Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р.
У статті автор досліджує соціальний аспект проблеми нелегального постачання в 1917 р., розглядає витоки цього соціального явища, особливості його проявів в Росії та Південно-Східній Україні, надає свою оцінку діяльності нелегальних постачальників. Автор приділила увагу питанням слабкості тогочас...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Дата: | 2010 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33945 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р. / О.С. Бабічева // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 3-9. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-33945 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Бабічева, О.С. 2012-05-31T08:49:15Z 2012-05-31T08:49:15Z 2010 Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р. / О.С. Бабічева // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 3-9. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33945 94(477) «1917» У статті автор досліджує соціальний аспект проблеми нелегального постачання в 1917 р., розглядає витоки цього соціального явища, особливості його проявів в Росії та Південно-Східній Україні, надає свою оцінку діяльності нелегальних постачальників. Автор приділила увагу питанням слабкості тогочасної державної влади у вирішенні проблем продовольства. Також автор розглянула менталітет населення, його ставлення до офіційної влади в умовах дефіциту продовольчих запасів тощо. В статье автор исследует социальный аспект проблемы нелегального снабжения в 1917 г., рассматривает источники развития данного социального явления, его проявление в России и Юго-Восточной Украине, дает свою оценку деятельности нелегальных снабженцев. Автор акцентирует внимание на слабости государственной власти в решении продовольственной проблемы, рассматривает менталитет населения, его отношение к государственной власти в условиях дефицита продовольственных запасов. In given article the author investigates social aspect of a problem of illegal delivery in 1917, considers sources of this social phenomenon, feature of its displays in Russia and Southeast Ukraine, states the estimation of activity of illegal suppliers. The author has paid attention to questions of weakness of the government of that time in solving problems of the food policy. Also the author has considered mentality of the population, its relation to the official power in the conditions of deficiency of food stocks and so forth. uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Історія Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р. Социальный аспект проблемы нелегального снабжения в России и Юго-Восточной Украине в 1917 г. Social Aspect of a Problem of Illegal Provision in Russia and South-East Ukraine in 1917 Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р. |
| spellingShingle |
Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р. Бабічева, О.С. Історія |
| title_short |
Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р. |
| title_full |
Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р. |
| title_fullStr |
Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р. |
| title_full_unstemmed |
Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р. |
| title_sort |
соціальний аспект проблеми нелегального постачання в росії та південно-східній україні в 1917 р. |
| author |
Бабічева, О.С. |
| author_facet |
Бабічева, О.С. |
| topic |
Історія |
| topic_facet |
Історія |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Наука. Релігія. Суспільство |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Социальный аспект проблемы нелегального снабжения в России и Юго-Восточной Украине в 1917 г. Social Aspect of a Problem of Illegal Provision in Russia and South-East Ukraine in 1917 |
| description |
У статті автор досліджує соціальний аспект проблеми нелегального постачання в 1917 р., розглядає
витоки цього соціального явища, особливості його проявів в Росії та Південно-Східній Україні, надає свою
оцінку діяльності нелегальних постачальників. Автор приділила увагу питанням слабкості тогочасної
державної влади у вирішенні проблем продовольства. Також автор розглянула менталітет населення,
його ставлення до офіційної влади в умовах дефіциту продовольчих запасів тощо.
В статье автор исследует социальный аспект проблемы нелегального снабжения в 1917 г., рассматривает
источники развития данного социального явления, его проявление в России и Юго-Восточной Украине,
дает свою оценку деятельности нелегальных снабженцев. Автор акцентирует внимание на слабости
государственной власти в решении продовольственной проблемы, рассматривает менталитет населения, его
отношение к государственной власти в условиях дефицита продовольственных запасов.
In given article the author investigates social aspect of a problem of illegal delivery in 1917, considers sources of
this social phenomenon, feature of its displays in Russia and Southeast Ukraine, states the estimation of activity
of illegal suppliers. The author has paid attention to questions of weakness of the government of that time in
solving problems of the food policy. Also the author has considered mentality of the population, its relation to
the official power in the conditions of deficiency of food stocks and so forth.
|
| issn |
1728-3671 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/33945 |
| citation_txt |
Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно-Східній Україні в 1917 р. / О.С. Бабічева // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 3-9. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT babíčevaos socíalʹniiaspektprobleminelegalʹnogopostačannâvrosíítapívdennoshídníiukraínív1917r AT babíčevaos socialʹnyiaspektproblemynelegalʹnogosnabženiâvrossiiiûgovostočnoiukrainev1917g AT babíčevaos socialaspectofaproblemofillegalprovisioninrussiaandsoutheastukrainein1917 |
| first_indexed |
2025-11-25T22:59:42Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:59:42Z |
| _version_ |
1850577230213677056 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 3
IСТОРIЯ
УДК 94(477) «1917»
О.С. Бабічева
Дніпродзержинський державний технічний університет, Україна
СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ НЕЛЕГАЛЬНОГО ПОСТАЧАННЯ
В РОСІЇ ТА ПІВДЕННО�СХІДНІЙ УКРАЇНІ В 1917 р.
У статті автор досліджує соціальний аспект проблеми нелегального постачання в 1917 р., розглядає
витоки цього соціального явища, особливості його проявів в Росії та Південно-Східній Україні, надає свою
оцінку діяльності нелегальних постачальників. Автор приділила увагу питанням слабкості тогочасної
державної влади у вирішенні проблем продовольства. Також автор розглянула менталітет населення,
його ставлення до офіційної влади в умовах дефіциту продовольчих запасів тощо.
Для сучасного етапу розвитку українського суспільства характерною рисою є за-
цікавленість історією, критичне переосмислення минулого країни. Вивчення історичної
спадщини сприяє глибокому осмисленню нашої складної минувшини, а також розши-
ренню національної свідомості.
Останнім часом українські та російські науковці приділяють багато уваги вивченню
різних аспектів революції 1917 – 1921 рр., про що свідчить велика кількість захищених
докторських та кандидатських дисертацій, проведення наукових конференцій та дис-
путів, а також наукові публікації з означеної тематики. Автор звернула увагу на те, що
майже завжди в центрі уваги істориків знаходяться партійні колізії та заколоти, від
яких залежала подальша доля країни, що часто науковці досліджують політичні події та
постаті лідерів політичних рухів, але «…солдата, який продавав з-за пазухи “граний”
цукор, колишню даму, що поміняла будильник на щіпку борошна… історія не згадає
через малість і непотрібність на сторінках її солом’яного паперу» [1, с. 578].
Народ часто вимальовувався як пасивна сіра маса, яка в багатьох випадках була
покірною, в інших, навпаки, жорстокою. Вбачається, що таке уявлення про народ може
викликати тільки жалість, оскільки він був своєрідним полігоном для проведення різ-
них соціальних експериментів. Проте серед мешканців Росії і України було багато енер-
гійних, мужніх, ініціативних людей, якими можна пишатися.
Актуальність вивчення проблеми нелегального постачання уявляється як необхід-
ність серйозного дослідження соціальної історії, адже соціальний аспект революцій-
ного періоду залишається дослідженим не в повному обсязі. Саме проблематика неле-
гального народного постачання, так званого мішечництва (автор вважає ці поняття
тотожними), є майже не вивченим явищем в російській та українській історії. Але, на
нашу думку, вивчення соціального аспекту проблеми нелегального постачання в період
революції та громадянської війни є важливою та цікавою ланкою в історії обох держав.
В інтересах практичного дослідження в поданій роботі автором зроблена спроба
розгляду і аналізу причин виникнення на території Росії та Південно-Східної України
нелегального постачання в 1917 р. Ми спробуємо дати свою оцінку діяльності мішеч-
ників, утримавшись як від ідеалізації, так і від очорнення цього соціального явища.
Метою представленої роботи є дослідження, насамперед, соціального аспекту.
В цей період мішечництво набуло всебічного розвитку, стало дійсно масовим явищем,
яке, в першу чергу, забезпечило життя людей в умовах війни та загального хаосу. Звісно,
державна влада намагалася претендувати на єдиновладдя в сфері розподілу продуктів і
О.С. Бабічева
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 4
товарів широкого вжитку. За таких умов виник антагоністичний конфлікт між народом
і владою, а саме: мішечники здійснювали заборонені державою дрібні товарообмінні
операції, доставку та розподіл окремими громадянами та невеликими групами продо-
вольства та промислових товарів широкого вжитку, а влада всіляко вела боротьбу з цим
соціальним явищем, яке ставало нелегальним. Народ був вимушений боротися з дер-
жавою, щоб вижити.
В історіографії існують декілька думок з приводу проблеми організації нелегаль-
ного постачання. Одним з перших означену проблему дослідив свідок тих подій нарком
продовольства України М. Владимиров, який в своїй брошурі розглянув дану проблему
в контексті дослідження продовольчої політики радянської влади [2].
З часом радянські науковці називали діяльність мішечників контрреволюційним
«розгулом», «контрреволюційною акцією», «огидною спадщиною капіталізму», «фор-
мою посилення боротьби капіталізму з комунізмом». Мішечників порівнювали з «най-
відсталішою частиною робітників» [3].
В 60 – 70-і роки ХХ ст. науковці почали визнавати це соціальне явище, яке виникло
в результаті війни та революції, історично обумовленою «формою товарообміну між
містом та селом» [4], [5]. Дослідники 1990-х років вбачають в нелегальному постачанні
«революційні», насильницькі методи боротьби більшовиків з мішечництвом [6].
Нагадаємо, що сам термін «мішечник» з’явився приблизно в другій половині ХІХ ст.
В той час ними називали книготорговців, які не мали постійного місця торгівлі і перено-
сили книжки в мішках на плечах. Свідок пише, що мішечники були людьми «спритними,
тобто ловкими, верткими та сміливими» [7, с. 193]. У них можна було придбати заборонену
цензурою літературу політичного чи порнографічного змісту. Але в умовах Першої
світової війни в Росії поняття мішечництва принципово змінилося. Справа в тому, що
помилки та прорахунки тогочасних політичних урядів призвели до появи дрібних неле-
гальних перевізників продовольства та товарів широкого вжитку. Головним засобом
перевезень товарів стали прості мішки, звідси – широке розповсюдження оригінального
назвища нелегальних постачальників населення.
В Україну мішечництво прийшло з Росії, де російські революціонери зробили
спробу повторити заходи діячів Великої Французької революції. Адже нам відомо, що в
1792 – 1794 рр. французи – власники хліба були оголошені «простими держателями його».
Всі залишки хліба треба було продавати за максимально низькими цінами муніципалі-
тетам або здавати на спеціалізовані громадські ринки. Наказувалося виробляти одна-
ковий для всіх чорний хліб – так званий хліб рівності. Якщо людина порушувала цю
вимогу, то всі товари конфіскувались, крім того особу заносили до переліку «підозрі-
лих» і надалі відправляли за грати, в окремих випадках покаранням було визначено
смертну кару. Як бачимо, заходи були досить радикальними.
Проте гострий дефіцит продовольства призводив до масової скупки-продажу хліб-
них виробів. Оскільки велику частину прибутку продавці вимушені були передавати
державним контролерам та іншим чиновникам, то це призводило до швидкого зростан-
ня хабарництва. Торгівлею почали займатися перукарі, ковалі, чоботарі, працівники
готелів, служники. Щоб вирвати з суспільства таке негативне явище, як спекуляція,
французькі політичні діячі покликали на допомогу жандармів та задіяли регулярні час-
тини. Справа доходила до кровопролиття, але це не змогло зупинити вільний ринок.
На початку ХХ століття російські лідери побачили головну помилку французьких
попередників, яка, на їхній погляд, була в недостатній послідовності і радикальному
припиненні вільної торгівлі.
Варто зауважити, що в Німеччині 25 січня 1915 р. було прийнято закон про хлібну
монополію. З того часу були встановлені тверді ціни, норми споживання харчів шляхом
введення карток і продовольчих пайків. Всі запаси пшениці, жита, борошна переходили
у власність держави. Було встановлено компроміс між державою, буржуазією та ін-
Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно�Східній Україні в 1917 р.
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 5
шими власниками. Громадські організації брали активну участь в налагодженні хлібної
справи на новій основі, в побудові апарату постачання. Негайно почали здійснювати
підрахунки залишків. Особливу активність в цьому питанні виявили шкільні вчителі та
учні старших класів [8, с. 11].
Сільським господарям дозволялося залишати в себе по два центнери зерна на лю-
дину. Частину хліба вони продавали за високими цінами місцевому населенню. Зранку
німецькі домогосподарки з корзинками відправлялися в сусідні села за провізією.
Проте такий індивідуальний товарообмін не набув широкого розповсюдження. Дійсно,
в німецькій корзинці багато не перевезеш – не те, що в руському мішку! До того ж
чисельність німецьких самопостачальників не досягала критичної межі. Та головне,
порушувати закон німцям було непритаманне.
Влітку 1916 р. уряд Німеччини наступного разу суворо заборонив торгівлю без
виданих державними установами наказів. Порушення цього закону каралося великим
штрафом, висилкою або взяттям під варту. На вокзалах почали ретельно перевіряти
валізи. Вулиці контролювали патрулі, які мали дозвіл оглядати корзинки та інший
багаж у прохожих. В деяких випадках справа доходила до абсурду, наприклад, берлінець,
приїздивши в село, не завжди мав можливість купити без картки просту морквину.
В містах було закрито багато ресторанів, оскільки держава забороняла продаж продук-
тів харчування понад встановлену норму. Зрештою, можна стверджувати, що масового
розповсюдження мішечництва в законослухняній Німеччині не відбулося [8, с. 11].
В Росії подібні заходи призвели до зворотного результату. Причини цього поля-
гають: по-перше, в особливості народної психології і менталітету; по-друге, в держав-
ній організації. Відомо багато випадків, коли російський народ протидіяв будь-яким
державним заходам. Порушення закону взагалі вважалося виправданим, тільки би не
спіймали. Населення побоювалося не порушення закону, а влади, адже сильну руку в
Росії завжди поважали [9, с. 209]. В свій час М. Бакунін підкреслював: «В німецькій
крові, в німецькому інстинкті, в німецькій традиції є пристрасть державного порядку і
державної дисципліни, в слов’ян же не тільки нема цієї пристрасті, але діють і живуть
пристрасті цілковито протилежні; тому, щоб дисциплінувати їх, треба тримати їх під
палкою, в той час коли будь-який німець з упевненістю вільно з’їв би палку» [10, с. 487].
Можна впевнено констатувати, що катастрофічні наслідки здійснення хлібної
монополії в Росії відзначилися крайньою слабкістю державної влади. В цьому теж
полягала велика відмінність Росії від Німеччини. З цього приводу доречно навести
висловлення відомого російського письменника М. Пришвіна: «Організація тримала
німецький народ, насилля тримало російський» [11, с. 296]. Коли державний апарат був
неспроможний здійснювати такі «насильницькі заходи», то моментально завершувався
всякий порядок. Та парадокс цього полягав в тому, що в такій ситуації російські керів-
ники вели себе так, як начебто у них в руках знаходилася сильна держава.
Неадекватність уявлень і поведінки офіційних діячів вразливо проявилася стосовно
проведення хлібної монополії, яку в російському житті було неможливо здійснити з
самого початку. Влада, як і в інших випадках, продемонструвала населенню свою
повну неспроможність вирішувати складні завдання, які стояли перед суспільством.
Врешті, від її авторитету не залишилося й сліду. Політичні діячі не зуміли врахувати
особливості держави. Кожна трудова людина стала змушена виживати в одиночку або
поєднавшись з собі подібними.
В Росії після приходу до влади діячам Тимчасового уряду треба було зробити
вибір: форсувати державні продовольчі справи, як це було зроблено в революційний
час у Франції та кайзерівській Німеччині, чи зберегти основи вільної торгівлі, котрі
відстоювали представники І Торговельно-промислового з’їзду, Тимчасового комітету
Державної Думи та сам колишній голова Думи М. Родзянко. Та під тиском лідерів Рад
було обрано перший шлях.
О.С. Бабічева
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 6
25 березня 1917 р. російськими урядовцями було ухвалено закон «Про передачу
хліба в розпорядження держави». Таким чином, форсованими темпами починалося
здійснення хлібної монополії. Зрозуміло, що за таких умов підготовча робота займала
мало часу, а ціни на хліб (під хлібом малося на увазі жито, просо, пшениця, сочевиця,
макуха) визначалися швидко. Спочатку хлібну справу доручили вести Міністерству
землеробства, а з травня 1917 р. – організованому Міністерству продовольства. Виник
загальнодержавний продовольчий комітет, який керував закупівлею за твердими ціна-
ми і розподілом продовольства. Зауважимо, що сесії Центрального продовольчого комі-
тету проходили в Петербурзі в Анічковому палаці.
Примусити або переконати селян продавати хліб державі – це була першочергова
мета, яка ставилася перед працівниками продовольчих комітетів та деяких громадських
організацій, які здійснювали хлібну монополію. На всій території Росії сільськогоспо-
дарські виробники зобов’язувалися передавати «залишки» хліба державним продоволь-
чим комітетам. До того ж монополію було поширено також на більшість основних груп
товарів, до яких, в першу чергу, відносилися взуття, тканини.
Вільна торгівля, в цьому разі мішечництво, категорично заборонялася. Але вве-
дення монополії не призводило до продовольчої катастрофи. На перших порах коопера-
тиви відіграли вирішальну роль: їм вдалося стабілізувати ситуацію, адже російська
кооперація мала значний потенціал. Наприклад, за допомогою кооперації органам Тим-
часового уряду вдалося заготовити за 7 – 8 місяців не менш як 360 мільйонів пудів
зерна. Це не мало, адже за останні 8 місяців існування царської влади було заготовлено
лише на 5 мільйонів більше. Проте суспільство вважало, що після визволення від ца-
ризму прорив буде досягнуто у всіх сферах життя. І дійсно, результати могли бути
більш високими, оскільки хлібний експорт Росії зупинився і велика кількість зерна
могла надійти на внутрішній ринок. Але цього не сталося, оскільки «кооперація була
лише островом стабільності в морі хаосу» і її можливості виявилися не безмежними.
Продовольчі комітети відчували дефіцит засобів доставки і розподілу продоволь-
ства, наприклад, не вистачало мішків, замість необхідних 200 тисяч на складах було
всього 120 тисяч. Восени 1917 р. в Росії почалися серйозні труднощі з коштами, які
призначалися для розрахунків з постачальниками зерна. Члени деяких безкоштовних
управ сподівалися, що землевласники привезуть їм менше хліба. В окремих місцевос-
тях в очікуванні розрахунків за здане державі продовольство селяни декілька тижнів
проводили поруч із зсипними пунктами, розташовували там свої табори, вночі палили
багаття. Зрозуміло, що після таких митарств селяни стали виготовляти з зерна самогон
та пускати хліб на корм худобі. Проте найкращим для них було вигідно продати
продовольство мішечникам, в яких не було проблем ні з грошима, ні з мішками. Варто
зазначити, що мішечників-спекулянтів цікавив високоякісний товар, адже мешканці
міст віддавали перевагу саме йому (в 1917 р. проблема голоду ще не стояла перед
населенням так гостро, як вже в наступному році).
Корупція державного апарату, небезпека на дорогах та багато інших другорядних
причин сприяли широкому розгортанню саме спекулятивного нелегального постачання
і перетворювали його в окремі періоди в головну справу життя населення. За таких
умов з часом почала випрацьовуватися своєрідна система взаємозв’язків між чинов-
ництвом та нелегальними постачальниками – мішечниками-спекулянтами. В державі
підіймалася хвиля спекулятивного мішечництва, яку політичним лідерам Росії не вда-
лося зупинити. Навпаки, намагаючись поставити певні перепони нелегальним поста-
чальникам, державні органи ставали першими їхніми ворогами.
Проте вже в другій половині 1917 р. кількість мішечників-споживачів, які заку-
пали хліб для себе і своїх родин, починає перевищувати мішечників-спекулянтів. Насе-
лення намагалося самостійно піклуватися про своє постачання. Не виникає сумнівів,
що фінансових можливостей у мішечників-споживачів було значно менше, тож вони
Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно�Східній Україні в 1917 р.
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 7
вимушені були дотримуватися жорсткої економії, яка відбивалася, в першу чергу, на
хабарах чиновникам, на оформлення державних документів, які дозволяли легалізувати
провіз продукції; на купівлі залізничних квитків та т.ін. До того ж мішечники-споживачі
часто ставали жертвами кримінальних злочинців та мародерів.
Цікавий художньо-психологічний портрет мішечника. Це була людина доволі
врівноважена, терпляча, яка вміла користуватися зброєю (мішечники-спекулянти були
часто озброєні), спритна та відчайдушно смілива. Також вона повинна була володіти
міцним здоров’ям, витримкою, великою енергією і фізичною силою. Без вищенаве-
дених даних неможливо було займатися мішечництвом, а тим більше подорожувати на
вагонних площадках, східцях, буферах, дахах поїздів. Варто сказати, що мішечники ви-
конували функції вантажників, вони перетягували на собі величезну кількість всілякого
вантажу.
До речі, нелегальні постачальники продовольства часто страждали від нещасних
випадків. Вони зривалися з буферів та вагонних площадок, падали під колеса, розбивали
голови об мостові перекриття, хворіли тяжкими інфекційними хворобами, наприклад,
тифом, яким часто заражалися на вокзалах та в поїздах і т.ін.
Не дивно, що значну участь в здійсненні нелегального постачання брали солдати.
Військовослужбовці були фізично розвинені та ще й озброєні люди, які не визнавали
наказів та постанов влади. Тому працівники продовольчих комітетів перед ними були
безсильні. Армія стала одним з головних чинників початку руйнації суспільного життя.
Будь-яку заборону на перевезення продовольства солдати відверто ігнорували, а в бага-
тьох випадках здійснювали насильницькі дії по відношенню до представників держав-
ної адміністрації. Мішечництво військовослужбовців значно посилило дезорганізацію
на залізничних шляхах. Але активна діяльність солдат в справі нелегального постачан-
ня сприяла відхиленню воєнних мас від участі в анархістських акціях.
Заслуговує на увагу і гендерний аспект проблеми нелегального постачання: лави
мішечників, особливо в 1917 р., поповнювали жінки, які займалися цією діяльністю пе-
реважно в теплу пору року, взимку вони намагалися влаштуватися на роботу, наприк-
лад, хатніми робітницями. Тяготи життя мішечників жінки переносили важко.
До позитивних моментів нелегального постачання слід віднести те, що нелегальні
поставки звільняли населення від необхідності проводити багато часу в чергах, допо-
магали вирішити проблему перебоїв постачань продовольства в регіонах. До того ж
мішечники швидко та вправно займалися розподілом продовольства, здійснюючи по-
ставки харчів на ринки, склади або в квартири громадян, в той час як держава, навпаки,
зіткнулася з цими проблемами.
Восени 1917 р. ситуація в Росії значно ускладнилася. Соціально-економічна та
політична криза стали причиною і наслідком послаблення державної влади, що відразу
відбилося на погіршенні продовольчої організації. В економіку прийшла інфляція,
гроші почали швидко знецінюватись, гостро став відчуватися дефіцит державних про-
довольчих запасів. Селяни масово відмовлялися здавати державі хліб за твердими ціна-
ми: вони пояснювали це своїми «ідейними» думками – незгодою з діячами Тимчасо-
вого уряду і своєю підтримкою більшовиків. Або землевласники виступали з заявами:
«Армії надамо, а місту не бажаємо» [6, с. 37].
Стосовно політичної обстановки можна сказати, що після завершення розпаду
Російської імперії на окремі, в деяких випадках ворогуючі одна з одною держави
з’явилося багато урядів, між якими часто спалахували різні конфлікти. Так, в Україні
діячі Центральної Ради почали приділяти увагу організації власних, незалежних продо-
вольчих систем. Створений в Києві Центрохарч – міністерство продовольства України,
категорично заборонив вивозити продовольство в Росію. Ця подія відразу відбилася на
взаємовідносинах з Росією, з’явилося багато суперечностей щодо цього наказу. Виникла
складна ситуація. Частина українських селян відмовляла Центральній Раді в хлібі, по-
О.С. Бабічева
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 8
силаючись на свою прихильність до більшовиків. Другі, навпаки, чекали відповідного
розпорядження Центральної Ради. Треті казали, що Петроград треба виморити голодом.
Але всі вони залюбки давали згоду продати хліб мішечникам.
Після встановлення радянської влади, з перших кроків діяльності більшовицького
уряду, ми можемо побачити, що при здійсненні продовольчої диктатури більшовицькі
діячі, як завжди, пішли своїм «архіреволюційним» шляхом, який полягав у широкому
застосуванні конфіскації прихованих від держави залишків хліба і смертної кари за спе-
куляцію товарами першої необхідності. Ці заходи нагадують нам політику французьких
екстремістів 1793 р. і вкрай відмінні від заходів російських урядовців березня – жовтня
1917 р., які використовували тільки вилучення хліба, прихованого селянами від здачі
державі за «твердими» цінами. Проте у більшовиків існував кардинальний недолік –
відсутність кваліфікованих і відповідальних кадрів. Позбавившись компетентних спе-
ціалістів, нова влада не змогла найти їм гідну заміну.
Оскільки в Південно-Східній Україні був сильний вплив більшовиків, то в 1917 р.
широкого розповсюдження набула практика реквізицій продовольства. Як відомо, в
Одесі, де продовольчими справами фактично управляла Рада робітничих депутатів,
мішечників-спекулянтів об’явили «особами, які допомагали ворогу» та було винесено
рішення суворо їх карати [6, с. 65].
Більшовики намагалися організувати відправлення поїздів з хлібом з Південно-
Східної України до Росії, але ці спроби виявилися марними і призвели до розв’язання
війни на залізниці. Прихильники Центральної Ради, добровольці, анархісти, різні бан-
дитські угруповання розбирали залізничні рейки, перехоплювали поїзди, які прямували
в голодні регіони. Ешелони з хлібом ставали нагодою переможцям. Варто зауважити,
що окремі групи залізничників, виходячи з тези «влада належить трудящим», перетво-
рили ділянки залізничних шляхів у свої трофеї і перестали це вважати злочином.
В російському та українському суспільстві почала посилюватися деградація, яка
перш за все відбилася на системі постачання населення харчами та товарами широкого
вжитку. Державні владні та економічні структури виявилися неспроможними виконувати
постачальні функції. За цих умов виник головний регулятор і організатор постачання –
дрібний нелегальний ринок. Мішечники не тільки сприяли збереженню товарообміну
між містом та селом, а й перешкоджали остаточному розпаду зв’язків між окремими
регіонами.
Також слід взяти до уваги транспортні труднощі, а саме: по-перше, було багато
несправних паровозів; по-друге, зростала анархія на залізничних шляхах; по-третє, була
відсутня організація координації різних відомств.
В містах почали з’являтися великі черги за хлібом, цукром, чаєм, тютюном, в яких
люди проводили по 2 – 3 години на добу. Основи політичної стабільності руйнувалися
через організацію нечесного розподілу харчів, в населення виникав жах перед майбут-
нім, розповсюджувалися чутки про найближчу загрозу голоду. Дефіцит окремих груп
продовольства, які ще в недавньому минулому були цілком доступними, громадяни
сприймали як катастрофу. Не підлягає сумніву, що вищенаведені причини значно поси-
лювали продовольчу проблему.
З упевненістю можна сказати, що наприкінці 1917 р. влада в Росії виявилася не-
спроможною контролювати виконання наказу від 25 березня 1917 р. «Про передачу хліба
в розпорядження держави». В свою чергу народ заперечливо оцінив результати продо-
вольчої політики Тимчасового уряду і заявив про її зрив. Селяни остаточно розчару-
валися в можливості отримати будь-яку допомогу від держави і почали сподіватися на
свої власні сили. Стався психологічний перелом, адже селянству важко було відмови-
тися від свого повсякденного укладу життя і стати порушниками закону. Проте вже
восени 1917 р. багатотисячні народні маси на свій страх і ризик стають на шлях неле-
гального постачання провізії. Саме в цей час склалася ситуація, коли представники
Соціальний аспект проблеми нелегального постачання в Росії та Південно�Східній Україні в 1917 р.
«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 9
жодної влади не змогли вирішити поставлених перед ними завдань і намагалися пере-
класти свою провину на дрібного постачальника, перетворити його в головну причину
всіх бід. До речі, пізніше цієї думки стали дотримуватися і діячі радянської влади.
Зрештою, можна дійти висновку, що головною причиною виникнення нелегаль-
ного постачання в 1917 р. в Росії та в Україні став не голод, а низький рівень життя
населення, який ускладнювався прийняттям хлібної монополії та дефіцитом деяких
груп продовольства, а також неспроможністю влади Тимчасового уряду, Центральної
Ради та більшовиків вести належну продовольчу політику. Населення перестало шану-
вати постанови владних структур, в тому числі і наказ про хлібну монополію, оскільки
вважало, що моральне право цілком на його боці, і почало співчувати мішечникам,
тому що вважало дрібне нелегальне постачання єдиною справедливою альтернативою
державній продовольчій політиці.
ЛІТЕРАТУРА
1. Осоргин М.А. Времена: Романы и автобиографическое повествование / Осоргин М.А. – Екатерин-
бург : Изд-во «Прогресс», 1992. – 748 с.
2. Владимиров М.К. Мешочничество и его социально-политическое отражение / Владимиров М.К. – Х.,
1920. – 11 с.
3. Фельгельсон М. Мешочничество и борьба с ним в пролетарском государстве / М. Фельгельсон //
Историк-марксист. – 1940. – № 9.
4. Соколов С.А. Революция и хлеб: Из истории советской продовольственной политики в 1917 – 1918 гг. /
Соколов С.А. – Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1967. – 104 с.
5. Кибардин М.А. Октябрь в деревне / Кибардин М.А., Медведев Е.И., Шишкин А.А. – Казань : Изд-во
Казанского ун-та, 1967. – 227 с.
6. Давыдов А.Ю. Мешочники и диктатура в России. 1917 – 1921 гг. / Давыдов А.Ю. – СПб. : Алетейя,
2007. – 396 с.
7. Свешников Н.И. Воспоминания пропащего человека / Свешников Н.И. – М. : «Новое литературное
обозрение», 1996. – 320 с.
8. Павлюченков С.А. Крестьянский Брест, или Предыстория большевистского нэпа / Павлюченков С.А. –
М. : Эксмо, 1999. – 586 с.
9. Теория культуры : [учебное пособие / под ред. С.Н. Иконниковой, В.П. Большакова]. – Спб. : Питер,
2008. – 592 с.
10. Бакунин М.А. Анархия и Порядок : сочинения / Бакунин М.А. – М. : ЭКСМО-Пресс, 2000. – 704 с.
11. Пришвин М.М. Дневники / Пришвин М.М. – М. : Правда, 1995. – 480 с.
Е.С. Бабичева
Социальный аспект проблемы нелегального снабжения в России и Юго-Восточной Украине в 1917 г.
В статье автор исследует социальный аспект проблемы нелегального снабжения в 1917 г., рассматривает
источники развития данного социального явления, его проявление в России и Юго-Восточной Украине,
дает свою оценку деятельности нелегальных снабженцев. Автор акцентирует внимание на слабости
государственной власти в решении продовольственной проблемы, рассматривает менталитет населения, его
отношение к государственной власти в условиях дефицита продовольственных запасов.
O.S. Babicheva
Social Aspect of a Problem of Illegal Provision in Russia and South-East Ukraine in 1917
In given article the author investigates social aspect of a problem of illegal delivery in 1917, considers sources of
this social phenomenon, feature of its displays in Russia and Southeast Ukraine, states the estimation of activity
of illegal suppliers. The author has paid attention to questions of weakness of the government of that time in
solving problems of the food policy. Also the author has considered mentality of the population, its relation to
the official power in the conditions of deficiency of food stocks and so forth.
Стаття надійшла до редакції 19.10.2010.
|