"Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова
У статті розкривається емпірико-синтетичний підхід до побудови теорії релігійно-християнського знання в контексті апологетичних студій представника київської академічної філософії XIX - початку XX століття Павла Яковича Свєтлова. The article deals with the emperical and synthetic approach to the cre...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Схід |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33669 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова / І. Печеранський // Схід. — 2011. — № 2 (109). — С. 128-131. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859681056515424256 |
|---|---|
| author | Печеранський, І. |
| author_facet | Печеранський, І. |
| citation_txt | "Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова / І. Печеранський // Схід. — 2011. — № 2 (109). — С. 128-131. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Схід |
| description | У статті розкривається емпірико-синтетичний підхід до побудови теорії релігійно-християнського знання в контексті апологетичних студій представника київської академічної філософії XIX - початку XX століття Павла Яковича Свєтлова.
The article deals with the emperical and synthetic approach to the creating of the theory of religious and christian knowledge
in the context of apologetic studio of Pavlo Yakovlevych Svetlov, a representative of Kyiv Academic Philosophy of the 19
th
and
early 20
th
century
|
| first_indexed | 2025-11-30T18:14:05Z |
| format | Article |
| fulltext |
128
№ 2 (109) лютий 2011 р.
ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ
УДК 1(091) "Павло Свєтлов"
"ÄÎÃÌÀÒÈÊÎ-ÀÏÎËÎÃÅÒÈ×ÍÈÉ" ÌÅÒÎÄ ÒÀ ÏÐÎÁËÅÌÀ
ÎÁҐÐÓÍÒÓÂÀÍÍß ÐÅ˲òÉÍÎ-ÕÐÈÑÒÈßÍÑÜÊÎÃÎ
ÇÍÀÍÍß Ó ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² Ï. ѪÒËÎÂÀ
ІГОР ПЕЧЕРАНСЬКИЙ,
кандидат філософських наук, доцент кафедри міжнародних відносин
Київського національного університету культури і мистецтв
У статті розкривається емпірико-синтетичний підхід до побудови теорії релігійно-христи-
янського знання в контексті апологетичних студій представника київської академічної філо-
софії XIX - початку XX століття Павла Яковича Свєтлова.
Ключові слова: П. Свєтлов, київська академічна філософія, релігійно-християнське знання,
догматико-апологетичний метод, досвід, віра.
Постановка проблеми та стан її вивчення. Ки-
ївська академічна філософія XIX - початку XX століття
є не лише очевидним фактом інтелектуального жит-
тя, але й змістовним фактором формування істори-
ко-філософської думки України, що структурно по-
діляється на два напрями - духовно-академічний та
університетський, порівняльний аналіз яких засвідчує
всю складність цього феномена. Київська духовна ака-
демія, починаючи з XIX століття, була своєрідним фор-
постом професійного філософування: з'явились люди
та ідеї, які були далекими від дилетантизму - вони пред-
ставляли традицію філософії "духовної школи", що
прагнула систематизувати та обґрунтувати шляхом
теїстичного філософствування істини православного
віровчення. Незважаючи на виразно конфесійний (цер-
ковно-бюрократичний) підхід до побудови концепції
філософії освіти, коли, як влучно підмітив П. Тихоми-
ров, академії виступали "бастиліями духу"1, академіч-
на спільнота перманентно торувала дорогу в напрям-
ку культивування філософсько-методологічних засад
релігійно-християнського знання, постійно зазнаючи
утисків "духовної цензури" (починаючи від звинува-
чень у "неологізмі " арх. Інокентія, закінчуючи "справою"
В. Екземплярського та, згодом, репресіями з боку ра-
дянської влади). Пустопорожні дискусії навколо "акаде-
мічної свободи" так і не дали бажаного результату: ті
ж самі люди та їхні ідеї почали знаходити собі інший
простір для власної реалізації, яким виявились інші
сфери духовної творчості (література, журналіс-
тика тощо). Поряд із критикою професорсько-викла-
дацьким складом Київської академії освітньої політики
вищого духівництва на початку XX століття лунають кри-
тичні "посилки " на адресу академії від університетсь-
ких діячів: ці навчальні заклади перетворилися на
"спеціальні духовні школи", які укорінюють "касто-
вий " характер духовного просвітництва. "Світ-
ських людей академії наші лякають і відштовхують
сухістю… схоластичністю викладання та богословсь-
кої науки, а також своєрідністю і кастовою замкнуті-
стю свого загального ладу, загального духовно-ака-
демічного середовища" [10, c. 83], - такими словами
закінчує одну зі своїх статей доктор богослов'я та про-
фесор Київського університету Св. Володимира Пав-
ло Якович Свєтлов (1861-1941), який досить добре
усвідомив те, що подолати кризу "духовної школи" та
духовного просвітництва можливо за рахунок знищен-
ня кастового характеру останнього. Подальший розви-
ток та поширення релігійно-християнського знання по-
винні відбуватись шляхом зближення духовної та
світської царин освітньої культури: академіям слід
відмовитись від фантома "елітарності", а універ-
ситетам відкрити у своїй структурі богословські
факультети. Утім, цим конкретним та рішучим прак-
тичним крокам мають передувати, власне, відповідні
ідейні настанови, які обґрунтовують їх, тобто постає
необхідність у переосмисленні теорії релігійно-хрис-
тиянського знання як основи морального богослов'я
та інших видів практичного волевиявлення.
Отже, ми ставимо за мету розглянути, як саме ця
проблема представлена у творчості П. Свєтлова.
Виклад основного матеріалу. У своїх ранніх ро-
ботах "Вчення Фойєрбаха про сутність та поход-
ження релігії" (1885) та "Позитивізм: (Критичні на-
риси)" (1888) учений уже досить чітко окреслює свою
позицію відносно теорії знання, яку згодом лише роз-
виває та вдосконалює, беручи за основу православ-
но-теїстичні засади дослідження, а саме: головною
передумовою становлення християнського знання є
формування цілісного світоспоглядання. Зокрема,
полемізуючи з позитивізмом, він поділяє знання на
умовне та безумовне: перше - об'єктивне та апостері-
орне, друге - суб'єктивне та апріорне, джерелом пер-
шого є досвід зовнішній, а джерелом другого -
внутрішній, першому властива механічність побудови,
другому - цілісність. Відносне знання намагається
пізнати не самі речі, а відношення між ними, відпові-
даючи на питання "як?", натомість абсолютне знання
завжди прагне проникнути в суть речі, відповісти на
питання "що?". Попри таку разючу відмінність, дослід-
ник стурбований фактом популярності саме умовного
1 "Богословським академіям у нас із самого початку намагалися
надати подвійного характеру: з одного боку, у них справедливо
вбачали розсадники вищої богословської освіти, а з іншого, їх
хотіли зробити виховними закладами, що готують… богословів
та відповідним чином зорієнтованих служителів церкви. Остання
мета в очах церковного уряду завжди переважала або, в усяко-
му разі, переслідувалася ним найщиріше" [3, с. 317-318].
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (109) лютий 2011 р.
ЕКОНОМІКА 129ФІЛОСОФІЯ
знання серед освіченої молоді, причини чого він вба-
чає у, по-перше, обмеженості розуму, по-друге, у на-
прямах волі й по-третє, в "односторонніх заняттях при-
родознавством". Отже, причина цього - захоплення іде-
ями позитивізму в 70-80-х рр. XIX століття. Натомість
"…будь-яка річ та буття отримують свій повний та за-
вершений сенс, свою істину лише в істині абсолютній.
Бог - альфа та омега всього. Звідси зрозуміло, що бе-
зумовне знання, перш за все… знаходить собі місце у
сфері релігійній, релігійне знання по природі своїй є
знанням безумовним. Таким по суті є і філософське
знання, яке завжди прагне бути осягненням речей, ро-
зумінням їх, поясненням буття, прагнучи осягнути те ж
саме, що й релігія в більшій мірі, хоча може осягати не
так, як релігія" [2, c. 486]. Релігія, вважає П. Свєтлов,
задовольняє не лише інтелектуальні, а й моральні та
естетичні потреби людського духу, вона не є "культом
розуму та науки", вона, у свою чергу не знання, а став-
лення людини до Бога, прояв "живого прагнення люди-
ни до живого єднання з Безконечною Істотою" [2, c. 507].
Відповідно й філософія, яка прагне пізнання істини,
повинна відмовитись від догматично-метафізичного
методу позитивізму, який самознищує себе та перетво-
рюється на "матеріалістичну метафізику".
Таким чином, під час критики позитивізму київський
учений приходить до розуміння того, що цілісне світо-
споглядання не може бути побудоване на спекулятив-
них засадах "наукової метафізики", а має містити в собі
органічну єдність психологічних та логічних аспектів
знання на засадах "біблейської гносеології ". На цьо-
му, на жаль, полеміка не завершується, адже, перей-
шовши до сфери богослов'я, у пошуках істини ми зуст-
річаємось з "проповіддю віджилого спекулятивного
(умоглядного) методу" [7, c. 537], яка є продуктом
спільних зусиль лейбніце-вольфівської школи та шел-
лінго-гегелівської традиції у філософії: виникає ситуа-
ція, коли богослови-метафізики діалектико-апріорним
шляхом намагаються витворити систему християнсь-
кого знання в той природній спосіб, як павук пряде із
себе павутину. У статті "Освічене суспільство та су-
часне богослов'я " (1901) Павло Якович зазначає:
"Спекулятивний метод у богослов'ї не виправданий
ділом. Чи дало нам спекулятивне богослов'я живого
християнського Бога? Ні: живий Бог релігійної свідо-
мості зникає тут у тумані метафізичних абстракцій та
перетворюється на "абсолют", ідею, принцип й інші
відвернуті поняття (Всеєдність, Розум, Сила і т. ін.).
Чи дало воно нам філософське обґрунтування хрис-
тиянського учення? Також - ні: на прокрустовому ложі
філософських систем, абстрактно-метафізичних фор-
мул і понять християнське вчення або догмати віри
позбавлялися властивого їм християнського змісту та
сенсу, залишалися християнськими лише за назвою, і
все пояснення зводилося до порожньої гри бого-
словськими термінами із заміною властивого їм бого-
словсько-християнського сенсу чужим їм філософсь-
ким" [7, c. 538-539]. Тому слід звернутись до творчості
Отців Церкви та пригадати, що знання є невіддільним
від життя, що основою християнства має бути релігій-
но-моральний досвід, а не метафізична "заглибленість
думки" (у цьому питанні П. Свєтлов цілком поділяє етич-
ний пафос закликів арх. Інокентія та М. Олесницького
щодо морального оновлення богослов'я). Оскільки, як
наслідок, читаємо з промови вченого перед захистом
магістерської дисертації: "…на природному ґрунті євро-
пейського розуму, засміченому гнилими його продукта-
ми, плевелами і терніями матеріалістичних і пантеїстич-
них доктрин із запереченням Живого Бога, людської
особи, свободи й етичної відповідальності християнсь-
ке вчення про Бога Любові вироджується в сентимен-
талізм із його поняттям про любов як в'яле й пасивне
добросердя" [3, c. 63]. Зарадити цьому можливо, якщо
вектор руху методологічної думки повернути в інший бік,
віддаючи данину обмеженому розуму, поглянувши по-
іншому на нього та на те, із чим він має справу. Як като-
лицизм, так і протестантизм зводять знання до одного
елемента, лише кожен до різного: протестантизм до
індивідуального, а католицизм - до божественного.
Лише в православному суспільстві можлива чистота
справжнього християнства, яка забезпечується за ра-
хунок гармонії між двома елементами знання: боже-
ственним, нерухомим і незмінним (ученням Церкви) та
людським (розум, що богословствує, та наука). Істинне
християнське знання є поєднанням цих двох елементів,
де перший представлений догматами (істинами, да-
ними людині самим Богом за допомогою Церкви), а
другий - віруючим розумом, що сприймає та засвоює ці
істини.
У статті "Вчення про церкву та богословствую-
чий розум у релігійно-християнському знанні" (1895)
зустрічаємо таку думку П. Свєтлова: "Твердою неру-
хомою підставою християнського знання слугують
догмати, на яких споруджується вся будівля знання,
яке засвоюється діяльністю віруючого розуму або
живої розумної віри. Догмати - сім'я, а богословські
думки або богослов'я взагалі це - дерево з його пло-
дами, що зростає із сім'я; серед безмежної області
християнського знання з його істинами, що нескінчен-
но перевершують людське розуміння, догмати - це
віхи, які вказують розуму правильну дорогу до пізнан-
ня істини, а богослов'я і є тією дорогою до істини, що її
проходить віруючий розум за вказівкою і при світлі
догматів у більш-менш прямому напрямі… догмати -
це, так би мовити, непорушний, основний фонд хрис-
тиянського знання, а богословські думки або богосло-
в'я взагалі - нескінченно наростаючі відсотки на нього,
які йдуть у безмежність" [4, c. 434-435]. Для правильно-
го розуміння християнства, уважає академічний учений,
необхідно відійти від хибного поняття про догмати, яке
ми зустрічаємо в численних раціоналістичних інтерпре-
таціях Євангелія та життя Ісуса Христа (Ф. Х. Баур та
новотюбінгенська школа, Д. Ф. Шраус, Е. Ренан та ін.).
Догмати - це не абстракції або шкільно-богословські
поняття, а, перш за все, факти, незважаючи на те, що
для багатьох вони є незрозумілими. Тому існування
таїнств та догматів у християнстві не полишає релігій-
ного знання наукового характеру, адже й наука не пе-
рестає бути наукою, оперуючи у своєму арсеналі кате-
горією невідомого як об'єктом пошуку. Відповідно, ура-
ховуючи розуміння догмату як факту, умовою можли-
вості релігійно-християнського знання є емпіричний
спосіб його побудов, звідси стає зрозумілим "догмати-
ко-апологетичний" метод у богослов'ї, що його дотри-
мується П. Свєтлов: метою університетського кур-
су богослов'я є виклад основних догматів православ-
но-християнського віровчення та їх захист від хиб-
них спекулятивно-раціоналістичних тлумачень.
Заперечуючи погляд на християнську догматику як
на "систематичну сукупність умоглядних істин", він про-
тиставляє йому "досвідний" метод, в основі якого зна-
ходиться факт "нового досвіду життя в Христі".
Але для того, щоб зрозуміти відмінність цього підхо-
ду, потрібно звернутись до такої важливої проблеми
біблійної гносеології - як проблема співвідношення
віри та розуму. Намагаючись розглянути це питання
у своїй праці "Віра та розум (Біблейсько-апологе-
тичний нарис)", київський учений торкається лише
його теоретико-методологічної сторони. У тих умовах,
коли велика прірва лежить між Біблією та станом сус-
пільства на зламі XIX та XX століть, часом панування
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
130
№ 2 (109) лютий 2011 р.
ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ
нігілізму та метафізичного догматизму в питаннях
релігії, П. Свєтлов переконаний, що виправити цю си-
туацію можливо лише за рахунок подолання "релігій-
ного невігластва ", указавши розуму його істинне місце
в процесі пізнання: "Обсяг і глибина пізнання залежать
від віри: вони пропорційні глибині та ясності віри, роз-
судок же не може дати більше того, що дає віра; він не
господар, а слуга віри в пізнанні, його справа прийма-
ти лише те, що дає віра: віра дає матеріал, розсудок
переробляє його згідно із законами своєї природи,
вдягає його в логічні форми. Матеріальна необхідність
знання залежить від віри, а не від розсудку " [12, c. 12].
Віра є синтетичною здатністю, а розсудок аналітич-
ною2. Їх "співпраця" визначається цілісним характером
суб'єкта пізнання. Під дією "холодного аналізу " філо-
софського розсудку вся дійсність ніби випаровується,
категорії позбавлені свого життєвого смислу. Головна
причина цього - людський егоїзм, зла воля, невиправ-
дана самовпевненість. Покаяння - необхідна негатив-
на умова віри. Покаятися - це означає усвідомити свою
неправду перед правдою Божественною, не розумом,
а змусити себе серцем, усією сутністю своєю відчути її.
Лише той, хто покаявся, може переродитись, його душа
сповнюється любов'ю. Це важливо, оскільки, переко-
наний академічний дослідник, "…знання без любові - не
знання, короткозора чванливість розсудку, від якого
завжди вислизає дійсний сенс і дійсна суть речей, що
відкриваються лише чуйній любові" [12, c. 35]. Лише в
цьому контексті слід розуміти таку бінарну опозицію
П. Свєтлова: гордість розсудку - любов віри. Такий
підхід руйнує погляд на релігійне знання крізь призму
теорії "чистого мислення"; знання не може існувати ок-
ремо від життя душі. Звідси й основні постулати біблійної
гносеології, що їх виділяє вчений: (1) "Віра в Бога є єдина
істинна любов", (2) "Віра в Бога є істинне знання",
(3) "Віра в Бога є істинна діяльність" (4) "Віра в Бога
є істинне життя".
Але чи дійсно розсудок такий поганий, чи насправді
він виконує у творчості вченого "аналітико-деструктив-
ну функцію ", яку йому приписують деякі сучасні дос-
лідники? [1, c. 144]. Уважне прочитання вищезгаданої
роботи вченого, особливо в тому місці, де він здійснює
критичний огляд статті професора Московської духов-
ної академії Р. Левицького "Необхідність, можливість
та метод наукового виправдання християнства " (1881),
переконує нас у тому, що він різко виступив проти ото-
тожнення віри зі свободою, а знання з необхідністю.
Уявлення про несвободу та пасивність знання є хиб-
ним, оскільки органічна єдність розсудку та віри у світлі
вільно-самодіяльної природи людського духу узасадни-
чує систематично-емпіричний рівень на власних внут-
рішньо-психологічних механізмах віри. Емпіричне знан-
ня тому і є таким достовірним, що залежить від віри,
яка цілковито оволодіває душею людини. Окрім цього,
П. Свєтлов веде мову про те, що тільки завдяки роз-
судку людина досягає свого особистого повноліття: "…
через розсудок те, що споглядає віра, стає особистим
надбанням духу, й людина відчуває під собою твердий
ґрунт " [12, c. 60]. Лише тоді, коли первісно-стихійно-
му релігійному відчуттю розсудок надає образу вільно-
розумного життя, "людина вже не раб Бога, а друг Його,
вільний і розумний виконавець волі Його; вона дізна-
лася правду Божу і пішла з любов'ю за нею" [12, c. 67].
Учений усвідомлює вагоме значення розсудку в релі-
гійному пізнанні: він виконує далеко не деструктивну, а
радше формотворчу функцію по відношенню до ма-
теріалу віри. Проблема може бути в іншому - коли люди,
намагаючись залишатись при власній "розсудливій
правді", уявляють себе віруючими. Тоді, їх віра не є ані
вірою, оскільки вона лише знання, ані знанням, тому що
вони позбавили розсудок природних йому шляхів пізнан-
ня. "Знання віруюче неодмінно діє на волю визначаль-
ним чином, - знання розсудливе лежить завжди мерт-
вим капіталом, знання віруюче органічно поєднується
з душею, асимілюється з нею, - знання розсудливе ле-
жить на поверхні душі - так, що знання саме по собі, а
життя душі саме по собі" [12, c. 80].
Визначивши віру як матеріальне джерело та ре-
альний критерій знання, учений намагається узгоди-
ти правильне пізнання християнства з його сутністю.
В §§ 3-4 "Курсу богослов'я (апологетичного)", яке
витримало декілька перевидань, П. Свєтлов нама-
гається протиставити інтелектуалізму та раціоналіз-
му розширене розуміння християнського знання, що
основується на зовнішньому та внутрішньому досвіді.
Учений зазначає, що до матеріального компонента
знання входить не лише релігійне чуття, але й воля,
яка відіграє вирішальну роль під час формування
суджень та інших форм мислення. Саме під впливом
волі в людини з'являються релігійно-філософські пе-
реконання, закладаються основи духовного характе-
ру. Київський учений порівнює волю з архітектором,
який наперед визначає план (стиль) будівлі, а розсу-
док - із працівником, що приступає до його виконан-
ня. Поряд із цим він виокремлює дві форми пізнання
християнства: до зовнішнього досвіду відноситься
віра-довіра (fides historica) - об'єктивно-історичний
факт присутності Бога у світі, до внутрішнього - віра-
впевненість (fides salvifica) - благе життя або той
стан, коли людина може про себе сказати "я не живу,
але живе в мені Христос". П. Свєтлов переконаний,
що саме таке тлумачення витоків та суті християн-
ства розширює можливість його істинного розумін-
ня, але подібний підхід потребує достовірного роз'-
яснення, чого не оцінив П. Ліницький, який у своїй
статті "Значення філософії для богослов'я (Посібник
до апологетичного богослов'я)" (1903) потрактував
досить однобічно розуміння досвіду, убачаючи в ньо-
му лише історичний аспект [8, c. 429]. Відповідно до
такого поділу, основу християнського знання складає
релігійно-моральний досвід, тобто побудова життя за
християнськими началами. Протестантсько-раціона-
лістична богословська наука вказує на недостатність
одного особистого досвіду в пізнанні істин християн-
ства, натомість католицизм поглинає особистість у
пізнанні за рахунок ствердження церковно-владного
авторитету папи. Єдино істинним середовищем релі-
гійно-християнського знання, уважає вчений, може
бути саме православна церква, яка втілює в собі той
колективний досвід, що здатен об'єднати особисте
начало з авторитетом передання. Подібну думку Пав-
2 Як правильно підмітив Г. Д. Панков, сам П. Свєтлов у своїх
роботах не проводить різниці між поняттями "розсудка" та "розу-
му". Коли в нього йдеться про співвідношення цієї сили з вірою,
то він частіше переважно використовує поняття "розсудок". По-
при це, розкриваючи погляд Отців Церкви та віру як джерело та
умову живого знання, він згадує давньогрецьке поняття "νοΰς" у
такому контексті: "приблизно νοΰς означатиме пізнання у світлі
совісті; знання, органічно пов'язане зі всіма живими прагнення-
ми духу; νοΰς'ом називається цілісний акт пізнання. Св. Писання
розрізняє νοΰς плотський і νοΰς духовний, Христос; перший - це
розум, не освячений вірою, розум людей грішних, ще потопаю-
чих у хіті світу, другий розум належить віруючим у Христа і ос-
віченим благодаттю Св. Духу; перший не здібний до розуміння
речей духовних, це розуміння дається лише розуму духовному
(1 Кор. 2: 16; Кол. 2:18) [12, с. 44]. Отже, коли йдеться про цілісне
пізнання, яке не обмежується лише теоретичним аспектом, вміщу-
ючи в себе й духовно-практичний, тоді вчений використовує по-
няття "розум".
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 2 (109) лютий 2011 р.
ЕКОНОМІКА 131ФІЛОСОФІЯ
ло Якович також висловив під час вступної лекції
"Місце богослов'я в сім'ї університетських наук" у
Київському університеті 12 вересня 1897 року, коли
вів мову про емпіричний спосіб побудови християнсь-
кого світоспоглядання, при цьому виокремлюючи
поряд із колективним (об'єктивно-історичним) ще й
індивідуальний (внутрішньо-суб'єктивний) досвід [5,
c. 334-335]. Посилаючись на М. Неплюєва та В. Со-
ловйова, виступає проти інституційно-юридичного
та еклектично-соціалістичного бачення ролі цер-
кви в суспільстві, протиставляючи цим підходам
етичне її розуміння в контексті ідеї Царства Божо-
го. Критикуючи підходи соціалізму, толстовства та руху
"нової релігійної свідомості" (Д. Мережковський,
З. Гіппіус, В. Свєнціцький, В. Варварін, В. Розанов
та ін.), дослідник убачає в них прояви "релігійного
невігластва" в епоху модерну, культивування негатив-
ного досвіду сприйняття Біблії та Церкви серед інте-
лігенції, зречення ідеалів універсальності, єдності
та могутності, якими позначається християнська
релігія та її "Книга Книг" [11, c. 730]. Істинна бого-
словська наука має бути одушевлена християнською
любов'ю, будучи ворожою езотеричному характеру
мирської науки [9, c. 486-487]; для Слова Божого знан-
ня не є над життям, навпаки, воно сповнене духов-
ним складом, звідси й найкращий шлях до пізнання -
виконання заповідей євангельських згідно з ученням
Ісуса Христа в Церкві та суспільстві.
Отже, розглянувши підхід доктора богослов'я та
професора Київського університету Св. Володими-
ра Павла Свєтлова до питання про побудову теорії
релігійно-християнського знання, можна зробити такі
висновки:
а) академічний учений переконаний, що причиною
кризи духовного просвітництва наприкінці XIX століття
є домінування принципу класовості в отриманні та
розповсюдженні християнського знання (феномен "мо-
нополізації релігійного знання в церкві");
б) запобігти цьому можливо лише, змінивши саму
концепцію релігійно-християнського знання у світлі
православної культури, зорієнтувати богословські дос-
лідження в напрямку від критики раціонально-мета-
фізичних (переоцінка розуму в пізнанні істин христи-
янства) та "юридичних " (заперечення суб'єктивної сто-
рони спокути) теорій до вироблення цілісного світо-
споглядання на підставі "емпіричного" дослідження,
розширивши поняття досвіду, у якому представлені
внутрішні (духовно-моральні) та зовнішні (історичні)
його сторони;
в) важливо усвідомити, що побудова системи релі-
гійно-християнського знання, переконаний академіч-
ний учений, виходячи з тієї ситуації, яка склалася ста-
ном на початок XX століття, можлива лише на основі
догматико-апологетичного методу та принципів "біб-
лейської гносеології ". Обґрунтовуючи поняття догма-
ту як первинного факту досвіду та принципу релігій-
ного пізнання, П. Свєтлов виступає на захист (аполо-
гія) такого підходу, критикуючи супранатуралістичні, де-
їстичні, пантеїстичні, ультрааскетичні вчення, які є по-
родженням умоглядної теорії "чистого мислення", при
цьому чітко розподіляє гносеологічні ролі між розумом
та вірою, залишаючи за останньою домінуюче значен-
ня в пізнанні істин християнства.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Панков Г. Д. Философская апологетика религии. Из истории
православно-академической мысли XIX - начала XX столетия: опыт
философско-теологического обоснования религии (В. Д. Кудряв-
цев-Платонов, П. Я. Светлов, В. И. Несмелов, М. М. Тареев) :
[монография] / Г. Д. Панков. - Харьков : ХГАК, 2005. - 298 с.
2. Светлов П. Я. Позитивизм: Критические очерки / П. Я. Свет-
лов // Православное обозрение. - 1888. - Т. 3. - № 11. - С. 480-530.
3. Светлов П. Я., свящ. Недостатки западного богословия в
учении об искуплении и необходимость при объяснениях этого
догмата держаться святоотеческого учения : речь перед защи-
той магистерской диссертации (Значение Креста в деле Христо-
вом: Опыт изъяснения догмата искупления) / свящ. П. Я. Свет-
лов // Богословский вестник. - 1894. - Т. 1. - № 1. - С. 60-76.
4. Светлов П. Я. Учение Церкви и богословствующий разум
в религиозно-христианском знании / П. Я. Светлов // Христианс-
кое чтение. - 1895. - № 11-12. - С. 413-441.
5. Светлов П. Я. Место богословия в семье университетс-
ких наук / П. Я. Светлов // Христианское чтение. - 1897. - № 11.
- С. 320-338.
6. Светлов П. Я. Курс богословия (апологетического) /
П. Я. Светлов. - К. : Тип. С. В. Кульженко, 1899. - 413 c.
7. Светлов П. Я. Образованное общество и современное бо-
гословие : (В ответ на ст. А. Т. Виноградова "Чего ждут образо-
ванные люди от современного богословия?") / П. Я. Светлов //
Богословский вестник. - 1901. - Т. 3. - № 11. - С. 521-566.
8. Светлов П. Я., прот. Идея Царства Божия в ее значении
для христианского миросозерцания: (Богословско-апологетичес-
кое исследование) / прот. П. Я. Светлов // Богословский вестник.
- 1904. - Т. 1. - № 3. - С. 425-447.
9. Светлов П. Я. Догматическое учение о необходимости
Церкви для спасения в научно-апологетическом освещении :
извлечение из отзыва о представленном на соискание премии
митрополита Макария сочинения С. Глагольева "Сверхъесте-
ственное откровение и естественное богопознание вне истинной
церкви". Исследование. - Харьков, 1900 / П. Я. Светлов // Хрис-
тианское чтение. - 1903. - № 3. - С. 476-487.
10. Светлов П. Я. Силы адовы нашего времени в их борьбе с
церковью / П. Я. Светлов // Христианин. - 1909. - Т. 1. - Кн. 2
(май). - С. 69-86.
11. Светлов П. Я. Книга Книг (Основания веры в Библию, как
слово Божие) / П. Я. Светлов // Христианин. - 1909. - Т. 1. - Кн. 2
(апрель). - С. 730-743.
12. Светлов П., прот. Вера и разум (Библейско-апологети-
ческий очерк) / прот. П. Светлов. - К. : Пролог, 2004. - С. 9-105.
13. Тихомиров П. В. О духовных академиях / П. В. Тихоми-
ров // Духовная школа. - М., 1906. - С. 315-348.
І. Pecherans'kyy
"DOGMATIC AND APOLOGETIC" METHOD AND THE PROBLEM OF FOUNDATION
OF RELIGIOUS AND CHRISTIAN KNOWLEDGE IN THE WORKS OF P. SVETLOV
The article deals with the emperical and synthetic approach to the creating of the theory of religious and christian knowledge
in the context of apologetic studio of Pavlo Yakovlevych Svetlov, a representative of Kyiv Academic Philosophy of the 19th and
early 20th century.
Key words: P. Svetlov, Kyiv Academic Philosophy, religious and christian knowledge, dogmatic and apologetic method, experience,
belief.
© І. Печеранський
Надійшла до редакції 12.01.2011
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33669 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T18:14:05Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Печеранський, І. 2012-05-29T19:37:21Z 2012-05-29T19:37:21Z 2011 "Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова / І. Печеранський // Схід. — 2011. — № 2 (109). — С. 128-131. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33669 1(091) "Павло Свєтлов" У статті розкривається емпірико-синтетичний підхід до побудови теорії релігійно-християнського знання в контексті апологетичних студій представника київської академічної філософії XIX - початку XX століття Павла Яковича Свєтлова. The article deals with the emperical and synthetic approach to the creating of the theory of religious and christian knowledge in the context of apologetic studio of Pavlo Yakovlevych Svetlov, a representative of Kyiv Academic Philosophy of the 19 th and early 20 th century uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Схід Філософія "Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова "Dogmatic and apologetic" method and the problem of foundation of religious and christian knowledge in the works of P. Svetlov Article published earlier |
| spellingShingle | "Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова Печеранський, І. Філософія |
| title | "Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова |
| title_alt | "Dogmatic and apologetic" method and the problem of foundation of religious and christian knowledge in the works of P. Svetlov |
| title_full | "Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова |
| title_fullStr | "Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова |
| title_full_unstemmed | "Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова |
| title_short | "Догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості П. Свєтлова |
| title_sort | "догматико-апологетичний" метод та проблема обґрунтування релігійно-християнського знання у творчості п. свєтлова |
| topic | Філософія |
| topic_facet | Філософія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33669 |
| work_keys_str_mv | AT pečeransʹkiií dogmatikoapologetičniimetodtaproblemaobgruntuvannârelígíinohristiânsʹkogoznannâutvorčostípsvêtlova AT pečeransʹkiií dogmaticandapologeticmethodandtheproblemoffoundationofreligiousandchristianknowledgeintheworksofpsvetlov |