Українська культура як чинник української державності: історичний аспект
У статті подано особливості формування української національної культури кінця XIX -
 XX століть. Охарактеризовано розвиток культури за умови становлення української державності. Автор намагався простежити вплив національного суспільства на розвиток культури в конкретний історичний період....
Saved in:
| Published in: | Схід |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33711 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українська культура як чинник української державності: історичний аспект / О. Усова // Схід. — 2011. — № 4 (111). — С. 123-126. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860250509462470656 |
|---|---|
| author | Усова, О. |
| author_facet | Усова, О. |
| citation_txt | Українська культура як чинник української державності: історичний аспект / О. Усова // Схід. — 2011. — № 4 (111). — С. 123-126. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Схід |
| description | У статті подано особливості формування української національної культури кінця XIX -
XX століть. Охарактеризовано розвиток культури за умови становлення української державності. Автор намагався простежити вплив національного суспільства на розвиток культури в конкретний історичний період.
The article introduces the features of formation of the Ukrainian national culture of the 19th-20th centuries. Characterized by
the development of culture during becoming of Ukrainian statehood. The author tried to trace the influence of the national
society for the development of culture in a specific historical period.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:42:41Z |
| format | Article |
| fulltext |
№ 4 (111) травень-червень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 123ІСТОРІЯ
УДК 930.85 (477)
ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÀ ÊÓËÜÒÓÐÀ
ßÊ ×ÈÍÍÈÊ ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊί ÄÅÐÆÀÂÍÎÑÒ²:
²ÑÒÎÐÈ×ÍÈÉ ÀÑÏÅÊÒ
ОКСАНА УСОВА,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства
Донецького державного університету управління
У статті подано особливості формування української національної культури кінця XIX -
XX століть. Охарактеризовано розвиток культури за умови становлення української дер-
жавності. Автор намагався простежити вплив національного суспільства на розвиток куль-
тури в конкретний історичний період.
Ключові слова: державність, духовна культура, історико-культурний розвиток, матеріальна
культура, національна культура, нація, національна свідомість, національна самобутність,
соціально-політична ситуація, суспільне функціонування.
Постановка проблеми. Історичне буття народу
відбивається на його духовній і матеріальній культурі.
Науково не осягнутою сферою й досі залишаються
суть, роль і визначальні етапи еволюції української
національної культури і національної свідомості. Упро-
довж віків характер українських державних структур
значною мірою визначався рівнем культури та її на-
ціональною своєрідністю. Натомість державність
справляла значний вплив на суттєві аспекти культур-
ного життя, напрям його розвитку. У періоди бездер-
жавності збереження й розвиток національної культу-
ри були не лише стимулом для боротьби за са-
мостійність, але й запорукою її успіху.
Стан вивчення проблеми. Сучасні українські
філософи, політологи, історики, культурологи, як і їх по-
передники, приділяють велику увагу дослідженню ролі
культури в розбудові державності (Д. Антонович,
М. Грушевський, І. Дзюба, М. Жулинський, І. Огієнко,
М. Стріха, Ю. Шевельов, М. Шульга, М. Яворський та
ін.). Роль держави в розвитку самої культури взагалі і
вплив національної держави на розвиток її національ-
ної культури зокрема розглядається в роботах В. Буб-
лер, С. Завадського, Ю. Загоруйка, С. Лук'яненка,
Б. Малиновського, Л. Новикової, Ю. Полунєва, В. Ру-
бан, М. Рябчука, К. Султанова, К. Щоткіна та ін.
Метою статті є актуалізація проблеми, яка до сьо-
годні не досить ґрунтовно вивчена українськими філо-
софами, істориками, культурологами і для нашої дер-
жави є актуальною - проблема взаємовпливу націо-
нальної культури та національної державності.
Виклад основного матеріалу. Феномен українсь-
кої національної культури, по суті, комплексно майже
не досліджувався українськими вченими. Хоча на по-
чатку XX століття, головним чином у 20-ті роки - у пе-
ріод українського відродження - учені намагалися роз-
глянути в історичній перспективі формування націо-
нальної культури як органічної складової становлення
нації та національної самосвідомості. Дослідження ці
полягали в інтенсивному накопиченні фактографічно-
го матеріалу для синтетичних досліджень, апробуванні
теоретичних концепцій під кутом зору автономності
історико-культурного процесу в Україні.
Українська історіографія 1920-х років була авто-
ритетно забезпечена історичною школою М. Грушевсь-
кого, яка в системі Всеукраїнської академії наук
співіснувала з марксистською українською історіогра-
фією на чолі з Матвієм Яворським [2]. Це створило
сприятливі умови для розвитку української історіо-
графії та української культурології. Авторитетні вчені-
культурологи Іван Огієнко і Дмитро Антонович полиши-
ли Україну на початку XX ст., що ускладнило ситуацію з
дослідженням історії української культури. А саме Іван
Огієнко закладав концептуальні положення в багату на
факти систему історичного формування національної
культури в контексті національно-визвольної боротьби
українського народу за власну державність, а отже, і
за можливість вільного розвитку своєї культури [10].
У новій соціально-історичній ситуації необхідно було
переконати українців у самобутності національної куль-
тури й цим самим висунути вагомий аргумент у бороть-
бі за здобуття державності України. А отже, пробле-
ми контексту української культури, взаємодії різнома-
нітних тенденцій у сфері культури, взаємовпливів тощо
не висувалися на передній план. Головним завдан-
ням учених було обґрунтування національної само-
бутності української культури, об'єктивне відтворен-
ня справжньої картини історично-культурного розвит-
ку нації в усій складності його суперечностей, пошуків,
боротьби й досягнень.
"Коротка культурна історія українського народу"
І. Огієнка наголошувала на необхідності ідейно-концеп-
туальної корекції добору й викладу явищ і тенденцій у
національній культурі, зумовлену соціально-політич-
ною ситуацією. Надія на виборення державності, до-
сягнення необхідних умов для вільного розвитку на-
ціональної культури підказувала Іванові Огієнку, що
необхідно враховувати суспільні настрої й переживан-
ня. Отже, головний акцент у своїй "Короткій культурній
історії українського народу" він робить на національній
самобутності культури, на самостійному "визріванні
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (111) травень-червень 2011 р.
124 ЕКОНОМІКА
визначальних тенденцій її розвитку, на доведенні за
допомогою численних фактів і документальних
свідчень впливу української культури на культуру ро-
сійську" [8, 10]. Цим самим руйнувався стереотип
сприйняття української культури як культури, похідної
від російської, культури залежної й вторинної. Крім того,
стиль викладу був спрямований на підкреслення в
сприйнятті слухачів і читачів драматичного стану україн-
ської культури, яка протягом кількох століть не мала
нормальних умов для свого розвитку та суспільного
функціонування. А отже, виборення національної дер-
жавності є необхідною історичною передумовою й га-
рантом нормального культурного процесу в Україні.
На основі розмежування двох головних протибор-
чих доктрин у досліджуваний відбувалося формування
нового національно-просвітницького варіанту українсь-
кої культури. Перша доктрина: українська культура - куль-
тура самобутня, зі своїми традиціями та специфічними
особливостями розвитку; друга: українська культура -
культура, що розвивалася в системі імперської російсь-
кої культури і є її складовою частиною.
Важко було порушувати питання про державність
України без обґрунтування й утвердження першої док-
трини, витвореної на концептуальному дослідженні не
лише всього комплексу культурного буття українсько-
го народу, але й історичного формування українсько-
го етносу, його політичної історії.
Ідея державності України - гарант вільного розвит-
ку національної культури. Вона стимулює прагнення
провідних культурних діячів увести українську культу-
ру в систему західноєвропейської культури, активізу-
вати інтеграцію національних традицій і європейських
культурних новацій. Але для цього знадобився саме
державний механізм як для захисту, збереження й роз-
витку національної культури, так і для екстраполяції
культурних надбань українського народу у світову куль-
турну систему.
На основі наукового аналізу історичного минуло-
го, історико-культурної та ідеологічної спадщини, націо-
нальних традицій, міжнаціональних відносин, соціаль-
но-економічних процесів необхідно здійснювати фор-
мування національної свідомості.
Необхідність наукового охоплення всього комплек-
су проблем, які поставали в процесі формування на-
ціональної свідомості й становлення ідеології націо-
нального руху, усвідомлювали провідні українські нау-
ковці та культурні діячі. Основну увагу було звернено
на історію України. Інтенсивний її розвиток як наукової
дисципліни забезпечили в другій половині XIX століття
О. М. Лазаревський, О. Я. Єфименко, В. Б. Антоно-
вич, М. С. Грушевський, Д. І. Яворницький [1].
Українознавство як комплексна наукова дисциплі-
на поступово й цілеспрямовано виходить на євро-
пейські наукові рубежі, "втягуючи" у свою орбіту вче-
них інших країн, і цим самим посідає належне місце в
контексті європейської науки і культури. У процесі
входження української культури в систему європейсь-
кого культурного відродження велику роль відіграло
Наукове товариство ім. Шевченка у Львові (1873), яке
продовжило на якісно вищому рівні традиції "Руської
трійці" (1837) та "Галицько-Руської матиці" (1848).
Формування української національної культури слід
розглядати в контексті історичного розвитку культур
народів Європи, серед яких наші найближчі сусіди -
поляки, чехи, словаки, які пройшли свій специфічний
шлях формування нації й національної культури. Ми в
Україні сьогодні лише наближаємося до комплексно-
панорамного огляду історичного розвитку української
культури. А для цього необхідно перебороти низку по-
рівняльно-психологічних стереотипів, пов'язаних із
формуванням української нації, чітко визначити істо-
рико-культурні традиції, які роблять рельєфнішою на-
ціональну самобутність народу, на кожному відтинку
історичного буття "поставити" науково обґрунтовані
"застереження" від містифікації явищ і подій, їх дефор-
мації, здійснюваної на догоду ідеологізованій істори-
ками від влади концепції.
Посиленою політизацією українського життя, усві-
домленням того, що політична боротьба за національ-
ну незалежність, за власну державність впливає ефек-
тивніше, ніж культура, на формування національної
свідомості й консолідацію роз'єднаної імперіями нації
характеризується кінець XIX - XX століття. Особливою
тривогою українських політичних і культурних діячів є
втрата національної єдності.
Українські політики й мислителі свої зусилля спря-
мували на формування національної свідомості як
складової ланки процесу консолідації нації, усвідомив-
ши загрозу денаціоналізації розчленованої нації. Виз-
рівання національної свідомості здійснюється на до-
мінанті визначальної національної ідеї як фактора ідей-
но-політичного. Такою ідеєю, спроможною консоліду-
вати розділену націю й охопити всі види свідомості
(політику, мораль, релігію, мистецтво) довгі роки була
ідея незалежності України, виборювання державності
для всього українського народу в його етнотерито-
ріальних межах.
Паралельно точилася боротьба за захист націо-
нальної культури, за розвиток української мови, літе-
ратури й мистецтва, міжнаціональних культурних кон-
тактів, яку не могла приглушити політична мета. Але
українська культура, у XIX - XX ст. на жаль, не змогла
органічно врости в систему східноєвропейських куль-
тур, а отже, не відіграла такої ролі, на яку вона могла
претендувати. Брак повної державності зумовив брак
державних механізмів забезпечення вільного розвит-
ку національної культури, своєчасної її екстраполяції у
світову культурну сферу, її репрезентацію в культур-
ному сузір'ї інших народів. Аналізуючи непросту істо-
рію національної культури, ми змушені визнати, що
саме брак власної держави є першопричиною непов-
ного самовияву національної культури.
Українська культура кінця XIX - XX століття зазна-
ла великого впливу цілого комплексу ідей, які сфор-
мували і своєрідну національну ідеологію, зорієнтова-
ну на визрівання національної самосвідомості, і ши-
роко відкрили двері для динамічного входження в на-
ціональну культуру європейських літературно-мистець-
ких жанрів, стилів і напрямів - імпресіонізму, модерні-
зму, декадансу. Не випадково українську літературу на
зламі XIX - XX століть наші західні колеги називають
"літературою доби модернізму". Але певного оновлен-
ня, як це обіцяла духовна атмосфера 1920-х років,
українська культура не зазнала. Національна культу-
ра не діє як цілісна система, оскільки пережила реп-
ресії, одержавлення культури, командно-адміністра-
тивне втручання в літературно-мистецький процес,
поділ культурних цінностей за ідеологічними критерія-
ми, деформацію естетичних смаків та ідеалів, спот-
ворення естетичних ціннісних орієнтацій. Тому за роки
радянської влади не було створено цілісної концепції
розвитку української культури. Більше того, не вдало-
ся навіть видати бодай коротенького курсу з історії
української культури. Щоправда, була спроба створи-
ти історичний нарис "Українська культура" за редак-
цією К. Гуслистого, М. Рильського, С. Маслова з'явив-
ся навіть набірний примірник у 1944 році, але до чита-
ча ця праця з історії української культури так і не дійшла.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (111) травень-червень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 125
Створення об'єктивної концепції розвитку націо-
нальної культури в умовах декретивно політизованого
культурного й наукового життя в республіці, всесилля
командно-адміністративної системи, цілеспрямованих
ідеологічних приписів і настанов було неможливе. Не-
сміливі наближення до істини, які порушували або ста-
вили під сумнів ідеологізовані постулати - трактуван-
ня певних історичних явищ, постатей і подій, каралися
безжально.
Об'єктивна історія української культури не могла
бути створена в умовах владарювання державної істо-
ричної ідеології. У той же час була наявна власна,
сформована в основних положеннях під час націо-
нального відродження в XIX столітті, концепція націо-
нальної історії. Концепція українського історичного
процесу, детально й усебічно обґрунтована у працях
М. С. Грушевського, сприймалася переважною біль-
шістю українських учених як Західної України, так і Ук-
раїни Східної.
Вона була концептуальною основою багатьох
праць, присвячених історико-культурному процесові в
Україні, вияву об'єктивного спрямування розвитку куль-
турно-художніх явищ.
Після визнання України незалежною державою ук-
раїнська культура переживає новий етап національного
відродження. Зміни у сфері культури стали продовжен-
ням тих тенденцій і напрямів, які були започатковані в
період "перебудови" й доповнені широким андеграун-
дом. Творчий злет української культури був підготов-
лений національними процесами кінця XIX - початку
XX ст., а зміни в сучасній українській культурі спира-
ються на перервану культурно-модерністську тради-
цію 1920-х років і демократизаційно-оновлюючу гро-
мадянську традицію 1960-х років як гілку альтерна-
тивної, національно спрямованої культури (Є. Свер-
стюк, І. Світличний, І. Дзюба та ін.) [3; 4; 7].
Нові імпульси для розвитку культури дає культурна
трансформація, що триває в суспільстві. Її викликали
нові духовні потреби, пробуджені зростаючим інтере-
сом до національної культури, а також потоком нових
вітчизняних і зарубіжних культурних цінностей.
Специфічною рисою розвитку української культури
є діяльність ініціативно створюваних добровільних
товариств, об'єднань, асоціацій різного спрямування,
які поступово закладають важливе підґрунтя суспіль-
ства. Плідна співпраця значної частини цих об'єднань
із різними зарубіжними культурними, науковими, освіт-
німи інституціями сприяє входженню України в куль-
турний європейський простір.
Здобутки діаспори дедалі повніше ініціюють куль-
турні зміни в Україні, а досягнення літератури, мистецт-
ва, науки збагачують скарбницю української культури.
Нові форми культурної діяльності з'явилися в держав-
них закладах культури, у комерційній мережі. Активізу-
валася діяльність "Товариства української мови" та
"Просвіти" з виконання закону про мови, поширення та
пропаганди цінностей національної культури. Дедалі
більше уваги політичні партії приділяють у своїх програ-
мах проблемам розвитку національної культури.
Такі установи Національної академії наук, як Інсти-
тут історії, Інститут мистецтвознавства, етнології і фоль-
клористики ім. М. Рильського, Інститут археології, Інсти-
тут літератури, Інститут соціології, Інститут філософії
присвячують свою роботу осмисленню шляхів розбу-
дови української культури. За участю відомих учених
Г. Д. Вервеса, І. М. Дзюби, М. І. Гончаренка, М. В. Попо-
вича, П. П. Толочка та ін. опрацьовано кілька концеп-
цій розвитку української культури [4; 7].
Дедалі більше усвідомлюється в суспільстві за-
гальна потреба в культурі, оскільки саме вона здатна
вплинути на поступ суспільства в цілому. Культура по-
чинає розумітись як найважливіший здобуток нації, її
гідність і сутність, бо культура зберігає й утверджує
національне існування.
Висновки
Життя соціуму відбувається в умовах державності,
тому й взаємовпливи влади держави і влади культури
є невід'ємною ознакою життя, а політика держави щодо
культури - важливий, хоч і не основний, чинник культур-
ного буття.
В умовах державності культура завжди репрезен-
тована офіційною й неофіційною політикою. Неспри-
ятлива офіційна політика не означає відсутності куль-
турного прогресу.
Загальні культурні тенденції в національному куль-
турному полі завжди виявляють себе як об'єктивні
фактори, незважаючи на історичні обставини.
Національна культура нерозривно пов'язана з на-
укою, мораллю, освітою, вона формує націю, звели-
чує її і творить їй неповторне духовне обличчя у своє-
рідному груповому портреті світової цивілізації. Ори-
гінальне національне духовне обличчя українського на-
роду буде витворене, оскільки його культура є своє-
рідним організатором національної самосвідомості.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Борщак І. Ідея соборної України в минулому / І. Борщак. -
Париж, 1923. - 354 с.
2. Грушевський М. Ілюстрована історія України / М. Грушевсь-
кий. - К. : Либідь, 1990. - 632 с.
3. Дзюба І. Між культурою і політикою / І. Дзюба. - К., 1998. -
374 с.
4. Другий міжнародний конгрес україністів (Історіографія, ук-
раїнознавство, етнологія, культура). - Л., 1994. - 128 с.
5. Жулинський М. Який дефіцит загрозливіший: енергоносіїв
чи духовної енергії / М. Жулинський // Сучасність. - 1998. - № 11.
- С. 107-116.
6. Концепція державної культурної політики. Основні поло-
ження // Культура і життя. - 1995. - № 3. - 21 січня. - С. 1-2.
7. Культурна політика: методологічні, правові, економічні про-
блеми: зб. наук. праць / О. А. Гриценко (ред.) ; Український центр
культурних досліджень, Ін-т культурної політики. - К., 1995. - 64 с.
8. Лук'яненко С. Культурна сфера: під яким знаменом поряту-
нок / С. Лук'яненко // Українська культура. - 1995. - 7 лютого. - С. 8.
9. Миропольська Н. Художня культура особистості / Н. Миро-
польська // Мистецтво та освіта. - 2000. - № 3. - С. 40.
10. Огієнко І. Українська культура. Коротка культурна історія
українського народу / І. Огієнко. - К., 1991 (репринт). - 246 с.
11. Остапенко Е. Культура періоду реформування / Е. Оста-
пенко. - К., 1997. 268 с.
12. Смолій В. А. Становлення української феодальної дер-
жавності / В. А. Смолій, О. І. Гуржій // Укр. іст. журн. - 1990. -
№ 10. - С. 13.
13. Українська культура: історія і сучасність / [за ред. С. О. Че-
репанової]. - Львів : Світ, 1994. - 456 с.
14. Чижевський Д. Історія української літератури (від початків
до доби реалізму) / Д. Чижевський. - Тернопіль : МПП "Презент"
; ТОВ "Феміна", 1994. - 480 с.
15. Чернець В. Г. Українська культура і духовність: історико-
теоретичний аспект / В. Г. Чернець. - К. : Вид-во уряду України,
президента, законодавчої, виконавчої влади, 1999. - 109 с.
16. Шевельов Ю. В екскурсії, але не фізичній, а духовній. Шанс
України / Ю. Шевельов // Сучасність. - 1999. - № 3. - С. 82-89.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (111) травень-червень 2011 р.
126 ЕКОНОМІКА
O. Usova
UKRAINIAN CULTURE AS A FACTOR OF UKRAINIAN STATEHOOD
The article introduces the features of formation of the Ukrainian national culture of the 19th-20th centuries. Characterized by
the development of culture during becoming of Ukrainian statehood. The author tried to trace the influence of the national
society for the development of culture in a specific historical period.
Key words: statehood, spiritual culture, historical and cultural development, material culture, national culture, nation, national identity,
social and political situation.
© О. Усова
Надійшла до редакції 23.05.2011
УДК 01(13):316.483
ÑÎÖ²ÀËÜÍÀ ²ÄÅÍÒÈ×ͲÑÒÜ ßÊ
ÒÐÀÍÑÖÅÄÅÍÒÀËÜÍÀ ÓÌÎÂÀ ÐÀÖ²ÎÍÀËÜÍÎÑÒ²
ОЛЕКСАНДР БІЛОКОБИЛЬСЬКИЙ,
доктор філософських наук, завідувач кафедри філософії
Державного університету інформатики і штучного інтелекту, м. Донецьк
У статті обґрунтовується евристичність прагматичного підходу до соціальної ідентич-
ності по-перше, для соціальної філософії, по-друге, для теорії свідомості та штучної свідо-
мості. Показано, що відтворення граничних умов реалізації волі може наблизити епістемо-
логів до розуміння сутності людського мислення та вплинути на оптимізацію сучасного
соціального буття.
Ключові слова: Соціальна ідентичність, свідомість, штучна свідомість, раціональність.
Постановка проблеми та стан її вивчення. Вив-
чення феномену соціальної ідентичності було запро-
поновано в різних площинах. У психологічних варіан-
тах розуміння ідентичності робиться наголос на меха-
нізмах самовизначення [1], соціологічні дослідження
в першу чергу підкреслюють приналежність особис-
тості до певних соціальних класів та страт, виконання
соціальних ролей [2], насамкінець, філософські інтер-
претації ґрунтуються на збереженні власного "Я" лю-
дини [3]. Але ще за часів класичної доби європейсько-
го мислення було виокремлено дві складові людської
розумності - інтелект пасивний та інтелект діючий. У
добу релігійних суперечок навколо розуміння природи
людини ця проблематика була переосмислена в дис-
кусії про першість або розуму, або волі. Уявлення про
своєрідний "центр" вольової дії в Новий час були ар-
тикульовані в концепті трансцендентальної аппер-
цепції, який зафіксував саморозуміння людиною влас-
ної безперервності в часі. Саме ця умова здійснення
розумного вибору та дії, що на ньому базується, є не-
обхідною передумовою раціональності та пов'язана
з суспільною ідентифікацією суб'єкта дії. Але соціаль-
на ідентичність як трансцедентальна умова раціо-
нальності в науковому дискурсі тематизована ще не
була. Саме таке науково-теоретичне обгрунтування
соціальної ідентичності і є метою нашої розвідки.
Виклад основного матеріалу. Раніше нами була
доведена залежність людської раціональності від
стратегій культурного сенсоутворення, а також експ-
лікована залежність пануючих раціональних дискурсів
сучасності від релігійної онтології [4]. Також українсь-
ким дослідником В.С.Левицьким було доведено дина-
мічний характер категорії "соціальна ідентичність", яка
завжди спирається на певні дії, а не на внутрішні пе-
реконання [5]. Треба також підкреслити, що здійснен-
ня інтелектуальної діяльності неможливе без певним
чином закріпленого центру цієї діяльності - людського
"Я". Елементами цього центру є соціально легітимо-
вані цілі й необхідність самозбереження у дії. Образи
зовнішнього світу завжди напередзадані у формі ре-
левантного контексту діяльності, а візуальна, звукова
й інша інформація, що надходить ззовні, повинна тільки
доповнювати (корегувати) ці образи. Очікування
суб'єкта дії (обумовлені його цілями й умовами самоз-
береження) є першорядним чинником при отриманні
інформації: ми не складаємо образи реальності з ок-
ремих чуттєвих елементів, швидше навпаки, робота
аналізаторів підпорядковується нашим очікуванням.
Дійсно, розширення значеннєвого простору до
людського (бо для тварин також треба визнати на-
явність "значеннєвих" меж, у яких вони успішно діють)
передбачає конституювання середовища, що завжди
виходить за межі почуттєвого наявного. З іншого боку,
так само, як розум дитини не знає абстрактних істин
(вигляд матері - не один з багатьох людських, але виг-
ляд, що несе спокій і захист), людський розум взагалі
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33711 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:42:41Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Усова, О. 2012-05-30T07:12:23Z 2012-05-30T07:12:23Z 2011 Українська культура як чинник української державності: історичний аспект / О. Усова // Схід. — 2011. — № 4 (111). — С. 123-126. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33711 930.85 (477) У статті подано особливості формування української національної культури кінця XIX -
 XX століть. Охарактеризовано розвиток культури за умови становлення української державності. Автор намагався простежити вплив національного суспільства на розвиток культури в конкретний історичний період. The article introduces the features of formation of the Ukrainian national culture of the 19th-20th centuries. Characterized by
 the development of culture during becoming of Ukrainian statehood. The author tried to trace the influence of the national
 society for the development of culture in a specific historical period. uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Схід Історія Українська культура як чинник української державності: історичний аспект Ukrainian culture as a factor of Ukrainian statehood Article published earlier |
| spellingShingle | Українська культура як чинник української державності: історичний аспект Усова, О. Історія |
| title | Українська культура як чинник української державності: історичний аспект |
| title_alt | Ukrainian culture as a factor of Ukrainian statehood |
| title_full | Українська культура як чинник української державності: історичний аспект |
| title_fullStr | Українська культура як чинник української державності: історичний аспект |
| title_full_unstemmed | Українська культура як чинник української державності: історичний аспект |
| title_short | Українська культура як чинник української державності: історичний аспект |
| title_sort | українська культура як чинник української державності: історичний аспект |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33711 |
| work_keys_str_mv | AT usovao ukraínsʹkakulʹturaâkčinnikukraínsʹkoíderžavnostíístoričniiaspekt AT usovao ukrainiancultureasafactorofukrainianstatehood |