише для праці неможливо, окрім неї,
існує внутрішнє благо людини, її творче натхнення, її
пісня, яка здатна, бодай на певний час, відривати душу
від земного, колючого, брудного й переносити її до надії
та віри в завтрашній день.
І. Франко із болем говорить, що людина цілком при-
родно підламує собі "крила духовності", утрачає по-
тяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму
й збайдужіння. Франківська філософія породжує до-
сить важливу й актуальну, зокрема для розвитку осві-
ти, ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях
і думках, у муках свого сумління, а тому у сфері духу
панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка ро-
бить людей несхожими, цікавими й цим дає людям
основу для їхньої єдності, для братерства й любові [5].
У той час як інтелігенція докладала неймовірних
зусиль у розповсюдженні освіти, убачаючи в ній єдину
можливість для людини здобути духовну свободу й
реалізувати себе як особистість, пролетарський рух
утверджував домінування сили маси над окремою
людиною. Така полярність у світоглядних орієнтирах
передових сил тогочасного суспільства й стала в по-
дальшому причиною руйнації його єдності.
Події 1917 року призвели до неоднозначних і вкрай
суперечливих наслідків для людини. З одного боку, було
зруйновано ненависний для значної частини населен-
ня суспільний устрій, що вселяло надію на краще май-
бутнє в демократичному суспільстві. У контексті цих
перетворень найнижчі верстви населення отримали
оманливий доказ власної сили й могутності, завдяки
яким було скасовано віковічні суспільні порядки. З
іншого боку, було нанесено нищівного удару по життє-
вих ідеалах і цінностях людей, які повинні були визна-
читися із новими духовними орієнтирами в особистіс-
ному й суспільному житті.
Загострилася й проблема пошуку людиною визна-
чального стрижня, який би дозволив зберегти свою інди-
відуальність у зовнішньому світі. Якщо попередня епо-
ха вбачала його в самовдосконаленні самої особис-
тості, у сходженні до висот духовного буття, у тому числі
й релігії, то в основі нової суспільної формації була ідея
всезагального щастя на засадах соціально-економіч-
ної рівності, соціальної справедливості. Ця ідея знай-
шла своє відображення в гаслах: "Земля селянам!", "Уся
влада Радам!", "Хліб - голодним!". Простота цих зак-
ликів була оманливою: за нею приховувалася нетер-
пимість до інакомислячих, ненависть до "буржуїв" як
утілення всіх суспільних вад. Прагнення отримати все
й одразу яскраво простежується в перших декретах
нової влади - "Про мир" і "Про землю".
Основним завданням пролетаріату стало знищен-
ня "експлуататорського класу" й створення нового,
вищого типу демократії - "держави-комуни", у якій би
трудящий народ отримав широкі повноваження.
Перші ж демократичні перетворення (скасування
станових порядків та чинів, уведення єдиного для усіх
звання "громадянин", прийняття "Декларації прав на-
родів Росії", що проголосила національну рівність і
право народів на самовизначення) засвідчили праг-
нення нової влади постановити найголовнішою цін-
ністю соціалістичного устрою людину, свободу її роз-
витку та життєвого самовизначення. Усе це давало
людям відчуття власної значущості, відкривало перс-
пективи для активного розвитку як індивідуальних, так
і суспільних потенціалів. Особливо показовим стало
залучення широких мас до управління виробництвом,
різноманітними суспільними та громадськими устано-
вами й організаціями. Участь у місцевих радах, різно-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (109) лютий 2011 р.
ЕКОНОМІКА 127
го роду комісіях і комітетах створювала в робітників і
селян оманливе відчуття господарів "своїх" підпри-
ємств і всього свого життя.
Однак, за свідченням істориків, проявивши неаби-
яку ефективність у справі руйнування, маси виявили-
ся нездатними до ролі "творців", а передача в їхні руки
управлінських функцій призвела до різкого падіння
продуктивності праці, поширення крадіжок державно-
го майна. Хаос, руйнація і, як наслідок, голод, безро-
біття, утома - усе це спричинило акції протесту серед
робітників. Аби зберегти авторитет більшовицької вла-
ди, було запроваджено політику військового комуніз-
му, НЕП, індустріалізацію й колективізацію, перші
ударні п'ятирічки, що забезпечило в подальшому пе-
редові позиції СРСР на арені світової економіки.
Проте вирішальну роль в економічному прориві
молодої держави відіграла не технічна революція, а
"людський фактор", що знайшов свій прояв у неймов-
ірному напруженні всіх фізичних і психічних сил людей.
Це напруження, набувши характеру масового героїз-
му, постійно стимулювалося як внутрішніми, так і зов-
нішніми факторами. До внутрішніх належали ідейна
переконаність кожного "будівника соціалізму", упев-
неність у справедливості нового суспільного устрою
й беззастережна віра в мудрість партії. Щире прагнен-
ня зробити якомога більший внесок у загальну справу
поєднувалося зі страхом бути зарахованим до "сабо-
тажників" і "ворогів народу". Зовнішні фактори оформ-
лювалися в комплекс спеціальних впливів на почуття
й свідомість людей, такі засоби переконання й приму-
су, які б породжували сліпу віру або страх. Цей комп-
лекс включав систему політичної агітації й пропаганди
соціалістичних доктрин, ідею світової революції та
заманливих картин соціалістичного будівництва, що
мали на меті посилювати ентузіазм, стимулювати про-
яви масового героїзму, а також систему диктатури,
терору проти інакомислячих, "чистки" партії, численні
процеси над ворогами народу.
Результатом цих заходів стало дивовижне поєднан-
ня жорстокості, безкомпромісності масової свідомості,
упевненості в усемогутності насилля й військових ме-
тодів управління, зневаги до людського життя, до всієї
"буржуазної культури" і романтичної віри у світлі ідеали.
Висновок
Таким чином, ставлення до особистості в освітньо-
філософських концепціях наприкінці ХІХ та після за-
вершення перших двох десятиліть ХХ століття має
кардинальні відмінності. На початку цього періоду
переважають романтичні настрої й ідеї про створен-
ня дійсно демократичної школи, центральною фігурою
якої є особистість дитини. У визначенні особистості
увага акцентується на сфері почуттів, емоцій, поши-
реними є метафори "поривчаста воля", "гаряче почут-
тя", "дивовижне створіння", а також словосполучен-
ня: самостійність свідомості, творчості, усвідомлен-
ня себе господарем, спрямованість на благо цілого,
прагнення до самовизначення, особистісна неза-
лежність, активність, цілісність.
Порівняння наведених визначень із тими, що виз-
начали сутність особистісного розвитку в 20-х роках
ХХ століття, дозволяє зробити висновок про транс-
формацію ідеї щодо невіддільності виняткової, непов-
торної за своєї сутністю особистості від суспільства в
беззаперечне "злиття" її із суспільством за рахунок
відмови від власної індивідуальності. Відбулося
зміщення активності, творчості, ініціативності й само-
визначення в знаменник соціального, яке із важливої
атрибутивної характеристики особистості перетвори-
лося на головну мету, детермінанту й регулятор її жит-
тєдіяльності. Відповідно втратили свою актуальність
такі поняття, як людська гідність, свобода вибору,
відповідальність. Самостійність особистості поступи-
лася "включенням" у суспільство (колектив), індивіду-
альність й унікальність були інтегровані в "тип особис-
тості" працівника з усіма її особливостями (здібностя-
ми, інтересами, особистими потребами й психічними
характеристиками), які потрібні суспільству в цілому й
конкретному колективу зокрема.
Унаслідок цих світоглядних трансформацій відбу-
ваються кардинальні перетворення освітнього про-
стору. Його суб'єктна складова поглинається знаково-
символічною, що має виражене ідеологічне забарв-
лення. Послідовне й системне викорінення проявів
індивідуального в освітньому просторі поступово "зне-
люднює" його, натомість наповнюючи матеріально-
предметним смислом, що врешті-решт призводить до
перевтілення особистості в стандартний гвинтик сус-
пільного механізму.
Досвід філософського осмислення концепту "осо-
бистість", а також процесів трансформації освітньо-
го простору наприкінці ХІХ - початку ХХ століття зба-
гачує наукове знання. Його використання на сучасно-
му етапі розвитку освітньої галузі сприяє зміцненню
гуманістичних тенденцій як на теоретичному, так і на
процесуально-технологічному рівнях; дозволяє визна-
чити шляхи розв'язання суперечності між індивідуаль-
ними особливостями, потребами, інтересами та тра-
єкторіями розвитку й суспільними очікуваннями, цінно-
стями, потребами, що лежать в основі функціонуван-
ня простору освіти.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Ушинский К. Д. Собрание сочинений : в 11 т. / К. Д. Ушин-
ский. - М. : Педагогика, 1957. - Т. 4. - 180 с.
2. Каптерев П. Ф. Избранные педагогические сочинения /
Каптерев П. Ф. ; [под. ред. А. М. Арсеньева]. - М. : Педагогика,
1982. - 290 с.
3. Бердяев Н. А. Философия неравенства / Н. А. Бердяев. -
М. : ИМА-прес, 1990. - 250 с.
4. Толстой Л. Н. Педагогические сочинения / Л. Н. Толстой. -
М. : Педагогика, 1989. - 460 с.
5. Франко І. Я. Педагогічні статті і висловлювання / І. Я. Фран-
ко. - К. : Радянська школа, 1960. - 299 с.
ФІЛОСОФІЯ
O. Marchenko
PERSONALITY IN THE EDUCATIONAL SPACE OF MODERNITY:
PRIORITIES AND VECTORS OF DEVELOPMENT
Based on the analysis of theoretical and philosophical orientation of philosophical and educational thought at the end of XIX
- beginning of the twentieth century, established mechanisms for determining the socio-cultural and specific historical features
of the formation of personality in the educational space of Modernity.
Key words: individual, society, educational space, spiritual values, individualism, collectivism, the ideal man.
© О. Марченко
Надійшла до редакції 25.01.2011
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33668 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:48:16Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Марченко, О. 2012-05-29T19:27:15Z 2012-05-29T19:27:15Z 2011 Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку / О. Марченко // Схід. — 2011. — № 2 (109). — С. 123-127. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33668 001:37.013 На основі аналізу теоретичних та світоглядних орієнтирів філософсько-педагогічної
 думки кінця ХІХ - початку ХХ століття встановлено визначальні соціокультурні механізми
 та конкретно-історичні особливості формування особистості в освітньому просторі модерного зразка. Based on the analysis of theoretical and philosophical orientation of philosophical and educational thought at the end of XIX
 - beginning of the twentieth century, established mechanisms for determining the socio-cultural and specific historical features
 of the formation of personality in the educational space of Modernity. uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Схід Філософія Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку Personality in the educational space of modernity: priorities and vectors of development Article published earlier |
| spellingShingle | Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку Марченко, О. Філософія |
| title | Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку |
| title_alt | Personality in the educational space of modernity: priorities and vectors of development |
| title_full | Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку |
| title_fullStr | Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку |
| title_full_unstemmed | Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку |
| title_short | Особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку |
| title_sort | особистість в освітньому просторі модерну: пріоритети та вектори розвитку |
| topic | Філософія |
| topic_facet | Філософія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33668 |
| work_keys_str_mv | AT marčenkoo osobistístʹvosvítnʹomuprostorímodernupríoritetitavektorirozvitku AT marčenkoo personalityintheeducationalspaceofmodernityprioritiesandvectorsofdevelopment |