Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми
Тема статті міждисциплінарна і торкається вивчення історико-культурологічних підходів
 до аналізу людської тілесності як соціокультурного феномена. Здійснено історичний огляд
 аналітики тілесності в постмодерному дискурсі. Особлива увага приділена конструктивістським, деконструктивіс...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Схід |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33902 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми / Я. Потапенко // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 136-140. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860247685604311040 |
|---|---|
| author | Потапенко, Я. |
| author_facet | Потапенко, Я. |
| citation_txt | Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми / Я. Потапенко // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 136-140. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Схід |
| description | Тема статті міждисциплінарна і торкається вивчення історико-культурологічних підходів
до аналізу людської тілесності як соціокультурного феномена. Здійснено історичний огляд
аналітики тілесності в постмодерному дискурсі. Особлива увага приділена конструктивістським, деконструктивістським та семіотично-текстуальним підходам.
The historical consideration of analysis of bodiness in postmodern discourse are lead. The special attention are
given to the constructivistic, deconstructivistic and semiotic and textual approaches.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:39:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
136 ЕКОНОМІКАІСТОРІЯ
V. Molotkina
IDEOLOGICAL SUPERVISION OF THE PRINTED MATERIALS IN THE USSR
IN THE FIRST HALF OF THE 20TH OF XX CENTURY
Analyses the activities of the Soviet authorities to establish ideological control over the dissemination of printed
materials in Ukraine in the lane floor 20th of XX century.
Key words: library, publishing, print production, ideology, book distribution, book, literature, censorship.
© В. Молоткіна
Надійшла до редакції 08.11.2011
УДК 930.1:001.8
ФЕНОМЕН ТІЛА В КОНЦЕПЦІЯХ ПОСТМОДЕРНІЗМУ:
ІСТОРИЧНИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМИ
ЯРОСЛАВ ПОТАПЕНКО,
кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та культури України
Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди
Тема статті міждисциплінарна і торкається вивчення історико-культурологічних підходів
до аналізу людської тілесності як соціокультурного феномена. Здійснено історичний огляд
аналітики тілесності в постмодерному дискурсі. Особлива увага приділена конструктивістсь-
ким, деконструктивістським та семіотично-текстуальним підходам.
Ключові слова: історія науки, тілесність, тіло, постмодернізм, дискурс, парадигма.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Доволі поширеною в сучасній соціогуманітаристиці
є теза про тілесно-візуальну зорієнтованість культу-
ри в кінці ХХ - на початку ХХІ ст., котра найбільш
помітно виявляється в культі сексуальності та здо-
ров'я, формуванні тілесно-привабливого іміджу в
рекламі, шоу-бізнесі та політиці (агресивному вторг-
ненні іміджмейкерства та іміджеології в усі сфери
суспільної життєдіяльності). У понятійному комплексі
філософії постмодернізму категорії "тіло" та "тілес-
ність" розмежовуються, хоча й не отримують одно-
значної термінологічної фіксації (попри те, що обидві
міцно "вмонтовані" в загальну стратегію концепту-
ального обґрунтування деперсоналізації суб'єкта).
Задекларована проблема вже була частково розг-
лянута в роботах М. Золотоносова, Г. Тульчинського,
Ф. Саразіна, М. Можейко, А. Грицанова, І. Ільїна,
В. Косяка, А. Цой, Н. Зборовської, О. Гомілко,
І. Смирнова, М. Епштейна, О. Івашини, В. Подоро-
ги, Д. Міхеля, І. Биховської, проте до сьогодні відкри-
тим залишається цілий комплекс аспектів, пов'яза-
них із осмисленням тіла людини як соціокультурно-
го феномена й елемента "постмодерної чуттєвості".
Мета статті - дати загальний історичний огляд
концептуальних уявлень про тіло та тілесність, що
сформувалися в руслі постмодерністської парадиг-
ми у другій половині ХХ ст.
Виклад основного матеріалу. Аналізуючи став-
лення до тіла в постмодернізмі, О. Гомілко прихо-
дить до висновку, що цей інтелектуальний напря-
мок, як і фемінізм, "роздратований" тілом і намагаєть-
ся "розправитися" з ним (тіло зникає під навалою
слів). Тіло в постмодерні - метафора Іншого, атри-
бут мови, похідне від інших сутностей, щось зайве,
причина турбот і непорозумінь [1, с. 119]. Ставши
"модною фішкою" й претензійним методологічним
ноу-хау, тілесність так і не набула статусу органіч-
ної сутності.
Зовсім інший підхід зустрічаємо в російського
дослідника Г. Тульчинського. Він стверджував, що
в постмодернізмі зроблено рішучий крок у напрям-
ку зміни системотворчого центру сучасної культури
- перехід від Слова до Тіла: від інтелекту й духов-
ності до тілесності, від вербальності до візуального
образу, від раціональності до "нової архаїки", - у
центрі ментальності й дискурсу виявилося тіло
(плоть) [10, с. 38]. Місце Слова зайняло Тіло, куль-
тура втратила логоцентризм, здобувши, натомість,
тілоцентризм (за М. Золотоносовим). Дуже схожу
тезу висловлює й Л. Морєва: "Тілесність та мен-
тальність ніби міняються місцями: тіло стає внут-
рішнім, а ментальність - зовнішнім планом "зчиту-
ваного" змісту. Тілесність у всьому спектрі просто-
рово візуалізованих метафор стає домінантою справ-
жності того, що відбувається, порятунком від "си-
мулякризованих пустот" [Цит. за: 10, с. 47].
Тілоцентрична традиція, що формує окрему па-
радигму, стала наслідком потужної традиції дуаліз-
му духу та тіла, котра пронизує західне мислення
від Платона до Декарта. Авторитетний російський
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 137ІСТОРІЯ
учений виводить тілоцентризм постмодерну саме від
цього метафізичного дуалізму [10, с. 48]. Важко спро-
стувати й думку про те, що посилена увага інтелек-
туалів постмодернізму до тілесних аспектів буття
людини викликана не в останню чергу кризою по-
літичних ідеологій як "великих наративів", які в ім'я
високих цілей закликали зневажити прояви індиві-
дуального й не турбуватися ні про життя, ні про
смерть (як чужі, так і власні). Доволі переконливою
виглядає й дослідницька позиція, згідно з якою по-
стмодерністський тілоцентризм жодним чином не
скасовує логоцентризм, а лише доповнює в якості
надбудови, завжди залишаючись тільки черговим
проявом останнього (у варіанті, перенасиченому
словесною грою) [9].
Увагу постмодернізму до феномена тілесності,
особливо до його межових виявів (біль, смерть, тор-
тури, рани, перверзії тощо), можна пояснити й тією
обставиною, що він постає як гостра інтелектуаль-
но-екзистенційна реакція на перехідну ситуацію в
західних суспільствах 1960-1970-х рр. (реформи,
протести, студентські виступи, руйнування устале-
них соціальних структур, сексуальна революція,
злам культурних і політичних стереотипів). Подібні
історичні періоди характеризуються домінуванням
стресогенної ламінальної ментальності, що для неї
цілком природними є настрої катастрофізму, кінця
світу, трагізму, тотальне пародіювання й травесту-
вання, посилена цікавість до соціальних та сексу-
альних девіацій, маргінальних тем, езотерики, місти-
цизму тощо ("Карнавалізація тотального досвіду
через культурний тілесний низ", як зазначає Г. Туль-
чинський, користуючись категоріальним апаратом
М. Бахтіна).
Живе, спонтанне, вітально перенасичене тіло
перетворювалося на стратегію та спосіб осмислен-
ня реальності на фоні жорсткої критики раціональ-
ності як фундаментального мегапринципу західної
думки. Ж. Дерріда - одна з емблематичних постатей
"проекту постмодерну" - проголосив класичний євро-
пейський раціоналізм агресивно-імперіалістичним,
маскулінно-шовіністичним, сексуально забарвленим
і девіантно-стурбованим, непристойно-порнографіч-
ним "фал-логоцентризмом": пізнати реальність - зна-
чить насильно заволодіти нею, оголити ("роздягти")
істину - еротичні алюзії-паралелі цілком очевидні.
Логіка вказаного підходу продукує висновок: слово
(логос) - "корінь зла" в сучасному світі, порятунком
від якого може слугувати лише тіло (плоть), наділе-
не власною, проте ще не освоєною мудрістю й гли-
биною. Концепція тілесності Ж. Дерріди сформуль-
ована під впливом "театру жорстокості" А. Арто, кот-
рий уважав жорстокість первинною властивістю
життя, що дозволяє вивільнити потужну вітальну
енергію темних сил і пристрастей, сконцентрованих
у людському тілі. Умовою "звільнення жорстокості"
для А. Арто виступало тлумачення мови як тілес-
ності та магічності слів, коли сцена ставала Тілом,
яке виганяє Логос. Тілесність, ототожнена із "жор-
стокістю", постулювала звільнення мистецтва з-під
влади слова. У Ж. Дерріди слово - це "труп психіч-
ного життя", воно має позбутися чистоти і ясності
духу, оскільки через нього промовлятиме "нечисто-
та" (тіло), первинне тілесне життя. Знищення прозо-
рості слова стає відродженням його плоті як внут-
рішньої сили [5, с. 253]. Е. Канетті (якого іноді зара-
ховують до "предтеч" постмодерну, поряд із Ф. Ніц-
ше та З. Фрейдом) осмислював природу влади саме
через тілесні метафори й алюзії, часто використову-
ючи образи руки, яка хапає, пащеки, зубів, проков-
тування тощо. Влада утверджується через смерть
(непокірних), доступ до неї отримує лише той, хто
зумів вижити ціною загибелі інших, отже, смерть
постає в цій концепції ключовим способом здобуття
панівного статусу. "Танатологія влади" у "новоар-
хаїчній" концепції Е. Канетті - прямий наслідок абсо-
лютизації сили безпосередньої тілесної дії, яка на-
справді все вирішує й легітимізує шляхом транс-
формації смерті у владу.
Ф. Саразін стверджує, що під впливом постмо-
дерністських концепцій тіло перестає сприйматися
як безумовний вихідний пункт політичних і культур-
них дискурсів і практик, перетворюючись, навпаки,
на їхнє місце й об'єкт. Історія тіла в цій перспективі
трансформується в політичну історію, котра має дати
відповідь на ключові питання: хто породжує моделі
дискурсу, що структурують рецепцію тіла? Хто вир-
ішує, яке тіло "нормальне", а яке "неприроднє", "не
придатне для життя"? [8, с. 10].
Поняття тілесності в постмодернізмі радикально
переосмислюється в плані межової семіотизації, -
таку думку висловлює М. Можейко, посилаючись
на тезу Ж. Дельоза стосовно того, що в тілесності
"немає нічого спільного з власне тілом або образом
тіла. Це тіло без образу, у якому ніщо не репрезен-
тативне" [7]. Тілесність і текстуальність потрактову-
ються як ізоморфні вияви тілесності - це "конфігу-
рації тіла, що пише". Виділяючи кілька різновидів
тілесності в єдиному тілі людини, Р. Барт особливо
наголошує на тому різновиді, що його описує на-
ука: "Таке тіло є ніщо інше, аніж текст, яким він по-
стає перед очима граматиків, критиків, коментаторів,
філологів" (у той же час тіло як джерело насолоди
для мислителя не має жодного стосунку до "нашо-
го фізіологічного тіла", адже стає результатом зовсім
іншого "способу членування" і "типу номінації") [7].
Саме Р. Барт увів поняття "еротичного текстуально-
го тіла" й уявлення про текст як "анаграму тіла" та
"тіло як текст" (намагаючись за допомогою цих ка-
тегорій досягти "еротичного ставлення" до дослід-
жуваного тексту на противагу "безпристрасному" й
холодно-відстороненому науковому підходу). За
аналогією з тілом описує текст і Ю. Крістєва, "біоло-
гізуючи" процес означування, віднаходячи його ви-
токи та смисли в людському тілі [6].
Тіло в постнекласичній філософії досить часто
осмислюється як центральний елемент процесів
комунікації. За словами Е. Гуссерля, бажаючи чи-
тати, я бажаю текст, оскільки це відкриває переді
мною можливість бути Іншим, - я бажаю його, як
бажають тіло, адже текст є не лише набором філо-
софських термінів, але й "особливою плоттю". Відкри-
ваючись людині в процесі читання, текст виступає
як інше її тіло [2]. Для М. Мерло-Понті тіло людини є
"буттям третього роду", що гарантує постійний діа-
лог свідомості зі світом, "джерелом смислу" й міме-
тичних значень, що ними наділяється світ. Одухот-
ворюючи світи, тіло людини утворює разом із ними
"корелятивну єдність". Постмодерна парадигма до-
сить часто постулює постать децентрованого суб'-
єкта, який вже не здатний віднайти в тілі опору й
грунт для фіксації своєї "ідентичності" (хоча Ф. Са-
разін вбачає подібну тенденцію вже в мислителів
Просвітництва, зокрема в Д. Дідро). У М. Фуко
("Ніцше, генеалогія, історія") мова йде про "відсутню
сутність" тіла, пусте місце, порожнє джерело. Роз-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
138 ЕКОНОМІКА
роблена французьким вченим "генеалогія знання",
близька за цілим рядом головних тез до "генеалогії
моралі" Ф. Ніцше, виявляє, що за речами "прихо-
вана "зовсім інша річ": не певна позачасова таєм-
ниця їхньої сутності, але таїна, котра полягає в тому,
що в них (речей - Я. П.) немає жодної сутності, або
що ця сутність поступово, крок за кроком вибудо-
вувалася на чужих для неї підставах" [11, с. 76]. У
подібному контексті тіло людини втрачає високий
сенс поза історичною інстанцією, яка забезпечує
підстави самоідентифікації індивіда як суб'єкта
історії. "Ніщо в людині - навіть тіло - не є достатньо
постійним, аби можна було зрозуміти інших людей і
пізнати себе в них" [11, с. 77], - міркував М. Фуко,
очевидно, маючи на увазі, що тілесність не може
бути "точкою відліку", існуючою до дискурсу й поза
його детермінуючим домінуванням.
У вимірі історичному тіло жодним чином не є
спільним началом для всього людства, універсаль-
ним знаменником і підставою для взаєморозумін-
ня, - ця теза виразно акцентується в постмодерно-
му світогляді. М. Фуко наголошував на тій обста-
вині, що найбільш агресивні дискурси диференці-
ації в Новий час завжди конструювалися саме на-
вколо тілесних аспектів. Релятивізація тіла й визнання
його культурної "сконструйованості" з площини нау-
кових cultural studies усе активніше мігрують у ца-
рину політичного, даючи підстави різного штибу
маніпуляціям, псевдонауковим спекуляціям і навіть
відвертим провокаціям.
Однією з ключових ідей у творчому доробку
М. Фуко була теза щодо вторинності й історичності
уявлень про сексуальність. Остання в концепції ви-
датного французького інтелектуала є не природним
фактором, а "продуктом" впливу на суспільну
свідомість системи дискурсивних і соціальних прак-
тик, які поступово формуються як наслідок розвит-
ку системи нагляду й контролю над індивідом. Ос-
кільки "природна" сексуальність постає під впливом
"дисциплінарної влади", то і "звільнення" людини від
деспотизму влади як результат утвердження влас-
ної суб'єктивності насправді всього лише черговий
різновид "духовного рабства" [6]. Запровадивши
поняття "політичної економії тіла", М. Фуко доводить,
що творення слухняного тіла є результатом не
стільки фізичного тиску на нього, скільки візуально-
го: перебування тіла у фокусі зору іншого й під "оп-
тикою влади" прирікає його стати безвільним і слух-
няним ("видимість - це пастка") [1, с. 113].
Стосовно співвіднесеності тіла (плоті) й свідомості
(духу), постструктуралістська думка прийшла до
висновку: їхній синтез можливий лише завдяки сим-
волічній системі мови, адже без "методичної систе-
ми знаків" тіло людини немислиме (як і існування
суб'єкта без мовлення і його перформативних по-
вторень у мовленнєвих актах). Кодування тіла по-
літичними дискурсами, дисциплінарними процеду-
рами, соціальними практиками, культурними стерео-
типами ("символічними присилуваннями") стає не
способом репрезентації, а процесом виробництва
"реальних тіл" як осердя соціальної активності. Саме
в такий спосіб тіло набуває якості соціально-політич-
ного сущого [8, с. 12].
Важливу роль тілесній проблематиці приділено в
роботах "верховного жерця постмодернізму" (термін
А. Дьякова), котрий майстерно комбінував соціаль-
ну теорію й екзистенціальну філософію в доволі ори-
гінальний і провокативний спосіб, - Ж. Бодрійяра -
філософа, дуже "модного" в 2000-х рр. За словами
видатного мислителя, тіло - "найпрекрасніший об'єкт
споживання", навантажений конотаціями більшою
мірою, аніж будь-що інше. "Нове відкриття" тіла
після століть панування пуританської моралі призво-
дить до того, що в ХХ ст. саме тіло стає об'єктом
"спасіння", замінивши й витіснивши душу у відно-
шенні моральному й ідеологічному [3, с. 179]. У
сучасному капіталістичному світі тіло позиціонуєть-
ся як фундаментальний капітал, репрезентується як
центральний фетиш системи "символічного обміну",
ґрунтованої на спокусі як глобальній стратегії мані-
пулятивного контролю.
Тіло "звеличується й оспівується" в моді, рекламі,
індустрії розваг, гігієнічному, терапевтичному й дієтич-
ному "культах", перетворюється на центральний пункт
соціогуманітарного дискурсу. Під тиском масової
культури індивід "зобов'язаний" здійснювати інвестиції
у власне тіло, аби воно "приносило прибуток", - ме-
тою в цій перспективі стають не автономні задово-
лення суб'єкта, але реалізація нормативного "прин-
ципу насолоди" й "гедоністичної рентабельності".
Тілом маніпулюють як одним із базових означників
соціального статусу, як об'єктом експлуатації ("коло-
нізованою територією"), з якого можна видобути ви-
димі знаки щастя, здоров'я й краси - нових "сакраль-
них цінностей" пізньокапіталістичного постіндустріаль-
ного суспільства. Як стверджує Ж. Бодрійяр, функ-
ціонально тіло - це вже не "плоть" релігійних доктрин,
не "робоча сила" індустріального виробництва, а еле-
мент соціальної тактики, ключові лейтмотиви якої -
краса, презентабельність та еротизм як засоби сти-
муляції сексуальності.
Значного розголосу в середовищі інтелектуалів
постмодерну набула концепція "тіла без органів"
Ф. Гваттарі й Ж. Дельоза, котрі започаткували ме-
тодологію шизоаналізу, покликану "звільнити" лю-
дину й суспільство від репресивних канонів капіта-
лізму, що призводять до масової невротизації ін-
дивідів. Шизоаналіз як лібідно-політична стратегія
спротиву жорстоко структурованим культурним мо-
делям декларував необхідність звільнити потоки
бажання, "деконструювати" суб'єкта, цілісність яко-
го структурується наявністю тіла, наділеного орга-
нами. У цьому контексті омріяним ідеалом мислить-
ся "тіло без органів" як "середовище чистої інтен-
сивності", позаструктурне енергетичне напруження,
перманентно відкрите для найрізноманітнішого са-
моконфігурування тілесності, завжди тимчасової і
плинної. Істинна свобода немислима без звільнен-
ня від нав'язаної конкретності "тіла"; людське тіло -
тільки матеріал для трансформацій, але в жодному
разі не доля. Теорія шизоаналізу справила значний
вплив на теорії тексту в постмодернізмі (текст як не-
скінченний "шизопотік" без мети й сенсу, поклика-
ний руйнувати усяку стійку систему заради досяг-
нення стану "порожнього тіла") [5, с. 269-271].
Визначаючи головні наслідки, що їх спричинило
запровадження принципу тілесності інтелектуалами
постмодерну, І. Ільїн зупиняється на таких: "розчи-
нення" автономності суверенних суб'єктів в "актах
чуттєвості"; посилення інтересу до патологічно-дев-
іантних аспектів чуттєвості; тотальне домінування
сексуальності (як максимально-концентрованого
вияву чуттєвої сфери) у роботах теоретиків постмо-
дерну над усіма іншими її формами та проявами;
біологізація та еротизація бажання в усіх його про-
явах, утвердження культу тотожності суспільства й
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 139
тіла (у досить натуралістичній формі). Остання тен-
денція, на думку вченого, як стійка міфологема су-
часного західного мислення, походить ще від Гоб-
бса, Платона та стоїків [6].
Постмодерністська деконструкція, долаючи су-
перечність між тим, як тіло репрезентується культу-
рою, і тим, яким воно є "для себе", здійснює дена-
туралізацію людського тіла шляхом його редукції до
соціального конструкту: будь-яка характеристика
тіла - лише продукт соціальних маніпуляцій, будь-
яка потенція самотворення виключається. Тіло пе-
ретворюється на "вмістилище для втілення політич-
них ідеологій", які "тілесно закріплюють" культурні й
соціальні інтереси; від тіла як сутності онтологічної
нічого не лишається, - ці риси О. Гомілко виділяє як
ключові ознаки постмодерної рецепції соматичної
проблематики [1, с. 321].
Висновки
Серед наслідків посиленого інтересу до тілесної
проблематики в провідних соціокультурних дискур-
сах сучасності слід, на нашу думку, насамперед
указати такі:
1. Тотальна перевага візуальних форм художньої
культури над вербальними (кіно- та відеоіндустрії над
літературою). Адже в "екранній культурі" все обер-
тається навколо привабливого молодого тіла як дже-
рела головних зорових метафор та еротичних сим-
волів, інструмента та об'єкта спокуси, бажання та
насолоди (зведених у споживацькому суспільстві
до рангу міри всіх речей, сенсів і цінностей).
2. Посилення інтересу до поза- і понадраціональ-
них форм осмислення-осягнення дійсності, сексу-
альності й еротизму як джерела й "початкової мета-
фори філософствування". З одного боку, подібна
стратегія стимулює сміливість, нестандартність і кре-
ативність наукової думки, не скутої стереотипами.
Проте з іншого боку, слід сказати й про підміну зва-
женої думки епатажним позерством, переконливої
аргументації галасливим пустослів'ям, що мімікрує
під нестандартність або витончений психологізм.
3. Поява нових, доволі екстравагантних та епа-
тажних варіативних моделей філософствування:
"філософія рани" (крові, болю, насилля, смерті, ля-
паса), "семантика плювка" (канібалізму, фекалізації,
тортур). Активне звернення до тілесно-сексуальних
сюжетів у літературознавстві, політології, антропо-
логії; рецепція жіночого тіла як способу філософству-
вання. Традиційні сюжети й теми витісняються на
маргінеси як "тоталітарні", "ідеологічно заангажо-
вані", "інфіковані" панівними дискурсами влади-знан-
ня, невидимо-всюдисущої і невловимо-неперемож-
ної (відомий концепт М. Фуко).
4. Концентрація уваги інтелектуалів-соціогумані-
таріїв на тілесних аспектах буття знаходить потуж-
ний резонанс у масовій культурі, котра невгамовно
продукує нові міфи, символи й симулякри, пов'язані
з новими концепціями тіла. Серед явищ подібного
штибу можна пригадати й "кіборгізацію" ("Терміна-
тор", "Робокоп", "Сталева людина"), і зрощення
людського з не-людським у просторі тіла ("Жінка-
кішка", "Людина-павук", "Супермен", "Халк", "Лю-
дина-вовк", величезна популярність "вампірської" та
"перевертенської" тематики), естетичне освоєння
гомо-, транс- та бісексуальності, віртуалізація сек-
су, культивування в бестселерах і блокбастерах
сюжету убивства, насилля, садистських перверзій
та педофільських алюзій.
5. Дослідження тіла як соціокультурного фено-
мена, по суті, підміняється (у першу чергу завдяки
впливу М. Фуко) дослідженням способів кодування
тілесності панівними дискурсами, символічними
системами, базовими наративами, "картинами світу"
(у який спосіб вони діють на тіло, до яких наслідків
це призводить).
6. З точки зору постмодерної парадигми тілесність
людини визначається як сфера розгортання соціаль-
них і дискурсивних кодів, як феномен семіотично
артикульований та орієнтований текстуально. У
цій перспективі долається дуалізм суб'єкта й об'єкта,
тіла й духу й виникає поняття "зрощування тіла з
духом" та "текстуального тіла". Подібна обставина
дає підстави кваліфікувати філософію постмодерні-
зму як "філософію нової тілесності". Чуттєвий, тілес-
ний елемент мислиться як невід'ємний компонент
акту свідомості й пізнання. "Чисте споглядальне
мислення" поза чуттєвістю вважається неможливим.
Інтеграція категорії тілесності в постмодернізмі
чітко позиціонує тенденцію показати неелімінованість
чуттєвості із свідомості (кожний тип мислення фор-
мується в межах певного типу чуттєвості). Соціальні
й тілесні практики взаємозумовлені, типи тілесності
"синхронно" відповідають певним типам соціальних
відносин.
7. Переведення проблематики тілесності в семі-
отико-комунікативне русло призводить до віднесен-
ня цього феномена в розряд симулякрів, у той час
як первинний сенс концептуалізації тілесності в по-
стмодерному дискурсі полягав у зворотному - спробі
відшукати "чисту реальність", справжню й вільну від
будь-яких політико-соціальних чи естетично-стильо-
вих нашарувань.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філо-
софському дискурсі / О. Гомілко. - К. : Наук. думка, 2001. -
340 с.
2. Грицанов А. А. Тело / А. А. Грицанов // Новейший фило-
софский словарь [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
http: // slovari.yandex.ru.
3. Дьяков А. В. Жан Бодрийяр: стратегии "радикального
мышления" / А. В. Дьяков. - СПб. : Изд-во С. С.-Петерб. ун-та,
2008. - 357 с.
4. Енциклопедія постмодернізму / [за ред. Ч. Вінквіста та
В. Тейлора]. - К. : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2003. -
503 с.
5. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство /
Н. В. Зборовська. - К. : Академвидав, 2003. - 392 с.
6. Ильин И. Телесность / И. Ильин // Постмодернизм.
Словарь терминов [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
http: // terme.ru/dictionary/179.
7. Можейко М. Телесность / М. Можейко // Энциклопедия
постмодернизма [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
http: // slovari.уandex.ru.
8. Саразин Ф. Mapping the body: История тела между кон-
структивизмом, политикой и "опытом" / Ф. Саразин // Новое
литературное обозрение. - 2005. - № 71. - С. 9-14.
9. Телоцентризм // Артемьева Т. В., Смирнов И. П., Троп
Э. А., Тульчинский Г. Л. Проективный философский словарь,
2002 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: // terme.ru/
dictionary/951.
10. Тульчинский Г. Л. Слово и тело постмодернизма. От
феноменологии невменяемости к метафизике своды /
Г. Л. Тульчинский // Вопросы философии. - 1999. - № 10. -
С. 35-53.
11. Фуко М. Ницше, генеалогия, история / М. Фуко // Фило-
софия эпохи постмодерна: Сборник переводов и рефера-
тов. - Мн. : Изд. ООО "Красико-принт", 1996. - С. 74-79.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
140 ЕКОНОМІКА
Y. Рotapenko
THE PHENOMENON OF BODY IN THE POSTMODERN CONCEPTIONS:
THE HISTORICAL DIMENSION OF PROBLEM
The historical consideration of analysis of bodiness in postmodern discourse are lead. The special attention are
given to the constructivistic, deconstructivistic and semiotic and textual approaches.
Kеy words: bodiness, body, postmodernism, discourse, paradigm.
© Я. Потапенко
Надійшла до редакції 27.10.2011
ФІЛОСОФІЯ
УДК 130.32
КОНЦЕПТ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
В ІСТОРІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ
ЧАСТИНА І
АЛІНА БІЛОУС,
кандидат філософських наук, доцент Горлівського державного
педагогічного інституту іноземних мов
Стаття присвячена осмисленню європейської традиції в інтерпретації концепту грома-
дянського суспільства. У запропонованій розвідці увага зосереджується на детермінан-
тах і чинниках доконечності еволюції згаданого поняття в контексті європейського теоре-
тичного поля.
Ключові слова: громадянське суспільство, демократія, публічне і приватне, держава, влада.
Постановка проблеми та стан її дослідження.
Соціально-філософські аспекти становлення та фун-
кціонування громадянського суспільства були об'-
єктом уваги й предметом теоретичних узагальнень
багатьох видатних мислителів протягом усієї історії
європейської суспільної думки.
Перші теоретичні ідеї та концептуальні моделі
громадянського суспільства постають ще в добу
античності й середньовіччя в манускриптах Плато-
на й Аристотеля, Цицерона й Марка Аврелія, Авгус-
тина й Томи Аквіната. Але лише в Новий час, що
був, власне, періодом генези та формування грома-
дянського суспільства в Європі, постає доба теоре-
тичної рефлексії цього феномена в його різноманіт-
них суспільних, історичних та топографічних іпоста-
сях і патернах. Ця проблема стає наскрізною ідеєю
тієї культури, що перебуває в європейському про-
сторі й відповідному темпоральному векторі.
Так у ХVII-ХVIII ст. феномен громадянського сус-
пільства стає предметом рефлексії британської со-
ціальної та практичної філософії. Проблеми констру-
ювання громадянського суспільства як продукту
дискурсу свободи досить ґрунтовно аналізуються у
творчій спадщині Т. Гоббса та Дж. Локка. Під пером
А. Сміта зазначене суспільство трактується крізь
призму методології лібералізму, Е. Берка - консер-
ватизму, Т. Пейна - радикального революціонізму. З
доробку шотландської школи проглядають яскраві
праці Д. Г'юма, Ф. Гатчесона, А. Фергюсона.
Згодом настає доба французького громадянсь-
кого дискурсу: Ш. Монтеск'є, Ф. Вольтер, Ж.-Ж. Рус-
со, А. Токвіль. Франція дарувала Європі концепт
правової держави, раціоналізм і, головне, інтелек-
туальну парадигму Просвітництва з усіма її перева-
гами й вадами, котра надовго обумовила європейсь-
кий дискурс.
Німецький ренесанс ідей та образів громадянсь-
кого суспільства починається з кінця ХVIII століття:
І. Кант, Й. Фіхте, Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер,
М. Горкгаймер, Т. Адорно, Ю. Габермас - шеренга
видатних імен та коло оригінальних і змістовних кон-
цепцій громадянського дискурсу. Парадокс, але всі
вони, за винятком доробку представників Франкфур-
тської школи, постають у країні, де не тільки було
відсутнє громадянське суспільство, але йшла фор-
сована розбудова тоталітарної імперії. Натомість істо-
ричний час доводить, що саме ці ідеї були викорис-
тані в соціальній практиці формування громадянсь-
кого суспільства в країнах Західної та Центральної
Європи. Той самий час доводить, що без опори на
європейські ідеї та вартості формування громадянсь-
кого суспільства в Україні залишається вельми про-
блематичним завданням.
Суголосно із соціальним викликом українські
дослідники звертаються до усвідомлення євро-
пейської спадщини тезаурусу громадянського сус-
пільства починаючи з 90-х років ХХ сторіччя. Праці
С. Грабовського, О. Забужко, С. Вовканича, В. Лі-
сового, М. Рябчука, І. Бичка, А. Бичко, М. Попови-
ча, І. Дзюби та інших є тому підтвердженням. Соці-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33902 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:39:12Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Потапенко, Я. 2012-05-30T19:23:56Z 2012-05-30T19:23:56Z 2011 Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми / Я. Потапенко // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 136-140. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33902 930.1:001.8 Тема статті міждисциплінарна і торкається вивчення історико-культурологічних підходів
 до аналізу людської тілесності як соціокультурного феномена. Здійснено історичний огляд
 аналітики тілесності в постмодерному дискурсі. Особлива увага приділена конструктивістським, деконструктивістським та семіотично-текстуальним підходам. The historical consideration of analysis of bodiness in postmodern discourse are lead. The special attention are
 given to the constructivistic, deconstructivistic and semiotic and textual approaches. uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Схід Історія Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми The phenomenon of body in the postmodern conceptions: the historical dimension of problem Article published earlier |
| spellingShingle | Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми Потапенко, Я. Історія |
| title | Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми |
| title_alt | The phenomenon of body in the postmodern conceptions: the historical dimension of problem |
| title_full | Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми |
| title_fullStr | Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми |
| title_full_unstemmed | Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми |
| title_short | Феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми |
| title_sort | феномен тіла в концепціях постмодернізму: історичний вимір проблеми |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33902 |
| work_keys_str_mv | AT potapenkoâ fenomentílavkoncepcíâhpostmodernízmuístoričniivimírproblemi AT potapenkoâ thephenomenonofbodyinthepostmodernconceptionsthehistoricaldimensionofproblem |