Вiхи iсторичного шляху
У статті систематизовано великий масив історичних даних, які розкривають об’єктивну картину реальності й подають логічну діахронію розвитку провідної наукової інституції держави — Національної академії наук України від часу зародження ідей про її заснування до сьогодення. Автор виділяє основні віхи...
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3433 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Вiхи iсторичного шляху / О.С. Онищенко // Вісн. НАН України. — 2009. — № 1. — С. 3-15. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859626566274777088 |
|---|---|
| author | Онищенко, О.С. |
| author_facet | Онищенко, О.С. |
| citation_txt | Вiхи iсторичного шляху / О.С. Онищенко // Вісн. НАН України. — 2009. — № 1. — С. 3-15. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті систематизовано великий масив історичних даних, які розкривають об’єктивну картину реальності й подають логічну діахронію розвитку провідної наукової інституції держави — Національної
академії наук України від часу зародження ідей про її заснування до сьогодення. Автор виділяє основні віхи історії установи, згадує провідних учених та їхні досягнення, які допомогли перетворити Академію на провідний науковий центр, здатний абезпечити інтелектуальний супровід українського суспільства на шляху до утвердження суспільства знань.
The article systematizes a big set of historical data that disclose objective situation of reality and provide logical
diachrony of the leading state scientific institution development — National Academy of sciences of Uk raine from conception of its establishment until nowadays. An
author distinguishes the main milestones of the institution history, recalls leading scientists and their achievements
that made the Academy leading scientific center capable to provide intellectual support of Ukrainian society on its way towards consolidation of the scholarship
society.
|
| first_indexed | 2025-11-29T12:38:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 3
ДО 90�РIЧЧЯ НАН УКРАЇНИ
Від давньогрецьких платонівських часів словом «академія» позначають науко-
ву школу, що об’єднує і гартує вчених. У багатьох європейських країнах в епоху
Відродження створено академії, які стали справжнім інтелектуальним сим-
волом держав і націй. В Україні, яка зажди мала потужний культурно-освітній
потенціал, у всі часи мріяли про власну академію наук. Її частково втілено в
образах Острозької академії, Києво-Могилянської академії, низки наукових
товариств, серед яких найближче до організації академічного типу підійшли
Наукове товариство ім. Шевченка (Львів) і Українське наукове товариство
(Київ). Суттєвий внесок у розвиток вітчизняної науки зробили Харківський,
Київський, Львівський, Одеський, Чернівецький університети, які були класич-
ними науково-освітніми закладами європейського рівня наприкінці ХІХ ст. За-
галом на поч. ХХ ст. в Україні було сформовано потужне інтелектуальне се-
редовище, якого цілком достатньо для створення власної академії наук.
© ОНИЩЕНКО Олексій Семенович. Академік НАН України. Академік-секретар Відділення історії, фі-
лософії та права НАН України. Генеральний директор Національної бібліотеки України імені В.І. Вер-
надського (Київ). 2009
О. ОНИЩЕНКО
ВІХИ ІСТОРИЧНОГО ШЛЯХУ
БІЛЯ ВИТОКІВ НАУКОТВОРЧОЇ ІДЕЇ
Сформувати класичну інституцію нам
пощастило лише в період Української
революції 1917—1921 рр., коли українські
вчені і державні діячі перевели це питан-
ня в практичну площину: 1918 став ро-
ком утворення Української академії наук
(УАН).
5 травня 1918 р. міністр народної осві-
ти Української Держави М. Василенко за-
пропонував гетьманові П. Скоропадському
створити Академію. 8 червня він уже роз-
силав повідомлення про заснування при
Міністерстві Комісії «по виробленню за-
конопроекту про утворення Української
Академії Наук у Києві і при ній Націо-
нальної бібліотеки, Нац[іонального] му-
зею та інших міцних наукових інститутів»
[1, 23]. Упродовж 9 липня — 17 вересня
комісія підготувала «Проект Закону про
заснуван ня Української Академії Наук у
м. Києві», заклавши в ньому основи кон-
цепції, стратегії і моделі розвитку інститу-
ції. Членів Комісії із вдячністю згадаємо
поіменно: голова Комісії — акад. Російської
АН В.І. Вернадський, члени — проф. Хар-
ківського університету Д.І. Багалій, проф.
Томського університету і сільгоспвідділу
4 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
Політехнічного інституту М.Т. Кащенко,
професори університету Св. Володимира
О.В. Сперанський, Й.Й. Косоногов, Б.О. Кі-
стяківській, Г.Г. Павлуцький, Є.В. Спек тор-
ський, П.А. Тут ковський, проф. Лазарев-
ського інституту східних мов А.Ю. Крим-
ський, проф. Інституту інженерів «Путей
сообщения» та Петроградського пол і тех ніч-
ного інституту С.П. Тимошенко, проф. Дон-
ського університету Є.К. Тимченко, проф. Ки-
ївського українського державного універси-
тету М.І. Туган-Барановський, завідувач
мережі дослідних полів і Центральної до-
слідної станції Всеросійського товариства
цукроварів С.Л. Франкфурт, секретар Ко-
місії В.Л. Модзалевський і його помічник
В.К. Дем’янчук [1, 149]. Як бачимо, до Ко-
місії ввійшли визначні вчені, які представ-
ляли здебільшого всі провідні галузі соціо-
гуманітарних, природничих і технічних наук.
Тож їхній погляд на завдання і функції Ака-
демії був комплексним, державотворчим і
соціально значущим.
В основу концепції покладено ідею
В.І. Вернадського про те, що Українська
академія наук повинна «опріч своєї все-
світньої ваги задовольнити важливі націо-
нальні, державні та місцеві життєві вимо-
ги» [1, 74]. Національна вага Академії, на
думку В.І. Вернадського, «повинна допо-
магати зростові української національної
самосвідомості та української культури
через широке, глибоке, проникливе науко-
ве студіювання минулості та сучасності
українського народу та його сусідів, при-
роди обійнятого ними краю, в усіх її без-
конечних виявах» [1, 74]. «Чим ширше,
вільніше та глибше поставлено буде в Ака-
демії наук оце студіювання, тим сильніше
збільшиться її національна вага. До того ж
національну вагу матиме вона через те, що
буде відпоручницею української нації в
усесвітній спілці академій» [1, 74].
Державна роль Академії, на переконан-
ня В.І. Вернадського, позначиться на під-
вищенні продуктивних сил країни і твор-
чих сил людини. Особливу увагу він звер-
тав на необхідність зосередження науко-
вих зусиль для подолання всесвітньої
кризи, до якої призвела 1-а світова війна
та викликані нею соціальні катаклізми:
«Стоїть перед нами величезне і важке за-
вдання, яке вимагає напруження усіх на-
ших духовних і фізичних сил, треба зна-
йти вихід з найбільших труднощів життя»
[1, 74]. Академія мала торувати нові шля-
хи і творити нові цінності, щоб якнайкра-
ще використати природні і людські ресур-
си, наростити виробничий потенціал. По
суті, до функцій інституції відносили нау-
кове забезпечення технічного і соціально-
економічного розвитку країни.
Діяльність Академії наук В.І. Вернад-
ський не мислив без постійного зв’язку з
місцевим, точніше — практичним життям.
«Живчик її життя повинен битися спіль-
но з духовними й матеріальними вимога-
ми людності, поскільки тим вимогам може
стати в пригоді наукова вага й наукова дум-
ка» [1, 75]. Цим закладено основу для про-
ведення широкого спектра соціогуманітар-
них досліджень і створення для їх реалі-
зації мережі науково-дослідних структур,
орієнтованих на проблеми людини. Саме в
такий спосіб Академія могла спроектувати
потреби людини на суспільні відносини.
Звичайно, Академія наук, яка б мала таке
підґрунтя і велику суспільну вагу, була ор-
ганізацією нового типу, відмінною від ста-
рих європейських академій, сформованих
на кшталт громадських об’єднань учених,
добровільних наукових товариств, клубів
за інтересами. В.І. Вернадський і його од-
нодумці стверджували, що Україні потріб-
на Академія наук у вигляді найвищої дер-
жавної установи, яка проводить наукові
дослідження: «Вона повинна складатися з
гуртків учених людей, що здобувають ко-
шти від держави і віддаються науці та до-
слідній роботі, як справі свого життя, ви-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 5
знаною державою як державно важливою»
[1, 75].
Правове оформлення відбулося 14 листо-
пада 1918 р., коли гетьман П. Скоропадський
затвердив ухвалений Радою Міністрів Укра-
їнської Держави Закон про заснування
Української академії наук у м. Ки є ві. Закон
затвердив статут і штат Академії. Того ж
дня наказом гетьмана призначено перших
12 дійсних чле нів УАН (зберігаємо поря-
док, який записано в наказі): Д.І. Багалій,
А.Ю. Кримський, М.І. Петров, С.Й. Смаль-
Сто цький, В.І. Вернадський, С.П. Тимо шенко,
М.Ф. Кащенко, П.А. Тутковський, М.І. Ту ган-
Барановський, Ф.В. Тарановський, В.А. Ко-
синський і О.І. Левицький [1, 166-167]. 26 ли-
стопада було оприлюднено статут УАН, у
якому зазначено: «Українська Академія наук
у Києві є найвищою науковою державною
установою на Вкраїні, що перебуває в без-
посередньому віданні верховної влади» [1,
167]. Державний характер інституції по-
єднали із само управ лінням: «Внутрішній
розпорядок свого життя Академія вста-
новлює сама» [1, 170]. 27 листопада від-
булося перше спільне зібрання УАН, яке
одноголосно обрало го ловою-президентом
В.І. Вернадсько го, не од мінним секрета-
рем — А.Ю. Крим ського. Гетьман П. Скоро-
падський затвердив В.І. Вернадського на
посаді голови-президента УАН 30 листо-
пада.
Осінь 1918 р. стала визначальною у ство-
ренні Академії наук України: прийнято за-
кон про її заснування, затверджено статут,
призначено перших академіків, обрано ке-
рівництво. Український академічний ко-
рабель відправився в тривале плавання по
бурхливому ХХ століттю. Він мав надійну
опору і міцну будову.
БУДІВНИЦТВО НАУКОВОГО ПАРНАСУ
Становлення Академії збіглося з п’я ти-
разовою зміною влади в Києві в 1919—
1920 рр. Керівники інституції вберегли її від
ліквідації, перетворення в товариство вче-
них, розчинення в науково-дослідних кафе-
драх, перебазування в інше місто, доклали чи-
мало зусиль, аби створити бодай мінімальну
матеріально-фінансову базу для існування.
З утвердженням в Україні Радянської влади,
яка, з одного боку, взяла курс на науку, а з дру-
гого прагнула підпорядкувати наукові устано-
ви державним органам, Академія демонстру-
вала майстерну дипломатію, балансуючи між
відносною самоврядністю, свободою дослі-
джень і дотриманням вимог влади.
Будівництво наукового парнасу — склад-
ний і водночас творчий шлях до реального
визнання не лише на теренах власної дер-
жави, але й за її межами. Він поєднував по-
шук ефективних форм організації наукової
праці, створення оптимальної інфраструк-
тури Академії, підготовку вітчизняних до-
слідницьких кадрів високої кваліфікації.
Основними структурними одиницями
Академії в перше десятиріччя її функціону-
вання були комісії і комітети (для суспіль-
них та гуманітарних наук) і кафедри (для
природничих і технічних наук). Вони роз-
росталися кількісно: у 1928 р. їх було 56,
а в 1934 р. — 164 (із нечисленним і неста-
більним штатом). Тематика досліджень
була надто широкою, тому переважна біль-
шість із них мала низьку результативність.
Науково-дослідні інститути зосереджува-
ли сили і кошти на актуальних для науки
й господарства проб лемах і зарекомендува-
ли себе якнайкраще. У 1934 р. Академія ре-
формує свою структуру, створюючи мере-
жу науково-дослідних інститутів, які ста-
ли базовими ланками формування науко-
вої системи України. Це був рубіжний етап
становлення Академії.
Одночасно розбудовували макрострук-
туру інституції. 1918 р. вона мала три від-
діли: історично-філологічний, фізично-ма-
тематичний і відділ соціальних наук. Домі-
нували установи соціогуманітарного про-
філю. Їм легше було налагодити роботу (не
6 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
потрібні лабораторії, достатньо кваліфіко-
ваних кадрів, є досвід наукових товариств).
Відділ природничих і технічних наук май-
же всі 20-і рр. був у «згорнутому» вигля-
ді через слабкість лабораторної бази і брак
фахівців.
Розвиток світової науки, що бурхли-
во росла саме на основі природознавства і
технікотворчості, потреби народного гос-
подарства України (курс на прискорен-
ня індустріалізації з відповідними вимога-
ми до промисловості, транспорту, зв’язку,
енергетики) актуалізували питання «відда-
чі» від технічних і природничих наук. Пе-
реформатовували макроструктуру Акаде-
мії шляхом створення і розвитку інститу-
тів технічного і природничого профілів,
об’єднуючи їх у нові відділи. Саме так на-
прикінці 30-х рр. ХХ ст. замість одного —
фізико-математичного — відділу виникли
три: фізико-хімічних і математичних, біо-
логічних та технічних наук.
Доля соціогуманітарних установ на зорі
історії Академії була неоднозначною. У
період «українізації» вони мали підтрим-
ку і становили понад дві третини в струк-
турі інституції в 1928 р. Становище соціо-
гуманітарних установ суттєво змінилося
при відмові влади від політики «кореніза-
ції» («українізації») через побоювання се-
паратистських настроїв. Виникло чима-
ло суперечностей між суспільствознавчи-
ми науками та ідеологемами політичного
режиму, результатом яких стало зменшен-
ня фінансування, звільнення з роботи вче-
них, утиски, обмеження, репресії. У 1940 р.
установи соціогуманітарного профілю ста-
новили лише чверть структурної частини
Академії: історично-філологічний і со ці аль-
но-економічний відділи взагалі об’єднали у
відділ суспільних наук.
Загалом у 20–30 рр. ХХ ст. Академія роз-
вивалася швидкими темпами, зміцнюючи
свої позиції в науці і суспільстві. З 1925 р.
вона перейшла на стабільне державне фі-
нансування, яке постійно нарощували,
зміц нюючи лабораторно-експериментальну
базу; зростала кількість співробітників, під-
вищувалася їхня зарплата. У 1930 р. ство-
рено академічне видавництво, яке почало
випускати галузеві інститутські журнали
(що є ознакою розвиненості наукової уста-
нови) і два загальноакадемічні часописи —
«Вісті АН УРСР» і «Доповіді Академії
наук УРСР». Того ж року відкрито аспіран-
туру. Академія отримала право присуджу-
вати наукові ступені на основі захисту ди-
сертацій.
На всесоюзний і світовий рівні за корот-
кий проміжок часу Академію підносять ін-
ститути, що й сьогодні є потужними цен-
трами передових досліджень і ефективних
технологій, а саме: механіки, математики,
електрозварювання, фізики, фізичної хімії,
геології, біохімії, фізіології, мікробіології.
Не відставали і соціогуманітарні установи:
інститути історії Украї ни, української лі-
тератури, мовознавства, фольклору, архео-
логії. Саме тоді розпочинали свою діяль-
ність учені, що стали іміджевими постатя-
ми української науки, їхніми іменами нині
названо інститути і престижні наукові пре-
мії. У 1941 р. група наших учених одержа-
ла найвищу в Радянському Союзі держав-
ну премію — Сталінську: О.О. Богомолець
за працю «Основи патологічної фізіоло-
гії», Є.О. Патон за розроблення техноло-
гії швидкісного автоматичного зварюван-
ня металу, З.І. Некрасов за вдосконалення
методів використання периферійних газів
доменних печей, О.П. Чекмарьов за моно-
графію «Точна прокатка», В.П. Філатов
за метод пересадження рогівки і лікуван-
ня методом тканинної терапії, О.Ю. Лур’є
за знеболення пологів, Т.Д. Лисенко за тех-
нології літнього садіння картоплі, П.Г. Ти-
чина за збірку віршів «Чуття єдиної роди-
ни», О.Є. Корнійчук за п’єсу «Платон Кре-
чет» [2]. А ще слід особливо відзначити, що
в українських науково-дослідних інститу-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 7
тах на поч. 30-х рр. уперше в СРСР одер-
жано рідкі кисень і гелій, важку воду, роз-
щеплено ядро атома літію, розпочато гене-
тичні дослідження.
Успіхи Академії були б значно більшими,
якби не адміністративні втручання в нау-
кові справи, ідеологічний диктат і репресії,
що стояли на перешкоді розвитку інтелек-
туального потенціалу України. Незважаю-
чи на це, Академія в сер. 30-х рр. стала про-
відною науковою інституцією в республіці,
визнаним центром, законодавцем і коорди-
натором у сфері досліджень. Для нарощу-
вання можливостей і потенціалу уряд пере-
давав їй галузеві наукові структури і навіть
установи ліквідованої в 1936 р. Всеукра-
їнської асоціації марксистсько-ленінських
інститутів, яка не витримала конкурен-
ції. Отже, АНУ мала розгалужену систему
установ у Києві, Харкові, Дніпропетров-
ську, Львові, Одесі, у Криму. Вона ввійшла
в ритм плавної, системної і масштабної ро-
боти. Однак мирну працю українських уче-
них зірвав напад нацистської Німеччини на
СРСР 22 червня 1941 р.
НАУКОВІ ЗВЕРШЕННЯ
В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
25 червня 1941 р. Загальні збори Ака-
демії наук УРСР прийняли рішен-
ня перебудувати роботу на потреби оборо-
ни, створивши Науково-технічний комітет
сприяння обороні, який очолив президент
Академії О.О. Богомолець. Учені організу-
вали комплексні наукові бригади для
зв’язку з армійськими частинами. У май-
стернях інститутів ремонтували військову
техніку, вдосконалювали зброю; у біоло-
гічних лабораторіях готували медикамен-
ти, учені-медики працювали в госпіталях.
29 червня було прийнято рішення евакую-
вати АН УРСР в Уфу. 8 липня туди прибу-
ли перші ешелони із співробітниками і об-
ладнанням. Споріднені інститути природ-
ничого і технічного профілю об’єднали, із
соціогуманітарних установ утворили один
інститут. Архів і бібліотеку перемістили в
Уфу. Інститут електрозварювання став пра-
цювати в Нижньому Тагілі на Уралі, енерге-
тики — у Копейську (Челябінська область),
чорної металургії — у Свердловську (нині
Єкатеринбург) на Уралі, Фізико-технічний
інститут — в Алмати (Казахстан), Полтав-
ська гравіметрична обсерваторія — в Іркут-
ську.
На засіданні Президії Академії під ке-
рівництвом О.О. Богомольця 21 липня ви-
рішили переглянути всю тематику дослі-
джень з метою конкретної допомоги і
фронту, і тилу. Учені АН УРСР, перебува-
ючи в евакуації, зробили вагомий внесок
у зміцнення воєнного потенціалу СРСР. У
найважчому 1942 р. вони виконали понад
100 тем першорядного оборон ного значен-
ня. Загальновідомі досягнення Інституту
елект розварювання: його колектив під ке-
рівництвом Є.О. Патона розробив і упро-
вадив у практику новий спосіб зварюван-
ня танкових корпусів, що докорінно зміни-
ло технологію виробництва танків і дозво-
лило поставити їх випуск «на потік». Лише
в Нижньому Тагілі випущено 35000 танків.
Метод зварювання під флюсом упровади-
ли понад 40 підприємств СРСР, а зварю-
вальними апаратами, створеними в Інсти-
туті електрозварювання, за роки вій ни зро-
блено понад 6 млн швів танкових корпусів
[3, 19]. М.М. Доброхотов, Г.В. Курдюмов
і В.М. Свєчников удосконалили техноло-
гії виплавлення високоякісної броньованої
сталі, що допомогло КБ танкових заводів.
П.Т. Ємельяненко запропонував нові ме-
тоди розрахунку діаметра труб артилерій-
ських гармат і мінометів, які значно поліп-
шили цю бойову техніку. Колектив Інсти-
туту фізики на чолі з М.О. Лаврентьєвим
створив низку унікальних приладів для ар-
мійського зв’язку і протиповітряної оборо-
ни. Велику увагу приділили літако- та мо-
торобудуванню, зокрема міцності літаків і
8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
двигунів. Над цими проблемами працювали
інститути будівельної механіки та енерге-
тики. Інститут фізхімії запропонував нову
методику виготовлення замінника бензину
— легроїну. Під час перебування в Уфі АН
УРСР незмінну увагу приділяла створен-
ню «2-го Баку» — паливно-енергетичного
комплексу на Уралі і в Башкирії [3, 20].
Установи Академії медико-біологічного
профілю розгорнули дослідження з розро-
блення нових ліків, методів лікування, осо-
бливо поранених, і профілактики захворю-
вань. Інститут клінічної фізіології запропо-
нував застосувати цитотоксичну сироватку
для прискорення загоєння ран, переломів,
лікування септичних станів, боротьби орга-
нізму з інфекціями. Учені-біохіміки на чолі
з О.В. Палладіним відкрили можливості
зупинення кровотечі та прискорення заго-
єння ран за допомогою вітаміну К3. Життя
тисяч поранених було врятовано завдяки
відправленим у фронтові госпіталі 3 млн
доз антиретикулярної цитотоксичної си-
роватки та вітаміну К3. Широко викорис-
товували методи школи В.П. Філатова для
ефективного лікування зору [3, 20-24].
Активно працювали і суспільствознавці.
Економісти комплексно вивчали народ-
ногосподарські ресурси, щоб використа-
ти їх на користь оборони. Історики і літе-
ратурознавці опублікували чимало статей
високого патріотичного звучання, підго-
тували нариси з історії України й україн-
ської літератури, дослідили боротьбу сло-
в’янських народів проти німецьких загарб-
ників у минулому.
В евакуації вчені АН УРСР думали і про
майбутнє. У критичному 1942 р. Академія,
упевнена в перемозі, створила Комісію для
відбудови зруйнованих ворогом міст і під-
приємств на Україні (її згодом перейме-
новано в Комісію для відбудови народно-
го господарства УРСР) і згуртувала понад
150 учених. Вони досліджували і розробля-
ли рекомендації для розвитку України піс-
ля звільнення від окупантів, вивчали базо-
ві складники народногосподарського комп-
лексу (сировинні й енергетичні ресурси,
економіку, будівництво, гірничу, металур-
гійну і хімічну промисловість, сільське гос-
подарство), не забували і про відновлення
пам’яток культури.
9 травня 1943 р. уряд вирішив перевести
АН УРСР до Москви. Протягом березня-
липня 1944 р. наші вчені після 33 місяців
евакуації повернулися в Україну, збагаче-
ні досвідом фундаментальних досліджень,
організації оперативного впровадження ре-
зультатів, гартування наукових кадрів.
ПОВОЄННІ РОКИ. МІЖ ПІДТРИМКОЮ І УТИСКАМИ
Постановою уряду республіки від 17
липня 1944 р. «Про структуру Акаде-
мії наук УРСР» розпочато відродження на-
укових установ АН УРСР. Відділ суспіль-
них наук відновив свою довоєнну струк-
туру 7 інститутів, до яких додано ще Оль-
війський державний заповідник. Створено
новий Відділ сільськогосподарських наук,
куди ввійшли інститути фізіології сільско-
господарських рослин та агрохімії, генети-
ки і селекції, ентомології і фітопатології,
лісництва, лабораторії ґрунтознавства, ма-
шинознавства та проблем сільськогоспо-
дарської механіки, Ботанічний сад.
За перше післявоєнне десятиріччя в Ака-
демії створено 13 нових інститутів: п’ять у
галузі технічних наук (металофізики, мета-
локераміки і сплавів, радіофізики і радіо-
електроніки (Харків), машино знавства й
автоматики (Львів), використання газу в
комунальному господарстві та промисло-
вості), три в галузі природознавства (фізіо-
логії, фізіології рослин і агрохімії, геології
і геохімії горючих копалин) і два в галузі
суспільствознавства (філософії та суспіль-
них наук (у Львові)). Крім того, в Києві
створено Сектор держави і права. Були не
дуже вдалі спроби організувати «мініака-
демії» у Львові і Криму (після приєднання
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 9
його до України) на базі наукових установ,
які там функціонували.
Як і до війни, Академія працювала за умов
підтримки і утисків. Відомі штучні кампанії
критики «вейсманізму–мен де лізму–мор га-
ніз му», «буржуазної науки» кі бернетики. За-
киди в ідеологічних помилках на адресу сус-
пільствознавців повторювали раз у раз. Про-
те наука має нездоланну силу, вона торує
шлях технічному й економічному прогресу і
цим доводить свою пріоритетність. Академія
вміло застосовувала свою силу і зростала.
У повоєнні роки флагманом Академії
стає природознавство: досягнення в галу-
зях математики, фізики (теоретичної, екс-
периментальної, ядерної, кріогенної, мате-
ріалознавчої, радіофізики), фізичної хімії,
фізіології; прискорено розвиток обчислю-
вальної математики. У 48–50 рр. ХХ ст.
створено першу в СРСР і в континенталь-
ній Європі електронну обчислювальну ма-
шину «МЕЛМ» (мала електронна лічильна
машина). У 1952 р. відновлено фундамен-
тальні генетичні дослідження. Інститут біо-
хімії стає лідером у галузі профільних до-
сліджень нервової системи в СРСР.
Незаперечні успіхи демонстрували й тех-
нічні науки. Нарощує і впроваджує нова-
торські розробки Інститут електрозварю-
вання: технології автоматичного дугового,
електрошлакового зварювання, швидкіс-
ного зварювання труб великого діаметра,
зварювання у вуглекислому газі. Рада Мі-
ністрів СРСР двічі приймає постанови
про підтримку цих новацій: «Про розши-
рення застосування у промисловості авто-
матичного дугового зварювання під флю-
сом» (9 червня 1947 р.) і «Про заходи по
дальшому впровадженню в народне госпо-
дарство нових способів електрозварю-
вання, опрацьованих Інститутом електро-
зварювання ім. Є.О. Патона АН УРСР»
(16 листопада 1953 р.). Хрестоматійним
прикладом успіхів технічної дум ки стало
будівництво в Києві в 1953 р. суцільнозвар-
ного мосту через Дніпро довжиною 1543 м
(міст ім. Є.О. Патона), який функціонує
після капітального ремонту й досі. Учені
Інституту електротехніки розробили і впро-
вадили методи наддалеких передач елек-
троенергії, радіонавігаційну апаратуру над-
далекої дії для підводних човнів, автома-
тичні прилади для космічних і міжконти-
нентальних ракет.
Лабораторія металофізики, що перерос-
ла в Інститут металофізики, успішно пра-
цювала над теоретичними і технологічни-
ми проблемами металів і сплавів, зокре-
ма над виготовленням жаростійких сплавів
для ракет. Помітними були досягнення ін-
ших інститутів, зокрема в галузях удоско-
налення теплових двигунів, ливарного ви-
робництва, вивчення руху водних потоків у
річках і гідроспорудах. Започатковано роз-
виток порошкової металургії.
Суспільні та гуманітарні науки розвива-
лися повільніше, ніж природничі й технічні.
Але й у їхній сфері були значні зрушення.
1947 р. створено Раду з вивчення продук-
тивних сил, яка зосередила увагу на еконо-
мічних проблемах розвитку регіонів Украї-
ни. Інститут економіки розпочав демогра-
фічні і статистичні дослідження. Підготова-
но фундаментальні праці з історії економіки
України. Видано двотомник «Історія Украї-
ни». Утворений 1946 р. Інститут філософії
вивчає українську філософську спадщину,
зарубіжну історію філософії, філософські
проблеми природознавства, етики, естетики.
Історію держави і права, міжнародне, ци-
вільне, кримінальне право досліджують у
Секторі держави і права. Найвагоміші ре-
зультати в галузі філології такі: видання
6-томного «Українсько-російського словни-
ка», 2-томного «Курсу сучасної української
літературної мови», двотомника творів І. Кот-
ляревського; підготовка «Історії україн-
ської літератури», 20-томного зібрання
творів І. Франка, 5-томного зібрання творів
Лесі Українки. У галузі українського фоль-
10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
клору та діалектів української мови розпо-
чали збирацьку роботу.
Роки післявоєнної відбудови для соціо-
гуманітарних наук стали періодом накопи-
чення фактологічної бази і дослідницького
досвіду, а для природознавчих і технічних
наук — платформою для масштабної участі
АН УРСР у науково-технічній революції.
НТР: РОБОТА НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ
Iнтуїція в прогнозуванні напрямів роз-
витку світової науки — характерна риса
провідників і передових учених Акаде-
мії наук України. Цілком зрозуміло, що в
післявоєнні роки вони вирішують зосере-
дити зусилля на революційних науково-
технічних проривах. Основні напрями для
входження Академії у сферу НТР задає да-
лекоглядний Б.Є. Патон, якого 1962 р. оби-
рають президентом АН УРСР.
Злети і спади в науці не завжди безпо-
середньо пов’язані з подібними процесами
в суспільно-політичному житті. Свідчен-
ня цього — розвиток в Академії напрямів і
наук, що зумовлюють науково-технічну ре-
волюцію в часи «відлиги», «застою» та «пе-
ребудови». Політико-ідеологічна ситуація
змінювалася, натомість внесок академічних
учених у НТР постійно зростав.
Науково-технічна революція — це розви-
ток фундаментальних досліджень на випе-
редження, швидке втілення їхніх результа-
тів у наукоємні технології і технічні засоби,
створення матеріалів, яких не було в при-
роді, та ще й із наперед заданими власти-
востями, освоєння нових джерел енергії,
збагачення інтелектуального та виробничо-
го потенціалу людини. Інакше кажучи, це
перетворення науки в продук тивну силу.
На ці завдання і спрямував свої зусилля
академічний колектив науковців у 60–80 рр.
ХХ ст. Відповідно змінили і структуру Ака-
демії, і дослідницький процес, не забуваю-
чи при цьому про підтримку засадничих га-
лузей класичних наук.
Створено нові відділи (пізніше названі
відділеннями), інститути, наукові напрями
[4, 444–513]. Багато інститутів уточнюва-
ло свої профіль і назву. Установи суто при-
кладного характеру підпорядковували га-
лузевим міністерствам і відомствам, а ті, що
напрацьовували фундаментальні знання, —
Академії. Кількість відділень швидко рос-
ла, їх згрупували в три секції: суспільних,
фізико-технічних і математичних, хіміко-
технологічних і біологічних наук. У дещо
зміненому вигляді вони існують і досі. Го-
ловною в Академії в добу прискорення
науково-технічного прогресу стала секція
фізико-технічних і математичних наук.
Науково-організаційним досягненням бу-
ло створення і розгортання діяльності нау-
ково-технічних комплексів (НТК) на базі
інститутів електрозварювання, кібернети-
ки, проблем матеріалознавства, надтвердих
матеріалів, фізико-технічного інституту
низьких температур, хімії поверхні. Зго-
дом виникли міжгалузеві науково-технічні
комп лекси (МНТК). В Академії вони функ-
ціонували на базі інститутів електрозварю-
вання та проблем матеріалознавства. У
НТК і МНТК створювали інженерні цен-
три для оперативної реалізації наукових
здобутків. НТК посилювали зв’язок науки
з практикою, стимулювали всі ланки цього
процесу: фундаментальні дослідження —
конструкторські роботи — експерименталь-
не — промислове виробництво. Багато в
чому вони виконували функції сучасних
технопарків.
Важливу роль у вдосконаленні управлін-
ня наукою, зміцненні її зв’язків із виробни-
цтвом, освітою та культурою, поліпшенні
географії розташування наукових установ
відігравали створені в період 60–80 рр.
ХХ ст. шість регіональних наукових цен-
трів АН УРСР — Донецький, Західний,
Південний, Північно-Західний, Північно-
Східний і Придніпровський. Кожен із них
охоплював різні регіони. Таким чином, вся
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 11
Україна перебувала під науковим впливом
Академії. Центри дбали про розвиток нау-
кових досліджень і об’єднання наукових
сил у регіонах, розробляли комплексні пла-
ни економічного розвитку областей, реко-
мендації для органів місцевої влади. Деякі
з них змінили назву, територію впливу, але
й нині виконують роль «постпредів» Ака-
демії в регіонах.
60–80 рр. ХХ ст. стали вирішальними
для створення потужної експерименталь-
ної бази і розгортання будівництва в АН
УРСР. Уведено в експлуатацію ядерний ре-
актор, циклотрон У-120, стеларатори «Сірі-
ус», «Ураган-1», радіотелескопи «УТР-1»,
«УТР-2» і на їхній та іншій базах радіоін-
терференційну систему «УРАН», горизон-
тальний телескоп для дослідження Сонця,
ізохронний циклотрон «У-240». Для ви-
вчення моря організовано цілу флотилію
дослідницьких кораблів — «Академік Вер-
надський», «Академік Михайло Ломоно-
сов», «Академік О. Ковалевський», «Про-
фесор Водяницький», «Геохімік», «Міклу-
хо Маклай», споруджено плавальну бурову
платформу.
Тривало масштабне капітальне будівни-
цтво. У Києві (Святошин) побудовано ака-
деммістечко з новими корпусами для шес-
ти інститутів, житловими будинками, аспі-
рантськими гуртожитками, поліклінікою та
дитячим садком. На Теремках виросли бу-
динки майбутнього Кібцентру та житловий
масив. На проспекті Науки чотири інститу-
ти одержали нове житло. Споруджено кор-
пус (вул. Грушевського, 4) і відремонтова-
но будинок (вул. Трьохсвятительська, 4)
для соціогуманітарних установ. З’явилось
академмістечко і в Донецьку. Майже всі но-
востворені інститути Академії одержали
нові приміщення в регіонах.
Стабільне фінансування, цілеспрямоване
поповнення лабораторій, підвищення опла-
ти і престижу наукової праці стали переду-
мовою успіхів колективів академустанов.
Свідчення цього — визнання провідними в
СРСР низки інститутів АН УРСР: Інсти-
тут електрозварювання ім. Є.О. Патона —
з проблем зварювання, спеціальної мета-
лургії, зміцнювальних і захисних покрит-
тів; Інститут проблем матеріалознавства —
порошкової металургії; Інститут проблем
міцності — розроблення критеріїв несу-
чої здатності й довговічності конструктив-
них елементів ядерних реакторів; Інсти-
тут геомеханіки — теоретичних, технічних
і технологічних проблем видобутку корис-
них копалин на великих глибинах; Фізико-
механічний інститут — фізико-хімічної ме-
ханіки матеріалів [5, 150–151]. АН УРСР
стала союзним центром матеріа лознавства.
Під керівництвом В.М. Глушкова на сві-
тові флагманські позиції в галузі обчислю-
вальної математики та інформатики вий-
шов Інститут кібернетики, що переріс у
науково-технічний комплекс. Тут започат-
ковано індустрію обчислювальної техніки
та програмного забезпечення. Світове ви-
знання здобули українські академічні вче-
ні в галузях ядерної енергії, ракетобуду-
вання, космічних досліджень, електроніки,
надтвердих матеріалів, напівпровідників,
металофізики, фізичної хімії, хімії, фізіоло-
гії, мікробіології, генетики та в інших сфе-
рах фундаментальної науки. Важко пере-
рахувати всі успіхи, бо в 60–80 рр. XX ст.
без перебільшення нові знання, технологіч-
ні та технічні інновації йшли з академічних
установ суцільним потоком [4, 444-453].
Помітною стала активізація соціогума-
нітарних наук. Серед основних досягнень:
26 томів «Історії міст і сіл Української
РСР» (авторський колектив під керів-
ництвом П.Т. Тронька), академічне зібран-
ня творів Т. Шевченка, 50 томів творів
І. Франка, 12 томів творів Лесі Українки,
11 томів «Словника української мови». Фі-
лософи опублікували серію праць із філо-
софсько-соціологічних проблем нау ково-
тех нічної революції, логіки і методології
12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
наукового пізнання, антропології, культу-
рології. Юристи готували кодекси УРСР із
питань цивільного, кримінального і госпо-
дарчого права. Економісти досліджували
стан і тенденції розвитку економіки, зокре-
ма промисловості, транспорту, сільського
господарства, продуктивних сил, праці. Ар-
хеологи знайшли знамениту золоту скіф-
ську пектораль.
Особливою сторінкою в історії Академії,
що заслуговує на щиру вдячність, є її участь
у подоланні наслідків Чорнобильської тра-
гедії. 42 установи АН УРСР разом із уче-
ними АН СРСР розробляли методи й тех-
нології захисту людей і природи від радіа-
ції, змогли взяти під контроль «Саркофаг».
Ця відповідальна робота триває й досі.
Загалом період 60–80 рр. був зоряним
часом для АН УРСР, зокрема для її техніч-
ного і природничого складників. Вона ста-
ла розгалуженою багатопрофільною систе-
мою творення фундаментального знання і
високих технологій, за масштабами дослі-
джень і їхніх результатів посіла друге міс-
це в Союзі після гігантської АН СРСР, здо-
була визнання у світовому науковому спів-
товаристві.
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ЧИННИК
ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Утвердження незалежної Української
держави, що збіглося з піднесенням ін-
формаційної революції, світової глобаліза-
ції і одночасно з багатоплановими транс-
формаційними процесами в українському
су спільстві, якісно змінило життєдіяльність
Академії. Після короткого спаду активнос-
ті на поч. 90-х рр. ХХ ст., пов’язаного з по-
рушенням фінансування, системи зв’язків
із виробництвом, відтоком наукових ка-
дрів у бізнес і за кордон, зменшенням опла-
ти праці і втратою покоління наукової мо-
лоді, Академія відновила свою традиційно
високу працездатність, зміцнила позиції в
науці, суспільстві й державі. Вона отрима-
ла статус Національної академії наук, зно-
ву посіла місце головної установи в дер-
жаві, активно бере участь у міжнародній
співпраці.
З урахуванням нових завдань уточнюва-
лися структура і функції Академії, пробле-
матика фундаментальних досліджень і тех-
нологічних розроблень, форми організації
наукової праці, зв’язки з виробництвом,
освітою, управлінням. Насамперед було
взято курс на дослідження, що сприяють
науковому забезпеченню державотворення,
позитивним суспільним трансформаціям,
підвищенню інтелектуального й економіч-
ного потенціалу. Відкрито нові наукові на-
прями й утворено інститути, зокрема, у
фізико-технічній і математичній галузях:
електронної фізики, магнетизму, приклад-
ної фізики, електрофізики і радіаційних
технологій, вугільних енерготехнологій, від-
новлювальної енергетики, безпеки атомних
електростанцій, сцинтиляційних матеріа-
лів, космічних досліджень, програмних сис-
тем, математичних машин і систем, при-
кладного системного аналізу. Завдяки ака-
демічним інститутам, що діяли десятиліття
й стали класичними, і новим установам
НАН України, як свідчать експерти, зайня-
ла провідні позиції у світі в таких фунда-
ментальних галузях:
— теорія диференціальних рівнянь, функ-
ціональний аналіз і теорія ймовірності;
— дискретна математика і математична кі-
бернетика, загальна теорія обчислюваль-
них систем, теорія та методи оптимізації
та моделювання, загальна теорія керу-
вання та системного аналізу;
— радіофізика міліметрового та субміліме-
трового діапазону;
— аерокосмічні технології;
— спеціальна електрометалургія;
— електрозварювання та математичне мо-
делювання термомеханічних і металур-
гійних процесів при зварюванні та спо-
ріднених технологіях;
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 13
— дискретно-імпульсне введення енергії в
дисперсні середовища і методи управлін-
ня нанопроцесами;
— композитні полімерні матеріали на осно-
ві взаємопроникних сіток [5, 209].
Характерно, що в останнє десятиріччя
досягнуто вагомих здобутків у всіх осно-
вних ланках техніко-технологічного комп-
лексу наук, зокрема, в матеріалознавстві,
енергетиці, механіці ракетно-космічної тех-
ніки, інформатиці та багатьох інших галу-
зях. Безумовно, світовим досягненням, що
не мало аналогів, є електрозварювання жи-
вих тканин, методи й апаратуру для якого
розробив Б.Є. Патон [6, 865-873]. Наочним
доказом високого рівня сучасної україн-
ської науки стали запуски ракет-носіїв із
плавального космодрому «Одісей» у Тихо-
му океані, найбільший у світі радіотеле-
скоп «УТР-2», великогабаритні монокрис-
тали, суперкомп’ютерний комплекс «СКІТ»,
продуктивність якого сягає 6 трильйонів
операцій за секунду. Це лише окремі при-
клади того, що широко відомо завдяки
ЗМІ. Науково-технічні інновації, визнані в
професійних колах, в одній статті не пере-
лічити. Технічні науки, як і раніше, на пер-
ших позиціях в Академії.
Академічне природознавство розгорнуло
фундаментальні і прикладні дослі дження
в проривних напрямах: хімії нанострук-
турних систем і нанокомпозитів, створен-
ні нових неорганічних матеріалів, лікар-
ських препаратів, біосенсорів, каталізато-
рів. Головну увагу приділено досліджен-
ням у галузі хімії, фізики і біології води, а
також вивченню фізико-біохімічних та
молекулярно-генетичних механізмів функ-
ціонування живих систем і принципів ке-
рування ними, генної терапії, генетичної
та регенераційної біомедицини, молеку-
лярних і клітинних механізмів онкогенезу,
механізмів кріозахисту. Комплексно роз-
робляють проблеми створення комфорт-
ного середовища для життєдіяльності лю-
дини: біобезпека, біоетика, біомедицина,
радіобіологія, екосистемологія, гео со ціо-
системологія і така широка міждисциплі-
нарна галузь, як середовищезнавство. Від-
повідно створено нові наукові установи:
Інститут сорбції та проблем ендоекології,
Інститут біології клітин, Інститут екології
Карпат, Міжнародний інститут біології
клітин, Міжвідомче відділення електрохі-
мічної енергетики, Науковий центр екомо-
ніторингу та біорізноманіття мегаполісу
[5, 865-873]. Дослідження проектують на
практичні завдання охорони здоров’я лю-
дей, збереження природи, особливо її біо-
різноманіття, забезпечення чистоти пові-
тря, води, продуктів харчування. Гордістю
українських генетиків і селекціонерів є
виведені в Інституті фізіології рослин і ге-
нетики нові сорти озимої пшениці і гібри-
дів кукурудзи, що продукують 100 і біль-
ше ц/га врожаю.
Суспільні і гуманітарні науки відповіли
на нові умови й соціальні запити стрімким
розвитком, збільшенням внеску у сфери
державного, економічного та культурного
життя. Зокрема, за роки незалежності ство-
рено інститути: політичних і етнонаціо-
нальних, регіональних, економічно-пра во-
вих, європейських, ен циклопедичних, про-
блем ринку і еко но міко-еко ло гічних до-
сліджень, а також інститути соціології,
ук раї но знавства, української мови, україн-
ської археографії та джерелознавства, схо-
дознавства, народознавства, Український
мовно-ін фор ма цій ний фонд, низку київ-
ських і регіональних наукових центрів.
Соціогуманітарні дослідження акаде-
мічних установ зорієнтовано на актуальні
проблеми розбудови української держави,
модернізацію економічної, со ціально-по-
лі тичної, правової, гуманітарної та ду хов-
но-культурної сфер, становлення де мо-
кратичного, громадянського, інформацій-
ного, інноваційного суспільства, входження
України в європейське і світове співтова-
14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1
риство. Особливого значення установи
Секції суспільних і гуманітарних наук на-
дають підготовці аналітично-про гнос тич-
них і концептуальних документів загаль-
нодержавного значення. Зокрема, вони
беруть участь у розробленні стратегій со-
ціально-економічного, регіонального, де-
мографічного розвитку, концепцій полі-
тичної реформи, рентної, інформаційної,
мовної, етнонаціональної, гуманітарної
політики, підвищення конкурентоспро-
можності економіки, соціального страху-
вання, національної словникової бази
України. Соціогуманітаристика здій снює
системний міждисциплінарний аналіз ди-
наміки явищ і тенденцій усіх сфер життя
українського суспільства й розробляє кон-
цептуальні моделі та алгоритми вирішен-
ня актуальних завдань економічних, со-
ціально-політичних і культурних перетво-
рень, запобігання кризовим явищам і по-
долання їхніх наслідків.
Характерна риса життєдіяльності ниніш-
ньої Академії — посилення інтеграції нау-
ки і освіти. Сьогодні діють 6 регіональних
наукових центрів і 12 наукових установ по-
двійного підпорядкування (НАН України
та МОН України), близько 140 спільних з
освітянами науково-навчальних структур
(комплексів, центрів, лабораторій, кафедр),
академічно-університетські факультети ці-
льової підготовки фахівців із найновіших
спеціальностей, Мала академія наук для
юних талантів. Спільними зусиллями вче-
них та освітян є програми, підручники і на-
вчальні посібники з багатьох предметів ви-
щої і загальноосвітньої школи. НАН Укра-
їни та МОН України створили об’єднану
Комісію з питань інтеграції науки й осві-
ти, здійснюють Державну цільову програ-
му «Кадри для науки, вищої освіти та інно-
ваційної діяльності».
У новітній період НАН України стала
авторитетним загальнодержавним екс-
пертним, координаційним і науково-ви-
дав ничим центром. З 2001 р. на базі Ака-
демії діє Міжвідомча рада з координації
фундаментальних досліджень, до якої вхо-
дять президенти всіх державних академій
наук, заступники міністра освіти і науки,
голови ВАК, Державного фонду фунда-
ментальних досліджень, регіональних нау-
кових центрів НАН України і МОН Украї-
ни, рад ректорів вищих навчальних, у тому
числі й технічних, закладів, відповідаль-
ний секретар Ради з питань науки та
науково-технічної політики при Прези-
денті України, Перший віце-президент
НАН України А.П. Шпак. Голова Міжві-
домчої ради — президент НАН України
Б.Є. Патон. Координаційну роботу з галу-
зевих питань здійснюють також 84 науко-
ві ради, 19 комітетів, 14 комісій, 24 науко-
ві товариства, що є громадськими об’єд-
наннями вчених Академії та університетів.
У 2006 р. на НАН України законодавчо
покладено завдання експертизи всієї тема-
тики фундаментальних досліджень в Укра-
їні. Основну кількість наукової літератури
в Україні нині видає Академія.
Значно зросло міжнародне співробітни-
цтво НАН України. Вона є членом Міжна-
родної ради з науки, Міжнародного сою-
зу академій (IUA — UAI), Всеєвропейської
федерації академій (ALLEA) та багатьох
(понад 30) інших міжнародних наукових
об’єднань. У 1993 р. на базі НАН Украї-
ни створено Міжнародну асоціацію ака-
демій наук (МААН), куди ввійшли акаде-
мії наук усіх країн СНД та В’єтнаму. Не-
змінним президентом МААН є прези-
дент НАН України Б.Є. Патон. Нині НАН
України має більше як 100 угод із науко-
вими установами 45 країн про взаємодію в
дослідницьких галузях, а понад 150 акаде-
мічних інститутів співпрацюють з інозем-
ними партнерами на основі дво- і багато-
сторонніх зв’язків.
Оглядаючи в цілому 90-річний шлях
Національної академії наук України, є всі
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2009, № 1 15
підстави стверджувати: вона здолала без-
ліч труднощів і перешкод, створила ор-
ганічний науково-технологічний і соціо-
гуманітарний науковий комплекс, стала
ядром національної наукової системи, здо-
була визнання світового співтовариства
як провідний центр науки, здатний забез-
печити інтелектуальний супровід транс-
формації українського суспільства в су-
спільство знань.
1. Історія Академії наук України. 1918–1923: Докумен-
ти і матеріали / Редкол.: П.С. Сохань (відп. ред.). —
К.: Наукова думка, 1993. — 376 с.
2. Дзюба І.М. Академія наук України // Енцикло-
педія сучасної України. Том 1. — К., 2001. —
824 с.
3. Онищенко О.С., Кучмаренко В.А. Передмова // Іс-
торія Національної Академії наук України (1941–
1945): частина 1. Документи і матеріали. — К.,
2007. — 808 с.
4. Кульчицький С., Павленко Ю., Руда С., Храмов Ю.
Історія національної академії наук України в су-
спільно-політичному контексті: 1918—1998. — К.:
Фенікс, 2000. — 527 с.
5. Національна академія наук України. 1918–2008: до
90-річчя від дня заснування / Гол. ред. Б.Є. Патон.
— К.: Видавництво КММ, 2008. — 624 с.
6. Патон Б.Е. Избранные труды. — К.: Институт
электросварки им. Е.О. Патона, 2008. — 893 с.
О. Онищенко
ВІХИ ІСТОРИЧНОГО ШЛЯХУ
Р е з ю м е
У статті систематизовано великий масив історичних
даних, які розкривають об’єктивну картину реаль-
ності й подають логічну діахронію розвитку про-
відної наукової інституції держави — Національної
академії наук України від часу зародження ідей про
її заснування до сьогодення. Автор виділяє основні
віхи історії установи, згадує провідних учених та їхні
досягнення, які допомогли перетворити Академію на
провідний науковий центр, здатний забезпечити ін-
телектуальний супровід українського суспільства на
шляху до утвердження суспільства знань.
O. Onyschenko
MILESTONES OF HISTORICAL COURSE
S u m m a r y
The article systematizes a big set of historical data that
disclose objective situation of reality and provide logi-
cal diachrony of the leading state scientific institution
development — National Academy of sciences of Uk raine
from conception of its establishment until nowadays. An
author distinguishes the main milestones of the institu-
tion history, recalls leading scientists and their achieve-
ments that made the Academy leading scientific center
capable to provide intellectual support of Ukrainian so-
ciety on its way towards consolidation of the scholarship
society.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-3433 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T12:38:33Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Онищенко, О.С. 2009-07-07T12:14:46Z 2009-07-07T12:14:46Z 2009 Вiхи iсторичного шляху / О.С. Онищенко // Вісн. НАН України. — 2009. — № 1. — С. 3-15. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3433 У статті систематизовано великий масив історичних даних, які розкривають об’єктивну картину реальності й подають логічну діахронію розвитку провідної наукової інституції держави — Національної академії наук України від часу зародження ідей про її заснування до сьогодення. Автор виділяє основні віхи історії установи, згадує провідних учених та їхні досягнення, які допомогли перетворити Академію на провідний науковий центр, здатний абезпечити інтелектуальний супровід українського суспільства на шляху до утвердження суспільства знань. The article systematizes a big set of historical data that disclose objective situation of reality and provide logical diachrony of the leading state scientific institution development — National Academy of sciences of Uk raine from conception of its establishment until nowadays. An author distinguishes the main milestones of the institution history, recalls leading scientists and their achievements that made the Academy leading scientific center capable to provide intellectual support of Ukrainian society on its way towards consolidation of the scholarship society. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України До 90-рiччя НАН України Вiхи iсторичного шляху Milestones of historical course Article published earlier |
| spellingShingle | Вiхи iсторичного шляху Онищенко, О.С. До 90-рiччя НАН України |
| title | Вiхи iсторичного шляху |
| title_alt | Milestones of historical course |
| title_full | Вiхи iсторичного шляху |
| title_fullStr | Вiхи iсторичного шляху |
| title_full_unstemmed | Вiхи iсторичного шляху |
| title_short | Вiхи iсторичного шляху |
| title_sort | вiхи iсторичного шляху |
| topic | До 90-рiччя НАН України |
| topic_facet | До 90-рiччя НАН України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/3433 |
| work_keys_str_mv | AT oniŝenkoos vihiistoričnogošlâhu AT oniŝenkoos milestonesofhistoricalcourse |